з дисциплiни: «Вiкова фiзiологiя та валеологiя»
на тему:
«Вiковi особливостi серцево-судинної системи»
План роботи:
Вступ
Розвиток серцево-судинної системи
Вiковi змiни серцево-судинної системи
Стан серцево-судинної системи впродовж старiння
Вступ
Кровоносна система кисень, живильнi речовини, солi, гормони i iншi життєво необхiднi речовини до всiх органiв тiла. Крiм того, кровоносна система повертає кров вiд тканин до тих органiв, де вона може збагатити живильними речовинами, а також до легенiв, де вiдбуваються її насичення киснем i звiльнення вiд диоксиду вуглецю (вуглекислого газу). Нарештi, кров повинна омивати ряд особливих органiв, таких, як печiнка i нирки, якi нейтралiзують або виводять кiнцевi продукти метаболiзму. Накопичення цих продуктiв може привести до хронiчного нездужання i навiть до смертi.
Складовi частини кровоносної системи.
В найзагальнiшому виглядi ця транспортна система складається з м'язового чотирикамерного насоса (серця) i багатьох каналiв (судин), функцiя яких полягає в доставцi кровi до всiх органiв i тканин i подальшому поверненнi її до серця i легенiв. По головних складових цiєї системи її називають також серцево-судинною, або кардiоваскулярною.
Кровоноснi судини
дiляться на три основнi типи: артерiї, капiляри i вени
.
Артерiї несуть кров вiд серця. Вони розгалужуються на судини все меншого дiаметра, по яких кров поступає у всi частини тiла. Ближче до серця артерiї мають найбiльший дiаметр (приблизно з великою палець руки), в кiнцiвках вони розмiром з олiвець.
В самих найвiддаленiших вiд серця частинах тiла кровоноснi судини такi малi, що помiтнi лише пiд мiкроскопом. Саме цi мiкроскопiчнi судини, капiляри, забезпечують клiтки киснем i живильними речовинами.
Пiсля їх доставки кров, навантажена кiнцевими продуктами обмiну речовин i диоксидом вуглецю, прямує в серцi по сiтi судин, званих венами, а з серця – в легенi, де вiдбувається газообмiн, в результатi якого кров звiльняється вiд вантажу диоксиду вуглецю i насищається киснем.
В процесi проходження по тiлу i його органам якась частина рiдини через стiнки капiлярiв просочується в тканинi.
Ця опалесцююча рiдина, що нагадує плазму, називається лiмфою
. Повернення лiмфи в загальну систему кровообiгу здiйснюється по третiй системi каналiв – лiмфатичним шляхам, якi зливаються в крупнi протоки, що впадають у венозну систему в безпосереднiй близькостi вiд серця.
тканинної рiдини в кров. Прозора безбарвна рiдина, що заповнює лiмфатичну систему i протiкає через неї, називається лiмфою. (Лiмфа, що вiдтiкає вiд кишечника, мiстить крапельки жиру, якi додають їй молочно-бiлий колiр.)
Лiмфатичнi судини впадають в два головнi лiмфатичнi стовбури, розташованi в областi грудної клiтки, – права лiмфатична протока i грудна протока. Останнi впадають у вени поблизу ключицi, об'єднуючи, таким чином, лiмфатичну i кровоносну системи.
капiляри i таким чином вiддаляється. Рiдина (тепер вона називається лiмфою), потрапивши в лiмфатичну систему, просувається в нiй в основному за рахунок скорочень скелетних м'язiв i м'язiв внутрiшнiх органiв, а також коливань тиску в груднiй порожнинi при диханнi. Клапани в лiмфатичних судинах, проникнi для протоку лiмфи лише в одну сторону, вони забезпечують його потрiбний напрям.
Накопичення тканинної рiдини виявляється у виглядi набрякiв; приклад тому – набряки кiсточок у жiнок при вагiтностi, коли крупний плiд в матцi перешкоджає нормальному вiдтоку лiмфи вiд нiг. Інший приклад – поширена в тропiках т. з. слоняча хвороба: що викликає її паразитичний черв'як (нематода Wucheria bancrofti розмiрiв.
Імунiтет i фiльтрацiя.
