Бiографiя Cтепана Андрiйовича Ананьїна
C
Cтепан Андрiйович Ананьїн народився у 1874 р. в м. Змiєвi (тепер Харкiвської областi) в учительськiй сiм'ї. Здобув прекрасну освiту: закiнчив юридичний факультет Харкiвського унiверситету (1897) та iсторико-фiлологiчний факультет Київського унiверситету Св. Володимира (1905). Як непересiчному випускниковi йому було запропоновано мiсце викладача педагогiки на кафедрi фiлософiї цього ж закладу. Молодому фахiвцевi випало й самостiйно складати курс лекцiй iз свого предмета, бо лише з 1904 р. розпорядженням Мiнiстерства народної освiти в унiверситетах було вiдновлено (пiсля майже 20-рiчної вiдсутностi як самостiйної навчальної дисциплiни) обов'язкове викладання педагогiки для студентiв iсторико-фiлологiчних факультетiв. Додамо, що до 1917 р. в унiверситетах не було окремих кафедр педагогiки. Читання цiєї дисциплiни найчастiше доручалося, як правило, одному з приват-доцентiв кафедри фiлософiї, бо лекцiї з педагогiки були факультативними. Вiдповiдно до цього в унiверситетах не було професорiв педагогiки та не захищалися дисертацiї на суто педагогiчнi теми. С. А. Ананьїн протягом 20 рокiв (1905—1925) викладав у Київському унiверситетi рiзнi курси педагогiки, бо усталених програм (до початку функцiонування радянських педагогiчних вузiв) не iснувало. Вiн також читав лекцiї з педагогiки на Київських вищих жiночих курсах.
Викладацьку роботу С. А. Ананьїн плiдно поєднував iз дослiдницьким пошуком. У цей перiод його цiкавлять питання моральних та освiтнiх iдеалiв молодi. Провiвши тестування учнiв кiлькох київських гiмназiй, вiн опублiкував у трьох номерах московського журналу «Русская школа» (1911) результати своїх спостережень у виглядi статей пiд назвою «Дитячi iдеали». Основна думка автора полягала в заклику до розвитку дитячої уваги i творчостi, до пошуку нових шляхiв у вихованнi, що вiдповiдало тогочасним прогресивним тенденцiям реформування дореволюцiйної школи.
(1914) вiн робить спробу дослiдити поняття «загальна освiта», зазначаючи, що рiзне тлумачення цього явища призводить на практицi до абсолютизацiї то енциклопедичної, то формальної освiти. Аналiзуючи сучасний йому освiтнiй iдеал, учений критикує три виокремленнi та узагальненi ним основнi характернi риси цього поняття, а саме iнтелектуалiзм, унiверсалiзм, трансцендентизм, за їх однобокiсть. Вiн не подiляє думки щодо змiсту освiтнього iдеалу, який вкладали в його трактування вiдомi захiднi педагоги Г. Кершенштайнер, Е. Кей, Ф. Ферстер та iн., бо прагне гармонiйного поєднання обстоюваних ними окремих принципiв у одну теорiю. Тому вчений спиняється на тлумаченнi популярної тодi освiтньої течiї — художньої педагогiки. Погоджуючись у цiлому з важливiстю й необхiднiстю естетичного виховання дiтей для реалiзацiї освiтнього iдеалу, вiн пише, що художня педагогiка не в змозi забезпечити позитивнi результати виховання особистостi.
В цiлому визнаючи завдання середньої школи як промiжної (мiж нижчою i вищою) ланки освiти, С. А. Ананьїн доходить висновку, що перед школою стоїть два основних завдання — творити досконалу людину i готувати учнiв до продовження освiти.
Найзначнiшим досягненням педагога в дореволюцiйний час стало опублiкування в 1915 р. монографiї «Інтерес у вченнi сучасної психологiї та педагогiки», присвяченої критичному аналiзу зарубiжних наукових концепцiй ролi й значення iнтересу у вихованнi та навчаннi. Автор використав величезну кiлькiсть написаних нiмецькою, французькою та англiйською мовами першоджерел, а також росiйськi переклади творiв iталiйських психологiв i педагогiв.
