Договір купівлі-продажу 2

Договiр купiвлi-продажу 2 План Стор. Вступ 2 1. Поняття i змiст договору 3 2. Особливостi деяких видiв договорiв купiвлi – продажу 3. Гарантiї прав покупцiв в роздрiбнiй торгiвлi 34 Висновок 40 Лiтература 41 Нацiональна академiя внутрiшнiх справ України (НАВСУ) Курсова робота з предмету “Цивiльне та сiмейне право” на тему “Договiр купiвлi-продажу” Вступ Договiр купiвлi-продажу, безумовно, є одним з найефективнi­ших засобiв взаємозв'язку виробництва i споживання, регулято­ром нормального функцiонування господарського комплексу країни. Вiн може укладатися мiж громадянами, мiж органiзацiя­ми (пiдприємствами, установами), а також мiж органiзацiями i громадянами, що свiдчить про його унiверсальнiсть. Однак у перiод iснування СРСР застосування такого унiверсального ре­гулятора товарообiгу було значно обмеженим. Найбiльшого по­ширення купiвля-продаж набула у внутрiшньому товарообiгу в сферi державної i кооперативної роздрiбної торговельної мережi, за допомогою якої задовольнялася основна частина матерiаль­них i культурних потреб громадян у товарах особистого спожи­вання. Договiр купiвлi-продажу забезпечував також деякi потре­би матерiально-технiчного постачання державних, кооператив­них та iнших органiзацiй, не набувши тут належного розвитку. Бiльше того, впродовж кiлькох десятилiть пiд впливом органiза­цiйно-правових обмежень обсяг торгiвлi з використанням дого­вору купiвлi-продажу за участю органiзацiй був зведений до мiнiмуму. Такi угоди могли укладатися, як правило, на продук­цiю (товари), яка не розподiлялася в плановому порядку (зокре­ма, предметiв канцелярського, культурно-побутового, спортив­ного призначення). У цей перiод товарообiг мiж господарюючи­ми суб'єктами (юридичними особами) здiйснювався за допомо­гою договору поставки, що укладався на пiдставi обов'язкового дiя сторiн планово-адмiнiстративного акту розподiлу продукцiї (товарiв). В умовах планової економiки, централiзованого роз­подiлу матерiальних ресурсiв, панування адмiнiстративно-команд­них методiв управлiння економiчними вiдносинами договiр по­ставки став домiнуючим у товарообiгу мiж господарюючими суб'єктами i сформувався в самостiйний договiр. Перебудовчi процеси в СРСР, започаткованi в 1985 р., сприя­ли реформуванню планової економiки i певному розширенню вiльного товарообiгу. Розпад СРСР i проголошення Україною та iншими колишнiми союзними республiками незалежностi, усвi­домлення необхiдностi докорiнних змiн прискорили прийняття нових економiчних законiв України («Про власнiсть», «Про пiдприємництво», «Про пiдприємства в Українi» тощо), направ­лених на змiну вiдносин власностi, на розвиток пiдприємницт­ва. Вiдтак разом з поступовим зародженням в Українi елементiв ринкової економiки iстотно зросла роль договору купiвлi-про­дажу. В умовах ринкової економiки договiр купiвлi-продажу є основним регулятором взаємовiдносин мiж виробниками i спо­живачами, вiдносин у сферi розподiлу i перерозподiлу матерi­альних благ, забезпечуючи вiльний i оптимальний розвиток усiх форм власностi, пiдприємництва i торгiвлi. 1. Договiр купiвлi-продажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власнiсть покупцевi (друга сторона)., а покупець зобов'язується прийняти майно i сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК України). Однак не всi учасники цивiльних правовiдносин можуть набу­вати майно у власнiсть. Так, вiдповiдно до Закону України «Про власнiсть» (1991 р.) майно, що є державною власнiстю i закрiп­лене за державним пiдприємством, належить йому на правi пов­ного господарського вiдання, крiм випадкiв, передбачених зако­нодавством України, а майно, що є державною власнiстю i за­крiплене за державною установою, яка перебуває на державному бюджетi, — на правi оперативного управлiння (ст. ст. 37, 39). Таким чином, за договором купiвлi-продажу продавець зобо­в'язується передати покупцевi майно у власнiсть або повне гос­подарське вiдання чи оперативне управлiння, а останнiй зобо­в'язується прийняти це майно i сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це оплатний, двостороннiй i консесуальний договiр. Вiн спрямований на безповоротне вiдчуження продавцем майна i перехiд його у власнiсть (повне господарське вiдання чи оперативне управлiння) покупця, i, отже, є юридичною пiдставою виникнення такого зобов'язального правовiдношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права. Договiр купiвлi-продажу, як правило, має одноразовий харак­тер i укладається переважно на те майно, яке є в наявностi i пiдготовлене для вiдчуження. При цьому продавцевi сплачуєть­ся вартiсть вiдчужуваного майна лише у грошовому вираженнi. В окремих випадках для покупця становить iнтерес не саме прид­бане майно (як матерiальний об'єкт), а зафiксоване в ньому те чи iнше право вимоги, наприклад, у разi купiвлi цiнних паперiв. Оплата придбаного майна повинна здiйснюватися у нацiональнiй валютi України, за винятком випадкiв, передбачених законом. Двостороннiй характер купiвлi-продажу обумовлює взаємне ви­никнення у кожної iз сторiн прав i обов'язкiв. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцевi певну рiч i водночас набуває права вимагати її опла­ти, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здiйснити оплату придбаної речi i водночас набуває права вимагати вiд покупця її передачi. Іншими словами, в договорi купiвлi-продажу вiдповiд­ним правам i обов'язкам продавця кореспондуються вiдповiднi права І обов'язки покупця i навпаки. тим, що для окремих видiв договорiв купiвлi-продажу законодавець передбачає спецiальнi вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дiйсною. Правове регулювання вiдносин купiвлi-продажу здiйснюється Цивiльним кодексом України (ст. ст. 224—240), Законами Украї­ни «Про захист прав споживачiв», «Про цiннi папери i фондову бiржу», «Про товарну бiржу», «Про приватизацiю майна держав­них пiдприємств», «Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)», численними пiдзаконними нормативними актами. З урахуванням особливостей органiзацiйно-правових форм торгiвлi, що використовуються на територiї перебування сторiн договору купiвлi-продажу, особливостей вiдчужуваних об'єктiв, особливостей способу укладення та виконання договору iснує кiлька рiзновидiв договору купiвлi-продажу, зокрема: а) договори купiвлi-продажу в оптовiй i роздрiбнiй торгiвлi; в) договори купiвлi-продажу земельних дiлянок, валютних цiнностей, жилих будинкiв, квартир, автомашин; д) договори купiвлi-продажу об'єктiв приватизацiї; е) форварднi i ф'ючерснi угоди купiвлi-продажу. Вiдповiдно до цивiльного законодавства сторонами в договорi купiвлi-продажу виступають продавець i покупець. вiд обсягу правоздатностi i дiєздатностi конкретного суб'єкта цивiльних правовiдносин, форми власностi вiдчужуваного май­ка, його правового режиму та iнших обставин. партiй, громадських, релiгiйних об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава вiдмовилася вiд монополiї на зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть. Вiдтепер суб'єкта­ми зовнiшньоекономiчної дiяльностi (в тому числi торговельної) можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи на засадах, визна­чених спецiальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть». За статтею 225 ЦК України право продажу майна, крiм ви­падкiв примусового продажу, належить власниковi. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рiшення про вiдчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскiльки за договором купiвлi-продажу продавець зобов'язаний передати покупцевi не лише саме майно, а й право власностi на нього (право повного господарського вiдання чи оперативного управлiння). Тiльки за такої умови у покупця може виникнути вiдповiдне право. Продавець не може передати по­купцевi те, на що вiн сам не має права. У законодавствi не розкривається змiст поняття «примусовий продаж», визначаються лише пiдстави для здiйснення примусо­вого продажу майна. До таких пiдстав належать продаж описа­ного у боржника майна з метою задоволення вимог кредиторiв (ст. 388 Цивiльного процесуального кодексу України), продаж заставленого майна в порядку, встановленому Законом України «Про заставу», продаж майна вiдповiдно до Закону України «Про банкрутство», реалiзацiя конфiскованих предметiв, якi стали зна­ряддям або безпосереднiм об'єктом адмiнiстративного правопо­рушення (ст-315 Кодексу України про адмiнiстративнi правопо­рушення), тощо. особливий порядок ре­алiзацiї невитребуваних за договором побутового замовлення виготовлених пiдрядчиком речей, невитребуваних на транс­портi вантажiв i багажу, майна, вiдправленого через органи зв'язку. У наведених випадках продаж зазначеного майна не є примусовим, а лише здiйснюється без згоди власника, оскiль­ки такий невiдомий або не виявляє iнтересу до належного йому майна, що може завдати охоронцю майнової шкоди, Звiдси можна зробити висновок, що коло пiдстав для продажу майна невласником значно ширше, нiж це передбачено стат­тею 225 ЦК України. Власниковi не обов'язково особисто брати участь в укладеннi договору купiвлi-продажу. Вiн може здiйснити цi повноваження через свого представника або комiсiонера, В такому випадку покупець досягає тiєї самої мети, що i при купiвлi майна безпо­середньо у власника, хоча й з певними особливостями. Так, при продажу майна, зданого на комiсiю, продавцем виступає комiсi­онер, а не власник такого майна. Тому у разi виявлення вiдхи­лень вiд умов договору купiвлi-продажу покупець звертається з претензiями до комiсiонера (продавця), а не до комiтента (влас­ника). При укладеннi договору купiвлi-продажу продавцем через свого повiреного (на пiдставi договору доручення) стороною в ньому є власник, а не повiрений. У статтi 225 ЦК України визначено також наслiдки продажу майна невласником за вiдсутностi в останнього належних пов­новажень на здiйснення дiй по вiдчуженню майна. Якщо прода­вець, зазначено в цiй статтi, не є його власником, покупець на­буває права власностi лише у тих випадках, коли вiдповiдно до закону власник не вправi витребувати вiд нього майно (ст. 145 ЦК України). Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участi громадян стороною в договорi купiвлi-продажу є наявнiсть у них достатньої дiєздатностi (ст. 11—16 ЦК України). Пiдприємства (органiзацiї, установи) повиннi мати статус юридичної особи, а угоди, що ними уклада­ються, не повиннi суперечити цiлям їхньої дiяльностi, передба­ченим в установчих документах, Чинним законодавством в окремих випадках може встановлю­ватися особливий правовий статус продавцiв i покупцiв. Наприк­лад, вiдповiдно до Закону України «Про приватизацiю невели­ких державних пiдприємств (малу приватизацiю)» продавцями об'єктiв малої приватизацiї, що перебувають у загальнодержавнiй та комунальнiй власностi, є вiдповiдно Фонд державного майна України, його регiональнi вiддiлення та представництва, органи приватизацiї, створенi мiсцевими Радами народних депутатiв. Покупцями об'єктiв малої приватизацiї можуть бути фiзичнi та юридичнi особи, якi визнаються покупцями вiдповiдно до Зако­ну України «Про приватизацiю майна державних пiдприємств» (ст. 8). Разом з тим, не можуть бути покупцями: юридичнi особи, серед засновникiв та учасникiв яких є органи державної влади та управлiння; працiвники органiв приватизацiї та особи, яким заборонено займатися пiдприємницькою дiяльнiстю (крiм ви­падкiв використання ними приватизацiйних паперiв). умов (про строк, мiсце, спосiб виконан­ня тощо). Іншi умови також можуть набути значення iстотних, якщо щодо них за заявою однiєї iз сторiн повинно бути досягнуто згоди (ст. 153 ЦК України). Наприклад, у разi продажу товарiв у кредит з наступним погашенням платежiв встановлення в дого­ворi строку повернення кредиту набуває значення iстотної умови. У чинному законодавствi немає перелiку того майна, що може становити предметмай­но. зафiксованих у них повноважень на мож­ливе отримання майнових вигод (зафiксованих, наприклад, у цiнних паперах). У сучасних умовах значного поширення набув обiг цiнних паперiв, значення яких за соцiалiстичної економiки було мiнiмальним. За Законом України “Про цiннi папери i фон­дову бiржу» (1991 р.) цiнними паперами є грошовi документи, що засвiдчують право володiння або вiдносини позики, визна­чають взаємовiдносини мiж особою, яка їх випустила, та їх влас­ником i передбачають, як правило, виплату доходу у виглядi ди­вiдендiв або вiдсоткiв, а також можливiсть передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих документiв, iншим особам. За цим Законом цiнними паперами, якi можуть випускатися i обер­татися, визнаються акцiї, облiгацiї внутрiшнiх державних i мiсце­вих позик, облiгацiї пiдприємств, казначейськi зобов'язання дер­жави, ощаднi сертифiкати, векселi, приватизацiйнi папери. В юри­дичнiй лiтературi називаються й iншi документи, якi мають оз­наки цiнних паперiв, а саме: чеки, акредитиви, ощаднi книжки, лотерейнi бiлети, страховi полiси, накладнi, варанти, коносаменти. Своєрiдними цiнними паперами є приватизацiйнi документи (майновi сертифiкати, житловi чеки, земельнi бони). Цiннi па­пери можуть бути iменними або на пред'явника. Якщо цiннi папери на пред'явника обертаються вiльно, то iменнi цiннi па­пери, якщо iнше не передбачено зазначеним Законом або в них самих спецiально не передбачена заборона обiгу, передаються iз спецiальним передавальним записом, що засвiдчує перехiд прав за цiнним папером до iншої особи. За чинним законодавством предметом договору купiвлi-про­дажу не можуть бути борговi зобов'язання, авторськi права. Вiдно­сини переуступки чи переходу Їх до iнших осiб регулюються нормами iнших правових iнститутiв. 