Виховання бережливого ставлення до природи

Виховання бережливого ставлення до природи Вступ 1. Теоретичнi основи виховання бережливого ставлення до природи 2. Виховання бережливого ставлення до природи як соцiально-педагогiчна проблема 3. Виховання бережливого ставлення до природи в процесi освiти молодших школярiв Висновок Список використаної лiтератури Вступ Екологiчнi проблеми носять глобальний характер i зачiпають все людство. На сучасному етапi розвитку суспiльства питання виховання бережливого ставлення до природи набуває особливої гостроти. Головна причина цього – тотальна екологiчна безвiдповiдальнiсть. У зв'язку з цим необхiдно пiдсилити i бiльше придiляти уваги вихованню бережливого ставлення до природи в сучаснiй школi вже з перших рокiв виховання дiтей. Забруднення грунтiв вiдбувається iз-за застосування отрутохiмiкатiв (пестицидiв). В результатi нерацiонального використання земель вiдбувається виснаження грунтiв. Наростає занепокоєння про наших «сусiдiв по планетi» – рослина i тварина, якi випробовують подвiйний гнiт: по-перше, руйнування i забруднення їхнього житла; по-друге, вiд безпосереднього впливу з боку людини. В результатi багато видiв зникли. Актуальнiсть взаємодiї суспiльства i природного середовища висунула школою завдання формування у дiтей вiдповiдального вiдношення до природи. Педагоги i батьки усвiдомлюють важливiсть навчання школярiв правилам поведiнки в природi. І чим ранiше починається робота з виховання бережливого ставлення до природи, тим бiльшою буде її педагогiчна результативнiсть. При цьому в тiсному взаємозв'язку повиннi виступати всi форми i види учбової i позакласної дiяльностi дiтей. Дiтям молодшого шкiльного вiку властива унiкальна єднiсть знань i переживань, якi дозволяють говорити про можливiсть формування у них надiйних основ вiдповiдального вiдношення до природи. Природознавство початкової школи покликане вносити свiй вкдад у формування екологiчної вiдповiдальностi дiтей. 1. Теоретичнi основи виховання бережливого ставлення до природи Глобальнi проблеми сучасностi, несуть загрозу життя i людської цивiлiзацiї, викликали необхiднiсть екологiчної освiти, покликаної реалiзувати iдеї iнформацiйного суспiльства. Пошук шляхiв гармонiйної взаємодiї суспiльства i природи приводить до iнтенсивного процесу екологiзацiї загальної культури людства, i як наслiдок, - до формування теорiї i практики виховання бережливого ставлення до природи. Подальше дослiдження цiєї проблеми, проведене педагогами, дозволило видiлити новий аспект виховання – екологiчний. Екологiя – наука про вiдносини рослинних i тваринних органiзмiв i утворюваних ними спiвтовариств мiж собою i навколишнiм середовищем. А пiд екологiчним вихованням розумiється формування у широких верств населення високої екологiчної культури всiх видiв людської дiяльностi, так чи iнакше пов'язаних з пiзнанням, освоєнням, перетворенням природи. Основна мета виховання бережливого ставлення до природи: навчити дитину розвивати свої знання законiв живої природи, розумiння сутi взаємин живих органiзмiв з навколишнiм середовищем i формування умiнь управляти фiзичним i психiчним станом. Поступово визначаються освiтнi i виховнi завдання: - поглибити i розширити екологiчнi знання; - прищепити початковi екологiчнi навики i умiння – поведiнковi, пiзнавальнi; - розвинути пiзнавальну, творчу, суспiльну активнiсть школярiв в ходi екологiчної дiяльностi; введення в учбовий план нового предмету «природознавство». Чiтко виражена екологiчна спрямованiсть нового курсу, яка в нашi днi iменується традицiйною, створила у вчителiв певне мiсцезнаходження його в екологiчнiй освiтi, на досягнення його