Реферат/сочинение: "Етико-правове виховання молодших школярів"

Етико-правове виховання молодших школярiв

Змiст

Вступ

1. Психолого-педагогiчнi основи правового виховання молодших школярiв

1. 1. Сутнiсть та основнi поняття етико-правового виховання

1. 2. Правове виховання: змiст, завдання, принципи

1. 3. Особливостi правосвiдомостi у молодшому шкiльному вiцi

1. 4. Методи формування правової культури молодших школярiв

2. Дослiдно-експериментальна робота

2. 1 Аналiз масового педагогiчного досвiду формування правової культури

2. 2 Методика експериментального дослiдження

2. 3 Аналiз результативностi експериментального дослiдження

Висновки

Список використаної лiтератури

Вступ

Сучасна кризова ситуацiя в суспiльствi не сприяє формуванню сприятливого правового i морального середовища для виховання молодi. Неблагополучне соцiальне оточення, важкi економiчнi умови, недолiки в органiзацiї виховання в рiзних освiтньо-виховних системах негативно впливають на виховання пiдростаючого поколiння. Швидко зростає кiлькiсть молодi з неповною середньою освiтою, безробiтних, з грубими порушеннями суспiльного порядку. Спостерiгається тенденцiя зростання дитячої злочинностi, наркоманiї.

Виховання правосвiдомостi учнiв передбачає «засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законiв своєї держави, глибокої переконаностi в необхiдностi дотримання чинного законодавства; умiння визначати форми й способи своєї участi в життi суспiльства, спiлкуватися з демократичними iнститутами, органами влади; захищати та пiдтримувати закони та права людини» [18, 45].

Школярi одержують знання про державне, адмiнiстративне, трудове, громадянське, сiмейне, кримiнальне та iнше право, готуються до виконання громадянських функцiй стосовно держави, працi, сiм’ї, власностi тощо. Центральне питання змiсту правової культури – «усвiдомлення взаємозв’язку мiж iдеями iндивiдуальної свободи, правами людини та її громадянською вiдповiдальнiстю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всiх людей» [47, 53].

Основоположними документами, якi регулюють взаємовiдносини громадян i державних органiв в Українi, є Конституцiя як Основний Закон держави i суспiльства, iншi законодавчi акти верховних органiв i уряду, а також постанови мiсцевих структур влади. Зокрема, для учителiв, батькiв i учнiв обов’язковими документами є Закон України «Про освiту» (1996), Закон України «Про загальну середню освiту» (1999) та iншi.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такi мiжнароднi документи як «Конвенцiя про права дитини», прийнята Асамблеєю ООН в 1989 роцi i ратифiкована Верховною Радою України в 1991 роцi, «Резолюцiя з прав людини» (1989 р.), рекомендацiї ЮНЕСКО «Про виховання в дусi миру» (1974 р.). На основi цих та iнших документiв виробляються правовi акти багатьох країн свiту.

Важливе мiсце у правовому вихованнi посiдає виховання поваги до Конституцiї держави, законодавства, державних символiв (Герба, Прапора, Гiмну), державної мови [81, 32–33]. Українська нацiональна символiка вперше за багатовiкову iсторiю одержала статус державної i сьогоднi символiзує єднiсть держави i нацiї, полiтичну, економiчну i нацiональну незалежнiсть України. Використання державних символiв у навчально-виховному процесi активiзує почуття захищеностi, юридичної, моральної i полiтичної дiєздатностi, гордостi за єдину суверенну державу.

Правова освiченiсть людини пiдтримує її моральнiсть так само, як i моральнiсть пiдтримує правовi норми взаємин з людьми. «Якщо правова норма не вiдповiдає рiвню морального розвитку, то вона iгнорується i не виконується. Тому в демократичних державах конституцiї i нормативнi акти приймаються у вiдповiдностi з вимогами народу. Тiльки за таких умов встановлюється гармонiя моральних i правових норм та правил, люди добровiльно виконують закони, стають законослухняними» [42, 29].

– удосконалення системи правового виховання молодших школярiв та залучення до цього процесу батькiв визначає необхiднiсть його проведення у соцiальному середовищi початкової школи. Це й зумовило вибiр теми дипломної роботи.

Об’єкт дослiдження – правове виховання молодших школярiв.

Предмет дослiдження – методичне забезпечення процесу правового виховання молодших школярiв у системi взаємодiї сiм’ї i школи.

Мета дослiдження – теоретично обґрунтувати i експериментально перевiрити особливостi правового виховання молодших школярiв у процесi взаємодiї сiм’ї i школи.

Гiпотеза дослiдження: якщо в процесi правового виховання молодших школярiв забезпечити використання рiзноманiтних прийомiв, то рiвень сформованостi правової культури в учнiв початкових класiв значно пiдвищиться.

дослiдження:

1) Розкрити сутнiсть та завдання правового виховання.

2) Розкрити шляхи та засоби формування правової поведiнки учнiв молодшого шкiльного вiку.

4) Визначити вплив експериментальної методики на результативнiсть процесу правового виховання молодших школярiв.

Для розв’язання поставлених завдань i перевiрки гiпотези ми використовували теоретичнi (аналiз, порiвняння, синтез, систематизацiя, класифiкацiя та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогiчнiй та методичнiй лiтературi, вивчення та узагальнення передового педагогiчного досвiду) та емпiричнi (педагогiчнi спостереження, бесiди, педагогiчний експеримент, аналiз результатiв експерименту) методи дослiдження.

нашого дослiдження полягає в обґрунтуваннi експериментальної методики формування правової культури молодших школярiв.

Дипломна робота складається iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури, додаткiв.

1. Психолого-педагогiчнi основи правового виховання молодших школярiв

1. 1 Сутнiсть та основнi поняття етико-правового виховання

Правове виховання є одним iз напрямкiв загального процесу виховання, що мiстить у собi правову освiту, виховання поваги до чинних законiв i норм права, формування активної позицiї щодо протиправних i антигромадських дiй. Правове виховання тiсно пов’язане iз моральним, оскiльки мораль – одна з форм суспiльної свiдомостi, сукупнiсть загальноприйнятих норм, принципiв i правил, що регулюють поведiнку людей.

Право визначає напрямок поведiнки людини в життєвих ситуацiях, мiру можливого в її канонах, забезпечують надiйну можливiсть реалiзацiї кожним громадянином своїх об’єктивних прав i обов’язкiв (в iдеалi), сприяє вихованню в особи поваги до законних iнтересiв партнерiв. Але «право реалiзується не автоматично, а впливає на свiдомiсть людини» [5, 49]. Набуття правових знань i вiдповiдних переконань – елемент духовного розвитку людини.

Правова освiченiсть i виховання сприяють формуванню правової культури i менталiтету кожної людини. В основi права лежить «принцип справедливостi, що характеризує моральний змiст нормативного характеру правил поведiнки людей у суспiльствi, встановлених i забезпечених державою» [75,18]. Законодавство як зовнiшнє вираження права визначає рiвень свободи людини, яка постiйно вступає у правовiдносини з iншими людьми, колективами людей, державою та суспiльством у цiлому.

Отже, «право i мораль виникли з об’єктивної необхiдностi регулювати вiдносини мiж людьми, погоджувати їхнi дiї i вчинки з метою збереження цiлiсностi певної соцiальної спiльноти» [47, 53]. Тобто, пiд правом i моральнiстю спiд розумiти вимоги суспiльства до поведiнки людей у певних ситуацiях. Дотримання їх необхiдне для функцiонування людського спiвжиття, соцiальної взаємодiї людей, узгодження соцiальних i особистих iнтересiв.

Норми права конкретизуються у правових цiнностях, iдеалах i принципах. Правовi цiнностi – одна з форм виявлення правових вiдносин у суспiльствi. Пiд ними розумiють, «по-перше, значення i гiднiсть особистостi, її прав i обов’язкiв, вчинкiв, а також правової характеристики суспiльних iнституцiй; по-друге, уявлення, що стосується правової освiченостi людини» [5, 49].

Орiєнтиром у правовому вихованнi є «загальнолюдськi цiнностi як продукт конкретних iсторичних умов суспiльного життя. Вони виконують функцiї внутрiшнього регулятора, орiєнтира поведiнкових норм, зумовлюють переваги в прагненнях i бажаннях, впливають на життєву спрямованiсть особистостi» [31, 23]. Цiнностi стають внутрiшнiм мотивом дiяльностi тодi, коли становлять ядро духовного свiту людини: об’єднують почуття, думки, велю в єдине цiле.

забезпечують необхiднi умови для її особистiсного розвитку, пiдготовки до суспiльного життя та активної життєдiяльностi» [35, 91]. Причому цей процес не розглядається як звичайний механiзм перенесення його у свiдомiсть тих, кого виховують. Вiн немислимий без активного засвоєння, творчої дiяльностi з метою втiлення в життя правових знань, умiнь i навичок.

У педагогiчнiй лiтературi здiйснення правового виховання пов’язується з реалiзацiєю системи взаємозв’язаних пiдходiв до нього. Так, зокрема, дiяльнiсний пiдхiд до правового виховання зумовлює цей процес як «включення особистостi в активну дiяльнiсть з виконання i дотримання правових норм» [50, 7].

Враховуючи, що метою правового виховання є вироблення в особистостi правової культури, вважаємо за необхiдне розглянути психолого-педагогiчну структуру цього процесу.

Правова культура особистостi виникає не сама по собi, а є результатом процесу соцiалiзацiї, пiд яким розумiється входження iндивiда в правове середовище, послiдовне набуття ним правових знань, залучення його до правових цiнностей i культурних надбань суспiльства; процесу втiлення культурних надбань у правомiрнiй поведiнцi суб’єкта, його правовiй активностi, практичному перетвореннi правовiдносин у напрямi їх прогресивного, гуманiстичного розвитку.

Правова соцiалiзацiя може «здiйснюватися в рiзних формах: стихiйного сприйняття права, цiлеспрямованого правового виховання i самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здiйснення правової дiяльностi тощо» [17, 107]. Однiєю з найважливiших форм правової соцiалiзацiї i є правове виховання.

Показний рiвня сформованостi правової культури – «ступiнь активностi суб’єкта права у правовiй сферi, добровiльностi виконання вимог правових норм, реальностi прав i свобод громадян» [48, 17]. Рiвень досягнутої в суспiльствi правової культури значною мiрою впливає на ефективнiсть правового регулювання, характер законодавства, форми i засоби забезпечення прав громадян, ступiнь визначення загальнолюдських цiнностей, норм мiжнародного права.

Зрозумiло, що «правова культура суспiльства не iснує поза правовою культурою його суб’єктiв (соцiальних спiльнот, груп, особи), вона є умовою, формою i результатом культурної правової дiяльностi членiв суспiльства, в процесi якої закрiплюються iснуючi та утворюються новi правовi цiнностi» [8, 181].

З метою глибшого розкриття сутi правової культури варто простежити основнi напрями, в яких правова культура впливає на людину. По-перше, – це процес соцiалiзацiї, тобто цiлiсний вплив культури на особистiсть, що готує її до соцiального життя, вчить її поведiнки, яка б вiдповiдала прийнятим у суспiльствi нормам, формує в неї здатнiсть виконувати визначенi соцiальнi ролi [35, 92].

Другий напрям, за допомогою якого правова культура впливає на iндивiда – це формування системи цiнностей, зокрема, соцiальної цiнностi права, його престижу в суспiльствi. Залежно вiд того, яке мiсце займають правовi норми в цiннiснiй системi особистостi, визначається її правомiрна поведiнка [50, 7]. У процесi соцiалiзацiї деякi норми бувають iнтерiорiзованi, тобто так глибоко засвоєнi iндивiдом, що їх дотримання є результатом його внутрiшнього переконання. Проте це не завжди так: справжньої соцiалiзацiї особистостi не вiдбулося.

Третiй напрям впливу правової культури на iндивiда в суспiльствi – формування зразкiв поведiнки (реакцiй на визначенi ситуацiї) [81, 19]. Це можна назвати навичками, звичками, стереотипами правової поведiнки.

Вищим рiвнем правової культури iндивiда є його «правова активнiсть, яка виявляється в готовностi особистостi до активних свiдомих, творчих дiй як у сферi правового регулювання, так i реалiзацiї права, у правомiрностi (чи законностi) поведiнки (дiяльностi) людини» [34, 31].

почуттiв, вироблення навичок i звичок правомiрної поведiнки» [61, 14].

Характеризуючи поняття «правове виховання», слiд видiлити чотири його аспекти.

По-перше, правове виховання ґрунтується на точному знаннi правових фактiв i явищ. Знання закону – перша i основна умова правового виховання. Проте просте засвоєння тих чи iнших норм права нерiдко буває нейтральним процесом, якщо правовi факти i явища не вiдiбранi з певних позицiй, якщо їх вивчення належним чином не органiзоване, якщо вони не виховують особистiсть у потрiбному для суспiльства напрямi.

мiлiцiї, суду, прокуратури, а також до осiб, якi стоять на охоронi законiв.

По-третє, виховуючи нетерпиме ставлення до анти суспiльних проявiв, не слiд зводити таке виховання до формування такого ставлення до людини, яка вчинила проступок.

По-четверте, правове виховання не можна зводити лише до формування правової свiдомостi особистостi. Правосвiдомiсть, як частина свiтогляду людини, вiдображає тiльки тi явища, якi регулюються нормами права, включаючи почуття громадянськостi i високої вiдповiдальностi особистостi за свої вчинки i поведiнку [19, 23–24].

Правове виховання школяра має два тiсно пов’язаних мiж собою аспекти [33, 108]. З одного боку, воно орiєнтує на вирiшення конкретних завдань, що стоять перед учнями сьогоднi, а з другого, – повинно дати школяревi перспективу на майбутнє. Суть правового виховання школяра саме у перспективностi: необхiдно навчити кожну молоду людину не тiльки виконувати вимоги закону, а проявляти активнiсть у здiйсненнi законностi i встановленого правопорядку.

Принциповим у правовому вихованнi неповнолiтнiх є питання, з якого вiку можна доводити до свiдомостi дiтей суть основних правових норм. Важливим аргументом на користь введення правового виховання у школi, починаючи з молодших класiв, є ставлення до цього питання А. Макаренка. Вiн пiдкреслював, що саме школа повинна з першого же дня ставити до учня твердi, незаперечнi вимоги суспiльства, озброювати дитину нормами поведiнки, щоб вона знала, що можна i чого не можна, що похвально i що не схвалюється.

«Добре вiдомо, – пише з цього приводу М. Фiцула, – що молодшi школярi суворiше, нiж дорослi, дотримуються правил гри i дитячого кодексу поведiнки (не бреши, не доноси, не будь жадiбним, не будь боягузом). На цi риси почуття справедливостi у дiтей i слiд спиратися у правовому вихованнi молодших школярiв. Принципи правосуддя цiлком доступнi дiтям 8–10 рокiв, треба тiльки використовувати вiдповiднi сюжетнi приклади» [81, 28].

Правова культура особистостi, як i культура взагалi, формується в дитинствi. Головне у правовому вихованнi – це «виховання поваги до права i закону як стрижня демократiї» [12, 3].

своїх обов’язкiв. Така iнiцiатива є прямим службовим обов’язком, зокрема професiйного юриста, i полягає в бездоганному служiннi закону.

