Елементи народознавства при вивченні ботаніки

Елементи народознавства при вивченнi ботанiки ЗМІСТ Вступ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДОЗНАВСТВА В КУРСІ БОТАНІКИ 1. 2 Форми i методи народознавства в шкiльному курсi ботанiки 1. 3 Елементи народознавства на уроках ботанiки РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ НАРОДОЗНАВСТВА ПРИ ВИКЛАДАННІ ТЕМИ „РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТА ОХОРОНА ПОКРИТОНАСІННИХ” ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Вступ Основним принципом народознавчої науки, безперечно, є народнiсть. У принципi народностi виховання конкретизується розумiння суспiльної зумовленостi психiчного розвитку нових поколiнь. На наш погляд, тiльки народне виховання, що вiдбиває психологiчнi, соцiально-економiчнi, iдеологiчнi i культурнi особливостi народу, його життя i прагнення, може мати справжню розвивальну силу. традицiями, оберегами, символами, звичаями вiдповiдно до кожного вiкового перiоду. У тiсному взаємозв'язку з принципом народностi перебуває принцип взаємозв'язку i взаємозумовленостi народознавчої науки з життям, з практикою виховання й навчання молодi. Народознавство — це iсторична галузь науки, яка висвiтлює переважно традицiйно-побутову культуру — звичаї, символи, традицiї, фольклор, ремесла у рiзнi iсторичнi перiоди розвитку держави та нацiї. Вихователь нацiонального дошкiльного закладу повинен спочатку сам добре вивчити iсторiю культури та побуту українського народу, а вже потiм ознайомлювати з ними дiтей. Мета роботи – розглянути можливостi використання елементiв народознавства на уроках ботанiки в школi. Завданнями роботи є: 1) розглянути значення народознавства в курсi ботанiки; 2) розглянути використання основних форм та методiв народознавства в шкiльному курсi ботанiки; 3) охарактеризувати використання елементiв народознавства при вивченнi окремих тем ботанiки; 4) подати методичнi розробки урокiв з використанням елементiв народознавства. РОЗДІЛ 1 ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДОЗНАВСТВА В КУРСІ БОТАНІКИ 1. 1 Значення народознавства в курсi ботанiки Сьогоднi, коли в державi взято курс на вiдродження й дальший розвиток нацiональної культури, на вчителя бiологiї покладається завдання викликати в учнiв глибокий, стiйкий iнтерес до предмета, а значить, i до науки, любов до природи, до неньки-матерi землi. Це важка i копiтка робота — виховати учнiв гiдними господарями землi. У кожного вчителя свiй стиль, свiй почерк проведення уроку. І кожен має власний особливий метод зацiкавлення учнiв своїм предметом. Це можна реалiзувати через науковий матерiал пiдручника, доповнюючи його цiкавими прикладами з художньої лiтератури, використовуючи легенди, мiфи, оповiдання, вiршi про природу, рослини, тварин. Народна ботанiка i зоологiя оповитi яскравим поетичним i мiфiчним серпанком, але час спливає, а чудовi легенди про рiзнi рослини та тварин помалу забуваються народом, бо витiсняються науковими даними природознавства. Тому на уроках бiологiї треба використовувати краплi того, що ще збереглося в людськiй пам'ятi. Все це i дає чудовий матерiал для виховання учнiв. Ось один iз прикладiв того, як використати цей матерiал, щоб допомогти дiтям краще пiзнати природу України i сприяти бережливому ставленню до неї. Елементи етноботанiки, етнозоологiї, народознавства не лише бажанi, а й необхiднi на уроках бiологiї. Багато представникiв рослинного i тваринного свiту є символами, оберегами нашого народу, вони пов'язанi з народними легендами, обрядами тощо. Заздалегiдь готуючись до урокiв, учнi можуть самостiйно пiдбирати потрiбний матерiал iз фольклорних збiрникiв, записувати мiсцевi легенди. 1. 2 Форми i методи народознавства в шкiльному курсi ботанiки Формування етнiчної культури школярiв у даний час розглядається в якостi однiєї з актуальних педагогiчних проблем. Пiдвищенню ефективностi цього процесу сприяє оптимальне сполучення традицiйних i iнновацiйних методiв, форм i засобiв нацiонального виховання. Для органiзацiї колективної пiзнавальної дiяльностi на уроках ботанiки з елементами народознавства доцiльно використовували нестандартнi уроки: урок-конференцiю, урок-консультацiю, iнтегративнi або бiнарнi уроки, де поєднувалися бiологiя — географiя України, бiологiя - iсторiографiя. тих процесiв, якi вiдбуваються на уроцi. А найголовнiше — з вiдсутностi штампiв у педагогiчнiй технологiї. Складний час, складнi стосунки... Нiбито й вiльнiше стало, i немає єдиної, унiфiкованої освiти, i минули тi часи, коли вiд заданого зверху змiсту не можна було вчителям вiдхилитися анi на крок. Чи думали ми, що нинi в Українi дiятиме майже 30 навчальних програм початкової школи? Та варiантнiсть навчальних програм у сучасних загальноосвiтнiх школах не гарантує мiжнародно визнаного характеру й рiвня розвитку учнiв певного вiку. Шлях до мети — в пробудженнi прагнення кожного учасника навчально-виховного процесу — i дорослого, i дитини — до спiльної органiзацiї шкiльного життя, розвитку вiдповiдальностi за спiльну справу, що починається з вiдповiдальностi за себе, за свої дiї, своє життя. Пошук спiвробiтництва., спiвдружностi, пройнятий гуманiстичними взаємовiдносинами, — основи побудови нестандартного уроку [13]. В. Матюхiна показала, що мотивацiйна сфера учнiв є вельми складною системою й характеризується за змiстом i станом. За першим критерiєм вона дотримується встановленого пiдходу, подiляючи мотиви навчання на навчально-пiзнавальнi та широкi соцiальнi, якi, у свою чергу, розгалужуються. А за другим критерiєм ця авторка спирається переважно на стан мотивацiйної сфери молодшого школяра, що характеризується усвiдомленiстю та дiєвiстю мотивiв навчання, не враховуючи таких аспектiв, як їхня ефективнiсть, емоцiйна ситуативнiсть та усвiдомлення учнем себе як суб'єкта навчання, вiдчуття образу «Я». Отже, за авторитарного стилю взаємодiї учасникiв навчально-виховного процесу дiлове й особистiсне спiлкування має офiцiйну спрямованiсть, епiзодичний характер, виявляється на примiтивному рiвнi. Учень не виступає як партнер по спiлкуванню в побудовi та органiзацiї навчальної дiяльностi. Вiн є тiльки об'єктом, який задiяний у цю дiяльнiсть для засвоєння знань, умiнь i навичок. Учитель у цьому разi не володiє механiзмами розвитку комунiкативних умiнь молодших школярiв на кожному етапi навчального процесу, часто не вмiє спiлкуватися сам. Ми за той демократичний характер взаємовiдносин педагога й учнiв, який називається сьогоднi педагогiкою спiвробiтництва, дiалогу. За таких взаємовiдносин учень є не тiльки об'єктом впливу, а й самокерованою, самостiйною та вiльно дiючою особистiстю, повноправним спiвучасником педагогiчного процесу. Учитель у навчально-виховному процесi постiйно пiдтримує контакт з учнями, створюй вiдповiдну психологiчно комфортну обстановку для сприймання, мiцного засвоєння навчального матерiалу. Функцiї контакту рiзнi. Евристична функцiя виявляється в активiзацiї допитливостi учнiв, створеннi проблемної ситуацiї пiд час навчання, «провокуваннi» пошуку її розв'язання. Контрольна функцiя, або функцiя зворотного зв'язку, дає змогу дiзнатися, наскiльки повно й правильно сприймають учнi його повiдомлений. Морально-етична функцiя полягає в тому, щоб привернути до себе клас, заволодiти його довiр'ям, i регулювати моральне самопочуття дiтей на уроцi, створюючи «ситуацiю успiху». Вчитель-етик — стежить за спiввiдношенням у площинi «перемоги - поразка». Пiд емоцiйною функцiєю слiд