Історичні та медико-соціальні аспекти становлення і розвитку вчення про сибірку

Історичнi та медико-соцiальнi аспекти становлення i розвитку вчення про сибiрку Державна установа «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ» ПУГАЧ Надiя Борисiвна УДК 61 (091) + 579. 825. 11:616 – 036. 22 – 029:91 (043. 3) ІСТОРИЧНІ ТА МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ 14. 02. 04 – iсторiя медицини Автореферат кандидата медичних наук Харкiв – 2008 Дисертацiєю є рукопис. Робота виконана в ДУ «Інститут мiкробiологiї та iмунологiїiм. І.І. Мечникова АМН України». Науковий керiвник: Волянський Юрiй Леонiдович, ДУ « Інститут мiкробiологiї та iмунологiї iм. І. І. Мечникова АМН України», директор Офiцiйнi опоненти: доктор медичних наук, професор Фiлiмонова Наталiя Ігорiвна, доктор медичних наук, професор , Сумський державний унiверситет МОН України, завiдувач кафедри соцiальної медицини i органiзацiї охорони здоров’я, гiгiєни та екологiї; вул. Пушкiнська, 14-16). З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi ДУ «Інститут мiкробiологiї та iмунологiї iм. І. І. Мечникова АМН України» (61057, м. Харкiв, вул. Пушкiнська, 14-16). Автореферат розiслано « 4 » березня 2008 р. Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради Д 64. 618. 01 С. В. Бруснiк ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Історiя науки – один iз найважливiших чинникiв людської культури – допомагає правильно зрозумiти i оцiнити попереднi та сучаснi етапи її розвитку, а також прогнозувати майбутнє. Історiя медицини як науки i практичної спецiальностi служить iмпульсом у нових пошуках i дослiдженнях, є орiєнтиром у дiяльностi вчених при розробцi i формуванню принципово нових наукових напрямiв та їх практичної реалiзацiї. Історiя медицини мiстить широку, масштабну панораму динамiки медичного знання, накопичує i зберiгає iнформацiю про шляхи його досягнення, форми i способи вiдкриття, освоєння, узагальнення та усвiдомлення всього нового. Яскравий приклад – iсторiя боротьби з iнфекцiйними хворобами. Історiя медичної мiкробiологiї розкриває бiологiчнi характеристики, суть i функцiї патогенних мiкробiв – збудникiв iнфекцiйних захворювань, патогенез i перебiг iнфекцiйного процесу, визначає взаємини мiж мiкробами i органiзмом людини та тварин у певних умовах зовнiшнього i соцiального середовища. приписувалось ученим iнших країн. Так, у музеї Лондонської медицини фiгурують матерiали, що iнфаркт мiокарда при життi вперше дiагностував у 1912 р. американський терапевт Дж. Б. Херрiк, хоча фактами пiдтверджено, що ще в 1909 р. цей дiагноз уперше в свiтi обґрунтовано i описано засновником Київської школи терапевтiв, професором Київського унiверситету В. П. Образцовим разом зi своїм учнем М. Д. Стражеско. Капсула нирки морфологiчно в деталях вивчена полтавчанином О. М. Шумлянським, сучасником М. М. Тереховського, i оприлюднена в його докторськiй дисертацiї («Про будову нирок») у 1782 р. в Страсбурзькому унiверситетi. Але ж в мiжнароднiй термiнологiї вона означена як капсула англiйця Боумена – capsula (капсула ниркового клубочка), хоча вiн зробив лише аналогiчний опис капсули та її функцiй значно пiзнiше (тiльки в 40-х роках XIX ст.). М. Ф. Гамалея експериментальним шляхом дiйшов висновку, що резервуаром та переносником збуднику висипного тифу є вошi. Але ж Нобелiвську премiю «за встановлення переносника висипного типу – платтяної вошi» у 1928 р. отримав французький мiкробiолог Шарль Нiколь. Першовiдкривачем вiрусiв i основоположником важливого роздiлу мiкробiологiї – вiрусологiї – є ботанiк Д. Й. Івановський (1864-1920), учень Л. С. Ценковського. Вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, вiн установив (1892), що збудник останньої, на вiдмiну вiд бактерiй, невидимий при найсильнiшому на той час збiльшеннi мiкроскопу i здатний проникати через фiльтри. Д. Й. Івановський першим сформував уявлення про ще невiдомий патоген, один з яких обумовлює тютюнову мозаїку. Нобелiвську ж премiю отримав голландець М. В. Бейерiнк (1898) як творець нової теорiї про вiруси. Першi спостереження над формами, що фiльтруються, зробив М. Ф. Гамалея в 1898 роцi. Вiн виявив просвiтлення культури паличок сибiрки в дистильованiй водi, руйнування бактерiй i здатнiсть цiєї рiдини протягом 6-12 годин знищувати свiжi культури сибiрки. Спостереження М. Ф. Гамалеї – перша i важлива сторiнка вчення про бактерiофагiю. Результати англiйського вченого Фредерiка Туорта (1915) та французького мiкробiолога Фелiкса де Ерреля (1917) є прямим продовженням напрямку, вiдкритого М. Ф. Гамалеєю. До речi, ще ранiше, І. І. Мечников (1890) зробив припущення, що лiзис бактерiй спричинюється невидимими живими антагонiстами. У науковiй лiтературi мiститься величезний масив iнформацiї щодо предмету нашого дослiдження – вчення про сибiрську виразку (антракс). Проте його iсторiя i особливо внесок вiтчизняних учених у дослiдження цього захворювання i боротьби з ним, залишаються все ще недостатньо означеними, а чимало загальновiдомих фактiв вельми суперечнi. Немає ще повного монографiчного дослiдження, в якому була б розкрита iсторiя iнфекцiйних захворювань, включаючи сибiрську виразку. У фундаментальних працях про антракс, наприклад В. В. Архипова, Н. Н. Гiнзбурга, О. М. Левiної (1975), П. М. Бургасова, Г. І. Рожкова (1984), М. Г. Іпатенко, В. А. Гаврилова, В. С. Зелепукiна та iн. (1996), , С. Г. Колесова, Г. В. Дунаєва, Х. Х. Абдуллiна (1996), М. В. Лiтусова, Н. Т. Васильєва, П. Г. Васильєва (2002), Б. Л. Черкаського (2002) та iн. приведенi лише окремi i не завжди iсторично доведенi данi. мiкробiологiї, епiдемiологiї, епiзоотологiї, iмунологiї, вакцинологiї тощо. В процесi боротьби з сибiркою людство прагнуло i навчилося удосконалювати протиепiдемiчнi заходи вiдносно багатьох iнших iнфекцiй, накопичувало теоретичнi знання, удосконалювало i створювало новi методи дослiдження, на їх основi формувало наукове мислення i пiдходи до практичної реалiзацiї заходiв протидiї небезпечним хворобам. Сибiрка вiдвiку, столiттями була стихiйним лихом, знищуючи величезну кiлькiсть сiльськогосподарських тварин – економiчну основу держави. Вона також викликала важкi захворювання людей, нерiдко з летальним результатом. За даними вiдомого дослiдника в областi зоонозних захворювань М. М. Марi (1916) на антракс у Росiї з 1896 по 1913 р. захворiло 268 тисяч людей, близько чвертi з них померли. Убогiсть i неуцтво населення сприяли розповсюдженню пiдступної iнфекцiї. Хворiють багато видiв сiльськогосподарських i диких тварин, а також людина. Захворюванiсть на антракс тварин i людей продовжує залишатися серйозною проблемою i сьогоднi в багатьох країнах свiту, незалежно вiд рiвня їх розвитку. Тiльки на територiї СНД зареєстровано близько 72 тисяч вогнищ сибiрки. Основна їх кiлькiсть зосереджена в Росiйськiй Федерацiї i Українi (90%) (Іпатенко М. Г. та iн., 1996). У природних вогнищах антракса перiодично виникають епiзоотичнi та епiдемiчнi спалахи з нерiдкими випадками загибелi людей i масовою поразкою тварин. тварин, хворiють бiльше 40 тисяч людей. У 1979-1980 рр. у Зiмбабве вiдбулася масштабна епiдемiя, де зареєстровано бiльше 6 тисяч випадкiв захворювання людей (DaviesJ. C., 1982, 1983; Turner M., 1980). Постiйне розширення масштабiв специфiчної iмунiзацiї сприйнятливих тварин було вирiшальною причиною iстотного зниження захворюваностi тварин на антракс. У колишньому СРСР щорiчно щеплювали проти сибiрки бiльше 270 млн сiльськогосподарських тварин. Масова вакцинацiя тварин значно понизила захворюванiсть антраксом, але все-таки повною мiрою не усунула загрозу нових спалахiв цiєї iнфекцiї, потенцiйна можливiсть якої iснує постiйно, притому в зовсiм нових ракурсах прояву, в останнi роки бiотероризму перш за все. Не дивлячись на багаторiчну iсторiю активного вивчення антракса i величезну кiлькiсть наукових праць по проблемi сибiрки, вона продовжує знаходитися в центрi уваги дослiдникiв рiзних професiй. Це пов'язано як з соцiально-економiчними наслiдками антраксу, так i з недостатнiм вивченням рiзних аспектiв цього бiологiчного феномена. виразки; роль дикої фауни i грунту в збереженнi збудника в природних умовах; особливостi атипових i локальних форм прояву хвороби. Вимагають свого рiшення питання шляхiв еволюцiї антракса та перспективи його лiквiдацiї; доля B. anthracis i штучного iмунiтету; проблема специфiчної профiлактики сибiрки; створення принципово нових вакцинних