Дiяльнiсть соцiального педагога дозвiллєвої сфери
Дiяльнiсть соцiального педагога дозвiллєвої сфери
Змiст
Вступ
І. Напрями органiзацiї, функцiї та види дозвiллєвої дiяльностiв позашкiльних навчальних закладах
1. 1 Види позашкiльних закладiв
1. 2 Види та функцiї дозвiллєвої дiяльностi
ІІІ. Проблематика органiзацiї дитячого та пiдлiткового дозвiлля
Список використаної лiтератури
Вступ
Сфера вiльного часу являє собою унiкальну й неповторну галузь культурно-дозвiллєвої дiяльностi, що вiдрiзняється як широкою розмаїтiстю зв’язкiв з дiйснiстю, так i особливою складнiстю вiдносин компонентiв своєї внутрiшньої структури. Індивiдуальний i колективний характер спiлкування в процесi дiяльностi, що визначає необхiднiсть глибоких особистiсних контактiв фахiвця й суб’єкта, формує узагальнене уявлення про унiкальнiсть дiяльностi фахiвця сфери дозвiлля [2; 102].
Над проблемою розумного, дбайливого використання кожної години нашої великої цiнностi – часу – замислювалося багато умiв людства всiх епох i часiв, у тому числi й стародавнi фiлософи. Час пригноблював людей своєю швидкоплиннiстю, тому вони прагнули зрозумiти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю використовувати.
Вивчення культурно-дозвiллєвої дiяльностi в її динамiчному розвитку сприяє бiльш глибокому проникненню в сутнiсть цього явища, допомагає побачити подiї сучасностi як закономiрний результат руху людського суспiльства вiд низьких форм до вищих. Історичний пiдхiд дозволяє виявити в культурно-дозвiллєвiй дiяльностi загальне, що є присутнiм в усi iсторичнi епохи, та особливе, специфiчне, що характерне для кожного вiдрiзку часу.
Історичне минуле являє собою джерело багатющого досвiду, який накопичений багатьма поколiннями в органiзацiї вiльного часу, елементи якого з успiхом можуть бути використанi в сучаснiй практицi. Дозвiлля як соцiальне явище має глибоке iсторичне корiння. Творча дiяльнiсть на дозвiллi та людське уявлення поклали початок мистецтву, науки та технiки. Печерний живопис, можливо, є одним з перших видiв мистецтва. В iсторичних джерелах описанi такi види рекреативної дiяльностi, як танцi, театральнi вистави та дитячi iгри [21; 37].
У зарубiжнiй науцi вiдлiк пiзнання явища "дозвiлля" починається з Платона та Аристотеля. Видатнi фiлософи античностi оцiнювали вiльний час як найбiльш важливе для вдосконалення людини [ 16; 78 ].
Платон з його естетичним баченням свiту сприймав гру й дозвiлля як щось прекрасне та цiнне само по собi, тому закликав жити, граючи, вiдповiдно до властивостей своєї природи. Великий фiлософ у своїх "Законах" пристосовував дозвiлля та всi його механiзми – свята, театр, танцi, пiснi, змагання – до потреб свого полiтичного проекту [17]. Платон вважав, що репертуар дозвiллєвої дiяльностi повинен контролюватися державою, вiн розглядає "велике дозвiлля" як соцiальний iнститут [17; 275].
Будучи в цiлому спрямованим на всебiчний гармонiйний розвиток особистостi, вiльний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфiчнi функцiї. У перекладi з латинської мови слово "функцiя" означає обов’язок, коло дiяльностi, призначення ролi.
Тема дозвiлля, дозвiллєвої дiяльностi в нашiй країнi не втрачає своєї актуальностi. Навпаки, ця проблема обростає все бiльшими протирiччями й ускладнюється. Цi протирiччя зумовленi насамперед невiдповiднiстю мiж сутнiсю дозвiлля культурно-дозвiллєвої дiяльностi й iснуючими в реальнiй дiйсностi формами i методами проведення дозвiлля.
Актуальнiсть соцiальної робота у сферi дозвiлля полягає у тому, що у сучасних умовах розвитку суспiльства спостерiгається суттєве пiдвищення iнтересу, формування принципово нового пiдходу не лише культури в цiлому, а й до її прикладної галузi — культурно-дозвiллєвої дiяльностi. Рацiональне використання "вiльного часу" — дозвiлля сприяє формуванню високої духовностi, фiзичної досконалостi, задоволенню iнтересiв i потреб людей у слiдкуваннi, творчому розвитку, що правильна органiзацiя дозвiлля може пом'якшити соцiальне напруження, навiть перевести його у бiльш безпечне русло [11; 56 ].
Загальнi проблеми органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi та дитячого дозвiлля визначенi в низцi фундаментальних наукових дослiджень. Це, зокрема, працi, що стосуються культурно - дозвiллєвої роботи та органiзацiї дозвiлля - В. Й. Бочелюк, В. В. Бочелюк "Дозвiллєзнавство", Н. В. Яременко "Дозвiллєзнавство", Петрової І. В. "Дозвiлля в зарубiжних країнах" , також працi, присвяченi особливостям виховання дiтей у традицiйнiй українськiй сiм’ї, щ їх вивчав учений В. Г. Постовий - це "Духовнiсть: потреби й iнтереси дiтей, батькiв, сiм'ї" , з’ясуванню мiсця i ролi культурно-дозвiллєвої дiяльностi у духовному розвитку людини - Ю. А. Стрельцов "Культурология досуга" та багато iнших вiтчизняних i зарубiжних джерел лiтератури, якi придiляють багато уваги цьому питанню, адже воно дуже актуальне на сьогоднi. Водночас це питання потрiбно постiйно дослiджувати, бо форми дозвiлля, а особливо дитячого, постiйно еволюцiонують i залежать вiд соцiальної, полiтичної, культурної, економiчної полiтики конкретної країни.
Мета курсової роботи - на основi дослiдження сутностi, функцiй, видiв i форм культурно - дозвiллєвої дiяльностi вiдобразити змiст та проблему органiзацiї дитячого дозвiлля.
Предмет дослiдження - процес дiяльностi соцiального педагога дозвiллєвої сфери.
Завдання:
2. Розкрити суть педагогiчної майстерностi в управлiннi та органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi;
Педагогiчнi функцiї вiльного часу школярiв окреслюють те коло виховних завдань, що можуть i повиннi вирiшуватися пiд впливом видiв дiяльностi, котрi його наповнюють, i при наявностi розумного цiлеспрямованого педагогiчного керiвництва.
чiткої органiзацiї. Знання цих функцiй допоможе уникнути стихiйностi, випадковостi в органiзацiї вiльного часу, повнiше використовувати його потенцiйнi можливостi [12; 48 ].
Соцiально-виховне значення дозвiллєвої дiяльностi для становлення i розвитку молодого поколiння вiдбито в державних документах, що визначають освiтню полiтику України i полiтику стосовно прав дiтей i молодi. Серед таких документiв: нацiональна програма "Освiта" ("Україна XXI сторiччя") (1993 p.), нацiональна програма "Дiти України" (1996 p.), "Декларацiя про загальнi основи молодiжної полiтики в Українi", закони i законодавчi акти, "Про освiту" (1991 p., 1996 p.), Концепцiя позашкiльної освiти i виховання (1996 p.), закон України "Про позашкiльну освiту" (2000 p.), "Положення про позашкiльний навчальний заклад" (2000 p.), "Програма розвитку позашкiльних навчальних закладiв на 2002-2008 pp." (2002 p.) тощо. Усi вони спрямованi на реалiзацiю в Українi основних положень Конвенцiї про права дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. "Конвенцiя про права дитини" тiсно пов'язана з iншим документом ООН - "Загальною декларацiєю прав людини". В її основу покладенi iдеї про те, що: права людини не створюються державою, а є її природними властивостями; iнтереси людини абсолютнi, iнтереси держави вiдноснi; права й обов'язки єдинi, але первиннi права, тому що без них виконання обов'язкiв перетворюється в рабське скорення; реалiзацiя прав людини залежить вiд рiвня економiчного розвитку країни [ 6; 12 ].
1. 1 Види позашкiльних закладiв
Згiдно Постанови Кабiнету Мiнiстрiв № 433 вiд 6 травня 2001 року "Про затвердження перелiку типiв позашкiльних навчальних закладiв"[ 20 ] та вiдповiдно до статей 12 i 13 Закону України "Про позашкiльну освiту" [ 4 ], є чiтко визначенi типи позашкiльних навчальних закладiв:
2. Дитячо-юнацькi клуби рiзних напрямiв;
3. Мала академiя мистецтв ( народних ремесел);
4. Мала академiя наук учнiвської молодi;
5. Оздоровчi заклади для дiтей та молодi: замiськi, профiльнi, працi та вiдпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням; туристськi бази.