Вибiр теми дослiдження вчений пояснив так: «Інтерес у педагогiцi є одним з основоположних понять, а тим часом вiн належить до найбiльш незрозумiлих i невизначених. У педагогiцi iнтерес виступає то як мета, то як засiб виховання, то йому приписується одна природа, то iнша...» Розумiючи, що значення iнтересу в педагогiцi зумовлене його психологiчною основою, вчений дослiджує це поняття в обох аспектах, особливо наголошуючи на з'ясуваннi сутi дитячих iнтересiв. Ця розвiдка свiдчить про прагнення вченого поєднати досягнення психологiчної i педагогiчної наук для унiверсального наукового пiдходу до розв'язання освiтньо-виховних проблем. Позаяк у дореволюцiйний час педагогiка займала дещо другорядне, пiдпорядковане становище в iєрархiї суспiльних дисциплiн про людину, можна твердити, що С. А. Ананьїн намагався надати їй вагомiшого статусу. На нашу гадку, ця праця та створенi вченим до революцiї навчальнi курси з педагогiки, логiки, iсторiї педагогiки були важливим внеском у педагогiзацiю вузiвської освiти, прагненням довести важливiсть i необхiднiсть вивчення студентами предметiв педагогiчного циклу. Цi iдеї вчений дiстав змогу втiлювати в життя у перше десятилiття радянської доби. Водночас своєю розробкою даної наукової проблеми вiн пропагував необхiднiсть використання педагогiкою результатiв i методiв не тiльки психологiї, а й фiлософiї, iсторiї, логiки.
Уперше в iсторiї вiтчизняної; педагогiки С. А. Ананьїн грунтовно висвiтлив i проаналiзував свiтовий доробок iз психолого-педагогiчної проблеми iнтересу, провiвши порiвняльне дослiдження рiзних за теоретичними i практичними напрямами наукових течiй, склав класифiкацiю останнiх.
авторами. Вiн вважав, що найправильнiше не розглядати природу iнтересу як особливий психологiчний стан, а використовувати це поняття в його предметному, об'єктивному, практичному значеннi. Монографiя лягла в Основу магiстерської дисертацiї, захищеної С. А. Ананьїним у 1915 р. в Київському унiверситетi
педагогiки для вищих навчальних закладiв (1917 — 1919). На жаль, жоден iз примiрникiв не зберiгся.:
За своїми поглядами С. А. Ананьїн був демократом, прогресивно налаштованим ученим, захопленим своїм фахом. Усвiдомлюючи важливiсть i необхiднiсть освоєння студентами циклу психолого - педагогiчних предметiв, вiн неодноразово виступав iз пропозицiями педагогiзацiї унiверситетської освiти. Так, у червнi 1919 р. за пiдтримки передових професорiв i викладачiв унiверситету С. А. Ананьїн порушив питання про вiдкриття самостiйної кафедри педагогiки при фiлософському вiддiленнi iсторико-фiлологiчного факультету вузу, але через труднощi перiоду громадянської вiйни це нововведення, як й iншi реорганiзацiйнi заходи, не були втiленi в життя.
що орiєнтували вузи на широкомасштабну пiдготовку вчительських кадрiв для зростаючої мережi установ соцiального виховання, реалiзувати свої новаторськi пропозицiї. Очоливши в 1921 р. факультет професiйної освiти КІНО (реорганiзованого унiверситету) i новостворену кафедру педагогiки, а згодом — i психологiї, вiн виступав за розширення номенклатури педагогiчних дисциплiн, уведення педпрактики для студентiв, за впровадження новiтнiх методiв навчання (комплексної системи, лабораторного пiдходу тощо). Учений читав розробленi ним курси лекцiй з дидактики, загальної педагогiки, дитячої психологiї, з основних Напрямiв сучасної педагогiки. У жовтнi 1922 р. вiн став iнiцiатором, органiзатором i керiвником семiнару з педологiї при КІНО, функцiонування якого, на думку вченого, мало поглибити вивчення студентами актуальної на той час науки. Цiкаво зазначити, що всi органiзацiйно-господарськi витрати професор С. А. Ананьїн узяв на себе. Кiлькiсть бажаючих працювати на семiнарських заняттях постiйно збiльшувалася.
тлумачення змiсту i завдань цiєї науки, що тодi перебувала на стадiї формування, учений виклав у статтi «Педологiя» (1923), де так пояснив доцiльнiсть її iснування: «Дитина може i скорiше має бути предметом особливої самостiйної науки, бо вона є своєрiдним об'єктом серед усiх iнших доступних науковому дослiдженню об'єктiв дiйсностi. Наука про неї повинна бути зарахована як видове поняття до науки про людину — антропологiї в широкому розумiннi цього слова». Вiн вiдводив педагогiцi прикладну роль, вона мала забезпечувати шляхи, форми й методи формування дитини на теоретико-методологiчних засадах педологiї.