штамiв iз заданими властивостями на основi досягнень генної iнженерiї. Таким чином, проблема антракса та його збудника як бiологiчного виду ще далека вiд вирiшення. І в даний час, i в найближчiй перспективi B. anthracis , активно розповсюджуючись в абiотичнiй сферi, являє собою потенцiйну небезпеку для диких i сiльськогосподарських тварин, а також для населення практично всiх країн свiту. Наш особливий iнтерес до iсторiї вчення про сибiрку пов'язаний також з одним iз найважливiших питань сучасної епiдемiологiї – можливiстю i потенцiйною перспективою використання B. anthracis в якостi бiологiчної зброї. Вивчення B. anthracis як можливого агента для конструювання бiологiчної зброї має майже сторiчну iсторiю (Christopher G. W., Cieslak T. J., Pavlin J. A., 1997), а в сучасних умовах реалiзацiя його потенцiалу викликає велику стурбованiсть. Збудник антраксу має цiлу низку властивостей та характеристик, якi вiдповiдають вимогам бiологiчної зброї: патогеннiсть, до несприятливих факторiв зовнiшнього середовища, епiзоотичнiсть та епiдемiчнiсть, тривалiсть Слiд пiдкреслити, що в iсторiї вивчення кожного iнфекцiйного захворювання вiдкриття його збудника особливим чином впливало на подальшi успiхи в областi активної боротьби з ним. Що ж до iсторiї вивчення сибiрки, то виявлення її збудника стало iстотним етапом у боротьбi не тiльки з антраксом, а й ще з багатьма iншими iнфекцiйними хворобами людей i тварин. Історiя медицини свiдчить про те, що вiтчизнянi дослiдники внесли iстотний доробок у формування i розвиток мiкробiологiчної науки, особливо в галузi створення концепцiй про iнфекцiйнi хвороби (натуральна вiспа, холера, чума, антракс тощо). Вони заклали основи сучасних поглядiв на етiологiю i патогенез сибiрки, закономiрностi розповсюдження епiдемiй, природу iмунiтету. Українськi вченi придiлили дуже велику увагу розробцi методологiї створення вакцин i способiв найефективнiшої вакцинацiї проти антраксу як в областi гуманної, так i ветеринарної медицини. Їх характеризують високий професiоналiзм, нетрадицiйнiсть мислення, висунення оригiнальних iдей i гiпотез, патрiотизм, мужнiсть, самопожертвування, безмежна вiдданiсть науцi, виняткова працьовитiсть. З метою пiзнання наукової iстини, в iм'я боротьби за здоров'я людини вченi трудилися в небезпечних осередках епiдемiй. Нерiдко вони з метою постановки експерименту заражали себе збудниками найнебезпечнiших iнфекцiй (сибiрки, чуми, холери, тифу та iн.). Героїчнi дослiди самозараження провели С. С. Андрiєвський, Д. С. Самойлович, Я. Ю. Бардах, М. Ф. Гамалея, І. І. Мечников, Д. К. Заболотний, Г. М. Мiнх, Й. Й. Мочутковський, І. Г. Савченко, В. А. Хавкiн та багато iнших. Самовiдданi дiї учених, їх вражаючi вiдкриття i досягнення, натхненна праця – приклади благородного та беззавiтного служiння людству. Але їх роль у розвитку вiтчизняної i свiтової медицини висвiтлена ще явно недостатньо. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiйне дослiдження виконано в рамках наукової тематики Інституту мiкробiологiї i iмунологiї iменi І. І. Мечникова АМН України «Вивчення нових збудникiв особливо небезпечних iнфекцiй. Розробка методiв i способiв лабораторної дiагностики захворювань» (шифр ЦФ. 7. 1. 96, № держреєстрацiї 0197U01438), «Розробка молекулярно-генетичних тест-систем раннього виявлення збудникiв туберкульозу генотипуванням мiкобактерiй» (шифр АМН40/2001, № держреєстрацiї 0101U001328). Внесок автора – означення загальномiкробiологiчних характеристик культур мiкроорганiзмiв, вилучених з рiзних екологiчних нiш; ревiзiя тест-штамiв СТІ; участь у типуваннi B. anthracis молекулярно-генетичними методами (ПЛР). Тема дисертацiйної роботи була затверджена на засiданнi вченої ради Інституту мiкробiологiї та iмунологiї iм.І.І,Мечникова АМН України 14. 03. 2004р., протокол № 3. Мета й завдання дослiдження. На базi праць класикiв мiкробiологiї i епiдемiологiї, iсторико-архiвних матерiалiв та авторських розробок розкрити основнi вiхи iсторiї становлення i розвитку вчення про iнфекцiйнi хвороби та визначити внесок вiтчизняних учених у пiзнаннi одного з найскладнiших i загадковiших феноменiв природи – сибiрки i її збудника – . Для досягнення мети означено вирiшення наступних завдань: 1. Проаналiзувати процес накопичення знань про мiкроорганiзми взагалi i збудника сибiрки (B. anthracis ), зокрема, за перiод XVIII-XX сторiч; 2. Розкрити основнi iсторичнi етапи становлення i розвитку концепцiї про антракс (етiологiя, патогенез, перебiг захворювання у тварин та у людей, неспецифiчна i специфiчна профiлактика); 3. Дати адекватну оцiнку ролi та внеску українських учених –загальних патологiв, мiкробiологiв, епiдемiологiв у процес формування теоретичних основ iнфекцiйних хвороб (на прикладi антраксу) i розробки ефективних практичних заходiв в боротьбi з ними; 5. Розробити на основi полiмеразно-ланцюгової реакцiї дiагностичну систему iндикацiї B. anthracis у людей, тварин i в навколишньому середовищi. Об'єкт дослiдження – передiсторiя, становлення i розвиток учення про антракс з акцентом на роль вiтчизняних вчених. Предмет дослiдження – процес формування i розвитку концепцiї про сибiрку; збудник ( ); експрес-дiагностика антраксу. Методи дослiдження . У методологiчному планi дисертацiя базується на комплексному використаннi принципiв iсторизму, об'єктивностi i достовiрностi. У методичному – на застосуваннi i використаннi результатiв мiкробiологiчних та молекулярно-генетичних дослiджень. одержаних результатiв . Вперше у вiтчизнянiй i свiтовiй науковiй лiтературi на основi порiвняльно-iсторичного методу проаналiзовано фундаментальнi працi загальних патологiв, мiкробiологiв, епiдемiологiв i iнфекцiонiстiв, а також логiчно реконструйовано найважливiшi етапи генезису, становлення i розвитку концепцiї щодо iнфекцiйних хвороб на прикладi сибiрки. iнфекцiйних хвороб, пошук i розробку ефективних специфiчних засобiв захисту людини i тварин вiд чуми, вiспи, тифу, холери, дифтерiї, полiомiєлiту тощо. Аргументовано доведено тезу, що iдеї, гiпотези, твердження, активна експериментальна дiяльнiсть в областi iнфекцiйних хвороб i боротьба з епiдемiями багатьох поколiнь учених, включаючи Д. С. Самойловича, С. С. Андрiєвського, Р. Коха, Л. Пастера, І. І. Мечникова, Л. С. Ценковського, В. К. Високовича, Д. К. Заболотного, Г. М. Мiнха, М. Ф. Гамалiї надали стимул i привели до створення сучасної мiкробiологiї, епiдемiологiї та iмунологiї. Розкрито змiст, суть i евристичну роль методологiї вакцинопрофiлактики Л. С. Ценковського, її розвиток i можливостi удосконалення в сучасних умовах. властивостей i характеристик антраксу. Охарактеризовано процес вироблення i формування стратегiї ефективної боротьби з iнфекцiйними хворобами, дана оцiнка героїчним науковим експериментам по «звiльненню» людства вiд пiдступних iнфекцiйних хвороб. iнфекцiйними хворобами в iм’я охорони i збереження здоров’я людства. Пiдкреслено, що подвиги вiтчизняних учених в iм'я науки i захисту людей вiд iнфекцiйних хвороб наповненi глибоким етичним i моральним потенцiалом, є яскравим прикладом для молодих дослiдникiв щодо збереження та розвитку духовної та наукової спадщини великих попередникiв. Розроблено дiагностичну систему для iндикацiї збудника сибiрки у людей, тварин i в навколишньому середовищi на основi полiмеразно-ланцюгової реакцiї. Практичне значення одержаних результатiв. Основнi висновки роботи мають iстотне методологiчне значення в областi вакцинологiї, особливо при створеннi i розробцi нових iмунобiологiчних препаратiв. Запропоновано набори праймерiв для видоспецифiчного детектування бактерiй B. anthracis, B. cereus , що дозволяє диференцiювати штами з рiзним профiлем плазмiд, кодуючих патогеннi властивостi штамiв. З використанням результатiв iсторико-соцiальних дослiджень та iнiцiативи автора увiковiчено пам`ять уродженця Слобожанщини, одного з перших лауреатiв Нобелiвської премiї в галузi фiзiологiї, i медицини І. І. Мечникова – створено пам’ятники вченому на iсторичнiй Батькiвщинi – м. Дворiчна Харкiвської областi (2005) та в Харковi (2005); органiзовано та проведено мiжнародну краєзнавчу експедицiю по Мечникiвських мiсцях Слобожанщини, в подальшому трансформовану в постiйно дiючу; обґрунтовано i створено технiчну документацiю для подання в Кабiнет мiнiстрiв України щодо означення територiї «Історико-ландшафтний нацiональний заповiдник» з включенням колишнiх володiнь родини Мечникових; в Харковi в