Бесіда, як форма організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

Бесiда, як форма органiзацiї позакласної виховної роботи з молодшими школярами Змiст І. Аналiз психолого-педагогiчної лiтератури з дослiджуваної теми 5 – 16 1. 1. Видатнi педагоги про виховання молодших школярiв 5 – 8 1. 2. Сучаснi дослiдження про особливостi виховання молодших школярiв 9 – 16 Роздiл ІІ. Дослiдно експериментальна робота щодо особливостей виховання молодших школярiв 17 – 23 2. 1. Констатуючий експеримент 17 – 20 2. 2. Формуючий експеримент 21 – 23 Висновки 24 – 26 Додатки 28 – 36 Вступ дiалогiв – реальнi люди, реальнi дiти, реальнi вихователi[1] . Зiштовхуються не просто окремi особистостi, колективи – зiштовхуються поколiння. Поколiння вихователiв i виховуваних. І навiть поколiння тих, хто претендує на лiдерство в педагогiчних суперечках. Сучасне виховання – справа всенародна. Вона повинна бути заснована на народних традицiях, i здiйснюватися в iнтересах народу, держави[2] . Сучасне виховання – завжди об‘єднання наукових знань про людину, досвiду людської культури, народної мудростi. Якщо один з цих компонентiв не враховується, виховання стає неминуче збитковим, де зароджуються педагогiчнi помилки, що породжуються ускладненням задач виховання[3] . Коренi треба шукати головним чином у недолiках знань дитячої психологiї, особливостей дитини, його розвитку, у педагогiчних оманах i самовпевненостi. Якщо вчитель допустить промахи у своїх дiях, то може нормальна дитина перетворитися у важковиховувану. І тiльки тодi, коли виховання буде взаємодiяти в сукупностi iз самовихованням i перевихованням, з рiзними методами, формами виховання i буде забезпечений позитивний психiчний розвиток молодшого школяра, тяжковиховуванiсть буде переборена. Предмет дослiдження: процеси виховання та застосування бесiди як форми позакласної роботи з молодшими школярами. Цiль дослiдження: теоретичнi основи процесу виховання їхнiй розвиток на сучасному етапi. Цiль має наступнi задачi: 1. Проаналiзувати психолого-педагогiчну лiтературу з проблеми виховання. 2. Охарактеризувати сутнiсть виховання та одну з його форм – бесiду. Роздiл І. Аналiз психолого-педагогiчної лiтератури з дослiджуваної теми Видатнi педагоги про виховання молодшого школяра У народнiй педагогiцi не раз наголошується на виховнiй силi слова («Вола в'яжуть мотузком, а людину словами», «Як слово не поможе, то й кий не дошкулить»). У формуваннi суспiльної свiдомостi провiдну роль вiдiграють такi методи, як розповiдь, бесiда, роз'яснення, наставляння, iнформування, порада, дискусiя. Всi вони здавна широко побутують у практицi народного виховання. У процесi виховання, на думку О. В. Духновича, повинен мати мiсце широкий вибiр методiв впливу в гармонiйному їх поєднаннi, бо "слова вчать, а приклади приваблюють". Особливу роль у зростаннi молодi вiн надає прикладу старших: батькiв, учителiв, яких застерiгає вiд необачних вчинкiв, закликає до мудростi та виваженостi в дiях. О. В. Духнович наводить сентенцiю про те, що "дiти розбещених батькiв теж розбещеними бувають, а розбеще­ний учитель всiх дiтей розбещеними зробить i замiсть доброчесностi розплодить злонравнiсть i розбещенiсть у цiлому суспiльствi". Педагог надiється на усвiдомлення дорослими свого призначення в родинi, школi, у цiлому в життi. О. В. Духнович слiдом за Г. С. Сковородою придiляв увагу проблемi зайнятостi дiтей. На його думку, вони повиннi завжди займатися корисними справами, дозвiлля їхнє має бути доцiльним i розумним, iнакше неробство призведе до пустослiв'я, лiнi, непокори, злих вчинкiв тощо. Отже, виховання має здiйснюватися продумано й за певною системою[4] . В основу виховання ("Емiль або про виховання"), за Ж. -Ж. Руссо, повинен лягати принцип слiдування за вказiвками природи, вiдповiдно з яким: а) кожному вiковому перiоду повиннi вiдповiдати особливi форми виховання i навчання; б) виховання масбути трудовим i сприяти розвитку самодiяльностi та iнiцiативи учнiв; в) iнтелектуальному вихованню повиннi передувати вправи для розвитку фiзичних сил i органiв чуття вихованцiв. У системi виховання, за Ж. -Ж. Руссо, велика увага придiлялась особистостi дитини. Гельвецiй твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманностi, а розум - для правди, щоб виховувати патрiотiв, у свiдомостi яких iдея особистого добра тiсно пов'язана з iдеєю добра для всiх людей. У розвитку педагогiки i психологiї велике значення мала праця Ушинського «Людина як предмет виховання», в якiй докладно розглянуто багато важливих питань: розвиток почуттiв, сприймання, пам'ятi, уваги, уявлення, мислення, емоцiй, мови тощо[5] . Сьогоднi перед школою постало завдання необаченої складностi – давати середню освiту всьому молодому поколiнню, формуючи своїх вихованцiв чесними та порядними людьми, активними будiвниками свого майбутнього, мужнiми патрiотами. Творчо застосовуючи педагогiчнi iдеї видатних педагогiв, постiйно уточнюючи ї коригуючи набутий власний досвiд, учительський колектив Павлиської школи пiд керiвництвом В. О. Сухомлинського прагнув знайти таке поєднання теорiї i практики, яке б найповнiше вiдповiдало вимогам виховання пiдростаючого поколiння, розкривало з найбiльшою глибиною виховну силу таких факторiв, як зв’язок школи з життям, з працею, а також iз соцiальним, моральним i науково-технiчним прогресом суспiльства. задатки, нахили i здiбностi. Педагог прагнув пiдготувати своїх вихованцiв до високоморальних i естетичних вiдносин, побудованих на дружбi i товаришуваннi, на повазi до всього справдi людського в кожнiй чеснiй людинi. Одне з найважливiших виховних завдань В. О. Сухомлинський вбачає в тому, щоб життя учнiвського колективу було першою школою громадянськостi, працi, iдейних i морально-естетичних вiдносин. Як закласти в дитинi – майбутньому громадяниновi – мiцне ядро громадянина – це найважливiший критерiй i головний вимiрник самоперевiрки вчителя в процесi виховної роботи. Важливою умовою здiйснення школою своєї ролi в суспiльному розвитку є зв'язок школи з життям, а також зв'язок розумового i морального виховання школярiв. Ідеї великих педагогiв — Коменського, Песталоццi, Руссо, Ушинського, Дiстервега, якi спрямували