Оновлення змiсту виховного процесу в умовах розбудови нацiональної школи
ДОПОВІДЬ
на тему:
“Оновлення змiсту виховного процесу
в умовах розбудови нацiональної школи”
«Педагогiчна система кожної iсторичної епохи, — пише академiк М. Стельмахович, — висуває свiй оригiнальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальнi змiни в життi суспiльства вносять вiдповiднi корективи у виховний iдеал. То ж цiлком закономiрно виникає питання про сучасний педагогiчний iдеал нацiонального родинно-громадсько-шкiльного виховання в Українськiй державi».
Нинi, спираючись на глибиннi нацiонально-виховнi традицiї народу, поступово вiдроджується нацiональна система виховання, яка враховує такi особливостi сьогодення, як перехiд України до ринкових вiдносин, вiдродження всiх сфер життя українського суспiльства i процес розбудови незалежної держави. В її основi — український виховний iдеал.
Мета виховання має об'єктивний характер i виражає iдеал людини в узагальненiй формi. Вона об'єктивно вiдображає вимоги конкретного суспiльства, що визначаються рiвнем розвитку продуктивних сил i виробничих вiдносин. Зi змiною продуктивних сил i виробничих вiдносин змiнюється i мета виховання. Наголошуючи на важливостi визначення мети i завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архiтектора, який, закладаючи нову будiвлю, не зумiв би вiдповiсти вам на запитання, що вiн хоче будувати? Те саме повиннi ви сказати й про вихователя, який не зумiє чiтко й точно визначити вам мету своєї виховної дiяльностi... Ось чому, ввiряючи вихованню чистi й вразливi душi дiтей, ввiряючи для того, щоб воно провело в них першi, а тому й найглибшi риси, ми маємо цiлковите право спитати вихователя, якої мети вiн добиватиметься в своїй дiяльностi, i вимагати на це питання ясної й категоричної вiдповiдi».
«Я пiд цiлями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумiю програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь змiст особистостi, тобто i характер зовнiшнiх проявiв, i внутрiшньої переконаностi, i полiтичне виховання, i знання, i геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повиннi мати таку програму людської особи, до якої ми повиннi прагнути».
Загальною метою виховання є всебiчний i гармонiйний розвиток дитини. Такий Ідеал цивiлiзованого суспiльства дiє впродовж столiть, починаючи з афiнської системи виховання, де й народилося розумiння гармонiйностi людини (калокагатiя — iдеал фiзичної та моральної досконалостi).
свiту не iснує виховання «взагалi». Воно завжди має конкретно-iсторичну нацiонально-державну форму i спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнацiональною. І нарештi, нацiональне виховання найбiльше вiдповiдає потребам вiдродження України. Воно однаково стосується як українцiв, так i iнших народiв, що проживають в Українi. Саме принцип етнiзацiї виховного процесу i передбачає надання широких можливостей представникам усiх етносiв для пiзнання своєї iсторiї, традицiй, звичаїв, мови, культури, формування власної гiдностi й" через пiзнання власної iсторико-культурної спадщини допомагає пiзнати глибиннiсть взаємозв'язкiв кожного з них з українською нацiєю, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава охороняє нацiональнi права всiх громадян України.
Головна мета нацiонального виховання на сучасному етапi — передання молодому поколiнню соцiального досвiду, багатства духовної культури народу, його нацiональної ментальностi, своєрiдностi свiтогляду й на основi цього формування особистiсних рис громадянина України (нацiональної самосвiдомостi, розвиненої духовностi, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фiзичної, екологiчної культури), розвиток iндивiдуальних здiбностей i талантiв.
«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царинi освiти — навчально-виховного процесу — це передусiм перехiд до вiри в iншi iдеали, а вiдтак i до життя, зорiєнтованого на них. Ідеал — це вiчний, досконалий, але недосяжний взiрець. Вiн є стимулом для особистої i громадянської дiяльностi, вiн живить наше буття, змiцнює моральнi устої, пiдтримує сумлiння. Сила iдеалу — нездоланна, а тому «iдеалiсти» легко переносять труднощi буденного життя».
Ідеал — уявлення про взiрець людської поведiнки i стосунки мiж людьми, що виходять iз розумiння мети життя.
Його формування залежить вiд виховання, умов життя i дiяльностi людини, вiд особливостей власного досвiду. Ідеали школярiв рiзного вiку рiзняться як змiстом, так i структурою й дiєвiстю. Змiст iдеалу — те, яких людей, лiтературних героїв, якi якостi особистостi учень вважає iдеальними. Структура iдеалу — рiвень його узагальненостi, тобто чи iдеалом є конкретна людина, чи сукупнiсть рис окремих людей, узагальнених в одному образi. Дiєвiсть iдеалу — ступiнь впливу на поведiнку та особистiсть учня.