Інститутi мiкробiологiї та iмунологiї iменi І. І. Мечникова оформлено постiйно дiючу виставку «Життя i творчий шлях І. І. Мечникова» з використанням архiвних матерiалiв музеїв Харкова та Пастерiвського iнституту (Париж); вперше в Українi означено, оздоблено та наповнено матерiалами залу Нобелiвських лауреатiв у Інститутi мiкробiологiї та iмунологiї iм. І. І. Мечникова; створено Мiжнародний благодiйний фонд охорони здоров`я iм. І. І. Мечникова, основною метою якого є збереження духовних цiнностей українських учених та пiдтримка талановитої молодi. В. Н. Каразiна, в навчальних курсах: «Історiя медицини», «Історiя мiкробiологiї», «Історiя науки i технiки», «Історiя i фiлософiя науки», «Історiя свiтової i української культури» тощо. Дисертацiйна робота є першим у незалежнiй Українi самостiйним завершеним науковим дослiдженням з iсторiї медицини (мiкробiологiї). Автор здiйснила пошук, аналiз та логiчну реконструкцiю вiтчизняної та iноземної лiтератури, архiвних джерел з iсторiї вчення про сибiрку. Висновки обґрунтовано i сформульовано автором особисто. Мета i задача означенi сумiсно з науковим керiвником. За консультацiй та практичної допомоги О. П. Лиманського розроблено програму щодо створення дiагностичної системи для iндикацiї збудника сибiрки у людей, тварин та в навколишньому середовищi на основi полiмеразної ланцюгової реакцiї. Основнi результати дослiджень особисто статистично оброблено, викладено в наукових працях та оприлюднено на конференцiях. Апробацiя результатiв дисертацiї. Результати дослiдження оприлюдненi на засiданнi Європейської школи урологiв (Одеса, 2001), Мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї «Рак мочевого пузыря» (Харкiв, 2003), Мiжнароднiй науковiй конференцiї «Спорные вопросы в онкоурологии» (Москва, 2004), мiжвузiвськiй конференцiї молодих вчених «Медицина третього тисячолiття» (Харкiв, 2004), Мiжнародних конференцiях «Актуальнi питання боротьби з iнфекцiйними захворюваннями» (Харкiв, 2003, 2005), VI Всеросiйськiй конференцiї «Актуальные вопросы лечения онкоурологических заболеваний» (Москва, 2005), науково-практичнiй конференцiї «Инфекции в урологии» (Харкiв, 2005), науково-практичнiй конференцiї «Состояние и перспективы развития урологии» (Донецьк, 2005), симпозiумi, присвяченому Мечниковському ювiлею (Дворiчна, 2005), школах-семiнарах (Донецьк, 2004, 2006), Мiжнароднiй науковiй конференцiї «Актуальные вопросы борьбы с инфекционными заболеваниями в гуманной и ветеринарной медицине», присвяченої 160-рiччю з дня народження лауреата Нобелiвської премiї І. І. Мечникова (Харкiв, 2005), VI-iй Мiжнароднiй мiждисциплiнарнiй науково-практичнiй конференцiї «Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления» (Харкiв, 2005), Мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї «Ветеринарна медицина – 2005: сучасний стан та актуальнi проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва» (Ялта, 2005), Всеукраїнськiй науковiй конференцiї студентiв, магiстрантiв та аспiрантiв «Майбутнє ветеринарної медицини, бiологiї та бiотехнологiї» (Луганськ, 2005), Нацiональному з`їздi фармацевтiв України «Досягнення та перспективи фармацевтичної галузi України» (Харкiв, 2005), Першому з’їздi онкоурологiв «Проблеми i перспективи» (Москва, 2006), Всеукраїнськiй науковiй конференцiї «Пластическая хирургия в современной урологии» (Донецьк, 2006), XXI конгресi Європейської асоцiацiї урологiв (Париж, 2006), Мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї «Актуальнi питання стратегiї, тактики застосування та дослiдження антибiотикiв, антисептикiв, дезiнфектантiв» (Вiнниця, 2006), Мiжнароднiй науково-практичнiй конференцiї «Поиск и разработка новых иммунологических препаратов, профилактических и лечебных противомикробных средств, антисептиков, дезинфектантов и пробиотиков» (Харкiв, 2006), Мiжнароднiй конференцiї «Бiотехнологiя. Освiта. Практика» (Харкiв, 2006). Публiкацiї. За темою дисертацiйної роботи опублiковано 11 наукових робiт (6 одноосiбних), у тому числi 6 статей у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 1 патент, 2 брошури. Структура та обсяг дисертацiї. Дисертацiя викладена на 230 сторiнках машинописного тексту, складається з вступу, шести роздiлiв, аналiзу та узагальнення одержаних результатiв дослiдження, висновкiв, списку використаних вiтчизняних та iноземних джерел та архiвних матерiалiв. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступi обґрунтовано актуальнiсть обраної теми, сформульовано мету i завдання роботи, визначено об’єкт, предмет i методи дослiдження, розкрито наукову новизну роботи, теоретичну i практичну значущiсть, представлена апробацiя результатiв i структура дисертацiї. У першому роздiлi означено основнi iсторичнi етапи вивчення iнфекцiйних хвороб взагалi вiд їх генезису до XX сторiччя. свiт мiкроскопiчних живих iстот. Вдосконалення мiкроскопiчної технiки, вивчення численних властивостей, характеристик та закономiрностей мiкросвiту пiдтвердило виявлене розмаїття мiкроорганiзмiв у природi. Подальший iнтенсивний розвиток мiкробiологiї обумовлено необхiднiстю вирiшення ряду фундаментальних проблем: 1) природи процесiв бродiння i гниття; 2) причин виникнення iнфекцiйних хвороб; 3) самозародження органiзмiв. зародження мiкроорганiзмiв. Його теоретичнi мiркування i висновки характеризуються стрункiстю та послiдовнiстю, не потребують додаткових припущень i гiпотез; спостереження та дослiди приведено в цiлiсну систему. в iсторiї медицини. У дослiдженнi здiйснено спробу вiдродити заслуги вiтчизняних учених та лiкарiв i висвiтлено їх роль у вивченнi цiєї iнфекцiйної хвороби. Великий iнтерес для iсторiї медицини i епiдемiологiї являють архiвнi медичнi матерiали, якi дозволили вiдтворити картину дiяльностi вiтчизняних дослiдникiв у пiзнаннi сибiрки. Цiла низка iсторичних фактiв свiдчить за те, що Д. С. Самойлович першим у свiтi провiв мiкроскопiчнi дослiдження «сибiркового» матерiалу, а вказане дозволяє висловити гiпотезу про вельми можливе вiдкриття iменно ним B . . Перший опис сибiрки А.Єшке (1758) i М. Г. Ножевщиковим (1763) обґрунтував видiлення антраксу клiнiчно в самостiйну нозологiчну одиницю (1758-1763). З iноземних дослiдникiв першу наукову роботу з вивчення сибiрки провiв Моран i доповiв про неї в 1766 р. в Академiї наук Францiї. В 1769 р. Фурньє пiдтвердив сибiрську виразку як окрему хворобу. Мiжнародна спiльнота рахує, що перше експериментальне зараження тварин було здiйснене в 1823 р. французом Бартелемi, але ж С. С. Андрiєвський провiв це дослiдження на 35 рокiв ранiше. На власному органiзмi довiв iнфекцiйну природу сибiрки i тим самим внiс iстотний доробок до вивчення її епiдемiологiї, а також означив новий роздiл iнфекцiйної патологiї – вчення про зооантропонози. Наукове вiдкриття С. С. Андрiєвського дозволило встановити важливу властивiсть сибiрки, а саме, можливiсть її передачi вiд хворої тварини здоровiй людинi. Високу якiсть його пiонерських результатiв засвiдчує такий факт: лише через 61 рiк пiсля експерименту С. С. Андрiєвського Ф. А. Поллендер побачив бацили в кровi хворих тварин i висловив припущення, що вони є збудниками антраксу. А К. Давен лише через 75 рокiв пiдтвердив можливiсть зараження здорових тварин кров'ю хворих. Власне С. С. Андрiєвський уперше i назвав цю хворобу «сибiркою», маючи на увазi територiю, де вона була ним вивчена, а також враховуючи високе поширення антраксу в Сибiру. Ця назва прозвучала в доповiдi «Про сибiрку» (1788 р.),представленiй у Санкт-Петербурзькiй державнiй медичнiй колегiї. У 1796 р. опублiковано книгу C. C. Андрiєвського – «Короткий опис сибiрки, який мiстить запобiжнi та лiкувальнi засоби на користь простих людей». Оскiльки вона була видана вiд iменi Медичної колегiї, без вказiвки автора, подальшi дослiдники антраксу не вказували його iменi. Так протягом довгих рокiв героїчний науковий подвиг українського вченого залишався безвiсним. Що ж до розробки та формування стратегiї боротьби з iнфекцiйними хворобами, працi українцiв П. З. Кондоїдi (1710-1760), І. А. Полетика (1722-1783), П. С. Симонтовського (1747-1815), Д. С. Самойловича – про чуму; Я. Т. Сандул-Стурдза (1756-1810) – про проказу та iн. – пiдтверджують: внесок українських учених у становлення i розвиток епiдемiологiї, мiкробiологiї та iнфекцiйних хвороб несумiрно вищий за той, про який йде мова у сучасних наукових працях, пiдручниках i навчальних посiбниках. Українськi мiкробiологи