Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку школярів

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: "Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку школярiв" Змiст Вступ…………………………………………………….........….….. с. 3 Роздiл І. Значення вивчення творiв декоративно-вжиткового мистецтва для школярiв…......….............................…..…с. 5 1. 1. Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку….......................................…с. 5 1. 2. Види декоративно-вжиткового мистецтва. Вишивка (рушники), писанка…………….....……………..........….….…с. 6 2. 1. Екскурсiя як складова навчально-виховної позакласної роботи.......................................................................................... с. 14 2. 2. Методика проведення екскурсiй……………...............…...….. с. 16 Висновки……………............………………......………………...…с. 20 Вступ Незамiнним засобом впливу на фiзичний, психiчний, соцiальний i духовний розвиток особистостi школяра є продумана i цiлеспрямована органiзацiя виховної роботи у поза навчальний час, таку роботу називають позакласною та позашкiльною. Позакласна робота – це рiзноманiтна освiтня i виховнв робота, спрямована на задоволення iнтересiв i запитiв дiтей, органiзована в позаурочний час педагогiчним колективом школи. Важливим аспектом позакласної роботи є екскурсiя. Вона має визначену мету поглиблення та конкретизацiї знань i вмiнь з рiзних предметiв, в нашому випадку – знань про художню культуру та нацiональнi мистецькi традицiї України. Зараз в шкiльнiй програмi є багато тем, вивчення яких включає в себе знання творiв декоративно-вжиткового мистецтва: "Декоративно-вжиткове мистецтво та народнi промисли", "Народне мистецтво та основнi центри художнiх промислiв". Таким чином, екскурсiя має величезне практичне та виховне значення в знайомствi учнiв з декоративно-вжитковим мистецтвом. у поза навчальний час. В цьому полягає актуальнiсть теми. Мета роботи – визначити методичнi аспекти використання екскурсiй як виховного засобу ознайомлення учнiв з нацiонально-мистецькими традицiями. Мета роботи визначає такi завдання : 1. ознайомлення зi зразками декоративно-вжиткового мистецтва; 2. дослiдження типiв та тематики екскурсiй, як виду позакласної виховної дiяльностi; 3. складання плану зразкової екскурсiї з метою ознайомлення школярiв з творами нацiонального декоративно-вжиткового мистецтва. Об'єкт дослiдження – процес знайомства школярiв з нацiонально-мистецькими традицiями шляхом позакласної дiяльностi. Предмет – змiст екскурсiї з вивченням творiв декоративно-вжиткового мистецтва як виховного засобу. Практична значущiсть дослiдження полягає в сприяннi поглибленню та узагальненню естетичних, мистецтвознавчих i культурологiчних знань учнiв, залучення школярiв до свiтової культури, в сприяннi розвитку iнтелектуальностi. Дослiдження може бути використано студентами педвузiв, учителями шкiл, лiцеїв, гiмназiй. Метi дослiдження вiдповiдає , яка складається зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури, додатка. Робота викладена на двадцяти чотирьох сторiнках. 1. 1. Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку Педагогiчна цiннiсть пiзнання декоративно-вжиткового мистецтва пояснюється наступними важливими причинами: твори цих видiв мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матерiального свiту, сприяють формуванню естетичного вiдношення до дiйсностi, допомагають глибше пiзнати художньо-виразнi засоби iнших видiв зображувального мистецтва. мистецтва не лише сучасного часу, а й минулих епох. Знайомство школярiв з декоративною образнiстю, особливо у творчостi народних майстрiв, сприяє розвитку у них естетичного вiдношення до дiйсностi. Джерела декоративної виразностi народного мистецтва в умiннi майстрiв естетично осмислювати природу. Значення творiв декоративно-вжиткового мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфiчно переломлюються виразнi засоби iнших видiв зображувального мистецтва – живопису, графiки, скульптури, архiтектури. В деяких видах декоративно-вжиткового мистецтва – керамiцi, художнiй обробцi дерева, каменю, кiстки та рогу – переважають скульптурнi якостi (наприклад, всесвiтньо вiдома богородська дерев'яна iграшка). Вчителi повиннi допомагати дiтям зрозумiти художнiй задум твору, пояснити основнi принципи