Виховання як педагогічна категорія

Виховання як педагогiчна категорiя Змiст Вступ 1. Змiст педагогiчного поняття «виховання» як суспiльно-iсторичного явища 2. Теорiя виховання як наукова i навчальна дисциплiна Висновок Список джерел Вступ Термiн «виховання» в iсторiї мав рiзнi прояви i тлумачення. У романськiй мовi для визначення виховної дiяльностi використовували слово латинського походження , у французькiй - pedagogie - educationpedagogia - padagogik - erziehung, у польськiй - edukacia i . В англiйськiй мовi термiн education означає виховання водночас як дiяльнiсть i як науку про виховання, хоча в словнику англiйської мови є рiдко використовуваний термiн . cho vati - ховати, вирощувати. В українськiй народнiй педагогiцi воно спочатку вживалося у значеннi «оберiгати (ховати) дитя вiд небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дiтей, навчати правил доброї поведiнки». Пiзнiше його стали тiсно пов'язувати з поняттям «навчати» i часто використовували як рiвнозначнi. Ототожнення процесiв навчання i виховання призвело з часом до дублювання понять «освiченiсть» i «вихованiсть». Нерiдко вихованою людиною вважають людину освiчену, що по сутi неправильно. Мета роботи – виявити поняття термiну виховання та розкрити тему теорiю виховання як наукової i навчальної дисциплiни. 1. Змiст педагогiчного поняття «виховання» як суспiльно-iсторичного явища (1786). 1806 року це поняття було включено у словник Росiйської Академiї. «Виховання» i «навчання» в сучаснiй педагогiчнiй науцi самостiйнi термiни, тому що розкривають рiзнi сфери педагогiчної дiяльностi. «... Методика виховної роботи має свою логiку, порiвняно не залежну вiд логiки роботи освiтньої. І те, й iнше - методика виховання i методика освiти, - на мою думку, становлять два роздiли, бiльш чи менш самостiйнi роздiли педагогiчної науки. Зрозумiло, цi роздiли повиннi бути органiчно пов'язанi. Зрозумiло, всяка робота в класi є завжди роботою виховною, але зводити виховну роботу до освiтньої я вважаю неможливим», - писав А. С. Макаренко. Навчання- це процес опанування пiдростаючими поколiннями знань, навичок та вмiнь, набуття професiйно важливих якостей. Результатом завершеного навчання є отримання певної освiти. Вiдповiдно, освiта буває загальною, професiйно-технiчною, середньою, вищою, професiйною. Проблеми навчання дослiджує i обґрунтовує дидактика. Навчання, один iз найважливiших компонентiв вихованостi людини,- фактор формування особистостi, але не визначальний. Часто освiчена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою i явно вiдштовхує вiд себе оточуючих. Про це влучно сказав росiйський невропатолог, психiатр i психолог В. М. Бехтерев: «Якщо освiта спрямована на примноження людських знань i, отже, на збiльшення ерудицiї, то виховання розвиває розум людини, привчаючи її до синтезу й аналiзу, воно слугує облагородженню душевних почуттiв i формуванню та змiцненню її волi. Звiдси зрозумiло: якою б освiченою не була людина, та коли розум її не вiдзначається певною гнучкiстю, якщо почуття її залишилися на рiвнi глибокого егоїзму, якщо вона, зрештою, не має i волi, то вся її освiченiсть з погляду загальної користi буде лише баластом, i не бiльше. Якщо, з iншого боку, людина з освiтою протягом свого розвитку отримує невiдповiдне спрямування почуттiв i волi, то її освiченiсть може стати лише засобом задоволення особистих бажань i в цьому розумiннi слугуватиме лише формуванню шкiдливого члена нашого суспiльства». Отже, виховання є процесом пiдготовки людини до сьогоднiшньої та майбутньої життєдiяльностi. Педагогiчна категорiя «виховання» вживається у педагогiчнiй науцi в чотирьох значеннях: у широкому соцiальному- це виховний вплив на людину всього суспiльства i всiєї дiйсностi, який має не лише позитивну спрямованiсть. Дiйснiсть мiстить конфлiкти i протирiччя; тут особистiсть набуває не тiльки позитивного соцiального досвiду, але i негативного; у широкому педагогiчному- це виховна дiяльнiсть рiзних освiтньо-виховних систем, якi керуються педагогiчними теорiями; у вузькому педагогiчному - це цiлеспрямована виховна дiяльнiсть педагога з метою досягнення певних виховних