здiйснили ряд оригiнальних i цiкавих спостережень, що стосуються етiологiї та епiдемiологiї iнфекцiйних хвороб. Г. М. Мiнх торкається багатьох аспектiв сибiрки: вiдкриття спор i ниток антраксу, встановлення єдиного походження рiзних форм сибiрки, розширення поняття вхiдних ворiт iнфекцiйних хвороб, передбачення функцiонування фагоцитозу, формування iмунiтету тощо. Звернено увагу на те, що вiдкриття Г. М. Мiнхом спор сибiрки було здiйснено на 8 рокiв ранiше вiд класичних спостережень Р. Коха. Мiкробiологiчнi методи знаменитого українського мiкробiолога М. Ф. Гамалеї широко використовувалися при вивченнi питань локалiзацiї збудникiв в органiзмi. Працi вченого представляють не тiльки iсторичний iнтерес, вони не втратили свого теоретичного i практичного значення в профiлактицi сибiрки за допомогою активної iмунiзацiї худоби живою вакциною. Першi спостереження над формами, що фiльтруються, зробив М. Ф. Гамалея (1898). Вiн виявив просвiтлення культури паличок сибiрки в дистильованiй водi, якi були викликанi руйнуванням бактерiй, i здатнiсть цiєї рiдини протягом 6-12 годин знищувати свiжi культури сибiрки. Спостереження М. Ф. Гамалеї – перша важлива сторiнка вчення про бактерiофагiю. Його можна вважати одним iз першовiдкривачiв складного природного феномена – бактерiофагiї. Пiзнiше виявилось, що розмноження та вихiд дочiрнiх популяцiй вiрусiв iз бактерiї супроводжується її загибеллю та руйнуванням (лiзисом). М. Ф. Гамалея та І. І. Мечников створили в Одесi першу в Росiйськiй iмперiї бактерiологiчну станцiю, основною метою якої було вивчення сибiрки. Вивчення i осмислення автором архiвних медичних матерiалiв дозволило глибше i повнiше виявити дiйсну роль i оцiнити iстотний внесок вiтчизняних учених i лiкарiв у дослiдженнi низки властивостей сибiрки, а також у виробленнi i формуваннi стратегiї ефективної боротьби з iнфекцiйними хворобами. У другому роздiлi розкрито складний процес формування i створення вчення про сибiрку. Звернено увагу на ряд фундаментальних фактiв, що дали змогу встановити збудника сибiркової iнфекцiї. Пiдкреслено, що французькi ученi П. Райє та К. Давен мiкроскопiчними дослiдженнями виявили цилiндровi ниткоподiбнi палички у тварин, що загинули вiд антраксу (1850); А. Поллендер довiв, що це патогеннi бактерiї (1855). Росiйський професор Ф. Брауель (1856) експериментальним шляхом (незалежно вiд спостережень А. Поллендера, П. Райє i К. Давена) вiдкрив сибiрковi бацили; першим спостерiгав збудника сибiрки (B. anthracis) в кровi людини; означив процес передачi цих бацил вiд тварини до людини i навпаки. К. Давен звернув увагу на цiкавий факт: висохла кров загиблих тварин здатна протягом декiлькох мiсяцiв зберiгати свої iнфекцiйнi властивостi (1863). Пiзнiше Л. Пастер i Р. Кох обґрунтують явище переходу вегетативної форми паличок сибiрської виразки в спорову. Вiдмiчено, що Р. Кох займався питанням щодо з'ясування природи iнфекцiйних захворювань i пошуком їх збудникiв. Його дослiдження були ускладненi вiдсутнiстю ряду фiлософсько-методологiчних вимог, якi б орiєнтували його на рiзних стадiях наукового пiзнання: ще не iснувало вчення про iнфекцiйнi захворювання, не означено зв'язку мiж хворобою i мiкробами-збудниками; не було науково обґрунтованих методiв вивчення причин заразливих захворювань i способiв боротьби з епiдемiями. i саме вони є патогенними мiкробами». Р. Кох прийшов до генiального теоретичного узагальнення, згiдно якому певний тип мiкроба-збудника здатний викликати свою специфiчну хворобу. На основi теоретичних принципiв i методiв Р. Коха в перiод з 1880 по 1910 рiк було вiдкрито 25 збудникiв найнебезпечнiших iнфекцiйних захворювань, серед яких – туберкульоз, холера, чума, натуральна вiспа, сап. Р. Кох дослiдив повний цикл розвитку , розробив новий метод отримання чистої культури антраксу, вiдкрив його стiйку форму – спори, встановив їх епiдемiологiчнi особливостi i властивостi (1876). Таким чином, iм`я Р. Коха займає чiльне мiсце у пантеонi вчених – першовiдкривачiв B. anthracis. Виготовлення вакцини проти курячої холери надало можливiсть Л. Пастеру прийти до висновку, що метод вакцинацiї є вельми перспективним i може застосовуватися в боротьбi з iншими iнфекцiйними захворюваннями. Створення вакцини проти антраксу пiзнiше пiдтвердило цю гiпотезу. Виявилось, що мiкроби сибiрки в формi спор тривалий час зберiгають свою вiрулентнiсть. У результатi складних теоретичних i експериментальних пошукiв Л. Пастером було остаточно розкрито етiологiю антраксу, виявлено способи розмноження мiкробiв, розроблено принцип ослаблення (аттенуацiї) патогенностi вiрулентного штаму сибiрки шляхом вирощування його культур при пiдвищенiй температурi (42,5 – 43˚С). Таким чином, уперше в iсторiї мiкробiологiї Л. Пастер почав вивчати i експериментальним шляхом регулювати мiнливiсть властивостей патогенних мiкроорганiзмiв, розробив ефективну вакцину проти антраксу, сформулював методологiчний iмператив, вiдповiдно до якого не тiльки B. anthracis, але i збудники iнших iнфекцiйних захворювань можна застосовувати в якостi основи для розробки вакцин. Роботи Л. Пастера i Р. Коха в галузi вивчення iнфекцiйних хвороб тварин i людини (шовковичних черв'якiв, сибiрки, холери, сказу, туберкульозу тощо) та їх збудникiв, особливо ,дозволили виявити природу цих захворювань i знайти способи боротьби з ними. Їх класичнi дослiдження фактично започаткувалирозвиток медичної мiкробiологiї. Наукова творчiсть Р. Коха i Л. Пастера вельми благотворно вплинули на формування фундаментальної i прикладної мiкробiологiї, визначили перспективу розвитку багатьох її наукових напрямiв. Назвемо деякi iмена всесвiтньо вiдомих вiтчизняних дослiдникiв iнфекцiйних хвороб, включаючи сибiрку. Серед них І. І. Мечников, Л. С. Ценковський, В. К. Високович, І. Г. Савченко, Я. Ю. Бардах, В. А. Хавкiн, М. Ф. Гамалея, О. М. Безредка, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний. Пiзнiше проблеми мiкробiологiї успiшно вирiшував наш спiввiтчизник Зельман Ваксман (народився в с. Прилуки, 1888-1973), у 1952 р. удостоєний Нобелiвської премiї «за вiдкриття стрептомiцину, – першого антибiотика, ефективного при лiкуваннi туберкульозу». Третiй роздiл присвячено І.І. Мечникову - видатному вiтчизняному вченому, мислителю, творцевi фагоцитарної клiтинної теорiї iмунiтету та порiвняльної патологiї запалення, одному з основоположникiв сучасної теоретичної медицини, мiкробiологiї та iмунологiї. Удостоєний Нобелiвської премiї (1908) в галузi фiзiологiї та медицини «за працi з iмунiтету». Можна стверджувати: за народженням вiн належить Слобожанщинi i Харкову, як особа – Українi, а науковий доробок ученого є надбанням людства. обґрунтування i доказ вирiшальної ролi фагоцитiв у природному захистi органiзму тварин i людини – i на сьогоднi є класичними, актуальними та безцiнними. У роботi здiйснено логiчну реконструкцiю дослiдницької дiяльностi І. І. Мечникова, торкаючись, перш за все, вчення про сибiрку. І. І. Мечниковим проведено оригiнальнi дослiдження на Одеськiй бактерiологiчнiй станцiї (1887) з метою накопичення емпiричного матерiалу для подальшого розвитку клiтинної теорiї iмунiтету. Дослiди засвiдчили: введення В. anthracis в органiзм тварини призводить до того, що лейкоцити поглинають i знищують їх. Висунуто догадку щодо здатностi бактерiй розмножуватися в кровi несприйнятливих тварин та поза межами органiзму. Пiзнiше (1892) вчений придiлив увагу парадоксальному факту, що знайде свою адекватну оцiнку в майбутньому: властивостi паличок сибiрки, що виросли в кровi вакцинованих несприйнятливих баранiв, втрачають специфiчну активнiсть i токсичнiсть. Впродовж подальших дослiджень І. І. Мечников переосмислює i критично оцiнює експериментальнi результати, веде пошук нової трактовки фагоцитарної теорiї iмунiтету. Дослiдник покладає великi надiї на евристичнi можливостi i прихований потенцiал своєї теорiї, яка, за його думкою, здатна на адекватну iнтерпретацiю певним парадоксальним фактам. І.І. Мечниковим доведено, що вирощенi в кров'янiй сироватцi алжирських iмунiзованих баранiв В. anthracis зберiгають свою вiрулентнiсть. Пояснення бiологiчної сутi цього явища виявилось складним i тривалим процесом, означено його за допомогою прогнозуючої функцiї фагоцитарної клiтинної теорiї iмунiтету. Вона стала базою та орiєнтиром у проведеннi цiлого комплексу експериментiв, що дозволило розкрити структуру В. anthracis i форми прояву сибiрки в живому органiзмi. Розробка i вдосконалення фагоцитарної теорiї супроводжувалася захистом її фундаментальних тверджень i принципiв. У зв'язку з цим, І.