Назва реферату
: Імунна система
Роздiл
: Бiологiя
1. Вироблення антитiл
2.Імунологiчна пам’ять
3.Імунологiчна толерантнiсть (вибiркова вiдсутнiсть вiдповiдi на даний антиген при повторнiй зустрiчi).
Вироблення антитiл – бiлкiв, котрi належать до того чи iншого класу iмуноглобулiнiв, синтез яких стимулюється пiсля надходження антигену. Антитiла взаємодiють з даним антигеном. Але iмуннi реакцiї нерiдко в ходi їх реалiзацiї пошкоджують та руйнують власнi клiтини та неклiтиннi структури органiзму. Такий тип iмунних реакцiй дiстав назву алергiї.
препарати, запахи). Внутрiшнi алергени (ендоалергени) – це власнi тканини органiзму переважно з видозмiненими властивостями, що виникають внаслiдок утворення токсичних речовин при патологiчних процесах (опiки чи обмороження, дiя отруйних речовин, укуси бджiл, iонiзуюча радiацiя).
Прояви алергiї: кропивниця, набряки, почервонiння, мiсцеве чи загальне пiдвищення t, свербiння , бiль, звуження дихальних шляхiв (астма), алергiчнi екземи, кашель.
Алергiя визначається спадковою схильнiстю органiзму, порушенням обмiну речовин, дiяльнiстю з. в. с., розвитком неврозiв, недостатнiстю харчування.
Способи запобiгання алергiї: загартування, фiзична культура, здоровий спосiб життя, вiдсутнiсть шкiдливих екологiчних впливiв, уникнення контакту з алергенами.
Імунологiчна пам’ять – це здатнiсть органiзму реагувати прискорено та посилено на повторно введений антиген. Зберiгають iмунологiчну пам’ять Т-лiмфоцити, тривалiсть життя яких набагато бiльша нiж В-лiмфоцитiв. Наявнiсть iмунної пам’ятi пояснюється збiльшеним вмiстом В-лiмфоцитiв, якi несуть вiдповiднi рецептори (Т-пам’ятi живуть десятки рокiв).
Можливi причини пригнiчення iмунної системи.
Імунна система представлена центральними i периферичними органами. До центральної належать: червоний кiстковий мозок, тимус. До периферичної: лiмфатичнi вузли, селезiнка, мигдалики, апендикс.
або клiтинного iмунiтету.
Недостатнiсть може бути первинною чи вторинною.
а) первинна – внаслiдок вроджених дефектiв iмунної системи (геннi, хромосомнi мутацiї, внутрiшньоутробнi iнфекцiї).
б) вторинна – набута недостатнiсть. Причинами можуть бути: випромiнювання, хiмiчнi речовини, вiруси, старiння, iнтоксикацiя (опiки, злоякiснi пухлини, уремiя), неповноцiнне харчування, частi переохолодження чи перегрiвання, надмiрне перебування на сонцi.
СНІД – вперше синдром був описаний у 1981 роцi американським дослiдником. У 1983 р. вперше видiлено збудника.
ВІЛ – вiрус iмунодефiциту людини. Шляхи передачi ВІЛ – вiд матерi до дитини, через кров, при використаннi заражених медичних iнструментiв, статевий.
Вiрус СНІДу вражає Т-лiмфоцити.
Симпатичний – збуджує роботу серця, прискорює скорочення серця.
Поряд з нервовою системою на роботу серця впливають речовини, що переносяться кров’ю.
Гормони наднирникових залоз: адреналiн i норадреналiн та iони Са – посилюють i прискорюють скорочення серця (тироксиин).
Ацетилхолiн та iони К – зменшують частоту i силу скорочень серця.
Крiм того, пiдвищення рiвня СО2 у кровi чи зниження концентрацiї О2 призводить до частiшання серцевого ритму.
Дiя гуморальних факторiв знаходиться в тiсному зв’язку з нервовою регуляцiєю.
Неодмiнно на роботу серця впливає кора головного мозку, тобто умовнi рефлекси (при хвилюваннi).
Велике i мале коло кровообiгу.
Вперше кола кровообiгу були описанi англiйським лiкарем Гарвей у 1628 р. У людини є 2 кола кровообiгу.
артерiї:
1. Плечоголовий стовбур (права сонна артерiя, права пiдключична артерiя).
2. Лiва сонна артерiя
3. Лiва пiдключична артерiя.
