КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
з «Інформацiйного менеджменту»
на тему:
Державна полiтика в iнформацiйнiй сферi України
Київ 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
1. 1 Основнi принципи державного регулювання вiдносин в iнформацiйнiй сферi
1. 2 Закон України “Про iнформацiю” — базовий правовий акт у системi державного регулювання iнформацiйних вiдносин в Українi
1. 3 Державна iнформацiйна полiтика i нацiональнi iнформацiйнi ресурси
РОЗДІЛІІ. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
2. 2 Роль державної полiтики iнформатизацiї в умовах глобалiзацiї
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальнiсть теми. Революцiя в науково-технiчнiй сферi призвела до появи нових видiв iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй, що стали матерiальним пiдґрунтям глобалiзацiйних процесiв. Інформатизацiя усiх сфер життєдiяльностi змiнила розумiння сутностi феномену безпеки, джерел та характер загроз.
її обробка та впровадження. З iншого – серйозне занепокоєння викликає поширення фактiв протизаконного збору i використання iнформацiї, несанкцiонованого доступу до iнформацiйних ресурсiв, незаконного копiювання iнформацiї в електронних системах, викрадення iнформацiї з бiблiотек, архiвiв, банкiв та баз даних, порушення технологiй обробки iнформацiї, запуску програм-вiрусiв, знищення та модифiкацiя даних у iнформацiйних системах, перехоплення iнформацiї в технiчних каналах її витоку, манiпулювання суспiльною та iндивiдуальною свiдомiстю.
Інформацiйний статус суспiльства, набутий ним упродовж останнiх десятилiть, обумовив змiну статусу iнформацiї: вона може бути як засобом забезпечення безпеки, так, у свою чергу, i загрозою та небезпекою.
Одним iз головних стратегiчних прiоритетiв України є розвиток iнформацiйного суспiльства та впровадження новiтнiх iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй в усi сфери суспiльного життя i в дiяльнiсть органiв державної влади. Саме цим зумовлена актуальнiсть забезпечення iнформацiйної безпеки та державної полiтики України з метою задоволення нацiональних iнтересiв людини (громадянина), суспiльства та держави в iнформацiйнiй сферi.
Тривалий час розумiння iнформацiйної безпеки та державної полiтики України в наукових та нормативно-правових джерелах ототожнювалося тiльки з безпекою iнформацiї, що значно звужувало її сутнiсть. Саме тому, з низки питань, присвячених розгляду проблеми забезпечення iнформацiйної безпеки України, найбiльш вивченими та дослiдженими її аспектами є безпека iнформацiї (iнформацiйно-технiчна безпека, в нашому розумiннi). Хоча сучасний розвиток вищезазначеної проблематики зумовлює необхiднiсть бiльш широкого її розгляду, а саме: забезпечення iнформацiйної безпеки у сферi прав i свобод людини та громадянина, а також iнформацiйно-психологiчної безпеки.
Державна полiтика України забезпечення iнформацiйної безпеки безпосередньо пов’язана з проголошенням Україною зовнiшньополiтичного курсу на iнтеграцiю до Європейського Союзу. Цей процес потребує гармонiзацiї нормативно-правових засад у багатьох сферах життєдiяльностi суспiльства, зокрема iнформацiйнiй. Дедалi частiше спостерiгається тенденцiя щодо посилення спiвробiтництва Європейського Союзу з iншими країнами саме у сферi безпеки. Крiм того, глобальнiсть i транснацiональнiсть iнформацiйної проблематики потребує взаємодiї та узгодженостi на мiжнародному рiвнi. Саме тому для України особливо актуальним є мiжнародне спiвробiтництво у сферi iнформацiї.
Проблема державної полiтики забезпечення iнформацiйної безпеки України у вiтчизнянiй науковiй лiтературi достатньо ґрунтовно не дослiджувалась. Вона розглядалася лише через висвiтлення окремих її аспектiв вiтчизняними та зарубiжними фахiвцями теорiї держави та права, iнформацiйного права, нацiональної безпеки, соцiального управлiння, адмiнiстративного права, кримiнального права, мiжнародного права та iн. У даному контекстi слiд згадати науковi розробки таких вчених, як С. Алексєєв, І. Арiстова, В. Артемов, І. Бачило, Д. Белл, З. Бжезiнський, К. Бєляков, В. Бiлоус, В. Богуш, В. Брижко, В. Вернадський, В. Гавловський, В. Голубєв, В. Горобцов, В. Гурковський, М. Гуцалюк, О. Данiльян, Д. Дарендорф, О. Дзьобань, О. Дубас, В. Іноземцев, Р. Калюжний, М. Кастельс, А. Колодiй, В. Колос, С. Комов, В. Копилов, В. Копєйчиков, Т. Костецька, О. Кохановська, В. Крисько, С. Кудрявцева, Н. Кушакова, М. Левицька, В. Лiпкан, О. Литвиненко, О. Логiнов, В. Макаренко, Є. Макаренко, А. Марущак, І. Мащенко, О. Мурашин, Н. Нижник, М. Пендюра, В. Петренко, В. Погорiлко, Г. Почепцов, П. Рабiнович, М. Рассолов, С. Расторгуєв, А. Селiванов, О. Скакун, Г. Ситник, О. Соснiн, Е. Тоффлер, Б. Турен, В. Цимбалюк, І. Чиж, М. Швець, Ю. Шемшученко, В. Шилiнгов.
ЗасадидержавноїполiтикизабезпеченняiнформацiйноїбезпекиУкраїнипокищонесталицiлiснимоб’єктомдослiдженнянауковцiв. У попереднiх роботах порушувались важливi, але лише окремi аспекти цього явища.
Мета i завдання дослiдження. Мета дослiдження – визначення теоретичних i правових засад забезпечення iнформацiйної безпеки України.
− здiйснити системний огляд українських i зарубiжних науково-практичних джерел щодо наукової розробленостi теми;
− уточнити змiст основних понять теорiї нацiональної безпеки, а саме: „нацiональна безпека”, „нацiональнi iнтереси”, „нацiональнi iнтереси в iнформацiйнiй сферi”, „iнформацiйна безпека”;
− виокремити складовi iнформацiйної безпеки України та нацiональнi iнтереси вiнформацiйнiйсферi;
− охарактеризувати стан нормативно-правового забезпечення iнформацiйної безпеки України та окреслити головнi проблеми у цiй сферi.
Об’єкт дослiдження – суспiльнi вiдносини у сферi iнформацiйної безпеки України.
Предмет дослiдження – засади державної полiтики забезпечення iнформацiйної безпеки України.
Гiпотеза дослiдження полягає у припущеннi, що iнформацiйна безпека держави як складова нацiональної безпеки залежить вiд багатьох чинникiв з яких головним є попередження, виявлення й нейтралiзацiю тих обставин, факторiв i дiй, якi можуть вчинити збиток чи зашкодити реалiзацiї iнформацiйних прав, потреб.
Наукова новизна одержаних результатiв полягає у тому, що запропонована курсова робота є одним iз дослiджень, в межах якого здiйснена спроба комплексної характеристики засад державної полiтики України.
iнформацiйний державний регулювання україна глобалiзацiя
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
Сьогоднi Україна переходить вiд iндустрiального суспiльства до iнформацiйного.
На сучасному етапi iнформацiйна полiтика України здiйснюється в умовах, коли концепцiя iнформацiйного суверенiтету перебуває на стадiї формування. Водночас iнформацiйна галузь належить до стратегiчних iнтересiв будь-якої країни й потребує особливої уваги, тому на сьогоднi дослiдження теми державної полiтики є актуальним.
На розвиток i захист свого iнформацiйного середовища та створення позитивного iмiджу своїх країн у свiтi розвиненi держави видiляють чималi кошти. У нас же ця галузь значною мiрою перебуває на периферiї суспiльного розвитку. Нинi, як нiколи, потрiбно не тiльки дослiджувати й вивчати iнформацiйну галузь України, а й вживати конкретних заходiв щодо вiдновлення та розбудови iнформацiйного середовища та приведення нацiонального законодавства у вiдповiднiсть зi свiтовими нормами.
