Виховання в сім’ї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра

Змiст Вступ Роздiл 1. Родина - соцiальний iнститут формування особистостi 1. 2 Історiя родинного виховання в Українi 1. 3 Загальнi умови сiмейного виховання 1. 4 Специфiка молодшого школяра у рiзних типах родини 2. 1 Роль батькiв у розвитку дитини 2. 3 Типовi помилки розумового виховання молодшого школяра в сiм’ї 2. 3. 1 Розумове виховання i потреба в емоцiйному контактi з членами родини 2. 3. 2 Розумове виховання i потреба досягнення успiху Висновки Список використаних джерел Додатки Додаток 1 Додаток 2 Вступ "Дiти - живi квiти землi" - так поетично виразив глибоку думку А. М. Горький. А вирощують цi квiти насамперед у родинi: батьки самою природою призначенi i суспiльством уповноваженi бути першими вихователями своїх дiтей. Саме вони разом зi школою допомагають дiтям набратися сил i розуму, освоїти основи людської культури, пiдготуватися до самостiйного життя i працi. У родинi закладається фундамент особистостi зростаючої людини, i в нiй же вiдбувається його розвиток i становлення як громадянина. метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву iграшку - i мама, i папа радiють, коли вiн, син, радiє... Чим далi, тим бiльше вступає в дiю закономiрнiсть: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тiльки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальнi, пiдвищенi вимоги до життя i майже усяка вiдсутнiсть вимог до себе. бiльш сильний, бiльш тонкий, бiльш мудрий побудник. вихователями своїх дiтей. Нашi дiти повиннi вирости прекрасними громадянами, гарними батьками i матерями. Але i це - не усi: нашi дiти - це наша старiсть. Правильне виховання - це наша щаслива старiсть, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - нашi сльози, це - наша провина перед iншими людьми, перед суспiльством. Є десятки, сотнi професiй, спецiальностей, робiт: один будує залiзницю, iнший зводить житло, третiй вирощує хлiб, четвертий лiкує людей, п’ятий шиє одяг. Але є найунiверсальнiша - найскладнiша i найблагороднiша робота, єдина для всiх i в той же час своєрiдна i неповторна у кожнiй родинi, - це витвiр людини. залежить моральна вiдповiдальнiсть за людину, за його майбутнє. Кожна мить тiєї роботи, що називається вихованням, - це витвiр майбутнього i погляд у майбутнє. Виховання дiтей - це вiддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов’ю - любов’ю батька до матерi i матерi до батька, любов’ю батька i матерi до людей, глибокою вiрою в гiднiсть i красу людини. Прекраснi дiти виростають у тих родинах, де мати i батько люблять один одного i разом з тим люблять i поважають людей. їй i його перша незрозумiла думка, якщо тiльки можна її назвати думкою, - це вiдчуття того, що мати (а потiм i батько) iснують для його радостi, для його щастя. Людина пiднiмається на ноги, бачить квiтку i борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в iм’я загального блага. Дiти, почавши своє життя цiлком безпомiчними iстотами, так багато одержують вiд батькiв, що останнi природно породжують у них почуття подяки, любовi i свого роду гордостi своїми батьком i матiр’ю. Не тiльки сам по собi вiдхiд, допомога, турбота батькiв, але й участь, i ласка їх грають у цьому роль. Дiти, що рано осиротiли, що позбавилися чи батька чи мати, часто пiзнiше, у зрiлi роки, почувають гiркоту, тугу вiд вiдсутностi в їх спогадах пам’ятi про батькiвську ласку, сiмейнi радощi, невипробуванi синiвськi почуття i т. п. Навпаки, тi, що випробували щастя, що мали гарне сiмейне життям, згадують, що вони, дiтьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька - розумним, вмiлим i т. п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дiйсностi мати зовсiм не була красунею, а батько був не бiльш як недурною людиною. Ця iлюзiя дитинства свiдчить про потребу цього вiку, що виявляється притiм дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усiх дорожче, усiлякi якостi, якi їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить i поважає їхнiх батькiв. Мета цiєї роботи - обгрунтувати iнтелектуальний розвиток дитини в сiм’ї на теперiшньому етапi розвитку суспiльства i впровадження нових шляхiв, умов та методiв для пiдвищення рiвня розумового виховання в сiм’ї. Проблем а, яку ми поставили - обгрунтувати iнтелектуальний розвиток дитини в сiм’ї на теперiшньому етапi розвитку суспiльства i знаходження шляхiв для пiдвищення рiвня розумового розвитку. Завдання , якi ми поставили для вирiшення в ходi роботи: обгрунтувати системи умов для їх впровадження; розробити конкретнi умови i засоби для пiдвищення рiвня iнтелектуального розвитку в сiм’ї та для дiтей, позбавлених родинного виховання. Об’єкт Предмет - шляхи вдосконалення розумового виховання в сiм’ї. Уже саме по собi це поняття може стати предметом дискусiї. Яку родину в нинiшнiх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодiтну? Багатопоколiнну? Родину, де виховується дитина-iнвалiд? Чи може бути, змiни останнього часу привели до того, що "нетиповою" стала так звана нормальна родина: чоловi-дружина-дiти? І що таке "норма" стосовно до сучасної родини? Данi проблеми є предметом дослiдження в цiй роботi. У роботi докладно проаналiзованi стихiйнi i цiлеспрямованi впливи дорослих членiв родини на дитину, типовi помилки батькiв. Вперше пiддається системному аналiзу таке соцiально-педагогiчне явище, як “домашнє виховання”, що вiдроджується в нових соцiально-економiчних умовах; проаналiзованi етапи його розвитку, мету, змiст i досвiд пiдготовки фахiвцiв в iсторичнiй ретроспективi; визначенi вимоги до сучасного домашнього педагога i його пiдготовцi в сучаснiй Українi. Домашнє виховання - новий напрямок у сучаснiй освiтнiй системi, ще недостатньо дослiджене; у цiй областi ведуться пошуки найбiльш ефективних форм його здiйснення, накопичується досвiд. У роботi не ставиться мета розкрити виховання соцiальних навичок спiлкування дитини, включення його в iншi, крiм сiмейного, спiвтовариства. Робота складається з передмови, 2 роздiлiв, де приведенi, педагогiчнi ситуацiї для аналiзу, фрагменти з теоретичних джерел iз проблем родини, шлюбу, сiмейного i домашнього виховання. Запропонований матерiал буде цiкавий студентам педагогiчних навчальних закладiв, викладачам, батькам i усiм, кого цiкавлять проблеми родини i виховання дитини. Дана проблема цiлком не розроблена, зокрема, такi аспекти, як нетипова родина, i все це вимагає бiльш пильної уваги з боку педагогiв, батькiв, вихователiв. У практичнiй частинi роботи запропонований матерiал дiяльностi обласного соцiально-реабiлiтацiйного центру для дiтей i пiдлiткiв (iз притулком) у системi реабiлiтацiї дезадаптованих дiтей. Роздiл 1 . Родина - соцiальний iнститут формування особистостi   1. 1 Родина та її соцiальнi функцiї Родина, з позицiї соцiологiв, являє собою малу соцiальну групу, засновану на шлюбному союзi i кревному спорiдненнi, члени якої пов’язанi спiльнiстю побуту, взаємною допомогою, моральною вiдповiдальнiстю. Цей найдавнiший iнститут людського суспiльства пройшов складний шлях розвитку: вiд родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сiмейних вiдносин. Шлюб як стiйкий союз мiж чоловiком i жiнкою виник у родовому суспiльствi. Основа шлюбних вiдносин породжує права й обов’язки. Закордоннi соцiологи розглядають родину як соцiальний iнститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сiмейних вiдносин: шлюбом, батькiвством i спорiдненням, при вiдсутностi одного з показникiв використовується поняття “сiмейна група". Слово “шлюб" походить вiд росiйського слова “брать”. Сiмейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбнi вiдносини, зареєстрованi державними установами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивiльними; освiтленi релiгiєю - церковними. Шлюб - явище iсторичне, вiн пройшов визначенi стадiї свого розвитку - вiд полiгамiї до одношлюбностi. Урбанiзацiя змiнила уклад i ритм життя, що спричинило за собою змiну у сiмейних вiдносинах. Мiська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орiєнтована на самостiйнiсть i незалежнiсть, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На змiну патрiархальнiй родинi прийшла подружня. Слабка соцiальна захищенiсть, матерiальнi труднощi, випробовуванi родиною в даний час, привели до скорочення народжуваностi в Українi i формуванню нового типу родини - бездiтної. По типу проживання родина пiдроздiляється на патрилокальну, матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм. Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинку дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий перiод на Русi був розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина пiсля замiжжя оселялася в будинку чоловiка i нарiкалася “невiсткою". Для сучасної мiської родини характерним типом сiмейних вiдносин можна вважати унилокальний тип, при якому чоловiки проживають там, де є можливiсть спiльного проживання, у тому числi знiмаючи житло в наймання. Проведене серед молодi соцiологiчне опитування, показало, що молодi люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентiв засуджують такi шлюби, з розумiнням до нього вiдносяться - 50,2%, а 16,5% навiть “хотiли б мати таку можливiсть". Сучаснi шлюби “постарiли”. Середнiй вiк вступаючи до шлюбу за останнi 10 рокiв збiльшився серед жiнок на 2 роки, серед чоловiкiв - на 5 рокiв. Тенденцiя, характерна для захiдних країн, створювати родину, вирiшивши професiйнi, матерiальнi, житловi й iн. проблеми, спостерiгається й у Українi. Шлюби в даний час, як правило, рiзновiковi. Звичайно при цьому один iз членiв шлюбного союзу, частiше старший, бере на себе вiдповiдальнiсть за вирiшення економiчних, господарсько-побутових та iнших проблем. І хоча сiмейнi психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною рiзницю у вiцi чоловiкiв 5-7 рокiв, для сучасних шлюбiв характерна рiзниця в 15-20 рокiв (причому не завжди жiнка є молодшою за чоловiка). Змiна суспiльних вiдносин торкнулося i проблем сучасної родини. У практицi сiмейних вiдносин мають мiсце фiктивнi шлюби. У такiй зареєстрованiй формi шлюб характерний для столицi i великих промислових i культурних центрiв Українi, основою їх стає одержання визначених вигод. Родина - складна багатофункцiональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцiй. Функцiя родини - це спосiб прояву активностi, життєдiяльностi її членiв. До функцiй варто вiднести: економiчну, господарсько-побутову, рекреативну чи психологiчну, репродуктивну, виховну. Соцiолог А. Г. Харчев вважає репродуктивну функцiю родини головною суспiльною функцiєю, в основi якої лежить iнстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Але роль родини не зводиться до ролi “бiологiчної” фабрики. Виконуючи цю функцiю, родина є вiдповiдальною за фiзичний, психiчний i iнтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрiдним регулятором народжуваностi. В даний час демографи вiдзначають зниження народжуваностi на Українi. Людина здобуває цiннiсть для суспiльства тiльки тодi, коли вона стає особистiстю, i становлення її вимагає цiлеспрямованого, систематичного впливу. Саме родина з її постiйним i природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання, погляди, свiтогляд дитини. Тому видiлення виховної функцiї родини як основної має суспiльний сенс. Для кожної людини родина виконує емоцiйну i рекреативну функцiї, що захищають людину вiд стресових i екстремальних ситуацiй. Затишок i тепло домашнього вогнища, реалiзацiя потреби людини в довiрливому й емоцiйному спiлкуваннi, спiвчуття, спiвпереживання, пiдтримка - усе це дозволяє людинi бути бiльш стiйким до умов сучасного неспокiйного життя. Сутнiсть i змiст економiчної функцiї складається у веденнi не тiльки загального господарства, але й в економiчнiй пiдтримцi дiтей та iнших членiв родини в перiод їхньої непрацездатностi. був органiзатором загальної працi, дiти рано включалися в життя дорослих. Економiчна функцiя цiлком визначала виховну i репродуктивну функцiї. В даний час економiчна функцiя родини не вiдмерла, але змiнилася. Найбiльш повно, на мiй погляд, функцiї сучасної родини представленi фiнським педагогом Ю. Хямяляйнен [Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. - М. 1993. - С. 98-102]. Видiляючи перiоди формування родини, вiн вiдзначає, що для кожного етапу сiмейних вiдносин характернi визначенi функцiї, що може бути представлено наступною таблицею. Основнi перiоди розвитку родини i функцiї членiв родини Стадiї родини Батькiвськi функцiї Функцiї дитини 1. Етап формування родини Усвiдомлення партнерських вiдносин, змiцнення взаємин мiж чоловiками; створення сексуальних вiдношень, що задовольняють обох; розвинуто взаєморозумiння, що дозволяє кожному вiльно виявляти свої почуття, налагодження вiдношеннi з батьками та iншими родичами, що задовольняють обидвi сторони; II. Родина, що чекає дитину, родина з дитиною Звикання до думки про вагiтнiсть та народження дитини; пiдготовка до материнства i батькiвства, звикання до ролi батька i матерi; звикання до нового життя, пов’язане з появою дитини; створення в родинi атмосфери, сприятливої i для родини, i для дитини; турбота про потреби дитини; розподiл обов’язкiв по будинку i наглядом за дитиною, що не перевантажує жодного з батькiв Дитина залежна вiд матерi i починає довiряти їй; поява прихильностей; оволодiння навичками найпростiшої соцiальної взаємодiї; пристосування до чекань iнших людей; розвиток координацiї рухiв рук та очей; перебування зручного ритму змiни спокою i дiї; оволодiння словами, короткими фразами, мовою III. Родина з дитиною дошкiльного вiку Розвиток iнтересiв та потреб дитини; подолання почуття пересичення материнством (батькiвством) i роздратування з приводу хронiчного недолiку часу для власних потреб: пошук квартири, що вiдповiдає потребам родини; розподiл обов’язкiв та вiдповiдальностi мiж батьками в постiйно мiнливих ситуацiях; пiдтримка сексуальних вiдносин, що задовольняють обох, i бесiди про майбутнiх дiтей; подальший розвиток взаємин у родинi - вiдкритих, що дозволяють дружинам говорити на самi рiзнi теми; розвиток вiдношень з батьками в зв’язку з появою дитини i виконанням ними нової ролi; збереження колишнього кола друзiв i своїх захоплень поза будинком (у залежностi вiд можливостей родини); вироблення способу життя родини, формування сiмейних традицiй, бесiди батькiв про виховання дiтей Подолання протирiччя мiж бажанням бути завжди об’єктом своєї прихильностi i неможливiстю цього; звикання до самостiйностi; виконання вимог дорослого по дотриманню чистоти (охайнiсть пiд час їжi, гiгiєна полових органiв): прояв iнтересу до товаришiв по iграх; прагнення бути як мати та батько IV. Родина школяра Виховати в дiтей iнтерес до наукових i практичних знань; пiдтримка захоплень дитини; подальший розвиток взаємин у родинi (вiдкритiсть, вiдвертiсть); турбота про подружнi вiдносини й особисте життя батькiв; спiвробiтництво з батьками iнших школярiв i поважають; включення в групу однолiткiв, спiльна з ними дiяльнiсть; знайомство з правилами поведiнки i мораллю групи; розширення словникового запасу i розвиток мови, що дозволяють чiтко викладати свої думки: усвiдомлення значення причинно-наслiдкових зв’язкiв i формування наукової картини свiту V. Родина з дитиною старшого шкiльного вiку мiж членами родини; пiдтримка вiдкритостi у взаєминах мiж рiзними поколiннями в родинi; виховання пiдростаючих дiтей на гiдних зразках, на власному прикладi - дорослої людини, що любить iншу людину, але знаючого мiру батька (дорослої жiнки, дружини, матерi); розумiння i прийняття iндивiдуальностi дитини, довiра i повага до нього як до унiкальної особистостi Позитивне вiдношення до власної статi та фiзiологiчних змiн, що вiдбуваються; прояснення для себе ролi чоловiка i жiнки; вiдчуття приналежностi до свого поколiння; досягнення емоцiйної незалежностi, вiдхiд вiд батькiв; вибiр професiї, прагнення до матерiальної незалежностi; пiдготовка до дружби з однолiтком протилежної статi, шлюбу, створенню родини; поступове формування власного свiтогляду VI. Родина з дорослою дитиною, що входить у свiт Вiдрив вiд пiдростаючої дитини, здатнiсть вiдмовитися вiд колишньої влади над ним; впевнення дитинi, що в будь-яких життєвих ситуацiях вона завжди одержить розраду i допомогу пiд батькiвським дахом; створення доброзичливих умов для нових членiв родини, що прийшли в неї через шлюбнi зв’язки; турбота про подружнi вiдносини при новiй структурi родини; спокiйний вступ у нову стадiю шлюбу i пiдготовка до виконання ролi бабусi та дiдуся: створення гарних вiдносин мiж власною родиною i родиною дитини (дружиною); позитивне вiдношення до власної сексуальностi i її задоволення у вiдносинах з партнером; створення власної системи цiнностей, свiтогляду, свого укладу життя; знайомство iз задачами розвитку партнерських вiдношень при формуваннi родини Партнерськi функцiї VII. Родина середнього вiку (“порожнє гнiздо”) Вiдновлення подружнiх вiдносин; пристосування до вiкових фiзiологiчних змiн; творче, радiсне використання великої кiлькостi вiльного часу; змiцнення взаємин з родичами i друзями; входження в роль бабусi (дiдуся) Усвiдомлення власного вiдношення до смертi i самотностi; змiна будинку вiдповiдно до потреб людей похилого вiку; пристосування до життя на пенсiї; виховання готовностi в мiру зменшення власних сил прийняти допомогу iнших людей; пiдпорядкування своїх захоплень i справ своєму вiку; пiдготовку до неминучого кiнця життя, знаходження вiри, що допоможе спокiйно дожити роки i спокiйно вмерти Поряд з функцiями, що стосуються розвитку власного сiмейного життя прояв турботи про старих батькiв; допомога їм, якщо це необхiдно, матерiальна i духовна; пiдготовка до остаточного вiдходу батькiв: пiдготовка своїх дiтей до втрати бабусi (дiдуся) Аналiзуючи таблицю, можна зробити висновок, що в рiзнi перiоди становлення i розвитку родини функцiї її членiв змiнюються. Змiни вiдбуваються й у вiдносинах чоловiкiв i жiнок у родинi: їхнi взаємини, а також вiдносини рiзних поколiнь, ступенiв спорiднення, батькiв i дiтей рiзної статi i вiку. Тепер важко видiлити, хто кого “головнiше” i в родинi. Змiнюється сам тип залежностi в родинi людей один вiд одного. Соцiологи говорять про те, що чоловiчi i жiночi ролi зараз тяжiють до симетрiї, змiнюється уява про те, як повиннi поводитися чоловiк i дружина. Соцiолог В. Голофаст вiдзначає наступну тенденцiю розвитку вiдносин у родинi: вiд “iєрархiчної” логiки розходжень мiж статями до логiки iндивiдуальних особливостей i здiбностей, до облiку реального спiввiдношення сiмейних i позасiмейних ролей жiнки, чоловiка i дитини. Автор стверджує, що вiдносна автономiя кожного в родинi, загальне визнання його права на особистi iнтереси скрiплюють родину. Соцiологи вiдзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змiн державного масштабу, наприклад безробiття, рiст цiн i т. д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рiвня. В даний час цi цифри мають тенденцiю до росту. И. Ф. Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслiдок рiзних матерiальних i психологiчних труднощiв, пережитих родиною. Невпевненi в собi батьки перестають бути авторитетом i зразком для наслiдування у своїх дiтей. Авторитет матерi мiняється в залежностi вiд сфери її дiяльностi. Пiдлiтки часом виконують непрестижну, неквалiфiковану роботу, але вигiдну в грошовому вiдношеннi, i їхнiй заробiток може наближатися до заробiтку батькiв, чи навiть перевищувати його. Це один з факторiв, що сприяють падiнню авторитету батькiв в очах пiдлiтка. Подiбна тенденцiя не тiльки скорочує виховнi можливостi родини, але i приводить до зниження iнтелектуального потенцiалу суспiльства. Крiм падiння народжуваностi вiдзначається i такий негативний факт в iнститутi родини, як збiльшення числа розлучень. У рядi робiт розглядаються негативнi наслiдки розлучень: погiршення виховання дiтей, збiльшення випадкiв їхнiх психiчних захворювань, алкоголiзм батькiв, руйнування кровно родинних зв’язкiв, погiршення матерiального становища, дисгармонiя вiдтворення населення (Н. Я. Соловйов, В. А. Сисенко та iн.). розпад родини - це ламання стiйкої сiмейної структури, звичних вiдносин з батьками, конфлiкт мiж прихильнiстю до батька i матерi. Розлучення ставить перед дитиною непосильнi для його вiку задачi: орiєнтацiю в новiй рольовiй структурi без її колишньої визначеностi, прийняття нових вiдносин з розлученими батьками. Дiти 2,5 - 3 рокiв реагують на розпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам’ятi, уваги, розладом сну. Цей висновок пiдтверджується i закордонними дослiдниками: емоцiйне здоров’я дiтей безпосередньо зв’язане з iснуванням постiйно дiючого спiлкування дитини з обома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує в дитини почуття самотностi, вiдчуття власної неповноцiнностi. 1. 2 Історiя родинного виховання в Українi i подiл їх на три групи - схiдну, захiдну i пiвденну. Процесовi виховання на кожному етапi розвитку суспiльства були властивi свiй змiст, форми й методи, детермiнованi рiвнем розвитку продуктивних сил, подiлом працi, структурою шлюбних i сiмейних вiдносин. У перiод матрiархату та екзогамiї дiти до 5-6 рокiв виховувалися матiр'ю. Пiзнiше хлопчакiв передавали в спiльнi чоловiчi житла, дiвчаток - у жiночi, де їхнiми наставниками ставали брати i сестри по матерi. Затвердженням патрiархату вiдбувається перехiд вiд безладних шлюбiв до одношлюбної сiм'ї - моногамiї. Чоловiчi i жiночi житла трансформуються в так званi будинки молодi, куди батьки за традицiєю вiдправляли дiтей на виховання. На цьому етапi моногамна сiм'я ще не стала осередком соцiалiзацiї дiтей. лише з прядiнням i ткацтвом, але яка в разi потреби зумiє дати вiдсiч ворогу. 1) перiод баяння (вiд народження до 1,5-2 рокiв) - спiлкування матерi з дитиною, основний засiб - колискова пiсня. Колисковi пiснi - першi поетичнi твори, поверненi до дитини. Пiд їх впливом малюк пiзнає звуки рiдної мови, починає розумiти звертання до нього матерi, окремi явища в оточуючому середовищi. Колискова пiсня не розрахована на стороннього слухача i це надає їй особливої сердечностi, нiжностi, емоцiйностi, ритмiчностi. Перший обов'язок матерi - створити умови для спокiйного сну дитини. Прийнято вважати, що кiт своїм мурликанням сприяє засипанню дитини i це зробило його попутнiм героєм колискових пiсень. "Не ходи, там Бука, Бука з'їсть". Таку ж роль виконувала Кобилка. "Ось прийде Кобилка, ось йде Кобилка" i дитина змирялась. 2) перiод пестування (1,5-2 - 5 рокiв) - з роду видiлялися пестуни i пестунки, якi виховували дiтей, залучали їх в дитячi iгри. 3) перiод набуття трудових навичок та оволодiння нормами моральної поведiнки (5-10 рокiв). Основним засобом виховання була праця - випас худоби, участь у оранцi, збирання ягiд, плодiв. Акцент на виховання працьовитостi, формувався культ Землi i Хлiба. Народна педагогiка керувалася принципом: "Чим ранiше дитина залучається до працi, тим краще вона буде вихованою". З тих часiв дiйшло прислiв'я: "Синок-сосунок - не вiк сосун, через рiк - стригун, через два - бiгун, через три - iгрун, а там - в хомут". Завершальним етапом виховання були iнiцiацiї - система випробувань на фiзичну зрiлiсть i виробничу готовнiсть вихованцiв стати в ранг дорослих. дитячими гребiнцями, стоялками, ходилками, бiгунками, малими серпиками тощо. Крiм тарахкалок i свистульок, археологи знаходять глинянi собачки, пташки, фiгурки людей, рiзноманiтнi iграшки. З раннього дитинства батьки вчили дiтей розглядати iграшки - ляльки, розрiзняти форму, розмiр, колiр, вiдтiнки, освоювати спiввiдношення величин, а з часом користуватися ними. Досить цiкаву групу дитячих iграшок представляють писанки. Орнаментованi рiзними узорами писанки були предметом забави для дiтей i в той же час вiдiгравали роль в розвитку почуття прекрасного. Зрозумiло, що велику радiсть приносили дiтям писанки натуральнi (розмальованi яйця). Писанки виконували i моральнi функцiї - дитячi конфлiкти розв'язувалися шляхом обмiну писанками. У вихованнi значна роль вiдводилась рiзним iграм, пiсням хороводам, пiд час яких дiти iмiтували окремi трудовi операцiї дорослих. Набули поширення прислiв'я - своєрiднi лiтописи народної педагогiчної мудростi. У коротких образних i емоцiйних прислiв'ях виражалися настанови, поради, правила поведiнки. Система виховання будувалася на народних звичаях i обрядах: формування поваги до членiв сiм'ї i людей похилого вiку: І "старiсть до правди коротку дорогу знає", виховання слухняностi (демонологiчнi образи злих i добрих ' духiв), виховання чемностi i пристойностi. Прислiв'я: Шануй батька й матiр, не доведеться горювати. Дай дитинi волю, сам будеш в неволi. Красивий птах пером, а людина - розумом. За рiдний край - життя вiддай. Стiй за правду горою, то i люди з тобою. Хороший пес краще, нiж зла людина. П'яний - гiрше скаженої собаки. У розумовому вихованнi певна роль належала загадкам. Вiдгадування загадок вимагало кмiтливостi, знаходження подiбностi мiж предметами, явищами, що розвивало в дiтей образно-асоцiативне мислення. Сонце, Вiтер, Мороз, Вода та iн. Елементарнi норми поведiнки i вимоги до їх додержання через казку непомiтно для самої дитини входили в iї свiдомiсть i ставали внутрiшнiм надбанням. Загадки: Стоїть два кiлка, на кiлках бочка, на бочцi гарбуз, на гарбузi трава. (Людина) Двi лисички поруч сидять. (Брови) Через межу брат брата не бачить. (Брови) Весь свiт годую, а сама не їм. (Земля) Одне кинув - цiлу жменю зiбрав. (Зерно) Два брюшка, чотири вушка. (Подушка) Золоте решето чорних хаток повне. (Соняшник) Розвиток землеробства, рентабельнiсть невеличких господарств, боротьба за земельнi надiли сприяли видiленню з великих патрiархальних сiмей менших, якi ставали першими осередками класового феодального суспiльства. До речi,, схiднi слов'яни не знали рабовласницького стану в своєму розвитку. Невдовзi виникають новi населенi пункти, у яких проживають рiзнi родовi общини. У VIII-IX ст. з'являється територiальна сусiдська община. На рiвнi територiально-сусiдської общини виникали новi чинники соцiалiзацiї пiдростаючого поколiння, якi доповнювали сiмейне виховання: дитяче побратимство i посестринство, союзи ровесникiв, молодiжнi товариства, загони отрокiв-воїнiв. Побратимство i посестринство будувалися не за принципом родинностi, а на основi особистих симпатiй. Зв'язки, що єднали побратимiв, були часто сильнiше родинних. Найстарiшим способом братання було укладення союзу мiж однолiтками шляхом обмiну жменями землi. Земля символiзувала силу взаємної клятви i вiрностi слову. Зашивали жменю землi в ладанку i носили її на шиї. зерен, потiм з'єднували половинки i, взявшись за палку, вели короткий дiалог: "Побратим? - Побратим. - До якого часу? - До гробової дошки!" З цього часу пiдлiтки зверталися один до одного на "ВИ", називали себе побратимами, братами i допомагали один одному у всьому. Побратимство займало велике мiсце у вихованнi i самовихованнi пiдлiткiв. Стимулом до чистоти моральних взаємин, критерiєм дружби виступала совiсть i воля побратимiв. Вiрнiсть клятвi формувала поняття про дружбу i честь як вищi моральнi якостi. По iншому здiйснювалось посестринство. Етнографiчнi матерiали показують, що акт посестринства приурочували до весни. Дiвчата1^ йшли в лiс, вибирали найгарнiшу берiзку, прикрашали її стрiчками, з тонких гiлок робили кiльце, роблячи на них вiнки, якi наче росли на деревi. Пiд берiзкою водили хороводи, спiвали пiсень. посестринства. певним чином формували їхню свiдомiсть. Дiтей ознайомлювали з статуями богiв, зображеннями тогочасних уявлень про будову свiту. Значне мiсце займали розповiдi про функцiї божеств: Сварог - неба. Дажбог - бог Сонця, свiтла i вогню. Велес - бог свiйських тварин. Стрибог - бог вiтру тощо. Дiтей залучали до магiчних акцiй: вчили замовлянь, прохань-звернень до персонiфiкованих сил природи - покровителiв землеробства i скотарства у слов'ян. Дiтей вчили культовим танцям i пiсням, залучали до участi в ритмiчнi хороводи. Основою моральних стосункiв була общинна власнiсть на засоби виробництва. Спiльна праця, колективне користування знаряддями i результатами працi породжували почуття взаємодопомоги, виручки. Вищим iдеалом добра вважались такi якостi, як сила, хоробрiсть, витримка, самоволодiння. Вимагалось, щоб людина була загартованою, мала сильне тiло i стiйку психiку. Велика увага придiлялась фiзичному вихованню: релiгiйнi танцi, ритмiка, рухливi iгри. мiсць гнiздування птахiв, самок тварин, коли вони вирощують молодняк) виражали заборони як вимоги, що ставились суспiльством до його членiв, включаючи i дiтей, хоч трактування цих вимог окутувалось магiчними формами. Обряди були постiйними супутниками життя людини. Ними супроводжувались початок i кiнець полювання, польових робiт, урочини, похорони. Обряди виступали як елементи прояву традицiй i звичаїв, пов'язаних з соцiальною практикою, психологiєю народу, з його поетичною творчiстю. Велике значення мали билини про руських богатирiв Іллю Муромця, Микулу Селяниновича, Добриню Микитовича та iн. Боротьба за справедливу справу, захист своєї землi - основа, руського билинного епосу. "Чужа нажива - не пожива", "Чужим багатим не станеш" та їм подiбнi. У 882 р. процес консолiдацiї схiднослов'янських князiвств i земель завершується виникненням давньоруської держави Київської Русi, для якої характерним було: 1) становлення феодального способу виробництва; 2) розвиток державностi; 3) зростання мiст як центрiв економiчного, культурного i полiтичного життя; 4) потреба князiвств у грамотному державному апаратi, здатному вести облiк данини, земельних угiдь, запис iсторичних подiй, складати державнi акти, здiйснювати єдину правову полiтику i дипломатичнi стосунки з iншими країнами; 5) розвиток ремесла i торгiвлi, особливо зовнiшньої. Все це посилило потребу в. нових засобах спiлкування, сприяло виникненню писемностi i шкiл, зростанню духовної культури наших предкiв. Історiя виникнення у схiдних слов'ян писемностi i школи по-рiзному висвiтлюється вiтчизняними i зарубiжними дослiдниками. Так, однi твердять про "скiфську вiдсталiсть" Русi, iншi доводять, що змiни в духовному життi схiдних слов'ян стали можливими лише iз запровадженням християнства на Русi. Історичнi факти спростовують антинаукову сутнiсть цих концепцiй. Археологiчнi данi свiдчать, що вже в кiнцi VIII - на початку IX ст. слов'яни користувались письмовим записом рiдною мовою. Важливим доказом iснування писемностi до 988 р. є договори Русi з Вiзантiєю 912, 945, 971 рр. Цiкаво, що в договорi 945 р. передбачена стаття, згiдно з якою руськi купцi повиннi приїжджати у Вiзантiю не з печатками, а з грамотами. Отже, князь Ігор повинен був утримувати канцелярiю грамотiїв для складання документiв руським торговим людям. Збереглися джерела, що свiдчать про проникнення на Русь християнства задовго до часiв князя Володимира Святославовича. До офiцiйного запровадження на Русi християнства вже були зародковi форми язичницьких шкiл, якi задовольняли утилiтарнi потреби київської верхiвки, i школи перших християнських общин. Але треба вiддати належне акту хрещення Русi. а) сприяло консолiдацiї держави, зблизило Русь з багатьма країнами Європи; в) сприяло розвитковi освiти i шкiльництва; 1) тiльки православна церква є пiдлеглою свiтськiй владi. Іншi релiгiї не пiдвладнi державним правителям, є автономними i мають свого церковного зверхника, а не свiтського (наприклад, Папа Римський); 2) високий культурний розвиток Вiзантiї. Князь Володимир хотiв поширити серед свого народу книжнiсть, освiту, малярство. Державна церква мусила стати союзником князя в пiднесеннi культури українського народу; 3) церковнослов'янська мова праслав'ян була доступна широким верствам населення, що створювало сприятливий ґрунт для розвитку письменства. За виховну мету править добро держави, її змiцнення i розвиток. З приходом у Київ вiзантiйських церковних мужiв прищеплюється i в Українi високо розвинене вiзантiйське релiгiйне та iнтелектуальне виховання. Виховання у школах, що з'являються i стають важливими Київська Русь - колиска братнiх народiв - була державою високої культури. Сучасники - захiднi хронiсти - називали Київ "прикрасою Сходу", "суперником Константинополя". Широка географiя джерел розповсюдження освiти. Вслiд за Києвом крупними культурними центрами стали Новгород, Володимир на Клязьмi, Суздаль, Смоленськ, Рязань, Полоцьк, Чернiгiв, Галич, центри крупних удiльних князiвств, родовi мiста Древньої Русi. Поява письменностi була, очевидно, одним з перших Інформацiйних вибухiв в iсторiї людства. На сходi Європи вiн був пов'язаний з переходом вiд безписьменної культури схiднослов'янських племен до письменної стадiї цивiлiзацiї ранньофеодальної Руської держави. Успiх цього вибуху багато в чому залежав вiд того, як була органiзована i як функцiонувала школа, яка пiдготувала кадри освiчених людей, здатних здiйснювати цей феномен. Суттєвий вплив на поширення писемностi в Київськiй Русi мало проникнення з Болгарiї кирило-мефодiївської писемної традицiї. Глаголиця замiнялась кирилицею (855 р), що на початках включала 38 лiтер. Азбука, виявлена в кiнцi XI ст. на стiнi Софiйського собору в Києвi, є вже модернiзованою пiд слов'янську мову кирилицю, що включала 24 лiтери. Глаголиця - азбука, що використовувала грецькi букви для слов'янської мови. Кирилиця - бiльш пристосована для слов'янської мови (фонетики), модернiзована азбука Кирилом (видозмiнене грецьке письмо). Вона полегшувала переклад з грецької мови на слов'янську. Близькiсть нової азбуки до тiєї, якою схiднi слов'яни користувалися ранiше, сприяла посиленню мовної спiльностi єдиної староруської народностi i змiцненню зв'язкiв мiж лiтературною i народною мовами. На Русi слов'янське язичництво, на вiдмiну вiд язичницької античностi, не мало традицiй шкiльної освiти. Християнство вимагало нової системи навчання, нацiленого на залучення до книжностi, письмової культури, перш за все необхiдних для оволодiння основами християнської догматики. Якщо давньоруська культура була безписемною, то з прийняттям християнства, з переходом до "книжного вчення" вiдпала необхiднiсть зберiгати у пам'ятi набутий попереднiми поколiннями суспiльно-iсторичний досвiд. Історичне значення перших шкiл полягає у тому, що вони створювали умови для переходу до нового стану давньоруського шкiльництва - "книжного вчення". Велику роль у поширеннi освiти вiдiграли монастирi, в яких переписувалися книги й органiзовувались бiблiотеки (Києво-Печерська лавра, наприклад). Церкви i монастирi за наказом князя органiзовували школи, постачали їм учителiв, церковнi книжки, визначали режим школи. Можна без перебiльшення сказати, що кожна нова єпархiя ставала новим центром освiти, новий монастир - школою пiдвищеного типу, а нова церква - початковою школою. Зiбранням книг при Софiївському соборi Ярослав першим започаткував руськi бiблiотеки i книгосховища. Вiдомi випадки пожертвувань книг князями i боярами для церков. Лiтописцi про багатьох князiв говорили: "церковнi статути любив, церкви створював i прикрашав їх святими iконами i книгами наповнював". Причини, що сприяли розповсюдженню писемностi на Русi: 1) про освiту турбувались не лише i не стiльки церковники, а й князiвська (свiтська) влада. 