Вплив народознавчого матерiалу на емоцiйно-чуттєву сферу дошкiльника
Виховання
– вiчна проблема. Вiдколи iснує людство на землi, вiдтодi й змушено воно невпинно дбати про виховання нащадкiв i продовження свого роду. «Найбiльший скарб у кожного народу – його дiти» - так давно, а нiби сьогоднi, цi слова сказала вiдо-мий педагог Софiя Федорiвна Русова.
Вiдродження нацiї починається з дитячої колиски, родини, з дитячого садка. Душа дитини в перiод дошкiльного вiку найчутливiша й найвразливiша; i в цей час найбiль-ше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля i розум розвивалися нормально.
Провiдну роль у психiчному розвитку дошкiльника вiдiграє емоцiйна сфера. Емоцiї «зв'язують» вищi форми психiки людини та її внутрiшнє «середовище». Будь-яка дiяльнiсть супроводжується емоцiями, якi визначають ефективнiсть цiєї дiяльностi.
дошкiльника. Емоцiї визначають ефек-тивнiсть навчання та виховання, беруть участь у будь-якiй творчiй дiяльностi дитини.
Ознайомлення дiтей з нацiональною культурою, традицiями немодливе без урахування принципу емоцiйностi навчання. С. Русова була глибоко переконана, що вихова-ння дiтей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням i емоцiями. Саме вiд питомої ваги емоцiйного фактору залежить мiцнiсть засвоєння народознавчого ма-терiалу. «Щоб якийсь образ глибоко залiг у пам'ятi, почуття має збудуватись самим цим образом, або запом'ятовуваний образ повинен бути в тiсному зв'язку з тим, який пройнятий почуттям, i до того ж однаково, якого б роду це почуття не було: страх, лю-юов, гнiв, сором чи здивування».
Це й не випадково. У дитини-дошкiльника емоцiї є пусковим механiзмом мимовi-льної уваги та пам'ятування. Джерелом розвитку та насичення емоцiйної сфери висту-пають дорослi (батьки, вихователi). Вiд них дитина отримує першi еталони емоцiйних реакцiй, якi властивi певнiй нацiонально-культурнiй спiльностi людей. Про це слiд па-м'ятати вихователям дошкiльних закладiв пiд час залучення дiтей до нацiонально-духо-вного життя народу. Адже саме вихователь є першим передавачем емоцiйних моделей, реакцiй, носiєм емоцiйно-нацiональної мови. Якщо дорослий подає матерiал в емоцiй-но-насиченiй гамi у дiтей виникає бажання наслiдувати такi емоцiйнi ситуацiї. Так формується фундамент нацiональної духовностi, свiдомостi.
Народознавчий матерiал емоцiйно насичений i своїм змiстом впливає на дитячу емоцiйну сферу. Дитина не може залишитись байдужою до зачарованої мелодiї україн-ської колисанки чи пiснi. Її прибавляють iгри-забавлянки («Ладусi-ладусi», «Сорока-ворона» тощо), народнi хороводнi iгри зi спiвом та дiалогом.
К. Д. Ушинського, в дитячiй душi «з ло-гiчною думкою зростається прекрасний поетичний образ, розвиток розуму йде в гармо-нiї з розвитком фантазiї та почуття».
Заняття з народознавства в дошкiльному вiцi мають не стiльки пiзнавальний хара-ктер, скiльки виховний. Вони мають на метi виховати у дитини почуття нацiональної гiдностi, викликати iнтерес до нацiональної культури, прищепити дiтям любов та пова-гу до українських державних i народних символiв, оберегiв, звичаїв. Цього можна до-сягти лише наблизивши дiтей до реалiй життя. Доцiльно обладнати у дошк. закладi ук-раїнську свiтлицю, яка стане постiйним мiсцем проведення занять з народознавства. Вже саме перебування дiтей в атмосферi народних звичаїв галаштовує їх на мажорний лад, викликає позитивнi почуття, бажання дiзнатись про цiкавi речi у бабусинiй оселi. Доречним буде й зовнiшнiй вигляд вихователя та дiтей, якi, з нагоди подорожi до бабу-синої свiтлицi, надягли своє святкове українське нацiональне вбрання – вишиванки, вiнки, намисто тощо.