декоративно-вжиткового мистецтва, яке виявляється по-перше в необхiдностi взаємозв'язку форми предмету з його функцiональним призначенням, по-друге в спiввiдношеннi форми та матерiалу, i по-третє – форми та прикрас. Людина, з розвиненим художнiм смаком здатна зрозумiти i цiнити стильову єднiсть предмету, вiдчувати зв'язок декоративного мистецтва з естетичними вимогами свого часу, або минулих епох. 2. Види декоративно-вжиткового мистецтва. Вишивка (рушники), писанка металу, каменю, шкiри, скла, народне малярство тощо. Українська вишивка як вид декоративно-вжиткового мистецтва iснує з незапам'ятних часiв, її iсторiя сягає своїм корiнням у глибину вiкiв, що доводиться даними археологiчних розкопок. Вишивкою, за свiдченням Геродота був прикрашений одяг скiфiв. Знайденi на Черкащинi срiбнi бляшки з фiгурками чоловiкiв, якi датуються п'ятим сторiччям, при дослiдженнi показали iдентичнiсть не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма 18-19 сторiч. Арабський мандрiвник 10-го сторiччя нашої ери у своїх розповiдях про русiв зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглись лише за останнi кiлька столiть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символiки орнаментiв української вишивки спiвпадають з орнаментами, якi прикрашали посуд давнiх мешканцiв територiї України доби неолiту трипiльської культури. Вишиванням споконвiку займалися жiнки, якi з поколiння в поколiння передавали найтиповiшi, найяскравiшi зразки орнаменту, кольору, вишивальну технiку. Вишивки, передаючи характернi ознаки мiсцевостi, рiзняться мiж собою орнаментом, технiкою виконання та гамою барв. Протягом багатьох вiкiв безпосереднiй конкретний змiст символiв на вишивках втрачався, але традицiї використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок подiляються на три групи: геометричнi, рослиннi, зооморфнi (твариннi) й вiдображають елементи символiки стародавнiх вiрувань, культiв. Геометричнi орнаменти, наприклад, притаманнi всiм видам народного мистецтва i всiй слов'янськiй мiфологiї. Рiзноманiтнi кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лiнiї, хрести символiчно вiдображали уявлення наших предкiв про свiтобудову, тож їхнє значення вiдповiдне. На основi стародавнiх космогонiчних символiв у народi створена своя система назв. Це "баранячi роги", "кучерi", "гребiнчики", "кривульки", "сосонка", "перерва" тощо. В основi рослинного орнаменту лежить культ поклонiння природi, рослинi. Крiм поширеного символу "дерево життя", який зображається стилiзовано у формi листя або гiлок, у вишивках з рослинним орна­ментом популярнi стилiзованi зображення Берегинi, використання таких мотивiв, як "виноград" – символ добробуту,щасливого одруження, "барвiнок" – сим­вол кохання тощо. На зооморфних вишивках зображуються тотемiчнi й солярнi тварини, а також звiрi, що позначають три яруси "дерева життя". Інколи вишивальницi викорис­товують iндивiдуальнi мотиви, якi властивi баченню вiзерунка певної особи. Ними можуть бути заячi та вовчi зуби, волове око, риб'яча луска тощо. Полтавськi вишивки виконуються хрестиком, плу­таним хрестиком, подвiйним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Вiзерунки виконуються окремими швами i поєднанням кiлькох швiв. Вишивають переважно бiлими нитками, зрiдка – червоними та сi­рими, вiзерунок обводять чорними або кольоровими смугами. , ромбами, квадратами. Основнi кольо­ри бiлий, коралово-червоний, трапляється жовтий i голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван­ням, гладдю. Для вишивок Закарпаття характерний мотив "кривуля"у рiзних технiках виконання. Переважає технiка "заволiкання" i вишивання хрестиком, часто викорис­товується вирiзування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним, при цьому видiляється один з кольорiв; поширенi як бi­лi, так i багатокольоровi орнаменти. неодмiнним атрибутом багатьох обрядiв: з рушником приходили до породiллi вшанувати появу нової людини, зустрiчали, i проводжали дорогих гостей, справляли шлюбнi обряди, проводжали в ос­танню путь, прикрашали образи та накривали хлiб на столi. Крiм обрядового значення, рушники мали i чисто практичне застосування. Вiдповiдно до функ­цiй, якi вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя i рук – утирач, посуди i стола – стирок, для прикрашення образiв – покутник, для шлюбних церемонiй – весiльний, на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках пускалась домовина з небiжчиком, рушниками скрiплювали купiвлю-продаж тощо. Вiдповiдно до призна­чення рушники розрiзнялись за технiкою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушникiв харак­тернi регiональним особливостям, за якими розрiз­няються "подiльськi", "полiськi", "київськi", "гуцульськi", "галицькi" i "буковинськi". Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають нiякого значення в життi сучасної людини, але вони вiють на серце кожного з нас чаром рiдної стихiї i є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвiчною могутньою силою українського народу. Одним iз найцiкавiших явищ українського народного живопису є писанка . Своїм походжен­ням вона пов'язана з стародавнiми народними обрядами, присвяченими весняному пробуджен­ню природи i початку сiльськогосподарських ро­бiт. В орнаментi писанки можна знайти слiди найархаїчнiших елементiв, що символiзують зо­браження життєдайного сонця. Але якими б ар­хаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж нiяк не можна розглядати лише як мис­тецтво минулого. По писанках можна простежи­ти дуже складний, довгий i виключно цiкавий шлях розвитку українського народного орнамен­ту (iл. 40—56). в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потiм на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли вiск застигає, яйце кладуть в другу, темнiшу фарбу, а пiсля цього опускають у гарячу воду й вiск схо­дить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з рiзнобарвних плямочок рiзно­го розмiру та форми, розкиданих по кольорово­му тлу. Ця ж технiка воскового письма застосовуєть­ся i при виготовленнi писанок. Тiльки тут вiск не накрапується, а накладається тоненьким «писачком», себто металевою трубочкою, встромле­ною у розщеплену трiску — «держальце». «Писачок» вмочується у гарячий розтоплений вiск, i ним як фарбою прокладається контур орнамен­ту або закриваються певнi площини потрiбної конфiгурацiї. Поступове накладання воском все нових i нових елементiв орнаменту i крашення яйця рiзними фарбами дозволяє створювати дуже складнi за рисунком, виключно ефектнi й багатi за кольором орнаментальнi композицiї. або якимсь металевим вiстрям. «Мальованка» — яйце, розписане фар­бами за допомогою пензля. «Дряпанки» i «ма­льованки» збереглися до нашого часу. На Вiннич­чинi, Хмельниччинi й Прикарпаттi вiдоме одно­часне використання двох прийомiв розпису — поєднання «крапанки» i писанки. Тло темного кольору заповнюється рiзнобарвними плямами рiзного розмiру i форми, а вже поверх цього пля­мистого тла наноситься чiткий лiнiйний геомет­ричний орнамент у двi-три фарби. Для цього необхiдне протравлювання нового рисунка галу­ном, що вимагає вiд виконавця особливо високої майстерностi. Всi писанки, незалежно вiд технiки їх вико­нання, фарбуються рослинними фарбами, для ви­готовлення яких використовується рiзне корiння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулi; для виготовлення окремих кольорiв, як-от: зеле­ного та червоного, використовуються органiчнi речовини тваринного походження. Джерела й технiка виготовлення фарб для писанок тi ж самi, що й для килимiв i декоративних тканин. Можливо, тому спостерiгається багато спiльного в кольоровiй гамi писанок i килимiв кожної кон­кретної мiсцевостi. На початку XXст., коли на село стали потрап­ляти хiмiчнi барвники, в багатьох мiсцевостях, зокрема, в тих, що розташованi поблизу мiст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анiлiновi фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленнi «краша­нок», а також «дряпанок», де бiлий рисунок доб­ре контрастує з хiмiчною фарбою. Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна подiлити на двi основнi групи. Першу (найбiльш давню похо­дженням) складає орнамент геометричний, другу — рослинний. Подекуди зустрiчаються також розписи iз зображенням людини, коня, оленя, пiвня, риби. На деяких писанках є написи — поздоровлення зi святом або iм'я автора розпи­су та iм'я особи, для якої писанку виготовлено. За своєю схемою геометричний орнамент до­сить рiзноманiтний. Найчастiше поверхня яйця дiлиться на двi половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потiм двома-чотирма колами по вертикалi. Одержанi таким чином трикутники за­повнюються елементами геометричного або рос­линного орнаменту. Цi елементи мають назви: «курячi лапки», «вiтрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «макiв цвiт», «березовик», «гребiнчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочi стрiлки» i т. iн., що свiдчить про реальну основу писанкового орнаменту. Крiм такої схеми подiлу поверхнi яйця по го­ризонталi та вертикалi, зустрiчаються (особливо на Подiллi) композицiї дiагональнi. Скрiзь по­ширено орнамент «безконешник» — крива лiнiя типу меандра, що оплiтає все яйце в рiзних на­прямках. У бiльшостi випадкiв такий «безконеш­ник» являє собою криволiнiйну, досить широку смугу, заповнену всерединi бiльш дрiбними смуж­ками i цяточками. У захiдних областях України широко вживається розпис писанки поясками; ця схема має назву «бочилка». Композицiйнi схеми писанок, у яких основу складають рослиннi мотиви, значно простiшi. По­руч зi згаданими схемами тут дуже часто можна побачити подiл всього розпису на вiсiм частин (один горизонтальний поясок i два «меридiани»), а то на двi частини, коли яйце дiлиться одною вертикальною лiнiєю: в межах кожного поля роз­мiщується тiльки один рослинний мотив. Орнамент таких писанок складається пере­важно iз «квiтiв у вазонi» — мотив дуже поши­рений у настiнних розписах, керамiцi й килимах. Ще частiше у розписах писанок можна побачити зображення тонкої гiлочки з листям i квiткою. Квiтковий орнамент може бути рiзної склад­ностi — вiд примiтивної схеми (стеблина з си­метричними гiлочками i цяточками на кiнцях, що мають зображувати квiти, ягоди i листя) до композицiй, що заповнюють усю поверхню пи­санки як щось єдине цiле. Неодноразовi спроби дослiдникiв якось систе­матизувати писанковий орнамент не дали бажа­них наслiдкiв, бо кiлькiсть орнаментальних ком­позицiйних схем i мотивiв дуже велика. Але якщо ми спробуємо хоча б у загальних рисах визна­чити поширення основних орнаментальних схем по територiї України, то побачимо, що геометрич­ний орнамент досить помiтне мiсце займає у за­хiдних i схiдних районах Подiлля; у Прикарпат­тi й Закарпаттi вiн переважає; у Надднiпрянськiй Українi геометричний орнамент посiдає однакове мiсце з рослинним, причому чим далi на пiвдень, тим частiше зустрiчаються композицiї, в яких мотиви геометричного орнаменту поєднано з рос­линним. У степовiй частинi України, заселенiй у свiй час переселенцями з рiзних губернiй Укра­їни, спiвiснують найрiзноманiтнiшi схеми. Що стосується кольорової гами, то тут до­сить чiтко визначаються територiальнi межi. Для писанок Прикарпаття i Закарпаття характернi жовтий, червоний i чорний кольори при надзви­чайнiй дрiбностi орнаментального рисунка й са­мих кольорових плям. Подiльська писанка в бiльшостi районiв має тендiтний рисунок та ску­пий, стриманий колорит: основне мiсце в нiй на­лежить чорному, червоному й бiлому кольорам. Чернiгiвська писанка має чiткий орнамент пере­важно в двi-три фарби — червону, чорну та бiлу, але бiлий колiр використовується тут головним чином для контуру; графiчно витончений рисунок досить крупний. Писанки Полтавщини та Київ­щини багатобарвнi: в них часто використовується жовтий, ясно-зелений, а то й бiлий колiр для тла, на якому розпис робиться яскравими плямами — зеленими, червоними, коричневими, чорними фар­бами. Близькi до них i харкiвськi писанки, але останнi стриманiшi в загальному тонi, часто в них переважає жовто-коричнева гама. Що ж до пiв­денних областей, то тут при вiдсутностi чогось найбiльш типового для того чи iншого району дуже виразна яскрава гама, побудована на iнтен­сивних малинових, ясно-зелених, блакитних, зо­лотаво-жовтих кольорах. При всiй рiзноманiтностi писанкового орна­менту, при всiй його вiдмiнностi в рiзних обла­стях (у багатьох районах України, зокрема в за­хiдних, кожне село дає специфiчний зразок) не можна не вiдзначити, що по всiй Українi орна­мент виконується з виключною вiртуознiстю. Це справжня живописна мiнiатюра. Космачi зараз працює понад сорок писанкарок, багато з них вiдомi як справжнi майстри своєї справи. Серед них про­славилася Гафiя Коб'юк, яка створила десятки писанкових орнаментальних композицiй не тiль­ки в мiсцевiй традицiйнiй манерi, а й у манерi багатьох iнших мiсцевостей Івано-Франкiвської областi. Роблячи писанки за чужими мотивами, вона не копiює їх, а, так