Найважливiшим показником правової активностi є «особиста повсякденна участь людини в пiдтримцi i збереженнi правопорядку в країнi» [33, 109]. Важливо по-справжньому реагувати на будь-якi вiдхилення вiд загальноприйнятих норм. Можна знати, що всi порушення – це суспiльне зло, можна бути переконаним у необхiдностi викорiнювання цього зла. Але водночас практично залишатися пасивним у цiй боротьбi Отже, реальнiсть правових знань i переконань закрiплюється тiльки в дiях людини.

Таким чином, «правова культура вiдбиває рiвень духовностi особистостi, її загальної культури, цiннiсних орiєнтацiй i соцiальної зрiлостi» [1, 49]. Правова культура особистостi в культурологiчному контекстi є iнтегрованою якiстю, в якiй сфокусована гармонiя правосвiдомостi, морально-естетичних переживань, правових знань i морально-правової поведiнки, та результатом складного цiлеспрямованого багатоаспектного виховного процесу.

вирiшеннi життєвих проблем та завдань i в цьому аспектi є важливим показником правової пiдготовки, досвiду особистостi, виявляє особливостi вибору варiанту правомiрної поведiнки в межах, визначених правовими нормами» [34, 32]. Науковий пiдхiд до правового виховання, iнтегруючи в собi психологiчний i педагогiчний аспекти, забезпечує вiдповiднiсть вiковим та iндивiдуальним особливостям учня, теоретичну обґрунтованiсть методики виховання, виявлення та результативностi коригування виховних впливiв.

Формування особистостi має здiйснюватися як цiлеспрямований, поетапний процес, що становить цiлiсну систему, тобто сукупнiсть закономiрно побудованих, динамiчно пов’язаних компонентiв (явищ, процесiв, впливiв), взаємодiя яких породжує нову системну якiсть. Системний пiдхiд у правовому вихованнi охоплює всi головнi сторони навчання i виховання – вiд постановки цiлей i конструювання, навчально-виховного процесу до перевiрки його ефективностi та результативностi.

Правове виховання забезпечує «логiчне поєднання i дiалектичний зв’язок головних компонентiв – мети, яка є основою виховання, має суспiльний характер, тобто соцiальне замовлення i вiдзначається унiверсальнiстю та чiткою конкретизованiстю; об’єкта i суб’єкта виховного процесу; умов, якi забезпечують ефективнiсть реалiзацiї процесу виховання; змiсту – комплексу iдей, думок, факторiв, напрямiв виховного впливу; форм i методiв виховання тобто способiв досягнення прогнозованих цiлей i завдань; результативностi виховного процесу» [54, 41].

Із системностi правового виховання логiчно випливає «суб’єктно-об’єктний пiдхiд, який забезпечує взаємозв’язок вихователя i вихованцiв як в iндивiдуальнiй, так i груповiй та колективнiй формах дiяльностi» [55, 59]. Слiд зазначити, що «в реалiзацiї правового виховання ефективною є замiна суб’єктно-об’єктного пiдходу суб’єктно-суб’єктним, тобто спiлкування педагогiв i учнiв вiдбувається на рiвноправних засадах» [65, 9].

Велике значення в органiзацiї правового виховання пiдростаючого поколiння має поєднання загальнолюдських та нацiональних цiнностей. Правове виховання є «частиною нацiонального, тобто виховання молодi на культурно-iсторичному досвiдi рiдного краю, його традицiях звичаях, моральнiй, багатовiковiй народнi мудростi» [33, 108]. Водночас воно спирається на спiльнi для всiх народiв правовi засади, однаковi в законодавствi рiзних країн (зокрема європейських), що єднає Україну з демократичними нацiями свiту. В цьому й полягає поєднання загальнолюдського та нацiонального.

Людинознавчий пiдхiд забезпечує демократизацiю i гуманiзацiю шкiльного життя, появу нового типу вiдносин мiж педагогом i школярем, що ґрунтуються на взаємнiй повазi, довiрi, спiвпрацi любовi. «Учительська професiя – це людинознавство, постiйне проникнення в складний духовний свiт людини, яке нiколи не припиняється…», – писав В. О. Сухомлинський [72, 56]. Завдяки реалiзацiї людинознавчого пiдходу в правовому вихованнi учнi глибше осмислюють свої права, данi їм вiд народження, усвiдомлюють себе як вiльну особистiсть, пiзнають самоцiннiсть людини та її права.

В основi особистiсного пiдходу до правового виховання лежить «повага до дитини, необхiднiсть врахування iндивiдуальних особливостей кожного учня, його правосвiдомостi, ставлення до iнших людей, глибоке знання душi, рiвень особистiсної сформованостi, передбачуванiсть її вчинкiв» [28, 66].

Ефективнiсть реалiзацiї будь-якої системи, в тому числi й правового виховання, забезпечує технологiчний пiдхiд, що досить популярний в зарубiжнiй педагогiцi, i передбачає органiзацiю виховного процесу з орiєнтацiєю на чiткi виховнi цiлi, моделювання правового виховання, способiв досягнення його кiнцевого результату.

У правовому вихованнi формується й виявляється сприйняття, яке поєднується з логiкою, пiзнання – з потребами, потреби – з емоцiями, емоцiї – з цiнностями, цiннiснi орiєнтацiї – з дiяльнiстю. Тому концепцiя правового виховання ґрунтується на iдеї iнтеграцiї рiвня розвитку правової дiяльностi з розвитком iнтелектуального, морального, естетичного й емоцiйного потенцiалу особистостi

Наприклад, Г. П. Давидов видiляє а системi правового виховання три головнi аспекти: iнтелектуально-iнформацiйнiй, морально-вольовий та особистiсно-дiяльнiсний [21, 9–11]. На думку автора, правове виховання повинно включати такi компоненти, як формування правосвiдомостi учнiв, оперування правовими знаннями, засвоєння позитивного ставлення до права, правовi переконання як основи соцiальної справедливостi й захищеностi кожної особи, самооцiнка поведiнки; правова поведiнка; правовi дiї; правова вихованiсть як моральна норма поведiнки, в новi якої лежить єднiсть свiдомостi (усвiдомлення справедливостi закону, сприйняття правової поведiнки) i правової узгодженої дiяльно-природної основи життя та професiйної дiяльностi.

(правових норм i принципiв, навичок правомiрної поведiнки, поваги до права i т. д.), ступiнь або рiвень володiння ними й практичного впровадження в правову систему вiдповiдної дiяльностi» [47, 53].

дiяльностi визначити окремi елементи структури самої правової дiяльностi, а саме мотиви; планування, включаючи вибiр мети й прийняття рiшення; впровадження, реалiзацiя плану; зворотний зв’язок i контроль результатiв.

1. 2 Правове виховання: змiст, завдання, принципи

У системi нацiонального виховання важливе мiсце займає правове виховання школярiв. Ця проблема перебувала у полi зору багатьох науковцiв (М. М. Фiцули, І. Д. Беха, І. Г. Запорожана, Н. Кусайкiної, І.Іванюка, А. М. Токаревої, Л. Веремiй, В. Загреви, Є. А. Певцової, О. Шешенi, Л. Дацюка, С. Ратушняка та iнших).

У педагогiчнiй науцi пiд поняттям «правове виховання» розумiють цiлеспрямований постiйний вплив на людину з метою формування у неї правової культури i активної правомiрної поведiнки. Основна мета правової о виховання – дати людинi необхiднi в життi юридичнi знання i навчити її поважати закони i пiдзаконнi акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рiвень правової культури, здатний значно зменшити кiлькiсть правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права i обов’язки, може грамотно захищати себе вiд незаконних дiй з боку юридичних органiв, що застосовують право.

Правове виховання тiсно пов’язане з усiма видами соцiального виховання – моральним, полiтичним, естетичним та iншими. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов’язанi з правовим», оскiльки всi вони втягуються в орбiту правового виховання.

Визначенi основнi ознаки правового виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

правами, обов’язками, заборони перетворюються на первиннi засоби правового регулювання, якi створюють умови для здiйснення правомiрної поведiнки;

3) спирається на можливiсть застосування примусової сили держави через покладання юридичної вiдповiдальностi на правопорушникiв;

4) охоплює суб’єкти права, якi не тiльки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили цi норми;

6) здiйснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освiту або спецiальну юридичну пiдготовку.

Сутнiстю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень i сподiвань особи з iнтересами i сподiваннями суспiльства, тобто процес вироблення непохитних правових iдей i принципiв у правосвiдомостi виховуваних, формування правової культури.

Пiд змiстом правового виховання розумiють процес цiлеспрямованого i систематичного впливу на правосвiдомiсть особи (групи) за допомогою сукупностi (комплексу) правовиховних заходiв, певних способiв i засобiв, якi має у своєму розпорядженнi суспiльство.

• систематичне iнформування вихованцiв з поточних i актуальних правових питань;

• формування у них правової свiдомостi;

• прищеплення їм поваги до правових норм, принципiв законностi, розумiння необхiдностi їх дотримання;

• доведення до вихованцiв правових норм, якi стосуються правових основ їхньої дiяльностi;

• вироблення у вихованцiв навичок i вмiнь правової поведiнки;

• формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень i злочинностi, залучення вихованцiв до посильної участi у боротьбi з негативними явищами, якi мають мiсце у життєдiяльностi колективу;

• подолання у свiдомостi окремих вихованцiв помилкових уявлень, негативних звичок i навичок поведiнки, якi формувалися пiд впливом негативних явищ тощо [44, 136–137].

Завдання правового виховання у сучаснiй школi:

1) передача учням певної суми правових знань, умiнь та навичок;

2) формування правових iдей, почуттiв, переконань у правосвiдомостi виховуваних, вироблення правової настанови на правомiрну поведiнку;

3) прищеплення учням поваги до держави i права;

4) вироблення навичок i звичок законослухняностi як продукту свiдомого ставлення до громадянського обов’язку;

6) подолання у правовiй свiдомостi помилкових уявлень, що сформувалися пiд впливом негативних суспiльних явищ.

Реалiзацiя цих завдань у навчально-виховному процесi загальноосвiтньої школи має надзвичайно важливе теоретичне i практичне значення.

регулювання с головним чином вiдносини – вольовi акти поведiнки особи, а об’єктом правового виховання, виховною функцiєю права – її свiдомiсть: думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвiдомiсть особи не зазнає впливу правового регулювання i його механiзму. Але цей вплив є другорядним вiдносно поведiнки особи, її вчинкiв.

Враховуючи особливостi дiтей молодшого шкiльного вiку слiд виходити з певних принципiв їх правового виховання:

Органiзацiя правового виховання учнiв вимагає дотримання як загальнопедагогiчних принципiв виховання, так i специфiчних принципiв правового виховання.

Реалiзацiя загальнопедагогiчних принципiв у правовому вихованнi має свої особливостi. Так принцип зв’язку правового виховання з життям вимагає врахування стану дисциплiни i порядку в колективi класу i школи, дотримання правопорядку в мiкрорайонi села чи мiста у здiйсненнi право виховної роботи.

Сама специфiка правового виховання вимагає тiсного поєднання його з практичною дiяльнiстю школярiв. Адже знання права нерозривно пов’язанi з повсякденною дiяльнiстю i поведiнкою учнiв. Кожен з них має певнi права i обов’язки, про якi треба пам’ятати в школi, на вулицi, в громадських мiсцях, у крамницi, в тролейбусi. Всюди школяр вступає в правовi вiдносини з iншими людьми чи установами. Тому i роз’яснення конкретних законiв повинно завжди пов’язуватися саме з життєвими iнтересами людей, виходячи з їх досвiду, брати аргументи з умов, якi склалися в даний момент. Оскiльки життя не стоїть на мiсцi, змiнюються соцiальнi вiдносини, вдосконалюється правова наука, приймаються новi законодавчi акти – про все це потрiбно своєчасно iнформувати учнiв.

Реалiзацiя цього принципу має на увазi ознайомлення учнiв не тiльки з тими правовими нормами, якi стосуються школярiв, а й з тими, що регулюють життя i дiяльнiсть дорослих. Цим забезпечується знання учнями сьогоднiшнiх вимог суспiльства до них i знання правових норм, якими їм доведеться керуватися в майбутньому [14, 38].

усунення причин можливих конфлiктiв, порушень вимог шкiльного режиму.

Використання виховної сили колективу у правовому вихованнi не повинно призводити до зниження особистої вiдповiдальностi учнiв. Інколи основна вiдповiдальнiсть за погану поведiнку того чи iншого учня повнiстю покладається на колектив. У правовому вихованнi важливо наголошувати на особисту вiдповiдальнiсть неповнолiтнього за аморальний вчинок, чи правопорушення. Адже всяке правопорушення є вольовим, вибiрковим вчинком особистостi, яка саме тому в повнiй мiрi вiдповiдальна за це [14, 40].

Принцип опори на позитивне в особистостi школяра i його досвiдi має свою специфiку у правовому вихованнi, коли йдеться про учнiв, якi допускають порушення дисциплiни i порядку. Виховну роботу з такими учнями нерiдко перетворюють у щоденне моралiзування, виставлення їх недолiкiв, у боротьбу з ними. Таке ставлення до них тiльки призводить до їх озлоблення, не спонукає їх до кращої поведiнки.

Кращих результатiв домагаються тi педагоги, якi навiть у порушника дисциплiни знаходять позитивнi якостi, намагаються опиратися на них у виховнiй роботi [14, 43].

поваги до неї» [14, 50].

Успiх правового виховання залежить вiд вимогливостi всiх працiвникiв школи. Детально продуманi, педагогiчно обґрунтованi вимоги повиннi бути усвiдомленi всiма працiвниками нiколи, стати життєвим кодексом закладу освiти. Єднiсть вимог допомагає забезпечити виконання кожним учнем вимог шкiльною режиму i встановленого порядку, контроль за їх поведiнкою.

Єднiсть, систематичнiсть i послiдовнiсть педагогiчних впливiв у правовому вихованнi викликається тим, що в їх здiйсненнi беруть участь педагогiчний колектив, батьки i самi учнi. Всi цi впливи повиннi створювати єдину систему, спрямовану на виховання в учнiв правової свiдомостi i правомiрної поведiнки.

Дотримання цього принципу полягає й в тому, що, приступаючи до правової о виховання нового учня чи класу, вчитель встановлює рiвень їх правової культури, ступiнь сформованостi тих чи iнших якостей, що до цього робилось iншими педагогами, щоб визначити, з чого розпочинати, на чому зосередити свої виховнi зусилля, що пiдтримати, продовжити, розвинути [14, 55].

поведiнки, виконання перших доручень учителя. Згодом обсяг обов’язкiв збiльшується, у них пiдвищується iнтерес до морально-правових проблем, вiдповiдальнiсть за свою поведiнку перед класом i батьками. Далi поглиблюється увага до морально-правових проблем, активiзується їх участь у шкiльному життi, набувається досвiд поведiнки.

Таким чином, реалiзацiя цього принципу вимагає, щоб змiст правового виховання враховував не тiльки вiк учня, а й його правовий статус на даному етапi його розвитку. Характер норм права i глибина їх пiзнання обумовлюється не тiльки вiком i розвитком учнiв, а й необхiднiстю їх використання в щоденному життi.

