Інтернет-залежність та її вплив на виховання підлітків та юнацтва

Інтернет-залежнiсть та її вплив на виховання пiдлiткiв та юнацтва Інтернет залежнiсть та її вплив на виховання пiдлiткiв та юнацтва Змiст Вступ Роздiл 1. Сутнiсть явища Інтернет-залежностi та її симптоми Роздiл 2. Психологiчнi причини Інтернет-залежностi Роздiл 3. Вплив Інтернет-залежностi на виховання школярiв Висновки Перелiк використаних джерел Вступ За всю iсторiю людства не було ще такого часу, коли люди б не страждали вiд яких-небудь залежностей. Приохотитися до чогось не сильно корисного – справа нехитра. Куди складнiше потiм вiдмовитися вiд шкiдливої звички. Є i ще один важливий момент: навiть зовсiм безневинне на перший погляд захоплення може стати згубним для органiзму, якщо не знати мiри. Лiкарiв, учених, та i простих користувачiв проблема глобальної iнтернетизацiї турбує вже не перший рiк. З одного боку, це чудово: розширюється круг спiлкування, стираються расовi межi. З iншої – в наявностi негативнi наслiдки: число людей з червоними очима, тремтячими руками i що розмовляють на незрозумiлому простому смертному мовi неухильно росте. Медики розвинених країн вже б`ють на сполох. Молодь все бiльше часу проводить за комп`ютером, вiддаючи перевагу вiртуальному свiту над реальним, у пресi раз по раз з`являються повiдомлення про «смерть за монiтором». Захiднi психiатри навiть придумали спецiальний термiн «iнтернет-залежнiсть», проте бiльшiсть українських психологiв про це небезпечне захворювання i не чули. Надмiрна захопленiсть Інтернетом змушує багатьох людей проводити все бiльше часу в Мережi. Психологи сперечаються: чи йде мова про появу ще одного виду залежностi? Феномен "залежностi вiд Інтернету" iнтенсивно обговорюється в даний час (Це напевно єдина область у всьому спектрi гуманiтарних дослiджень в Інтернетi, на розробку якої не претендує нiхто, крiм психологiв). Термiн „залежнiсть" був запозичений iз лексикона психiатрiв для полегшення iдентифiкацiї проблеми Інтернета шляхом асоцiацiї її з характерними соцiальними та психологiчними проблемами. Вiн часто називається захворюванням чи синдромом (Internet Addiction Disorder чи IAD). З'явився також дуже образний термiн Netaholic, чи Інтернет-адикт. Дехто виправдовує "зависання" у Інтернетi самотнiстю, начебто спiлкування у чатах та на сайтах знайомств позбавить вiд самоти. Але насправдi – це сурогат спiлкування. Що бiльше адресатiв у користувача, то менше справжнiх друзiв. Це i є шлях до самоти. Що стосується любовi по Інтернету... У Фрейда є таке поняття: сублiмацiя еротичної енергiї. Нереалiзовану еротичну енергiю можна направити на творчiсть, роботу, а секс-сайти блокують природну сублiмацiю, властиву людинi, що зрештою призводить до розвитку розладiв в iнтимнiй сферi. Обговорення проблеми почалося порiвняно недавно. У 1994 роцi Кiмберлi Янг, американський психолог з Пiтсбургського унiверситету, помiстила на web-сайт спецiальний опитувальник. Незабаром вона одержала майже 500 вiдповiдей, з яких близько 400 були вiдправленi, вiдповiдно до обраного критерiю, Інтернет-залежними користувачами. К. Янг – один з найвiдомiших експертiв у цiй областi. Вона написала книгу "Пiйманi в мережу" та органiзувала центр психологiчної допомоги страждаючим вiд Інтернет-залежностi. У 1995 роцi Іван Голдберг запропонував термiн "Інтернет-залежнiсть" для опису нездоланної тяги до використання Інтернету. По Голдбергу, це розлад, «що здiйснює пагубний вплив на побутову, навчальну, соцiальну, робочу, сiмейну, фiнансову чи психологiчну сфери дiяльностi». Оскiльки в основi такого розладу лежить прагнення до вiдходу вiд реальностi, воно порiвняно з патологiчним потягом при алкоголiзмi, наркоманiї, потягу до азартних iгор. На думку експертiв, найбiльше вiд Інтернет-залежностi потерпають пiдлiтки та юнацтва. За даними соцiологiчних опитувань, щонайменше 4,4 мiльйона тiнейджерiв бiльшою або меншою мiрою страждають вiд надмiрного захоплення комп’ютером та Інтернетом. За даними лiкарiв психологiчних центрiв, всi пацiєнти клiнiк мають хiмiчний дисбаланс мозкової дiяльностi. Пiд час перебування в Інтернетi або пiд час комп’ютерних iгор мозок продукує органiчний компонент 5-HT, який передає вiдчуття ейфорiї або депресiї по всьому тiлу. Коли цього компонента занадто багато, людинi може здаватися, що вона не потребує нi їжi, нi вiдпочинку. Актуальнiсть теми нашої курсової визначається тим, що сьогоднi українським школярам зробити домашнє завдання – не проблема, якщо батьки пiдключили до мережi Інтернет комп`ютер. Школярi та студенти просто перестають мислити. Не менш важливе питання про фiзичне i психiчне здоров`я дiтей, – батькам слiд взагалi не пiдключати комп`ютер до мережi, або, якщо вони довiряють дитинi, встановити чiтко регламентований годинник для роботи в Інтернетi. І перевiряти, чим же займається