Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству

Історичнi джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА Й АСПЕКТІ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ПРИРОДОЗНАВСТВУ Змiст Вступ Роздiл 1. Зародження й розвиток природознавчих методичних iдей у Київськiй Русi Роздiл 2. Розвиток природознавчих методичних iдей у братських школах Роздiл 3. Шкiльне природознавство та методика його викладання в XVII1-XIX ст. Роздiл 4. Розвиток методики навчання бiологiї в XX ст. Висновки Список лiтератури Вступ Знання iсторiї методики природознавства необхiднi для того, щоб усвiдомити зроблене нею, щоб не повторювати помилок, не вiдкривати вже вiдкритого, а також для використання цiнних досягнень минулого в розв'язаннi й дослiдженнi актуальних методичних проблем сучасностi. Визначним етапом в iсторiї розвитку цивiлiзацiї стало прагнення людини до освiти, навчання, долучення до скарбницi педагогiчної та методичної мудростi. Хоча вiд стародавнiх часiв до нас дiйшло небагато прямих свiдчень про конкретнi методи навчання й виховання дiтей, однак сучаснi археологiя й лiнгвiстика допомогли нагромадити загальнi вiдомостi щодо способiв передавання знань про природу вiд поколiння до поколiння, про формування навичок i вмiнь спостерiгати за рослинами й тваринами, вирощувати, доглядати та охороняти їх. Значний внесок у розвиток природознавчих методичних iдей зробили вiдомi письменники, громадськi дiячи, автори пiдручникiв, учителi братських шкiл — Осип Кононойн-Горбацький, Іософ Корковський, Лаврентiй Зизанiй, Єпiфанiй Славинецький, Памво Беринда. У педагогiчному вiдношеннi видатним явищем того часу були книги, в яких реалiзувалися дидактичнi принципи вивчення природи такою, якою вона є насправдi. матерiалом тощо. Велике значення в навчаннi й вихованнi молодi мали народнi традицiї. Вони наслiдувалися за допомогою аграрного календаря, в якому було визначено рiчний цикл сезонних сiльськогосподарських робiт. Прилучаючися до них, дiти оволодiвали знаннями, набували вмiння та навички обробiтку ґрунту, сiвби, саджання дерев, кущiв у певнi строки, а це, своєю чергою, сприяло засвоєнню народних агрономiчних знань i досвiду. Дiти спостерiгали за сезонними змiнами в природi, засвоювали народнi прикмети про погоду, вiд якої залежали рiст i розвиток рослин, їхня врожайнiсть, життя тварин, забезпеченiсть їх кормом тощо. Дослiджуючи життя комах, риб, земноводних, птахiв, ссавцiв, дiти вчилися передбачати погоду. Вони дiзнавалися, що поведiнка тварин залежить вiд стану довкiлля. Методи навчання й виховання дiтей формували люди, якi мали великий життєвий досвiд, педагогiчну й методичну мудрiсть. Важливою подiєю в розвитку людського суспiльства було утворення в IX ст. на землях наших предкiв — схiдних слов'ян Київської Русi, яка стала однiєю з провiдних країн раннього середньовiччя. Висока культура й освiченiсть населення Київської Русi були загальновизнаними. Настiннi написи тих часiв у Софiйському соборi свiдчать про доступнiсть освiти навiть для простого люду. Це пiдтверджується й матерiалами археологiчних розкопок, зокрема на Подолi в Києвi. На всьому шляху розвитку української iсторiї, культури, освiти, починаючи вiд часiв Київської Русi, простежується безперервний пошук ефективних методiв навчання й виховання дiтей. Найдавнiшою пам'яткою, в якiй закладено методичнi iдеї стосовно навчання дiтей, є «Ізборник» Святослава (1076). Вiдомий тогочасний педагог-методист Іоанн у вступi до «Ізборника» виклав розробленi й науково обґрунтованi ним методичнi поради щодо самостiйної роботи учнiв iз навчальною книгою. Вiн рекомендував учням читати вдумливо, без поспiху, щоб усвiдомити прочитане, й не квапитися переходити до iншого абзацу чи роздiлу. А якщо раптом учень не зрозумiє прочитаного, то вiн має кiлька разiв перечитати, доки зрозумiє, й лише пiсля цього читати далi. У перiод правлiння Ярослава Мудрого для навчання учнiв створювалися книгозбiрнi, про що повiдомляється в лiтописi «Повiсть временних лiт» (1113). При новозбудованому храмi Святої Софiї (1037) було вiдкрито першу на Русi бiблiотеку, де в XI ст. зберiгалися твори вчених, фiлософiв, письменникiв — загалом близько тисячi томiв рукописних богослужбових, свiтських та навчальних книг, в яких, крiм богословських текстiв, мiстилися розповiдi про природу, рослини й тварин. Бiблiотеки було вiдкрито також при Києво-Печерському та Києво-Видубицькому монастирях. Тут зберiгалося чимало книг античних учених, зокрема Арiстотеля, Платона, Сократа, Епiкура, Плутарха, Геродота. Вивчаючи їхнi твори, учнi набували знань iз фiлософiї, риторики, iсторiї, географiї, медицини, природознавства. Освiта в Київськiй Русi досягла небувалого розвитку: вона не лише прирiвнювалася до європейської, а й багато в чому випереджала її. Зокрема, наприкiнцi XI ст. княгиня Анна Всеволодiвна вiдкрила в Києвi перше в Європi жiноче училище, в якому дiвчата навчалися читати, шити, спiвати. При княжих дворах створювалися ^школи книжного учiння. У школi учнi знайомилися навiть iз творами англiйських фiлософiв, забороненими тодi в Європi. У школi при Києво-Печерському монастирi викладали досвiдченi вчителi. Вони використовували рiзноманiтнi методи, прийоми, принципи навчання, за допомогою яких розвивали в учнiв творчi здiбностi, забезпечували свiдоме засвоєння ними знань про природу та вчили застосовувати їх у повсякденному життi. Тодiшнi вчителi створювали умови для пiдготовки здiбних вихованцiв, якi згодом ставали видатними дiячами культури й освiти. Учнi вчилися дослiджувати природу, малювати рослини, тварин, виготовляти рiзнi предмети. За часiв правлiння князя Ярослава Осмомисла (1153—1 187), того, що «мислив за вiсьмох» (адже вiн розмовляв вiсьмома мовами — українською, польською, болгарською, грецькою, латинською, нiмецькою, угорською, арабською), вихiдцi з України здобували освiту в Кракiвському, Празькому та iнших європейських унiверситетах. Багато випускникiв цих вищих навчальних закладiв стали видатними вченими. Визначною й найдавнiшою пам'яткою вiтчизняної педагогiчної думки є «Повчання» Володимира Мономаха (ймовiрно 1099 або 1106). У цьому творi зокрема мiстяться дидактичнi настанови. Мономах повчає своїх дiтей самим учитися й поширювати освiту; радить навчати дiтей так, щоб вони були добре обiзнанi з природою, навколишнiм свiтом, розвивати в них здiбностi, вимагати вiд учнiв повторювати ранiше прочитане, старанно, самостiйно, наполегливо