всiх зовнiшнiх виховних впливiв i самовиховання особистостi учня; єдностi правової свiдомостi i поведiнки школяра; урахуваннi вiкових i iндивiдуальних особливостей учнiв: вивченнi, аналiзi рiвня вихованостi учнiв i вiдповiдному корегуваннi правовиховної роботи; вивченнi, узагальненнi i поширеннi кращою досвiду правового виховання учнiв.

Аналiз педагогiчної, психологiчної i юридичної лiтератури, досвiду роботи школи дозволяє видiлити й специфiчнi принципи правовиховної роботи школи. Одним з них є єднiсть правового i морального виховання. Цей принцип випливає з гою, що в основi моралi i права має мiсце єднiсть, яка виражається в спiльностi їх основних принципiв, у тому, що право i мораль є виразниками передової свiдомостi i волi народу.

Принципи i норми моралi мають загальний характер, охоплюють всi сторони суспiльного життя i регулюють взаємовiдносини мiж людьми, їх ставлення до суспiльства i до держави. Цi моральнi норми лежать в основi права i правових вiдносин. Тiльки право i правосвiдомiсть охоплюють вужче коло вiдносин мiж людьми i їх взаємовiдносин iз суспiльством i державою, нiж мораль. Це також обумовлює тiсний зв’язок мiж правом i моральним вихованням.

Необхiднiсть поєднання правового i морального виховання пояснюється й тим, що окремi люди не володiють всiма моральними нормами, нерiдко неправильно розумiють тi чи iншi з них, особливо це стосується молодi, а тому допускаються вiдхилення вiд них у поведiнцi. У такому разi правовими нормами здiйснюється контроль за тими, хто порушує моральнi норми. Тому правове виховання, як засiб профiлактики правопорушень неповнолiтнiх, повинно постiйно здiйснюватися як складова частина морального виховання, а не як «автономна» правова освiта [14, 57].

У реалiзацiї цього принципу важливо вмiло поєднувати моральну i правову оцiнку поведiнки школяра. На жаль, нерiдко використовують тiльки правовi оцiнки вiдхилень у поведiнцi школяра (законно чи незаконно). Оцiнка поведiнки тiльки з правової позицiї однобiчна, обмежена. Вона звужує ефективнiсть права. Проявляється ця однобiчнiсть часто в тому, що переконання починається з погрози покарання або, пояснюючи закон, робиться наголос на правових санкцiях, на їх каральнiй силi, а не пояснюється чому саме потрiбно дотримуватись правил поведiнки, вимог законiв. Таке переконання не завжди добре сприймається з емоцiйної й психологiчної точки зору. Переконувати треба не тiльки силою закону, погрозою покарання (про це говорити, звичайно, також треба, але не в першу чергу), а передусiм розумнiстю, доцiльнiстю, необхiднiстю встановлених у суспiльствi норм моралi.

В основi правового виховання мас бути передусiм виховання культури спiлкування з людьми, повага до людей, до працi, природних багатств, до матерiальних i духовних цiнностей, а вже потiм, як висновок, як наслiдок, має бути виховання поваги до закону, права [14, 67] бо в правових нормах, правилах поведiнки вираженi моральнi цiнностi нашого суспiльства. Звiдси висновок що кожен вчинок учня, його поведiнку слiд оцiнювати перш за все з позицiї моральних норм. За їх засвоєння, прищепленнi звички їх дотримання i розпочинається процес виховання взагалi Для цього не треба особливих знань. Адже насправдi кожному з дитинства вiдомо, що аморально красти, грабувати, вбивати ґвалтувати. Але як часто пiд час пояснення неправильно поведiнки чи правопорушення ми задовольняємося вiдповiдь неповнолiтнього, що не знав про вiдповiдальнiсть перед законом за той чи iнший проступок. Таке помилкове пояснення злочину протиправної поведiнки досить часто зустрiчається в практицi правового виховання. Свiдчить це про вiдрив правової оцiнки вiд моральної. Адже досить поставити питання: а хiба не вiдомi було, що такий вчинок не можна допускати, тому що це аморально? І наведене пояснення – вiра має силу. Моральна оцiнка має бути основою правової оцiнки вчинку. Переконувати i необхiдностi дотримання законiв треба, але тiльки виходячи i моральних норм. Тiсний зв’язок мiж моральним i правовик вихованням дає можливiсть глибше зрозумiти правовi норми внутрiшньо сприйняти ведучi правовi положення, а не просте засвоїти їх. Моральна переконанiсть у необхiдностi то гриманнi правових норм змiцнює повагу до права, сприяє виробленню шкiльної молодi своєрiдного кодексу поведiнки.

Одним з важливих принципiв правового виховання i оперативнiсть. Реалiзацiя цього принципу передбачає своєчаснi i вмiле пропагування i роз’яснення прийнятих законiв чи нормативних актiв. Вона також має на увазi органiзацiї цiлеспрямованої правовиховної роботи в тiй чи iншiй школi або класi у зв’язку з виявленням певних випадкiв порушеннi правил поведiнки чи правопорушення. І, нарештi, цей принцип вимагає, щоб педагог, одержавши новi вiдомостi про конкретного учня, корегував виховну роботу з ним у залежностi вiд змiсту одержаної iнформацiї.

У процесi правового виховання учнiв дотримують» принципу поєднання переконання з примусом. Суть цього принципу полягає в тому, що у правовиховнiй роботi, крiм засобiв переконання, у необхiдних випадках застосовуються засоби примусу (покарання учня адмiнiстрацiєю школи, народним судом). Завдяки примусу недисциплiнований пiдлiток чи правопорушник змушений дотримуватись загальноприйнятих моральних норм людського спiвжиття.

Поєднання переконання з примусом у дiяльностi педагогiчного колективу чи iнших виховних iнститутiв залежить вiд рiвня правової свiдомостi учнiв: з пiдвищенням її потреба в застосуваннi примусу вiдпадає. Домiнуючим у правовому вихованнi має бути переконання.

Використання примусу вимагає вiд педагога почуття мiри, щоб не допустити образи людської гiдностi чи порушення законностi. Звiдси випливає необхiднiсть дотримання принципу законностi у правовому вихованнi школярiв. Дотримання цього принципу вимагає передусiм, щоб педагоги в своїй дiяльностi самi суворо дотримувались норм моралi i права Вони мають сумлiнно ставитись до працi, дотримуватись дисциплiни працi, берегти i примножувати народне добро, чесно ставитись до виконання доручень, поважати правила людського спiвжиття, тобто являти собою взiрець високої правової культури.

Учнi також мають свої права i обов’язки. Вiдповiдно до них вони повиннi сумлiнно вчитися, чесно працювати, брати участь у громадському життi, берегти шкiльне майно, виконувати розпорядок дня тощо. Саме в цьому проявляється їх повага до норм моралi i права. Учнi повиннi усвiдомити, що невиконання ними своїх обов’язкiв, допущення порушень правил поведiнки с також порушенням законностi i за такi дiї потрiбно нести вiдповiдальнiсть. Тим самим розвiюється помилкова думка окремих учнiв, що неповнолiтнi нiбито звiльняються вiд вiдповiдальностi за скоєнi негативнi вчинки. Разом з тим слiд мати на увазi, що надмiрна увага до караючої функцiї закону може звести правове виховання до залякування школярiв, що педагогiчно недоцiльно [14, 73].

Дотримання принципу законностi означає i те, що нi педагоги, нi учнi, нi батьки не повиннi зловживати своїми правами. На жаль, учителi й батьки нерiдко допускають порушення учнiвських прав з «виховною» метою. Так, щоб затримати учня або домогтися виклику батькiв до школи, педагоги забирають в учня портфель, щоб добитися послуху, батьки погрожують «вигнати з дому» сина чи дочку, члени учнiвського самоврядування також iнколи використовують недозволенi методи впливу на учнiв. Таким чином, пiд виглядом боротьби за дисциплiну учнiв педагоги, батьки i учнiвське самоврядування нерiдко допускають порушення прав учнiв на особисту власнiсть, честь i гiднiсть (обшуки, допити та iнше). Дотримання принципу законностi вимагає рiшучої боротьби з подiбними випадками в шкiльному життi.

У правовому вихованнi важливо дотримуватись принципу єдностi прав i обов’язкiв школярiв. Єднiсть прав i обов’язкiв громадянина України ґрунтується на поєднаннi iнтересiв особи i суспiльства. Конституцiйнi права громадян i свободи забезпечуються широкою системою економiчних полiтичних i юридичних гарантiй. Надаючи першорядного значення охоронi прав i свобод громадян, наша держава разом з тим вимагає вiд кожного громадянина неухильного виконання своїх обов’язкiв. Адже демократiя це не тiльки права, а й висока громадянська вiдповiдальнiсть. І чим ширшi стають права, тим вища i вiдповiдальнiсть перед суспiльством i державою. Тiльки сумлiнне виконання обов’язкiв громадянина сприяє реалiзацiї ним у всiй повнотi своїх прав.

що закон не дозволяє. Знання обов’язкiв без прав сприяє формуванню пасивної особистостi, байдужої до явищ оточуючого життя.

Іншi, навпаки, всю правову iнформацiю зводять до розкриття величi прав молодi. Тодi на цьому фонi обов’язки стають незначними, з’являється думка. що ними можна нехтувати, що їх виконання необов’язкове. Таким чином, обидвi крайностi не приносять користi. Учням слiд показувати i їх права, передбаченi законом для активної дiяльностi на благо суспiльства i держави, i їх обов’язки перед суспiльством. Тодi правове виховання стане важливим засобом формування соцiальної активностi молодої людини з почуттям високої вiдповiдальностi.

дiзнаються, за яких умов ця норма дiє, якої поведiнки вимагає, що наступає за порушення даного громадянського обов’язку. На другому етапi школярi засвоюють знання про те, чому дану норму слiд виконувати. На цьому етапi права i обов’язки сприймаються учнями як необхiднi, а усвiдомлення необхiдностi їх дотримання стає не вимушеним, а свiдомим. На третьому етапi права i обов’язки усвiдомлюються учнями як єдино правильний i можливий спосiб поведiнки. Мотивом реалiзацiї цих норм у свiдомостi i поведiнцi учнiв виступає почуття морального обов’язку, вiдповiдальностi, совiстi. У даному разi права i обов’язки виступають у якостi внутрiшнього регулятора поведiнки школярiв. Таким чином, виконання громадянських прав i обов’язкiв на перших двох етапах виступає для учня як рiшення морально-правового завдання на основi аналiз i оцiнки сукупностi фактiв, що визначають вибiр поведiнки, i тiльки на третьому етапi прийнятi морально-правовi норми виступають як регулятори поведiнки, обов’язки виконуються усвiдомлено, за звичкою.

Знання педагогами особливостей загальних принципiв виховання i специфiчних принципiв правового виховання дозволяє пiдiбрати оптимальний змiст, ефективнi методи i форми роботи по формуванню в учнiв правової свiдомостi, виробленню у них навичок i звичок правомiрної поведiнки.

Вищеназванi принципи правового виховання є взаємозалежними та взаємообумовленими.

Правове виховання має свою систему, механiзм, стадiї.

Систему правового виховання складають такi елементи:

1) суб’єкти: державнi органи, органiзацiї, спецiально уповноваженi державок) особи, що здiйснюють правовиховну дiяльнiсть;

2) об’єкти – виховуванi громадяни або громадськi групи;

3) сукупнiсть правовиховних заходiв, певних способiв i засобiв.

Об’єкт правового виховання у ходi правовиховного процесу зазнає впливу двох факторiв, вiд яких залежить ефективнiсть правового виховання:

1) об’єктивний фактор – позитивнi зовнiшнi умови, що сприяють правовиховнiй дiяльностi (демократизацiя суспiльства, захист прав особи, успiхи правотворчої дiяльностi, юридичної практики та iн.), або негативнi умови, що ускладнюють правовиховну дiяльнiсть (недосконалiсть законодавства, невiдпрацьованiсть способiв i засобiв правового виховання та iн.);

2) суб’єктивний фактор – позитивний внутрiшнiй духовно-правовий стан особистостi (її правова вихованiсть, настанова на правомiрну поведiнку) або негативний (правова настанова на неправомiрну поведiнку, однiєю з пiдстав якої є правовий нiгiлiзм).

– правова освiта (або iнакше: правовий всеобуч);

– правова пропаганда;

– юридична практика державних органiв та iнших органiзацiй (наприклад, правовиховна дiяльнiсть суду, прокуратури, органiв внутрiшнiх справ, юстицiї, адвокатури i т. д.);

– правомiрна поведiнка громадян, їх особиста участь у здiйсненнi (реалiзацiї) та охоронi правових норм;

– самовиховання.

Засоби правового виховання:

1) нормативно-правовi акти, акти застосування норм права;

3) правовi радiо- i телевiзiйнi журнали типу «Право», «Закон» та iншi у республiканському (Автономна Республiка Крим), обласних, мiських i районних центрах, якi систематично iнформують про законодавчi та iншi нормативнi акти України, дiяльнiсть органiв законодавчої, виконавчої та судової влади, органiв юстицiї, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

4) юридичнi газети, метою яких є поширення правових знань;

5) органiзацiйно-освiтнi: прес-конференцiї [1, 5], брифiнги [2, 12], зустрiчi [3, 7], лекцiї, бесiди, семiнари, вечори питань i вiдповiдей, консультацiї та iн.

з погляду її вiдповiдностi нормам права, закону.

Механiзм правового виховання – це порядок перенесення правових iдей i настанов, що мiстяться в суспiльнiй правосвiдомостi, у свiдомiсть виховуваних (особи, громадської групи).

Функцiональними елементами механiзму правового виховання є такi:

1) суспiльна правосвiдомiсть;

2) система норм права;

3) способи i засоби правового виховання;

четвертого елемента – як командна (перскриптивна) iнформацiя.

Суспiльна правосвiдомiсть i правосвiдомiсть виховуваних – це внутрiшня, духовна частина механiзму правового виховання, а система норм права, способи i засоби правового виховання – його зовнiшня, iнструментальна частина.

Механiзм правового виховання особи в духовному внутрiшньому зрiзi (правовиховний процес особи) можна зобразити у виглядi таких стадiй:

1) накопичення правових знань, правової iнформацiї;

3) готовнiсть дiяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомiрно, вiдповiдно до закону.

Результатом дiї механiзму правового виховання є рiвень правової вихованостi особи, її правова культура.

Отже, правова вихованiсть це внутрiшнiй духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рiшення про те, як поводити себе у тих чи iнших обставинах. Це стан правосвiдомостi особи, рiвень її правової культури, готовнiсть до правомiрної або протиправної поведiнки. Рiвень правової вихованостi – це не тiльки знання права i розумiння необхiдностi виконувати правовi розпорядження. Вiн визначається ступенем сформованостi ставлення до права i правового закону як до цiнностей, що iснують в демократичному суспiльствi поза конкуренцiєю.

1. 3 Особливостi правосвiдомостi у молодшому шкiльному вiцi

Спостереження класних керiвникiв переконують, що «у переважної бiльшостi важких учнiв i правопорушникiв четвертих-восьмих класiв середньої школи несумлiнне ставлення до навчання i вiдхилення у поведiнцi були помiтно вираженi вже у початковiй школi, вчителi якої не змогли виправити їх поведiнку» [36, 71].