цiлей; у гранично вузькому- це розв'язання педагогом конкретної iндивiдуальної проблеми виховання або перевиховання. цiнностям; наявнiсть певної системи органiзованих виховних впливiв; гуманнiсть, яка передбачає орiєнтацiю у вихованнi на загальнолюдськi цiнностi; цiлiснiсть, неперервнiсть i тривалiсть, тобто виховання має зачiпати всi сфери психiки людини, творчо формувати i всебiчно розвивати їх протягом всього життя. Для реалiзацiї цих ознак виховання має бути "комплексним, планомiрним i органiзованим. Виховання - це процес цiлеспрямованої, систематичної, органiзованої i планомiрної взаємодiї вихователя i вихованця, пiд час якого вiдбувається вплив на свiдомiсть, пiдсвiдомiсть, пiзнавальну, емоцiйно-вольову та мотивацiйну сфери вихованця з метою формування у нього наукового свiтогляду, високих моральних, громадських i професiйних рис для формування його особистостi. Із цього визначення зрозумiло, що об'єктами виховного впливу є: свiдомiсть i пiдсвiдомiсть вихованця, його мотивацiйна, емоцiйно-почуттєва i вольова сфери, навички та звички вихованої поведiнки в умовах повсякденної та професiйної дiяльностi, самовдосконалення. Свiдомiсть - це властива людинi функцiя головного мозку, яка полягає в суб'єктивному вiдображеннi об'єктивних властивостей предметiв i явищ навколишнього свiту, процесiв, що вiдбуваються в ньому, власних дiй, у попередньому їх накресленнi та передбаченнi наслiдкiв, у регулюваннi вiдносин з оточуючими та соцiальною дiйснiстю. А пiдсвiдоме - це рiзноманiтнi психiчнi процеси, що вiдбуваються за порогом свiдомостi вихованця, але органiчно з нею пов'язанi, впливають на неї i за вiдповiдних умов порiвняно легко переходять в її сферу. Водночас цi двi сфери психiки мають бути предметом виховного впливу. Вплив на свiдомiсть формує переконання вихованця, його свiтогляд, а пiдсвiдоме змiцнює їхнiй ефект. Звичка- схильнiсть людини до вiдносно усталеного способу дiї. Всi дiї за допомогою позитивних почуттiв можна пiдсилити, емоцiйно забарвити мотиви вихованої поведiнки. «Гарна звичка - це моральний капiтал. Капiтал звички вiд уживання зростає i дає людинi можливiсть, як капiтал матерiальний в економiчному свiтi, дедалi плiднiше використовувати свою найдорогоцiннiшу силу - силу свiдомостi, волi i зводити моральну будову свого життя дедалi вище, не починаючи щоразу своєї будiвлi з фундаменту i не витрачаючи своєї свiдомостi i своєї волi на боротьбу з труднощами, якi були вже раз переможенi». Емоцiї - це психiчне вiдображення у формi безпосереднього переживання життєвого змiсту явищ i ситуацiй, зумовленого вiдношенням їхнiх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. Почуття- одна з основних форм переживання вихованцем свого ставлення до явищ дiйсностi. Вони бiльш стiйкi порiвняно з емоцiями, що виникають у вiдповiдь на конкретну ситуацiю, тобто ситуативнi. Структура почуття складається не лише з емоцiй, але i з узагальненого ставлення вихованця, пов'язаного з розумiнням, знанням. Тiсний зв'язок почуттiв з емоцiями проявляється передусiм у тому, що кожне почуття переживається i розкривається через конкретнi емоцiї. Своєю чергою, позитивнi емоцiї та почуття виступають «трансформатором» структури потреб вихованця та будують її iєрархiю. За О. М. Леонтьевим, усвiдомленi потреби створюють вiдповiдний мотив. У зв'язку з цим треба прагнути зрозумiти потреби вихованця, їхню структуру, виявити серед них домiнуючi, недостатньо задоволенi, з'ясувати причини та показати оптимальнi способи їх задоволення, трансформувати в соцiально позитивну поведiнку. Отже, мотиви є спонукальною силою дiй i вчинкiв вихованця. Сукупнiсть однорiдних мотивiв складає мотивацiю вiдповiдної поведiнки. Самовиховання - це свiдома дiяльнiсть, спрямована на якнайповнiшу реалiзацiю вихованцем себе як особистостi, в основi якої лежить мотивацiя самовдосконалення. Суттєвим предметом виховного впливу є воля вихованця, за допомогою якої можна значно пiдсилити ефект виховних впливiв, мобiлiзувати психiку на вдосконалення позитивних та усунення негативних якостей, на постiйне самовдосконалення. Воля - це здатнiсть вихованця, що проявляється в