Види та причини порушень розвитку дiтей
Психомоторний розвиток є складним дiалектичним процесом, який характеризується певною послiдовнiстю i нерiвномiрнiстю дозрiвання окремих функцiй, якiсним їх перетворенням на новому вiковому етапi. При цьому кожна подальша стадiя розвитку нерозривно пов'язана з попередньою.
В основi психомоторного розвитку лежить генетична програма, яка реалiзується пiд впливом рiзних чинникiв навколишнього середовища. Тому якщо дитина вiдстає в розвитку, перш за все необхiдно враховувати роль спадкових факторiв в цьому вiдставаннi.
Рiзнi несприятливi дiї у внутрiшньоутробному перiодi розвитку, пiд час пологiв (родова травма, асфiксiя), а також пiсля народження можуть призводити до порушень психомоторного розвитку дитини.
Для успiшної лiкувально-коректувальної i педагогiчної роботи з дiтьми, що мають вiдхилення в розвитку, важливе значення має знання причин i характеру порушень розвитку.
Добре вiдомо, що дiти, страждаючi одним i тим же захворюванням, по-рiзному вiдстають в розвитку. Це пов'язано з генотипiчесними особливостями їх центральної нервової системи, з рiзними впливами навколишнього середовища, а також з тим, наскiльки своєчасно поставлений правильний дiагноз i почата лiкувально-коректувальна i педагогiчна робота.
Пiд причиною вiдхилення в розвитку розумiють дiю на органiзм зовнiшнього або внутрiшнього несприятливого чинника, який визначає специфiку поразки або порушення розвитку психомоторних функцiй.
Вiдомо, що майже будь-яка бiльш менш тривала несприятлива дiя на мозок дитини, що розвивається, може привести до вiдхилень в психомоторному розвитку. Їх прояви будуть рiзнi залежно вiд часу несприятливої дiї, тобто вiд того, на якому етапi розвитку мозку воно мало мiсце, його тривалостi, вiд спадкової структури органiзму i перш за все центральної нервової системи, а також вiд тих соцiальних умов, в яких виховується дитина. Всi цi чинники в комплексi визначають ведучий дефект, який виявляється у виглядi недостатностi iнтелекту, мови, зору, слуху, моторики, порушень емоцiйно-вольової сфери, поведiнки. У рядi випадкiв може бути декiлька порушень, тодi говорять про ускладнений або складний дефект.
у дитини з одночасною поразкою зору i слуху, або слуху i моторики i т. п. При ускладненому дефектi можливо видiлення ведучого, або головного, порушення i ускладнюючих його розладiв. Наприклад, у дитини з порушеннями розумового розвитку можуть спостерiгатися нерiзко вираженi дефекти зору, слуху, опорно-рухового апарату, емоцiйнi i поведiнковi розлади. Як ведучий, так i ускладнюючий дефект можуть мати характер як пошкодження, так i недорозвинення. Нерiдко спостерiгається їх поєднання.
нервової системи. Тому дитина з порушенням мови, слуху, зору, опорно-рухового апарату за вiдсутностi раннiх коректувальних заходiв вiдставатиме в психiчному розвитку.
Описанi вище порушення розвитку є первинними. Проте разом з первинними часто мають мiсце так званi вториннi порушення, структура яких залежить вiд характеру провiдного дефекту. Так, вiдставання психiчного розвитку у дiтей iз загальним системним недорозвиненням мови перш за все виявлятиметься в слабкостi словесної (вербальної) пам'ятi i мислення, а у дiтей з церебральним паралiчем — в недостатностi просторових уявлень i конструктивної дiяльностi. У дiтей з недолiками слуху порушується розвиток розумiння обернутої мови, насилу формуються активний словник i зв'язна мова. При дефектах зору дитина випробовує утруднення при спiввiдношеннi слова з предметом, що позначається, вiн може повторювати багато слiв, недостатньо розумiючи їх значення, що затримує розвиток смислової сторони мови i мислення. Вториннi порушення в розвитку зачiпають перш за все тi психiчнi функцiї, якi найбiльш iнтенсивно розвиваються в ранньому i дошкiльному вiцi. До них вiдносяться мова, тонка диференцiйована моторика, просторовi уявлення, довiльна регуляцiя дiяльностi.