За даними спецiальних дослiджень, збiльшується число учнiв початкової школи справи яких розглядають служби у справах неповнолiтнiх. Окрiм того, на думку педагогiв, сьогоднi до першого класу приходить значна кiлькiсть дiтей, якi мали вiдхилення у поведiнцi в дитячому садку, не бажають учитися, тобто недостатньо пiдготовленi до школи. За даними вибiркових дослiджень вони складають 6–8 вiдсоткiв. На час закiнчення початкової школи кiлькiсть важких учнiв складає 10–12 вiдсоткiв [56, 19].

[40, 69].

Зроблений В. Оржеховською аналiз 4500 негативних проявiв поведiнки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуацiя ризику), показав, що 10,1% вчинкiв скоєно учнями 7–10 рокiв (початкових класiв i молодшими пiдлiтками), 13% – учнями 11–12 рокiв, 22% – 13–14 рокiв, 44,9% – 15–16 рокiв [56, 20].

Загальновiдома першопричина порушень поведiнки учнiв – втрата iнтересу до навчання. Нерiдко в його основi лежить затримка чи порушення розумового, психiчного розвитку, педагогiчна занедбанiсть тощо. Як наслiдок, уже в третьому класi третина учнiв вiдвiдує школу без iнтересу, кожен десятий не любить школу, кожен п’ятнадцятий її ненавидить [18, 46].

Основу правової свiдомостi особи становлять правовi уявлення та ставлення до них – переконання. Змiст правових уявлень i понять визначається правом, загальнолюдською мораллю та нацiональною приналежнiстю людини, особливостями суспiльних вiдносин, життєвою практикою. У процесi формування правової культури здiйснюється усвiдомлення людиною себе як особистостi i свого мiсця в правовiй суспiльнiй дiяльностi людей.

На цьому етапi в людини виховується схильнiсть до самоконтролю, вона може постiйно спрямовувати i контролювати власнi вчинки i поведiнку [45, 4]. У контекстi правового виховання учнiв мова йде про усвiдомлене сприйняття учнями основ права, перетворення їх на мiцнi правовi знання, якi базуються на вiдповiдних особистiсних поняттях, ставленнях i переконаннях, якi в кiнцевому результатi є основою вмотивованої правомiрної дiяльностi.

норми i далi вiдтворюють певнi правила у правовому середовищi, набувають власного досвiду поваги до цiнностей права.

Іншими словами, «основою правового виховного процесу є знання школяра – результат розвитку його iнтелектуальної сфери (здiбностей, чуттєвого пiзнання, вiдчуття, сприйняття, уяви, мислення), формування поглядiв, вiдношень, переконань i набуття вiдповiдного правового досвiду» [5, 49].

Цiлеспрямована, повсякденна, систематична дiяльнiсть людини з оволодiння юридичними знаннями, формування в її свiдомостi позитивних правових настанов, моделей поведiнки, що вiдповiдають чинним нормам права, маже здiйснюватися лише за наявностi активного вольового аспекту, який означає самоорганiзацiю i стриманiсть прояв активностi й витримку, рiшучi дiї за екстремальних обставин, здатнiсть керувати своїми дiями чи утримуватися i вiд дiй не правового характеру, коли це необхiдно. Вольова людина вмiє стримувати власнi iнтереси й потреби та дiяти так, як цього вимагають правовi норми в суспiльствi.

молодi, – з рiвнем якої безпосередньо пов’язано створення високо цивiлiзованого суспiльства – суспiльства Права i Закону [50, 8].

Настав час розумiння дiйсної цiнностi юридичної форми суспiльних вiдносин, всебiчного розвитку i ефективного використання гуманiстичного i високоморального потенцiалу права, спрямованого на утвердження загальнолюдських цiнностей. Ось чому не випадково нашу увагу привертає становлення, формування правосвiдомостi молодi вже пiд час її навчання в початковiй школi.

У комплексi рiзноманiтних форм i методiв правовиховної роботи суттєве значення має викладання правового предмета. Формування правових знань досить часто має стихiйний характер. Мiж iншим, формування правосвiдомостi вимагає продуманої, цiлеспрямованої роботи педагогiв щодо засвоєння учнями системи правових знань, а, отже, основних, фундаментальних iдей (принципiв) права, якi втiлюють головне i вирiшальне у його змiстi [51, 36]. Для формування правосвiдомостi недостатньо понятiйного рiвня засвоєння правових знань, необхiднi бiльш значнi «вузли» їх систематизацiї, якi сприяють структуруванню знань у певнiй послiдовностi, оцiнюванню окремого з позицiї загального.

її поведiнку. Такими iдеями, що пронизують, проймають увесь курс правової дисциплiни є, зокрема, принципи: законностi, справедливостi, рiвноправностi, єдностi прав i обов’язкiв, вiдповiдальностi за вину [49].

Бачиться доцiльним, з метою пiдвищення ефективностi процесу навчання, посилення виховної функцiї права, зупинитися на питаннi формування в учнiв цих основоположних провiдних iдей пiд час вивчення такої його важливої галузi, як конституцiйне право. Даний пiдхiд зумовлюється тим, що конституцiйне право охоплює не яку-небудь одну сферу суспiльних вiдносин, а визначає докорiннi пiдвалини державного i суспiльного устрою країни. Це головна галузь права, основа всiєї правової системи.

На досвiдi ми переконалися у тому, що з метою прилучення учнiв до гуманiстичної свiтоглядної i практичної цiнностi принципу законностi як найбiльш всеохоплюючого, важливо пояснити їм його сутнiсть, виховуючи усвiдомлення законностi як центральної iдеї права. Здiйснюючи формування даного правового принципу, педагогам важливо враховувати, що законнiсть – це глобальний визначальний принцип [79, 52]. Усi iншi принципи немовби конкретизують, пiдкрiплюють його, обґрунтовуючи доцiльнiсть дотримання законностi.

Важливо акцентувати увагу молодi нi необхiдностi змiцнення законностi, роль якої у зв’язку iз подальшим розвитком нашого суспiльства дедалi бiльш зростає. Наголошуємо на органiчному взаємозв’язку законностi i демократiї, пiдкреслюючи, що законнiсть є найважливiшою передумовою iснування i розвитку будь-якої держави взагалi i України зокрема. Без неухильного додержання законiв демократiя неможлива, бо демократiя без законностi iснувати не може, тому що справжня демократiя – це висока дисциплiна, неухильне дотримання норм поведiнки в суспiльствi [69, 4]. Педагогу доцiльно також враховувати: якщо на рiзнi суспiльства iдея законностi є провiдною iдеєю правової iдеологiї, то на особистiсному рiвнi вона є основною правовою властивiстю, яка цементує iндивiдуальну правосвiдомiсть, бо становить внутрiшнiй критерiй iстинної цiнностi правових поглядiв, почуттiв i установок особистостi.

характеризують законнiсть як головний принцип дiяльностi держави України, усiх її органiв, громадських органiзацiй, посадових осiб, а також поведiнки громадян. У цiй темi учнi вперше ознайомлюються з визначенням Конституцiї України як Основного Закону держави а, отже, i конституцiйного права – провiдної галузi права [31, 24]. У зв’язку з цим пояснюємо, у чому суть вищої юридичної сили Конституцiї України стосовно iнших нормативних актiв: указiв, постанов i т. д.

Матерiал допомагає учням таким чином зрозумiти взаємозв’язки мiж Основним Законом нашої держави, законами та iншими нормативними актами, мiж законом i законнiстю, а також усвiдомити суть принципу верховенства права, що базується на основi законностi. Отже, «учня поступово водять до усвiдомлення поняття «правова держава», однiєю з найважливiших ознак якої є верховенство права, його принципiв, законiв в усiх сферах суспiльного життя, що означає повне i неухильне дотримання i виконання законiв, пiдзаконних актiв усiма, без винятку, громадянами держави, громадськими органiзацiями, посадовими особами» [47, 54].

Отже, за такою побудовою формування принципу законностi висвiтлюється його сутнiсть, робляться висновки: iснування суспiльства неможливе без певних правил – юридичних норм, що регулюють поведiнку людей; законнiсть – основа життєдiяльностi суспiльства, його громi законнiсть – засiб забезпечення i охорони громадський особистих iнтересiв членiв суспiльства, правова гарантiя дальшого розвитку i змiцнення держави. Формування принципу законностi вiдбувається у прямому зв’язку з вихованням переконаностi, внутрiшньої узгодженостi з законом, тому що лише в умовах законностi можливий розвиток демократiї, вiльний розвиток кожної людини, суспiльства,

якщо право закрiплює основи справедливостi, то законнiсть є одним iз основних засобiв, який забезпечує справедливiсть. Юридичне мислення, передусiм, передбачає справедливе мислення. Ось чому для виховання особистостi винятково важлива iдея справедливостi, яка с основною iдеєю права.

Пiдводимо учнiв до розумiння того, що тiльки реальне народовладдя може бути основою справжньої справедливостi у державi. У цьому зв’язку важливо висвiтлити питання про необхiднiсть удосконалення демократiї шляхом самоврядування народу, залучення його до управлiння справами суспiльства.

Звертаємо увагу учнiв на те, що принцип справедливостi реалiзується в регулюваннi справедливого розподiлу суспiльних фондiв споживання залежно вiд соцiального становища громадян. Згiдно зi статтею 46 Конституцiї України, громадяни мають право на соцiальний захист, тобто право на забезпечення їх у разi повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi, втрати годувальника, безробiття з незалежних вiд них обставин, а також у статi та в iнших випадках, передбачених законом. Акцентуємо на тому, що розподiл через суспiльнi фонди споживання i у майбутньому буде використано для здiйснення дiяльної допомоги громадянам, з метою утвердження справедливостi,

Учнi таким чином переконуються є соцiальнiй цiнностi права, призначенням якого є закрiплення i гарантування прав i свобод людини, що сприяє її розвитку, а також притягнення до вiдповiдальностi за свавiлля i беззаконня [49, 21]. Такий пiдхiд, як переконує досвiд, дає змогу простежити, у якiй мiрi i яким чином викладення пiд час вивчення

Вищевказане сприяє усвiдомленню учнями справедливостi права, його гуманiзму, дає вiдповiднi морально-правовi орiєнтири. Вироблення оцiнного, особистого ставлення до права, виховання правових переконань, усвiдомлення необхiдностi дотримання законiв зумовлюють становлення в учнiв впевненостi в тому, що «справжнє призначення права полягає у значеннi мiри справедливостi i свободи» [12, 3]. Це є важливою новою формування правосвiдомостi, тому що справедливiсть, будучи у своїй основi категорiєю моралi, має важливе регулятивне значення для правомiрної поведiнки, є невiд’ємним елементом правосвiдомостi. У суспiльствi справедливiсть має виявлятися в рiвностi громадян – членiв суспiльства.

виникнення первiсних iдей щодо рiвностi як невiд’ємного права людини, умови їх подальшого розвитку. Необхiдно звернути увагу учнiв на те, що «у вiдомому мiжнародно-правовому документi – Декларацiї прав людини i громадянина визначено: Закон повинен бути рiвним для всiх, як у тих випадках, коли вiн захищає, так i у тих випадках, коли вiн карає» [50, 7]. Всiм громадянам, зважаючи на їх рiвнiсть перед законом, вiдкритий однаковою мiрою доступ до всiх громадських посад, мiсць i служб вiдповiдно до їх здiбностей i без будь-яких вiдмiнностей, крiм зумовлених їхнiми доброчесностями i здiбностями.

Спираючись на цi «вiдправнi точки», на вже сформованi знання, пiд час бесiди варто перейти вiд положень i висновкiв, зроблених ранiше в iсторичному аспектi, до положень i висновкiв юридичного змiсту. Вихiдним напрямом у пiзнаннi принципу рiвноправностi є визначення його основного змiсту, який вiдбито у статтях 21, 24, 38, 43, 51, 52, 71. 76 103, 141 Основного Закону держави. Отже, формування iдеї рiвноправностi необхiдно поєднувати з роботою над текстом даних статей, у яких розкриваються її сутнiсть як важливого конституцiйного принципу.

Принцип рiвноправностi, який «передбачає рiвну для всiх гарантованiсть прав, свобод i добросовiсного виконання обов’язкiв» [60, 43], є вихiдним. З нього випливає iдея про рiвнiсть не тiльки прав, а й обов’язкiв, їх єдностi, бо не може бути прав без обов’язкiв.

основне коло понять, часткових iдей, на базi яких повинна будуватися робота над формуванням правового принципу невiддiльностi здiйснення прав i свобод вiд виконання громадянами своїх обов’язкiв. Зокрема, пiд час формування цього принципу рекомендується звернутися до наступних правових понять, положень, якi по сутi становлять змiст основних прав i обов’язкiв громадян, класифiкувавши їх на три групи за сферою реалiзацiї в суспiльному життi [1, 50–51].

1. Особистi права i обов’язки, якi необхiднi для iснування i вiльного розвитку особи.

Право на: життя, свободу та особисту недоторканiсть; повагу до своєї гiдностi; на свободу думки i слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань; свободу свiтогляду i вiросповiдання; недоторканiсть житла; таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї; право знайомитися в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях з вiдомостями про себе, якi не є державною або iншого захищеною законом таємницею; спростування у судовому порядку недостовiрної iнформацiї про себе i членiв сiм’ї та право вимагати вилучення будь-якої iнформацiї; вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням недостовiрної iнформацiї; вiдшкодування матерiальної та моральної шкоди, завданої безпiдставним засудженням, у разi скасування вироку суду як неправосудного; свободу пересування, вiльний вибiр мiсця проживання, право вiльно залишати територiю України, за винятком обмежень, якi встановлюються законом, право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну; право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права i свободи вiд порушень i протиправних посягань.

Обов’язки: не посягати на права i свободи, честь i гiднiсть iнших людей; поважати нацiональнi почуття iнших людей; не втручатися в особисте i сiмейне життя iнших людей.

2. Соцiально-економiчнi та культурнi права i обов’язки, якi пов’язанi iз реалiзацiєю особи в сферi соцiально-економiчних вiдносин, духовних цiнностей суспiльства.

Право на: працю; пiдприємницьку дiяльнiсть; соцiальний захист; належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на оплату працi, на заробiтну плату не нижчу вiд визначеної законом i своєчасне ї одержання; страйк для захисту своїх економiчних i соцiальних iнтересiв; вiдпочинок; житло; достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм’ї; освiту; свободу лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi; охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; безпечне для життя i здоров’я довкiлля; право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi, користуватися об’єктами права державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону; право, зумовлене гарантуванням вiльної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батькiвства, дитинства i сiм’ї; право громадян, якi належать до нацiональних меншин, на навчання рiдною мовою.

Обов’язки: сплачувати податки i збори в порядку i розмiрах, встановлених законом; використовуючи право власностi, не завдавати шкоди правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiльства, не погiршувати екологiчну ситуацiю i природнi якостi землi; одержати повну загальну середню освiту; обов’язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття, а обов’язок повнолiтнiх дiтей утримувати своїх непрацездатних батькiв; володiти державною мовою; не використовувати, не поширювати результати iнтелектуальної творчої дiяльностi без згоди автора, крiм виняткiв, встановлених законом; не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, вiдшкодовувати завданi збитки.