Лiмфоцити, що вiдносяться до бiлих клiтин кровi, циркулюють в лiмфi i кровi i складають переважаючий тип клiтин лiмфоїдних органiв. В їх функцiю входить формування iмунної вiдповiдi на що упровадилися в органiзм бактерiї i вiруси. Крiм того, вони оберiгають вiд розвитку ракових захворювань, знищуючи аномальнi клiтки у мiру їх виникнення в органiзмi.
Лiмфоцити
утворюються в кiстковому мозку iз стовбурних клiтин (клiтин-попередникiв). Будучи незрiлими, вони виходять з кiсткового мозку i потрапляють до первинних лiмфоїдних органiв, де завершують розвиток. До первинних лiмфоїдних органiв вiдносять тимус (вилочкову залозу), кiстковий мозок (деякi лiмфоцити залишаються в кiстковому мозку i дозрiвають в ньому), пейеровi бляшки в кишечнику i т. з. фабрiцiєву сумку у птахiв. Знаходячись в цих органах, лiмфоцити пiддаються певному вiдбору, i дозрiвають тiльки тi з них, якi реагують на чужорiднi речовини (антигени), а не на нормальнi тканини органiзму.
Лiмфатичнi вузли розташованi по ходу лiмфатичних судин i фiльтрують протiкаючи лiмфу. У людини їх налiчується понад 400. Будь-якi частинки, що потрапили в лiмфу, затримуються у вузлах i стикаються з лiмфоцитами.
Селезiнка продукцiї антитiл; отже, вона реагує на чужорiднi речовини, циркулюючi в кровi.
Іншi важливi лiмфоїднi тканини включають кiстковий мозок i лiмфоїднi тканини на поверхнях тiла, такi, як пейеровi бляшки i мигдалини. Однi пейеровi бляшки є первинними лiмфоїдними органами, iншi – вторинними; функцiя останнiх – уловлювання чужорiдних речовин, що потрапляють в органiзм через кишечник.
Аналогiчнi скупчення лiмфоїдної тканини зустрiчаються на заднiй стiнцi гортанi (мигдалини) i вистилають бронхи, що несуть повiтря до легенiв.
B-клiтини, потрапляючи до вторинних лiмфоїдних органiв, бiльше не мiгрують i залишаються в них. Т-клiтини, навпаки, циркулюють в органiзмi постiйно, вони виходять з лiмфатичних вузлiв i разом з лiмфою поступають в кровотiк. Через деякий час, опинившись в кровоносних капiлярах лiмфатичних вузлiв, вони проходять через стiнку капiлярiв i знову потрапляють в лiмфатичний вузол. Таким чином, Т-клiтини безперервно циркулюють мiж кров'ю i лiмфою.
Імунiтет,
здатнiсть органiзму людини i тварин специфiчно реагувати на присутнiсть в ньому якоїсь речовини, звичайно чужорiдного. Ця реакцiя на чужорiднi речовини забезпечує опiрнiсть органiзму, а тому надзвичайно важлива для його виживання. В основi реакцiї лежить синтез спецiальних бiлкiв, т. з. антитiл, здатних вступати в з'єднання з чужорiдними речовинами – антигенами. Наука, що вивчає механiзми iмунiтету, називається iмунологiєю.
У минулому термiн «iмунiтет» вiдносився лише до реакцiй, направлених проти мiкроорганiзмiв. В даний час вiн застосовується для позначення реакцiй органiзму на будь-якi антигени.
Антиген – це звичайно крупна молекула або комбiнацiя молекул, що iндукує утворення антитiл. Антигенними властивостями володiють бiлки (особливо, якщо вони мiстять певнi амiнокислоти типу тирозину) i полiсахариди (великої молекулярної маси) всiх живих органiзмiв. Молекули, якi не викликають утворення антитiл, але проте здатнi зв'язуватися з ними, називають гаптенами або неповними антигенами.
В процесi зростання i старiння органiзму продукування антитiл в органiзмi знижується, а завдяки цьому знижується i захисна реакцiя.
Розвиток i вiковi особливостi серцево-судинної системи
з двухшаровою стiнкою. Надалi шляхом поступового перетворення внутрiшнiй шар трубки органiзовує ендокард, а зовнiшнiй шар – мiокард i епiкард. В процесi зростання трубка з подовженої переходить в S-образну. Далi ця зiгнута трубка зазнає дуже складнi змiни вiдносно положення, розмiрiв, зовнiшньої форми i будови порожнини. Усерединi її порожнини з'являються перегородки, що роздiляють серце на чотири камери. Усерединi камер з потовщень ендокарду утворюються атрiовентрикулярнi клапани i заслiнки.