з дитячим церебральним паралiчем, не має досвiду спiлкування з однолiтками, вiдрiзняється особовою i емоцiйно-вольовою незрiлiстю, iнфантильнiстю, пiдвищеною залежнiстю вiд оточуючих.
Невиявленi вiдхилення в розвитку, наприклад слабо вираженi дефекти зору i слуху, перш за все затримують темп психiчного розвитку дитини, а також можуть сприяти формуванню вторинних емоцiйних i особових вiдхилень у дiтей. Знаходячись в масових дошкiльних установах, не маючи до себе диференцiйованого пiдходу i не одержуючи лiкувально-коректувальної допомоги, цi дiти тривалий час можуть перебувати в ситуацiї неуспiху. В таких умовах у них часто формується занижена самооцiнка, низький рiвень домагань; вони починають уникати спiлкування з однолiтками, i поступово вториннi порушення все бiльш усугубляють їх соцiальну дезадаптацiю.
Таким чином, рання дiагностика, медична i психолого-педагогiчна корекцiя дозволяють добитися значних успiхiв у формуваннi особи дiтей з вiдхиленнями в розвитку.
Останнiм часом отриманi данi про новi спадковi форми розумової вiдсталостi, глухоти, слiпоти, складних дефектiв, патологiї емоцiйно-вольової сфери i поведiнки, у тому числi i раннього дитячого аутизму (РДА).
Сучаснi досягнення клiнiчної, молекулярної, бiохiмiчної генетики i цитогенетики дозволили уточнити механiзм спадкової патологiї. Через спецiальнi структури статевих клiток батькiв — хромосоми — передається iнформацiя про ознаки аномалiй розвитку. В хромосомах зосередженi функцiональнi одиницi спадковостi, якi носять назву генiв.
5—7 дiтей з хромосомними аномалiями. Хромосомнi хвороби, як правило, вiдрiзняються складним або ускладненим дефектом. При цьому в половинi випадкiв має мiсце розумова вiдсталiсть, яка часто поєднується з дефектами зору, слуху, опорно-рухового апарату, мови. Одним з таких хромосомних захворювань, що зачiпають перш за все iнтелектуальну сферу i часто що поєднуються з сенсорними дефектами, є синдром Дауна.
Аномалiї розвитку можуть спостерiгатися не тiльки при хромосомних, але i при так званих генних хворобах, коли число i структура хромосом залишаються незмiнним. Ген є мiкродiлянкою (локус) хромосоми, яка контролює розвиток певної спадкової ознаки. Гени стабiльнi, але їх стабiльнiсть не абсолютна. Пiд впливом рiзних несприятливих чинникiв навколишнього середовища вiдбувається їх мутацiя. В цих випадках ген мутанта програмує розвиток змiненої ознаки.
В останньому випадку патологiя розвитку звичайно є слiдством складної взаємодiї як генетичних, так i зовнiшнiх, середовищних факторiв.
захворювання має першорядне значення для проведення своєчасних лiкувально-коректувальних заходiв, оцiнки прогнозу розвитку, а також для попередження в данiй сiм'ї повторного народження дiтей з вiдхиленнями в розвитку.
Разом iз спадковою патологiєю порушення психомоторного розвитку можуть виникати в результатi дiї на мозок дитини рiзних несприятливих факторiв навколишнього середовища, що розвивається. Це — iнфекцiї, iнтоксикацiї, травми i т. п.
Залежно вiд часу дiї цих факторiв видiляють внутрiшньоутробну, або пренатальну, патологiю (дiя в перiод внутрiшньоутробного розвитку); натальну патологiю (пошкодження в пологах) i постнатальну (несприятливi дiї пiсля народження).