розумiти взаємовплив учителя i його вихованцiв: вступаючи в контакт з класом, учитель настроює його на доцiльний емоцiйний лад, а клас надихає вчителя, емоцiйно стимулює своєю захопленiстю, iнтересом до думок, що викладаються, а також виконуваних видiв роботи [13]. запитань, iнтонацiйна гама викладу, змiни в емоцiйному тонi фрагментiв уроку, «режисура» та iн. засвоєнi прийоми спiлкування, розвинута технiка мовлення, мовленнєвий етикет, умiння володiти своїм органiзмом: мiмiка, жест, погляд, постава, манера триматися пiд час розмови, зустрiчi. учням мiцнiсть засвоюваних знань упродовж усього навчання в школi, з одного боку, а з iншого — здатнiсть швидко й правильно орiєнтуватися в будь-якiй навчальнiй i життєвiм ситуацiї, брати на себе певну ролi:, дiяти в її межах, готовнiсть до ризику, самобутнiсть, оригiнальнiсть. А такi якостi допомагають будь-який урок зробити нестандартним. При цьому вiдпадає потреба спецiально готувати «вiдкритi», зовнiшньо нестандартнi уроки, позбавленi внутрiшнього змiсту, якi звичайно готують для перевiряючих, репетируючи їх як звичайнiсiньке шоу. Так, останнiм часом усi частiше стали використовуватися iгри природничого та екологiчного змiсту. Гра виступає одночасно в двох часових вимiрах: у теперiшньому i в майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радiсть, задоволеннi актуальнi невiдкладнi потреби, з другого - спрямована в майбутнє, оскiльки в нiй формуються чи закрiплюються риси характеру, формуються вмiння, розвиваються здiбностi, необхiднi особистостi для виконання соцiальних, професiйних, творчих функцiй в майбутньому. У будь-якiй грi розвивається увага, спостережливiсть, кмiтливiсть. Включення до уроку дидактичних iгор робить процес навчання цiкавим створює у дiтей бадьорий робочий настрiй, полегшує засвоєння навчальної о матерiалу. У шкiльнi роки основним видом дiяльностi дитини стає навчання. Проте гра залишається важливим засобом не лише вiдпочинку, а й творчого пiзнання життя. Рiзноманiтнi iгровi дiї, за допомогою яких розв'язується те чи iнше розумове завдання, пiдтримують i посилюють iнтерес дiтей до навчального предмету. Гра має розглядатися як незамiнний важiль розумового розвитку дитини. Пiд час вивчення систематики рослин є можливiсть використовувати український фольклор. Передусiм на основi будови квiтки i плоду з'ясовуються характернi ознаки певної родини, а потiм називаються представники i характеризуються їх ознаки. Наприклад: до родини бобових на основi зiставлення певних ознак учнi вiдносять горох, квасолю, бiб, сою, конюшину та iн. Далi перед учнями ставиться завдання знайти в лiтературi повiр'я, прислiв'я, пов'язанi з цими рослинами. Можна приказати, наприклад, прислiв'я: «Сльози, як горох», що пов'язує рослину гороху з бiдою, нещастям. На пiдтвердження цього учнi додають, що в новорiчну нiч посiвати горохом не можна, бо це нiби приносить хазяям сльози, бiду. Цiкаво з'ясувати, чому в людей таке ставлення до гороху. Згiдно з легендою, перший житель землi Адам, бувши вигнаним iз раю, взявся обробляти землю. Тяжка була праця — ходити за плугом, з очей Адама капали сльози, а на цьому мiсцi виростав горох. Пiд час вивчення теми «Папоротеподiбнi» спершу з'ясовується бiологiчна суть розмноження папоротеподiбних, привертається увага до того, що папороть не цвiте. А що про це говорять легенди? Одна з них вiдає нам, що папороть розкриває свої квiтки лише на одну мить у нiч на Івана Купала. Одного разу знайшовся смiливець, який зiрвав цю квiтку — символ багатства, достатку i добра. Багатьом навколо захотiлося знищити цей символ, вони чинили зло i кривду, iшли на пiдлiсть i зраду. Не витримала цього чарiвна квiтка i зникла назавжди. Отже, папороть не цвiте, бо її квiтку «вiдiбрано» за негiднi вчинки людей. Вивчаючи родину Розових, розглядаємо калину як символ дiвочої краси i нiжнiсть. Калину використовують у весiльних обрядах, нею прикрашають хату, подвiр'я, використовують у народнiй медицинi. Часто в народнiй поезiї калина символiзує кров, силу, молодiсть. Легенди, повiр'я оповiдають про неї як про живу iстоту, якiй сповiдують свою душу всi, а особливо дiвчата. Плоди калини — символ боротьби, перемоги, бiлi квiти — символ краси i нiжностi, насiння у виглядi сердечка — милосердя i доброти. Можна використати на уроках бiологiї й легенду про вербу, з якої, за народним повiр'ям, було виготовлено гвiздки для розп'яття Ісуса Христа. Нiби «знiмаючи грiх» з цього дерева, щороку на Вербну недiлю освячують її гiлочки. Цiкавою є легенда i про осику. Це саме пiд нею сховався Ісус вiд зрадникiв. Але осика «злякалась», затремтiла i цим видала присутнiсть Ісуса. За це осика поплатилася — вона приречена на «довiчне тремтiння». енергетикою, i це є науковим фактом. Вивчаючи рiзноманiтнiсть квiтiв, доцiльно звернутись до народних символiв i оберегiв. Бiля кожної сiльської оселi ростуть чорнобривцi i мальви, калина i верба. Квiти — на нацiональному українському одязi. На жiночiй вишиванцi поєднуються квiти — як прикраси, i прошва — як символ захисту вiд злих духiв. В, українському вiночку кожна квiтка має своє мiсце i служить оберегом. З цiкавiстю всi дiти вивчають народнi прикмети, порiвнюючи їх з календарем спостереження за природою кiлькох рокiв. Бiологiчнi знання можна також поєднати з українськими традицiйними обрядами. Наприклад, свято зажинок i останнього снопа, новорiчне посипання можуть бути темами для бесiд на уроках бiологiї. вода сховала вiд ворогiв красунь, на свiтанку з'явилися бiлi пуп'янки невiдомих квiток. Коли зiйшло сонце, коли промiння освiтило згарище на мiсцi села, i, наче злякавшись побаченого, пробiгло по неспокiйнiй поверхнi рiчки, невiдомi квiтки розцвiли яскравим, слiпучим цвiтом. Здавалося, що нiжнi руки дiвчат тягнуться до сонця, вiтають свiтло. А ввечерi, iз заходом сонця, вони ховалися вiд чорної ночi. З того часу цi чудовi нiжнi квiтки, якi прозвали водяними лiлiями, прокидаються iз сонцем i засинають iз його заходом (6 клас. Родина Лататтєвi). Одного разу римська богиня весни i квiтiв Флора опустилася на землю i почала дарувати iмена рослинам. Усiм дала iм'я i хотiла повертатися, але почула за спиною слабкий голосок: «Не забудь i мене, Флоро. Дай менi, будь ласка, яке-небудь iм'я». І Флора побачила в рiзнотрав'ї маленьку блакитну квiточку. «Добре, — сказала богиня, — будь незабудкою. Разом з iм'ям я обдарую тебе чудесною силою — ти будеш повертати пам'ять тим людям, котрi почнуть забувати своїх близьких або свою батькiвщину» (6 клас. Рiзноманiтнiсть Покритонасiнних). Дуже давно в українському селi справляли весiлля. Зiбралося багато вродливих дiвчат. І саме в розпалi гуляння на село наскочили татари. Заброди побачили красунь i почали ловити їх, щоб продати в Царгородi. Дiвчата, аби не потрапити до неволi, повтiкали на болота. Ординцi погналися за ними i опинилися в трясовинi. Там, де сконали вороги, з'явилися гнилi купини, а на тому мiсцi, де загинули українськi дiвчата,— виросло дуже багато кущiв калини. І з того часу дiвочу красу порiвнюють з калиною. Про цей чарiвний кущ складено безлiч пiсень, вiршiв i приказок (6 клас. Найпоширенiшi кущi України). В одному царствi жив добрий i працьовитий народ. Але оселився в державi злий дракон. Кожного року люди вiддавали йому на поталу найвродливiшого, найсмiливiшого i найсильнiшого юнака. Наступною жертвою повинен був стати син царя. А в нього була розумна наречена. Зумiла вона чарiвним кинджалом нанести дракону смертельну рану. Сподобалося це богам i вирiшили вони нагородити цих людей. Боги взяли зуби вбитого дракона i розсiяли їх по землi, i вирiс iз них часник. І боги сказали людям: «Збирайте i їжте драконовi зуби i будете ви завжди сильними, здоровими й молодими» (6 клас. Значення Покритонасiнних у природi i життi людини). природи i трагiчної долi. З особливою шаною i теплотою оспiвував вербу i великий син українського народу Т. Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гiлочку верби у безводному казахському степу на пiвостровi Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелi, перетворилася на могутнє дерево. Тополя в Українi — символ жiночої долi, незрадливого та, на жаль, нещасливого жiночого кохання. не змiг справитися з управлiнням кiньми i загинув. Сестри Фаетона — Гелiади гiрко плакали за ним. Горе дiвчат було невтiшне i боги перетворили їх на стрункi тополi (6 клас. Рiзноманiтнiсть Покритонасiнних). Едельвейс з давнiх часiв у гiрських народiв є символом вiдваги, мужностi та кохання. Чимало легенд складено про цю чудову рослину. Палко покохав леґiнь дiвчину-красуню. А вона, горда i неприступна, навiть не дивилася на нього. Зрозумiвши, що не жити йому без коханої, леґiнь вирiшив кинутися вниз iз найвищої скелi. Довго пiднiмався вiн угору, рвав об гостре камiння одяг, ранив тiло молодече. А вже як став над безоднею, щоб востаннє глянути на бiлий свiт, побачив пiд ногами диво-рослину. Бiлою зорею сяяла вона, тремтiла веселка у краплях роси на її шовковому листi... Замилувався рослиною юнак, опустився перед нею на колiна, забув, навiщо долав високу гору. «Вiднесу квiтку милiй», — прошепотiв i зiрвався. Як униз летiв, нiде навiть об камiнь не черкнувся, а як подав диво-квiтку дiвчинi, покохала вона його на все життя... Цю квiтку в Українських Карпатах називають «Шовковою косицею» (6 клас. Родина Айстровi). Казки та загадки на уроках ботанiки Так, наприклад, на уроцi з теми: «Рух речовин по рослинi» (6 клас) пояснення частини нового матерiалу можна дати у виглядi «Казки про краплинку, яка хотiла напоїти дерево». Пiд час розповiдi бажано використовувати магнiтнi аплiкацiї (хмаринки, краплi, складовi рослини) для демонстрацiї кругообiгу води в природi. адже у кожної з них була попереду довга iсторiя, та i про минуле було що розказати. А поки вони пливли високо в небi в рiднiй хмаринцi i базiкали мiж собою про свої мрiї. Однiй хотiлося помандрувати подовше — вiд iнших сестер-дощинок вона чула, що на землi з ними траплялися неймовiрнi пригоди. Друга любила все красиве, i вона зовсiм не збиралася на землю: вона мрiяла разом з iншими краплинками стати веселкою. А третя? Третя мовчала i думала тiльки про те, щоб напоїти дерева i трави. Спочатку вона з'явилася на гладенькому зеленому листку. Вiд дотикiв дощових краплинок вiн гойднувся, затремтiв, i Краплинка скотилася вниз, на iнший листок. Так, падаючи все нижче, вона впала на землю i одразу ввiбралася в сухий ґрунт — давненько не було дощу, i земля на узлiссi навiть потрiскалася. Ковзає Краплинка мiж сухими грудочками ґрунту i думає: «Що зi мною станеться, куди ж я потрапила, чи зможу коли-небудь повернутися до рiдної хмаринки, побачити синє небо i золоте сонечко?». А навколо скiльки всього цiкавого, вже i небо згадувати нiколи! Ось назустрiч Краплинцi пробираються землянi черв'яки: вона вниз, а вони — вгору. Швидше, швидше, вода заливає, дихати нiчим! Ви, мабуть, бачили, скiльки земляних черв'якiв з'являється пiсля дощу на поверхнi ґрунту — їх тому i називають дощовими. Це дощ вигнав їх з сухих пiдземних нiрок. Ось Краплинка провалилася раптом в якийсь тунель — тут крiт-будiвник прорив собi пiдземну дорогу. А скiльки в землi живе маленьких жучкiв, павукiв, якихось крихiтних, ледве помiтних оком живих iстот! І всi вони копошаться: хтось когось ловить, хтось щось будує, хтось кудись поспiшає. Ой, а це що за дивнi довгi нитки в ґрунтi? Тiльки встигла дощинка це подумати та присунутися до ниток ближче, щоб розглянути трохи краще, як опинилася усерединi них! Це були тонкi кореневi волоски, але Краплинонька цього, ясна рiч, не знала. Вона тiльки вiдчула, що пiднiмається вгору — до цього вона весь час рухалася вниз. Вона поспiшала вгору разом з iншими краплинками дощу, що потрапили в ґрунт. Дерево вже зовсiм висихало вiд спраги, адже давно не було дощу, i тепер жадiбно тягнуло коренями воду. Все вгору i вгору: спочатку по товстих каналах усерединi стовбура, потiм по середнiх — усерединi гiлок i, нарештi, по тоненьких жилках листка. Зiв'ялi вiд спеки листки розправлялися, напоєнi водою, а Краплинка, що допливла до кiнця самої тоненької жилки крихiтного листка на верхiвцi дерева, раптом побачила i небо, i сонце, i рiдну хмаринку у вишинi. Тiльки вона розтала, стала маленькою i ледве видимою. Теплий сонячний промiнь торкнувся Краплинки, i вона перетворилася на пару i полетiла вгору, до своєї хмаринки. Вона летiла i радiла, що їй вдалося здiйснити свою мрiю — напоїти дерево...». Для усвiдомлення учнями руху Н2 О i солей по рослинi доцiльно запропонувати запитання i завдання для осмислення. • Охарактеризуйте будову кореневих волоскiв, якi Краплинка побачила на коренях дерева. • Завдяки якому процесу Краплинка повернулася до своєї хмаринки? Так, на уроцi з теми: «Типи плодiв» (6 клас) для закрiплення знань пропоную загадки на визначення типу плода тiєї або iншої рослини. У зеленiм кожушку, кiстянiй сорочечцi Я росту собi в лiску, Довгi коси маю, та не заплiтаю. (Кукурудза — зернiвка.) Зелений, а не дуб, круглий, а не мiсяць, З хвостиком, а не миша. (Кавун — ягода.) Синiй мундир, Жовта пiдкладка, Пропоную загадки про гриби (тема: «Значення грибiв у природi та життi людини», 6 клас) Всi ми, в шапочках-брилях, Заховались пiд кущi, Бо як вийдемо на шлях, Враз опинимось в борщi. (Печерицi.) Парасолькою накрився, Може, з лiсу б пострибав, Якби другу ногу мав. (Бiлий гриб.) ЗАГАДКИ ПРО ВІТАМІННІ РОСЛИНИ У зеленiй сиджу коморi, А коса моя надворi. (Морква.) Без рук, без нiг, а по тичинi в'ється. (Горох.) Зелена шийка, червона шапочка. (Суниця.) Кругла, а не мiсяць, бiла, а не борошно, з хвостом, а не миша. (Редька.) Не вогонь, а обпiкає. (Кропива.) На городi молода Пишнi коси розплiта. У зеленую хустинку Золотi хова зернинки. (Кукурудза.) Стоїть на ґанку в червонiм кафтанку. А хто її зрушить, той плакати мусить. (Цибуля) Що то за голова, що лиш зуби й борода? (Часник.) З червоною бородою. Хто йде — не мине, За борiдку смикне. (Калина.) Сам маленький, а шуба дерев'яна. РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ НАРОДОЗНАВСТВА ПРИ ВИКЛАДАННІ ТЕМИ „РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТА ОХОРОНА ПОКРИТОНАСІННИХ” Тип уроку: вивчення нового матерiалу. Пiдготовка до уроку: Перед уроком (за один-два тижнi) клас подiляється на 4—5 груп, кожна з яких одержує своє завдання: пiдготувати загадки, вiршi, легенди та вiдомостi про рослину, занесену до Червоної книги України. СТРУКТУРА УРОКУ І. Органiзацiйний етап ІІ. Актуалiзацiя опiрних знань Що таке Червона книга? стосовно їхнього майбутнього. Червона книга мiстить перелiк бiологiчних видiв i пiдвидiв iз зазначенням їхнього сучасного й минулого поширення, кiлькостi та причин її зменшення, особливостей вiдтворення, уже прийнятих i необхiдних заходiв охорони виду. Червона книга складається зi сторiнок рiзного кольору (форми, якi зникають, — червонi сторiнки, рiдкiснi — жовтi, вiдновленi — зеленi). Роль Червоної книги — зазначити конкретнi, найбiльш ефективнi й дiйовi заходи захисту для