цiлi в однонаочнiй моделi, що виявилися малоефективними. Основнi причини малоефективностi криються в тому, що кiнцева мета екологiчної освiти – вiдповiдальне вiдношення до навколишнього середовища – складна комплексна освiта, i у зв'язку з цим, один учбовий предмет, що формує в основному природно-науковi знання по бiологiчнiй екологiї, справиться з формуванням багатогранного вiдношення молодших школярiв до природного i соцiального середовища не може. На порядок денний постало питання про залучення iнших шкiльних предметiв в процес екологiчної освiти. Виникла iдея багатопредметної моделi, в якiй кожен учбовий предмет розкриває свiй аспект взаємин людини з навколишнiм середовищем. Поки ж використання мiжнаочного змiсту i форми навчання носить в основному стихiйний характер, що багато в чому визначає якiсть навчання i виховання молодших школярiв. Сучаснi тенденцiї розвитку виховання бережливого ставлення до природи в практицi показують, що оптимальнi можливостi для становлення екологiчної культури молодших школярiв представляє змiшана модель, при якiй всi учбовi предмети зберiгають свої специфiчнi учбово-виховнi цiлi. Таким чином, типологiя моделей в руслi екологiзацiї пройшла певний шлях становлення: вiд однонаочної – до змiшаної. Проте пошук в цьому напрямi продовжується дотепер. Екологiчна освiта з її спрямованiстю на виховання вiдповiдального вiдношення до навколишнього середовища повинно стати стрижнем i обов'язковою складовою частиною загальноосвiтньої пiдготовки учнiв. Одним їх найважливiших принципiв виховання бережливого ставлення до природи вважається принцип безперервностi. не тiльки оцiнити стан, але i виявити об'єктивнi тенденцiї розвитку екологiчного виховання школярiв: - цiлеспрямовано координується дiяльнiсть шкiл, органiзацiй по охоронi, рацiональному використанню i вивченню навколишнього середовища; - класно-урочнi заняття поєднуються з позаурочною дiяльнiстю учнiв в природному середовищi; - разом з розвитком традицiйних використовуються новi форми екологiчної освiти i виховання: кiнолекторiї по охоронi природи, ролевi i ситуацiйнi iгри, загальношкiльнi ради з охорони природи, екологiчнi практикуми; - у виховання бережливого ставлення до природи i утвореннi учнiв виникає значнiсть засобiв масової iнформацiї (друк, радiо, телебачення), цей процес стає педагогiчно урiвноваженим. Тенденцiю розвитку екологiчної освiти доповнюють: максимальний облiк вiкових можливостей учнiв, створення обов'язкового мiнiмального ядра змiсту i опори на iдеї комплексної эколого-бiологiчної, глобальної екологiї людини. На основi провiдних дидактичних принципiв i аналiзу iнтересiв i схильностей школярiв були розробленi рiзнi форми екологiчного виховання. Їх можна класифiкувати на а) масовi, би) груповi, в) iндивiдуальнi. дiлянцi. До групових – клубнi, секцiйнi заняття юних друзiв природи; факультативи по охоронi природи i основам екологiї; кiнолекторiї; екскурсiї; туристичнi походи по вивченню природи; екологiчний практикум. Індивiдуальнi форма припускають дiяльнiсть доповiдей учнiв по пiдготовцi, бесiд, лекцiй, спостереження за тваринами i рослинами; виготовлення виробiв, фотографування, малювання, лiплення. Основними критерiями ефективностi масових форм є широка участь школярiв в природоохороннiй дiяльностi, дисциплiна i порядок, ступiнь активностi. Їх можна виявити шляхом систематичних спостережень, накопичення матерiалу. Критерiй ефективностi групових форм виховання бережливого ставлення до природи є, перш за все, стабiльнiсть складу клубу, гуртка, секцiї, досягнення колективних успiхiв. Свiдомiсть i вiдчуття причетностi до справ такого колективу, навiть якщо особистi