В процесi розвитку серце поступово з шийної областi опускається в грудну, де залежно вiд вiку мiняє своє положення. У новонародженого серце займає поперечне положення i вiдтiснене назад збiльшеною вилочковою залозою. Крiм того, збiльшена печiнка зумовлює високе стояння серця: його верхiвка проектується на рiвнi четвертого мiжребер’я злiва, до 5 рокiв вона розташована на рiвнi п'ятого мiжребер’я, до 10 рокiв майже досягає рiвня верхiвки дорослої людини.
Передсердя i шлуночки розвиваються нерiвномiрно. У новонародженого i в першi мiсяцi грудного вiку зростання передсердя протiкає бiльш iнтенсивно, нiж зростання шлуночкiв; на другому роцi життя зростання їх загалом однакове.
Починаючи з 10-рiчного вiку, навпаки, шлуночки випереджають в зростаннi передсердя; при цьому бiльш iнтенсивно протiкає зростання лiвого шлуночка. З кiнця першого року серце починає розташовуватися в косому положеннi. Маса серця у новонародженого в середньому 24 г, до 8 мiс. вона подвоюється, до 2-3 рокiв – збiльшується в 3 рази, до 5 рокiв – в 4 рази; в перiод статевого дозрiвання спостерiгається посилення зростання серця. Кровоноснi судини, елементи кровi – вся кровоносна система утворюється з мезобласту, з клiток мезенхiми. Закладка судин вiдбувається в двох мiсцях: в кров'яних островах зовнi тiла ембрiона, i усерединi нього; обидвi цi системи судин на 3-й тижню розвитку з'єднуються, але в подальшому розвитку першi редукуються. Розвиток судин вiдбувається одночасно з розвитком серця. Мезенхiмнi клiтини в ходi розвитку перетворюються на ендотелiй – внутрiшнiй шар кожної судини; надалi вiн оточується ще двома шарами: середнiм – м'язовим i зовнiшнiм – з’єднувальним; обидва вони розвиваються також з мезенхiми.
У новонародженого є тi ж судини, що i у дорослого. Ряд їх вiдрiзняється положенням, вiдношенням до сусiднiх органiв, розмiрами їх кола, особливостями в будовi стiнки, ступенем розвитку. Наприклад, коло легеневого стовбура бiльше, нiж коло аорти. Дуга аорти у новонародженого розташована бiльш горизонтально, нiж у дорослого. Загальна сонна артерiя у новонароджених по своєму ходу не пряма, як у дорослого, а з деякою опуклiстю назад i зовнi. Мiсце її роздiлення на зовнiшню i внутрiшню соннi артерiї розташовується значно вище (на рiвнi II шийного хребця), нiж у дорослого; надалi воно поступове опускається. Нирковi артерiї i вени у новонародженого залежно вiд положення нирок також розташовуються криво, а надалi з опусканням нирок приймають горизонтальне положення.
бiльш прямолiнiйнi i клапани недостатньо розвинутi.
Лiмфатичнi судини i лiмфатичнi вузли виникають з мезенхiми по ходу крупних вен у виглядi лiмфатичних мiшкiв; це вiдбувається на 6-7-й тижню внутрiшньоутробного перiоду, i, як видно, починається пiзнiше за утворення кровоносних судин. Лiмфатичнi судини, як i кровоноснi, вистилає зсередини ендотелiєм. В кiнцi 3-го мiсяця з цих мiшкiв, спочатку в яремнiй i клубово-пахових областях, утворюються лiмфатичнi вузли. Лiмфатична система новонародженого має деякi особливостi, що вiдрiзняють її вiд цiєї системи у дорослого. Це стосується головним чином кiлькостi лiмфатичних вузлiв. Кiлькiсть регiонарних вузлiв у новонародженого бiльше, нiж у дорослого. Це вiдноситься до потиличних, навколовушних, предгортанних вузлiв. Будова самого лiмфатичного вузла у новонародженої дещо iнша, нiж у дорослого: у вузлах слабо розвинутi центри розмноження, вельми рiзноманiтна форма синусiв. Цистерна грудної протоки дуже слабо розвинута, грудна протока прямолiнiйна. Стiнки лiмфатичних судин дуже тонкi.