школу, вчителя, учня на вивчення навколишнього свiту, вчили дослiджувати, пояснювати те, що людина бачить,— вiдбиваються в роботi вчителя вiдповiдно до його завдань виховання. Важливо, щоб дитина не тiльки бачила навколишнiй свiт таким, яким вiн є, а й прагнула робити його кращим. Виховний сенс методу вивчення, що його обирає вчитель, набуває в зв'язку з цим особливо великого значення. Дiстервег говорив, що поганий учитель лише повiдомляє iстину, хороший вiдкриває її. Умiння вести учнiв шляхом пiзнання так, щоб вони вiдкривали iстину,— це не тiльки дидактична майстернiсть, а й виховання правильних поглядiв на природу i суспiльство, формування стiйких переконань, вироблення необхiдного для творчої працi дослiдницького пiдходу до явищ природи i суспiльного життя. Ось якi слова приводить В. О. Сухомлинський в своїй книзi “Павлиська середня школа”: “Ми вбачаємо свою роль у розвитку учнiв не тiльки в тому, щоб допомогти їм набути певних знань, а й у тому, щоб виховати в них бажання набувати знання протягом усього життя. І ми прагнемо сформувати в дiтей i переконання в тому, що знання, освiченiсть, iнтелектуальна культура — це необхiдна умова цiкавого, повноцiнного, духовно багатого життя, що без знань цiкаве життя неможливе, бо неможлива творча праця.” Щодо словесних методiв виховного впливу на учнiв В. Сухомлинський зазначав: «В руках вихователя слово — такий же могутнiй засiб, як музичний iнструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як рiзець i мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб i пензля — живопису, без мармуру й рiзця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогiки. Слово — це нiби той мiсточок, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстернiсть»[6] 1. 2. Сучаснi дослiдження про особливостi виховання молодших школярiв Методи виховання — способи взаємопов'язаної дiяльностi вихователiв i вихованцiв, спрямованої на формування у вихованцiв поглядiв, переконань, навичок i звичок поведiнки[7] . Виховна ефективнiсть методiв пiдвищується, якщо пiд час застосування методу використовують педагогiчнi прийоми. Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхiдний для ефективнiшого застосування методу в конкретнiй ситуацiї. Окрiм методiв i прийомiв, у виховнiй роботi використовують засоби виховання. Засоби виховання — вид суспiльної дiяльностi, який може впливати на особистiсть у певному напрямi. Методи виховання подiляють на загальнi (їх застосовують в усiх напрямах виховання) i частковi (використовуються переважно в одному з них — правовому, економiчному чи фiзичному). Класифiкацiя методiв виховання випливає з логiки цiлiсного педагогiчного процесу, необхiдностi безпосередньої органiзацiї всiх видiв дiяльностi дiтей, їх взаємин з педагогами i мiж собою, стимулювання самодiяльностi та самоосвiти. Щодо функцiональної залежностi розрiзняють такi групи методiв виховання: методи формування свiдомостi; методи формування суспiльної поведiнки; методи стимулювання дiяльностi та поведiнки; методи контролю й аналiзу рiвня вихованостi. Методи виховання завжди дiють у певнiй системi, кожен є структурним елементом цiєї системи i у взаємозв'язку з iншими забезпечує ефективнiсть виховного процесу, їх використовують у тiсному взаємозв'язку i взаємозалежностi. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засiб слiд розглядати як частину виховної системи. Методи виховання змiнюються, вдосконалюються iз змiною мети виховання, умов, у яких воно здiйснюється, вiку дитини та ступеня її вихованостi. Вибiр методу та ефективне його використання залежать вiд: — вiкових особливостей школярiв та їх життєвого досвiду. Так, у виховнiй роботi з молодшими учнями вiддають перевагу привчанню i вправам, перед переконуванням. Диспут i лекцiю доцiльно використовувати у виховнiй роботi зi старшокласниками; — рiвня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективi педагог використовує метод вимог у категоричнiй безпосереднiй формi, у згуртованому — можна вдатися до таких методiв, як громадська думка, прийом паралельної дiї; передбачати iндивiдуальнi корективи; — поєднання методiв формування свiдомостi та поведiнки. Пiдбираючи методи виховання, слiд розумно поєднувати методи формування свiдомостi й методи формування суспiльної поведiнки з урахуванням принципу виховання єдностi свiдомостi та поведiнки; вiд педагога вмiння «вловити» реакцiю вихованця i вiдповiдно скоригувати його сприймання. Бесiда – метод, за допомогою якого здiйснюється процес спiлкування мiж об‘єктом i суб‘єктом виховання (школярем i педагогом) пiд час колективної дiяльностi чи iндивiдуального впливу[8] . У шкiльнiй практицi бесiда є найпопулярнiшим багатоварiантним методом, гнучким засобом впливу педагога на особистiсть школяра i доступним для сприйняття. Використовуючи бесiду як метод, педагог має розв‘язати дуже важливi завдання: навчити учнiв оцiнювати подiї, вчинки, явища суспiльного життя i на цiй основi формувати у школярiв вiдповiдне ставлення до навколишньої дiйсностi. таким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати розмову в конструктивне русло. Учнiв слiд залучати до оцiнювання подiй, вчинкiв, явищ суспiльного життя i формувати у них на цiй основi ставлення до навколишньої дiйсностi, до своїх громадських i моральних обов'язкiв. Пiдсумовуючи бесiду, учитель обґрунтовує рацiональне вирiшення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дiй для закрiплення прийнятої в результатi бесiди норми. Фронтальну бесiду можна проводити кiлькома етапами. На першому вихователь розкриває суть теми бесiди, її значення, вiдтак переходить до бесiди у формi розповiдi. Розкриваючи змiст, вiн спирається на наявний в учнiв запас уявлень i понять, який виявляє цоперед-нiм анкетуванням чи в iндивiдуальних бесiдах. На другому етапi вiн залучає до бесiди учнiв, якi висловилися з приводу думок вихователя стосовно теми бесiди. На пiдставi цих висловлювань вiн розкриває суть поставленої проблеми, що допомагає учням виробити певнi свiтогляднi поняття, пов'язанi з даною темою. На третьому етапi, виходячи з аналiзу конкретних фактiв, наголошують на дiєвому характерi обговорюваної проблеми, пов'язують її з поведiнкою i