результати скромнi, примушує всiх членiв зберiгати вiрнiсть йому довгi роки. Про ефективнiсть iндивiдуальних форм виховання бережливого ставлення до природи свiдчить пiдвищення iнтересу до природознавства учнiв, до вивчення i охоронi природи, а також цiлеспрямоване використання знань i умiнь природоохоронної дiяльностi. Визначенi також умови розвитку взаємозв'язку школи, сiм'ї i громадськостi, направленi на досягнення мети екологiчного виховання. Для успiху необхiдне виконання наступних умов: - органiзацiя дiяльностi всiх ланок загальної системи управлiння екологiчним вихованням, створення передумов для їх правильного функцiонування - регулярна i наперед пiдготовлена iнформацiя про дiяльнiсть кожної ланки i обмiн iнформацiєю мiж ними - контроль, виявлення недолiкiв i слабких сторiн в роботi, внесення коректив в її програму Були визначенi основнi етапи перетворення i взаємодiї з природою у виховному процесi. На пiдготовчому етапi вчитель вивчає вiдносини, що склалися в присутньому життєвому досвiдi, мiж школярем i природою (об'єктивнi зв'язки з середовищем) i вiдношення школярiв до її явищ (суб'єктивнi зв'язки). Розробляються привабливi для учнiв способи ознайомлення, що iндивiдуалiзувалися i груповi, з природними визначними пам'ятками. Вчитель прагне глибше пов'язати їх iз зоною найближчого розвитку iндивiдуальних схильностей i здiбностей. працi, заощадження природних ресурсiв, засвоєння практичного досвiду вiдносин до природного середовища. Участь в дiяльностi, особливо коли вона здiйснюється в колективних формах, виявляє здатнiсть зважати на товаришiв, надавати їм допомогу, поєднувати дiловi i особистi iнтереси, орiєнтуватися на правила поведiнки серед природи. На другому етапi побудови виховного процесу ведучої стала учбова дiяльнiсть школярiв. Не будучи включеною безпосередньо в працю, охорону природи, вона допомогла систематизувати враження про природу i особисту дiяльнiсть, вiдкрила можливiсть з'єднати практику взаємодiї з природою i освiтою. Особливим етапом в побудовi виховного процесу є цiлеспрямоване формування особистостi школяра. 2. Виховання бережливого ставлення до природи як соцiально-педагогiчна проблема Гострота сучасних екологiчних проблем висунула перед педагогiчною теорiєю i шкiльною практикою завдання виховання молодого поколiння у дусi дбайливого, вiдповiдального вiдношення до природу, здатного вирiшувати питання рацiонального природокористування, захисту i вiдновлення природних багатств. Щоб цi вимоги перетворилися на норму поведiнки кожної людини, необхiдно з дитячих рокiв цiлеспрямовано виховувати вiдчуття вiдповiдальностi за стан навколишнього середовища. У системi пiдготовки молодого поколiння до рацiонального природокористування, вiдповiдальному вiдношенню до природних ресурсiв важливе мiсце належить початковiй школi, яку можна розглядати як початковий ступiнь збагачення людини знаннями про природне i соцiальне оточення, знайомства його з цiлiсною картиною свiту i формування науково-обгрунтованого, етичного i естетичного вiдношення до свiту. Жива природа завжди признавалася в педагогiцi одним з найважливiших чинникiв освiти i виховання молодших школярiв. Спiлкуючись з нею, вивчаючи її об'єкти i явища, дiти молодшого шкiльного вiку поступово осягають свiт, в якому живуть: вiдкривають дивовижне рiзноманiття рослинного i тваринного свiту, усвiдомлюють роль природи в життi людини, цiннiсть її пiзнання, переживають етично-естетичнi почуття i переживання, спонукаючи їх пiклується про збереження i примноження природних багатств. Основу для становлення i розвитку вiдповiдального вiдношення до природи, формування екологiчної культури молодших