Беладона Валерiана лiкарська
Реферат
“Беладона.
Валерiана лiкарська”
(опис рослин та особливостi їх вирощування)
Белладонна матриган, матригуна, матридун, матридуна, матрiган, надраголя, надрагуля, нiмечник, нiмиця, нiмиця чорна, одурь сонна, островниця, отровниця, отровниця песя вишня, отруйниця, покшик, райдерево, сонник, царичка, ягода вовча, ягодкабiшена.
Багаторiчна, дуже отрунна трав'яниста рослина з родини пасльонових (Solanaceae). Стебло прямостояче, заввишки до 1—5 м, знизу пряме, вгорi вилкувато-гiллясте, короткозалозисто-пухнасте. Листки черговi, яйцевиднi, загостренi, бiля основи звуженi в короткий черешок, цiлокраї. Квiтки досить великi, поодинокi, рiдше парнi, розташованi в пазухах листкiв, у верхнiй частинi буро-фiолетоiзi або брудно-пурпуровi, ближче до основи зеленувато-жовтi або жовто-бурi. Плiд — двогнiзда приплющено-куляста блискуча чорна багатонасiнна ягода з зеленою чашечкою. Цвiте в червнi—липнi, плоди дає в липнi—серпнi.
в
(гiосцин), глюкозид метилескулiн, аспарагiн, смолистi речовини. Корiнь мiстить до 1. 5% алкалоїду, в основному гiосциамiну, глюкозид метилескулiн i до 12% дубильних речовин.
захворюваннях, а також при отруєннi морфiєм. Гiосциамiн розширює зiницi.
Винний вiдвар коренiв призначають при паркiнсонiзмi.
З коренiв i листкiв одержують атропiн.
Збирання. Листки збирають в перiод цвiтiння, в червнi—липнi, 3—4 рази, в мiру їх вiдростання. Общипують бiля основи листкової пластинки. Сушать негайно в тiнi.
Корiння збирають звичайно восени (вересень—жовтень) з рослин другого року. Заготовляють тiльки м'ясистi, соковитi, бiчнi коренi, видаляючи дерев'янисту основу головного кореня. Сушать в затiнених, добре провiтрюваних мiсцях.
Вся рослина отруйна, що слiд враховувати пiд час її збирання i сушiння: не торкатися носа, очей, губ, а пiсля закiнчення роботи мити руки.
Агротехнiка. Белладонна вологолюбна рослина. На першому роцi росте повiльно, а на другому І в наступнi роки дає потужнi кущi i коренi. Оптимальнi умови проростання насiння коливаються в межах 20—25°С. Сходи розвиваються повiльно. Надземна частина рослини повнiстю вiдмирає уже при температурi —4—5°, а при потеплiннi знову вiдростає з кореневої шийки.
Пiд белладонну, згiдно з даними Г. Н. Котукова (1964), слiд вiдводити родючi дiлянки, захищенi вiд вiтрiв i вимерзання з помiрно пiдвищеною вологою. Добрi врожаї белладонна дає на окультурених грунтах з середнiм i легким механiчним складом, з мiцною структурою. Хорошi результати дає в присадибних сiвозмiнах: овочевих, кормових, лучних.
Добрими попередниками е: чистий пар, озимi, що йдуть по удобреному пару, просапнi культури, пiд якi вносили добрива.
Обробiток грунту починають з оранки на зяб на глибину 25— 27 см, а
на грунтах з мiлким орним шаром — на повну його глибину плугом з передплужником. При висiваннi белладонни весною пар восени переорюють.
т/га
гною, 60 кг
азоту, 60 кг
фосфору i 60 кг/га
калiю. Якщо белладонна йде по удобреному попереднику, норму гною можна скоротити до 20 т/га,
а в нечорноземнiй зонi збiльшити до 40 т/га.
При внесеннi добрив весною гнiй рекомендується замiнювати перегноєм, зменшуючи при цьому норму вдвоє.
розсадниках.
