Закони менеджменту
УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА „КРОК”
Юридичний факультет
САМОСТІЙНА РОБОТА
на тему: Закони менеджменту
Київ – 2010
Усiм, що нас оточує, управляють об´єктивнi закони - суттєвi, усталенi, повторюванi вiдношення мiж явищами у природi й суспiльствi. Умовно цi закони можна подiлити на три групи:
- закони суспiльного життя (iсторичнi, економiчнi тощо);
- фiлософськi закони, тобто тi, якi дiють та управляють i матерiальним свiтом, i суспiльним життям (заперечення заперечення; єдностi й боротьби протилежностей, переходу кiлькостi в якiсть).
´єктивнi, а їхня дiя виявляється тiльки в дiяльностi людини. Закони та закономiрностi менеджменту вiдображають об´єктивнi й достатньо стiйкi зв´язки та взаємодiї елементiв системи в просторi (в структурах) й у часi (процесах, явищах). Умовно вони подiляються на двi групи (табл. 1):
♦ якi виявляються в статицi (структурах);
♦ якi виявляються в динамiцi (процесах).
Закони менеджменту мають економiчний змiст. Економiчнi закони виявляються при формуваннi механiзму i методiв управлiння, а також у результатах дiяльностi колективу органiзацiї.
Таблиця 1: Перелiк i короткий змiст законiв органiзацiї
| Назва |
Короткий змiст |
|
|
| Закон композицiї |
Вiдображає необхiднiсть погодження цiлей органiзацiї: вони повиннi бути спрямованi на пiдтримку основної мети бiльш загального характеру. |
| Закон пропорцiйностi |
Вiдображає необхiднiсть спiввiдношення мiж частинами цiлого, а також їх вiдповiдальнiсть або залежнiсть. |
|
Структурна стiйкiсть цiлого визначається найменшою стiйкiстю окремих складових цього цiлого. |
| Закон онтогенезу |
|
| 2. Закони органiзацiї, якi виявляються у динамiцi (процесах)
|
| Закони синергiї |
Сума цiлого не дорiвнює арифметичнiй сумi кожного iз його складових елементiв (компонентiв). |
| Закон iнформованостi – впорядкованостi |
|
| Закон єдностi аналiзу i синтезу |
´єднання, диференцiацiї тощо) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами об´єднання, iнтеграцiї). Спочатку виконується аналiз, а потiм - синтез. |
| Закон самозбереження |
Будь-яка реальна фiзична (органiзована) система прагне зберегти саму себе як цiлiсне утворення й бiльш економно витрачати свiй ресурс. |
Врахування лише економiчних законiв в управлiннi недостатньо для ефективної роботи органiзацiй. Менеджмент - це специфiчний вид трудової дiяльностi, тому його вiдносини i залежностi формуються пiд впливом власних законiв. Слiд також пiдкреслити, що успiшна дiяльнiсть пiдприємства залежить також вiд ефективного управлiння, яке передбачає рацiональне впорядкування в просторi елементiв виробництва i синхронiзацiю в часi виробничих процесiв, тобто базується на рацiональнiй органiзацiї виробничої дiяльностi.
На управлiння виробництвом впливають економiчнi закони, закони соцiологiї, кiбернетики тощо. З метою пiдвищення ефективностi виробництва, вирiшення соцiально-економiчних завдань будь-яка органiзацiя повинна враховувати об´єктивнi економiчнi закони.
Закон попиту´язок. Тобто, при зниженi цiни попит має тенденцiю до зростання i за її пiдвищення - до зменшення. З пiдвищенням попиту на окремi товари зростають цiни на них, а отже, i прибуток товаровиробникiв.
Закон пропозицiї
свiдчить про те, що запропонована для продажу кiлькiсть товару залежить вiд цiни на нього.
Спiввiдношення попиту та пропозицiї вiдбиває конкретнi пропозицiї виробництва i споживання з урахуванням вартiсно-цiнової визначеностi товарiв (послуг). Попит вiдiграє складну i вагому роль як стимул розвитку виробництва i пропозицiї. Спiввiдношення сукупних попиту та пропозицiї показує можливостi суспiльного виробництва щодо задоволення народногосподарських i особистих потреб, сукупна пропозицiя не обов´язково формується тiльки за рахунок внутрiшнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є iмпорт продукцiї.
Ринковi попит та пропозицiя формується пiд впливом об´єктивних i суб´єктивних факторiв безпосередньо на ринку товарiв, послуг, цiнних паперiв, робочої сили тощо. Вони визначають вiдповiднiсть платоспроможної потреби в окремих видах товарiв, їх наявностi в обiгу на ринку.
