Реферат/сочинение: "Документи в інформаційно-аналітичній діяльності"

Документи в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi

Змiст

Вступ
Роздiл 1. Рiзновиди документiв в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi

1. 2 Характеристика основних видiв аналiтичних документiв

Роздiл 2. Практичне використання аналiтичних документiв

2. 1 Нацiональна система науково-технiчної iнформацiї

2. 2 Аналiтичнi центри в Українi i за кордоном

Роздiл 3. Перспективи розвитку аналiтичних документiв

3. 1 Інформацiйнi технологiї

Список використаної лiтератури

Вcтуп
Актуальнiсть теми. Інформацiя вiдiграє в життi людей величезну роль. Ми одержуємо її за допомогою наших органiв почуттiв з навколишнього свiту, за допомогою розмовної мови вiд iнших людей або iз книг, добуваємо в процесi дiяльностi.

У останнi два десятилiття масове виробництво персональних комп'ютерiв i стрiмке зростання Інтернету суттєво прискорили становлення iнформацiйного суспiльства в розвинених країнах свiту.

в iнформацiйному суспiльствi зайнята в сферi обробки iнформацiї або використовує iнформацiйнi й комунiкацiйнi технологiї у своїй повсякденнiй виробничiй дiяльностi.

в цiй сферi.
За роки незалежностi перед Україною постала нагальна потреба у створеннi власної нацiональної системи НТІ. Адже до цього часу iнформацiйнi установи держави виконували, в основному, посередницькi iнформацiйнi функцiї. Формуванням нацiональних iнформацiйних ресурсiв бiблiотеки та органи НТІ країни до цього майже не займалися.
Протягом 1990-х рр. в державi було започатковано ряд науково-iнформацiйних, у тому числi, реферативних видань. Але їх аналiз засвiдчив, що цi РЖ характеризувалися певними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Значна частина української наукової iнформацiї з рiзних галузей знань лишалася не охопленою системою iнформацiйних видань. Найменшого розвитку набула оглядово-аналiтична дiяльнiсть. За наявностi значної кiлькостi iнформацiйно-аналiтичних центрiв у рiзних мiнiстерствах, вiдомствах, полiтичних партiях i громадських органiзацiях у систему загальнодоступних документальних комунiкацiй їх продукцiя практично не надходить, що перешкоджає її ефективному використанню.

Об’єктом дослiдження даної курсової роботи є документи в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi.

Предметом дослiдження даної курсової роботи аналiтичнi документи в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi, основнi види та їх характеристика

Метою даної курсової роботи є дослiдження аналiтичних документiв, якi iснують в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi та проведення аналiзу основних видiв документiв в ІАД.

Виходячи з мети були поставленi наступнi завдання:

- провести аналiз основних видiв аналiтичних документiв;

- дати характеристику нацiональнiй системi науково-технiчної iнформацiї;

- розглянути використання iнформацiйних технологiй в роботi з аналiтичними документами;

- охарактеризувати проблему використання iнформацiї в Українi.

Методи дослiдження. Для виконання курсової роботи використовувався iнформацiйний метод аналiзу, метод iсторизму, метод порiвняння, метод системного аналiзу, структурно-функцiональний метод.

аспектах.

У розвиток вивчення аналiтичних документiв зробили внесок працi таких науковцiв як С. Кулiшов, Н. М. Кушнаренко, Ю. М. Столяров, Г. М. Швецова-Водка та iн.

Таким чином, у галузi iнформацiйно-аналiтичної дiяльностi здiйснюється багато дослiджень.

Структура курсової роботи: складається зi вступу, трьох роздiлiв, висновку, додаткiв та списку використаної лiтератури.

У вступi визначається актуальнiсть теми, об’єкт дослiдження, предмет дослiдження, методи дослiдження мета та завдання.

У роздiлi 1 «Рiзновиди документiв в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi» даємо характеристику основних видiв аналiтичних документiв та проводимо аналiз аналiтичних документiв в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi.

У роздiлi 2 «Практичне використання аналiтичних документiв» розглядаємо нацiональну систему НТІ й аналiтичнi цетри в Українi та за її межами.

У роздiлi 3 «Перспективи розвитку аналiтичних документiв» дослiджуємо використання iнформацiйних технологiй в роботi з аналiтичними документами та характеризуємо проблему використання iнформацiї в Українi.

Роздiл 1. Рiзновиди документiв в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi 1. 1 Види документiв в iнформацiйно-аналiтичнiй дiяльностi Вториннi документи часто є не самостiйними документами, а частиною iнших документiв:монографiй, дисертацiй тощо. Тому, якщо стоїть завдання виявлення i кумуляцiї вiдомостей про них, треба робити аналiтичний опис цих матерiалiв. Призначенням вторинних документiв є забезпечення суспiльства вторинною iнформацiєю [27]. Рiвень згортання первинної iнформацiї, характер вторинної iнформацiї як вiдображення iнформацiйних потреб (запитiв) споживачiв є провiдними ознаками вторинних документiв. За цими критерiями Н. М. Кушнаренко видiляє бiблiографiчнi, реферативнi, оглядовi й аналiтичнi вториннi документи, що мають як загальнi, так i специфiчнi ознаки видового розмаїття [28]. Найдосконалiшим видом вторинних документiв, якi повно i квалiфiковано висвiтлюють не окремi першоджерела, а конкретну тему в згорнутому й узагальненому виглядi, є аналiтичнi документи. Довгий час аналiтичнi документи зараховували до оглядових, об'єднуючи в групу оглядово-аналiтичних документiв. У зв'язку зi зростаючою суспiльною потребою в аналiтичнiй iнформацiї, специфiкою складання, розмаїттям аналiтичних документiв, їх доцiльно розглядати як самостiйний вид вторинного документа. Аналiтичнi документи (дають огляд кiлькох первинних документiв) за ознакою глибини аналiзу змiсту першоджерел подiляють на бiблiографiчнi, реферативнi й аналiтичнi огляди, об'єднуючи в одну групу iнформацiйних оглядiв. Є класифiкацiї, за якими огляди подiляють на огляд лiтератури (першоджерел) як джерело бiблiографiчної iнформацiї та огляд стану розробки проблеми (теми, питання). Видiляють також орiєнтацiйнi (бiблiографiчнi) i пiзнавальнi огляди, критичнi, аналiтичнi, аналiтичнi довiдки, довiдники, рейтинги, iнформацiйнi звiти про дiяльнiсть, тематичнi пiдбiрки, дайджести, прес-релiзи, досьє i т. iн. Тобто нинi немає єдиної класифiкацiї аналiтичних документiв [42]. Для класифiкацiї аналiтичних документiв особливо важливими є такi ознаки: функцiональне призначення (предмет) аналiзу; характер питань, що розглядаються; цiльове i читацьке призначення; змiст (тематичнi межi); глибина ретроспекцiї; форма викладу; спосiб розповсюдження, перiодичнiсть пiдготовки i видання. Ця загальна класифiкацiя, охоплюючи як неопублiкованi аналiтичнi документи, так i опублiкованi, якi видають бiблiотеки, органи НТІ, центри iнформацiйного аналiзу, видавництва та iншi органiзацiї, значно полегшує орiєнтування фахiвцiв, учених, iнформацiйних фахiвцiв у потоцi первинних документiв.
Аналiтичнi документи мiстять узагальнену iнформацiю, отриману в результатi всебiчного, глибокого i критичного аналiзу первинних документiв, аргументовану оцiнку стану i тенденцiй розвитку проблеми, що розглядається. їх створюють у процесi поглибленого аналiзу i синтезу первинних документiв з метою вилучення, оцiнки, узагальнення i використання iнформацiї, що в них мiститься. Однiєю з характерних рис аналiтичного документа є наявнiсть в ньому "аналiтичної частини", яку становлять як концепцiї, погляди, iдеї, висновки, запозиченi з первинного документа, так i власнi думки, iдеї, судження автора вторинного документа [20].

таких документiв застосовують як загальнонауковi методи, так i iнформацiйно-прогностичнi методики (моделювання, контент-аналiз, iвент-аналiз, когнiтивне карторування i т. iн.).

У загальному виглядi методика створення аналiтичних документiв — це методика iнформацiйного аналiзу i синтезу, тобто зосередження на основних положеннях, фактах, даних з вiдкиданням надлишкової iнформацiї. Бiльшiсть iз зазначених iнформацiйних документiв мають мiстити так званi вивiднi знанняпро тенденцiї розвитку проблеми та шляхи її вирiшення. Наявнiсть нового (вивiдного) знання в таких документах породжує суперечнiсть щодо зарахування їх до вторинних. Аналiтично-синтетична обробка документiв належить до рiвня наукової обробки документiв, оскiльки методи, якi застосовують для створення аналiтичних оглядiв, iнформацiйно-аналiтичних довiдок, аналiтичних записок та iнших iнформацiйних документiв, широко використовують у процесах науково-пiзнавальної дiяльностi. Аналiтичнi документи допомагають зорiєнтуватися не лише в потоцi первинних документiв, а й у змiстi проблеми в цiлому [40].

Цiльове призначення аналiтичного документа визначається рiшенням, яке споживач має прийняти на його основi. У зв'язку з цим iнформацiйнi потреби для вирiшення конкретних завдань можуть бути рiзноманiтними, зокрема [41]:

— отримати уявлення про змiст первинних документiв з певної проблеми з метою вiдбору цiнних джерел для поглибленого вивчення;

— оцiнити стан i шляхи розвитку вiдповiдної галузi науки i технiки з метою визначення мiсця проблеми, яка вирiшується, помiж iнших проблем;

— звернути увагу на проблему, яку вивчають з метою показу позитивних i негативних сторiн дослiджень, що проводяться;

— оцiнити iнформацiйну ситуацiю в конкретнiй галузi науки з метою визначення найперспективнiших рiшень поставленого завдання;

— встановити наукову значущiсть iдей, теорiй, концепцiй, гiпотез, практичних рiшень з метою використання їх у вирiшеннi конкретного завдання;

— виявити тенденцiї розвитку основної i сумiжних галузей науки i технiки та встановити оптимальнi технiчнi й економiчнi показники нових об'єктiв, якi створюють.

Будова аналiтичних документiв має багато спiльного, однак iснують певнi особливостi кожного виду.

Критичний аналiтичний оглядмiстить систематизовану, яку критично (науково, технiчно, економiчно) оцiнив i узагальнив автор огляду, iнформацiю про стан питання, що розглядається. Його основна мета — оцiнка стану, визначення основних тенденцiй i перспективних шляхiв розвитку питання (проблеми, теми), що розглядається, а також синтез нового наукового знання. В оглядово-аналiтичному документi обов'язковими є зiставлення й авторська оцiнка новизни, наукової i практичної значущостi питання. Критичний огляд може мiстити висновки про невирiшенi проблеми, нову iнтерпретацiю вiдомих положень, новi iдеї, концепцiї та iншi форми наукового знання. Саме цi характеристики критичного огляду часто ставлять пiд сумнiв його зарахування до вторинних документiв.

Особливу роль вiдiграють оглядово-аналiтичнi документи в ухваленнi виважених управлiнських рiшень.

Огляд стану питання— це огляд, що мiстить систематизовану й узагальнену iнформацiю про стан наукової розробки i практичної реалiзацiї, тенденцiї розвитку питання, що розглядається (сфери науки або технiки, галузi, пiдгалузi, проблеми, питання, об'єкта, органiзацiї i т. iн.). Вiн складається з таких елементiв: вихiднi данi, реферат, вступ, аналiтична частина, висновки. рекомендацiї, додатки, список використаних джерел. список скорочень, допомiжнi покажчики, змiст. Пiдкресленi елементи є обов'язковими, а решта — факультативними [27].

У вступi обґрунтовують вибiр теми (вказують наукову i практичну значущiсть та актуальнiсть теми (проблеми, питання), її зв'язок з iншими галузями науково-практичної дiяльностi), визначають цiльове призначення огляду, часовi межi аналiзованого перiоду, види використаних документiв, пiдкреслюють особливостi огляду порiвняно з iснуючими оглядами з певної тематики, вказують тематичнi межi аналiзу питання, що розглядається.

Аналiтична частинаогляду мiстить аналiз, оцiнку й узагальнення систематизованих даних i фактiв, якi характеризують стан об'єктiв наукових дослiджень (явищ, процесiв, речовин), що розглядаються в оглядi; iснуючi концепцiї, погляди, положення, невирiшенi питання, методи i засоби дослiдження; стан дослiджень i розробок пристроїв, технологiчних процесiв, матерiалiв тощо; стан дослiджень науки i виробництва (досягнутий рiвень, органiзацiйно-технологiчна та економiчна ситуацiя, тенденцiї розвитку).