30 сiчня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий За­кон «Про форми власностi на землю», яким впроваджено поряд з державною колективну форми власностi на землю. У Земельному кодексi України прямо передбачена можливiсть виникнення у громадян права власностi за договорами купiвлi-продажу, дарування та обмiну (ст. 6). правил. Тому постановою Верховної Ради України вiд 17 червня 1991 р. «Про право власностi на окремi види майна» (з наступними змiнами І доповненнями вiд 22 квiтня 1993р.. 15 липня 1994р., 24 сiчня 1995 р.) було затвер­джено «Перелiк видiв манна, що не може перебувати у власностi громадян, громадських об'єднань, мiжнародних органiзацiй та юридичних осiб iнших держав на територiї України» та «Спе­цiальний порядок набуття права власностi громадянами на ок­ремi види майна», викладений вiдповiдно в додатках №1 i №2 (Вiдомостi Верховної Ради України. — 1992. — №35. — Ст. 5Ї7). До Перелiку входять: 1. Зброя, боєприпаси (крiм мисливської i пневматичної зброї, зазначеної в Додатку №2, i боєприпасiв до неї, а також спортив­ної зброї i боєприпасiв до неї, якi набуваються громадськими об'єднаннями з дозволу органiв внутрiшнiх справ), бойова i спецi­альна вiйськова технiка, ракетно-космiчнi комплекси. 2. Вибуховi речовини i засоби вибуху. Всi види ракетного па­лива, а також спецiальнi матерiали i обладнання для його вироб­ництва. 3. Бойовi отруйнi речовини. 4. Наркотичнi, психотропнi, сильнодiючi отруйнi лiкарськi за­соби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лiкаря). 5. Протиградовi установки, 6. Державнi еталони одиниць фiзичних величин. 7. Спецiальнi технiчнi засоби негласного отримання iнформацiї (зазначенi засоби не можуть також перебувати у власностi юри­дичних осiб недержавних форм власностi). 8. Електрошоковi пристрої та спецiальнi засоби, що застосову­ються правоохоронними органами, крiм газових пiстолетiв i ре­вольверiв та патронiв до них, заряджених речовинами сльозото­чивої та дратiвної дiї. Що ж до видiв майна, для яких встановлюється спецiальний порядок набуття права власностi громадянами, то в Додатку №2, зокрема, зазначаються: вогнепальна мисливська зброя, газовi пiстолети i револьвери та деякi види пневматичної зброї; об'єк­ти, що перебувають на державному облiку як пам'ятки iсторiї i культури; радiоактивнi речовини. Такi види майна можуть бути придбанi лише за наявностi вiдповiдного дозволу (органiв внутрiшнiх справ, Мiнiстерства культури, державних органiв з ядерної та радiацiйної безпеки тощо), валютного регулювання i валютного контролю» та деякими iншими законодавчими актами. За згаданим Декретом до валютних цiнностей належать: — грошовi знаки у виглядi банкнот, казначейських бiлетiв, мо­нет i в iнших формах, що перебувають в обiгу та є законним платiжним засобом на територiї України, а також вилученi з обi­гу, або такi, що вилучаються з нього, але пiдлягають обмiну на грошовi знаки, якi перебувають в обiгу, кошти на рахунках, у внесках в банкiвських та iнших кредитно-фiнансових установах на територiї України; — вiдповiдна iноземна валюта; — платiжнi документи та iншi цiннi папери (акцiї, облiгацiї, купони до них, бони, векселi, борговi розписки, акре­дитиви, чеки, банкiвськi накази, депозитi сертифiкати, ощаднi книжки, iншi фiнансовi та банкiвськi документи), вираженi в iноземнiй валютi або монетарних металах; — монетарнi метали (золото i метали iридiєво-платинової групи в будь-якому виглядi та станi, за винятком ювелiрних, промисло­вих i побутових виробiв з цих металiв i брухту цих металiв); Особливе мiсце серед багатьох перелiчених видiв валютних цiнностей посiдає iноземна грошова валюта, яка в одних випад­ках може бути платiжним засобом, а в iнших — предметом купiвлi-продажу. Останнє має мiсце у випадках продажу (обмiну) iно­земної грошової валюти за грошову валюту України i, навпаки, на Українськiй мiжбанкiвськiй валютнiй бiржi через систему обмiнних пунктiв. У законодавствi визначаються певнi вимоги, яким має вiдповi­дати предмет договору купiвлi-продажу. Так, якiсть проданої речi повинна вiдповiдати умовам договору, а за вiдсутностi вказiвок у договорi — вимогам, якi звичайно ставляться. Пiд вимогами, якi звичайно ставляться, потрiбно розумiти такi, за дотримання яких придбана рiч повинна виконувати своє функцiональне призна­чення (друкарська машина — друкувати, телевiзор — давати зоб­раження Із звуковим супроводом тощо). Рiч, яку продає торго­вельна органiзацiя, повинна вiдповiдати стандарту, технiчним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду, якщо iнше не випливає з характеру даного виду купiвлi-продажу (ст. 233 ЦК України), Наступною iстотною умовою договору купiвлi-продажу є цiна— Згiдно з Декларацiєю про державний суверенiтет України та Законом «Про економiчну самостiйнiсть України» 3 грудня 1990 р. був прийнятий Закон України «Про цiни i цiноутворення», який фактично започаткував основи самостiйної української цiно­вої полiтики. За цим Законом у народному господарствi засто­совуються вiльнi цiни i тарифи, державнi фiксованi та регульо­ванi цiни i тарифи, створюються необхiднi економiчнi гарантiї для виробникiв; цiни внутрiшнього ринку мають бути орiєнто­ванi на рiвень свiтового ринку. державними фiксованими чи регульованими цiнами. Абсолютно вiльно визначають цiну гро­мадяни, якi укладають разовi угоди купiвлi-продажу, наприклад, на речових ринках. Особливий порядок визначення цiн передбачений для зов­нiшньоекономiчних угод. Суб'єкти зовнiшньоекономiчної дiяль­ностi України усiх форм власностi при здiйсненнi експортно-iмпортних операцiй (у тому числi купiвлi-продажу) повиннi вра­ховувати так званi iндикативнi цiни, якi встановлюються з ме­тою збiльшення надходжень валютних коштiв, зменшення ва­лютних витрат на закупiвлю товарiв за iмпортом, запобiгання демпiнгу. Залежно вiд органiзацiйно-правової форми торгiвлi цiни на то­вари (продукцiю) можуть бути оптовими або роздрiбними. У роздрiбнiй торговельнiй мережi вони фiксуються в прейскуран­тах, цiнниках тощо. Придбання продукцiї на пiдставi державно­го замовлення здiйснюється за закупiвельними цiнами. Нацiо­нальним банком України закупiвельнi цiни встановлюються та­кож на дорогоцiннi метали. Звичайно ж у договорi купiвлi-продажу, крiм предмета й цiни, сторони можуть визначати й iншi умови, наприклад, порядок розрахункiв, доставки товару, строки виконання договору. Договiр купiвлi-продажу, як i будь-яка iнша цивiльно-правова угода, має певну форму. В Цивiльному кодексi України вiдсутня стаття, якою б безпосередньо визначалася форма для усiх рiзно­видiв договору купiвлi-продажу. Однак цей Кодекс та iншi зако­нодавчi акти мiстять норми, в яких обумовлюється особливий порядок оформлення окремих договорiв купiвлi-продажу. Якщо спецiальними правовими нормами не визначена форма того чи iншого рiзновиду договору купiвлi-продажу, то необхiдно керу­ватися загальними правилами цивiльного законодавства про форму угод. Тобто, договiр купiвлi-продажу може укладатися в уснiй чи письмовiй (звичайнiй або нотарiальнiй) формi, а також шляхом здiйснення так званих конклюдентних дiй залежно вiд умов, передбачених статтями 42—43 ЦК України. З укладенням договору купiвлi-продажу, як i будь-якої iншої двосторонньої угоди, у кожної iз сторiн виникають права i обов'язки, якi становлять його змiст. Важливо, що права однiєї сторони спiввiдносяться з обов'язками iншої сторони таким чином, що вiдповiдному обов'язку продавця кореспондується вiдповiдне право покупця i навпаки. Так, одним з найважли­вiших обов'язкiв продавця є передача ним майна у власнiсть (у повне господарське вiдання або оперативне управлiння) по­купця, а останнiй набуває право вимагати передачi йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти вiд про­давця придбане майно i сплатити за нього обумовлену цiну, а продавець вiдповiдно вправi вимагати прийняття покупцем проданого майна (якщо вiн у цьому зацiкавлений) i сплати за нього належної грошової суми. Тому аналiз змiсту обов'язкiв дає одночасно уявлення i про вiдповiдний змiст прав сторiн, що робить недоцiльним детальний розгляд усiх прав сторiн. Виконання зазначених обов'язкiв має здiйснюватися обома сто­ронами одночасно, якщо iнше не передбачено законом або договором (ст.І71 ЦК України). Цивiльним кодексом України безпосередньо визначено також ряд iнших додаткових обов'язкiв продавця. Так, продавець зо­бов'язаний; попередити покупця про всi права третiх осiб на рiч, яка продається (ст. 229); зберiгати продану рiч, якщо право влас­ностi переходить до покупця ранiше передачi речi (ст,230); по­вiдомити про можливi наявнi недолiки продаваної речi (ст. 234). У сторiн можуть виникнути й iншi обов'язки, обумовленi пред­метом та рiзновидом купiвлi-продажу, особливостями мiсця i способу виконання договору та iнших обставин, якi визначенi актами законодавства чи договором або випливають iз змiсту останнього. Як вже зазначалося, продавець повинен забезпечити перехiд права власностi до покупця. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання про момент виникнення права власностi у по­купця, оскiльки вiд цього багато в чому залежать можливостi захисту прав сторiн, а також розподiл ризику випадкової заги­белi предмета договору. Воно має вирiшуватися на пiдставi по­ложень статтi Ї28 ЦК України, вiдповiдно до якої право влас­ностi у набувача майна за договором виникає з моменту пере­дачi речi, якщо iнше не передбачено законом або договором. На практицi досить часто момент виникнення у покупця права влас­ностi на придбану рiч збiгається з моментом передачi йому про­давцем майна, оскiльки сторони не завжди його визначають без­посередньо в договорi. Сторони вправi довiльно визначати мо­мент виникнення у покупця права власностi (якщо iнше прямо не передбачено законом), приурочивши його до тих чи iнших обставин, подiй тощо. Однак за угодами, якi потребують обо­в'язкового нотарiального або iншого оформлення пiд страхом недiйсностi, право власностi у покупця у будь-якому разi не може виникнути ранiше спецiального оформлення. Тобто таке право може виникнути в момент нотарiального посвiдчення чи iншого обов'язкового оформлення або в iнший обумовлений сторонами момент. У Законi України «Про приватизацiю майна державних пiдприємств» затвержено, вiдповiдно до статтi 27, що порядок переходу права власностi на приватизованi об'єкти має визначатися вiдповiдно до чинного законодавства. Земельним кодексом України передбачено особливий поря­док переходу права власностi на земельну дiлянку. Так, вiдповiд­но до статтi 22 цього Кодексу право власностi на землю або право користування наданою земельною дiлянкою виникає пiсля встановлення землевпорядними органiзацiями меж земельної дiлянки в натурi (на мiсцевостi) i одержання документа, що по­свiдчує це право (державними актами, якi видаються i реєстру­ються вiдповiдними Радами народних депутатiв). При вiдчуженнi будiвель i споруд право власностi на земельну дiлянку перехо­дить разом з переходом права власностi на цi об'єкти, якщо iнше не передбачено у договорi вiдчуження будiвлi та споруди (ст. 3О Земельного кодексу). Звiдси можна дiйти висновку, що тут мож­ливий збiг моментiв виникнення права власностi на споруди (будiвлi) i земельнi дiлянки. Мiж тим, таке положення може всту­пати в суперечнiсть iз статтею 22 Земельного кодексу, за якою право власностi на земельну дiлянку виникає лише пiсля одер­жання державного акта, чого не вимагається для набуття права власностi на будiвлi. Важливе значення має також чiтке визначення обов'язкiв по­купця. У Цивiльному кодексi названi лише обов'язки по оплатi i прийняттю купленої речi. Звичайно ж, у договорi можуть бути сформульованi й iншi обов'язки покупця, як i продавця. Додат­ковi обов'язки можуть встановлюватися також законодавчими актами (наприклад, про приватизацiю, цiннi папери). чи iншi правовi наслiдки, якi можуть i не бути мiрою цивiльно-правової вiдповiдальностi, яка настає, зокрема, за наявностi умов, передбачених законом за порушення зобов'язань (гл. 18 ЦК України). Як зазначалося, основним обов'язком продавця є його обов'я­зок передати продану рiч покупцевi. Невиконання цього обо­в'язку надає покупцевi право вимагати вiд продавця передачi купленої речi в примусовому порядку або, з свого боку, вiдмо­витися вiд подальшого виконання договору. При цьому i в пер­шому, І в другому випадках покупець має право вимагати також вiдшкодування понесених внаслiдок таких дiй продавця збиткiв (ст. 231 ЦК України). У разi невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всi права третiх осiб на продавану рiч (право наймача, право застави, право довiчного користування тощо) останнiй набуває право вимагати зменшення цiни або розiрвання договору i вiдшко­дування збиткiв (ст. 229 ЦК України). У статтi 230 ЦК України прямо не визначаються правовi на­слiдки для продавця, з вини якого сталося погiршення майна, прийнятого ним на зберiгання до передачi його покупцевi. У частинi другiй цiєї статтi лише зазначається, що покупець зобо­в'язаний