школярiв складає змiст учбових предметiв початкової школи, якi несуть деяку iнформацiю про життя природи, про взаємодiю людини (суспiльства) з природою, про її цiннiснi властивостi. Наприклад, змiст предметiв гуманiтарно-естетичного циклу (мова, лiтературне читання, музика, образотворче мистецтво) дозволяє збагачувати запас сенсорно-гармонiйних вражень молодших школярiв, сприяє розвитку його оцiнних думок, повноцiнному спiлкуванню з природою, грамотнiй поведiнцi в нiй. Загальновiдомо, що витвори мистецтва також, як i реальна природа в її багатообразних проявах фарб, форм, звукiв, ароматiв служить важливим засобом пiзнання навколишнього свiту, джерелом знань про природне оточення i етично-естетичних вiдчуттiв. сприяють формуванню умiнь i навикiв грамотного спiлкування з об'єктами природи, економного використання природних ресурсiв. Змiст природознавства забезпечує природну основу розумiння молодшими школярами необхiдностi охорони природи, оскiльки в цьому курсi придiляється особлива увага формуванню конкретних знань про живу природу. В курсi вивчення природознавства можна видiлити три рiвнi вивчення природи: 1 рiвень: об'єкти природи розглядаються в них окремими, без акцентування уваги на зв'язках мiж ними. Це важливий рiвень, без якого неможливi подальшi, але i їм не можна обмежуватися. 2 рiвень: об'єкти природи розглядаються в їх взаємозв'язку. Увага акцентується на тому, наприклад, чим харчуються тi або iншi тварини, будуються вiдповiднi ланцюги живлення i т. п. 3 рiвень: це рiвень, коли розглядаються не тiльки предмети природи, а процеси. Інакше кажучи, третiй рiвень – це якраз той рiвень, коли знання екологiчних зв'язкiв допомагає пояснити явище дiтям. Зв'язку мiж живою i неживою природою полягає в тому, що повiтря, вода, тепло, свiтло, мiнеральнi солi є умовами необхiдностi для життя живих органiзмiв. Зв'язок цей виражається в пристосуваннi живих iстот до середовища незаселеного. Мiж живою i неживою природою iснують у зв'язку i зворотного характеру, коли живi органiзми роблять вплив на навколишнє, неживе середовище. Дуже цiкавi зв'язки мiж тваринами i рослинами. Також велике значення мають зв'язки мiж людиною i природою. Вони виявляються, перш за все, в тiй багатообразнiй ролi, яку природа грає в матерiальному i духовному життi людини. Цiльовi установки навчальних предметiв початкової школи обумовлюють необхiднiсть сумiсного використання їх для виховання молодших школярiв у дусi любовi i дбайливого вiдношення до природи. На основi змiсту всiх учбових предметiв формуються провiднi iдеї i поняття, що становлять ядро екологiчної освiти i виховання в початковiй школi. На основi накопичення фактичних знань, що отримуються з рiзних предметiв, молодшi школярi пiдводяться до думки (iдеї), що природа – середовище i необхiдна умова життя людини: у природi вiн вiдпочиває, насолоджується красою природних об'єктiв i явища, займається спортом, трудиться; з неї вiн отримує повiтря, воду, сировину для виготовлення продуктiв харчування, одяг i т. д. Не менш важлива розкривана перед учнями початкової школи за допомогою конкретних фактiв i висновкiв iдея про те, праця людини – умова використання i охорони природних багатств рiдного краю. природi, вивченнi i оцiнки стану природного оточення, деяких елементах планування по впорядкуванню найближчого природного оточення (озеленення), виконаннi посильних трудових операцiй по догляду за рослинами, їх захисту. Найважливiша iдея, закладена у поняття виховання бережливого ставлення до природи i виховання в молодшiй школi – iдея цiлiсностi природи. Знання про зв'язки в природi важливi як для формування правильного свiтогляду, так i