державної iнформацiйної полiтики в Українi потребують подальшого дослiдження й розроблення. Мета цiєї роботи - розглянути головнi напрями та способи державної iнформацiйної полiтики в нашiй державi.
Головними напрямами i способами державної iнформацiйної полiтики є:
забезпечення доступу громадян до iнформацiї;
створення нацiональних систем i мереж iнформацiї;
змiцнення матерiально-технiчних, фiнансових, органiзацiйних, правових i наукових основ iнформацiйної дiяльностi;
забезпечення ефективного використання iнформацiї;
сприяння постiйному оновленню, збагаченню та зберiганню нацiональних iнформацiйних ресурсiв;
створення загальної системи охорони iнформацiї;
сприяння мiжнародному спiвробiтництву в галузi iнформацiї i гарантування iнформацiйного суверенiтету України;
сприяння задоволенню iнформацiйних потреб закордонних українцiв.
Державну iнформацiйну полiтику розробляють i здiйснюють органи державної влади загальної компетенцiї, а також вiдповiднi органи спецiальної компетенцiї (ст. 6 Закону України “Про iнформацiю”).
Державна полiтика в цiй сферi є основою функцiонування iнформацiї – реалiзацiї права на пошук, отримання, передачу та використання iнформацiї, зафiксованих у Загальнiй декларацiї прав людини та у Конституцiї України. Водночас iнформацiйна галузь належить до стратегiчних iнтересiв будь-якої країни i тому потребує особливої уваги. Вiд рiвня керованостi нацiональним iнформацiйним простором залежить стан полiтичної, економiчної, оборонної та iнших складових безпеки України. Пiд керованiстю розумiється сучасний рiвень управлiння галуззю, що зумовлений, насамперед, гармонiзацiєю вiтчизняного законодавства щодо iнформацiйної сфери з мiжнародно-правовими нормами, європейськими стандартами та нацiональними традицiями.
Вона має бути незалежною вiд тимчасових факторiв, особистих уподобань i уявлень.
1. 2 Закон України “Про iнформацiю” — базовий правовий акт у системi
державного регулювання iнформацiйних вiдносин в Українi
Суб’єктами iнформацiйних вiдносин є: громадяни України, юридичнi особи, держава. Вiдповiдно до Закону України “Про iнформацiю” суб’єктами iнформацiйних вiдносин також можуть бути iншi держави, їх громадяни та юридичнi особи, мiжнароднi органiзацiї та особи без громадянства. Вiд iменi держави виступають: Президент України, Верховна Рада України, Кабiнет Мiнiстрiв, Нацiональна рада з питань телебачення та радiомовлення та Державний комiтет телебачення та радiомовлення України.
Об’єктами iнформацiйних вiдносин є: документована або публiчно оголошувана iнформацiя про подiї та явища в галузi полiтики, економiки, культури, охорони здоров’я, а також у соцiальнiй, екологiчнiй, мiжнароднiй та iнших сферах.
Вже на початковому етапi здiйснення державної полiтики щодо розбудови iнформацiйного середовища в Українi було засновано майже тисячу телерадiоструктур рiзних форм власностi й рiзних масштабiв сфери дiї - вiд загальнонацiональних до мiкрорайонних. Ще не так давно єдиним володарем ефiру були лише державнi телерадiокомпанiї, а тепер слiд вiддати належне деяким недержавним телерадiоструктурам, що швидко досягли вагомих успiхiв у рейтинговому змаганнi за телеглядача та радiослухача. Сьогоднi в Українi функцiонують близько 800 телерадiостанцiй, у тому числi 28 державних.
У нашiй державi загальнi засади реалiзацiї права особи на доступ до iнформацiї в усiх сферах суспiльного i державного життя України закрiплює Закон України «Про iнформацiю», забезпечує ж громадянам України можливiсть для участi в управлiннi державними i громадськими справами, для впливу на полiпшення роботи органiв державної влади i мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, для вiдстоювання своїх прав i законних iнтересiв та вiдновлення їх у разi порушення Закон України «Про звернення громадян».
Основним засобом доступу до iнформацiї Закон України «Про iнформацiю» визначає iнформацiйний запит. Предметом iнформацiйного запиту Закон встановлює офiцiйнi документи, письмову або усну iнформацiю про дiяльнiсть органiв законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осiб з певних питань. Тобто вiдомостi про дiяльнiсть недержавних установ та органiзацiй прямо не визнаються предметом iнформацiйного запиту. Складається враження, що вiдкрита iнформацiя про дiяльнiсть недержавних iнституцiй не може надаватися за запитом. Однак, схожi документи та iнформацiя не внесенi до перелiку таких, що не пiдлягають наданню для ознайомлення за запитами. У Законi «Про iнформацiю», який є базовим щодо нормативного закрiплення iнформацiйної сфери держави, визначення ІБ немає, а в Законi «Про основи нацiональної безпеки України», який є основним орiєнтиром забезпечення безпеки нашої держави, системну сутнiсть ІБ подано як невiд'ємну складову нацiональної безпеки України без точного визначення цього поняття. Крiм того, в цьому законi замiсть поняття «iнформацiйна безпека України» використовується поняття «нацiональна безпека України в iнформацiйнiй сферi».
1. 3 Державна iнформацiйна полiтика i нацiональнi iнформацiйнi
ресурси
В Українi немає незалежних засобiв масової iнформацiї в класичному розумiннi вони iснують як органи влади, партiй, груп, олiгархiв i кланiв.
Розвиток бiльшостi недержавних ЗМІ вiдбувся за рахунок технiчної та професiйної бази телебачення, радiо та видавництв, що були створенi на державнi кошти. На жаль, в Українi бiльшiсть ЗМІ суспiльно-полiтичного спрямування фiнансово неспроможнi. Виняток становлять тi, що отримують iнвестицiї українських олiгархiв i закордонних магнатiв, у результатi чого iнвестори тепер мають можливiсть формувати програмну полiтику пiдконтрольних їм ЗМІ, що не завжди узгоджується з iнтересами нашої держави.
Так iсторично склалося, що, аналiзуючи рiвень свободи, перш за все мають на увазi полiтичнi аспекти взаємовiдносин по лiнiї “влада - суспiльство - засоби масової iнформацiї”. Економiчнi реалiї функцiонування ЗМІ часто залишаються в “тiнi”. Однак вони не менш важливi, нiж полiтика владних структур. Справжня незалежнiсть має ґрунтуватися на могутнiй фiнансовiй базi, що складається не тiльки зi спонсорських внескiв засновникiв, а й з надходжень з реклами та власних прибуткiв. Останнi двi складовi мають переважати - лише тодi можна говорити про незалежнi, впливовi ЗМІ, якi дiйсно є четвертою владою в громадянському демократичному суспiльствi.
не залежати вiд потреб своїх читачiв,слухачiв i телеглядачiв. Інформацiя буде розповсюджуватися та, що необхiдна засновникам, а не та, яку потребують громадяни. Особливо це стає актуальним у перiод виборчих кампанiй. По-друге, високi цiни на видання зумовлюють обмежений доступ громадян до друкованих засобiв масової iнформацiї. По-третє, фактична неможливiсть залучення суттєвих iноземних iнвестицiй для державних та невеликих недержавних телерадiоорганiзацiй зумовлює низький рiвень програм, їх “сiрiсть”, провiнцiйнiсть та заангажованiсть.
В iнформацiйному просторi України склалася не зовсiм сприятлива ситуацiя. Окремi сектори (друкованi ЗМІ, книговидання, бiблiотечний, архiвний та кiнематографiчний комплекси) нацiонального iнформацiйного простору не вiдповiдають стандартам розвинених країн, зазнають подальшого скорочення й навiть руйнування. Хоч мережа Інтернет в Українi останнiми роками використовується значно ширше й виявляє стiйку тенденцiю до зростання, однак далеко ще не досягла рiвня передових держав. Її зростання є характерним здебiльшого для великих мiст.
