Впровадження положень Болонського процесу в Українi
Впровадження положень болонського процесу в Українi
У травнi 2005 року Україна пiдписала Договiр про приєднання до Болонського процесу. Нагадаємо, що Болонський процес зародився в травнi 1998 року, коли в чотирьох європейських країн (Англiї, Нiмеччинi, Італiї та Францiї) виникла iдея про пiдвищення конкурентоспроможностi європейської освiти. Як європейську молодь, так i азiатську, дедалi бiльше приваблювала американська система освiти. У нiй був акцент на практичнi знання, а це давало можливiсть якнайшвидше почати працювати. А класична освiта прославлених європейських унiверситетiв була розрахована на ґрунтовну пiдготовку з базових наук, що й вiдштовхувало молодих прагматикiв. Бiльшiсть європейських країн приєдналися до Болонського процесу ще в 1999 роцi. Вони домовилися про те, що не створюватимуть єдиної схеми освiти для всiх країн, але зроблять можливим перехiд студента (i викладача) з вищого навчального закладу однiєї країни до вищого навчального закладу iншої, а дипломи будь-якої країни, яка входить до Болонського процесу, будуть загальновизнаними на територiях цих держав. До 2010 року освiтнiй простiр Європи передбачається перетворити на єдиний, i таким чином наблизити створення єдиного європейського ринку працi. У вищих навчальних закладах країни вводиться кредитно-модульна система. Згiдно з нею увесь масив знань iз предметiв подiлений на окремi частини — модулi. Спецiальнi комiсiї стежать за тим, щоб один i той самий матерiал не вивчали на рiзних курсах i щоб студент мав можливiсть моделювати траєкторiю власного навчання, враховуючи сполучення того, що вже вивчив, iз тим, що хочеться опанувати в майбутньому. Для цього в кожному вузi для кожної спецiальностi розробляють такi собi пакети-навiгатори, що допомагають орiєнтуватися в нових правилах навчання. Уже цього року змiниться й спiввiдношення мiж самостiйною роботою студентiв i роботою з викладачем на користь першої. Усi змiни, пов’язанi з приєднанням до Болонського процесу, будуть нацiленi на створення прямого зв’язку ринку працi з ринком освiтнiх послуг. Наскiльки ж нашi вiтчизнянi стандарти вищої школи вiдповiдають часу? Що позитивного та негативного можна чекати вiд участi нашої країни в Болонському процесi?
Якщо Україна взяла курс на євроiнтеграцiю, то майбутнє нашої вищої освiти — за Болонською системою. До неї вже приєдналися бiльшiсть європейських країн, i число учасникiв постiйно зростає. Болонська система повинна зрiвняти у правах i можливостях випускникiв всiх європейських вузiв, значно розширити можливостi для їхнього працевлаштування.
рiвень знань у випускникiв шкiл у цих сферах значно знизився, i ми отримуємо недостатньо пiдготовлений контингент. Як все нове, Болонська система має свої «плюси» i «мiнуси». Безперечно, позитивним є те, що кредитно-модульна система органiзацiї навчального процесу стимулює навчання студентiв, змушує їх працювати систематично, а не лише на сесiї. Всi навчальнi курси розбитi на теми (модулi), за кожну iз яких студент отримує певну кiлькiсть балiв. Хоча в Болонськiй системi немає iспитiв, багато українських вузiв вирiшили залишити їх, але на iспитах студент може отримати лише 30 балiв, це так званий пiдсумковий модуль. Решту 70 вiн повинен отримати впродовж семестру. Позитивну оцiнку гарантує щонайменше 60 балiв, а на «вiдмiнно» їх треба отримати бiльше 90. Позитивним є також той факт, що студенти зможуть навчатися бiльш мобiльно. Скажiмо, провчитися курс в одному унiверситетi, на наступний перейти до iншого в будь-якiй країнi, яка приєдналася до Болонської декларацiї, без додаткових iспитiв. З часом українськi випускники повиннi отримувати європейський додаток до диплому, який дозволить їм працевлаштуватися в Європi. «Мiнуси» нової системи навчання вiдчули найперше викладачi. Значно збiльшився обсяг роботи при збереженнi колишнього навантаження та заробiтної плати. Їм довелося змiнювати навчальнi програми, напрацьовувати методичне забезпечення, по-iншому пiдходити до опитування студентiв. Вони не звикли працювати в такому режимi, а перейти до нової органiзацiї роботи непросто. Потрiбно змiнити психологiю викладацького складу. Студентам цей процес дався значно легше, адже вони вчаться по-новому з першого дня перебування у вузi. Але у нас є певнi напрацювання, якi будуть вдосконалюватися, втiлюватися у життя по мiрi запровадження кредитно-модульної системи на всiх п'яти курсах.