При пiдготовцi оглядiв слiд дотримуватися таких основних положень:

— в оглядi мають вiдображатися всi погляди на питання, що аналiзуються, незалежно вiд власної концепцiї автора;

— особливу увагу слiд придiляти аналiзу нової iнформацiї, нових даних, нових проблем i шляхам вирiшення їх;

— недопустимим є використання застарiлих вiдомостей, або тих, що викликають сумнiви;

— суперечливi вiдомостi, що мiстяться в первинних документах, мають видiлятися i спецiально обговорюватися;

— усi порiвняльнi характеристики мають зiставлятися зат допомогою табличної чи графiчної форми надання даних.

Прогнозний оглядмiстить аналiз iнформацiї, яка вiдображає характер змiн стану дослiджуваного об'єкта (його структури, найважливiших показникiв i чинникiв, що визначають його розвиток), з метою виявлення закономiрностей розвитку об'єкта, необхiдних для проведення робiт з прогнозування. Цей огляд базується на аналiзi первинних документiв глибокої ретроспективи [27].

— пiдстави для створення вторинного документа;

— вивчення опублiкованих i неопублiкованих вiтчизняних та зарубiжних прогнозiв й оцiнок авторитетних учених та органiзацiй, проблем, тенденцiй i перспектив розвитку певної галузi;

— розвитку фундаментальних i прикладних дослiджень, результати яких можуть вплинути на усунення причин, що стримують вирiшення проблеми;

— пiдготовленостi сфери до використання нових наукових iдей, принципiв, матерiалiв, процесiв i т. iн.

Прогнозний огляд має таку структуру: вступ (пiдстави для складання огляду), аналiтична частина (стан об'єкта, тенденцiї i прогноз розвитку), висновки, пропозицiї.

Інформацiйний звiт про дiяльнiсть розпочинається з анотацiї або реферата з коротким викладом завдання дослiдження та отриманих результатiв i зi вступу, в якому характеризуються вiтчизнянi й зарубiжнi досягнення з дослiджуваної проблеми. У самому текстi звiту викладають змiст завдання, формулюють технiчне завдання, аналiзують вiдомi методи i способи вирiшення, розрахунки i результати експериментiв. Завершується звiт висновками iз зiставленням та аналiзом результатiв, отриманих у ходi дослiдження теоретичних та експериментальних даних, i, нарештi, висновками з оцiнкою результатiв i шляхiв використання їх [28].

синтезованими.

їх роблять за двох умов: при сталому споживацькому iнтересi до певної проблеми i тодi, коли немає узагальнених публiкацiй з неї, iнформацiя розосереджена в широкому колi джерел [24].

Основними етапами складання тематичної пiдбiрки є:

— ознайомлення з темою, складання рубрикатора, тобто перелiку роздiлiв, пiдроздiлiв;

— виявлення опублiкованих документiв з теми, складання бiблiографiчного списку;

— копiювання текстiв документiв, їхнiх частин, анотацiй, рефератiв, перекладiв, фактографiчних даних;

— групування текстiв документiв;

— оформлення змiсту тематичної пiдбiрки i списку переглянутих джерел, написання передмови.

Структура тематичної пiдбiрки має, як правило, такий вигляд: титульна сторiнка, на якiй, окрiм теми, вказують хронологiчнi межi вiдбору документiв або рiк початку виявлення iнформацiї, якщо тематична пiдбiрка поповнюється новими матерiалами; змiст; коротка передмова (вiд укладача); певним чином згрупованi копiї текстiв документiв, iнколи iлюстрований матерiал; бiблiографiчний список усiх виявлених i включених до пiдбiрки копiй джерел; список переглянутих джерел. Близьким за характером аналiзу i подання iнформацiї є дайджест.

з iнших видань. Дайджести можуть бути неперiодичними, перiодичними та продовжуваними. Дайджестом також називають короткий виклад чого-небудь. Це фрагменти текстiв багатьох документiв (цитати, витяги, конспекти, iнколи реферати), пiдiбранi з певної теми, не забезпеченої узагальнюючими публiкацiями, яка є у сферi постiйних iнтересiв споживачiв. Часто їх складають для керiвникiв. Особливо вони популярнi в системi вищої школи, коли немає навчальних посiбникiв з нових роздiлiв курсу [24].

Авторське бачення укладачiв дайджестiв виявляється:

— у панорамному баченнi проблеми, що на початковому етапi може бути недостатньо чiтко окреслена;

— у пошуку iнформацiї;

— у групуваннi iнформацiї i наданнi її в зручнiй для споживачiв формi.

Дайджест — це вторинний документ, результат аналiтико-синтетичної обробки первинних документiв, який мiстить новий текст "пiд завдання": пiд рiшення, яке приймає керiвник; пiд навчальне завдання, запропоноване студентам; пiд потреби педагога, бiзнесмена, якi мають використати новий матерiал i т. д. [28].

Дайджест має проблемно-тематичне спрямування. Його специфiка, на вiдмiну, наприклад, вiд проблемно-тематичних покажчикiв, полягає в тому, що одиницями групування є не документи загалом, а фрагменти їхнiх текстiв (iнодi досить невеликi за обсягом). Для дайджестiв характерним є:

— вузькiсть тематики;

— рiзниця в термiнологiї, яку застосовують фахiвцi рiзних галузей;

— можливi розбiжностi у вiдомостях, не збiгання поглядiв авторiв.

Усе це зумовлює особливi вимоги до аналiзу та синтезу, а також групування матерiалiв i форми подання їх, яка має бути оглядовою, що полегшує сприйняття iнформацiї завдяки акцентуванню уваги на iдеях, що не збiгаються, на концепцiях, висновках або результатах.

Кожний фрагмент, який вилучають з тексту первинного документа, має супроводжуватися посиланням на першоджерело. Це особливо важливо, позаяк запозичення чужих iдей, концепцiй i висновкiв без посилань на автора першоджерела вважається плагiатом, порушенням авторського права [27].

таблицi, графiки, дiаграми, якi розкривають основний текст); словник або глосарiй основних термiнiв (у разi необхiдностi).

Дайджести створюють у друкованiй або електроннiй формi на замовлення споживачiв.

Також прикладом аналiтичного вторинного документа є досьє. Досьє— це формалiзований, тобто складений за певним планом вторинний документ, який мiстить розгорнуту характеристику об'єкта (окремої особи, органiзацiї, товару або послуги i т. д.) [1].

Роботу зi створення досьє розпочинають iз складання плану-макету, який часто запозичують з довiдникiв, каталогiв, путiвникiв, фактографiчних баз даних, адаптуючи до специфiки об'єкта. Змiст досьє диференцiюють залежно вiд того, створюється воно на особу, органiзацiю чи на програму.

Якщо досьє створюють на особу (персональна БД типу "Хто є хто в науцi"), то в ньому фiксується: прiзвище, iм'я, по батьковi; науковий ступiнь, вчене звання, нагороди; мiсце роботи, посада; рiк народження; бiографiчнi данi; напрями дiяльностi; публiкацiї, винаходи; публiкацiї про певну особу; членство в органiзацiях, редакцiях, радах, спiлках; джерела виявлених вiдомостей.

Якщо досьє створюють на органiзацiю, то фiксують: повну назву органiзацiї; рiк заснування; адреснi данi; юридичну особу; номер i дату видачi лiцензiї; сферу дiяльностi; товари, що виробляються (послуги, що надаються); умови продажу товарiв або надання послуг; дiловi партнери; вiдгуки про дану органiзацiю (включно з дипломами конкурсiв, виставок, нагород, компрометуючi вiдомостi); членство в мiжнародних, нацiональних i регiональних асоцiацiях; добродiйна дiяльнiсть; джерела виявленої iнформацiї [18].

Досьє може складатися на довгостроковi соцiально-економiчнi, науково-технiчнi й культурнi програми (проекти) мiжнародного, нацiонального або регiонального рiвнiв. У цьому разi досьє мiстить такi позицiї: назва програми (проекту); назва пiдпрограми; категорiя (мiжнародна, всеукраїнська, регiональна, галузева); органiзацiї-учасники (розробники); координатор (керiвник); джерела фiнансування; iнвестор, спонсор; термiн та етапи розробки; основний змiст (у цiлому i за етапами); кiнцевi результати; стадiя реалiзацiї на поточний момент; джерела виявлених вiдомостей.

Складаючи досьє, використовують данi з рiзноманiтних джерел (довiдникiв, газетних i журнальних публiкацiй, матерiалiв виставок, рекламних проспектiв, ресурсiв Інтернет тощо), доповнюючи результатами опитування компетентних осiб.

Прес-релiз— листiвка, спецiальний бюлетень або брошура, головним чином, з офiцiйним повiдомленням для органiв масової iнформацiї [1].

До прес-релiзiв висувають такi iнформацiйнi вимоги:

1) зацiкавленiсть споживачем (iнформативнiсть);

2) змiстовнiсть (iнформацiйна мiсткiсть);

3) яскравiсть у рекламному оточеннi (контрастнiсть);

4) виразнiсть основних елементiв (первинна фiксацiя уваги);

5) запам'ятовуванiсть (вторинна фiксацiя уваги — зворотна iнформацiя);

6) вчаснiсть — необхiднiсть для певних споживачiв у потрiбний час.

i телекомунiкацiйних технологiй. До них можна зарахувати вiдбiр первинних документiв з електронних баз даних, складання бiблiографiчних описiв, анотацiй i рефератiв, вiдбiр бiльшостi вторинних документiв. Самi процеси створення вторинних документiв, здiйснюванi за допомогою ЕОМ, приводять до створення якiсно нових iнформацiйних продуктiв — баз даних. Однак комп'ютерна i телекомунiкацiйна технологiя є лише засобом наукової обробки документiв. Порiвняльна оцiнка, вiдбiр документiв, аналiтико-синтетична обробка їх за змiстовою ознакою — прерогатива референтiв-аналiтикiв, бiблiографiв, iнших iнформацiйних посередникiв-професiоналiв. Вони визначають тематичнi межi, цiльове i читацьке призначення та остаточний вiдбiр документiв.

1. 2 Характеристика основних видiв аналiтичних документiв
Кушнаренко Н. М. видiляє бiблiографiчнi, реферативнi, оглядовi й аналiтичнi вториннi документи, що мають як загальнi, так i специфiчнi ознаки видового розмаїття.

Бiблiографiчна iнформацiя належить до традицiйних i найпоширенiших форм iнформацiйної дiяльностi. Вона розрахована на широкi кола споживачiв i покликана забезпечити найрiзноманiтнiшi їхнi запити при пошуку документiв. Бiблiографiчна iнформацiя є основою будь-якого наукового дослiдження, на її базi створюють усi види iнформацiйних видань: реферативнi, аналiтичнi, оглядовi.

культури, управлiння, наукового прогнозування, тобто в тих галузях, де необхiднi серйознi науковi знання. Бiблiографiчна iнформацiя не однорiдна — для неї характерна рiзноманiтнiсть видiв, форм, що вiдповiдають характеру iнформацiйних потреб споживачiв.

Основна функцiя бiблiографiчних документiв — орiєнтацiя споживачiв iнформацiї в документному потоцi. Вториннi документи при цьому розкривають змiст i форму первинних документiв з тим рiвнем повноти i деталiзацiї, якi дають змогу, з одного боку, достатньо точно iдентифiкувати документ у документному потоцi, а з iншого — споживачевi iнформацiї прийняти рiшення про доцiльнiсть звернення до первинного документа [27].

Бiблiографiчний документ найчастiше iснує у формi бiблiографiчного посiбника, який становить впорядковану множину бiблiографiчних записiв. Бiблiографiчнi посiбники подiляють на такi основнi види: бiблiографiчнi покажчики (тi, що включають значну кiлькiсть бiблiографiчних записiв, iз складною структурою та довiдковим апаратом); бiблiографiчнi списки (тi, що становлять сукупнiсть бiблiографiчних записiв, невеликi за обсягом, з простою структурою, без допомiжних покажчикiв); бiблiографiчнi огляди (тi, що включають узагальнену характеристику групи документiв, якi об'єднуються за певною ознакою, та бiблiографiчнi описи цих документiв). Кожний iз зазначених видiв бiблiографiчних документiв має певнi пiдвиди i рiзновиди, загальне i часткове в методицi створення.

i як основи, що дає змогу галузевим i регiональним центрам iнформацiї, аналiтичним службам використовувати їх у своїй довiдково-iнформацiйнiй дiяльностi.