В даний час встановлено, що внутрiшньоутробна патологiя часто супроводиться пошкодженням нервової системи дитини в пологах. Це поєднання в сучаснiй медичнiй лiтературi позначається термiном перинатальна енцефалопатiя. Причиною перинатальної енцефалопатiї, як правило, є внутрiшньоутробна гiпоксiя в поєднаннi з асфiксiєю i родовою травмою. Виникненню внутрiчерепної родової травми i асфiксiї сприяють рiзнi порушення внутрiшньоутробного розвитку плоду, що знижують його захиснi i адаптацiйнi механiзми. Родова травма приводить до внутрiчерепних крововиливiв i до загибелi нервових клiток в мiсцях їх виникнення. У недорозвинених дiтей внутрiчерепнi крововиливи часто виникають внаслiдок слабкостi їх судинних стiнок.
Найважчi вiдхилення в розвитку виникають при клiнiчнiй смертi новонароджених, яка виникає при поєднаннi внутрiшньоутробної патологiї з важкою асфiксiєю в пологах. Встановлена певна залежнiсть мiж тривалiстю клiнiчної смертi i тяжкiстю поразки ЦНС. При клiнiчнiй смертi бiльше 7—10 хвилин часто виникають малозворотнi змiни з боку ЦНС з проявами надалi дитячого церебрального паралiчу, мовних розладiв, порушень розумового розвитку.
Нагадаємо, що важкi родовi травми, гiпоксiя i асфiксiя в пологах можуть бути як єдиною причиною аномального розвитку, так i фактором, що поєднується з внутрiшньоутробним недорозвиненням мозку дитини.
Резус або груповi антитiла, проникаючи через плацентарний бар'єр, викликають розпад еритроцитiв плоду. В результатi цього розпаду з еритроцитiв видiляється особлива, токсична для центральної нервової системи речовина — непрямий бiлiрубiн. Пiд впливом непрямого бiлiрубiну в першу чергу вражаються пiдкiрковi вiддiли мозку, слуховi ядра, що приводить до порушень слуху, мови, розладам емоцiйної сфери i поведiнки. Виникає так звана бiлiрубiнова енцефалопатiя.
При переважно внутрiшньоутробних ураженнях мозку виникають найважчi вiдхилення в розвитку, включаючи розумову вiдсталiсть, недорозвинення мови, дефекти зору, слуху, опорно-рухового апарату. Цi складнi дефекти можуть поєднуватися з вадами розвитку внутрiшнiх органiв, якi часто спостерiгаються при рiзних iнфекцiйних, особливо вiрусних, захворюваннях вагiтної жiнки. Найважча поразка плоду виникає при захворюваннi матерi в першому триместрi вагiтностi.
Частота поразки плоду при рiзних вiрусних захворюваннях майбутньої матерi неоднакова. Найбiльш несприятлива в цьому вiдношеннi краснуха, епiдемiчний паротит, кiр. Поразка плоду також може бути i при захворюваннi вагiтної жiнки iнфекцiйним гепатитом, вiтряною вiспою, грипом i iн.
У жiнок, що перенесли пiд час вагiтностi краснуху, особливо в перiод ембрiогенеза, тобто вiд 4 тижнiв до 4 мiсяцiв, наголошується висока частота народження дiтей з вадами розвитку мозку, дефектами органiв слуху, зору, а також серцево-судинної системи, iнакше кажучи у немовлят цих жiнок має мiсце так звана рубеолярна эмбрiопатiя.
Внутрiшньоутробна патологiя має мiсце за наявностi у вагiтної жiнки прихованих (латентних) хронiчних iнфекцiй, особливо таких, як токсоплазмоз, цитомегалiя, сифiлiс i iн. Ураження мозку плоду при цих iнфекцiях часто приводить до розумової вiдсталостi, що поєднується з порушеннями зору, опорно-рухового апарату, епiлептичними припадками i iн.
Несприятливий вплив на розвиток мозку плоду надають також внутрiшньоутробнi iнтоксикацiї, порушення обмiну речовин у вагiтної жiнки.
