Нинi вiдчувається потреба в створеннi не тiльки нових типiв навчальних закладiв (гiмназiй, лiцеїв та iн.), а й новiтньої освiтньої системи як сукупностi довершених технологiй, що i є ведучi проблеми сучасної дидактики. Наставши годину оновлення психолого-педагогiчного змiсту дiяльностi освiтнiх закладiв України вiдповiдно до нового соцiального замовлення. Трансформацiя традицiйної освiти в особистiсно-орiєнтовану залежить вiд гуманiстичної спрямованостi педагогiв, потребує вiдповiдних змiн не лише в змiстi освiти (змiна навчальних планiв, програм, пiдручникiв), а й у самiй технологiї освiтнього процесу. Створення нового освiтнього просторовi має реалiзуватися в iдеях сучасних дидактичних системах
Принципове значення останнього в системi сучасної освiти неодноразово пiдкреслювалося в попередньому роздiлi.
Як вiдомо, поширенi поведiнковi орiєнтацiї в освiтi включають дiапазон рiзноманiтних стимулiв психологiчного, педагогiчного, методичного характеровi, якi слугують пiдкрiпленням поведiнки суб'єкта. Орiєнтацiя на особистiсть, яка навчається, врахування її мотивiв, iнтересiв, бажань, намiрiв, потреб, стилевi пiзнавальної дiяльностi, сприяють гнучкому моделюванню навчального процесу, ефективностi навчання. У зв'язку з цим, домiнування iдеї персоналiзацiї, елективностi, свободи вибору форм освiти самим суб'єктом навчання, дає можливiсть бiльш детально розглянути суб’єктно-дiльнiсний пiдхiд в умовах сучасного вузовi.
Не менш важливим є i у яковi вiн включень, вiд емоцiйних, когнiтивних факторiв, стимулiв культурологiчного характеровi, соцiального середовища оточення тощо.
теорiя рiвноваги
, побудована на нейтралiзацiї фрустрацiй, якi виникають у результатi вiдсутностi в навчальному процесi, у педагогiчному спiлкуваннi позитивних емоцiй, пiдкрiплення, емоцiйного сприятливого клiмату i на усуненнi деструктивних факторiв у процесi навчання.
проблеми цiлеутворення i цiлеполягання.
Також аналiзуються основнi положення комунiкативної дидактики, яка
припускає необхiднiсть стимулювання комунiкативних процесiв у навчаннi, змiну установок учнiв, створення педагогiчно доцiльних розумiв спiлкування, розгляд навчання як процесу iнтерiоризацiї знань, що припускає розвиток емотивної сфери, волi вибору форм i змiсту навчання.
Тодi як домiнуючим стимулом у всiх видах i формах навчання є новизна iнформацiї, змiсту освiти, а процеси її сприйняття, осмислення, кодування i декодування залежати вiд когнiтивного стилевi дiяльностi, iнтелектуальних здiбностей її перебоязкi, увага придiлена iнформацiйно-психологiчному пiдходу в навчаннi.
Ознайомлення iз широким колом тенденцiй, теорiй i напрямкiв у дидактиковi, дає можливiсть перебороти стереотипи i штампи в системi сучасного вищої освiти, а також створює реальнi стимули для перебудови її управлiнських стратегiй i тактик, iнтеграцiї нацiональної вищої школи у свiтову систему освiти.
Термiн «дидактика «вживають у педагогiки з початку XVII ст. Вперше вiн з'явився в назвi головного педагогiчного твору Я. А. Каменського (1592–1670), видатного чеського педагога й просвiтителя, «Велика дидактика». У своїй книзi вчений розробив змiст освiти, дидактичнi принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну форму навчання.
Значний вплив на розвиток дидактики малi педагогiчнi подивися французького вченого Жана-Жака Руссо (1712–1778), якi вiн продемонстрував у своєму творi «Емiль, або про виховання». Вчити, стверджував вiн, треба тому, що згодиться в життi, а також пропонував створити систему природного та вiльного виховання навчаємих, бо особистiсть винна бути вiльною як у виборi змiсту навчального матерiалу, так i в методах навчання.
В iсторiю дидактики внесене й iм'я нiмецького педагога Адольфа Дiстервега (1790–1866). Педагог вважав, що глибоке опанування навчаємими знань вимагає постiйного спонукання їх розуму до пiзнання, самодiяльностi в навчаннi. Причому найкращим є тiєї метод, який активiзує навчання.
