Хорова творчiсть ЮРІЯ Фалiк
Мiнiстерство загальної та професiйної освiти РФ
Інститут художньої освiти
Хорова творчiсть ЮРІЯ Фалiка
РЕФЕРАТ
САМАРА
2003
ЗМІСТ
Введення................................................. .................................................. ........... 3
1. «Осiннi пiснi ».............................................. ........................................ 4
2. «Два сольфеджiо ».............................................. ..................................... 6
4. «Зимовi пiснi ».............................................. .......................................... 8
5. «Естонськi акварелi ».............................................. ............................... 11
6. «Поезiя Ігоря Северянiна »............................................. ....................... 13
Висновок................................................. .................................................. ...... 16
Введення
Є композитори, творчiсть яких вiдразу ж, з перших опусiв, набуває широкої популярностi, є композитори, творчiсть яких приваблює, перш за все, професiоналiв, але є композитори, твори яких, не спалахуючи i не пропаде, як метеори, горять рiвним свiтлом i з кожним роком все бiльш i бiльш зацiкавлюють слухачiв, переконують глибиною i цiннiстю змiсту i живуть стiйкою, значною життям.
досить широка i рiзноманiтна. Але за винятком «Двох сольфеджiо» всi хоровi цикли можна вiднести до
У цiлому для хорового стилю Фалiка характерно подолання усталених канонiв, розширення, збагачення засобiв виразностi. Вiн ставить перед хором, так само як i перед квартетом, оркестром або сольним iнструментом, важкi i незвичнi завдання. Важкi нетривiальнi, але здiйсненнi й виконання їх обiцяє завжди щось цiкаве. Хор виступає у Фалiка в рiзних амплуа, в рiзних ролях i як один голос, i як ансамбль, i як оркестр. Хорова музика часто виходить за рамки звичних середнiх темпiв, гладкою артикуляцiї, милозвучних поєднань, середнього дiапазону. Композитор любить i швидкi темпи, i незвичнi staccato, i glissando, i пасажi, i рiзкi дисонанси, кластери, полiтональностi. У виконаннi все звучить, не викликаючи жодних сумнiвiв в органiчностi хорової природи музики. Секрет подiбного ефекту, насамперед у плавному голосоведення, в чiтко розставлених слухових опорах в кожнiй партiї, в суворiй логiцi розвитку.
Далi пропонуємо детальнiше розглянути окремi хоровi твори Ю. Фалiка.
1.
«ОСІННІ ПІСНІ»
Присвячується пам'ятi батька
мiсця), все ж таки вiє вiд нього єсенiнськiй сумом, росiйської осiнньої сумом.
У драматургiчному розвитку циклу можна простежити певну лiнiю наростання драматизму. Розглянемо кожен з хорiв в їх послiдовностi:
Перший хор, «Вiдлiтають птицi за море»
(слова Д. Кедрiна), витриманий у оповiдних тонах. Цьому сприяють наступнi засоби музичної виразностi: розмiр 9 / 8 i 6 / 8, баладний ритм, розмiренi чергування груп хору, неквапливе варiантний розвиток. Так само характернi дуже м'якi, як нiби бляклi гармонiйнi фарби, в основному мiнорнi, з ненав'язливими проблисками мажору.
Хор складається з двох великих частин-строф, не збiгаються з розподiлом на строфи тексту (внаслiдок часткового повторення тексту другий строфи в музицi виникає додаткова четверта строфа). Така композицiя дозволяє широко розвинути основний настрiй i значно вiдтiнити кульмiнацiю в четвертiй строфi. Тут несподiвано гостро i експресивно видiленi слова: «На листi горобин продрогнувшiх заблищить холодний пiт».
І метафора «холодний пiт на листi горобин»«Дощик, сiрий як горобчик, їх по ягiдцi склюет».
Це лише скороминущий драматичний штрих.
Другий хор, «Достигає брусниця»
(слова К. Бальмонта) ще бiльше поглиблює сумний настрiй першого. Широка, розмашиста дiатонiчна тема до кiнця все бiльше звужується, згортається. В iнтервальному вiдношеннi тут панують терцiї i малi секунди. Епiчний тон розповiдi змiнюється плачем, повним щемливої смутку.
Потiм на тлi рiвного розвитку динамiчно видiляється фраза:
«І вiд пташиного крику в серцi стало сумнiше».
Таким чином, це ще один прорив драматизму, який поступово наростає з кожною новою частиною циклу.
Третiй хор, «Пiднялася, шумить непогодушка»
(слова І. Нiкiтiна), найбiльш дiєвий. Характер його енергiйний i разом з тим похмурий. У ньому вiдчувається стихiйна сила, тому що присутнi рiзкi динамiчнi контрасти, швидкi злети, раптовi спади i нерiвнiсть настрою. І, нарештi, наявнiсть низьких, темних регiстрiв в кодi створює яскраву картину грiзної осiнньої ночi.