До того ж вiдповiдальнi працiвники державних засобiв масової iнформацiї України, у тому числi телебачення i радiомовлення, прирiвнянi у своїх посадах до вiдповiдних працiвникiв органiв державної влади, що надає їм соцiальнi гарантiї. Це накладає певнi обмеження на дiяльнiсть журналiста та редактора стосовно надання об’єктивної й неупередженої iнформацiї про дiяльнiсть державних органiв, перетворює їх на державних чиновникiв вiд мас-медiа.
телекомпанiї “Крим” та 25 обласних i регiональних, що пiдпорядкованi Державному комiтету телебачення i радiомовлення України.
Нинi цi структури залишаються основними провiдниками державницької полiтики з точки зору iнформацiйно-пропагандистської дiяльностi. Вони не лише iнформують громадян про подiї, але й виконують важливу функцiю, спрямовану на утвердження державницьких засад як у сферi полiтики, так i в економiчнiй, соцiальнiй, духовнiй галузях.
видавничих органiзацiй, видавництв та книгорозповсюджувачiв i близько 2 тис. полiграфiчних пiдприємств.
Непокоїть ситуацiя в галузi друкованих ЗМІ. Серед майже з 11,5 тис. зареєстрованих друкованих видань реально виходить тiльки половина. Про регiональнi ЗМІ починають згадувати пiд час виборчих кампанiй. Порiвняно з нормами ЮНЕСКО в нашiй країнi майже на 40% менше вiд мiнiмальної для цивiлiзованої країни кiлькiсть джерел iнформацiї (100 прим. газет на рiк на 1000 осiб) населення. В Українi цей показник становить тiльки 62% [10]. А для того, щоб досягти свiтових стандартiв, слiд створити сприятливi умови для розвитку вiтчизняних друкованих ЗМІ, насамперед шляхом зменшення податкового тиску. Український сегмент мережi Інтернет отримав розвиток на початку 90-х рр. минулого столiття. Тодi ж у груднi 1992 р. був зареєстрований домен.ua. За оцiнками спецiалiстiв, український сегмент мережi Інтернет у 6-10 разiв менший вiд росiйського i дуже вiдстає вiд польського, словацького, чеського. Щодо розвинутих країн Заходу, то Україна вiдстає вiд них щонайменше на 15-20 рокiв.
Як свiдчить практика, на стан будь-якої iнформацiйної сфери також впливає i рiвень полiтичної боротьби в країнi. При цьому iнформацiйне суспiльство можна розглядати як продовження революцiї iндустрiального та постiндустрiального суспiльства, де спостерiгається швидке зростання секторiв створення та споживання iнформацiї, що перетворюється на один iз найважливiших ресурсiв, поряд з енергiєю та корисними копалинами. За ступенем споживання цього стратегiчного ресурсу нинi у свiтi оцiнюється ступiнь розвинутостi країни, її економiчний та полiтичний потенцiал.
Основнi завдання державної iнформацiйної полiтики з огляду на законодавчо-нормативнi акти:
створення розвиненого iнформацiйного середовища;
модернiзацiя iнформацiйної iнфраструктури;
розвиток iнформацiйних i телекомунiкацiйних технологiй;
ефективне формування i використання нацiональних iнформацiйних ресурсiв та забезпечення вiльного доступу до них;
розвиток незалежних ЗМІ i забезпечення громадян суспiльно вагомою iнформацiєю;
сприяння мiжнародному спiвтовариству в iнформацiйнiй сферi та утвердження iнформацiйного суверенiтету України;
запобiгання загрозi заподiяння в процесi iнформацiйної дiяльностi шкоди життєво важливим iнтересам особи, суспiльства, держави.
Однак, на нашу думку, важливим чинником є цiлеспрямоване пропагування дiяльностi держави, її курсу й формування цiнностей i патрiотизму у громадян, зокрема через засоби масової iнформацiї. Як приклад наведемо успiшну кампанiю Сполучених Штатiв Америки щодо створення позитивного ставлення американцiв до своєї держави.
Її результат - впевненiсть громадян у своїй країнi, у тому, що в будь-якому куточку свiту вона про них потурбується й захистить, повага до державних атрибутiв, що уособлюють країну (прапор, статуя Незалежностi i т. iн.) i патрiотизм. Цi результати досягалися не один рiк, проте, сьогоднi вони є незаперечними.
Перше. Свобода слова є одним з основних принципiв демократiї. Провiдну роль тут вiдiграють друкованi ЗМІ, телерадiокомпанiї та останнiм часом Інтернет. Становлення незалежних засобiв масової iнформацiї стримується наявними можливостями ринку, високими податками, вартiстю паперу i послуг, недостатнiм рiвнем менеджменту та забезпеченням професiйними кадрами, адмiнiстративним втручанням.
Друге. Також у цей перiод необхiдна пiдтримка державних ЗМІ. Йдеться про матерiально-технiчне та фiнансове забезпечення розвитку й фiнансування державних теле-радiокомпанiй i видавництв. Це дасть змогу конкурувати з комерцiйними ЗМІ, якi за технiчним забезпеченням наближенi до свiтових.
Третє. Свiтове телерадiомовлення перебуває на етапi радикальних змiн у технологiї виробництва та поширення програм, прямуючи до об’єднання телерадiоiнформацiйних технологiй в єдину глобальну iнформацiйну систему. Водночас iснуюча мережа мовлення в Українi, створена у 60-70 рр. ХХ ст., фiзично спрацьована та морально застарiла. Порiвняно з кращими свiтовими системами поширення та виробництва телерадiо-програм вона є надзвичайно витратною, неефективною i з кожним роком потребує все бiльших зусиль i коштiв для пiдтримки її в робочому станi. Практично всi технiчнi засоби державних ЗМІ вже повнiстю вiдпрацювали свiй ресурс.
що найбiльш перспективними є передавачi на твердотiлих пiдсилювачах, позбавлених наведених недолiкiв. У технiцi студiйного i позастудiйного обладнання обласних i регiональних телерадiокомпанiй домiнуюче становище займає обладнання застарiлих аналогових форматiв запису, знiмальна технiка 80-х рр. Та освiтлення на базi високоенергоспоживаючих ламп розжарювання (гаряче освiтлення).
показники енергоспоживання, витрат на обслуговування та утримання.
Формуючи український iнформацiйний простiр, ми повиннi спиратися на стратегiчнi прiоритети, один з яких - розширення сфер функцiонування української мови. Загалом iнформацiйна полiтика - це вираження полiтичної волi держави. Вона буде успiшною й не залишиться декларацiєю про намiри в тому випадку, якщо ця воля буде недвозначною.
Аналiз сучасного стану доводить, що реформування галузi стосується не тiльки матерiального й технiчного забезпечення засобiв масової iнформацiї, зокрема державних, - мова йде не про декларування прийнятих законiв, а про безпосереднє втiлення їх в життя й переосмислення значення даної галузi в суспiльствi.
Проголошений керiвництвом країни перехiд до iнформацiйного суспiльства визначає новi перспективи для дослiджень i знаходження шляхiв розбудови iнформацiйної галузi в Українi.
З огляду на багатограннiсть зазначених питань я пропоную такi рекомендацiї:
привести законодавчу базу в цiй сферi у вiдповiднiсть з мiжнародними стандартами;
реформувати галузь;
забезпечити фiнансування державних ЗМІ в повному обсязi;
провадити цiлеспрямовану державницьку полiтику щодо пропагування курсу держави;
зменшити податковий тиск.
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
2. 1 Державна iнформацiйна полiтика та iнформацiйна безпека України
Протягом останнього десятирiччя в українському суспiльствi здiйснюється поступовий перегляд парадигми нацiональної безпеки – полiтики i вченi, у своїй бiльшостi, вiдiйшли вiд вузького трактування нацiональної безпеки як безпеки держави, якiй пiдпорядкованi безпека особи i суспiльства. В Українi, як i в iнших демократичних державах, безпека особи все бiльше сприймається як основоположний компонент нацiональної безпеки, що викликало необхiднiсть наукового опрацювання проблем спiввiдношення безпеки особи та суспiльної безпеки, безпеки особи та державної безпеки, суспiльної та державної безпеки. Необхiднiсть взаємодiї владних структур при вирiшеннi соцiально-полiтичних, економiчних, оборонних та iнформацiйних проблем ставить вимоги щодо узагальнення вiтчизняного та свiтового досвiду в цiй сферi та переведення цього наукового надбання в площину практичних дiй – удосконалення дiючого законодавства, вжиття на державному, регiональному та мiсцевому рiвнях органiзацiйних та iнших заходiв.