7. Центр, палац, будинок, клуб художньої творчостi дiтей, юнацтва та молодi;
9. Центр, будинок, клуб науково-технiчної творчостi учнiвської молодi, станцiя юних технiкiв;
10. Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсiй учнiвської молодi, туристсько-краєзнавчої творчостi учнiвської молодi, станцiя юних туристiв;
11. Центри: вiйськово-патрiотичного та iнших напрямiв позашкiльної освiти.
12. Дитяча бiблiотека, дитяча флотилiя морякiв i рiчковикiв, дитячий парк, дитячий стадiон, дитячо-юнацька картинна галерея, дитячо-юнацька студiя (хорова, театральна, музична, фольклорна тощо), кiмната школяра, курси, студiї, школи мистецтв, освiтньо-культурнi центри нацiональних меншин.
цi та багато iнших форм творчої дiяльностi у сферi вiльного часу.
повинен поєднувати в собi якостi психолога, органiзатора, керiвника. І в той же час намагатися максимально наблизитися до дитячих душ, зрозумiти їх та завоювати неабиякий авторитет.
Головне, про що повиннi пам’ятати педагоги, це те, що психологiчнi особливостi шкiльного вiку роблять значущою орiєнтацiйну функцiю вiльного часу. Домiнуючим мотивом поведiнки й дiяльностi пiдростаючої особистостi є прагнення визначити своє мiсце в життi. У структурi орiєнтацiйної функцiї вiльного часу учнiвської молодi можна видiлити два якоюсь мiрою самостiйних аспекти: соцiальна орiєнтацiя школярiв i професiйна орiєнтацiя школярiв. Шляхи та методи здiйснення першого аспекту у сферi дозвiлля дуже численнi: бесiди, диспути, зустрiчi, активне включення в суспiльно-трудову, суспiльно-полiтичну роботу тощо. Основними напрямками у сферi дозвiлля щодо другого аспекту професiйної орiєнтацiї є зустрiчi з цiкавими людьми, робота в гуртках технiчної творчостi, майстернях, учнiвських кооперативах.
1. 2 Види та функцiї дозвiллєвої дiяльностi
При формулюваннi функцiй дозвiлля необхiдно враховувати iстотнi та специфiчнi риси дозвiлля, потреби суспiльного розвитку та практико-орiєнтований характер дозвiлля. Серед видiв i функцiй дозвiллєвої дiяльностi, видiляють такi:
- фiзичну дозвiллєву дiяльнiсть, спрямовану на зняття фiзичної та розумової напруги, спортивнi й рекреацiйнi заняття;
- практичну дозвiллєву дiяльнiсть, спрямовану на вiльний вибiр рiзних видiв зайнятостi i поширену серед усiх верств населення незалежно вiд вiку та соцiальної приналежностi;- культурну дiяльнiсть, метою якої є iнтелектуальний розвиток особистостi, залучення людини до естетичних цiнностей суспiльства (вчений пiдкреслює, що саме у сферi культурного дозвiлля чiтко простежуються розбiжностi мiж окремими соцiальними групами населення);
- соцiальну дозвiллєву дiяльнiсть, ключовим змiстом якої є i мiжособистiсне спiлкування та встановлення психоемоцiйної рiвноваги. Проаналiзувавши стан дозвiлля можна стверджувати, що головними соцiальними функцiями дозвiлля є рекреацiйна, комунiкативна, соцiальна, творча, цiннiсно - орiєнтацiйна, розвивальна, пiзнавальна та виховна.
Рекреацiйна функцiя спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологiчної перенапруги, вiдтворення фiзичних, iнтелектуальних, емоцiйних сил людини, на змiцнення здоров`я шляхом здiйснення об`єднання iгрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсiйних програм та iн. Ця функцiя є однiєю з провiдних для сучасних дозвiллєвих закладiв, її мета – сприяти вiдпочинку, неформальному спiлкуванню.
Комунiкативна функцiя дозволяє розширити можливостi для спiлкування, подолання самотностi, знаходження нових друзiв. Вона виявляється в таких формах дозвiлля, як диспути, дискусiї вечори вiдпочинку, конференцiї, конкурснi та розважальнi програми, просвiтницькi акцiї тощо.
Соцiальна функцiя дозвiлля сприяє тому, щоб кожна особистiсть мала власну гiднiсть, могла знайти змiст свого iснування, сприяє iнтеграцiї людини в суспiльство. Ця функцiя набуває особливого значення на сучасному етапi, коли людина соцiально розчарована, емоцiйно загублена, духовно принижена, не вiрить у майбутнє, цинiчна по вiдношенню до минулого, втрачає повагу до великих моральних цiнностей та норм.
Творча функцiя спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенцiалу особистостi за межами професiйної трудової та сiмейно-побутової дiяльностi шляхом участi особистостi у виставках, творчих вечорах, в рiзноманiтних гуртках, хобi-групах, у роботi майстерень, лiтературних, музичних, народознавчих вiталень, художнiх салонiв. Творча функцiя дозвiлля забезпечує не просто вiдпочинок та розваги людини, а й самовдосконалення у вiльний час. У своїй пiзнавальнiй функцiї дозвiлля постає складовим компонентом неперервної освiти, пiдкреслюючи важливiсть самовдосконалення й самоосвiти, духовного збагачення особистостi. Ця функцiя дозволяє задовольнити потреби в додатковiй iнформацiї, в поширеннi та набуттi нових знань. Однак процес розвитку особистостi буде iнтенсивнiшим, якщо пiзнавальна функцiя дозвiлля поєднуватиметься з цiннiсно - орiєнтацiйною. У цьому випадку сприйняття нових подiй, фактiв, процесiв, органiчно пов`язується з оцiнкою тiєї iнформацiї, яку отримала людина.
Цiннiсно - орiєнтацiйна функцiя полягає у формуваннi системи: цiннiсних уявлень та орiєнтацiй особистостi, мотивiв, iдеалiв, переконань, життєвої позицiї i виявляється у ставленнi iндивiда до навколишнього середовища, до iнших людей, до самого себе. Сприймаючи певнi подiї, факти, предмети, науковi концепцiї, поведiнку iнших людей, навколишнiй свiт, людина завжди оцiнює та формує певне ставлення до них. Оцiнювання, сприйняття та розумiння людиною будь-чого вiдбиває її ставлення до певного явища i впливає на активнiсть особистостi. Цiннiсно - орiєнтацiйна функцiя дозвiлля передбачає використання досвiду народного, сiмейного, релiгiйного та шкiльного виховання.
цiннiсно-орiєнтацiйного, творчого, комунiкативного). Дозвiллєвий заклад часто постає в ролi додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок i розширення культурно-дозвiллєвих iнтересiв.
Розвивальна функцiя припускає вирiшення ще одного важливого завдання – формування морального складу учнiвської молодi. Одним з найважливiших педагогiчних завдань розвивальної функцiї є завдання духовного збагачення школярiв, розширення їх загального, естетичного кругозору, розвиток i вдосконалення пiзнавальних здiбностей, iнтересiв, умiнь i навичок [13; 67].
Визначення основних функцiй дозвiлля дозволяє правильно окреслити головнi напрями дозвiллєвої дiяльностi, конкретизувати його завдання, пiднести його соцiальну значимiсть. Сукупнiсть функцiй вiдбиває основний змiст дозвiлля, сутнiсть видiв дозвiллєвої дiяльностi.
1. 3 Принципи культурно – дозвiллєвої дiяльностi
Найважливiшим принципом культурно-дозвiллєвої дiяльностi є її нерозривний зв'язок з життям, практичними завданнями реформування нашого суспiльства.
молодi.
можна представити як взаємодiю двох тенденцiй соцiалiзацiї й iндивiдуалiзацiї. Перша полягає в розумiннi особою своєї соцiальної сутностi, а друга – сприяє виробленню в неї iндивiдуального способу життєдiяльностi, завдяки якому вона дiстає можливiсть самовдосконалення згiдно з власними природними задатками й суспiльними потребами. Індивiдуальний пiдхiд указує на таку важливу межу культурно-дозвiллєвої дiяльностi, як його цiлiснiсть [3;45 ].
Особливо цiнним є принцип доступностi в культурно-дозвiллєвiй дiяльностi, який здiйснюється на основi врахування психологiчних особливостей особистостi, їх соцiально-демографiчних i соцiально-полiтичних особливостей, необхiдно враховувати рiвень розвитку здiбностей школярiв.
Принцип послiдовностi полягає в конкретизацiї цiлей культурно-дозвiллєвої дiяльностi, у вибудовуваннi її системи, у визначеннi завдань та її реалiзацiї. Принцип послiдовностi здiйснюється на основi вивчення низки умов: вiд вiдповiдностi занять рiвню iнтересiв i здiбностей школярiв; вiд тимчасової тривалостi й вiд схеми перемикання з одних занять на iншi. Цей принцип ураховує характер занять, а також пiдроздiляє їх за ознаками зростаючої активностi й самостiйностi.