кожного виду. Червону книгу розглядають як науково обґрунтовану програму практичних заходiв щодо порятунку рiдкiсних видiв. III. Мотивацiя навчальної дiяльностi З давнiх-давен людина орала землю й вирубувала лiси, пасла худобу та будувала мiста. Часто люди вважали дику природу своїм ворогом. У середнi вiки в Європi з'явилося навiть «фiлософське» обґрунтування наступу на природу, зокрема на лiс: велика кiлькiсть лiсiв нiбито свiдчила про дикiсть країни — лiс протиставляли цивiлiзацiї. Зараз iнша справа. Лiси — скарб держави. Тому в багатьох країнах ведуть постiйнi роботи з вiдновлення лiсiв. Але висадити дерева — ще не значить вiдновити первозданний лiс: багато якi з рослин не вiдновлюються. Те саме вiдбувається й через оранку цiлинних земель: зникають рослини, спроможнi жити тiльки на них. Цi та iншi причини негативно позначилися на рослинному свiтi нашої планети. Причин збiднiння тваринного свiту також багато. У природi все пов'язано, i знищення лiсiв чи оранка земель позбавляли тварин їхнiх споконвiчних мiсць iснування. Тваринний i рослинний свiт нашої планети пiд тиском людини почав зникати. ІV. Вивчення нового матерiалу Протягом 2—3 хвилин пiдготовлений удома матерiал обговорюється в групi, що була створена перед уроком. Пiсля цього до групи № 1 перемiщується група № 2, а до групи № 3 приєднується група № 4. Кожна група, навчивши одна одну протягом 3—5 хвилин, зустрiчається з iншою групою: № 1 з № 3, № 2 з № 4; потiм № 1 з № 4, № 2 з № 3. Перед початком навчальної роботи «мандрiвникам» необхiдно вiдгадати загадку: про яку рослину пiде мова. Потiм вони розповiдають легенду, роблять повiдомлення про рослину iз Червоної книги, наприкiнцi звучить вiрш про цей вид. Пiд час роботи в групах звучить спокiйна музика, заздалегiдь пiдiбрана вчителем або учнями. Кожнiй групi пропонується пiдготувати повiдомлення про два види рослин України, якi охороняються: латаття бiле, глечики жовтi, нарцис вузьколистий, пiдснiжник звичайний, пiвонiю вузьколисту, рябчик великий, любку дволисту, конвалiю звичайну. Пропонується приблизний варiант iнформацiї, яка може бути використана учнями пiд час подорожi. Перша група Загадка. У воду глядиться. Довголiтня свiтлолюбна водяна рослина. Вiд грубого повзучого кореневища на поверхню води на довгих черешках пiднiмаються великi листки та гарнi квiтки. Листки, якi плавають (10—30 см у дiаметрi). Квiтки великi (12—16 см дiаметрi). О п'ятiй-шостiй годинi вечора квiтки закриваються й опускаються пiд воду. Росте в стоячих i повiльно плинних водоймах по всiй Українi. Цвiте в червнi — серпнi. Рослина декоративна, має дубильнi та iнсектициднi властивостi. У давнину рослину називали здолай-травою. За стародавнiми повiр'ями, латаття — рослина, яка рятує вiд нечистої сили. Мандрiвники зашивали в мiшечок шматочок кореневища й вiшали собi на шию, проказуючи заклинання: «Здолай-трава! Здолай ти злих людей: лихого щоб на нас не надумали, поганого не мислили, вiджени ти чарiвника-наклепника. Здолай-трава! Здолай менi гори високi, долини низькi, озера синi, береги крутi, пеньки та колоди. Сховаю я тебе, здолай-трава, бiля рвiйного серця на всьому шляху та на всiй дорiженьцi». Нашi предки своєрiдно використовували латаття. Ченцi вживали насiння як засiб, що заспокоює нерви, вiд корчiв i запаморочення. Спiваки застосовували латаття для змiцнення голосу. Для полiпшення апетиту сушене кореневище пiдвiшували над лiжком хворого. Вiдваром квiток лiкували зубний бiль. Стоять глечики на водi, Вiнки в них жовтi й золотi. Латинська назва походить вiд арабського слова «нiмфа». У грецькiй мiфологiї нiмфи — це вродливi дiвчата, якi жили у водi. Увесь день глечики повертають квiтки за рухом сонця, надвечiр пелюстки починають закриватися й перетворюються на пуп'янок. Довголiтня водяна рослина з товстим повзучим кореневищем. Квiтки великi (3—5 см у дiаметрi), жовтого кольору. Цвiте в червнi-липнi. Насiння поширює вода та водоплавнi птахи. Рослина декоративна. Кореневищем живляться бобри, водянi пацюки, видри та iншi тварини, насiнням — водоплавнi птахи. Має дубильнi, фарбувальнi та iнсектициднi властивостi. Друга група Нарцис вузьколистий (Narcissus angustifoliun Curt.,) Походження наукової назви роду сягає давньогрецької мiфологiї. Один з мiфiв розповiдає про прекрасного юнака Нарциса, якого полюбила юна нiмфа Ехо. Але Нарцис не вiдповiв на її кохання взаємнiстю. Вiд мук нероздiленого кохання Ехо так висохла, що вiд неї залишився тiльки тихий голос. Нарциса ж за його жорстоку байдужiсть покарали боги Олiмпу: вiн перетворився на квiтку. За iншим мiфом, прекрасний Нарцис пiд час однiєї з прогулянок нахилився над струмком напитися i, побачивши у водi своє вiдображення, вiдразу в нього закохався. Про все на свiтi забув Нарцис i все милувався собою, не вiдходячи вiд водяного дзеркала. Вiн уже вiдчував наближення смертi, але не мiг вiдiрватися вiд свого вiдображення. Так вiн i помер, а на тому мiсцi виросла красива бiла квiтка — квiтка самозакоханостi та смертi. запаморочливий засiб). Ученi виявили, що серед iнших алкалоїдiв нарциси мiстять лiкорин — добрий вiдхаркувальний засiб для лiкування хронiчних i гострих запалень легень i бронхiтiв. Таким чином, нарциси належать до арсеналу сучасної наукової медицини. вiд листкiв культурного нарциса бiлого, вони сизо-зеленi, коротшi вiд квiтконосної стрiлки. На стрiлцi розвивається одна квiтка, рiдше — двi-три. Оцвiтина бiла. Квiтки в дiаметрi досягають 8 см, мають приємний сильний аромат. Росте на гiрських субальпiйських луках (полонинах), у субальпiйських лiсах, а також на передгiрних вологих луках. Область поширення виду охоплює Альпи, Французьку Юру, Істрiю, Тироль, Банат, Карпати, гори пiвнiчної та захiдної частин Балканського пiвострова, Пiвденну Грецiю. В Українських Карпатах проходить пiвнiчна межа ареалу нарциса вузьколистого. У нас зустрiчається тiльки на територiї Закарпаття — вiдомо кiлька мiсцезнаходжень на хребтах Свiдовець, Мармарош-ських Альп, а також у передгiрнiй i низиннiй частинах областi. Утворює високогiрну та рiвнинну популяцiї. Широко вiдомою є «Долина нарцисiв» бiля села Киреши в Закарпаттi — великий масив нарциса вузьколистого. Пiдснiжник звичайний (Galanthus nivalis h.) Бiлим цвiтом серед гаю. Вiдгадайте, що за квiтка, Бо мене не стане влiтку. Рiд нараховує близько 20 видiв. Вони поширенi в Середземномор'ї, Європi, на Балканах, Кавказi, у Малiй Азiї. На територiї України ростуть три види. Найбiльш розповсюджений представник — пiдснiжник звичайний. Це довголiтня трав'яниста рослина заввишки 8 — 15 см. Вiд цибулини (у ґрунтi) пiднiмаються два лiнiйнi темно-зеленi, сизуватi листки, мiж якими розвивається квiтконос iз бiлоснiжною дзвоникуватою похиленою квiткою. Цвiте на початку та всерединi весни, у березнi-квiтнi, а в деяких мiсцевостях — наприкiнцi квiтня. зустрiчається в Закарпаттi, Карпатах, Прикарпаттi, трохи рiдше на Волино-Подольськiй i Приднiпровськiй височинах i дуже рiдко на Лiвобережжi — усього кiлька мiсцезнаходжень у Чернiгiвськiй i Полтавськiй областях. Квiтки пiдснiжника користуються значним попитом у мешканцiв великих мiст, вiдiрваних вiд природи. Тому навеснi, пiд час масового цвiтiння пiдснiжникiв, їх зривають для весняних букетiв у величезнiй кiлькостi. Варварське знищення тисяч квiтучих рослин призводить до того, що кiлькiсть їх поступово зменшується. Знищення багатьох популяцiй охоплює все новi й новi , мiсцевостi, що спричинює значне скорочення ареалу цього виду в Українi. І хоча в деяких