навчатися. Мономах уперше у вiтчизнянiй лiтературi обґрунтував необхiднiсть зв'язку освiти з потребами життя людини та її дiяльнiстю. На формування й розвиток методичних iдей, поглядiв великий вплив справили також лiтописцi Данило Заточник, Кирило Смолятич, Кирило Туровський, Нестор. Роздiл 2. Розвиток природознавчих методичних iдей у братських школах Пiсля того, як роз'єднана й ослаблена нескiнченними усобицями й нападами половцiв Київська Русь упала пiд ударами полчищ Батия в 1237—1241 рр., її спадкоємцем стало Галицько-Волинське князiвство, в якому продовжувалося поширення шкiльної освiти, книг, писемностi населення. У XIV—XV ст. створювалися новi школи в Києвi, Львовi, Закарпаттi та iнших регiонах України. В цих школах, якими опiкувалися парафiї та батьки учнiв, учителювали дяки, паламарi (їх називали «дидаскалами»). Тут дiстали продовження методичнi традицiї Київської Русi. Освiта, школа, вчителi були у великiй пошанi. Повага до вчителя виявлялася в тому, що пiд час уроку вiн сидiв, а учнi слухали його стоячи. Видатнi педагоги через учнiв поширювали в Українi передовi науковi iдеї античностi, епохи Вiдродження. У середньовiчнiй школi головним джерелом знань вважалося слово. Як стверджували педагоги того часу, словом можна цiкаво, доступно, зрозумiло описати суспiльне або природне явище, рослину чи тварину. Проте в довiльних словесних описах часто допускалися помилки, неточностi. Зрозумiло, що така методика навчання учнiв не задовольняла прогресивних педагогiв. Невпинне зростання iнтересу до природознавства, особливо наприкiнцi XVI—початку XVII ст., сприяло вдосконаленню системи та змiсту освiти. Важливу роль у цiй справi вiдiграли братськi школи, якi почали створюватися церковними братствами в 80-х роках XVI ст. в рiзних мiстах i селах України. Тут працювали квалiфiкованi вчителi, тому за якiстю навчання братськi школи вигiдно вiдрiзнялись як вiд церковно-приходських шкiл України, так i вiд зарубiжних навчальних закладiв. Братськi школи були доступними для всiх верств населення, й батьки, якi прагнули дати своїм дiтям кращу освiту, посилали їх навчатися саме в цi школи. У тогочасних навчальних посiбниках бiльше мiсця вiдводилося елементам природничих знань. Так, вiдомий педагог братської школи Кирило Транквiлiон-Ставровецький (?—1646) у своїй книжцi «Зерцало богослов'я» (1602, 1618) з тогочасних природничо-наукових поглядiв розповiдав, що Всесвiт складається з чотирьох свiтiв: невидимого (вищi сили), видимого (природа), малого (людина), злостивого (диявольського). К. Транквiлiон-Ставровецький рекомендував пояснювати учням, що природа складається з чотирьох стихiй: вогню, з якого створенi небеснi свiтила, повiтря — дихання людей i тварин, з води — водянi iстоти (риби, плазуни), iз землi — назiмнi тварини й рослини, й що мiж цими природними елементами iснують взаємозв'язки, i саме цi елементи зумовлюють перетворення в природi. К. Транквiлiон-Ставровецький намагався пояснити походження тварин. Зокрема, вiн доводив, що з води й землi походять чотириногi звiрi та плазуни; живуть на землi дикi та свiйськi звiрi й птахи, й iснують вони для задоволення потреб людини: однi—для їжi (зубр, курiпка, лось, вiвця), iншi — для одягу (рись, соболь, куниця, лисиця). Квiти — також для людини: однi для втiхи, iншi — для лiкування. К. Транквiлiон-Ставровецький вважав, що учнi мають дiзнаватися про рослини й тварин, навчаючися в школi, роздивляючись їх, а також спiлкуючися з природою пiд керiвництвом учителя. Вiн пропонував у навчальному процесi застосовувати способи активiзацiї розумової дiяльностi учнiв — порiвняння, аналогiю, протиставлення, наприклад, вивчаючи дихання тварин i людини, порiвнювати функцiонування легенiв iз роботою ковальського мiха. Сучасник К. Транквiлiона-Ставровецького Йосип Кононович-Гор-бацький (?—1653) також радив учителям пiд час навчання розвивати мислення дiтей, застосовуючи порiвняння, що допомагає виявити подiбнiсть чи вiдмiннiсть зовнiшньої будови рослин i тварин. Вiдомий учений, педагог Інокентiй Гiзель (бл. 1600—1683) пiшов далi: вiн надавав великого значення формуванню понять у процесi спостережень за рослинами й тваринами. За тогочасними уявленнями, форма, розмiр, забарвлення рослин, звуки, якi видають тварини, сприймаються органами чуттiв людини й передаються в мозок, де вiдбиваються, нiби на воскових печатках. Чуттєвим шляхом (зором, слухом, нюхом, на смак, на дотик) можна дiзнатися лише про окремi властивостi рослин i тварин, їхнiх органiв, а цiлiсне уявлення формується за допомогою iнтелекту, яким надiлена тiльки людина. І. Гiзель вважав, що iнтелект дитини дає змогу осягнути лише суттєвi ознаки будови окремих рослин i тварин, явищ в їхньому життi й сформувати окремi уявлення про них, якi лише згодом узагальнюються в поняття «кущ», «трава», «дерево», «тварина». Учителi братських шкiл Києва, Львова, Луцька придiляли увагу реалiзацiї принципу наочностi: рекомендували насамперед натуральнi наочнi «посiбники» — рослини, тварин, i лише за вiдсутностi їх — користування таблицями або малюнками. Серед українських педагогiв-методистiв другої половини XVII ст. необхiдно вiдзначити одного з найталановитiших учених свого часу, вихованця Київського колегiуму, професора Іоанникiя Галятовського (бл. 1620—1688). Вiн був також педагогом i методистом у галузi природознавства. У наукових працях І. Галятовського, зокрема в такiй, як «Ключ к ра-зумению» (1665), мiститься багато вiдомостей iз ботанiки, зоологiї, iнших наук, а також про методи їх вивчення в школi. Вiн вважав природознавство одним iз найважливiших предметiв у школi, оскiльки воно дає учням правильне розумiння природи. Учений не лише торував шлях шкiльному природознавству в Українi, а й рекомендував пов'язувати навчання з життям, поєднувати з практичною роботою учнiв, з активним пiзнанням природи. І. Галятовський одним iз перших повно й переконливо обґрунтовував необхiднiсть застосування рiзноманiтних методiв вивчення рослин i тварин у школi. Вiн заперечував схоластичнi методи навчання, високо цiнував лекцiю, бесiду, диспут, диктант, самостiйну роботу, взаємоперевiрку знань. І. Галятовський радив педагогам у процесi вивчення рослин доступно й зрозумiло пояснювати явища в їхньому життi, показуючи, що вони зумовлюються природними причинами, наприклад, дерево на зиму листки скидає, не плодоносить, а як настане лiто, воно знову зацвiтає, в листя зелене