Вивчення мовленнєвого етикету на уроках української мови

Вивчення мовленнєвого етикету на уроках української мови Мова у вiдношеннi до мовлення – , або тихим, тривалим або коротким, швидким або повiльним. Для правильної органiзацiї роботи над розвитком усного мовлення слiд знати його особливостi. Бо дiти, якi приходять в школу, не вмiють говорити вiльно, їхнє мовлення iнтонацiйно невиразне. Деякi дiти не мають уявлення про культуру мовлення або про те, як вести дiалог з старшою людиною або однолiтком правильно, як звертатись тощо. Тому завдання вчителя-класовода насамперед навчити дiтей правильно спiлкуватися. Розвивати мовленнєвий етикет молодших школярiв. Молодшi школярi практично засвоюють важливi правила поведiнки пiд час спiлкування (першими вiтатися зi старшими людьми: вiтаючись, вставати; запитувати i вiдповiдати, дивлячись спiврозмовнику у вiчi; не жестикулювати пiд час розмови i не тримати руки в кишенях; не їсти пiд час розмови i не розмовляти пiд час їди та iн.). У 2 класi учнi мають навчитися правильно звертатись до спiврозмовника. Практично засвоїти рiзнi форми звертання. Спостерiгати над засобами видiлення звертань в усному i писемному мовленнi. Дiти ознайомлюються iз словами ввiчливостi, якi вживаються пiд час зустрiчi i прощання. Практично засвоюють такi слова у мовленнi (у створюваних та уявлюваних ситуацiях). Вчаться умiнню запитувати, вiдповiдати, попросити, подякувати, вибачатись. Також дiти отримують певнi уявлення про дiалог. Окремо треба звернути увагу на такi додатковi засоби усного мовлення, як мiмiка i жести, силу голосу i темпу (швидкостi) мовлення вiд умов спiлкування. Мiмiка – це рухи м’язiв обличчя людини. Вона може бути довiльною i мимовiльною. Мiмiкою можна пiдсилити ставлення людини (позитивне або негативне) до висловлюваної думки або навiть до самого спiврозмовника. Тому особливо важливою є мiмiка для спiлкування. Адже без неї не можна виразити своє ставлення до спiврозмовника, бажання краще донести до нього свою думку, щоб переконати його, схилити на свiй бiк. Цьому, зокрема, сприяє усмiшка на обличчi мовця. Саме тому пiдручник для 2 класу, знайомлячи школярiв зi словами ввiчливостi, звертається до них iз запитанням: «Чи можна цi слова вимовляти один одному з похмурим обличчям i незадоволеним голосом?» Доцiльно виконати вправу таку: 1. Запам’ятайте поданi слова i користуйся ними. Повчись їх вимовляти, звертаючись до рiдних, учителя, товаришiв та iнших людей. Доброго ранку! До побачення! Добрий день! Будьте здоровi! Добрий вечiр! На добранiч! Здрастуйте! Щасливої дороги! Дозвольте Вам допомогти! Сiдайте, будь ласка! 2. Запиши слова, якими вiтаєшся. Ця вправа допоможе дiтям визначити, яку людину можна назвати ввiчливою. Я прокидаюся разом iз сонечком, Чемно вiтаюся: «доброго ранку!» «Здрастуй, синочку!» – доноситься з ганку. Одержують на уроках української мови також i вiдомостi про силу голосу i швидкiсть мовлення. Вчителю варто звернути увагу на те, що сила голосу має вiдповiдати змiсту висловлювання i в залежностi вiд нього буває такий тон: переконуючий, наказовий, закличний, прохальний, запитальний, радiсний, сумний, злобний, суворий, ласкавий, спокiйний, схвильований, урочистий, iронiчний, гумористичний, саркастичний, розповiдний, описаний. Той, хто говорить, не має часу для обдумування композицiї, плану свого висловлювання, для добору слiв. Щоб ознайомити молодших школярiв iз силою голосу, може слугувати наведена таблиця «Де як прийнято говорити