дiяльнiстю учнiв. На четвертому — учнi усвiдомлюють значення розглянутої проблеми для власної поведiнки. При пiдготовцi й проведеннi фронтальних бесiд на будь-яку тему враховують вiковi особливостi учнiв. Так, у молодших класах доцiльно проводити бесiди на морально-правовi теми: «Поважай своїх друзiв», «Бережи все, що створено людською працею», «Красиве i потворне у поведiнцi людей», «Будь чесним i правдивим» тощо. Класоводи намагаються пов'язати змiст цих бесiд з поведiнкою учнiв, запобiгти негативним вчинкам. З цiєю метою використовують випадки з життя, оповiдання з дитячих газет i журналiв. Пiд час бесiд дiтей привчають оцiнювати достойнi й недостойнi вчинки персонажiв оповiдань. у хибностi їхнiх поглядiв i переконань, неправильностi їхньої поведiнки. Тому педагог повинен знати рiзнi прийоми пiдвищення ефективностi фронтальної бесiди. Дослiдження психологiв переконують, що учнi критичнiше ставляться до дiй i вчинкiв iнших людей, нiж до власних. Аналогiї та зiставлення пiд час бесiди подiбних випадкiв позитивно впливає на них. Нерiдко учнi скоюють вчинки, не замислюючись над тим, що в них проявляються їх негативнi риси, про iснування яких вони навiть не пiдозрюють. Наприклад, кругову поруку в колективi можна квалiфiкувати як вiдсутнiсть принциповостi в його членiв. У такому разi говорять про неправильне розумiння таких моральних понять, як товаришування, колективiзм i дружба. Ефективнiсть фронтальної бесiди зростає, коли у розглядуваних фактах, процесах учнi вiдкривають невiдомi для себе сторони. Пiд час такої бесiди вони можуть обстоювати свої помилковi погляди i переконання. Педагог нiби погоджується з ними, приймає їхню точку зору, але, виявивши слабкi й суперечливi мiсця в аргументацiї вихованцiв, спростовує їх: «Яз вами згоден, але ж як пояснити...», «Припустiмо, ви маєте рацiю, проте як бути, коли...». Слiд продумати запитання, якими можна спонукати учнiв до самостiйних пошукiв вiдповiдi на суперечливi судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними. Найскладнiшою для вчителя є iндивiдуальна бесiда, яку проводять за заздалегiдь намiченим планом у спокiйнiй обстановцi. Важливо, щоб психiчний стан учня спонукав його до вiдвертостi. В iндивiдуальнiй бесiдi учень має не лише усвiдомлювати змiст моральних сентенцiй, якi доводять до його свiдомостi, а й переживати його. З цiєю метою використовують переконливi приклади. Водночас вихованець повинен вiдчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правил поведiнки, бесiду не можна починати з докорiв i винесення рiшення про покарання. Спершу з'ясовують причини i мотиви порушення, вiдтак визначають мiру педагогiчного впливу. Молодi педагоги нерiдко зводять iндивiдуальну бесiду до розвiнчуваня вчинкiв учнiв. Проте досвiд переконує, що бесiда кориснiша, коли її починають з аргументованого розкриття правильного розумiння сутi вчинку, дiї, явища i на цьому тлi показують недостойнiсть скоєного учнем вчинку. Праця педагога – це майстернiсть моделювання свого виховного впливу i його творчого втiлення. Пiдходи до моделювання бесiди можуть бути рiзнi. Бесiду, яку педагог планує заздалегiдь, можна подiлити на певнi етапи. Обґрунтування теми. Актуалiзацiя уваги учнiв з метою пiдготовки їх до передбаченого обговорення життєво важливої подiї, факту, явища, морального вчинку, ситуацiї. Цей етап можна назвати пiдготовчим або мотивацiйним. Вiн є дуже важливим. Вiд того, як вiн буде реалiзований, залежить рiвень сприйняття учнями проблеми, що обговорюється, їхньої участi у процесi спiлкування. Педагог пропонує учням першоджерело, матерiал для обговорення. Цей етап є головним у бесiдi. В ролi першоджерела може бути розповiдь, уривок iз художнього твору, кiнофiльм чи його фрагмент, стаття, конкретна подiя, ситуацiя iз життя школи, класу, газетна чи журнальна стаття, конкретний факт чи явище. Цей етап є продовженням головного (другого) етапу i може вiдбуватись у довiльнiй формi: запитань i вiдповiдей, тематичних вiкторин, заочної подорожi, проблемних питань тощо.; Досвiдчений творчий педагог з метою активiзацiї мислення школярiв використає елементи дискусiї, методи переконання i прикладу, створить умови для розвитку дитячої уяви (намалювати уявну картину, уявити протилежну ситуацiю). Щоб сильнiше вплинути на емоцiї дiтей, можна також використати художнi репродукцiї, фрагменти музичних творiв, вiдповiднi дiафiльми тощо. Завдання учителя на цьому етапi — сприяти вiльному вираженню учнями своїх думок, пiдводити їх до самостiйних висновкiв та обґрунтувань. Наприклад, пiд час обговорення проблеми материнської любовi доцiльними будуть розповiдi учнiв, обговорення ситуацiй, вiдповiднi приказки i прислiв'я, народнi пiснi. Пiдбиття пiдсумкiв. закрiплення вивченої пiд час бесiди норми. Завершити бесiду можна формулюванням однiєї з бiблiйних моральних заповiдей: «Шануй отця твого i матiр твою, щоб тобi було добре i щоб ти довго прожив на землi», яку можна доповнити таким християнським повчанням: «Чини iншим так, як би ти хотiв, щоб в тих самих умовах iншi чинили тобi» i моральною заповiддю В. Сухомлинського: «Берегти матiр — означає турбуватися про чисте джерело, з якого ти пив з часу свого першого дихання i будеш пити до останньої хвилини свого життя...». Для дiтей дуже важливо, щоб їх вiдзначили за участь в обговореннi. Це заохочує їх до подальшої роботи, є стимулом для самовираження. Особливий пiдхiд потрiбний до оцiнювання малоактивних школярiв з ниткою успiшнiстю. Колективнi бесiди можуть використовуватись у процесi органiзацiї рiзних форм дiяльностi школярiв (зборiв, екскурсiй, походiв, зустрiчей i iн.) Бесiда може бути використана також як фрагмент пiд час застосування iнших методiв виховного впливу (диспут з елементами бесiди чи, навпаки, бесiда з елементами дискусiї, використання фрагментiв бесiди пiд час лекцiї, переконання шляхом бесiди тощо). В таких випадках педагог дiє експромтом. Якого ефекту досягає педагог, якщо iндивiдуальну бесiду вiн проводить за накресленим планом i певною схемою? особистостi, її iндивiдуальних здiбностей, нахилiв, таланту. За допомогою iндивiдуального впливу педагог крок за кроком проникає в духовний свiт людини. Майстернiсть педагога полягає в тому, щоб у процесi його впливу на особистiсть душа дитини сама розкрилась, як квiтка пiд впливом теплих сонячних променiв. Правила iндивiдуальної бесiди: не намагайтеся говорити лише самi; стримуйте себе, коли виникне бажання перервати розповiдь учня; врахуйте, що для успiшного оволодiння мистецтвом слухання потрiбно стежити за тим, як учень висловлює свою думку; виявляйте увагу до спiврозмовника, пiдкреслюйте свою зацiкавленiсть; спокiйно реагуйте на висловлювання учня навiть тодi, коли з ним не погоджуєтеся; стежте за основною думкою спiвбесiдника, намагайтеся зрозумiти хiд його мiркувань.