вiдшкодувати продавцевi понесенi у зв'язку iз зберiган­ням майна витрати. Тому питання про можливу вiдповiдальнiсть продавця за погiршення проданого майна повинно вирiшувати­ся на пiдставi загальних норм про вiдповiдальнiсть за неналежне виконання (невиконання) норм, що регулюють вiдносини схо­ву. Це випливає, зокрема, iз змiсту статтi 424 ЦК України, вiдпо­вiдно до якої правила про договiр схову, визначенi у статтi 413, частинi першiй статтi 415, статтях 416, 418—422 цього Кодексу, застосовуються також до випадкiв, коли схов здiйснюється на пiдставi iнших договорiв або в силу вказiвок закону, якщо iнше не встановлено законом або спецiальними правилами про цi договори. Обов'язок схову виникає в силу укладеного з вiдповiд­ною умовою договору купiвлi-продажу. Отже, продавець-охоронець має нести вiдповiдальнiсть за втрату, нестачу, пошкоджен­ня майна в обсязi, передбаченому статтею 419 ЦК України. Од­нак у законодавствi нiчого не сказано про допустимiсть розi­рвання договору купiвлi-продажу з iнiцiативи покупця у разi не­стачi чи пошкодження придбаного майна. На мiй погляд, якщо нестача чи пошкодження майна сталися з вини продавця-охо­ронця, застосування зазначених наслiдкiв не суперечить загаль­ним принципам цивiльного права. Продавець повинен забезпечити виникнення права власностi (права повного господарського вiдання, права оперативного уп­равлiння) у покупця, iнакше за законом для нього настають певнi негативнi наслiдки. Проблеми з цього приводу, як правило, ви­никають тодi, коли продавець не є власником майна i не має спецiальних повноважень на здiйснення дiй по його вiдчужен­ню, а лише є законним Зрозумiло що за таких умов правомiрнiсть придбання покупцем такого майна може бути поставлена пiд сумнiв власником або iншою уповноваженою особою. Тому, якщо третя особа на пiдставi, що виникла до продажу речi пред'явить до покупця позов про її вiдiбрання, покупець зобов'язаний притягнути продавця до участi у справi, а продавець зобов'язаний вступити у цю справу на сто­ронi покупця (частина перша ст. 238 ЦК України). Така участь продавця в справi необхiдна для сприяння захисту покупця вiд можливого вiдсудження у нього купленої речi, обгрунтування безпiдставностi пред'явленого третiми особами позову. Може статися так, що покупець не притягне продавця до участi у справi з власних мiркувань або через незнання його мiсцезна­ходження, або продавець вiдмовиться взяти в нiй участь. Не притягнення покупцем продавця до участi в справi, зазначено в частинi другiй статтi 238 ЦК України, звiльняє продавця вiд вiдпо­вiдальностi перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взяв­ши участь у справi, вiн мiг би запобiгти вилученню речi у покуп­ця. Рiч може бути витребувана, зокрема у покупця, на пiдставi правил статтi 145 ЦК України i Закону «Про власнiсть». Отже, в разi недоведення цього факту з продавця не знiмається вiдповi­дальнiсть за вiдсудження у покупця придбаної речi. Вiдмова про­давця взяти участь у такiй справi позбавляє його права доводити неправильнiсть ведення справи покупцем. Угода сторiн про звiльнення або обме­ження вiдповiдальностi продавця є недiйсною, якщо продавець, знаючи про iснування прав третьої особи на продавану рiч, нав­мисно приховав це вiд покупця (ст. 239 ЦК України), Не виключенi випадки, коли покупець, дiзнавшись про вiдсутнiсть у продавця в момент укладення угоди належних пов­новажень на продаж майна, добровiльно поверне його законно­му володiльцю. І хоч законом така ситуацiя не передбачена, по­купець не може бути позбавлений права звернутися з позовом до такого продавця про вiдшкодування заподiяних даною уго­дою збиткiв. На продавця покладається вiдповiдальнiсть за продаж майна неналежної якостi. Основоположнi принципи такої вiдповiдаль­ностi та iнших правових наслiдкiв продажу майна неналежної якостi сформульованi в статтi 234 ЦК України. Покупцевi на­дається право у разi придбання речi неналежної якостi, якщо її недолiки не були застереженi продавцем, за своїм вибором ви­магати: — замiни речi, визначеної в договорi родовими ознаками, рiччю належної якостi; — вiдповiдного зменшення купiвельної цiни; — розiрвання договору з вiдшкодуванням покупцевi збиткiв; — замiни на такий самий товар iншої моделi з вiдповiдним перерахуванням купiвельної цiни. Викладенi правила є загальними i застосовуються до усiх рiзновидiв договору купiвлi-продажу. Аналiзуючи цi правила, можна дiйти висновку, що покупцевi належить право вибору будь-якої з наведених вимог на свiй розсуд i незалежно вiд вини продавця у виникненнi недолiкiв. Головне, щоб їх iснування не було ре­зультатом неправильної експлуатацiї покупцем придбаного майна. щоб вони об'єктивно iснували в момент укладення договору або виявили свою негативну дiю протягом певного строку його нор­мального використання. Певнi труднощi можуть виникнути при застосуваннi за ба­жанням покупця правила про безоплатне усунення недолiкiв речi продавцем чи вiдшкодування витрат покупця на їх ви­правлення. Покупець може пред'явити додатковi вимоги про вiдшкодування збиткiв, викликаних, наприклад, простоєм речi (неможливiстю її використання). Позитивну вiдповiдь на це питання дала Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду України, яка в своїй ухвалi по справi за позовом колгос­пу iм. Мiчурiна Хустського району Закарпатської областi до Виноградiвського районного пiдприємства матерiально-технiч­ного постачання про вiдшкодування витрат на усунення не­долiкiв проданої речi i збиткiв, заподiяних простоєм тракторiв, зазначила, що останнi мають вiдшкодовуватися на пiдставi за­гальних норм ЦК України, що регулюють правовiдносини за договором купiвлi-продажу, i, зокрема, статей 233, 234 цього Кодексу. “Покупцевi, який придбав товар з недолiками, не обов'язково вiдразу звертатися за захистом порушених прав до судових органiв” [1] . Вiдповiдно до статтi 235 ЦК України покупець вправi заявити продавцевi претензiю з приводу не застережених ним недолiкiв проданої речi, на яку не встановлено гарантiйний строк, якщо недолiки були виявленi протягом шести мiсяцiв з дня передачi речi, а з приводу недолiкiв нерухомого майна — не пiзнiше трьох рокiв з дня передачi їх покупцевi, а якщо день передачi нерухо­мого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення договору купiвлi-продажу — з дня його укладення (в редакцiї Закону вiд 15 липня 1994 р.). У законодавствi не визначений для таких випадкiв певний по­рядок подання та розгляду претензiй. Положення вищезгаданої статтi 235 щодо необов'язковостi подання претензiї з приводу недолiкiв придбаної речi не є загальним, оскiльки має винятки. Так, Арбiтражним процесуальним кодексом України (ст. 5—11) визначено спецiальний порядок доарбiтражного врегулювання господарських спорiв мiж пiдприємствами, установами, органi­зацiями, iншими юридичними особами, за яким обов'язковим є подання претензiї, за окремими винятками. Позов з приводу недолiкiв проданої речi може бути пред'явле­ний не пiзнiше шести мiсяцiв з дня вiдхилення претензiї, а якщо претензiя не заявлена або день її заявлення встановити немож­ливо, — не пiзнiше шести мiсяцiв з дня закiнчення строку, вста­новленого для заявлення претензiї (ст. 237 ЦК України). Законом України вiд 15 липня 1994 р. «Про внесення змiн i доповнень до деяких законодавчих актiв України» Цивiльний кодекс доповнено статтею 234' такого змiсту: «Покупець протя­гом 14 днiв, не рахуючи дня купiвлi, має право обмiняти не­продовольчий товар належної якостi на аналогiчний у продавця, у якого вiн придбаний, якщо товар не пiдiйшов за формою, га­баритами, фасоном, кольором, розмiром або якщо з iнших при­чин вiн не може бути використаний за призначенням». Порядок здiйснення такого обмiну визначається Законом Ук­раїни «Про захист прав споживачiв». Певнi правовi наслiдки можуть також наставати у разi неналеж­ного виконання (невиконання) умов договору покупцем. Так, якщо покупець вiдмовиться прийняти куплену рiч або заплатити за неї встановлену цiну, продавець вправi вимагати прийняття речi по­купцем i оплати цiни, а також вiдшкодування збиткiв, завданих затримкою виконання, або, з свого боку, вiдмовитися вiд догово­ру i вимагати вiдшкодування збиткiв (ст. 232 ЦК України). 2. Особливостi деяких видiв договорiв купiвлi – продажу 2. 1. Купiвля - продаж жилих будинкiв. Чинне законодавство дозволяє провести класифiкацiю договорiв купiвлi-продажу житла. Цю класифiкацiю можна провести по рiзних пiдставах, що дозволить визначити особливостi окремих видiв договорiв купiвлi-продажу житлових примiщень: 1. по предмету а) по виду предмета 1. Договiр купiвлi-продажу житлового будинку 2. Договiр купiвлi-продажу квартири 3. 4. Договiр купiвлi-продажу частини квартири 5. Договiр купiвлi-продажу частки У судовiй практицi, зв'язаної з вiдчуженням житлових примiщень, найбiльша кiлькiсть спорiв виникає при продажi частки житлового примiщення (квартири, житлового будинку). Громадянин, що продає свою частку в загальнiй власностi на житлове примiщення, у першу чергу повинен запропонувати викупити її своїм спiввласникам, i тiльки у випадку їх вiдмови придбати зазначену частку за цiну i на умовах, названих власником, можливий продаж цiєї частки iншим особам. Факт вiдмовлення спiввласникiв житлового примiщення вiд придбання вiдчужуваної частки в загальнiй власностi на житлове примiщення, або пiдтвердження того, що власник, що вiдчужує свою частку в загальнiй власностi, сповiстив про продаж i цiну договору iнших учасникiв загальної часткової власностi повинний бути вiдбитий у текстi договору. квартири не поширюються. 1. Договiр закупiвлi-продажу житлового примiщення, незавершеного будiвництва 2. 2. по пiдставах перебування житлового примiщення з власностi 1. Договiр закупiвлi-продажу житлового примiщення в житлово-будiвельних i житлових кооперативах 2. 3. по суб'єктах 1. Договiр закупiвлi-продажу житлового примiщення мiж громадянами 2. Договiр закупiвлi-продажу житлового примiщення за участю юридичних осiб (юридичної особи) 3. Договiр закупiвлi-продажу житлового примiщення за участю державних чи органiв мунiципальних утворень Значно вiдрiзняється вiд загальних положень про договори i така умова договору продажу житлового примiщення, як цiна. По-перше, положення про те, що виконання договору, у якому не визначена цiна, повинне бути оплачене за цiною, звичайно стягнутої при порiвнянних обставинах за аналогiчнi товари , не пiдлягає застосуванню до договорiв продажу житлових примiщень, як i взагалi до договорiв продажу нерухомостi. Тут буде дiяти iнше правило: при вiдсутностi в договорi погодженого сторонами в писемнiй формi умови про цiну нерухомостi договiр про її продаж визнається неукладеним. договором. У випадках, якщо вiдбувається одночасне вiдчуження житлового будинку i земельної дiлянки, сторони в договорi можуть указати цiну кожного об'єкта окремо. виходячи з фактичного розмiру переданого покупцю нерухомого майна. Як iстотнi умови договорiв, предметом яких є нерухомiсть, ЦК України встановлює два — предмети i цiну. Істотною умовою договору продажу житлового будинку (його частини) чи квартири, у яких проживають громадяни, що зберiгають право користування вiдповiдним житловим примiщенням пiсля його придбання покупцем, додатково визнається перелiк таких осiб iз указiвкою їхнiх прав користування продаваним житловим примiщенням. При недотриманнi цiєї вимоги договiр вважається неукладеним. Перехiд права власностi (у тому числi за договором купiвлi-продажу) на житло сам по собi не є пiдставою для припинення права користування цим примiщенням з боку членiв родини попереднього власника, що ранiше проживали в цьому примiщеннi. Інакше кажучи, це право як би "обтяжує" таку нерухомiсть, що зближає його з речовими правами. Практично це означає, що при чи вiдчуженнi iншiм розпорядженнi власником-громадянином приналежним йому житлом без згоди спiльно проживаючих з ним членiв його родини, вони продовжують користатися колишнiм примiщенням на законнiй пiдставi, i новому набувачу (чи iншому власнику) не вдасться припинити їхнє право. Таким чином, у даному "правi користування" речовi елементи переважають над зобов'язальними, що i дає пiдстави закону оголосити його речовим правом. Перелiк таких осiб виявляється на пiдставi довiдки житлово-експлуатацiйної органiзацiї або паспортного столу за мiсцем перебування вiдчужуваного житлового примiщення, i в договорi повинна бути присутнiм посилання на реквiзити цiєї довiдки. У довiдцi вказується: - для приватизованих житлових примiщень - хто проживав у житловому примiщеннi на момент приватизацiї i хто проживає в даний час; - для житлових примiщень, придбаних iншим способом - хто проживає в даний час. Цi зведення необхiдно знати для того, щоб визначити - хто, крiм власника вправi претендувати на користування житловим примiщенням У законодавствi передбачено порiвняно небагато випадкiв, коли необхiдне спецiальне оформлення договiрних вiдносин купiвлi-продажу. Зокрема, за статтею 227 ЦК України договiр купiвлi-продажу жилого будинку повинен бути нотарiально посвiдче­ний, якщо хоча б однiєю з сторiн є громадянин. Недодержання цiєї вимоги тягне недiйснiсть договору (ст. 47 ЦК України). має переважно адмiнiстра­тивно-правове значення, а її вiдсутнiсть не тягне за собою недiйснiсть нотарiально посвiдченої угоди купiвлi-продажу. Як