i поводитись». Цю орiєнтовну таблицю вчитель може поступово доповнювати, уточнювати (письмово або в уснiй формi) тими мовленнєвими ситуацiями, в яких найчастiше можуть опинятися його вихованцi, звертати увагу дiтей на тi чи iншi правила перед походом у театр, на екскурсiю, до читального залу тощо. Де як прийнято говорити i поводитись Як треба (можна) говорити На учнiвському зборi, на урочистiй лiнiйцi; зi сцени; вiдповiдаючи на уроцi перед класом У громадському транспортi, у фойє театру, кiнотеатру, в парку вiдпочинку, в бiблiотецi, у весняному лiсi тощо У залi театру, кiнотеатру, в читальному залi, в музеї, на уроцi з сусiдом по партi У разi нагальної потреби – тихо або навiть пошепки, щоб не заважати, не вiдволiкати вiд самостiйної роботи, слухання В пiдручнику для 2 класу вдало пiдiбранi вправи для вивчення такої теми. Скоромовки дають можливiсть учням перевiрити швидкiсть мовлення кожен свою, при чому скоромовку проговорюють швидко, але виразно вимовляють кожне слово. Дiти читають уривки з рiзних казок i мiркують, де треба читати звичайним голосом, а де – лагiдно, або голосно, напружено. Вiдомостi про силу голосу в усному мовленнi важливо пiдкрiплювати i активiзувати на уроках читання, особливо пiд час опрацювання художнiх дiалогiчних текстiв. Щодо швидкостi мовлення вiдомо, що вона залежить вiд особливостей їхньої психiчної дiяльностi, тобто вiд їхнього темпераменту. Водночас на темп мовлення можуть iстотно впливати й iншi фактори: ступiнь обiзнаностi мовця з предметом мовлення, його зацiкавленiсть у тому, про що мовиться. На темп мовлення матиме iстотний вплив сама ситуацiя, в якiй воно вiдбувається: спокiйна вона, врiвноважена чи, навпаки, загострена, що призводить до збудженої розмови, а отже, й дещо пришвидшеної. З огляду на це учитель з одного боку має враховувати особливостi психiки кожної дитини, а з iншого, – дбати, щоб на уроцi i в позаурочний час у дитячому спiлкуваннi панувала доброзичлива спокiйна атмосфера, яка б не нервувала їх, не збуджувала їхньої психiки, спонукала кожну дитину до бажання висловитись, про щось запитати в учителя або товаришiв класу. У темi «Мова i мовлення» важлива увага вiдводиться такiй пiдтемi, як «Дiалогiчне мовлення. Звертання. Практичне засвоєння рiзних форм звертання». У пiдручнику запропоновано ряд вправ, якi вдало пiдходять данiй темi. Вчитель може опиратись на власнiй досвiд дiтей, як вони звертаються до батькiв, старших людей, однокласникiв, вчителя. - Пригадайте, за допомогою яких слiв ми можемо звернутись до мами? – Назвiть слово-звертання у реченнi. Чи вживаєте ви його у своєму мовленнi? Видiлений матерiал, який учнi мають запам’ятати «Учись звертатись!» рiзнi звертання представленi перед учнями, якi дiти мають пам’ятати i ними користуватись. Окремо потрiбно звернути увагу на те, що в пiдручнику запропонованi вправи такого типу: вправа-текст. Тобто текст, який називається «Урок чемностi». Текст носить повчальний характер, а вiрнiше – навчальний. Вiн вчить дiтей, тобто дає урок чемностi: «Куди б не прийшов ти: у школу, в гостi, в установу – вiтайся першим. Першим не подавай руки дорослим. Чекай поки вони тобi подадуть». Проте, коли вчитель не проведе певної роботи з учнями, то вправи цi будуть не для всiх доступнi. Весь навчальний i виховний процес у школi здiйснюється пiд керiвництвом учителя. Тому вчитель – це перший приклад для наслiдування. Також хочеться вiдзначити ряд прислiв’їв, якi є у пiдручнику, i якi є повчальними. Тому