Загалом, нацiональна безпека – це стан країни, при якому вiдсутнi реальнi зовнiшнi та внутрiшнi загрози її нацiональним цiнностям, iнтересам та образу життя, або дiя цих загроз усунута. У такому разi забезпечуються необхiднi умови для практичної реалiзацiї життєво важливих iнтересiв особи, ссуспiльства i держави.
Тобто, нацiональна безпека є основою природного розвитку людського суспiльства i є запорукою iсторичного розвитку народiв i створенних народами держав.
Зазначимо, що стрiмкий i глобальний розвиток iнформацiйної сфери, сучасних iнформацiйних технологiй, значною мiрою впливає на полiтичну, економiчну, соцiокультурну, оборонну та iншi складовi процесiв розвитку суспiльства i держави, а iнформацiйнi ресурси в сучасних умовах стають системоутворюючим фактором їхньої життєдiяльностi.
Ефективнiсть системи державного управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами та їхнiм захистом значною мiрою визначає, в умовах науково-технiчного прогресу та переходу до постiндустрiального суспiльства, загальний рiвень нацiональної безпеки, а будь-якi недолiки в структурi й функцiонуваннi системи державного управлiння цими процесами призводять до непоправних збиткiв суспiльству й державi. Наприклад, вiдомо, що втрати економiки Нiмеччини вiд iндустрiального шпигунства перевищують 40 млрд. марок на рiк, втрата торгових i технiчних секретiв США (за неофiцiйними даними) обiйшлась американським компанiям у 1992 роцi в 100 млрд. долл. Вважається, якщо не буде вжито рiшучих заходiв щодо припинення промислового шпигунства, вказанi втрати, за оцiнками фахiвцiв, до 2003 року складуть 150 млрд. дол..
Все це визначає проблему формування органiзацiйно-правових засад системи управлiння i захисту iнформацiйних ресурсiв, як найактуальнiшу i невiдкладну. створення збалансованої iнформацiйної iнфраструктури, спроможної забезпечити формування, поширення й ефективне використання i захист iнформацiйних ресурсiв залежить вiд чiткого законодавчого визначення системи поглядiв на цiлi, завдання i основнi напрями iнформацiйної полiтики.
Необхiднiсть вирiшення вищезазначених питань обумовлено тим, що:
в сучасних умовах значно розширилися можливостi для реалiзацiї конституцiйних прав громадян на iнформацiю та свободу iнформацiйної дiяльностi, суттєво зросли потреби потенцiально активної частини суспiльства в iнформацiйнiй взаємодiї як всерединi країни, так i з зовнiшнiм свiтом;
суспiльства та держави вiд стану розвитку iнформацiйної сфери, перед усiм, системи державного управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами;
iнформацiйнi ресурси, iнформацiйна iнфраструктура в сучасних умовах стають ареною мiжнародної боротьби за свiтове лiдерство, за досягнення певних стратегiчних i тактичних полiтичних цiлей. І, що необхiдно пiдкреслити особливо: володiння iнформацiєю, належне iнформацiйне забезпечення органiв державного управлiння, є основою успiшної боротьби iз сучасним тероризмом;
iнформацiйна революцiя перетворилася на революцiю у воєннiй справi – вона надала можливостi вивести з вiдчутної сфери, вiртуалiзувати багато якi складовi вiйни, як мiнiмум, передвоєнний перiод, пiдготуватися до нанесення удару без звичайного загрозливого перiоду, а в деяких випадках i всю воєнну кампанiю провести у вiртуальному варiантi. Водночас, не зважаючи на вiртуальнiсть ведення вiйни тiльки в iнформацiйних мережах i системах обробки iнформацiї, можливо, не залучивши жодного солдата, здiйснити заходи, наслiдком яких буде повне пiдкорення економiки та полiтики супротивника.
Тобто, основне геополiтичне питання, що постає перед кожною державою на початку третього тисячорiччя, звучить так: здатна країна реалiзувати свої порiвняльнi конкурентнi переваги в глобальному економiчному просторi чи вона буде позбавлена реальної самостiйностi i нацiонального суверенiтету i скотиться на периферiю свiтового ринку?
Прорив в галузi iнформацiйно-комп'ютерної iндустрiї, що забезпечує перетин i злиття дiйсної i вiртуальної реальностей, найширше впровадження “Інтернету” i використання програмування в складних суспiльних i економiчних процесах перетворюють свiт у чiтко прораховувану керовану структуру, а розвиток iнформацiйних технологiй, якi впливають на психiку людей, i моделювання людської свiдомостi за допомогою електронних засобiв масової iнформацiї дозволяють прийти до найжорстокiшого диктату над кожною окремою особистiстю.
Водночас усе бiльш вiртуальною стає сама навколишня щодо людини соцiально-економiчна реальнiсть. Частина суспiльного багатства, що швидко зростає, концентрується в “фiнансових пiрамiдах”, що розкручуються на електронних торгах без якогось зв'язку з реальною економiкою. Грошовi потоки замикаються у вiртуально-спекулятивних операцiях, що висмоктують iз виробничої сфери утворюваний у нiй прибуток. Все це веде до виникнення якiсно нової всеохоплюючої iєрархiчної структури суспiльних зв'язкiв, що буде цiлком пiдпорядковуватися тому, хто перший розробить її базовi правила.
Перед таким загрозливим викликом стоїть зараз i Україна - полiтично залежна, економiчно розорена, свiтоглядно спустошена. Ігнорувати цей виклик неможливо, а пiдпорядкування чужiй волi означає повну втрату державного суверенiтету. За цих умов, спроба копiювати чужi досягнення - даремна витрата часу.
Тому, на мою думку, визначення, правове i органiзацiйне закрiплення напрямiв державної полiтики управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами повинно випливати з об’єктивних законiв розвитку iнформацiйної сфери та державної управлiнської дiяльностi. Тобто, в процесi формування системи державного управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами доцiльно забезпечити цiлiснiсть такої системи, iєрархiю побудови, стабiльнiсть органiзацiї та погодженiсть її зв’язкiв, врахуючи якость iнформацiйних ресурсiв i засобiв їх збереження, обробки i передачi.
Державна iнформацiйна полiтики має створювати умови для реалiзацiї конституцiйного права громадян своєї держави вiльно отримувати i використовувати iнформацiю для вирiшення таких важливих завдань, як формування нацiонального iнформацiйного простору, включення його до свiтового iнформацiйного простiру на засадах забезпечення iнформацiйного суверенiтету та iнформацiйної безпеки i формування демократично орiєнтованої свiдомостi.