вiдомо, об'єктами права власностi громадян з недавнього часу можуть бути також квартири. Так, ще Постановою Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 2 грудня 1988 р. «Про продаж громадянам в особисту власнiсть квартир у будинках державного i громадсь­кого житлового фонду» було вперше за перiод iснування СРСР дозволено громадянам набувати за договором купiвлi-продажу в особисту власнiсть квартири в будинках державного i громадсь­кого фонду. На такi договори Постановою Ради Мiнiстрiв УРСР i Укрпрофради вiд 19 травня 1989 р. «Про затвердження Поло­ження про продаж громадянам в особисту власнiсть квартир у будинках державного i громадського житлового фонду, їх утри­мання i ремонт» (втратила чиннiсть), було поширене пра­вило про їх нотарiальне посвiдчення. Вiдповiдно до Закону Ук­раїни «Про приватизацiю державного житлового фонду”, прий­нятого 19 червня 1992 р., одержання громадянами державного житла в порядку приватизацiї, безоплатно чи з доплатою, оформ­ляється Свiдоцтвом про право власностi на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизацiї i не потребує нотарiаль­ного посвiдчення (п. 5 ст. 8). Згiдно iз статтею 15 Закону України «Про власнiсть» кожному наймачевi жилого примiщення в будинку державного чи гро­мадського фонду та членам його сiм'ї було надано право прид­бати у власнiсть вiдповiдну квартиру або будинок шляхом їх ви­купу або на iнших пiдставах, передбачених законодавством. Не­ зважаючи на застосування в Законi термiну «викуп», фактично законодавець мав на увазi придбання такого житла на умовах договору купiвлi-продажу, для якого необхiдне вiдповiдне нота­рiальне посвiдчення. Нинi у зв'язку iз здiйсненням в Українi приватизацiї державного та громадського житлового фонду ви­куп втратив своє первiсне значення. посвiдченню з наступ­ною реєстрацiєю виконкомом Ради народних депутатiв протя­гом мiсяця з дня його укладення (за першим Законом) або мiсце­вою Радою народних депутатiв (за другим Законом). для ведення селянського (фермерського) господарства у встановлених межах безоплатно, а понад цi межi — за договором купiвлi-продажу з посвiдченням у нотарiально­му порядку. Однак для укладення такого договору повинно бути прийняте вiдповiдною Радою народних депутатiв рiшення з цьо­го питання. Придбання земельних дiлянок, що перебувають у колективнiй або приватнiй власностi, проводиться лише за но­тарiально посвiдченим договором купiвлi-продажу. В обох ви­падках договiр купiвлi-продажу земельної дiлянки i документ про сплату вартостi землi є пiдставою для вiдведення земельної дiлян­ки в натурi i видачi державного акта на право власностi. Недодержання форми договору купiвлi-продажу та iнших ви­мог до його оформлення тягне за собою наслiдки, визначенi за­гальними правилами цивiльного права, якщо iнше не передба­чено спецiальним законом. 2. 2 Купiвля - продаж в зовнiшньоторговельному обiгу. Мiжнародне економiчне спiвробiтництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку свiтової економiки. Зовнiшня торгiвля всiх країн збiльшується значно скорiше на вiдмiну їх сукупного нацiонального продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участi в свiтовому господарчому обмiнi; вiд ступеню iнтеграцiї економiки в мiжнародний розподiл працi залежить рiвень промислового та сiльськогосподарчого виробництва. Активiзацiя зовнiшньоекономiчних зв”язкiв стала однiєю з головних вимог функцiонування економiчного комплексу країн на сучасному етапi - iз залученням найновiших досягнень науки i технiки, здатних забезпечити iнтенсивний розвиток промислового та сiльськогосподарчого виробництва. Способом здiйснення комерцiйних операцiй в бiльшостi видiв спiвробiтництва являються зовнiшньоекономiчнi угоди, при укладеннi яких виникають конкретнi права та обов”язки цивiльно -правового характеру для сторiн, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне мiсце посiдає договiр купiвлi - продажу. Зовнiшньоекономiчний договiр (контракт) - є матерiально оформлена угода двох чи бiльше суб’єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi та iнших iноземних контрагентiв, спрямована на встановлення, змiну або припинення їхнiх взаємних прав та обов”язкiв у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi (ст. 1 Закону України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть” вiд 16. 04. 1991 року № 959- XII, в подальшому - Закон). Вiн укладається лише у письмовiй формi суб’єктами, здатними до його укладення вiдповiдно до законодавства України або мiсця укладення договору (контракту) та у виключнiй формi законодавством України. Всi суб’єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi мають рiвне право здiйснювати будь - якi її види, прямо не забороненi законами України, незалежно вiд форм власностi та iнших ознак. Втручання державних органiв у зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть її суб’єктiв у випадках не передбачених Законом, в тому числi i шляхом видання пiдзаконних актiв, якi створюють для її здiйснення умови, гiршi вiд встановлених у Законi, є обмеженням права здiйснення зовнiшньоекономiчної дiяльностi як таке забороняється. право, якщо вони зареєстрованi як пiдприємцi згiдно з Законом України “Про пiдприємництво”. У тому випадку, коли вищезазначенi особи не мають постiйного мiсця проживання на територiї України - вони мають це право, якщо вони є суб’єктами господарської дiяльностi за законом держави, в якiй вони мають постiйне мiсце проживання або громадянами якої вони є. Юридичнi особи мають право здiйснювати зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть вiдповiдно до їх статутних документiв з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Суб’єкти зовнiшньоекономiчної дiяльностi здiйснюють вищезазначене право пiсля державної реєстрацiї їх як учасникiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Цю реєстрацiю здiйснює Мiнiстерство зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України на пiдставi подання до нього заяви подавця у довiльнiй формi, нотарiально завiрених копiй статутних документiв або нотарiально завiрених документiв фiзичної особи про її реєстрацiю як пiдприємця. Мiнiстерство зовнiшньоекономiчних зв”язкiв України не може вiдмовити подавцю в реєстрацiї, якщо подавець вiдповiдає вимогам, зазначеним в ст. 5 Закону України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть”. Іноземнi суб’єкти господарської дiяльностi, що здiйснюють зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть на територiї України, мають право на вiдкриття своїх представництв на територiї України. Реєстрацiю зазначених представництв здiйснює Мiнiстерство зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України протягом 60 робочих днiв з дня подання iноземним суб’єктом господарської дiяльностi документiв на реєстрацiю. Вiдмова у реєстрацiї може бути оскаржена у судових органах. Згiдно дiючого законодавства, та обов”язкиобраної сторонами пiд час укладення договору (контракту) або внаслiдок заснована , має основне мiсце дiяльностi сторона Умови, якi повиннi та можуть бути передбаченi зовнiшньоекономiчним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв)”, затверджене Наказом Мiнiстерства зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України вiд 05. 10. 1995 року за номером 75. До обов’язкових умов договору (контракту) належать : назва, номер договору (контракту), дата й мiсце його укладення; преамбула iз зазначенням повного та скороченого найменування сторiн та найменування документiв, якими керуються контрагенти пiд час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт i таке iнше); кiлькiсть та якiсть товару (обсяги виконання робiт, надання послуг; встановлюється одиниця вимiру кiлькостi, порядок визначення кiлькостi, система вимiрiв та ваги; визначити якiсть товарiв в контрактi купiвлi – продажу - значить встановити якiсну характеристику товару, тобто сукупнiсть властивостей, що визначають придатнiсть товару для використання його за призначенням у вiдповiдностi iз потребами покупця, а вибiр саме способу визначення якостi (по стандарту, по технiчним умовам, по специфiкацiї, по опису, по первинному огляду, по змiсту окремих речовин в товарi, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосiб тель - кель) залежить вiд характеру товару, вiд практики, яка склалася в мiжнароднiй торгiвлi цим товаром, а також iнших умов); базиснi умови поставки товарiв (приймання/ здачi виконаних робiт або послуг), у тому числi з використанням Мiжнародних правил iнтерпретацiї комерцiйних термiнiв у редакцiї 1990 року (Указ Президента України вiд 4 жовтня 1994 року “Про застосування Мiжнародних правил iнтерпретацiї комерцiйних термiнiв”); цiна та загальна вартiсть договору (контракту; Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон”юктурно – цiнової полiтики у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi” вiд 10 лютого 1996 року, “Положення про iндикативнi цiни у сферi зовнiшньоекономiчної дiяльностi” затверджене Указом Президента України вiд 10 лютого 1996 року № 124/96); умови платежiв (включають в себе спосiб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання - запобiгання пошкодженню товарiв та запобiгання загибелi i пошкоджень при їх транспортуваннi вiд продавця до покупця); гарантiї та технiчне обслуговування; порядок сдачi i приймання товару; форс - мажорнi обставини; санкцiї та рекламацiї; арбiтраж; юридичнi адреси, поштовi та платiжнi реквiзити сторiн. За домовленiстю сторiн у договорi (контрактi) можуть передбачатися додатковi умови марок; порядок сплати податкiв, мит, зборiв; захиснi застереження; момент початку дiї договору (контракту); кiлькiсть пiдписаних примiрникiв договору (контракту); можливiсть i порядок внесення доповнень та змiн до договору (контракту) i так далi. Зазначеним Положенням та iншими нормативними актами встановлено спецiальний порядок пiдписання зовнiшньоекономiчного договору (контракту). У разi його укладення фiзичною особою договiр пiдписується тiльки нею. Вiд iменi iнших суб’єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi контракт пiдписують двi особи: така, що має право пiдпису контракту згiдно з посадою (передбачається в установчих документах), та особа яку уповноважено довiренiстю, виданою за пiдписом керiвника суб’єкта зовнiшньоекономiчної дiяльностi одноособово, якщо установчi документи не передбачають iнше. Окремi види зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв) з 22 листопада 1994 року пiдлягають облiку (реєстрацiї ) в Мiнiстерствi зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України та уповноважених ним органах вiдповiдно до Указу Президента України “Про облiк окремих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв)” вiд 7 листопада 1994 року (в редакцiї вiд 17 листопада 1994 року). Встановлений порядок облiку (реєстрацiї) контрактiв виконує декiлька функцiй, зокрема сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну. Основними засадами запровадженого порядку реєстрацiї договорiв є наступнi: - для реєстрацiї контракту не обов’язкова наявнiсть товару; - контракт реєструється пiсля його укладення; - передбачено порядок реєстрацiї бартерних операцiй; - контракт має обмежувальний характер, якщо Україна вiдповiдає за контрактом як держава. Реєстрацiя зовнiшньоекономiчних договорiв здiйснюється у вiдповiдностi з “Порядком здiйснення реєстрацiї зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв) Мiнiстерством зовнiшнiх економiчних зв"язкiв України" встановленим Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України 18. 01. 