роботу над прислiв’ями обов’язково проводити. Вмiщеннi i уроки розвитку зв’язного мовлення. Наприклад: складання усної розповiдi за малюнками «Про хлопчика, що нiчого не хотiв робити». Мета цього уроку, а саме виховна – бажання допомагати старшим». При цьому застосовують види колективної роботи. Проте вчителевi не варто перекладати свої обов’язки на пiдручник. Вправи повиннi опрацьовуватись пiд керiвництвом вчителя з детальним поясненням, коментуванням. Також класоводу варто користуватись i iншим матерiалом-додатковим: зразками карток для iндивiдуального опитування, схем-опор, таблиць, перфокарт тощо. продовжуються формуватися найнеобхiднiшi уявлення про мову i мовлення: 1) мова – найважливiший засiб спiлкування мiж людьми; 2) найважливiшими одиницями мови є звуки, слова, словосполучення, речення, текст; 3) мова тiсно зв’язана з мисленням (за допомогою речень висловлюється думка); 4) знання з мови застосовуються у практичному мовленнi; щоб оволодiти мовленням, потрiбно знати слова i вмiти поєднувати їх у словосполученнi i речення; 5) є двi форми мовлення – усна i писемна; усне мовлення має допомiжнi засоби увиразнення: iнтонацiю, мiмiку, жести; своєрiдними допомiжними засобами спiлкування є зоровi умовнi знаки, звуковi i свiтловi сигнали. нове, подiлитись радiстю, умовити, звернутись з проханням. Щодо етики мовлення, одержаних у попереднiх класах. Учнi мають навчитись правильно писати лист про свої справи (ровеснику, бабусi, дiдусевi). Складати письмове запрошення на свято i привiтання. Вчитель має закрiпити етичнi навички при складаннi письмових висловлювань. Виявом засвоєння усiх цих вiдомостей має стати свiдоме ставлення до власних усних i письмових висловлювань, прагнення уникати помилок, додержання етики мовлення – невiд’ємної частини культури спiлкування. Робота над досягненням цiєї мети починається у процесi вивчення всiх тем i роздiлiв програми. Почнемо з роздiлу «Мова i мовлення». Цей роздiл включає такi теми, як: «Мова – найважливiший засiб спiлкування», «Усне мовлення», «Письмове мовлення», «Культура мовлення». Аналiзуючи першу тему «Мова – найважливiший засiб спiлкування» то потрiбно сказати, що ця тема налаштовує дiтей на думку, що рiдна мова – це диво. Вона дає можливiсть людинi одночасно побувати в далекому минулому, у сьогоденнi i заглянути в майбутнє. Вчителевi варто запитати: «То для чого ж людям мова? З чого вона складається? Чи достатньо знати слова, щоб передати свої думки iншому?» допомiжнi засоби ви знаєте? (Жести, мiмiка, iнтонацiя, сила голосу, сигнали, рiзнi знаки тощо). Як сприймається розповiдь людини, яка надмiрно жестикулює або голосно викрикує? Учитель має пiдвести учнiв до висновку: словесна мова – найбагатша, найвиразнiша, тому вона є найважливiшим засобом людського спiлкування. Особливу увагу треба звернути на такi теми, як: «Усне i писемне мовлення. Їх особливостi». Усне мовлення має бути правильним, виразним, зрозумiлим для всiх, хто його слухає. Свої думки люди найчастiше передають один одному в уснiй формi, тобто за допомогою усного мовлення. Усним мовленням добре володiє той, хто вмiє передати словами i голосом свої думки й почуття. Пiд час усного мовлення люди використовують мiмiку, жести, рiзну силу голосу, питальну або окличну форму. Саме тому пiдручник для 3 класу, знайомлячи школярiв з особливостями усного мовлення звертається до них iз запитаннями: «Як «нагороджується» голос? Коли треба пiдвищувати силу голосу? Яким повинне бути твоє мовлення?» На