Основнi способи розмноження — ранньовесняний i зимовий посiви. Норма висiву насiння при весняному висiваннi — 8
глибина загортання—1—3 см см
i 4 кг/га
при квадратно-гнiздовому способi сiвби. Сiють весною стратифiкованим, а на зиму — нестратифiкованим насiнням пiзно восени. Норма висiву на зиму збiльшується до 9—10 кг/га.
Для вирощування белладонни однорiчними коренями закладають спецiальнi розсадники, висiваючи насiння в борозенки на вiдстанi 15—20 см.
Сходи проривають, залишаючи по 2—3 рослини в букетi через кожнi 20 см.
Однорiчнi коренi восени викопують, зв'язують пучками i зберiгають в погребах, буртах або траншеях. Ранньою весною пiдготовленi коренi висаджують на постiйнi мiсця з площею живлення 60X30 см,
а на бiльш родючих землях — 60X60 см.
Перед появою сходiв плантацiї розпушують культиваторами в двох напрямках. Протягом лiта потрiбно провести не менше чотирьох—п'яти таких розпушень. Влiтку рослини пiдживлюють органiчними (5—6 т/га
гноївки або 4—5 ц/га
курячого послiду) i мiнеральними добривами (25—ЗО кг
азотних, '25—30 кг
фосфорних i 25—30 кг,га
дiючої речовини калiйних).
Листки з плантацiй першого року збирають 2—3 рази протягом лiта; восени при сприятливих умовах рослину викопують.
Урожай сухих листкiв на першому роцi культури досягає З—4 ц/га,
на другому i в наступнi роки — 8—10 ц/га,
а урожай трави — 15 ц/га.
Насiннi дiлянки закладають однорiчними коренями, а при вiдсутностi коренiв на звичайних плантацiях видiляють площi з добрим травостоєм. Ягоди белладснни збирають пiсля повного достигання в кiлька прийомiв, очищають вiд м'якуша. Урожай насiння з 2—3-рiч-них плантацiй коливається вiд 1 до 2 ц/га.
Валерiана лiкарська
(Valeriana officinalis L.). Росiйська назва — валерьяналекарственная; мiсцева — аве-р'ян, бедренець, бидрець, болячник, булдир'ян, булуго-лова, булюголова, вадрiян, варер'ян, варагушня, вiдкас-ник, грудовка, делян, делянзiлля, домобильник, зiлля болячкове, зiлля чортове, зоря;лiсна, канфора, каташник, кашир, козелок, козлик, козляк, корiння трясовичне, корiнь очний, корiнь лихорадочный, кумплига, лаве-р'ян, ладан кошачий, лихоманник, марiян, мар'ян, ма-р'янка, мар'ян-корiнь, маун аптечний, меднолан, м'ягун, оверяылiкарський, оделен, оделян, одеян, одоленлiкарський, одолян, одхасник, отношник, павучки, переполох, поганник, п'ятошник, ребро адамове, ребро бiсове, ребро дiдьче, самар'я, сем'яшник, серпiй глухий, смердючка, стоян, трава котяча, трава лихорадочна, трава трясовична, хадрейник.
Багаторiчна трав'яниста рослина з родини валерiанових (Valeriаnасеае). Вид (V. officinalis) так званий збiрний. Систематики подiляють його на кiлька видiв i рiзновидностей. У нас зустрiчаються: валерiана вузьколиста (V. angustifoliaTausch.), що росте на гiрських схилах i скелях; валерiана болотна (V. palustrisKr.), ЩО росте на болотах; валерiана висока (V. excelsaPoiret), що росте на берегах рiчок, вологих мiсцях, тiнистих скелях. Всi цi види вiдрiзняються за кiлькiстю листкiв, за опушенням i кореневою системою. Всi вони лiкарськi.
Валерiана лiкарська — висока (60—150 см)
рослина. Стебло звичайно одиничне, пряме, голе або внизу пухнасте. Всi листки дорослої рослини непарноперистi. Суцвiття — велике, у виглядi щитковидного пiвзонтика з дрiбними рожево-бiлими пахучими "квiтками. Плiд — дрiбна сiм'янка, вгорi з десятипроменевим перистим чубком. Цвiте в червнi—липнi.