Закон синхронiзацiї
свiдчить про важливiсть злагодженої взаємодiї елементiв управлiння в часi для забезпечення його ефективностi.
Закон прибутковостi вимагає аналiзу динамiки доходу, постiйних та змiнних витрат.
Крiм економiчних законiв, в управлiннi використовуються ще й закони соцiологiї, так як кожна людина належить одночасно до багатьох суспiльних спiльнот. Наука менеджменту дослiджує також закономiрностi поведiнки iндивiда i групи, що виявляються у процесi спiльної дiяльностi людей у межах виробничо-господарської органiзацiї, на якi необхiдно орiєнтуватися менеджеровi для ефективного управлiння колективом, окремими працiвниками.
Д. е. н., проф. Хмiль Ф. І. видiляє наступнi закони.
. Його сутнiсть полягає в тому, що протягом трудового життя людини вiдбувається складний процес засвоєння соцiальних ролей i культурних потреб. З одного боку, без процесу соцiалiзацiї формування особистостi неможливе, а з iншого, оскiльки органiзацiя зацiкавлена в ефективнiй дiяльностi соцiальних структур, що iснують всерединi її, вона сприяє соцiальному розвитку працiвникiв. Управлiння процесами соцiалiзацiї iндивiдiв, подолання елементiв стихiйностi має соцiальну i стратегiчну економiчну значущiсть для дiяльностi органiзацiї.
. Кожнiй органiзацiї властива множиннiсть внутрiшньої структурної побудови, яка вiдображається в iснуваннi багатьох формальних i неформальних груп. Усвiдомлення цього дає змогу менеджеру побудувати ефективну структуру органiзацiї (досягти гармонiї мiж формальною i неформальною структурами), поєднати загальнi органiзацiйнi та груповi цiлi, визначити зони конфлiктiв в органiзацiї, управляти конфлiктними ситуацiями тощо.
(соцiальних ролей). Кожна людина має певну позицiю в соцiальнiй структурi органiзацiї, пов´язану з iншими позицiями через статус iндивiда як систему його прав i обов´язкiв. Статус у розумiннi мiсця в iєрархiї органiзацiї є рангом. Крiм того, кожний iндивiд виконує певнi ролi, взаємодiючи з iншими працiвниками органiзацiї, тобто iз його статусом асоцiюється комплекс ролей.
Спираючись на закон соцiальних ролей, можна стверджувати, що для ефективної дiяльностi органiзацiї менеджер повинен:
- вимагати вiд iндивiдiв виконання визначених для них ролей.
Закон соцiальної мобiльностi
. Людина у процесi трудової дiяльностi перемiщується в соцiальному просторi органiзацiї. Це пов´язано з i квалiфiкацiйним, i службовим розвитком (або деградацiєю), виявляється у зростаннi (або падiннi) престижу, посиленнi чи послабленнi влади над спiвробiтниками, змiнi матерiального становища. Мобiльнiсть iндивiда (перемiщення у межах соцiальної iєрархи) може бути висхiдною i низхiдною, добровiльною i примусовою. Висхiдна мобiльнiсть активiзує його потенцiал. Інколи iнтереси органiзацiї зумовлюють потребу в низхiднiй мобiльностi iндивiда. Вона теж може бути добровiльною i примусовою, спричиненою структурними змiнами в органiзацiї. Знаючи дiю закону мобiльностi, менеджер має змогу передбачати виникнення напружених ситуацiй, спричинених недостатньою мобiльнiстю працiвникiв органiзацiї, а також управляти мобiльнiстю iндивiдiв в iнтересах органiзацiї.
Закон соцiального контролю
. Контроль є цiлеспрямованим впливом органiзацiї на поведiнку iндивiда, який забезпечує засвоєння ним органiзацiйних цiнностей i норм культури. Груповий тиск з метою об´єднання iнтересiв i цiлей спонукає iндивiда пристосовуватися до iснуючих у групi колективних думок, цiнностей i норм. Соцiальний контроль реалiзується поєднанням факторiв схильностi до пiдкорення, примусу i вiдданостi соцiальним цiнностям, що виявляються у дiяльностi iндивiда.
Закони iндивiдуальної i соцiальної психологiї людини
описують причини поведiнки людини у виробничому середовищi як особистостi, надiленої iндивiдуальними психологiчними характеристиками. Знання цих законiв допомагає менеджеру вибудовувати стратегiю i тактику своєї поведiнки у процесi спiлкування з конкретними працiвниками, виробляти ефективнi етичнi норми взаємин, обирати заходи впливу на людей з урахуванням їх психологiчних характеристик. З усiх видiв законiв, якi розкриваються в рiзних навчальних посiбниках, типовiй програмi дисциплiни "Основи менеджменту", яка включена в стандарт, вiдповiдають закони, якi розкриває д. е. н., проф. Мартиненко М. М.