[9] Роздiл ІІ. Дослiдно експериментальна робота щодо особливостей навчання учнiв шестирiчного вiку 2. 1. Констатуючий експеримент Становлення української державностi, iнтеграцiя у європейське свiтове спiвтовариство, вiдмова вiд тоталiтарних методiв управлiння державою i побудова громадського суспiльства передбачають орiєнтацiю на Людину, прiоритети духовної культури, визначають основнi напрями реформування навчально-виховного процесу. Ця концепцiя, як i концепцiя гуманiтарної освiти, є елементом нової iдеологiї освiти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як полiтичної нацiї. Стрижнем усiєї системи виховання в Українi є нацiональна iдея, яка вiдiграє роль об’єднуючого, консолiдуючого фактора у суспiльному розвитковi, спрямованого на вироблення життєвої позицiї людини, становлення її як особистостi, як громадянина своєї держави. Нацiональний xapaктep виховання полягає у формуваннi молодої людини як громадянина України, незалежно вiд її етнiчної приналежностi. визначає єднiсть поколiнь сучасних, минулих i майбутнiх, сприяє формуванню громадянина-патрiота. Науково обгрутоване, належним чином органiзоване виховання вiдображає духовний поступ нapoду, процес збереження й збагачення його культури. Виховання пiдростаючих поколiнь вiдповiдає потребам етнокультурного вiдродження та розвитку як українського народу, так i представникiв iнших етносiв, що проживають в Українi, передбачає надання Їм широких можливостей для пiзнання своєї iсторiї, традицiй, звичаїв, мови, культури, формування почуття нацiональної гiдностi. Сучасне виховання в Українi має забезпечувати прилучення молодi до свiтової культури й загальнолюдських цiнностей. За своїми формами й методами воно спирається на народнi традицiї, кращi надбання нацiональної та свiтової педагогiки. Нацiональне виховання дає суспiльний характер. До нього причетнi сiм'я, найближче соцiальце оточення формальнi й неформальнi об'єднання, громадськi органiзацiї, засоби масової iнформацiї, заклади культури, релiгiйнi об'єднання та iн: Роль держави полягає у координацiї виховних зусиль усiх iнституцiй суспiльства, забезпечення його єдностi та прiоритет загальнодержавних (нацiональних) iнтересiв. Процес виховання органiчно поєднаний з процесом навчання молодi, опанування основами наук багатством нацiональної й свiтової культури. Гуманiстичний характер виховання передбачає побудову його змiсту й форм на основi глибокого розумiння вихователем природи вихованцiв, їх iндивiдуальних можливостей, поваги до особистостi дитини, турботи про її гармонiйний розвиток, встановлення взаємин спiвробiтництва у навчально-виховному процесi. Такий пiдхiд передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистостi, суб'єкта вiльного розвитку, визнання його прав, виходячи iз сукупностi знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває дiяльнiсть соцiальних i психологiчних служб, якi здатнi на професiйному рiвнi забезпечити диференцiацiю та iндивiдуалiзацiю виховних впливiв. Дана концепцiя має на метi визначити прiоритетнi завдання виховання в нацiональнiй системi освiти та основнi напрями їх реалiзацiї на сучасному етапi розвитку українського суспiльства. почуттями, є носiєм кращих надбань нацiональної та свiтової культури, здатна до саморозвитку i самовдосконалення. молодi незалежно вiд нацiональної приналежностi, рис громадянина Української держави, розвиненої дyxовностi, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологiчної культури. - забезпечення умов для, самореалiзацiї, особистостi вiдповiдно до її здiбностей, суспiльних та власних iнтересiв; вiдхiд вiд унiфiкацiї в процесi виховання, вiд орiєнтацiї та опосередкованого вихованця; - формування нацiональної свiдомостi i людської гiдностi, любовi до рiдної землi, родини, свого народу, бажання працювати задля розквiту держави, готовностi її захищати; - виховання правової культури: повага до Конституцiї, законодавства України, державної символiки, знання та дотримання законiв забезпечення, духовної єдностi поколiнь, виховання поваги до батькiв, старших, культури та iсторiї рiдного народу; - формування мовної культури, оволодiння i вживання української мови; - утвердження принципiв загальнолюдської моралi: правди, справедливостi, милосердя, патрiотизму, доброти та iнших доброчинностей; - культивування кращих рис української ментальностi працелюбностi, iндивiдуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантностi, поваги до жiнки, любовi до рiдної землi; - формування почуття господаря i господарської вiдповiдальностi, пiдприємливостi та iнiцiативи., пiдготовка дiтей до життя в умовах ринкових вiдносин; - забезпечення повноцiнного розвитку дiтей i молодi, охорона i змiцнення їх фiзичного, психiчного та духовного здоров'я; - формування соцiальної активностi та вiдповiдальностi особистостi через включення вихованцiв у процес державотворення, реформування суспiльних стосункiв; - забезпечення високої художньо-естетичної культури розвиток естетичних потреб i почуттiв; - вироблення екологiчної культури людини розумiння необхiдностi гармонiї її вiдносин з природою; - прищеплення глибокого усвiдомлення взаємозв'язку мiж iдеями iндивiдуальної свободи, правами людини та її громадською вiдповiдальнiстю; - спонукання вихованцiв до активної протидiї проявам аморальностi, правопорушенням, бездуховностi, антигромадськiй дiяльностi. Виховання дiтей i молодi у будь-якому регiонi України в кiнцевому рахунку переслiдує однi й тi ж стратегiчнi педагогiчнi цiлi, ґрунтується на одних i тих же принципах i теоретико-методичних засадах. Разом з цим, у процесi виховання враховуються регiональнi й етнографiчнi особливостi[10] . 