вбирається, плодоносить. Вивчаючи тварин, І. Галятовський звертає увагу на цiкавi явища в їхньому життi, наприклад, як павук снує павутину або що дельфiни люблять музику. Аби пов'язати навчання з життям, І. Галятовський радив, наприклад, розповiдаючи про рану на тiлi, пояснити, що треба негайно знайти лiки або звернутися до лiкаря, бо як запустити, то рана розшириться, й людина може померти. Розповiдаючи про рослини, треба звертати увагу на їхню користь (оливкове дерево дає оливу, фiгове — плоди, виноград — вино; якщо зерно посiяти в землю, то воно проросте, дасть урожай). Вiн виявiвна необхiднiсть застосування натуральної наочностi, яка допомогла не лише розпiзнати рослину чи тварину, а й правильно зрозумiти, помислити їх практичне значення в природi та життi людини. У наш час зрозумiло, що І. Галятовський у своїх пiдходах, методах i визначення природи в школi набагато випередив захiдноєвропейську та росiйську методичну думку. Вiн був видатним педагогом, позитивно вплинув на подальший розвиток шкiльної природознавчої освiти в Українi. Значний внесок у розвиток природознавчих методичних iдей зробили вiдомi письменники, громадськi дiячи, автори пiдручникiв, учителi братських шкiл — Осип Кононойн-Горбацький, Іософ Корковський, Лаврентiй Зизанiй, Єпiфанiй Славинецький, Памво Беринда. У педагогiчному вiдношеннi видатним явищем того часу були книги, в яких реалiзувалися дидактичнi принципи вивчення природи такою, якою вона є насправдi. Створенi в той час навчальнi книги становлять великий iнтерес для Сучасної української методики навчання бiологiї. Хоча в цих книжках було чимало наївного, та їхнє важливе значення незаперечне, бо вони викладали основи для наступного розвитку методики. Розвиток природознавчих методичних iдей у XVII ст. був нерозривно пов'язаний iз досягненнями природничих наук: видатнi вченi, дослiдники зазвичай вели також викладацьку дiяльнiсть, яку будували на основi розроблених ними теоретичних концепцiй. Центром розвитку освiти того часу стала Києво-Могилянська колегiя, заснована 1632 р. (з 1701 р. — Київська академiя). Інiцiатором її вiдкриття був митрополит Київський Петро Могила (1597—1647). Вiн об'єднав лаврську та Київську братську школи. В Київськiй академiї було добре поставлено вивчення таких предметiв, як дiалектика, арифметика, астрономiя, а пiзнiше тут викладали географiю, природничу iсторiю тощо. Отже, в XVII ст. в Українi створилися передумови для формування Й розвитку методики природознавства як науки. Проте самостiйним Шкiльним предметом природознавство стало лише пiсля того, як його Видiлили зi складу фiзики, що в той час об'єднувала в собi всi природничi знання. Роздiл 3. Шкiльне природознавство та методика його викладання в XVII1-XIX ст. У перiод визвольного руху в Українi створювалася нова за формою та змiстом система освiти. Провiдна роль у цiй справi належала вчителям братських шкiл, викладачам Київської академiї. Вони активно пропагували новi методичнi iдеї, збагачували своїм досвiдом теорiю та практику шкiльної природничої освiти. Вчителi братських шкiл виховували в учнях патрiотизм, дбайливе ставлення до природи свого краю. Унаслiдок iмперської полiтики царського уряду Україна перетворилася на провiнцiю Росiї, що призвело до поступового занепаду освiти в нашiй державi, до втрати значних досягнень, зокрема в методах i засобах навчання учнiв. Доробок І. Галятовського, К. Транквiлiона-Ставровецького та iнших педагогiв у галузi української методичної науки з часом було забуто. Вiдомий росiйський природодослiдник, педагог, методист В. Ф. Зуєв (1754— 1794) пiсля подорожi Україною (1781) розповiдав, що побачив у Кременчуцi, Полтавi, Харковi та iнших мiстах «убозтво й темноту серед українського населення». У школах тодi вчителювали вiдставнi солдати, офiцери й писарi. Вони, як могли, навчали учнiв читати, писати й рахувати. Архiвнi матерiали тодiшнього Мiнiстерства освiти також свiдчать про низький рiвень навчання в школах. Природознавство як шкiльний предмет не викладалося. Такий стан освiти був характерний для всiєї Росiї. Проте розвиток економiки, зародження капiталiзму вимагали освiчених людей. Саме це змусило царський уряд здiйснити реформу освiти. В Росiю було запрошено iнспектора однiєї зi слов'янських провiнцiй Австрiї, серба за походженням Ф. І. Янковича де-Мерiєво (1741—1814). Протягом п'яти рокiв вiн заснував у 25 губернiях Росiї 133 школи, в яких працювали 288 учителiв, а до кiнця XVIII ст. було вiдкрито вже понад 300 народних училищ, в яких навчалося близько 20 тис. учнiв i викладало бiльш як 700 учителiв. У цей час розпочали роботу так званi малi й головнi училища: в малих — протягом двох рокiв учнi вивчали арифметику, Закон Божий, Граматику, а в головних — п'ять рокiв вивчали географiю, iсторiю, механiку, фiзику, природничу iсторiю, мiнералогiю, ботанiку, зоологiю. У 1786 р. В. Ф, Зуєв пiдготував перший росiйський пiдручник iз природознавства «Начертание естественной истории», що ґрунтувався на матерiалiстичному тлумаченнi явищ природи. Книгу було надруковано тритисячним накладом. Цим пiдручником користувалися вчителi йучнi 14 губернiй Росiї, а решта були позбавленi такої можливостi. Тому в наступнi роки було здiйснено ще чотири перевидання. У зазаначеному пiдручнику навчальний матерiал уперше викладено Вiд простого до складного: незцива природа, рослини, тварини. Вмiщено методичнi поради, як самостiйно працювати з пiдручником, як користуватися наочнiстю. Вчителевi рекомендувалося (як i в «Ізборнику» Святослава, в працях І. Галятовського) вимагати вiд учня вдумливо й послiдовно читати кожен параграф, а потiм пояснювати прочитане. Пояснюючи змiст параграфа або вивчаючи якийсь об'єкт, учитель має показати його в натуральному виглядi або, як виняток, на малюнку. малюнки й натуральнi наочнi посiбники. В. Ф. Зуєв намагався пiднести ефективнiсть викладання природознавства не лише рiзноманiтнiшими методами, прийомами, засобами, а й органiзацiйними формами навчання, основною з яких вiн вважав позакласну роботу. Отже, В. Ф. Зуєва можна вважати продовжувачем багатьох прогресивних методичних iдей українських педагогiв-методистiв XVII ст. та на початку XIX ст. активiзувалася робота з полiпшення змiсту й методикивикладання природознавства в школi. Наука збагатилася новими вiдкриттями, фактами, якi не були вiдоб-раженi в шкiльному природознавствi. Пiдручник В. Ф. Зуєва, виданий у 1786 р., вже не задовольняв багатьох