1 iнiцiатива тут часто була за князями (в той час, коли в Європi освiта в цей час була в руках церкви). Першi школи вiдкритi в 988 р. Володимиром при Десятиннiй церквi (300 учнiв), 1030 р. Ярославом Мудрим в Новгородi i 1037 р. в Києвi (двiрцева школа); 2) навчання в школах Давньої Русi проводилось рiдною (слов'янською) мовою (а не так, як на Заходi - латинню); 3) на Русi великого розповсюдження набрала нова форма освiти - самоосвiта - майже невiдома на Заходi того часу; 4) школи в Давнiй Русi були бiльш доступними для простих людей, хоч, зрозумiло, мова про всеобуч не йде (школи грамоти); Берестянi грамоти писали мiстяни, жителi сiл i селищ, мужчини i жiнки, дорослi i дiти. Зазначено, що грамот, написаних духовними особами, виявилось дуже мало. У передмонгольський перiод, це на початку XIII столiття, у середньому по країнi прошарок грамотних серед дорослих людей не опускався нижче або 1% до всього населення країни. У мiстах вiн був не нижче 10% вiд усього населення, або 20% вiд числа дорослого населення. Верхнiй рубiж поки що встановити важко. За цими показниками Древня Русь знаходилася на рiвнi європейських країн. В даний час населення "держави Рюриковичiв" визначається у межах 5-7 млн. чоловiк. Звiдси витiкає, що число грамотних не опускалося нижче 100 тисяч; 5) на вiдмiну вiд Європи освiта в Давнiй Русi була доступна для дiвчат. В 1086 р. Ганна Всеволодiвна вiдкрила жiночу школу в Києвi, такi ж школи були вiдкритi в Суздалi, Полоцьку (Єфросинiя). Ряд джерел засвiдчує високу освiченiсть жiнок, насамперед у князiвських верхах. Це пiднiмало престиж київського двору серед монархiв Європи i тому не випадково, наприклад, Ярослав Мудрий через своїх високоосвiчених дочок був названий тестем Європи (Ганна - дружина французького короля Генрiха, Єлизавета - норвезького короля Гарольда, Анастасiя - угорського короля Анджея). Взагалi, поширення християнства дещо полiпшило й морально-правове становище жiнок, пiдняло їх авторитет в очах суспiльства; 6) давньоруськi школи за своєю органiзацiєю були. бiльш демократичними, тут дисциплiна носила бiльш м'який характер. а) школа "книжного вчення", б) монастирська школа, в) школа грамоти, г) кормильство. Сутнiсть поняття "книжне вчення" розкрив В. Д. Греков, пiдкресливши, що це не просто навчання грамоти, а школи, де викладались класичнi тодi в Європi 7 "вiльних мистецтв". Школи книжного вчення навчали по книгах, а це розширювало рамки пiзнання i можливостi освiти. Вони готували своїх вихованцiв до дiяльностi в рiзних сферах державного, культурного та церковного життя. В 1037 р. при Софiйському соборi князь Ярослав Мудрий засновує двiрцеву школу пiдвищеного типу, вiдкриваючи при нiй велику бiблiотеку. Школа Ярослава мала мiжнародне значення. При дворi князя виховувались, англiйськi королевичi Едвiн i Едуард, майбутнi норвезькi конунги Геральд i Регнвальд, майбутнiй король Данiї Магнус Добрий, угорський королевич Андрiй, датський королевич Герман та iншi. Монастирська школа, В 1068 р. ч iгумен Києво-Печерського монастиря Феодосiй запровадив тут Студiйський статут, запозичений у Константинопольського монастиря, що був заснований в 798 р. iдеологом монашества Федором Студитом. Статут передбачав життя монахiв в гуртожитку, обов'язкову фiзичну працю, вiдречення вiд будь-якої власностi, сувору дисциплiну, навчання шокiв грамотi для поглибленого пiзнання богослiв'я. Судячи з життя святих XI-XIII ст., сутнiсть виховання в монастирських школах полягала, в наставленнi монахiв, в утриманнi, терпiннi, змиреннi, тiлеснiй безпристрасностi, покiрностi. Досягались цi цiлi шляхом ретельного молитвослов'я, постiв, самообмеженням i проповiддю фантастичних чудес i подвигiв мiсцевих угодникiв. Вступаючий до монастиря iнок доручався старцю, який намагався привчити його перемагати свої бажання. Для цього спецiально старець наказував йому робити те, до чого у нього не було бажання, бо приборкання своєї волi вважалось джерелом всiх доброчестностей. Система виховання будувалась так, щоб у монахiв-учнiв не було нi хвилини без дiла чи молитви. Правила показували 12 разiв молитися вдень, стiльки ж ввечерi i вночi. За неслухнянiсть чекало духовне покарання, а за бiльш важкi проступки - i тiлесне. Школа грамоти. Починаючи з кiнця XI-початку XII ст. у пам'ятках давньоруської писемностi з'являється поняття "навчання грамоти", пiд яким розумiли навчання дiтей читання, письма, лiчби i хорового спiву. До речi, термiн "школа"' увiйшов у вжиток на Русi лише в XIV ст. За обсягом знань "навчання грамоти" було рiвнозначне елементарнiй початковiй освiтi. Утримувалися школи грамоти на Русi на кошти батькiв, тому для бiдного населення вони були недоступнi. Так, бiльшiсть берестяних грамот, що їх знайдено в Новгородi, виявленi в садибах бояр, посадникiв, купцiв, лихварiв, заможних ремiсникiв. Мережа шкiл обмежувалась мiстами, у село письменнiсть проникала повiльно. За тодiшнiх методi в навчання вчитель пiд час занять працював з кожним учнем або невеликою групою - 8-10 чоловiк. Писемнi пам'ятки пiдтверджують, що напередоднi навчального року батьки запрошували вчителя додому, його зустрiчали ласкавим словом i поклоном. Батько, тримаючи сина за руку, передавав його вчителю з проханням навчити уму-разуму. Мати стояла бiля дверей i повинна була плакати. Майбутнiй учень, наближаючись до вчителя, тричi кланявся. Той садив його бiля себе i розпочиналось навчання. Перший урок був коротким. Потiм батьки пригощали вчителя, дарували буханець хлiба i рушник, домовлялись за плату i проводжали його до ворiт. Кормильство - це форма домашнього виховання дiтей феодальної знатi. Київськi князi пiдбирали кормильцiв з числа воєвод, знатних бояр, що жили в окремих волостях (зворотна до рицарської системи вассально-сюзеренна залежнiсть). Малолiтнiй княжич вiдправлявся в iнше мiсто не лише на кормлення, але й на князювання в область, що входила до складу володiнь батька. Тому кормильцi виступали i як наставники, i як регенти, що управляли за своїх малолiтнiх вихованцiв тими мiстами i землями, якi княжичi отримували вiд батька. Розсилались княжичi дуже рано: iнодi у вiцi 5-7 рокiв. В обов'язки кормильця входило розумове, моральне i вiйськово-фiзичне виховання, раннє залучення княжича до державних справ, вiйськового i полiтичного життя. Так, Ігор Святославович, герой "Слова о полку Ігоревiм", у 8 рокiв брав участь у княжому з'їздi, 5-рiчний княжич Всеволод Костянтинович в 1215 р. був посланий на чолi озброєного загону. Супроводжувати його могли лише кормильцi. Така практика мала цiль - з малих рокiв прилучала княжичiв до умов похiдного життя. Не дивлячись на те, що спочатку кормильство сприяло консолiдацiї Київської Русi, воно мало i негативнi наслiдки. Штучна родиннiсть часто витiсняла на другий план родиннiсть кровну, батьки погано знали своїх синiв, брати не знали один одного, що посилювало мiжусобицi, за батькiвський княжий престол. Високий статус кормильцiв давав їм змогу втручатися в родиннi суперечки, в полiтичнi iнтриги i придворнi змови. Кормильцi i кормильчичi в умовах феодальної роздробленостi стали основним знаряддям полiтичної боротьби боярства з великокняжою владою. Починаючи з XIII ст. князi замiняють кормильцiв дядьками. Ця змiна виражала тенденцiю княжої влади спочатку обмежити, а потiм остаточно знищити небезпечну полiтичну силу кормильцiв. Дядько повинен був бути високоосвiченою людиною. Вони ставали домашнiми учителями у сiм'ях князiв. Княжичi опановували iноземнi мови (грецьку, латинь), риторику, дiалектику, вiйськову справу тощо. 1. 3 Загальнi умови сiмейного виховання Звичайно всi несприятливi явища, що зауважуються в дитини, приписують самiй дитинi, говорять навiть iнодi про уродженiй його злостивостi, не думаючи i не пiдозрюючи, що якостi дитини є вiдображенням якостей навколишнiх його осiб. Уродженими в дитини можна вважати тiльки явища, зв’язанi з його темпераментом, тобто тiльки ступiнь сили i швидкостi його мiркувань i дiй. Потiм вiн переживає iмiтацiйний перiод, пiд час якого в нього складаються його мова, усi головнi його звички i звичаї, узагалi всi типовi його явища. Насправдi дитина повинна бути серйозною причиною удосконалювання представникiв родини, особливо щодо їхньої правдивостi, щиростi i прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини i зi спостереження знає, як якостi останнього складаються з дiй i мiркувань навколишнiх його осiб, то вона безсумнiвно стане зiрко стежити за усякою своєю дiєю i словом, уникати усякої сваволi i завжди щадити особистiсть своєї дитини; цим вона безсумнiвно буде сприяти власному своєму удосконалюванню, а повною вiдповiднiстю мiж своїм словом i справою неодмiнно привчить i дитини до правдивостi, безпосередностi i щиростi i цим покладе вiрна пiдстава для розвитку морального характеру людини. При вивченнi людини й умов його утворення усього глибше складається переконання, наскiльки сильне впливають не слова, а дiї близьких осiб на дитину, що розвивається, i наскiльки любов до працi, робота i правдивiсть вихователя сприяють моральному розвитковi дитини. Кому не вiдомо, що вся справа виховання (i в родинi, i в школi) найчастiше зводиться до того, що дитини потрiбно "учити", причому пiд словом "учити" нерiдко мають на увазi: "стягнути", "покарати", "пригрозити" i т. д. Так iнакше i бути не може, поки будуть надходити зовсiм слiпо, по рутинi, не вiддаючи собi звiту в кожнiм кроцi; якщо не "пiзнати себе", не привчитися зв’язувати причину з наслiдком, те рутиннi педагогiчнi прийоми примусового характеру як i ранiше будуть панувати в стiнах школи, як i в сiмейному побутi. i вiдчутним. Якщо йому говорять, що "мами немає в будинку", а вiн випадково побачить неї, то вiн при першому зручному випадку, якщо йому що не сподобається, заявить, що його самого немає будинку. Чим частiше його обманюють i чим бiльш вiн зустрiчає в родинi невiдповiднiсть слова зi справою, тим менш з’ясовуються для нього ознаки правди i тим легше вiн починає говорити тiльки те, що йому вигiднiше. Необхiдно твердо пам’ятати, що дитина спочатку тiльки i знає враження, одержуванi органами його почуттiв, вiн тiльки їм i кориться i дiє винятково на пiдставi цих чисто реальних вражень; вiн неодмiнно робить тiльки те, що йому приємно, i уникає усього, що йому в якому-небудь вiдношеннi неприємно. Вiд дитини мають звичай усе ховати, але, якщо вiн бачить, що навколишнi користуються чим-небудь, а йому не дають, те i вiн при першому, же зручному випадку неодмiнно привласнить цiкаву для нього рiч, раз вона погано лежить, i потiм у всякому подiбному випадку повторити те ж саме. Будучи пiйманий у своїх провинах i за це покарано, вiн, знову ж на досвiдi, бачить, що необхiдно бути обережнiше i що вигiднiше користуватися усяким випадком так, щоб цього не бачили i не знали; вiн намагається бути розумником i користується зручними випадками вже обережнiше, бiльш потай. Покарання не може з’ясувати йому об’єктивних ознак правди, воно тiльки покаже йому, що не потраплятися - добро, а потраплятися - зло i, маючи можливiсть зробити кому-небудь зло, вiн саме так i надiйде, як з ним надходили при покараннi. Крiм простого, завжди щирого i правдивого слова, не можуть бути допущенi нi в родинi, нi в школi нiякi заохочення, нiякi покарання. Звичайно привчають дитину до штучного прибавочного роздратування iз самої появи його на свiтло i цим сприяють зниженню його вразливостi i перешкоджають нормальному ходовi його розвитку. Дитину носять на руках, його качають, присипляють рiзними одноманiтними наспiвами, його цiлують, пiдробляються пiд вимовнi їм звуки, - усе це виявляється штучними подразниками. Коли пiсля всього цього починається навчання, молодший школярик виявляється млявим, апатичним, ледачим; на нього скаржаться за байдужiсть його до занять, тим часом як усе зроблено, щоб саме понизити його життєдiяльнiсть, щоб зробити його апатичним i млявим. Щоб збудити його до навчання, знову прибiгають до штучних збудникiв у видi похвали, оцiнок, подарункiв i нагород. Людину заїдає нестерпна нудьга, вона готова насолодитися всяким цькуванням i грубою почуттєвою розвагою, щоб тiльки заглушити гнiтюче його вiдчування. У нього немає внутрiшнього життя, воно не збуджується думкою i не зайнятий розумовим своїм удосконалюванням. Молодої людини докоряють за його грубу i розбещену вдачу, зовсiм упускаючи з виду причини, що сприяли його розвитковi, забувають, що тiльки умови його сiмейного i шкiльного життя могли сприяти розвитковi тих типових явищ, що у нього спостерiгаються, що ними убита iдейне життя i розвитi однi тварини прояву. Людина, якiй постiйно усi готують i попереджають усi його вимоги i бажання, помалу до такого ступеня вiдвикає стежити за собою i за своїми потребами, що не помiтить, що частини його туалету в неможливому безладдi, волосся не чуханi, над мiру їм з’їдене i т. д. Пильнiсть навколишнiх трохи ослабнула, i вiн робиться разючим нечупарою. Рiзниця тiльки в тiм, що в дорослого все це може обмежуватися тiльки зовнiшнiми проявами, а в школяра неохайнiсть i безтурботнiсть виразяться у всiх його дiях i проявах. Зовнiшнi ласки i нiжностi приводять до помилкових i лицемiрних вiдносин до матерi i взагалi до людей, тим часом як вiдсутнiсть їх i правдиве, уважне i тепле вiдношення, а головне, перевага, що дається на дiлi iнтересам улюбленої особи перед своїми, завжди сильнiше всього зближають i зв’язують людей мiж собою. Отже, коли йде до школи дитина,її оточує iнше середовище, тому вчителевi потрiбно особливо трепетно вiдноситися до маленького чоловiчка. Вчитель повинен поспiлкуватися з сiм'єю i зробити певнi для себе виводи. Тому вчитель повинен спiвпрацювати з сiм'єю, щоб не травмувати особистiсть. Усебiчне виховання дитини. пiд силу кожнiй людинi, кожному батьковi i кожнiй матерi. Добре виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тiльки вiн цього дiйсно захоче, а крiм того, це - справа приємне, радiсне, щасливе. Зовсiм iнше - перевиховання. Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про нього думали, а те, буває, i полiнувалися, запустили дитину - тодi вже потрiбно багато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, робота перевиховання - уже не така легка справа. Перевиховання вимагає i бiльше сил i бiльше знань, бiльше терпiння, а не в кожного батька все це найдеться. Вiзьмемо навiть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя i працює. Усi дивляться на нього, i усi задоволенi, i батьки в тому числi. Але того нiхто не хоче пiдрахувати, скiльки усе-таки втратили. Якби цього школярика iз самого початку правильно виховували, вiн бiльше взяв би вiд життя, вiн вийшов би в життя ще бiльш сильним, бiльш пiдготовленим, а виходить, i бiльш щасливим. А крiм того, робота перевиховання, переробки - це робота не тiльки бiльш важка, але н сумна. Така робота, навiть при повному успiху, заподiює батькам постiйнi засмучення, зношує нерви, часто псує батькiвський характер. Родина перестала бути батькiвською родиною. Уже давно жiнка користується такими ж правами, як i чоловiка, наша мати має права, рiвнi правам батька. Наша родина пiдкоряється не батькiвському єдиновладдю, а являє собою колектив. У цьому колективi батьки мають вiдомi права. Про всiм цьому кожне батько повинний мати зовсiм ясне представлення. Кожний повинний розумiти, що в родинi вiн - не повний, безконтрольний хазяїн, а тiльки старший вiдповiдальний член колективу. Якщо ця думка добре буде зрозумiла, то правильно пiде н уся виховна робота. Вiдомо, що ця робота не у всiх однаково успiшно протiкає. Це залежить вiд багатьох причин н насамперед залежить вiд застосування правильних методiв виховання. Але дуже важливою причиною є i самий пристрiй родини, її структура. У вiдомiй мерi ця структура знаходиться в нашiй владi. Можна, наприклад, рiшуче затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато бiльш важка справа, чим виховання декiлькох дiтей. Навiть у тому випадку, якщо родина випробує деякi матерiальнi утруднення, не можна обмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботи батька i матерi, зосередженi на цiй дитинi, звичайно перевищують корисну норму. Любов батькiвська в такому випадку вiдрiзняється вiдомою нервознiстю. Хвороба цiєї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, i страх такого нещастя завжди коштує перед батьками i позбавляє їхнього необхiдного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану i стає дiйсним деспотом у родинi. Для батькiв дуже важко буває загальмувати свою любов до нього i свої турботи, i волею-неволею вони виховують егоїста. досвiд взаємного зв’язку. Якщо в родинi є старшi i молодшi дiти, мiж ними встановлюється досвiд любовi i дружби в найрiзноманiтнiших формах. Життя такої родини надає дитинi можливiсть вправлятися в рiзних видах людських вiдносин. Перед ними проходять такi життєвi задачi, що єдинiй дитинi недоступнi: любов до старшого брата i любов до молодшого брата - це зовсiм рiзнi почуття, умiння подiлитися з братом або сестрою, звичка поспiвчувати iм. Ми вже не говоримо, що у великiй родинi на кожнiм кроцi, навiть у грi, дитина звикає бути в колективi. Питання про структуру родини - питання дуже важливий, i до нього потрiбно вiдноситися цiлком свiдомо. Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дiтей i хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися i свої взаємнi незгоди не доводити до розриву i тим не ставити дiтей у самий скрутний стан. Наступне питання, на яке можна звернути саму серйозну увагу, - це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерiгати повна бездумнiсть у цьому питаннi: просто живуть поруч батьки i дiти, i батьки сподiваються на те, що все саме собою вийде. У батькiв немає нi ясної мети, нi визначеної програми. Звичайно, у такому випадку i результати будуть завжди випадковi, i часто такi батьки потiм дивуються, чому це в них виросли поганi дiти. Нiяка справа не можна гарна зробити, якщо невiдомо, чого хочуть досягти. Кожен батько i кожна мати повиннi добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитинi. Треба вiддавати собi ясний звiт щодо своїх власних батькiвських бажань. Чи хочете ви виховати дiйсного громадянина, людини знаючiй, енергiйнiй, чеснiй, вiдданiй своїй країнi, працьовитого, бадьорого i ввiчливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов мiщанин, жадiбний, боягузливий, який-небудь хитренький i дрiбний дiлок? Дайте собi працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, i ви вiдразу побачите i багато зроблених вами помилок i багато правильних шляхiв перед. i майбутнiй борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горi вiд цього буде не тiльки вам, але i багатьом людям i всiй країнi. Не вiдмахуйтесь вiд цього питання, не вважайте його докучливим резонерством. Адже на вашому заводi, у вашiй установi ви викладаєтеся випускати шлюб замiсть гарної продукцiї. Ще бiльш соромно повинно бути для вас давати суспiльству поганих або шкiдливих людей. навiть тодi, коли вас немає будинку. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з iншими людьми i про iнших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви звертаєтеся з друзями i з ворогами, як ви смiєтеся, читаєте газету, - усе це має для дитини велике значення. Найменшi змiни в тонi дитина бачить або почуває, усi повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, ви їхнiй не зауважуєте. А якщо удома ви грубi, або хвалькуватi, або пиячите, а ще гiрше, якщо ви ображаєте матiр, вам уже не потрiбно думати про виховання: ви уже виховуєте ваших дiтей i виховуєте погано, i нiякi найкращi методи вам не допоможуть. Звичайно, краще, якщо батьки частiше бувають з дiтьми, дуже недобре, якщо батьки нiколи їх не бачать. Необхiдно сказати, що правильне виховання зовсiм не вимагає, щоб батьки не спускали з дiтей очей. Таке виховання може принести тiльки шкоду. Воно розвиває пасивнiсть характеру, такi дiти занадто звикають до суспiльства дорослих, i духовний рiст їх йде занадто швидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потiм переконуються, що припуститися помилки. громадського життя й в органiзацiї життя дитини. Виховна робота є насамперед робота органiзатора. У цiй справi немає дрiб’язкiв. Ви не маєте права нiчого назвати дрiб’язком i забути про неї. Страшною помилкою буде думати, що у вашому життi або в життi вашої дитини ви що-небудь видiлите велике i придiлите цьому великому усю вашу увагу, а все iнше вiдкинете убiк. У виховнiй роботi немає дрiбниць. Який-небудь бант, що ви зав’язуєте у волосся дiвчинки, та або iнша шапочка, яка-небудь iграшка - усе це такi речi, що можуть мати в життi дитини найбiльше значення. Гарна органiзацiя в тiм i полягає, що вона не випускає з виду дрiбних подробиць i випадкiв. Дрiб’язку дiють регулярно, щодня, щогодини, з них i складається життя. Керувати цим життям, органiзувати її i буде самою вiдповiдальною вашою задачею. 1. 4 Специфiка молодшого школяра у рiзних типах родини Особливостi виховання єдиної дитини в родинi . На цей рахунок iснує двi найбiльш розповсюдженi точки зору. Перша: єдина дитина виявляється бiльш емоцiйно стiйкiша, нiж iншi дiти, тому, що не знає хвилювань, пов’язаних iз суперництвом братiв. Друга: єдинiй дитинi приходиться переборювати бiльше труднощiв, чим звичайно, щоб придбати психiчну рiвновагу, тому що йому не дiстає брата чи сестри. Що б там не говорили психологи, життя однiєї - єдиної дитини в родинi нерiдко складається так, що пiдтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощi, однак, не є абсолютно неминучими, i проте зустрiчаються настiльки часто, що було б нерозумно не зважати на них уваги. Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно придiляють їй надмiрну увагу. Коротше, вони занадто пiклуються про неї тiльки тому, що вона у них одна, тодi як насправдi вона всього лише перша. І дiйсно, деякi з нас здатнi спокiйно, зi знанням справи звертатися з первiстком так, як ми тримаємося потiм з наступними дiтьми. Головна причина тут - недосвiдченiсть. Є, однак, й iншi пiдстави. Якщо не торкатися деяких обмежень фiзичного порядку, одних батькiв лякає вiдповiдальнiсть, iншi побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому матерiальному становищi, третi, хоча нiколи не визнаються в цьому, просто не люблять хлопцiв, i їм цiлком достатньо одного сина чи однiєї доньки. її неминуче сповiльнюється. У результатi надмiрної поблажливостi, якою ми оточуємо її, вона неодмiнно зiткнеться з дуже серйозними труднощами i розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскiльки i вiд iнших людей буде очiкувати уваги, до якої звикла у будинку батькiв. З цiєї ж причини вона занадто серйозно стане вiдноситися i до самої себе. Саме тому, що її власний кругозiр занадто малий, багато дрiб’язкiв покажуться їй занадто великими i значними. У результатi спiлкування з людьми буде для неї набагато скрутнiше, нiж для iнших дiтей. Вона почне уникати контактiв, усамiтнюватися. Їй нiколи не доводилося подiляти з братами чи сестрами батькiвську любов, не говорячи вже про iгри, свою кiмнату, одяг, i їй важко знайти загальну мову з iншими дiтьми i своє мiсце в дитячому спiвтовариствi. Як запобiгти усе цьому? За допомогою другої дитини - скажуть багато хто з вас. І це вiрно, але якщо деякi особливi проблеми i можна вирiшити подiбним шляхом, то де впевненiсть, що варто народити ще одну дитину, як ми вiдразу ж досягнемо повної адаптацiї першої. У будь-якому випадку потрiбно всiма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличних умовах. Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної доньки набагато бiльш важка справа, нiж виховання декiлькох дiтей. Навiть у тому випадку, якщо родина випробує деякi матерiальнi утруднення, не можна обмежуватися однiєю дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батька i матерi, зосередженi на цiй дитинi, звичайно перевищують корисну норму. Любов батькiвська в такому випадку вiдрiзняється вiдомою нервознiстю. Хвороба цiєї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, i страх такого нещастя позбавляє батькiв спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану i стає дiйсним деспотом у родинi. Для батькiв дуже важко буває загальмувати свою любов до неї i свої турботи, i волею - неволею вони виховують егоїста. Для розвитку психiки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у якому вона змогла б вiльно пересуватися. Їй потрiбна внутрiшня i зовнiшня воля, вiльний дiалог з навколишнiм свiтом, щоб їй не пiдтримувала постiйно рука батькiв. Дитинi не обiйтися без забрудненого обличчя, розiрваних штанiв i бiйок. чепурною i видiлятися серед iнших дiтей. Щодо неї будуються честолюбнi плани на майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, iз заклопотанiстю, спостереження. Таке вiдношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина перетвориться в розпещену, несамостiйну, невпевнену в собi, що переоцiнює себе, дитину. Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родинi, де росте одна дитина: тiльки нiякої винятковостi! Специфiка виховання в багатодiтнiй родинi . З одного боку, тут, як правило, виховуються розумнi потреби й умiння вважатися з нестатками iнших; нi в кого з дiтей немає привiлейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоцiальних рис; бiльше можливостей для спiлкування, турботи про молодший, засвоєння моральних i соцiальних норм i правил гуртожитку; краще можуть формуватися такi моральнi якостi, як чуйнiсть, людянiсть, вiдповiдальнiсть, повага до людей, а також якостi соцiального порядку - здатнiсть до спiлкування, адаптацiї, толерантнiсть. Дiти з таких родин виявляються бiльш пiдготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольовi конфлiкти, пов’язанi з завищеними вимогами однiєї людини до iншої i занижених вимог до себе. Однак процес виховання в багатодiтнiй родинi не менш складний i суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослi досить часто втрачають почуття справедливостi по вiдношенню до дiтей, виявляють до них неоднакову прихильнiсть i увагу. Скривджена дитина завжди гостро вiдчуває дефiцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнiм психологiчним станом для нього стає тривожнiсть, почуття ущербностi та невпевненостi у собi, в iнших - пiдвищена агресивнiсть, неадекватна реакцiя на життєвi ситуацiї. Для старших дiтей у багатодiтнiй родинi характерна категоричнiсть у судженнях, прагнення до лiдерства, керiвництво навiть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соцiалiзацiї дiтей. По-друге, у багатодiтних родинах рiзко збiльшується фiзичне i психiчне навантаження на батькiв, особливо на матiр. Вона має менше вiльного часу i можливостей для виховання дiтей i спiлкування з ними, для прояву уваги до їх iнтересiв. На жаль, дiти з багатодiтних родин частiше стають на соцiально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частiше, нiж дiти з родин iнших типiв. Багатодiтна родина має менше можливостей для задоволення потреб та iнтересiв дитини, якої i так придiляється значно менше часу, нiж в родинi з однiєю дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контекстi рiвень матерiальної забезпеченостi багатодiтної родини має дуже iстотне значення. Монiторинг соцiально - економiчного потенцiалу родин показав, що бiльшiсть багатодiтних родин живе нижче межi бiдностi. . переживання. Дитина вiдчуває вiдсутнiсть батька, навiть якщо не виражає вiдкрито свої почуття. Крiм того, вона сприймає вiдхiд батька як вiдмовлення вiд неї. Дитина може зберiгати цi почуття багато рокiв. Крiм того, вона з недовiрою й образою буде дивитися на матiр. Якщо ж батько тримається сухо й вiдчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, i в результатi в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охопленi ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свiдомiсть дитини шкiдливою дурницею, лаючи один одного i пiдриваючи тим самим психологiчну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальнiй родинi. У цей перiод дитина може, скориставшись розколом родини, зiштовхувати батькiв один з одним i витягати нездоровi переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його iнтриги й агресивнiсть згодом можуть навiть викликати їхнє схвалення. Вiдносини дитини з товаришами нерiдко псуються через недоречнi питання, плiтки та її небажання вiдповiдати на розпити про батька. На дитинi, так чи iнакше, вiдбиваються страждання i переживання матерi. Що можна зробити, щоб допомогти дитинi в розбитiй родинi? Пояснити йому, що вiдбулося, причому зробити це просто, нiкого не обвинувачуючи. Допомагати дитинi ставати дорослiшою i самостiйною, щоб у неї не склалася надмiрна i нездорова залежнiсть вiд вас. Одна з найбiльш розповсюджених помилок - надмiрна опiка матерi над сином. Питання про структуру родини - питання дуже важливе, i до нього потрiбно вiдноситися цiлком свiдомо. Якщо батьки люблять своїх дiтей i хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, i свої взаємнi незгоди не доводити до розриву i тим не ставити дiтей у скрутне становище. Батькiвський авторитет. Напевно, буде просто незручно в самiй родинi перед дiтьми доводити батькiвську владу постiйним посиланням на суспiльне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дiтей починається з того вiку, коли нiякi логiчнi докази i пред’явлення суспiльних прав узагалi неможливi, а тим часом без авторитету неможливий вихователь. Батько i мати в очах дитини повиннi мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо вiн не слухається? От це саме "не слухається" i є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету. Вiдкiля береться батькiвський авторитет, як вiн органiзується? Тi батьки, у яких дiти "не слухаються", схильнi iнодi думати, що авторитет дається вiд природи, що це - особливий талант. Якщо таланта нi, то i поробити нiчого не можна, залишається тiльки позаздрити тому, у кого такий талант є. Цi батьки помиляються. Авторитет може бути органiзований у кожнiй родинi, i це навiть не дуже важка справа. Є багато сортiв такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут бiльш-менш докладно десяток цих сортiв. Сподiваємося, що пiсля такого розгляду легше буде з’ясувати, яким повинний бути авторитет дiйсний. Авторитет придушення при всякому зручному i незручному випадку хапається за цiпок або за ремiнь, на кожне питання вiдповiдає брутальнiстю, кожну провину дитини вiдзначає покаранням, - то це i є авторитет придушення. Такий батькiвський терор тримає в страху всю родину, не тiльки дiтей, але i мати. Вiн приносить шкоду не тiльки тому, що залякує дiтей, але i тому, що робить мати нульовою iстотою,що здатна бути тiльки прислугою. Не потрiбно доводити, як шкiдливий такий авторитет. Вiн нiчого не виховує, вiн тiльки привчає дiтей подалi триматися вiд страшного батька, вiн викликає дитячу неправду i людське боягузтво, i в той же час вiн виховує в дитинi жорстокiсть. Такi школярики будуть боятися висловлювати свою думку, будуть боязко дивитися на однокласникiв, що може погано вплинути на загальний розвиток дитини. старих iнтелiгентських родинах. Тут суцiльно i поруч у батька який-небудь окремий кабiнет, з якого вiн показується зрiдка, як первосвященик. Обiдає вiн окремо, розважається окремо, навiть свої розпорядження по довiренiй йому родинi вiн передає через матiр. Школярики будуть замкнутi, будуть також триматися на вiдстанi iз дорослими, вчителями, а також дiтьми. Авторитет чванства на кожнiм кроцi, показують i своїм дiтям. Удома вони навiть бiльше бундючаться i надуваються, чим на роботi, вони тiльки i роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозумiло вiдносяться до iнших людей. Буває дуже часто, що, ураженi таким видом батька, починають чванитися i дiти. Авторитет педантизму . У цьому випадку батьки бiльше звертають уваги на дiтей, бiльше працюю але працюють, як бюрократи. Вони упевненi в тiм що дiти повиннi кожне батькiвське слово вислухувати з трепетом, що слово них - це святиня. Свої розпорядження вони вiддають холодним тоном, i раз воно вiддано, то негайно стає законом. Такi батьки бiльше всього бояться, як би дiти не подумали, що папа помилився що папа людин не твердий. Якщо такий папа сказав: "Завтра буде дощ, гуляти не можна", то хоча б завтра була i гарна погода, усе-таки вважається, що гуляти не можна. Коли дитина йде до школи, то вчитель стає авторитетом. Що тодi буде з дитиною? Дитина не знатиме, що правильне, як це робити i навiщо. Авторитет резонерства . У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескiнченними повчаннями i повчальними розмовами. Замiсть того щоб сказати дитинi кiлька слiв, може бути, навiть у жартiвливому тонi, батько саджає його проти себе i починає нудну i докучливу мову. Такi батьки упевненi, що в повчаннях полягає головна педагогiчна мудрiсть. У такiй родинi завжди мало радостi i посмiшки. Батьки зi всiх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дiтей бути непогрiшними. Але вони забувають, що дiти - це не дорослi, що в дiтей своє життя i що потрiбно це життя поважати. Дитина живе бiльш емоцiйно, бiльш жагуче, чим дорослий, вiн найменше вмiє займатися мiркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово i досить повiльно, а постiйнi просторiкування батькiв, постiйне їхнiй свербiння i балакучiсть проходять майже безвiсти в їхнiй свiдомостi. У резонерствi батькiв дiти не можуть побачити нiякого авторитету. Авторитет любовi. Це в нас найпоширенiший вид помилкового авторитету. Багато батькiв переконанi: щоб дiти слухалися, потрiбно, щоб вони любили, батькiв, а щоб заслужити цю любов, необхiдно на кожнiм кроцi показувати дiтям свою батькiвську любов. Нiжнi слова, нескiнченнi цiлування, ласки, визнання сиплються на дiтей у зовсiм надлишковiй кiлькостi. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: "Виходить, ти папу не любиш?" Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей i вимагають нiжностi i любовi. Часто мати при дiтях розповiдає знайомим: "Вiн страшно любить папу i страшно любить мене, вiн така нiжна дитина..." Такi школярики будуть цинiчними до iнших, вони вважатимуть, що посмiшкою можна зарадити в усьому. . Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухнянiсть також органiзується через дитячу любов, але вона викликається не поцiлунками i виливами, а поступливiстю, м’якiстю, добротою батькiв. Папа або мама виступають перед дитиною в образi доброго ангела. Вони усi дозволяють, їм нiчого не шкода, вони не скупi, вони чудовi батьки. Вони бояться всяких конфлiктiв, вони вiддають перевагу сiмейному свiтовi, вони готовi чим завгодно пожертвувати, тiльки б усi було благополучно. Авторитет дружби . Досить часто ще i дiти не народилися, а мiж батьками є вже договiр: нашi дiти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько i син, мати i дочка можуть бути друзями i повиннi бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сiмейного колективу, i дiти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайнiх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: дiти починають виховувати батькiв. Такi родини приходиться iнодi спостерiгати серед iнтелiгенцiї. У цих родинах дiти називають батькiв Петьком або Марусею, потiшаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнiм кроцi, нi про яку слухнянiсть не може бути i мови. Але тут немає i дружби, тому що нiяка дружба неможлива без взаємної поваги. Авторитет пiдкупу в цирк. Ми розглянули кiлька видiв помилкового авторитету. Крiм них, є ще багато сортiв. Є авторитет веселостi, авторитет ученостi, авторитет "сорочки-хлопця", авторитет краси. Але буває часто i так, що батьки взагалi не думають нi про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило i як-небудь тягнуть волинку виховання дiтей. Такi батьки завжди мечуться, як очманiлi кiшки, у повному безсиллi, у повному нерозумiннi того, що вони роблять. Буває i так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати - iншого. Дiтям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами i навчитися лавiрувати мiж папою i мамою. Нарештi, буває i так, що батьки просто не звертають уваги на дiтей i думають тiльки про свiй спокiй. Авторитет необхiдний у родинi. Треба вiдрiзняти дiйсний авторитет вiд авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах i прагнучого створити слухнянiсть будь-якими засобами. Дiйсний авторитет ґрунтується на вашiй цивiльнiй дiяльностi, на вашому цивiльному почуттi а вашому знаннi життя дитини, на вашiй допомозi йому i на вашiй вiдповiдальностi за його виховання. Роздiл 2 . Сiмейне виховання в розвитку дитини   2. 1 Роль батькiв у розвитку дитини У гарних батькiв виростають гарнi дiти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарнi батьки. Майбутнi батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спецiальну лiтературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнiвно, педагогiчнi i психологiчнi знання необхiднi, але тiльки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батькiв, що нiколи не сумнiваються, завжди впевненi у своїй правотi, завжди точно уявляють, що дитинi потрiбно i що їй можна, якi у кожну мить часу знають, як правильно пiдiйти, i можуть з абсолютною точнiстю передбачати не тiльки поводження власних дiтей у рiзних ситуацiях, але i їхнє подальше життя? Батьки складають перше суспiльне середовище дитини. Особистостi батькiв грають суттєву роль у життi кожної людини. Не випадково, що до батькiв, особливо до матерi, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють вiдносини дитини i батькiв, - це особливi почуття, вiдмiннi вiд iнших емоцiйних зв’язкiв. Специфiка почуттiв, що виникають мiж дiтьми i батьками, визначається головним чином тим, що турбота батькiв необхiдна для пiдтримки самого життя дитини. А нестаток у батькiвськiй любовi - дiйсно життєво необхiдна потреба маленької людської iстоти. Перша й основна задача батькiв - є створення в дитини впевненостi в тому, що її люблять i про неї пiклуються. Нiколи, нi при яких умовах у дитини не повиннi виникати сумнiви у батькiвськiй любовi. Сама природна i сама необхiдна з усiх обов’язкiв батькiв - це ставлення до дитини в будь-якому вiцi любовно й уважно. Психологами доведено, що у трагедiї пiдлiткового алкоголiзму та пiдлiткової наркоманiї часто виннi не люблячи своїх дiтей батьки. Головна вимога до сiмейного виховання - це вимога любовi. Але тут дуже важливо розумiти, що необхiдно не тiльки любити дитини i керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по вiдходу за ним, необхiдно, щоб дитина вiдчувала, була впевнений, що її люблять. Багато батькiв вважають, що нi в якому разi не можна показувати дiтям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеностi, егоїзму. Потрiбно категорично вiдкинути це твердження. Усi цi несприятливi особистiснi риси виникають саме при недолiку любовi, коли створюється деякий емоцiйний дефiцит, коли дитина позбавлена мiцного фундаменту незмiнної батькiвської прихильностi. Вселяння дитинi почуття, що його люблять i про нього пiклуються, не залежить нi вiд часу, що придiляють дiтям батьки, нi вiд того, виховується дитина вдома чи з раннього вiку знаходиться в яслах i дитячому саду. Не пов’язано це i з забезпеченням матерiальних умов, з кiлькiстю вкладених у виховання матерiальних витрат. Бiльш того, не завжди видима дбайливiсть iнших батькiв, численнi заняття, у якi включається з їх iнiцiативи дитина, сприяють досягненню цiєї самої головної виховної мети. Глибокий постiйний психологiчний контакт iз дитиною - це унiверсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступенi може бути рекомендована всiм батькам, контакт необхiдний у вихованнi кожної дитини в будь-якому вiцi. Саме вiдчуття i переживання контакту з батьками дають дiтям можливiсть вiдчути й усвiдомити батькiвську любов, прихильнiсть i турботу. Основа для збереження контакту - щира зацiкавленiсть в усьому, що вiдбувається в життi дитини, зацiкавленiсть до його дитячих, нехай самим дрiб’язковим i наївним, проблемам, бажання зрозумiти, бажання спостерiгати за всiма змiнами, що вiдбуваються в душi та свiдомостi зростаючої людини. Цiлком природно, що конкретнi форми i прояви цього контакту широко варiюють, у залежностi вiд вiку й iндивiдуальностi дитини. Але корисно замислитись i над загальними закономiрностями психологiчного контакту мiж дiтьми i батьками в родинi. Контакт нiколи не може виникнути сам собою, його потрiбно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозумiння, емоцiйний контакт мiж дiтьми i батьками, мається на увазi деякий дiалог, взаємодiя дитини i дорослого. Дiалог. Головне у встановленнi дiалогу - це спiльний потяг до загальної мети, спiльне бачення ситуацiй, спiльнiсть у напрямку дiй. Мова йде не про обов’язковий збiг поглядiв i оцiнок. Найчастiше точка зору дорослих i дiтей рiзна, що цiлком природно при розходженнях досвiду. Однак першорядне значення має сам факт спiльної спрямованостi до вирiшенню проблем. Дитина завжди повинна розумiти, якими цiлями керується батько в спiлкуваннi з ним. Дитина, навiть у найменшому вiцi, повинна ставати не об’єктом виховних впливiв, а союзником у загальному сiмейному життi, навiть її творцем. Саме тодi, коли дитина бере участь у загальному життi родини, роздiляючи всi її цiлi та плани, зникає звичне виховання, поступаючись мiсцем справжньому дiалогу. Досягти цього в повсякденному сiмейному спiлкуваннi з дитиною дуже важко. Звичайно стихiйно виникаюча позицiя дорослого - це позицiя "над" дитиною. Дорослий має силу, досвiд, незалежнiсть - дитина фiзично слабша, недосвiдчена, цiлком залежна. Всупереч цього батькам необхiдно постiйно прагнути до встановлення рiвностi. Людина не повинна бути об’єктом виховання, вона завжди активний суб’єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душi своєї дитини лише в тiй мерi, у якiй їм удається розбудити в дитинi потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленнi. Вимога рiвностi позицiй у дiалозi спирається на той незаперечний факт, що дiти роблять безсумнiвний вплив, який виховує, i самих батькiв. Пiд впливом спiлкування з власними дiтьми, включаючи в рiзноманiтнi форми спiлкування з ними, виконуючи спецiальнi дiї у пiклуваннi за дитиною, батьки в значнiй мiрi змiнюються у своїх психiчних якостях, їх внутрiшнiй свiт помiтно трансформується. З цього приводу звертаючись до батькiв, Я. Корчак писав: "Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорiнюючи, формуючи дiтей, батько, зрiлий, сформований, незмiнний, не пiддається впливу середовища, у якому виховує i дiтей". Контакт iз дитиною, як вищий прояв любовi до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постiйному, безустанному бажаннi пiзнавати своєрiднiсть її iндивiдуальностi. Прийняття. Крiм дiалогу для вселяння дитинi вiдчуття батькiвської любовi необхiдно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологiчною мовою ця сторона спiлкування мiж дiтьми i батьками називається прийняттям дитини. Пiд прийняттям розумiється визнання права дитини на властиву їй iндивiдуальнiсть, несхожiсть на iншi, у тому числi несхожiсть на батькiв. Приймати дитини - значить затверджувати неповторне iснування саме цiєї людини, iз усiма властивими їй якостями. Насамперед, необхiдно з особливою увагою вiдноситися до тих оцiнок, якi постiйно висловлюють батьки в спiлкуваннi з дiтьми. Варто категорично вiдмовитися вiд негативних оцiнок особистостi дитини i властивих їй якостей характеру. На жаль, для бiльшостi батькiв стали звичними висловлення типу: "От безглуздий! Скiльки разiв пояснювати, негiдник!", "Так навiщо ж я тебе тiльки на свiт народила, упертюх!", "Любий дурень на твоєму мiсцi зрозумiв би, як зробити!". Усiм майбутнiм i нинiшнiм батькам варто дуже добре зрозумiти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по сутi воно не було, якою би ситуацiєю нi викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненiсть у батькiвськiй любовi. Необхiдно виробити для себе правило не оцiнювати негативно самої дитини, а критикувати тiльки невiрно здiйснену дiю чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула iстинної батькiвської любовi, формула прийняття - це не "люблю, тому що ти - гарний", а "люблю, тому що ти є, люблю такого, який є". Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скiльки у неї недолiкiв? По-перше, виховує дитину не тiльки прийняття, чи похвала осудження, виховання складається з багатьох iнших форм взаємодiї i народжується в спiльному життi в родинi. Тут же мова йде про реалiзацiю любовi, про творення правильного емоцiйного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту мiж батьками i дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любовi до такому, якою вона є, базується на визнаннi i вiрi у розвиток, а виходить, у постiйне вдосконалювання дитини, на розумiння нескiнченностi пiзнання людини, навiть якщо вона зовсiм ще мала. Вмiнню батькiв спiлкуватися без постiйного осуду особистостi дитини допомагає вiра в усе те гарне й сильне, що є в кожнiй, навiть у самiй неблагополучнiй, дитинi. Щира любов допоможе батькам вiдмовитися вiд фiксування слабостей, недолiкiв i недосконалостей, направить виховнi зусилля на пiдкрiплення всiх позитивних якостей особистостi дитини, на пiдтримку сильних сторiн душi, до боротьби зi слабостями i недосконалостями. Оцiнку не особистостi дитини, а її дiї i вчинкiв важливо здiйснювати, змiнюючи їхнє авторство. Дiйсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи ледарем, важко очiкувати, що вона щиро погодиться з вами, i навряд чи це змусить змiнити її своє поводження. А от якщо обговоренню пiддався той чи iнший вчинок при повному визнаннi особистостi дитини i твердженнi любовi до нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцiнить своє поводження i зробить правильнi висновки. Вона може помилитися i наступного разу чи по слабостi волi пiти по бiльш легкому шляху, але рано чи пiзно "висота буде взята", а ваш контакт iз дитиною вiд цього нiяк не постраждає, навпаки, радiсть вiд досягнення перемоги стане вашою загальною радiстю. Контроль за негативними батькiвськими оцiнками дитини необхiдний ще i тому, що дуже часто за батькiвським осудом йде невдоволення власним поводженням, дратiвливiсть, втома, що виникли зовсiм з iншого приводу. За негативною оцiнкою завжди йде емоцiя осуду i гнiву. Прийняття дає можливiсть проникнення у свiт глибоко особистiсних переживань дiтей. Сум, а не гнiв, спiвчуття, а не мстивiсть - такi емоцiї iстинно люблячої своєї дитини, що проймають батькiв. Незалежнiсть дитини. Без цього зв’язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв’язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбiльш складних бiологiчних органiзмiв, тому нiколи не стане цiлком незалежним. Людина не може черпати життєвi сили тiльки iз самого себе. Людське життя, як говорив психолог А. Н. Леонтьев, - це роздiлене iснування, головною ознакою якого є потреба зближення з iншою людською iстотою. Разом з тим зв’язок дитини з його батьками внутрiшньо конфлiктний. Якщо дiти, пiдростаючи, усе бiльш здобувають бажання вiддалення цього зв’язку, батьки намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, подiлитися своїм досвiдом, застерегти, а молодi хочуть придбати свiй власний досвiд, навiть цiною втрат, хочуть самi пiзнати свiт. Цей внутрiшнiй конфлiкт здатний породжувати безлiч проблем, причому проблеми незалежностi починають виявлятися досить рано, фактично iз самого народження дитини. Дiйсно, обрана дистанцiя в спiлкуваннi з дитиною виявляється вже в тiй чи iншiй реакцiї матерi на плач дитини. А першi самостiйнi кроки, а перше "Я - сам!", вихiд у бiльш широкий свiт, пов’язаний з початком вiдвiдування дитячого саду? Буквально щодня в сiмейному вихованнi батьки повиннi визначати межi дистанцiї. Рiшення цього питання, iншими словами, надання дитинi тiєї чи iншої мiри самостiйностi регулюється насамперед вiком дитини, що здобуваються їм у ходi розвитку новими навичками, здiбностями i можливостями взаємодiї з навколишнiм свiтом. Разом з тим багато чого залежить i вiд особистостi батькiв, вiд стилю їхнi вiдносини до дитини. Вiдомо, що родини дуже сильно розрiзняються за тим чи iншим ступенем волi i самостiйностi, наданої дiтям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, вiдводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через усе мiсто. В iншiй родинi пiдлiток звiтує у всiх, навiть дрiбних, вчинках, його не вiдпускають у походи i поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Вiн пiдзвiтний у виборi друзiв, усi його дiї пiддаються найсуворiшому контролю. Необхiдно мати на увазi, що встановлювана дистанцiя пов’язана з бiльш загальними факторами, якi визначають процес виховання, насамперед з мотивацiйними структурами особистостi батькiв. Вiдомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим i складним набором рiзноманiтних збудникiв, що позначаються словом "мотив". В особистостi людини всi мотиви вибудовуються у визначену, iндивiдуальну для кожного рухливу систему. Однi мотиви стають визначальними, найбiльш значимими для людини, iншi - здобувають пiдлегле значення. Іншими словами, будь-яка людська дiяльнiсть може бути визначена через тi мотиви, що неї спонукують. Буває так, що дiяльнiсть збуджується декiлькома мотивами, iнодi та сама дiяльнiсть викликається рiзними чи навiть протилежними за своїм психологiчним змiстом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхiдно час вiд часу визначати для самих себе тi мотиви, якими збуджується їхня власна виховна дiяльнiсть, визначати, що рухає їх виховними умовами. Дистанцiя, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родинi, безпосередньо залежить вiд того, яке мiсце займає дiяльнiсть виховання у складнiй, неоднозначнiй, часом внутрiшньо суперечливiй системi рiзних мотивiв поводження дорослої людини. Тому варто усвiдомити, яке мiсце в батькiвськiй власнiй мотивацiйнiй системi займе дiяльнiсть по вихованню майбутньої дитини. 2. 