Історiя розвитку педiатрiї в Українi
Реферат на тему:
ПЛАН
Вступ
1. Зародження педiатрiї на українських землях
2. Розвиток педiатрiї в Українi як окремої науки
3. Важливi складовi педiатрiї в Українi
4. Сучаснi проблеми та перспективи розвитку педiатрiї в Українi
Вступ
Кожний народ повноцiнно живе i розвивається тiльки у разi повноцiнного забезпечення умов для росту i всебiчного розвитку свого майбутнього – пiдростаючого поколiння. Це може бути забезпечене лише за необхiдних побутових умов i сучасного рiвня медичного обслуговування.
особливостей органiзму дитини.
1. Зародження педiатрiї на українських землях
Початок розвитку педiатричних знань вiдноситься до глибокої давнини. Медичне обслуговування дiтей проводилось з найдавнiших часiв iснування людства на планетi. Пильна увага придiлялась цьому питанню в часи Київської Русi, куди знання та досвiд медичного обслуговування дiтей проникали з Грецiї та Риму.
У стародавнiх рукописах є чiткi поради щодо догляду i вигодовування дiтей, лiкування дитячих хвороб. Славнозвiсний Гiппократ (460-372рр до н. е.) написав книгу “Про природу дитини”, в якiй придiляв увагу особливостям росту i розвитку дитини, зокрема новонародженої дитини та дитини грудного вiку.
перебiгу.
Визначним ученим був узбецький лiкар Авiценна. Серед його книжок найвидатнiшими є “Канон медичної науки” i “Книга зцiлення” (1010-1020рр.).
У “Канонi медичної науки” вчений детально зупиняється на вигодовуваннi дiтей, ставленнi матерi до своєї дитини, особливо раннього вiку, що на його думку , допомагає формуванню характеру та здоров’я дитини, її загартовуванню. Докладно зупиняється на характеристицi рiзних хвороб у дiтей, методах їх дiагностики та лiкування. Ця книга протягом багатьох столiть була головним пiдручником для пiдготовки лiкарiв в європейських медичних школах.
Онука Володимира Мономаха Євпраксiя займалася лiкуванням при княжому дворi. Вона вийшла замiж за вiзантiйського iмператора i переїхала до Константинополя, де прийняла iм’я Зої.
У Вiзантiї вона продовжувала займатися медициною i лiкуванням. Євпраксiя написала книжку грецькою мовою, в якiй виклала весь свiй досвiд з медицини, i яка, по сутi є медичною енциклопедiєю. Вона охоплює питання терапiї, фармакологiї, акушерства, проблеми новонароджених дiтей. Ця книга зберiгається у Флоренцiї.
2. Розвиток педiатрiї в Українi як окремої науки
І аж до другої половини ХІХ ст. педiатрiя розвивалась поряд з акушерством i гiнекологiєю.
Засновником педiатрiї, як окремої науки, вважається Степан Хомич Хотовицький (1796-1889рр.), українець за походженням, професор медико-хiрургiчної академiї в Петербурзi. Завдяки його наполегливим вимогам, педiатрiя була вiдокремлена вiд акушерства в окрему науку.
Органiзм дитини суттєво вiдрiзняється вiд органiзму дорослої людини не тiльки за розмiрами, а й тим, що вiн постiйно росте, розвивається i вдосконалюється. Це мають урахувати не лише батьки та родичi, а й тi, хто дослiджує рiст, розвиток дитини, а також доглядає за нею.
Видатним педiатром був також українець за походженням О. А. Кисiль, який народився в Києвi (1859-1938рр.) та закiнчив Київський унiверситет св.. Володимира. Вiн опублiкував величезну кiлькiсть наукових праць (понад 600), де були висвiтленi питання туберкульозу, ревматизму, iнфекцiйних хвороб у дiтей.
iсторiї педiатрiї та дитячої гiгiєни. Його “Курс лекцiй з хвороб дитячого вiку” (1887р), по сутi, був першим повноцiнним пiдручником з педiатрiї в Українi. Учений працював у галузi антенатальної профiлактики, гiгiєни дiтей, з’ясування етiологiї та патогенезу дитячих iнфекцiйних хвороб. Вiн довiв вплив соцiально-економiчних умов на розвиток рахiту i рiвень дитячої смертностi, а також необхiднiсть заходiв щодо охорони здоров’я матерi для нормального розвитку дитини.