Оцiнка можливостей включення особистостi в ту або iншу форму колективного або iндивiдуально органiзованих занять дозволяє видiлити принцип системного пiдходу до вирiшення культурно-дозвiллєвих завдань.
процесом самовиховання через форми культурно - дозвiллєвої дiяльностi, в iндивiдуальних видах занять, вiдбувається процес переходу керiвництва в самокерiвництво.
Таким чином, педагогiчна сутнiсть вiльного часу учнiвської молодi полягає в необхiдностi надання їй фактичної волi проведення вiльного часу, волi змiни занять, у рухливостi й мiнливостi до змiсту вiльного часу, у чiтко вираженiй спрямованостi на творчу дiяльнiсть, у дiалектичнiй єдностi педагогiчного виховання й самодiяльностi учнiв.
В освiтi урахування iндивiдуальностi "означає розкриття можливостi розвитку кожної дитини та пiдлiтка, створення соцiокультурної ситуацiї розвитку, виходячи з визнання унiкальностi й неповторностi психологiчних особливостей учня. Індивiдуальний пiдхiд до освiти вимагає порiвнювати не одну людину з iншою, а одну й ту ж людину на рiзних етапах її життєвого шляху. Розкриття iндивiдуальностi, створення оптимальних умов її становлення та розвитку – головне завдання освiти" [12; 141]; органiзоване дозвiлля активно забезпечує створення цих соцiокультурних ситуацiй.
Органiзоване дозвiлля збагачує особистiсть учня - вiдкриває свiт духовно значущого дозвiлля вiтчизняної культури; дає можливiсть почувати себе значущою особистiстю, реалiзувати себе в шкiльному та подальшому життi, прилучати до творчостi; зрозумiти соцiальну значущiсть спiлкування з однолiтками, учителями, батьками; допомагає знайти захист вiд негативних явищ у сiм’ї, навчаннi, життi.
Органiзоване дозвiлля навчає учнiв цiнувати й органiзовувати свiй вiльний час, обирати заняття за iнтересами, потребами, за їх значенням у життi; бути органiзатором себе та iнших, лiдером i пiдлеглим, творцем i виконавцем; жити серед людей, поважати їх iндивiдуальнiсть, цiнувати чужi iнтереси, радiти успiху кожного, зберiгати дружнi зв’язки.
ІІ. Педагогiчна майстернiсть в управлiннi та органiзацiї культурно-дозвiллєвої дiяльностi
Роль i значення дозвiлля в життi людини є значними i, безсумнiвно, будуть зростати з пiдвищенням матерiального, економiчного рiвня її життя й суспiльства в цiлому. Звiдси зрозумiлий пiдвищений iнтерес до одержання вищої професiйної освiти, пов’язаної з культурно-дозвiллєвою дiяльнiстю.
Важливе значення у зв’язку з цим мають органiзаторськi, творчi, цивiльнi та моральнi якостi фахiвця культурно-дозвiллєвої дiяльностi. Професiйна майстернiсть цього фахiвця за своєю природою також унiкальна. Вона визначається високим рiвнем майстерностi художнього й морального впливу на особистiсть, колектив, великi й малi групи людей в умовах дозвiлля. Однак професiйна майстернiсть не може бути сформована в процесi навчання, у студентськiй аудиторiї, тут лише закладаються її основи [ 7; 262].
Професiйна майстернiсть фахiвця культурно-дозвiллєвої дiяльностi – чи то соцiальний педагог, вихователь, органiзатор позашкiльної роботи – являє собою сукупнiсть теоретичних знань i практичного досвiду, отриманого в результатi професiйної, часом тривалої, дiяльностi.
Отже, проблеми формування засад професiйної майстерностi фахiвця необхiдно пов’язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних знань, а з iншого – з оволодiнням методами й прийомами, умiннями й навичками професiйної дiяльностi. Синтез теоретичних професiйних знань, практичних умiнь i навичок у сукупностi зi здiбностями та якостями особистостi є базовою основою професiйної майстерностi фахiвця, необхiдної для успiшного вирiшення рiзнопланових професiйних завдань культурно-дозвiллєвої дiяльностi.
Методикою формування професiйної майстерностi фахiвця культурно-дозвiллєвої дiяльностi передбачається розвиток професiйних якостей майбутнього фахiвця. Мотиви дiяльностi, спонукання фахiвцiв культурно-дозвiллєвої сфери являють собою складне психологiчне явище. Воно обумовлене:
по-перше, усвiдомленням суспiльної корисностi й значущостi своєї працi в органiзацiї вiльного часу учнiвської молодi;
по-друге, станом творчої задоволеностi, радiстю успiху й оцiнки дiтей;
по-третє, психологiчними властивостями фахiвця: бажанням бути зi школярами, вести їх за собою у творчому процесi дозвiллєвої дiяльностi [8;109].
Метою професiйної дiяльностi фахiвцiв з органiзацiї дозвiлля є необхiднiсть формування духовно-моральних цiнностей особистостi, її емоцiонально-естетичного, iнтелектуального потенцiалу, розвитку творчих здiбностей в умовах дозвiлля. Це визначає й набiр засобiв, за допомогою яких фахiвець включає людей у рiзнi види дiяльностi у сферi дозвiлля.
Соцiальнi педагоги повиннi знати як теоретичнi основа дозвiлля так i методичнi особливостi створення дозвiллєвих програм та органiзацiї рiзних видiв дозвiллєвої дiяльностi, якi послiдовно розкривають соцiальну сутнiсть дозвiлля; основнi соцiальнi iнститути дозвiллєвої сфери; культурно-iсторичнi витоки органiзацiї дозвiлля в України; типи дозвiллєвих програм; специфiку, методику пiдготовки i проведення iгор, конкурсiв, свят у дозвiллєвiй програмi; технологiю проведення вуличної iгротеки.
У процесi розробки рiзних заходiв, вмiти примiняти ранiше набутi знання, вмiння i навички з навчальних дисциплiн "Педагогiка", "Психологiя", "Соцiальна педагогiка", "Соцiальна психологiя", "Методика виховної робота".
Соцiальний педагог повинен знати:
• соцiальну систему дозвiлля, функцiї та принципи органiзацiї дозвiлля та види, форми й змiст дозвiллєвої дiяльностi;
• методику пiдготовки i проведення iгор, конкурсiв, свят як основних форм дозвiлля з учнiвською молоддю та ї iншими верствами населення;
• технологiю проведення вуличної iгротеки.
умiти:
• формувати у дiтей та пiдлiткiв основи дозвiллєвої культури особистостi;
• доцiльно органiзовувати iгрову та дозвiллєво-розважальну дiяльнiсть;
• творчо працювати з матерiалами практичного досвiду проведення дозвiллєвої дiяльностi;
• розробляти план проведення рiзних форм проведення години дозвiлля;
• здiйснювати презентацiю власних проектiв дозвiллєвих програм;
• критично оцiнювати досвiд та результати власної творчої дiяльностi [9;121].
Пiдготовка фахiвцiв для культурно-дозвiллєвої сфери здiйснюється за визначеною системою. Мережа ВНЗ дає можливiсть готувати кадри з вищою освiтою. Разом з тим, швидко змiнювана соцiально-культурна ситуацiя, новi шляхи й прiоритети в суспiльному розвитку змушують ВНЗ шукати новi методи навчання. Треба вiдзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власнi науковi й методичнi знахiдки, позитивний досвiд, своє бачення перспектив у пiдготовцi фахiвцiв для сфери дозвiлля, свою унiкальну особливiсть. По-iншому бути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, а творчiсть завжди iндивiдуальна.
Серед численних функцiй, якi виконує соцiальний педагог в рiзних сферах дiяльностi, особливе значення посiдають такi професiйнi вмiння: органiзовувати творчi колективи та керувати їх дiяльнiстю, планувати роботу з колективом, володiти культурою спiлкування, розробляти сценарiї свят, проводити рiзноманiтнi виховнi заходи, гурткову роботу як у школах, так i в мiкрорайонах.
Застосування вище перелiчених знань та вмiнь на практицi, можна вiдобразити на прикладi роботи соцiального педагога з творчим колективом.
Специфiка професiйної дiяльностi соцiального педагога з вихованцями в культурно-дозвiллєвiй сферi виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер i, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчiсть.
Специфiка роботи соцiального педагога визначається також i особливостями органiзацiї конкретного виду художньо-творчої дiяльностi (написання сценарiю свята, наприклад "День святого Валентина" ( див. Додаток 1 ) або органiзацiю проведення свята 8 Березня ( див. Додаток 2 ) тощо, проведення репетицiй, керiвництво творчим колективом чи гуртком.