2. 2. Пiд час проходження переддипломної педагогiчної практики я намагалася виховати в учнiв любов до рiдної землi, до матерiї, повагу до українських традицiй та iнших якостей майбутньої всесторонньо розвиненої особистостi. Я регулярно проводила позакласну виховну роботу в якiй застосовувала бесiду як основний метод роботи в своїй практицi. Як вiдомо сiм‘я є першоджерелом виховання дiтей, тому я тiсно спiвпрацювала з батьками застосовуючи бесiди про виховання. Сiм'я, родина — найвища цiннiсть на Землi, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцiнним, плiдним. Але батьки повиннi усвiдомити, що вони виконують i важливу соцiальну роль, адже кожна повноцiнна родина є фундаментом здорового суспiльства. У статтi 59 Закону України «Про освiту» зазначено, що виховання у сiм'ї є першоосновою розвитку дитини як особистостi. На кожного з батькiв покладається однакова вiдповiдальнiсть за виховання, навчання i розвиток дитини. М. Г. Стельмахович розглядає родину як перше соцiальне та емоцiйне мiкросередовище, в якому розвивається i виховується людина вiд моменту її народження. В. О. Сухомлинський писав: «У сiм'ї, образно кажучи, закладається корiння, з якого виростає пагiн i гiлки, i квiтки, i плоди. Сiм'я — це джерело, водами якого живиться повноводна рiчка нашої держави»[11] . На сiм'ю, родину покладено найважливiшi функцiї: репродуктивну (продовження людського роду), економiчну (бюджет сiм'ї), побутову (забезпечення житлом, ведення домашнього господарства), комунiкативну (створення сприятливого сiмейного мiкроклiмату), релактивну (органiзацiя вiльного часу та вiдпочинку), виховну (формування особистостi дитини, передача соцiального досвiду). Наразi, на жаль, можна спостерiгати вiдчуження батькiв i дiтей, змiну цiннiсних орiєнтацiй молодi, втрату високих iдеалiв української родинної педагогiки. у формуваннi особистостi дитини, розвитку її здiбностей, iнтересiв, свiтогляду, духовної культури, передачi дорослими членами сiм'ї соцiального досвiду. у власнi сили i краще майбутнє. •формує характер, звички, ставлення до людей, працi, суспiльства, природи тощо; •дає уроки життя в усiх його виявах, виконуючи своєрiдне тренування у виконаннi певних функцiй. Досвiд показує досить наочно, що жоднi виховнi заклади, навiть найкращi, не можуть виконувати ту роль у вихованнi дiтей, яку вiдiграє сiм'я, не можуть ефективно функцiонувати без участi i допомоги сiм'ї, без взаємодiї з батьками. Про це слiд пам’ятати класному керiвнику. Індивiдуальнi бесiди з батьками вiдбуваються як за iнiцiативою самих батькiв, так i за iнiцiативою педагога. Інтерес батькiв до питань виховання, їхню iнiцiативу щодо бесiди з класним керiвником на педагогiчнi теми потрiбно заохочувати та стимулювати. Якщо вихователь не готовий одразу вiдповiсти на запитання батькiв чи надати їм квалiфiковану рекомендацiю, вiн може перенести бесiду на iнший день та ретельно пiдготуватися до неї. Неприпустимо тiльки вказувати батькам на недолiки, помилки їхнiх сина чи доньки. Потрiбно запропонувати методи, за допомогою яких вони зможуть вплинути на дитину. У ходi першої iндивiдуальної бесiди з вчителем батьки мають вiдчути, що той вболiває за успiхи кожної дитини. Тому не варто запевняти батькiв, що всi вiдповiдi на свої запитання вони отримають на перших батькiвських зборах. Не завжди бесiда з батьками має бути тривалою. Інодi буває достатньо короткої розмови, кiлькох вагомих слiв. Перевагою iндивiдуальної роботи є те, що наодинцi з учителем батьки вiдвертiше розповiдають про свої проблеми та труднощi у вихованнi дiтей. Дорослi мають бути переконанi, що їхня бесiда з учителем залишиться мiж ними, що жодна їхня вiдверта думка не буде розголошена. Індивiдуальне спiлкування з батьками дає вчителю можливiсть вибрати правильний пiдхiд до дитини. Пiд час позакласної виховної роботи я проводила виховнi години з використанням елементiв бесiди. Пiд час такої роботи намагалася розширити знання учнiв про життєвий та творчий шлях письменникiв, видатних людей України, залучала учнiв до скарбницi рiдної мови, прищеплювала любов та повагу до них, намагалася сформувати вiдчуття прекрасного (Додаток 1). Висновок Бесiда – метод встановлення в ходi безпосереднього спiлкування психiчних особливостей учня, що дозволяє одержати цiкавлячу iнформацiю за допомогою попередньо пiдготовлених питань. Бесiду також можна проводити з класом, коли вчитель задає питання всьому класу i стежить, щоб у вiдповiдях була присутня думка всiх її членiв, а не тiльки самих активних. Бесiда може бути i бiльш стандартизованою, i бiльш вiльною. результати. В другому випадку змiст питання заздалегiдь не планується, спiлкування протiкає вiльнiше, ширше, але це ускладнює органiзацiю, проведення бесiди й обробку результатiв. Така форма пред'являє дуже високi вимоги до викладача. чiткi питання й уникати випадкових. 2. Вiн повинен визначити, у якiй послiдовностi буде пiднiмати теми або задавати питання. 3. Важливо правильно вибрати мiсце i час розмови. Необхiдно, щоб по близькостi не було людей, присутнiсть яких могла б смутити, або, того гiрше, уплинути на щирiсть спiврозмовника. При проведеннi бесiди, особливо вiльної, варто дотримувати наступних рекомендацiй: 1. Починати спiлкування з тематики, приємної, цiкавої для учня щоб вiн охоче почав говорити. 2. Питання, що можуть виявитися неприємними для учня або викликати вiдчуття перевiрки, не повиннi бути зосередженi в одному мiсцi, вони повиннi рiвномiрно розподiлятися по всiй бесiдi. 3. Питання повинне викликати обговорення, розгортання думки. 5. Щирий iнтерес i повага думки учнiв, доброзичливе вiдношення в розмовi, бажання переконати, а не примусити, увага, спiвчуття й участь не менш важливi, чим умiння переконливо й аргументовано говорити. Скромне i коректне поводження викликає довiру. 6. Учитель повинний бути уважний i гнучким у бесiдi, обирати непрямi питання бiльш анiж прямi, що часом неприємнi учневi. Небажання вiдповiдати на запитання повинне зустрiчатися з повагою, навiть якщо через це упускається важлива iнформацiя. Якщо питання дуже важливе, то його в ходi бесiди можна задати ще раз в iншому формулюваннi. 