самодетермiнацiї та саморегуляцiї своєї дiяльностi й рiзних психiчних процесiв. Перевиховання - це позбавлення (в дiях, вчинках, способах життєдiяльностi) вiд мотивiв i мотивацiї негiдної поведiнки, негативних звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступова замiна їх на позитивнi. Безперечно, цi виховнi зусилля вимагають високої педагогiчної майстерностi, квалiфiкованих цiлеспрямованих виховних заходiв. Важковиховуваними є такi вихованцi, якi не пiддаються звичайному впливу педагогiв та батькiв, критично ставляться до виховних зусиль та намагаються дiяти на основi «власної моралi», хибних цiнностей, норм i правил поведiнки. Цi вихованцi ще не скоїли правопорушень, але вони потенцiйно, тобто морально i психологiчно, готовi до цього. Педагогiчно занедбанi вихованцi- переважно тi, за якими не було належного догляду в сiм'ї та з якими погано працювали в рiзних навчально-виховних системах. Вони мають суттєвi проблеми в навчаннi, але не через розумову вiдсталiсть, а внаслiдок рiзноманiтних причин, наприклад вiдсутностi чiткої методики навчально-пiзнавальної дiяльностi, яка не формувалася пiд час навчання в школi та iнших освiтнiх закладах, неслухняностi, зарозумiлостi, окремих недолiкiв характеру тощо. Такi вихованцi здебiльшого перебувають на облiку в комiсiях у справах неповнолiтнiх при районних та мiських Радах народних депутатiв, iнспекцiях у справах неповнолiтнiх при районних вiддiлах i обласних управлiннях МВС, спецiальних дитячих приймальниках. 2. Теорiя виховання як наукова i навчальна дисциплiна до визначених цiлей загального, нацiонального i професiйного виховання. Вона покликана озброїти вихователiв професiйними знаннями, педагогiчними навичками й умiннями та практичним досвiдом органiзацiї виховної роботи. Існують також окремi теорiї виховання. Наприклад, теорiя професiйного виховання, теорiя економiчного виховання, теорiя морального виховання, теорiя нацiонального виховання, теорiя екологiчного виховання, теорiя фiзичного виховання, теорiя виховання в колективi та через колектив та iншi, якi становлять пiдвалину для обґрунтування загальної теорiї виховання. Кожен з цих напрямiв має свої, властивi тiльки йому цiлi, iдеали, завдання, принципи, змiст, методи та форми виховних впливiв, якi сприяють реалiзацiї мети виховання в українському суспiльствi. Основною функцiєю часткових теорiй виховання повиннi бути, з одного боку, узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної дiяльностi, а з iншого - забезпечення загальної теорiї виховання положеннями, якi пiдлягають систематизацiї, узагальненню та цiлеспрямованому використанню iншими вихователями. Про успiх виховної роботи в конкретнiй освiтньо-виховнiй системi, першою чергою, свiдчить досягнення цiлей виховання, вiдповiднiсть досягнутих результатiв загальноприйнятим i професiйним iдеалам, їх вплив на стан справ у колективi, на пiдвищення ефективностi його дiяльностi. Своєчасне та об'єктивне з'ясування, узагальнення i обґрунтування основних проблем загальної та часткових теорiй виховання надає можливiсть об'єктивно дiагностувати стан виховної роботи, передбачити результати виховних впливiв, своєчасно вносити певнi необхiднi корективи в цей складний соцiально-педагогiчний процес. Загальна i частковi теорiї виховання взаємопов'язанi та взаємозумовленi. Перша обґрунтовує науковi основи органiзацiї загального виховання, а друга- окремих напрямiв виховання. Наприклад, дiалектично пов'язанi загальна теорiя виховання i нацiональне виховання українських громадян. тим, яким вихованець є, а й тим, яким вiн стане, якi змiни вiдбувалися i вiдбуваються в його особистостi пiд виховними впливами та наскiльки цi змiни наближаються до реалiзацiї iдеалу виховання в нашому суспiльствi. Те ж саме слiд вивчати в колективi як важливому об'єктi виховних впливiв. Виникає обґрунтована потреба дослiдження процесу виховання як системного соцiально-педагогiчного явища та всiх його складових: цiльового, стимуляцiйно-мотивацiйного, змiстовного, процесуального, контрольно-регулювального, оцiночно-результативного компонентiв, а також вихователiв i вихованцiв. Вихователями є вчителi, колективи, керiвники