Загальнi i регiональнi тенденцiї природокористування Органи управлiння в галузi природокористув
Контрольна робота
1. Загальнi i регiональнi тенденцiї природокористування
Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсiв до виробничої i невиробничої дiяльностi, їх вiдтворення та охорону.
називається сукупнiсть впливiв людини на географiчну оболонку Землi, що розглядається в комплексi (на вiдмiну вiд галузевих понять — водокористування, землекористування, лiсокористування тощо). Деякi автори розглядають природокористування як соцiальний процес, iншi — як соцiально-економiчний.
Отже, термiн «природокористування», адекватно вiдображаючи досить складний i багатогранний суспiльно-природний процес в об'єктивнiй реальностi, далеко не однозначний — вiн вживається, як мiнiмум, у п'яти основних значеннях:
1) людська дiяльнiсть щодо використання сил i ресурсiв природи з метою виробництва матерiальних благ i рiзних послуг, тобто як всезагальний процес працi. В (такому розумiннi природокористування рiвнозначне поняттю «суспiльне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери людської дiяльностi — навiть ширше за нього;
2) рацiональне використання ресурсiв i умов природного середовища, їх вiдтворення та охорона;
4) освоєння та експлуатацiя окремих видiв природних ресурсiв у локальному, регiональному i глобальному масштабах; У такому розумiннi термiн «природокористування» залежно вiд виду споживання природного ресурсу часто замiнюється галузевими синонiмами, без сумнiву, вужчими за обсягом — водокористування, лiсокористування, землекористування тощо;
5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальнi принципи будь-якої дiяльностi, пов'язаної! з користуванням природою.
Така диференцiацiя досить вiдносна. В кожному окремому випадку вивчається один i той же об'єкт — процес використання людиною сил i ресурсiв природи, але з рiзних бокiв i на рiзних рiвнях галузевої, мiжгалузевої i територiальної спiльностi. Серед перелiчених значень термiна «природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що вiдображає процес працi (суспiльне виробництво), найвужчим — освоєння та експлуатацiя окремого виду природного ресурсу у вузькотериторiальному (локальному) масштабi.
Класифiкацiя основних видiв природокористування можлива з позицiй тiсно взаємопов'язаних галузевого, компонентного, функцiонального (комплексного) пiдходiв.
у вужчому розумiннi (землеробство, тваринництво, гiдро-, вiтро-, гелiоенергетику, транспорт, будiвництво) i природовiдтворення (рекультивацiю i мелiорацiю земель, очищення та утилiзацiю вiдходiв, регулювання стокiв, перекидання вод, створення заповiдникiв тощо). За вищого ступеня узагальнення цi види можна об'єднати в поняття виробничого (промислового i сiльськогосподарського) i невиробничого природокористування.
Функцiональний пiдхiд (комплексний) до класифiкацiї природокористування передбачає видiлення п'яти основних блокiв найважливiших напрямiв природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення, вiдтворення природних ресурсiв, охорони природних ресурсiв, управлiння i монiторингу.
Компонентна класифiкацiя видiв природокористування базується на спiльному використаннi деякими галузями виробництва одного компонента природного середовища (наприклад, води, повiтря, грунту, лiсу тощо), тобто на мiжгалузевому споживаннi природного ресурсу в рамках певної територiї. Основнi види природокористування в цьому випадку вiдповiдають головним структурним компонентам природного комплексу — водо-, лiсо- i землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного свiту. Не слiд плутати поняття рацiонального природокористування з охороною природи. Охорона природи — це розробка i здiснення заходiв щодо її рацiонального використання, що включають захист вiд надлишкових техногенних навантажень i негативних наслiдкiв втручання людини, активне регулювання природних процесiв, вiдтворення i полiпшення природного потенцiалу ландшафтiв.
Стратегiчним напрямом природоохоронної дiяльностi повиннi стати бiльш повне i комплексне використання природних ресурсiв, розробка i запровадження у виробництво маловiдходних i безвiдходних технологiчних процесiв, якi дають змогу помiтно скоротити чи повнiстю виключити забруднення природного середовища i забезпечити глибшу переробку первинної сировини.