Головною метою державної iнформацiйної полiтики стосовно нацiональних iнформацiйних ресурсiв, є створення необхiдних економiчних i соцiокультурних умов та правових i органiзацiйних механiзмiв формування, розвитку i забезпечення ефективного використання нацiональних iнформацiйних ресурсiв в усiх сферах життя i дiяльностi громадянина, суспiльства й держави. Функцiї державного управлiння iнформацiйними ресурсами можна сформулювати, як:
розробка й прийняття полiтичних рiшень, законодавчих i нормативно-правових актiв щодо забезпечення системи управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами та удосконалення механiзмiв реалiзацiї правових норм чинного законодавства;
визначення i здiйснення повноважень державних органiв, органiв регiонального й мiсцевого самоврядування щодо оперативного управлiння (володiння, розпорядження, користування) державними iнформацiйними ресурсами;
умови координацiї дiяльностi згаданих структур;
здiйснення державної реєстрацiї iнформацiйних ресурсiв, забезпечення повноти створення первинних i похiдних iнформацiйних ресурсiв на засадах використання iнформацiї, що виникає (створюється) у процесi дiяльностi державних органiв, органiв регiонального та мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi;
введення технологiчно та методологiчно єдиних засад формування iнформацiйних ресурсiв за результатами дiяльностi державних органiв, органiв регiонального та мiсцевого самоврядування, державних пiдприємств i органiзацiй для надання їх у вiльний доступ громадянам i органiзацiям (крiм iнформацiйних ресурсiв, що мають вiдомостi, вiднесенi до державної таємницi та до iншої iнформацiї з обмеженим доступом);
забезпечення ефективного використання iнформацiйних ресурсiв для дiяльностi державних органiв, органiв регiонального i мiсцевого самоврядування та державних пiдприємств, установ i органiзацiй;
оптимiзацiя державної полiтики iнформатизацiї щодо забезпечення науково-технiчних, виробничо-технологiчних i органiзацiйно-економiчних умов створення та застосування iнформацiйних технологiй, iнших елементiв iнформацiйної iнфраструктури для формування, розвитку i ефективного використання iнформацiйних ресурсiв та сприяння доступу громадян до свiтових iнформацiйних ресурсiв, глобальних iнформацiйних систем;
забезпечення захисту громадян, суспiльства i держави вiд хибної, спотвореної та недостовiрної iнформацiї;
забезпечення розробки та застосування правових, органiзацiйних i економiчних механiзмiв стосовно форм та засобiв обiгу iнформацiйних ресурсiв України (ринку iнформацiї, iнформацiйних технологiй, засобiв обробки iнформацiї та iнформацiйних послуг);
регулювання iнформацiйного спiвробiтництва, спрямованого на забезпечення рiвноправного i взаємовигiдного використання нацiональних iнформацiйних ресурсiв у процесi мiжнародного обмiну, здiйснення єдиної державної полiтики наукової пiдтримки системи державного управлiння формуванням, розвитком i використанням нацiональних iнформацiйних ресурсiв;
кадрове забезпечення функцiонування системи державного управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами;
iнформацiйно-аналiтичне забезпечення прийняття управлiнських рiшень у сферi управлiння iнформацiйними ресурсами;
контроль за встановленим порядком i правилами формування, розвитку i використання iнформацiйних ресурсiв;
нагляд за додержанням законодавства в сферi формування, розвитку, використання iнформацiйних ресурсiв та здiйснення правосуддя у сферi суспiльних iнформацiйних вiдносин.
органiзацiйно-правова система державного управлiння iнформацiйними ресурсами в контекстi викладеного, на думку автора, має функцiонально три основних рiвнi:
ресурсiв.
формування, поширення та використання iнформацiйних ресурсiв.
цiєю системою; на пiдставi головної стратегiчної цiлi державної iнформацiйної полiтики щодо iнформацiйних ресурсiв визначаються функцiї та їх рацiональне розподiлення мiж органiзацiйними структурами, що створюються для досягнення стратегiчних цiлей; формуються основнi правовi й органiзацiйнi засади кадрового, фiнансового, матерiально-технiчного, iнформацiйного та iнших видiв стратегiчного забезпечення системи управлiння нацiональними iнформацiйними ресурсами; здiйснюється стратегiчне прогнозування розвитку iнформацiйної сфери та прийняття полiтичних i полiтико-правових рiшень щодо удосконалення системи управлiння цiєю сферою.
Аналiз стану формування i використання iнформацiйних ресурсiв України, що становлять на стратегiчний ресурс сучасностi, свiдчить про наявнiсть низки невирiшених важливих проблем, пов`язаних з дефiцитом послiдовностi та системностi впровадження заходiв, спрямованих на удосконалення управлiння iнформацiйними ресурсами на стратегiчному рiвнi. Зокрема, реальнiстю є те, що правотворчий процес здiйснюється пiдчас шляхом вирiшення окремих проблем в окремих законах та пiдзаконних актах фрагментарно, без узгодження з чинним законодавством, без враховання специфiки нацiональної ментальностi, правової культури i правосвiдомостi населення. Тобто, стратегiчно важливою залишається проблема координацiї правотворчого процесу щодо формування правових засад побудови, забезпечення функцiонування i розвитку системи управлiння iнформацiйними ресурсами України, а також розвитку iнформацiйної iнфраструктури країни.
держави в iнформацiйнiй сферi” (22. 04. 98 р.); “Про вдосконалення державного управлiння iнформацiйною сферою” (16. 09. 98 р.); “Про вдосконалення iнформацiйно-аналiтичного забезпечення Президента України та органiв державної влади” (14. 07. 2000 р.); “Про заходи щодо розвитку нацiональної складової глобальної iнформацiйної мережi Internet та забезпечення широкого доступу до цiєї мережi” (31. 07. 2000 р.); “Про додатковi заходи щодо безперешкодної дiяльностi засобiв масової iнформацiї, дальшого утвердження свободи слова в Українi” (09. 12. 2000 р.); “Про рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 19 липня 2001 року “Про заходи щодо захисту нацiональних iнтересiв у галузi зв’язку та телекомунiкацiй” (23. 08. 2001р.) та iн.
На другому рiвнi державного управлiння центральними органами виконавчої влади здiйснюється органiзацiйне, нормативно-методичне забезпечення виконання законодавчих актiв, полiтичних i полiтико-правових рiшень Верховної Ради України, Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, координацiя i контроль за формуванням, використанням та захистом iнформацiйних ресурсiв. Однак певнi важливi функцiї державного управлiння на цьому рiвнi залишаються не визначеними, а саме:
здiйснення загальнодержавних заходiв органiзацiйного, нормативно-методичного забезпечення, координацiї та контролю; планування конкретних заходiв i оперативне управлiння системою та її структурними елементами;
органiзацiя державної реєстрацiї iнформацiйних ресурсiв, отриманих у процесi мiжнародного спiвробiтництва (окремо, вiдкритих iнформацiйних ресурсiв i, окремо, iнформацiйних ресурсiв з обмеженим доступом, але у єдиному технологiчному контурi);
фiнансування заходiв щодо формування державних iнформацiйних ресурсiв, визначення порядку надання платних послуг на основi рiзних видiв використання державних iнформацiйних ресурсiв та формування iнформацiйного ринку;
державна реєстрацiя та координацiя дiяльностi у сферi розробки i впровадження iнформацiйних технологiй;
розробка i впровадження органiзацiйних заходiв, нормативно-методичного забезпечення, координацiя i контроль у сферi охорони iнформацiї з обмеженим доступом, що не становить державної таємницi;
заходи органiзацiйного, нормативно-методичного забезпечення, координацiя i контроль за реалiзацiєю державної iнформацiйної полiтики у сферi захисту особи, суспiльства i держави вiд хибної, недостовiрної, недоброякiсної iнформацiї, тобто забезпечення iнформацiйної безпеки у широкому розумiннi цього поняття.
починаючи з рiвня виконавчої влади, не утворена управлiнська вертикаль щодо формування i використання iнформацiйних ресурсiв, вiдсутнi деякi органiзацiйно-правовi елементи системи управлiння i захисту iнформацiйних ресурсiв. Так, на виконавчому рiвнi, на якому забезпечується безпосереднє виконання законодавчих i нормативно-правових актiв, порядку та правил формування, поширення, використання та захисту iнформацiйних ресурсiв, здiйснюється вiдомчий та територiальний контроль не визначенi функцiї:
для органiв державної влади, мiнiстерств, iншi центральних органiв виконавчої влади, органiв регiонального та мiсцевого самоврядування - функцiї органiзацiї i забезпечення функцiонування служб, систем, баз i банкiв даних для задоволення потреб громадян, юридичних осiб, держави;
для Ради Мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласних, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй – функцiї формування регiональних i мiсцевих реєстрiв iнформацiйних ресурсiв та забезпечення їхньої державної реєстрацiї;
для пiдприємств, установ i органiзацiй всiх форм власностi – функцiї подання iнформацiйних ресурсiв, якi створенi в процесi їх професiйної дiяльностi, вiдповiдно до встановленого порядку i правил до державної реєстрацiї.
