Головнi принципи навчання
Принципи оптимiзацiї та демократизацiї в процесi навчання. Індивiдуалiзацiя
Гуманiзацiя нацiональної системи освiти полягає в утвердженнi особистостi студента як найвищої соцiальної цiнностi, у найповнiшому розкриттi її здiбностей та задоволеннi рiзноманiтних освiтнiх потреб, забезпеченнi прiоритетностi загальнолюдських i громадянських цiнностей, гармонiї стосункiв студента i довкiлля на основi засвоєння широкого кола гуманiтарних знань, сприяннi його самоактуалiзацiї в умовах професiйної дiяльностi.
Процес гуманiзацiї навчання тiсно пов'язаний з гуманiтаризацiєю нацiональної системи освiти, яка зумовлена не тiльки новим її баченням, а також певними аспектами розвитку сучасного свiту в цiлому, покликана формувати в учнiв цiлiсну картину свiту, духовнiсть, культуру особистостi. Вона також передбачає глибоке вивчення нацiональної iсторiї, народних традицiй, культури українського народу та їх сприйняття й усвiдомлення. Основнi напрями гуманiзацiї та гуманiтаризацiї освiти визначенi в Концепцiї нацiонального виховання. Гуманiзм у дидактичному процесi реалiзується в суб'єктнiй дiалогiчнiй взаємодiї викладача й студента.
Викладач винний:
- виховувати особистiсть, виявляючи чуйнiсть i уважнiсть до її слабких сторiн, тактовно виправляти помилки, стимулювати i невстигаючих, i сильних студентiв до подолання труднощiв навчально-пiзнавальної дiяльностi;
- збуджувати iнтерес до загальнонаукових i професiйних знань, розширення загального кругозоровi i розвитку творчих здiбностей, використання знань, навичок i вмiнь у професiйнiй дiяльностi;
- враховувати та стежити за розвитком шкiрного студента як особистостi;
- формувати персональну вiдповiдальнiсть студента за власнi успiхи, успiхи навчальної групи i товаришiв, навчального заставi;
самого собi».
Перед педагогiчним свiтом, та й не лише педагогiчним, постає проблема «гуманiзацiї» (олюднення) та гуманiтаризацiї (переорiєнтацiї на людину) освiти, вiдтак подолання технократизму, бездуховностi й формалiзму освiти.
Автором i засновником якого є росiйський вчений-дидакт Ю. К. Бабанський, полягає в навмисному виборi змiсту, методiв, форм i прийомiв дидактичного впливу, якi забезпечували б найкращий результат у навчаннi. Проте оптимiзацiя передбачає пiдвищення ефективностi навчального процесу не будь-якими засобами, а найбiльш доцiльним, найбiльш вiдповiдним для конкретної ситуацiї їх комплексом.
Викладач, спираючися на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало години на вирiшення навчально-пiзнавальних завдань, але отримує високий позитивний результат. Процес оптимiзацiї можна зобразити за такою формулою: ПРО ~ V/t,(за Ю. К. Бабанським), де 0 — кiлькiсть робочого години; V-обсяг виконаної студентом роботи; t —кiлькiсть години, витраченого студентом. Формула оптимiзацiї надає викладачевi можливiсть визначити реальну насиченiсть навчальних зайняти.
Основнi правила цього принципу :
- конкретизацiя завдань навчання з урахуванням iндивiдуально-психiчних особливостей студентiв;
- чiтке визначення змiсту навчання шляхом виокремлення головного, мiжпредметних координацiй та рацiонального структурування навчального матерiалу;
- добiр таких органiзацiйних форм навчання, якi дають змогу найбiльш успiшно вирiшувати поставленi завдання за визначений година;
- створення розумiв для ефективного вирiшення поставлених дидактичних та iнших завдань за визначений година;
- рацiональне поєднання керування навчально-пiзнавальною дiяльнiстю i самоуправлiння студентiв, оперативне регулювання i коригування перебiгу дидактичного процесу;
- аналiз отриманих результатiв навчання i витрат години за критерiями оптимальностi (максимально можливi вданiй ситуацiї результати та вiдповiднiсть витраченого години чинним нормам) тощо.
До другої групи визначають тi, що вiдображають закономiрностi викладацької дiяльностi суб‘єктiв навчального процесу та їхнi методики. До них належати:
• Принцип демократизацiї в навчаннi визначається змiнами, що вiдбуваються в суспiльному життi України, а також у системi освiти розвинених країн,
Особистiсний (гуманiстичний) пiдхiд у навчаннi передбачає обов'язковiсть демократичних взаємин мiж педагогом i студентом. Тiльки за таких розумiв можна формувати в молодих людей усвiдомлену громадянську позицiю, готовнiсть до соцiальної творчостi, участi в демократичному суспiльному управлiннi, вiдповiдальностi за частку Батькiвщини i свiту.
i переживань студента — суб'єкта учiння, який є рiвноправним учасником процесу навчання.