В окремих випадках використання природних ресурсiв служить одним iз способiв їх охорони. Наприклад, санiтарнi рубки сприяють пiдвищенню продуктивностi лiсiв, правильно органiзований промисел звiрiв полiпшує їх стадо.
Принцип єдностi охорони природи та її рацiонального використання — основний принцип у взаємовiдносинах суспiльства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змiсту. В такому аспектi охорона природи є необхiдною умовою використання її ресурсiв i служить пiдтриманню динамiчної рiвноваги мiж використанням природних ресурсiв, з одного боку, i вiдтворювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо за високої технiчної оснащеностi сучасного виробництва.
Усi ланки народногосподарської середовищезахисної системи становлять єдине цiле i доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок надiлена самостiйними функцiями, вирiшує певне коло завдань i має свою структуру.
Вiдповiдають за органiзацiю державної пiдсистеми І контролю за станом навколишнього середовища Мiнiстерство по охоронi навколишнього середовища (1991 p.), служба стандартизацiї, Мiнiстерство охорони здоров'я та iншi мiнiстерства, а також мiсцевi обласнi, мiськi та районнi органiзацiї вiдповiдного профiлю. В своїй дiяльностi вони керуються в основному Законом про охорону навколишнього середовища (1991 p.).
Державна пiдсистема використання природних ресурсiв перебуває в компетенцiї мiсцевих Рад народних депутатiв, якi повиннi контролювати i регулювати всю природоохоронну роботу мiнiстерств i вiдомств. Галузевий i мiжгалузевий характер рацiонального природокористування визначається специфiкою господарської дiяльностi структурних пiдроздiлiв мiнiстерств i вiдомств i залежить вiд виробничого профiлю пiдприємств i об'єднань. Тому обов'язки мiж рiзними ланками цiєї пiдсистеми охорони навколишнього середовища i рацiонального природокористування розподiляються вiдповiдним чином.
Так, Мiнiстерство сiльського господарства i продовольства України повинно здiйснювати державний контроль за дотриманням земельного законодавства i порядку користування землею; вiдповiдає за органiзацiю охорони i рацiонального використання земель, що перебувають у користуваннi сiльськогосподарських пiдприємств i органiзацiй системи мiнiстерств, за правильнiсть застосування в сiльському господарствi отрутохiмiкатiв, розробку бiологiчних засобiв боротьби з хворобами i шкiдниками сiльськогосподарських культур i насаджень, органiзацiю економного використання води при зрошеннi земель; здiйснює контроль за рекультивацiєю земель. Воно органiзовує виконання комплексу протиерозiйних заходiв, включаючи роботи по полезахисному лiсорозведенню; здiйснює контроль за проведенням заходiв по боротьбi з шкiдниками хворобами рослин, за дотриманням встановлених правил зберiгання отрутохiмiкатiв з тим, щоб не допустити потрапляння шкiдливих речовин у сiльськогосподарську продукцiю i нагромадження їх у грунтi i водоймах; за правильним веденням мисливського господарства, дотриманням чинного законодавства по збереженню i збагаченню флори i фауни, у справi заповiдникiв.
Крiм того, Мiнiстерство сiльського господарства i продовольства повинно систематично вивчати вплив отрутохiмiкатiв на воднi органiзми i визначати гранично допустимi концентрацiї їх у рибогосподарських водоймах; робити висновки про доцiльнiсть хiмiчної обробки посiвiв, насаджень, водойм i лiсiв; брати участь у розробцi приладiв для контролю якостi природних поверхневих i стiчних вод.
органiзацiю рацiонального використання i вiдтворення природних ресурсiв у країнi. Як головнi завдання па МОНПС покладаються комплексне управлiння природоохоронною дiяльнiстю в країнi, розробка i проведення єдиної науково-технiчної полiтики по охоронi природи i рацiональному використанню природних ресурсiв, координацiя дiяльностi мiнiстерств i вiдомств у цiй галузi. З цiєю метою провадиться державний контроль за використанням i охороною земель, поверхневих i пiдземних вод, атмосферного повiтря, рослинного (в тому числi лiсiв) i тваринного (в тому числi рибних запасiв) свiту, морського середовища i природних ресурсiв територiальних вод України.