В 70 роки ХІХ ст. починає свою науково-педагогiчну дiяльнiсть Нiл Федорович Фiлатов.
Фiлатов вперше почав лiкувати дифтерiйною сироваткою дiтей, хворих на дифтерiю. Майже всi працi Н. Ф. Фiлатова були виданi iноземними мовами.
Першу в Українi кафедру дитячих хвороб було органiзовано в 1889 роцi при Київському унiверситетi св. Володимира. В 1920 роцi – Київський медичний iнститут. І тiльки в 1930 роцi при медiнститутi було вiдкрито факультет охорони материнства i дитинства.
Значну роль у розвитку педiатрiї в Українi вiдiграли вченi, як то Т. Н. Сперанський, М. С. Маслов, О. Ф. Тур, О. М. Хохол та iншi.
Дiяльнiсть Т. Н. Сперанського була спрямована на вирiшення питань в галузях неонатологiї, алергiї, захворювань травного каналу та органiв системи дихання.
Науковi працi М. С. Маслова були присвяченi вигодовуванню здорової дитини раннього вiку.
Її наукова дiяльнiсть (1945-1964рр.) була спрямована на вдосконалення вигодовування дiтей 1-го року життя. Багато наукових праць О. М. Хохол присвятила захворюванням травної системи, нирок i шкiри у дiтей.
найактуальнiшi проблеми педiатрiї, розвивали славнi традицiї видатних педiатрiв.
Значний внесок у розвиток педiатричної науки та вдосконалення медичного обслуговування дiтей i майбутнiх матерiв належить Українському НДІ педiатрiї, акушерства та гiнекологiї АМН України. Вiн є провiдним науковим закладом України, який протягом багатьох рокiв здiйснює органiзацiю i координацiю науково-дослiдних робiт, спрямованих на вивчення проблем охорони здоров’я матерi i дитини.
3. Важливi складовi педiатрiї в Українi
Важливе значення у полiпшеннi медичної допомоги населенню мають середнi i молодшi медичнi працiвники. Фельдшер i медична сестра не просто першi помiчники лiкаря, вони – одна з основних ланок охорони здоров’я.
Професiя середнього медичного працiвника потребує чiткого виконання призначень лiкаря, спостережливостi, винахiдливостi в складних ситуацiях, спiвчуття, чуйностi i милосердя.
Квалiфiкований середнiй медичний працiвник має бути обiзнаний з наданням лiкувально-профiлактичної допомоги дiтям, з особливостями будови i функцiонуванням дитячого органiзму, роботи клiнiки, лiкування i профiлактики захворювань, принципами надання невiдкладної допомоги при загрозливих станах у дiтей.
Надзвичайно актуальними є питання рацiонального вигодовування дiтей першого року життя й органiзацiї харчування в рiзних вiкових групах, диспансерiзацiїї дiтей.
Вмiння спiлкуватись в професiї середнього медичного працiвника повинно займати провiдне мiсце. Кожний крок повинен бути помiркованим i зваженим. Це дозволить завоювати авторитет батькiв i родичiв, щоб спiльними зусиллями сприяти розвитку дитини, органiзувати догляд з урахуванням вiкових особливостей.
Останнiх шiстнадцять рокiв, рокiв незалежностi, виникло багато проблем, якi необхiдно вирiшувати в Українi, в тому числi i в медицинi. Зараз поширилась можливiсть спiвробiтництва та обмiну досвiдом з закордонними вченими i лiкарями, що позитивно сприятиме новим успiхам в охоронi здоров’я пiдростаючого поколiння i стане надiйним гарантом мiцного здоров’я дитячого населення.
4. Сучаснi проблеми та перспективи розвитку педiатрiї в Українi
Через реформу медичної освiти в нашiй країнi протягом 6 рокiв не проводився випуск лiкарiв-педiатрiв, що не могло не позначитися на станi пiдготовки висококвалiфiкованих лiкарiв-педiатрiв.
Аналiз кадрового забезпечення педiатричної служби України свiдчить про її недостатню укомплектованiсть, рiвень якої постiйно зменшується. Так, навiть по м. Києву в середньому загальна укомплектованiсть штатних лiкарських посад лiкарями-педiатрами становить 70-75%. Бiльше того, майже 30% лiкарiв-педiатрiв – це пенсiонери, майже третина з яких – особи вiком понад 70 рокiв.
