Змiст
ВСТУП.. 2
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ. 4
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ15
ВИСНОВКИ.. 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 34
Одним з елементiв цiлiсної системи управлiння є управлiння витратами пiдприємств i органiзацiй. Рацiональне управлiння витратами є запорукою фiнансової стабiльностi та стiйкостi у роботi вiтчизняних товаровиробникiв. Недооцiнка ролi управлiння витратами зумовлює значнi витрати пiдприємств i органiзацiй, що у кiнцевому випадку негативно впливає на рiвень виробничих витрат та на результати господарювання.
Управлiння витратами передбачає управлiння процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рiвень та склад, головне в якому – попередження нерацiонального використання ресурсiв.
ними ж. Традицiйна система управлiння витратами не вiдповiдає потребам управлiння в частинi: точностi i своєчасностi формування витрат, оцiнки структури i динамiки витрат, органiзацiї надання iнформацiї керiвництву пiдприємства для прийняття обґрунтованих управлiнських рiшень.
Внаслiдок цього управлiння витратами носить формальний характер, а пошук шляхiв їх скорочення є несистемним.
Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних та методичних положень, а також розробка практичних рекомендацiй щодо удосконалення управлiння системою витрат пiдприємства.
Для досягнення поставленої мети в роботi визначенi для вирiшення наступнi завдання:
- з’ясувати економiчний змiст та розглянути класифiкацiю витрат пiдприємства;
- дослiдити нормативно-правове забезпечення управлiння системою витрат;
Об’єктом дослiдження є ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд», що є вiдомим виробником молокопродуктiв широкого асортименту.
У процесi дослiдження використанi такi методи проведення економiчних дослiджень: абстрактно-логiчний (теоретичнi узагальнення i формування висновкiв), монографiчний (розробка методики управлiння витратами на пiдприємствi), економiко-математичний (здiйснення аналiзу i оцiнки системи управлiння витратами в умовах пiдприємства); розрахунково-конструктивний та експериментальний (розробка стратегiчних напрямiв управлiння витратами на перспективу) та iншi.
Отримання доходу безпосередньо пов'язано з витратами певних видiв активiв, грошових коштiв, запасiв тощо. Для рацiонального управлiння пiдприємством, визначенням обсягу оптимального виробництва продукцiї та її продажу необхiдно володiти iнформацiєю про витрати, якi несе пiдприємство.
складання фiнансової та податкової звiтностi, оперативного та стратегiчного управлiння виробництвом. Умови визнання та оцiнки доходу визначає П(С)БО № 15 «Доходи», а умови визнання, класифiкацiї витрат вiдображаються в П(С)БО № 16 «Витрати» [1, 137].
основних засобiв, у процесi виробництва, обiгу розподiлу товарiв та продукцiї. З економiчної точки зору iснує багато класифiкацiй витрат постiйнi, змiннi; умовнi, натуральнi; уречевленi, нематерiальнi i т. д.
винятком зменшення капiталу за рахунок внескiв учасникiв).
активiв або збiльшенням зобов'язань.
Пошук шляхiв зниження витрат виробництва в сучасних умовах слiд розглядати як фактор пiдвищення прибутковостi й ефективностi робити пiдприємств, забезпечення їх стабiльностi в ринковому середовищi, розширення можливостей внутрiшньовиробничої реструктуризацiї вiдповiдно до змiн кон'юнктури ринкiв збуту продукцiї. Цiллю облiку собiвартостi продукцiї є своєчасне, повне та достовiрне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукцiї, з визначенням фактичної собiвартостi окремих видiв продукцiї i всiєї продукцiї загалом, а також з контролем за використанням матерiальних ресурсiв i грошових коштiв. Витрати виробництва як фактор забезпечення ефективностi господарювання повиннi дослiджувалися з позицiї активного та своєчасного впливу на них з метою зниження рiвня непродуктивних витрат, зниження впливу факторiв, якi неефективно впливають на ефективнiсть робити пiдприємства.
призводить до зменшення власного капiталу пiдприємства (за винятком зменшення капiталу внаслiдок його вилучення або розподiлу власниками), за умови, що цi витрати можуть бути достовiрно оцiненi. Витрати визнаються витратами певного перiоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здiйсненi.
кiлькох звiтних перiодiв, то витрати визнаються шляхом систематичного розподiлу його вартостi (наприклад, у виглядi амортизацiї) мiж вiдповiдними звiтними перiодами.
Операцiйна дiяльнiсть пiдприємства є найважливiшим видом дiяльностi на пiдприємствi. Як показує практика, цей вид дiяльностi пiдприємства надає понад 60 - 80% загального прибутку пiдприємства. В процесi операцiйної дiяльностi пiдприємства отримують дохiд (виручку вiд реалiзацiї продукцiї, робiт, послуг). А за вiдрахуванням податкiв, зборiв, витрат, що формують собiвартiсть, i загальногосподарських витрат - прибуток вiд операцiйної дiяльностi. Основними чинниками, що впливають на кiнцевий результат операцiйної дiяльностi пiдприємства, є цiна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналiз взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви пiдвищення прибутку i спланувати виробничу програму згiдно з результатами аналiзу. Собiвартiсть реалiзованої продукцiї (робiт, послуг) складається з виробничої собiвартостi продукцiї (робiт, послуг), яка була реалiзована протягом звiтного перiоду, нерозподiлених постiйних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собiвартостi продукцiї (робiт, послуг)включаються:
· прямi матерiальнi витрати;
· прямi витрати на оплату працi;
Виробнича собiвартiсть продукцiї зменшується на справедливу вартiсть супутньої продукцiї, яка реалiзується, та вартiсть супутньої продукцiї в оцiнцi можливого її використання, що використовується на самому пiдприємствi.
купiвельнихнапiвфабрикатiвтакомплектуючихвиробiв, допомiжнихтаiншихматерiалiв, якiможутьбутибезпосередньовiднесенiдоконкретногооб’єктавитрат. Прямi матерiальнi витрати зменшуються на вартiсть зворотних вiдходiв, отриманих у процесi виробництва, якi оцiнюються.
до конкретного об’єкта витрат.
До складу iнших прямих витрат включаються всi iншi виробничi витрати, якi можуть бути безпосередньо вiднесенi до конкретного об’єкта витрат, зокрема вiдрахування на соцiальнi заходи, плата за оренду земельних i майнових паїв, амортизацiя, втрати вiд браку, якi складаються з вартостi остаточно забракованої з технологiчних причин продукцiї (виробiв, вузлiв, напiвфабрикатiв), зменшеної на її справедливу вартiсть, та витрат на виправлення такого технiчно неминучого браку.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
· Витрати на управлiння виробництвом:
- оплата працi апарату управлiння цехами, дiльницями тощо;
- вiдрахування на соцiальнi заходи й медичне страхування апарату управлiння цехами, дiльницями;
· Амортизацiя основних засобiв загальновиробничого (цехового, дiльничого, лiнiйного) призначення.