Замикає цикл хор
(слова А. Жигулiна). Все, що тiльки вгадувалося в окремих швидкоплинних асоцiацiях, тривожних спалахи, в останньому хорi поступово знаходить рельєфну виразнiсть, проступають риси прихованого перш образу. Саме тут з'ясовується прямий зв'язок змiсту циклу з посвятою пам'ятi загиблого у Велику Вiтчизняну вiйну батька.
Хор звучить як реквiєм.
Тiльки зараз ми можемо говорити про символи. У текстi даного циклу їх два: iржавi ялинки - «гвинтiвки колись загиблих солдат» - i тривожно летять ластiвки. Образи птахiв у ретроспективi забарвлюють i два перших хору. Цi образи стають метафорами.
Самий драматичний i яскравий епiзод - кульмiнацiя всього циклу - припадає на слова: «Ластiвки кружляють i тануть за даллю лiсовий.
Це їхнi душi тривожно летять надi мною ».
Вся фактура тут спочатку збирається в компактних дисонуючих акордах жiночого хору, а потiм як би розсiюється в алеаториченої епiзодi (враження звукового плями), як свiчка, звучаннi чоловiчого хору. На цьому тлi, що створює складну асоцiацiю удаляющегося шуму, гулу, звучать чистi жiночi голоси, жiночий плач, який поступово переходить до загального прощальний хор, сповнений суворої печалi.
2. «ДВА Сольфеджiо»
для змiшаного хору a cappella (1973)
Присвячується В. Нестерову
Однiєю з характерних тенденцiй є використання мовного iнтонування, - шепоту, glissando, Sdivchstimme. Інший - iнструменталiзацiя хору, перетворення хору в подобу оркестру. Остання тенденцiя навiть бiльш поширена у сучаснiй практицi хорового письма, зокрема в численних обробках вокальних та iнструментальних п'єс для хору. Тут iнструменталiзацiя проявляється головним чином у створеннi фону супроводу, наближається за звучанням до оркестру. Існує ще й третя тенденцiя - перекладення iнструментальної музики для хору. Вiртуозне володiння вокалом значно розширює можливостi хорового виконання, дозволяє, наприклад, виконувати швидше пасажi перекладень з iнструментальної музики на вокально-хорову. Потрiбно сказати, що саме в епоху бароко i в епоху класицизму вiртуозне початок був високо розвинене у вокальнiй музицi.
«Два сольфеджiо» Фалiка наближаються саме до останньої традицiї. Повiльна Прелюдiя i швидка Фуга задуманi як своєрiдна вокальна iнтерпретацiя традицiйного для музики жанру.
звуки спiваються довгими нотами (бо їх назви представляють собою односкладовi слова: сi, ля, до
i т. д.), а «черноклавiшние» звуки розбиваються на три звуки i мають вигляд трiолi з синкопе. Вся фактура i складається з тих, що виникають у рiзних голосах коротких точок - iмпульсiв, витягнутих у довгi лiнiї, складно переплiтаються мiж собою. Окремi («чорнi» ноти з трiолями) спалахують i згасаючi мотиви занурюються в хиткий, коливний гармонiйний фон. Хорова тканину складна, насичена дисонансами, хроматiзiрована. Точне вокальне iнтонування в цих умовах можливо лише завдяки тому, що кожна партiя окремо мiстить порiвняно простi, зручнi iнтервальнi послiдовностi. Звичайно, мотиви з «черноклавiшнимi" звуками мають бiльш активний ритм, нiж iз «белоклавiшнимi» i саме розподiл звукiв залежить вiд способу їх сольфеджiрованiя: мотиви з трiолi («чорнi» ноти) чергуються з плавним рухом «бiлих» нот. Прелюдiя закiнчується в тональностi фа-дiєз мажор, яка є також тональнiстю Фуги.
Фуга витримана у швидкому темпi i вимагає вiд хору справжньої вiртуозностi. Тема Фуги, що виконується staccato, включає в себе всi дванадцять звукiв. Але принцип їх використання в темi пов'язаний скорiше з сложноладовой, нiж з суворою додекафонной технiкою: у темi тричi вiдбувається ладове зсув, пiдмiна диатонических ступенiв їх низькими або високими варiантами (ця ладова органiзацiя близька ладiв Шостаковича).
i становить перший роздiл Фуги - експозицiю. Далi слiд iнтермедiя - розробка. Тут композитор використовує матерiал Прелюдiї.