Ідеал нацiонального виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний iдеал», «Виховна роль мистецтва», «Тiловиховання як засiб виховання волi й характеру» та iн.). В основi iдеалу нацiонального виховання, яким його бачить автор, — загальнолюдськi та нацiональнi цiнностi, що е духовним надбанням народу. До загальнолюдських цiнностей належить моральний закон творення добра та боротьби зi злом, пошук правди, справедливостi, сповiдування iдеалiв любовi та краси. Водночас людина народжується i живе в конкретному нацiональному середовищi, що вирiзняється з-помiж iнших мовою, культурою, звичаями. Саме звiдси, з походження людини, починається усвiдомлення особливостей свого народу, нацiї, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, iдеал нацiонального виховання ґрунтується на двох головних цiлях: служiння Боговi та своїй нацiї. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливiсть, Краса. Нацiя — реальна земна спiльнота, в життi якої повиннi реалiзуватися абсолютнi загальнолюдськi цiнностi. В педагогiчному значеннi виховний iдеал — людина, яка служить Боговi й Українi. Така орiєнтацiя зумовлює категоричне протиставлення Г. Ващенком українського нацiонального виховання, з одного боку, бiльшовицькiй моделi, що ґрунтується на матерiалiзмi й атеїзмi, а з iншого — нацiонал-соцiалiстичнiй iдеологiї фашизму з її культом сили i зневаги до людини.
з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне i майбутнє, а також прийняти до уваги психiчнi властивостi нашого народу, як позитивнi, так i негативнi. Першi треба розвивати, другi усувати або принаймнi ослаблювати.
Процес державотворення в Українi, загальна демократизацiя i гуманiзацiя суспiльства потребують виховання пiдростаючого поколiння на перспективу. «Але одне очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять рокiв життя ставитиме до українця зовсiм iншi вимоги, нiж тi, якi ставило донедавна i до яких наша виховна традицiя пристосувалась. Незалежно вiд iсторично сформованих виховних поглядiв у найближчому майбутньому нам потрiбен буде не мрiйник, не емоцiйна та самозосереджена iстота, а практичний iнiцiативний дiяч, господар з мiцним характером, вольовий, цiлеспрямований, з глибокою вiрою у вартостi, яким служить. Не все в цiй характеристицi узгоджується з українською виховною традицiєю. А це означає, що вона повинна зазнати уточнень».
Кiнцевою метою виховання особистостi є її пiдготовка до виконання комплексу ролей, необхiдних для суспiльного життя: громадянина, трудiвника, громадського дiяча, сiм'янина, товариша. Пiдготовка до ролi громадянина передбачає формування людини з активною громадянською позицiєю, почуттям обов'язку й вiдповiдальностi перед суспiльством. Роль трудiвника охоплює вмiння i бажання активно працювати, створювати новi матерiальнi та духовнi цiнностi. Виконання ролi громадського дiяча означає активну участь особистостi в громадському життi. Уже в стiнах школи особистiсть слiд готувати й до ролi сiм'янина, майбутнього батька, чоловiка, матерi, дружини. Кожен учень як товариш повинен умiти розумiти iншу людину, спiвчувати, жалiти, поступитися, подiлитися та iн.
Народна педагогiка про мету виховання
Добрi дiти — спокiйна старiсть, лихi дiти — старiсть стає пеклом.
Життя прожити — не поле перейти.
Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.
Усебiчний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фiзичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежностi та взаємозумовленостi. Кожен з цих напрямiв має свiй змiст i конкретнi завдання.
Завдання розумового виховання
1. Озброєння учнiв знаннями основ наук. У процесi навчання i виховання учнi засвоюють певний фонд знань: факти, термiнологiю, символи, iмена, назви, дати, поняття, зв'язки i залежностi мiж ними, вiдображенi в правилах, законах, закономiрностях i формулах.
2. Формування наукового свiтогляду та нацiональної самосвiдомостi на базi засвоєння системи знань i соцiального досвiду. Про методику цього напряму виховної роботи йтиметься далi.
3. Оволодiння основними мислительними операцiями (аналiз, синтез, порiвняння, узагальнення, систематизацiя) у процесi навчально-пiзнавальної дiяльностi учнiв на уроках i самостiйної роботи.
4. Вироблення вмiнь i навичок культури розумової працi, передусiм iнтелектуальних вмiнь (загальних та спецiальних), вмiння рацiонально органiзувати час розумової роботи, здатнiсть робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче мiсце, навчальнi посiбники, приладдя тощо.
1. Формування в учнiв моральних понять, поглядiв i переконань.