Крiм основних професiйних знань i вмiнь соцiальний педагог повинен знати основи рiзних видiв мистецтв (музики, лiтератури, живопису, хореографiї), знати закони психологiї творчостi та виховання, методику проведення занять i репетицiй як в iндивiдуальнiй, так i у груповiй формi.
Вiд загальної культури та знань соцiального педагога залежать свiтогляд, моральнi й естетичнi принципи вихованцiв.
Соцiальний педагог як органiзатор, керiвник, режисер-постановник в художньо-творчiй дiяльностi ставить за мету залучати молодь до творчої дiяльностi, до мистецтва, створювати оптимальнi умови для її духовного росту та реалiзацiї творчих умiнь, виступає органiзатором рiзного роду свят, якi розширюють кругозiр школярiв, сприяють їх всебiчнiй обiзнаностi, наприклад свято книги для учнiв – старшокласникiв "Читай и богатей" (див. у додатку).
Наприклад, основна вiдмiннiсть полягає в нерегламентованостi, у вiдсутностi офiцiйно закрiпленої структури внутрiшньої органiзацiї колективу та взаємостосункiв мiж його членами. Творчий колектив органiзовується на добровiльних началах, в основi його створення лежать особистiснi бажання, добровiльнiсть та iнтереси; дотримання й урахування принципiв зацiкавленостi та демократичностi посiдають тут чи не найголовнiше мiсце.
Другою важливою ознакою є те, що соцiальний педагог як органiзатор, керiвник, режисер-постановник органiзовує творчу аматорську дiяльнiсть, яка не регламентується трудовим чи якимось iншим законодавством, на вiдмiну вiд такої у школi чи ВНЗ.
І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо-творча дiяльнiсть, є мистецтво, художня творчiсть. В iнших закладах та установах цi засоби використовуються частiше за все як допомiжнi. У роботi ж соцiального педагога з творчим колективом вони є головним, домiнуючим. Адже творчiсть - дiяльнiсть, яка породжує щось якiсно нове, що вiдрiзняється неповторнiстю, оригiнальнiстю й суспiльно-iсторичною унiкальнiстю. Творчiсть специфiчна для людини, оскiльки завжди передбачає творця - суб'єкта творчої дiяльностi; у природi вiдбувається процес розвитку, але не творчостi. Отже, творчiсть притаманна тiльки людинi.
Соцiальна творчiсть визначається потребами суспiльства, якi, у свою чергу, зумовлюють вiдносини людей у суспiльствi, а також ставлення до навколишнього середовища. Соцiальнiй творчостi притаманне усвiдомлення важливостi своєї дiяльностi. Людина повинна розумiти мотиви, причини своєї соцiальної творчостi, координувати свої зусилля. Соцiальна творчiсть задовольняє потреби суспiльства тiльки тодi, коли людина усвiдомлює свою належнiсть до цього суспiльства, якщо соцiальнi проблеми хвилюють її, як власнi. Тi, хто дiє, розумiючи необхiднiсть змiн у життi суспiльства, будуть сприяти тiльки позитивним зрушенням.
При розглядi даної проблеми, насамперед, слiд зазначити основнi завдання, якi визначаються соцiальним педагогом у роботi з творчим колективом. До них належать:
- задоволення потреб кожного члена колективу;
- формування естетичних смакiв i вподобань;
- створення умов для творчої самореалiзацiї особистостi [5; 124].
та поширення даного виду дiяльностi в цьому випадку є другорядною, на перше мiсце виступає функцiя виховна.
Виховний аспект у професiйнiй дiяльностi соцiального педагога з учасниками колективу характеризується складнiстю, багатограннiстю.
Колектив - вiдносно компактна соцiальна група, яка об'єднує людей, зайнятих розв'язанням конкретного суспiльного завдання; створюється на спiльностi цiлей, принципiв спiвробiтництва, поєднує iнтереси iндивiда й суспiльства. Отже, у роботi iз творчим колективом є свої специфiчнi особливостi.
Перша особливiсть виявляється в тому, що виховна дiяльнiсть соцiального педагога повинна бути свiдомо органiзованою та систематичною, з чiтким визначенням мети, методiв i прийомiв.
Друга особливiсть проявляється в тому, що соцiальний педагог, на вiдмiну вiд професiйних i культурно-масових працiвникiв, якi працюють iз професiйними художнiми колективами, сам створює колектив та органiзовує всiй творчий процес.
Третя особливiсть - виконавська майстернiсть учасникiв колективу. Слiд зазначити, що рiвень виконавських умiнь окремих учасникiв i творчого колективу в цiлому прагне досягнути високопрофесiйного. І це схвально, але порiвнювати, наприклад, виступи аматорських творчих колективiв iз професiйними не треба, бо перед ними ставляться рiзнi завдання та цiлi.
Найголовнiшими в даному питаннi є проблеми методичної пiдготовленостi соцiального педагога, оволодiння ним формами та прийомами передачi знань, навчання дiтей i молодi конкретним навичкам i вмiнням. Як показують досвiд i практика, в одних випадках соцiальний педагог як керiвник може бути сильнiше пiдготовленим як виконавець, в iнших - як методист чи як педагог. Але володiння кожним з цих умiнь вiдiграє важливу роль в органiзацiї творчої дiяльностi.
Четверта особливiсть дiяльностi соцiального педагога обумовлюється тим, що заняття, репетицiї, проведення свят повиннi враховувати елемент вiдпочинку. Учасники творчого колективу не можуть займатись художньою творчiстю стiльки, скiльки часу вони придiляють своїй основнiй дiяльностi. Тому на заняттях творчих колективiв, на репетицiях так необхiдно поєднувати виконавськi виховнi моменти з елементами розваг i вiдпочинку.
Перерахованi вище особливостi дiяльностi соцiального педагога визначають i специфiку його педагогiчної, психологiчної та професiйної пiдготовки.
Соцiальний педагог повинен мати ще й особливi здiбностi, а саме: психомоторнi, музичнi, вокальнi, артистичнi, художнi, лiтературнi.
Професiйна дiяльнiсть соцiального педагога як керiвника творчого колективу вирiзняється особливою складнiстю й багатограннiстю. Вона важко пiддається регламентацiї, визначенню єдиних структурних форм органiзацiї.
Одним з головних аспектiв у дiяльностi соцiального педагога є розумiння ним самим важливостi та необхiдностi постiйного оволодiння спецiальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свого педагогiчного iнструментарiю.
Творчий i виховний процес буде ефективним у тому випадку, якщо вiн проводиться цiлеспрямовано, планово i якщо вiн керований та контрольований. Соцiальний педагог як керiвник у процесi проведення знань, репетицiй, виступiв на святi тим самим забезпечує виконання своїх функцiй перед колективом, установою, в якiй вiн працює, i врештi-решт перед суспiльством.
Соцiальний педагог як керiвник творчого колективу повинен постiйно оволодiвати спецiальними знаннями та навичками, збагачувати та вдосконалювати свою педагогiчну технiку, прийоми впливу на особистiсть i колектив. Це i постановка голосу, мистецтво iнтонування, погляду, рухiв.
Однiєю з важливих педагогiчних характеристик керiвника творчого колективу є здатнiсть вибудовувати художньо-творчий процес iз визначеною заздалегiдь перспективною метою та основними завданнями. Для соцiального педагога в художньо-творчiй дiяльностi важливим є не тiльки визначити мету виховання, а й вiднайти адекватнi форми та засоби для її досягнення. В. О. Сухомлинський писав: "Без наукового передбачення, без умiння закладати в людинi сьогоднi тi зерна, якi зiйдуть через десятилiття, виховання перетворилося б у примiтивне наглядання, вихователь - у неграмотну няньку, педагогiка - у знахарство. Треба науково передбачати - у цьому суть культури педагогiчного процесу".
створювати в ньому стiйкий позитивний мiкроклiмат.
Труднощi, якi трапляються у практичнiй дiяльностi, досить часто обумовлюються дефiцитом часу. В умiннi миттєво оцiнити ситуацiю, яка виникла, i полягає висока професiйна майстернiсть соцiального педагога.
Професiйна дiяльнiсть соцiального педагога в дозвiллєвiй сферi базується на його постiйному прагненнi до бiльш поглибленого пiзнання учасникiв, виявлення їх психологiчних, професiйних, вiкових, соцiальних особливостей. Це пiзнання повинно протiкати в динамiцi, у розвитку, бо кожний день, кожна репетицiя, кожне свято збагачують учасникiв, змiнюють їх внутрiшнiй свiт. Соцiальний педагог повинен чiтко виявляти духовнi iнтереси та можливостi (творчi, виконавськi, психологiчнi) кожного учасника, його морально-естетичний потенцiал, слабкi та сильнi сторони [ 13; 36 ].