вiдмiну вiд усного, писемне мовлення – це усе написане або надруковане. У пiдручнику вмiщенi поради, як потрiбно писати. Їх необхiдно дiтям запам’ятати i ними користуватись. Окремо звертаємо увагу на тему «Культура мовлення». Мета такого уроку має звучати так: формувати уявлення про культуру мовлення i культуру спiлкування. Прищеплювати навички мовного етикету. Виховувати в учнiв увагу до мовного слова, повагу до людей i до самих себе. Реалiзацiя такої мети, дасть змогу учителевi пiдвищити культурний рiвень молодших школярiв. У доступнiй формi вчитель має розповiсти учням, що культура мовлення – це умiння правильно говорити i писати, правильно вживати мовнi засоби, вiдповiдно до мети i умов спiлкування. Культура мовлення – частина загальної культури людини. З того, як людина говорить, можна зробити висновок про рiвень її духовного розвитку, про її внутрiшню культуру. Розповiдь учителя, необхiдно закрiпити роботою над текстом з пiдручника «Що таке культура мовлення?». Досить вдало пiдiбрана вправа 67. Вчитель провiвши роботу на основi малюнкiв може закрiпити її за допомогою вправи 72 та власних спостережень i досвiду учнiв. Учнi повиннi засвоїти правила пiд час розмови, що треба, а що не можна. У 3 класi учнi продовжують практично засвоювати слова ввiчливостi пiд час розмов. Вчитель має учити дiтей користуватись словами ввiчливостi, вчити правильно запитувати i вiдповiдати пiд час дiалогу. Щодо пiдручника, то вправи вiдповiдають темi, вдало пiдiбранi автором. Дiти мають можливiсть пригадати, якi слова ввiчливостi є в нашiй мовi. Вчитель проводить роботу за малюнками, якi вмiщенi в пiдручнику, що дає можливiсть навчитись учням поводитись в рiзних ситуацiях. Вчителю доцiльно буде поставити такi запитання учням: «Пояснiть поведiнку дiтей, зображених на другому i четвертому малюнках. Чому вони пiднялися? Чому замовкли i розступилися? Що вони цим виражають?» Учитель пiдкреслює, що людина своєю ввiчливiстю виражає повагу не тiльки до iнших людей, а й до самого себе, до своєї людської гiдностi. У роздiлi «Текст» вмiщено теми, якi ми вiдносимо до формування мовленнєвого етикету. Тема «Етика мовлення. Закрiплення навичок культури спiлкування». Вчитель має поставити мету вчити дiтей етики мовлення. Розвивати умiння будувати речення з «чарiвними словами», вживати їх у власному мовленнi. Виховувати культуру спiлкування. Вчитель ще раз i ще раз нагадує дiтям про те, як поводяться чемнi, ввiчливi люди; вчить звертатися до своїх товаришiв, близьких знайомих, незнайомих людей. Проаналiзуючи вправу з пiдручника (а їх декiлька на один мотив) можна дати такi запитання: «Як звернувся хлопчик до матерi? Як ви звертаєтесь з проханням до кого-небудь? Якi слова ви вживаєте при цьому? Якi слова треба сказати у вiдповiдь на чиюсь послугу?» Далi вчитель наводить приклади iз рiзних ситуацiй, в яких можуть опинитись учнi. Ситуацiя. Два третьокласники сидять у парку на лавочцi i грають у шашки. Пiдходить незнайомий чоловiк i запитує, як знайти певний будинок, вулицю чи магазин. Як повиннi повестися дiти? Що мають сказати у вiдповiдь на привiтання? Учитель може органiзувати дидактичну гру, наприклад «День народження». Серед учнiв обираються «гостi» i «господарi», якi пiд час спiлкування мають виявити умiння ввiчливо звертатись один до одного i вiдповiдати, вручати квiти i приймати їх, поводитись у чужому ломi i прощатись з господарями. Гру варто пiдготувати заздалегiдь, щоб поведiнка учасникiв гри стала зразком