Болонська система вiдправила у минуле квалiфiкацiю «спецiалiст», майбутнi випускники будуть або бакалаврами, або магiстрами.
на рiзних ступенях. На мою думку, для отримання ступеня бакалавра достатньо трьох рокiв навчання, а для магiстра — два. Нинiшня система «чотири + один» не достатньо ефективна. Для здобуття магiстерського ступеня одного року замало, адже студенти повиннi поглибити свої знання за спецiальнiстю, прослухати чимало спецкурсiв. А для бакалавра чотирьох забагато — отримати базовий рiвень знань за спецiальнiстю можна i за три роки. Аргументом на користь такої системи є той факт, що вона цiлком виправдала себе в бiльшостi європейських вузiв. В минулому роцi в Українi було запроваджено тестування випускникiв шкiл, яке проводять незалежнi центри тестування. Його результати враховуються при вступi. Абiтурiєнти можуть подавати свої документи у рiзнi вузи на рiзнi спецiальностi, й вступати туди, де дозволяє прохiдний бал. Це ще один крок до Європи — там вищi навчальнi заклади не займаються вступом, вони просто визначають свiй прохiдний бал та вибирають студентiв згiдно iз отриманими документами. Українським вузам було б легше, якби їм не доводилося займатися вступною кампанiєю — припинилися би рiзнi неприємнi iнсинуацiї навколо неї, нашим працiвникам не доводилось би переривати свою вiдпустку у зв'язку iз вступними iспитами. Безперечним «плюсом» такого тестування є те, що воно виключає таке негативне явище, як хабарництво i при закiнченнi шкiл, i при вступi до вузiв, але за умови, що воно справдi буде незалежним. З iншого боку, жодне тестування не покаже глибину мислення випускника, його iнтелектуальний рiвень та об’єктивну картину знань. Окрiм того, випускникам слiд враховувати, що результати тестiв дiйснi впродовж року. І якщо людина цього рiч не вступила за набраними балами до вузу, наступного року їй доведеться перескладати тести, на вiдмiну вiд колишнiх випускних iспитiв у школi. Наша освiта має доволi високий рейтинг у свiтi, але завжди треба прагнути бiльшого, зважати на вимоги часу. Тому завдання — адаптувати нашi напрацювання до нової системи навчання. Ми повиннi взяти те краще, що було у нас, i поєднати з досвiдом європейських країн.
Негативом Болонського процесу може стати те, що багато студентiв будуть виїжджати за кордон, їхня кiлькiсть становить близько 1/5 вiд тих, хто бажає навчатися за кордоном. Проте знову ж таки, це зумовлює розвиток освiтнiх закладiв, запровадження iнновацiйних методик, пiдвищення якостi освiти та менеджменту з метою приваблення абiтурiєнтiв та навчання.
Оскiльки Україна стала учасницею Болонського процесу у травнi 2005 року, напрацьованого значного досвiду впровадження реформ вищої освiти вiдповiдно до мiжнародних принципiв немає. Тi ж реформи, якi здiйснюються у нашiй державi “в iм’я Болонського процесу”, насправдi не передбаченi жодним мiжнародним договором у рамках цього процесу. Наприклад, у бiльшостi ВНЗ гуманiтарного та медичного спрямування вiдбувається “вiдторгнення” тестування як засобу контролю знань студента. Водночас у технiчних ВНЗ тестування застосовувалося ще за часiв навчання наших батькiв i є досить зручним для оцiнювання. Проте найцiкавiше те, що жоден документ Болонського процесу не мiстить такої вимоги як запровадження тестувань. У Болонських документах визначенi основнi принципи Європейського простору вищої освiти (мобiльнiсть студентiв, привабливiсть європейської освiти, якiсть освiти, поєднання дослiдження та навчання, кредитно-модульна система), проте засоби впровадження визначаються державами-учасницями самостiйно.