7. З погляду результативностi бесiди краще задати кiлька дрiбних питань, чим одне велике. 8. У бесiдi з учнями варто широко використовувати непрямi питання. Саме з їхньою допомогою вчитель може одержати цiкавлячу його iнформацiю про схованi сторони життя дитини, про неусвiдомлюванi мотиви поводження, iдеалах. 9. Нi в якому разi не можна виражатися сiро, банально або некоректно, намагаючись у такий спосiб наблизитися до рiвня свого спiврозмовника – це шокує. 10. Для бiльшої вiрогiдностi результатiв бесiди найбiльш важливi питання повиннi в рiзних формах повторюватися i тим самим контролювати попереднi вiдповiдi, доповнювати, знiмати невизначенiсть. 11. Не слiд зловживати терпiнням учнiв. Бесiда не повинна тривати бiльш 30–40 хвилин. До безсумнiвних достоїнств бесiди варто вiднести: - Наявнiсть контакту з учнями, можливiсть враховувати їх вiдповiднi реакцiї, оцiнювати їх поводження, вiдношення до змiсту розмови, задати додатковi, уточнюючi питання. Бесiда може носити сугубо iндивiдуальний характер, бути гнучкою, максимально адаптованою до учня. - На усну вiдповiдь затрачається менше часу, чим на письмовий. - Помiтно скорочується кiлькiсть питань, на якi не отриманi вiдповiдi (у порiвняннi з письмовими методами). - Учнi бiльш серйозно вiдносяться до питань. У той же час варто враховувати, що в бесiдi ми одержуємо не об'єктивний факт, а думку дитини. Може статися так, що вона довiльно або мимоволi спотворює реальне положення справ. Крiм того, учень, наприклад, часто волiє сказати те, що вiд нього очiкують. Лiтература 1. М. Д. Ярмаченко „Педагогiка”, Навчальний посiбник, Київ, 1986 р. 2. Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999. 3. С. Г. Карпенчук „Теорiя i методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005. 5. Стельмахович М. Г. Теорiя i практика українського нацiонального виховання. — Івано-Франкiвськ, 1996. 6. Коротов В. М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. — М., 1*83. 8. С. Г. Карпенчук „Теорiя i методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005. 9. С. Г. Карпенчук „Теорiя i методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005. 10. Концепцiя нацiонального виховання // Освiта. 11. Оксана Шквир. «Методика роботи класного керiвника”. //Шкiльний свiт// Початкова школа, № 7 2004. 13. Королюк Н.І. Кобзарева пiсня. — К.: Фонд мистецтв «Юнi таланти», 1994. Додаток 1 Мета: розширити знання учнiв про життєвий та творчий шлях Т. Г. Шевченка, залучити дiтей до скарбницi рiдної мови, прищеплювати любов i повагу до Шевченкового слова, формувати вiдчуття прекрасного; виховувати любов до рiдного краю, української народної пiснi, культуру слухання музики; розвивати усне мовлення, увагу, уяву, мислення, пам'ять. Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, прикрашений рушником, виставка книжок — видань творiв поета, збiрка хорових творiв та пiсень на вiрш Тараса Шевченка «Зоре моя вечiрня» (упорядник К. Войтек, В. Горбатюк), збiрка вiршiв «Наша мова — солов'їна» (упорядник М. Слабошпицький), магнiтофон, фортепiано, репродукцiї картин i портретiв, музичнi записи. Форма роботи: Бесiда. Напис на дошцi: «Бувають щасливо обдарованi особи i бувають щасливо обдарованi народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це — українцi. П.І. Чайковський». Перевiрка готовностi учнiв до уроку. Привiтання. II. Актуалiзацiя опорних знань учнiв. Звучить запис пiснi Я. Степового на вiршi Т. Шевченка «Утоптала стежечку». — Ви слухали пiсню «Утоптала стежечку». Про що ця пiсня? (Вiдповiдi дiтей.) Музику написав Якiв Степовий, а вiршi — поет, портрет якого ви бачите. (Учитель демонструє репродукцiю картини І. Кримського «Портрет Т. Шевченка», 1871.) Хто це? (Тарас Григорович Шевченко.) Що ви про нього знаєте? Учнi пригадують вiдоме їм з бiографiї поета пророки дитинства та юнацтва: смерть матерi, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положила», життя з мачухою, потiм смерть батька, важкi, сповненi страху й приниження обставини навчання грамоти в дякiв Г. Губського i П. Богорського, малювання — у живописця В. Ширяєва, перебування козачком у передпокоях пана Енгельгардта. Учитель, вислухавши вiдповiдi учнiв, звертає їхню увагу на виставку книжок iз творами Т. Г. Шевченка. — На свiтi є чимало поетiв, вiршам яких притаманна мелодiйнiсть. До таких поетiв, без сумнiву, належить Т. Г. Шевченко, про якого П.І. Чайковський сказав... (учитель зачитує вислiв, записаний на дошцi). Сьогоднi ми поговоримо про те, яке мiсце посiдала в життi поета музика, особливо народна пiсня, яке значення мала вона для творчостi Кобзаря. IV. Розповiдь учителя з елементами бесiди та слухання музики. — За багатовiчну iсторiю український народ створив неперевершену культурну традицiю, скарби лiтописiв, багатий фольклор з величним епосом козацьких дум, красою лiричних пiсень, створив образну, спiвучу мову, наче призначену для поетiв. Спiвучiсть i краса української народної пiснi перелилися в чудовi поезiї Т. Г. Шевченка. Велику невгасиму любов до народної пiснi Т. Г. Шевченко пронiс через усе своє життя. Вона з дитинства живила його мрiї, звучала голосами кирилiвських спiвакiв, сумними переборами кобзарiв i лiрникiв. Подивiться на цю репродукцiю (учитель демонструє репродукцiю картини Т. Г. Шевченка «Слiпий») та пригадайте, що ви знаєте про кобзарiв? Якi пiснi вони виконували? (Кобзар — народний спiвець i музикант, що грав на струнному iнструментi — кобзi, ходив вiд села до села та спiвав пiснi. У тих пiснях розповiдалось про iсторiю нашого народу, про його долю, про надiю на краще майбутнє.) Послухайте запис однiєї з таких пiсень. (Звучить запис «Пiснi про Морозенка».) Малий Тарас любив, навiть бiльше за розповiдi дорослих, слухати пiснi. За свiдченням сучасникiв, вiн мав надзвичайну пам'ять i пiсень тих знав «силу без лiку». Хлопчик-козачок тихо стояв у кутку i, чекаючи наказiв пана, наспiвував сумнi пiснi. А коли чув вiд когось нову пiсню, одразу запам'ятовував її слова та мелодiю. Учитель демонструє репродукцiю картини М. Дерегуса «Малий Тарас слухає кобзаря», 1956. порадить, i розважить, i правдоньку менi скаже». було одного