· Амортизацiя нематерiальних активiв загальновиробничого (цехового, дiльничого, лiнiйного) призначення.
Витрати на утримання, експлуатацiю та ремонт, страхування, операцiйну оренду основних засобiв, iнших необоротних активiв загальновиробничого призначення. Витрати на вдосконалення технологiї й органiзацiї виробництва (оплата працi та вiдрахування на соцiальнi заходи працiвникiв, зайнятих удосконаленням технологiї й органiзацiї виробництва, полiпшенням якостi продукцiї, пiдвищенням її надiйностi, довговiчностi, iнших експлуатацiйних характеристик у виробничому процесi; витрати матерiалiв, купiвельних комплектуючих виробiв i напiвфабрикатiв, оплата послуг стороннiх органiзацiй тощо).
Витрати на опалення, освiтлення, водопостачання, водовiдведення та iнше утримання виробничих примiщень. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата працi загальновиробничого персоналу; вiдрахування на соцiальнi заходи, медичне страхування робiтникiв та апарату управлiння виробництвом; витрати на здiйснення технологiчного контролю за виробничими процесами та якiстю продукцiї, робiт, послуг).
Витрати на охорону працi, технiку безпеки i охорону навколишнього природного середовища.Іншi витрати (внутрiшньозаводське перемiщення матерiалiв, деталей, напiвфабрикатiв, iнструментiв зi складiв до цехiв i готової продукцiї на склади; нестачi незавершеного виробництва; нестачi i втрати вiд псування матерiальних цiнностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Загальновиробничi витрати подiляються на постiйнi i змiннi[10, 63].
загальновиробничi витрати розподiляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподiлу (годин працi, заробiтної плати, обсягу дiяльностi, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужностi звiтного перiоду. До постiйних загальновиробничих витрат вiдносяться витрати на обслуговування i управлiння виробництвом, що залишаються незмiнними (або майже незмiнними) при змiнi обсягу дiяльностi. Постiйнi загальновиробничi витрати розподiляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподiлу (годин працi, заробiтної плати, обсягу дiяльностi, прямих витрат тощо) при нормальнiй потужностi. Нерозподiленi постiйнi загальновиробничi витрати включаються до складу собiвартостi реалiзованої продукцiї (робiт, послуг) у перiодi їх виникнення. Загальна сума розподiлених та нерозподiлених постiйних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Перелiк i склад змiнних i постiйних загальновиробничих витрат установлюються пiдприємством. Витрати, пов’язанi з операцiйною дiяльнiстю, якi не включаються до собiвартостi реалiзованої продукцiї (товарiв, робiт, послуг), подiляються на адмiнiстративнi витрати, витрати на збут та iншi операцiйнi витрати [9, 42].
До адмiнiстративних витрат вiдносяться такi загальногосподарськi витрати, спрямованi на обслуговування та управлiння пiдприємством:
· загальнi корпоративнi витрати (органiзацiйнi витрати, витрати на проведення рiчних зборiв, представницькi витрати тощо);
· витрати на службовi вiдрядження i утримання апарату управлiння пiдприємством та iншого загальногосподарського персоналу;
· витрати на утримання основних засобiв, iнших матерiальних необоротних активiв загальногосподарського використання (операцiйна оренда, страхування майна, амортизацiя, ремонт, опалення, освiтлення, водопостачання, водовiдведення, охорона);
· витрати на зв’язок (поштовi, телеграфнi, телефоннi, телекс, факс тощо);
· амортизацiя нематерiальних активiв загальногосподарського використання;
· витрати на врегулювання спорiв у судових органах;
· податки, збори та iншi передбаченi законодавством обов’язковi платежi (крiм податкiв, зборiв та обов’язкових платежiв, що включаються до виробничої собiвартостi продукцiї, робiт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та iншi послуги банкiв;
· iншi витрати загальногосподарського призначення.
· витрати пакувальних матерiалiв для затарювання готової продукцiї на складах готової продукцiї;
· витрати на ремонт тари;
· оплата працi та комiсiйнi винагороди продавцям, торговим агентам та працiвникам пiдроздiлiв, що забезпечують збут;
· витрати на рекламу та дослiдження ринку (маркетинг);
· витрати на передпродажну пiдготовку товарiв;
· витрати на вiдрядження працiвникiв, зайнятих збутом;
· витрати на утримання основних засобiв, iнших матерiальних необоротних активiв, пов’язаних зi збутом продукцiї, товарiв, робiт, послуг (операцiйна оренда, страхування, амортизацiя, ремонт, опалення, освiтлення, охорона);
· витрати на транспортування, перевалку i страхування готової продукцiї (товарiв), транспортно-експедицiйнi та iншi послуги, пов’язанi з транспортуванням продукцiї (товарiв) вiдповiдно до умов договору (базису) поставки;
· витрати на гарантiйний ремонт i гарантiйне обслуговування;
· витрати на страхування призначеної для подальшої реалiзацiї готової продукцiї (товарiв), що зберiгається на складi пiдприємства;
До складу витрат на збут у торговельних органiзацiях включаються витрати обiгу, за винятком витрат[8, 45].
До iнших операцiйних витрат включаються:
";
· собiвартiсть реалiзованої iноземної валюти, яка для цiлей бухгалтерського облiку визначається шляхом перерахунку iноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Нацiонального банку України на дату продажу iноземної валюти, плюс витрати, пов’язанi з продажем iноземної валюти;
· сума безнадiйної дебiторської заборгованостi та вiдрахування до резерву сумнiвних боргiв;
· втрати вiд операцiйної курсової рiзницi (тобто вiд змiни курсу валюти за операцiями, активами i зобов’язаннями, що пов’язанi з операцiйною дiяльнiстю пiдприємства);
· втрати вiд знецiнення запасiв;
· нестачi й втрати вiд псування цiнностей;
· визнанi штрафи, пеня, неустойка;
· витрати на утримання об’єктiв соцiально-культурного призначення;
· iншi витрати операцiйної дiяльностi.
Витрати операцiйної дiяльностi групуються за такими економiчними елементами:
· матерiальнi затрати;
· витрати на оплату працi;
· амортизацiя;
· iншi операцiйнi витрати.
До складу елемента “Матерiальнi затрати” включається вартiсть витрачених у виробництвi (крiм продукту власного виробництва):
· сировини й основних матерiалiв;
· купiвельних напiвфабрикатiв та комплектуючих виробiв;
· палива й енергiї;
· будiвельних матерiалiв;
· запасних частин;
· допомiжних та iнших матерiалiв[5, 342].