вимог i запитiв школи. Проте Чиновникiв Мiнiстерства освiти така ситуацiя цiлком влаштовувала. А. М. Теряєву навiть було доручено перекласти з нiмецької посiбник Блуменбаха «Керiвництво до природничої iсторiї», який У Методичному вiдношеннi значно поступався пiдручнику В. Ф. Зуєва. Особливi заслуги в галузi методики природознавства належать педагоговi-методисту, учневi В. Ф. Зуева, професоровi першого росiйського педагогiчного iнституту А. М. Теряєву. Вiн протягом трьох десятилiть був єдиним росiйським методистом, який здiйснював навчання й пiдготовку викладачiв природознавства. А. М. Теряєв написав багато пiдручникiв, навчальних посiбникiв, створив перший шкiльний ботанiчний атлас iз морфологiї рослин; iз його iнiцiативи школи одержували гербарiї, колекцiї, вологi препарати, схеми, таблицi. Велика заслуга А. М. Теряєва полягає в тому, що вiн на допомогу вчителям, студентам, учням гiмназiй переклав росiйською працю К. Лiннея «Система природи». У 40-х роках XIX ст. нiмецький учитель, методист, реформатор шкiльного природознавства Август Любен (1804—1873) надрукував «Методику навчання природознавству». Зокрема, вiн радив не перевантажувати опис рослин, використовувати наочнiсть, застосовувати порiвняння; вивчаючи окремi рослини, обов'язково показувати їх учням, пояснювати причини їхньої рiзноманiтностi. Методичнi погляди А. Любена пiдтримували його послiдовники — нiмецькi вченi, педагоги, методисти, зокрема Ф. Юнге, О. Шмейль. Позитивно оцiнюючи доробок А. Любена, проте слiд зазначити, що написаний ним пiдручник iз природознавстване вiдповiдав його власним методичним поглядам, бо був перевантажений описом систематичних i морфологiчних ознак великої кiлькостi рослин (900 видiв i 136 родин). Росiйський ботанiк A. M. Бекетов у передмовi до росiйського видання пiдручника вказав на недопустимiсть такого перевантаження учнiв термiнами, якi неспроможнi запам’ятами змiст книги: «Той, хто вимагатиме цього, вчинить злочин мцчнi дiтей». Активним наслiдувачем методичних iдей А. Любена був Д. С. Михайлов(1824—1899) — педагог, методист, органiзатор освiти. Вiн авторпiдручника «Подготовительный курс зоологии» (1862 багатьох i имей, написаних на основi методичних iдей А. Любена. Його працi мали компiлятивний характер. У пiдручника були суттєвi вади — вiдi у i пiсть чiткої системи викладу змiсту навчального матерiалу, науковi огрiхи, що негативно впливало на використання методiв i прийомiв навчання, знижувало їхню цiннiсть. Д. С. Михайлов рекомендував учителям вивчати змiст уроку, теми методом катехiзисної бесiди, хоча матерiал пiдручника неможливо було вивчати цим методом. Проте на той час це було доцiльнiше, нiж застосування методики А. Любена. М. І. Раєвський — автор пiдручникiв iз ботанiки, зоологiї, мiнералогiї Ії для учнiв реальних училищ, викладач природознавства, методист — рекомендував застосовувати на уроках рiзноманiтнi прийоми й методи навчання, особливо такi, як бесiда, спостереження, порiвняння. М, І. Раєвський вiдмовився вiд перевантаження змiсту пiдручника «(Пiдготовчий курс ботанiки» великою кiлькiстю назв рослин: скоротим її учетверо порiвняно з пiдручником А. Любена, який пропонував протягом навчального року вивчати лише 84 рослини. Цей досвiд запозичили вчителi гiмназiй. М. І. Раєвський одним iз перших створив при школi сад, де вирощував з учнями рослини свого краю, необхiднi для вивчення на уроках. У 1855 р. Мiнiстерство освiти затвердило нову програму для жiночих навчальних закладiв, у якiй вже рекомендувалося знайомити учнiв І предметами i явищами природи, якi мають практичне значення. Неоцiненний внесок у подальший розвиток методики навчання природознавству зробив видатний учений-ботанiк, педагог А. М. Бекетов (1825—1902). Вiн був пiонером запровадження шкiльних дослiдiв як прийому викладання природознавства, що допомагає розкриттю наукових законiв життя й розвитку органiчної природи. навчання й виховання учнiв, А. П. Богданов у передмовi до свого пiдручника для середнiх навчальних закладiв «Зоология и зоологическая хрестоматия» (1883) визначив, що слiд вивчати, як добирати матерiал та як його викладати. Вiн рекомендував широко застосовувати методи бесiди з використанням наочностi (живих об'єктiв), перевiрки засвоєного матерiалу та порiвняння. А. П. Богданов намагався розв'язувати проблему взаємозв'язку змiсту та методiв навчання, хоча в його пiдручнику обсяг навчального матерiалу не зовсiм вiдповiдав вiковим особливостям учнiв. Та все ж неможливо не вiдзначити його вплив на полiпшення якостi викладання зоологiї. К. К. Сент-Ілер продовжував справу В. Ф. Зуєва зi створення кабiнетiв i куточкiв живої природи в школi. О. Я. Герд став основоположником наукової методики навчання природознавству. тваринного свiту. Цей пiдручник, хоч i перевантажений систематикою, був кращим за всi попереднi, зокрема перекладенi з нiмецької. роботи, що можуть виховати в дiтей самостiйнiсть, яка так необхiдна для успiху всiх наступних занять». Ось як вiн у своїй статтi «Жуки» подає методику спостережень за комахами. два-три днi для спостереження за їх розвитком. Коли з'являться личинки, роздивiться добре одну з них. Стежте за їхнiми рухами, щоб виявити, чим саме вони живляться. Ви звернiть увагу нате, що листки, на яких живуть личинки сонечка, залишаються неушкодженими. Припинiться, й ви напевне побачите на черешках листкiв, на стеблi багато вошей (попелиць). їх вiдшукують та поїдають личинки. Звернiть увагу нате, як вони схоплюють маленьку нiжну тварину, пiдносять її до щелеп. Дiзнатися про їжу личинок, вiзьмiть кiлька з та додому, посадiть у коробочку з нитками та вошами, щоб простежити за розвитком личинок. Спостерiгайте, що вiдбуваються з личинкою пiд час лялькування. Роздивiться лiчинку, Зачепiть її, прослiдкуйте за рухами пiсля цього. Збережiть лялечку доти, доки з неї не вийде жук (приблизно через вiсiм днiв пiсля лялькування). У дореволюцiйнiй Росiї було багато шкiл для рiзних верств населеним, й природознавство викладалося найрiзноманiтнiшими, часто й неефективними способами. Тому поява прогресивних методичних поглядiв iще не означала їх поширення в масовiй школi. Тому здебiльшого викладання мало суто описовий характер. створювати в гiмназiях кабiнети, обладнанi мiкроскопами, таблицями, колекцiями. У XIX ст. у науцi панувала систематика. Широкої популярностi набула «Система природи» (1735) К. Лiннея. В цей час було визнане за Необхiдне вивчати