3. Полiтичнi права i обов’язки, якi пов’язанi з участю громадян в полiтичному життi суспiльства:

Право: брати участь в управлiннi державними справами у всеукраїнському та мiсцевих референдумах, вiльно обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування; право доступу до державної служби, а також до служби в органах мiсцевого самоврядування; право на свободу об’єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї за винятком обмежень, встановлених законом; на участь у професiйних спiлках; вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб – на свiй вибiр в межах закону; збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї вiдповiдно до закону; направляти iндивiдуальнi чи колективнi письмовi звернення або особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв.

i дiяльностi полiтичних партiй та громадських органiзацiй, програмнi цiлi або дiї яких спрямованi на лiквiдацiю незалежностi України, змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави, пiдрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду вiйки, насильства, на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини, здоров’я населення.

Як свiдчить практика викладання, «педагоги не роз’яснюють учням змiст, спiввiдношення зазначених понять, положень, iдей у органiчному зв’язку з провiднi принципом права – принципом єдностi прав i обов’язкiв» [55, 59]. У цьому зв’язку виникає питання, якою повинна бути логiка викладу правового матерiалу до структури знань, метою забезпечення внутрiшньої органiчностi знань.

На нашу думку, доцiльно дотримуватися такого плану:

1) показати, що iдея єдностi прав i обов’язкiв – це конституцiйний принцип, сформульований у статтi 23 Основного Закону: «кожна людина має право на вiльний розвиток своєї особистої, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей, та має обов’язки перед суспiльством, в якому забезпечується вiльний i всебiчний розвиток її особистостi, а також обов’язки держави перед громадянами;

2) розкрити, що у даному конституцiйному принципi iнших людей (стаття 68), а головним обов’язком держави повинно бути утвердження i забезпечення прав i свобод людини, тобто державна влада має гарантувати здiйснення основних прав людини;

3) пiдкреслити, що недотримання громадянами обов’язкiв, настанов правових норм тягне вiдповiдальнiсть перед суспiльством, державою, спiвгромадянами;

Ознайомившись iз загальним визначенням поняття «юридична вiдповiдальнiсть» в елементарнiй формi, не називаючи поняття, його змiстом, доцiльно вiд абстрактного загального знання про нього пройти шлях до осмислення сутностi конкретних видiв правової вiдповiдальностi. При цьому важливо виходити iз системи обов’язкiв громадян, у разi невиконання яких встановлюється юридична i моральна вiдповiдальнiсть. Ось чому робота по формуванню правового принципу вiдповiдальностi за вину триває пiд час вивчення конституцiйних обов’язкiв громадян України. Тут доцiльно придiлити увагу аналiзу зазначеного напряму наступних питань даної теми, зокрема питанням щодо конституцiйних обов’язкiв громадян України, єдностi прав i обов’язкiв.

формованого в учнiв знання принципу вiдповiдальностi за вину» [57, 41]. Усю наступну роботу (диференцiювання знання) слiд здiйснювати шляхом розвитку все бiльш збагачених змiстом понять, положень та iдей.

З цих позицiй, залежно вiд того, яке правопорушення вивчається, формуємо в учнiв умiння самостiйно аналiзувати такi види юридичної вiдповiдальностi: а) дисциплiнарна; б) адмiнiстративна; в) цивiльна; г) кримiнальна [47, 53].

Таким чином, дiагностика виявлення усвiдомленого засвоєння провiдної iдеї права – вiдповiдальностi за вину – перебуває у прямiй залежностi з розкриттям змiсту поняття, призначення, ролi, видiв вiдповiдальностi вже пiд час вивчення конституцiйного права. Такий пiдхiд дає змогу осмислити наступний навчальний матерiал у свiтлi цiєї провiдної iдеї. Виховне завдання полягає у тому, щоб «допомогти учням дiйти висновку: правовi обов’язки слiд неухильно виконувати; юридичних норм необхiдно чесно i сумлiнно дотримуватися» [68, 62]. Глибоке розумiння юридичних законiв повинно «поєднуватися з моральною вiдповiдальнiстю, усвiдомленням доцiльностi виконання обов’язку, закрiпленого в законi» [17, 109]. Це сприятиме вихованню у молодi осмислення вiдповiдальностi, необхiдностi її для суспiльства як важливого чинника його розвитку.

Отже, вченими зроблена спроба видiлити провiднi принципи – наскрiзнi iдеї права, якi вiдповiдають загальнолюдським цiнностям, а також висвiтлити їх змiст пiд час вивчення Основного Закону – Конституцiї України, головної галузi права.

вiдповiдного рiвня оволодiння знаннями, що дає змогу глибоко виявити внутрiшню природу права, максимально наблизитися до нього, сприяючи вихованню правових переконань» [33, 112]. Так складається мiцний i надiйний фундамент для формування правосвiдомостi молодої людини, її правомiрних установок, соцiальної активностi. Правовi цiнностi сприймаються учнями як принципи життєвої поведiнки, тому що iдея є не тiльки пiзнанням, а й рушiєм, прагненням до самовиявлення.

Таким чином, iснують певнi резерви для практичного здiйснення педагогiчної правовиховної роботи. Формування основоположних наскрiзних гуманiстичних принципiв, що втiлюють головне i вирiшальне у змiстi права, вирiшує стратегiчне завдання – обґрунтування i впровадження у свiдомостi учнiв iдей високої соцiальної цiнностi права, без чого неможливе ефективне виховання молодого поколiння.

1. 4 Методи формування правової культури молодших школярiв

Суть системною пiдходу стосовно правового виховання учнiв полягає в єдностi мети, завдань i змiсту правовою виховання; єдностi методiв, прийомiв i форм правовиховної роботи; єдностi i узгодженостi дiй всiх зовнiшнiх виховних впливiв i самовиховання особистостi учня; єдностi правової свiдомостi i поведiнки школяра; урахуваннi вiкових та iндивiдуальних особливостей учнiв: вивченнi, аналiзi рiвня вихованостi учнiв i вiдповiдному корегуваннi правовиховної роботи; вивченнi, узагальненнi i поширеннi кращого досвiд; правового виховання учнiв.

Вiдповiдно, можна сказати, що змiст правового виховання молодших школярiв має визначатися їх можливостями та обмеженнями сприймати юридичну термiнологiю, розумiти значення певних дiй, здатнiстю аналiзувати та робити висновки.

На певному етапi формування правової культури у молодшого школяра повиннi бути сформованi зальнi уявлення про основнi правовi норми, якi тiсно переплiтаються з моральними нормами та окремi норми конституцiйного, цивiльного, сiмейного, адмiнiстративного та кримiнального законодавств. Наведемо основнi поняття, якi можуть i мають бути засвоєнi молодшим школярем: Держава Україна, День народження України, Суверенiтет i незалежнiсть, державна символiка: Державний Герб України, Державний Прапор України, Державний Гiмн України, Почестi державним символам, Влада в Українi: Президент України, Верховна Рада України, Кабiнет Мiнiстрiв.

Закони як обов’язковi правила для всiх людей, якi упорядковують життя, охороняють i захищають iнтереси людей:

Конституцiя України як Основний Закон нашої держави.

Декларацiя прав дитини.

Особистi риси дитини (родини).

Положення про загальноосвiтнiй заклад, як документ, що визначає основи, права та обов’язки школяра.

Закон «Про попередження насильства в сiм’ї». Сiмейнi права неповнолiтнiх. Порядок захисту своїх сiмейних прав.

Право власностi. Захист Законом права власностi.

Правовi норми в галузi захисту навколишнього середовища.

Поняття злочину. Кримiнальна вiдповiдальнiсть неповнолiтнiх.

Органiзацiї, якi покликанi опiкуватись правами дитини, соцiальнi служби для дiтей та молодi, вiддiли у справах неповнолiтнiх при мiсцевих органах влади, кримiнальна мiлiцiя у справах неповнолiтнiх, правозахиснi органiзацiї, суди.

У початкової школи наявнi потенцiал для реалiзацiї зазначеного змiсту. При цьому вчитель молодших класiв повинен використовувати можливостi навчального процесу та позаурочної роботи.

У процес викладання навчальних предметiв особливо широкi можливостi закладено в таких навчальних предметах: «Громадянська освiта», «Я i Україна», «Читання», «Математика», «Основи здоров’я».

Надзвичайно широкi можливостi щодо здiйснення правового виховання молодших школярiв є у позаурочнiй роботi. У позакласнiй роботi вчитель має можливiсть використовувати найрiзноманiтнiшi форми i методи правового виховання. У залежностi вiд мети та обставин можуть використовуватися роз’яснення; розповiдi, колективнi та iндивiдуальнi бесiди; аналiз життєвих ситуацiї, обговорення з учнями лiтературних, лiтературно-публiцистичних творiв, газетних статей i повiдомлень з вiдповiдною правовою оцiнкою того, що трапилось; читання художнiх творiв; вiкторини; конкурси; написання творiв на правову тематику; створення спецiальних педагогiчних ситуацiй, виборчi екскурсiї; включення дiтей у процес вибору органiв самоврядування (наприклад, вибору президента класу, чергових, вiдповiдальних за певнi напрямки життєдiяльностi колективу); дiловi iгри (правовий тренiнг), запрошення представникiв органiв внутрiшнiх справ та iнших правоохоронних органiв з вiдповiдними виступами на правову тематику тощо.

Особливе мiсце серед зазначеного перелiку методiв i форм, на нашу думку, займають iгри. Найважливiшими їх задачами є зацiкавлення дiтей правовою проблематикою, навчання спiлкуванню з iншими людьми, вирiшенню типових життєвих ситуацiй, саморегуляцiї своєї поведiнки. Саме за допомогою практичних вправ i тренувань можливе формування стану безпосередньої готовностi дотримуватись певних норм. Перед виконанням завдання учнi повторюють питання, пов’язанi нормами суспiльного життя; вирiшують завдання, якi моделюють можливi життєвi ситуацiї. Незважаючи на деяку умовнiсть, ця робота створює у них уявнi моделi бажаної поведiнки.

Окремим видом розробки планiв таких тренiнгiв має бути обґрунтування системи практичних ситуацiй, що моделюють реальне життя. Кожна нова проблемна ситуацiя має бути не схожою на попередню, якомога ширше охоплювати типовi ситуацiй, демонструвати багатоварiантнiсть вiрогiдних напрямкiв їх розвитку й завершення, можливих позивних та негативних наслiдкiв, способiв їх врегулювання тощо.

Тематика правових iгор для молодших школярiв має бути обмежена найбiльш типовими життєвими ситуацiями, якi мають мiж собою логiчний взаємозв’язок i не повинна ототожнюватись iз дресируванням.

Правовi iгри можуть включати у себе рiзнi методики, аналiз конкретних ситуацiй, окремi вправи i рольовi iгри (моделювання реальних життєвих ситуацiй i їх рiшень, колективного пошуку та аналiзу тощо).

Пiдготовка гри має включати вiдбiр:

– типових життєвих ситуацiй з правовим змiстом;

– завдання гри у цiлому i її окремих складових;

– очiкуваних результатiв;

– своєчаснiсть, превентивний характер змiсту iгор, орiєнтованого на майбутнi проблеми i на потреби учнiв;

– вiдбiр ситуацiй та розробку формулювань, якi здатнi стимулювати iнтерес учасникiв гри, рiзноманiтнiсть форм, методiв, способiв роботи;

– збереження конфiденцiйностi у разi повiдомлення дiтьми iнтимної iнформацiї;

– забезпечення особистої активностi учасникiв;

– включення учасникiв гри як у взаємодопомогу, так i в самостiйне вирiшення своїх проблем;

– диференцiйований пiдхiд до учасникiв гри, врахування їх наявного досвiду, установок, iндивiдуальних особливостей, труднощiв;

– використання технiчних засобiв слайдiв, вiдеофiльмiв тощо.

У правовиховнiй роботi з молодшими школярами слiд враховувати й специфiку їх пiзнавальних iнтересiв. В. Сухомлинський пiдкреслював, що «iнтерес – це особливе емоцiйне забарвлення думок, що супроводжують процес оволодiння знаннями», а тому «навчання повинно бути цiкавим, захоплюючим», оскiльки «чим цiкавiше дитинi те, що вивчається, тим бiльше зосереджує вона увагу, тим глибше засвоюються знання» [72, 128].

їх запам’ятовують i всi хочуть їх виконувати.

Оскiльки загальнi норми поведiнки, якi стали законами нашої країни, дуже лаконiчнi, у практичнiй роботi зi школярами вони вимагають деталiзацiї.

З огляду па вищесказане, у процесi правового виховання молодших школярiв не варто захоплюватися детективними iсторiями. Корисний для школярiв правовий матерiал сприймається ними надто поверхово, а захоплюючий сюжет заслоняє правильну моральну оцiнку подiй i явищ. Краще використовуванi позитивнi приклади, поданi в цiкавiй формi. Спираючись на позитивний морально-правовий досвiд учнiв, учитель повинен пiдкреслювати творчий характер українського права, домагатися сприйняття права не як системи заборон, а як важливого регулятора суспiльних вiдносин i дiяльностi кожною громадянина України.

ставленнями. Це вiкова особливiсть дитини, яка вчиться зiставляти наявнi у неї понятi я i уявлення iз житiям, реальними вчинками, конкретною поведiнкою.

Використання модельованих ситуацiй допомагає молодшому школяревi долати обмеженiсть свого власного кругозору, формує рiзнi елементи соцiального досвiд). Таким чином, учень готується до правомiрної поведiнки у тих випадках, з якими йому ще не доводилося стикатися. Тому для даного вiку важливо зробити акцент на вправляння в цих ситуацiях.

У процесi правовиховної роботи учнiв використовують i метод переконання з примусом. Суть нього методу полягає в тому, що у правовиховнiй роботi, крiм засобiв переконання, у необхiдних випадках застосовуються i засоби примусу (покарання учня). Поєднання переконання з примусом залежить вiд рiвня правової свiдомостi учнiв. З пiдвищенням її потреба в застосуваннi примусу вiдпадає.

Систематичне роз’яснення правил поведiнки, формування переконання у необхiдностi даних норм має бути одним з основних методiв правового виховання.

Знання, одержанi молодшими школярами на виховних заняттях, у порiвняннi з їх власними спостереженнями, вiдiграють важливу роль у їх свiтоглядному, моральному i правовому вихованнi, формуваннi їх правової культури.

2. 1 Аналiз масового педагогiчного досвiду формування правової культури

Одним iз завдань нашого дослiдження було вивчення масового педагогiчного досвiду формування правової культури школярiв.

Пiд поняттям «педагогiчний досвiд» розумiють сукупнiсть знань, умiнь i навичок, здобутих у процесi практичної навчально-виховної роботи.

Опираючись на науковий фонд з проблеми правового виховання та на сутнiсть поняття «педагогiчний досвiд», спробуємо охарактеризувати у загальних рисах масовий педагогiчний досвiд формування правової культури молодших школярiв.

особистостi, виховання емоцiйно оцiнного ставлення до права i правопорядку, вмiння жити з людьми i серед людей, орiєнтуючись на норми права i дотримання закону.

вимог часу та потреб суспiльства. І як результат, як зазначають педагоги цiєї школи, упродовж останнiх рокiв жоден учень не стоїть на облiку у дитячiй кiмнатi мiлiцiї. Якщо на початковому етапi формування правової культури вiдбулося тлумачення тих або iнших законiв, то в процесi реалiзацiї проекту «Правова освiта» учнiв спрямовують на роздуми, спонукають ставити юридичнi запитання.