Вартiсть зворотних вiдходiв, отриманих у процесi виробництва, не включається до елементу операцiйних витрат “Матерiальнi затрати”. До складу елемента “Витрати на оплату працi” включаються заробiтна плата за окладами й тарифами, премiї та заохочення, матерiальна допомога, компенсацiйнi виплати, оплата вiдпусток та iншого невiдпрацьованого часу, iншi витрати на оплату працi.
До складу елемента “Вiдрахування на соцiальнi заходи” включаються:
· вiдрахування на пенсiйне забезпечення;
· вiдрахування на соцiальне страхування;
· страховi внески на випадок безробiття;
· вiдрахування на iндивiдуальне страхування персоналу пiдприємства;
До складу елемента “Амортизацiя” включається сума нарахованої амортизацiї основних засобiв, нематерiальних активiв та iнших необоротних матерiальних активiв.
До складу елемента “Іншi операцiйнi витрати” включаються витрати операцiйної дiяльностi, якi не увiйшли до складу елементiв, наведених в пп. 22-25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на вiдрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо. До фiнансових витрат вiдносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облiгацiями випущеними, за фiнансовою орендою тощо) та iншi витрати пiдприємства, пов’язанi iз залученням позикового капiталу[7, 90].
До складу iнших витрат включаються витрати, якi виникають пiд час звичайної дiяльностi (крiм фiнансових витрат), але не пов’язанi безпосередньо з виробництвом та/або реалiзацiєю продукцiї (товарiв, робiт, послуг). До таких витрат належать:
· собiвартiсть реалiзованих фiнансових iнвестицiй (балансова вартiсть та витрати, пов’язанi з реалiзацiєю фiнансових iнвестицiй);
· собiвартiсть реалiзованих необоротних активiв (залишкова вартiсть та витрати, пов’язанi з реалiзацiєю необоротних активiв); собiвартiсть реалiзованих майнових комплексiв;
· втрати вiд неоперацiйних курсових рiзниць;
· сума уцiнки необоротних активiв i фiнансових iнвестицiй;
· залишкова вартiсть лiквiдованих (списаних) необоротних активiв;
· iншi витрати звичайної дiяльностi.
Надзвичайнi витрати включаються до фiнансової звiтностi за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток вiд дiяльностi пiдприємства внаслiдок збиткiв вiд надзвичайних подiй. Приклад розрахунку для включення до фiнансової звiтностi втрат вiд надзвичайних подiй наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту). Розкриття iнформацiї про витрати у примiтках до фiнансової звiтностi. У примiтках до фiнансової звiтностi наводиться iнформацiя про:
· склад i суму витрат, вiдображених у статтях “Іншi операцiйнi витрати” та “Іншi витрати” Звiту про фiнансовi результати;
· склад i суму доходiв i втрат за кожною надзвичайною подiєю;
· склад i суму витрат, якi не включенi до статей витрат Звiту про фiнансовi результати, а вiдображенi безпосередньо у складi власного капiталу (крiм вилучення капiталу та розподiлу мiж власниками).
Управлiння собiвартiстю продукцiї залежить вiд застосування на пiдприємствi системи калькуляцiї собiвартостi, якi розрiзняються залежно вiд повноти включення рiзних груп витрат у собiвартостi продукцiї. Метод калькулювання залежить вiд типу органiзацiї i технологiї виробництва i включає в себе принципи збору iнформацiї з центрiв витрат про витраченi ресурси, узагальнення та розподiлу непрямих витрат. Пiд методом облiку витрат виробництва та калькулювання собiвартостi продукцiї розумiють сукупнiсть прийомiв органiзацiї документування та вiдображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собiвартостi продукцiї та необхiдну iнформацiю для контролю за процесом формування собiвартостi продукцiї. Залежно вiд оперативного облiку та контролю витрат видiляють калькулювання нормативних (стандартних) витрат. Принциповою вiдмiннiстю методу облiку за нормативними витратами в тому, що в собiвартiсть включаються витрати, якi базуються на чiтко визначених нормах (стандартах).
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ
На пiдприємствi ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд» виокристовується нормативний метод формування витрат та собiвартостi продукцiї, що зумовлено специфiкою дiяльностi пiдприємства. Нормативний метод облiку витрат на виробництво – прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати данi облiку для виявлення резервiв зниження собiвартостi i оперативного керiвництва виробництвом, при якому собiвартiсть калькулюється вже в процесi виробництва, а не пiсля завершення звiтного перiоду. Даний метод облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї характеризується тим, що на пiдприємствi щодо кожного виду виробу на основi дiючих норм та кошторисiв витрат складається попередня калькуляцiя нормативної собiвартостi виробу, тобто калькуляцiя собiвартостi, обчислена за дiючими на початок мiсяця нормами витрачання матерiальних та трудових витрат.
Сутнiсть нормативного методу облiку полягає в тому, що витрати на виробництво здiйснюються за дiючими нормами з одночасним облiком змiн i вiдхилень вiд норм. Його застосування дозволяє оперативно (за змiну, добу) виявити вiдхилення вiд норм, вжити конкретних заходiв до їхнього усунення i тим самим активно виливати на зниження витрат виробництва.
яких складається з ряду однакових чи повторюваних операцiй. Даний метод пiдходить для бiльшостi промислових пiдприємств, якi мають циклiчний характер виробництва та технологiчний цикл. Застосування нормативного методу також є доречним для непромислових пiдприємств, якi мають повторюваний характер виробництва. Проте в умовах неповторюваного виробництва застосування нормативного методу не є ефективним, оскiльки на даних виробництвах не iснує бази спостереження та не можна встановити нормативи. Отже, однiєю зi специфiчних та неодмiнних умов використання нормативного облiку витрат та нормативної калькуляцiї є постiйна повторюванiсть операцiй.
Система нормативного облiку витрат є дiєвим механiзмом для вирiшення наступних завдань:
заходiв;
· спрощує задачу переносу витрат на кiнцевий продукт для цiлей оцiнки запасiв товарно-матерiальних цiнностей;
· встановлює цiлi, якi необхiдно досягти.
Кожний метод та система калькулювання ґрунтуються на певних принципах, якi визначають специфiку їх застосування. Важливими завданнями нормативного облiку є своєчасне попередження нерацiонального використання ресурсiв пiдприємства, оперативний аналiз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати неврахованi при плануваннi i в практичнiй роботi резерви, визначати результати госпрозрахункової дiяльностi пiдроздiлiв пiдприємства, що беруть участь у виробничому процесi (цехiв, дiлянок тощо).