дитина, iнакше псевдоспiлкування з однолiтками виллється в пошук зовсiм iнших сайтiв. Мета нашої курсової роботи розглянути явище та симптоми Інтернет-залежностi у пiдлiткiв та проаналiзувати її вплив на виховання молодi. Для досягнення даної мети ми поставили ряд наступних завдань : · дати опис симптомiв та психологiчний портрет Інтернет-залежного; · проаналiзувати психологiчнi причини виникнення Інтернет-залежностi; · вплив Інтернет та iгрозалежностi на виховання пiдлiткiв та юнацтвi; · шляхи вирiшення проблеми вiльного доступу пiдлiткiв до Мережi та обмеження дитини в користування Інтернетом. Предмет дослiдження нашої курсової роботи – вплив Інтернету до свiдомiсть молодi, об’єкт – Інтернет-залежнiсть та причини її виникнення. Роздiл 1. Сутнiсть явища Інтернет-залежностi та її симптоми Термiн «iнтернет-залежнiсть» вперше був запропонований американським лiкарем Голдбергом, кiлька рокiв тому. Пiд цим поняттям вiн розумiв непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дiєю на побутову, навчальну, соцiальну, робочу, сiмейну, фiнансову сфери дiяльностi». За ступенем вiдходу вiд реальностi iнтернет-залежнiсть дуже нагадує потяг до наркотикiв, алкоголю, азартних iгор. Згiдно з дослiдженням американських учених, 6-8% користувачiв Інтернету вже мають дану патологiю, адже багато хто використовує його не тiльки для роботи або навчання, але i ведуть листування, користуються сайтами, призначеними для розваг, займаються сексом по Інтернету. Поведiнково Інтернет-залежнiсть виявляється в тому, що люди настiльки вiддають перевагу життю в Інтернетi, що фактично починають вiдмовлятися вiд свого "реального" життя, проводячи до 18 годин на день у вiртуальнiй реальностi та не менше 100 годин в тиждень. Інше визначення Інтернет-залежностi: «нав'язливе бажання ввiйти в Інтернет, знаходячись off-line, i нездатнiсть вийти з Інтернету, будучи on-line». Часто використовується ще й таке: "Інтернет-залежнiсть – це нав'язлива потреба у використаннi Інтернету, що супроводжується соцiальною дезадаптацiєю та яскраво вираженими психологiчними симптомами»[1] . За даними рiзних дослiджень Інтернет-залежними сьогоднi є близько 6-10% користувачiв серед захiдних користувачiв мережi, за даними К. Сурратт та Д. Грiнфiлда (дехто навiть називає кожного другого користувача ПК, що має доступ до Мережi Інтернет-залежними) i 2-6% серед росiйських та українських, серед яких бiльше нiж 70 вiдсоткiв студентiв. Хоча в цi результати не вiрять багато фахiвцiв, так, наприклад, А. Е. Войскунський[2] у своїй книзi «Психологiчнi дослiдження феномену Інтернет-адикцiї» пише наступне : «Усi цi цифри абсолютно недостовiрнi. Вони нi про що не говорять. Тому що це звичайнi Інтернет-опитування, що складаються з невеликого числа питань. Вiдповiдають на такi опитувальники жартiвники, тi, хто вважає себе Інтернет-залежними, i багато людей, що не вважають себе Інтернет-залежними. Це не репрезентативне опитування «населення» Інтернету. Достовiрних опитувань поки нiхто не проводив нi закордоном (в Англiї, Канадi, Нiмеччинi, Америцi), нi в нашiй країнi. Тому цифра 6 вiдсоткiв мало що означає. Я вважаю, що якщо залежнiсть i iснує, то залежних набагато менше»[3] . Незважаючи на те, що офiцiйно проблема Інтернет-залежностi не визнана, вона приймається до уваги в багатьох країнах, наприклад, у Фiнляндiї молодим людям з Інтернет-залежнiстю надається вiдстрочка вiд армiї. Вже й юристи визнали правомiрнiсть залежностi вiд Інтернету – коли вiдомого американського хакера Кевiна Мiтнiка засудили в перший раз, то захист будувався на визнаннi його адиктом, i даний «дiагноз» був прийнятий i визнаний пом'якшуючою обставиною. Захисники британця Пола Бедуорта змогли переконати суд, що їх пiдзахисний страждає нав'язлими потягами до комп'ютерiв i не пiдлягає засудженню за свої злочини, всi з яких вiдбулися в Мережi. Вiдзначаються особливостi Інтернет-залежностi. Це не хiмiчна залежнiсть, тобто вона не приводить до руйнування органiзму. Якщо для формування традицiйних видiв залежностi вимагаються роки, то для Інтернет-залежностi цей термiн рiзко скорочується. За даними К. Янг, 25% залежних придбали залежнiсть протягом пiвроку пiсля початку роботи в Інтернетi, 58% - протягом другого пiврiччя, а 17% - незабаром по закiнченнi року. Крiм того, якщо довготривалi наслiдки залежностi вiд алкоголю та наркотикiв добре дослiдженi, то стосовно Інтернет-адикцiї вiдсутня можливiсть довготривалого спостереження[4] . Завзятого комп`ютерника можна вiдрiзнити вiдразу. Вiн звернений усередину себе, не помiчає або iгнорує зовнiшнi подiї, погано адаптується до реального життя. Навiть краса природи – i та сприймається з меншим захопленням, оскiльки можливостi комп`ютерної графiки безмежнi, i на екранi монiтора з`являються чудовi, фантастично прекраснi, але неiснуючi насправдi, пейзажi. Потяг до