Важливою проблемою залишається ресурсне забезпечення державної iнформацiйної полiтики щодо формування, використання i захисту iнформацiйних ресурсiв України. Головною причиною виникнення такої проблеми є те, що чiтко не визначенi прiоритети iнформацiйної полiтики на вищому рiвнi державного управлiння. Державний бюджет України передбачає фiнансування розвитку iнформацiйної сфери лише за окремими статтями витрат (державне телебачення та радiомовлення, iнформатизацiя, частково - забезпечення iнформацiйної безпеки). Сфера формування iнформацiйних ресурсiв та забезпечення iнформацiйних потреб громадян, суспiльства i держави на безприбутковiй основi, доходи вiд комерцiйного використання державних iнформацiйних ресурсiв, а також у повному обсязi сфери забезпечення iнформацiйної безпеки залишаються поза увагою розробникiв проекту Державного бюджету України i законодавця.
Аналогiчно Державному бюджету України, формуються i статтi витрат на розвиток iнформацiйної сфери у регiональних i мiсцевих бюджетах.
Програма дiяльностi Уряду “Реформи заради добробуту”, затверджена Верховною Радою України, також не придiляє прiоритетної уваги удосконаленню системи державного управлiння i захисту iнформацiйних ресурсiв України. У цьому важливому державному документi положення щодо захисту iнформацiйної сфери зведено до вдосконалення системи фiнансування державного телебачення, а основнi напрями дiяльностi Уряду щодо розвитку нацiонального сегмента Internet – до розробки Концепцiї прiоритетного розвитку Internet в Українi.
Загроза нацiональнiй безпецi України в iнформацiйнiй сферi, яка визначена в Концепцiї (Основах державної полiтики) нацiональної безпеки України, залишається i досi, що пов’язано з невиваженiстю державної полiтики в цiй сферi. Схвалений Верховною Радою України у сiчнi 1997 р., цей важливий документ не забезпечив поєднання пiдходiв як до формування законодавчої бази, створення правових засад для побудови, функцiонування i розвитку системи, так i органiзацiйного забезпечення, чiткого визначення функцiй та рацiонального їх розподiлення мiж елементами системи та реалiзацiї всього комплексу стратегiчних завдань змiцнення нацiональної безпеки України в iнформацiйнiй сферi. Державне управлiння iнформацiйною сферою, основу якої складають iнформацiйнi ресурси України, залишається найбiльш неврегульованою сферою державної управлiнської дiяльностi.
Зазначимо, що повноваження вищих державних органiв, визначенi Конституцiєю України, зокрема, Верховної Ради України (ст. 85), Президента України (ст. 106), Ради нацiональної безпеки й оборони України (ст. 107), Кабiнету Мiнiстрiв України (ст. 116) дозволяють забезпечити виважену державну iнформацiйну полiтику щодо управлiння iнформацiйними ресурсами України.
Разом з тим прийнятi за останнi роки закони, укази Президента України та нормативно-правовi акти Кабiнету Мiнiстрiв України не забезпечують в правовому i органiзацiйному планi формування i розвиток цiлiсної системи державного управлiння та захисту iнформацiйних ресурсiв. Лише фрагментарно i ситуацiйно передбачають вирiшувати згаданi проблеми i проекти актiв законодавства, що розробляються або перебувають на розглядi у Верховнiй Радi України, в тому числi, проект Інформацiйного кодексу України та проект Закону України “Про нацiональнi iнформацiйнi ресурси”.
Практика минулих рокiв свiдчить про нагальну потребу суттєвого вдосконалення взаємодiї, скоординованостi i узгодженостi дiй i рiшень Парламенту – Президента – Уряду з питань виконання конституцiйних повноважень щодо формування i реалiзацiї державної iнформацiйної полiтики; внесення докорiнних змiн до пiдходiв щодо проведення адмiнiстративної реформи, спрямованих на забезпечення формування цiлiсної i стабiльної структури органiв виконавчої влади, виходячи iз функцiй i повноважень державних органiв, закрiплених у Конституцiї України, Законах України, указах Президента України, постановах Кабiнету Мiнiстрiв України, iнших правових актах та удосконалення правових засад функцiонування системи управлiння i захисту iнформацiйних ресурсiв України.
2. 2 Роль державної полiтики iнформатизацiї в умовах глобалiзацiї
У сучасному свiтi однiєю з необхiдних умов формування iнформацiйного суспiльства у тiй чи iншiй країнi є успiшне виробництво та розповсюдження конкурентоспроможного нацiонального iнформацiйного продукту.
При цьому ступiнь готовностi держави та суспiльства до паритетної участi в мiжнародному iнформацiйному обмiнi у мiжнароднiй практицi визначається за такими критерiями:
· кiлькiсть та якiсть iнформацiйного продукту, що виробляється у державi та власне державою;
· потужнiсть, розгалуженiсть та наявний ресурс подальшого розвитку телекомунiкацiйних мереж;
· здатнiсть держави ефективно регулювати виробництво та розповсюдження iнформацiї (дiяльнiсть iнформацiйних агенцiй, ЗМІ, культурних iндустрiй, структур закордонного мовлення тощо);
· ступiнь доступностi для громадян усiх вiдкритих iнформацiйних джерел (концепцiя унiверсального доступу);
· рiвень практичної захищеностi iнтелектуальної власностi й авторських прав.
Згiдно з Законом України “Про телебачення i радiомовлення" нацiональним аудiовiзуальним продуктом вважаються “програми, фiльми, аудiовiзуальнi твори, виробленi фiзичними або юридичними особами України” (стаття 1). Тобто, регулювання вiтчизняним законодавством цього питання не передбачає жодного обмеження за мовною ознакою, хоча українське законодавство i надає безумовний прiоритет нацiональному медiа-продукту перед iноземним.
У Францiї, яка стала хрестоматiйним прикладом жорсткої полiтики захисту своєї нацiональної самобутностi, 60 % телерадiоефiру має заповнюватися власною аудiовiзуальною продукцiєю, причому 40 % з неї має бути франкомовною та трансльованою у прайм-тайм. Українське законодавство у цiй сферi є суворiшим за переважну бiльшiсть європейських i наближається до французького. Так, у Законi України “Про телебачення i радiомовлення” встановлено, що “у загальному обсязi мовлення кожної телерадiоорганiзацiї не менше 50 вiдсоткiв має становити нацiональний аудiовiзуальний продукт або музичнi твори українських авторiв чи виконавцiв” (частина 1 статтi 9). Бiльше того, згiдно з Законом України “Про кiнематографiю”, “встановлюється квота демонстрування нацiональних фiльмiв, яка становить не менше 30 вiдсоткiв нацiонального екранного часу” (стаття 22).
Але, на вiдмiну вiд Францiї, у нас згаданi закони у бiльшостi випадкiв не виконуються, а норми – не працюють. Основною причиною такого становища є дефiцит сучасного українського рейтингового, принаймнi на внутрiшньому ринку, аудiовiзуального продукту.
Показово, що пiдписаний 14 липня 2007 р. провiдними вiтчизняними ТРО вiдомий “Меморандум мiж телекомпанiями та Нацiональною радою України з питань телебачення i радiомовлення про спiвпрацю, спрямовану на розбудову нацiонального iнформацiйного простору” практично не зачiпає питання обов'язкової квоти нацiонального продукту в телерадiоефiрi. Вiн регулює лише питому вагу української мови (не менше 50 % загального часу добового мовлення), що досягається за рахунок дублювання та титрування програм. Такий пiдхiд є загалом виправданим та конструктивним в умовах значної русифiкованостi нашого iнформацiйного простору. У цьому зв’язку слiд зазначити, що особливiстю кон'юнктури сучасного глобального медiа-ринку є те, що для бiльшостi його учасникiв (крiм небагатьох свiтових та регiональних гiгантiв) дешевше купувати медiа-продукт, нiж виробляти власний. У майже суцiльно комерцiалiзованiй українськiй системi аудiовiзуальних ЗМІ це природним чином призводить до “деукраїнiзацiї” вiтчизняного телерадiоефiру.
З iншого боку, вiтчизняна кiноiндустрiя, i особливо телевiзiйне кiновиробництво, останнiми роками досить впевнено зростає, причому експерти дають цiлком оптимiстичнi прогнози щодо подальшого розвитку галузi у найближчi 5-10 рокiв. Зокрема, за пiдрахунками експертiв медiа-консалтiногової компанiї “Media ResourcesManagement” станом на кiнець 2007 р. в Українi функцiонували знiмальнi павiльйони загальною площею понад 16 000 м2
i ще як мiнiмум 7 000 м2
перебували у процесi будiвництва. Україну дедалi частiше оцiнюють як перспективного гравця кiнобiзнесу в масштабах не лише пострадянського простору, а й усiєї Схiдної Європи.