в кровоносну систему плоду. До таких препаратiв вiдносяться нейролептичнi, снодiйнi i заспокiйливi засоби, багато антибiотикiв, салiцилати i, зокрема, аспiрин, анальгетики, у тому числi лiки, вживанi при головному болi, i багато iнших. Несприятливий вплив на розвиток мозку плоду можуть надати рiзнi гормональнi препарати i навiть великi дози вiтамiнiв, препарату кальцiю. Особливо виражений токсичний ефект всiх цих препаратiв в раннi термiни вагiтностi.
Особливо несприятливий вплив на плiд, що розвивається, надає вживання матiр'ю пiд час вагiтностi алкоголю, наркотичних засобiв, а також курiння.
Спецiальнi дослiдження останнiх роки показали наявнiсть зв'язку мiж термiном вагiтностi i характером впливу алкоголю на потомство. Вживання алкоголю майбутньою матiр'ю в першому триместрi вагiтностi, особливо в першi тижнi пiсля зачаття, як правило, викликає загибель клiток зародка, що приводить до грубих вад розвитку нервової системи плоду. Алкоголiзацiя плоду на бiльш пiзнiх термiнах вагiтностi викликає структурнi змiни в його нервовiй i кiстковiй системах, а також в рiзних внутрiшнiх органах. Такi системнi прояви алкогольного пошкодження плоду у внутрiшньоутробному перiодi отримали назву алкогольного синдрому плоду. При алкогольному синдромi плоду вираженi порушення психомоторного розвитку, що включають розумову вiдсталiсть, звичайно поєднуються з множинними вадами розвитку: дефектами в будовi черепа, особи, очей, вушних раковин, скелетними аномалiями, природженими вадами серця i вираженою дисфункцiєю з боку центральної нервової системи.
Встановлено, що хронiчний алкоголiзм матерi, як правило, поєднується з систематичним курiнням, бiльш частим вживанням наркотикiв i лiкарських препаратiв з наркотичною дiєю. В цих випадках у дитини спостерiгаються явно вираженi вiдхилення в розвитку, що поєднуються з порушеннями поведiнки i часто судорожними припадками. Крiм того, багато хто з цих дiтей вiдрiзняється вираженою фiзичною ослабленою, низькою життєздатнiстю.
Несприятливий вплив на розвиток мозку плоду надають рiзнi порушення обмiну речовин у вагiтної жiнки, частiше всього виникаючi при пiзньому токсикозi вагiтностi, особливо при нефропатiї.
Негативну дiю на розвиток плоду надають також такi захворювання, як цукровий дiабет, гормональна недостатнiсть, рiзнi спадковi хвороби обмiну речовин, наприклад фенiлкетонурiя.
мозок плоду, цi фактори мають мутагенний вплив, тобто ушкоджують статевi клiтки батькiв i приводять до генетичних захворювань.
Порушення психомоторного розвитку виникають i пiд впливом рiзних несприятливих факторiв пiсля народження. В цих випадках наголошуються постнатальнi вiдхилення в розвитку, мають органiчну або функцiональну природу.
До причин органiчного характеру вiдносяться перш за все рiзнi нейроiнфекцiї — енцефалiт, менiнгiти, менiнгоенцефалiт, а також вториннi запальнi захворювання мозку, що виникають як ускладнення при рiзних iнфекцiйних дитячих захворюваннях (кору, скарлатинi, вiтрянiй вiспi i iн.). При запальних захворюваннях головного мозку часто має мiсце загибель нервових клiток з подальшим замiщенням їх рубцюватою тканиною. Крiм того, в цих умовах може розвиватися гiдроцефалiя з пiдвищенням внутрiчерепного тиску (гiдро-цефально-гiпертензiйний синдром). Обидва цi фактори — загибель нервових клiток i розвиток гiдроцефалiї — сприяє атрофiя дiлянок мозку, що приводить до рiзних вiдхилень в психомоторному розвитку, якi виявляються у виглядi рухових i мовних розладiв, порушень пам'ятi, уваги, розумової працездатностi, емоцiйної сфери i поведiнки. Крiм того, iнодi спостерiгаються головнi болi i судорожнi припадки.