у виробництво прогресивних норм i органiзацiйних заходiв;
· систематичне виявлення вiдхилень фактичних витрат вiд поточних норм витрат матерiалiв i заробiтної плати;
· постiйний та своєчасний облiк змiни норм та визначення впливу цих змiн на собiвартiсть продукцiї;
· попереднiй контроль витрат на основi первинних документiв та фiксацiя вiдхилень вiд норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, мiсця виникнення, винуватцiв та причин для глибшого дослiдження можливостей впливу на їх величину;
· калькулювання фактичної собiвартостi груп (типiв) однорiдної продукцiї виходячи з їх нормативної собiвартостi та вiдхилень вiд норм;
· щомiсячний або щоквартальний облiк внесених змiн у встановленi норми, що дає можливiсть оперативно управляти процесом виконання органiзацiйно-технiчиих заходiв.
Нормативнi витрати являють особливу цiннiсть при складаннi кошторису, оскiльки забезпечують зручне i надiйне джерело даних для розробки виробничого плану з урахуванням потреби в матерiалах, працi й iнших послугах у фiнансовому i натуральному вираженнi. Кошториси, складенi на основi нормативiв витрат, дають бiльш надiйнi цiлi, нiж у випадку, коли нормативи витрат вiдсутнi. Це вiдбувається тому, що нормативи витрат заснованi на ретельному вивченнi необхiдних матерiалiв, технологiчних методiв, робочого i машинного часу i залежностi змiнних непрямих витрат вiд обсягiв виробництва.
Нормування витрат виробництва дає можливiсть на науковiй основi встановлювати рiвень їх використання на рiзних дiлянках виробництва, що дозволяє вести управлiння та контроль в рамках центрiв вiдповiдальностi. При нормативному методi облiку витрат на виробництво i калькулюваннi собiвартостi продукцiї пiдставою для визначення фактичної собiвартостi є нормативна калькуляцiя. Основою для складання нормативних калькуляцiй собiвартостi окремих видiв виробiв та напiвфабрикатiв є розробленi нормативи витрат. Вони встановлюються вiдповiдно до технiчної документацiї на виробництвi продукцiї (кресленням деталей та вузлiв, що розробленi конструкторським бюро). На вiдмiну вiд планових калькуляцiй, в основi яких лежать середньорiчнi нормативи витрат, нормативнi калькуляцiї складаються за нормами, якi дiють в даному звiтному перiодi. Тобто, нормативна калькуляцiя собiвартостi виробу вiдображає технiчний рiвень, якого досягнуло дане пiдприємство на певну дату, причому на рiзнi дати величина її рiзна; планова - є середньою величиною мiж тим, що було досягнуто пiдприємством на початок планового перiоду, i тим, що повинно бути досягнуто ним до кiнця цього перiоду. Тобто планова калькуляцiя, будується на вирiб в цiлому [24, 541].
Норма – це завчасно встановлений числовий вираз результатiв господарської дiяльностi в умовах прогресивної технологiї та органiзацiї виробництва. Нормативи витрат суттєво спрощують задачу оцiнки запасiв товарно-матерiальних цiнностей. При нормативному облiку витрат немає необхiдностi враховувати запаси матерiалiв i готової продукцiї за фактичною собiвартiстю. Управлiння витратами на базi встановлених нормативiв дає можливiсть пiдвищити оперативнiсть прийняття управлiнських рiшень. Проблема нормування матерiальних витрат та працi полягає у визначеннi норм витрат за їх основними видами, мiсцями виникнення або за iншими класифiкацiйними ознаками таким чином, щоб вони орiєнтували пiдприємство на перспективу, досягнення конкурентоспроможностi в ринковому середовищi, тобто норми i нормативи по всiх видах виробничих витрат повиннi бути прогресивними.
Нормативи – це чiтко описана цiль, якої працiвникам за певних умов органiзацiї виробництва необхiдно намагатися досягти [25, 132]. Нормативи - це розрахунковi величини витрат робочого часу, матерiальних, грошових ресурсiв, застосовуванi в нормуваннi працi i плануваннi виробничої i господарської дiяльностi пiдприємств i органiзацiй. Тобто, норматив є визначеним рiвнем вiдповiдностi необхiдному, бажаному чи можливому. Нормативи встановлюються iз заздалегiдь визначених витрат робочого часу, матерiалiв i накладних витрат. Нормативнi витрати за кожним елементом групуються разом для визначення єдиного нормативу на випуск одиницi продукцiї.
Виходячи з цього, нормативнi витрати вiдображають заздалегiдь обумовленi витрати для досягнення цiлей в умовах ефективного виробництва. Ця категорiя вiдрiзняється вiд кошторисних витрат: кошторис пiдноситься до всiєї дiяльностi, норматив являє собою ту ж iнформацiю, але на одиницю продукцiї.
Існує два пiдходи, якi можна застосувати для розрахунку нормативних витрат:
· для оцiнки потреби в працi i матерiалах можна використовувати записи минулих рокiв;
· нормативи можна встановити, ґрунтуючись на iнженерному дослiдженнi.
При iнженерному дослiдженнi на основi специфiкацiї матерiалiв, працi i устаткування здiйснюється пильне спостереження за ходом кожної операцiї. Якщо для встановлення нормативiв використовуються записи минулих рокiв, iснує небезпека, що нормативи будуть вiдображати минулу неефективнiсть виробництва. Нормативи встановлюються на основi досвiду минулих рокiв за однаковими чи подiбними операцiями. Понаднормове використання працi чи матерiалiв варто скоротити, можна також посилити нормативи довiльним вiдсотковим зменшенням необхiдної кiлькостi ресурсiв. Недолiком цього методу є те, що, на вiдмiну пiд iнженерного дослiдження вiн не шукає найкращу комбiнацiю ресурсiв, виробничих методiв i якостi продукту. Нормативи, встановленi на основi записiв минулих рокiв, широко використовуються на практицi [6, 153].
Визначення нормативiв витрат пiднiмає проблему того, наскiльки вимогливi повиннi бути нормативи. Зарубiжнi та вiтчизнянi управлiнцi подiляють нормативи на три групи:
· iдеальнi нормативи;
· досяжнi на даний час нормативи.
Базовi нормативи являють собою нормативи, що залишаються незмiнними протягом тривалого перiоду часу. Головною перевагою базових нормативiв є те, що вони забезпечують ту саму основу для порiвняння з фактичними витратами в плинi декiлькох рокiв, що дозволяє виявляти загальнi тенденцiї розвитку. Коли виробничi процеси, цiни чи iншi фактори пiддаються будь-яким змiнам, базовi нормативи втрачають своє значення, тому що вони не вiдображають поточнi цiлi по витратах. З цiєї причини базовi нормативи застосовуються досить рiдко, проте вони дуже зручнi для здiйснення аналiзу i порiвняння витрат на виробництво однiєї одиницi продукцiї, результати використання базових нормативiв мають порiвняльний характер в контекстi базової величини нормативiв [4, 13].