Слiд також зазначити, що вивчення соцiальним педагогом вихованцiв повинно бути цiлеспрямованим i систематичним. Воно здiйснюється з метою вдосконалення всiх сторiн дiяльностi творчого колективу та досягнення максимального ефекту.
учасникiв, їхня налаштованiсть на творчiсть, емоцiйний стан.
Умiння соцiального педагога створити в колективi вiдповiдний морально-психологiчний мiкроклiмат, самому бути в емоцiйно-психологiчному вiдношеннi зразком для наслiдування (бадьорий настрiй, оптимiзм, життєрадiснiсть) є чи не найголовнiшими його якостями.
Варто сказати, що окремi психологiчнi властивостi та якостi, якi є спiльними для всiх керiвникiв, мають загальнi механiзми дiї в умовах адмiнiстративної дiяльностi. До таких рис вiдносяться: стiйкiсть нервової системи, здатнiсть до довготривалої роботи, сильна воля, твердiсть, смiливiсть i рiшучiсть у своїх дiях; адекватна реакцiя на зовнiшнi впливи, умiння приймати правильнi рiшення в умовах дефiциту часу, стресових ситуацiях; витримка, терплячiсть; оптимiзм, наполегливiсть, iнiцiативнiсть, цiлеспрямованiсть.
Вiдома в науцi загальна технологiя стилю керiвної дiяльностi (авторитарний, лiберальний, демократичний) певною мiрою стосується i соцiального педагога як керiвника творчого колективу в культурно-дозвiллєвiй сферi дiяльностi. Досвiд i практика доводять, що найбiльш оптимальним для соцiального педагога в роботi з творчим колективом за своїми якостями є демократичний тип керiвництва.
учасникiв. Це означає, що, крiм наявностi загальних рис керiвника, йому необхiднi специфiчнi психологiчнi якостi творця, органiзатора мистецтва - артистизм, сценiчнiсть, здатнiсть до перетворення (емпатiя), уява, творче мислення.
Артистизм i сценiчнiсть соцiального педагога дають можливiсть надавати своїм дiям, словам у процесi роботи високохудожньої змiстовностi; не хвилюватись на сценi, не тушуватись, упевнено почувати себе на людях, зосереджувати їх увагу на собi як на творцi.
Здатностi до емпатiї останнiм часом у науковiй i науково-публiцистичнiй лiтературi придiляється велика увага. Емпатiя - це здатнiсть педагога, художника iдентифiкувати себе з учнем (з iншою особою), стати на його позицiю, роздiлити його iнтереси, радощi, розчарування, побачити його очима виниклi проблеми. Емпатiя - це здатнiсть розумiти внутрiшнiй свiт iншої людини.
Уява, творче мислення, емпатiя допомагають соцiальному педагогу краще розумiти учасникiв свого колективу: що їх хвилює, що вони вiдчувають у кожнiй конкретнiй ситуацiї, наскiльки їх iнтереси збiгаються з вирiшуваними завданнями. А це у свою чергую призводить у кiнцевому результатi до взаєморозумiння.
Взаєморозумiння - спосiб вiдносин мiж людьми, соцiальними групами, колективами, органiзацiями та країнами, коли осмислюється й ураховується точка зору чи позицiя сторiн, якi спiлкуються. Об'єктивно основою взаєморозумiння є спiльнiсть iнтересiв, близьких чи вiддалених цiлей, поглядiв, а також взаємна поступливiсть певними iнтересами. Воно досягається обмiном думками та цiнностями, вивченням реальної сутi справи та нагромадженого досвiду.
У практичнiй роботi соцiального педагога особливе мiсце обiймають довiрливi контакти з учасниками як на заняттях, репетицiях, так i на вечорах вiдпочинку, спортивних змаганнях. У цих природних умовах, пiзнаючи iнтереси, внутрiшнiй свiт, психологiчнi особливостi учасникiв, спосiб їхнього життя, соцiальний педагог, з одного боку, глибше розумiє їх, а з iншого - оцiнює себе, аналiзує свої вчинки, методи та прийоми впливу.
Не претендуючи на вичерпнiсть i безапеляцiйнiсть висвiтлених положень, якi стосуються професiйної дiяльностi соцiального педагога як керiвника творчого колективу, важливо пiдкреслити, що при пiдготовцi майбутнiх фахiвцiв особливу увагу слiд придiляти специфiцi їх дiяльностi в культурно-дозвiллєвiй сферi, а також формуванню в них специфiчних умiнь i навичок, якi сприятимуть здiйсненню художньо-творчого процесу на високому професiйному рiвнi та творчому вихованню майбутнього молодого поколiння.
І тому, щоб досягти позитивних результатiв у пiдготовцi фахiвцiв у сферi дозвiлля, необхiдно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратися на методичнi засади навчання професiйної майстерностi. Вони полягають у слiдуючому:
час;
- основи професiйної майстерностi фахiвця культурно-дозвiллєвої дiяльностi закладаються в процесi як органiзаторсько-утворюючої, так i художньо-творчої дiяльностi;
- процес навчання професiйної майстерностi у ВНЗ забезпечується колективною працею викладачiв i практикiв;
- основою формування професiйної майстерностi є взаємозалежний процес – викладач – студент [12; 67].
Методичнi засади навчання професiйної майстерностi фахiвця культурно-дозвiллєвої дiяльностi також включають постановку й обґрунтування мети навчання, виходячи з тiєї чи iншої моделi фахiвця й спецiалiзацiї, виявлення необхiдного взаємозв’язку теоретичної та спецiальної пiдготовки в умовах конкретної дiяльностi, визначення ролi, значущостi та корисностi навчальних дисциплiн у процесi навчання, змiсту навчальних дисциплiн i налагодження мiжпредметних зв’язкiв.
В основi органiзацiї процесу навчання професiйної майстерностi повиннi лежати такi методичнi принципи:
1. Логiчна наступнiсть i послiдовнiсть у вивченнi як окремих дисциплiн, так i їх циклiв, що складають основу професiйної майстерностi;
визначення оптимального спiввiдношення рiзних видiв занять iз загальнонаукових спецiальних дисциплiн, дисциплiн спецiалiзацiй;
3. Оптимальне спiввiдношення обов’язкових дисциплiн i факультативiв, час для самостiйної роботи студентiв i iндивiдуальних занять з викладачем [12; 86 ].
вiдтворення культурних норм i цiнностей. Обидва цi положення гармонiйно сполучають у цiй моделi навчання професiйної майстерностi фахiвця культурно-дозвiллєвої дiяльностi й залишають простiр для її подальшого розвитку.
Одним з головних завдань методичної роботи є вдосконалення професiйного рiвня спецiалiстiв культурно-дозвiллєвої дiяльностi, пiдвищення їх квалiфiкацiї та рiвня загальнокультурного розвитку, розширення наукового кругозору. Питання про перепiдготовку кадрiв завжди актуальне. Розвиток суспiльства й пiдвищення компетентностi фахiвцiв є поняттями нероздiльними й залежить вiд того, наскiльки швидко й глибоко кожна людина переймається розумiнням необхiдностi радикальних змiн, наскiльки компетентно вона буде працювати на своїй дiлянцi. Цi проблеми торкаються й культурно-дозвiллєвої дiяльностi, стосуються працiвникiв сфери дозвiлля. Ця категорiя працiвникiв завдяки творчому характеру своєї працi, її багатофункцiональностi, мiнливостi форм i змiсту роботи бiльше, нiж iншi, має потребу в постiйному збагаченнi новими iдеями, свiжими думками, передовим досвiдом.
Одним iз дiючих механiзмiв, здатних вирiшити це завдання, є система пiдвищення квалiфiкацiї й перепiдготовки кадрiв. До неї входять: удосконалення професiйної майстерностi спецiалiстiв сфери дозвiлля, що мають професiйну пiдготовку; професiйна профорiєнтацiя й навчання професiйної майстерностi кадрiв, якi мають неспецiальну пiдготовку чи досвiд роботи в iнших галузях; засвоєння професiйних навичок i введення в професiю частини кадрiв, якi не мають нiякої професiйної пiдготовки.
рiвня кадрiв; диференцiйованiсть; розмаїтiсть форм i методiв навчання. Ця система мiстить у собi рiзнi рiвнi й форми пiдвищення квалiфiкацiї. Це iнститути, факультети, курсi (очнi, заочнi), стажування, семiнари, школи передового досвiду, творчi школи тощо.
Здебiльшого в iнститутах i на курсах пiдвищення квалiфiкацiї основними формами навчання є семiнари, дiловi iгри, обмiн досвiдом, стажування на базi позашкiльних закладiв, лабораторнi й практичнi заняття, розбiр конкретних проблемних ситуацiй.