2. Виховання моральних почуттiв, якi виражають запити, оцiнки, вiдношення, спрямованiсть духовного розвитку особистостi.
3. Вироблення навичок i звичок моральної поведiнки, якi б стали потребою i реалiзовувалися б у будь-якiй ситуацiї та умовах.
Вирiшення цих завдань спрямоване на формування моральної свiдомостi як одного з аспектiв суспiльної свiдомостi, що регулює моральний бiк дiяльностi людини.
Завдання трудового виховання
1. Психологiчна пiдготовка особистостi до працi —
формування прагнення сумлiнно i вiдповiдально працювати, усвiдомлення соцiальної значущостi працi як необхiдного обов'язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатiв працi та до людей працi, творчий пiдхiд до працi.
основ трудової культури.
3. Пiдготовка школярiв до свiдомого вибору професiї — виховна робота Інколи, спрямована на те, щоб допомогти молодiй людинi обрати життєвий шлях.
Завдання естетичного виховання
1. Формування естетичних понять, поглядiв i переконань — виховання в молодого поколiння розумiння прекрасного, любовi до нього, вмiння давати правильну естетичну оцiнку фактам, явищам, процесам.
2. Виховання естетичних почуттiв — особливих почуттiв насолоди, якi вiдчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишнiй дiйсностi та в мистецтвi. Наявнiсть таких почуттiв є ознакою розвинутого естетичного сприйняття, iстотним критерiєм естетичної культури людини.
3. Виховання потреби i здатностi створювати прекрасне в життi та мистецтвi — розвиток творчих здiбностей дiтей, опанування ними певного обсягу знань i практичних навичок у галузi музики i спiву, образотворчого мистецтва, залучення їх до рiзних видiв художньої самодiяльностi, а головне — привчити школярiв будь-яку роботу виконувати красиво.
Завдання фiзичного виховання
1. Виховання здорової змiни, бажання пiклуватися про своє здоров'я, постiйно займатися фiзичною культурою i спортом.
2. Пiдготовка до захисту Батькiвщини, оволодiння для
цього прикладними видами спорту.
Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалiзується у поєднаннi з iншими складовими. Наприклад, розумове виховання тiсно пов'язане з моральним вихованням, оскiльки моральнiсть формується на основi свiтогляду й самосвiдомостi. Успiх естетичного виховання також зумовлений рiвнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцiнних суджень, вихованню смакiв, розумiнню мистецтва. Без розумового виховання неможлива належна трудова пiдготовка, що потребує певного рiвня мислення. Розумове виховання позначається i на фiзичному розвитку особистостi; знання нею основ фiзiологiї та гiгiєни, розумiння сутностi життєдiяльностi органiзму допомагає їй свiдомо й розумно ставитися до свого здоров'я.
Батькiвщини. Естетичне виховання сприяє пiдвищенню ефективностi трудового виховання школярiв. Вихованню любовi до працi допомагає чiткiсть її органiзацiї, злагодженiсть i ритмiчнiсть дiй, рацiональна органiзацiя робочого мiсця, естетичний вигляд виробу як результату такої працi. Існує тiсний зв'язок i мiж естетичним та фiзичним вихованням. Здоров'я, належний фiзичний розвиток, красива постава впливають на естетичний розвиток людини.
Про зв'язок фiзичного виховання з розумовим та естетичним вже йшлося. Воно тiсно пов'язане також з трудовим вихованням, оскiльки полегшує виконання трудових операцiй i процесiв. Фiзичне виховання сприяє здiйсненню моральних вчинкiв, докладанню вольових зусиль, вияву моральної стiйкостi й витривалостi.
Провiднi завдання виховання школярiв визначенi прiоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною нацiональною програмою «Освiта» («Україна XXI столiття»). До них належать: формування нацiональної свiдомостi, любовi до рiдної землi, народу, бажання працювати задля держави, готовностi захищати її; забезпечення духовної єдностi поколiнь, виховання поваги до батькiв, жiнки-матерi, культури та iсторiї свого народу; формування високої мовної культури, оволодiння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицiй українцiв та представникiв iнших нацiй, якi проживають на територiї України; виховання духовної культури особистостi, створення умов для вибору нею своєї свiтоглядної позицiї; утвердження принципiв вселюдської моралi: правди, справедливостi, патрiотизму, доброти, працелюбностi та iнших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистостi, виховання цивiлiзованого господаря; забезпечення повноцiнного фiзичного розвитку дiтей i молодi, охорони та змiцнення їх здоров'я; виховання поваги до Конституцiї, законодавства України, державної символiки; формування глибокого усвiдомлення взаємозв'язку мiж iдеями свободи, правами людини та її громадянською вiдповiдальнiстю; формування екологiчної культури людини, гармонiї її вiдносин з природою; розвиток iндивiдуальних здiбностей i талантiв молодi, забезпечення умов для її самореалiзацiї; формування у дiтей i молодi вмiнь мiж особистiсного спiлкування та пiдготовка їх до життя в умовах ринкових вiдносин.
Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботi з кожною вiковою групою (молодший, середнiй i старший шкiльний вiк) ставлять конкретнi виховнi цiлi залежно вiд її особливостей, рiвня вихованостi дiтей, якостей, якi треба сформувати вiдповiдно до загальної мети виховання.
Змiст програми випливає з основних напрямiв виховання всебiчно розвиненої особистостi (розумове, моральне, трудове, естетичне й фiзичне виховання). Важливим аспектом у складаннi та виконаннi програми є визначення послiдовних цiлей, якi випливають iз конкретних завдань та змiсту виховання на всiх етапах шкiльного навчання.
Цiлi виховання можна класифiкувати:
а) за часом їх досягнення: загальнi (формування певної якостi впродовж усього навчання), етапнi (досягнення певного результату в коротшому перiодi — початковi класи або навчальний рiк), оперативнi (постановка цiлi конкретного виховного заходу чи сукупностi виховних заходiв, спрямованих на досягнення певного результату);
б) за змiстом: постановка цiлей щодо формування окремих якостей особистостi (патрiотизму, гуманiзму, громадської активностi та iн.). Цiлi за змiстом також реалiзуються поетапно. Наприклад, сумлiнне ставлення до працi формується через усвiдомлення її цiнностi в процесi виконання певної роботи.
Орiєнтиром для школи у складаннi програми виховання може бути «Орiєнтовний змiст виховання в нацiональнiй школi», рекомендований Мiнiстерством освiти i науки України. Методичнi рекомендацiї складаються з восьми роздiлiв. Перший — виховання як чинник цiлiсного формування особистостi. Другий — основнi напрями виховання в нацiональнiй школi (завдання, якi необхiдно вирiшити в процесi виховання учнiв у нацiональнiй школi та сiм'ї). Третiй—шостий — характеристики головних особливостей учнiв рiзного вiку, завдання їх виховання та орiєнтовнi види дiяльностi й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класiв. Сьомий — рекомендацiї, спрямованi на формування колективу учнiв школи, на розвиток i вдосконалення учнiвського самоврядування, органiзацiю змагання, широке розгортання суспiльне корисної дiяльностi. Восьмий роздiл — основнi умови пiдвищення ефективностi спiльної виховної дiяльностi школи, сiм'ї та громадськостi, особливостi цiєї роботи.
Цi рекомендацiї не є обов'язковими для вчителя чи класного керiвника, вихователя, вони мають орiєнтовний характер. Успiшна робота з рекомендацiями значною мiрою залежить вiд того, наскiльки педагог пiдготовлений до творчого використання практичних порад.
свiту особистостi українця:
1) нацiональну психологiю — психологiю працьовитого господаря, вмiлого хлiбороба, поборника прав людини й державної незалежностi, духовної спадщини народу;
2) нацiональний характер i темперамент — одвiчне правдошукання, гостиннiсть i щедрiсть, лагiднiсть, талановитiсть, нiжнiсть i глибокий лiризм, волелюбнiсть i душевне багатство;
3) нацiональний спосiб мислення — самобутнiсть, завдяки чому iз столiття в столiття вiдтворюються i розвиваються самобутня українська культура i духовнiсть;
4) народну мораль, етику — людянiсть, доброту, милосердя, спiвпереживання як найвищi духовнi надбання;
8) нацiональний свiтогляд — систему поглядiв, переконань, iдеалiв, яка є основою нацiональної духовностi;
9) нацiональну iдеологiю — iдейне багатство нацiї, систему фiлософських, полiтичних, правових, економiчних, моральних, естетичних та релiгiйних iдей, поглядiв i переконань;
10) нацiональну свiдомiсть та самосвiдомiсть — вiдчуття гордостi за належнiсть до української нацiї.
української педагогiчної культури в Українi. По-друге, тим, що саме українознавство стало нинi державною полiтикою i фiлософiєю, науковою системою, що визначає основи освiти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукацiя орiєнтується на здiйснення нацiонального виховання через освiту. Термiн «едукацiя» у класичнiй педагогiцi втiлює в собi найголовнiшу функцiю основної школи — олюднення знань, недопущення нацiонального невiгластва.
Використана лiтература
1. Державна нацiональна програма “Освiта” (Україна ХХІ столiття). – К., 2002.
2. Фiцула М. М. Педагогiка. Посiбник. – К., 2001.
3. Макаренко А. С. Методика органiзацiї виховного процесу. – Твори: У 7-ми т. – К., 2000. – Т. 5.
|