Саме цього домагалась й С. Русова. Вона писала, що хати мають бути чисто приб-раннi, дiти охайно вдягненi, їхня увага повинна бути звернена на красу навколишнього.
Прилучення дiтей до народної творчостi, мистецтва, беспосередня участь у нацiо-нальних святах виховують у них естетичнi почуття, розвивають художнє свiтобачення, наповнюють емоцiйну сферу дитини радощами, пiднiмають настрiй, формують есте-тичний смак.
А скiльки радощiв викликають у дiтей українськi нацiональнi народнi свята: Коля-да, Великдень, Івана Купала, Миколая та iншi. Все тут дивує i зачаровує душу дитини: i вбрання, i спiви, i звичаї, i подарунки. З цiєї нагоди С. Русова наголошувала на особ-ливiй пiдготовцi та органiзацiї народних свят.
Емоцiйнiсть, природнiсть народних свят активiзує дiяльнiсть дiтей.
Завдання вихователя не повинно зводитись тiльки до ознайомлення дiтей з укр. нацiональними традицiями. Слiд обов'язково домагатись, щоб цей нацiональний скарб став надбанням дитячого розуму та душi. Цього можна досягти, дотримуючись прин-ципу органiзацiї активно-пiзнавальної дiяльностi дiтей. Прагнення до дiяльностi К. Д. Ушинський назвав основним законом дитячої природи. За його словами, дитина пос-тiйно вимагає дiяльностi i стомлюється не вiд дiяльностi, а вiд її одномонiтностi. «Зму-сьте дитину сидiти, - пише вiн, - i вона дуже швидко втомиться, - так само йти вона до-вго не може, не може довго нi говорити, нi спiвати... І, найменше, довго думати». А в дiяльностi дитина живе, пiзнає, розвивається, вiдбувається становлення її ососбистостi.
у приготуваннi нацiональних страв (ва-реникiв, галушок, жайворонкiв, гречаникiв); розписування писанок, вишивання рушни-кiв, серветок; виготовлення витинанок тощо. Багато радощiв принесуть дитинi справж-нi колядки, щедрiвки, посiвання. Запам'ятається дiтям участь у святково прикрашенiй груповiй кiмнатi. К. Д. Ушинський писав: «Хто спостерiгав дiтей, той знає, що дитина щаслива тодi, коли вона цiлком займається дiлом, яке її захопило... Яку iграшку волiє дитина: ту, яка тiшить її блиском, дзвоном та яскравими барвами, чи ту, яка дає поси-льну, але самостiйну дiяльнiсть її душi?... Пiсля веселощiв дiти неодмiнно нудьгують, а за сильним смiхом майже завжди слiдом йдуть сльози, тодi як самостiйна дiяльнiсть за-лишає душу в нормальному, здоровому станi».
Нiби перегукуючись з Ушинським, Русова продовжує думку щодо органiзацiї са-мостiйної дiяльностi дiтей. Творчi сили дiтей у дит. садку, за її словами, продовжують-ся i розвиваються за допомогою засобiв нацiонального матерiалу, найпоширинiшого в тiй чи iншiй мiсцевостi. Це виготовлення дiтьми виробiв з глини, дерева, вишивка тощо. У словеснхи творах самих дiтей має лунати гарна українська пiсня, плекатися рiдна мова.
Завдяки ознайомленню з образотворчим мистецтвом, творами народних умiльцiв декоративно-прикладного мистецтва, народною пiснею, укр. класичною та сучасною музикою, дошкiльнята пiзнають особливостi нац. побуту та культури, прилучаються до духовних надбань попереднiх поколiнь i своїх сучасникiв. Мистецтво готує дiтей до сприймання прекрасного у життi, формує вiдчуття ритму, гармонiїї, позитивнi, мораль-нi якостi i почуття.
Вихователям, ознайомлюючи дiтей з мiсцевiстю, де вони живуть, необхiдно дбати про глибоке й плiдне вкорiнення в душi малечi живих вражень, перевiрених власним дит. досвiдом, зiгрiтих почуттями. Це сприяє розвитковi iнтелектуальної й емоцiйної сфери, позитивно впливає на гармонiйний розвиток i формування високогуманної особистостi.
i Краси.
|