би мовити, «перекладає» на мову космацької писанки. На Сокальщинi (Львiвська область) добре знають Орину Бiлянську, майстра розпису писанок, яка навчає своє­му мистецтву молодь. На Київщинi вiдомий Ю. Беспалько. Цiкавi майстри писанкового орна­менту працюють i на Днiпропетровщинi. Кож­ний з них має власний репертуар орнаменталь­них мотивiв i свої улюбленi композицiйнi схеми, але при всьому тому розписи зберiгають мiсцевi особливостi. Писанка, як одне з найбагатших джерел ор­наментальних композицiй, не випадково привер­тає до себе увагу художникiв-професiоналiв. До­сить згадати, що видатна українська художниця О. Кульчицька, вiдома i як графiк, i як майстер декоративного мистецтва, звернувшись до писан­кових орнаментальних композицiй, створила чи­мало зразкiв килимiв, а також розробила серiю ескiзiв для книжкової графiки i рiзьблення по дереву. Роздiл ІІ. Методичнi аспекти вивчення нацiонально-мистецьких традицiй у позакласнiй виховнiй роботi 2. 1. Екскурсiя як складова навчально-виховної роботи Екскурсiя – складна форма навчально-виховної роботи (45-90 хв.). Пiд час екскурсiї учнi: а) не тiльки засвоюють новi знання, а й поглиблюють, розширюють наявнi; здобувають умiння i навички їх застосування; б) дає можливiсть для комплексного використання методiв навчання; г) допомагає виявити практичну значимiсть знань; д) сприяє ознайомленню учнiв з досягненнями науки; є) є ефективним засобом виховання учнiв, зокрема їх емоцiйної сфери. Значення екскурсiї: в) явища сприймаються в цiлiсностi; г) збирається багатий матерiал для подальшої роботи; д) позитивно впливає на емоцiйну сферу учнiв. Типи екскурсiй: а) за вiдношенням до навчальної програми: програмнi i позапрограмнi; б) за змiстом: тематичнi i комбiнованi; в) за часом проведення вiдносного матерiалу, який вивчається: вступнi, поточнi, заключнi; г) за вiдношенням до навчального предмету: ботанiчнi, зоологiчнi, хiмiчнi, фiзичнi i т. п. До органiзацiї i проведення екскурсiй ставляться вимоги: а) наявнiсть у школi системи екскурсiйної роботи i пiдготовка вчителя до екскурсiйної роботи; б) чiтке визначення освiтньої i виховної мети екскурсiї; в) вибiр оптимального змiсту екскурсiї з урахованням рiвня пiдготовки учнiв; г) правильний вибiр екскурсiйних об'єктiв; д) дотримання логiки пiзнавального процесу; е) оптимальний вибiр методiв i принципiв навчання; є) рацiональне поєднання слова i наочностi; й) формування в учнiв загальноосвiтнiх i спецiальних вмiнь i навичок у процесi застосування знань на практицi; i) органiзацiйна чiткiсть проведення екскурсiї; ї) дотримання правил технiки безпеки i правил поведiнки пiд час екскурсiї. Навчальнi екскурсiї мають визначену мету поглиблення та конкретизацiї знань i вмiнь з рiзних предметiв. Об'єктами навчальних екскурсiй є промисловi пiдприємства, науковi лабораторiї в НДІ, вищi навчальнi заклади, установи культури i мистецтва (музеї, виставки), храми, iсторичнi мiсця i пам'ятники тощо. Екскурсiї плануються заздалегiдь у межах урочного часу (екскурсiї з виховною метою належать до позакласних заходiв i проводяться в позаурочний час), їх проведення є визначеним у навчальнiй програмi. Учитель здiйснює ретельну пiдготовку проведення навчальної екскурсiї. Вiн заздалегiдь ознайомлюється з об'єктом, домовляється з екскурсоводом про дидактичний змiст екскурсiї. У класi ж вiн проводить таку пiдготовку : 2) подає план екскурсiї (необхiдно занотувати основнi елементи екскурсiї); В процесi самої екскурсiї (за потреби) вчитель, вибачившись перед екскурсоводом, подає саме ту iнформацiю про об'єкт, яка є необхiдною, наприкiнцi в гуртi учнiв пiдбиває пiдсумки того, що було ними побачено, i повiдомляє цифри i факти, якi стануть у пригодi. У класi, на уроцi, обов'язковим є аналiз пiдсумкiв навчальної екскурсiї – усне опитування, використання даних у ходi наступних урокiв. У мiру потреби наслiдки екскурсiї, коли її сфотографовано, з використанням виробничої або iншої iнформацiї, оформлюються у виглядi стенда, плаката чи альбому. Проведення екскурсiй потребує тяжкого i серйозного пiдготування до неї, що часто виявляється складнiше, нiж пiдготування до уроку або семiнару. До її органiзацiї i проведення подаються визначенi органiзацiйнi, дидактичнi , виховнi вимоги,як-от: наявнiсть у школi системи екскурсiйної роботи з централiзованим