Основним чинником, що забезпечує в системi пiдвищення квалiфiкацiї застосування активного методу навчання, виступає примусова активiзацiя мислення, коли людина ставиться перед необхiднiстю самостiйного ухвалення рiшення найшвидшого оволодiння навичками колективної дiяльностi, iншими практичними питаннями. Це вiдповiдає й особистiснiй установцi слухача, його цiльовим завданням – заповнити iснуючi вади в знаннях i практичних навичках.
З iншого боку, застосування методiв активного навчання створює умови для наукового аналiзу дiлових якостей соцiальних педагогiв, працiвникiв, органiзаторiв позакласної роботи, для правильного пiдбору й розмiщення, створення резерву керiвного складу кадрiв.
також режисера-постановника.
Безпосередньо з цiєю роботою вони пов'язанi тодi, коли створювана ними педагогiчна ситуацiя припускає тимчасово стабiльну спiльнiсть учасникiв, дозвiллєва дiяльнiсть яких протiкає в умовах обмеженого простору – на вечорах, ранках, виставах, конкурсах i т. п.
Приступаючи до роботи над сценарiєм, необхiдно перш за все мати уявлення про те, для кого i з якою метою проводитиметься захiд: з метою розваги, освiти або надання безпосереднього виховного впливу.
пiти шляхом популярної лекцiї й екскурсiї в художнiй музей. Але результативнiшим для цiєї вiкової групи буде, наприклад, проведення вечора, в основу якого покладений конкурс "iгрових картин", пiд час якого самi пiдлiтки вiдтворюватимуть те або iнше жанрове живописне полотно, а суперники будуть угадувати його назву й автора [25; 34 ].
Далi слiд мати уявлення про те, де й коли буде проводитися захiд, його тривалiсть, яка кiлькiсть людей буде задiяна, яких фiнансових витрат воно зажадає, який потрiбен буде реквiзит.
Наступний етап роботи над сценарiєм – це його композицiйне рiшення, тобто побудова, розташування складових дiї компонентiв, установлення мiж ними смислової й хронологiчної залежностi – порядок їх включення в дiю.
Окрiм загального композицiйного рiшення, у сценарiю розробляються й композицiї кожного з вхiдних у нього елементiв – конкурсiв iгор, концертiв, вистав, атракцiонiв, оскiльки кожна форма масової дозвiллєвої дiяльностi є дiєю органiзованою, то ця дiя будується на основi загальних драматургiчних принципiв. Сценарiй повинен мати зав’язку, розвиток, кульмiнацiю, яка фактично є фiналом, розв'язкою дiї, його вищою емоцiйною точкою. Окрiм опису сюжетного ходу, складових компонентiв та їх наповнення, сценарiй включає тексти ведучих.
У практицi органiзацiї й проведення масової дiяльностi у створеннi сценарiю особливо важливий другий етап роботи над сценарiєм – розробка постановного плану. Постановний план складається з двох частин. Перша мiстить розробку структури й змiсту вузлових блокiв дiї, iгрових майданчикiв, послiдовнiсть епiзодiв, свiтла, звукопартiтури.
Постановний план будується за такою схемою:
- найменування епiзоду;
- перелiк учасникiв;
- реквiзит;
- характер i змiст звукового супроводу;
Друга частина – вiддзеркалення загальних, таких, що вiдносяться до всього вечора в цiлому, моментiв. До них належать: оформлення примiщення, музичний супровiд, розробка запрошень, якщо це необхiдно, а також розподiл обов'язкiв кожного. І при задумi заходу, i при створеннi його сценарiю необхiдно уявляти собi майбутнiй обсяг роботи й кiлькiсть часу, що потрiбно витратити на його пiдготовку. Необхiдно врахувати, що той, хто прийшов на вечiр, не повинен бути свiдком органiзацiйної суєти, доробок. Сприяє цьому монтажний лист, у якому похвилинно розписується хiд заходу, тобто скiльки часу видiляться на кожен епiзод.
У сучаснiй педагогiцi органiзатори позакласної роботи та соцiальнi педагоги, органiзовуючи дозвiлля школярiв, обов'язково використовують iгрову позицiю.
"учитель – учень". Це основна функцiя iгрової позицiї педагога, яка сприяє створенню творчої атмосфери [25; 78 ].
Органiзатор гри – соцiальний педагог, здатний регулювати iгровi процеси, – виходить на реальний досвiд iндивiдуальних або колективних переживань, на природжений демократизм дiтей, на їх здатнiсть або нездатнiсть прояву органiзаторських даних, особисту iнiцiативу, умiння стримувати свої егоїстичнi пориви, поступатися партнерам по грi, на самовладання, солiдарнiсть, вiдповiдальнiсть за свої дiї й дiї товаришiв. Керiвництво грою, перш за все, є управлiння ставленням дiтей до дiйсностi.
Необхiдно враховувати й вiковий склад тих, хто грає. В одних випадках спiлкування дiтей молодшого i старшого вiку необхiдне для пiдтримки iгрової атмосфери, розвитку мiжколективних зв'язкiв, в iнших – небажане, оскiльки заважає розвитку духу змагання, творчої розкутостi.
Щоб соцiальному педагогу "ввiйти" до значення "Стати близьким" у колективi, у його неформальну сферу спiлкування, а неформальна сфера – свого роду святая святих дитинства, їх iнтимний свiт, у цiй сферi групуються й зберiгаються моральнi цiнностi дiтей, їх правила життя, їх дiйсне ставлення до себе, товаришiв, до дорослих, необхiдна взаємна довiра.
Якщо неформальна сфера спiлкування дiтей створюється тривалим спiльним спiлкуванням або єднiстю уявлення про свiт, про речi, єднiстю ставлення до того, що оточує, то iгрова сфера спiлкування є результатом об'єднання неформальної сфери спiлкування з формалiзовано-iгровою.
Характер взаємодiї дiтей i дорослих у грi визначається самою її природою як дiяльностi самостiйної, добровiльної, творчої. Тут виключена авторитарна форма спiлкування й показана спiльна, колегiальна дiяльнiсть, спiвпраця.
Вiдзначимо деякi особливостi взаємодiї, обумовленi ступенем включеностi педагогiв у гру.
У вiльних iграх, де дiти самi вибирають гру, самi органiзують, самi забезпечують її процес, результат, вихователь займає головним чином непряму позицiю: дипломатично впливає на вибiр гри, її етичну атмосферу, в iграх не беручи участь. Цю позицiю можна було б назвати позицiєю дистанцiї.
Для iгор, здiйснюваних у межах органiзованого виховного процесу, найбiльш типовi позицiя часткової включеностi, iгрова позицiя й позицiя колективного прикладу.
Що ж означає часткова включенiсть педагога в гру? Це такий рiвень взаємодiї, коли дорослi допомагають дiтям порадою, безпосередньо органiзаторською роботою або обговоренням "на рiвних" – не на всiх етапах гри, а лише на якомусь одному: або спочатку, коли йде вибiр гри або народжується задум нової, або в ходi її органiзацiї, у посередництвi, у суддiвствi, або на час пiдбиття пiдсумкiв.
Необхiдно вiдзначити, що ступiнь включеностi вихователiв у гру багато в чому обумовлений пiдготовленiстю вихованцiв, їх досвiдом участi в колективних справах, рiвнем їх самостiйностi. Залежно вiд цих параметрiв педагоги, бiльшою чи меншою мiрою, включаються в гру як наставники й органiзатори.
у дорослого в грi завжди залишається педагогiчне надзавдання.
Позицiя колективного прикладу заснована на психологiчному механiзмi наслiдування: педагогiчний колектив або група його представникiв як самостiйна команда включається в дитячi конкурси, змагання або бере на себе виконання частини сюжету, театралiзацiї у творчiй рольовiй грi [ 27; 87].
Таким чином, вони прикладом свого ставлення до справи, один до одного впливають на дiтей, на виховуючу атмосферу в грi. Цiннiсть такого пiдходу до педагогiчного керiвництва грою полягає в тому, що дорослi можуть дати дiтям наочний зразок досить високого рiвня, а це – найважливiше завдання виховання в будь-якiй дiяльностi, у будь-якому педагогiчному процесi.
Ігрова дiяльнiсть, усвiдомлено змодельована її органiзатором, тодi залишається грою самобутньою, комплексною, профорiєнтацiйною, терапевтичною, коректувальною, тобто розвивальною, коли її органiзатори дотримуються таких принципiв:
1. Вiдсутнiсть примушення будь-якої форми при включеннi дiтей у гру – вiльне й абсолютне залучення дiтей у гру гарантує збереження їх iгрового настрою.