Селезiнка закладається в кiнцi першого мiсяця ембрiонального перiоду в областi дорсальної стiнки сальникової сумки у великiй кривизнi шлунку. На початку 3-го мiсяця вказане скупчення починає звiльнятися вiд стiнки сумки i залишається пов'язаним тiльки з тими кровоносними судинами, якi проникають в майбутнi ворота органу. У новонародженого селезiнка залягає так, що її верхнiй полюс розташовується на рiвнi VIII ребра злiва, нижнiй – на рiвнi XI ребра, у дiтей у вiцi 6 мiс. верхнiй полюс визначається на рiвнi IX, нижнiй – на рiвнi XI-XII ребра.
Вiковi змiни серцево-судинної системи
З вiком погiршується робота серцевого м'яза. Пiд час фiзичного навантаження серце погано забезпечує органiзм кров'ю, тканини не забезпечуються в належнiй мiрi киснем, через це значно зменшуються фiзичнi можливостi людини, швидко наступає стомлюванiсть.
Потрiбно органiзовувати регулярний «передих» при роботi лiтнiм людям, тому що їхнiй органiзм погано вiдновлює потрачену енергiю. Їх органiзм погано готується до майбутньої фiзичної роботи, погано пiдтримує ритм роботи i погано потiм вiдновлюється. Не можна їх примусити вiдразу, швидко щось зробити, наприклад, вiдразу швидко пiти або почати швидко одягатися.
Крiм того, в результатi зменшення еластичностi кровоносних судин при фiзичнiй роботi рiзко пiдвищується артерiальний тиск. Лiтнi люди часто скаржаться на виникнення задишки, порушення ритму серця при виконаннi фiзичної роботи або пiд час нiчного сну.
Якщо лiтня людина вимушена багато часу проводити сидячи або стоячи, у неї розвивається набряк нiг, варикозне розширення вен нижнiх кiнцiвок. У такому разi можна користуватися еластичними панчохами або бинтами, перiодично (5-10 хвилин кожнi 2-3 години) лягати i пiднiмати ноги так, щоб вони були вищими за тулуб, при цьому дуже добре робити рухи, що нагадують кручення педалей велосипеда. Артерiальний тиск з вiком звичайно пiдвищується.
колапсi, коли при швидкому переходi з горизонтального положення у вертикальний артерiальний тиск рiзко падає, що може супроводжуватися втратою свiдомостi. Особливо часто це буває у хворих, якi одержують препарати, що знижують артерiальний тиск, сечогiннi i iн.
глибоке. Якщо є можливiсть, краще допомогти пацiєнту пiднятися. Робити це треба поволi, поетапно, щоб серце i судини змогли компенсувати змiну положення.
Вiдповiдно до адаптацiйно-регуляторної теорiї вiкового розвитку, разом з руйнiвним процесом старiння вiдбувається процес антистарiння, направлений на збереження життєздатностi старiючого органiзму. Залежно вiд надiйностi механiзмiв саморегуляцiї, старiння може проходити по двох варiантах – фiзiологiчному (природному) або патологiчному (прискореному).
Фiзiологiчне старiння є передумовою активного довголiття, тодi як прискорене старiння (ВУС) сприяє розвитку патологiчних станiв i хвороб. В переважаючiй бiльшостi випадкiв старiння людини вiдбувається по прискореному (передчасному) типу.
Стан серцево-судинної системи впродовж старiння
Фiзiологiчне старiння
характеризується природним початком i поступовим розвитком вiкових змiн, що обмежують здатнiсть органiзму адаптуватися до навколишнього середовища.
Пiд передчасним старiнням (ПС)
слiд розумiти будь-яке часткове або бiльш загальне прискорення темпу старiння, що призводить до того, що iндивiдуум «випереджає» середнiй темп старiння групи здорових людей вiдповiдної вiкової групи.
Характерною межею ПС є бiльш значне, нiж при фiзiологiчному старiннi, обмеження пристосованих можливостей органiзму. У свою чергу, це приводить до рiзкого скорочення резервних можливостей функцiонування органiзму. При ВУС, як правило, усугубляє нерiвномiрнiсть змiн в органах i системах.