плануванням i керiвництвом; пiдготування вчителiв до екскурсiйної роботи; чiтке визначення образотворчих i виховних задач екскурсiї; вибiр оптимального змiсту вiдповiдно до задач екскурсiї, з урахуванням рiвня пiдготування учнiв, їх iндивiдуальних i вiкових особливостей; правильний вибiр екскурсiйних об'єктiв; дотримання логiки пiзнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацiй; оптимальний вибiр адекватних методiв i прийомiв навчання i забезпечення їхнього цiлеспрямованого застосування; рацiональне сполучення слова i наочностi, мотивацiя навчальної дiяльностi школярiв, формування i розвиток у школярiв пiзнавальних iнтересiв, прагнення до самостiйного пошуку; оптимальне сполучення колективних, групових i iндивiдуальних форм навчальної роботи; формування в учнiв на основi дослiджуваного матерiалу дiалектико-матерiалiстичного свiтогляду, моральних якостей, естетичних смакiв, любовi до природи; формування в учнях загальноосвiтнiх i спецiальних умiнь i навичок у процесi застосування знань на практицi; органiзацiйна чiткiсть проведення екскурсiї; дотримання правил технiки безпеки i правил поведiнки на екскурсiйних об'єктах. Екскурсiя залежить вiд старанностi пiдготовки. Вчитель уважно вивчає екскурсiйний об'єкт, з'ясовує його образотворчi i виховнi можливостi, визначає цiлi i задачi, тип i структуру екскурсiї, готує проблемнi питання i завдання для учнiв, встановлює основнi i додатковi джерела iнформацiї, вибирає оптимальне сполучення методiв i прийомiв навчання, складає план екскурсiї, знайомиться на мiсцi з екскурсiйним об'єктом, намiчає маршрут пересування, готує додатковi наочнi приладдя (схеми, таблицi, фотографiї) i необхiдне устаткування (вимiрювальний iнструмент, блокноти, олiвцi, гербарнi папки, фотоапарат, компас), проводить органiзацiйну бесiду з учнями, пiд час якої повiдомляє дату, мiсце, цiль i задачi екскурсiї, роз'ясняє правила безпеки i поведiнки на екскурсiї, коротко характеризує екскурсiйний об'єкт, радить, як i що дивитися, за чим спостерiгати, як i що записувати i фотографувати, як пересуватися по маршруту. Вчитель розподiляє обов'язки серед всiх учнiв; якщо потрiбно за планом, подiляє їх на ланки, призначає ланкових i визначає завдання для кожної ланки; призначає вiдповiдальних за наочнi приладдя й устаткування, старших на маршрутi; iнструктує учнiв про порядок опрацювання iнформацiї i матерiалiв, упорядкування письмових звiтiв, пiдведення результатiв. Екскурсiя починається з того моменту, коли учнi на чолi з учителем виходять iз школи. Потрiбно рацiонально використовувати час пересування до екскурсiйного об'єкта. Варто нагадати учням про цiль екскурсiї, про завдання, що вони будуть виконувати, запропонувати декiлька питань репродуктивного i проблемного характеру, емоцiйно настроїти їх на роботу. На мiсцi проведення екскурсiя починається з вступної бесiди. На виробничiй екскурсiї розмова йде про особливостi даного виробництва, про випускаєму ним продукцiю, народногосподарське значення пiдприємства, про основнi професiї, успiхах колективу i передовиках. Вступна бесiда на природознавчiй екскурсiї проводиться на височинi, галявинi або узлiссi лiсу. Вчитель звертає увагу на загальний вид ландшафту, на особливостi спостерiгаємих природних явищ або об'єктiв, на їхнiй взаємозв'язок. Пiсля вступної бесiди учнi приступають до виконання завдань або огляду екскурсiйних об'єктiв. Вчитель дає установку на запам'ятовування характеристик екскурсiйних об'єктiв, на виконання завдань по замальовцi, запису, уважному огляду, докладному аналiзу, видiленню суттєвих сторiн, вiдмiнних рис об'єктiв, на зiставлення, порiвняння, узагальнення явищ. час екскурсiї в краєзнавчий музей учитель розповiдає про давнi поселення на територiї даної мiсцевостi, iлюструє свою розповiдь демонстрацiєю наконечникiв стрiл, глиняних посудин тiєї епохи, карту-схему поховання знатного воїна. Пояснюючи учням на екскурсiї в полi склад бульб картоплi, учитель за допомогою найпростiшого хiмiчного аналiзу (капає на зрiз бульби декiлька крапель води) виявляє у картоплi крохмаль. Вчитель повинен старанно продумувати i вiдбирати екскурсiйнi об'єкти, керувати спостереженням учнiв, акцентувати їхню увагу на основних об'єктах i їхнiх характеристиках, при необхiдностi використовувати додаткову наочнiсть у видi