Росте, як уже зазначалось вище, на вологих мiсцях, сирих луках, по болотах, в заплавах рiчок, мiж чагарниками, а також культивується.
Застосування. Валерiана найбiльш популярна лiкарська рослина. З лiкувальною метою використовують кореневище з коренями (Rhizomaetradixvalerianae). Вони мiстять 0,5—1,7% ефiрного масла, яке мiстить до 20% камфену i пiнену; багато алко-голiв — борнеол, 9,5%борнилестеру; кислоти — iзовалерiанову, мурашину, оцтову i масляну, вiльну iзовалерiанову, алкалоїди — ва-лерин i хатинiн. Останнiм часом як основну дiючу речовину валерiани вiдзначають найдений в нiй метилпiрилкетон (3. Блажек та iн.).
Валерiана дiєю ряду своїх складових частин заспокоює нервову систему. Крiм того, вона застосовується як збуджуючий засiб при послабленнi серцевої дiяльностi, а також при деяких хворобах нервової системи у виглядi капель в нiс.
Настої кореневища з коренями (6—10 г
на 200 г кольках.
Пiдземну частину валерiани викопують всю (кореневище разом з численними коренями). Викопанi коренi струшують вiд землi, звiльняють вiд надземних частин i швидко промивають в холоднiй водi. Пiсля цього пров'ялюють на вiльному повiтрi, пiд накриттям або на горищi пiд залiзним дахом, а потiм досушують у звичайних печах при температурi не вище 35—40°.
Валерiана добре пристосовується до умов середовища, тому росте на рiзноманiтних грунтах, в рiзних клiматичних умовах. Як вологолюбна культура вона витримує грунти з пiдвищеною вологiстю. Найбiльш сприятливi для валерiани середнi чорноземи, супiщанi i легкi суглинистi структурнi грунти з достатньою кiлькiстю перегною (Г. Н. Котуков, 1964). Добрими попередниками є чорний пар, просапнi й озимi культури, а також культури по удобрених парах.
см,
а на пiдзолистих грунтах — на повну глибину орного шару плугом з передплужником. Весною грунт, зораний на зяб, боронують в 2—З слiди, перед сiвбою культивують i знову боронують. Для вирощування валерiани розсадою культивацiя з боронуванням повторюється в мiру потреби.
Пiд зяблеву оранку вносять 40 т/га
гною, що значно збiльшує урожай коренiв валерiани. Мiнеральнi добрива з розрахунку 15 кг/га
азоту, 45 кг/га
фосфору i 45 кг/га
калiю також пiдвищують урожай коренiв. Якщо валерiана йде по неудобреному попереднику, рекомендується вносити 30—40 т/га
перепрiлого гною разом з мiнеральними добривами в кiлькостi: фосфору — 40—50
азоту i калiю — по 25—30 кг/га.
Розмножується валерiана шляхом безпосереднього висiвання насiння в грунт i шляхом попереднього вирощування розсади.
Насiння валерiани можна зiбрати в кiнцi липня з дикорослих рослин. Достигає насiння валерiани неодноразово: на одному й тому ж пагонi насiння знизу достигає повнiстю i осипається, вище починає наливатися, а на вершку ще цвiте.
Висiвати валерiану можна в 3 строки: пiзно восени — пiд зиму, весною i влiтку (ширина мiжрядь 50—60 см).
Норма висiву насiння: 7—8 кг/га вiдстань мiж рослинами була не меншою 3—4 см.
Розсадники закладають свiжозiбраним насiнням в липнi—серпнi. Весною наступного року або в кiнцi лiта розсаду висаджують на постiйнi мiсця при мiжряддях в 50—60 см
i вiдстанi мiж рослинами в рядках 20—25 см.
Догляд за плантацiями полягає в розпушуваннi мiжрядь, прополцi бур'янiв i пiдживленнi.
ц/га
коренiв i кореневищ.
|