для iнших. Робота над текстом вправи 106, пiсля виконання за завданнями пiдручника вчитель спонукає учнiв на вiдверту розмову, в якiй кожен змiг би реально оцiнити рiвень своєї культури, виявити прагнення стати кращим. Учитель пiдкреслює, що культура поведiнки нерозривно зв’язана з культурою мовлення. Добре вихована людина нiколи не образить iншу нi дiлом, нi словом. До вправи 107 варто поставити такi запитання як: «Що зображено на малюнку? Звернiть увагу, як поводяться дiти. Чи можна без потреби голосно кричати в лiсi, розпалювати вогнище, смiтити?». Проводячи роботу над вправами, якi вмiщенi в пiдручнику, вчитель кожного разу має закрiплювати навички культури спiлкування молодших школярiв. Тема: «Написання листа про свої справи» несе в собi мету ознайомити учнiв з одним iз зразкiв дiлового мовлення – листом. Виробляти практичнi навички етики мовлення. Виховувати почуття товариськостi, вiдчуття такту. - Сьогоднi ви будете вчитися писати листи своїм близьким i знайомим про свої справи. Лист – дуже важлива форма спiлкування. Тому писати його повинен умiти кожен. Учитель на дошцi записує: лист, конверт, поштова скринька, поштове вiддiлення, до запитання, листоноша, адреса, адресувати, адресат, автор листа. Учнi вчаться правильно вимовляти i записувати цi слова. У пiдручнику поданi зразки листiв дiтей. Один лист онука до бабусi, а iнший подруги до подруги. Учням необхiдно порiвняти цi два листи. З допомогою вчителя знайти вiдмiнне i спiльне. Ми пропонуєм такий порядок роботи над листом: 1) читання листа; 2) бесiда щодо його змiсту оформлення; 4) самостiйна робота за поданим зразком. Виконання вправи 121 буде вiдбуватись за таким планом: 1) вибiр адресата; 2) обдумування змiсту листа; 3) складання плану листа i запис його на дошцi; 4) обговорення кожного пункту плану; 5) запис тесту листа на дошцi i в зошитах. Пiдручник знайомить учнiв iз правильним написанням оголошення, складанням письмових запрошень i привiтань. Спочатку учнi мають можливiсть прочитати вiтання, яке надiслане учневi. Вчитель звертає увагу учнiв, як треба звертатися, як висловити привiтання, як пiдписати, поставити дату. Пiдручник «пропонує» учням скласти власнi привiтання. Вправа 126 вчить молодших школярiв правильно адресувати. Вчителевi варто провести словникову роботу: адреса i адрес. Варто ще раз повторити, роблячи пiдсумок. Пiдручник для 3 класу цiлком вiдповiдає вимогам програми. В 4 класi молодшi школярi вдосконалюють усi знання i навички, якi отримали в попереднiх класах. Закрiплюють етичнi навички при складаннi усних та письмових висловлювань, у ходi ведення розмови (не втручатись у розмову iнших, не виявляти у розмовi свого поганого настрою, не говорити багато про себе, бути уважним до спiврозмовника, доречно вживати слова ввiчливостi). Писати привiтання, запрошення, замiтку до газети, лист. Приходячи до школи дiти продовжують опановувати знання, пригадувати уже вивчене, вдосконалювати свої умiння i навички вести розмову, спiлкуватись. подальшими вiдповiдями на запитання. – Що ви знаєте про українську мову? – Чим вiдрiзняється усне мовлення вiд писемного? – Як допомагають у спiлкуваннi мiмiка, жести, iнтонацiя? Вчителю варто нагадати учням, що усмiшка є винятково важливий несловесний знак етикетного спiлкування. За словами чеського соцiолога Іржi Томана, «це найдiєвiше зброя, за допомогою якої найлегше проникнути крiзь панцир iнших «Я». Дружня усмiшка усуває настороженiсть або агресивнiсть, долає всiлякi перешкоди