природу на морфолого-систематичному рiвнi. Тому багатьох праць рiзних учених було скомпiльовано й надруковано Шкiльний пiдручник iз природознавства. Оскiльки вiн був перевантажений термiнами, мав методично непродуману структуру й не враховував вiкових особливостей учнiв, змiст його треба було зубрити. Тогочаснi шкiльнi пiдручники майже не вiдрiзнялися вiд унiверситетських. Вони не активiзували мислення дiтей, викликали негативне ставлення до навчання. Пiдручник «Руководство к ботанике. Курс гимназический» (1853), Написаний професором І. І. Шиховським, мав 450 сторiнок, на яких Викладалася систематика з 97 родин; посiбник «Руководство к зоологiї», написаний учителем математики Ю. І. Симашком, мав 500 сторiнок з описом 2000 родин тварин. Вiдомий педагог того часу Д. С. Михайлов зазначав, що лихо було вчителям i учням, якi користувалися цими пiдручниками. Можна сказати, що понад пiвстолiття методика вивчення природознавстване розвивалася. (Лише в кадетських корпусах, якi не входили ДО МО, вiдносно добре було поставлене викладання цього предмета, бо в цих навчальних закладах готували не природознавцiв, тому й природознавство тут вивчалося лише для загального розвитку. В пiдручниках, якими користувалися в цих навчальних закладах, цiкаво описувалося життя рослин i тварин рiзних регiонiв земної кулi.) Г. Верхратський (1846—1919). Вiн одним iз перших написав пiдручники з ботанiки й зоологiї українською мовою. Змiст цих пiдручникiв, їхнi структура, стиль, науковий рiвень вiдповiдали вiковим особливостям учнiв i вимогам методики навчання бiологiї в тогочаснiй школi. Роздiл 4. Розвиток методики навчання бiологiї в XX ст. Початок XX ст. став етапом пошуку нових пiдходiв до вивчення природознавства в загальноосвiтнiй школi. Бiльшу увагу було придiлено змiсту шкiльної бiологiї, методам навчання й виховання. Цього вимагала нова соцiальна епоха — капiталiзм. Пожвавлення педагогiчного життя в усiх галузях освiти й виховання зумовило помiтне зростання iнтересу до шкiльного природознавства. Перiод 1901—1907 рр. позначився боротьбою передових педагогiв за введення природознавства в молодшi й старшi класи чоловiчих гiмназiй, за кращi методи його викладання. На XI Всеросiйському з'їздi природодослiдникiв i лiкарiв, який вiдбувся в Петербурзi 1901 р., було ухвалено рiшення про запровадження природознавства як обов'язкового предмета для учнiв усiх класiв єдиної загальноосвiтньої школи. Учасники з'їзду визнали за необхiдне створювати при гiмназiях у навчальних цiлях сади, розвивати в учнiв спостережливiсть, на уроках застосовувати демонстрацiйнi дослiди, проводити лабораторнi роботи, екскурсiї. Пiд тиском педагогiчної громадськостi Мiнiстерство освiти царської Росiї переглянуло систему гiмназичної природничої освiти, яка була вiдiрвана вiд життя. У 1901 р. за вказiвкою Мiнiстерства було введено нову шкiльну програму Д. Н. Кайгородова (1846—1924), в навчальний матерiал розмiщувався им по предметами (ботанiка, зоологiя й i д ), а за природними угрупованнями— пiд, лука, ставок i т. д. Це негативно вiдзначилося на навчаннi й вихованнi школярiв. Одним iз головних способiв мiшання природи Д. Н. Кайцрродов вважав екскурсiї, чим знецiнював iншi методи й форми навчання. Проти такої програми, а отже, й викладання за нею виступили росiйськi вченi-природо-дослiдники В. А. Вагнер, А. П. Павлов, Н, М. Шимкевич i вимагали натомiсть напровадити програму В. М. Шимкевича. на вiдмiну вiд Д. Н. Кайгородова, не вiддавав перевагу якомусь одному методовi або формi навчання, а кожен метод вважав корисним i ефективним, якщо вiн вiдповiдає змiсту навчального матерiалу, рiвню знань учнiв. У 1907 р. було видано посiбник «Основы общей методики природоведения» iИаначнiшого методиста початку XX ст. У ньому не лише визначено змiст методики, а й наведено низку порад щодо дослiдiв, практичних занять, екскурсiй, колекцiонування, використання наочностi. навчання, вважаючи його основним у пiзнаннi. Прогресивнi iдеї В. В. Половцова не були пiдтриманi Мiнiстерством освiти царської Росiї. Не дiстали вони розвиткуй пiсля 1917р., хоча за соцiалiстичної системи ставилося завдання створити нову за змiстом i формою природничу освiту. Для вдосконалення викладання природознавства в школi багато зробив вiдомий росiйський методист Б. Є. Райков. у його високоякiсних посiбниках «Практические занятия по зоологии для начинающих», «Методика практических занятий по природоведению» та iнших послiдовно, чiтко, доступно розкрито технiку й методику багатьох видiв занять. Однак Б. Є. Райков явно переоцiнював форму практичних занять, вважаючи їх особливим методом навчання, за допомогою якого можна перебудувати всю систему шкiльної освiти. Дореволюцiйна школа не спромоглася втiлити цiннi рекомендацiї Б. Є. Райкова та iнших прогресивних методистiв, бо не була готова до цього: бракувало кадрiв, коштiв на придбання наочних посiбникiв та на обладнання кабiнетiв. У листопадi 1917 р. згiдно з декретом Ради Народних Комiсарiв було сформовано Державну комiсiю з народної освiти, яка опiкувалася питаннями створення радянської школи. У серпнi 1918 р. учасники Першого Всеросiйського з'їзду з народної освiти обговорили стан навчальної i виховної роботи в школi, а також внесли пропозицiю про створення єдиної трудової школи. У жовтнi 1918 р. Всеросiйський Центральний Виконавчий Комiтет видав Положення й Декларацiю про єдину трудову школу РРФСР, в якiй основним шляхом опанування знань визначено трудовий метод навчальної роботи. У Декларацiї вказувалося, що учнi мають самостiйно вчитися всiм предметам, подорожуючи, колекцiонуючи, малюючи, фотографуючи, моделюючи, спостерiгаючи за рослинами й тваринами, вирощуючи їх та доглядаючи за ними. Втiлення в життя такої настанови нiвелювало роль учителя й негативнопозначилося на якостi навчально-виховної роботи, зокрема на 11 ним у ваннi теоретичними знаннями з бiологiї. Керуючися цими державними документами, мiсцевi органи народної освiти й навiть окремi мi поли створювали свої програми з природознавства. Інiцiатори введення нових програм намагалися в такий спосiб пiдвищитиефективнiсть викладання природознавства в школi. Але, як показав досвiд, через вiдсутнiсть державного документа — шкiльної програми з бiологiї — потерпали теорiя i практика навчання учнiв, не додержувались єдинi вимоги до викладання. Згодом губернськi вiддiли народної освiти як у РФСР, так i в Українi скасували такi програми й