Ще бiльш тривожна ситуацiя з лiкарями-педiатрами, якi працюють у дошкiльно-шкiльних закладах мiста. Укомплектованiсть цих закладiв лiкарями-педiатрами становить 68,9%, причому серед них осiб пенсiйного вiку – 61,2%. Деякi дитячi полiклiнiки м. Києва укомплектовано лiкарями-педiатрами лише на 20-30%.
По Українi в цiлому лише протягом 2003 р. кiлькiсть лiкарiв-педiатрiв зменшилася на 1600 осiб, а за останнiх 15 рокiв – майже на половину. У деяких районах України працює по одному лiкарю-педiатру. Деякi обласнi держадмiнiстрацiї, розумiючи складнiсть ситуацiї, на своєму рiвнi приймають рiшення про надання пiльг лiкарям-педiатрам.
– до 1000 i бiльше дiтей на одного лiкаря-педiатра (в середньому по м. Києву – 1010 дiтей на одного дiльничного лiкаря-педiатра), що створює надзвичайно складнi умови для надання високоякiсної медичної допомоги дитячому населенню мiста. Звичайно, за таких умов проводити профiлактичну роботу, спрямовану на збереження здоров’я дiтей, практично неможливо.
Необхiдно розробити сучасну модель лiкаря-педiатра, яка б ураховувала, що педiатр значно бiльше часу витрачає на непродуктивну працю, оскiльки, зазвичай, надає двi послуги – дитинi та кому-небудь iз батькiв. Без цього медична допомога не лише не має сенсу, але й порушує права сiм’ї, що несе вiдповiдальнiсть за здоров’я дiтей. Таким чином, надання медичної допомоги кому-небудь iз батькiв слiд вiднести до виробничої працi, а будь-яка праця вимагає часу, а отже, й оплати.
Безперечно, основний напрям педiатрiї – це профiлактика, i завдання педiатра – допомогти сiм’ї виростити здорову дитину. Якщо ми думаємо про майбутнє, то займатися цiєю проблемою слiд сьогоднi. Адже в дитини не буде iншої можливостi для нормального росту та розвитку, їй не можна сказати: «Почекай до кращих часiв». Життя, здоров’я та розвиток дитини повнiстю залежать вiд навколишнього свiту, який створюється сiм’єю, державою, суспiльством. Звiдси випливає, що потреби дитини мають входити до сфери соцiально-економiчної полiтики держави. При цьому принципово важливо, щоб обов’язки держави стосовно дiтей були орiєнтованi не на мiнiмальне, як сьогоднi, а на максимальне забезпечення їхнiх потреб у галузi охорони здоров’я.
Отже, найважливiшим прiоритетом повинна стати профiлактика – змiщення акцентiв iз хворої дитини на здорову. Про це йдеться давно. Адже лiкарня, за висловом професора І. М. Воронцова, здатна лише врятувати життя дитини. Здоров’я ж створюється в умовах полiклiнiчного спостереження. Перехiд вiд системи, орiєнтованої на хвору дитину, до прiоритету профiлактики та збереження здоров’я може стати запорукою успiху.
Ще однiєю надзвичайно важливою проблемою є шкiльна педiатрiя. Є данi, що за перiод навчання в школi група здорових дiтей зменшується на 50%, а кiлькiсть осiб iз хронiчними захворюваннями збiльшується на 30%. Отже, школа перетворюється на фактор, що руйнує здоров’я. Зважаючи на це, слiд вiдновити статус освiтнього закладу як установи, покликаної ростити психiчно й фiзично здорових громадян, формувати потребу в здоров’ї.
упорядкування та економiчно бiльш рентабельне використання стацiонарного фонду з акцентом на його подальшу спецiалiзацiю, розвиток форм, що замiнюють стацiонари. Традицiйна дитяча лiкарня, створена за моделлю 60-х рр. минулого столiття, нинi має перетворитися. Адже штатнi нормативи, затвердженi в 1970-х рр., безнадiйно застарiли. У стацiонарах не передбачено умов для перебування матерiв, госпiталiзованих для догляду за дiтьми. Нашi лiкарнi закритi для батькiв. Якщо ми визнаємо силу закону, моралi, цю практику слiд змiнювати, адже вiдповiдно до законодавства дитина будь-якого вiку має право перебувати в лiкарнi з одним iз батькiв. До речi, в деяких дитячих стацiонарах, де дiти госпiталiзуються разом iз мамами, як-то кажуть, «пiшли далi» – почали надавати медичну допомогу й матерям.