Ідеальнi нормативи показують досконалий виробничий процес i є мiнiмальними витратами, що можливi в умовах максимально ефективного виробництва, тому вони рiдко використовуються на практицi, оскiльки що вони можуть здiйснити шкiдливий вплив на мотивацiю працiвника. Ідеальнi нормативи встановлюють цiлi, до яких треба прагнути, а не оцiнюють результати роботи, що можуть бути досягнутi в даний час. Можна вважати, що встановлення iдеальних нормативiв об'єктивне для iдеальних умов виробничого процесу.
Досяжнi на даний час нормативнi витрати являють собою тi витрати, що виникають в умовах ефективного виробництва. Досяжнi на даний час нормативнi витрати вважаються реально досяжними за даних умов виробництва та стану економiчної системи i пiдприємства в нiй в цiлому. Досяжних нормативiв легше досягти, нiж iдеальних, тому що в них допускається можливiсть браку, помилок устаткування i втрати працiвниками часу. Факт, що тi нормативи, що являють собою цiлi, досяжнi в умовах ефективного виробництва i якi вважаються не занадто легкими, але i не занадто важкими, дають кращий критерiй, з яким варто порiвнювати фактичнi витрати.
Строк дiї норм i нормативiв витрат виробництва в сучасних економiчних умовах на пiдприємствах має встановлюватися самостiйно. Даний пiдхiд визначений вiдсутнiстю ґрунтовних дослiджень щодо встановлення певних видiв та груп загальнодержавних нормативiв для використання визначених матерiальних ресурсiв та працi на пiдприємствах зi схожими виробничими циклами та органiзацiєю виробництва. Нормативнi данi про матерiальнi витрати для нормативних калькуляцiй беруться зi специфiкацiй, що розробляються у вiддiлi головного технолога [23, 301].
Враховуючи всi переваги та можливi недолiки використання нормативного методу облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї слiд звернути увагу на проблемнi питання впровадження нормативного методу облiку витрат у систему управлiнського облiку на українських пiдприємствах в даних умовах функцiонування економiчної системи країни. Значного поширення нормативний метод облiку витрат i калькулювання продукцiї не був, що пов'язано перш за все з вiдсутнiстю необхiдностi у керiвникiв та управлiнцiв пiдприємствi знання глибокого та точного економiчного аналiзу витрат по центрам вiдповiдальностi, окремi частинам продукцiї, вузлам, партiї загалом, аналiзу вiдхилень вiд встановлених норм та нормативiв, що дає нормативний метод. Це – є суб'єктивним проблемний моментом впровадження нормативного методу облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї.
До головних причин повiльного впровадження нормативного облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї можна вiднести:
· низький рiвень органiзацiї нормативного господарства;
· слабка механiзацiя планових i облiкових робiт;
· недостатня участь керiвникiв i фахiвцiв, особливо технiчних служб у роботi з впровадження нормативного методу;
· недостатня органiзацiя обмiну досвiдом у галузевому масштабi;
недостатнiсть розробки теоретичних основ цього методу облiку.
В основi нормативного методу облiку витрат на виробництво i калькулювання собiвартостi продукцiї покладений систематичний облiк змiн та вiдхилень вiд встановлених норм витрат на одиницю продукцiї в розрiзi причин та вiдповiдальних осiб. Фактична собiвартiсть продукцiї (однорiдних груп або видiв виробiв) при нормативному методi облiку обчислюється не шляхом прямого пiдрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змiн норм i вiдхилень вiд норм, що можна виразити формулою:
де Н - поточнi витрати за встановленими нормами плану; В - вiдхилення вiд дiючих норм витрат; З - змiни дiючих норм витрат.
Нормативнi калькуляцiї використовуються для:
· визначення фактичної собiвартостi продукцiї шляхом алгебраїчного сумування нормативної собiвартостi та виявлених за звiтний перiод норм та вiдхилень вiд них;
· виявлення результатiв господарської дiяльностi цехiв та дiльниць;
· оцiнки незавершеного виробництва та браку тощо.
На основi узагальнення теоретичного та практичного досвiду пiдприємств, якi застосовують моделi нормативного облiку, можна видiлити три способи органiзацiї нормативного розрахунку витрат:
1. Облiк по нормативним витратам:
Нормативнi витрати +/- Вiдхилення вiд нормативних витрат = Фактичнi витрати.
перiоду додаються до нормативних витрат.
2. Паралельний облiк фактичних та нормативних витрат:
Фактичнi витрати – Нормативнi витрати = +/- Вiдхилення.
3. Облiк змiшаним способом, що здiйснюється на пiдставi двох варiантiв, передбачає в першому варiантiв, що всi неврахованi на протязi звiтного перiоду вiдхилення залишаються у величинi незавершеного виробництва. З даною метою визначається рiзниця мiж нормативною сумою витрат на виробництво продукцiї i нормативною собiвартiстю товарного випуску. Другий варiант змiшаного способу заснований на повсякденному контролi витрат. Тому встановлення вiдхилень шляхом спiвставлення фактичних витрат з оцiнюваним обсягом випуску продукцiї по нормативнiй собiвартостi нiде не облiковується i не вiдображається. Незавершене виробництво оцiнюється по нормативнiй собiвартостi.
тiльки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляцiях на вирiб в цiлому додаються витрати на обслуговування виробництва i управлiння, а витрати на матерiали розшифровуються по окремих групах матерiалiв. При безцеховiй структурi управлiння нормативнi калькуляцiї розраховують по пiдприємству в цiлому. Для складання калькуляцiї собiвартостi використовують данi зведеного облiку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерiї в спецiальних вiдомостях по групах однорiдних виробiв i статтях витрат [3, 50].
Таким чином, вiд способу розрахунку вiдхилень фактичних витрат вiд нормативних залежить порядок їх вiдображення. Існують рiзнi методи отримання даних, якi використовуються для вiдображення нормативних витрат, при цьому оцiнка вартостi запасiв та розрахунок прибутку не залежить вiд способу використання.
Нормативний метод облiку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти i встановлювати причини вiдхилення фактичних витрат вiд дiючих норм основних витрат i кошторисiв витрат на обслуговування виробництва i управлiння. Всi випадки вiдхилення вiд норм повиннi оформлюватись вiдповiдними документами i облiковуватись. Облiк вiдхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної iнформацiї про розмiри i причини додаткових, не передбачених нормами витрат, i прийняття необхiдних органiзацiйних i технiчних заходiв [21, 184].