2 Розумове виховання у сiм’ї, його функцiї а, навпроти, пiдтримувалося ними. Звичайно ж це буває не так: дорослi або бажають вести дитини на помочах, причому всi йому скажуть, усi пояснять i усi покажуть, або не дозволяють йому зовсiм мiркувати i постiйно повторюють тiльки про слухнянiсть, або ж вони безглуздо захоплюються сумнiвними проявами його самодiяльностi i намагаються вiдмiнностями i заохоченнями збудити його до продовження. Якщо дитинi постiйно нав’язувати думки i судження, то цим усувається всяке порушення до його власної дiяльностi, тим часом як самостiйним спостереженням над явищами вiн привчався б до сприйняття всiх окремих моментiв, з яких вони складаються, i складав би собi ясне представлення про одержуванi враження, привчався б роз’єднувати, по можливостi, одержуване враження за часом; вiн засвоював би собi всi акти в тiй послiдовностi, що необхiдна для з’ясування значення даного явища, таким чином вiн звикав би логiчно мислити. Розвиток школяра i складається головним чином в умiннi зосереджувати увагу над одержуваним враженням i розумовою працею переборювати перешкоди до розумiння його. У тiм же випадку, коли судження дається вже готовим i повiдомляються головним чином однi висновки, останнi будуть засвоюватися тiльки пам’яттю, замiсть того щоб пiдготовляти i розвивати в дитини точно таку ж розумову роботу, за допомогою якої добутi переданi йому висновки i висновки. Те ж саме вiдноситься i до iгор i фiзичних занять дiтей: вони охоче самi будують i ще охоче руйнують, щоб зрозумiти, як побудована рiч, що потрапила їм у руки. Звичайно їм дають уже готовi мудрi iграшки, постаченi механiзмом, i виробляючi рiзнi рухи, звуки i т. п., або дають пристосованi частини i вимагають, щоб вони склали з них визначенi фiгури або будiвлi. Дiти, зрозумiло, зараз же руйнують данi їм речi i прагнуть вiдшукати причини рухiв, що зауважуються ними, або звукiв, а будiвлю або фiгуру зроблять тiльки тодi, коли вони вже пiдготовленi до цього на бiльш простих формах, iнакше вимога виявиться нездiйсненним, воно тiльки стомить них, i вони потiм усяким способом будуть ухилятися вiд таких занять. Узагалi дитина робить велику приємнiсть, якщо вiн сам помiтив i з’ясував собi яке-небудь явище i якщо його мiркування виявляється дiйсно вiрним; точно так само доставляє йому найбiльше задоволення те, що вiн сам зробив i чого досяг без вказiвки iнших. Усе це зовсiм зрозумiло: вiн дозволив те, що мiг, або зробив те, що вiдповiдало його силам, отже, витрата, зв’язана з цiєю роботою, вiдповiдає матерiаловi, що нагромадився, робота тому повинна доставити йому задоволення. Вимоги ж дорослих, напроти того, можуть часто перевищувати рiвень його умiння i пiдготовки i викликати витрату, що не вiдповiдає накопиченому матерiаловi; ясно, що для дитини це буде супроводжуватися стражданням, що вiдштовхує його вiд такої роботи. Досягнутий результат уже сам по собi збуджує дитину до продовження роботи i до вiдшукування нової, бiльш складної, i немає нiякої потреби ще пiдсилювати цi природнi стимули похвалою, вiдмiннiстю або якою-небудь нагородою, - це може тiльки зашкодити дитинi. Нiж м’якше й обережнiше звертаються з дитиною, чим бiльш розумною добротою i любов’ю вiн оточений, тим бiльше м’якою i люблячою людиною вiн є, тим з бiльшою вразливiстю вiн вiдноситься до усього навколишнього i тим бiльше вiн привчається керуватися правдою у всiх своїх думках i дiях. Моральнi якостi дитини складають дiйсна спадщина середовища, у якiй вiн провiв першi роки свого життя; ця спадщина навколишнiх прищеплюється в мiру розвитку свiдомостi дитини, як i його мова, спосiб вираження, звички, звичаї i т. д. Злим школярик буде тiльки тодi, коли його дратують i ображають несправедливiстю, сваволею i неправдою. Лiнь у нього є, коли його насильно змушують робити непосильну, не вiдповiдним його знанням i пiдготовцi, отже, логiчно непослiдовну роботу або роботу, що сильно гнiтить його одноманiтними, стомлюючими дiями. Отже, лiнь з’явиться, коли насильно необхiдна робота супроводжується витратою речовини, не вiдповiдному попередньому нагромадженню, i коли надлишок витрати порiвняно з нагромадженням приведе до страждання, до виснаження i навiть до виснаження. Знову ж, отже, не уроджений нахил викликає це явище, а неприємне, гнiтюче почуття, викликане вимогами, що не вiдповiдають силам i здiбностям дитини, отже, несправедливими, довiльними. Наскiльки дитина повинна вiльно рости без усяких перешкод, що накладаються на нього з моменту народження на свiтло, засипати i спати без усякого прибавочного роздратування i постiйної соски в ротi, настiльки ж вiн повинний бути завжди зайнятий, коли пильнує, i йому повинно бути надане самому вiдшукувати собi заняття i мiркувати як над своєю справою, так i над усiма явищами, що зустрiчаються йому. Необхiдно, звичайно, щоб навколо себе вiн бачив розумно-дiяльне життя. Єдиними моментами, що збуджують його до дiяльностi, повиннi бути задоволення, що вiдчувається їм при заняттях, iнтерес до справи i прагнення засвоїти собi знання i розумiння явищ, що спостерiгаються їм. При первiсному вихованнi усього наочнiше можна бачити все значення високе утвореної матерi. Справдi, що може бути вище i цiннiше розумної матерi; можна сказати, що рiвень розвитку суспiльства знаходиться завжди в прямого зв’язку i прямої пропорцiйностi з рiвнем розвитку жiнки. Чим вище утворення жiнки, тим серйознiше може бути спрямоване сiмейне виховання дитини, що має, без сумнiву, саме серйозне значення для всього життя людини. Цiлком природною керiвницею дитини є насамперед мати. Розумнiсть i високе утворення жiнки усього сильнiше буде впливати на розвиток i утворення морального характеру дитини. Тiльки така жiнка, нiколи не допускаючи сваволi, неправди або образи дитини, могтиме сприяти розумовому його розвитковi i встановленню його морального характеру. Вона не буде обмежуватися зовнiшнiстю, а вчасно сказаним словом i роз’ясненням зумiє пiдтримати активну дiяльнiсть дитини, а також буде сприяти засвоєнню їм поняття про правду. Вона не буде пiдтримувати його почуттєвих проявiв, а буде неодмiнно сприяти розвитковi свiдомої його дiяльностi. Батьки повиннi цiкавитися i приймати велику роль у розумовому розвитку школярика. Коли дитина iде до школи, батьки повиннi допомагати їм засвоювати знання, заохочувати але нi в якому разi не давати за це подарунки, тобто за вигоду. На сьогоднiшнiй день є безлiч iгор, книг, якi можуть розвивати дитину розумово, наприклад, "знайди дорогу" та iншi (додаток №1). Отже, не тiльки вчитель, але сiм'я можеш розвивати школяра розумово. Нерiдко старше поколiння загадує дiтям загадки, читають вiршi, за ознаками яких можна впiзнати казкових героїв (додатки №2-3). Невiд’ємним компонентом народної педагогiки є розумове виховання - цiлеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової дiяльностi дiтей. У масовiй практицi сiмейного виховання воно охоплює ознайомлення дiтей з навколишнiм свiтом, формування їхнiх пiзнавальних iнтересiв, iнтелектуальних навичок i вмiнь, розвиток пiзнавальних здiбностей. Пильна увага народної педагогiки до розумового виховання випливає з високої оцiнки, - яку дає народна мудрiсть розумовому розвитку та його ролi й значенню в життi й дiяльностi кожної людини: "Знання та розум - скарб людини". За її твердженням, розум одна з найкращих людських, якостей ("Не краса красить, а розум". Вiд розумового виховання залежить успiх пiдготовки людини до життя ("Розумний всякому дає лад"), її трудовi успiхи ("Без розуму нi сокирою рубати, нi личака в’язати"), особистi доля й щастя ("Щастя без розуму - торбина дiрява"). Рiзнi складнi перипетiї i тяготи життя найчастiше долаються не силою, а розумом ("сила уму уступає", "i сила перед розумом никне", "треба розумом надточити, де сила не вiзьме"). Людина з неповноцiнним розумом - калiка ("Нема ума: вважай - калiка", "Людина без розуму, що снiп без перевесла"). Широка життєва функцiя розуму зафiксована в численних народних висловах: "до розуму дiйти" (порозумнiшати), "навчатися розуму" (наставляти на добрий розум), "до розуму приймати" (уважно слухати), "до розуму довести" (виховати, вигодувати), "на розум навести" (порадити, роз’яснити), "брати на розум" (брати до уваги), "держати розум у головi" (бути розсудливим), "дiбрати розуму" (розмiркувати, придумати), "в розум прийти" (опам’ятатися, схаменутися), "спасти на розум" (прийти на думку), "пiти до голови по розум"" (обдумати, обмiркувати), "розумом не збагнути" (не зрозумiти), "розуму не забракне" (глузду вистачить), "дурний розум" (глупота), "з дурного розуму" (здуру), "з розуму звести" (обманути) та iн. А якщо додати сюди стiйкi словосполучення iз синонiмами до слова "розум" - "ум", "глузд", "толк", "розсудок", "смисл", "мудрiсть", "тямучiсть", то таких афоризмiв набереться дуже багато. Щоб пiдкреслити життєве значення розуму, народна дидактика дуже часто протиставляє його глупотi ("Краще з розумним у бiдi, нiж з дурним у добрi", "Краще один мудрий, нiж десять дурних", "З розумним розуму наберешся, а з дурнем i останнiй згубиш", "Краще з розумним два рази згубити, як з дурнем раз найти", "Розумний розсудить, а дурень осудить", "Бiльше в розумного розуму в п’ятi, як у дурня в головi"). Слiд зазначити, що народна дидактика дає матерiалiстичне тлумачення розуму, розглядаючи його як найвищий ступiнь виявлення пiзнавальної дiяльностi людини, здатностi мислити, порiвнюючи явища i роблячи обмiркованi висновки. У щоденний обiг нашого народу слово "розум" увiйшло з давньоруської мови (за допомогою префiкса роз - i праслов’янського "ум" (розум). Звiдси в українськiй мовi утворилися спорiдненi слова: умiти, умiлий, умiлець, умiлiсть, умiння, розумiти, розумiння, розумiтися, розумний, розумник, розумниця, розумнiсть, розумовий, розумування, розумувати. Людину, надiлену великим розумом, яка має значний життєвий досвiд, у народi називають мудрою. Слово "мудрий" своїм походженням теж сягає до того самого ж кореня "ум" праслов’янської мови. І в сучасному живому обiгу має таке гнiздо слiв: мудрець (мудрак, мудрiй), мудрiсть, мудрiти, мудро, мудрований, мудрощi, мудрування, мудрувати, мудруватий. У поняттях розум, ум, мудрiсть дуже часто уособлюються й такi позитивнi риси людини, як статечнiсть, стриманiсть, серйознiсть, спостережливiсть, кмiтливiсть, передбачливiсть, обачнiсть, розсудливiсть, скромнiсть. Розумна людина скромна, а дурна - бундючна ("Повний колос униз гнеться, а порожнiй вгору дереться", "Повна бочка мовчить, а порожня гудить"). Мудрiсть зовнi непоказна. Зарозумiлiсть чванькувата, обвiшана рiзними блискiтками й брязкальцями. Саме на такому зiставленнi побудовано ряд народних казок про братiв, якi вважають себе дуже мудрими, i найменшого брата, якому старшi вiшають ярлик дурного. "Було собi три брати", - починається українська народна казка "Три брати". - От найменший усе робить не так, як люди. То тi брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень - так уже всi його звуть. Розумнi брати в хазяйствi порядок дають, а дурня посилають свиню пасти" Подiбну фабулу має також казка "Як Іван царя перебрехав": "В одного ґазди було три сини. Старший, що вважав себе дуже мудрим", "середущий син" i "наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим". Але рiзнi життєвi випробування витримали саме тi, кого мали за найдурнiших. Наймолодшого брата звiнчали iз самою корoлiвною "та такий банкет учинили! А старшi брати сидять на тому бeнкетi та тiльки дивуються: був дурень, а тепер короленко" ("Три брати"). У другому випадку (казка "Як Іван царя перебрехав") наймолодший Іван виявився настiльки кмiтливим, що сам цар зганьбився, бо простак його перемiг у словесному поєдинку. "Не хотiлося царевi вiддавати дочку за Івана. Та не мiг вiн вiдмовитися вiд свого слова i наказав весiлля гуляти. Став Іван царем у тiй державi. І тепер царює, коли не вмер"2. Цi казки застерiгають вiд зарозумiлостi, вчать шанувати людську гiднiсть, розпiзнавати й цiнити справжню мудрiсть, якою найчастiше надiлена скромна, проста людина ("Кого насмiшкою зневажають, з того люди бувають"). Народна педагогiка вчить, що кожна людина повинна бути розумною ("На те й голова, щоб у нiй розум був", "Голова не на те, щоб тiльки кашкет носить", "Голова без розуму, як лiхтарня без свiчки"), бо розумова обмеженiсть i тупiсть заважають жити й працювати ("З дурнем пива не звариш", "Один дурень зiпсує, що й десять розумних не поправлять", "Нема гiршого ворога, як дурний розум", "Умного пошли - одне слово скажи, дурного пошли - три слова скажи та й сам за ним пiди"). Про того, хто виявляє низький рiвень розумового розвитку, кажуть: "Немає третьої клепки в головi", "Не всi дома - пiшли по дрова", "З-за кутка мiшком прибитий". Нестачу розуму нiчим не надолужиш: нi вродою ("Шкода краси, де розуму нема"), нi статурою ("Високий - як дуб, а дурний - як пень", "Високий - як тополя, а дурний - як квасоля"), нi показною солiднiстю i блиском ("Живiт товстий, та лоб пустий", "Голова велика, та дуже дика", "Зверху блистить, а в головi свистить", "Шовкова борiдка, та розуму рiдко"), нi грiшми ("Що тi й грошi, як чортма в головi", "Не купити ума, як нема"), нi багатством ("Дурному синовi й батькiвське багатство не в помiч"). Розум кожному дiстається не так то й просто ("Дурному свого розуму не вставиш"), його на ковадлi не викуєш ("Хто розуму не має, тому й коваль не вкує"), та й в нiкого не позичиш ("У сусiда ума не позичиш"). Процес розумового розвитку вiдображає сукупнiсть кiлькiсних i якiсних змiн, що вiдбуваються в розумовiй дiяльностi людини в зв’язку з вiком ("Якi лiта - такий розум", "Усякому на старiсть розуму прибавиться"), збагаченням досвiду ("Кожна пригода до мудростi дорога") i в результатi навчання ("Чоловiк розуму вчиться весь вiк"). Однак народна педагогiка вважає, що "Із сивою бородою не все розум приходить". Адже рiвень розумової пiдготовки кожної людини залежить насамперед вiд розумового виховання: "Мудрою людину треба виховати". Тому народна педагогiка закликає дбати про формування розуму в дiтей ("Не бажай синовi багатства, а бажай розуму"). Народна виховна практика виробила чiтку систему цiлеспрямованого впливу дорослих на розвиток активної розумової дiяльностi дiтей. Вона бере пiд опiку кожну дитину, по сутi, з моменту її народження. Вже над колискою немовляти мати висловлює побажання, щоб її дитятi йшов "розум добрий в головоньку" \ щоб воно було "розуму мудрого". дитини - зору, слуху, смаку, нюху й дотику. З перших мiсяцiв життя немовляти дорослi прагнуть викликати в нього рiзнi зоровi, слуховi й дотиковi враження, привертаючи увагу до яскравих iграшок, брязкалець, предметiв, що рухаються. Батьки дуже радiють, якщо вже до чотирьох мiсяцiв їхня дитина вмiє розрiзняти деякi предмети] (пляшечку з молоком i брязкальце) i по-рiзному на них реагувати, може вiдрiзнити "чужих" вiд "своїх", повертає голiвку i знаходить поглядом маму, яка стає збоку й кличе дитину. "Розумненьке росте", - кажуть у такому випадку. Розумове виховання - процес тривалий i складний. Успiх його забезпечується багатьма чинниками. Провiдне мiсце серед них займає живе спiлкування з розумними людьми ("З розумним поговори, то й розуму наберешся, а з дурним - то й свiй загубиш"). А звiдси й порада: "Мудрого шукай, дурного обходь". Саме такий обмiн думками дуже потрiбний в спiлкуваннi з малими дiтьми, коли в них формуються уявлення про навколишнє життя. Дiти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною викликає i розвиває голосовi реакцiї, пiдтримує вимовляння нею спочатку окремих звукiв, згодом, з п’яти-шести мiсяцiв - складiв: ма, ба, ла. Дитяче лепетання завжди викликає приємнi переживання, як у дiтей, так i дорослих. 3 розвитком мовлення батьки справедливо пов’язують свої надiї на добрий розвиток pозуму дитини, бо вона i мислення нерозривнi: мовлення людини свiдчить про її розум, i навпаки ("Який розум, така й балачка", "Що з голови, то й з мислi"). З мовою приходить свiдоме осягнення дiйсностi. Народ здобути знання про дiйснiсть опосередковано, а не тiльки шляхом безпосереднього сприймання предметiв або явищ високо цiнить мову як основний засiб вираження самої сутностi людини. По-справжньому пiклуються про розумове виховання своїх дiтей тi батьки, якi з ними багато говорять, чiтко й у доступнiй формi вiдповiдають на численнi запитання малят, всiляко пiдтримують їхню природну допитливiсть, будять увагу. У дiтей змалку пам’ять особливо загострена. Вони охоче запам’ятовують усе те цiкаве, що кажуть дорослi, - новi слова, назви, вирази, зв’язнi розповiдi тощо. Крiм живого, безпосереднього ситуацiйного спiлкування з дiтьми, у практицi розумового виховання дiтей багато важить використання фольклору. Нiколи не треба забувати й щедро використовувати такi чудовi, перевiренi багаторiчним досвiдом поколiнь засоби розумового виховання, як пiснi, потiшки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази, легенди, оповiдання, думи, байки, коломийки, частiвки, прислiв’я, приказки, смiховинки. Залучення дитини до свiту мови через пiсню, спочатку колискову, має велике педагогiчне значення. Для українських народних пiсень характернa висока художня досконалiсть, влучнiсть епiтетiв i метафор, милозвучнiсть, вони закладають надiйний фундамент для вироблення мовного слуху дитини, тонко розкривають поняття про явища навколишнього свiту, всiляко заохочують її до самостiйної розумової дiяльностi. Чiльне мiсце в розумовому вихованнi посiдає казка, яка широко вiдкриває дверi в навколишнiй свiт, примушуючи нуртувати мислення дитини. Казка вчить логiчно послiдовно викладати думки ("Гарна пiсня ладом, а казка - складом", "Казка вiд початку починається, до кiнця читається, в серединi не перебивається"). Казки цiкавi за змiстом, привабливi своєю образною мовою, високим емоцiйним зарядом. "Казка, гра, фантазiя, - пише В. О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттiв i прагнень... Через казковi образи в свiдомiсть дiтей входить слово з його найтоншими вiдтiнками. Пiд впливом почуттiв,що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки - живої, яскравої, що оволодiла свiдомiстю i почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення i дитячої мови як певного ступеня людського мислення i мови. Дiти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в свiтi казкових образiв. П’ять, десять разiв дитина може переказувати одну й ту саму казку i щоразу вiдкриває в нiй щось нове. В казкових образах - перший крок вiд яскравого, живого, конкретного до абстрактного". Механiзм психолого-педагогiчної дiї казки на розумовий розвиток дитини яскраво, глибоко й переконливо розкрив ще Панас Мирний. Щоб забавити дитину, почне їй "баба казочку про рябеньку курочку або про горобця - доброго молодця, - читаємо в романi "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" - Чiпка