2. Принцип розвитку iгрової динамiки – вiн реалiзується через правила iгор, якi вiдпрацьовувалися сторiччями. Ведучий гри покликаний, зберiгаючи нормативну її схему, стимулювати творчiсть тих, хто грає, що пiдтримує динамiку. Саме рiзний творчий почерк гравцiв надихає на продовження гри, її розвиток.
що провокують на конфлiкти, розробка нових iгрових сценарiїв i т. п.
замiну гри працею.
5. Принцип переходу вiд простих iгор до складних iгрових форм – пов'язаний з поступовим поглибленням рiзноманiтного змiсту iгрових завдань i правил – вiд iгрового стану до iгрових ситуацiй, вiд наслiдування до iгрової iнiцiативи, вiд локальних iгор до iгор-комплексiв, вiд вiкових iгор до безповоротних, "вiчних" [ 22; 89 ].
Таким чином, головний статус будь-якого педагога в дитячiй грi – партнер, означає прямий або непрямий учасник по вiдношенню до тих, хто грає – дiтей. Гра компенсує неопрацьованiсть творчих форм узаємодiї вихователiв i вихованцiв, виводить на дiйсну спiвпрацю, на "суб'єкт-суб'єктнi" способи взаємодiї, на партнерство.
Турбота про збереження iгрової ситуацiї – одне з творчих обов’язкiв педагога-органiзатора гри.
- використання умовної iгрової термiнологiї;
- використання всiх видiв педагогiчного впливу в iгровiй формi;
- використання елементiв колективного змагання мiж малими групами.
Дотримання цих умов дасть можливiсть педагогу на тривалий час зберегти атмосферу, активiзувати дiяльнiсть дiтей.
Завершення гри логiчно органiзувати двома шляхами:
1) у методичнiй розробцi гри попередньо передбачати її фiнал;
2) завершення гри припадає на час перерви у спiлкуваннi з дiтьми. Пiдсумки гри пiдводять за традицiєю урочисто, вручають пам’ятнi знаки, оголошують подяки тощо.
Необхiдно вiдмiтити, що гра стане виховним чинником тiльки за таких умов:
- педагоги користуються iгровою позицiєю;
"iгровий" стиль;
- центральне мiсце в життi школяра займає праця (навчання), яка находиться в дiалектичнiй єдностi з грою [ 24; 98 ].
Отже, система пiдготовки й пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв сфери дозвiлля повинна забезпечувати необхiднi умови неперервної освiти, постiйного поповнення знань про новi напрямки культурно-дозвiллєвої дiяльностi, новi форми й методи роботи закладiв, якi займаються органiзацiєю дозвiлля учнiвської молодi.
ІIІ. Проблематика органiзацiї дитячого та пiдлiтковогодозвiлля
Серед окремих категорiй з якими ведеться дозвiллєва робота можна видiлити такi категорiї населення: пiдлiтки та молодь, дорослi люди похилого вiку, iнвалiди та сiм'ї. Робота з пiдлiтками й молоддю становить чiтку систему взаємодiї дитячих, пiдлiткових i молодiжних органiзацiй, громадських центрiв, бiзнесових кiл, культурно-мистецьких i релiгiйних iнституцiй. Соцiопедагогiчним прiоритетом у роботi з пiдлiтками та молоддю має бути iндивiдуальний пiдхiд, адресна спрямованiсть дозвiллєвих заходiв, орiєнтацiя та акцентуацiю внутрiшнього свiту особистостi. Такий пiдхiд забезпечується створенням необхiдного простору для неформального спiлкування, взаємодiї представникiв рiзновiкових груп, пiдготовки культурно-дозвiллєвих програм, що не лише вiдповiдають новiтнiм технологiям, а й вiдрiзняються творчою конструктивнiстю, належним естетичним рiвнем та емоцiйним забарвленням, позитивно впливають на духовний свiт особистостi. В умовах дозвiллєвої дiяльностi використовуються рiзнi форми виховання пiдлiткiв та молодi. Вони визначаються постiйнiстю та систематичнiстю у вихованнi; диференцiйованим пiдходом до рiзних соцiально-демографiчних угрупувань та осiб, залученням пiдлiткiв та молодi до активної суспiльно корисної та особистiсно-значущої дiяльностi; стимулюванням та регулюванням самовиховання i саморозвитку молодi, вирiшенням її соцiально-культурних проблем, реалiзацiєю соцiальних та економiчних iнiцiатив, розкриттям творчого потенцiалу особистостi; оптимальним поєднанням отриманих теоретичних знань з практичною дiяльнiстю [1; 113].
Прiоритет у дозвiллєвiй роботi з пiдлiтками та молоддю надається програмам, спрямованим на: органiзацiю змiстовного дозвiлля пiдлiткiв та молодi, розвиток творчого та духовного потенцiалу молодi в iнтересах її становлення та самореалiзацiї, профiлактику та попередження правопорушень, i негативних явищ у пiдлiтковому та молодiжному середовищi, популяризацiю здорового способу життя, пiдтримку талановитої молодi, сприяння професiйнiй орiєнтацiї та працевлаштуванню.
Але органiзованими формами дозвiлля у позашкiльних закладах охоплена незначна частина цiєї вiкової категорiї. Пов'язаний з економiчною скрутою недостатнiй розвиток соцiально-культурної сфери, її матерiально-технiчна база i, головне, вiдсутнiсть як штатiв, так i спецiально пiдготовлених спецiалiстiв позашкiльного виховання створюють чимало проблем у сферi духовного i фiзичного виховання пiдростаючого поколiння. Певну занепокоєнiсть викликають i деякi моральнi сторони дитячого дозвiлля.
Дiюча мережа позашкiльних навчально-освiтнiх закладiв найбiльш розвинена, звичайно у великих мiстах України: Києвi, Одесi, Харковi, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цих великих мiстах спостерiгається чiтка тенденцiя до зниження вiдсотка залучення школярiв до гурткiв позашкiльних закладiв порiвняно з пiдвищенням кiлькостi населення. Це, в свою чергу, сприяє активiзацiї зацiкавленостi батькiв i педагогiв у тому, щоб якомога бiльше залучати дiтей та пiдлiткiв до виховної роботи безпосередньо в школах, схиляючись навiть до того, щоб оплачувати рiзнi види гурткової роботи. При цьому дiти молодшого шкiльного вiку найчастiше можуть займатися музикою, танцями, спортом, дiти старшого шкiльного вiку бiльш схильнi до вивчення iноземної мови, до занять у планi пiдготовки до вступу у вищi навчальнi заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вмiннями [2;44].
За останнi роки широкого розповсюдження набули iгровi автомати та комп'ютернi iгри. Комп'ютерна, "кнопочна" гiмнастика не формує потреби фiзичного та морального розвитку дитини. Викликає сумнiв i змiст комп'ютерних програм. Як правило, програми iмiтують полiт бойового лiтака, пересування корабля або танка, пуск ракет та скидання бомб. Такий пiдхiд формує у граючого ставлення до вiйни, як до розваги, а до життя людей, як до несуттєвого фактора. Мабуть, до розробки гуманiтарної сторони iгрових програм слiд залучати соцiологiв, психологiв, педагогiв, культурологiв. Гра, як провiдний вид дiяльностi у дитячому вiцi, повинна давати духовну поживу не тiльки розуму, а й серцю.
робить проблематичним змiстовний духовний розвиток у наступних вiкових перiодах. Молодi люди виходять на наступний рiвень засвоєння культури з недостатньо розвиненим естетичним смаком, абсолютно "неозброєними" необхiдними навичками культури спiлкування та поведiнки. Отже порушується спадкоємнiсть у створеннi та засвоєннi культурних цiнностей. Тому бiльшiсть проблем у культурi молодi дуже часто приходять з бiльш раннiх перiодiв соцiалiзацiї.
Сьогоднi, поза всяким сумнiвом, основнi зусилля культурно-дозвiллєвої сфери мають бути спрямованi на створення умов змiстовного дитячого дозвiлля. З урахуванням об'єктивної послiдовностi соцiально-культурного розвитку, органiзацiю дозвiллєвої дiяльностi, її структуру, змiст необхiдно здiйснювати за вiковими перiодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 рокiв i далi. Для iлюстрацiї наведемо результати соцiологiчного дослiдження, проведенi Українським iнститутом соцiальних дослiджень. Респонденти репрезентували вiкову категорiю 14-25 рокiв. Цiй вiковiй категорiї притаманний свiдомий вибiр дозвiллєвої дiяльностi на пiдставi цiннiсних орiєнтацiй, засвоєних на попереднiх етапах соцiалiзацiї.