1994 року за № 210 (п. 1 цього Порядку говорить, що “облiк контрактiв, їх реєстрацiя, оформлення та видача реєстрацiйних карток здiйснюється управлiнням нетарифного регулювання за участю юридичного управлiння, Головного управлiння з питань зовнiшньої торгiвлi, управлiння експортно - iмпортного контролю, управлiння кон”юктури та цiнової iнформацiї, та валютно - кредитним управлiнням, а при необхiдностi - iнших управлiнь). Реєстрацiї пiдлягають зовнiшньоекономiчнi договори (контракти), укладенi суб’єктами зовнiшньоекономiчної дiяльностi України всiх форм власностi, предметом яких є товари, зазначенi в перелiках, що затверджуються в установленому порядку Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України. До них належать: - товари, вiдносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та мiжнародними договорами України; - товари походженням з України, щодо яких мiжнародними договорами України передбаченi добровiльнi обмеження експорту з метою запобiгання демпiнгу; - товари походженням з України, щодо яких здiйснюються антидемпiнговi процедури; - товари походженням з України, iмпорт яких до iнших держав квотується, контингентується, лiцензується вiдповiдно до законодавства цих держав або нормативних актiв економiчних угрупувань, митних союзiв; - та iнше. Для реєстрацiї зовнiшньоекономiчного договору (контракту)суб’єкт господарювання, який є стороною контракту, подає до компетентних органiв такi документи: - iнформацiйну карту зовнiшньоекономiчного договору (контракту) за формою та порядком заповнення, що встановлюється Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України; пiдписаний фiзичною особою, його копiя засвiдчується в установленому порядку; Якщо суб’єкт зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, який звернувся за реєстрацiєю, доручає виконання зовнiшньоекономiчного договору (контракту) iншому суб’єктовi зовнiшньоекономiчної дiяльностi України, подаються також оригiнал договору доручення та його копiя, завiрена в установленому порядку керiвником суб’єкта зовнiшньоекономiчної дiяльностi. У разi потреби органи реєстрацiї iншi необхiднi документи. За пiдсумками розгляду орган реєстрацiї ухвалює рiшення про реєстрацiю зовнiшньоекономiчного договору (контракту) або про вiдмову в такiй реєстрацiї з пiдстав, передбачених Положенням про порядок реєстрацiї окремих видiв зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв). Документом, що пiдтверджує реєстрацiю договору, є картка реєстрацiї - облiку зовнiшньоекономiчного договору (контракту). Вона видається суб’єктовi господарювання України у двох примiрниках, один iз яких залишається у суб’єкта зовнiшньоекономiчної дiяльностi України. Другий примiрник суб’єкт господарювання подає до митних органiв, де вiн i залишається пiсля митного оформлення вiдповiдних товарiв. Картка дiйсна для митного оформлення товарiв, що є предметом вiдповiдного договору (контракту), до кiнця поточного календарного року i втрачає чиннiсть пiсля здiйснення митного оформлення товарiв, що експортуються, в повному обсязi, передбаченому договором (контрактом). У процесi здiйсненнi експортно - iмпортних операцiй Україна самостiйно та в особi її державних органiв у випадках, передбачених ст. 16 Закону України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть”, може запроваджувати режим лiцензування. Так, розрiзняють декiлька видiв лiцензiй: генеральна - вiдкритий дозвiл на операцiї з певного товару (товарiв) та/ або з певною країною (групою країн) протягом перiоду дiї режиму лiцензування з цього товару (товарiв); разова (iндивiдуальна) - разовиї дозвiл, що має iменний характер i видається для здiйснення кожної окремої операцiї конкретним суб’єктом зовнiшньоекономiчної дiяльностi на перiод, не менший нiж той, що є необхiдним для здiйснення операцiї; вiдкрита (iндивiдуальна) - дозвiл на експорт чи iмпорт товару протягом певного часу (але не менше одного мiсяця) з визначенням його загального обсягу. Запровадження режиму лiцензування встановлюється Верховною Радою України. Лiцензiї видаються Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв”язкiв i торгiвлi України на пiдставi заявок суб’єктiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi України. Лiцензiйна палата при цьому мiнiстерствi, створена вiдповiдно до Указу Президента України “Про лiцензiйну палату при Мiнiстерствi економiки України” вiд 28 березня 1995 року, повинна вести єдиний лiцензiйний реєстр; координувати роботу органiв, що видають вiдповiднi лiцензiї; здiйснювати контроль за додержанням порядку видачi лiцензiй органами державної виконавчої влади; контролювати дiяльнiсть суб’єктiв господарювання вiдповiдно до їхнiх лiцензiй. Щороку Кабiнет Мiнiстрiв України встановлює перелiк товарiв, iмпорт чи експорт яких пiдлягає лiцензуванню. i сертифiкацiю” вiд 10 травня 1993 року було встановлено товару (продукцiї) у процесi здiйснення експортно - iмпортно операцiй. Сертифiкацiя означає, що продукцiя (товар) пройшли необхiдний контроль i вiдповiдають вимогам державних та мiжнародних стандартiв. не впливає на дiю iнших мiжнародних договорiв, якi регулюють зовнiшньоторговельнi вiдносини. Цiєю конвенцiєю регулюються договори купiвлi - продажу, укладенi через обмiн офертою (пропозицiя про укладення договору, адресована однiй або декiльком конкретним особам) та акцептом (заява або iнша поведiнка адресата оферти, якi виражають згоду з офертою). Пiд бiржовою операцiєю розумiють угоду, що вiдповiдає сукупностi таких умов: купiвлю-продаж , поставку та обмiн товарiв, допущених до обiгу на товарнiй бiржi; - якщо її учасниками є члени бiржi; Бiржовими угодами є дiї громадян i органiзацiй щодовстановлення, змiни чи припинення цивiльних прав або обов”язкiв, якi вчиненi на бiржi в результатi бiржових торгiв. Угоди, що реєструються на бiржi, не пiдлягають нотарiальному посвiдченню (це положення в сучасних умовах є спiрним). Змiст бiржової угоди (виключення становить найменування товару, кiлькостi, цiни мiсця i строку виконання) не пiдлягає розголошенню. Таку iнформацiю можуть отримати тiльки суди, органи прокуратури, служби безпеки, внутрiшнiх справ, арбiтражному суду та аудиторським органiзацiям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрацiї на бiржi. Бiржовi операцiї дозволяється здiйснювати тiльки членам бiржi, брокерам (фiзичнi особи, зареєстрованi на бiржi вiдповiдно до її статуту), брокерським конторам – тобто вони є суб’єктами бiржових угод. В разi порушення правил бiржової торгiвлi до порушникiв можуть застосовуються санкцiї (позбавлення права брати участь у торгах, штраф). Про застосування певної санкцiї до порушника виноситься рiшення у формi розпорядження. “Про товарну бiржу” вiд 10 грудня 1991 року за № 1956 – XII. Дiяльнiсть по укладенню бiржових угод називається бiржовою дiяльнiстю. Предметом бiржової угоди є бiржовий товар. Вимоги до цього товару регулюються Правилами бiржової торгiвлi окремих бiрж. Товар, який пiдлягає продажу на бiржi, повинен вiдповiдати встановленим стандартам. Бiржовi угоди подiляються на: - такi, що пiдлягають негайному виконанню (оптовi угоди тощо); цiн такого продажу пiд час укладення такого контракту); - угоди iз заставою (iз заставою на купiвлю; iз заставою на продаж); - ф”ючерснi угоди (їх предмет – стандартний бiржовий контракт на стандартизований товар з наперед визначеним строком виконання i за цiною, яка встановлюється на день укладення контракту); сторiн контракту) – простий, подвiйний, кратний. Угоди купiвлi – продажу цiнних паперiв укладаються на фондових бiржах. Пiд цiнними паперами розумiють акцiї, облiгацiї, облiгацiї пiдприємств, казначейськi зобов’язання республiки, ощаднi сертифiкати, векселi, приватизацiйнi папери, похiднi цiннi папери (опцiони, ф”ючерси, форварди, варанти та iншi). Суб’єктами ринку цiнних паперiв є емiтенти (суб’єкти, якi здiйснюють випуск цiнних паперiв), iнвестори (суб’єкти, якi здiйснюють вкладення коштiв або iншого майна в цiннi папери, стосовно акцiй – це акцiонери), професiйнi учасники ринку цiнних паперiв (суб’єкти, якi здiйснюють професiйну дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв на пiдставi спецiальних дозволiв (лiцензiй)). Важливу роль у здiйсненнi повноважень держави на ринку цiнних паперiв вiдiграє Державна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку. Свою дiяльнiсть вона здiйснює керуючись Законом України “Про державне регулювання ринку цiнних паперiв”, Положенням про Державну комiсiю з цiнних паперiв та фондового ринку (затверджене Указом Президента України вiд 14 лютого 1997 року № 142/97) та iншими нормативними актами. [2]Такi угоди вiн подiляє на: - угоди, що укладають з приводу первинного розмiщення цiнних паперiв, та угоди, якi укладаються на вторинному ринку; - бiржовi та позабiржовi угоди; - угоди про надання послуг з приводу випуску та обiгу акцiй. Угоди, якi стосуються первинного розмiщення акцiй можуть укладатися у процесi приватизацiї, де продавцем виступає Фонд Державного Майна України (його регiональне вiддiлення), а також безпосередньо емiтентом – недержавною юридичною особою. У вiдповiдностi зi ст. 15 Закону України “Про приватизацiю майна державних пiдприємств” вiд 4 березня 1992 року продаж акцiй пiдприємств вiдбувається на аукцiонi, за конкурсом, на фондовiй бiржi та iншими способами, що передбачають конкуренцiю покупцiв. У тому випадку, якщо договiр купiвлi – продажу акцiй укладається за результатами конкурсу – то сторони при його укладеннi повиннi керуватися Положенням про порядок проведення конкурсiв з продажу пакетiв акцiй вiдкритих акцiонерних товариств, створених у процесi приватизацiї (затверджений Наказом Фонду Державного Майна України, антимонопольного комiтету i Державної комiсiї з цiнних паперiв i фондового ринку вiд 4 серпня 1997 року). Сторонами такого договору є Фонд Державного Майна України (продавець) i переможець конкурсу (покупець). Даний договiр повинен бути пiдписаний сторонами протягом 10 робочих днiв пiсля того, як орган приватизацiї отримає протокол про визначення остаточного переможця i затвердження ним пiдсумкiв конкурсу. Переможець конкурсу повинен отримати згоду Антимонопольного комiтету на момент пiдписання договору купiвлi – продажу. Якщо такої згоди вiн не отримує – договiр пiдписується з вiдкладальною умовою. Текст договору повинен складатися на основi Типового договору купiвлi – продажу (затверджується Фондом державного майна України). Обов’язковою частиною договору купiвлi – продажу повного пакету акцiй є бiзнес – план (або зобов’язання щодо виконання зафiксованих умов договору). Такий договiр пiдлягає обов’язковому нотарiальному посвiдченню (витрати з цього приводу несе покупець). Пiсля того, як покупець сплатить вартiсть повного пакету акцiй i договiр буде нотарiально посвiдченим – у нього виникає право власностi. Як було вже зазначено вище, одним iз способiв приватизацiї є продаж акцiй, що належать державi, вiдкритих акцiонерних товариств на фондовiй бiржi. Звичайно, переможцем при проведеннi торгiв на фондовiй бiржi по продажу пакетiв акцiй визнається учасник торгiв, який назвав вищу цiну. Бiржовi контракти укладаються вiдповiдно до типового бiржового контракту в трьох примiрниках, а у тому випадку коли торги проводяться у фiлiї бiржi – у чотирьох примiрниках, якi пiсля пiдписання їх продавцем, покупцем та реєстрацiї реєстрацiйною палатою бiржi передаються Представництву Фонду державного майна України, покупцевi та бiржi. На фондовому ринку України видiляють первинний (ринок перших i повторних емiсiй цiнних паперiв, на якому вiдбувається їх первинне розмiщення) та вторинний (на ньому вiльно обертаються цiннi папери, якi вже пройшли вiльне розмiщення), бiржовий (операцiї проводяться професiйними учасниками) та позабiржовий ринки цiнних паперiв (операцiї здiйснюються поза фондовою бiржею). При первинному розмiщеннi акцiї закритого акцiонерного товариства пiдлягають розподiлу мiж його засновниками i не потребують додаткового укладення договорiв (тобто обiгу на бiржi вони не пiдлягають), а акцiї вiдкритих акцiонерних товариств розповсюджуються шляхом передплати. Якщо загальнi збори своїм рiшенням та акцiонери закритого акцiонерного товариства вiдмовились вiд купiвлi акцiй то акцiонер має право вiдчуження їх третiм особам. При укладеннi договорiв купiвлi – продажу акцiй акцiонерних товариств сторони мають керуватися загальними положеннями цивiльного законодавства, що встановленi для договорiв купiвлi – продажу. За бажанням акцiонерного товариства, при первинному розмiщеннi акцiй, воно може користуватися послугами посередникiв, якi здiйснюють торгiвлю цiнними паперами. Для зменшення ризику можливих втрат та вигiдного здiйснення iнвестицiй у процесi придбання чи реалiзацiї акцiй власник може скористатися послугами торговцiв цiнними паперами, якi проводять комерцiйну та комiсiйну дiяльнiсть по цiнних паперах. Бiржова угода купiвлi – продажу акцiй пiдлягає обов’язковiй реєстрацiї. Пiсля вищевказаної процедури такий договiр вступає в законну силу. Обiгу на бiржi пiдлягають акцiї, якi перебувають у лiстингу (внесення певних цiнних паперiв до бiржового реєстру, якщо вони вiдповiдають вимогам, встановленим бiржею) i такi, що в ньому не перебувають. До прийняття рiшення бiржею про допуск (лiстинг ) цiнних паперiв до офiцiйного котирування бiржа повинна укласти з емiтентом двостороннiй договiр про пiдтримання лiстингу згiдно з положенням про допуск. Взаєморозрахунки за угодами щодо цiнних паперiв здiйснюються на пiдставi розрахункових документiв, наданих сторонами вiдповiдно до договорiв, якими передбачено перехiд права власностi на цiннi папери, а так само iнформацiї, яка надається фондовими бiржами та органiзацiйно оформленим позабiржовим ринком. Угоди по цiнних паперах не пiдлягають нотарiальному посвiдченню, якщо iнше не передбачено законодавством або договором. Згiдно Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 лютого 1993 року № 15 – 93 торгiвля iноземною валютою на територiї України резидентами i нерезидентами – юридичними особами здiйснюється через уповноваженi банки та iншi кредитно – фiнансовi установи, що одержали лiцензiю на торгiвлю iноземною валютою Нацiонального банку України, виключно на мiжбанкiвському валютному ринку України. Уповноваженi банки та iншi кредитно – фiнансовi установи, що одержали лiцензiю Нацiонального банку України: - мають право вiд свого iменi i за свiй рахунок купувати iноземну валюту готiвкою у фiзичних осiб – резидентiв i нерезидентiв, а також продавати її фiзичним особам – резидентам. Фiзичнi особи (резиденти i нерезиденти) мають право продавати (купувати) iноземну валюту (в) уповноважени(х)м банка(х)м та iншим кредитно – фiнансовим установа(х)м, якi одержали лiцензiю Нацiонального банку України, або за їх посередництвом – iншим фiзичним особам – резидентам. Тобто безпосереднє здiйснення операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку України дозволяється лише суб’єктам цього ринку, до яких належать: - Нацiональний банк України; - уповноваженi банки та iншi кредитно – фiнансовi установи – резиденти, якi одержали лiцензiю Нацiонального банку України на право здiйснення валютних операцiй; - юридичнi особи, якi уклали з уповноваженими банками агентськi угоди на вiдкриття пунктiв обмiну iноземних валют; - кредитно – фiнансово установи – нерезиденти (а так само iноземнi банки), якi отримали iндивiдуальний дозвiл Нацiонального банку України на право здiйснення операцiй на мiжбанкiвському валютному ринку України; - валютнi бiржi та валютнi пiдроздiли товарних i фондових бiрж, якi одержали лiцензiю Нацiонального банку України на право торгiвлi iноземною валютою. Куплена i зарахована на спецiальний рахунок клiєнта iноземна валюта має бути використана згiдно з контрактом або вiдповiдним документом протягом п’яти банкiвських днiв. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв № 218 вiд 27 березня 1995 року було затверджене “Положення про порядок проведення сертифiкатних аукцiонiв”. Це Положення визначає порядок продажу акцiй вiдкритих акцiонерних товариств на сертифiкатних аукцiонах, а також загальнi принципи та порядок взаємодiї державних органiв приватизацiї i центрiв сертифiкатних аукцiонiв, умови участi в них покупцiв, принципи визначення покупцiв – переможцiв, пiдсумкiв аукцiонiв та розрахунку аукцiонної вартостi акцiй, порядок оформлення документiв, що засвiдчують право власностi покупцiв на придбанi акцiї. Пiд сертфiкатним аукцiоном розумiється спосiб продажу акцiй вiдкритих акцiонерних товариств за приватизацiйнi майновi сертфiкати, компенсацiйнi сертифiкати, житловi чеки через центри сертифiкатних аукцiонiв. на Аукцiонi здiйснюється через банки – члени Української Мiжбанкiвської Валютної бiржi. Право на купiвлю iноземної валюти на Аукцiонi мають резиденти України (клiєнти). Нерезиденти України можуть придбати валюту на Аукцiонi з метою репатрiацiї прибутку вiд iноземних iнвестицiй згiдно з дiючим законодавством. Для купiвлi iноземної валюти на Аукцiонi клiєнт надає банку – учаснику аукцiону заяву та доручає йому перерахувати визначену заявою суму гривневих коштiв, необхiдну для купiвлi валюти на аукцiонi, на кореспондентськi рахунки банки – членiв Української Мiжбанкiвської Валютної бiржi в Українськiй Мiжбанкiвськiй Валютнiй бiржi. Данi заяви розглядаються Аукцiонним Комiтетом. В ходi аукцiону банки – учасники через своїх брокерiв можуть подавати заявки на змiни обсягiв купiвлi. Всi цi заявки направляються брокерами курсовому маклеру в письмовiй формi. Всi заявки, що були поданi банками – учасниками, зараховуються в операцiйному листку. На початку аукцiону курсовий маклер оголошує суми заявок на купiвлю та продаж iноземної валюти, що вiдповiдають курсу (за початковий курс iноземної валюти до грошової одиницi, що дiє в Українi, приймається курс, зафiксований на попередньому аукцiонi). В залежностi вiд розмiрiв пропозицiї курсовий маклер може знижувати або пiдвищувати курс iноземної валюти до грошової одиницi, що дiє в Українi. Пiсля завершення аукцiону укладенi на ньому угоди оформляються операцiйними листами та аукцiонними свiдоцтвами у 2 примiрниках i пiдписуються Головою Аукцiонного Комiтету та брокером. Розрахунки учасникiв аукцiону за укладеними угодами здiйснюються на пiдставi аукцiонних свiдоцтв. Банкам дозволяється стягати комiсiйну винагороду у розмiрi не бiльше 1 % вiд суми операцiї купiвлi – продажу валюти з продавця та 1 % з покупця. Законом України “Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)” № 2171 – XII вiд 6 березня 1992 року передбачається можливiсть продажу об’єктiв малої приватизацiї на аукцiонi. Вiн, тобто продаж, полягає у передачi права власностi покупцю, який запропонував у ходi торгiв найвищу цiну. Продаж об’єктiв приватизацiї на аукцiонi здiйснюється за наявностi не менш як двох покупцiв. Фонд державного майна України, Верховна рада Автономної Республiки Крим та мiсцевi Ради мають право встановлювати додатковi умови участi покупцiв в аукцiонi, що не суперечать цiлям i змiсту вищевказаного Закону. Покупцi, для того щоб зареєструватися як учасники аукцiону, повиннi сплатити встановлений органом приватизацiї реєстрацiйний внесок, розмiр якого не може перевищувати розмiру одного неоподаткованого мiнiмуму доходiв громадян. Також покупцi повиннi внести грошовi кошти в розмiрi 10 % початкової цiни продажу об’єкта (безготiвкою). Фiзична або юридична особа, яка має бажання бути зареєстрованою як учасник аукцiону повинна мати при собi: - квитанцiю про сплату реєстрацiйного внеску; - документ, що посвiдчує фiзичну особу або представника юридичної особи, їх повноваження; - документ про внесення грошових коштiв у розмiрi 10 % початкової цiни продажу об’єкта; Вiдомостi про учасникiв аукцiону заносяться до книги реєстрацiї окремо щодо кожного об’єкта реєстрацiї, який пiдлягає приватизацiї. Вiдомостi про учасникiв аукцiону не пiдлягають розголошенню до визначення остаточного переможця. Кiнцевий термiн прийняття заяв на участь в аукцiонi – три днi до початку аукцiону. Інформацiя про остаточну цiну та переможця аукцiону публiкується у iнформацiйних бюлетенях органiв приватизацiї, мiсцевiй пресi та iнших друкованих виданнях, визначених органами приватизацiї, протягом 15 календарних днiв пiсля укладення договору купiвлi – продажу. Аукцiон проводиться вiдповiдним органом приватизацiї або уповноваженою ним особою (дiє на пiдставi угоди з органом приватизацiї). Угода повинна передбачати: - строки проведення аукцiону; - розмiр i порядок виплати винагороди; - iншi умови на розсуд сторiн. Для участi в аукцiонi покупцi мають одержати квитки учасникiв аукцiону. Аукцiон проводиться безпосередньо ведучим (лiцитатором). Пiд час аукцiону ведеться протокол, до якого заноситься початкова цiна продажу об’єкта, пропозицiї учасникiв аукцiону, вiдомостi про учасникiв аукцiону, результат торгiв (цiна продажу, вiдомостi про фiзичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об’єкта). Цей протокол пiдписується лiцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об’єкту i у триденний термiн надсилається вiдповiдному органу приватизацiї та затверджується ним. Продаж на аукцiонi iз застосуванням приватизацiйних паперiв здiйснюється у порядку, передбаченому вищезгаданим Законом, з урахуванням таких особливостей: - право участi мають тiльки громадяни України, створенi ними господарськi товариства у порядку, передбаченому Фондом державного майна України, а так само фiнансовi посередники, що одержали вiдповiдну лiцензiю згiдно з чинним законодавством; - платiжними засобами є приватизацiйнi папери та грошовi кошти; - продажу пiдлягають тiльки об’єкти, включенi до вiдповiдного перелiку (ст. 7 Закону). На вимогу будь – кого з учасникiв аукцiону або органу приватизацiї аукцiон може бути припинено i об’єкт знiмається з торгiв, конкурсного вiдбору якщо у наявностi є порушення чинного законодавства про приватизацiю. Угоди, що укладенi внаслiдок проведення аукцiону, можуть бути визнанi судом недiйсними якщо порушенi приписи ст. 20 Закону. Законодавством України передбачена можливiсть проведення ще багатьох видiв аукцiонiв. Це можуть бути аукцiони по продажу кредитiв ( Постанова Нацiонального банку України № 97 вiд 20. 05. 94 року “Про проведення закритих кредитних аукцiонiв з продажу кредитiв Нацiональним банком України”), по продажу квот на товари, експорт яких пiдлягає режиму квотування та лiцензування, аукцiони по продажу заставленого майна тощо. 2. 4. Купiвля - продаж мисливської i газової зброї спецiальних засобiв самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї”. Виготовлення та реалiзацiя (продаж) спецiальних засобiв самооборони здiйснюються суб'єктами пiдприємницької дiяльностi -юридичними особами i громадянами, якi мають на це спецiальний дозвiл (лiцензiю), виданий в установленому порядку, за наявностi сертифiката встановленого зразка на кожний вид спецiального засобу самооборони. "Про стандартизацiю i сертифiкацiю". Ввiз i вивiз з країни спецiальних засобiв самооборони здiйснюється у порядку, встановленому МВС та Держмиткомом. Контроль за дотриманням суб'єктами пiдприємницької дiяльностi, установами, органiзацiями та громадянами вимог цього Положення здiйснюють МВС та його органи на мiсцях. У разi порушення суб'єктами пiдприємницької дiяльностi, установами, органiзацiями та громадянами вимог цього Положення МВС та його органи на мiсцях анулюють виданi ними дозволи на виготовлення, реалiзацiю (продаж), придбання та використання спецiальних засобiв самооборони. II. Порядок реалiзацiї (продажу) i придбання упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратiвної дiї 1. Упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратiвної дiї (газовi балончики) реалiзуються (продаються) громадянам, якi досягли 18-рiчного вiку, суб'єктами пiдприємницької дiяльностi, установам i органiзацiям без дозволу органiв внутрiшнiх справ у спецiалiзованих магазинах, окремих секцiях магазинiв. 2. Вiдкриття та функцiонування спецiалiзованих магазинiв i окремих секцiй магазинiв для продажу упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратiвної дiї (газових балончикiв) здiйснюються у порядку, встановленому МВС. III. Порядок реалiзацiї (продажу), придбання, реєстрацiї, облiку i зберiгання (носiння) газових пiстолетiв i револьверiв та патронiв до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї 1. Дозволи на придбання i зберiгання (носiння) газових пiстолетiв i револьверiв та патронiв до них видаються органами внутрiшнiх справ громадянам, якi досягли 18-рiчного вiку (за винятком осiб, зазначених у пунктi 19 цього Положення), за умови наявностi висновку (довiдки) медичного закладу (лiкувально-квалiфiкацiйної комiсiї) встановленої форми про те, що за станом здоров'я вони можуть володiти (користуватися) спецiальними засобами самооборони та ознайомленi з порядком їх зберiгання (носiння) i застосування. Кiлькiсть газових пiстолетiв (револьверiв), якi можуть бути у власностi громадян, не обмежується. 2. Суб'єкти пiдприємницької дiяльностi, установи i органiзацiї з метою захисту життя, здоров'я, честi та гiдностi своїх працiвникiв мають право на придбання газових пiстолетiв i револьверiв та патронiв до них з оформленням дозволу органами внутрiшнiх справ на їх зберiгання (носiння) конкретним працiвникам, якi досягли 18-рiчного вiку (за винятком осiб, зазначених у пунктi 19 цього Положення), за умови наявностi висновку (довiдки) медичного закладу (лiкувально-квалiфiкацiйної комiсiї) встановленої форми щодо цих працiвникiв та ознайомлення з порядком їх- зберiгання (носiння) i застосування. громадянам - за мiсцем проживання; суб'єктам пiдприємницької дiяльностi, установам i органiзацiям (на придбання) та їхнiм працiвникам ( на зберiгання) (носiння) - за мiсцем реєстрацiї (юридичною адресою) установи, органiзацiї або суб'єкта пiдприємницької дiяльностi. При цьому в дозволi робиться вiдмiтка - вiдомче (службове). 4. Дозволи на придбання газових пiстолетiв (револьверiв) видаються органами внутрiшнiх справ термiном на три мiсяцi. Не використаний у цей термiн дозвiл повертається до органу внутрiшнiх 5. Для отримання дозволу на придбання газових пiстолетiв (револьверiв) громадяни подають до органу внутрiшнiх справ: ( Абзац перший пункту 11 змiнено згiдно з Постановою КМ N 127 ( 127-94-п ) вiд 02. 03. 94 ) заповнену картку-заяву; двi фотокартки розмiром 3 х 4 сантиметри; висновок (довiдку) медичного закладу лiкувально-квалiфiкацiйної комiсiї) встановленої форми (крiм осiб, якi мають дозвiл органу внутрiшнiх справ на зберiгання i носiння мисливської та вiдомчої вогнепальної зброї); ( Абзац четвертий пункту 11 доповнено згiдно з Постановою КМ N 127 ( 127-94-п ) вiд 02. 03. 94 ) квитанцiю про оплату послуг, пов'язаних з оформленням документiв для видачi дозволу на придбання газових пiстолетiв (револьверiв) (за кожну одиницю). 6. Для отримання дозволу на придбання газових пiстолетiв (револьверiв) суб'єкти пiдприємницької дiяльностi, установи i органiзацiї подають до органу внутрiшнiх справ: лист з обгрунтуванням необхiдностi придбання газових пiстолетiв (револьверiв) i зазначенням їх типу та кiлькостi; копiю платiжного доручення про оплату послуг, пов'язаних з оформленням документiв для видачi дозволiв на придбання зазначених засобiв самооборони (за кожну одиницю); висновок (довiдку) медичного закладу (лiкувально-квалiфiкацiйної комiсiї) встановленої форми. у ньому. Вiдмову у видачi дозволу може бути оскаржено вiдповiдно до чинного законодавства у судовому порядку. 8. Придбанi газовi пiстолети (револьвери) протягом десяти днiв з дня придбання подаються до органу внутрiшнiх справ для реєстрацiї та оформлення дозволу на їх зберiгання (носiння): громадянами - за мiсцем проживання; При цьому для отримання дозволу на зберiгання (носiння) газових пiстолетiв (револьверiв) їх власники (користувачi) подають до органу внутрiшнiх справ також корiнець дозволу на придбання з вiдмiткою спецiалiзованого магазину про продаж газового пiстолету (револьверу) та квитанцiю (платiжне доручення) про оплату послуг, пов'язаних з оформленням документiв для видачi дозволу на зберiгання (носiння) газових пiстолетiв (револьверiв). Дозвiл на зберiгання i носiння газових пiстолетiв (револьверiв) видається органом внутрiшнiх справ термiном на три роки. Дозвiл на зберiгання (носiння) газових пiстолетiв (револьверiв) може бути виданий кожному членовi сiм'ї власника газового пiстолету (револьверу), який має на це право. Дозвiл на зберiгання (носiння) газового пiстолету (револьверу) може бути виданий не бiльш як трьом працiвникам суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, установи i органiзацiї на кожний газовий пiстолет (револьвер). 