Демократизацiя навчального процесу передбачає оновлення змiсту освiти, її наповнення загальнолюдськими та громадянськими цiнностями, перебудову процесуальної сторони навчально-пiзнавальної дiяльностi студентiв, яка має бути спрямована на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин мiж педагогами й студентами. Демократизацiя процесу навчання означає:
* звернення до людини, тобто до особистостi студента як суб'єкта учiння;
* повагу до особистостi студента як саморегулювальної, саморозвиткової та самодiяльної системи;
* спiвробiтництво педагогiв i студента як суб'єктiв учiння, де останнi є повноправними учасниками навчального процесу i творцями власного самовдосконалення;
* розкрiпачення особистостi студента, розвиток його внутрiшньої свободи й почуття власної гiдностi;
*колективний аналiз навчально-пiзнавальної дiяльностi та добiр найбiльш оптимальних розумiв його вдосконалення;
* подолання формалiзму i бюрократизмовi в навчальному процесi;
* визнання єдностi iндивiдуального i колективного почав у навчаннi.
Демократизацiя навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов'язанiй дiяльностi викладачiв i студентiв, яка базується на демократичних принципах спiлкування. Власне, стиль спiлкування педагогiв, першогю чергою, визначає спрямованiсть дидактичного процесу. Є спецiальнi прийоми та способи для розвитку такого спiлкування. Це методи активiзацiї навчально-пiзнавальної дiяльностi, дiалогiчнi методи навчання, де всi учасники спiльно, творчо вирiшують завдання.
• Принцип доступностi й дохiдливостi викладання або принцип поступового збiльшення труднощiв.
Цей принцип нiбито врiвноважує терези принципiв: складнiсть змiсту навчального матерiалу компенсується майстерним викладанням викладача. Основна вимога цього принциповi — не допустити непосильного навчання для даної категорiї студентiв, проводити його таким чином, щоб студенти могли свiдомо засвоювати загальнонауковi та професiйнi знання, практичнi навички й умiння, повнiстю використовуючи свої iнтелектуальнi й фiзичнi можливостi. В iншому разi дидактичний процес матиме тiльки формальний характер, може призвести до втрати вiри у свої здiбностi i, вiдповiдно, формувати пасивне ставлення учнiв до навчально-пiзнавальної дiяльностi.
Принцип доступностi й дохiдливостi залежить:
— урахування розумових, емоцiйно-вольових i фiзичних можливостей студентiв та наукових вимог до органiзацiї навчального процесу;
— правил послiдовностi: вiд простого до складного, вiд нижчого до вищого, вiд вiдомого до невiдомого, вiд легенi до важкого;
— урахування фактора години;
— поступового нарощування складностi теоретичного i практичного матерiалу;
— проведення зайняти з максимальним напруженням як розумових, так i фiзичних сил студентiв;
— широкого застосування сучасної комп'ютерної та iншої тренувальної технiки для поглиблення розумових i фiзичних здатностей студентiв;
— надання iндивiдуальної допомоги студентам, якi мають певнi проблеми в навчаннi;
— широкої органiзацiї змагань за досягнення високих результатiв у навчальному процесi тощо.
«краще один раз побачити, нiж сто разiв почути». Вiн спирається на провiдну роль зорових аналiзаторiв у сприйманнi зовнiшнього свiту (адже за їхньою допомогою людина отримує вiд 80 до 90 вiдсоткiв iнформацiї). Тому навчальний матерiал потрiбно подавати в найбiльш в унаочненiй формi.
Засновник цього принциповi Я. В. Коменський стверджував, що необхiдно здобувати мудрiсть не з книг, а з неба, землi, дубiв i букiв, а якщо мi маємо намiр передавати студентовi iстиннi й достовiрнi знання, те повиннi навчати за допомогою особистого спостереження i чуттєвої наочностi.
Основнi правила принципу наочностi:
* чiтко визначити мету використання засобiв наочностi;
* активно залучати суб'єктiв до роботи iз засобами наочностi;
* керувати спостереженнями суб'єктiв учiння; вiдкидати всi зайве, щоб не викликати додаткових асоцiацiй;
*застосовувати наочнiсть на всiх етапах навчального процесу;
*демонструвати засоби наочностi послiдовно в мiру подання навчального матерiалу;
*наочнiсть має вiдповiдати психологiчним закономiрностям сприймання;
*не використовувати засоби наочностi як самоцiль, а вдало доповнювати матерiал, що вивчається;
*не переоцiнювати й не недооцiнювати роль наочностi в навчаннi тощо.