Великий внесок у розвиток дидактики зробив видатний вiтчизняний педагог К. Ушинський (1824–1870). Його педагогiчнi дiй: «Праця в її психiчному i виховному значеннi», «Людина як предмет виховання» та iншi розкрили цiлiсну дидактичну систему, визначив основнi шляхи i засоби розвиваючого навчання.
Значний вплив на розвиток дидактики мала теорiя поетапного формування розумових дiї П. Я. Гальперiна (1901–1987).
Дидактика розглядається як самостiйний роздiл педагогiки i як самостiйна наука, термiн якої походити вiд грецького «didaktikos», що означає «повчати».
Дидактика – галузь педагогiки, яка розробляє теорiю освiти, навчання, а також виховання в процесi навчання.
Термiн «дидактика «у вищiй школi розглядається в межах концепцiї розумiння предмета й об'єкта педагогiки, а також у контекстi про єднiсть термiнiв для усiх галузей знань загальної педагогiки.
У вiдмiнностi вiд загальної дидактики, дидактика вищої школи призначена поставити на наукову основу рiшення наступних проблем:
· обґрунтування специфiчних прояв мети вищої освiти;
· обґрунтування соцiальних функцiй вищої школи;
· обґрунтування змiсту вищої освiти;
· наукове обґрунтування способiв конструювання педагогiчного процесу у вищiй школi i здiйснення навчальної дiяльностi;
· визначення оптимальних способiв, вибiр змiсту, методiв, форм, технологiй навчання в заставах вищої освiти та iн.
розкриває особливостi психiчних процесiв особистостi, шляхи формування їх здiбностей i потреб як якостей фахiвця. Усi це безпосередньо стосується процесу навчання.
Важливi та рiзнобiчнi зв'язки має дидактика з теорiєю виховання. Вона використовує загальнi закономiрностi, принципи i методи виховання, для оволодiння в процесi навчання основами науки, технiки, мистецтва.
Оскiльки дидактика виявляє закономiрностi спiлкування мiж студентами i викладачами, вона пов'язана iз соцiологiєю. З кiбернетики дидактика використовує знання про теорiю управлiння педагогiчними процесами, у першу чергу про управлiння процесом навчання. Дидактика пов'язана з методиками викладання окремих предметiв. Методики є спецiальними дисциплiнами педагогiки. Смороду вивчають проблеми викладання й учiння, властивi певному навчальному предметовi. Водночас методики використовують здобутки дидактики як загальну основу для вирiшення конкретних проблем вищої школи.
Поняття запозиченi iз iнших наук, вiдображують навчання iз окремого боковi, надають дидактики матерiал для теоретичного осмислення її власного предмета дослiдження. Власний понятiйний апарат дидактики виступає як упорядкована система i вишиковується коло головних категорiй «викладання» i «учiння «, виступаючих у своєї єдностi вдосконалення змiсту освiти i методики навчання вiдповiдно до потреб суспiльства. У перiод розбудови нацiональної вищої школи зусилля спрямованнi на оптимiзацiю навчального процесу, тобто органiзацiю його на В процесi свого розвитку дидактика вирiшує проблему в таких засiдках, якi дали б змогу досягти найкращих результатiв за найменших витрат години i зусиль. Удосконалення процесу навчання, модернiзацiя його форм i методiв вiдбувається водночас з iнтенсифiкацiєю викладання й учiння, що пiдвищує працездатнiсть студентiв i педагогiв, продуктивнiсть їх дiй, пiзнавальну самостiйнiсть, iнiцiативу i творчу активнiсть. Сучасна вища школа орiєнтована на формування iнiцiативної на основi iндивiдуалiзацiї особистостi студента.
Актуальним питанням дидактики є посилення мiжпредметних i внутрiпредметних зв'язкiв, що дає змогу заощаджувати навчальний година й ефективнiше формувати науковий свiтогляд, спираючись на фiлософську iдею єдностi предметiв i явищ.
Це завдання має практичне i теоретичне значення i вирiшається лише з урахуванням даних низки сумiжних наук – фiлософiї, етики, естетики, iсторiї, психологiї, мовознавства та iнших, що посiдають певне мiсце в загальнофiлософському вченнi про людину. З цих позицiй розглядається питання про предмет i об'єкт порiвняно галузi науково-педагогiчного знання-дидактики вищої школи.