У даному проектi нашу увагу привернула логiчнiсть, чiткiсть, послiдовнiсть та наступнiсть правового виховання.

Педагог С. Онищук (м. Івано-Франкiвськ) вважає, що ефективний вплив на формування правової свiдомостi молодших школярiв мають заняття на такi теми: «Як чинити з бiйкою», «Наодинцi вдома», «Дитячi примхи», «Щоб не сталося лиха» тощо.

i можу?» тощо.

Безумовний iнтерес з проблеми викликає педагогiчний досвiд вчителя-методиста загальноосвiтньої школи №37 м. Херсона Великої Олександри. Вчителька своїм завданням вважає домагання наповнити органiзацiйно-методичним змiстом роботу з доведення до дiтей головних завдань Конвенцiї.

Вчителька пропонує при формуваннi правової культури учнiв початкових класiв використовувати такi методи як:

– метод переконання;

– позитивний приклад;

– метод залучення;

– методи одобрення (похвали) та осудження;

– метод переключення.

Вагомий внесок у науковий фонд по правовому вихованню молодших школярiв, формуванню правової культури зробила вчителька початкових класiв Старожильської школи Волинської областi М. Ковальчук. Вчителька переконалась в ефективностi методу вправ для формування правової культури молодших школярiв. Вона пропонує свою розроблену методику вивчення прав людини для дiтей початкової школи, що базується в основному на побудовi занять такого роду, де основним методом виховання правової культури школярiв є метод вправ.

Безумовний iнтерес з проблеми викликає педагогiчний досвiд вчителя початкових класiв Олександрiвської школи №2 С. Павловської (Кiровоградська область). Вона, разом з психологами даної школи, розробили програму право виховання в молодшiй школi, мета якої – ввести до шкiльного навчального плану знання про свiтовi демократичнi цiнностi, про права людини, навчити спiлкуватися та використовувати свої умiння у вiдкритому, толерантному свiтi, виховувати дiтей громадянами країни i свiту. Було визначено двi форми дiяльностi:

Вони, при роботi з учнями використовують форму роботи в маленьких групах, тому що в таких умовах легше контролювати ситуацiю, моделювати стосунки в компанiї друзiв, у школi, мiж однолiтками. Це дозволяє вести вiдкритi дiалоги, вiльно обмiнюватися думками, обговорювати та дискутувати. Учнi пiзнають самих себе.

Позитивнi практичнi результати буди отриманi у класах, де посилено велася дана робота. Протягом зустрiчей у групах (двiчi на тиждень) учнi накопичували досвiд рiзних галузей життя суспiльства, разом обговорювали соцiальнi норми, пропонували та виробляли моделi поведiнки. Допомагали при цьому також вправи, рольовi iгри, сценарiї, участь в обмiрковуваннях та пошук рiшень особистих проблем удома

Таким чином, вивчаючи цi рiзнi методики, звернувши увагу на їх позитивнi результати та доповнивши власними мiркуваннями з даної проблеми, ми виокремили певнi шляхи правовиховної роботи, що увiбрали в себе кращi традицiйнi методи та новаторськi пропозицiї. Цi шляхи ми i запропонуємо у експериментальнiй частинi.

Практичне обґрунтування наведених вище теоретичних положень ми здiйснювали у процесi формуючого експерименту, де вiдбувалося цiлеспрямоване i систематичне формування правової культури та правових уявлень молодших школярiв. В основному експериментальнi завдання реалiзовувалися пiд час рiзноманiтних форм позакласної роботи.

Що стосується етапiв експериментального дослiдження, то на теоретичному етапi, який вiдбувся протягом 2007–2008 навчального року, була визначена проблема, предмет та об’єкт наукового дослiдження, наукова проблема. Також вiдбувалося вивчення педагогiчної i навчально-методичної лiтератури з проблеми дослiдження. Важливим засобом вивчення даного питання було вивчення досвiду роботи вчителiв початкових класiв з питань правового виховання учнiв.

У процесi проведення практичного етапу експериментального дослiдження протягом 2008–2009 навчального року, були розробленi та практично втiленi в експериментальному класi шляхи реалiзацiї гiпотези дослiдження, та зроблено узагальнення експериментальних даних.

Експериментальне дослiдження проводилося у 3-х класах. Формуючим експериментом було охоплено 19 учнiв експериментального класу, а одержанi результати порiвнювалися iз показниками сформованостi правової культури 22 учнiв контрольного класу (учнi контрольного класу не брали участi у цiлеспрямованому експериментальному процесi правового виховання).

правової iнформацiї, характеристика контингенту школярiв i знання виховних завдань, актуальних для даного колективу. За всiх цих експериментальних умов мова йшла не про разовi виховнi заходи, а про тривалу дiяльнiсть, в якiй були забезпеченi послiдовнiсть, взаємозв’язок i взаємопiдсилення виховних заходiв.

iншi).

найчастiше тодi, коли треба поiнформувати учнiв про змiст нових для них правових понять, розкрити їх суть, ознаки, зв’язки, практичне значення. Так ми через роз’яснення схиляли дiтей до розумiння й дотримання законiв України, норм i правил громадського спiвжиття, дотримання громадського порядку, роз’яснювали правила для учнiв, правила дорожнього руху, протипожежнi правила та iнше.

Ефективним методом правового виховання молодших школярiв була й розповiдь – усне, словесне повiдомлення вчителя про когось чи що-небудь. Теми розповiдей були рiзнi: про правоохоронцiв, про позитивнi вчинки учнiв чи дорослих й iнше. Ми враховували: для того, щоб розповiдь мала виховний вплив на учнiв, вона насамперед повинна бути яскравою, емоцiйною, викликати у дiтей почуття, справляти на них враження. Учнi охоче слухали розповiдi вчителя чи iнших людей тодi, коли вони торкалися життєвих питань, викликали у дiтей довiру, готовнiсть спiвпереживати.

Дiєвим методом правового виховання була бесiда. Вона мала рiзне призначення. Так, бесiда-повiдомлення мала на метi дати дiтям вiдомостi про iсторiю виникнення тих чи iнших правових норм i правил поведiнки, ознайомити з правовими нормами з тих чи iнших галузей права, конституцiйними правами i обов’язками громадян, переконати в необхiдностi їх дотримання, збагатити школярiв прикладами правомiрної поведiнки людей у рiзних життєвих ситуацiях.

Бесiда-припис мала на метi дати учням алгоритм дiї щодо застосування правових знань на початковому етапi формування правових уявлень i навичок поведiнки в рiзноманiтних життєвих ситуацiях, передбачає складання пам’яток i правил поведiнки.

Якщо ставилася мета проаналiзувати та оцiнити вчинки лiтературних героїв чи конкретних учнiв з правових позицiй, для стимулювання чи гальмування негативних вчинкiв, якi мали мiсце в життi класу, використовувалася бесiда-оцiнка.

У процесi обговорення правових фактiв i явищ було важливо вмiти забезпечити активну участь у такому обговореннi бажаючих учнiв, з педагогiчним тактом корегувати неправильнi i неточнi висловлювання учнiв, спрямовувати розмову в потрiбному напрямку, щоб домогтися правильних висновкiв.

свою думку з хвилюючої їх проблеми. Вчитель у такому разi допомагав їм зрозумiти моральну i правову суть цього питання. Такi бесiди часто виникали з якогось конкретного приводу. Ним могли бути вчинок учня, прочитана книжка, переглянутий фiльм.

Обговорюючи життєвi ситуацiї, важливо було будувати бесiду з вихованцями так, щоб про добрi вчинки когось iз дiтей говорили iншi.

У правовиховнiй роботi з молодшими школярами важливо було використовувати такi форми й методи виховної роботи, якi б дозволяли спиратися на власний життєвий досвiд учнiв та сприяли надбанню нового досвiду шляхом їх включення у спецiальнi педагогiчнi ситуацiї. Мова йде про наближення змiсту бесiд, обговорень до реального життя, до тих морально-правових проблем, з якими дiти можуть зустрiтися i в школi, i вступивши у самостiйне життя.

життя, добре знайомої учням дiйсностi, з їх власного життя, з творiв мистецтва i лiтератури, якi наближують до школярiв змiст правового матерiалу. Яскравий епiзод з кiнофiльму, телепередачi переконливiшi за довгi роз’яснення вчителя.

Специфiка змiсту правового матерiалу передбачала використання не тiльки позитивних, а й негативних емоцiй. Важливий компонент правових переконань – негативне ставлення до аморальної поведiнки, правопорушень. Формування такої позицiї iстотно полегшується, якщо педагог висловлює емоцiйну оцiнку негативних фактiв. При цьому краще використовувати фактичний матерiал, взятий з життя, близький i доступний школярам.

Дослiдження переконує: наводячи приклади протиправної поведiнки, порушення законiв, правил людського спiвжиття, слiд пам’ятати, що формування негативного ставлення до будь-яких аморальних проявiв вiдбувається лише тодi, коли воно здiйснюється паралельно з нагромадженням позитивного соцiально-правового досвiду. Розумiння недопустимостi порушень норм права перетворюється в особистi переконання, якщо у моральнiй i правовiй свiдомостi склались стiйкi погляди на суть цих норм.

Ми враховували, що «вiдносно широке використання негативного матерiалу у процесi правового виховання суперечить загальному принципу педагогiки про перевагу актуалiзацiї позитивного прикладу» [63, 42]. Тому у процесi пошуково-експериментальної роботи нами виявлено умови ефективного впровадження у правове виховання молодших школярiв методу прикладу.

вiкторини, обговорення прочитаного, голосне читання, огляд наявної в бiблiотецi лiтератури, використання газетних чи журнальних статей на правову тематику. Пропагувати таку лiтературу серед школярiв допомагало спецiальне iнформування по шкiльному радiо.

формування – в реальнiй практичнiй дiяльностi. Адже соцiальний досвiд ефективнiше формується, коли учневi доводиться самостiйно осмислювати складнi життєвi ситуацiї, шукати виходу iз них, вiдчути складнiсть мiжособистiсних стосункiв. Щоб пiдготувати школяра до боротьби зi злом, його необхiдно було частiше зiштовхувати з ним у рiзних педагогiчно сконструйованих ситуацiях.

Вирiшуючи спецiальнi педагогiчнi ситуацiї, учень готується до реальних ускладнень у життi, оскiльки вiн уже багато разiв засудив i перемiг зло у своїх думках i почуттях. Розв’язуючи морально-правовi колiзiї в розумовому планi, школярi вiдчувають тi самi почуття, що й пiд час перемоги над негативним у реальному життi. Ця задоволенiсть собою i є тiєю силою, що прискорює духовне дозрiвання юного громадянина.

У правовому вихованнi молодших школярiв важливим виявилося не тiльки засвоєння ними правових знань, формування у них умiнь i навичок правомiрної поведiнки, а й вироблення умiння бачити, як тi чи iншi моральнi якостi впливають на поведiнку людини. Учнi цього вiку мають розрiзняти, чому злих людей не люблять, чому до злодiїв ставляться з презирством. У цьому планi ми намагалися, щоб у процесi виховання дiти на практицi бачили наслiдки не лише позитивної дiєвостi вихованостi людей. Класоводи спецiально органiзовували спостереження учнiв за поведiнкою дорослих у ситуацiях, де чiтко виявляється їх правова вихованiсть, а також за людьми, яким її бракує. Результати таких спостережень спiльно аналiзувались.

Особливе мiсце в органiзацiї такого спостереження належить рiзноманiтним екскурсiям на пiдприємства, в державнi установи та приватнi органiзацiї. Такий колективний виховний захiд сприяв оживленню виховної роботи. Спостерiгаючи те, про що вони читали i чули на уроках, учнi проникалися довiрою до теоретичного матерiалу. Враження вiд екскурсiї давали матерiал для власних роздумiв, важливих у профiлактичному значеннi. Взаємодiя школярiв з колективами вiдвiданих пiдприємств прискорювала процес їх соцiалiзацiї, учнi дiзнавалися про специфiку виробничих вiдносин i ознайомлюються з виробництвом продукцiї тощо.

У процесi пошуково-експериментальної роботи у правовому вихованнi молодших школярiв використовувалася гра. Гра як форма право-виховної роботи зачiпала емоцiйну сферу молодших школярiв. Присутнiсть глядачiв, почуття вiдповiдальностi за якiсть свого виступу перед колективом викликали в учнiв прагнення виступати краще, чим досягався iстотний виховний ефект.

Перевага гри перед iншими формами правового виховання – в її емоцiйному впливi не тiльки на учасника, а й на глядача. Присутнi бачать у виконавцi не тiльки свого товариша, а й спецiалiста-виконувача певних функцiї. За такого подання правовi знання вже не тiльки iнформацiя, а й важливий фактор виховання. Вплив iгрової ситуацiї тим сильнiший, чим глибше вживаються школярi в свою роль. При цьому важливо правильно «дозувати» пiзнавальний матерiал з розважальним, щоб гра не стала лише розвагою. Виховний ефект гри знижується також, якщо вона перетворюється на виставу, коли учнi грають уже завченi ролi i елементiв вiльної iмпровiзацiї стає все менше. Уникнути цього можна за умови, що буде заохочуватись творчiсть школярiв пiд час гри.

У процесi експериментальної роботи пiд час вивчення правил дорожнього руху в експериментальних класах широко використовувалась гра «Свiтлофор». Її учасники розбивалися на команди пiшоходiв, водiїв автомобiлiв, автобусiв, тролейбусiв, працiвникiв ДАІ. У ходi гри ролi її учасникiв мiнялися. Для того, щоб гра стала цiкавою, а також для ефективнiшого закрiплення умiнь та навичок дiтей, проводили її на спецiально пiдготовленому майданчику. На ньому встановленi дорожнi знаки, нанесена розмiтка проїжджої частини.

У правовому вихованнi молодших школярiв враховувався той фактор, що колектив молодших школярiв ще неспроможний стати дiйовим iнструментом виховання, оскiльки мiж дiтьми цього вiку ще слабо розвиненi мiжособовi зв’язки: не вiдчувається такої згуртованостi i дружби, як у пiдлiтковому вiцi; симпатiї та антипатiї часто мiняються; спорадичнi вибухи антипатiй (передражнювання, глузування) швидко й iмпульсивно виникають i зникають. Дехто наслiдує зовнi дорослих або старших i стає «лiдером» колективу, iншi шукають пiдтримки в середовищi сильнiших учнiв класу.

У процесi дослiдження правове виховання учнiв не обмежувалося формуванням у них системи правових знань i уявлень. Важливим компонентом правослухняної особистостi є i її правомiрна поведiнка. Для її формування iнформацiйнi методи правового виховання учнiв мають поєднуватися iз залученням їх до вiдповiдної правової дiяльностi, до громадського осуду негативних проявiв. Один iз шляхiв пiдвищення ефективностi позакласної правовиховної роботи з молодшими школярами є залучення їх до активної правоохоронної дiяльностi.

патрулiв та iн. Одним iз напрямкiв правоохоронної дiяльностi молодших школярiв була їх природоохоронна робота в школi i за її межами.