рядка, щоб надихнути поета на багато неперевершених строф. Сучасники Т. Г. Шевченка, вiдзначаючи чудове виконання ним народних пiсень, називали поета «наш соловей» (П. Кулiш). За свiдченням друзiв, Т. Г. Шевченко мав тенор. А княжна Варвара Рєпнiна (учитель демонструє репродукцiю портрета В. Рєпнiної роботи Г. Псьола, 1840), друг i шанувальниця таланту поета, розповiдала, що спiвав поет iз щирiстю, так, що м'який, сповнений суму голос Кобзаря мимоволi проймав душу. Особливо любив Тарас Григорович «спiвати» свої вiршi «Тяжко, важко в свiтi жити», «Думи мої, думи мої», «Нащо менi чорнi брови»[12] . Послухайте запис романсу В. Губаренка «Тяжко, важко в свiтi жити» та уявiть, що це спiває сам Т. Г. Шевченко. (Звучить запис романсу.) Поет постiйно дбав про збереження українських народних пiсень i часто записував їх у свої етнографiчнi альбоми. (Учитель демонструє репродукцiю картини П. Носко «Т. Шевченко серед селян-крiпакiву Кирилiвцi».) Серед таких пiсень значне мiсце посiдали iсторичнi. Кобзар свiдомо ретельно збирав усе, що зберiгало славну iсторiю народу. Адже iсторична пам'ять народу завжди показувала ту найбiльшу правду, яку часом не могли зберегти кращi iсторики. Цi пiснi згодом давали поштовх творчiй фантазiї Тараса Григоровича та ставали iсторичною основою багатьох його творiв («Гайдамаки», «Тарасова нiч»). З ними ви ознайомитесь у старшiй школi. Цiнував поет i лiричнi пiснi. Якi пiснi називають лiричними? (Пiснi, у яких висловлюються почуття автора до героя пiснi, або розрахованi на те, щоб викликати почуття слухачiв.) Це рекрутськi, бурлацькi пiснi, пiснi про дiвочу й жiночу долю, про материнську любов. Шевченковi дуже подобалися чумацькi пiснi, якi вiн чув з самого дитинства вiд свого батька. (Учитель демонструє фотографiю лiтогравюри Г. Принцевського «Т. Шевченко слухає пiснi», 1961.) Поет добре знав багатьох народних спiвакiв, кобзарiв, лiрникiв, чудово описав їх у своїх лiтературних творах, закарбував їхнi образи в живописних полотнах (Т. Г. Шевченко, «Слiпий»). Часто оригiнальнi вiршi поета настiльки наближалися до народнопiсенного варiанту, що досить швидко переходили в народнi пiснi. Так, великого поширення набула пiсня «Зоре моя вечiрняя» з поеми «Княжна», яка була записана Т. Г. Шевченком вiд кобзаря. Послухайте запис цiєї пiснi. Як ви гадаєте, за що її так полюбили люди? Звучить запис пiснi Г. Гладкого «Зоря моя вечiрняя». Учитель вислуховує вiдповiдi дiтей i робить висновок. Правильно, саме наспiвнiсть, мелодiйнiсть, музичнiсть Шевченкових поезiй, близькiсть до народнопiсенної творчостi зумовили їх надзвичайну популярнiсть, стали причиною широкого музичного втiлення в народнiй музицi. Недаремно вiдомий український композитор i вчений-музикознавець С. Людкевич писав про Т. Г. Шевченка: «Вiн не складав, а виспiвував свої поезiї, хоч i без мелодiї». За спогадами друзiв поета, коли Тараса Григоровича було викуплено з крiпацтва й улаштовано на навчання до Академiї мистецтв, вiн за роботою завжди тихенько наспiвував, зачаровуючи товаришiв i свого вчителя «великого Карла» (Карла Брюллова). Учитель демонструє репродукцiю картини Г. Мелiхова «Молодий Тарас Шевченко у К. Брюллова», 1947. Навчаючись у Петербурзькiй Академiї мистецтв, Т. Г. Шевченко постiйно перебував у гущi культурного життя столицi, вiдвiдуючи театри, концерти, осередки творчої iнтелiгенцiї. Поет був знайомий iз В. Бєлiнським, В. Жуковським, І. Криловим, В. Стасовим, І. Тургенєвим, товаришував з С. Гулаком-Артемовським, А. Ф. Олдрiджем, М. Щепкiним. Імена кого з цих дiячiв мистецтва вам знайомi? Хто вони за фахом? Дiти вiдповiдають, а вчитель iлюструє їхнi вiдповiдi портретами дiячiв мистецтва: І. Тургенєв i В. Бєлiнський — письменники, В. Жуковський — поет, І. Крилов — байкар, С. Гулак-Артемовський — композитор, спiвак, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Учитель пiдказує. Айра Олдрiдж — негритянський актор-трагiк, гастролював у Росiї та в Українi. Вiдзначався майстер­ним виконанням ролей у п'єсах В. Шекспiра. вiн пристрасно любив i до якого вхiд був заборонений «собакам i неграм», найнявся в лакеї до актора, другого вiдшмагали за спалений пiд час малювання недогарок свiчки. Учитель демонструє репродукцiю картини Т. Шевченка «Портрет Айри Олдрiджа», 1858. Михайло Семенович Щепкiн — видатний росiйський актор, якого теж свого часу викупили з крiпацтва. Велика щира дружба зв'язувала Шевченка i Щепкiна. «Какая живая, свежая, поэтическая натура. Великий артист и великий человек! И, с гордостью говорю, самый нежный, самый искренний мой друг! Я бесконечно счастлив» (Т. Г. Шевченко). Учитель демонструє репродукцiю картини В. Савина «Зустрiч Т. Шевченка з М. Щепкiним у Нижньому Новгородi», 1939. Володимир Васильович Стасов — музичний критик, цiнував талант поета i вважав романси М. Мусогорського на вiршi Т. Шевченка кращими з написаних композитором. Усе своє життя Т. Шевченко творчо спiлкувався з композиторами, артистами, поетами, художниками, iсториками, фiлософами, яких знала не тiльки iнтелiгенцiя мистецьких осередкiв Києва, Москви, Санкт-Петербурга, а й уся Європа. Як свiдчать лiтературнi джерела, Тарас Григорович був добре обiзнаний зi свiтовою художньою лiтературою та мистецтвом. Дружба з артистами, спiваками, композиторами впливала на свiтогляд поета, а його природна музикальнiсть перелилася в чудовi рядки його поезiй та повiстей. З музичних iнструментiв особливо любив Тарас Григорович вiолончель. Тембр цього iнструмента за своєю теплотою й виразнiстю наближається до звучання людського голосу. Як проникливо писав Т. Г. Шевченко саме про вiолончель у повiстi «Музикант». Читаємо: «Я вам, кажется, не писал еще о вилончели? Чудный, дивный инструмент!.. Боже мой, что за игрушка! Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет дивный инструмент... И если б я был два раза раб, то за этот инструмент продал бы себя в третий раз». Послухайте запис звучання цього чудового iнструмента та скажiть, чому його тембр наближається до звучання людського голосу? Звучить запис Па-де-де iз балету П.