Цi судини несуть кров до голови, шиї i верхнiх кiнцiвок. У груднiй i черевнiй порожнинах вiд аорти вiдходять дрiбнiшi артерiї до м’язiв i шкiри тулуба, до внутрiшнiх органiв. На рiвнi 4 поперекового хребця аорта розпадається на двi великi артерiї: праву i лiву загальнi клубовi, що йдуть до нижнiх кiнцiвок. У кожному органi артерiї подiляються на артерiоли, якi переходять у густу капiлярну сiтку. Проходячи по капiлярах артерiальна кров омиває всi тканини. Вiддає їм кисень i перетворюється на венозну. Тут же кров вiддає поживнi речовини i насичується СО2 i продуктами розпаду. З капiлярiв кров збирається у венули. Потiм у 2 великi вени. Вени голови, шиї, верхнiх кiнцiвок утворюють верхню порожнисту вену, а вени усiх iнших частин тiла впадають у нижню порожнисту вену. Обидвi порожнистi вени впадають у праве передсердя.
потрапляє в легенi. Легеневi артерiї дiляться на артерiоли i переходять у капiляри. Капiляри густо обплiтають легеневi пухирцi, куди надходить атмосферне повiтря. У капiлярах легенiв венозна кров перетворюється на артерiальну. Вiд капiлярiв починаються венули, якi зливаються i утворюють 4 легеневi вени, що впадають у лiве передсердя i звiдти у лiвий передсердь триває 0,1 сек, потiм вони переходять у стадiю розслаблення, скорочення шлуночка 0,3 сек, пiсля чого вони розслаблюються. Загальна фаза розслаблення триває 0,4 сек. Таким чином, один цикл роботи серця займає бiля 0,8 сек, що вiдповiдає 75 скороченням серця за хвилину. Перiод вiдпочинку 0,4 сек достатнiй для того, щоб серце повнiстю вiдновило свою працездатнiсть (цим i пояснюється здатнiсть серцевого м’яза працювати не втомлюючись протягом всього життя).
При збiльшеннi частоти серцевих скорочень тривалiсть серцевого циклу скорочується за рахунок перiоду вiдпочинку. У спокої кiлькiсть серцевих скорочень коливається вiд 60-80 за хв.
порушення правильного чергування серцевих скорочень (аритмiя). У новонароджених ч. с. с. – 140 за хв., у старих людей вона 95 за хв.
За одне скорочення викидається 70 мл. кровi (за 1 хв це становить хвилинний об’єм кровi, що дорiвнює 5 л). Роботу, що виконує при цьому серце, можна визначити, перемноживши об’єм кровi, який виштовхує серце на тиск, пiд яким кров викидається в артерiальнi судини.
Робота серця супроводжується рiзними проявами, наприклад тонами серця. Вони утворюються: перший – при скороченнi шлуночкiв, другий – при закриттi клапанiв аорти i легеневого стовбура пiд час розслаблення; третiй та четвертий тони дуже слабкi не завжди спостерiгаються. При роботi серцевого м’яза утворюються електричнi струми. Їх можна записати у виглядi кривої або так званої електрокардiограми. Цей метод дослiдження має значення для визначення правильної роботи серця i встановлення дiагнозу.
Серцевий м’яз має такi фiзiологiчнi властивостi: збудливiсть, провiднiсть, скоротливiсть, автоматизм. Цей м’яз складається з поперечносмугастих волокон, але на вiдмiну вiд скелетних м’язiв, його волокна сполучаються мiж собою контактами – нексусами, - i тому збудження з будь-якої частини серця може поширюватись на всi м’язовi волокна мiокарда. Серцевий м’яз має здатнiсть сприймат*-. и змiни зовнiшнього середовища i вiдповiдати збудженням.
У нормi м’яз збуджується пiд впливом iмпульсiв спецiалiзованих клiтин серця, тобто без втручання нервової чи ендокринної систем (самовiльно). Ця здатнiсть серцевого м’яза – автоматизм. Росiйський фiзiолог – Кулябко оживив серце дитини, яка померла вiд запалення легенiв, через 20 годин пiсля його смертi, пропустивши через судини серця сольовий розчин (1902), довiв можливiсть пiдтримання життєдiяльностi iзольованого серця.