для виховання вiдповiдального вiдношення до збереження об'єктiв природи, що знаходяться в складних взаємозв'язках один з одним. Розкриття харчових зв'язкiв в живiй природi, пристосованостi живих органiзмiв до середовища незаселеного, до сезонних змiн в природi, впливи людини на життя рослин i тварин пронизує змiст всiх урокiв природознавства i є спонукальним засобом для того, щоб молодшi школярi усвiдомили необхiднiсть облiку i збереження природних взаємозв'язкiв при органiзацiї будь-якої дiяльностi в природi. пов'язане з рiдною природою. Озера i блакитнi рiчки, золотi хлiбнi поля i березовi гаї – все це з дитинства знайомi картини природи знайомого краю пiд впливом лiтературних творiв зливаються у молодшого школяра в єдиний образ Батькiвщини. І вiдчуття вiдповiдальностi за свою країну ототожнюється з вiдчуттям вiдповiдальностi за її природу: берегти природу, її багатства, красу i неповторнiсть – означає берегти свiй будинок, свiй край, свою Батькiвщину. Вмiст екологiчної освiти, що веде iдеї, в початковiй школi створює основу для угрупування i розкриття як загальних, так i деяких приватних понять про взаємодiю людини i природи. У мiру вивчення природи на уроках природознавства i читання поняття «природа» поступово збагачується, наповнюючись конкретним змiстом: знанням про об'єкти i явища природи, природнi спiвтовариства i ландшафти. Потрiбно сказати, що визначений для вивчення досить широкий круг самих рiзних об'єктiв i явищ природи. Знання цих об'єктiв i явищ дозволяє учням добре орiєнтуватися в навколишньому свiтi i готує базу для вивчення основ наук в середнiх i старших класах загальноосвiтньої школи. До найважливiших понять, обов'язкових для екологiчної освiти школярiв, належить поняття людини як бiосоцiальної iстоти, кровно пов'язаної з середовищем незаселеного, хоч i що зумiв подолати свою повну залежнiсть вiд несприятливих природних умов i явищ. При вивченнi в початковiй школi питань, пов'язаних з людиною, його здоров'ям, вiдпочинком i працею, учнi пiдводяться до думки, що для його нормального життя потрiбнi сприятливi природнi умови, якi потрiбно зберiгати i примножувати. Очевидно, що учнiв початкової школи важко пiдвести до усвiдомлення цiєї iдеї у всiй її повнотi, проте деякi елементи знань про зв'язок людини з природним оточенням вони отримують. Велику пiзнавальну i виховну роль у формуваннi дбайливого вiдношення молодших школярiв до природного середовища грає розкриття термiну «охорона природи» як дiяльностi, направленої на збереження i примноження природних багатств. Питанням охорони природи придiлено велику увагу на уроках природознавства i читання, у формуваннi цiлей, в змiстi роздiлiв. Суть поняття «охорона природи», на жаль, не конкретизується стосовно вiкових можливостей молодших школярiв, як вiдносно розумiння, так i органiзацiї дiтей для участi в практичнiй дiяльностi, хоч i намiчається змiстом вивчених тем. розумiти що можна, а що не можна робити в природi, щоб не викликати небажаних наслiдкiв. пiдкреслюється естетична сторона охорони природи рiдного краю, розвивається умiння учнiв естетично сприймати красу природи. Це ж завдання розв'язується при навчаннi образотворчому мистецтву. В той же час, на уроках трудового навчання i природознавства частина питань по охоронi природи розглядається тiльки з позицiї «корисностi», що при одностороннiй дiї на дiтей може привести до формування у них утилiтарно-споживчого вiдношення до природи. У зв'язку з цим очевидна необхiднiсть використання в екологiчнiй освiтi i вихованнi молодших школярiв мiжнаочних зв'язкiв для того, щоб показати дiтям красу природи, її пiзнавальну, оздоровчу i практичну