І. Мечников проводить низку експериментiв, якi розкривають життєдiяльнiсть фагоцитiв. Важливим кроком на шляху пiдтвердження i розвитку фагоцитарної клiтинної теорiї є спростування хибної думки опонентiв про нездатнiсть фагоцитiв захоплювати живi мiкроби. І. І. Мечников, аналiзуючи результати дослiдiв своїх супротивникiв, знаходить неточностi i помилки, спростовує їх своїми доказовими експериментальними фактами. Зокрема, Р. Кох недооцiнював сам факт внутрiшньоклiтинного травлення, не надавав адекватної оцiнки бактерiйнiй природi загибелi фагоцитiв, фактично не пiдтримав iдею прiоритету фагоцитiв в боротьбi проти мiкробiв-агресорiв. І. І. Мечников вступив в дискусiю з Р. Кохом; вагомим аргументом у спорi служили дослiди зi щепленням сибiрки жабам в лабораторiї Р. Коха. Ученому довелося вирiшити ще одне важливе питання: яких мiкробiв поглинають фагоцити – мертвих чи живих? введення мiкробiв сибiрки в око птаха спори також проростали i утворювали бактеридiї у виглядi паличок i довгих ниток. Вiдзначаючи життєздатнiсть i вiрулентнiсть збуднику антраксу, якi викликали смерть голубiв, І. І. Мечников висуває нову гiпотезу, що саме лейкоцити захоплюють живi бактеридiї антраксу. Макрофаги вбивають бактеридiї, поглинають їх живими. Вчений зацiкавився новим питанням: чи здатнi фагоцити захоплювати не тiльки ослаблених, але й значно вiрулентнiших B. anthracisB. anthracis усерединi. Було доведено, що мiкро- та макрофаги здатнi поглинати вiрулентних збудникiв iнфекцiйних хвороб. У працi «Про вiдношення фагоцитiв до бацил сибiрки» (1884) простежується процес боротьби i суперництва за життєвий простiр мiж фагоцитами та B. anthracis. температури. Якщо кури в нормальному станi (42 єС) не пiддаються ураженню сибiркою, то штучне охолодження тiла робить їх чутливими до зараження B . anthracis . Це парадоксальне для свого часу явище Л. Пастер пояснив природно високою температурою курей, що створює несприятливi умови для розвитку бацил. до пониження температури птахiв. Враховуючи вказане, І.І. Мечников висунув гiпотезу про опосередкований вплив температури на процес взаємодiї фагоцитiв i B. anthracis, що надало можливiсть iнтерпретувати складний феномен принципово по-новому. Пониження температури, яке пiдвищує сприйнятливiсть макроорганiзму до антраксу, обумовлено не тiльки впливом бацилярних токсинiв (на це вказував Л. Пастер), а, перш за все, iнгiбуванням активної дiяльностi фагоцитiв. Пониження температури тiла вело до їх ослаблення i дозволяло B. anthracis Принцип iсторизмудозволив І. І. Мечникову розкрити процес генезису клiтинної фагоцитарної теорiї, її вдосконалення i розвитку. Генiальна, точна i ясна iдея про фагоцити стає методологiчним орiєнтиром у теоретичному осмисленнi фундаментальних проблем запалення та iмунiтету. І.І. Мечников створив потужну вiтчизняну та iнтернацiональну школу мiкробiологiв. Його учнями були: бельгiйський мiкробiолог Жюль Борде (1870-1961) – Нобелiвський лауреат (1919); румунськi мiкробiологи Костянтин Левадитi (1874-1953) та Іон Кантакузiно (1861-1934); французький мiкробiолог Альбер Ш. Кальмет (1863-1933); росiйський мiкробiолог i епiдемiолог Р. Н. Габрiчевський (1860-1907); українськi вченi Л. О. Тарасевич (1868-1927), Д. К. Заболотний (1866-1929), М. Ф. Гамалея (1859-1949), О. М. Безредка (1870-1940), Я. Ю. Бардах (1857-1929), П. М. Дiатропов (1859-1934), С. І. Златогоров (1873-1931) В. І. Ісаєв (1854-1911), І. Г. Савченко (1862-1932), В. А. Хавкiн (1860-1930), М. Я. Чистович (1860-1926), Ф. Я. Чистович (1870-1952), перша жiнка – професор мiкробiологiї П. В. Циклiнська (1859-1923) - росiянка. У вiдтворено цiлiсну картину наукової та практичної дiяльностi Л. С. Ценковського - одного з визначних загальних патологiв, професора Петербурзького, Новоросiйського та Харкiвського унiверситетiв. Вiн є автором принципово нової методологiї створення живих спорових вакцинних штамiв антраксу, що за своїми характеристиками i способами збереження «константностi» (М. М. Гiнзбург) довели свою перевагу в порiвняннi з французькою вакциною (Л. Пастер, Ш. Е. Шамберлан, Е. Ру). Проблема сибiрки займала чiльне мiсце у дiяльностi Л. С. Ценковського в харкiвський перiод. Вчений керувався як науковими мiркуваннями, так i практичними iнтересами, адже у той перiод епiдемiї антраксу призводили до масової загибелi домашнiх тварин, завдаючи iстотних збиткiв скотарству. З метою вивчення технологiї отримання вакцинних штамiв, Л. С. Ценковський особисто зустрiчався з Л. Пастером. Але йому не вдалося отримати необхiдну iнформацiю, оскiльки метод виготовлення вакцин було продано акцiонерному товариству i засекречено. Л. С. Ценковський всебiчно i глибоко вивчив властивостi i методи його ослаблення. По сутi, мова йшла про самостiйний пошук шляхiв та способiв розробки оригiнального методу виготовлення i вдосконалення бактерiальних вакцин взагалi. Йому вперше вдалося створити чисту вакцину оригiнальним методом її очищення – шляхом проведення через органiзм сприйнятливої тварини. Означений спосiб виявився надiйнiшим за пастерiвський, оскiльки ступiнь вiрулентностi вакцин не змiнювався навiть пiсля численних проводок iз органiзму в органiзм. Ним же вирiшено ще одне складне завдання – переведення бацилярних форм вакцин в стiйкiшi – споровi. Мiнливiсть характеристик вакцинних штамiв вимагала розробки способу, що дозволяв би зберiгати їх властивостi протягом тривалого часу. Експериментальним шляхом Л. С. Ценковському вдалося знайти ефективний засiб тривалого збереження (протягом 2-х рокiв) вакцин – глiцерин. . Вакцини Л. Пастера i Л. С. Ценковського стали потужним iмпульсом у розробцi методiв активної профiлактики iнфекцiйних хвороб як в гуманнiй, так i у ветеринарнiй медицинi. Вакциннi штами Л. С. Ценковського використовувалися в якостi основи для iмунобiологiчних протиантраксних препаратiв понад ста рокiв. У 20-х роках ХХ ст. вiтчизняний мiкробiолог i iмунолог, спiвробiтник лабораторiї І. І. Мечникова в Пастерiвському iнститутi О. М. Безредка запропонував внутрiшньошкiрний метод вакцинацiї. iз культур послаблених спор сибiрки все ще зберiгали один iз основних «чинникiв патогенностi» – здатнiсть продукувати капсулу в органiзмi тварини. Означенi факти послужили вiдправною точкою подальшої розробки нових вакцин. Тривалий процес привiв до позитивних результатiв, оскiльки шляхом селекцiї вiрулентних штамiв були отриманi авiрулентнi безкапсульнi мутанти. Протягом 50 рокiв спорова вакцина СТІ дозволила значно понизити кiлькiсть щорiчних спалахiв антраксу. Безкапсульнi вакциннi штами B. anthracis вiдрiзняються вiд своїх класичних попередникiв, використаних Л. Пастером i Л. С. Ценковським, – здатностi капсулоутворення. В країнах СНД, зокрема в Українi, успiшно використовують вакцини сибiрки СТІ та iз штаму №55. У результатi специфiчної профiлактики тварин проти антраксу епiзоотiї цiєї хвороби в Українi значно обмежено. У 1990-i рр. ХХ ст. в Росiйськiй Федерацiї розроблено комбiновану протисибiркову вакцину «УНІВАК». До її складу входять живi спори вакцинного штаму СТІ-1, очищений концентрований i адсорбований на гелi гiдроокису алюмiнiю протективний антиген B. anthracis . Вважаємо за перспективне використання методiв генної iнженерiї для конструювання рекомбiнантних штамiв B. anthracis , що здатнi продукувати протективний антиген. Ведеться пошук шляхiв i способiв видiлення плазмiд (P Х01 i P Х02B. anthracis . Пiдкреслено, що названi плазмiди вiдповiдальнi за вiрулентнiсть та iмуногеннiсть збудника. Таким чином, розвиваючи iдеї Л. Пастера i Р. Коха, Л. С. Ценковський внiс iстотний методологiчний доробок до розвитку мiкробiологiї, зокрема до вирiшення проблем вакцинологiї. Вiн сформував i очолив першу в Українi мiкробiологiчну школу, яка в подальшому iнтенсивно розвивалась за участю І.І. Мечникова, М. Гамалєї, Д. К. Заболотного, Я. Ю. Бардаха, М. П. Нещадименка, С. М. Мiнервiна, С. В. Шулiки, М. М. Цехновiцера, В. М. Жданова, Є.