Скупчення спецiальних клiтин виникає перiодичне збудження називається серцевими центрами автоматiї: один – в стiнцi правого передсердя, другий на межi мiж передсердями та шлуночками. Центри автоматiї виробляють електричнi iмпульси з першого мiсяця ембрiонального життя людини, якi по серцевому м’язу проходять до iнших дiлянок – це провiднiсть. Завдяки нормальному функцiонуванню провiдної системи обидва передсердя або шлуночки серця водночас охоплюються збудженням i тому водночас скорочуються, викидаючи кров.
Автоматiя серця дає змогу пiдтримувати життєдiяльнiсть органiзму навiть при порушеннi дiяльностi нервової системи.
Нервово-гуморальна регуляцiя роботи серця.
Робота серця змiнюється рефлекторно – за участю автономної нервової системи (вегетативної). До серця пiдходять двi пари вiдцентрових нервiв – парасимпатичний i симпатичний. Парасимпатичний (блукаючий нерв) пара вiд довгого гальмує роботу серця.
Без’ядернi пластинки, найменшi з усiх клiтин, безбарвнi, овальної форми, в 1 мм3 – 250 тис, утворюються в червоному кiстковому мозку, живуть 5-8 днiв.
Функцiя: Згортання кровi.
– тромбопластин. У плазмi кровi є неактивний бiлок – протромбiн, який утворюється в печiнцi (в його синтезi бере участь вiтамiн К), коли на нього подiє Сa, що постiйно є у плазмi кровi та тромбопластин, утворюється активний бiлок тромбiн. Тромбiну у кровi здорової людини не буває, iнакше кров згорнулась ще у судинах.
В кровi є неактивний розчинений бiлок фiбриноген, який також продукує печiнка. Сам по собi вiн як i протромбiн не впливає на згортання кровi. Тромбiн каталiзує перетворення фiбрiногену на фiбрин – нерозчинний бiлок, який випадає в осад у виглядi ниток, утворюючи сiтку. Мiж цими нитками затримуються клiтини кровi i щiльно закриває рани, утворюючи згусток. Прискорення зсiдання кровi – тромбоутворення (рпи остеросклiрозi, iнфекцiйної хвороби, стресовий стан). При цьому призначають протизсiднi засоби (антикоогулянiн).
Гiрудин – видiляють п’явки з слиною, гемпарин (печiнка, селезiнка, легенi). Зповiльнене зсiдання кровi при променевiй хворобi, жовтяницi, гемофiлiї приводить до небезпеки крововтрат. Пiдсилюють зсiдання кровi хлористий Са, вiтамiн К, тромбiн.
Будова та робота серця людини. Автоматiя серця.
Нервово-гуморальна регуляцiя серцевого циклу.
Серце – центральний орган серцево-судинної системи, основна функцiя якого – насосна. Це порожнистий м’язовий орган, має форму конуса. Розмiщується в груднiй порожнинi мiж легенями, на 2/3 у лiвiй половинi грудної клiтки. Знизу до нього прилягає дiафрагма. В осiб нормальної будови тiла серце займає косе положення (у худих – вертикально, у гладких – горизонтально).
Маса серця 250-350 г, довжина 14-16 см, товщина 12-15 см. Верхiвка серця спрямована вниз.
Зовнi серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою – перикардом, який оберiгає його вiд перерозтягування при наповненнi кров’ю. Перикард видiляє рiдину, що зволожує серце i зменшує його тертя пiд час скорочення. Серцева сорочка – осердя.
Стiнки серця мають 3 шари:
1. Зовнiшнiй сполучнотканинний шар – епiкард.
2. Середнiй м’язовий шар – мiокард.
3. Внутрiшнiй сполучнотканинний шар – ендокард.
Стiнки лiвого шлуночка товстiшi за рахунок бiльшого розвитку мiокарда (бiльше навантаження).
Поздовжньою перегородкою серце подiлене на праву i лiву частини. У верхнiй частинi розташованi передсердя, а у нижнiй – шлуночки. Мiж передсердями i шлуночками є отвори, якi закриваються клапанами, що пропускають кров тiльки в одному напрямку вiд передсердя до шлуночка.
Мiж шлуночками i артерiями є пiвмiсяцевi клапани (кишеньковi).
дiастолу. При скороченнi передсердь кров переходить у шлуночки, пiсля наповнення яких закриваються стулковi
клапани, починається скорочення шлуночкiв i кров виходить з серця. Скорочення мозку) .
| 