При нормативному методi повинен здiйснюватись систематичний облiк змiн дiючих норм. Цей облiк ведеться на пiдставi повiдомлень про змiни норм i використовується для уточнення нормативних калькуляцiй. На пiдприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змiн норм, а також повiдомлення зацiкавлених вiддiлiв i цехiв про цi змiни. За повiдомленням про змiни норм вносяться змiни в технiчну i планову документацiю, як пiдставою для оформлення первинних документiв (вимог, лiмiтних карток, робочих нарядiв, маршрутних листiв тощо), де зазначаються дiючi витратнi норми для видачi сировини, матерiалiв i напiвфабрикатiв, а також для нарахування заробiтної плати.
Характерним для системи нормативного облiку є своєчасне оновлення нормативiв в результатi здiйснених заходiв з технiчного розвитку та удосконалення органiзацiї виробництва. Впровадження у виробництво органiзацiйно-технiчних заходiв, бiльш досконалого обладнання, рацiоналiзаторських пропозицiй призводить до зниження витрат матерiалiв i заробiтної плати на одиницю продукцiї, а, отже, i до змiн встановлених за ними нормативiв [20, 246].
Розглянемо можливi причини вiдхилень фактичних витрат вiд планових. Вiдхилення по використаним матерiалам дорiвнює рiзницi нормативної кiлькостi матерiалiв (НК), необхiдних для фактичного випуску продукцiї, i фактичної кiлькостi матерiалiв (ФК), помноженiй на нормативну цiну матерiалiв (НЦ): (НК-ФК)*НЦ. При цьому застосовують принцип гнучкого бюджету, оскiльки нормативна кiлькiсть базується на фактичному, а не запланованому випуску. Вiдхилення при використаннi матерiалiв контролюються начальником виробничого пiдроздiлу. Їхнiми причинами можуть бути необережнi вантажно-розвантажувальнi роботи, закупiвля матерiалiв низької якостi, крадiжки, змiна вимог контролю якостi чи методiв виробництва. Сукупнi вiдхилення є базою для аналiзу вiдхилень по цiновим i кiлькiсним елементам. Скупнi вiдхилення по матерiалам – це рiзниця мiж нормативними витратами на матерiали для фактичного випуску продукцiї i фактичними витратами.
нормативi. Вiдхилення по ставцi заробiтної плати дорiвнює рiзницi мiж нормативною (НС) i фактичнiй ставцi заробiтної плати (ФС), помноженiй на фактичне число вiдпрацьованих годин (ФГ): (НС-ФС)*ФГ.
Вiдхилення по продуктивностi працi дорiвнює рiзницi нормативного часу в годинах, витраченого на фактичний випуск продукцiї (НГ), i фактичного часу в годинах (ФГ), вiдпрацьованого за аналiзований перiод, помноженiй на нормативну погодинну ставку заробiтної плати (НС): (НГ-ФГ)*НС. Можливими причинами даного вiдхилення є матерiали низької якостi, рiзна складнiсть роботи, незадовiльне технiчне обслуговування станкiв та обладнання. Сукупне вiдхилення по працi – це рiзниця мiж нормативними витратами (НВ) на фактичний випуск продукцiї i фактичними витратами працi (ФВ): НВ-ФВ [19, 531].
Сукупнi вiдхилення по змiнним накладним витратам – це рiзниця мiж нормативними змiнними накладними витратами, вiднесеними на продукцiю (НР), i фактичними змiнними накладними витратами (ФР): НР-ФР. Змiннi накладнi витрати змiнюються у вiдповiдностi з часом працi виробничих робiтникiв в рамках фактичних витрат, якi вiдрiзняються вiд кошторисних, та фактичного часу працi основних виробничих робiтникiв, якi вiдрiзняються вiд часу, який повинен бути використаний. Для того, щоб порiвняти фактичнi накладнi витрати iз кошторисними, необхiдно скорегувати кошторис. Вiдхилення змiнних накладних витрат дорiвнює рiзницi мiж кошторисними скорегованими змiнними накладними витратами (СЗНВ) для фактичного часу працi основних виробничих працiвникiв i фактичними змiнними накладними витратами (ФЗНВ): (СЗНВ-ФЗНВ) [18, 251].
Вiдхилення змiнних накладних витрат по ефективностi – це рiзниця мiж випуском продукцiї в нормо-годинах (НГ) i фактичним часом працi (ФГ) за аналiзований перiод, помножена на нормативну ставку змiнних накладних витрат (НВ): (НГ-ФГ)*НВ.
В рамках системи калькулювання по змiнним витратам постiйнi виробничi накладнi витрати не узагальнюються та не розподiляються на продукт. Вони розглядаються як витрати перiоду, в якому вони були понесенi. Вiдхилення по постiйним накладним витратам є рiзницею мiж кошторисними (КПВ) та фактичними постiйними накладними витратами (ФПВ): КПВ-ФПВ.
Данi по вiдхиленнях по реалiзацiї можуть бути використанi для аналiзу ефективностi дiяльностi вiддiлу збуту в тих же показниках, що i виробничi витрати. Найбiльш значимий показник вiдхилень по реалiзацiї – їх розрахунок в показниках валового прибутку. Сукупне вiдхилення по валовому прибутку є рiзницею фактичного (ФП) та кошторисного маржинального прибутку (КП): ФП-КП. Вiдхилення по цiнi реалiзацiї – це рiзниця фактичного (ФП) та нормативного валового прибутку (НП), помножена на фактичний обсяг реалiзацiї ФО: (ФП-НП)*ФО. Вiдхилення по об’єму реалiзацiї – це рiзниця мiж фактичним (ФО) та кошторисним обсягом реалiзацiї (КО), помножена на нормативний валовий прибуток (НВП): (ФО-КО)*НВП.
Вiдхилення вiд норм враховуються за мiсцями їх виникнення (цехами, дiлянками, бригадами), причинами та винуватцями на пiдставi документацiї i, перш за все, сигнальної документацiї, що має зазвичай iнший колiр чи кольорову смугу. Такими сигнальними документами є матерiальнi вимоги на додатковий (понадлiмiтний) вiдпуск матерiалiв для заповнення недостач i браку деталей, акти на замiну матерiалiв, доплатнi листки по заробiтнiй платi, наряди на виконання операцiй, не передбачених технологiєю, тощо. Частина вiдхилень виявляється на пiдставi iнших документiв, в яких фактичне витрачання вiдображається у спiвставленнi з нормативним (акти розкрою матерiалiв, шихтовi записки тощо). В кiнцi звiтного перiоду складають зведену вiдомiсть вiдхилень за причинами i винуватцями окремо по матерiалах i заробiтнiй платi. Аналiз цих вiдхилень дає можливiсть вживати заходiв щодо лiквiдацiї перевитрат, недопущенню втрат, поширювати досвiд економного витрачання матерiалiв i використання робочого часу.
Таким чином, контроль та регулювання витрат при використаннi нормативного методу облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї проводиться уповноваженими особами пiдприємства в рамках центрiв вiдповiдальностi на пiдставi встановлених норм та нормативiв, данi будь-яких вiдхилень оформляються вiдповiдними документами, що є пiдставою для поточного корегування норм та нормативiв [17, 19].