натомiсть запроваджували єдинi програми для всiх шкiл своєї губернiї. Це було певним досягненням, адже новi програми визначали обсяг умiнь, навичок принаймнi для учнiв окремої губернiї. У 1923 р. росiйською Вченою Радою затверджено нову єдину державну навчальну програму, в якiй центральне мiсце вiдводилося трудовому навчанню. На пiдставi цiєї програми було складено робочу групудля учнiв. Навчальний матерiал у програмi та в робочiй книзi об'єднувався в «комплекси». Наприклад, у тему «Сiльськогосподарськi сировина» входив матерiал про велику рогату худобу, корисних i шкiдливих комах, риб, бавовник тощо. Не було логiчного зв'язку мiж елементами бiологiчних знань. Із цього випливає, що бiологiя як навчальний предмет була вилучена зi школи, а тому вчителi не могли забезпечувати учням систематичних знань про життя тварин, їхню будову, розвиток, розмноження. Навiть у пояснювальнiй записцi до розглядуваної програми вказувалося: Не чиста наука, не систематичнi знання, не теоретичнi курси нам потрiбнi в трудовiй школi». Згодом, пiд час розбудови нової радянськоїшколи, цей пiдхiд до органiзацiї навчально-виховної роботи було узгоджено. «пошуковий». Ця дискусiя вiдвернула увагу вiд розробки Нового змiсту навчальних програм, що позначалося на якостi викладання бiологiї в школi. З iнiцiативи й пiд керiвництвом росiйських методистiв почали видаватися методичнi журнали на допомогу вчителям: «Природознавство в ШКОЛІ» за редакцiєю Б. Є. Райкова, «Екскурсiйна справа» (1921—1924) за редакцiєю І. І. Полянського й В. М. Шимкевича, «Листи бiостанцiї юних натуралiстiв» (1924) за редакцiєю Б. В. Всесвятського, «Жива природа», «Дослiджуйте природу» та iн. У них мiстилися цiннi поради вчителям, як долати труднощi в навчальному процесi. Крiм журналiв, видавалися методичнi посiбники, зокрема «Позакласнi бiологiчнi екскурсiї» Б. М. Завадовського, «Уроки з природознавства» К. П. Ягодовського, в яких розглядалися питання навчання бiологiї. Хоча радянська школа нагромадила певний досвiд роботи за комплексними програмами, проте головна мета шкiльної бiологiчної освiти не реалiзовувалася, оскiльки не було предметних навчальних програм з основ бiологiї. Тому педагогiчна громадськiсть вимагала запровадження в школi предметного навчання. Вченi-методисти, вчителi чинили активний спротив проявам формалiзму в навчаннi, що сприяло пiдвищенню ефективностi навчально-виховного процесу, який вiдбувався на уроках, у куточку живої природи, на пришкiльнiй земельнiй дiлянцi, пiд час екскурсiй, у позашкiльних установах. На початку 1925 р. в Києвi вчителi природознавства, бiологiї створили на громадських засадах бiостанцiю, яку влiтку того ж року за розпорядженням Народного комiсарiату освiти України було перетворено на Педагогiчну бiостанцiю — єдину в Українi науково-педагогiчну установу, що працювала без державних дотацiй. Ця бiостанцiя органiзовувала педагогiчну, методичну й наукову роботу вiдповiдно до потреб шкiльної природничої освiти України. Педагогiчнi працiвники бiостанцiї, вiдмовившися вiд слiпого наслiдування Московської бiостанцiї iменi К. А. Тiмiрязєва, намiтили такi напрями роботи: • вивчення, нагромадження й поширення передового досвiду; • щорiчне пiдвищення квалiфiкацiї шкiльних учителiв природознавства; • органiзацiя й проведення екскурсiйної роботи; • органiзацiя ботанiчного, агробiологiчного, зоотехнiчного та iнших вiддiлiв; • створення дослiдно-показових городiв, садiв, дiлянок рiзних культур, насiнництва, тваринництва; • створення природничого музею; • вивчення теорiї i практики екскурсiйної справи; • забезпечення зв'язку зi школою; • стороння лабораторiй iз залученням до роботи в них висококвалiфiкованих спецiалiстiв, учених; поширення природничо-iсторичних колекцiй, приладiв. пiд керiвництвом учителiв створювалися гуртки юних пасiчникiв, шовкiвникiв, ентомологiв, рибоводiв, тваринни, Учнi вивчали тварин у куточку живої природи, на екскурсiях, вели дослiдну роботу. В сiльськiй школi значне мiсце вiдводилося суспiльно корисним заходам, мета яких полягала насамперед у сприяннi пiднесеннюсiльського господарства. Великого розмаху набрав юннатiвський рух, який по сутi був однiєїз ланок, яка зближувала школу з практикою; i офiцiйнi програми, (І навчальна лiтература в цьому вiдношеннi йшли слiдом за юннатiвськими станцiями. Важливу роль вiдiграла київська станцiя юних натуралiстiв: школярi залучалися до боротьби зi шкiдниками садiв, городi селянських господарств Лiтинського, Хмельницького, Калинiвськогота багатьох iнших районiв Вiнницької, Житомирської областей. Видатною подiєю в iсторiї народної освiти України став Перший український з'їзд учителiв, який вiдбувся в сiчнi 1924 р. в Харковi. На ньому обговорювалося питання розбудови української школи. за розвиток методiв навчання, за пiдвищення якостi знань, умiнь учнiв, реалiзацiю принципiв зв'язку навчання з життям. Чиннi в той час комплекснi програми (саме через їхню комплекснiсть) не забезпечували системностi бiологiчних знань. Тож учителi України виступили за вдосконалення змiсту програм, створення нових посiбникiв. У полiтизованiй перiодицi «Комунiстична освiта», «Наша освiта» друкувалися методичнi розробки урокiв учителiв-методистiв «Уроки бiологiїв 7 класi», «Внутрiшня будова птаха» Н. Гаценка, О. Оверка, «Як зробити уроки природознавства цiкавими», «З досвiду роботи гурткiв юних ботанiкiв» Д. Зайцева та iн. На допомогу вчителям розроблялися методичнi матерiали щодо органiзацiїта методики проведення екскурсiй (Г. Потапенко, 1928), спостережень, самостiйної розумової працi учнiв. Створювалися методичнi посiбники для практичних занять iз ботанiки, зоологiї. В методичних розробках для вчителiв значна увага придiлялася питанням органiзацiї та методицi проведення навчальних занять у куточку живої природи (О. Пiдгрушко), на шкiльнiй дiлянцi (X. Великохотько), в гуртках юних ботанiкiв, зоологiв. зразкових робочих планiв, вибору методiв навчання, розвитку спостережливостi, постановки дослiдiв тощо. Широко пропагандувався передовий педагогiчний досвiд навчання бiологiї через виставки. В Харкiвському вважали, що виставки допоможуть учителям у викладаннi природознавства, стануть центрами, де вчителi дiзнаватимуться, як збирати рослини, як їх визначати, як знайомити учнiв iз лiтературою, як органiзовувати дiтей у школi. Пiсля ухвалення постанов ЦК ВКП(б) про школу, програми й пiдручники з 1 сiчня 1933 р. органами народної освiти