Досить часто в лiтературi поряд з поняттям «предмет дидактики» уживається (як рiвнозначне йому) iнше – «об'єкт дидактики». Серед педагогiв, вчених iснує крапка зору, що предмет дидактики не може вживатися без свого об'єкта i смороду однаковi щодо загальної середньої, вищої шкiл та iнших.
Як складова нової галузi науково-педагогiчного знання – педагогiки вищої школи, – поняття «об'єкт дидактики вищої школи» має такi групи педагогiчних явищ, процесiв i фактiв, якi позначаються поняттям «навчальний процес», що є реально визначена галузь об‘єктивної дiйсностi.
системою становлення викладачiв до специфiчної форми пiзнання об'єктивної дiйсностi з метою активiзувати пiзнавальну дiяльнiсть студентiв як у цiлому, так i в межах тiєї чи iншої спецiальностi; друга-цi система становлення студентiв до специфiчних форм оволодiння суспiльним досвiдом, спецiальнiстю з метою їх використання в життi.
Суть питання полягає в тому, що стосунки, якi мають студенти i викладачi в процесi навчання не завжди позитивнi. Негативнi вияви змушують студентiв до непродуманих вчинкiв – вiдмовлення вiд подальшого навчання. У цьому контекстi сутнiсть об‘єкту дидактики полягає в доцiльнiй органiзацiї навчального процесу-як iз боковi викладачiв, кафедр, деканатовi, так з боковi студентiв, студентських органiзацiй. Уся ця складна система вiдносин взаємодiючих елементiв, основою якою є позначка навчання студентiв як майбутнiх спецiалiстiв, i є об‘єктом дидактики вищої школи.
(теорiї навчання) є навчальний процес
,
пiзнання, яка вивчає природу пiзнання iстини, об'єктивної дiйсностi стосовно розумiння сутностi педагогiчного процесу вищої школи.
Визначення предмета дидактики вищої школи є своєрiдним результатом систематизацiї й узагальнення тихнув знань, якi сформувалися трьох-чотирьох десятилiть активного розвитку цiєї нової галузi загальної педагогiки. Тому при визначеннi предмета дидактики вищої школи, слiд виходити з досягнутого рiвня розвитку науки, тобто ураховувати процес створення i функцiонування дiйсних вiдношень студентiв вищих навчальних закладiв, якi забезпечують можливiсть оволодiння ними змiстом освiти, формування духовно багатого, добропорядного, свiдомого громадянина, спецiалiста вищої квалiфiкацiї рiзних галузей народного господарства.
Вузiвська педагогiка конкретизує предмет дидактики в педагогiчних явищах, якi розкривають сутнiсть розмаїтого навчального процесу. У цьому розумiннi визначанням змiсту предмета дидактики можна вважати таке:
· здiйснення наукових дослiджень щодо окреслення змiсту освiти вiдповiдно до вимог суспiльства, що дає змогу пiдiбрати навчальний матерiал, який необхiдно засвоїти студентам, та певнi практичнi навички, якими смороду повиннi оволодiти за годину навчання у вищому закладi;
· розробка i створення системи принципiв процесу навчання на основi обробки виявлених закономiрностей викладання й учiння;
· узагальнення i розробка форм, методiв i прийомiв навчання, ознайомлення викладачiв зi способами i шляхами, за допомогою яких можна досягти цiлей учiння студентiв;
· створення i забезпечення навчально-матерiальної бази, засобiв навчання, якi мав би змогу використовувати викладач з метою виконання завдання процесу навчання.
Особливiстю предмета дидактики вищої школи є те, що вона вивчає проблеми навчання тiєю мiрою, якою придiляє значення для всiх навчальних предметiв разом.
Предметом дидактики вищої школиє процес пiзнання людиною навколишньої дiйсностi i собi, навчання i виховання, освiта й самоосвiта.
Як складова частина педагогiки вищої школи, дидактика має свiй категорiальний апарат. До нього передусiм належати основнi категорiї: навчання, викладання, учiння, пiзнавальна дiяльнiсть, змiст, сутнiсть, навчально-пiзнавальний процес, принципи, методи, форми, прийоми, засоби органiзацiї навчання, знання, умiння, навички та iншi.