мiсцях пiдснiжникiв ще досить багато й вони утворюють у лiсах суцiльнi квiтковi килими, усе-таки потрiбна охорона ранньовесняної рослини з гарними квiтками. Третя група Пiвонiя вузьколиста (Paeonia tenuifolia h.) Довголiтню трав'янисту рослину заввишки вiд 20 до 50 см iз шишкоподiбно потовщеним корiнням у народi називають воронцом, її листки двiчi або тричi розсiченi на численнi лiнiйно-нитковиднi частки. Квiтки правильнi, одиничнi, великi (дiаметром до 8 см), з 8—10 криваво-червоними або темно-пурпурними пелюстками. У центрi квiтки контрастно вирiзняються iнтенсивною жовтизною численнi тичинки та кiлька маточок, з яких пiсля цвiтiння розвиваються густо опушенi плоди-листянки. Цвiте у квiтнi-травнi. Ареал виду — причорноморсько-передкавказький. На Українi зустрiчається на пiвднi Лiсостепу та в степових районах, а також у Криму. Рослина зникає внаслiдок витолочування худобою за посиленого випасання, оранки цiлинних степових дiлянок i особливо в результатi масового збирання для весняних букетiв, а також викопування як лiкарської рослини та пересадження до квiтникiв. Рябчик великий (Fritillaria meleagris h.) Довголiтня трав'яниста рослина. У ґрунтi мiститься мало, не куляста, трохи приплюснена цибулина, що складається з кiлькох лусочок. Особливо цiкаво, що тiльки двi з них товстi, м'ясистi, соковитi. Саме вони — своєрiднi комори, де зберiгаються запаси поживних речовин рослини на поточний вегетацiйний перiод. Служать вони тiльки протягом року. Пiсля вiдцвiтання й використання запасiв луски зменшуються та всихають. Цього ж року в рослини утворюються двi новi м'ясистi лусочки з новими запасами поживних речовин. Цибулина рябчика отруйна — у нiй мiститься алкалоїд iмперiалiн. Вiд цибулини над землею пiдiймається стебло заввишки 15—50 см iз чотирма-шiстьма черговими, вузьколiнiйними, трохи жолобчастими сизо-зеленими листками. У квiтнi-травнi на верхiвцi стебла розвиваються досить великi — до 3—4 см — одиничнi, дуже оригiнальнi, iз шахово-плямистими пелюстками, пониклi квiтки, що за формою нагадують напiврозкритi квiтки тюльпанiв. Інодi (дуже рiдко) квiток на стеблi двi. що чергуються мiж собою в чiткiй послiдовностi, як на шахiвницi (у народi рослину називають вiнець рябий, макiвка, козубець, рябоцвiт). У квiтцi спочатку всерединi квiтки. Якщо перехресне запилення не вiдбулося, квiтка може самозапилитися: одна з тичинок подовжується, досягає маточки й висипає на неї пилок. Пiсля запилення й заплiднення квiтконiжка розпрямляється, i розвивається плiд-коробочка з великою кiлькiстю плоских, крилатих насiнин, якi розносяться вiтром i водою. Молодi рослини, що розвиваються з насiнин, зацвiтають на четвертий-п'ятий рiк. Рослина може розмножуватися й вегетативно завдяки цибулинкам, якi розвиваються серед основних лусочок цибулини. Рябчик великий росте на вологих луках i вологих галявинах, узлiссях широколистяних лiсiв, серед чагарникiв. В Українi належить до групи рiдкiсних рослин. Усього вiдомо близько десяти мiсцезнаходжень: у Закарпаттi, Прикарпаттi, Опiллi, захiднiй частинi Лiсостепу, на землях Закарпатської, Львiвської, Івано-Франкiвської, Чернiвецької областей. Ранiше рiс також на Лiвобережжi — у Полтавськiй i Харкiвськiй областях, але за останнi десятилiття зник. Зникає через масове збирання для весняних букетiв, викопування цибулин для пересадження до приватних присадибних квiтникiв, а також унаслiдок порушення екологiчних умов мiсцезростань, переважно через мелiоративнi роботи й господарське освоювання земель. З кожним роком стає дедалi бiльш рiдкiсним. Вид перебуває пiд охороною закону в багатьох країнах Європи. В Українi потребує повсюдної охорони. Четверта група Любка дволиста (Platanthera Ьifolia (L.) Rich.) Одна з орхiдей (родина Зозулинцевi). Довголiтня рослина заввишки 20—50 см iз довгими цiлiсними кореневими бульбами. Квiтки бiлi, великi (6—15 см завдовжки), iз приємним запахом, особливо в сутiнках i вночi, коли видiляється багато пахучих речовин, тому в деяких мiсцях цю рослину називають нiчною фiалкою. Росте в листяних i мiшаних лiсах, серед чагарникiв. Цвiте в червнi — першiй половинi липня. Лiкарська, ефiроолiйна, медоносна, декоративна рослина. Конвалiя звичайна (Convallaria majalis h.) Із зеленої сорочки, Що зiткав весною гай, Бiлi дивляться дзвiночки, Як їх звати — вiдгадай! М. Познанська з iменами Садка, Любави та Волхови. Конвалiя — це нiбито сльози царiвни, пролитi нею, коли її розлюбив вiдважний купець. В iнших легендах розповiдається про те, що конвалiя постала з розiрваного намиста Бiлоснiжки, що це лiхтарики гномiв. Існує легенда, у якiй розповiдається не тiльки про квiтки, але й про червонi ягоди цiєї рослини: юнак на iм'я Конвалiя так гiрко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на бiлi квiточки, а кров серця забарвила ягоди. У давнiх скандинавiв конвалiя була квiткою богинi сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квiтки конвалiї приносили в жертву богам; у Францiї були спецiальнi свята, присвяченi конвалiї (улаштовувалися в першу суботу та недiлю травня); священною вона була й у пiвнiчноамериканських iндiанцiв. Вiдомо, що ще в І ст. до н. є. конвалiї, троянди та левкої розводили єгипетськi садiвники. У XVI ст. садiвники Захiдної Європи вивели рiзнобарвнi (рожевi, червонi) сорти конвалiї. У рiзних країнах iз цiєї рослини готували всiлякi лiки. Офiцiйно конвалiя була визнана лiкарською рослиною 1881 року. З конвалiї виготовляють рiзнi лiкарськi препарати. Найвiдомiшi лiки — конвалiйнi краплi, або краплi Зеленiна,— лiки вiд серцевих захворювань. Наукова назва конвалiї — Конвалярiя майалiс (Convallaria maialis) — у перекладi з грецької означає «лiлiя долин, що цвiте в травнi». Дiйсно, вона близька родичка лiлiй, часто росте в помiрно вологих долинах i цвiте в травнi. Деякi вченi вважають, що її листя схоже на ланячi вушка. Звiдси, можливо, i походить росiйська назва — вiд «ландушка» — по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього iснують й iншi думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя. Називалася «гладиш» (тобто гладенький), далi «ладиш», а вже потiм «ландиш». Третi учасники цiєї дискусiї стверджують, що назва квiтки походить вiд слова «ладан» — ароматичної смоли, яка пiд час спалювання видає чудовi пахощi. А потiм уже до нього додали суфiкс «-иш». Схiдної пiвкулi, а зустрiчається у величезнiй кiлькостi (ботанiки через рясноту цих квiтiв називають деякi лiси конвалiйними борами). І раптом — конвалiю оголошують охоронюваною, беруть її пiд захист. Ось iще один приклад благополучного виду, що став неблагополучним! Але як же це так могло статися? Почнемо iз того, що мало хто повертається з весняного лiсу без букетика (а то й букетiв) конвалiй. Як приємно дивитися на нього в кiмнатi, як приємно подарувати такий букетик друговi! Так, приємно. Але скiльки таких букетикiв вивезено з лiсу, скiльки в результатi знищено квiтiв?! Але це не єдина причина зникнення конвалiї. її у великiй кiлькостi заготовлюють для фармакологiчної промисловостi, але часто це роблять неправильно, не знаючи, як, коли та що треба заготовлювати. Можливо, й тобi доводилося брати участь у заготовляннi лiкарських рослин. Ти, звичайно, старався, слушно вважаючи, що це потрiбна та корисна справа. І, можливо, не знав, що для приготування лiкiв придатною є тiльки та конвалiя, яку зiбрано навеснi. А в дитячих таборах заготовляння лiкарських рослин вiдбувається, як правило, улiтку, коли конвалiя вже вiдцвiла i не може бути