СРСР було впроваджено нову державну навчальну програму з бiологiї, яка вже вiдповiдала вимогам соцiалiстичного будiвництва. Невдовзi було видано стабiльнi пiдручники з бiологiї, якi докорiнно вiдрiзнялися вiд робочих книг. учнiв iз теорiєю еволюцiї, подавали характеристику окремих представникiв рослинного й тваринного свiту, розкривали значення флори, фауни в природi та життi людини. Це був перший серйозний крок до пiдвищення якiсного рiвня теоретичної пiдготовки учнiв, який сприяв також активiзацiї навчального процесу. В школi широко й цiлеспрямовано застосовувалися рiзнi методи й прийоми навчання, пожвавiшала позакласна робота, особливо гурткова. Але, за документальними вiдомостями, навчальний процес був перевантажений, тому окремi теми вивчалися поверхово. У червнi 1934 р. в Харковi вiдбувся Перший Всеукраїнський з'їзд учителiв природознавства. На ньому розглядалися питання про пiдвищення якостi навчання бiологiї, необхiднiсть вивчення передового досвiду вчителiв. зумовило вдосконалення навчально-виховного процесу в українськiй загальноосвiтнiй школi. Яскравим свiдченням цього є численнiфакти з практики роботи вчителiв. Так, учитель бiологiї однiєї з шкiл І. Буртянський у 1934 р. уперше в iсторiї методики викладання бiологiї висунув, розробив i реалiзував iдею формування бiологiчних понять, зокрема щодо сутi вивчення еволюцiйного вчення в класi. У своїй статтi «До питання про проробку курсу еволюцiйного закiнчення в середнiй школi» вiн рекомендував вивчати на уроках закони спадковостi, мiнливостi з позицiй хромосомної теорiї спадковостi на конкретних фактах, добутих у природi, на селекцiйних станцiях, у власних дослiдах iз польовими й городнiми культурами. І. Буртянський вважав, що учнi можуть успiшно засвоювати суть еволюцiйного вчення, закони Менделя, принципи селекцiї, хромосомну теорiю на уроках, опрацьовуючи роздатковий матерiал, порiвнюючи Його, аналiзуючи й узагальнюючи, а також у процесi дослiдної робота з рослинами й тваринами на дiлянцi та пiд час екскурсiй. Цi смiливi Методичнi iдеї І. Буртянського пiдтримали й розвивали досвiдченi українськi практики-педагоги Н. Дедюкiна (Охтирка), В. Коменська (Херсон), Я. Зубко (Харкiв), що йшли врозрiз iз поглядами авторитетних росiйських методистiв М. Беляєва й В. Наталi, якi вважали безглуздiм формування понять про хромосомну теорiю спадковостi, гени. Саме тому ця iдея формування бiологiчних понять не набула свого розвитку в теорiї i практицi навчання бiологiї в школi. Взагалi в Українi переважно користувалися досягненнями росiйськоїметодичної науки, зокрема працями з методики викладання ботанiки, зоологiї, анатомiї, фiзiологiї, дарвiнiзму росiйських методистiв М. М. Беляєва, М. Г. Кременецького, І. В. Козиря, М. Я. Цузмера, І. В. Всесвятського, П. І. Боровицького, М. І. Мельникова, Б. Є. Райкова, І. Ф. Шалаєва, М. О. Рикова, С. В. Герда та iн. Тому дослiдження глобальних проблем методики навчання бiологiї було поверховим або й довгiм не вiдбувалося. Лише наприкiнцi 40-х рокiв почалась активна Науково-дослiдна робота з методики навчання бiологiї. Центром її став Український науково-дослiдний iнститут педагогiки (УНДІП) у Києвi. Тут розгорнулися плiднi науковi дослiдження з методики навчання бiологiї в середнiй загальноосвiтнiй школi. Уперше українськi вченi, методисти-бiологи, враховуючи значне вiдставання вiтчизняної методичної теорiї та практики, спрямували свою дiяльнiсть на реалiзацiю основної мети бiологiчної освiти — формування наукового свiтогляду учнiв шляхом подолання описовостi бiологiчних фактiв, явищ, наближення навчання до життя, до природи, до виробництва. У цей час перед ученими-бiологами й методистами України, педагогiчною громадськiстю було поставлено завдання — вивчити, узагальнити й впровадити в школах новi пiдходи до викладання бiологiї. Розв'язанню цього завдання великою мiрою допомагав оригiнальний методичний збiрник «Природознавство та хiмiя в школi» (1949—1960), який можна вважати значним внеском учителiв бiологiї України в методичну скарбницю: тут друкувалися найкращi методичнi розробки урокiв, лабораторних i практичних занять iз ботанiки, зоологiї, анатомiї i фiзiологiї людини, дарвiнiзму. На змiстi шкiльної бiологiчної освiти, так само як i бiологiчної науки, вкрай негативно позначилися дiяльнiсть Т. Д. Лисенка й рiшення серпневої 1948 р. сесiї ВАСГН1Л. На цiй сесiї, що вiдбулася пiд гаслом «творчого дарвiнiзму», були проголошенi антинауковi концепцiї, якi на 10—15 рокiв призупинили розвиток iдеї дарвiнiзму й у цiлому теорiї еволюцiї в країнi. Розпочалася перебудова навчання бiологiї в загальноосвiтнiй середнiй школi. Органами народної освiти були складенi новi навчальнi програми й пiдручники з курсу бiологiї, створенi колективи авторiв для написання навчальних та методичних посiбникiв для учнiв i вчителiв. Із програм i пiдручникiв було вилучено питання генетики, селекцiї, хромосомної теорiї спадковостi, iншi важливi науковi закони, теорiї, закономiрностi. Народнiй освiтi, вченим-бiологам, методистам довелося з великими труднощами долати наслiдки помилкових рiшень ВАСГНІЛ СРСР iз питань бiологiчної науки та сесiї 1948 р. Лише в 60—70-х роках XX ст. еволюцiйна бiологiя оговталася вiд потрясiнь, що позитивно позначилося на навчально-виховнiй роботi з бiологiї в школi. закладiв, кабiнети бiологiї обласних Інститутiв удосконаленнянагромаджували багатий шкiльний досвiд, опрацьовували, узагальнювали, впроваджували в школу лекцiйнi курси. Вагомий внесок у методику викладання бiологiчних дисциплiн методисти педагогiчних вищих навчальних закладiв. Спiльнi застосуванняметодичних працiвникiв Інститутiв удосконалення вчителiв та iнших кафедр педагогiчних iнститутiв були спрямованi на розробку форм, методiв, прийомiв i засобiв вивчення змiсту навчального матерiалу з бiологiчних предметiв у школi. Велика заслуга у розв'язаннi проблеми пiдвищення ефективностi урокiв бiологiї, позаурочної та позакласної роботи належить вiддiлу бiологiї УНДІП, який на початкових етапах розвитку бiологiчноїосвiти став координацiйним центром методичної дiяльностi в Українi, спрямував свою роботу на пiдготовку та видання методичної лiтератури для вчителiв бiологiї. У методицi викладання бiологiї провiдною стає проблема наукового змiсту навчального матерiалу. У зв'язку з розвитком бiологiчної науки виниклапотреба в створеннi нових методичних посiбникiв. Було розроблено методику використання на уроках та позакласних заняттях рослий, тварин, дослiдiв, технiчних засобiв навчання, рiзних типiв iщочностi, дiючих моделей. Завдяки творчiй, наполегливiй працi українських методистiв учителi одержали такi методичнi посiбники: «Уроки з ботанiки на шкiльнiй навчально-дослiднiй дiлянцi» І. А. Тюпи (1955), «Зоологiчнi екскурсiї» І. К. Шульги (1956), «Навчальне кiно на уроках бiологiї» І. І. Мазепи (1958), «Питання тваринництва в курсi Бiологiї» О. Д. Гончара, Е. В. Середенко (1958), «Методика демонстрацiйних дослiдiв з ботанiки» Н. І. Вакуленко (1960), «Уроки зоологiї» М, Т. Суремеєвої (1962), «Розвиток iнтересу учнiв до ботанiки» (1960), «Методика лабораторних демонстрацiйних дослiдiв з ботанiки» (1965), «Бiологiчний кабiнет у школi» Д. І. Трайтака (1968), «Навчально-виховна робота з учнями в курсi зоологiї» О. Д. Гончара (1969), «Методика навчання зоологiї» 1. 