Творче використання вчителем змiсту пiдручникiв, постiйне доповнення їх матерiалами правового характеру забезпечувало розвиток в учнiв загальних уявлень про важливiсть i шляхи особистої участi у вирiшеннi правоохоронних проблем. Поруч з вирiшенням завдань правового виховання така дiяльнiсть учителя сприяла здiйсненню всього процесу виховання, формуванню всебiчно розвиненої особистостi.

У правовиховнiй роботi з молодшими школярами виявилося важливим дотримуватися принципу iндивiдуального пiдходу. У практицi виховної роботи ще нерiдко зустрiчаються класоводи, якi розумiють iндивiдуальний пiдхiд тiльки як безпосереднiй вплив на особистiсть невстигаючого чи недисциплiнованого учня. Тому вони обмежуються у правовиховнiй роботi виправленням уже допущених недолiкiв шкiльного та сiмейного виховання. Доки учень не почне вiдверто порушувати правила поведiнки, на нього майже нiхто не звертає уваги, а тiльки вiн допустив негативний вчинок, його починають «перевиховувати», читаючи йому моральнi сентенцiї.

Пiд час дослiдження ми передусiм виявляли причини допущених негативних вчинкiв. Залежно вiд причини, а їх може бути безлiч, пiдбиралася мiра iндивiдуального впливу. Індивiдуальний пiдхiд буде ефективним тiльки тодi, коли спрямований не на вирiшення окремої ситуацiї, а органiчно вплiтається в систему, спрямовану на подолання недисциплiнованостi того чи iншого учня. Вихiдним моментом iндивiдуального пiдходу слiд вважати конкретну особистiсть, на яку спрямований той чи iнший виховний вплив. Для успiшної iндивiдуальної роботи класовод має уважно вивчати учнiв свого класу.

Дослiдження переконало, що iндивiдуальна правовиховна робота має будуватися за добре продуманою програмою. Спочатку виявляють основнi риси негативного розвитку учня. Серед негативних якостей у школяра завжди є головне, що визначає його поведiнку. Згодом визначаються причини вiдхилень вiд норм поведiнки (недолiки роботи школи, помилки виховання в сiм’ї, вплив оточуючого середовища). Основою перевиховання є опора на позитивнi риси учня. Для цього вияснюється, що в характерi учня треба розвивати, а що треба закладати i формувати. Індивiдуальна правовиховна робота з учнями будується так, щоб вони привчалися самостiйно давати правильну оцiнку своїй поведiнцi i вчинкам iнших.

У процесi формуючого експерименту особлива увага придiлялася використанню можливостей правового виховання молодших школярiв, закладених у нормативних документах, на основi яких будується робота вчителя початкових класiв з виховання навичок правомiрної поведiнки школярiв. До таких нормативних документiв належать правила для учнiв, правила внутрiшнього розпорядку школи, правила поведiнки дiтей та пiдлiткiв у громадських мiсцях, правила дорожнього руху та iншi.

На нашу думку, варто розробити детальнi правила поведiнки учнiв у школi, вдома, на вулицi, в громадських мiсцях. Наприклад: «Бережи свою парту, свiй клас. Не пиши па партi, не брудни її чорнилом», «Гуляючи в коридорi, притримуйся правої сторони, швидко не бiгай, голосно не кричи, не влаштовуй бiйки»; «Намагайся не чекати, коли тебе попросять про допомогу, нагадають про твої обов’язки», «Не можна висловлювати незадоволення, що у тебе немає тої чи iншої речi» (з «етичного кодексу» В. О. Сухомлинського).

У правилах поведiнки на вулицi можуть бути такi: «Бережи свiй пiд’їзд i слiдкуй за тим, щоб й iншi дотримувались правил порядку в пiд’їздi», «Якщо хтось упав, допоможи пiднятися», «Не смiйся, не звертай особливої уваги на людей з фiзичними вадами», «Розмовляючи з дорослими, не тримай рук у кишенях». У правилах поведiнки в громадських мiсцях варто не забувати таких «дрiбниць»: «При виходi з тролейбуса не кидай квитка пiд ноги», «У роздягальнi треба стати в чергу за пальтом», «У залi для глядачiв не можна смiтити, лузати насiння».

Робота над правилами для учнiв здiйснювалася нами у двох напрямках: по-перше, роз’яснювали їх, домагаючись свiдомого засвоєння учнями вимог до їх поведiнки; по-друге, привчали учнiв до дотримання цих вимог, формували потребу в постiйному їх виконаннi. Виховання звички дотримуватись правил поведiнки, дисциплiнованостi передбачалось з перших днiв перебування учнiв у школi. Дуже важливо було при цьому, щоб учитель молодших класiв знав, як розумiти дисциплiну i якими методами домагатися її.

Пiд час засвоєння правил поведiнки молодшими школярами використовувалися елементи гри. Дiти дуже захоплювалися «розiгруванням сцен», з великим бажанням iнсценiзували вимоги правил поведiнки в класi, на вулицi. Перш нiж формулювати правила про те, що учень повинен старанно вчитися, уважно слухати пояснення вчителя, сумлiнно i самостiйно виконувати всi його завдання, вести себе добре на уроцi, проводилась бесiда, на якiй перед дiтьми ставилось ряд запитань: Як потрiбно вчитися? Як слухати пояснення вчителя? Як поводитись на уроцi? У ходi такої бесiди основнi положення iлюструвались цiкавими прикладами з життя класу, з художньої лiтератури, кiнофiльмiв, телепередач. Усе це допомагало глибше переконати учнiв у доцiльностi i необхiдностi правил.

Вимогу «самостiйно» виконувати завдання iлюстрували роботою учня за партою. Дiти iз задоволенням «програвали» окремi моменти вимог до поведiнки в школi, вправлялися в правильнiй поведiнцi, зауважували вiдхилення вiд норм тих чи iнших правил, якi вони вивчали.

Вивчення школярами правил поведiнки поєднувалося з їх практичними справами. Це сприяло формуванню у них не тiльки переконаностi в необхiдностi їх дотримання, а й виробляло вiдповiднi вмiння, навички та звички поведiнки. Шляхiв для такого поєднання є багато. Важливо продумати кожен пункт правил i знайти для нього практичний вихiд. Користувалися для цього кожною нагодою. Так, на уроках вимагали, щоб на партах було все необхiдне, а учнi були активними, дисциплiнованими.

На класних годинах заслуховували звiти учнiв про виконання ними вимог режиму дня, дотримання правил санiтарiї i гiгiєни, бережливе ставлення до шкiльного майна. Цiкавилися, якi книжки прочитали учнi за тиждень, чи вчасно здали їх до бiблiотеки, як провели свiй вiльний час. Перед виходом до театру чи в кiно проводилися настановнi iнструктажi з вимогою самоконтролю за тим, як учнi проходять мiж рядами крiсел, як розмовляють, як поводяться пiд час зустрiчi з дорослими, у салонах транспорту тощо. Вправлялися у спецiальних iграх.

Створення спецiальних ситуацiй для практичного втiлення конкретних правил поведiнки в школi, спiлкування на позакласних заходах давало можливiсть побачити, як учень самостiйно вибирав вiдповiдну лiнiю поведiнки, наскiльки в нього сформувалися звички правомiрної поведiнки.

На основi правил поведiнки проводилась систематична виховна робота й з батьками учнiв. Адже правила охоплюють основнi обов’язки школярiв, сумлiнне виконання яких свiдчить про рiзнобiчну вихованiсть. На жаль, нерiдко i вчителi, i батьки роблять висновки про дотримання учнями правил тiльки на основi їх слухняностi чи неслухняностi. Справжню оцiнку слiд давати школярам за їх ставлення до навчання, до працi, до особистого i шкiльного майна, до вчителiв i товаришiв, за вмiння розумно використовувати вiльний час, працювати над собою тощо.

Щоб сприяти школi у формуваннi в учнiв тих якостей, якi передбаченi правилами поведiнки, батьки повиннi також їх знати, володiти елементарними педагогiчними прийомами щодо їх формування. А це вимагало вiд педагогiв проведення з батьками спецiальних бесiд про правила поведiнки та методику їх вивчення.

У правовому вихованнi дуже важливо, щоб запропонованi учням розумнi i справедливi правила поведiнки виконувались ними. При невиконаннi цих правил мають наступати санкцiї, якi повиннi бути вiдомi учням i послiдовно втiлюватися в життя всiєї школи. Такi санкцiї посилюють увагу до правил, формують усвiдомлення їх необхiдностi. У випадку порушення учнем правила, ми пропонували класоводам добре розiбратись в ситуацiї: Чи розумiла дитина суть правила? Чи здатна вона його дотримуватись? Чи мали мiсце якiсь пом’якшуючi обставини? Чи це перше порушення правила чи ним iгнорують постiйно i порушують навмисне? Якщо покарання неминуче, то вчитель має враховувати при визначеннi його мiри вiк дитини, її характер, а не тiльки допущений нею проступок.

Реагування педагогiв на порушення правил виражалося нагадуванням, зауваженням, вибаченням, зустрiччю з директором школи, батьками. В окремих випадках обговорювався проступок тактовно усiм класом. Все залежало вiд того, порушено правило поведiнки в школi чи поза нею.

Свiдомому засвоєнню правил поведiнки сприяло їх щоденне повторення до тих пiр, поки дiти не стануть їх дотримуватись. Згодом продовжувалося повторення протягом кiлькох днiв, заохочуючи при цьому учнiв на вiдповiдну поведiнку. Особливої уваги i повторення вимагали тi правила, якi не були засвоєнi, а тому порушуються. Бажано спецiально обговорити в класi кожне з цих правил.

2. 3 Аналiз результативностi експериментального дослiдження

Наступним етапом експериментального дослiдження було визначення ефективностi та практичної значущостi використаних у процесi правового виховання учнiв експериментального класу завдань.

Вiдповiдно до цього наприкiнцi експериментального дослiдження проводилися контрольнi замiри рiвня сформованостi правових уявлень та правомiрної поведiнки учнiв з експериментального i контрольного (який працював за традицiйною методикою правового виховання) класiв.

З метою визначення ефективностi експериментального дослiдження у пiдвищеннi ефективностi процесу правового виховання учнiв 3-х класiв ми пропонували їм серiю завдань правового змiсту. Також у процесi експериментальної роботи нас цiкавило питання правової обiзнаностi молодших школярiв. З цiєю метою була використана анкета, розроблена І. Запорожан [30, 271–272], за допомогою якої передбачалось виявлення доступних i необхiдних для молодших школярiв знань з рiзних галузей права – конституцiйного, адмiнiстративного, сiмейного, трудового, цивiльного, кримiнального (див. додаток А). В анкетуваннi взяв участь 41 учень початкових класiв.

У процесi аналiзу вiдповiдей учнiв контрольного i експериментального класiв на поставленi в анкетi запитання виявилося, що навiть на тi з них, якi вимагають загальновiдомих знань, не всi учнi правильно вiдповiли. Так, з опитаного 41 учня 1,3% не знають назву нашої держави, 4,5% – назву її столицi, 9,2% – не мають уявлення про Державний Герб України. Якщо зважити, що цi питання є предметом обговорення на багатьох уроках з рiзних навчальних предметiв i позаурочних виховних заходах, то можна було очiкувати кращих знань учнiв. 11,4% учнiв не знають того, що основним законом нашої країни є Конституцiя України, 19% учнiв вважають, що виконання законiв стосується тiльки Президента України, депутатiв Верховної Ради, суддiв, а не всiх громадян.

Значна частина учнiв (38%) не знає, що за систематичнi порушення правил поведiнки в школi та за її межами можна потрапити до спецiальної школи з посиленим режимом з одинадцятирiчного вiку. 24,7% дiтей не пiдозрюють про iснування дитячих притулкiв, куди може потрапити молодший школяр, який заблукав або утiк з дому. 79,3% учнiв не знають, що за заподiяну ними шкоду несуть вiдповiдальнiсть їх батьки. 75,8% молодших школярiв не знають про iснування служби у справах неповнолiтнiх, яка покликана захищати їхнi права.

Таку правову необiзнанiсть молодших школярiв ми можемо пояснити передусiм недосконалiстю, а то й вiдсутнiстю у школi цiлеспрямованого правового виховання.

З метою проведення констатуючого зрiзу було розроблено i пiдiбрано спецiальнi анкети (див. додатки Б-В). Отриманi данi дозволили зробити кiлькiсний i якiсний аналiз та на його пiдставi розробити методику формуючого експерименту. У його основу була покладена розроблена нами програма змiсту правового виховання молодших школярiв та методика його використання в позакласнiй виховнiй роботi. Формуючий експеримент передбачав також вiдповiдну роботу з батьками учнiв у планi пiдвищення їх правової обiзнаностi (див. додаток Г).

У процесi дослiдницької роботи в експериментальнiй групi змiнилися на кращi всi показники рiвня правових уявлень молодших школярiв. У контрольнiй групi цi показники також певною мiрою змiнилися, але цi змiни значно меншi.

У процесi пошуково-експериментальної роботи нас цiкавило i питання, як вплинув запроваджений нами змiст правового виховання на поведiнку молодших школярiв. З цiєю метою в експериментальних класах пiд час всього експерименту велися спецiальнi журнали, в яких фiксувалися негативнi вчинки, що допускалися учнями. Як засвiдчують результати цiлеспрямованих спостережень, в експериментальному класi кiлькiсть допущених молодшими школярами вiдхилень у поведiнцi i в цiлому, i за окремими видами, набагато менша, нiж у контрольнiй групi.

Матерiали контрольного зрiзу засвiдчили, що у процесi формуючого експерименту значно зросла правова вихованiсть молодших школярiв за всiма її показниками.

Правовиховна робота з молодшими школярами досягає належних результатiв за умови, що її змiст, форми i методи їх реалiзацiї враховують особливостi дiтей молодшого шкiльного вiку. Дiтям цього вiку подобається, коли з ними, як з дорослими, говорять про найсерйознiшi речi – не лише про оцiнки та iгри, а й про подiї в країнi i свiтi, про взаємини дорослих. Однак про серйозне з дiтьми слiд говорити просто, прагнучи звертатися до їхнього власного життєвого досвiду, до прочитаних книжок, побаченого ними по телевiзору, дiючи при цьому не лише на свiдомiсть молодшого школяра, а й на його почуття.

Правовиховна позакласна робота з учнями базувалася на отриманих ними на уроках та в сiм’ї правових знаннях та уявленнях, сприяла формуванню в учнiв iнтересу до них, потребу в їх систематичному використаннi у практичнiй дiяльностi. У правовиховнiй роботi важливо розвивати активнiсть молодших школярiв. Треба частiше створювати такi умови, якi б давали можливiсть учням самостiйно оцiнювати свою власну i поведiнку ровесника, свiй вчинок i однокласника, смiливо висловлювати свою думку з приводу тих чи iнших подiй у класi, в школi i за її межами.

Таким чином, виявилося, що правове виховання учнiв молодших класiв може бути повноцiнним за умови, що вони залучаються до посильної правоохоронної дiяльностi, що сприяє формуванню у них навичок та звичок правомiрної поведiнки, нетерпимого ставлення до її порушникiв. Проведений експеримент з правового виховання молодших школярiв на основi розробленої нами методики правового виховання показав, що його реалiзацiя сприяє ефективному засвоєнню системи доступних для цiєї категорiї учнiв правових понять, формуванню вiдповiдних уявлень, а також позитивного досвiду правомiрної поведiнки i дiяльностi.