Аналiтичну iнформацiю також мiстять бiблiографiчнi видання.

Бiблiографiчне видання - це iнформацiйне видання яке має упорядковану сукупнiсть бiблiографiчних записiв. Цi видання також називають бiблiографiчними документами [1].

- за цiльовим призначенням (державнi, науково-допомiжнi, рекомендацiйнi, професiйно-виробничi); - за об'єктом бiблiографування (унiверсальнi, багатогалузевi, галузевi, тематичнi, персональнi, бiблiографiчнi, краєзнавчi); - за методом бiблiографування (вибiрковi, реєстрацiйнi, сигнальнi, анотованi, реферованi, оглядовi);- за часом виходу в свiт (поточнi, ретроспективнi, перспективнi);- за ознакою приналежностi (видавничi, книготорговельнi, бiблiотечнi); - за формою органiзацiї матерiалу (бiблiографiчний покажчик, бiблiографiчний список, бiблiографiчний огляд, бiблiографiчний бюлетень, бiблiографiчний журнал, допомiжний покажчик до видання).
Реферування — процес аналiтико-синтетичної переробки iнформацiї, яка мiститься в первинному документi, для вилучення з нього найважливiших за змiстом вiдомостей (основних положень, фактичних даних, результатiв, висновкiв) i створення на цiй основi вторинного документа — реферативного [18].

Реферативний документ— це документ, що мiстить стислий виклад змiсту первинного документа (основних iдей, методiв i результатiв мiсця дослiдження, часу i його проведення i т. iн.). Його основу становить реферат — короткий виклад змiсту першоджерела (книг, статей, доповiдей) з певної теми, без додаткової iнтерпретацiї або критичних зауважень автора реферата [18].

Реферат — це семантично адекватний, обмежений малим обсягом i, водночас, якомога повнiший виклад основного змiсту первинного документа, що має постiйну структуру i призначений для виконання багатьох функцiй у використаннi його споживачами рiзних категорiй [29].

Основними функцiями рефератiв є: iнформацiйна, пошукова, довiдкова, сигнальна, адресна, комунiкативна. Реферативнi документи зараховують до вторинних фактографiчних документiв (довiдки, таблицi, статтi, реферати, реферативнi огляди i т. iн.), основною функцiєю яких є орiєнтацiя споживачiв у документному потоцi, скорочення фiзичного обсягу первинних документiв при збереженнi їхнього основного змiсту.

Реферати використовують в усiх сферах iнформацiйної дiяльностi.

Реферативнi документи (дають характеристику первинного документу у виглядi реферату) подiляють на рiзновиди за такими ознаками [28]:
- за цiльовим призначенням (загальнi i спецiалiзованi); - за належнiстю до певної галузi знання (реферати iз суспiльних, гуманiтарних, природничих, точних, технiчних i прикладних наук, з економiки);- за способом характеристики первинного документа (реферати-конспекти, в яких послiдовно викладають в узагальненому виглядi змiст усього первинного документа, а також проблемно-орiєнтованi реферати, що акцентують увагу споживача на окремих темах або проблемах первинного документа);- за обсягом та глибиною згортання (короткi, обсяг яких обмежений 850 друкованими знаками, i розширенi, обсяг яких може становити 10—15 % обсягу первинного документа);- за кiлькiстю джерел реферування (монографiчнi, складенi на один первинний документ, реферати-фрагменти, складенi на окрему частину первинного документа, його роздiл, пiдроздiл, параграф, оглядовi або зведенi, груповi реферати);- за формою викладу (текстовi, анкетнi (позицiйнi), табличнi, телеграфного стилю, схематичнi, iлюстрованi, змiшанi); - за методом викладу (реферати-екстракти, перефразованi, аспектнi, якi створюють на основi формалiзованих методик);- за способом пiдготовки (iнтелектуальнi, складенi на основi iнтуїтивних уявлень про значимiсть змiсту первинного документа, а також автоматизованi);- за авторським виконанням (авторськi або автореферати i неавторськi або тi, якi склала iнша особа (референт-аналiтик)).
Серед основних видiв реферативних документiв розрiзняють: реферативний журнал, реферативний збiрник, експрес-iнформацiю, iнформацiйний листок.

Реферативне видання – це iнформацiйне видання, яке має упорядковану сукупнiсть бiблiографiчних записiв, якi включають в себе реферати [27].

Завдання реферативного видання – адекватне викладення сутi первинного документа, рекомендацiя нової, цiнної i корисної документної iнформацiї для її оптимального використання у всiх сферах людської дiяльностi. Реферативне видання – носiй реферативної iнформацiї (конкретнi данi, факти) [29].

змiсту документа або його частки, яка включає основнi фактичнi данi i висновки, якi необхiднi для початкового ознайомлення з документом.

Оглядовий документ— це iнформацiйний документ, який мiстить один або кiлька оглядiв. Вiн вiдображає змiст основних первинних документiв з певної проблеми (теми, питання), оцiнку їх на основi їхньої аналiтично-синтетичної обробки. Його основу становить огляд [19].

Огляд— це текст, який мiстить концентровану iнформацiю, отриману в результатi вiдбору, аналiзу, систематизацiї i логiчного узагальнення вiдомостей з великої кiлькостi першоджерел з певної теми за певний промiжок часу [26].

науковою глибиною їх переробки. Резельтатом переробки є висновки i практичнi рекомендацiї, зробленi на базi аналiзу змiсту первинних документiв, критична оцiнка їх актуальностi перспективностi.

Оглядовий документ як вторинний (iнформацiйний) документ має певнi специфiчнi риси:

1) це iнформацiйна модель стану, тенденцiй розвитку та шляхiв вирiшення проблеми;

2) це узагальнена характеристика кiлькох чи сукупностi документiв. Оглядовi документи класифiкують за рiзними ознаками.

За глибиною згортання iнформацiї розрiзняють аналiтичнi огляди (якi мiстять аргументовану оцiнку iнформацiї, рекомендацiї з її використання, висновки тут являються результатом змiстового, фактографiчного аналiзу об’єднання великої кiлькостi первинних документiв i тому несуть в собi новi науково значущi фактори i iдеї вiдносно даної проблеми) i реферативнi огляди (представляють собою характеристику питань, якi розглядаються в первинних документах, без їх критичної оцiнки). Крiм того, готують бiблiографiчнi огляди, якi мiстять характеристики первинних документiв як джерел iнформацiї, що з’явились за певний час або об'єднанi якоюсь спiльною ознакою. Другий та третiй види оглядiв часто називаються iнформацiйними оглядами[29].

Прогнозний огляданалiз iнформацiї, яка вiдображає характер змiн стану дослiджуваного об'єкта (його структури, найважливiших показникiв i чинникiв, що визначають його розвиток), з метою виявлення закономiрностей розвитку об'єкта, необхiдних для проведення робiт з прогнозування. Цей огляд базується на аналiзi первинних документiв глибокої ретроспективи.

— пiдстави для створення вторинного документа;

— стану i структури об'єкта прогнозування, сукупностi параметрiв, якi визначають науковий (технiчний) рiвень i перспективнiсть його розвитку;

Прогнозний огляд має таку структуру: вступ (пiдстави для складання огляду), аналiтична частина (стан об'єкта, тенденцiї i прогноз розвитку), висновки, пропозицiї.

оглядова довiдка тощо.

знання про стан, розвиток i можливi шляхи вирiшення проблеми. Отже, пiдготовка оглядової iнформацiї — це не стiльки опис, узагальнення документної iнформацiї, скiльки аналiз стану та розвитку проблеми на основi використання рiзноманiтних джерел iнформацiї.

Інформацiйна характеристика проблеми має бути всебiчною i повною. Тому, створюючи оглядовi документи, враховують як опублiкованi, так i неопублiкованi документи, оскiльки iнформацiйний огляд має не лише вiдповiдати запитам споживача iнформацiї, а й надавати максимум потрiбної iнформацiї. Вiдбираючи iнформацiю, враховують рiзнi погляди на можливiсть вирiшення проблеми. Логiчнiсть викладу iнформацiї в оглядовому документi має поєднуватися зi змiстовою характеристикою вiдiбраних документiв. У зв'язку з цим референтаналiтик має володiти темою огляду, мати так званий апрiорний запас знань з теми.

Складаючи огляд, застосовують методи, властивi процесам пiдготовки iнших документiв: iнформацiйний аналiз, абстрагування, синтез, узагальнення тощо. Саме створюючи оглядовi документи, передбачають як критичну оцiнку наявної iнформацiї, так i використання елементiв наукового дослiдження цiєї iнформацiї для одержання вихiдного знання про стан i тенденцiї розвитку проблеми.

Оглядова iнформацiя— це систематизована узагальнена iнформацiя про стан об'єкта (предмета, питання). Пiд станом об'єкта розумiють його науковий або технiчний рiвень, органiзацiйно-економiчну ситуацiю i тенденцiї розвитку [29].

Оглядова iнформацiя виконує пiдсумкову, iнтеграцiйну, концентрацiйну, оцiночну, орiєнтовну та евристичну функцiї. Поряд з бiблiографiчною, фактографiчною i концептографiчною оглядова iнформацiя вiдiграє суттєву роль у розвитку будь-якої сфери людської дiяльностi.

Отримання оглядової iнформацiї базується на таких процесах обробки документальних джерел iнформацiї: огляду становлять пiдготовчий, основний (аналiтичний i синтетичний) i заключний етапи.

— вибiр та вивчення теми;

— розробка плану-проспекту;

— виявлення документiв з теми огляду.

Розробка плану-проспекту необхiдна для пiдготовки великих за обсягом i складних за структурою оглядiв. План-проспект мiстить обґрунтування актуальностi й новизни теми, визначення цiльового i читацького призначення огляду, чiтке формулювання теми огляду.

Виявлення документiв з теми огляду передбачає визначення кола основних i додаткових джерел iнформацiї. Основнi джерела переглядають ретельнiше, нiж додатковi. Бажано оптимально поєднувати джерела вторинної iнформацiї (бiблiографiчнi посiбники, покажчики змiсту) i первинної iнформацiї (перiодичнi видання вiдповiдної галузi чи теми, хрестоматiї, антологiї, збiрники, працi конференцiй вiдповiдного профiлю i т. iн.). Результатом цiєї дiяльностi є створення масиву бiблiографiчних записiв з теми огляду — як початкової "синтезуючої" операцiї, що передує глибокому змiстовому аналiзу документiв [41].

Основний етап складання бiблiографiчного огляду становлять два пiд етапи: аналiтичний i синтетичний.

До аналiтичного пiдетапи входить:

— вiдбiр документiв;

До синтетичного пiдетапу входить:

— характеристика документiв.

документи зi спорiднених галузей знань; яким буде висвiтлення теми — теоретичним, практичним, iсторичним i т. iн.), хронологiчнi межi, видовий склад i кiлькiсть документiв. Якщо це рекомендацiйний огляд, то кiлькiсть документiв, як правило, обмежують (вiд трьох до десяти). До огляду слiд включати лише цiннi, якiснi документи. Вiдбiр визначає передовсiм якiсть огляду. Саме на цьому етапi проводять змiстовий i формальний аналiз документiв, здiйснюють оцiнку їхньої наукової, соцiальної i практичної значущостi, роблять порiвняльний аналiз наукової i художньої цiнностi близьких за тематикою документiв, визначають вiдповiднiсть їхнього рiвня складностi змiсту i пiдготовленостi споживачiв [32]. Основними способами групування документiв в оглядi є змiстовий або формальний. Змiстове групування передбачає розподiл матерiалу за галузями, роздiлами наук, темами, аспектами, питаннями. Формальне групування передбачає розподiл документiв за алфавiтом авторiв, назв, видами, жанрами документiв, за мiсцем видання, хронологiєю, мовою, видавничою органiзацiєю. Як правило, документи групують за принципом "вiд загального — до часткового" або "вiд простого — до складного". Така побудова дає змогу конкретизувати змiст первинного документа, загострити увагу на певних аспектах теми, найважливiших i найперспективнiших.