Закон спiльностi цiлей
. Ефективна спiльна дiяльнiсть людей в органiзацiї можлива лише за наявностi загальної мети. Люди створюють органiзацiї i свiдомо координують свою дiяльнiсть тiльки для того, щоб досягти визначеного кiнцевого результату, тобто загальної мети. Чим складнiша мета, тим бiльше людей бере участь у її досягненнi. Ефективною колективна праця буде тодi, коли отриманий результат задовольняє потреби кожного з учасникiв. Якщо отриманий результат не задовольняє кого-небудь з членiв органiзацiї, то ефективнiсть його працi знижується, або ж дана людина припиняє свою роботу в колективнiй дiяльностi.
областi дiяльностi (засоби та способи досягнення мети) працiвникiв органiзацiї.
Необхiднiсть досягнення загальної мети за допомогою колективної працi визначає сенс iснування менеджменту у всiх його проявах. Загальна мета визначає ступiнь залежностi органiзацiї вiд зовнiшнього середовища як джерела ресурсiв i умов її дiяльностi. Формуючи загальну мету, працiвники органiзацiї змушенi враховувати можливостi зовнiшнього середовища в забезпеченнi їх необхiдними ресурсами, а також характер їхньої роботи в умовах, що задаються зовнiшнiм середовищем. Отже, загальна мета вiдбиває не тiльки бажаний результат органiзацiї, але й умови, за яких вона може бути досягнута.
процесi бере участь праця як суб´єкта, так i об´єкта управлiння, їхнi види дiяльностi являють собою результати процесу подiлу i спецiалiзацiї працi. Продуктом процесу подiлу працi є виробничi (подiл фiзичної працi) i управлiнськi функцiї (подiл розумової творчої працi).
Функцiональний подiл працi в органiзацiї розкриває сутнiсть i змiст управлiнської дiяльностi на всiх рiвнях менеджменту. Видiлення в управлiннi окремих функцiй - об´єктивний процес, породжуваний складнiстю виробництва i процесiв управлiння органiзацiєю. Функцiї управлiння як результат подiлу i спецiалiзацiї працi менеджера не залежать вiд органiзацiйних форм управлiння. Змiст функцiй управлiння пов´язаний зi змiстом виробництва, визначається ним i вiдповiдає йому. Змiст самого виробництва завжди конкретний. Однак сутнiсть функцiй управлiння органiзацiєю залишається незмiнною за рiзних видiв виробництва конкретних продуктiв. Функцiї, в яких розкривається сутнiсть управлiння, унiверсальнi, тобто вони описують будь-який процес управлiння органiзацiєю. Змiст видiв дiяльностi (спецiалiзацiя працi) у кожнiй функцiї конкретний i визначається змiстом виробництва. Функцiональний вид дiяльностi наповнюється конкретним змiстом у залежностi вiд специфiки об´єкта управлiння. При цьому сутнiсть функцiї управлiння залишається однаковою (загальною) i не залежить вiд специфiки об´єкта управлiння. У цьому виявляється iнварiантiсть i конкретнiсть функцiй управлiння.
Функцiї управлiння - особливий спецiалiзований вид дiяльностi, що вiдображає напрямок здiйснення цiлеспрямованого впливу на вiдносини людей у процесi виробництва i самого управлiння. У цьому змiстi функцiї управлiння утворюють функцiональнi областi дiяльностi.
Саме функцiї, вiднесенi до функцiональних областей, вiдповiдають на запитання, хто що робить чи повинен робити в системi управлiння у процесi досягнення загальної мети. Функцiї управлiння є сполучною категорiєю з iншими важливими категорiями науки управлiння. Будучи об´єктивною основою будь-яких процесiв управлiння, володiючи iнварiантiстю до будь-яких органiзацiй, функцiя виявляє свiй вплив у всiй управлiнськiй дiяльностi i вiдбиває загальнi стiйкi вiдносини людей у виробництвi. Застосування бiльшостi категорiй управлiння передбачає ув´язування їх з функцiями управлiння. Кожна функцiя управлiння органiзацiєю вiдбиває який-небудь конкретний вид управлiнської дiяльностi, але в той же час вони об´єктивно взаємообумовленi єдиним процесом управлiння i тому повиннi розглядатися у взаємозв´язку.