І. Чайковського «Лебедине озеро». Зворушливо. Т. Г. Шевченко пише про мазурки Ф. Шопена в повiстi «Музикант»: «Не отнимая от струн, он заиграл одну из задушевних мазурок вдохновенного Шопена. Кончивши мазурку, он едва внятно проговорил: «Вот у нас свой бал». Проиграл он еще несколько музурок Шопена, одну другой лучше, одну другой задушевнее. К концу последней мазурки я заметил сквозь виноградные листья безмолвные лица многочисленных слушателей — то были горничные, лакей и форейторы приезжих господ. Они оставили окна, в которые глазели на немецкие танцы вымуштрованных господ и госпож и пришли послушать, как Тарас играет...». Уявiмо себе серед слухачiв Тараса Федоровича. Ось одна з прекрасних мазурок Ф. Шопена. Т. Г. Шевченко добре знав конкретнi твори кращих композиторiв, В. Моцарта, Л. Бетховена, Й. Гайдна, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, М. Глiнки, О. Дрогомижського... У бесiдах i листуваннi з друзями вiн часто згадував iмена скрипалiв, спiвакiв, пiанiстiв. Поет мав про них свою думку, виявляв глибоке розумiння музичних творiв i давав правильну оцiнку їх виконавської майстерностi. В. Моцарта i Л. Бетховена Шевченко вважав генiальними композиторами. Читаємо в «Щоденнику» вiд 17. 04. 1858 про М.І. Глiнку: «Вечером в цирке-театре слушал оперу «Жизнь за царя»! Гениальное произведение! Бессмертньш Глинка!»; вiд 01. 10. 1857 про виставку в Нижньому Новгородi: «Маленький оркестр в антрактах играл несколько номеров из «Дон Жуана» Моцарта прекрасно, может быть потому, что это очаровательное создание трудно играть не прекрасно». Наведенi приклади яскраво свiдчать про те, що Т. Г. Шевченко був знавцем i шанувальником музики. Звучить запис «Мiсячної сонати» Л. Бетховена. Один з учнiв читає напам'ять вiрш Вадима Скомаровського «Над Кобзарем». Наша Оленка вiдкрила «Кобзар», Вголос читає Тараса Шевченка. Ген за рiкою синiє гора, В небi веселка розквiтла казково. Нiжно вплiтається в гомiн Днiпра Учитель показує дiтям «Кобзар» Т. Г. Шевченка i демонструє репродукцiю картини В. Касiяна ««Кобзар» став улюбленою книгою широкий мас», 1951. Читати «Кобзар» народ став по-своєму: вiн почав його спiвати. І справдi, важко назвати iншого поета, який би викликав своїми поезiями такий глибокий резонанс у творчостi народу. Авторами пiсень на Шевченковi вiршi ставали музиканти, невiдомi лiрники й кобзарi. Поширеними ще за життя поета були в народi пiснi на його вiршi «Тяжко, важко в свiтi жити», «Нащо менi чорнi брови» тощо. Імена авторiв деяких пiсень, що з'явилися в пер­шi двадцять рокiв пiсля смертi поета, дiйшли до нас. Так, автором музики до знаменитого «Заповiту» був полтавський музикант Г. Гладкий, пiсню «Реве та стогне Днiпр широкий» написав учитель латинської мови Д. Крижанiвський, а «Думи мої, думи мої» — К. Борисюк[14] . Серед багатьох Шевченкових творiв, музичне прочитання яких було започатковане ще в XIXстолiттi, особливе мiсце посiдає «Заповiт». До втiлення цього безсмертного твору Кобзаря неодноразово зверталися професiонали — i тi, хто жив в Українi, i тi, хто давно її покинув, композитори рiзних соцiальних, нацiональних, фiлософських, естетичних поглядiв, якi знаходили в цiй полум'янiй поезiї вiдповiднi iдеї та настрої (М. Лисенко, М. Вербицький, Г. Гладкий та iн.). Але «Заповiт» Г. Гладкого став улюбленою народною пiснею, що передавалася з поколiння в поколiння в уснiй традицiї. Подорожуючи по селах, музикознавцi записували «Заповiт» Г. Гладкого, наче давно iснуючу народну пiсню. Полум'яний «Заповiт» Т. Шевченка знайшов рiзнi iнтерпретацiї в музицi композиторiв минулого i наших сучасникiв. І сьогоднi вiн робить велике емоцiйне враження на слухачiв, незалежно вiд їхньої нацiональностi, стверджує iдеї людської гiдностi й волелюбства. Послухаємо запис пiснi Г. Гладкого «Заповiт» i спробуємо вiдповiсти, чому ця пiсня так впливає на людей. Звучить запис пiснi Г. Гладкого «Заповiт». Учнi дiляться своїми думками. V. Пiдсумок виховного заходу. — Тарас Григорович Шевченко — постать велична й унiкальна. Серед свiтових генiїв важко назвати iм'я поета, вiршi якого перелилися б таким широким потоком у музичнi твори й охопили майже всi музичнi жанри: пiснi й романси, хоровi мiнiатюри й розгорнутi хори, монументальнi кантати, iнструментальнi п'єси, симфонiчнi поеми, опери, ораторiї, балети. Інтерпре­тацiя поезiї Т. Г. Шевченка в музицi розпочалася ще за життя поета й триває в нашi днi. Досить нагадати, що на початку XXстолiття 227 поезiй «Кобзаря» було втiлено у 1500 музичних творах. Живе й могутнє слово Тараса Григоровича надихає до творчостi багатьох композиторiв у рiзних країнах — в Українi, Канадi, Росiї, Америцi, Францiї... Але кожен iз митцiв знаходить такi поетичнi рядки, якi найбiльше торкаються саме його серця й збуджують невтомну думку. Завдяки надзвичайнiй мелодiйностi та ритмiчнiй вiртуозностi своїх поезiй Т. Г. Шевченко здобув славу одного з наймузикальнiших поетiв свiту. Народна пiсня, любов до якої поет пронiс через усе життя, стала матiр'ю Шевченкової поезiї. Вона виросла з фольклорної стихiї, а потiм продовжила побутування в уснiй народнiй творчiй традицiї. Пiснi на слова Т. Г. Шевченка мали значний вплив на українську народнопоетичну творчiсть. Вони внесли в народнi пiснi свiжi мотиви, iдеї, збагатили їх новим змiстом, розширили мелодiйне звучання. Перехiд Шевченкових поезiй у народний репертуар триває, кожне поколiння i самодiяльних митцiв, i композиторiв-професiоналiв поповнює його новими зразками. Звучить запис пiснi Д. Крижанiвського на вiршi Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Днiпр широкий». [2] Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999. [3] С. Г. Карпенчук „Теорiя i методика виховання” // К.: „Вища школа”, 2005. [4] Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогiчнi нариси. — Львiв, 1996. [5] Стельмахович М. Г. Теорiя i практика українського нацiонального виховання. — Івано-Франкiвськ, 1996. [10] Концепцiя нацiонального виховання // Освiта. [11] Оксана Шквир. «Методика роботи класного керiвника”. //Шкiльний свiт// Початкова школа, № 7 2004. ст. 2. [12] Тарас Шевченко: Життя i творчiсть у документах, фот., iл.: Альбом // Авт-упоряд. В. Х. Косян та iн. — К.: Рад. шк., 1991. [13] Королюк Н.І. Кобзарева пiсня. — К.: Фонд мистецтв «Юнi таланти», 1994. [14] Юнге К. Спогади про Шевченка, 1873.