Характеристика кожного документа мiстить вiдомостi про автора, вихiднi данi, розглянутi питання. Оскiльки головна мета огляду — формування iнтересу споживачiв до конкретних документiв, iнформацiя про них має рекомендацiйний характер. Важливо вiдiбрати найсуттєвiшi вiдомостi про кожний iз документiв, показати внутрiшню логiку розкриття теми, зiставити видання рiзних авторiв, пiдкреслити наукове або практичне значення вiдiбраних документiв. Огляд — це зв'язний виклад змiсту первинних документiв. У текстах "зв'язках" пiдкреслюють схожiсть мiж документами або, навпаки, рiзницю мiж ними (за масштабами та глибиною розкриття теми, за видами документiв тощо), пiдкреслюють популярнiсть автора, рiвень достовiрностi даних, художнього вимислу тощо. Інколи поєднувальним текстом слугує сама характеристика (анотацiя), яку ще подiляють на двi частини: одна передує бiблiографiчному запису, а другу подають пiсля нього. Не допускається переказ змiсту первинного документа. У рекомендацiйних бiблiографiчних оглядах групування матерiалу здiйснюють вiд загального до часткового або вiд простого до складного. У науково-допомiжних оглядах застосовують складне групування матерiалу, що базується на поєднаннi кiлькох варiантiв: за роздiлами, пiдроздiлами, а в межах пiдроздiлiв — за формальною ознакою (за алфавiтом авторiв, у прямiй або зворотнiй хронологiї) [43].

Роздiл 2. Практичне використання аналiтичних документiв

До 1950 р. обслуговування фахiвцiв документами, необхiдними їм для творчої дiяльностi - конструкторської, винахiдницької, внедренческой i т. п., здiйснювалося по перевазi науково-технiчними, а також унiверсальними науковими бiблiотеками.

Однак науково-технiчний прогрес зажадав вiдбруньковування вiд них спецiальних соцiальних систем, призначених для цiєї мети. В економiчно найбiльш розвинених країнах почали з'являтися органи науково-технiчної iнформацiї (НТІ), своїм генезисом вiддiлення, що повторили шлях, вiд бiблiотек подiбних їм документальних систем - архiвiв, музеїв.

Наочне подання такої трансформацiї дає еволюцiя однiєї з найбiльших наукових бiблiотек. Спочатку й протягом напiвстолiття вона називалася Фундаментальною бiблiотекою по суспiльних науках. Потiм розширила свої функцiї, що вiдбилося в назвi: Інститут наукової iнформацiї й Фундаментальна бiблiотека по суспiльних науках. На наступному етапi згадування бiблiотеки з назви зникло, вона почала iменуватися Інститутом наукової iнформацiї iз суспiльних наук (ІНІСН), хоча бiблiотека як i ранiше функцiонує в її структурi [35].

У нашiй країнi державна система НТІ початку створюватися в 1950-х рр. й остаточно змiцнiла в 1966 р. Вона мiстила в собi 10 всесоюзних iнститутiв. Ще 12 тис. органiв НТІ дiяли на пiдприємствах i в органiзацiях. Очолював цю систему ВІНТІ - Всесоюзний (тепер Всеросiйський) iнститут наукової й технiчної iнформацiї, утворений з iнiцiативи президента Академiї наук А. Н. Несмеянова. За час свого iснування вiн дав iнформацiю в спецiально реферативних журналах, що випускають, про 35 млн. публiкацiй по основних напрямках науки й технiки, включаючи, мiж iншим, документалiстику й iнформатику. При цьому вiн ввiв свою полiтематичну базу даних, ґрунтуючись на виписцi всього 10 вiдсоткiв iноземних журналiв.

Із ще бiльшим розмахом веде аналогiчну роботу американський Інститут наукової iнформацiї, заснований Ю. Гарфилдом в 1961 р. у Фiладельфiї (штат Пенсiльванiя). Вiн розписує змiст журналiв США починаючи з 1958 р.; з 1964 р. становить покажчик цитованої наукової лiтератури, а з 1975 р. - покажчик цитування журналiв.

Ця робота - типово документометрична: на пiдставi аналiзу наукових публiкацiй з'ясовується рейтинг окремих учених, наукових iнститутiв, дослiдницької преси [26].

рокiв. Пiсля закiнчення цього строку найцiннiшi в практичному й теоретичному вiдношеннi видання видiляють iз загального масиву й переводять у нову базу даних па сучасних носiях. Фонд ВНТІЦ перевищує 2 млн. мiкрокопiй.

Правда, зараз у ВНТІЦ надходить матерiалiв на третину менше, нiж ранiше: не вистачає засобiв на пiдготовку й пересилання звiту, ослабнула вiдповiдальнiсть за недоставляння, ученi не зацiкавленi безоплатно розголошувати свої «ноу-хау».

збором й обробкою статистичної iнформацiї зi свого мiнiстерства або вiдомства.

Такi ж, тiльки меншого масштабу, iнформацiйнi або довiдково-iнформацiйнi центри почали з'являтися на кожному великому й средньому пiдприємствi, в установi [10].

Розвиток цього процесу привело до створення центрiв iнформацiї не тiльки науково-технiчного, але й найрiзноманiтнiшого профiлю — по суспiльних науках (уже згаданих ІНІОН), у сферi культури (Інформкультура в складi Державної бiблiотеки СРСР iменi В. І. Ленiна, тепер Р(Б). Зараз iнформацiйнi центри охоплюють всi сфери дiяльностi — правову, засобiв масової iнформацiї, фiнансову, полiтичну, кадрову, рекламну, комерцiйну й iншу.

Інфоцентри, на вiдмiну вiд бiблiотек, самi створюють документи: не лише iнформацiєю а й аналiтичними звiтами, оглядовою iнформацiєю. Вони широко спецiалiзуються на наданнi фактографiчної iнформацiї, причому у формi. При цьому вони часом добувають цю iнформацiю, минаючи бiблiотечнi джерела, i в такий спосiб є одночасно й генералiзацiйними, i термiнальними документальними системами. Для цього досить звернутися до таких потужних iнфослужби, як ІТАР-ТАРС (Інформацiйно-телеграфне i агентство Росiї - Телеграфне агентство Радянського Союзу), Інтерфакс, Росiйське iнформацiйне агентство "Новини". Аналогiчнi служби мають практично всi країни свiту. Про найбiльш великi чув майже кожний: ЮСІА - Американське iнформацiйне агентство, перейменоване в Американський iнфоцентр, Телеграфне агентство Рейтер (Англiя) [37].

Докори у вiдсутностi в iнфоцентрiв iсторичних традицiй здавалися вагомими до появи цiлiсного бачення всiх їхнiх рiзновидiв. Звичайно, цим центрам до бiблiотечної iсторiї далеко, але проте деякi з них мають уже досить дiльний досвiд функцiонування. Так, довiдкова служба Москви будувалась протягом двох з половиною столiть. Перший адресний довiдник «Вся Москва» вийшов в 1894 р.

За масштабом iнфоцентри бувають всеохоплюючi — вiд глобальних (типу Інтернету) через мiжнароднi (МЦНТІ— Мiжнародний центр НТІ), всеросiйськi (наприклад, ВІНІТІ, ІНІОН), великi комплекси (типу Всеросiйського виставочного центра, промислових корпорацiй) до пiдроздiлiв iнформацiйних служб окремої фiрми.

Інфоцентри розглядають iнформацiю як товар, i цим радикально вiдрiзняються вiд бiблiотек, що бачать у нiй культурну цiннiсть. Пiдхiд же iнфоцентрiв визначає постановку роботи в них як у пiдприємство з виробництва й продажу продукцiї: їхнi послуги платнi, у них процвiтає ринковий пiдхiд до надання iнформацiї, їм властивi оперативнiсть i супероперативнiсть на базi новiтнiх технологiй, у них стрiмко розширюється приватний сектор [37].

Першим був повнiстю автоматизований Інформацiйний банк газети "Нью-Йорк Тайм" ще в 1973 р. У всiх iнфоцентрах свiту перевага вiддається машиносприймальним документам, електронним засобам зв'язку.

Інфоцентри на вiдмiну вiд iнших документних систем орiєнтуються на актуальну, можна сказати сьогочасну тематику, хронологiчна глибина їхнiх вiдомостей досить мала. У погонi за все новими й новими вiдомостями вони випустять iз уваги старе мудре висловлення про те, що все нове - це добре забуте старе.

У державну систему НТІ ввiйшли й документальнi системи, що базуються на рiзних видах документiв [37]:

стандартiв закордонних країн — на нормативних документах в областi стандартизацiї, метрологiї й сертифiкацiї.

- Федеральний iнститут промислової власностi, Інформацiйно-видавничий центр Росiйського агентства по патентних i товарних знаках — на патентнiй документацiї по винаходах, корисним моделям, промислових зразках, товарних знаках, знаках обслуговування й найменування мiсць походження товарiв, а також на комп'ютерних програмах, базах даних i топологiї iнтегральних мiкросхем.

- Росiйська книжкова палата — на добутках печатки державної бiблиографiї.

- Усеросiйський науково-дослiдний центр стандартизацiї, iнформацiї й сертифiкацiї сировини, матерiалiв i речовин — на вiдомостях про матерiалах i речовини.

- Науково-технiчний центр "Інформрегiстр" — на електронних виданнях.

У системi НТІ представлений й один архiв - Росiйський державний архiв науково-технiчної документацiї. Вiн спецiалiзується на iнформуваннi про документи постiйного зберiгання науково-дослiдних, проектних, конструкторських, технологiчних органiзацiй i пiдприємств.

Хоча система НТІ, як бачимо, досить велика, вона ще досить далека вiд завершення: у неї дивним образом не ввiйшли головнi бiблiотеки країни Росiйська державна (навiть своїм пiдроздiлом "Інформкультура") i Росiйська нацiональна. Забуто можливостi унiверсальних наукових бiблiотек, бiльшостi архiвiв, усiх музеїв, картинних галерей, виставочних центрiв.

Разом з тим Закон про бiблiотечну справу пропонує бiблiотекам взаємодiяти з органами науково-технiчної iнформацiї, архiвами, iншими пiдприємствами, установами, органiзацiями, якi мають iнформацiйнi банки даних рiзних рiвнiв (стаття 21). Інший Федеральний закон - "Про iнформацiї, iнформатизацiю й захист iнформацiї" - включив бiблiотечнi фонди й инфо-продукты бiблiотек до складу державних загальнодоступних инфоресурсов i поклав на бiблiотеки вiдповiдальнiсть за повноту задоволення суспiльного попиту на iнформацiю iз всiх галузей знання й сферам дiяльностi.

Робота в областi НТІ фiнансується державою - що правильно, оскiльки система державна. Видача iнформацiї в цьому випадку повинна б здiйснюватися безоплатно, коли за це вже заплачено, однак Положення передбачає повторне вiдшкодування, тепер уже самими споживачами, витрат на створення iнформацiйної продукцiї й надання послуг.

Наявним прикладом роботи системи НТІ в Українi є видання реферативних документiв. Найпоширенiшим видом iнформацiйного документа є реферативний журнал (РЖ).

з певної галузi, проблеми, теми. Кожний номер РЖ становить єднiсть iнформацiйного повiдомлення — певної сукупностi рефератiв (бiблiографiчних записiв) i довiдкового апарату. Вiн надiлений предметним, авторським та iншими вказiвками (наприклад, РЖ «Інформатика»).

Основне призначення реферативного журналу — iнформування вчених i фахiвцiв про поточнi документи (видання) для ретроспективного пошуку вiдповiдних наукових документiв, а також щоб уникнути негативних наслiдкiв розсiювання документiв з однiєї i тiєї самої тематики в журналах рiзних профiлiв, для надання допомоги в подоланнi мовних бар'єрiв. Крiм того, РЖ дає змогу вченим i фахiвцям без великих витрат часу стежити за досягненнями в сумiжних сферах наукової i практичної дiяльностi i використовувати їх у своїй галузi, а також бути засобом побiчної оцiнки наукової якостi первинних документiв (у формi рефератiв вiдображають лише документи, що мають значний iнтерес) [27].

опису i анотацiї, реферат повинен розкрити фактографiчний змiст первинного документа, щоб без звернення до нього можна було визначити необхiднiсть його використання, особливостi iнформацiї, яка є в документi, а також безпосередньо використовувать саму цiнну iнформацiї. На вiдмiну вiд анотацiї реферат розкриває результати, висновки, область їх використання, що забезпечує вiдображення лише найбiльш головної частини змiсту текстiв первинних документiв, в залежностi вiд характеристик РЖ.

Особливiсть його в тому, що вiн вiдображає опублiкованi документи, вiтчизнянi i закордоннi.

В Українi реферативнi журнали видають Книжкова палата України, Нацiональна бiблiотека України iм. В.І. Вернадського, Український iнститут науково-технiчної та економiчної iнформацiї, iншi мiжгалузевi й галузевi центри [10].