Процес навчання за своєю сутнiстю є рухом студента шляхом пiзнання вiд незнання до знання, вiд повного до повнiшого, ширшого i точнiшого знання. У ходi навчального процесу в студентiв формуються пiзнавальнi, практичнi знання, вмiння i навички, вiдбувається їх розвиток i виховання. Навчання як процес є формою пiзнання об‘єктивної дiйсностi, оволодiння досвiдом людства, одним з видiв людської дiяльностi, взаємодiєю викладача й студента i складається з двох взаємозв‘язаних процесiв –
й учiння.
Поняття «навчальний процес» охоплює всi компоненти навчання: викладання – форми, методи, засоби навчання якими використовується викладач; учiння-форми, методи, засоби пiзнання якими використовується студент.
У процесi навчання вiдбувається взаємодiя мiж викладачем i студентом, а не просто вплив викладача на студента. Навчання викладач може проводити безпосередньо або опосередковано-через систему завдань. Результативнiсть навчання залежить вiд ефективностi взаємодiй мiж викладачем i студентом та впливу навколишнього середовища.
· цiльовий-постанова конкретної мети вивчення навчального матерiалу на заняттях згiдно до вимог квалiфiкацiйної характеристики випускника вищого навчального заставi;
· стимулююче-мотивацiйний – створення розумiв, якi спонукають студентiв до активної, творчої навчально-пiзнавальної дiяльностi та формують позитивну мотивацiю до становлення i виконання цiєї дiяльностi;
· змiстовий-орiєнтований на пiдбiр дисциплiн навчального плановi, смисловисть навчального плановi i пiдручникiв та сутнiсть навчальних зайняти;
· операцiйно-дiєви – визначення методiв, форм, прийомiв навчання студентiв якi оптимували засвоєння ними змiсту навчального матерiалу;
· контрольно-регулюючий – перевiрка засвоєння студентами знань, набуття умiнь навичок та внесення коректив до змiсту i методики навчання з метою пiдвищення ефективностi процесу навчання;
· оцiночно-результативний – виявлення рiвня знань, умiнь, навичок шкiрного студента, розкриття причин неуспiшностi в шкiрному конкретному випадку i результативнi дiї щодо їх усунення.
Методологiчною основою процесу навчання виступає теорiя пiзнання, яка вивчає природу наукового пiзнання його можливостi, головнi закономiрностi пiзнавальної дiяльностi людини. Пiзнання – є процес цiлеспрямованого вiдображення об'єктивної реальностi у свiдомостi людей. Процеси навчання i пiзнання спрямованнi на вивчення об'єктивної дiйсностi, її iстини. Смороду здiйснюються поступово: – осмислення iстотних властивостей, особливостей, зв'язкiв об'єкта вивчення на основi спостереження; – застосування здобутих знань на практицi чи в навчаннi або перевiрка здобутих у процесi пiзнання знань на практицi. Навчання визначається як специфiчна форма пiзнання об'єктивної дiйсностi, набуття суспiльного досвiду. Взаємозв'язок мiж навчанням i науковим пiзнанням полягає в тому, що смороду спрямованi на вивчення законiв i закономiрностей об'єктивної реальностi.
Однак мiж процесом навчання i процесом наукового пiзнання є певнi вiдмiнностi. Це визначається в тому, що на рiзних етапах i рiвнях навчання об'єктивно не вiдкриваються новi знання. Студенти знайомляться i засвоюють уже пiзнаннi iстини. Пiд година учiння вiдбувається дослiдження об'єкта, його вивчення через засвоєння студентами яку може бути представлене наочними або словесними зображеннями, а якщо в процесi вивчення здобуваються тiльки новi знання, те навчання, крiм засвоєння цих знань, передбачає формування в студентiв вмiнь i навичок. Практика в науковому пiзнаннi виступає критерiєм iстини здобутих у процесi вивчення об'єктивної дiйсностi iстот, тобто знань, у тiєї годину як у процесi навчання перевiряти iстиннiсть цих знань нiма споживи, а практика тiльки допомагає краще зрозумiти й засвоїти навчальний матерiал.
У вищий школi слiд домагатися того, щоб студенти умiли свiдомо користуватися формами, прийомами пiзнавальної дiяльностi, могли правильно застосовувати науковi принципи й методи в засвоєннi навчального матерiалу, що формуватиме в студентiв наукове мислення. У навчаннi знаходять вияви вiдомi положення фiлософiї про взаємозв'язок i взаємозалежнiсть, єднiсть i боротьбу протилежностей, заперечення, перехiд кiлькiсних змiн у якiснi.