Пiд годину навчання необхiдно застосовувати рiзнi види наочностi — натуральну, образну, словесно-образну наочнiсть (динамiчну i статичну, пласку й об'ємну).
Наочнiсть виконує такi функцiї:
- сприяє розумовому розвитковi суб'єктiв учiння;
- допомагає виявити зв'язки мiж науковими знаннями й життєдiяльнiстю, теорiєю i практикою;
- полегшує навчально-пiзнавальну дiяльнiсть студентiв i сприяє формуванню в них iнтересу до професiйних знань;
- допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїттi;
- сприяє формуванню мотивацiї пiзнання довколишньої дiйсностi тощо.
Принцип наочностi можна визначається, як сукупнiсть норм, якi випливають iз закономiрностей процесу навчання i стосуються пiзнання дiйсностi на основi спостережень, мислення i практики на шляховi вiд конкретного до абстрактного, i навпаки.
з аспектiв навчального процесу, як принцип, поза яким узагалi не можна говорити про вiльний розвиток особистостi. Отут мається на увазi: по-перше, намагання якнайповнiше врахувати не тiльки наявнi надбання студента, а й напрям його розвитку, перспективу, його «потенцiйне Я»; друг^-друговi-по-другу, повага до шкiрного студента (навiть такого, який ще не виявив собi нiчим позитивним) у якої з їм, як з партнером, суб'єктом, особистiстю рахуються, конкретизуючи цiлi навчання i визначаючи способи їх досягнення.
Смисл цього принциповi полягає в тому, що викладач вiдповiдно до колективного характеровi навчального процесу, враховуючи iндивiдуально-психiчнi особливостi суб'єктiв учiння, може i винна застосовувати рiзноманiтнi методи й форми навчальної дiяльностi пiд година проведення як планових навчальних заходiв, так i позапланових.
Упроваджуючи вимоги цього принциповi в процес навчання, викладач винний мати на увазi труднощi, з якими вiн стикатиметься у своїй дiяльностi, зокрема:
- процесуальний бiк навчання передбачає переважливо колективну форму навчально-пiзнавальної дiяльностi, яка не завжди враховує iндивiдуально-психiчнi нахили, здiбностi й зацiкавлення студентiв;
Знання викладачами суперечностей цього принциповi сприяє об'єктивному й оптимальному їх розв'язанню. Класичнi приклади умiлого використання такої методики-молодiжний колектив в А. С. Макаренка, чи мiським колектив В. О. Сухомлинського та рiзнi варiанти педагогiки спiвробiтництва сучасних педагогiв-новаторiв.
Основнi положення цього принципу:
*органiзацiя колективної навчально-пiзнавальної дiяльностi з урахуванням особливостей психологiї студенського колективу i психiки студента вiдповiдно до вимог психологiчної та педагогiчної наук;
*диференцiацiя змiстового компонента дидактичного процесу;
*усебiчне знання iндивiдуально-психiчних особливостей студентiв та їх урахування пiд година органiзацiї як колективної, так й iндивiдуальної навчально-пiзнавальної дiяльностi;
*оптимальне поєднання колективних та iндивiдуальних форм i методiв навчально-пiзнавальної дiяльностi суб'єктiв учiння;
*надання переваги активним методам навчання;
*повсюдне використання прийомiв взаємонавчання, взаємодопомоги студентiв, надання допомоги вiдмiнниками тiм, хто вiдстає;
*знання рiзноманiтних проявiв соцiально-психологiчних явищ пiд година здiйснення навчального процесу й умiле керування ними в дидактичних iнтересах;
*педагогiчний аналiз результатiв навчання з наступним коригуванням тощо.
Аналiз досвiду сучасних педагогiв-новаторiв показує, що найефективнiшим напрямом пiдвищення якостi будь-якого навчання є створення таких психолого-педагогiчних розумiв, за яких студент спроможний зайняти активну особистiсну позицiю i найбiльш повною мiрою розкритися не тiльки як об'єкт навчальної дiяльностi, а i як суб'єкт, що є найважливiшою передумовою свiдомого ставлення до навчання, i мiцних, глибоких знань, i взаємовiдносин у навчальнiй групi. Бути суб'єктом для студента означає його перетворення iз пасивної iстоти в активну, тобто в зацiкавленого учасника власних навчально-пiзнавальних дiй.
Ідея опрацювання цього принциповi належить сучасним вченим дидактам В. Оконю, Ю. К. Бабанському, психологовi Л.І. Божович та iншiм.