У той час педологiя пiдтримувалася владою, яка iнiцiювала поширення та органiзацiю по всiй Українi науково-дослiдних станцiй i кафедр педологiї. У 1922 р. в Києвi теж було створено науково-дослiдну кафедру педологiї, до якої увiйшли авторитетнi педагоги Я. Ф. Чепiга й К. Ф. Лебединцев, а очолив її С. А. Ананьїн. Мета дiяльностi кафедри полягала в теоретико-методологiчному обгрунтуваннi. експериментальних дослiджень дiтей, розробцi схем систематичних спостережень, вивченнi педагогiчного процесу та пошуку шляхiв його рацiоналiзацiї, дослiдженнi обдарованих дiтей, консультуваннi практичних педагогiв i багато iн.
Вiдповiдно до тогочасної державної полiтики в галузi освiти, що орiєнтувала вчительськi маси на проведення докорiнних змiн в усiх ланках освiтньої системи i впровадження найсучаснiших методiв навчання та виховання, в країнi створювалися рiзноманiтнi новi форми органiзацiї дослiджень з удосконалення педагогiчного процесу. Так, у 1921 р. з метою методологiчного забезпечення новiтнiх наукових пошукiв i впровадження їх у практику навчально-виховних закладiв при Головсоцвиху України органiзували Науково-педагогiчний комiтет, який мав фiлiї в кiлькох найбiльших мiстах. С. А. Ананьїна було запрошено на роботу в київськiй фiлiї, члени якої активно розробляли пiдходи до органiзацiї навчання за новiтнiм комплексним методом.
С. А. Ананьїн зосередився на обґрунтуваннi необхiдностi реформування класно-урочної системи навчання. Його позицiя багато в чому збiгалася з поглядами на це питання американського фiлософа i педагога Дж. Дьюї, який вiдстоював думку про низьку ефективнiсть класно-урочної системи. У статтi «До питання про знесення лекцiйної системи» український дослiдник критично аналiзує новiтнi шляхи вдосконалення процесу навчання. Формами замiни й часткового полiпшення класно-урочної системи С. А. Ананьїн вважав такi пiдходи, якi давали б змогу значно пiдвищити ефективнiсть роботи школи, розвинути самодiяльнiсть, творчiсть учнiв. До органiзацiйних форм, якi можна було впроваджувати в школах залежно вiд конкретних умов, вiн вiдносив i комплексну систему навчання, Дальтон-план, напiвдальтонську систему, клубнi заняття, систему предметних асоцiацiй, розподiл предметiв за окремими частинами навчального року, подовження лекцiй (урокiв), комбiновану систему.
Комплексна система, на думку вченого, була недостатньо розроблена як теоретично, так i методично, тому до її вживання вiн закликав ставитися обережно. Дальтон-план як органiзацiйна форма навчання, за його переконанням, могла впроваджуватися не ранiше нiж iз четвертого класу, коли учнi вмiють уже хоч трохи працювати самостiйно, давати собi раду з прочиним, мають певнi уявлення з вiдповiдних предметiв тощо. С. А. Ананьїн вважав, що дальтонський план спрямований бiльше на освiтнi цiлi, тобто на здобуття знань, навичок, формування вмiння працювати самостiйно, а виховнi цiлi, зокрема виховання колективiстських рис характеру, у процесi то здiйснення не розв'язуються так, як цього вимагає соцiалiстична система. Порушуючи питання про практичну доцiльнiсть використання цього методу з огляду на психофiзiологiчнi особливостi слов'янської вдачi (слабка воля, здатнiсть глибоко, iз захопленням увiйти в роботу, а тодi вiдсахнутися вiд неї, чергування захоплення i байдужостi до роботи тощо), . А. Ананьїн сумнiвається в його корисностi. Вiн зазначає, що план вимагає й iншого, багатшого устаткування. шкiл, не такого, яке мали сучаснi йому українськi навчальнi заклади, та й учительству бракувало належної пiдготовки та належних навчальних засобiв. Попри цi застереження, учений вважає, що немає жодних пiдстав утримувати школу вiд впровадження дальтонського плану.
колективом, С. А. Ананьїн наголошує, що така робота з цiлим колективом не заперечує роботи керiвника з окремими учнями, невеликими групами школярiв. Але вчений пише, що для гiмнастики, музики, iноземних мов порядок роботи має бути iншим. Такi заняття слiд проводити часто, але недовго, залежно вiд характеру роботи. Ця система, на думку С. А. Ананьїна, «не вимагає такого ґрунтовного ламання, як попередня, для неї не треба так радикально змiнювати способи роботи вчителiв i учнiв. Вона зберiгає дитячий колектив, лише вiдбираючи з-пiд нього постiйну базу в просторi, що вже трохи небезпечно». Робота за такою системою, пише дослiдник, може бути iнтенсивнiшою. Дiти мають змогу втягнутися в неї, психофiзiологiчнi установки не змiнюються так швидко, як за урочної системи.