комп`ютерних iгор – iз подорожами до неймовiрних свiтiв усе бiльше занурює у вiртуальнiсть. Цей стан вже й називається iнтернет-залежнiстю[5] . На першiй стадiї це бiльш-менш легкий розлад. Через захоплення «новою iграшкою», людина перестає займатися усiм iншим. Поступово людина вiддаляється вiд родичiв i друзiв, залишаючи прiоритет за «усесвiтньою павутиною». Як правило, користувач приховує вiд рiдних (або спiвробiтникiв в офiсi), скiльки часу вiн проводить на сайтах. На другiй стадiї симптоми наростають як снiжний ком. Якщо людину силою вiдлучити вiд мережi, вона переживатиме почуття, схожi на муки наркомана, якому не дали чергову дозу. У користувача порушується увага, знижується працездатнiсть, з`являються нав`язливi думки, безсоння, аж до повного вiдмовлення вiд сну, рiзко зростає потяг до стимуляторiв - кави, сигарет, спиртних напоїв, наркотикiв, причому деколи "на голку" сiдають i тi, хто нiколи в життi наркотикiв не пробував. Тому можна вважати, що в деяких випадках наркотична залежнiсть є наслiдком захоплення спiлкуванням у мережi. До психiчних розладiв додаються головний бiль, перепади тиску, ломить кiстки. роботi i в сiм`ї. Сильнi, вольовi особи ще можуть спробувати перемкнути свою увагу на щось iнше, наприклад, закохатися, знайти iншу роботу. Слабкiшим нiчого не залишається, окрiм як звернутися по допомогу до фахiвцiв. До речi, у США iнтернет-залежнiсть вважають офiцiйним дiагнозом i лiкують психологи i психiатри. У нас вони лише розробляються. Без Інтернету у хворих починається ломка[6] . Термiн «Інтернет-залежнiсть» часто трактується дуже широко i позначає велику кiлькiсть проблем поведiнки i контролю над потягами. Основнi п'ять типiв, що були видiленi в процесi дослiдження, характеризуються в такий спосiб (саме в студентському середовищi поширенi всi цi основнi п'ять типiв, в iнших «вiкових» групах деяких може просто не iснувати): 1. Кiберсексуальна залежнiсть – нездоланний потяг до вiдвiдування порносайтiв, обговорення сексуальної тематики в чатах чи спецiальних телеконференцiях «для дорослих» i заняттю кiберсексом (Першiсть по цьому типу з великою перевагою утримують чоловiки). 2. Пристрасть до вiртуального спiлкування та вiртуальних знайомств – надмiрна кiлькiсть знайомих i друзiв у Мережi, великi об'єми листування, постiйна участь у форумах, чатах тощо (першiсть у жiнок). 3. Нав'язлива «фiнансова» потреба у Мережi – гра в онлайновi iгри (як азартнi так i рольовi), постiйнi покупки чи участь в Інтернет-аукцiонах. 4. Інформацiйне перевантаження (нав'язливий web-серфiнг) – нескiнченнi подорожi по Мережi, пошук iнформацiї по базам даних i пошуковим сайтам. 5. Комп'ютерна залежнiсть – нав'язлива гра в комп'ютернi iгри (стрiлялки – Doom, Quake, Unreal та iн., стратегiї типу Star Craft, чи квестовi), або програмування та iншi види комп'ютерної дiяльностi по Мережi[7] . На сьогоднiшнiй день в Українi не iснує психологiчного чи психiатричного дiагнозу «Інтернет» чи «комп'ютерної» залежностi. В останню версiю «Дiагностичного i статистичного посiбника з психiчних розладiв» (DSM-IV), що встановлює стандарти класифiкацiї типiв психiчних хвороб, не ввiйшла жодна з цих категорiй. Чи будуть цi види залежностi включенi в посiбник, покаже час. (Є думка, що якщо Інтернет-адикцiя буде згодом визнана захворюванням (у якостi, наприклад, так званого "кiберрозладу"), то число страждаючих вiд нього буде iстотно менше, нiж це уявляється зараз. У розширеннi симптоматики на даний момент зацiкавленi фахiвцi з психiчного здоров'я i дослiдники цього феномена.) що визначають цей розлад i iснування кореляцiй – загальнi елементи в анамнезi, особистiсних характеристиках i прогнозах на майбутнє у людей, що дiагностувалися подiбним чином. До тих пiр, поки цi вимоги не будуть дотриманi, постановка дiагнозу не може вважатися обґрунтованою, i є не бiльш нiж навiшуванням ярликiв. В даний час психологи зосередженi на першому критерiї, намагаючись визначити сукупнiсть симптомiв, що складають комп'ютерну чи Інтернет-залежнiсть. Так Кiмберлi Янг дiагностує Інтернет-адикцiю на пiдставi п'яти i бiльше позитивних вiдповiдей, що характеризують поведiнку людини за останнiй рiк. При цьому вона фокусує увагу на залежностi вiд Інтернету, а не на бiльш загальнiй комп'ютернiй залежностi: 1. Чи почуваєте Ви себе стурбованим Інтернетом ( чи думаєте Ви про попереднiй он-лайн сеанс i чи смакуєте наступнi)? 2. Чи вiдчуваєте Ви потребу в збiльшеннi часу, проведеного в Мережi? 3. Чи були у Вас безуспiшнi спроби контролювати, обмежити чи припинити використання Інтернету? 4. Чи почуваєте Ви себе втомленим, пригнобленим чи роздратованим при спробах обмежити чи припинити користування Інтернетом? 5. Чи знаходитеся Ви он-лайн бiльше, нiж думали бути? 6. Чи були у Вас випадки, коли Ви ризикували одержати проблеми на роботi, навчаннi чи в особистому життi через Інтернет? 