дiяльнiсть, збудити у них прагнення берегти її як джерело краси, радостi, натхнення, як умова iснування людства. Найважливiший компонент екологiчного виховання – дiяльнiсть молодших школярiв. Рiзнi її види доповнюють один одного: учбова сприяє теорiї i практицi взаємодiї суспiльства i природи, оволодiнню прийомами причинного мислення у областi екологiї; гра формує досвiд поняття екологiчно доцiльних рiшень, суспiльно-корисна дiяльнiсть служить придбанню досвiду ухвалення екологiчних рiшень, дозволяє внести реальний внесок у вивчення i охорону мiсцевих екосистем, пропаганду екологiчних iдей. Успiх екологiчного виховання i освiти в школi залежить вiд використання рiзноманiтних форм роботи, їх розумного поєднання. Ефективнiсть визначається також спадкоємнiстю дiяльностi учнiв в умовах школи i умовах навколишнього середовища. В курсi природознавства придiляється велика увага формуванню знань учнiв про правила iндивiдуальної поведiнки в природi. Вчиться роз'яснюється, що дотримання правил поведiнки при спiлкуваннi з природою - один з найважливiших заходiв охорони природи. Важливим прикладом формування в учнiв про правила поведiнки в природi є вправи в застосуваннi цих правил на практицi. На наочних уроках, уроках-екскурсiях, на уроках трудового навчання, читання. З природознавства проводяться екскурсiї з метою ознайомлення i вивчення поверхнi i рослинностi навколишньої мiсцевостi, виявлення їх особливостей. Але вся робота лише тодi зробить вплив на вiдчуття i розвиток учнiв, якщо у них буде свiй власний досвiд спiлкування з природою. Тому велике мiсце в системi роботи з виховання любовi до природи повиннi зайняти екскурсiї, прогулянки, походи. Вони можуть бути пов'язанi з вивченням програмного матерiалу, носити краєзнавчий характер, можуть бути просто присвяченi знайомству з природою. Але слiд мати на увазi, що в процесi екскурсiй в природу ми повиннi вирiшувати i завдання естетичного виховання. Висновок Проблема екологiчного виховання i освiти iснувала, та iснуватиме впродовж розвитку суспiльства. Правильне виховання бережливого ставлення дозволить надалi запобiгти багатьом екологiчним проблемам людства. Саме в молодшому шкiльному вiцi дитина отримує основи систематичних знань; тут формуються i розвиваються особливостi його характеру, волi, етичної зовнiшностi. Якщо у вихованнi дiтей упущено щось iстотне, то цi пропуски з'являться пiзнiше i не залишаться непомiченими. Постановка мети i завдань виховання бережливого ставлення до природи дозволила визначити змiст виховного процесу. Видiленi основнi етапи сутi процесу виховання, тенденцiї i форми виховання бережливого ставлення до природи. Для кожної форми видiленi основнi критерiї ефективностi: масовiсть, стабiльнiсть, умiння застосовувати екологiчнi знання. Показниками вихованої особи служать: екологiчнi знання, умiння, практичнi результати, якi виражаються у виконаннi що вчаться суспiльно-корисної роботи по охоронi природи. Найбiльш популярними засобами навчання природознавства є екскурсiї. Вони дозволяють виявити природнi зв'язки i основнi етапи вивчення природи. Лiтература 2. Бабанова Т. А. Эколого-краеведческая работа с младшими школьниками. М.: Просвещение, 1993, 3. Барышева Ю. А. Из опыта организации экологической работы. // НШ. – 1998. №6. 7. Вершинин Н. А. Воспитание у младших школьников любви к природе родного края, интереса к природоведческих занятиям. // НШ. – 1998. - №10. 8. Воробьева А. Н. Экологическое образование младших школьников. // НШ. – 1998. № 6. 9. Гетьман В. Ф. Экскурсии по природоведению во 2-3 классах. // Рад. шк. – 1983. 10. Глазачев С. Н. Сохраним ценности экологической культуры. // НШ. - 1998. №6.