І. Демiховського, К. Д. Пяткiна, В. В. Смiрнова в ХХ столiттi. І на сьогоднi вона є однiєю з наймогутнiших у свiтi: В. П. Широбоков, Н. К. Коваленко, Г. К. Палiй, В. С. Пiдгорський, А. Я. Циганенко, М. Г. Проданчук, І. Л. Дикий, І. Й. Сидорчук, Ю. Л. Волянський тощо. Накопичення знань про властивостi i характеристики антраксу вiдкриває перспективу створення нового поколiння сибiркової вакцини iз завданими властивостями на основi досягнень генної iнженерiї. Вельми перспективним визнано конструювання ДНК-вакцини. Ідеї Л. С. Ценковського i на сьогоднi є ключовими в розвитку вакцинологiї як науки i як практичної спецiальностi, що об'єднує вчених найрiзноманiтнiших професiй у боротьбi з iнфекцiйними хворобами. У представлена одна з яскравих сторiнок вiтчизняної та свiтової медицини у сферi вивчення механiзму iнфекцiйних захворювань i створення наукових основ iмунiтету; розкрито деякi сторони становлення вчення про iнфекцiйнi захворювання i створення теорiї про ретикуло-ендотелiально-макрофагальну систему (Мечников, Високович). Вперше сформульовано твердження про вирiшальне значення отруйних речовин, що видiляються мiкробами. Результати спостережень дослiдникiв, проведених на тваринах, заражених сибiркою, стали новою пiдставою для з'ясування механiзму придбаного iмунiтету. В. К. Високович вважав, що мiкроорганiзми, пов'язанi з кровоносною системою, розмножуються, поступово проростають прямо в судини, утворюють мiсцевi запальнi процеси впритул до загальної iнфекцiї органiзму (сепсису). До таких патогенiв вчений вiдносив збудникiв сибiрської виразки, холери. Як патолог, В. К. Високович звертає увагу на функцiю нирок, пiдтверджуючи в експериментi, що перехiд мiкробiв в сечу має мiсце лише тодi, коли в нирках пошкодженi судини i тканини (вказане вже спостерiгалось вченими при ендокардитах, сапi). Велику увагу вчений придiлив проблемi вакцинацiї проти антраксу, в практичному планi – отримав ефективну вакцину, а в теоретичному аспектi – вивчив механiзм дiї вакцин взагалi i в значнiй мiрi встановив причини несприйнятливостi макроорганiзму до iнфекцiї. Висунув оригiнальну гiпотезу, згiдно якої для iмунiзацiї має значення загальна дiя мiкробних продуктiв, токсинiв. Вперше в iсторiї вакцинацiї було застосовано суспензiї вбитих мiкробiв, а не ослабленi живi культури, як це мало мiсце у Л. Пастера. Доведена висока ефективнiсть таких вакцин, особливо проти антраксу. Зроблено висновок про те, що щеплення знеплiдненою сумiшшю сприятливе для захисних функцiй органiзму. Узагальнивши численнi результати, вчений дiйшов наступного висновку: в основi штучної несприйнятливостi (iмунiтету) знаходяться два основнi чинники: боротьба фiксованих клiтин iз заразливими органiзмами i звикання протоплазми клiтин до дiї отруйних речовин. Інфекцiя i несприйнятливiсть вперше розглядаються як два могутнi потоки, як прояви складного та динамiчного бiологiчного процесу. Тим самим доведено, що два механiзми – клiтиннi i антитоксичнi реакцiї органiзму – об'єднуються в єдину теорiю для пояснення набутого iмунiтету. Кропiтка i наполеглива експериментальна перевiрка основних положень створеної концепцiї розкриває i функцiю ретикуло-ендотелiально-макрофагальної системи. Доведено, що фагоцитоз такої системи успiшно протистоїть отруйнiй дiї мiкробних продуцентiв. Цi теоретичнi уявлення експериментально пiдтверджено всiм ходом розвитку мiкробiологiчної науки та iнфектологiї. У роботi «До вчення про сибiрську виразку» (1891) В. К. Високович розвинув погляди на питання про те, «яким чином палички сибiрської виразки проникають з первинного кубла в кров: з лiмфатичних, або ж кровоносних судин?». Результатами дослiдiв доведено, що єдиний шлях розповсюдження бацил з пiдшкiрного вогнища (вогневика) в кров – це лiмфатичнi судини i залози. мiкробiв. Бiолог i землевласник Г. Л. Скадовський (Херсонська губернiя) надав ученому можливiсть провести в його господарствi дослiди (вакцинацiю на вiвцях). Вони були першими в iсторiї iмунологiї iз позитивним застосуванням суспензiї убитих мiкробiв для практичної вакцинацiї. В. К. Високович послiдовно i наполегливо шукав новi шляхи пiдвищення ефективностi активної убитої вакцини. Історiя мiкробiологiї зафiксувала той факт, що як з теоретичної, так i з практичної точки зору прiоритет в розробцi i застосуваннi убитих культур для вакцинацiї проти iнфекцiйних хвороб, включаючи антракс, належить знаменитому вiтчизняному ученому В. К. Високовичу. На вiдмiну вiд поглядiв Л. Пастера, згiдно яким формування iмунiтету вiдбувалось за допомогою щеплень ослаблених, але живих мiкробiв, В. К. Високович дотримувався дещо протилежної точки зору. Набутий iмунiтет формується за рахунок введення i хiмiчно отруйних речовин, що мають властивiсть дифундувати в органiзмi. Вони, як продукти життєдiяльностi мiкробiв, можуть мiститися i в самих мiкробах, i в їх фiльтратах. Органiзм здатний реагувати на результати дiяльностi мiкробiв i, таким чином, вiдбувається пристосування клiтин, звикання нервової системи до шкiдливої дiї отруйних патогенiв. Вiн може чинити опiр подiбному отруєнню i забезпечує ендотелiю i фiксованим клiтинам сполучної тканини можливiсть розвивати свою протимiкробну дiяльнiсть у повному обсязi. культурами на дуже великiй кiлькостi тварин. Але, на превеликий жаль, працi В. К. Високовича по основах штучної iмунiзацiї проти мiкробних iнфекцiй практично не згадуються як у вiтчизнянiй, так i в iноземнiй лiтературi. Зусиллями видатних дiячiв мiкробiологiї І. І. Мечникова i В. К. Високовича створено струнке, цiлiсне вчення про ретикуло-ендотелiально-макрофагальну систему захисту органiзму. Виникла принципово нова теорiя iмунiтету, бiологiчна сутнiсть якої не втрачена i на сьогоднi. У акцентовано увагу на вельми актуальнiй проблемi – бiотероризмi. Сьогоднi бiологiчна зброя є одним iз потенцiйних факторiв масового ураження. У зв’язку з цим провiднi країни зосереджують свої зусилля на iнфекцiйних агентах з найбiльш вагомим впливом на здоров’я. Погiршення стану iмунопрофiлактики серед населення в 90-х роках ХХ ст. охопило Схiдну Європу й, зокрема, Україну, що привело до епiдемiї дифтерiї. Значно ускладнилась епiдемiчна ситуацiя iз сибiрки. Виникла нагальна необхiднiсть пошуку нових пiдступiв щодо швидкої детекцiї та типування iнфекцiйних штамiв B. anthracis . Ефективним експериментальним методом є використання сучасних молекулярно-генетичних способiв на основi полiмеразної ланцюгової реакцiї (ПЛР) з рiзноманiтними модифiкацiями. Швидкiсть, надiйнiсть i точнiсть методу є ключовими елементами успiшної детекцiї фрагментiв геному та генотипування мiкроорганiзмiв. При використаннi сучасних ДНК-технологiй i приладiв для ПЛР у реальному часi (real-time PCR) можлива детекцiя B. anthracis (одного з найбiльш вiрогiдних для використання в якостi бiологiчної зброї) протягом 6 – 60 хвилин. Пiдкреслено, що дослiдження з використанням молекулярно-генетичних методiв мають важливе як прикладне (дiагностичне) значення для загальної мiкробiологiї, епiдемiологiї та вирiшення проблеми бiотероризму, так i фундаментальне (вивчення особливостей органiзацiї генома) для молекулярної мiкробiологiї. Швидка та надiйна iдентифiкацiя патогенiв вельми необхiдна для проведення дослiджень зразкiв клiнiчного матерiалу та з навколишнього середовища, а також для чiткого означення результатiв (перш за все, негативних) уже проведених бактерiологiчних та iмунологiчних дослiджень. Експериментальним шляхом одержано результати з визначенням термодинамiчно стабiльних iнвертованих повторiв, якi можуть потенцiйно утворювати хрестоподiбнi структури у плазмiдах рХО1 i рХО2, якi визначають вiрулентнiсть штамiв B. anthracis . Крiм того, визначено молекулярно-генетичнi маркери та створено набори праймерiв для генотипування бацил групи . Розроблено набори праймерiв для видоспецифiчної детекцiї бактерiй , B. сereus та B. thuringiensisB. anthracis з рiзним профiлем плазмiд, що надає можливiсть визначити патогеннi властивостi штамiв (iзолятiв B. anthracis , якi мiстять обидвi плазмiди (рХО1+ , рХО2++ , рХО2– та рХО1– , рХО2+ ) або обидвi плазмiди (рХО1– , рХО2- ). Доведено, що фiлогенетичне дерево (за результатами ПЛР) можна використовувати в якостi показника надiйностi та точностi таксономiчної класифiкацiї видiв та пiдвидiв мiкроорганiзмiв. Проведене порiвняння послiдовностей плазмiд рХО1 та рХО2 показало, що обидвi плазмiди мiстять вiсiмнадцять та чотири iнвертованi послiдовностi вiдповiдно, якi потенцiйно можуть утворювати термодинамiчно стабiльнi шпильковi структури. Вказане дозволяє чiтко i в короткi термiни iдентифiкувати i диференцiювати бацили рiзних видiв. ВИСНОВКИ Результати дослiдження iсторичних i медико-соцiальних аспектiв вчення про антракс дозволили зробити наступнi узагальнення: 1. Історiя медицини – один з найважливiших чинникiв сучасної культури. Вона є iмпульсом у наукових пошуках i дослiдженнях, мiстить динамiку медичного знання. Звернення до iсторiї загальної патологiї, мiкробiологiї, епiдемiологiї, iмунологiї дозволило прослiдкувати генезис, накопичення i змiну наших знань про iнфекцiйнi хвороби на прикладi сибiрки. Розкрито складний, тривалий процес пiзнання характерних властивостей B. anthracis, що вплинуло на вiдкриття багатьох патогенiв, пошук та розробку ефективних специфiчних засобiв захисту людини i тварин вiд чуми, вiспи, тифу, холери, дифтерiї, полiомiєлiту тощо. 2. У процесi логiчної реконструкцiї означено мiсце та роль в iсторiї мiкробiологiї першого українського ученого-медика, мiкробiолога М. М. Тереховського. Вiн запропонував принципово нову, реалiстичну концепцiю зародження мiкроорганiзмiв, яка вже в подальшому отримала достатньо глибоке обґрунтування дослiдженнями Л. Пастера. 