7. Чи траплялося Вам брехати членам родини чи iншим людям щоб приховати час перебування в Мережi? 8. Чи використовуєте Ви Інтернет для того, щоб пiти вiд проблем чи вiд поганого настрою (наприклад, вiд почуття безпорадностi, провини, роздратованостi чи депресiї)?[8] Кiмберлi Янг називає чотири ознаки Інтернет-залежностi: · постiйне чекання наступного виходу в Інтернет; · скарги навколишнiх на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернет; Бiльш розгорнуту систему критерiїв приводить Іван Голдберг. На його думку, Інтернет-залежнiсть можна констатувати при наявностi 3 пунктiв з наступних: · Кiлькiсть часу, яку потрiбно провести в Інтернетi, щоб досягти задоволення (iнодi почуття задоволення вiд спiлкування в мережi межує з ейфорiєю), помiтно зростає; · Якщо людина не збiльшує кiлькiсть часу, що вона проводить в Інтернетi, то ефект помiтно знижується; · Припинення чи скорочення часу, проведеного в Інтернетi приводить користувача до поганого самопочуття.[10] Воно розвивається в промiжку вiд декiлькох днiв до мiсяця. Такий стан може виражатися емоцiйним i руховим порушенням, тривогою, нав'язливими мiркування про те, що зараз вiдбувається в Інтернетi, фантазiями i мрiями про Інтернет, довiльними чи мимовiльними рухами пальцiв, що нагадують друкування на клавiатурi. Доктор М. Орзак видiляє не тiльки психологiчнi, але i фiзичнi симптоми, до яких вiдносить: · враження нервових стовбурiв руки, зв'язане з тривалою перенапругою м'язiв; · онiмiння пальцiв руки, що тримає „мишку"; · головнi болi по типу мiгренi; · болi в спинi; · зневага до особистої гiгiєни; · розлад сну, змiна режиму сну[11] . · активне небажання вiдволiктися, навiть на короткий час вiд роботи в Інтернетi; · невмiння спланувати час закiнчення сеансу роботи в Мережi; · використання все бiльших сум грошей для забезпечення роботи в Інтернетi, у тому числi i в борг; · готовнiсть брехати, говорячи про тривалiсть i частоту роботи в Інтернетi; забування у ходi роботи в Мережi про домашнi справи, навчання чи службовi справи, важливi особистi i дiловi зустрiчi; · небажання приймати критику подiбного образу життя; · втрата кола спiлкування з-за Мережi; · зневага власним здоров'ям; · скорочення тривалостi сну, внаслiдок роботи в Інтернетi в нiчний час; уникання фiзичної активностi.[12] Отже, керуючись вище перерахованими характеристиками Інтернет-залежностi, ми можемо судити про власну Інетрнет-залежнiсть чи наявнiсть такої у своїх знайомих. Психотерапевтичний досвiд показує, що якщо людина визнає в себе наявнiсть того чи iншого виду залежностi, будь те залежнiсть вiд шкiдливих речовин чи вiд Інтернету, то вона намагається впоратися з цим самостiйно чи за допомогою близьких йому людей, а також фахiвцiв (психiатрiв, наркологiв, психотерапевтiв чи психологiв). Всесвiтня мережа сьогоднi бiльше нагадує чарiвну казку, у якiй "користувач" володiє надприродними можливостями, на вiдмiну вiд реального життя. Не дивно, що Інтернет найбiльше вiдповiдає мiфологiчному мисленню маленької дитини. Таке мислення нiколи не зникає повнiстю, а тiльки витiсняється зi свiдомостi з вiком, воно зберiгається в несвiдомому дорослої людини, породжуючи вiру в прикмети i магiчнi ритуали. Отже, Інтернет є iдеальним середовищем для актуалiзацiї багатьох психiчних процесiв несвiдомого, архетипного характеру. Для багатьох людей, у психологiчному сенсi, Всесвiтня мережа стала дверима в той чарiвний казковий свiт, який людина змушена була покинути в дорослому вiцi, пiд тиском об'єктивних умов реального свiту[13] . У процесi соцiалiзацiї дитини, безпосереднє афективне сприйняття i реагування придушується виконанням набору соцiально-схвалювальних норм i правил. І в ситуацiї, коли чиннi норми i правила стають непотрiбними або втрачають свою силу, проявляється первинний, примiтивний, такий, що дотепер придушувався, засiб реагування. Подiбнi висновки, тiльки стосовно культурного життя, зробив Зiгмунд Фройд у працях «Майбутнє однiєї iлюзiї» i «Невдоволення культурою». Вiн вважав, що процес вiдмови вiд суворих культурних норм завжди повинен супроводжуватися певним задоволенням. Саме воно, поряд з iншими чинниками, i є тiєю притягальною силою, що змушує користувачiв проводити багато годин за екраном монiтора. Це твердження достатньо добре iлюструє "ефект азарту", тобто тягу до самого процесу пошуку iнформацiї, на шкоду її вивченню, аналiзу i переробцi. Іншими словами, вiдбувається зсув акценту з аналiтичної дiяльностi на пошукову активнiсть[14] . активнiсть є генетично бiльш давньою i менш енергозатратною дiяльнiстю в порiвняннi з аналiтичною. Інтернет став доволi привабливим i простим способом вiдходу вiд реальностi, гарним засобом сховатися вiд рiзноманiтних проблем для тих, хто страждає вiд негараздiв у сiм'ї, на роботi, схильний до депресiй. Психiатри