фотографiй, малюнкiв, графiкiв. Екскурсiя надає великi можливостi для встановлення мiжпредметних зв'язкiв. Наприклад, на бiологiчнiй екскурсiї часто виникають потреби в актуалiзацiї знань по фiзицi, хiмiї, географiї. Такi ситуацiї вчителю потрiбно створювати спецiально для вiддзеркалення цiлiсностi природи i соцiального життя людини у свiдомостi учнiв. Систематичне оперування мiжпредметними знаннями й вмiннями виробляє системний стиль розумової дiяльностi учнiв. їхнє враження вiд екскурсiї. iз якими познайомилися, видiляють головне, суттєве; одержують завдання написати реферати, оформити звiти або альбоми, пiдготувати стiнгазету або стенд. Практикується написання творiв на теми: "Людина i природа", "Я люблю свiй край", "Ким стали нашi випускники". На уроках необхiдно якнайчастiше використовувати зiбранi на екскурсiї матерiали з метою мотивацiї навчання, актуалiзацiї знань i чуттєвого досвiду учнiв, створення позитивного емоцiйного фона уроку. Висновки Декоративно-вжиткове мистецтво - це результат творчостi багатьох поколiнь майстрiв, що з безлiчi пiдручних матерiалiв (дерева, тканини, глини, каменю, металу) створювали значнiестетичнi цiнностi. Вивчення декоративно-прикладного мистецтва створює умови для розвитку творчої спрямованостi вихованцiв i прилучення їх до народних традицiй i культури. Одна з цiлей вивчення декоративно-прикладного мистецтва - гармонiчний розвиток пiзнавальної дiяльностi i художнiх здiбностей школярiв, пробудження креативностi. Чудових результатiв у вивченнi нацiональної творчої спадщини та мистецьких традицiй можна досягнути, використовуючи методи виховної роботi у позаучбовий час. Позакласна виховна робота в школi вiдповiдає концепцiї виховної роботи й iнтересам школярiв. Система позаурочної виховної роботи орiєнтована на реалiзацiю наступних функцiй: - виховну, формуючу соцiально-зрiлу особистiсть; - розвиваючу, сприятливу творчому росту школяра i задовольняючу його рiзноманiтнi i духовi потреби; - адаптивну, що готує учня до швидко мiнливих умов життя; - оцiнну, що розглядає системну цiннiсть отриманих знань, умiнь i навичок. Згiдно з метою та цiлями курсової роботи, нами було визначено, що екскурсiя, як вид позакласної виховної роботи, iдеально пiдходить для знайомства учнiв зi зразками нацiональної мистецької спадщини, сприяє поглибленню їхнiх знань у незвичнiй обстановцi музею, виставочної зали, галереї. Список використаної лiтератури: 1. Байбара Т. Урок – екскурсiя. Методика його органiзацii i проведення // Початкова школа. – 1998 р. № 12, с18-22; Грибовская А. А. Детям о народном декоративно-прикладном искусстве". Учебно-наглядное пособие с методическими рекомендациями. Просвещение1999. Кукалець М. Пiдготовка учнiв до активного засвоєння нових знань // Рiдна школа. – 1996р. №2, с25-26; Мильруд Р. П. Формы педагогического воздействия учителя на познавательную деятельность учащихся // Иностранние языки в школе. -1991г. №2, с13-17; Проколiєнко Л. М. Педагогiчна психологiя: Навчальний посiбник. – К.: Вища школа., 1991р. с23-30; Чирва О. Використання рисунка у формуваннi пiзнавальної активностi учнiв // Рiдна школа. – 1999р. №10, с46-49; Тема : Екскурсiя до художнього музею iм. О. О. Шовкуненка на виставку “Чарiвнi дрiбнички”. Мета екскурсiї : Закрiпити i розширити знання учнiв з теми: “Народне мистецтво та основнi центри художнiх промислiв”, “Декоративно – вжиткове мистецтво та народнi художнi промисли“; розвивати естетичнi смаки; виховувати любов до Батькiвщини, бажання вивчати та берегти мистецькi надбання та нацiональнi мистецьки традицiї . Спорядження : олiвцi, блокноти. : До проведення екскурсiї вчителем було вибрано мiсце та час її проведення, були обговоренi всi необхiднi питання з екскурсоводом, зокрема те, що екскурсiя буде проводитись саме вчителем. Заздалегiдь пiдiбрана та опрацьована необхiдна лiтература. Були пiдiбранi заздалегiдь запитання, на якi учнi мали дати вiдповiдь у процесi екскурсiї. 2. Пiдготовка учнiв до екскурсiї: Органiзацiйний етап пiдготовки учнiв (бесiда) був здiйснений на уроках з художньої культури. Перед екскурсiєю вчитель ознайомлює школярiв з її метою, планом, правилами поведiнки в музеї. 