Активiзацiя навчального процесу забезпечується суперечностями мiж:
· досягненнями студентами рiвнiв знань, умiнь, навичок i необхiдними знаннями, умiннями, навичками для розв'язування поставлених перед ними завдань;
· викладанням навчального матерiалу й iндивiдуальним характером його засвоєння;
· науково – теоретичними знаннями й умiннями використовувати їх практицi;
· здiйсненням навчання через навчальнi i практичнi завдання вiдповiдно до потреб суспiльства i наявним рiвне знань, умiнь i навичок, розумового троянд витковi студентiв та iншi.
Мистецтво викладачiв полягає в з'ясуваннi й використаннi цих суперечностей для активiзацiї пiзнавальної дiяльностi студентiв.
Важливим компонентом навчання виступає пiзнавальна дiяльнiсть яка характеризується виявленням бази знань, умiнь, навичок, формуванням здiбностей до творчої дiяльностi за конкретними iнновацiями, аналiзом здобутого досвiду. Пiзнавальнiй дiяльнiстю називають дiї, якi спрямованнi на засвоєння знань та передбачають: сприйняття знань i способiв дiяльностi в процесi спостережень, спiлкування i працi; цiлепокладання в умовах спiвробiтництва; перетворююча предметно-процесуальна дiяльнiсть студентiв; запам'ятовування, усвiдомлення в процесi вивчення навчального матерiалу; творче вiдтворення засвоєних знань; досвiд творчого, iнновацiйного i репродуктивного застосування засвоєного.
Сучасний пiдхiд до процесу навчання розглядається з позицiй цiлiсностi, як високоорганiзована взаємоузгоджена комплексна дiяльнiсть викладача й студента, їхнiх колективiв у засвоєннi соцiально-iсторичного досвiду та шляхiв цього примноження з метою забезпечення всебiчного розвитку особистостi студента. Нинi розвиток особистостi в процесi навчання передбачає розвиток пам'ятi, мови, мислення, культури навчальної i наукової дiяльностi, творчих здiбностей, формування досвiду емоцiйно-цiннiсного становлення до довкiлля i собi.
Центральною фiгурою процесу навчання є викладач, який виступає органiзатором усiєї пiзнавальної дiяльностi студентiв. Головним учасником i суб'єктом процесу навчання визначається студент, зазаради якого створюється процес, у якому вiн виступає в суб'єкт-об'єктивнi вiдносини з викладачем i довкiллям.
Викладач передусiм виступає як органiзатор i керiвник пiзнавальної дiяльностi студентiв, створює умови, за яких смороду можуть найрацiональнiше включитися в процес учiння. Контролюючи учiння, вiн винний бути готуємо допомогти студентам, коли в них виникають труднощi. Викладач усвiдомлює загальну мету освiти i мiсце дисциплiни в її реалiзацiї, здiйснює мiжпредметнi зв'язки. У процесi викладання демонструє глибоке, на сучасному рiвнi знання змiсту навчальної дисциплiни, яковi викладає, а також з методики, психологiї та педагогiки. Успiшному викладанню сприяє добрi знання особливостей студентiв, педагогiчна майстернiсть.
Дiяльнiсть викладача в процесi навчання складається з планування викладацької дiяльностi, потокового контролевi за навчальним процесом згiдно до вимог навчального плановi, його коригування, аналiзу результатiв своєї дiяльностi.
готуємо до нього, бажає вивчати навчальний матерiал, проявляє активнiсть у процесi учiння, умiє зосередитися на навчально-пiзнавальнiй дiяльностi та має належний рiвень розвитку особистостi.
1. Аркас Микола. Історiя України – Русi. – К.: Вища шк., 2008. – 456 с.
2. Гессен С. И. Основи педагогiки: Введення в прикладну фiлософiю: Навчальний посiбник для вузiв. -М.: Школа – Пресс, 2008. -448 с.
<<Про внесення змiн i доповнень до Законовi Української РСР «Про освiту»>> // Законi України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. – К., 1997. - Т. 10. - С. 168–192.
4. Збiрник законодавчих та нормативних актiв про освiту. – ДО.: В освiти України, 1994. -Вип. 1. – 336 с.
5. Сучаснi системи вищої освiти: порiвняння для України / В. Зубко; Нац. Ун-т «Києво-Могилянська академiя». К.: КМ Academia, 2009. – 290 с.
| 