Висновки

Отже, правове виховання можна визначити як планомiрний i цiлеспрямований вплив на свiдомiсть i поведiнку людини з метою формування вiдповiдних правових установок, понять, принципiв, цiннiсних орiєнтацiй, що забезпечують необхiднi умови для її особистiсного розвитку, пiдготовки до суспiльного життя та активної життєдiяльностi. Правове виховання є одним iз напрямкiв загального процесу виховання, що мiстить у собi правову освiту, виховання поваги до чинних законiв i норм права, формування активної позицiї щодо протиправних i антигромадських дiй.

Правова освiченiсть i виховання сприяють формуванню правової культури i менталiтету кожної людини. В основi права лежить принцип справедливостi, що характеризує моральний змiст нормативного характеру правил поведiнки людей у суспiльствi, встановлених i забезпечених державою. Законодавство як зовнiшнє вираження права визначає рiвень свободи людини, яка постiйно вступає у правовiдносини з iншими людьми, колективами людей, державою та суспiльством у цiлому.

них правової свiдомостi; прищеплення їм поваги до правових норм, принципiв законностi, розумiння необхiдностi їх дотримання; вироблення у вихованцiв навичок i вмiнь правової поведiнки; формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень i злочинностi, залучення їх до посильної участi у боротьбi з негативними явищами, якi мають мiсце у життєдiяльностi колективу; подолання у свiдомостi окремих вихованцiв помилкових уявлень, негативних звичок i навичок поведiнки, якi формувалися пiд впливом негативних явищ тощо.

Правова вихованiсть особистостi виявляється в стилi правомiрної поведiнки, що зумовлює сукупнiсть його характерних особливостей та ознак.

вибору варiанту правомiрної поведiнки в межах, визначених правовими нормами. Науковий пiдхiд до правового виховання, iнтегруючи в собi психологiчний i педагогiчний аспекти, забезпечує вiдповiднiсть вiковим та iндивiдуальним особливостям учня, теоретичну обґрунтованiсть методики виховання, виявлення та результативностi коригування виховних впливiв.

Формування особистостi має здiйснюватися як цiлеспрямований, поетапний процес, що становить цiлiсну систему, тобто сукупнiсть закономiрно побудованих, динамiчно пов’язаних компонентiв (явищ, процесiв, впливiв), взаємодiя яких породжує нову системну якiсть. Системний пiдхiд у правовому вихованнi охоплює всi головнi сторони навчання i виховання – вiд постановки цiлей i конструювання, навчально-виховного процесу до перевiрки його ефективностi та результативностi.

Правове виховання молодших школярiв є необхiдним компонентом ранньої профiлактики вiдхилень у їх поведiнцi, тобто проведення виховної роботи на стадiї формування основних рис характеру, вiдношень iз середовищем. При цьому невичерпнi можливостi для пiдвищення ефективностi засвоєння предмета дає позаурочна правовиховна робота з молодшими школярами. Пiдвищенню ефективностi правового виховання сприятиме також посилення виховного впливу всього навчального процесу; вдосконалення iндивiдуальної роботи з учнями, застосування активних форм впливу; змiцнення взаємодiї сiм’ї, школи та громадськостi у формуваннi правосвiдомостi школярiв, залучення учнiв до правової дiяльностi; систематична перевiрка та аналiз ефективностi правовиховної роботи з метою її постiйного вдосконалення.

У правовиховнiй роботi з молодшими школярами важливо дотримуватись загальнопедагогiчних принципiв виховання та специфiчних принципiв правового виховання. До специфiчних принципiв правового виховання вiдносять єднiсть правового i морального виховання; оперативнiсть використання правової iнформацiї; поєднання переконання з примусом; дотримання законностi у правовому вихованнi; єдностi прав i обов’язкiв школярiв.

Результати формуючого експерименту переконують, що школярам потрiбно давати знання таких правових положень, якi допоможуть їм правильно вибрати лiнiю поведiнки в життi i дiяльностi, сформувати у них правильнi уявлення про необхiдностi поводитись гiдним чином. Тому змiст правового виховання має передбачати ознайомлення школярiв з доступними їм правовими положеннями, що стосуються конституцiйного, адмiнiстративного, цивiльного, сiмейного, трудового, кримiнального, природоохоронного права.

певною сумою педагогiчних, психологiчних та правових знань, умiннями застосовувати цi знання у повсякденнiй виховнiй роботi з дiтьми.

Таким чином, бачимо що пiдтвердилась наша гiпотеза дослiдження: якщо в процесi правового виховання молодших школярiв забезпечити використання рiзноманiтних прийомiв, то рiвень сформованостi правової культури в учнiв початкових класiв значно пiдвищиться, яку ми визначили на початку експерименту.

Проведення формуючого експерименту дозволило значно розширити правовi знання i уявлення молодших школярiв, домогтися розумiння ними особистої вiдповiдальностi за свої вчинки i поведiнку. Вивчення правових питань викликало в учнiв значний iнтерес, сприяло якiсним змiнам джерел правової iнформацiї дiтей, виробленню у них правильної громадянської позицiї. Школярi усвiдомили необхiднiсть постiйно дотримуватись правил поведiнки у школi i за її межами, розумiння особистої вiдповiдальностi за порушення дисциплiни й порядку в школi, вдома i на вулицi. У них зрiс iнтерес до правової iнформацiї.

Список використаної лiтератури

3. Бех І. Наукове розумiння особистостi як основа ефективностi виховного процесу // Початкова школа. – 1998. – №1. – С. 2–6.

6. Веремiй В. До проблем профiлактики протиправної дiяльностi учнiв // Рiдна школа. – 2002. – №4. – С 19–21.

7. Вiкова та педагогiчна психологiя: Навч. посiб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднiйчук та iн. – К.: Просвiта, 2001. – 416 с.

8. Воєцька Т. В., Горобець Н. Формування соцiального досвiду учнiв у процесi правового i морального виховання // Матерiали Всеукр. наук. -практ. конф. «Гуманiзацiя навчально-виховного процесу як засiб попередження правопорушень серед учнiвської та студентської молодi» / За ред. В. М. Герасименка. – К., 1994. – С. 181–184.

9. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1979. – 288 с.

10. Волкова Н. П. Педагогiка. – К.: Вид. центр «Академiя», 2001. – 576 с.

11. Володько М. В., Карпов О. М. Правове виховання в школi, сiм’ї – основа профiлактики правопорушень серед учнiвської молодi // Матерiали Всеукр. науково-практичної конференцiї «Гуманiзацiя навчально-виховного процесу як засiб попередження правопорушень серед учнiвської та студентської молодi» / За ред. В. М. Герасименка. – К., 1994. – С 120–122.

12. Воронов Б. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних // Воспитание школьников. – 1991. – №5. – С. 3.

13. Галактiонова І. Е. Фактори впливу на формування полiтичної культури молодi України (90-тi роки XX столiття) // Науковi записки НУ «Києво-Могилянська Академiя»: Полiтичнi науки. – 2001. – Т. 19. – С. 72–79.

14. Галузинський В. М. Вплив педагогiчних вiдносин на формування особистостi учня // Початкова школа. – 1975. – №9. – С. 5–12.

15. Глушенко А. Г. Вiковi особливостi молодших школярiв i завдання морального виховання // Початкова школа. – 1976. – №5. – С. 8–14.

16. Глушенко А. Г. Моральне виховання в процесi навчання // Початкова школа. – 1975. – №2. – С 9–13.

17. Головатенко А. Ю. Формирование нравственно-правовых убеждений школьников // Нравственно-правовое воспитание школьников: Из опыта работы: Книга для учителя / Сост. А. Ф. Никитин. – М.: Просвещение, 1986. – С. 107–113.

18. Головченко В. В. Правове виховання учнiвської молодi – на рiвень сучасних вимог // Рад. школа. – 1983. – №12. – С. 45–46.

19. Головченко В. В., Нелiн Г.І. Правове виховання учнiвської молодi: Питання методологiї та методики. – К.: Наукова думка 1993. – 138 с.

20. Грива О. Соцiально-педагогiчний захист прав дiтей i молодi в сучаснiй Українi // Шлях освiти. – 2002. – №4. – С. 40–42.

21. Давыдов Г. П. Теоретические основы отбора правовых фактов явлений для формирования правосознания и поведения // Формирование правосознания и поведения учащихся / Под ред. Г. П. Давыдова. – М., 1981. – С. 6–22.

22. Державна нацiональна програма «Освiта» (Україна XXI ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

23. Детская психология / Под ред. А. А. Люблинской. – М.: Просвещение, 1971. – 415 с.

25. Друзь Б. Г. Виховання пiзнавального iнтересу молодших школярiв в процесi навчання. – К.: Радянська школа, 1978. – 160 с.

26. Єременко В. О. Профiлактика учнiвських правопорушень: школа i сiм’я // Початкова школа. – 1990. – №11. – С 45–48.

27. Єременко В. О. Час сплачувати борги // Рiдна школа. – 1990. – №7. – С. 20–25.

28. Загрева В. Виховання в учнiв поваги до законiв i права // Рiдна школа. – 2002. – №10. – С. 65–67.

29. 3 апорожан І. Новi аспекти правового виховання молодших школярiв // Науковi записки ТДПУ: Педагогiка. – 1999. – №1. – С. 41–44.

30. Запорожан І. Г. Педагогiчнi основи правовиховної роботи з молодшими школярами: Дис. канд. пед. наук. – Тернопiль, 2002. – 273 с.

32. Итогнев К. Е., Миньковский Г. М. Семья, дети, школа. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.

33. Іващенко С. Правова культура в контекстi нацiонального виховання // Освiта i управлiння. – 1999. – №4. – С. 107–115.

35. Кацанда Г. В. На ваше прохання: правовий всеобуч // Рад. школа. – 1989. – №8. – С. 91–92.

36. Козубовська І. В., Деркач Є. Д. Профiлактика важковиховуваностi молодших школярiв // Початкова школа. – 1976. – №10. – С. 71–74.

37. Колесiна Т.Є. Психолого-педагогiчна дiагностика вiдхилень у поведiнцi учнiв // Початкова школа. – 1996. – №12. – С. 11–13.

38. Коренева І. Правовi аспекти екологiчного виховання // Початкова школа. – 1999. – №10. – С 19–20.

39. Корниленко Л. М. Об опыте изучения уровня правосознания школьников // Правовоспитание молодежи / Под ред. В. Н. Кудравцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 58–59.

40. Короткова Л. П. Для полiпшення правового виховання учнiв // Рад. школа. – 1986. – №9. – С. 69–72.

41. Крапiвiна О. Запам’ятати з опорою на образ // Початкова школа. – 2003. – №7. – С. 14–17.

42. Красовицький М. Моральне виховання учнiв у теорiї i практицi американської школи // Рiдна школа. – 1998. – №4. – С 29–52.

43. Крутенький В. А. Основы педагогической психологи. – М.: Просвещение, 1972. – 255 с.

46. Люблинская А. А. Учителю о психологии младшего школьника. – М.: Просвещение, 1977. – 224 с.

47. Магдик О. О. Правове виховання школярiв: теорiя, досвiд, проблеми // Пост Методика. – 1999. – №2–3. – С 53–54.

48. Мацук Л. Правове виховання дiтей у сiм’ї // Науковi записки ТДПУ: Педагогiка. – 2002. – №2. – С. 17–19.

50. Миньковский Г. М. Система и основные условия эффективности правового воспитания молодежи // Проблемы правового воспитания молодежи / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 6–9.

51. Мiлюшникова О. Права людини: моя власна думка // Рiдна школа. – 1997. – №3–4. – С 35–36.

52. Мойсеюк Н.Є. Педагогiка. – К.: Либiдь, 2003. – 4-е вид., доповн. – 615 с.

53. Нацiональна доктрина розвитку освiти в Українi // Освiта України. – 2002. – №33. – 23 квiтня.

54. Никитин А. Ф. Формирование правовых взглядов и убеждений учащихся // Формирование правосознания и поведения учащихся / Под ред. Г. П. Давыдова. – М.: АПН СССР, 1981. – С. 36–50.

55. Обухов В. М. Влияние правового воспитания на формирование правосознания и поведения школьников / Правовое воспитание школьников (Из опыта работы) / Сост.: Г. П. Давыдов, А. Ф. Никитин, В. М. Обухов. – М.: Просвещение, 1979. – С. 58–60.

56. Оржеховська В. М. Профiлактика правопорушень серед неповнолiтнiх: Навч. -метод, пос. – К.: ВiАн, 1996. – 352 с.

57. Орзых М. Ф. Право в системе коммунистического воспитания советской молодежи // Правовое воспитание молодежи / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 40–42.

58. Основы правовой культуры школьников // Нар. образование. – 1998. – №9–10. – С. 35.

60. Пирогов В. Н., Ломтев СП. Вопросы повышения эффективности правового воспитания школьников // Проблемы предупреждения правонарушений учащихся общеобразовательных школ / Под ред. В. В. Панкратова. – М.: ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1990. – С. 39–48.

учнiвської та студентської молодi» / За ред. В. М. Герасименка. – К., 1994. – 230 с.

63. Рабинович П. М. Правове навчання i виховання школярiв: шляхи вдосконалення методики // Рад. школа. – 1983. – №12. – С. 42–44.

65. Сапожнiкова Л. С. Формування в учнiв дисциплiнованої поведiнки // Початкова школа. – 1975. – №6. – С 9–14.

66. Смаглiй О. Застосування iгрових ситуацiй на уроках // Поч. школа. – 2003. – №3. – С. 20–21.

67. Смирнов А. А. Избранные психологические труды: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1987. – Т. 2. – 344 с.

69. Ставицький О. О. Переконуючий вплив у виховному процесi // Початкова школа. – 1993. – №11. – С. 3–5.

70. Стельмахович М. Г. Теорiя i практика українського нацiонального виховання. – Івано-Франкiвськ, 1996. – 180 с.

72. Сухомлинський В. А. Серце вiддаю дiтям. – К: Рад. школа, 1988. – 220 с.

73. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / Вибранi твори: У 5-ти т. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 4. – С. 394–582.

74. Ткачова Н. Формування в учнiв основоположних iдей права // Рiдна школа. – 1999. – №6. – С 56–59.

75. Ткачова Н. О. Формування в учнiв основних правових понять // Рад. школа. – 1987. – №12. – С 18–20.

76. Ушинский Н. Д. Собр. соч.: В 6-ти т. – М. -Л.: Наука, 1956. – Т. 3. – 454 с.

77. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання / Вибранi педагогiчнi твори у двох томах. – К., 1981. – Т. 1. – С. 142–472.

78. Фiцула М. Використання педагогiчної спадщини В. Сухомлинського у правовому вихованнi школярiв // Науковi записки ТДПУ: Педагогiка. – 2002. – №5. – С 14–15.

80. Фiцула М. М. Педагогiка. – К.: Вид. центр. «Академiя», 2002. – 528 с.

81. Фiцула М. М. Правове виховання учнiв: Методичний посiбник. – К.: ІЗМН, 1997. – 148 с.

82. Хорошенюк А. Полiтична культура в системi освiти молодi // Шлях освiти. – 2002. – №3. – С. 34–35.

83. Ягупов В. В. Педагогiка: Навч. посiбник. – К.: Либiдь, 2003. – 560 с.