Наприклад, український реферативний журнал (УРЖ) "Джерело" — перiодичне iнформацiйне видання, призначене для оперативного вiдображення змiсту друкованих в Українi наукових видань з природничих, технiчних, суспiльних i гуманiтарних дисциплiн. УРЖ виходить у 3 серiях:

Сер. 2. — Технiка. Промисловiсть. Сiльське господарство.

Сер. 3. — Суспiльнi та гуманiтарнi науки. Мистецтво.

Усi три серiї УРЖ "Джерело" виходять з перiодичнiстю один раз у два мiсяцi (шiсть разiв у рiк). З останнiм номером кожний передплатник одержує компакт-диск iз записом iнформацiї, акумульованої журналом за рiк.

"Джерело" реферують монографiї, збiрники наукових праць, матерiали конференцiй, посiбники для вузiв, серiальнi (перiодичнi та продовжуванi) видання, автореферати дисертацiй, препринти. Джерелом iнформацiї для пiдготовки УРЖ є обов'язковий примiрник творiв друку України, що надходить до Нацiональної бiблiотеки України iм. В.І. Вернадського (НБУ).

Також реферативнi журнали видаються в мережi Інтернет, прикладом є журнал «Екологiя».

Матерiали для реферативного журналу готують за єдиною методикою з використанням Рубрикатора НБУ i розмiщують у систематичному порядку згiдно з основними дiленнями Рубрикатора. Аналiз змiсту i систематизацiю творiв друку (документiв) здiйснюють фахiвцi вiддiлу систематизацiї НБУ. Допомiжний апарат УРЖ мiстить авторський покажчик та покажчик перiодичних видань.

випуску.

iм. В.І. Вернадського. Твори друку (документи) можна одержати безпосередньо в бiблiотецi, або замовити за допомогою мiжбiблiотечного абонемента (МБА). Скорочення в бiблiографiчних описах видань зроблено вiдповiдно до ДСТУ 3582-97 "Інформацiя та документацiя” [4].

"Джерело" представлене в мережi Internet:

— загальнодержавною реферативною базою даних "Українiка наукова"http://www.nbuv. gоv. uа (Web - сервер Нацiональної бiблiотеки України iм. В.І. Вернадського) та: http://iрri. kiеv. uа Web - сервер Інституту проблем реєстрацiї iнформацiї НАН України);

— електронною версiєю журналу hppt://t.kiev.ua/Djerelo/index.html (Web - сервер Інституту проблем реєстрацiї iнформацiї НАН України). База даних мiстить бiблiографiчнi описи документiв, реферати, iндекси Рубрикатора НБУ тощо. Пошук документiв можна здiйснювати за автором, назвою (чи за словами з назви) видання, назвою журналу, тематичними роздiлами, роком видання, а також за будь-яким термiном з тексту (крiм службових слiв). Результати пошуку можна записати у файл або ж роздрукувати у виглядi тексту.

Ще одним прикладом реферативного видання є журнал «Агропромисловий комплекс».

реєстрацiю КВ 3796 вiд 29. 04. 1999 р. Передплатний iндекс 99626 з другого пiврiччя 2008 року. Перiодичнiсть видання — 4 рази за рiк. Кожний номер часопису мiстить до 420 рефератiв (≈ 20 ум. друк. аркушiв). Видання покликане iнформувати вчених-фахiвцiв та iнформатикiв галузi про основнi розробки вiтчизняної аграрної науки i технологiї сучасного виробництва з метою своєчасного, найповнiшого застосування iнновацiй на практицi, слугувати засобом здiйснення цiльового пошуку науково-технiчної iнформацiї, мiждержавного обмiну iнформативними масивами.

- оперативне ознайомлення широкого загалу науковцiв i практикiв з новими публiкацiями у сферi аграрної науки i технiки;

- цiльовий пошук необхiдної iнформацiї з усiх галузей АПК;

- сприяння iнтеграцiї наук; мiжгалузевий та мiждержавний обмiн iнформацiєю;

Пiдготовка видання РЖ “Агропромисловий комплекс України” передбачає тематичне структурування, планування номерiв, пiдбiр першоджерел, їхнє попереднє опрацювання, бiблiографiчний опис, формалiзацiю тексту рефератiв згiдно з положеннями дiючих стандартiв i вiдомчих рекомендацiй Книжкової палати i Нацiональної бiблiотеки iм. В.І. Вернадського.

РЖ мiстить реферати монографiй, найґрунтовнiших статей наукових журналiв, збiрникiв наукових праць, матерiалiв конференцiй i має необхiдний довiдково-пошуковий апарат, який складається з алфавiтно-предметного покажчика, авторського покажчика, покажчика використаних перiодичних i продовжуваних видань. В кiнцi РЖ розмiщено перелiк виданих ДНСГБ УААН бiблiографiчних i iсторико-бiблiографiчних покажчикiв праць вiдомих вiтчизняних учених-аграрiїв.

- iсторiя аграрної науки;

- економiка сiльського господарства, органiзацiя та управлiння сiльськогосподарським виробництвом;

- сiльськогосподарськi машини, знаряддя та iнструменти;

- ґрунтознавство;

- агротехнiка;

- сiльськогосподарська мелiорацiя;

- охорона природи, сталий розвиток, сiльськогосподарська екологiя;

- рослинництво;

- тваринництво;

- бджiльництво;

- шовкiвництво;

- рибне господарство;

- харчова i переробна промисловiсть, продукти твариннитва;

- лiсове господарство.

До складу редколегiї РЖ входять вiдомi вченi в галузi АПК, що дає змогу об’єктивно оцiнювати рiвень реферованих публiкацiй. На сьогоднi реферативний журнал ДНСГБ УААН — єдине iнформацiйне видання, що вiдображає динамiчний розвиток агропромислового комплексу України. Читач має можливiсть передплачувати, замовляти РЖ у друкованiй формi, електронною поштою повний випуск або його частину, а також бiблiографiчнi описи без рефератiв.

Рiзновидом реферативного документа є експрес-iнформацiя. Експрес-iнформацiя — це оперативний документ, який висвiтлює найважливiшi вiтчизнянi i зарубiжнi досягнення у формi розширених статей, описiв винаходiв, скорочених перекладiв i т. iн. Це може бути розширений реферат якого-не-будь виданого за досить короткий термiн найцiннiшого первинного документа, що потребує оперативного оповiщення. За хронологiчними ознаками експрес-iнформацiя – це неперiодичне видання. Його цiльове призначення – iнформування про найбiльш актуальних зарубiжних опублiкованих i вiтчизняних неопублiкованих документах, якi вимагають оперативного оповiщення [29].

Інформацiйний листок — це реферативний документ вiдомостей про передовий досвiд або науково-технiчнi досягнення. Найсуттєвiше значення має рiвень iнформативностi реферативного документа, тобто кiлькiсть та якiсть iнформацiї, яку отримує з реферату споживач [27].

Експрес-iнформацiя i iнформацiйний листок частiше випускаються без довiдникового апарату. Автореферати дисертацiй супроводжуються списком опублiкованих автором робiт по темi [28].

2. 2 Аналiтичнi центри в Українi i за кордоном

Аналiтичнi (чи «мозковi») центри (англ. think tanks) — недержавнi науково-дослiдницькi органiзацiї, якi, як правило, зосереджують свої зусилля в галузi гуманiтарних наук — полiтики, економiки, соцiологiї, права тощо [43].

«Мозковi центри» реалiзують оригiнальнi дослiдження та освiтнi програми, спрямованi на навчання та здiйснення впливу на полiтикiв i осiб, якi формують громадську думку з широкого кола економiчних, соцiальних, полiтичних, екологiчних питань та проблем безпеки. Крiм того, вони виступають iнструментом суспiльного контролю, а вiдтак, визначають цiлi та цiнностi суспiльства.

Найбiльшого розвитку «мозковi центри» набули в захiдному свiтi i, по сутi, є однiєю з ознак захiдної демократiї.

За домiнантними цiльовими галузями дiяльностi «мозковi центри» можна подiлити на [43]:

- дослiдницько-видавничi;

- лоббiстськi;

- правозахиснi;

- культурологiчнi;

- цiльовi.

- свiтовi (наприклад, так званий «Римський клуб», National Endowment for Democracy в США);

- загальнодержавнi;

- регiональнi.

За полiтичними орiєнтацiями:

- полiтично заангажованi (це Think Tanks при полiтичних партiях i рухах);

- полiтично незалежнi.

На думку Дж. Стеварда, колишнього посла США в Молдовi, а нинi заступника директора Інституту мiжнародної економiки у Вашингтонi (теж Think Tanks), успiшнi аналiтичнi центри повиннi об'єднати iнтелектуальну досконалiсть з практичною досконалiстю. Враховуючи їх вплив на суспiльно-полiтичнi, економiчнi та iн. процеси, Think Tanks зачисляють до «п'ятої влади» (пiсля законодавчої, виконавчої, судової та ЗМІ).

Tanks виступає Київ — 38 (67) центрiв. Далi йде Львiв — 14 (32), Донецьк — 8 (28), Харкiв — 10 (23), Закарпаття (15), Волинь, Днiпропетровськ, Тернопiль, Хмельницький, Чернiвцi — по 14 на 2005 р., Луганськ, Полтава, Івано-Францiвськ, Крим, Вiнниця, Херсон, Запорiжжя, Чернiгiв — по 13-10 центри на 2005 р. Понад два десятки Think Tanks утворено при вузах України, зокрема, Днiпропетровському, Київському, Львiвському, Таврiйському, Тернопiльському та Чернiвецькому нацiональних унiверситетах, УАДУ при Президентовi України, Харкiвськiй нацiональнiй юридичнiй академiї та iн. Крiм того, в Українi дiють аналiтичнi центри окремих олiгархiв, бiзнесових структур, полiтичних партiй. До найбiльш авторитетних неурядових аналiтичних структур України можна вiднести: Український центр економiчних i полiтичних дослiджень iм. О. Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманiтарних технологiй (АГТ), Асоцiацiю молодих українських полiтологiв i полiтикiв (АМУПП), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут полiтики (ІП), Академiю економiчних наук України, Український культурологiчний центр (УКЦентр) та аналiтично-iнформацiйний журнал "Схiд" (Донецьк), Культурологiчний часопис «Ї», Київський центр iнституту Схiд-Захiд (КЦІСЗ), Мiжнародний центр перспективних дослiджень (МЦПД), Український незалежний центр полiтичних дослiджень (УНЦПД); Центр європейських та мiжнародних дослiджень (ЦЄМД), Центр миру, конверсiї та зовнiшньої полiтики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформацiї суспiльства (ІТС), Агентство Стратегiчних Дослiджень (http://sd.net.ua). Потенцiйно потужними органiзацiями є Інститут Євро-Атлантичного Спiвробiтництва (ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграцiї (ІЄІ), Товариство зовнiшньої полiтики України (ТЗПУ), Центр стратегiчних дослiджень (ЦСД). Фiнансування просунутих українських Think tanks, як i в Польщi та Чехiї в основному зовнiшнє. Наведемо деякi приклади окремих українських «мозкових центрiв», якi зараз успiшно працюють [43].