вважають, що це схоже на пристрасть до алкоголю або азартних iгор i призводить не лише до того, що людина вiдкладає прийняття важливих рiшень, але також i до змiни її особистостi. Особливостi вiртуальної реальностi такi, що користувач, який опинився в нiй, «змушений» актуалiзувати витiсненi в несвiдоме iнфантильнi уявлення i поведiнковi патерни. Ефект посилюється ще й тим, що це здебiльшого вiдповiдає власним психологiчним потребам користувача[15] . ненормальнiй пристрастi до Інтернету, до онлайнових систем спiлкування тощо. Вони просиджують весь час за комп'ютером, забуваючи про їжу, сон, цiлком захопленi мерехтiнням екранних сторiнок. Але не варто думати, що цi ж люди до появи Інтернету були цiлком здоровi. Якби не було на свiтi нi Інтернету, нi комп'ютерiв – вони з тiєю ж манiакальною завзятiстю дивились би телевiзор, слухали радiо, читали газети, обмiнювалися поштовими марками або збирали модель залiзницi. Депресивнi хворi, якi бiльше вiд iнших вiдчувають страх вiдчуження, використовують Інтернет, щоб перебороти труднощi мiжособистiсної взаємодiї в реальному життi. Схильнiсть людини до повного «вiдключення», до втрати соцiальної адаптацiї – це симптом щиросердечного страждання, джерело якого варто шукати в психiцi хворого, а не в Інтернетi чи фiлателiї. Проблема адикцiї починається тодi, коли прагнення вiдходу вiд реальностi, пов'язане зi змiною психiчного стану, починає домiнувати у свiдомостi, стає центральною iдеєю. Цьому процесу можуть сприяти бiологiчнi (наприклад, iндивiдуальний засiб реагування на iнформацiю в мережi), психологiчнi (особистiснi характеристики, психотравми), соцiальнi (сiмейнi i позасiмейнi) чинники. Існує взаємозв'язок iз такими нехiмiчними адикцiями як роботоголiзм i гемблiнг (патологiчна гра). Методи роботи з такими людьми психологiчно такi ж, як i при будь-якiй iншiй залежностi, чи то алкогольної або наркотичної[16] . Нестача спiлкування в реальному свiтi: велика частина Інтернет-залежних «сидить» у Мережi заради спiлкування, оскiльки вiртуальне спiлкування має переваги в порiвняннi зi спiлкуванням реальним. · чати (37%), · MUDs (он-лайн iгри) (28%), · телеконференцiї (14%), · E-mail (12%), · WWW (7%), «Інформацiйний вампiризм». Оскiльки Інтернет надає необмежений доступ до iнформацiї, це здатно викликати в людини так званий «iнформацiйний вампiризм» (або хапаємо все, що можемо або шукаємо надточну i надперепровiрену iнформацiю про те, що конкретно потрiбно). Почуття захищеностi в Мережi: за даними опитування Інтернет-залежних приваблюють такi особливостi мережi, як: анонiмнiсть (86%), доступнiсть (63%), безпека (58%) i простота використання (37%). На думку К. Янг, будучи включеними у вiртуальну групу, Інтернет-залежнi стають здатними приймати бiльший емоцiйний ризик шляхом висловлення бiльш суперечних думцi iнших людей суджень – про релiгiю, аборти i т. п. Тобто вони виявляються здатними вiдстоювати свою точку зору, говорити «нi», у меншiй мiрi боячись оцiнки i вiдкидання навколишнiх, чим у реальному життi. У кiберпросторi можна виражати свою думку без страху вiдкидання, конфронтацiї чи осуду тому, що iншi люди є менш досяжними, i тому, що особистiсть самого комунiкатора може бути замаскована. Можливiсть пiти вiд реальностi: на сьогоднiшнiй день можна стверджувати, що Інтернет став одним з видiв «буферної» реальностi, що охороняє особистiсть вiд прямого зiткнення з реальним свiтом, реальним людським спiлкуванням. Занурення у вiртуальне середовище може бути обумовлено внутрiшнiми психологiчними конфлiктами, викликаними, наприклад, проблемами в особистому i сiмейному життi. Занурюючись у вiртуальну реальнiсть, людина як би захищає себе вiд якихось проблем, тривоги, комплексiв. Вiртуальний свiт може використовуватися як засiб компенсацiї невдач. Саме вiртуальний свiт дає ту волю дiй, волю вираження думок, почуттiв i емоцiй, що у реальному життi найчастiше не завжди можливi. Також мережна залежнiсть може бути наслiдком психотравмуючої ситуацiї (втрата близької людини, роботи, родини i т. д.)[18] . Роздiл 3. Вплив Інтернет-залежностi на виховання школярiв Дiти, якi ночують у примiщеннi комп`ютерних залiв, – реальнiсть сьогоднiшнього дня. Наслiдки для молодого органiзму регулярного багатогодинного сидiння у примiщеннi, перенасиченому випромiнюваннями вiд комп`ютерiв, «довгограючi» i виявляються пiзнiше. Наприклад, у безплiддi – i жiночому, i чоловiчому. А ще втрата зору, дратiвливiсть, пiдвищена збудливiсть i стомлюванiсть, порушення сну або, навпаки, сонливiсть[19] . Всiм вiдомо, а власникам комп`ютерних залiв – насамперед, що працюючий дисплей – джерело рiзного роду випромiнювань. Особливо шкiдливе для здоров`я жорстке гамма-випромiнювання може давати задня панель дисплея. Пiд час роботи дисплеїв збiльшується iонiзацiя повiтря i температура, вологiсть же, навпаки, зменшується. Проте, незважаючи на це, санiтарна норма, що передбачає розмiщення одного комп`ютера не менше, нiж на шести квадратних метрах, дуже часто не дотримується i замiсть, наприклад, восьми комп`ютерiв у примiщення заштовхується вiсiмнадцять. 