Закон зовнiшнього доповнення
. Суть даного закону можна сформулювати в такий спосiб. Будь-яка органiзацiя повинна мати потенцiал, який здатний компенсувати наслiдки, обумовленi рiзного роду зовнiшнiми збурюваннями, вплив яких на органiзацiю не може бути завчасно передбачено.
Зовнiшнє доповнення варто розглядати з двох сторiн:
- вплив вищих рiвнiв управлiння на нижчi рiвнi всерединi самої органiзацiї.
У будь-якiй нормально функцiонуючiй органiзацiї зовнiшнi та внутрiшнi впливи знаходяться у визначеному зв´язку: посилення зовнiшнього впливу вiдповiдно iнiцiює посилення заходу внутрiшнього впливу, i навпаки. Отже, розвиток органiзацiї визначається спiввiдношенням i характером зовнiшнiх i внутрiшнiх збурювань, що порушують умови нормального її функцiонування. Пiд впливом збурювань органiзацiя змушена удосконалювати свiй потенцiал. Оскiльки збурювання мають постiйний характер, то й органiзацiя повинна сповiдати принцип постiйного удосконалення. У силу цього органiзацiя здобуває здатнiсть зберiгати свою основну якiсть в умовах зовнiшнього середовища, що змiнюється, забезпечувати власне вiдтворення, наступнiсть i стабiльнiсть. Наявнiсть рiвнiв управлiння в органiзацiї породжує властивiсть зовнiшнього доповнення. Один рiвень управлiння стосовно iншого є своєрiдним зовнiшнiм середовищем. У їхнiй взаємодiї завжди зберiгаються фактори в достатнiй мiрi не описанi, а значить i не регламентованi. Однак непередбачуванi впливи одного рiвня на iнший повиннi бути керованими.
Закон iнерцiї їй як частина тiєї iнформацiї, вiдповiдно до якої вона повинна продовжувати функцiонувати, зберiгаючи свої властивостi. Суть цього закону в менеджментi полягає в тому, що всi органiзацiї володiють деякими загальними ознаками. Інертнiсть органiзацiї забезпечується складом її елементiв i способами їхнього взаємозв´язку. Органiзацiя за своєю структурою являє собою кiнцевий набiр елементiв, що утворюють єдине цiле i взаємодiють один з одним, а також iз зовнiшнiм середовищем. Особливостi, мiсце i призначення кожного елемента визначається власною метою i способами подiлу працi. Елементи в органiзацiї вiдносно автономнi. Вiдносна автономнiсть елементiв визначається їхнiми функцiями. Саме функцiї як результат спецiалiзацiї працi додають елементу властивостi автономностi, одночасно дозволяють йому взаємодiяти з декiлькома iншими елементами i зовнiшнiм середовищем.
Властивiсть взаємодiї служить ознакою цiлiсностi органiзацiї й умовою стiйкої цiлеспрямованої її життєдiяльностi. Внутрiшня побудова кожного елемента й органiзацiї як цiлого структурного утворення є не що iнше, як вiдповiдь на рiзнi за своєю природою впливи зовнiшнього середовища й iснуючих у ньому функцiональних зв´язкiв та iнформацiйних потокiв. Володiючи властивiстю iнерцiйностi, кожен елемент, дiючи в безпосередньому зв´язку з iншими елементами, забезпечує iнерцiйнiсть органiзацiї в цiлому. Органiзацiї, здатнi до збереження свого стану i пiдвищення мiри своєї iнерцiї, приводять себе у вiдповiднiсть з умовами зовнiшнього середовища. Це вiдбувається завдяки особливому типу взаємодiї органiзацiї з зовнiшнiм середовищем на основi зворотних зв´язкiв. Таким чином, дiєвiсть закону iнерцiї забезпечує органiзацiї стан постiйного удосконалювання. Закон економiї часу. У менеджментi даний закон зв´язаний iз продуктивнiстю, що показує мiру використання часу, витраченого на одержання результату. Продуктивнiсть є головним джерелом економiчного росту органiзацiї. У сучасних умовах дiяльностi органiзацiї в складi продуктивностi перше мiсце займає економiя живої працi. Отже, менеджмент органiзацiї повинен бути сформований таким чином, щоб одержання результатiв кожним елементом вимагало мiнiмальної кiлькостi часу. Чиннiсть закону економiї часу, трансформованого через продуктивнiсть органiзацiї, буде залежати вiд менеджменту, тобто вiд якостi робочої сили, умов її використання, вiд вiдповiдностi професiйної структури, форм органiзацiї та мотивацiї працi.
| 