документах проголошуються “конструктивними, повноправними i компетентними” партнерами.
Щоб глибше збагнути спектр проблем, пов’язаних iз iнтеграцiєю України в європейський освiтньо-науковий простiр, варто нагадати основнi принципи Болонської декларацiї, яку Україна пiдписала у травнi 2005-го року в норвезькому мiстечку Берген. Тут слiд наголосити, що наша країна була серед останнiх держав, якi виявили полiтичну волю робити єдиний простiр європейської освiти та науки гармонiйним, привабливим i конкурентоспроможним на свiтовiй аренi. Отож, зобов’язання i вiдповiдальнiсть, якi взяла на себе Україна, вимагають передусiм, щоб до 2010 року завершити процес упровадження визначальних принципiв Болонської декларацiї: визнання єдиної системи наукових ступенiв, перехiд на два цикли навчання, запровадження європейської системи трансферу кредитiв, сприяння мобiльностi студентiв та викладачiв, формування європейських стандартiв якостi освiти, творення єдиного європейського простору освiти та науки. На кожному самiтi мiнiстрiв освiти країн-учасниць Болонського процесу щоразу доповнюють завдання та цiлi єдиного освiтньо-наукового простору Європи. Вiдповiдно було сформульовано потребу в скасуваннi обмеження вiку для навчання, що мало б сприяти реалiзацiї iдеї пожиттєвої освiти, а також наголошено на необхiдностi створення всiх умов для привабливостi європейського простору вищої освiти. У Євросоюзi зрозумiли, що вища освiта стає регульованим людським капiталом, тому для всiх очевидно, що Болонський процес має як освiтньо-науковi та культурницько-просвiтницькi, так i полiтичнi й економiчнi цiлi. Звiсно, що про успiшнiсть реалiзацiї основних принципiв Болонської декларацiї та завдань Болонського процесу в Українi треба говорити лише у контекстi виваженого, але динамiчного, застосування гнучких механiзмiв гармонiзацiї нашої системи освiти та науки з мiжнародними освiтньо-науковими системами та необхiдної змiни освiтнього законодавства вiдповiдно не лише до вимог Болонської декларацiї, а й вiдповiдно до стрiмких змiн як на вiтчизняному, так i на свiтовому ринку працi.
Академiчна мобiльнiсть вимагає чималих фiнансових затрат. Це якщо брати до уваги великi масштаби студентського обмiну, обмiну викладачами, регулярного наукового стажування, участь у престижних мiжнародних симпозiумах, конгресах та конференцiях. Бо, насправдi, академiчна мобiльнiсть є симптоматичною ознакою фiнансового становища в українських ВНЗ та стану науки в них. Яка мобiльнiсть, коли держава фiнансує тiльки зарплату викладачам, стипендiю студентам i частину коштiв на комунальнi витрати? Унiверситети надалi перебувають на межi виживання, а не розвитку. Найяскравiшою iлюстрацiєю фiнансового становища наших ВНЗ є, зрештою, стан їхнiх гуртожиткiв. Звiсно, що є кошти окремих програм, Євросоюзу, рiзних мiжнародних фондiв, якi сприяють академiчнiй мобiльностi. Однак цих коштiв замало, щоб задовольнити всiх.