9. Патрони до газових пiстолетiв (револьверiв), зарядженi речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї, продаються громадянам (користувачам) у спецiалiзованих магазина i окремих секцiях у разi пред'явлення дозволу органу внутрiшнiх справ на зберiгання (носiння) вiдповiдного газового пiстолету (револьверу). 10. Для продовження термiну дозволу на зберiгання (носiння) газових пiстолетiв i револьверiв (перереєстрацiї) власник зобов'язаний за один мiсяць до закiнчення термiну дiї дозволу подати до органу внутрiшнiх справ за мiсцем проживання (юридичною адресою), наявнi газовi пiстолети (револьвери) i такi документи: заяву (лист юридичної особи) на iм'я начальника органу пiстолетiв (револьверiв), що є у нього: квитанцiю (платiжне доручення) про оплату послуг, пов'язаних з перереєстрацiєю газових пiстолетiв (револьверiв); висновок (довiдку) медичного закладу (лiкувально-квалiфiкацiйної комiсiї) встановленої форми. роботи або проживання власника (користувача), до них не повиннi мати доступ стороннi особи. ( Пункт 17 iз змiнами, внесеними згiдно з Постановами КМ N 365 ( 365-95-п ) вiд 29. 05. 95, N 587 ( 587-2000-п ) вiд 29. 03. 2000 ) 12. У всiх випадках носiння газових пiстолетiв (револьверiв) власник (користувач) зобов'язаний мати при собi дозвiл органу внутрiшнiх справ на право їх зберiгання (носiння). У разi вiдсутностi у особи такого дозволу пiстолет (револьвер) до розгляду справи вилучається працiвниками органiв внутрiшнiх справ у встановленому порядку. вiдомостей про систематичне порушення особою громадськогопорядку, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лiкаря; пред 'явлення такiй особi обвинувачення у вчиненнi злочину, а також засудження до позбавлення волi; непогашеної або незнятої у встановленому порядку з особи судимостi за тяжкий злочин або злочин, скоєний iз застосуванням вогнепальної зброї, вибухових матерiалiв або спецiальних засобiв самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї; умовного засудження особи з iспитовим термiном або засудження до виправних робiт; вироку народного суду щодо такої особи, виконання якого вiдстрочено. 14. Пiсля анулювання органом внутрiшнiх справ дозволу на зберiгання (носiння) газового пiстолету (револьверу) цей засiб i патрони до нього разом з дозволом вилучаються. Вилучиний газовий пiстолет (револьвер) i патрони до нього здаються на комiсiйний продаж у спецiалiзований магазин. Отриманi вiд їх продажу кошти (з вiдрахуванням витрат, пов'заних з реалiзацiєю) повертаються власнику такого засобу або його представнику. У випадках, що не терплять зволiкань, газовi пiстолети (револьвери) та патрони до них можуть бути вилученi органами внутрiшнiх справ у осiб за обставин, передбачених у пунктi 19 цього Положення, негайно. 15. Про анулювання дозволу на зберiгання (носiння) газового пiстолету (револьверу) на пiдставах, указаних у пунктi 19 цього Положення, органом внутрiшнiх справ виноситься мотивована ухвала, яка затверджується начальником органу внутрiшнiх справ або особою, що виконує його обов'язки. на зберiгання (носiння) газового пiстолету (револьверу), то йому в установленому порядку органами внутрiшнiх справ може бути виданий такий дозвiл. Якщо серед спадкоємцiв немає осiб, якi мають право на його зберiгання, вiн у мiсячний термiн передається родичами померлого власника до органу внутрiшнiх справ для реалiзацiї. Отриманi вiд продажу коштiв з вiдрахуванням витрат, пов'язаних з реалiзацiєю (повертаються спадкоємцю такого майна. Якщо спадкоємець протягом мiсяця з дня набуття права власностi не подав документи до органу внутрiшнiх справ на отримання дозволу на зберiгання (носiння) газового пiстолета (револьвера), то вiн вилучається органом внутрiшнiх справ у порядку, передбаченому пунктом 20 цього Положення. 17. Забороняється передавати газовi пiстолети (револьвери) та патрони до них iншим особам без дозволу органу внутрiшнiх справ. Органи внутрiшнiх справ мають право оформляти документи для передачi газових пiстолетiв (револьверiв) одним власником iншому. Порядок передачi визначається МВС. прибуття до нового мiсця проживання власник ткого засобу зобов'язаний у 10-денний термiн подати документи до органу внутрiшнiх справ для взяття його на облiк. За взяття на облiк газового пiстолету (револьверу) в органах внутрiшнiх справ за новим мiсцем проживання плата з його власника не справляється, якщо термiн виданого дозволу на його зберiгання (носiння) не закiнчився. 19. Газовий пiстолет (револьвер), що став непридатний для подальшого використання (не пiдлягає ремонту), не реєструється (не перереєстровується) i у мiсячний термiн здається власником до органу внутрiшнiх справ) без вiдшкодування його вартостi) для зняття з облiку. Непридатнiсть газового пiстолету (револьверу) до подальшого використання визначається органом внутрiшнiх справ на пiдставi вiдповiдностi вимогам технiчних умов його виготовлення та сертифiката встановленого зразка. Використанi та непридатнi для подальшого користування спецiальнi засоби самооборони пiдлягають утилiзацiї у встановленому порядку. 20. У разi втрати або крадiжки газового пiстолету (револьверу) власник зобов'язаний негайно повiдомити про це в орган внутрiшнiх справ. 21. Спецiалiзованi магазини для продажу газових пiстолетiв (револьверiв) i патронiв до них вiдкриваються i функцiонують в порядку, встановленому МВС. 22. Зразки карток-заяв, дозвiл на придбання, зберiгання (носiння) газового пiстолету (револьверу), книг їх облiку та iнших документiв установлюються МВС. 23. Форма висновку (довiдки) медичного закладу (лiкувально-квалiфiкацiйної комiсiї) визначається МОЗ. IV. Порядок застосування спецiальних засобiв самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї 1. Спецiальнi засоби самооборони, зарядженi речовинами сльозоточивої та дратiвної дiї, застосовуються громадянами: для захисту вiд злочинних посягань на своє життя i здоров'я, житло та майно чи життя i здоров'я, житло та майно iнших громадян; для захисту вiд нападу на примiщення органiзацiї, установи та суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, де вони працюють: Перед застосуванням спецiальних засобiв самооборони громадянин якщо є можливiсть, зобов'язаний попередити нападника про свiй намiр їх застосувати. Якщо внаслiдок застосування спецiальних засобiв самооборони нападниковi заподiяно тiлiсне ушкодження або вiн помер, громадянин, що застосував такi засоби, зобов'язаний негайно викликати карету швидкої медичної допомоги, вжити заходiв до забезпечення охорони мiсця подiї та сповiстити про це органи внутрiшнiх справ i прокуратури. 2. Забороняється застосовувати спецiальнi засоби самооборони у разi значного скупчення людей, якщо вiд цього можуть постраждати стороннi особи. Категорично забороняється застосовувати спецiальнi засоби самооборони до працiвникiв правоохоронних та природоохоронних органiв пiд час виконання ними своїх службових обов'язкiв. V. Вiдповiдальнiсть за порушення встановленого порядку виготовлення, реалiзацiї (продажу), реєстрацiї, облiку i застосування спецiальних засобiв самооборони Посадовi особи та громадяни, що порушили встановлений порядок виготовлення, реалiзацiї, облiку та застосування спецiальних засобiв самооборони, притягуються до вiдповiдальностiу порядку, встановленому чинним законодавством України. Цi вимоги ставляться також до купивлi – продажу мисливської вогнепальної зброї. 3. Гарантiї прав покупцiв в роздрiбнiй торгiвлi Важливо вiдзначити, що особливiстю договору роздрiбної купiвлi – продажу є його суб’єктний склад. Продавцем за цим договором виступають пiдприємства, органiзацiї i установи, незалежно вiд форми власностi чи господарювання, на яких вони заснованi, i основною метою дiяльностi яких є дiяльнiсть по реалiзацiї товарiв споживачам. Крiм того, продавцем може бути i громадянин, що здiйснює пiдприємницьку дiяльнiсть без утворення юридичної особи. Покупцем по договору роздрiбної купiвлi – продажу є громадянин – споживач ( Закон України “Про захист прав споживачiв” вiд 12 травня 1991 року №1023 – XII дає таке визначення поняття “споживач” : “споживач – громадянин, який придбає, замовляє, використовує або має намiр придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб”). Дiяльнiсть перших, певною мiрою регулюється Постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною дiяльнiстю i правила торговельного обслуговування населення” (затверджений i додається; в подальшому – Порядок). П. 3 цього Порядку говорить, що торговельна дiяльнiсть може здiйснюватися громадянами України, громадянами iнших держав, якi не обмеженi в правоздатностi або дiєздатностi в законодавчому порядку, а так само юридичними особами всiх форм власностi. Вiдносно сфер, в яких може здiйснюватися торговельна дiяльнiсть, то п. 5 вказує, що торговельна дiяльнiсть може здiйснюватися у сферах роздрiбної та оптової торгiвлi, а також у торговельно - виробничiй сферi. Пiд роздрiбною торгiвлею треба розумiти торгiвлю товарами та виконання при цьому супутнiх робiт або послуг за готiвку, а також за iншi готiвковi платiжнi засоби, включаючи кредитнi картки, а здiйснюють її торгiвельнi пiдприємства (громадяни-пiдприємцi) через спецiально створенi пункти продажу (п. 7 Порядку-це можуть бути магазини, палатки, кiоски, будинки торгiвлi, унiверсальнi магазини, кафе, торговельнi центри тощо). нормами споживчого законодавства. . Торговий патент представляє собою державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб’єкта пiдприємницької дiяльностi чи його структурного (вiдокремленого) пiдроздiлу займатися зазначеними в цьому законi певними видами пiдприємницької дiяльностi (дiяльнiсть, пов’язана з роздрiбною торгiвлею, дiяльнiсть з обмiну валюти, а так само дiяльнiсть, яка пов”зана з наданням послуг у сферi грального бiзнесу (тiльки тодi ця дiяльнiсть пiдлягає патентуванню, коли вона здiйснюється в пунктах роздрiбного продажу товарiв). Для продавцiв, якi здiйснюють свою дiяльнiсть у сферi роздрiбної торгiвлi законодавство багатьма своїми актами встановлює цiлу низку додаткових вимог та обов”язкiв (щодо органiзацiї продажу товарiв, цiноутворення, санiтарних вимог i таке iнше). У цьому вiдношеннi становище покупця має свої особливостi. Покупець до укладення договору купiвлi - продажу володiє переважно правами i тiльки пiсля його укладення у нього можуть виникнути обов¢язки. Для вступу у договiрнi вiдносини з торговельними пiдприємствами громадянин – споживач повинен обладати необхiдною дiєздатнiстю, яка встановлюється чинним цивiльним законодавством. П. 41 ч. 3, 4 Правил зазначає, що у разi запровадження обмежень продаж товарiв окремим категорiям громадян здiйснюється в установленому порядку, а продаж товарiв повсякденного попиту дiтям проводиться лише у разi, якщо вони можуть самостiйно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар (обов’язково повинен враховуватися змiст ст. ст. 13, 14 Цивiльного кодексу України про обсяг дiєздатностi неповнолiтнiх). Обслуговування окремих категорiй громадян, яким згiдно з чинним законодавством надаються вiдповiднi пiльги, здiйснюється в спецiально вiдведених торговельних примiщеннях (вiддiлах, секцiях). Не допускається продаж господарюючими суб’єктами товарiв, вiльну реалiзацiю яких заборонено згiдно з чинним законодавством. При здiйсненнi покупки, касир або iнший працiвник, який одержує грошi за товар, пiд час розрахунку з покупцем повинен чiтко назвати суму, одержану вiд покупця, i покласти одержанi вiд нього грошi окремо на видному мiсцi, вiддрукувати чек на касовому апаратi, назвати покупцевi належну йому суму здачi i видати її разом iз чеком. Правильнiсть розрахунку покупець зобов’язаний перевiрити на мiсцi, не вiдходячи вiд каси, тобто договiр купiвлi -продажу в роздрiбнiй торговельнiй мережi виконується, як правило пiд час укладення (як вбачається з вищезазначеного, обов’язкового письмового оформлення цього договору не вимагається, це пiдтверджується також i змiстом ст. 43 Цивiльного кодексу України-громадянину - споживачу, який придбав у торговельного пiдприємства (громадянина - пiдприємця) за усною угодою товар, видається документ, що пiдтверджує одержання грошей, а також пiдставу їх одержання). Але в певних випадках покупцю може видаватися квитанцiя, товарний чи касовий чек або iнший письмовий документ, а щодо товарiв, на якi встановлено гарантiйнi термiни, - технiчний паспорт чи iнший документ, що його замiнює (ст. 14 п. 9 Закону України “Про захист прав споживачiв” вiд 12 травня 1991 року). Істотними умовами договору роздрiбної купiвлi - продажу є умови про предмет, цiну, а в деяких випадках i про строк. Умова про строк є iстотною при здiйсненнi купiвлi – продажу в кредит (цей вид торгiвлi здiйснюється вiдповiдно до Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 1 липня 1998 року, якою затверджено “Правила торгiвлi у розстрочку”). Вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами. Що стосується цiни, то тут дiє принцип вiльного цiноутворення, а п. 43 Правил з цього приводу говорить, що продаж товарiв господарюючими суб’єктами здiйснюється