Черепно-мозковi травми також можуть викликати органiчне пошкодження ЦНС. Характер наслiдкiв черепно-мозкової травми залежить вiд її вигляду, обширностi i локалiзацiї ураження мозку. Проте слiд мати на увазi, що при пошкодженнi незрiлого мозку немає прямої кореляцiї мiж локалiзацiєю i тяжкiстю поразки, з одного боку, i вiддаленими наслiдками в аспектi порушень психомоторного розвитку, з iншою. Тому при оцiнцi ролi екзогенно-органiчних чинникiв у виникненнi вiдхилень в психомоторному розвитку необхiдно враховувати час, характер i локалiзацiю пошкодження, а також особливостi пластичностi нервової системи дитини, його спадкову структуру, ступiнь сформованостi нервово-психiчних функцiй у момент пошкодження мозку.
Порушення психомоторного розвитку наголошуються у дiтей з важкими i тривалими соматичними захворюваннями. Вiдомо, що багато соматичних захворювань у новонароджених i грудних дiтей можуть обумовлювати поразка нервової системи в результатi порушень обмiну речовин i накопичення токсичних продуктiв, несприятливо впливаючих на нервовi клiтки, що розвиваються. Поразка нервової системи при соматичних захворюваннях частiше виникає у недорозвинених i гiпотрофiчних дiтей, а також у випадках внутрiшньоутробної гiпоксiї i асфiксiї в пологах.
Так, затримка психомоторного розвитку рiзного ступеня вираженостi може спостерiгатися у дiтей з порушеннями кишкового всмоктування (мальабсорбцiї). Нервово-психiчнi вiдхилення виявляються у них вже з перших мiсяцiв життя: вони вiдрiзняються пiдвищеною нервовою збудливiстю, порушеннями сну, сповiльненим формуванням позитивних емоцiйних реакцiй, спiлкування з дорослим. Надалi цi дiти вiдстають в розумовому i мовному розвитку, у них iз затримкою формуються всi iнтеграцiйнi функцiї, зокрема зорово-моторна координацiя.
До функцiональних причин, що викликають вiдхилення психомоторного розвитку, вiдносяться соцiально-педагогiчна занедбанiсть, емоцiйна депривацiя (недостатнiсть емоцiйно позитивного контакту з дорослим), головним чином в першi роки життя. Вiдомо, що несприятливi умови виховання, особливо в дитячому i ранньому вiцi, уповiльнюють розвиток комунiкативно-пiзнавальної активностi дiтей. Видатний вiтчизняний психолог Л. С. Виготський неодноразово пiдкреслював; що процес формування психiки дитини визначається соцiальною ситуацiєю розвитку.
Порушення психомоторного розвитку мають рiзну динамiку. Разом iз стiйкими вiдхиленнями в розвитку, обумовленими органiчним ураженням мозку, спостерiгається безлiч так званих оборотних варiантiв, якi виникають при легкiй мозковiй дисфункцiї, соматичнiй ослабленiй, педагогiчнiй занедбаностi, емоцiйнiй депривацiї. Цi вiдхилення можуть бути повнiстю подоланi за умови своєчасного проведення необхiдних лiкувально-коректувальних заходiв.
Слiд зазначити важливiсть медичної дiагностики таких функцiональних розладiв. Тiльки комплексний еволюцiйний аналiз розвитку дитини в цiлому i його неврологiчних порушень зокрема є основою правильного дiагнозу i прогнозу.
Практика показує, що багато батькiв за наявностi у дiтей мовних i рухових порушень основне значення надають медикаментозному лiкуванню, явно недооцiнюючи важливiсть коректувальної роботи.
В даний час встановлено, що iснує багато варiантiв функцiональних, парцiальних (часткових) вiдхилень, що виявляються перш за все у вiдставаннi розвитку мови або моторики, якi обумовленi особливостями дозрiвання мозку. Пiдхiд до лiкування i подолання цих вiдхилень суто iндивiдуальний, i далеко не всiм дiтям показано iнтенсивне стимулююче лiкування.
|