У всьому свiтi якiсна освiта не є дешевою. Але в усьому свiтi усвiдомили взаємозалежнiсть мiж економiчним зростанням, пiдвищенням соцiальних стандартiв i великими iнвестицiями в освiту та науку. Тому i ми не повиннi економити на таких стратегiчно важливих резервах, як освiта та наука. Не варто переконувати вже нiкого, що умови викладання та навчання вимагають постiйного оновлення, що навчально-педагогiчний i науковий персонал пролетаризується при сьогоднiшньому рiвнi оплати працi й тому прагматично погоджується на кон'юнктурнi заробiтки, якi часто не вписуються в традицiйне розумiння академiчних цiнностей, — тобто iнтелектуали раптом опинилися на суспiльних маргiнесах, шукаючи свого клаптика землi пiд сонцем у нових умовах ринкової економiки. Але увесь парадокс полягає в тому, що в Українi рiвень освiти населення зростає незалежно вiд змiн у структурi зайнятостi та навичок, яких вимагає ринок працi. Інакше кажучи, щоразу частiше у нас рiвень освiти визначається часом, проведеним в освiтнiх закладах. Наша вища освiта впродовж шiстнадцяти рокiв незалежностi України була перевантажена численними соцiальними, а не академiчними, завданнями — подiлити та соцiалiзувати молодих осiб вiдповiдно до рiзних життєвих цiлей, iнодi забезпечити «притулок» для когось на декiлька рокiв та розважити iнших, щоб позбутися багатьох потенцiйних негативних наслiдкiв для суспiльства. «Дипломна хвороба», що охопила нашу суспiльну свiдомiсть, потребує окремого аналiзу. І цей феномен має два аспекти: по-перше, завдяки йому маємо зниження якостi освiти, тому глибоке та змiстовне викладання та навчання не обов'язково є прiоритетом для багатьох ВНЗ. По-друге, нашi проблеми часто прагматично використовувала Європа, в якiй постiйно зростає кiлькiсть робочих мiсць, що вимагають унiверситетського диплома, а не необхiдної освiти. Тому доволi часто академiчна мобiльнiсть є соцiальною мобiльнiстю. Якщо українськi унiверситети соцiалiзують нашу молодь, то Європа доволi часто соцiально їх мобiлiзує...
лабораторiй, створення умов для фундаментальних наукових дослiджень тощо. Інакше кажучи, потрiбна нова парадигма освiтньо-наукової полiтики. Приємно були чути, коли Президент України Вiктор Ющенко нещодавно пiд час зустрiчi з ректорами вищих навчальних закладiв Криму буквально наголошував: якщо ми програємо освiтню полiтику — ми програємо все. Якщо найвищi посадовi особи держави усвiдомлюють необхiднiсть змiн у ставленнi до освiти та науки, то тепер просто потрiбне консолiдування зусиль на рiвнi державних органiв влади й академiчна солiдарнiсть на рiвнi всiх ВНЗ. Якщо ми наголошуємо на якостi викладання, то чому досi найболючiшим питанням є педагогiчне навантаження викладачiв? Вiдповiдно до Закону «Про вищу освiту» максимальне навантаження науково-педагогiчного викладача впродовж навчального року сягає 900 годин, а в європейських країнах — втричi менше. Про яку якiсть можна говорити, якщо викладач за таких умов просто перетворюється в машину для говорiння. Чи стає тодi лекцiя для студентiв подiєю, а чи просто черговим прослуховуванням iнформативного, а не аналiтичного матерiалу? А чи може такий викладач писати цiкавi науковi монографiї та проводити серйознi науковi дослiдження? Мабуть, український парламент просто зобов'язаний переглянути цi «стаханiвськi» норми для академiчного свiту, якi є не результативними i шкiдливими для всiх учасникiв навчального процесу. І, звiсно, оплата викладачiв має бути гiдною їхнього академiчного статусу.
Сьогоднi українське суспiльство має чимало викликiв: низькi соцiальнi стандарти життя, демографiчний спад, швидке старiння нацiї, девальвацiя духовних цiнностей тощо. На цьому тлi Болонський процес не є нi загрозою, нi викликом, а, передусiм, можливiстю. І якщо ми прагматично не використаємо цю можливiсть
Лiтература
- № 13. – 17 лютого. – С. 4.
2. Байденко В. И. Болонские реформы: некоторые уроки Европы // Высшее образование сегодня. – 2005. – № 2. – С. 14-19.
3. Булавко В. Україна буде учасником Болонського процесу // Освiта України. – 2003. - № 88. – 25 листопада. – С. 2.
|