11-13-рiчнi - двiчi на день по 45 хвилин, старшi – три рази на день.[20] й тому, що комп’ютер з усiма його можливостями вже стає не просто надмiрним захопленням, а залежнiстю. Якщо довго сидiти за комп’ютером, втрачається живий контакт з людьми, будь-якi вiдчуття, людина просто заглиблюється у себе. Особливо це стосується дiтей, у яких ще не вiдпрацьованi зв’язки з людьми. Батькам слiд контролювати цей процес i не йти на поводу у дiтей, адже вiд цього залежить те, як їхнi дiти зможуть у подальшому спiлкуватися з людьми, взаємодiяти i домовлятися з ними. Рiдним треба прагнути розвинути зацiкавленiсть дитини до того чи iншого виду дiяльностi, щоб не бути для неї нянькою у майбутньому, вчити практичному спiлкуванню вже сьогоднi. У цiй справi багато що залежить й вiд авторитету батькiв, якi повиннi показувати приклад. І якщо вони кажуть, що можна сидiти за комп’ютером не бiльше години, то так повиннi робити й самi[21] . Вiд практикуючих психiатрiв все частiше поступають данi про збiльшення кiлькостi пацiєнтiв, основнi скарги яких пов'язанi з впливом Інтернету. по 10 годин на добу i бiльш. павук, затягує пiдлiтка у свою павутину. І як тiльки людина починає жити в iлюзорному свiтi, вона втрачає зв’язок зi свiтом реальним i попадає в залежнiсть вiд всесвiтньої мережi. За спостереженнями дослiдникiв, часто таке явище спостерiгається у дiтей з нестiйкою психiкою, у тих, хто розгублюється навiть перед незначними проблемами, хто за якимись причинами погано адаптується до життя. І перша ознака такої залежностi – коли дитина отримує радiсть тiльки вiд гри, щиро захоплюється нею, i намагається вiдгородитися вiд реальностi. Якщо намалювати портрет такого собi середнього iнтернет-залежного, то можна уявити, що це пiдлiток чоловiчого роду, який щотижня проводить не менше 24 годин в Інтернетi. Залежнi вiд Інтернету часто мали деякi мiнiмальнi ушкодження центральної нервової системи, якi ще не вийшли на рiвень клiнiчної патологiї. У таких дiтей генетично вiдслiдковується схильнiсть до алкоголiзму або iгор в карти. І в родинi такої дитини, як правило, є проблеми. Як показує практика, в основному, це неповна родина або та родина, що працює на матерiальний успiх i мало замислюється, що ж вiдбувається iз власною дитиною. Батьки, намагаючись домогтися успiху й забезпечуючи матерiально, вважають, що дiтей усьому повинна навчити школа або зразковi друзi, i повнiстю припиняють виховання[22] . Інтернетом користується бiльше одного мiльярда осiб на Землi. І це не межа. Як i немає межi поширенню цього нового лиха людства, подiбного до алкоголiзму або наркоманiї – iнтернет-залежностi. Цивiлiзацiя «подарувала» нам ще одну хворобу й зовсiм нове явище в психiатрiї – iнтернет-психози. Розвиненi країни стали усе бiльше говорити про цю проблему. У свiтовiй практицi вже є випадки, коли дитина сидить у мережi, не виходячи з кiмнати кiлька дiб, вона переходить у прострацiю, її свiдомiсть вiдключається й наступає летальний кiнець. Дитина помирає вiд мозкової недостатностi. Вона усе ще стукає по клавiшах, але її мозок уже вiдмирає. до цих проблем, тому що батьки стали все частiше приходити до фахiвцiв, стверджуючи, що вони безсилi перед сучасними технологiями. Спочатку вони купують своїй дитинi комп’ютер, а потiм не можуть її «вiдiрвати» вiд монiтора. Дитина прямо на очах стає зовсiм iншою. Змiнюється її ставлення до батькiв i до навчання. При цьому вченi так само помiтили, що пiд час вiртуального спiлкування людина починає розкриватися, розповiдати найголовнiшi речi. Вiртуальний простiр створює психологiчне поле, для якого характерна абсолютна вiдкритiсть. Дiти в такому вiртуальному просторi миттєво стають дорослими. Вони можуть заробляти iнтернет-грошi, заходити на порно-сайти й зайнятися чистою фiзiологiєю, можуть вилаяти на форумi матом i безвiсти зникнути. Тобто вони можуть робити все, що їм недоступне в реальному свiтi. І вiртуальний простiр перетворюється у вiртуальне життя. Але воно дуже оманливе. З нього важко повернутися до навчання й роботи. Це призводить до вираженого конфлiкту, що спричиняє невротичнi порушення. Часто дiти сидять за комп’ютером до пiзньої ночi, що призводить до неадекватної емоцiйної реакцiї, пiдвищеної функцiї кори головного мозку, органiв зору й слуху, емоцiйної сфери, до порушення надходження кровi. Якщо ми не придiляємо достатню увагу нашим дiтям, то дитина боїться засинати в темрявi, вставати вночi, тому що їй здається, що хтось або щось вилiзе з-за рогу. Потiм дитина втрачає сон. Намагається спати при включеному свiтлi, а якщо не включає, то їй сняться кошмари, i вона