Клубнi заняття С. А. Ананьїн тлумачить як близькi до напiвдальтонської системи. Ідея клубу, на його думку, дає бiльшу можливiсть для дитячої свободи дiй, виявлення iндивiдуальних iнтересiв, бiльшої диференцiацiї дiтей, групування їх не за вiком, а за ступенем знань i вмiнь, за iнтересами тощо. Водночас учений застерiгає, що перехiд з класно-урочної системи на клубну зумовлює серйознi технiчнi труднощi в роботi школи, «бiльше ламання», нiж за комплексного навчання, вимагає належної методичної пiдготовки викладачiв. Проте найголовнiша вада, за С. А. Ананьїним, полягає в тому, що клубну систему недостатньо розроблено. Вона не вилилася в чiткi форми, а тому поряд з комплексним навчанням завдає найбiльше труднощiв ї застосуваннi.
бо залежно вiд педагогiчної ситуацiї (психологiчнi моменти, запланована робота, тема) вiн може розподiляти матерiал за рiзноманiтними комбiнацiями у межах не одного предмета, а групи спорiднених предметiв. Єдина перешкода - необхiднiсть долати вузьку спецiалiзацiю вчительства.
Розподiл предметiв за окремими частинами навчального року, коли одна його частина (триместр, пiврiччя) призначається для вивчення певних предметiв з шкiльного плану, друга — для iнших предметiв, сприяє, за тлумаченням ученого, зосередженню уваги учнiв на не багатьох предметах, ще поглиблює їхнє студiювання, бо учень надовго занурюється в них, пристосовується до певного освiтнього матерiалу й певних методiв роботи. Водно час учений звертає увагу на такi недолiки цiєї форми навчання, як можлива втрата набутих навичок з ранiше вивченої теми, втрата дитиною iнтересу до перерваної роботи, суто технiчнi труднощi.
Аналiзуючи форму подовження уроку, педагог тлумачить цей пiдхiд я найпростiший спосiб пом'якшити, але не усунути зовсiм хиби класно-урочної системи.
про їхнє впровадження мають робити шкiльнi ради, зваживши в можливостi та всi умови, якi має школа. Ця розвiдка свiдчить про глибокi знання автором зарубiжного педагогiчного досвiду, про його помiркованi критичне, рацiональне ставлення до нововведень, про творчий пiдхiд розв'язання практичних проблем тогочасної школи на основi орiєнтацiї на свiтову прогресивну педагогiку.
Ще одним важливим починанням педагога стало вiдкриття за його iнiцiативною пропозицiєю наприкiнцi 1922 р. педагогiчного факультету в Київськiй державнiй консерваторiї, яка була схвалена радою музичного закладу. У резолюцiї зазначалося, що цей факультет мав готувати «квалiфiкованих працiвникiв у галузi музичної педагогiки», тобто викладачiв музичних шкiл. С. А. Ананьїн обiйняв посаду декана новоствореного факультету, маючи на метi реалiзувати свою iдею про перетворення навчальної дисциплiни «музика» у справжнiй виховний засiб, щоб «мистецтво вийшло з периферiї навчального плану i стало поряд iз наукою i фiзичною працею як пiдвалина буд-якого виховання».
в витку художньо-образного мислення, необхiднiсть забезпечення самодiяльної iнiцiативи учнiв i використання активних методiв навчання. Розкриваючи елiтарний змiст естетичного виховання в буржуазнiй школi, С. А. Ананьїн зазначав, що воно «залишалося чужим для дiтей». Вiн наголошував на необхiдностi широкого впровадження у шкiльну програму предметiв, пов'язаних iз рiзними видами мистецтв для виявлення художнiх здiбностей дiтей.