1. Мазепи, Е. В. Шухової (1972), «Пiдвищення ефективностi викладання зоологiї» О. Д. Гончара (1975) та iн. Вважалося, що учнi можуть дiстати правильну вiдповiдь на теоретичнi питання лише пiд час дослiдiв у класi, куточку живої природи, на шкiльнiй навчальнiй дiлянцi, спостережень у природi. Уперше в iсторiї загальноосвiтньої школи було розроблено й запроваджено новi оригiнальнi методичнi прийоми, дидактичнi засоби, форми навчання бiологiї. Вдосконалювалися словеснi, наочнi, практичнi методи навчання бiологiї. Набули поширення змагання на кращого знавця рослин, тварин, людського органiзму, конкурси знавцiв рiдкiсних, зникаючих рослин та тварин, морфологiї, анатомiї, систематики, представникiв рослинного й тваринного свiту, народознавства, групова робота, бiологiчнi iгри, кросворди, ребуси, шаради, використання набiрних та динамiчних таблиць, анаграм, метаграм тощо. В цей перiод особливо актуальною стає проблема науковостi змiсту навчального бiологiчного матерiалу. Для загальноосвiтньої школи було випущено новi пiдручники з бiологiї та посiбники з методики її викладання. З 80-х рокiв видавався методичний журнал «Биология в школе». В ньому вмiщувалась обмежена наукова та методична iнформацiя, тому це видання сповна не вiдображувало методичних поглядiв i досягнень. У цей перiод робилися спроби класифiкувати методи навчання бiологiї, вирiшити проблему методики уроку, форм навчання. В 70—80-х роках дiяльнiсть школи була спрямована на активiзацiю навчального процесу, на ефективне засвоєння знань, умiнь i навичок користуватися ними для розв'язання практичних завдань. В. М. Корсунської, М. І. Мельникова, М. О. Рикова, А. Н. М'ягкової, В. П. Медової, А. І. Нiкiшова, І. Н. Пономарьової, 1. 1. Полянського, В. Ф. Шалаєва, А. А. Яхонтова, українських методистiв-бiологiв О. Д. Гончара, А. В. Степанюк, Л. Г. Козетової, В. І. Кузнецової, І. В. Мороза, О. К. Богданової, Д. І. Трайтака, Є. В. Шухової та iнших авторiв методичних посiбникiв для вчителiв та студентiв бiологiчних спецiальностей педагогiчних вищих навчальних закладiв. учнiв у процесi вивчення бiологiї, навчально-матерiальна база, методика роботи з учнями в кабiнетi бiологiї, форми органiзацiї навчання. Розгорталися дослiдження на кафедрах природничих факультетiв педагогiчних вищих навчальних закладiв. Робота колективiв методистiв спрямовувалася на розробку нових програм, шкiльних пiдручникiв, методичних посiбникiв. Певний внесок у цю справу зробили кабiнети обласних Інститутiв пiдвищення квалiфiкацiї педагогiчних кадрiв якiвивчають, узагальнюють i поширюють передовий досвiд роботи вчителiвбiологiї України. Дiяльнiсть вiддiлу методики бiологiї була тiсно пов'язана з Нековкою дидактичних основ навчання бiологiї в загальноосвiтнiй школiІ також концепцiї нової програми бiологiчної освiти. бiологiчної освiту вдосконалюють змiст освiти, впроваджують у навчальний процес новi технологiї, створюють профiльнi Програми для спецiалiзованих шкiл. Ця робота активно проводиться на кафедрах методики та iнших бiологiчних кафедрах Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М. П. Драгоманова, Тернопiльського нацiонального педагогiчного унiверситету iм. В. М. Гнатюка та iнших педагогiчних навчальних закладiв. Тут створюються шкiльнi програми, пiдручники, методичнi посiбники з бiологiї для загальноосвiтнiх i Профiльних шкiл. Методисти розробляють гнучкi методи, прийоми навчання бiологiї з урахуванням у змiстi бiологiї нацiональних та регiональних факторiв. Методичнi дослiдження спрямованi на пiдготовку нових наочних посiбникiв, засобiв навчання тощо. Методисти, вченi-бiологи, вчителi, працюють над стандартами бiологiчної освiти, Вдосконалюють її змiст. Нинi проблеми змiсту шкiльної бiологiчної освiти дослiджують А. В. Степанюк, Н. Й. Мiщук, Л. С. Барна, В. П. Суряднова, М. М. Сидоро-ВИч; активiзацiї пiзнавальної дiяльностi учнiв — О. Д. Гончар, І. В. Мороз, Е. В. Шухова, В. І. Кузнецова, О. К. Богданова; форми, методи та засоби навчання розробляють О. Д. Гончар, Н. Ю. Матяш, В. І. Шулдик, І. В. Мороз, Г. Я. Жирська, Н. Й. Мiщук. Висновки « Провiдна роль у розвитку методики навчання природознавству в XV—XVI ст. належала вчителям братських шкiл. Вони формували й розвивали новi методичнi iдеї, збагачували своїм досвiдом теорiю й практику шкiльної природничої й методичної науки. Проте зроблене вчителями, методистами братських шкiл було забуто. У XVIII—XX ст. розвиток методики навчання бiологiї в Українi вiдбувався пiд впливом росiйських педагогiв, методистiв на основi їхнiх методичних iдей. Створювалися новi навчальнi плани, програми, пiдручники, методичнi посiбники. Такий стан тривав до здобуття Україною незалежностi. Сучасний стан навчання бiологiї, особливо у зв'язку з переходом на новий змiст бiологiчної освiти й 12-рiчний термiн навчання, характеризується докорiнною перебудовою навчальних планiв, програм, пiдручникiв. Ученi-бiологи, методисти України спiльно з учителями розробили концепцiю бiологiчної освiти, вдосконалили її змiст, упроваджують в навчально-виховний процес новi технологiї, форми й засоби навчання. Отже, на всьому шляху розвитку суспiльства простежується безперервний пошук ефективних методiв, прийомiв навчання й виховання пiдростаючого поколiння. 1. Берлiнський М. Ф. Історiя мiста Києва. — К.: Наук, думка, 1991, — 317 с. 4. Проблемы методики обучения биологии в средней школе / Под ред. И. Д. Зверева. — М.: Педагогика, 1978. — 318 с. 5. Федорова В. Н. Развитие методики естествознания в дореволюционной России. — М.: Учпедгиз, 1957. —434 с.