установ та iншi посадовi особи, дiяльнiсть яких характеризується усвiдомленiстю, систематичнiстю, планомiрнiстю, послiдовнiстю i комплекснiстю. Вихованцi - всi люди, колективи, якi активно реагують на виховнi дiї, спрямованi до них, усвiдомлюють їх та вносять вiдповiднi змiни у свої переконання, життєвi настанови тощо. Ця свiдома взаємодiя вихователя i вихованця є найважливiшою характеристикою процесу виховання. Знання структури процесу виховання та з'ясування змiн, якi вiдбуваються в особистостi вихованця i соцiально-психологiчних якостях колективу, є основним предметом дослiджень теорiї виховання. проявляється одна з основних закономiрностей- єднiсть теорiї та практики, коли визначенi теоретичнi зв'язки та залежностi впливають на правила практичних дiй. Тому спочатку слiд чiтко з'ясувати, якi змiни мають вiдбуватися в особистостi вихованця, соцiально-психологiчних характеристиках колективу в результатi виховання та визначити основнi види виховних впливiв. Безумовно, процес виховання спрямований на формування i розвиток особистостi вихованця, на згуртування колективу та формування його виховних функцiй. Свiдомо використовуються термiни «формування», «розвиток», бо тим увага акцентується на творчому, а не механiчному чи терапевтичному характерi виховної дiяльностi. Виховання вiдбувається на основi чiтко визначених соцiально-моральних i професiйних цiнностей, якi знайшли свiй вiдбиток у загальнолюдських i нацiональних цiнностях, етикетi та визначають загальний напрям добору змiсту й методiв виховання. Такi цiнностi окреслюють iдеал виховання, основнi якостi особистостi вихованця та колективу, якi слiд формувати. Ідеал виховання - це громадянин України, збагачений загальнолюдськими та нацiональними цiнностями, який керується у своїй дiяльностi вимогами загальнолюдського й нацiонального етикету, спроможний дiяти творчо в сучасних умовах, це справжнiй патрiот, який дбає про свою честь i гiднiсть. Впровадження у виховну практику цього iдеалу передбачає одночасний розвиток iнструментальних i мотивацiйних якостей особистостi вихованця. бiк вихованця. Вони є необхiдними для ефективної дiяльностi, за їхньою допомогою реалiзуються власнi потреби, завдання навчання i виховання. Вихованець, який не має мiнiмуму певних професiйних знань, навичок i вмiнь, неспроможний повноцiнно адаптуватися до професiйної дiяльностi. До мотивацiйних якостей особистостi вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивацiї, цiлi та iдеали його життєдiяльностi. Виховання має стосуватися всiх сфер особистостi вихованця: iнтелектуальних, емоцiйно-почуттєвих, вольових, мотивацiйних, фiзичних, психофiзiологiчних тощо. У процесi формування особистостi вихованця, конкретно- певної сукупностi його особистiсних якостей, маємо справу з рiзними видами виховних впливiв. Цi впливи можуть бути спрямованi як на окремих вихованцiв, так i на колективи, але також можуть бути застосованi до певних виховних систем. Вони мають динамiчний та змiнний характер, хоча можуть бути як випадковими, так i цiлеспрямованими. Деякi з них iснують незалежно вiд волi вихователiв i вихованцiв, iншi є результатом свiдомих дiй. Водночас як першi, так i другi можуть безпосередньо або опосередковано впливати на iнструментальну та мотивацiйну сфери особистостi вихованця. «Виховує,- писав А. С. Макаренко, - все: люди, речi, явища, але насамперед i найбiльше- люди. З них на першому мiсцi- батьки i педагоги. З усiм складним свiтом навколишньої дiйсностi дитина входить у незлiченнi стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплiтається з iншими стосунками, ускладнюється фiзичним i моральним зростанням самої дитини. Всю сукупнiсть виховних впливiв за їхнiм характером можна класифiкувати на постiйнi, опосередкованi та змiннi. До постiйних виховних впливiв належать такi дiї, якi мають вплив на формування особистостi вихованця, але якими вихователь не може оперувати вiльно: не спроможний їх нi змiнити, нi реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вiк вихованцiв, їхня освiта, соцiальний стан, сiм'я тощо. До змiнних виховних впливiв належать такi дiї вихователя, якi