Найважливiшим досягненням С. А. Ананьїна - вченого у 20-тi роки стала ця «Трудове виховання. Його минуле i сучасне» (1925). Проблема трудового виховання i навчання в цей перiод була надзвичайно актуальною, бо влада взяла напрям на органiзацiю єдиної трудової школи, в основу якої їй марксистсько-ленiнськi методологiчнi настанови. Проте саме питання трудового виховання своїми витоками сягало давньої iсторiї. За мету свого дослiдження С. А. Ананьїн обрав з'ясування сутi трудового виховання з усiма його соцiально-економiчними засадами у минулому й у сучасному», дає таке визначення трудового виховання: «... це перш за все виховання, використовує фiзичну працю, доступну для дiтей i посильну для них. друге, це — виховання, яке прагне тiсно i неподiльно поєднати з фiзичною працею працю розумову, як двi сторони одного й того самого єдиного у собi виховного процесу. При цьому розумову працю беруть не у його колишнiй формi, а як розумову дiяльнiсть, спрямовану на те, щоб подолати низку перепон розумового характеру, щоб внаслiдок цього дитина набула вiдповiднихзнань. Знання не дають, їх вiдшукують. У розумовiй працi задiяна не лише одна сторона психiки дитини, сприймаюча, а й та, що обробляє, ставить проблему, завдання, шукає засоби її розв'язання, сприймає й обробляє сприйняте». Далi автор додає, що трудове виховання — це процес впливу на природу дитини, який повинен поширюватися на всi найважливiшi сторони «психофiзичного органiзму дитини». Вiн пише, що «через працю необхiдно виховним чином впливати i культивувати у вiдповiдностi з вимогами суспiльного життя трудового колективу певної ш усi найсуттєвiшi прояви особистостi дитини».
Прагнучи вiдповiсти на практичне питання, яке постало перед українським учительством у 20-тi роки, С. А. Ананьїн проаналiзував проблеми трудового виховання в контекстi iдейних i соцiально-економiчних вимог часу, висвiтливши досягнення свiтової педагогiки. Цю його працю можна розглядати як значний крок уперед у вiтчизнянiй теорiї трудового виховання. Найiстотнiшим у нiй є те, що до критичного зiставно-порiвняльного аналiзу зарубiжних i вiтчизняних концепцiй педагог пiдiйшов неупереджено, об'єктивно оцiнюючи процес розвитку iдей трудового виховання. Монографiя «Трудове виховання...» є спробою не тiльки науково узагальнити теоретичнi й практичнi надбання захiдної i радянської педагогiки, а й визначити шляхи розвитку цього педагогiчного феномену. Зважаючи на те, що трудове виховання стало основною формою соцiального виховання за радянської доби, вчений одним iз перших дослiдив положення про поєднання трудового навчання й виховання з продуктивною працею, висунуте К. Марксом i розвинуте К. Цеткiн та дiячами І Інтернацiоналу. С. А. Ананьїн вважав, що науковий водороздiл має розмежувати трудову педагогiку на соцiалiстичну й буржуазну за цiлями, якi ставить школа у вiдповiдних суспiльствах. Але при цьому вiн не впадав у крайнощi заперечення значних досягнень трудової педагогiки Заходу.
Книга С. А. Ананьїна набула великого поширення i серед науковцiв, i серед учителiв. І донинi її автора вважають теоретиком трудового виховання 20-х рокiв в Українi.
На жаль, пiсля 1925 р. через тяжку хворобу вчений змушений був полишити активну педагогiчну дiяльнiсть i повернутися на батькiвщину, до м. Змiєва, де, прикутий до лiжка, продовжував працювати. Серед праць цього перiоду — курс лекцiй «Історiя педагогiчних течiй» (1929) для Всеукраїнського заочного iнституту народної освiти в Харковi. Зазначений курс охоплював усi найвiдомiшi на той час педагогiчнi концепцiї i характеризувався класовим пiдходом автора до оцiнки педагогiчних течiй. Це одна з не багатьох виданих тодi в Українi узагальнюючих праць, що мiстила спробу пiдiйти до розгляду буржуазної педагогiки з позицiй марксистської педагогiки, не допускаючи вульгаризацiї i перекручення захiдних iдей.
у своєму будинку. За наказом полiцiї їхнi тiла були вивезенi в передмiстя, а наукова бiблiотека та рукописи вченого конфiскованi й спаленi.
Спадщина С. А. Ананьїна вивчена мало, тому потребує уваги сучасних вчених. Дослiдженню його творчостi присвяченi лише статтi М. М. Ярошенко та Н. П. Дiчек. Ім'я вченого побiжно згадується також у книгах «Розвиток народної освiти i педагогiчної науки в Українськiй РСР» (1957), «Нариси iсторiї українського шкiльництва» (1996).
Працi
2. Ананьин С. А. Педагогический словарь-справочник / Под общ. ред. С. А. Ананьина и М. Л. Цитрона. К., 1912.
|