продукт, розрахований на росiйського та росiйськомовного споживача. Вiн (продукт) не є нацiональним з погляду художнього змiсту, а отже – об'єктивно виступає чинником консервацiї й змiцнення росiйського мовно-культурного ареалу. Показово, що створенi в Українi серiали та телефiльми наш глядач зазвичай iдентифiкує як росiйськi.
Попри певнi тенденцiї до локалiзацiї, тобто до збiльшення в сiтках мовлення питомої ваги нацiонального аудiовiзуального продукту, загальнонацiональнi мовники досi роблять головну ставку саме на такi українськi, а також росiйськi фiльми та серiали, розмiщуючи натомiсть продукцiю, присвячену нацiональнiй iсторiї, культурi тощо здебiльшого у денному чи нiчному ефiрi.
Однiєю з неодмiнних умов формування нацiонального iнформацiйного простору є комплексна та ефективна протекцiонiстська полiтика держави, головним завданням якої є стимулювання створення вiдповiдних iндустрiй i забезпечення їх стiйкого розвитку. Передусiм це: 1) розвинена та впливова у суспiльствi система загальнонацiонального Суспiльного мовлення iз такими виробничо-технологiчними складовими, як загальнонацiональне та супутникове телерадiомовлення, онлайнове мовлення в Інтернет, виробництво фiльмiв, телесерiалiв, програм; 2) конкурентоспроможна система нацiонального кiновиробництва та кiнопрокату; 3) нацiональна система глобального збирання та поширення iнформацiї, орiєнтована на активне розповсюдження вiдомостей про Україну та створення її позитивного iмiджу у свiтi.
ДТРК “Всесвiтня служба “Українське телебачення i радiомовлення” (УТР). Мiжнародне спiвробiтництво в iнформацiйнiй сферi здiйснюється на пiдставi низки договорiв. Загалом Держкомтелерадiо координує i контролює реалiзацiю мiжурядових та мiжвiдомчих угод в iнформацiйнiй сферi з понад 30 країнами свiту в Європi, СНД, Африцi, Азiйсько-Тихоокеанському регiонi та на Близькому Сходi. Спiльно з Державним пiдприємством “Укркосмос” УТР мовить на 84 країни свiту, а з 2005 р. здiйснює повноцiнне Інтернет-мовлення в реальному часi. З 1 липня 2007 р. обсяг мовлення Державної телерадiокомпанiї “Всесвiтня служба “Українське телебачення i радiомовлення” доведений до 24 годин на добу з титруванням програм англiйською мовою (24 години на Євразiю, 24 години на Пiвнiчну Америку, 24 години Інтернет-мовлення). Із квiтня 2005 р. державна телерадiокомпанiя “Культура” також розпочала супутникове мовлення у вiдкритому режимi на понад 80 країн свiту.
Із розвитком нацiональної системи глобального мовлення тiсно пов'язане питання налагодження ефективного “управлiння новинами” (менеджмент новин, спiн-докторство) про Україну з боку держави. Загальноприйнятою практикою у свiтi є утворення служб та механiзмiв, що спецiально опiкуються поширенням вiдкритих повiдомлень про країну. Зазвичай це розглядається як розумний баланс мiж демократичними принципами права на iнформацiю й свободи слова i здiйснюваним в iнтересах суспiльства та громадян контролем за нею. Одним iз перших прикладiв створення таких органiв у країнах свiту став Комiтет стратегiчних комунiкацiй (Strategic Communication Unit) у Великобританiї.
спрямована “Державна програма забезпечення позитивного мiжнародного iмiджу України на 2003-2006 роки”. Проте ефект вiд її втiлення виявився недостатнiм, що пiдтверджується експертними оцiнками. Так, на мiжнародному заходi “Комунiкацiї: управлiння змiнами та iмiдж України”, що вiдбувся в листопадi 2007 р. пiд егiдою Мiжнародної асоцiацiї зi зв'язкiв з громадськiстю (IPRA) та за сприянням Української PR Лiги, особливо наголошувалося, що про Україну в свiтi досi знають недостатньо й далеко не завжди iнформацiя про Україну є достовiрною.
Причина полягає у тому, що бiльшiсть повiдомлень про Україну надходить до мiжнародної спiльноти, як i ранiше, з Москви, де зосереджена найбiльша на пострадянському просторi кiлькiсть представництв провiдних свiтових медiа. Крiм того, свою вагому роль безумовно вiдiграє активна та порiвняно добре вiдпрацьована iнформацiйна полiтика РФ, спрямована також на створення вигiдного Росiї мiжнародного iмiджу України.
Пiсля 2000 р. закрiпилися й продовжують зберiгатися високi темпи розвитку систем та засобiв телекомунiкацiй i зв’язку. Найбiльш динамiчним сектором ринку комунiкацiй залишаються мережi мобiльного зв’язку, якими охоплена нинi практично вся територiя України. Станом на 01. 10. 2007 р. кiлькiсть абонентiв рухомого (мобiльного) зв'язку становила майже 52 млн, або 111,6 % вiд загальної кiлькостi населення України (пiдрахунок за дiючими sim-картками).
доступу. За офiцiйними даними Державного департаменту з питань зв'язку та iнформатизацiї (Держзв'язку), протягом 2007 р. збудовано та введено в експлуатацiю 3,4 тис. км волоконно-оптичних лiнiй зв'язку, що на 25,9% перевищує обсяги приросту минулого року.
Стратегiчно важливим завданням державної iнформацiйної полiтики є впровадження цифрового телерадiомовлення. Перехiд на цифровi технологiї мовлення є нинi однiєю з глобальних тенденцiй. Вiдповiдно до рiшення Регiональної угоди “Женева-06”, до якої приєдналася й Україна, усi країни Європи до 2015 р. припиняють аналогове телевiзiйне мовлення i замiнюють його на цифрове формату DVB-T.
Упровадження цифрового телерадiомовлення в Українi є необхiдним, оскiльки це: а) забезпечить технологiчне пiдґрунтя для подальшої iнтеграцiї України в європейський та свiтовий телерадiопростiр; б) оптимiзує використання радiочастотного ресурсу, видiленого Мiжнародним союзом електрозв’язку для потреб України (сьогоднi вiн використаний вже приблизно на 90 %); в) збiльшить iнвестицiйну привабливiсть галузi; г) забезпечить рiвномiрне покриття телемовленням усiєї територiї держави, включаючи прикордоннi регiони; д) виведе Україну на рiвень захiдноєвропейських показникiв щодо кiлькостi програм телевiзiйного, звукового та мультимедiйного мовлення, полiпшить якiсть сигналу, уможливить створення в Українi телебачення високої чiткостi (технологiя HighDefinitionTelevision – HDTV). 27 листопада 2007 р. Нацiональна рада з питань телебачення i радiомовлення затвердила “Державну програму впровадження цифрового телерадiомовлення в Українi”, згiдно з якою до липня 2015 р. має вiдбутися повний перехiд на цей стандарт.
На думку фахiвцiв Нацiональної ради з питань телебачення i радiомовлення, основними гальмiвними чинниками впровадження цифрового телерадiомовлення в Українi є: а) дефiцит частотного ресурсу; б) iнертнiсть споживачiв; в) низька фiнансова спроможнiсть громадян; г) значна вартiсть вiдповiдних проектiв; д) iнертнiсть провiдних ТРО. Виходячи з цього, Нацрада планує дотримуватися стратегiї забезпечення незахищених верств населення перетворювачами цифрового сигналу державним коштом за рахунок орiєнтацiї на дешевшi технологiї (зокрема, переведення в цифровий стандарт наявних аналогових передавачiв).
Інтернет
За попереднiми даними Держзв'язку, станом на 01. 10. 2007 р. кiлькiсть активних користувачiв мережi Інтернет становила в Українi 12 % населення. З рiзною перiодичнiстю послугами Інтернет користується нинi близько 9 млн жителiв України, що приблизно вдвiчi бiльше, нiж у 2006 р. Кiлькiсть доменiв ".ua" склала 241,7 тис., веб-сайтiв - понад 36 тис.