Як фiзiологiчне, так i прискорене старiння обумовлено внутрiшнiми (генетичними) i зовнiшньо середовими чинниками. Цi чинники можуть включатися на рiзних етапах розвитку фiзiологiчного старiння, видозмiнюючи його механiзми i прояви, позначаючись на темпi i характерi розвитку старечих змiн.
В даний час доведена роль генетичного чинника в розвитку передчасного старiння. Так, вiдомi випадки прогерiї, коли характернi для немолодого i старечого вiку змiни зовнiшнього вигляду i дiяльностi внутрiшнiх органiв вiдбуваються вже в ранньому вiцi. Багато дослiдникiв вiдзначали, що серед людей, у яких батьки були коротко жителями, у всiх вiкових групах вище показники смертностi.
Генетичний чинник грає важливу роль в розвитку артерiальної гiпертонiї, цукрового дiабету, дислiпопротеїдемiй, ряду iн. захворювань i патологiчних станiв, якi самi приводять до передчасного старiння i смертi до досягнення видової бiологiчної межi життя людини (90-100 рокiв). Тому раннє виявлення i лiкування патологiчних процесiв є важливим моментом в комплексi заходiв, направлених на профiлактику передчасного старiння.
Хронiчнi неспецифiчнi захворювання легенiв роблять несприятливий вплив на кисневе постачання тканин, приводять до розвитку гiпоксiї, яка прискорює темп вiкових змiн органiзму. До прискореного старiння також приводять хронiчнi захворювання шлунку, печiнки, кишечника, центральної нервової системи (церебральний атеросклероз, паркiнсонiзм i iн.), ендокринної системи (цукровий дiабет, гiпо- i гiпертиреоз, ожирiння, пухлини надниркових залоз).
Одним з чинникiв, що визначають тип старiння людини i тривалiсть його життя, є соцiально-економiчнi умови. Вiд рiвня економiчного розвитку країни i особистих доходiв населення залежить рiвень соцiального захисту, медичного обслуговування, якiсть живлення, можливiсть побудови правильного способу життя, здiйснення екологiчних програм i iн. В зарубiжних дослiдженнях показано, що середня тривалiсть життя напряму залежить вiд рiвня доходiв населення, особливо тiєї їх частини, яка прямує на особисте споживання (харчування, фiзкультура, вiдпочинок, лiки i iн.). Так, iз збiльшенням доходiв iндивiдуума, направлених на особисте споживання, очiкуваний прирiст тривалостi життя складає 1 рiк на кожнi 1000 доларiв США.
Обмеження рухової активностi людини (гiподинамiя) в поєднаннi з наростанням iнтенсивностi нервово-психiчної дiяльностi сприяє розвитку багатьох захворювань i прискореного старiння. В немолодому i старечому вiцi гiпокiнезiя особливо негативно позначається на функцiональному станi рiзних органiв i систем, перебiгу обмiнних процесiв. В цьому вiцi створюється як би порочний круг – старiння обмежує м'язову активнiсть людини, а вiкова гiпокiнезiя, у свою чергу, сприяє розвитку передчасного старiння.
У людей, що систематично займаються фiзичною працею, фiзкультурою, значно повiльнiше знижується м'язова сила, фiзична працездатнiсть, зберiгається висока толерантнiсть до фiзичного навантаження. Фiзичнi навантаження помiрної iнтенсивностi зменшують ступiнь постарiння серцево-судинної системи, що свiдчить про їх геропротекторну дiю на органiзм.
Так, у лiтнiх людей, що регулярно тренуються, ступiнь старiння серцево-судинної системи (рiзниця мiж функцiональним вiком серцево-судинної системи i календарним вiком) протягом 3-рiчного перiоду спостереження поступово зменшується. У осiб контрольної групи, якi вели звичайний спосiб життя, за цей перiод посилилися вiковi змiни серцево-судинної системи, що знайшло вiддзеркалення в збiльшеннi рiзницi мiж функцiональним i календарним вiком.
нiж у лiтнiх людей, що не займалися фiзичними тренуваннями. Отже, фiзична активнiсть є найважливiшою умовою нормального, фiзiологiчного старiння.
Клiнiчнi i епiдемiологiчнi спостереження показали, що важливим чинником ризику ПС є курiння, яке часто дiє синергiчно з дислiпопротеїдемiєю i артерiальною гiпертензiєю.
| 