за цiнами, що встановлюються вiдповiдно до чинного законодавства. В окремих випадках цiни визначаються з врахуванням приписiв визначених Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України “Про цiноутворення в умовах реформування економiки” вiд 21 жовтня 1994 року (з наступними змiнами). Право споживачiв – громадян на придбання товарiв належної якостi в незалежнiй Українi стало одним iз основних конституцiйних прав громадянина, реалiзацiя якого вимагає встановлення певних гарантiй. Так, вiдповiдно до ст. 50 Конституцiї України вiд 28 червня 1996 року “Кожен має право на безпечне для життя i здоров’я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вiльного доступу до iнформацiї про стан довкiлля, про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту, а також право на її поширення. Така iнформацiя нiким не може бути засекречена”. Проголошення Конституцiєю України права громадян на безпечне для життя i здоров’я довкiлля та на iнформацiю про якiсть харчових продуктiв i предметiв побуту (можна вважати, що товарiв) зобов’язує державу, органи мiсцевого самоврядування створити органiзацiйно - правовi, соцiально-економiчнi та примусово - владнi гарантiї забезпечення цього права. Водночас, усi громадяни i юридичнi особи зобов’язанi дотримуватися встановлених щодо цього права правил. Договiр роздрiбної купiвлi-продажу служить належною правовою гарантiєю захисту порушених прав громадян-споживачiв. На захист порушених прав споживачiв покликаний Закон України “Про захист прав споживачiв”. на: - державний захист своїх прав; - гарантований рiвень споживання; - належну якiсть товарiв (робiт, послуг), торговельного та iнших видiв обслуговування; - необхiдну, доступну та достовiрну iнформацiю про кiлькiсть, якiсть та асортимент товарiв (робiт, послуг); - вiдшкодування збиткiв, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якостi, а також шкоди, заподiяної небезпечними для життя i здоров’я товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; - звернення до суду та iнших уповноважених державних органiв за захистом порушених прав; - об’єднання в громадськi органiзацiї споживачiв (об’єднання споживачiв). Важливу роль по захисту прав споживачiв вiдiграє . Цей комiтет забезпечує реалiзацiю державної полiтики щодо захисту прав споживачiв i має право давати господарюючим суб’єктам обов’язковi для виконання приписи про припинення порушень прав споживачiв, перевiряти у господарюючих суб’єктiв сфери торгiвлi якiсть товарiв (робiт, послуг), а також додержання правил торгiвлi та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, вiдповiдно до законодавства, будь-якi виробничi, складськi, торговельнi та iншi примiщення цих суб’єктiв, вiдбирати у господарюючих суб’єктiв сфери торгiвлi зразки товарiв, сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, комплектуючих виробiв для перевiрки їх якостi на мiсцi або проведення незалежної експертизи у вiдповiдних лабораторiях та iнших установах з оплатою вартостi зразкiв i проведених дослiджень (експертиз) за рахунок господарюючих суб’єктiв, що перевiряються та iнше. вимогам нормативних документiв, умовам договорiв, а також iнформацiї про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготiвник, виконавець). Треба зазначити, що виготiвник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання)товару (роботи, послуги). Гарантiйнi термiни на комплектуючi вироби повиннi бути не меншими, нiж гарантiйний термiн на основний вирiб, якщо iнше не передбачено законодавством чи договором. Оскiльки за змiстом ст. 13 Закону України “Про захист прав споживачiв” виготiвник (виконавець) зобов’язаний забезпечити протягом гарантiйного строку нормальну роботу товару, в тому числi комплектуючих виробiв, то необхiднi спецiальна установка (пiдключення чи складання), технiчне обслуговування (налагодження тощо), ремонт у цей перiод мають провадитися без додаткової плати. Важливо те, що споживач при виявленнi недолiкiв чи фальсифiкацiї товару протягом гарантiйного або iнших термiнiв, установлених обов’язковими для сторiн правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати вiд продавця або виготiвника: - безоплатного усунення недолiкiв товару або вiдшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; - вiдповiдного зменшення його купiвельної цiни; - замiни на такий же товар iншої моделi з вiдповiдним перерахуванням купiвельної цiни; - розiрвання договору та вiдшкодування збиткiв, яких вiн зазнав Але вимоги споживача задовольняються тiльки щодо товарiв , термiн гарантiї на якi не закiнчився. Вищезгаданi вимоги споживач може пред’явити, за вибором, продавцевi – за мiсцем купiвлi товару, виготiвниковi або пiдприємству, що виконує їх функцiї – за мiсцезнаходженням споживача. Зазначенi вимоги за мiсцезнаходженням споживача виконують також створенi власником продавця торговельнi пiдприємства та фiлiї, що здiйснюють продаж аналогiчних придбаним споживачем товарiв, або пiдприємства, на якi цi функцiї покладено на пiдставi договору. Функцiї представникiв пiдприємств-виготiвникiв виконують їх представництва та фiлiї, створенi виготiвниками для цiєї мети, або пiдприємствами, якi виконують вказанi вимоги на пiдставi договору з виготiвником. У випадку необхiдностi, споживач може повернути товар неналежної якостi i пред’явити вимоги продавцю, виготiвнику (пiдприємству, що виконує їх функцiї), а цi особи зобов’язанi прийняти такий товар. Така вимога споживача пiдлягає негайному задоволенню тiльки за наявностi такого ж товару, а в разi необхiдностi перевiрки якостi такого товару – протягом 14 днiв або за домовленiстю сторiн. Якщо товар вiдсутнiй, то вимога про його замiну задовольняється у двомiсячний термiн (перебiг цього строку починається з моменту надходження вiдповiдної заяви). Якщо задовольнити цю вимогу у встановлений строк неможливо, то споживач може пред’явити вимоги, якi передбаченi п. 1 (а, в, г, д) ст. 14 Закону України “Про захист прав споживачiв” (див. вище). Якщо споживач придбав продовольчий товар неналежної якостi - продавець зобов’язаний замiнити його на якiсний або повернути споживачевi сплаченi ним грошi, якщо вказанi недолiки виявленi у межах термiну придатностi. При поверненнi грошей розрахунки iз споживачем у разi пiдвищення цiни на товар провадяться виходячи з його вартостi на час пред’явлення вiдповiдної вимоги, а у разi зниження цiни – виходячи з вартостi товару на час купiвлi. У тому випадку, коли споживач пред’явив вимоги про безоплатне усунення недолiкiв товару вони повиннi бути усунутi протягом 14 днiв або за згодою сторiн в iнший термiн. На цей перiод на вимогу споживача йому надається (з доставкою) аналогiчний товар незалежно вiд моделi. Для цого виготiвник разом з продавцем зобов’язанi на договiрнiй основi передбачити обмiнний фонд товарiв. За невиконання вищевказаної вимоги та за кожний день затримки усунення недолiкiв понад установлений термiн споживач має право вимагати сплати йому неустойки в розмiрi 1% вартостi товару. Важливо звернути увагу на те, що всi вищевказанi вимоги мають розглядатися тiльки пiсля пред”влення споживачем квитанцiї, товарного чи касового чека або iншого письмового документа, а щодо товарiв, на якi встановлено гарантiйнi строки,-технiчного паспорта чи iншого документа, що його замiнює. Якщо ж таких документiв немає – вимога розгляду не пiдлягає. Але якщо такi документи втраченi, то їх можна вiдновити у передбаченому законодавством порядку. Необхiдно зазначити, що вимоги споживача не пiдлягають задоволенню, якщо продавець, виготiвник (пiдприємство, що виконує їх функцiї) доведуть, що недолiки товару виникли внаслiдок порушення споживачем правил користування товаром або зберiгання. Споживач має право брати участь у перевiрцi якостi товару особисто або через свого представника. Законодавством передбачено право споживача на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберiгання i транспортування були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну (ст. 16 п. 1 Закону України “Про захист прав споживачiв”). Згiдно з п. 9 ст. 15 цього Закону виконавець зобов’язаний вiдшкодувати збитки, що виникли у зв’язку iз втратою, псуванням чи пошкодженням речi, прийнятої ним вiд споживача для виконання робiт або надання послуг, не пiзнiше як у мiсячний строк (пiд збитками вiдповiдно до ч. 2 ст. 203 Цивiльного кодексу України слiд розумiти витрати, зробленi споживачем, втрати або пошкодження його майна, а також не одержанi ним доходи, якi вiн одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником (продавцем, виконавцем, виготiвником). Якщо споживачу була заподiяна шкода товарами (роботами, послугами), що мiстять у собi певнi недолiки, то вона пiдлягає вiдшкодуванню в повному обсязi. Право це вимагати визнається за кожним потерпiлим споживачем i таке право зберiгається протягом встановленого термiну служби (термiну придатностi), а якщо такий не встановлено-протягом 10 рокiв з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Якщо споживачу товар не пiдiйшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розмiром або з iнших причин не може бути ним використаний за призначенням-вiн має право його обмiняти. Це право зберiгається за ним протягом 14 днiв, не рахуючи дня купiвлi (це правило стосується непродовольчих товарiв). Звертає увагу на себе той факт, що умови договору, що обмежують права споживача порiвняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недiйсними. Якщо в результатi застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачевi завдано збиткiв, то вони повиннi бути вiдшкодованi винною особою у повному обсязi. П. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 вiд 12. 04. 96 р. “Про практику розгляду цивiльних справ за позовами про захист прав споживачiв” говорить, що вимоги споживачiв про захист їх прав розглядаються у позовному провадженнi. В такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комiтет України у справах захисту прав споживачiв i його органи, а також громадськi органiзацiї (об’єднання) споживачiв, якi, як вже зазначалося, вiдповiдно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачiв” мають право представляти й захищати в судi iнтереси споживачiв. Заява про захист прав споживача має повнiстю вiдповiдати вимогам ст. 137 Цивiльно - процесуального кодексу України щодо форми й змiсту позовної заяви. До заяви споживач повинен подати вичерпний перелiк документiв, якi пiдтверджують його вимоги. Вiд сплати державного мита споживачi звiльняються на пiдставi ч. 4 ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачiв” (а так само i ДКуСЗПС i його органи). Зазначена Постанова говорить, що судам слiд мати на увазi, що неустойка судом). Висновок сказати, що його призначення значно ширше. Вiн виконує важливу праворегулюючу, а також правозахисну функцiю i це звичайно є визначальним моментом для характеристики призначення будь – якого договору, а в даному випадку договору купiвлi – продажу. 2. Вiн пiдтверджує наявнiсть зобов’язального правовiдношення мiж торговельним пiдприємством i покупцем; 3. Вiн служить належною правовою гарантiєю захисту порушених прав громадян – споживачiв; 4. На продавця в договорi роздрiбної купiвлi – продажу покладаються додатковi обов”язки, а покупцю надаються певнi привiлеєвi права; 5. Вiн має ознаки публiчного i приватного договору. Кожна з сторiн договору купiвлi-продажу повинна належним чином виконувати усi обумовленi в ньому або передбаченi зако­ном обов'язки. У разi порушення їх продавець або покупець несуть майнову вiдповiдальнiсть чи iншi правовi наслiдки, якi можуть i не бути мiрою цивiльно-правової вiдповiдальностi, яка настає, зокрема, за наявностi умов, передбачених законом за порушення зобов'язань (гл. 18 ЦК України). Лiтература 1. О. А. Пiдопригора, Д. В. Боброва: Цивiльне право. Ч. 2. – К.: 1996; 2. Зобов’язальне право: теорiя i практика. Навч. Посiбн. Для студентiв юрид. Вузiв i фак. ун – iв / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та iншi; За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрiнком Інтер, 1998. – 912 с.; 3. Цивiльний кодекс Української РСР. Цивiльний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства i юридичної практики України. – 1999. № 1. – 264 с.; 4. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно – практ. коммент. Пер. с укр. / И. Г. Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук и др. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 639 с.; 5. Л. М. Іваненко. Цивiльно – правовi засоби захисту прав споживачiв (покупцiв). Монографiя: - К.: Юмана, 1998. – 224 с.; 6. Закон України “Про захист прав споживачiв” вiд 12 травня 1991 року № 1023 – XII; 7. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною дiяльнiстю i правила торговельного обслуговування населення”; 8. Наказ Мiнiстерства зовнiшнiх економiчних зв”язкiв i торгiвлi України вiд 27 травня 1996 року № 294 “Про затвердження Правил продажу непродовольчих товарiв”; 9. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 вiд 12. 04. 1996 року “Про практику розгляду цивiльних справ за позовами про захист прав споживачiв”; 10. Закон України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть” № 959 – XII вiд 16. 04. 1991 року (iз змiнами i доповненнями); 12. Закон України “Про цiннi папери та фондову бiржу” вiд 18 червня 1991 року № 1201 – XII;