фактурi. І все дисонанси дозволяються, нарештi, в чисте мажорне тризвук, переможно проголошуючи досягнуте єднiсть.
3. "Незнайомка"
Присвячується Камерному хору
Ленiнградського хорового товариства
Вiрш Олександра Блока, написане ним 24 квiтня 1906 року, - приклад перетворення буденного факту буденної дiйсностi в образ високої поезiї. При цьому вiрш, безумовно, належить лiричному жанру по iнтимностi тону, за роллю особистого висловлювання.
У музицi Фалiка i хоровий «ми», i лiричне «я» тексту втрачають свою визначенiсть. Композитор вiдсуває на другий план жанрово-описовi (2-6), 11-ю i 13-у строфи вiрша, тим самим, пiдкреслюючи лiричний образ самої Незнайомки.
Хор ж у Фалiка стає найтоншим iнструментом психологiчного впливу. Також необхiдно пiдкреслити, що змiстом цього разу є не сюжет, не зорово-образна сфера вiршi, а лише складне, майже невловиме враження, вiрнiше навiть, вiдчуття, яке виникає пiсля безпосереднього сприйняття цього твору.
Вся композицiя побудована на однiй темi, яка ледь помiтно варiюється; це дає особливе вiдчуття єдностi емоцiйної сфери. Особливе значення у творi набуває остинатний ритм i близька до остинатнiсть мелодiйна лiнiя. У подiбному музичному рiшеннi є щось спiльне з манерою авторського читання вiршiв.
Однак у музичному тематизмi «Незнайомки» не можна угледiти бажання розкрити мовну поетичну iнтонацiю, тут немає наслiдування живої мови. У ритмi музики вiршi Блоку продекламувати не можна - їх можна тiльки заспiвати. Цьому заважають i staccato, i внутрислоговой розспiви, i паузи мiж складами, i акценти на ненаголошених голосних. Саме цi прийоми в першу чергу i створюють iрреальний, майже примарний характер звучання.
«Незнайомка» - одне з «полемiчних» творiв Ю. Фалiка. Не всiм i не з першого разу дане композиторське рiшення здається переконливим. Ця музика не повинна iлюструвати або доповнювати текст А. Блоку, так як художня суть «нової« Незнайомки »полягає у нерозривнiй єдностi протилежностей тексту i музики.
4.
«ЗИМОВІ ПІСНІ»
Цикл для змiшаного хору a
Як i в циклi «Осiннi пiснi», пейзаж, зображальнiсть злитi тут з психологiчним станом. Пiдтекст народжується завдяки складному, навiть парадоксального спiввiдношенню слова i музики.
У вiршi А. Жигулiна «Бiлi заметiлi»
в центрi уваги свiтлий, спокiйний зимовий пейзаж i йому вiдповiдає холодно-умиротворений душевний стан. Зима життя, яка закриває своїм покровом всi душевнi рани...
От уже бiлими хуртовинами
Забинтована земля,
І снiгами безмежними
Тихо свiтяться поля.
Ось вже довгими полотнами
Вкривається зоря,
Червоним золотом горя.
А коли вiд снiгу хрусткого
Свiтло струмує по межi,
Нема злого, немає сумного,
Нема гiркого в душi.
Нехай кидають нас улюбленi,
Нехай року вже не тi -
Всi пристойнi, всi терпимiше
У цiй дзвiнкою чистотi.
Тематизм хору складається на основi остинатно ритмiчної фiгури (11 / 8 + 5 / 4). Збої в ритмi теми, стрiмкi злети в мелодiї нiби уособлюють собою щось стихiйне. У будовi теми, однак, є якась закономiрнiсть: висхiдного руху симетрично протистоїть спадний, i таким чином виникає бiльш крупний план ритму «розгойдування».
(Б. Пастернака). Тут яснiше розкривається метафоричний образ хуртовини-пристрастi, непереборної сили та її приреченостi. Такi образи тексту, як спливають свiчка, кола i стрiли снiгових вiзерункiв, мошкара, що летить на полум'я, i вiск, сльозами капає,
сприймаються як трагiчнi символи.
та iнтимної сфери. Внутрiшнiй сенс «Зимової ночi» - драматичне зiставлення двох сил, двох пристрастей. В кiнцi хору вiдбувається «перестановка» акцентiв - кульмiнацiя падає на слова: «І жар спокуси здiймав, як ангел, два крила хрестоподiбно», а далi при повтореннi початкових слiв: «Мело, мело по всiй землi, в усi межi, свiчка горiла на столi, свiча горiла »- музика хуртовини звучить як вiдгомiн, йдучи на заднiй план.
Перекладено порталом © за допомогою
.
google
.
com
.
Редактор: Адаманов Дамир.
http
|