Здiйснює аналiтичнi дослiдження економiки України, прогнози розвитку та оцiнку можливих ризикiв. На основi опитування 300 промислових пiдприємств України проводить щоквартальний монiторинг української економiки на мiкрорiвнi. Фiнансування в основному мiжнародне. Рiчний бюджет — 1,2 млн. дол. В центрi на постiйнiй основi працює 45 професiйних працiвникiв. E-mail: office@icps.kiev.ua

Український центр економiчних i полiтичних дослiджень iм. О. Разумкова — неприбуткова громадська органiзацiя. Здiйснює дослiдження в таких сферах: внутрiшня полiтика; соцiально-економiчний розвиток України; енергетика; державне управлiння; мiжнародна економiка; зовнiшня полiтика; нацiональна безпека i оборона; вiйськове будiвництво; мiжнародна i регiональна безпека; миротворча дiяльнiсть. УЦЕПД об'єднав експертiв у галузях iсторiї, полiтологiї, фiлософiї, соцiологiї, права, мiжнародних вiдносин, економiки, енергетики та воєнної безпеки. В Центрi на постiйнiй основi працюють 24 чол. Експерти УЦЕПД отримали фахову пiдготовку у вiтчизняних та iноземних унiверситетах, мають вченi ступенi i звання, досвiд роботи в органах державної влади. Для проведення дослiджень Центр залучає широке коло висококвалiфiкованих експертiв на контрактнiй основi. Цiлi УЦЕПД: розробка моделей соцiально-економiчного розвитку України та механiзмiв їх реалiзацiї; сприяння конструктивнiй взаємодiї гiлок влади; розбудова ефективної, економiчно необтяжливої Воєнної органiзацiї держави; пiдвищення ефективностi взаємодiї держави i суспiльства, обґрунтованостi державних рiшень, результативностi власної участi в процесi їх прийняття; налагодження плiдної спiвпрацi з мiжнародними аналiтичними центрами, проведення спiльних дослiджень з актуальних проблем. УЦЕПД забезпечує високу якiсть аналiтичної продукцiї. Це одна з найдосвiдченiших NGO в Українi, яка виконує: дослiдницької роботи в провiдних наукових установах держави; практичної роботи в органах державної влади: Адмiнiстрацiї Президента, Кабiнетi Мiнiстрiв, Апаратi Ради нацiональної безпеки i оборони, Мiнiстерствi оборони та Генеральному штабi Збройних Сил України; бере участiь в пiдготовцi та проведеннi виборчих кампанiй; участь в розробцi законодавчих i нормативних документiв: Конституцiйного договору, Концепцiї (основ державної полiтики) нацiональної безпеки України, Стратегiї забезпечення економiчної безпеки України, Закону України «Про Раду нацiональної безпеки i оборони України», нормативних актiв, державних i галузевих програм; розробцi аналiтичних матерiалiв з актуальних проблем нацiональної безпеки; здiйснює пiдготовку аналiтичних доповiдей Президентовi України, Прем'єр-мiнiстровi; України, Секретаревi Ради нацiональної безпеки i оборони України; надання консультацiй парламентським комiтетам, Уряду України. Чiльнi функцiонери Центру поповнюють ряди мiнiстрiв України (2005 р.). E-mail: info@uceps.com.ua [43]

Інститут демократiї iм. Пилипа Орлика утворений в 1993 р. Основнi напрямки дiяльностi охоплюють широкий спектр проблем: дослiдження державного самоуправлiння та мiсцевого самоврядування, громадянського суспiльства, нацiональної безпеки, прав людини та нацiональних меншин, охорони довкiлля. Джерела фiнансування — в основному мiжнародне. Має близько 20 постiйних професiйних працiвникiв та 30 асоцiйованих.

E-мail: orlyk@orlyk.gluk.apc.org

Інститут трансформацiї суспiльства (iнститут О. Соскiна) засновано в 1994 р. Провадить дослiдження в галузi економiчних реформ, полiтичної трансформацiї суспiльства, соцiологiї, державного управлiння i нацiональної безпеки, геополiтики. Видає журнал «Економiчний часопис». Джерела фiнансування внутрiшньоукраїнськi та мiжнароднi. Має 10 професiйних працiвникiв та 50 сумiсникiв. E-mail: ososkin@i.kiev.ua

Центр iнновацiй та розвитку заснований у 1996 р. Напрямки дiяльностi — розвиток «третього сектору» в Українi. Видає свiй журнал. Рiчний бюджет — 25 тис. дол. Має 6 постiйних працiвникiв та 20 iнших.

E-mail: idc@iopa.freenet.kiev.ua

"Генеза" у Львовi (E-mail: geneza@geneza.lviv.ua), Український культурологiчний центр у Донецьку (E-mail: ukcdb@uvika.dn.ua), Кримський центр незалежних полiтичних дослiдникiв та журналiстiв (E-mail: prtl@kcnpdj.crimea.ua).

Інтелектуальний продукт вiтчизняних аналiтичних центрiв, як правило, вiдрiзняється високим науковим рiвнем, що пояснюється значною часткою професiйних науковцiв в їх штатi. Інколи якiсть цього продукту навiть вища, нiж це можуть забезпечити iноземнi Think tanks, що цiлком обумовлено фаховим рiвнем вiтчизняних спецiалiстiв [43].

фiнансування близько 1,5 млрд дол. щорiчно. При унiверситетах працює майже 600 Think Tanks. Ще 600 є незалежними громадськими органiзацiями. Бiльшiсть найвпливовiших Think Tanks працюють у Вашингтонi. Засновниками i опiкунами аналiтичних центрiв є вiдомi полiтики, скажiмо, Інституту за пiдтримку демократiї (National Endowment for Democracy), заснованого у 1983 р., — З. Бзежинський, М. Олбрайт. Найвпливовiшими аналiтичними центрами США є The Heritage Foundation («Спадщина»), Центр мiжнародних приватних пiдприємств (Center for International Private Enterprise), Інститут Брукiнґс: Нацiональний iнститут передових дослiджень, Інститут мiжнародної економiки (Institute for International Economics), САТО-Institute, Інститут мiста (The Urban Institute), Центр мiжнародного приватного пiдприємництва (Center for International Private Enterprise (CIPE), Центр фундацiй (The Foundation Center), Рада фундацiй (Council of Foudations). Зважаючи на ту унiально важливу роль, яку вiдiграють цi Think tanks США, зупинемося на них докладнiше.

Одним з найвпливовiших аналiтичних центрiв США є The Heritage Foundation («Спадщина»). Це стратегiчний дослiдницький iнститут, що займається широким спектром питань громадської полiтики. Зокрема Heritage Foundation розробив моделi пенсiйної системи, модель американської економiки, модель родини. Ідея iнституту — побудувати статистичну модель суспiльства i забезпечити доступ до неї широкої громадськостi. Фундацiя видає ряд аналiтичних дослiджень, з найбiльш вiдомих — щорiчний «Index of Economic Freedom», «Мандат на лiдерство» (рекомендацiйнi матерiали для кандидатiв у президенти США). Фундацiя має бiля 200 працiвникiв, 35-40 дослiдникiв, з яких 15-20 PhD. Бюджет органiзацiї — близько 30 млн. дол. рiчно. Органiзацiя має унiкальну систему фiнансування, яка включає до 200 тис. спонсорiв, грошi вiд яких (суми 20-40 дол.) залучаються шляхом прямого листування. Бiля 3000 жертводавцiв офiрують на потреби фундацiї по 1000 дол., а члени «Президенського клубу» — понад 1000 дол. Донорам надається прiоритет у висвiтленнi питань, якi їх цiкавлять. Органiзацiя має 5 серверiв в мережi Інтернету (http://www.heritage.org).

Центр мiжнародних приватних пiдприємств (Center for International Private Enterprise) провадить та розповсюджує дослiдження з реформування ринку та розвитку демократiї. Приймає участь у фiнансування бiльш нiж 90 новостворених проектiв розвитку ринку. Прiоритетними галузями дослiджень в країнах пострадянського простору можуть бути «молодь i бiзнес», «старопромисловi регiони», «корупцiя i шляхи її подолання» тощо (sedeane@cipe.org).

Інститут Брукiнгс: Нацiональний iнститут передових дослiджень. Поєднує академiчнi та громадськi стратегiї. Веде дослiдження в галузi економiки, полiтики, законодавчої сфери та «третього сектору». Видає журнал накладом 12000 примiрникiв. Вiдстежує ситуацiю i розвиток Think Tanks у свiтi.

Інститут мiжнародної економiки (Institute for International Economics) — приватний некомерцiйний незалежний дослiдний iнститут, створений для вивчення мiжнародної економiчної полiтики. Займається економiчним аналiзом, проблемою глобалiзацiї, перспективним прогнозуванням. Вiдома робота iнституту «Запобiгання апокалiпсису (двi Кореї)» Рiчний бюджет iнституту — 6 млн. дол.

Стоїть на жорстких позицiях по вiдношенню до МВФ, USAID та iн. органiзацiй, якi опiкуються трансформацiйними процесами в країнах пострадянського простору. Позицiя САТО — менше опiкати «новi демократiї» на теренах колишнього СРСР. Партнери САТО в Українi — The Ukrainian Ctnter for Independent Political Research (1991).

RAND Corporation ("Research ANd Development") - американський аналiтичний центр, дослiджує головним чином проблеми дотичнi до Збройних Сил США. Заснований 14 травня 1948 року в Санта Монiка (Калiфорнiя).

Інститут мiста (The Urban Institute) — засновано у 1968 р. Некомерцiйна органiзацiя, яка зосереджує увагу на проблемах суспiльства, зокрема, проблемi житловлаштування, демографiї, експертному обслуговуваннi. В iнститутi працює 400 працiвникiв. Рiчний бюджет органiзацiї — 70 млн. дол. Дуже цiкавим явищем Think tanks-простору в США є наявнiсть окремих НДО, якi не будучи «чистими мозковими центрами» виконують допомiжнi консультативнi та комунiкативнi функцiї, зокрема для грантодавцiв i мiж грантодавцями, а також вивчають НДО-простiр i розробляють питання створення грантiв. Очевидно, що наявнiсть цих органiзацiй говорить про розвиненiсть громадянського суспiльства як такого. До згаданих органiзацiй належать Центр фундацiй i Рада фундацiй [43].

Центр фундацiй (The Foudation Center) має мiсiю збору, органiзацiї, аналiзу та розповсюдження iнформацiї про фундацiї, корпоративне надання грантiв. Розробляє питання створення грантiв та розробки пропозицiй.

Рада фундацiй (Council of Foudations) — об'єднує близько 2000 органiзацiй-грантодавцiв у всьому свiтi. Головна дiяльнiсть пов'язана з рiзноманiтною iнформацiєю для давачiв грантiв. Приклад дiяльностi — проект «Крила» (всесвiтня iнiцiатива для пiдтримки творцiв грантiв). РФ — не є аналiтичним центром, але члени РФ фiнансово пiдтримують АЦ. Аналогом Ради фундацiй в Європi є Європейський центр фундацiй.

Ще одним цiкавим, як на мiй погляд явищем, є наявнiсть цiльових Think tanks, якi розповсюджують у США, зокрема цiльовим чином — в урядових структурах, в Конгресi, серед мас-медiа тощо аналiтичну iнформацiю про Україну. Це, зокрема, Нацiональна iнформацiйна служба України та фундацiя Україна-США.

Українська нацiональна iнформацiйна служба (Ukrainian National information service — UNIS) — недержавна некомерцiйна органiзацiя, заснована в США, метою якої є збiр iнформацiї, проведення дослiджень та розповсюдження iнформацiї про Україну в США. Приклад дiяльностi — органiзацiя i проведення у 2000 р. конференцiї «Прагнення України до зрiлої державностi» (80 доповiдей).

Фундацiя Україна-США (US-Ukraine Foundation) — недержавна некомерцiйна органiзацiя, заснована в 1991 роцi з метою сприяння розвитку демократiї, стимулювання реформуванню вiльного ринку та змiцненню прав людини в Українi. Має 12 штатних працiвникiв у Вашингтонi i 30 — в Києвi. Фундацiя виходить з розумiння України як ключової ланки стабiльностi в регiонi Схiдної Європи. Програми US-Ukraine Foundation: заснування i пiдтримка Інституту iм. П. Орлика (Київ), розвиток в Українi НДО (програма партнерства громад). Планує пiдтримку кредитних спiлок в Українi.

Think tanks Сполучених Штатiв Америки слiд вважати орiєнтиром для iнших демократiй. Не скидаючи з шальок терезiв вагу нацiональних особливостей, якi присутнi в будь-якому суспiльствi, зауважимо, що структура, алгоритми фандрейзингу, полiтична, економiчна, антикорупцiйна, правозахисна роль, лобiстська, аналiтична, дослiдницька, iнформацiйна та iн. функцiї Think tanks США, їх мiсце i роль, яку вони виконують у суспiльствi, є орiєнтиром i для українських, порiвняно молодих «мозкових центрiв», якi тiльки розпочинають свiй шлях.

Аналiтичнi центри Чехiї. У Чеськiй Республiцi можна видiлити 12 найкрупнiших аналiтичних центри: Громадянський iнститут, клуб “Медiато”, Фонд "Патрiє", Центр пiдтримки демократiї та вiльного пiдприємництва – зосереджуються на питаннях демократизацiї суспiльства та економiчного розвитку; Інститут економiки АН Чеської Республiки, Лiберальний iнститут, Центр економiчних дослiджень i пiслявузiвської освiти при Карловому унiверситетi, Центр лiберальних дослiджень, Чеський iнститут прикладної економiки – на питаннях економiчного розвитку, Інститут природоохоронної полiтики та Центр природоохоронних дослiджень – розробляють екологiчнi проблеми, а Інститут мiжнародних вiдносин (Чехiя) – проблеми безпеки. Всi Think tanks знаходяться в Празi, i тiльки Центр природоохоронних дослiджень – в Децiнi.