3. Проведення екскурсiї : Виставка “Чарiвнi дрiбнички” представляє невеличку, але рiзноманiтну колекцiю творiв декоративно-вжиткового мистецтва iз зiбрання Херсонського художнього музею iм. О. О. Шовкуненка i приватних колекцiй. Наявнiсть в експозицiї як унiкальних експонатiв, так i звичайних предметiв дають можливiсть ознайомитися з розвитком рiзних ремесел. Найбiльш повно представленi керамiчне виробництво Європи i країн Далекого Сходу. Основою колекцiї керамiки стали твори, якi були переданi в 1977 роцi в дар художньому музею ленiнградським колекцiонером М.І. Корнiловською. В наступнi роки колекцiя керамiки поповнювалася за рахунок придбань з приватних колекцiй. Батькiвщину фарфору – Китай представляють оригiнальна ваза i мальовничо розписаний сервiз, виконаний сучасними майстрами в дусi старих китайських традицiй. Японська керамiка в колекцiї не численна, але двi вази кiнця ХІХ початку ХХ столiття. З фарфоровою сумiшi з яскравим полiхромним розписом цiлком претендують на звання унiкальних. Незвичайної форми чайник та чашки з простим але вишуканим рослинним декором, а також ваза i сметанник прикрашенi складним розписом у виглядi сценок iз життя самураїв, обов’язково привернуть до себе вашу увагу. Нiмецька керамiчна школа представлена чудовою пластинкою ХІХ столiття вiдомої Мейсенської мануфактури, де в 1709 роцi i побачили життя першi фарфоровi вироби Європи. Поруч з цим в експозицiї представленнi вироби початку ХХ столiття. Фарфоровий завод Росiї представлений на виставцi досить рiзноманiтно. Спроби вiдкрити секрет фарфору робились в Росiї неодноразово. В ХVIII вони завершились блискучим успiхом росiйського вченого-хiмiка Д.І. Виноградова, який не тiльки вiдкрив цей секрет в 1746 – 1747 роках, але i науково розробив технологiю виробництва фарфору. В експозицiї представленi салатник i блюдо, зробленнi на Імператорському фарфоровому заводi в другiй половинi ХVIII столiття. Імператорський фарфоровий завод представляють також фарфорова скульптура “Аварка”, викопана в 1911 роцi за моделями вiдомого скульптора П.І. Каменського, унiкальна фарфорова ваза – амфора, яка є копiєю срiбної вази, знайденої археологом І.Є. Забєлiним в 1862-1863 роках при розкопках скiфського кургану Чортомлик. В експозицiї представлений посуд приватних фарфорових заводiв Росiї: оригiнальнi чашки-голiвки з яскравим полiхромним розписом, виготовленi на заводi Храпунова-Нового. Цiкава i мала пластика заводiв Гарднера i Попова, продукцiя цих заводiв вiдрiзнялась незвичайною рiзноманiтнiстю, випускалася з урахуванням смакiв покупцiв. В 1986 роцi спiвробiтники музею придбали 16 фарфорових статуеток, вони цiкавi, перш за все своїми дуже маленькими розмiрами. В експозицiї представленi двi фарфоровi чашки з блюдцями, декорованi полiхромним розписом в видi стилiзованих квiтiв, серпа, молота i шестернi. Вказанi експонати вiдносяться до пiзнього агiтацiйного фарфору, тобто датуються 30-ми роками ХХ сторiччя, якi вважаються “глухим” перiодом для агiтацiйного фарфору. До 30-х рокiв належать i двi мiнiатюрнi фiгурки “Зарема” i “Хан Гiрей” iз сюїти “Бахчисарайський фонтан”, виконанi чудовою фарфористкою Н. Я. Данько, яка була єдиним скульптором, повнiстю i до кiнця вiддавши свiй талант радянськiй фарфоровiй скульптурi. Творчiсть вiдомого Гжельського керамiчного промислу представлено класичним синьо-бiлим фарфором П. Азарової i Н. Квiтницької. В напруженому ритмi i художньому устрої сюжетно–винахiдливiй пластицi їх робiт чiтко виявилася творча iндивiдуальнiсть кожної з майстрiв. Творчiсть Л. Азарової i Н. Квiтницької – приклад того, як багато може дати художнику використання традицiй. Побутовi предмети – чайник, чашки, квасники, шкатулки – перетворюються в твори, якi запам’ятовуються. Кольорова гжельска майолiка – особлива сторiнка в iсторiї цього чудового промислу. Порiвнюючи її з європейськими майолiками, не без здивування вiдкриваємо зовсiм iнший свiт, де все, починаючи з асортименту i форм, i закiнчуючи сюжетами, композицiйними прийомами i манерою розпису, виступає самостiйно. танок”, “Хороший врожай”, В. Щербини “Пастушок”. В українських нацiональних традицiях розписанi блюда, пудрениця та сервiз iз роботи Г. Павленко – Черниченко. Наступного дня в пiдсумковiй бесiдi вчитель запитує чим запам’яталась учням екскурсiя. Також є обов’язковим аналiз пiдсумкiв екскурсiї – усне опитування, використання даних у ходi наступних урокiв, оформлення екскурсiї у виглядi стенда, плаката чи альбому.