Подальше полiпшення надання медичної допомоги дiтям неможливе без широкого впровадження нових методiв дiагностики, лiкування та профiлактики, якi грунтуються на принципах доказової медицини.
Аналiз сучасних тенденцiй розвитку науки переконливо свiдчить, що в XXI столiттi прогрес у галузi клiнiчної педiатрiї визначатиметься активним мiждисциплiнарним вивченням причин виникнення та клiтинно-молекулярних механiзмiв перебiгу захворювань, а також широким запровадженням у практику методiв молекулярної, клiтинної та бiохiмiчної генетики, морфологiї, бiохiмiї, фiзiологiї та iнших фундаментальних дисциплiн.
Вiдносно перспективних напрямiв наукових дослiджень у галузi клiнiчної педiатрiї, то в найближчi роки доцiльно:
– вивчити стан основних функцiональних систем, механiзми адаптацiї та адаптивну норму в дiтей, включаючи недоношених i пiдлiткiв у перiод постнатального онтогенезу в рiзних соцiально-екологiчних умовах;
– науково обгрунтувати й розробити комплекснi критерiї оцiнки стану здоров’я дiтей, стандартизувати протоколи комплексної оцiнки стану здоров’я дитячого населення рiзних вiкових груп i створити систему монiторингу здоров’я дiтей у регiонах iз рiзними соцiально-економiчними та екологiчними умовами;
– обгрунтувати епiдемiологiчнi та клiнiко-статистичнi показники для формування системи монiторингу стану здоров’я дiтей, що визначають фактори його ризику;
– розробити комплекси бiометричних показникiв (нервово-психiчного розвитку, середнiх статистичних показникiв фiзичного розвитку, периферичної кровi, iмунної системи тощо) для кожного критичного перiоду розвитку дiтей;
– оцiнити особливостi фактичного харчування дiтей критичних груп (1-й рiк життя, молодший шкiльний, пiдлiтковий вiк), оцiнити його вплив на формування здоров’я дiтей та показати його взаємозв’язок iз розвитком поширених хвороб дитячого вiку, а також розробити методи харчової та медикаментозної корекцiї недостатностi харчування;
– вивчити фактори ризику розвитку соцiально значущих хвороб i розробити новi профiлактичнi технологiї, що забезпечать пiдвищення адаптацiйних резервiв дiтей до несприятливих умов навколишнього природного та соцiального середовища;
– розробити скринiнг-програми виявлення вродженої, спадкової та набутої патологiї, а також комп’ютеризованi програми масових профiлактичних оглядiв дiтей i пiдлiткiв;
– розробити новi алгоритми дiагностики й терапiї рiзних захворювань перiоду новонародженостi, що передбачають зниження медикаментозного навантаження на недоношених дiтей;
– науково обгрунтувати стандарти надання медичної допомоги та розробити протоколи дiагностики й лiкування соцiально значущих захворювань дитячого вiку;
– вивчити сучасну етiологiчну структуру iнфекцiйної патологiї у дiтей та розробити ефективнi методи профiлактики й лiкування, придiливши особливу увагу проблемi вакцинопрофiлактики;
стилю;
– розробити науковi основи фiзичного виховання, початкової, професiйної освiти та пiдготовки до працi й служби в армiї, а також створити стiйку систему управлiння здоров’ям дiтей i пiдлiткiв у закладах освiти;
– розробити новi форми амбулаторно-полiклiнiчної та стацiонарної допомоги, нормативи, функцiональнi обов’язки дiяльностi лiкаря-педiатра та удосконалити систему надання медичної допомоги дiтям i пiдлiткам;
– удосконалити систему додипломної та пiслядипломної пiдготовки спецiалiстiв у медичних та педагогiчних вузах iз проблем росту й розвитку здорової дитини, навчальнi програми й посiбники, особливо для пiслядипломної пiдготовки, з питань профiлактики, дiагностики та лiкування рiзних захворювань дитячого та пiдлiткового вiку, створити iнформацiйнi та навчальнi комп’ютернi системи з основних роздiлiв педiатрiї.
Список використаної лiтератури
1. Історiя медицини. В 2-х тт. – К., 2000.
| 