МОНПС готує i подає в Кабiнет Мiнiстрiв пропозицiї з питань охорони природи i рацiонального використання природних ресурсiв для включення їх у проекти державних планiв економiчного та соцiального розвитку, здiйснює контроль за виконанням вiдповiдних завдань, передбачених державними планами. МОНПС розробляє пропозицiї щодо вдосконалення економiчного механiзму природокористування, затверджує екологiчнi нормативи, правила i стандарти з регулювання використання природних ресурсiв i охорони природного середовища вiд забруднення та iнших шкiдливих впливiв. Здiйснюється державна екологiчна експертиза генеральних схем розвитку i розмiщення продуктивних сил країни i галузей народного господарства, контроль за дотриманням екологiчних норм при розробцi нових технологiй, матерiалiв i речовин, а також проектiв на будiвництво (реконструкцiю) пiдприємств та iнших об'єктiв, що впливають на стан навколишнього середовища i природних ресурсiв. При цьому органи управлiння природокористуванням повиннi орiєнтуватися на такий визначальний фактор полiпшення дiяльностi з охорони природи, як широке застосування в усiх галузях народного господарства маловiдходних i безвiдходних технологiй.
МОНПС вiдає у встановленому порядку дозволом на захоронення (складування) промислових, побутових та iнших вiдходiв, на викиди шкiдливих речовин в навколишнє середовище, на спецiальне водокористування, на користування тваринним свiтом i споживання атмосферного повiтря для виробничих потреб, користування кадрами для проведення геологорозвiдувальних робiт, затверджує розрахунковi лiсосiки i здiйснює контроль за вiдводом земель пiд усi види господарської дiяльностi.
Головна державна екологiчна експертиза, Головне управлiння мiжнародного спiвробiтництва, Управлiння пропаганди екологiчних знань, Управлiння капiтального будiвництва i матерiально-технiчного забезпечення.
вiдповiдає ролi мiсцевих Рад у вирiшеннi питань охорони навколишнього середовища, визначенiй статтями Конституцiї України та роздiлом IV Закону про охорону навколишнього природного середовища. Цi положення дають змогу залучити до вирiшення завдань з охорони навколишнього середовища служби Рад народних депутатiв (планове управлiння, управлiння капiтального будiвництва та iн.), а отже, уникнути необхiдностi їх створення в межах територiальних органiв МОНПСу.
З переходом на повний госпрозрахунок i новi методи економiчного управлiння згiдно з Законом про державне пiдприємство на рiвнi пiдприємств охорону навколишнього середовища здiйснює адмiнiстрацiя. Тут приймаються рiшення з питань природокористування, здiйснюються практичнi заходи щодо охорони навколишнього середовища вiд забруднення виробничими i господарськими вiдходами, стiчними водами.
Як правило, один iз заступникiв керiвника пiдприємства вiдповiдає за охорону природи.
Удосконалення управлiння в галузi охорони i вiдтворення природних ресурсiв повинно вiдбуватися шляхом уточнення ролi i мiсця територiального i галузевого факторiв у формуваннi основних якiсних параметрiв навколишнього середовища.
Водночас слiд враховувати, що в системi планового управлiння рацiональним природокористуванням провiдним є територiальний пiдхiд. Це означає, що повноправним розпорядником природних ресурсiв, якi залучаються в сферу виробничої дiяльностi, є Ради народних депутатiв. Завдання полягає в тому, щоб наданi мiсцевим Радам права використовувались якнайефективнiше, поєднували в собi територiальнi i галузевi iнтереси, орiєнтували виробничо-господарську та експлуатацiйну дiяльнiсть промислових пiдприємств i об'єднань, мiнiстерств i вiдомств на вирiшення актуальних екологiчних проблем.
Використана лiтература:
1. Економiка природокористування. Пiдручник. – К., 2001.
3. Економiка i природа. – Харкiв, 2001.
| 