у спiлкуваннi з людьми». Опрацьовуючи тему «Культура мовлення i спiлкування» вчителю необхiдно реалiзувати таку мету: формувати уявлення про культуру мовлення i культуру спiлкування. Прищеплювати навички мовного етикету. Виховувати в учнiв увагу до слова. Вправа 17 «Помiркуйте разом» вчитель має дати змогу учням висловити свою думку з приводу таких питань: - Що ми розумiємо пiд культурою мовлення? - Як досягти високої культури мовлення? Культура мовлення – правильнiсть, точнiсть, виразнiсть мовленого слова (с. 10). За матерiалами вправи 19, можна виконати таке завдання: «Про культуру мовлення на практицi». Казка вправи 20 дає можливiсть зробити «Театр у класi». Проте необхiдно провести таку роботу: а) Словникова робота. б) Пiдготовка до читання в особах. в) Генеральна репетицiя казки «Горда качка» (з дотриманням iнтонацiї). г) Бесiда за змiстом казки. – Чи завжди гарнi слова бувають щирими? – Чому вчить ця народна казка? Можна провести гру «Фанти» (за запитаннями вправи 21). Оголошується гра. Тема – «Культура спiлкування». У грi бере участь 5 учнiв, записаних на окремих аркушах, кладе у кошик, коробку якусь свою рiч. Ведучий (один з учнiв) промовляє до вчителя, який стоїть спиною до ведучого i не бачить, чий «фант»: - Яке запитання для цього «фанта»? Вчитель таким самим голосом ставить одне iз п’яти запитань, на яке учень повинен дати повну i обґрунтовану вiдповiдь. Окремо треба звернути увагу на те, що в пiдручнику вмiщенi твори-оповiдання, якi мають виховне значення. Це оповiдання «Чарiвне слово» В. Сухомлинського i iншi. Повторюють учнi i написання листа. Читають лист з пiдручника. Пiзнiше за зразком пишуть лист своїм бабусi чи дiдусевi. Пiдсумовуючи все вище сказане, варто вiдмiтити таке: щоб удосконалювати мовленнєвий етикет учнiв, ми повиннi насамперед вмотивувати її i спонукати дiтей до неї. Це означає, що ми не просто нав’язуємо учням вивчення того чи iншого мовного явища, не наказуємо виконати якусь мовленнєву вправу, а, включивши учня у вiдповiдну дiяльнiсть, гарантувати її мотив. Процес створення будь-якого висловлювання проходить такi етапи: мотив, вiдчуття мовленнєвого завдання, внутрiшня програма мовленнєвої дiї i її реалiзацiя, планування висловлювання в конкретнiй формi i створення його в словеснiй. Все, що ми говоримо, ми говоримо з якоюсь метою (цiль) i для чогось (мотив). Про одне i те ж у рiзних випадках життя ми говоримо рiзне i по-рiзному. Вiльне володiння мовленням передбачає таку рису творчої дiяльностi, як самостiйний перенос умiнь i навичок на нову ситуацiю. Умiння учнiв викладати свої думки в писемнiй формi у значнiй мiрi залежить вiд того, наскiльки вони вмiють робити це усно. В опануваннi української мови важливо враховувати те, що вона є не тiльки предметом навчання, а засобом вираження своїх думок i почуттiв. Список використаних джерел 1. Бабич Н. Д. «Основи культури мовлення». – Львiв: Свiт, 1990. – 231 с. 2. Плющ Н. П. «Формули ввiчливостi в системi українського мовного етикету» // Українська мова i сучаснiсть. – Київ., 1991. – 12, 15, 49 с. 3. Васильева А. Н. Основы культуры речи. – М.: Рус. яз., 1990. – 247 с. 4. Винницький В. М. Наголос у сучаснiй українськiй мовi. – К., 1984. – 160 с. 6. Колесникова Р. Культура мовлення – складова майстерностi вчителя. // Початкова школа. – 1991. – № 11, – с. 50 – 52. 8. Синиця І. О. психологiя усного мовлення молодших школярiв (монолог). – К.: 1974. – 158 с. 9. Українська мова: Енциклопедiя. – К., 2000. – 750 с.