прокидається з лементом. І такi психоемоцiйнi моменти поступово накопичуються. До того ж, через те, що людина сидить годинами за комп’ютером, порушуються функцiї iмунної й серцево-судинної систем. Починаються iшемiчнi розлади, порушення постачання кори головного мозку, зокрема, лобової частини. Дiти, якi довго сидять за комп’ютером, не хочуть рухатися. Вони говорять, що в них болять ноги. І це дiйсно так. Оскiльки сидячий спосiб життя – це невеликi фiзичнi навантаження, не в повному обсязi працюють судини, порушується функцiя роботи м’язiв[23] . В Українi даних про iнтернет-психози немає. Бiльшiсть iз них – це прихованi випадки аддикцiї (залежностi). Наприклад, у невеликiй успiшнiй Голландiї iснує 10 тисяч наркоманiв i 40 тисяч iнтернет-залежних. Тобто на кожного наркозалежного пацiєнта припадає чотири залежних вiд Інтернету. І якщо таке спiввiдношення спроектувати на Україну, то вийдуть страшнi цифри. Батьки б’ють тривогу тiльки тодi, коли ситуацiя виходить з-пiд контролю. Коли дiти впадають у депресiї, у них з’являються невротичнi розлади й розлади поведiнки, коли дитина стає асоцiальною – перестає ходити в школу, починає красти грошi в друзiв i близьких, щоб пiти в iнтернет-кафе. Але всього цього можна уникнути. Вчасно зроблений крок назустрiч дитинi – це гарний шанс вирiшити проблему. Завжди треба пам’ятати, що, купивши дитинi комп’ютер, ви не заберете її з небезпечної вулицi. Психологи рекомендують батькам, по-перше, цiкавитися, що їхнi дiти роблять в Інтернетi i як вони взагалi використовують комп’ютер. Треба намагатися регламентувати час, проведений дитиною за комп’ютером. Добре, коли мама або тато беруть участь у покупцi iгор i знають, у чому їхня суть. Головне – увiйти в простiр дитини. І тiльки розпочавши розмовляти на її мовi, можна перетягнути дитину з вiртуального простору в реальний. По-друге, батькам варто пам’ятати, що комп’ютер перебуває в станi вiйни з фiзiологiєю людини. Вiн насильно приковує до стiльця, чого допускати не можна. Треба заздалегiдь планувати прогулянки на свiжому повiтрi, причому дiзнаватися, коли дитинi буде зручнiше, частiше намагатися вести з дитиною вiдвертi розмови. По-третє, не треба забувати, що є спецiальнi програми, якi блокують порно-сайти, на якi дитина, сам того не бажаючи, може заглянути. І, нарештi, батьки повиннi намагатися скористатися позитивними можливостями комп’ютера. Вiн може бути не просто друкарською машинкою або iгровим автоматом. Може, дитина захоче опановувати програмування, веб-дизайн, займеться комп’ютерною графiкою, анiмацiєю – буде робити мультики. Адже можливостi комп’ютера дуже великi. Батьки повиннi намагатися створювати такi умови, щоб їхнi дiти не йшли вiд них в Інтернет[24] . Висновки Отже, на сьогоднiшнiй день Інтернет-залежнiсть не визнається особливим захворюванням. Не iснує психологiчного чи психiатричного дiагнозу: «Інтернет-залежнiсть» У порiвняннi iз залежностями вiд алкоголю i наркотикiв, залежнiсть вiд Інтернету в меншiй мiрi шкодить здоров'ю людини, не руйнує його мозок, i, здавалося б, достатня безпечна. Але, як вiдзначає К. Янг, залежнiсть вiд Мережi визначається, насамперед, «сумою втрат в iстотних сторонах буття». Інодi надмiрне захоплення Інтернетом дiйсно стає причиною серйозних проблем. Нездатнiсть контролювати перебування у вiртуальних свiтах може викликати звiльнення з роботи, виключення з вузу чи розлучення, а то й самогубство. Великi суми витрачають на оновлення комп'ютерiв i покупку нових програм. Дуже часто такi «хворi» нехтують сном або їжею. А для деяких i реальний секс йде на друге мiсце пiсля вiртуального. терапевтичними схемами. При цьому психiатри стверджують, що за хворою дитиною часто проглядає хвора родина. Нерiдко пiдлiтки тiкають у вiртуальний свiт через непорозумiння з близькими, iгнорування їхнiх проблем. зi спiлкуванням. Пiдлiток може зайти на який-небудь науковий сайт i обкласти матом, наприклад, доктора наук. При цьому отримати моральне задоволення, довiвши собi, що не дурнiший за вченого. Юнаковi не треба гаяти час на залицяння до дiвчини: заглянув на порносайт — i має грубу фiзiологiю. На теперiшньому етапi розвитку комп’ютеризацiї i розширення доступу до Інтернету в Українi, на щастя, усе ще мало розповсюдилася патологiчна пристрасть до опосередкованих Інтернетом азартних iгор, онлайнових аукцiонiв. Порiвняно нечасто зустрiчається замiна людей вiртуальними фiгурами. Іншi варiанти зустрiчаються досить часто у всiх вiкових групах наших користувачiв. тощо) незнайомцям з Інтернету. Це стосується всiляких чатiв, в якi, до речi, найменших користувачiв радять не пускати, навiть якщо це повнiстю дитяча сторiнка i батьки набирають вiдповiдi за своїх дуже «продвинутих», але не дуже писемних дiтей. Старших дiтей, якi користуються Інтернетом самостiйно, потрiбно привчити розповiдати про своє спiлкування