Важливою функцiєю управлiння витратами виробництва є прогнозування величини витрат виробництва вiдповiдно до стратегiї розвитку пiдприємства. При цьому прогнозна величина має стати орiєнтиром для досягнення певного рiвня ефективностi виробництва, стабiльностi фiнансового стану та забезпечення конкурентоспроможностi пiдприємства в ринковому середовищi. З цих позицiй процеси управлiння витратами мають зайняти центральне мiсце в управлiннi виробничими процесами [11, 79].
методiв втручання у виробництво на основi аналiзу ефективностi формування витрат, виявлення суттєвих вiдхилень вiд встановлених норм i нормативiв [13, 462].
З огляду на зарубiжний досвiд, на вiтчизняних пiдприємствах доцiльно органiзовувати центри витрат i зони вiдповiдальностi за здiйснення витрат виробництва. За оцiнками зарубiжних фахiвцiв, а також вiтчизняних вчених, якi дослiджували досвiд зарубiжних країн з питань органiзацiї облiку витрат i управлiння ними, створення центрiв витрат за мiсцями їх виникнення i зонами вiдповiдальностi значною мiрою пiдвищує оперативнiсть надходження iнформацiї про фактичний стан витрат до менеджерiв, якi займаються аналiзом ефективностi їх формування i керiвництва фiрм, яке приймає рiшення щодо регулювання витрат. Це дозволяє своєчасно змiнювати ситуацiю у сферi управлiння витратами i запобiгати неефективному їх здiйсненню.
Особливу увагу слiд звернути на систему звiтностi центрiв витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого i середнього рiвня. Отже, первинна iнформацiя про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Вiд повноти i достовiрностi таких звiтiв залежить ефективнiсть функцiонування всiєї системи управлiння витратами на пiдприємствах. Слiд констатувати, що в звiтах доцiльно iнформувати не тiльки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них вiдповiдальнiсть вiдповiдно до структури центрiв витрат пiдприємства [12, 83].
Таким чином, удосконалення умов застосування нормативного облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї визначає власне умови використання даного методу облiку витрат у вiтчизнянiй практицi управлiння витратами.
На рiвнi держави пропонується визначення конкретних вимог до роботи пiдприємств базових галузей вiтчизняної економiки. Вимоги до роботи таких пiдприємств можуть бути конкретизованi нормативами, якi встановлюють рiвень матерiалоємностi, енергоємностi, трудоємностi окремих виробничих процесiв i видiв продукцiї. На державному рiвнi можуть формуватися мотивацiйнi механiзми заохочення пiдприємств для того, щоб досягати встановлених нормативiв за визначеними критерiями. Досягнення цiєї мети на рiвнi пiдприємств пов’язане, перш за все, з використанням енергозберiгаючих технологiй, впровадження яких вимагає додаткових витрат. Тому вирiшення проблеми повинно здiйснюватися на основi поєднання iнтересiв держави i пiдприємств [14, 241].
На даний час науково обґрунтованих норм та нормативiв для галузей виробництва не встановлено. Тому актуальним на сьогоднi для впровадження нормативного облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї є визначення перелiку нормативiв, якi доводяться до промислових пiдприємств. Даний перелiк має носити державний характер, виходячи iз галузевих особливостей виробничих процесiв, i доповнюватися обмеженнями на рiвнi регiонiв. Такi нормативи для пiдприємств носять зовнiшнiй характер, спрямований на пiдвищення ефективностi використання ресурсного потенцiалу держави. Величина таких нормативiв має встановлювати нижню межу ефективностi використання ресурсiв. Перевищення встановленої межi слiд вважати неефективним для суспiльства i шкiдливим для розвитку нацiональної економiки в цiлому. Доцiльно ввести в практику господарювання у базових галузях економiки стандартну норму витрат виробництва. Пiд стандартною нормою слiд розумiти науково обґрунтовану величину витрат виробництва, розраховану в результатi аналiзу середньо галузевих норм витрат з урахуванням прогресивностi технологiй, цiн на продукцiю i сировинно-матерiальнi ресурси, оплату працi та накладнi витрати на типовi види продукцiї. Введення у практику управлiння витратами виробництва стандартних норм дасть можливiсть оцiнювати вiтчизняне виробництво з позицiй мiжнародних стандартiв, виробляти заходи з наближення вiтчизняних виробiв до мiжнародного рiвня. При цьому слiд враховувати, що поряд з витратами виробництва слiд визначати i показники ефективностi виробництва та якостi продукцiї. Саме на зв'язок витрат виробництва з показниками ефективностi виробництва необхiдно звернути особливу увагу при визначеннi напрямiв форм i методiв управлiння витратами [15, 6].
Проблема полягає в тому, що знижувати витрати виробництва можна за рахунок рiзних факторiв, якi певним чином вплинуть на кiнцевi результати роботи пiдприємств. У вiтчизнянiй практицi адмiнiстрацiя пiдприємств, використовуючи недолiки чинного законодавства з питань оплати працi, надто захопилася тим, щоб знижувати оплату працi [16, 154]. В результатi, з державних пiдприємств звiльнилася найбiльш квалiфiкована частина виробничого персоналу i перейшла працювати у недержавний сектор економiки. Це вiдобразилося, перш за все, у зниженнi якостi продукцiї, неспроможностi використовувати досягнення науки i технiки у виробничих процесах. Як наслiдок, спостерiгається зниження престижностi вiтчизняної продукцiї, втрата її конкурентоспроможностi i ринкiв збуту.
ВИСНОВКИ
1. Одним з елементiв цiлiсної системи управлiння є управлiння витратами пiдприємств i органiзацiй. Рацiональне управлiння витратами є запорукою фiнансової стабiльностi та стiйкостi у роботi вiтчизняних товаровиробникiв. Недооцiнка ролi управлiння витратами зумовлює значнi витрати пiдприємств i органiзацiй, що у кiнцевому випадку негативно впливає на рiвень виробничих витрат та на результати господарювання.
2. В економiчнiй лiтературi з поняття «витрати» трактується як вираженi в грошовiй формi затрати рiзних видiв економiчних ресурсiв, в тому числi працi, сировини, матерiалiв та комплектуючих, фiнансових ресурсiв, основних засобiв, у процесi виробництва, обiгу розподiлу товарiв та продукцiї.
3. Розглядаючи поняття «витрати» в фiнансовому обiгу слiд вiдмiтити, що це — зменшення економiчних вигод внаслiдок вибуття активiв або зменшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капiталу (за винятком зменшення капiталу за рахунок внескiв учасникiв).