лiкарською сировиною. Крiм того, треба ще знати особливостi цiєї рослини, її доволi складне життя. Перший рiк конвалiя-сiянець (рослина, що розвинулася з насiнини) ховається пiд землею. Лише на другий рiк з'являється зелений листок. До осенi в землi утворюється грубе кореневище. Воно росте (приблизно сантиметрiв на 15 за рiк), розростається, викидає безлiч довгих шнурiв. З них на поверхнi землi з'являються новi листки. Інодi, прийшовши на яку-небудь галявину, ти можеш побачити густi заростi конвалiї. Цi рослини мають одне кореневище. Через це рослина дуже вразлива: досить ушкодити маленьку частину кореневища — i загинуть усi конвалiйнi заростiна галявинцi. Ось одна з причин зникнення конвалiй. Це треба постiйно пам'ятати, навiть коли ти заготовлятимеш конвалiї як лiкарськi рослини за всiма правилами збирання. І ще не можна забувати, що ця прекрасна квiтка є отруйною. V. Пiдсумок уроку Що на уроцi було головним? Що було цiкавим? Про що нове дiзналися? Чого навчилися на уроцi? Цi запитання можна поставити фронтально всьому класовi, кожнiй групi для обговорення або iндивiдуально (кожний може вiдповiсти на цi запитання в зошитi чи на аркушi). Урок-iнсценiзацiя „Рiзноманiтнiсть покритонасiнних” Мета: поглиблення знань учнiв про рослини, їх походження i значення в природi та життi людини; розвиток пiзнавального iнтересу; виховання на народних традицiях цiннiсного ставлення до природи. Урок проводиться у гарно прибраному актовому залi або навчальному кабiнетi, де влаштовано виставку учнiвських робiт з теми «Природа i фантазiя», в центрi якої — традицiйний український вiнок з кольоровими стрiчками, що символiзує вiнець природi. Пiд час лiтературної композицiї демонструються гербарiї та слайди рослин, про якi йдеться. Музичний супровiд — твори П, Чайковського з циклу «Пори року» та твори iнших композиторiв. Ведуча свята символiзує Природу, вона вбрана в український народний костюм. Двi дiвчинки, вiдповiдно вбранi, символiзують Флору i Фауну. з якими ми зiткнулися i перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Українi зникло близько трьох тисяч рiчок, викреслено з ужитку iсторичнi озера й болота, занапащено отрутохiмiкатами мiльйони гектарiв найкращих у свiтi чорноземiв, до Червоної книги занесено навiть колись найшанованiшого сусiда сiльських обiйсть — в'яза. А якою трагедiєю обернулася для нас чорнобильська катастрофа! Навколишнє середовище, себто природа, є одним iз вагомих факторiв, котрi формують етнiчнi ознаки. З українською природою пов'язано безлiч народних традицiй. Нашi пращури з благоговiнням схилялися перед культом дерева. Скажiмо, язичники майже всi обрядовi дiйства влаштовували бiля дубiв, якi вважалися священними деревами. Дуже поетичним був у наших пращурiв обряд «Топтати ряст». Як тiльки на узлiссях з'являлися першi листочки провiсника весни, люди поспiшали на околицi босонiж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року дiждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмiнно оздоровиться, набереться сили, а вiдтак i зустрiне наступну весну. Можна навести безлiч iнших не менш цiкавих сюжетiв, що безпосередньо пов'язанi з обрядовими дiями, живим спiлкуванням людини i природи. Давайте спробуємо сьогоднi здiйснити екскурс у природу, знайти вiдповiдь на сакраментальне — кому топтати ряст? Тiльки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицiй, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокiйний i тривожний час. Учень. Здавна люди вiрили у богiв — покровителiв усього живого на Землi. Такою покровителькою рослин у стародавнiх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин — богиня Фауна. Тому рослинний свiт називають флорою, а тваринний — фауною. Фауна . Голубооку звали Флора, у неї очi, наче зорi. Завжди замрiяна, тендiтна, ласкава, нiжна та привiтна. Флора . А Фауна — швидка, як вiтер, могла за птахами летiти, i за оленями стрибати, та з бiлочками пустувати. Фауна вiд всього злого захищали. Живуть в легендах i понинi Живого свiту двi богинi Звучить музика. Учень . Заглянь у природу! Ще бiлiє снiг, з вiдлигами чергуються морози, а пiд снiговою ковдрою вже пробуджується нове життя. Учень . Іде весна! Учень . Благослови, мати! Учень . Весну закликати! Учень . Весну зустрiчати! Учень . Зиму проводжати! Учениця . Нумо, дiвчата, весну зустрiчати! Учасники свята вiдтворюють обряд зустрiчi весни. Водять хороводи, виконують веснянки «А вже весна, а вже красна...», «Розлилися води на чотири броди...» Учень Учень . Квiти пiдснiжника — провiсника тепла — символ сподiвань на краще майбутнє. У народi їх називають квiтами надiї. Завдяки своїй красi i тому, що вони однi з перших вiдкривають весняний карнавал цвiтiння, пiдснiжники майже повнiстю винищено. Вони занесенi до Червоної книги i потребують охорони. Слiдом за пiдснiжниками з'являються пролiски. . Ще земля в зимових шатах бiлих, та з-пiд снiгу, майже непомiтний, виглянув зненацька, серцю милий, соромливий пролiсок блакитний. Ще зимовi вiхоли лiтають, та весни розгiн не зупинити, i дзвiнкi краплини починають у промiннi сонячнiм бринiти. Учень . Винятковою життєздатнiстю нiжної квiтки захоплювався Олександр Олесь: Зима... i пролiсок блакитний, Навколо ще лежать снiги, А вiн всмiхається привiтний, А вiн вже скинув ланцюги. Перший пролiсок блакитний, Першу квiтку весняну Шлю тобi, моя голубко, У далеку сторону. Природа . Ось i вплели ми першi квiти в символiчний «Вiнець природi». А за ними й iншi вплетемо. Учень богiв Олiмпу. Одна з легенд розповiдає, що квiти первоцвiту — це ключi богинi весни Фреї, яка мала чудове рiзнобарвне намисто — веселку. В той час, коли богиня нахилялася i намисто торкалося долу, з нього випадали золотi ключi. Вони, мовляв, вiдкривали землю, що враз розквiтала кольоровими весняними квiтами. А з самих ключiв, якi впали на землю, в благодатному ґрунтi проростали квiти первоцвiту. Учениця . Символiчним знаком весни i оберегом України є верба. Цвiт верби — прекрасне i зворушливе диво природи. Нiжна вiсниця весни зворушила душу М. Рильського: Учень. Вербова гiлка зацвiла У мене на столi, Як символ сонця i тепла, Ще схованих в iмлi. Як знак зеленої весни, Котра ще вдалинi. Як знак, що щастя сад рясний Даровано менi, Вербова гiлка на столi У мене розцвiла... Прилинуть серця журавлi, А в них на кожному крилi Дар сонця i тепла. Виконується пiсня «Вербо моя, вербиченько». Учень . З давнiх часiв верба позначала обрядовiсть i звичаї нашого народу, покликавши у свiт стiльки чудових легенд, пiсень, переказiв, казок. Як символ увiйшло дерево i в християнськi вiрування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. З вербою в народi пов'язували уявлення про свiтове дерево, що єднає людину з небом. Легенда розповiдає, як одна жiнка вдень жила iз своєю сiм'єю, а на нiч перетворювалася на вербу. Аж ось про це дiзнався її чоловiк, узяв та й зрубав вербу — тодi жiнка померла. І тiльки материнська любов продовжувала жити в цьому деревi. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротiлого хлопчика, а коли вiн пiдрiс, то зробив собi сопiлку з пагiнцiв на пеньку старої верби. І сопiлка та розмовляла з хлопчиком, як нiжна мати. Учениця Ось вони — великi темно-фiолетовi або бузково-синi, а часом бiлi квiти. У погану погоду та на нiч квiти еону закриваються; враження таке, наче вони справдi засинають. А може, назва пов'язана зi стародавнiм слов'янським повiр'ям, що коли покласти сон-траву на нiч пiд голову, то увi снi побачиш своє майбутнє. Учень . Цi квiти милi та ласкавi, Мов озеречка голубi. І щороку ця мачуха виганяє її iз землi передчасно. «Сон, сон,— каже вона, — скорiше збирайся та виходь, не гайся! Усi квiти розцвiли, тiльки тебе немає». Тиха, покiрна сон-квiтка висувається iз землi, озирається довкола i бачить, що в лiсi немає ще нiкого iз її подруг. Посумує, погорює вона, схилить додолу свою прекрасну голiвку, як та сирiтка, та й дрiмає доти, доки не з'являться з-пiд торiшнього листя медуниця, фiалка та iншi подруги. . Вiд великого кохання, кажуть, народилася квiтка горицвiт. Учень. У затiнку крислатого дуба вiдпочивав юнак. Поряд — довгий спис, лук i сагайдак зi стрiлами. Неподалiк у травi, бiля впольованої сарни, вляглися вiрнi мисливськi пси — теж вiдпочивали. На ту пору якраз проходила тут золотокоса Афродiта, богиня кохання. Поглянула Афродiта на юнака i застигла, вражена. Такого красеня вона не бачила нiколи. І свiтлоголова богиня, яка звикла дарувати iншим трепетну квiтку кохання, цього разу закохалася сама. Обранця назвали Адонiсом. Вiдтодi Афродiта майже нiколи не розлучалася з ним. Одного разу, пiд час полювання було смертельно поранено Адонiса. У невимовнiй скорботi пiшла Афродiта в гори шукати тiло свого коханого. Довго ридала вона над загиблим. І печаль її була такою великою, що перетворила Адонiсову кров на сонцесяйнi квiти. Так назавжди збереглася пам'ять про прекрасного юнака. Серед лiкарських трав горицвiт — знаменитiсть. Немає у свiтi жодної аптеки, де б не було лiкiв, виготовлених iз цiєї рослини. Отака слава i призвела до того, що навеснi все менше i менше по сонячних схилах загоряється жовтих лiхтарикiв горицвiту. Рослина занесена до Червоної книги. Учень . За першими гiнцями весни випинають свої квiти i чарiвнi конвалiї, якi у народi ще називають маївка, кукурiчка, дикий виноград, ладички, любка, язик-лiсовик. вона вперше вiдчула повноту великого справжнього кохання. Є й така українська легенда, нiби квiти конвалiї виросли там, де плакала дiвчина, не дочекавшись козака з походу. Учениця . Сестра нарцисiв, лiлiй нiжних І неповторна серед них, цвiте прекрасна бiлоснiжка, конвалiя в лiсах моїх. Мов наречена з тонким станом, стоїть, всмiхається менi, а запах нiжний, незрiвнянний, п'янкий, мов чари веснянi, її зiрвать — зганьбити вроду. На жаль, знаходяться такi — бездушно нiвечать природу, пакують квiти у мiшки. А потiм нишком, мов злодiї, в мiшках красу на торг несуть. З пучком, конвалiй лиходiї свою ж i совiсть продають. Учень . Ну, й навели суму! А є лiси, де конвалiї вже утворили цiлi килими, тому що люди бережуть їх. Ось послухайте: Заголубiли травневi далi, Настала в лiсi пора конвалiй. Квiти-перлини всю землю вкрили, Юну дiвчину заворожили. Учениця . Ой, килимочок з нiжних квiточок, Не буду плести я з вас вiночок, Не буду рвати, асе ж бо На святi щоб чарувати. Учень Там де ходила мрiйна дiвчина. Конвалiй бiлих вона не рвала, Красу їх милу в серце забрала. Учениця . Вирує природа, весна розбудила її. Скрiзь гамiрно, шумно, чути смiх, спiв, кипить робота в полi, в саду, в хатi святково. Так i просяться ноги в танок. Дiвчата i хлопцi виходять на вулицю водити хороводи, веснянки. У нас вони називаються ще гаївками (гiлками). З прадавнiх часiв прийшли вони до нас. Нашi предки вiдчували природу серцем i душею, i всi добрi справи починали в певний час, завжди дуже урочисто, нiколи не забували прославляти природу. Звучать гаївки. Дiвчата i хлопцi водять хороводи. Гаївки : «Ой, так-так, цвiте мак», «Ой, лопнув обруч», «Ой, зацвiли фiалоньки». Учениця . Вiночком в'ється барвiночок, що розквiтає в наших краях як символ життя, свята, символ Великодня. Бiльшiсть вiночкiв — святкових купальських, весiльних — в українцiв традицiйно барвiнковi. У народi живе чудова легенда про походження цiєї рослини. Дiялось це тодi, коли турки i татари нападали на українську землю. Увiйшли вони якось в одне село i винищили там усiх людей. Лише один парубок та дiвчина сховалися в лiсi, але i їх знайшли бусурмани. Парубка зарiзали, а дiвчину задушили. Ото з парубочої кровi вирiс барвiнок у лiсi, а губами дiвчини пролилася чиста вода. І. Драч писав: Я пам'ятаю їх, барвiнкiв, навеснi, Цвiли вони, синющi, навiснi, Такi блакитнi, буйнi, небоокi, Такi безжальнi i такi жорстокi. Учень . Гарно в лiсi влiтку. Синiють нiжнi келихи лiсових дзвоникiв, червонiють ажурнi лiсовi гвоздики, запаморочно пахне достигаюча малина, в рiзноголосий спiв птахiв вплiтається мелодiйне кування зозулi. Мелодiя лiсiв звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс. Звучить запис спiву птахiв. Учениця . Справжнiм символом лiта можна вважати цвiтiння троянди. В усi вiки троянда здобувала загальне визнання i захоплення людей. Вона символiзувала у них молодiсть, красу, ласку. З давнiх-давен iз цiєю рослиною пов'язувалися рiзнi високi почуття. Народ називав троянду рожою, ружою, рожиною. Червона ружа горiла, Пiд нею дiвчина сидiла. В решетi воду носила І червону ружу гасила. Жоднiй квiтцi не присвячено стiльки легенд, поем, вiршiв, як трояндi. Чудова квiтка, за мiфом, з'явилася з бiлої морської пiни, з якої виринала пiсля купання прекрасна Афродiта. Рожу, як i чорнобривцi, вплiтали у вiнки, що ними українськi дiвчата заквiтчували свої голови. Цi прекраснi квiти широко використовувалися у весiльних обрядах. Разом з мальвою та пiвонiєю — це символи вiри, надiї, любовi. Учень . Звiдки ти взялась така чарiвна? У якiй зростала ти сiм'ї? Квiтко пiвдня, сонячна царiвно, у красi тобi немає рiвних, музо й наречена солов'їв. Звуть твоєю матiр'ю шипшину. Це вона в яснi, погожi днi виплекала донечку єдину, вiддала їй пахощi цi дивнiй материнськi соки веснянi. Ти гориш в зеленолистих арках в кришталевих крапельках роси, у садах, у скверах, тихих парках — всюди ти, велична володарка юностi, кохання i краси. Виконується пiсня «Троянда» композитора А. Горчинського. Учень . Пiзнього лiта хлiбороби виходять на жнива. По золотистому пшеничному полю пливе комбайн. Сиплеться у кузов машини добiрна пшениця — вiнець невтомної цiлорiчної працi хлiбороба. Нi з чим не зрiвняти запах i смак хлiба, пшеничного короваю iз золотисто-рум'яною шкуринкою. Низько вклонимося тим людям, якi своєю працею самовiдданою уквiтчують землю, доглядають її, вирощують високi врожаї. На сцену виходить Природа в українському костюмi, у руках — вишитий рушник з короваєм, прикрашеним калиною i червоною стрiчкою. Природа (звертаючись до учасникiв композицiї). Ось вам дарунок вiд наших хлiборобiв. їжте на здоров'я цей сонячний золотий коровай та не забувайте, що в кожнiй крихтi його — тепло людської душi, багатоденна клопiтка праця! Жнива. Вусатi колоски густi про щось перемовляються статечно, вклоняються сусiду-вiтру ґречно, що котить полем хвилi золотi. Струмує спека в сонячнiй iмлi, йде боротьба за хлiб святий, великий, щоб коровай рум'яний, сонцеликий мав завжди красне мiсце на столi. Флора Учень . У народi кажуть: «Очi синi, як волошки в житi». Неповторна барва, своєрiдна краса цiєї квiтки постає в народних уявленнях насамперед на тлi житнього лану i вiд нього невiд'ємна. Волошка — символ краси, вроди, мрiї про щастя, про вiрну i взаємну любов. хлопець блукав ланами i нiяк не мiг залишити їх, допоки його погляд перетинався з голубими оченятами волошок. Аж якось Флора, в яку був закоханий Цiан, знайшла юнака мертвим. Тодi Флора перетворила його у красиву волошку i люди назвали цi квiти Цiанус. . Неповторна краса, рiдкiсне видовище природи, коли мак цвiте. Рослина ця вiдома