в чатi, повiдомляти, якщо виникають конфлiктнi ситуацiї, або якщо дiти чимось наляканi. Контролювати дiяльнiсть дiтей в Інтернетi можуть допомогти новiтнi програми, якi теж не зайвим буде придбати. За їх допомогою можна побачити, якi саме сайти самостiйно споглядало ваша дитина. Якщо дитина хоче листуватися зi своїми знайомими, то бажано мати сiмейний мейл, а не окремi скриньки. Це допоможе батькам зберегти контроль над ситуацiєю. Вiдповiдно, найкращим способом є довiрливе спiлкування щодо Інтернету мiж старшим поколiнням та їх технiчно пiдкованими нащадками. І останнє у перелiку Інтернет-пересторог – правило щодо обмеження часу перебування дiтей у мережi задля збереження здоров`я їхнiх очей та заради профiлактики Інтернет-залежностi. Чим менше дитина, тим менше повинен бути час її перебування в Інтернетi. Перелiк використаних джерел 1. Аносов В. Д., Лепский В. Е. Исходные посылки проблематики информационно-психологической безопасности. – М., 2003. – 190 с. 2. Белинская Е. Н., Жичкина А. М. Современные исследования виртуальной коммуникации: проблемы, гипотезы, результаты. – М., 2000. 3. БурлаковИ. В. - Homo Gamer. Психология компьютерных игр. - М., 2000. 4. Бурова В. В. Социально-психологические аспекты Интернет-зависимости. – М., 2001. 6. Войскунский А. Е. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции. – М., 2000. – 150 с. 7. Войскунский А. Е. Феномен зависимости от Интернета // Гуманитарные исследования в Интернете. – М., 2000. 8. Жичкина А. М. Социально-психологические аспекты общения в Интернете. – М., 2002. – 210 с. 10. Мартынова О. С. Критерии оценки Интернет-зависимости // Психотерапия и консультирование. – М., 2002. – №3. – С. 27 – 30. 11. Церковний А. Аспекти формування Інтернет-залежностi // Соцiальна психологiя. - 2004. - № 5 (7). – C. 149-154. 12. Янг К. С. Дiагноз – Інтернет-залежнiсть // Мир Інтернета. – М., 2000. – № 2. – С. 36 – 43. 13. Kimberly S. Young, James O'Mara, and Jennifer Buchanan Cybersex and Infidelity Online: Implications for Evaluation and Treatment - 107th annual meeting of the American Psychological Association, August 21, 1999. 15. Greenfield D. N. Virtual Addiction: Help for Netheads, Cyberfreaks, and Those Who Love Them. - Oakland: New Harbinger Publ. 1999. 16. Shotton M. A. Computer Addiction/ A Study of Computer Dependency. – London., 1989. 17. Suler, J. Computer and Cyberspace Addiction. – 1999, http://www.rider. edu/~suler/psycyber/cybaddict.html 18. Surratt C. Netaholics/ The Creation of a Pathology. - Commack, NY: Nova Science Publ. 1999. 21. http://elnow-virtualave.com/psicho 22. http://netaddiction.com 23. http://psynet.carfax.ru 24. http://test.lvs.ru 25. http://www.cog. brown. edu/brochure/people/duchon/humor/internet.addiction.html 27. http://www.doktor.ru 28. http://www.eff.org/pub/Netculture/Hackers/ukcourtacquitsteenagehacker. article 29. http://www.grohol.com/netaddiction 30. http://www.iworld.ru 31. http://www.psychology.ru 32. http://www.rider. edu/users/suler/psycyber/cybaddict.html 33. http://www.urbanlegends.com/misc/addictedtocomputers.html 34. http://www.virtual-addiction.com [2] Войскунский А. Е. Зависимость от Интернета: актуальная проблема // Мир Интернета. – М., 2000. – №3. – С. 76 – 81. [3] Войскунский А. Е. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции. – М., 2000. – С. 62 – 63. [4] Янг К. С. Дiагноз – Інтернет-залежнiсть // Мир Інтернета. – М., 2000. – № 2. – С. 36 – 43. [5] Kimberly S. Young, James O'Mara, and Jennifer Buchanan Cybersex and Infidelity Online: Implications for Evaluation and Treatment - 107th annual meeting of the American Psychological Association, August 21, 1999. [6] Войскунский А. Е. Психологические исследования феномена Интернет-аддикции. – М., 2000. – С. 75. [7] Kimberly S. Young. Internet Addiction: Symptoms, Evaluation, And Treatment. – University of Pittsburgh at Bradford, 1999. [8] http://netaddiction.com [10] http://www.virtual-addiction.com [11] http://www.grohol.com/netaddiction [12] http://www.psychology.ru [13] Церковний А. Аспекти формування Інтернет-залежностi // Соцiальна психологiя. - 2004. - № 5 (7). – C. 149-154. [15] Войскунский А. Е. Феномен зависимости от Интернета // Гуманитарные исследования в Интернете. – М., 2000. – С. 95. [16] Бурова В. В. Социально-психологические аспекты Интернет-зависимости. – М., 2001. – С. 12 – 15. [18] Suler, J. Computer and Cyberspace Addiction. – 1999, http://www.rider. edu/~suler/psycyber/cybaddict.html [20] Войскунский А. Е. Феномен зависимости от Интернета // Гуманитарные исследования в Интернете. – М., 2000. – С. 64. [21] БурлаковИ. В. - Homo Gamer. Психология компьютерных игр. - М., 2000. – С. 53 – 57. [22] Greenfield D. N. Virtual Addiction: Help for Netheads, Cyberfreaks, and Those Who Love Them. - Oakland: New Harbinger Publ. 1999.