слухає i дума: "І чого отой дiд з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?. І чому тiй билинi не поколихати горобця - доброго молодця?!" мiркувало, дивувалося... В казцi звiрi та птицi те саме i так само говорять, як i люди... А так - птицi щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... І нiхто не знає, що вони кажуть..." А добре б - дознатись: що то каже скотина, як iде ревучи з поля додому? яку пiсню спiває пташка у лузi?. І чого однi пташки так гарно щебечуть, а от горобцi тiльки цвiрiнькають?! І про що то розмовляє травиця мiж собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками?." Такi казочки бабусинi, при самотньому життi, осторонь од товариства, пластом лягали на дитячий розум, гонили в головi думку за думкою, гадку за гадкою... Глибоко западали вони у його гаряче серце, а в душi пiдiймали хвилю горою - з самого споду до верху... Як рiй той, гули в дитячiй головоньцi, як завiрюха, крутились, вихрились... Од билинки перелiтали до птицi; од птицi до скотини; од скотини до чоловiка - поки не засягали усього свiта!" Дiйовим засобом, навчання у народнiй педагогiцi виступають народнi прислiв’я. Прислiв’я i приказки дiти чують вiд дорослих i легко їх запам’ятовують. Народнi афоризми випромiнюють свiтлий розум i життєвий досвiд трудящих, високий злет людської думки. Безпосереднє засвоєння прислiв’їв i приказок має велике виховне значення, бо допомагає дитинi подивитися на предмети зiркими очима народу та висловити своїм влучним словом, вiрним духу народної мови. Звичайно, не всi прислiв’я i приказки зрозумiлi дiтям. Та головне, щоб золота перлина народної думки мiцно закарбувалась у дитячiй голiвцi, а повне її розумiння неодмiнно прийде трохи пiзнiше. "Прислiв’я тим саме й добре, - резюмує К. Д. Ушинський, - що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно "коротше вiд пташиного носа", є дещо, що дитинi слiд зрозумiти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цiлком дитинi пiд силу". Головне призначення розумового виховання народна педагогiка вбачає в тому, щоб розвивати в дiтей цiкавiсть, допитливiсть розуму й формувати на їх основi пiзнавальнi iнтереси. "Нема щастя без здоров’я", "Здоровому все здорово"). З цього, по сутi, й розпочинається виховання дитини в сiм’ї. Зразу ж пiсля появи немовляти на свiт батьки вважають своїм першим i головним обов’язком пiклуватись про здоров’я. Так, спiваючи над колискою немовляти, мати бажає своєму дитятi "рiсточки у кiсточки", "здоров’ячко на сердечко" i хоче, щоб воно "спало не плакало, росло - не болiло". Велике значення нормального фiзичного, розвитку зумовлювалось цiлком реальними життєвими потребами. У дiяльностi трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрiбнi чималi фiзичнi зусилля. Сила i витривалiсть, стiйкiсть i спритнiсть в народi високо цiняться. Цi риси батьки прагнули виховати в своїх дiтей. Крiм того, народ давно збагнув, що фiзичне виховання нерозривно пов’язане з iншими сторонами формування особистостi. Емпiричним шляхом народна педагогiка дiйшла висновку, що вдале просування фiзичного розпиту дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, наполегливiсть, вiдвага, рiшучiсть, чеснiсть, дисциплiнованiсть. У людини як iстоти суспiльного мається своєрiдна форма орiєнтування - спрямованiсть на психiчний вигляд iншої людини. Потреба "орiєнтирiв" в емоцiйному настрої iнших людей i називається потребою в емоцiйному контактi. Причому мова йде про iснування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сама є предметом зацiкавленостi, що iншi спiвзвучнi з його власними почуттями. У такому спiвзвучному емоцiйному контактi i випробує кожна здорова людина незалежно вiд вiку утворення, цiннiсних орiєнтацiй. Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється "уставленою" саме на доказ потреб емоцiйного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об’єктом її задоволення. Прикладiв тут безлiч. Це i батьки, що по тим чи iншим причинам ускладнення, якi випробують, у контактах з iншими людьми, самотнi матерi, бабусi, якi присвятили увесь свiй час онукам. Найчастiше при такому вихованнi виникають великi проблеми. Батьки несвiдомо ведуть боротьбу за збереження об’єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцiй i прихильностей дитини за межi сiмейного кола. 2. 3. 2 Розумове виховання i потреба досягнення успiху У деяких батькiв виховання дитини збуджується так званою мотивацiєю досягнення. Цiль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам з-за вiдсутностi необхiдних умов, чи ж тому, що самi вони не були досить здатними i наполегливими. Батько хотiв стати лiкарем, але йому це не вдалася, нехай же дитина здiйснить батькiвську мрiю. Мати мрiяла грати на фортепiано, але умов для цього не було, i тепер дитинi потрiбно iнтенсивно вчитися музицi. Подiбне батькiвське поводження неусвiдомлене для самих батькiв здобуває елементи егоїзму: "Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою, адже вона продовжувач нашого життя..." Здавалося б, що, якщо єдиним чи основним мотивом виховання є потреба емоцiйного контакту, чи потреба досягнення, чи потреба сенсу життя, виховання проводиться на укороченiй дистанцiї i дитина обмежується у своїй самостiйностi. При реалiзацiї визначеної системи виховання, коли мотив виховання нiби вiдсувається вiд дитину, дистанцiя може бути будь-якою, це визначається вже не стiльки особистiсними установками батькiв чи особливостями дiтей, скiльки рекомендацiями обраної системи. Але проблема незалежностi чiтко виявляється i тут. Вона виглядає як проблема несвободи дитини в проявi властивих їй iндивiдуальних якостей. Подiбно цьому регулюючi виховання, надцiннi мотиви батькiв обмежують волю розвитку властивих дитинi задаткiв, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонiю, а iнодi i спотворюючи його хiд. Мета i мотив виховання дитини - це щасливе, повноцiнне, творче, корисне людям життя цiєї дитини. На творення такого життя i повинне бути направлене сiмейне виховання. що якщо мати виявляє схильнiсть до туги, пригнiченостi, то й у її дiтей будуть помiтнi такi ж здiбностi. При бiльш пильному вивченнi цього питання усе виявилося значно складнiше. Зв’язок особистостi батькiв i вихованих особливостей поводження дитини не настiльки безпосереднiй. Багато чого залежить вiд типу нервової системи дитини, вiд умов життя родини. Тепер психологам зрозумiло, що та сама домiнуюча риса особистостi чи велiння батька здатна в залежностi вiд рiзних умов викликати i самi рiзнi форми реагування, а надалi i стiйкого поводження дитини. Наприклад, рiзка, запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитинi як аналогiчнi риси - брутальнiсть, нестриманiсть, так i прямо протилежнi, а саме пригнiченiсть, боязкiсть. Зв’язок виховання з iншими видами дiяльностi, пiдпорядкування виховання тим чи iншим мотивам, а так само мiсце виховання в цiлiснiй особистостi людини - усе це i додає вихованню кожного батька особливий, неповторний, iндивiдуальний характер. Конфлiкт поколiнь - вiчна проблема сiмейного виховання. Методи, якими користаються батьки, не завжди вибираються правильно. Карати дiтей необхiдно, але помiрковано. Час вiд часу з’являються повiдомлення про племена, у яких пiдлiтки не знають конфлiктiв з дорослими. У застиглому, окостенiлому суспiльствi, де жорстко дотримуються древнi традицiї й уклад життя, просто не залишається мiсця для мiжпоколiнних зiткнень. Таке трапляється в племенах Пiвденної Америки, Африки, Австралiї, що проживають у важкодоступних районах, майже не торкнутих сучасною цивiлiзацiєю. В усякiм суспiльствi, що розвивається, природна змiна поколiнь виявляється не тiльки наступнiстю, але i боротьбою нового зi старим, що народжується з вiдживаючим. Людство розвивається нерiвномiрно. У перiоди затишку, вiдносної стабiльностi громадського життя пiдлiтки не настiльки рiзко вибивалися з її колiї i без особливої напруги включалися в неї. І зовсiм iнакше поводяться пiдлiтки в перiоди бурхливого розвитку суспiльства, ламання звичного способу життя. Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехiд вiд полювання i скотарства до землеробства вiдбувався протягом тисячi рокiв, а вiд аграрного суспiльства до iндустрiального протягом сотень рокiв. Зараз стрiмко набирає темпи науково-технiчна революцiя. По своїх наслiдках вона перевершить промислову. Протягом максимум десяткiв рокiв вiдбудуться радикальнi змiни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на соцiальнi проблеми. Упровадження комп’ютерiв не тiльки у виробництво, але й у побут змiнить спосiб життя, звичаї, уплине на культуру. Корiннi змiни в технологiї виробництва стрiмкi i неминучi. Нiж швидше розвивається суспiльство, тим помiтнiше розходження мiж поколiннями, тим складнiше форми наступностi. Нове поколiння неминуче попадає в iншi умови життя, чим їхнi батьки. Молодi неминуче в бiльшому ступенi втягуються у процес перетворення. Але це зовсiм не означає, що молодим легше жити. Молодь охоче сприймає, примiром, волю вибору професiї, супутника життя, але це жадає вiд них бiльшої вiдповiдальностi, самостiйностi. Для правильного вибору однiєї волi мало, необхiдний i життєвий досвiд, якого ще недостатньо. Досвiд батькiв народився в iнших умовах i не завжди застосуємо в нових. Необхiдно розумiти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженнi, а що необхiдно перебороти. "батькiв i дiтей"? Раптово воля сп’яняє, кружляє голову. Багато чого з того, що ранiш було не можна, - тепер можна. Соцiально незрiлi пiдлiтки виступають свiдками катастрофи старих норм. До цього важко звикнути зрiлiй людинi зi сформованим свiтоглядом. Родина є первинною i найбiльш чуттєвою до суспiльних змiн соцiальною структурою. Виховання дiтей проходить не тiльки в будинку, але й у дитячих яслах, садках, школах. Навчання дiтей цiлком взяли на себе навчальнi заклади. Розваги i вiдпочинок усе бiльше проходять поза будинком. Розпад трьохпоколiнної родини ускладнює передачу моральних цiнностей, послаблює контроль старших над молодшими. Цьому сприяє i розвиток суспiльного транспорту. Дiти легко пересуваються за межi досяжностi родини. Ясельне виховання, забезпечуючи дитинi вiдхiд i харчування, не може компенсувати батькiвської любовi i ласки. І це також стає однiєю з причин нечутливостi дiтей. У минулому родина працювала, як єдина. Спiльна праця батькiв i дiтей дозволяла природно вирiшувати питання трудового виховання. Тепер основна робота проводиться поза будинком. Дiти не бачать працю батькiв i мало чують про неї. Часом вони навiть не знають, чим займаються їхнi батьки. Нестабiльнiсть родини пiдтримується економiчною незалежнiстю чоловiкiв i ускладненням взаємних вимог. На перший план виходять не економiчнi, а емоцiйнi стимули. Чим освiтченiша людина, тим вище й складнiше рiвень його вимог. Емоцiйна напруга торкнулася не тiльки дорослих. З раннiх рокiв дiтей переслiдує конкуренцiя: конкурси в престижнi класи, спецiалiзованi школи, спортивнi секцiї. Навiть спорт втратив свiй чисто iгровий й оздоровчий характер. на роботi, завантаженi домашнiми справами, вони менше часу придiляють дiтям. Залишки вiльного часу з’їдає телевiзор. Спiльний перегляд телепередач - нерiвноцiнний еквiвалент спiлкування i навiть не замiняє спiльного вiдвiдування кiно чи театру. не вiдстають вiд вiдповiдних соцiальних умов, труднощiв немає чи їх значно менше. Складнiсть в наступностi досвiду поколiнь полягає в тому, що дiтям доводиться опановувати тими знаннями i спецiальностями, що були недоступнi їх батькам. Тому тут не може йти мова про пряму передачу професiйного досвiду. Молодим доводиться дiяти в умовах, коли старий досвiд не тiльки не допомагає, але навiть заважає. Приймати рiшення треба самостiйно. Це вимагає великої гнучкостi, пластичностi, рухливостi. На перший план виходить не покора, а виховання самостiйностi, iнiцiативи. Не випадково ставиться питання про шкiльне i студентське самоврядування. Найважливiшими якостями особистостi стають почуття гiдностi i формування соцiальної вiдповiдальностi. Якi на ваш погляд причини зниження виховного впливу родини: 1 • Зниження рiвня життя 2 • Занепад моралi 3 4 • Загострення конфлiкту поколiнь Розставте цифри напроти тверджень вiд 1 до 4. 1 - найбiльш значима причина 2 - менш значима i так далi в порядку убування. Виснов ки Сiмейне життя склалося вiддавна так, що батькiвськi обов’язки подiляються мiж батьком i матiр’ю, i притiм подiляються нерiвномiрно. Найважливiшi турботи по вiдходу за дiтьми i первiсним вихованням дiтей лягають на матiр як тому, що вона в станi вiддати дiтям бiльше часу, нiж батько, так i тому, що за традицiєю вона бiльше звикла до цьому, а по натурi може внести в це бiльше нiжностi, м’якостi, ласки й уважностi. Цiєю близькою участю матерi в життi дiтей у їхньому ранньому вiцi визначається i моральний її вплив на них у цi першi їхнi роки. З роками, однак, значення цього безпосереднього уходу втрачає моральну роль. Дiти стають самостiйними, трохи визначаються, продовжуючи потребувати допомоги батькiв i дорослих, але шукають уже не винятково матерiальної пiдтримки. Дiти iндивiдуалiзуються. В одних є смаки i потреби, що краще задовольняє батько, нiж мати, в iнших - навпаки. Виховувати - не значить говорити дiтям гарнi слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по - по-людському. Хто хоче виконати свiй борг щодо дiтей, залишити в них про себе добру пам’ять, яка служила б їм завiтом, як жити, той повинний почати виховання iз самого себе. Виховання дiтей вимагає самого серйозного тону, найпростiшого i щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя. Мета виховання - сприяти розвитку людини, що вiдрiзняється своєю мудрiстю, самостiйнiстю, художньою продуктивнiстю i любов’ю. Необхiдно пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тiльки цьому сприяти i не заважати. Головнi пiдстави, яких необхiдно триматися при вихованнi дитини пiд час сiмейного його життя: чистота, послiдовнiсть по вiдношенню слова i справи при звертаннi з дитиною, вiдсутнiсть сваволi в дiтях вихователя чи обумовленiсть цих дiй i визнання особистостi дитини постiйним звертанням з ним як з людиною i повним визнанням за ним права особистої недоторканостi. Уся таємниця сiмейного виховання полягає в тому, щоб дати дитинi можливiсть робити усе самому; дорослi не повиннi забiгати i нiчого не робити для своєї особистої зручностi i задоволення, а завжди вiдноситися до дитини, з першого дня появи його на свiтло, як до людини, з повним визнанням його особистостi i недоторканостi цiєї особистостi. Список використаних джерел 1. Педагогiка / Пiд ред. А. М. Алексюка. - К: Вища школа, 1985. 2. Монаков Н.І. Вивчення ефективностi виховання: Теорiя та методика. - М., 1981. 3. Ушинський К. Д. “Рiдне слово" (Книжка для навчаючих). - твори в 6-ти т., т. 2., с. 406. 4. Педагогiка. Курс лекцiй. 5. Каменьський Я. А. Велика дидактика. - Вибр. пед. твори. - М: Учпедiз, 1955. 6. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. - зiбр. творiв. М, 1950, т. 8. 8. “Нова газета", №2, 8. 06. 1999, “Порушуються права дiтей”. 9. Ради батькам про виховання дiтей / Пiд ред А. П. Усової. Вид. АПН Москва, 1991. 12. Алан Фром "Абетка для батькiв" - Ленiздат, 1999. 13. Бенджамiн Спок. "Дитина та нагляд за нею" - Ленiнград, “Машинобудування", 1998. 14. Ковальова Л. Е. Мiкроклiмат у родинi. - М., 1999. 15. Конвенцiя ООН про права дитини (1991 р) 16. Майдиков И. М. Основи соцiологiї. - М., 1999. 17. Маленкова Л. И. Педагоги, батьки i дiти. - М., 1999. "Будьте уважнi до дiтей" - К: Радяньска школа, 1999. 19. Розiн В. М. Доля молодої родини. - М., 1999. 21. Сухомлинский В. А. "Лист до сина" - М: Освiта., 1987. 22. Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. - М., 1993. - С. 98-102. Додаток 1 ( матерiали АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв (з притулку)) КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ "ШЛЯХ У КАЗКУ " Вiдробити позитивна взаємодiя дiтей один з одним; Розвити уява, координацiї рухiв i кiнетичнi вiдчуття. Мета: корекцiя емоцiйно-психологiчної напруги (тривожностi, страхiв, неврозiв), мотивацiї подолання внутрiшнього конфлiкту, реальних i бажаних можливостей. Хiд заняття: Ритуал входження в Казку. Символiчний перехiд зi свiту реального у свiт казки. Гра "Чарiвна паличка". Ведуча за допомогою "чарiвної палички" "перетворюється" у Добру чарiвницю, а дiти виявляються в Казковiй країнi. (Паж) Ігротерапiя: а) Гра "Як будемо подорожувати?" запрошення хлопчика-пажа. Дiти стають один за одним. Паж стає першим i задає груповий алгоритм (потяг, лiтак, машина i т. д.) б) Гра "Зачароване поле" (гарячий пiсок - снiг - зелена трава - опалi листи - болото - чиста калюжа, струмок - голки - теплi каменi) в) Гра "Тунель" (Дiти по одному переборюють "тунель"). "Перебори гору". (Дiти за пiдтримкою ведучих долають перешкоди). д) Впр. "Дрiмучий лiс" Дiти долають "уявлюванi джунглi". "Зустрiч з Мар'єй-Іскуснiцей" (Мар'я-Іскуснiца загадує загадки i пальчиковi iгри з речитативом). ж) Етюд "Озеро". (Дiти переправляються через озеро, показуючи, як вони вмiють плавати) з) По стрiчечках-дорiжках у "Країну Дзеркал" Робота з пiктограмами; Вiрш про язичок. и) Гра "Чарiвна галявина". Дiти заходять на ковдру. Пiсля дотику "чарiвної палички" вона перетворюється в "чарiвну галявину". Дiти натягають ковдру на вiдстанi 10-15см. вiд статi. Чарiвниця пропонує дiтям по одному побувати на такiй "галявинцi". Один чи два учасники одержують можливiсть "стати бутоном i покачатися на хвилях". "Рожева хмара". Дiти сiдають на галявинку, закривають ока, слухають музику. У цей час зверху їх накривають рожевою тюлью. Дiти вiдкривають очi, торкаються до "хмари". Хмара перетворюється в рожеве багаття радостi, щастя, успiху. л) Гра "Чарiвнi камiнцi". Добра чарiвниця говорить про те, що подорожi по Казковiй країнi закiнчуються, i кожен учасник у цiй країнi може взяти на пам’ять 3 чарiвнi камiнцi: один - для себе, другий - для близької людини, третiй - для нашого Центру. Потрiбно загадати бажання для кожного камiнця. Дiти по стрiчковим дорiжка йдуть за чарiвними камiнцями". Психологи вiдзначають за мiсцями вибiр один по одному дiтей. (1,2,3). м) Етюд "Танець радостi". Повернення з Чарiвної країни. Добра чарiвниця доторкається паличкою до дiтей. н) Вихiд з казки. Висновок. Дiти пiд музику виходять iз залу. Додаток 2 ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ. Соцiальна криза, безробiття, рiст дитячої безпритульностi i соцiального сирiтства створила необхiднiсть забезпечення соцiальної реабiлiтацiї неповнолiтнiх. Одним зi шляхiв рiшення даної проблеми є створення установ, що ведуть цiлеспрямовану роботу з реабiлiтацiї соцiально-дезадаптованих дiтей та пiдлiткiв. медичних, психолого-педагогiчних, правових служб регiону, що займаються абiлiтацiєю та реабiлiтацiєю дiтей i родин, що їх виховують. KОСРЦ дiє на основi строгого дотримання Конвенцiї ООН про права дитини, Всесвiтньої декларацiї про забезпечення виживання, захисту i розвитку дiтей. Контроль за дiяльнiстю Центра здiйснює вiддiл iз проблем родини, жiнок i дiтей обласного Департаменту соцiального захисту. Центр має статус державно-суспiльного органа опiки i пiклування, i на час утримання дiтей несе вiдповiдальнiсть за їхнє здоров’я; має право представляти iнтереси дiтей у судi i перед третiми обличчями, уживати заходiв по оздоровленню умов їхнього сiмейного виховання. Вiдповiдно до iнтересiв дiтей вiн оберiгає їх вiд зазiхань i жорстокого звернення з боку батькiв та iнших, а в разi потреби клопочеться перед судом про позбавлення батькiв батькiвських прав, про тимчасову передачу дiтей в iншi родини, дитячi будинки i школи-iнтернати. Це дiти i пiдлiтки: покинутi i заблудлi; що вiдмовилися жити в родинi чи навчально-виховнiй установi; якi залишилися без пiклування, постiйного мiсця проживання, без засобiв для iснування; якi повернулися зi спецшкiл i нужденнi в соцiальнiй адаптацiї i пiдтримцi; затриманi за бродяжництво; якi були пiдданi будь-яким формам насильства; з гостронужденних родин iз критично низьким рiвнем життя. Центр у своїй дiяльностi керується наступними засадами: прiоритет iнтересiв дитини i його благополуччя у всiй дiяльностi Центра; опора в реабiлiтацiйнiй дiяльностi на позитивнi початки в духовному i фiзичному розвитку дитини; здiйснення корекцiйно-реабiлiтацiйної дiяльностi на основi контактної взаємодiї з дезадаптованими пiдлiтками. в екстрених випадках; здiйснення медико-психолого-педагогiчної корекцiї; проведення соцiально-педагогiчної реабiлiтацiї, включаючи професiйно-трудовi, учбово-пiзнавальнi, соцiокультурнi й оздоровчi програми; реабiлiтацiйна допомога (вiдновлення втрачених контактiв з родиною й усерединi родини: пошук найбiльш прийнятних i комфортних умов для життєдiяльностi дитини; оздоровлення системи мiжособистiсних вiдносин, вiдновлення його соцiального статусу в колективi однолiткiв за мiсцем навчання, роботи; визначення i зняття психотравмуючих ситуацiй серед найближчого оточення дiтей; юридична допомога i правовий захист неповнолiтнiх. "вiтрильник", учбово-виробничий комбiнат "Орiєнтир", науково-методичний вiддiл, сiльськi фiлiї. Соцiальний готель дає притулок дiтям, що потрапили в складну життєву чи ситуацiю залишилася без батькiвського пiклування. Термiн перебування дiтей у притулку вiд 1 до 6 мiсяцiв, доти, поки не з’ясується їхня подальша доля. У 1998 р. у соцiальних готелях АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв проживало 1568 вихованцiв. За перший рiк утворення Центра через готель пройшло 150 доль. А всього за 5 рокiв iснування обласної установи воно прийняло у свої стiни 3600 хлопчикiв та дiвчаток. Дiти, що надходять у притулок Центра, пережили на своєму короткому столiттi чимало потрясiнь: байдужнiсть, жорстоке звертання, п’янi розгули батькiв, бiйки, знущання. У хлопцiв затишнi спальнi, iгровi кiмнати, їх вчасно нагодують, зустрiнуть зi школи. Про них пiклуються. Але дiти не ростуть утриманцями. Як i у всякiй домашнiй родинi, з них запитують. За двiйку, погано вивчений урок, недбало прибране лiжко. Дiтей вчать вiдповiдальностi. Саме для такої категорiї пiдлiткiв з агресивним поводженням, науково-методичний вiддiл центра розробив ряд методик по профiлактицi жорстокостi в дiтей. Методики успiшно застосовуються психологами i педагогами на заняттях з дiтьми i дають гарнi результати. Крiм того, вiддiлом розроблена "Абетка захисту вiд злочинця". А в наш час це особливо актуально. консультацiї вузьких фахiвцiв. При необхiдностi стацiонарного лiкування дiти госпiталiзуються у вiдповiднi профiльованi вiддiлення дитячих лiкарень. лiкування, з обласних департаментiв охорони здоров’я i Центром державного санiтарного епiдемiологiчного нагляду, з Медичною Академiєю, спiвробiтництво з який допомагає в рiшеннi наукових питань. пiклування. Дiти i пiдлiтки потрапляють в АОСРЦ звичайно з асоцiальних родин чи не мають їх взагалi. Це загрожує їхньому майбутньому сiмейному життю серйозними порушеннями. Пiдготовка людини, що дорослiшає, до майбутнього сiмейного життя - один з найважливiших доданкiв його розвитку. Усе це ставить мету пiдготовки пiдлiткiв до сiмейного життя, вироблення в них стiйкої життєвої позицiї. Тому, сiмейному вихованню в соцiально-реабiлiтацiйному центрi придiляється велика увага. У штатi АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв працює сексолог, що при надходженнi дiтей виявляє в них аномальнi вiдхилення, проводить iндивiдуальнi i груповi заняття, спрямованi на розвиток духовного свiту дiтей, на гармонiю сiмейних вiдносин, на потребi в майбутньому мати дiтей i гiдно їх виховувати. З метою формування стiйкого поводження i здорового способу життя в пiдлiткiв i профiлактики СНІДу, а також захворювань, що передаються статевим шляхом, Центр спiвпрацює з Обласним СНІД-центром. У кожної дитини, що надходить у Центр - своя покалiчена доля. Володя Р., 9 рокiв, бродяжив, жив на ринках пiд прилавками, ночував у коробках. Батько, другий шлюб, пiсля чергової спiльної п’янки вбив свою дружину i був засуджений. Крiм Володi, залишилася сиротою i молодша сестричка - iнвалiд. Сестру помiстили в лiкарню, а Володя був спрямований у Центр. Вiдлюдний, похмурий, напружений, часто вiд усього, здригається. Погляд - зпiдлоба. І скiльки в цьому поглядi болю! Володi провели заглиблене медичне обстеження, пiдлiкувалися, спланували необхiднi профiлактичнi щеплення. Робота психологiчної служби спрямована на соцiальну психолого-дефектологiчну реабiлiтацiю дiтей i пiдлiткiв. З моменту вступу дитини в прийомне вiддiлення фахiвцi служби обстежують його з використанням апробованих, стандартизованих психодiагностичних методик. Уся соцiально-реабiлiтацiйна робота планується i проводиться, виходячи з результатiв дiагностики кожної конкретної дитини. У руках педагога-психолога i дефектолога зосереджується вся iнформацiя про дитину, розробляються основнi напрямки корекцiї. Аналiз результатiв свiдчить про успiшнiсть i ефективнiсть даної соцiальної технологiї роботи з дiтьми. 8 рокiв. При надходженнi в Центр вiдрiзнявся пiдвищеною агресивнiстю, вiдсутнiстю самоконтролю, нетовариськiстю. Через кiлька мiсяцiв при визначеннi хлопчика в дитячий будинок у нього уже вiдзначалися позитивнi змiни: хлопчик став бiльш м’яким, з’явилося почуття спiвпереживання i жалю, вiн почав охоче спiлкуватися з дiтьми. У Сергiя А., 10 рокiв, на очах спiвмешканець-алкоголiк вбив матiр. У хлопчика була присутня найтяжча психiчна травма, глибока депресiя. Психодiагностика показала глибоку тривожнiсть, занижену самооцiнку, низьку навчальну мотивацiю. Сергiй був плаксивий, примхливий, вимагав великої уваги до себе вiд дорослих. нього рiдним будинком, про яке вiн не перестає згадувати, уже знаходячись у дитячому будинку. Змiнивши середовище мешкання дiтей i пiдлiткiв, застосовуючи в роботi з ними новiтнi методи i прийоми, психологiчнi консультацiї, бесiди i тренiнги, фахiвцi вiдроджують у дiтях уявлення про рiзницю мiж минулим i можливим майбутньому, бажання до нього прагнути. Дмитрик С., 13 рокiв, сирота при живих батьках, що розлученi i не хочуть обтяжувати себе проблемами виховання сина, постiйно бродяжив, ночував у пiдвалах, крав собi на їжу. Бродяжництво ввiйшло в його плоть i кров. Потрапивши в Центр, побачивши iнше життя, хлопчик усе-таки найчастiше тiкав, але завжди повертався назад, у будинок, що став йому рiдним. Шкода, що короткочасне перебування дiтей у Центрi часом не дозволяє до кiнця вирiшити реабiлiтацiйнi i виховнi задачi. втраченi дитиною сiмейнi зв’язки. Вiтя Б., 14 рокiв. За час перебування в Центрi став бiльш товариським. У нього з’явилася здатнiсть самому шукати вихiд у важких ситуацiях, з’явилося бажання бачитися з батьками, якi перебувають у 2-му шлюбi. Одночасно психолог консультував "нову" маму Вiтi. Змiнилася визначена батькiвська установка - зайва вимогливiсть. У родину пiдлiток пiшов легко, спокiйно. конкретнi рекомендацiї для роботи з дiтьми, що мають вiдхилення в розвитку. Велику роль у соцiально-психологiчнiй реабiлiтацiї вихованцiв грає включення їх у рiзного роду трудову дiяльнiсть. При АОСРЦ для дiтей i пiдлiткiв дiє учбово-виробничий комбiнат "Орiєнтир", що навчає пiдлiткiв основам швейного виробництва за програмами професiйного навчання. По закiнченнi навчання випускники одержують свiдчення про придбану професiю. Створення доброзичливого емоцiйного клiмату в колективi сприяє виявленню внутрiшнього свiту дитини, правильного напрямку його психiки, можливостей, формуванню моральних норм поводження. Спiвробiтники учбово-виробничого комбiнату займаються також профорiєнтацiєю. яка проводиться вiдповiдно до покликання, здiбностей, утворенням, реалiзується в умовах виявлення психофiзичних особливостей особистостi, виховної роботи з пiдлiтками та їхнiми батьками, вмiлого рiшення безлiчi iнших питань, що виникають у процесi профорiєнтацiйної роботи. УПК "Орiєнтир" - це не просто навчальний цех. При ньому вiдкрито ательє, що приймає iндивiдуальнi замовлення вiд населення, де вихованцi бачать своїми очима, на прикладi дорослих, любов до обраної професiї. Передаючи дiтей у родини, дитячi будинки й iнтернати, Центр прослiджує долi хлопцiв до 18 рокiв. Патронування здiйснюється соцiальними педагогами вiддiлу фахiвцiв, а також надання допомоги надалi життєвому пристрої колишнiм вихованцям Центра. Досвiд роботи притулку показав, наскiльки актуально назрiло питання про створення домашнiх груп чи родин, як структурного пiдроздiлу Центра, де один з батькiв оформляється в притулок як вихователь. Центр патронує i тих своїх вихованцiв, що були повернутi в родини. Зiна Т., 4 роки. Кинута батьками, що, будучи у розлученнi, пили, вели аморальний спосiб життя. Один з їхнiх дiтей, 1,5 року, помер вiд голоду. Батькiв позбавили батькiвських прав. Зiна була передана в Центр. До 4-х рокiв у дiвчинки не було дитинства. Вона зовсiм не посмiхалася, не спiлкувалася навiть з дiтьми. Спiвробiтники Центра оточили дитину увагою i любов’ю. У дiвчинки з’явився iнтерес до життя, вона почала грати зi своїми однолiтками, стала жвавою, змiцнiла фiзично. За час перебування дитини в Центрi знайшлася родина, що бажає узяти опiку над дiвчинкою. Зараз Зiна живе в прекрасних умовах, вона щаслива, її просто не впiзнати. Вона вперше знайшла родину. Родина для дитини - основне середовище матерiального i духовного життя. Саме в родинi складаються уявлення дитини про добро i зло, про поряднiсть, про вiдношення до матерiальних i духовних цiнностей. Зниження рiвня життя багатьох родин, що особливо мають неповнолiтнiх дiтей, погiршення стану здоров’я, рiст рiвня безробiття, усе це привело до того, що росте число родин iз соцiальною патологiєю. "Вiтрильник" створено для соцiальної реабiлiтацiї дiтей з багатодiтних i малозабезпечених, неповних родин. Воно розраховано на 15 мiсць. Дiти одержують посилене харчування, медичну i психологiчну допомогу i навчаються за традицiйною шкiльною програмою. У вiддiленнi мається можливiсть без вiдриву вiд родини проводити соцiальну адаптацiю i реабiлiтацiю особистостi дитини в процесi iндивiдуальної i групової дiяльностi. Фахiвцями вiддiлення паралельно проводиться робота з родиною. У днi шкiльних канiкул вiддiлення проводить оздоровчi змiни. Вiдомо, що серед багатьох засобiв психолого-педагогiчної пiдтримки дiтей з нетипових родин особливе мiсце займають рiзнi форми i прийоми iгротерапiї, в основi якої лежить найулюбленiший вид їхньої дiяльностi i спiлкування - гра. Психологи АОСРЦ активно використовують цей вид корекцiї у своїй роботi з вихованцями центра. Ігротерапiя розглядається як засiб динамiчної корекцiї розбалансованої емоцiйно-вольової, комунiкативної й опорно-рухової сфер дiтей дошкiльного i молодшого шкiльного вiку. Доцiльнiсть використання iгротерапiї в органiзацiї тривалого вiдбудовного перiоду для полiпшення самопочуття дiтей з подiбними медико-психологiчними показаннями в зазначених сферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається найбiльш освоєним i органiчним видам дiяльностi i спiлкування, по-друге, тут представлена єднiсть психологiчної природи гри i спiлкування, по-третє, у грi дитина може вiльно виражати себе, звiльнитися вiд напруги i повсякденного життя. Нарештi, iгротерапiя представляє унiкальний досвiд для соцiального i психологiчного розвитку дитини, вiдкриваючи йому можливiсть для вступу в значимий особистiсний зв’язок з дорослим психологом, педагогом, батьком, опiкуном. функцiї мови, рефлексивного мислення дитини, удосконалюванню опорно-рухової i вольової активностi. При визначеннi функцiй iгротерапiї варто виходити з того, що вона пов’язана з 3-ма основними специфiчними для дитячого вiку положеннями: Ігротерапiя необхiдна для корекцiйно-розвиваючої взаємодiї дорослого наставника з дiтьми. за функцiями i ролями дорослого наставника в грi: спрямована (директивна) i неспрямована (недирективна). До спрямованої iгротерапiї належать: сюжетно-рольовi iгри, ляльковий кружок, будiвельнi iгри, пiзнавальнi iгри, що сполучаються з iншими видами мистецтва: гри - танцi, iгри - театралiзацiї, музична iгрова iмпровiзацiя, що вiдносяться до неструктурованих iгор. Застосування ненаправленої (недирективної) iгротерапiї орiєнтоване на самостiйну гру дитини, що дозволяє їй вiльно виразити своє самопочуття, свiй внутрiшнiй свiт. Подiбна, педагогiчно неорганiзована, iгротерапiя дозволяє вирiшити наступнi корекцiйнi задачi: а) розширення репертуару самовираження дитини; б) досягнення емоцiйної стiйкостi i саморегуляцiї дитини: в) корекцiя вiдносин у системi "дитина-дорослий". Психолог у подiбнiй позицiї користується технiкою дзеркального вiдображення почуттiв i думок граючої дитини шляхом його вербалiзацiї. Як показники ефективностi iгротерапiї враховується прагнення дiтей пiдтримувати спiлкування i дiяльнiсть з iншими однолiтками i дорослими в групi i поза нею, що виявляється в: у полiпшеннi емоцiйного самопочуття; позитивнiй динамiцi розумового розвитку. Пiд психодiагностикою за допомогою "казкових" прийомiв мається на увазi проективна дiагностика, що описує як цiлiсну картину особистостi, так i окремi її проблемнi i потенцiйнi елементи. Казкотерапевтична корекцiя виключає директивну змiну негативних форм поводження. Замiсть цього пропонується принцип "розширення спектра альтернативних реакцiй". Тобто людинi в казковiй формi пропонується безлiч моделей поводження в рiзних ситуацiях i дається можливiсть програти, "прожити" якнайбiльше з цих моделей. Досвiд показує, що чим бiльше в людини арсенал можливих реакцiй, моделей поводження, тим краще вона адаптована до умов навколишнього свiту. Джерелами концепцiї казкотерапiї стали роботи Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконiна, дослiдження i досвiд Б. Бетельхейма, терапiя iсторiями Р. Гарднера, позитивна терапiя притчами й iсторiями Н. Кезешкяна, роботи В. Проппа i т. д. Казкотерапiя тiсно пов’язана з арттерапiєю (терапiєю мистецтвом) i iгровою терапiєю. Комплексна казкотерапiя мiстить у собi: куклотерапiя (пальчиковi, тiньовi ляльки, марiонетки), малювання казок (психодiагностичне малювання, спонтанне "чарiвне" малювання, медитацiї на казку (статичнi i психодiагностичнi медитацiї), казкова iмiдж-терапiя, твору казок, постановка казок, розповiдання казок (групове й iндивiдуальне), постановка казок на пiску й iн. медитацiї на казку проводилася релаксацiя. "Дiти уразливi i залежнi" - це твердження з Всесвiтньої декларацiї про забезпечення виживання, захисту i розвитку дiтей особливо актуально для сьогодення. Жодна дитина не може бути позбавлена права на турботу й увагу суспiльства, особливо, якщо вона знаходиться у важких умовах iснування.