iз сивої давнини. Існує багато легенд щодо походження цiєї рослини. То мак виникає з кровi убитої людини, то — з кровi дракона. Вважалося також, що квiтка червоного маку постала як символ поєдинку любовi та ненавистi: червонi пелюстки — це любов, чорна серцевина — ненависть. У нашого народу колись побутували легенди про те, як українськi дiвчата-полонянки обпоювали маковими настоянками ординцiв, тi засинали, а полонянки втiкали. Учень . Мак i волошки в українському вiночку з'являються лише в 16—17 ст. То були часи боротьби українського народу за свою незалежнiсть. Кожна родина когось втратила у тiй боротьбi i розцвiла пролита кров маковою квiткою у вiночку. Квiти маку в українцiв — символ печалi й туги, волошки — символ прозрiння. Учень . Скромну, милу i чисту ромашку вплели люди у традицiйний український вiночок, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту та нiжнiсть, заспокоює серце. Учениця . Обiч стежини польової, Немов ровесницi-сестрицi, Ведуть розмову мiж собою Стрункi ромашки яснолицi. Хор коникiв дзвiнкоголосих Пiснi спiває їм щосили. їх побiлили чистi роси, А сонечко позолотило. Медово пахне тут повiтря, Вiтрець приносить запах кашки. Ми линемо на крилах лiта У царство бiлої ромашки. Учениця. Мальовниче диво дарує нам природа, коли цвiте льон. Наче озеро блакитне, зоровi не ввiбрати його безмежної синяви. Здавна в українцiв лляна бiла пряжа — символ дiвчини, а тонка пряжа — символ дiвочої витонченостi. Тому бути умiлою майстринею лляного прядива i ткацтва вважалося не тiльки традицiйним обов'язком, а й ознакою честi кожної дiвчини, доброї господинi. Особливе мiсце серед корисних рослин займає льон у народних веснянках, засiвалках. У багатьох українських синiв голубi, як льон, очi. Виконується пiсня «А льон цвiте синьо-синьо». Учень . Та приходить журлива пора прощання з лiтечком. Чарiвниця-осiнь розвiшує на гiлках дерев золотi дукати багряного листя. А в кришталево-прозорому небi вже курличуть журавлi. Природа на прощальний бенкет одягає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зiр грою казкових барв. Звучить мелодiя Й. Штрауса «Казки Вiденського лiсу». Учень . Ти — в осiнньому лiсi. Отож роздивись в день погожий на барви казковi: кучерявi дуби в височiнь пiднялись i ведуть таємничу розмову. В золотистих косинках берiзки стоять, мов дiвчата зiйшлися у коло; пурпуровими кронами клени горять, розпаливши багаття довкола. Ось калина рубiнами грон пломенитьвся в промiннi осiннього сонця, i безхмарного неба блакить заглядає крiзь крони в вiконця. Учень . Так, прекрасна калина в осiнньому лiсi, немов заквiтчана дiвчина. А без верби та калини нема й України. . Калина — символ неньки-України. У народi живуть легенди про смiливих дiвчат, якi заводили у непрохiднi хащi загони завойовникiв, прирiкаючи їх на загибель. Саме з кровi цих самовiдданих патрiоток нiби i зросли калиновi кущi. Найчастiше з калиною у цвiту порiвнюють дiвчину, бо «дiвчина, як у лузi калина». Згадаймо у Т. Шевченка: Зацвiла в долинi Червона калина. Нiби засмiялась Дiвчина-дитина. Учениця . Тече вода з-пiд явора, Яром на долину, Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явiр молодiє, Учень . Над Днiпровою сагою Стоїть явiр мiж лозою. Мiж лозою з ялиною, З червоною калиною. А калина з ялиною Та гнучкою лозиною, Мов дiвчата з гаю, Учениця . Посадила стара мати Високу тополю. Три явори посадила А дiвчина заручена — Червону калину. Виконується пiсня «При долинi кущ калини». Учень пiсня «Ой, у лузi червона калина». Природа . Ще не всi квiти ми вплели в український вiночок. У ньому традицiйно було дванадцять квiток, i кожна з них — оберiг. Український вiночок — знахар душi, бо в ньому є така чудодiйна сила, що болi знiмає, волосся дiвчат береже. Тож плетiмо, друзi, завжди цi вiнки в наших душах. І нехай це буде вiнок прекрасний рiднiй матiнцi-Природi. Носiмо завжди його з великою повагою i пошаною, бо поки є вона, доти i ми будемо. ВИСНОВКИ 1) Методика ознайомлення дiтей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципi. Необхiднiсть i доцiльнiсть такого навчального предмета обґрунтована можливiстю реалiзацiї краєзнавчого принципу у вихованнi дiтей, який передусiм передбачає комплекснiсть, всебiчнiсть, доцiльнiсть вивчення рiдного краю, своєї Вiтчизни. Втiлення принципу краєзнавства в життя в роботi з ботанiки тiсно пов'язане з принципом регiонального пiдходу в ознайомленнi з народознавчим матерiалом. Вiковi особливостi дiтей дошкiльного вiку не дають змогу їм обiйняти весь змiст духовної культури українцiв, яка має свою специфiку вiдповiдно до кожного етнiчного району нашої держави. Вiдповiдно до принципу регiональностi дiтей потрiбно ознайомити з одягом певної мiсцевостi та його назвами, прийнятими у цьому регiонi. Дiтей також слiд ознайомити з мiсцевим рослинним свiтом. 2) Основними формами у роботi є групова з використанням нетрадицiйних форм навчання. 3) Використання елементiв народознавства на уроках ботанiки розвиває у дiтей iнтерес не тiльки до предмету, але й залучає до творчого пошуку. 4) В роботi представленi розробки проведення 2-х урокiв з ботанiки при вивченнi теми „Рiзноманiтнiсть покритонасiнних та їх охорона”. 2. Бондар В.І. Теорiя, методика, технологiя i педагогiчна технiка: сутнiсть, зв'язки, взаємозбагачення/ Науковi записки: Збiрник наукових статей Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М. П. Драгоманова / Укл. П. В. Дмитренко, О. Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4. 1. — 278 с. 3. Бурлака Я.І., Вихрущ В. О. Про форми органiзацiї навчальної дiяльностi школярiв. // Рад. школа. — 1984. — № 5. — С. 39 — 44. 4. Волкова Н. П. Педагогiка: Посiбник. – К.: Вид. центр „Академiя”, 2001. – 576 с. 5. Выбор методов обучения в средней школе. / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М, 1981. — 176 с. 7. Гузик Н. П., Пучков Н. П. Лекционно-семинарская система обучения. - К., 1979. — 94 с. 8. Гусак Т. Нестандартнi уроки: формування вiдповiдального ставлення школярiв до учнiння. // Рiдна школа. – 1999. - № 9. – С. 49 – 50. 9. Дьяченко В. К. Общие формы организации процесса обучения. — Красноярск, 1984. — 184 с. 10. Дьяченко В. К. Организационная структура учебного процесса и ее развитие. - М., 1989. - 160 с. 11. Заверуха В., Ратушний М. Зелений розмай. — К.: Веселка, 1978. 12. Зайчекно І. В. Педагогiка: Навч. посiбник. – Чернiгiв, 2003. – 528 с. 13. Кизенко В.І. Педагогiчнi функцiї i змiст факультативного навчання в основнiй школi. // Педагогiка i психологiя – 1997. – № 2. – С. 24 – 32. 15. Кондратюк А. З вишневого саду. — К.: Молодь, 1991. 17. Митник О. Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. - № 12. – С. 11 – 13. 18. Момот Л. Л. Проблемно-пошуковi методи навчання в школi. — К., 1985. — 63 с. 19. Педагогiка. / За ред. А. М. Алексюка. – К., 1985. – 295 с. 21. Римаренко В.Є. Семiнарськi заняття в школi. — К., 1981. — 124 с. 22. Савiн М. В. Педагогiка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с. 23. Савченко О. Я. Розвиток пiзнавальної самостiйностi молодших школярiв. — К., 1982.— 176 с. 25. Скуратiвський В. Берегиня: Художнi оповiдi, новели.— К.: Рад. письм., 1987. 26. Фiцула М. М. Педагогiка: навч. посiбник. – К.: Вид-во „Академiя”, 2000. – 544 с. 27. Форми навчання в школi: Книга для вчителя / За ред. Ю.І. Мальованого. – К.: Освiта, 1992. – 160 с. 28. Ясинська А. Психолого-педагогiчнi умови органiзацiї екологiчного виховання старших школярiв // Рiдна школа. – 2001. - № 3. - С 13 – 15.