У психологiї щодо поняття «мотивацiя» немає єдиного пiдходу. Однi пiд мотивацiєю розумiють певнi спонукання, якi викликають активнiсть органiзму i визначають її спрямованiсть (М. Ш. Магомед-Емiнов), iншi - сукупнiсть факторiв, якi пiдтримують i направляють поведiнку (Мадсен, Годфруа), ще iншi — сукупнiсть мотивiв (К. К. Платонов, В. Д. Щадриков). Труднiсть визначення зрозумiти «мотив» i «мотивацiя» полягає в тому, що цi два поняття взаємопов'язанi та взаємозумовленi, алi бiльш у дидактицi використовується третiй пiдхiд.
iнтерес, спонуку, надає смислу навчальнiй дiяльностi. Для того, щоб студент активно прилучався до навчально-пiзнавальної дiяльностi, необхiдно, щоб вона набула для нього особистiсного смислу, викликала позитивнi переживання, намагання i прагнення.
Склались рiзнi критерiї класифiкацiї мотивiв у системi навчання. Наприклад, за видом виокремлюють соцiальнi та пiзнавальнi мотиви. За ступенем усвiдомленостi студентом власних потреб в учiннi — усвiдомленi та неусвiдомленi, за характером прояву — дiйснi та хибнi.
Для ефективної реалiзацiї цього принциповi можна сформулювати такi правила:
*формування широкого кругозоровi щодо рiзноманiтних проблем суспiльного життя України;
*розвиток iнтересу до конкретного фаху;
*зацiкавлення студентiв у результатах своєму учiннi й демонстрацiя їх для досягнення успiху в професiйнiй дiяльностi;
*визначення конкретних цiлей i завдань навчальної дiяльностi, шкiрного навчального заходовi;
*надання особистiсного смислу й конкретного змiсту навчальнiй дiяльностi студентiв;
*широке застосування активних методiв навчання;
*особлива увага сучасним дидактичним концепцiям;
*урахування пiзнавальних мотивiв i на їхнiй основi мотивiв професiйних досягнень тощо.
Принцип активностi, свiдомостi та самостiйностi студентiв є немовби похiдним вiд принциповi мотивацiї, у якому активнiсть визначається важливiший умовою досягнення цiлi-основоположною категорiєю дидактики.
Однiєю з розумiв досягнення успiху в навчально – пiзнавальнiй дiяльностi є активнiсть студентiв, в основi якої лежить змiстовна мотивацiя, спрямована на долю в учiннi. Ця активнiсть виражається в тому, що студенти усвiдомлюють цiлi навчання, планують i органiзовують свою дiяльнiсть, умiють її контролювати, виявляють iнтерес до професiйних знань, ставлять питання та вмiють їх вирiшувати, це вияв ставлення студента до процесу навчання, яку характеризується прагненням досягти поставленої мети в межах заданого година.
В iсторiї педагогiки є кiлька варiантiв вирiшення цiєї проблеми. Традицiйна дидактика недооцiнює активнiсть студентiв. Педоцентризм, навпаки, її переоцiнює. Сучасна дидактика вищої школи спирається на активнiсть суб'єктiв учiння за керiвної ролi суб'єктiв викладання. Цей аспект пiдкреслюють педагогiка спiвробiтництва, гуманiстична педагогiка й особистiсне-розвиткове навчання. Провiдною iдеєю цих концепцiй є формування суб'єкт-суб'єктних взаємин у навчальному процесi, де полягає самостiйнi навчально-пiзнавальнi дiї суб'єктiв учiння.
Активностi та свiдомостi в навчаннi можна досягти шляхом:
- створення в студентiв позитивного уявлення про майбутню професiйну дiяльнiсть;
- формування розумiння студентами смислу професiйної освiти й, вiдповiдно, на цiй основi iнтересу до професiйних знань, навичок i вмiнь;
- вироблення мотивацiї учiння та майбутньої професiйної дiяльностi;
- спонукання студентiв до правильної оцiнки власних дiй, учинкiв, виховання в них звичок самоаналiзу й самоконтролевi та споживи самовдосконалення;
- використання дiалогiчних методiв навчання, якi формують розвивають самостiйнiсть, творчiсть i активнiсть студентiв;
- стимулювання колективних форм роботи, взаємодiї студентiв в учiннi;
- органiзацiї навчання в умовах змагання, стимулювання iнiцiативи i творчостi;
- проблемностi викладання навчального матерiалу;
-використання отриманих професiйних знань, навичок i вмiнь у практичнiй дiяльностi;
- диференцiацiї навчального матерiалу вiдповiдно до розумових i фiзичних можливостей i здiбностей студентiв;
-умiння викладача вiдчувати психiчний стан студентiв тощо.
Лiтература
3. Закон України <<Про внесення змiн i доповнень до Законовi Української РСР ”Про освiту”>>//Законi України / Верховна Рада України, Інститут законодавства. - К.,1997. -Т. 10. -С. 168-192.
5. Сучаснi системи вищої освiти: порiвняння для України / В. Зубко; Нац. Ун-т ”Києво-Могилянська академiя ”. К.: КМ Academia, 2009. -290 с.
| 