Аналiтичнi центри Польщi. У цiй країнi працює близько 10 вiдомих у свiтi недержавних «мозкових центрiв». Це — Інститут дослiджень основ демократiї, Інститут польської полiтики, Інститут приватного пiдприємництва i демократiї, Мiжнародний центр розвитку демократiї, Фонд пiдтримки мiсцевої демократiї, Гданський iнститут ринкової економiки, Дослiдницький центр iм. Адама Смiта, Фонд CASE — Центр соцiальних та економiчних дослiджень, Інститут сталого розвитку та iн. Всi цi органiзацiї окрiм Гданського iнституту розташованi у Варшавi.

Інститут дослiджень основ демократiї засновано в 1995 р. Сфера дослiджень: полiтичнi партiї в нових демократичних державах, ставлення до демократiї та ринкової економiки, родиннi цiнностi та структура сiм'ї. Інститут є приватною некомерцiйною органiзацiєю, яка ставить собi за мету вивчення фiлософських, iсторичних, соцiальних, полiтичних i культурних передумов виникнення i функцiонування демократичних систем у сучасному суспiльствi. Джерела фiнансування — внутрiшнi (польськi) i мiжнароднi. Рiчний бюджет — бл. 4-6 тис. дол. Інститут має 13 працiвникiв, в тому числi 4 — постiйних. Тел. (48-22)643-68-73.

Інститут польської полiтики — незалежна некомерцiйна установа, заснована у 1992 р, метою якої є публiкацiї про розбудову демократiї, зокрема з тематики сучасної iсторiї та нацiональних конфлiктiв в Українi, Бiлорусiї, Росiї, Румунiї, Естонiї, а також з питань економiки та соцiального захисту в Польщi, самоврядування в Польщi та Нiмеччинi. Джерела фiнансування — гранти вiд фондiв. Постiйних спiвробiтникiв Інститут не має, асоцiйованих — 3 чол. E-mail: jkarp@polbox.com

Інститут приватного пiдприємництва i демократiї (1993) — незалежна фундацiя, яка дослiджує розвиток приватного сектора в Польщi. Інститут iнiцiює внесення поправок до iснуючого законодавства, розробляє стандарти економiчних вiдносин, бере участь в громадських обговореннях. Джерела фiнансування — внутрiшнi та зовнiшнi. Рiчний бюджет — 130 тис. дол. Інститут органiзує нацiональнi та мiжнароднi брифiнги, конференцiї длта семiнари для полiтикiв i журналiстiв. E-mail: iped@polbox.com

Мiжнародний центр розвитку демократiї (МЦРД) заснований у 1992 р спiльно Ягеллонським унiверситетом та Економiчною академiєю i працює в напрямках: європейськi та схiднi дослiдження, дослiдження питань безпеки, громадянське суспiльство. До складу Центру входить Інститут стратегiчних дослiджень. До Ради Директорiв входить, зокрема, Лєшек Бальцерович. Дослiдження стосуються ЄС, НАТО, питань громадянського суспiльства, ринкової економiки, конституцiї. При МЦРД створена Депозитна бiблiотека Ради Європи — вiддiл Європейської бiблiотеки. Фiнансування — внутрiшнє (польське) та мiжнародне (приблизно порiвну). Рiчний бюджет — 225 тис. дол. Центр має 55 спiвробiтникiв, у тому числi 10 — постiйних. E-mail: dyrekcja@Friko5.onet.pl

Фонд пiдтримки мiсцевої демократiї працює з 1989 р. Основнi напрямки дiяльностi — розвиток громадського самоврядування, пiдтримка мiсцевих органiв влади та мiсцевих адмiнiстрацiй, мiсцеве самоврядування. Фонд пiдтримує розвиток демократiї в країнах Схiдної Європи, зокрема в Українi, Бiлорусi, Литвi, Румунiї та країнах СНД. Фiнансування — внутрiшнє (польське) та мiжнародне (приблизно порiвну). У Фондi працює бл. 30 чол, з яких 23 — постiйнi професiйнi працiвники. E-mail: biuro@frdl.org.pl

Гданський iнститут ринкової економiки, який засновано у 1989 р — одна з провiдних польських дослiдницьких фундацiй в галузi економiки. Сприяє трансформацiї польської економiки в систему вiльного ринку. Фiнансування на 2/3 — внутрiшнє. Рiчний бюджет — бл. 1,5 млн. дол. Інститут має понад 120 спiвробiтникiв, переважна бiльшiсть яких — сумiсники. Інститут має фiлiї у Варшавi та Люблiнi, спiвпрацює з дослiджницькими установами Європи та Амеерики. Засновник Гданської банкiвської академiї. E-mail: ibngr@ibngr.edu.pl

Фонд CASE — Центр соцiальних та економiчних дослiджень працює з 1991 р. Основнi напрямки дiяльностi: державний бюджет та фiнанси, процес приватизацiї, банкiвська справа, економiчнi перетворення в посткомунiстичних країнах. Рiчний бюджет Фонду — бл. 1 млн. дол. Фонд активно друкує науковi розвiдки з питань трансформацiї економiки. Має бiля 90 спiвробiтникiв, головним чином сумiсникiв. E-mail: case@case.com.pl

3. 1 Інформацiйнi технологiї

Інформацiя є одним iз видiв ресурсiв, що використовуються людиною в трудовiй дiяльностi й побутi. Інформацiйний ресурс - особливий вид ресурсу, який ґрунтується на iдеях i знаннях, накопичених у результатi науково-технологiчної дiяльностi людей у певнiй предметнiй областi, у тому числi в економiцi, i поданий у формi, придатнiй для накопичення, реалiзацiї та вiдтворення.

Інформацiйний ресурс має низку характерних особливостей, зокрема, на вiдмiну вiд iнших, матерiальних, ресурсiв, вiн практично невичерпний; з розвитком суспiльства i зростанням використання знань, обсяги iнформацiйного ресурсу зростають.

З поняттям iнформацiйного ресурсу пов'язане поняття iнформацiйної технологiї.

-

Принципова вiдмiннiсть iнформацiйної технологiї вiд виробничої полягає в тому, що вона мiстить елементи творчого характеру, тобто людського фактора, який не пiдлягає регламентацiї та формалiзацiї.

Вирiшення економiчних i управлiнських завдань завжди пов'язане з виконанням дiй зi збирання необхiдної iнформацiї, опрацювання її за деякими алгоритмами i передавання у зручнiй формi особi, яка приймає рiшення.

Як вiдомо, є кiлька принципово важливих етапiв у розвитку засобiв обчислювальної технiки i, виходячи з цього, - органiзацiйних форм їх використання в установах i на пiдприємствах з метою оптимiзацiї управлiнського процесу [12].

Так, поява у другiй половинi 1960-х рокiв великих потужних ЕОМ на периферiї управлiнської дiяльностi окремих пiдприємств, фiрм, установ - в обчислювальних центрах або спецiалiзованих вiддiлах з машинного опрацювання iнформацiї - дозволила перенести акцент на обробку змiсту iнформацiї, а не її форми. Це було початком формування електронної, або комп'ютерної, технологiї. Цьому етапу розвитку обчислювальної технiки вiдповiдає така органiзацiйна форма її використання, як централiзована.

У той час iснувало перебiльшене уявлення про необмеженi можливостi електронної iнформацiйної технологiї, що часто супроводжувалося невиправданим нарощуванням технiчної потужностi автоматизованих систем управлiння (АСУ) на пiдприємствах i установах та використанням узагальнених моделей розрахункiв, якi були дуже вiддаленi вiд реальних потреб управлiнської дiяльностi [12].

Опрацювання iнформацiї, розташованої в рiзних мiсцях, комп'ютерами, з'єднаними в мережу є найефективнiшим використанням ресурсiв сукупностi комп'ютерiв, тому що кожний з них виконує чiтко окреслене завдання. Мережевi iнформацiйнi технологiї реалiзуються в локальних та глобальних обчислювальних мережах — ЛОМ та ГОМ.

Локальнi мережi з допомогою спiльного каналу зв'язку об'єднують декiлька - вiд двох до десяткiв чи навiть сотень - комп'ютерiв i надають їх користувачам неабиякi переваги в органiзацiї сумiсного опрацювання даних при вирiшеннi фахових завдань у межах певної установи. Тобто вони насамперед забезпечують зв'язок спiльноти фахiвцiв. Інше призначення мають глобальнi та регiональнi комп'ютернi мережi.

Найвiдомiша серед глобальних обчислювальних мереж - Internet iснує з 70-х рокiв XX ст. Це поширена в масштабах свiту глобальна мережа, що складається з великої кiлькостi комп'ютерних мереж рiзного рiвня i дозволяє пiдтримувати зв'язок мiж ними на базi спiльної мережевої технологiї (детально далi). Слово Internet походить з англiйської: Inter - префiкс «мiж» i Net— «комп'ютерна мережа», що можна перекласти як «мережа мереж» [26].

залежно вiд фахових та iнших ознак. Послугами Internet користується понад кiлька сотень мiльйонiв людей у свiтi, i їх кiлькiсть постiйно зростає.

Особливе мiсце серед iнформацiйних технологiй займає й мультимедiйна технологiя, яка обробляє та вiдтворює статичну графiку, або малюнки, анiмацiю, вiдеозображення, звук.

Останнiм часом, складаючи вториннi документи, щораз ширше використовують iнформацiйнi технологiї. Фактично бiльшiсть операцiй, якi пiдлягають формалiзацiї, можуть здiйснюватися за допомогою комп'ютерних i телекомунiкацiйних технологiй. До них можна зарахувати вiдбiр первинних документiв з електронних баз даних, складання бiблiографiчних описiв, анотацiй i рефератiв, вiдбiр бiльшостi вторинних документiв. Самi процеси створення вторинних документiв, здiйснюванi за допомогою ЕОМ, приводять до створення якiсно нових iнформацiйних продуктiв — баз даних. Однак комп'ютерна i телекомунiкацiйна технологiя є лише засобом наукової обробки документiв. Порiвняльна оцiнка, вiдбiр документiв, аналiтико-синтетична обробка їх за змiстовою ознакою — прерогатива референтiв-аналiтикiв, бiблiографiв, iнших iнформацiйних посередникiв-професiоналiв. Вони визначають тематичнi межi, цiльове i читацьке призначення та остаточний вiдбiр документiв [12].

На сучасному складному етапi розвитку нашого суспiльства Українi особливо необхiднi кадри, якi могли б глибоко осмислювати, аналiзувати процеси, що вiдбуваються i знаходити шляхи розв’язання кризових явищ. Адже аналiтичне мислення необхiдне не тiльки вченим, працiвникам освiти i культури, але i працiвникам всiх сфер суспiльного виробництва i управлiння.

На мою думку сьогоднi аналiтичне осмислення, поряд з iншими, особливо потребує соцiальна сфера життя суспiльства. А отже при документознавця чiльне мiсце повинно займати формування його аналiтичного мислення.

Розвиток аналiтичного мислення документознавця, на мою думку, являє собою певний алгоритм, складовими компонентами якого є [21]:

- формування у документознавця визначеного складу i структури соцiального знання в його специфiчнiй цiлiсностi в процесi навчання i самоосвiти;

- вироблення вмiння аналiзувати соцiальнi явища, розумiти їх сутнiсть давати їм об’єктивну оцiнку i робити адекватнi висновки з певного кола фактiв;

- розвиток бачення предмету своєї дiяльностi i осмислення сукупностi своїх безпосереднiх обов’язкiв;

- оволодiння методами практичного розв’язання соцiальних проблем, якi визначають методику конкретного виду роботи;

- вироблення здатностi прогнозувати можливi результати i наслiдки своєї iнформацiйної дiяльностi.

Розрiзняють iнформацiйну дiяльнiсть, яка є частиною розумової працi i включає операцiї iз сприйняття, переробки i видачi iнформацiї, що невiддiльна вiд розумової працi фахiвцiв науки i технiки, та iнформацiйне обслуговування (сервiс), котре є галуззю професiйної дiяльностi, основнi складовi якої — процеси створення, оформлення, збирання, аналiтико-синтетичної переробки, пошуку, поширення, зберiгання й органiзацiї використання iнформацiї. Цi процеси виконують професiонали — iнформацiйнi працiвники з метою пiдвищення ефективностi працi фахiвцiв рiзних галузей людської дiяльностi. Формування документних потокiв, масивiв, ресурсiв, фондiв, створення iнформацiйно-пошукових систем, пiдготовка рiзноманiтних бiблiографiчних покажчикiв, фактографiчних довiдок, написання рефератiв та оглядiв, редагування, рецензування i переклад текстiв тощо є рiзновидами iнформацiйної дiяльностi, що потребують знання основ аналiтико-синтетичної обробки документiв [26].