Продовжують активно впроваджуватись послуги високошвидкiсного доступу до Інтернет (хDSL) та широкосмугового доступу через систему кабельного телебачення. Здiйснювалось розгортання зон безпроводового доступу до Інтернет за технологiями Wi-Fi, WiMAX. Станом на 01. 01. 07 р. тiльки по ВАТ “Укртелеком” кiлькiсть об’єктiв безпроводового доступу за технологiєю Wi-Fi, порiвняно з їх кiлькiстю на початок 2006 р., зросла у 9 разiв.
Разом з тим, як i ранiше, нерiвним залишається розподiл користувачiв мережi Інтернет за регiонами, при цьому позицiю абсолютного лiдера продовжує утримувати Київ – 61,8 % користувачiв вiд їх загальної чисельностi. Далi, у порядку зменшення долi користувачiвйдуть: Одеса, Днiпропетровськ, Донецьк, Харкiв, Львiв, Крим та Запорiжжя – їхня сумарна доля складає 27,6 %. При цьому, на усi iншi регiони припадає лише 11 %. До того ж, дуже невеликою залишається кiлькiсть українських шкiл та iнших освiтнiх закладiв, "пiдключених" до Інтернет.
Це означає, що поширення веб-мереж та розвиток вiтчизняних iнформацiйних ресурсiв Інтернет вiдбувається в Українi хоча й динамiчно, але стихiйно, поза межами державного регулювання. У цьому контекстi окрему увагу треба придiлити подальшому територiально рiвномiрному збiльшенню користувачiв Інтернет країни, а також подоланню неграмотностi населення в цiй сферi. За оцiнками експертiв, через 5-10 рокiв невмiння користуватися комп'ютером та Інтернет-сервiсами якiсно впливатиме на освiтнi, виробничi та комунiкативнi можливостi всього працездатного населення i молодого поколiння.
Загалом, треба наголосити, що в бiльшостi сегментiв вiтчизняних систем телекомунiкацiй i мас-медiа, де спостерiгається активний розвиток, вiн забезпечується не стiльки державною полiтикою, скiльки ринковою кон'юнктурою та пiдприємницькими структурами. Крiм щойно згаданих секторiв ІТ-ринку, яскравими прикладами тут може слугувати також бурхливе зростання вiтчизняних ринкiв комп'ютерної технiки та телевiзiйної реклами.
ВИСНОВКИ
Пiдсумовуючи, зазначимо, що в Українi сформульовано й закрiплено законодавчо основнi принципи, завдання та стратегiчнi напрями державної iнформацiйної полiтики, сформовано державнi iнституцiї вiдповiдної компетенцiї, ухвалено цiлу низку концепцiй, програм та планiв дiй.
Водночас на рiвнi практичної реалiзацiї iнформацiйна полiтика держави в сучаснiй Українi вiдзначається спорадичнiстю, рiзноспрямованiстю, нескоординованiстю дiяльностi рiзних вiдомств, непослiдовнiстю та непрозорiстю в реалiзацiї намiчених заходiв. Як наслiдок – Україна поки що не належить до числа iнформацiйно незалежних держав, її iнформацiйну сферу характеризують такi ознаки:
· малоефективна система державного регулювання нацiонального медiа-простору, вiдсутнiсть консолiдованого бачення напрямiв його подальшого розвитку, нерозвиненiсть культурних iндустрiй, нацiональної системи збирання та поширення iнформацiї у глобальному масштабi;
· за наявностi позитивної динамiки впровадження телекомунiкацiйних мереж та комп’ютеризацiї – ринкова стихiйнiсть цих процесiв, низька керованiсть ними з боку держави; збереження вiдставання у сферi ІКТ, неврегульованiсть пiдготовки та працевлаштування в межах держави ІТ-спецiалiстiв.
виробництва, здатної забезпечити консолiдацiю суспiльства на ґрунтi спiльних цiнностей, завдань, iдей та сприяти всебiчному розвитку особистостi; 2) подальша технологiчна модернiзацiя з орiєнтацiєю на розширення присутностi у мiжнародному розподiлi працi у сферi ІКТ.
Вирiшення цих завдань передбачає реалiзацiю таких заходiв:
2007 р. Програма орiєнтована на "налагодження функцiонування культурно-iнформацiйних центрiв, здiйснення супутникового мовлення в iнформацiйному просторi iноземних держав українською та iноземними мовами, включення вiтчизняних телепередач до пакетiв програм, що транслюються за кордоном кабельними мережами".
та мережами мовлення, розвиток багатоканальних телекомунiкацiйних мереж, технологiчна модернiзацiя державних та комунальних ТРО, розширення апаратно-студiйного комплексу ДТРК "Всесвiтня служба "Українське телебачення i радiомовлення".
4. Лiквiдацiя комп’ютерної неосвiченостi та iнтенсифiкацiї впровадження Інтернет-сервiсiв у рiзнi сфери суспiльного життя. В українських реалiях виконання цього завдання пов’язане з регулюванням i стимулюванням щонайменше трьох сфер: а) систематизоване планове поширення телекомунiкацiйних мереж i подальша комп'ютеризацiя; б) розвиток українського сектору Інтернет, включаючи нормативно-правове забезпечення дiяльностi вiтчизняних Інтернет-ЗМІ; в) випереджальне – протягом 3-5 рокiв – подолання комп'ютерної неграмотностi населення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Шаваев А. Г. Система борьбы с экономической разведкой – М.: Издательский дом [Правовое просвещение], 2000. – 236 с.
2. А. Бедрицкий. А. Федоров. Прав ли Президент Буш?[Независимое военное обозрение]. 12-18 октября 2001 г. №38. – С. 4.
3. Конституцiя України. Закони України, т. 10. – К., 1997.
4. Закон України [Про власнiсть] вiд 07. 02. 91, №697-XII. - К., 1991.
6. Закон України [Про iнформацiю]вiд 02. 10. 92, №2657 – XII. - К., 1992.
8. Закон України [Про захист iнформацiї в автоматизованих системах]вiд 05. 07. 94, №80/94 – ВР. – К., 1994.
12.[Проект Інформацiйного кодексу України. Перша редакцiя Проекту на стадiї узгодження iз зацiкавленими державними органами]. 2001.
13. Бiла книга Держспецзв'язку. – http://www.dsszzi.gov.ua
14. Закон України [Про захист iнформацiї в iнформацiйно-телекомунiкацiйних системах] // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – ст. 347.
15. Закон України [Про Концепцiю Нацiональної програми iнформатизацiї] // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1998. – № 27–28. – Cт. 182.
18. Закон України [Про телекомунiкацiї]// Вiдомостi Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Cт. 155.
19. Конституцiя України [Вiдомостi Верховної Ради України]. – 1996.
20. Батюк А.Є. та iн. [Інформацiйнi системи в менеджментi]: Навчальний посiбник. - Львiв: НУ "Львiвська полiтехнiка", 2004.
21. Гордiєнко І. В. [Інформацiйнi системи i технологiї в менеджментi]. - К.: КНЕУ, 2003.
22. Гужва В. М. [Інформацiйнi системи i технологiї на пiдприємствах]. - К.: КНЕУ, 2001.
23. Дубина А. Г. и др. [Excel для экономистов и менеджеров]. - СПб.:Питер, 2004.
24. [Інформацiйнi системи i технологiї в економiцi]. / за ред. В. С. Пономаренка. - К.: ВЦ "Академiя", 2002.
"Вильямс", 2004.
27. Цивiльний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн Видавничий Дiм «Ін Юре», 2004. — Ч. 1.
29. Петров Є. В. [Інформацiя як об'єкт цивiльно-правових вiдносин: Автореф.] дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 03 / Нацiональний унiверситет внутрiшнiх справ. — Х., 2003.
31. Брижко В. М. [До питання застосування у правотворчостi понять «iнформацiя» та «данi»] Правова iнформатика. — К., 2005. — № 4 (8)/2005. — С. 31–37.
| 