3. Вiтчизнянi дослiдники внесли iстотний доробок до формування учення про iнфекцiйнi хвороби. Основоположник свiтової епiдемiологiї Д. С. Самойлович створив струнку систему наукових уявлень про чуму, сформулював оригiнальнi методологiчнi та методичнi пiдступи щодо штучного створення несприйнятливостi до iнфекцiйного агента шляхом розробки i застосування перших протичумних щеплень ослабленою вакциною. Цiла низка iсторичних фактiв опосередковано свiдчить за те, що Д. С. Самойлович першим у свiтi провiв мiкроскопiчнi дослiдження «сибiркового» матерiалу – це дозволяє нам висунути гiпотезу вiдкриття ним i B. anthracis. 4. Активна, плiдна, творча дiяльнiсть українських учених дуже яскраво виявилася в реальному процесi вивчення сибiрки. С. С. Андрiєвським доведено заразливiсть хвороби, тотожнiсть захворювання у тварин i людей, описано патологоанатомiчну картину в динамiцi перебiгу хвороби, визначено рiзнi клiнiчнi форми сибiрської виразки, розроблено методики щодо її лiкування та профiлактики. Самовiдданий, героїчний експеримент С. С. Андрiєвського по самозараженню iнфекцiєю i сьогоднi являє собою один iз найважливiших етапiв становлення вчення про антракс. Його прикладу в подальшому послiдували Г. М. Мiнх, Й. Й. Мочутковський, Д. К. Заболотний, І. Г. Савченко, М. Ф. Гамалея. 5. Українськi мiкробiологи здiйснили ряд оригiнальних i цiкавих спостережень, що стосуються етiологiї i епiдемiологiї iнфекцiйних хвороб. Г. М. Мiнхом проаналiзовано сибiрку в багатьох аспектах: вiдкрито спори i нитки антраксу, встановлено єдине походження рiзних форм сибiрки, розширено поняття вхiдних ворiт iнфекцiйних хвороб, передбачено вiдкриття фагоцитозу та формування iмунiтету. М. Ф. Гамалея брав участь у створеннi в Одесi першої бактерiологiчної станцiї в Росiйськiй iмперiї з метою вивчення сибiрки. Його методологiчнi пiдступи i сьогоднi широко використовуються при вирiшеннi питань iнфектологiї. Працi вченого мають не тiльки неабиякий iсторичний iнтерес, вони не втратили свого теоретичного i практичного значення в профiлактицi сибiрки за допомогою активної iмунiзацiї худоби живою вакциною. 6. Вивчення i осмислення автором архiвних медичних матерiалiв дозволили бiльш глибоко i повно виявити дiйсну роль i оцiнити iстотний внесок вiтчизняних учених i лiкарiв у дослiдженнi ряду властивостей сибiрки, а також у формуваннi стратегiї ефективної боротьби з iнфекцiйними хворобами. Вiдкриття збудникiв ряду iнфекцiйних захворювань (зокрема антракса) зробило можливим науково обґрунтоване їх вивчення, ставити i вирiшувати задачi ерадикацiї окремих з них на обмежених територiях i глобально. 7. Л. С. Ценковський внiс достатньо вагомий методологiчний доробок до розвитку мiкробiологiї, зокрема у сферi вирiшення проблеми вакцинологiї. Вiн сформував i очолив першу в Українi мiкробiологiчну школу, що в подальшому iнтенсивно розвивалась за участю І. І. Мечникова, М. Ф. Гамалеї, Д. К. Заболотного, Я. Ю. Бардаха, М. П. Нещадименка, С. М. Мiнервiна, С. В. Шулiки, М. М. Цехновiцера, В. М. Жданова, Є. І. Демiховського, К. Д. Пяткiна, С. С. Дяченко, В. В. Смирнова в ХХ столiттi i на сьогоднi є однiєю з наймогутнiших на пострадянському просторi (В. П. Широбоков, В. С. Пiдгорський, Н. К. Коваленко, Г. К. Палiй, М. Г. Проданчук, А. Я. Циганенко, І. Л. Дикий, І. Й. Сидорчук). Сибiркова вакцина, створена Л. С. Ценковським, виявилася могутнiм засобом у боротьбi з антраксом впродовж сторiччя. Теорiя i практика мiкробiологiчної науки довела її перевагу в порiвняннi з французькою вакциною (Л. Пастер, Ш. Е. Шамберлан, Е. Ру). Вiдкриття Л. С. Ценковського – вельми перспективне для подальшого розвитку вакцинологiї не тiльки в планi боротьби з сибiркою, але i з багатьма iншими iнфекцiйними захворюваннями. Сучасна iмунологiя i вакцинопрофiлактика пiдвели теоретичну базу та намiтили шляхи вдосконалення i створення очищених ад'ювантних (сорбованих, напiвсинтетичних) вакцин з використанням полiмеризацiї молекул протективного антигену та отримання нових нешкiдливих ефективних живих рекомбiнантних вакцин. Вакцинопрофiлактика i сьогоднi займає провiдне мiсце в боротьбi з iнфекцiйними хворобами. В процесi поступового накопичення знань про властивостi i характеристики антраксу створюється нове поколiння вакцин сибiрки iз заданими властивостями на основi досягнень генної iнженерiї (ДНК-вакцини). Ідеї Л. С. Ценковського сучаснi i основоположнi в розвитку мiкробiологiї як науки i як практичної спецiальностi, що об'єднує вчених рiзних професiй в боротьбi з iнфекцiйними хворобами. 8. Зусиллями І. І. Мечникова i В. К. Високовича створено струнке, цiлiсне вчення про ретикуло-ендотелiально-макрофагальну систему захисту органiзму, сформована принципово нова парадигма iмунiтету. Творчий науковий пошук виготовлення нових iмунопрофiлактичних засобiв завершується розробкою В. К. Високовичем вакцин з убитих культур проти iнфекцiйних хвороб, антраксу перш за все. В. К. Високович послiдовно i наполегливо шукав новi шляхи пiдвищення ефективностi виготовлення активної убитої вакцини. Історiя мiкробiологiї повинна безперечно зафiксувати той факт, що i з теоретичної, i з практичної точки зору прiоритет у розробцi i застосуваннi убитих культур для вакцинацiї проти iнфекцiйних хвороб, включаючи антракс, належить знаменитому вiтчизняному ученому В. К. Високовичу. В даний час ведеться пошук нової, ефективної убитої вакцини проти сибiрки. 9. Особливе мiсце в науковiй дiяльностi І. І. Мечникова займали його вишуканi експерименти в областi пiзнання ряду характеристик i властивостей антраксу. Саме вони привели його до обґрунтування фагоцитарної клiтинної теорiї i створення вчення про iмунiтет. Костянтин Левадитi та Іон Кантакузiно; французький мiкробiолог Альбер Ш. Кальмет; росiйський мiкробiолог i епiдемiолог Г. Н. Габрiчевський; українськi вченi Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний, М. Ф. Гамалея, О. М. Безредка, Я. Ю. Бардах, П. М. Дiатропов, С. І. Златогоров, В. І. Ісаєв, І. Г. Савченко, В. А. Хавкiн, М. Я. Чистович, Ф. Я. Чистович, перша жiнка – професор мiкробiологiї П. В. Циклiнська. своїми блискучими вiдкриттями та широкими узагальненнями започаткували низку нових напрямкiв сучасної мiкробiологiї, епiдемiологiї, iмунологiї, iнфектологiї. У боротьбi з iнфекцiйними хворобами (сибiрка, чума, холера, сказ, дифтерiя та iн.) вiтчизнянi вченi i лiкарi виявили багато мужностi , самовiдданостi, професiоналiзму. Так, наприклад, успiшний наступ на iнфекцiйнi захворювання закiнчився повною лiквiдацiєю вiспи в усьому свiтi. Вона стала можливою завдяки безстрашнiй боротьбi багатьох мужнiх, смiливих, допитливих людей, спецiалiстiв вищого класу i особливого гарту, перед усiм наших спiввiтчизникiв i зокрема – українських учених. 11. Розробка нових ефективних методiв i засобiв боротьби з сибiркою проявляється в новому ракурсi i стає ще бiльш актуальною. Нами розроблено метод означення патогенiв у навколишньому середовищi, людей та тварин з використанням полiмеразної ланцюгової реакцiї. Історiя становлення та розвитку вчення про антракс як особливо небезпечної хвороби, пiзнання характеристик i властивостей сибiрки глибоко пов’язанi з вивченням чуми, тифiв, дифтерiї, кiру, полiомiєлiту тощо. Тiльки на основi всебiчного аналiзу iсторiї iнфекцiйних хвороб, накопичення матерiалу щодо їх розповсюдження i еволюцiї можна розробити систему ефективних заходiв задля зниження захворюваностi на них. Виходячи з того, що сибiрка є одним з найнебезпечнiших патогенiв, багато держав сучасного свiту прагнуть об'єднати свої зусилля для боротьби з нею. Це, зокрема, проявляється i в тому, що формується система мiжнародного епiдемiологiчного нагляду та контролю, плануються i успiшно реалiзуються програми глобального наступу на антропозоонози. Людство завжди має бути готовим до боротьби з патогенними вiрусами та бактерiями. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ автором ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Б. Т., Вербицкий П. И., Задорожный Г. В. – Х.: Факт, 2005. – С. 83-116. 2. Историко-философские аспекты учения о природе инфекционных болезней в трудах И. И. Мечникова / Пугач Н. Б., Чайковский Ю. Б., Резник В. И., Пугач Б. Я., Волянский Ю. Л. – Х.: Факт, 2005. – 12 с. (збiр емпiричного матерiалу, написання статтi). 3. Историко-философские аспекты учения о природе инфекционных болезней в трудах естествоиспытателей XIX – XX столетий / Пугач Н. Б., Чайковский Ю. Б., Резник В. И., Пугач Б. Я., Волянский Ю. Л. – Х.: Факт, 2005. – 16 с. (збiр емпiричного матерiалу, написання статтi). 5. Пугач Н. Б., Волянский А. Ю. Лев Семенович Ценковский и развитие методологии вакцинопрофилактики // BiomedicalandBiosocialAnthropology. - 2006. – №6. – P. 211-219. 6. Пугач Н. Б. Историко-философские аспекты учения о природе инфекционных болезней в трудах И. И. Мечникова // Анали Мечникiвського Інституту. – 2005. – № 2. – С. 1-7. – Режим доступу до журналу: http://www.imiamn.hutl.ru/journ. 8. Академiк Д. К. Заболотний – борець за здоров`я людей (до 140-рiччя вiд дня народження) / Непорада В. П., Чайковський Ю. Б., Резнiк В. І., Пугач Н. Б. // Анали Мечникiвського Інституту. – 2006. – № 2. – С. 33-39. - Режим доступу до журналу: http://www.imiamn.hutl.ru/journ. (збiр емпiричного матерiалу, написання статтi). 9. Пугач Н. Б. Научное творчество Р. Коха и Л. Пастера и становление фундаментальной и прикладной микробиологии // Анали Мечникiвського Інституту.– 2006. – № 3. – C. 74-101. - Режим доступу до журналу: http://www.imiamn.hutl.ru/journ. 10. Пат. 17981 Україна, МПК C12Q1/4; C12Q1/68. Спосiб стиснення лiнiйних та суперспiральних молекул ДНК: Пат. 17981 UA, МПК C12Q1/4; C12Q1/68 / О. П. Лиманський , О. Ю. Лиманська , А. Ю. Волянський , Л. М. Руденко , І. Ю. Кучма , Л. О. Лиманська , Н. Б. Пугач (Україна). – u2006 04883; Заявл. 03. 06. 06; Опубл. 16. 10. 06, Бюл. №10 – 8 с.: iл. (проведено очистку поверхнi слюди iнертними газами для подальшої iмобiлiзацiї ДНК). Анотац i я Пугач Н. Б. Історичнi та медико-соцiальнi аспекти становлення i розвитку вчення про сибiрку. – Рукопис. Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спецiальнiстю 14. 02. 04 – iсторiя медицини. – ДУ «Інститут мiкробiологiї та iмунологiї iм. І.І. Мечникова АМН України». - Харкiв, 2007. i розвитку концепцiї щодо заразливих хвороб на прикладi сибiрки, означено внесок вiтчизняних учених в розвиток проблеми боротьби з iнфекцiями. Аналiз iсторико-архiвних медичних матерiалiв дозволив бiльш глибоко i повно виявити та обґрунтувати дiйсну роль i мiсце українцiв та росiян у свiтовiй науцi, дати гiдну оцiнку їх iстотному доробку в дослiдження ряду властивостей i характеристик антраксу. Охарактеризовано процес осмислення i формування стратегiї ефективної боротьби з iнфекцiйними хворобами, дана оцiнка героїчним науковим експериментам по «звiльненню» людства вiд пiдступних iнфекцiйних хвороб. Розкрито змiст, суть i евристичну роль методологiї вакцинопрофiлактики, її розвиток i вдосконалення в сучасних умовах. Пiдкреслено, що подвиги вiтчизняних учених в iм'я науки i захисту людства вiд iнфекцiйних хвороб наповненi глибоким етичним i моральним потенцiалом, являють собою i на сьогоднi яскравий приклад для молодих дослiдникiв щодо збереження та розвитку духовної та наукової спадщини великих попередникiв. Розроблено дiагностичну систему для iндикацiї збудника сибiрки у людей, тварин i в навколишньому середовищi на основi полiмеразної ланцюгової реакцiї. Ключовi слова: iнфекцiйнi хвороби, сибiрка, вакцини, логiчна реконструкцiя дослiджень iнфектологiв, науковий експеримент, бiотероризм. Аннотация Пугач Н. Б. Исторические и медико-социальные аспекты становления и развития учения о сибирской язве. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14. 02. 04 – история медицины. – ГУ «Институт микробиологии и иммунологии им. И. И. Мечникова АМН Украины». - Харьков, 2007. реконструированы важнейшие этапы генезиса, становления и развития концепции инфекционных болезней на примере сибирской язвы, определена роль отечественных ученых в становлении и развитии проблемы борьбы с инфекциями. Открытие возбудителя антракса, изучение его свойств и характеристик, становление учения о сибирке существенно повлияло на развитие микробиологии, эпидемиологии, иммунологии, в т. ч. на открытие многих возбудителей инфекционных болезней, на поиск и разработку эффективных специфических средств защиты человека и животных от чумы, оспы, тифа, холеры, дифтерии, полиомиелита и др. Аргументирован тезис, что идеи, гипотезы, утверждения, активная экспериментальная деятельность в области инфекционных болезней и борьба с эпидемиями многих поколений ученых, включая Д. С. Самойловича, С. С. Андреевского, Р. Коха, Л. Пастера, И. И. Мечникова, Л. С. Ценковского, В. К. Высоковича, Д. К. Заболотного, Г. Н. Минха, Н. Ф. Гамалеи привели к созданию современной микробиологии, эпидемиологии и иммунологии. Раскрыты содержание, сущность и эвристический потенциал методологии вакцинопрофилактики Л. С. Ценковского, ее развитие и совершенствование в современных условиях. Анализ историко-архивных медицинских материалов позволил более глубоко и полно обосновать действительную роль и значение отечественных ученых в мировой науке, дать достойную оценку их существенному вкладу в исследование ряда свойств и характеристик антракса. Охарактеризован процесс выработки и формирования стратегии эффективной борьбы с инфекционными болезнями, дана оценка героическим научным экспериментам по «освобождению» человечества от коварных инфекционных болезней. Обоснованоположение о том, что история становления и развития украинской микробиологии во многом связана с героическими научными и гражданскими подвигами украинских и русских исследователей и врачей в борьбе против инфекционных болезней во имя охраны и сохранения здоровья своего народа и народов других стран и континентов. Подчеркнуто, что подвиги отечественных ученых во имя науки и защиты человечества от инфекционных болезней наполнены глубоким этическим и моральным потенциалом, являются ярким примером для молодых исследователей в сохранении и развития духовного и научного наследия великих предшественников. инфекционные болезни, сибирская язва, вакцины, логическая реконструкция достижений инфектологов, научный эксперимент, биотерроризм. Thesis for competition on academic degree of candidate of medicine in specialization 14. 02. 04 – medicine history. – State Establishment “Mechnikov institute of microbiology and immunology of the Ukrainian AMS”. – Kharkiv, 2007. On the basis of the comparative historical method the author analyzed fundamental works of common pathologists, microbiologists, epidemiologists, infectionists and logically reconstructed the most important stages of genesis, formation and development of infectious disease such as anthrax. Analyze of historic-archivist medical materials allowed more deeply and full to expose and to show true role and significance of home scientists in world science and appraise their contribution in the investigation of properties and characteristics of anthrax. It is described process of making and forming of strategy of effective fight with infectious diseases is given estimate to heroic scientific experiments in “liberation” of mankind from insidious infectious diseases. The author shows content, essence and heuristic potential of methodology vaccine prophylaxis by L. S. Tsenkovsky, its development and perfection in modern conditions. The author emphasizes that deeds of home scientists in the name of science and protection of mankind from infections diseases are filled with deep ethical and moral potential; they are the example for young investigators in preservation and development of spiritual and scientific heritage of the past. Key words: infectious diseases, vaccine, anthrax, logical reconstruction of achievements by infectionists, scientific experiment, bioterrorism.