Вiдповiдi на запитання "Як часто ви вiдвiдували культурнi заходи протягом року?" - дають таку картину. Дозвiллєва дiяльнiсть молодi майже на двi третини проходить поза закладами культури - 61,3 % всього масиву вiдповiдей припадає на вiдповiдь "нiколи"; 28,1 % - на вiдповiдь "iнодi"; 8,9 % - "часто". Якi ж форми дозвiлля обирає молодь? Серед усього масиву вiдповiдей "часто" за окремими видами дозвiллєвої дiяльностi вiдповiдi розподiлились так: вiдвiдування дискотек - 28,8 %, спортивних закладiв - 27 %, вечорiв вiдпочинку в БК - 12,9 %, нiчних клубiв - 11,9 %, (всього 80,6 %). В той же час вiдвiдування вистав становить - 2,8 %, музеїв - 1,7 %, художнiх експозицiй -1,5 %, концертiв класичної музики - 1,2 % (всього 7,2 %). Отже напрошується висновок щодо прiоритетiв: молодь сьогоднi вiддає перевагу формам дозвiлля гедонiстичного рекреацiйного спрямування. Закономiрною є перевага фiзично активних форм дозвiлля (вiдвiдування дискотек та спортивних секцiй, що складають 55,8 %). Помiтно значна частина форм дозвiллєвої дiяльностi, що є пасивними стосовно духовного та iнтелектуального розвитку молодi. Так, спостерiгається дуже низький вiдсоток вiдвiдувань дозвiллєвих заходiв, пов'язаних з накопиченням технiчних знань - технiчнi експозицiї вiдвiдували: "часто" - 1,7 %, "iнодi" - 15,1 %, "нiколи" - 80,2 % опитаних. Причому пiд час опитування не з'ясовувалось, який вiдсоток вiдвiдувань технiчних експозицiй здiйснено за службовою необхiднiстю, з метою придбання обладнання розважального характеру. Молодь також не вiдвiдує заходiв, що вимагають роботи душi, спiвпереживання. Так, концерти класичної музики, наприклад, вiдвiдують "часто" - 1,3 % опитаних, "iнодi" - 10,7 %, "нiколи" - 85,5 %. [ 26 ].
Наведенi данi дозволяють дiйти висновку, що нинi в України активно формується людина з рацiоналiстично - споживацьким ставленням до цiнностей i явищ культури. Молода людина з такими цiннiсними орiєнтацiями неспроможна мирно спiвiснувати в соцiальному середовищi. Сутнiсть її дiяльностi спрямована на задоволення власних потреб. І якщо на перепонi такої дiяльностi стають норми, вони сприймаються як шкiдливi й непотрiбнi. Результатом такого сприйняття нормативних систем є те, що вiдхилення стає нормою певної субкультури.
Висновки
].
На сьогоднi утворилася суперечлива ситуацiя: безперечнi здобутки розвитку українського суспiльства не реалiзуються внаслiдок слабкої освiтньої пiдготовки дiтей та молодi в соцiально-виховнiй сферi; випускники загальноосвiтнiх шкiл не оволодiвають знаннями, необхiдними їм для подальшої соцiальної взаємодiї в суспiльствi; випускники педагогiчних унiверситетiв майже не набувають навичок з основних знань у сферi соцiально-дозвiллєвої освiти, унаслiдок чого вiдчувають себе невпевненими в подальшiй роботi.
У розбудовi нової системи виховання одним iз першочергових завдань вищої школи є пiдготовка майбутнього соцiального педагога до органiзацiї в сучасних умовах виховного процесу з пiдлiтками та молоддю. Двi головнi тенденцiї визначають нинi подих епохи та спрямованiсть всесвiтнiх трансформацiй: глобалiзацiї та нацiональної самоiдентифiкацiї народiв i культур в iнформацiйному суспiльствi. Соцiальний педагог має реагувати на них першим. Вiн має навчити дiтей та молодь толерантно сприймати етнiчне, релiгiйне, конфесiйне, нацiональне, майнове розмаїття, бачити та поважати людину.
Система соцiально-виховної роботи цiлком звернена до особистостi дитини, спрямована на формування творчої особистостi, на розвиток iндивiдуальних здiбностей i талантiв, на забезпечення умов для самореалiзацiї кожного вихованця. "Виховання - це, насамперед, людинознавство", - зазначав В. О. Сухомлинський [ 23; 55 ].
Важливу роль в усвiдомленнi соцiальної сутностi дозвiлля вiдiграє визначення функцiй дозвiллєвої сфери. Функцiї дозвiлля вiдтворюють потреби суспiльства, закономiрностi суспiльного розвитку, природу дозвiлля, мають на метi максимально залучити особистiсть до дозвiллєвої сфери, сприяти розвитку її самостiйностi, iнiцiативи та активностi.
– форми та методи дозвiлля застосовуються за певними етапами вiдповiдно до вiку iндивiда: немовля, дитинство, юнiсть, повнолiття, середнiй вiк, зрiлий вiк;
Отже, ефективнiсть соцiального виховання пiдлiткiв i молодi великою мiрою залежить вiд професiйного рiвня соцiального педагога. Соцiальний педагог у процесi художньо-творчої дiяльностi з вихованцями досить часто виступає в ролi сценариста, органiзатора, режисера-постановника рiзноманiтних театралiзованих заходiв (театралiзованих i збiрних концертiв, вечорiв, розважальних програм, свят), а тому вiн повинен володiти як професiйними, так i специфiчними знаннями й умiннями.
Майбутнє нашої країни прямо залежить вiд пiдготовки та роботи соцiальних педагогiв. На даному етапi Україна потерпає вiд наркоманiї, проституцiї, насильства, зростання дитячої та пiдлiткової злочинностi тощо. І ми задаємо собi питання: чому? А чи не тому, що в процесi полiтичних перемiн на початку 90-х рокiв, процес виховання пiдростаючого поколiння вiдiйшов дещо на другий план. Тому потрiбно зробити вiдповiднi висновки, щоб не допустити ще гiршої ситуацiї в майбутньому.
Список використаної лiтератури
1. Бочелюк В. Й., Бочелюк В. В. Дозвiллєзнавство. Навчальний посiбник - К.: Центр навчальної лiтератури, 2006. - 208 с.
3. Воловик А., Воловик В. Педагогiка дозвiлля: Пiдручник. -Харкiв, І999. -470 с.
4. Закон України "Про позашкiльну освiту" м. Київ, 22 червня 2000 року
5. N 1841-III
6. Иванов И. П. Эндиклопедия коллективных творческих дед. - М.: Педагогика, 1989. - 208с.
7. Казакова Е. Л. Проектування освiтнiх програм: Методичнi матерiали. — Спб., 1994. – 280 с.
8. За ред. професора Капської А. Й. Соцiальна педагогiка. Пiдручник. К.: Центр навчальної лiтератури, 2006. – 367 с.
9. Карамян О. Педагогiчнi методи в соцiальнiй роботi. Соцiальна педагогiка: теорiя i практика, №2, 2005. – 260 с.
10. Киселева Т. Г., Красильников Ю. Д. Основи социально-культурной деятельности. — М.: Академия, 1995. - 470 с.
11. Корсун І. В. Соцiалiзацiя старшокласникiв у сферi вiльного часу. — Луганськ, 1996. - 206 с.
12. Красильников Ю. Д. Методика социально - культурного проектирования. М: Учеб. пособие, 1992. – 370 с.
13. Под ред. Н. Б. Крыловой. Новые ценности образования: тезаурус для учителей школьных психологов. К.: Кондор, 1995. – 328 с.
14. Пiд ред. Лебедева О. Е. Дополнительное образование детей: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 320 с.
15. Опарина Н. А. Педагогическое руководство культурно-досуговой деятельностью школьников. -М., 2007. -192 с.
16. Панина Т. С., Вавилова Л. Н. Современные способы активизации обучения: учебное пособие для студентов высшых учебных заведений – 2-е изд. – М.: Академия, 2006. – 176с.
17. Петрова І. В. Дозвiлля в зарубiжних країнах. Пiдручник. -К.: Кондор, 2005. - 408с.
18. Платон. Сочинения: В 3-х т. – М., 1987.
19. Постовий В. Г. Духовнiсть: потреби й iнтереси дiтей, батькiв, сiм'ї. Шкiльна бiблiотека. - К. : Київська правда, 2007. – 270 с.
21. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв № 433 вiд 6 травня 2001 року
"Про затвердження перелiку типiв позашкiльних навчальних закладiв"
22. Савченко А. М. История культурно-просветительской работы. Курс лекций.—М., 1991. 301 с.
23. Стрельцов Ю. А. Культурология досуга. – М: Просвещение, 2003. - 214 с.
24. Сухомлинский В. А. Методика воспитания коллектива. – М., 1981. – 356 с.
27. Український iнститут соцiальних дослiджень iменi Олександра Яременка. Спосiб доступу: URL: http://www.uisr.org.ua
28. Яременко, Н. В. Дозвiллєзнавство: навч. посiб. / Н. В. Яременко — Фастiв : Полiфаст, 2007. — 460 с.
|