регулюються i вдосконалюються ним. Наприклад, створення учнiвських колективiв, опрацювання навчальних програм та планiв виховних заходiв, обґрунтування методики застосування заохочення i примусу та змiсту конкретних виховних заходiв тощо. Виховним фактом можна визнати тiльки такi педагогiчнi явища, що спричиняють суттєвi змiни в настановах i поведiнцi вихованця та колективу i є наслiдком свiдомої взаємодiї вихователя й вихованця. Ця спiвпраця повинна дати поштовх внутрiшнiм психофiзiологiчним механiзмам самовдосконалення. Такi змiни можуть мати мiсце не тiльки у вихованцiв, а й у цiлих виховних системах. Наступною важливою методологiчною проблемою теорiї виховання є оцiнка i вимiр результатiв виховної роботи в певних виховних системах, а також змiн у вихованцях завдяки виховним впливам. Для оцiнки виховної роботи слiд чiтко визначити її предмет. Це, безумовно, рiзнi елементи системи виховання та конкретнi виховнi заходи, а також конкретнi якостi та змiни в особистостi вихованця i колективi, ефективнiсть i результативнiсть їх професiйної та iнших видiв дiяльностi. такої оцiнки є вiдповiднiсть отриманих результатiв iдеалу (iдеальному стану, нормi). Таке порiвняння можливе тодi, коли вiдомi вихiднi данi та одержанi результати. Об'єктивне порiвняння можна зробити пiд час вимiру цих змiн, визначення їхнiх причин, з'ясування джерел як досягнень, так i недолiкiв. Така оцiнка має об'єктивний характер i, вiдповiдно, позитивний вплив на ефективнiсть дiяльностi всiх елементiв виховної системи. Висновок Вищевикладене свiдчить про те, що предметом виховного впливу має бути особистiсть вихованця з усiма її складовими: бiологiчними, психiчними та соцiальними. На цьому базуються основнi напрями виховання: професiйне чи трудове, нацiональне, розумове, моральне, екологiчне, естетичне, фiзичне тощо. Провiдними та найширшими категорiями теорiї виховання є виховання, самовиховання, перевиховання. Теорiя виховання виконує двi основнi функцiї: теоретико-пiзнавальну i нормативно-практичну. Перша функцiя свiдчить, що теорiя виховання є галуззю педагогiчної науки, яка покликана дослiджувати теоретичнi проблеми органiзацiї та проведення виховної роботи, висвiтлювати основнi закони та закономiрностi виховання українських громадян, обґрунтовувати цiлi, iдеали, змiст загального i професiйного виховання, озброїти вихователiв теоретичними знаннями щодо сучасної технологiї виховання в конкретних навчально-виховних системах, надати процесовi виховання державно-патрiотичного i професiйного характеру. Друга функцiя спрямована на озброєння вихователiв конкретними практичними знаннями, навичками та вмiннями, методиками щодо органiзацiї та проведення як загальних виховних заходiв у масштабi навчально-виховних систем, так i конкретних. Не маючи теоретичних знань про процес виховання, не володiючи практичними методами та формами його проведення, жоден вихователь, навiть будучи вiд природи обдарованим майстром, не зможе успiшно розв'язувати виховнi проблеми. Саме на це звертав увагу К. Д. Ушинський: «Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безлiч обширних i складних наук; як мистецтво, воно, крiм знань, вимагає здiбностей i нахилу, i як мистецтво, воно прагне до iдеалу, якого вiчно намагається досягти... до iдеалу довершеної людини». Вихователi опановують цi якостi у вищих навчальних закладах пiд час вивчення основ суспiльно-гуманiтарних наук, психологiї та педагогiї, органiзацiї виховної роботи та методики її проведення. Таким чином, теорiя виховання водночас є галуззю педагогiчної науки i навчальною дисциплiною, де проявляється дiалектичний взаємозв'язок теорiї та практики. Список джерел 1. Тушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Педагогiчна антропологiя. Том перший. Передмова // Твори: В 6 т. К. ,Знання ,1983,Т. 4. 2. Макаренко А. С. Методика воспитательной работы. - К., 1990 – 425 с. 3. Бехтерев В. М. Вопросы общественного воспитания. - М., 1910. 4. Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанского. - М, Просвещение, 1983 – 327 с. 5. Тушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2 т. - К., 1983. Т. І. С. 330.