4. Пошук шляхiв зниження витрат виробництва в сучасних умовах слiд розглядати як фактор пiдвищення прибутковостi й ефективностi робити пiдприємств, забезпечення їх стабiльностi в ринковому середовищi, розширення можливостей внутрiшньовиробничої реструктуризацiї вiдповiдно до змiн кон'юнктури ринкiв збуту продукцiї.
5. Витрати, якi неможливо прямо пов’язати з доходом певного перiоду, вiдображаються у складi витрат того звiтного перiоду, в якому вони були здiйсненi. Якщо актив забезпечує одержання економiчних вигод протягом кiлькох звiтних перiодiв, то витрати визнаються шляхом систематичного розподiлу його вартостi (наприклад, у виглядi амортизацiї) мiж вiдповiдними звiтними перiодами.
самому пiдприємствi.
7. Сутнiсть нормативного методу облiку полягає в тому, що витрати на виробництво здiйснюються за дiючими нормами з одночасним облiком змiн i вiдхилень вiд норм. Його застосування дозволяє оперативно (за змiну, добу) виявити вiдхилення вiд норм, вжити конкретних заходiв до їхнього усунення i тим самим активно виливати на зниження витрат виробництва.
8. На пiдприємствi ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд» виокристовується нормативний метод формування витрат та собiвартостi продукцiї, що зумовлено специфiкою дiяльностi пiдприємства. Нормативний метод облiку витрат на виробництво – прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати данi облiку для виявлення резервiв зниження собiвартостi i оперативного керiвництва виробництвом, при якому собiвартiсть калькулюється вже в процесi виробництва, а не пiсля завершення звiтного перiоду.
9. Важливими завданнями нормативного облiку є своєчасне попередження нерацiонального використання ресурсiв пiдприємства, оперативний аналiз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати неврахованi при плануваннi i в практичнiй роботi резерви, визначати результати госпрозрахункової дiяльностi пiдроздiлiв пiдприємства, що беруть участь у виробничому процесi (цехiв, дiлянок тощо).
10. Норма – це завчасно встановлений числовий вираз результатiв господарської дiяльностi в умовах прогресивної технологiї та органiзацiї виробництва. Нормативи витрат суттєво спрощують задачу оцiнки запасiв товарно-матерiальних цiнностей. При нормативному облiку витрат немає необхiдностi враховувати запаси матерiалiв i готової продукцiї за фактичною собiвартiстю.
11. Нормативи – це чiтко описана цiль, якої працiвникам за певних умов органiзацiї виробництва необхiдно намагатися досягти. Нормативи - це розрахунковi величини витрат робочого часу, матерiальних, грошових ресурсiв, застосовуванi в нормуваннi працi i плануваннi виробничої i господарської дiяльностi пiдприємств i органiзацiй.
12. Контроль та регулювання витрат при використаннi нормативного методу облiку витрат та калькулювання собiвартостi продукцiї проводиться уповноваженими особами пiдприємства в рамках центрiв вiдповiдальностi на пiдставi встановлених норм та нормативiв, данi будь-яких вiдхилень оформляються вiдповiдними документами, що є пiдставою для поточного корегування норм та нормативiв.
13. Реалiзацiя сформованих напрямiв спрямована на пiдвищення ролi витрат виробництва у забезпеченнi ефективностi роботи пiдприємств, перехiд вiд пасивних методiв облiку витрат за минулий перiод до активних методiв втручання у виробництво на основi аналiзу ефективностi формування витрат, виявлення суттєвих вiдхилень вiд встановлених норм i нормативiв.
14. Особливу увагу слiд звернути на систему звiтностi центрiв витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого i середнього рiвня. Отже, первинна iнформацiя про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Вiд повноти i достовiрностi таких звiтiв залежить ефективнiсть функцiонування всiєї системи управлiння витратами на пiдприємствах. Слiд констатувати, що в звiтах доцiльно iнформувати не тiльки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них вiдповiдальнiсть вiдповiдно до структури центрiв витрат пiдприємства.
1. П(С)БО 16 «Витрати», затверджено наказом МФУ вiд 19. 01. 2000 №27/4248, iз змiнами i доповненнями // Нова бухгалтерiя. – 17. 04. 2006. – С. 136-140.
2. Методичнi рекомендацiї з формування собiвартостi продукцiї (робiт, послуг) у промисловостi, затвердженi Наказом Державного комiтету промислової полiтики України вiд 02. 02. 2001 р. №47.
3. Байдик О. Нормативний метод облiку витрат на виробництво продукцiї. //Баланс.– 2001.– №7 (спецвипуск).– С. 50-61
4. Белоусова И. Проблеми впровадження управлiнського облiку на пiдприємствах / Бухгалтерський облiк та аудит. – 2005. - №5. с. 12-16
6. Бутинець Ф. Ф. та iн. Бухгалтерський управлi-нський облiк. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.
7. Варналiй З. С. Основи пiдприємництва: Навч. посiб. - 3-тє вид., випр. i доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.
8. Володькiна М. В. Економiка промислового пiдприємства. Навчальний посiбник. — К.: Центр навчальної лiтератури, 2004. — 196 с.
11. Котляров С. А. Управление затратами: Учебное пособие. – СПб.: ПИТЕР, 2001. – 160с.
12. Лабзунов П. Оргнизация управления затратами в условиях рыночной экономики России / Экономист. – 2002. - №9. - с. 82-85
13. Манiв З. О., Луцький І. М. Економiка пiдприємства: Навч. посiб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006. - 580 с.
14. Мишин Ю. А. Управленческий учет: управление затратами и результатами производственной деятельности. - М.: Дело и сервис, 2002. -362с.
15. Молвинский А. Кобенко А. Как разработать систему управления затратами / Финансовый директор. – 2003. - №11. – с. 5-8
16. Примак Т. О. Економiка пiдприємства: Навч. посiб. — 4-те вид., стер. — К.: Вiкар, 2006. — 219 с.
17. Растяпiн А. В., Губенко С. П. Максимiзацiя прибутку пiдприємства//Фiнанси України. - 2002. - №2. - с. 19-29
20. Управленческий учет /Под ред. В. Палия и Р. Вандер Вила. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 480 с.
21. Цал-Цалко Ю. С. Витрати пiдприємства: Навч. посiбник. – Житомир: Житомирський iнженерно-технологiчний iнститут, 2002. – 647 с.
22. Шашурин Ю. С., Черезов А. В. Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: ООО Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. - 212 с.
23. Швиданенко О. А., Покропивний С. Ф., Клименко С. М. та iн. Економiка пiдприємства. — К.: КНЕУ, 2000. - 363с.
24. Шваб Л.І. Економiка пiдприємства. – К.: Каравела, 2004. – 568 с.
25. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Финансы предприятий. - М.:ИНФРА-М, 1997. - 343 с.
| 