Суб'єктами професiйної iнформацiйної дiяльностi можуть виступати як окремi особи, так i спецiальнi iнформацiйнi установи. Фахiвцiв-професiоналiв, якi виконують на своєму робочому мiсцi iнформацiйну роботу для забезпечення iнформацiйних потреб держави, органiзацiї, фiрми, посадових осiб, називають iнформаторами, референтами-аналiтиками, менеджерами iнформацiйних служб, iнформацiйними посередниками тощо. Саме такий фахiвець має здiйснювати процеси пiдготовки та поширення документної iнформацiї. Вiн, як правило, не обмежується лише пошуком вiдомостей про потрiбний документ (чи документи), а й робить анотований, реферативний, оглядовий чи аналiтичний виклад змiсту документа або сукупностi документiв на запити споживачiв, готує рiзноманiтнi довiдки, створює аналiтичнi огляди з розвитку проблеми тощо. Фахiвець, котрий формує електроннi бази даних (БД), також має володiти основами реферування, вмiти вiдбирати ключовi слова, робити координатне iндексування, що розширює межi пошукового образу документа. Отже, референт-аналiтик має володiти навичками згортання документної iнформацiї, оцiнювання та узагальнення її, знати суть процесiв аналiтико-синтетичної обробки документiв, їхнє мiсце в iнформацiйнiй дiяльностi, характернi риси вторинних документiв, методику створення їх [34].

Споживачем iнформацiї можуть бути будь-яка людина або колектив, що потребує iнформацiї, вiдiбраної з масиву документних джерел i опрацьованої вiдповiдно до iнформацiйної потреби. Іншими словами, споживач потребує документної, тобто зафiксованої на матерiальному носiї, документографiчної iнформацiї, об'єктом якої є документ, його частина чи сукупнiсть документiв, що описують будь-який документ (документи); фактографiчної iнформацiї, що характеризує певний факт, подiю чи їхню сукупнiсть; концептографiчної iнформацiї, що характеризує певнi iдеї, думки, концепцiї, погляди, уявлення; бiблiографiчної iнформацiї, що мiстить вiдомостi про документ (про його частину чи документний потiк, документний масив, ресурс, фонд). Таку iнформацiю створюють для iнформування споживача про iснування документа, його внутрiшнi (змiстовi) та зовнiшнi (формальнi) ознаки i властивостi, для орiєнтування в документному потоцi, масивi, ресурсi, фондi. Цю iнформацiю може бути подано в будь-якiй формi (уснiй, рукописнiй, друкованiй, електроннiй тощо) як каталоги i картотеки, бiблiографiчнi посiбники, огляди i дайджести, а також як частини iнших документiв i т. д. Отже, йдеться про iнформацiю, яка є результатом наукової обробки первинних документiв i має риси iнформацiйно-аналiтичного дослiдження. До сфери наукової обробки документiв входить систематичне визначення кола питань, що виникають у процесi базової (професiйної) дiяльностi споживача. Завданням референтiв-аналiтикiв є виявлення, вiдбiр, аналiтико-синтетична обробка документної iнформацiї та пiдготовка на цiй основi iнформацiйних документiв. Основна вiдмiннiсть процесу наукової обробки документiв полягає в тому, що її результат — не просто аналiз i згортання первинної iнформацiї, а перетворення її на iнформацiйний засiб базової дiяльностi споживача iнформацiї [34].

Обов'язковими складовими наукової обробки документiв є аналiтичний вiдбiр та критична оцiнка документної iнформацiї вiдповiдно до потреб споживача, органiзацiя її у формi завершеного вторинного документа, а в разi необхiдностi — його анотування, iндексування (визначення iндексiв УДК i ББК). Наукова обробка документiв як один з основних видiв iнформацiйної дiяльностi потребує значних iнтелектуальних зусиль i належить до розряду наукової дiяльностi. Значення наукової обробки документiв настiльки значне, що вона є одним з основних критерiїв оцiнювання рiвня наукової зрiлостi здобувачiв наукового ступеня доктора i кандидата наук, дiяльностi науково-дослiдних iнститутiв, одним iз основних засобiв ухвалення науково виважених управлiнських рiшень i т. iн. Визначальною умовою якостi наукової обробки документiв є досягнення вiдповiдностi змiсту вихiдних документiв iнформацiйнiй потребi споживача. При цьому застосовують методи iнформацiйного аналiзу i синтезу, загальну i спецiальну методику пiдготовки й оформлення iнформацiйних документiв. Референт-аналiтик має володiти не лише знаннями, вмiннями i навичками в галузi аналiтико-синтетичної обробки документiв, загальною i спецiальною методикою створення iнформацiйних документiв, а й орiєнтуватися в проблемах базової дiяльностi споживача iнформацiї [26].

Висновки

На сучасному етапi доступ до iнформацiї абсолютно вiдкритий. За допомогою мережi Інтернет можна знайти будь-яку iнформацiю на рiзну тематику. Також важливе мiсце в отриманнi людиною iнформацiї посiдають видання. Вони бувають рiзнi i за напрямком, i за читацькою аудиторiєю. Сучаснi технологiї дозволяють видавати видання не тiльки на паперових носiях, а й у всесвiтнiй мережi Інтернет.

У ходi опрацювання рiзної наукової лiтератури зясувалось, що найдосконалiшим видом вторинних документiв, якi повно i квалiфiковано висвiтлюють не окремi першоджерела, а конкретну тему в згорнутому й узагальненому виглядi, є аналiтичнi документи. Вони мiстять узагальнену iнформацiю, отриману в результатi всебiчного, глибокого i критичного аналiзу первинних документiв, аргументовану оцiнку стану i тенденцiй розвитку проблеми, що розглядається.

досьє, прес-релiз тощо, розумiємо, що структура цих документiв має багато спiльного, однак є i певнi особливостi кожного виду.

Давши характеристику нацiональнiй системi науково-технiчної iнформацiї приходимо до висновку, що до неї входять документнi системи, що базуються на рiзних видах документiв. Інфоцентри на вiдмiну вiд iнших документних систем орiєнтуються на актуальну, можна сказати сьогочасну тематику, хронологiчна глибина їхнiх вiдомостей досить мала. У погонi за все новими й новими вiдомостями вони випустять iз уваги старе мудре висловлення про те, що все нове - це добре забуте старе. Інфоцентри розглядають iнформацiю як товар, i цим радикально вiдрiзняються вiд бiблiотек, що бачать у нiй культурну цiннiсть. Пiдхiд же iнфоцентрiв визначає постановку роботи в них як у пiдприємство з виробництва й продажу продукцiї: їхнi послуги платнi, у них процвiтає ринковий пiдхiд до надання iнформацiї, їм властивi оперативнiсть i супероперативнiсть на базi новiтнiх технологiй, у них стрiмко розширюється приватний сектор.

Дослiдивши основнi аналiтичнi центри України та закордонних установ визначили, що основним завданням для них є реалiзацiя оригiнальних дослiджень та освiтнiх програм, спрямованих на навчання та здiйснення впливу на полiтикiв i осiб, якi формують громадську думку з широкого кола економiчних, соцiальних, полiтичних, екологiчних питань та проблем безпеки. Крiм того, вони виступають iнструментом суспiльного контролю, а вiдтак, визначають цiлi та цiнностi суспiльства. До найбiльш авторитетних неурядових аналiтичних структур України можна вiднести: Український центр економiчних i полiтичних дослiджень iм. О. Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманiтарних технологiй (АГТ), Асоцiацiю молодих українських полiтологiв i полiтикiв (АМУПП), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут полiтики (ІП), Академiю економiчних наук України, Український культурологiчний центр (УКЦентр) та аналiтично-iнформацiйний журнал "Схiд" (Донецьк) та iн. Найвпливовiшими аналiтичними центрами США є The Heritage Foundation («Спадщина»), Центр мiжнародних приватних пiдприємств (Center for International Private Enterprise). А наприклад, У Чеськiй Республiцi можна видiлити 12 найкрупнiших аналiтичних центри: Громадянський iнститут, клуб “Медiато”, Фонд "Патрiє" тощо.

Фактично бiльшiсть операцiй, якi пiдлягають формалiзацiї, можуть здiйснюватися за допомогою комп'ютерних i телекомунiкацiйних технологiй

Охарактеризувавши проблему використання iнформацiї в Українi стає зрозумiлим, що у наш час Українi особливо необхiднi кадри, якi могли б глибоко осмислювати, аналiзувати процеси, що вiдбуваються i знаходити шляхи розв’язання кризових явищ. Адже аналiтичне мислення необхiдне не тiльки вченим, працiвникам освiти i культури, але i працiвникам всiх сфер суспiльного виробництва i управлiння.

На мою думку сьогоднi аналiтичне осмислення, поряд з iншими, особливо потребує соцiальна сфера життя суспiльства.

Список використаної лiтератури

1. ДСТУ 3017–95. Видання. Основнi види. Термiни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1995. – 47с.

4. ДСТУ 2394-94. Інформацiя та документацiя. Комплектування фонду, бiблiографiчний опис, аналiз документiв. Термiни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994. – 89с.

6. ДСТУ 2628-94. Системи оброблення iнформацiї. Оброблення тексту. Термiни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994. – 35с.

7. Про бiблiотеки i бiблiотечну справу: закон України // Бiблiотечний вiсник. – 1995. - №2. – С. 1-5.

8. Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi: закон України // Голос України. – 1992. – 8 грудня. – С. 7

10. Про науково-технiчну iнформацiю: закон України // Голос України. – 1993. – 23 липня. – С. 6.

11. Амлинский Л. З. Взаимодействие органов НТИ и специальных библиотек в информационном обеспечении целевых комплексных программ. – К.: Знание, 1984. – 127 c.

12. Асєєв Г. Г. Інформацiйнi технологiї в документознавствi [Текст]: навч. Посiб. / Г. Г. Асєєв, В. Н. Шейко. – Харкiв: ХДІК, 1997. – 290 с. - ISBN 5 – 89076 – 009 – 6.

13. Буран В. Я. Бiблiографiя: заг. курс.: навч. посiб. для культ. -освiт. уч-щ. / В. Я. Буран - К.: Вища шк., 1984. - 215 с.

14. Васильєв О. Новi форми iнформацiйного обслуговування — бiблiотекам / О. Васильєв // Вiсник книжкової палати України. — № 9, 1999. —

С. 20 – 21.

15. Гречихiн А. А. Інформацiйне видання: типологiя i основнi особливостi пiдготовки / А. А., Гречихiн, І. Г. Здоров. – М.: Книга, 1988. – 272 с.

16. Документально-iнформацiйнi ресурси ХДНБ iм. В. Г. Короленка: збiрник наукових статей. – Харкiв: ХДНБ iм. В. Г. Короленка, 1996. - Вип. 2. – 92 с.

17. Документы и делопроизводство: справ. пособие. - М.: Экономика, 1991. - 270 с.

18. Здобнов Н. В. Труды по библиографоведению и книговедению. Избранное / Н. В. Здобнов. - М.: Книга, 1980. - 272 с.

19. Зiнов’єва Н. Б. Документ в комунiкацiї i сприйняттi: лекцiї з курсу «Документознавство» / Н. Б. Зiнов’єва, І.І. Пашнiна, І. А. Саяпiна. – Краснодар, 1995. – 58 с.

20. Ільюшенко М. П. Документознавство. Документ в системi документацiї / М. П. Ільюшенко, Т. В. Кузнєцова, Я. З. Лiвшиц. – М.: МГІАІ, 1977. – 132с.

21. Карачинська Е. Т. Аналiтико-синтетична обробка документiв: пiдруч. для студ. iн-тiв культури / Е. Т. Карачинська, Є. А. Медведєва, В. К. Удалова, Л. Г. Хромченко. — Харкiв, 1996. — 257 с.

24. Короткий термiнологiчний словник iз бiблiографознавства та соцiальної iнформатики / наук. ред. i автор вступ. ст. Г. М. Шведова - Водка. - К.: Кн. палата України, 1999. - 115 с.

25. Коршунов О. П. Библиографоведение: общ. курс: учеб. для библ. фак. ин-тов культуры, ун-тов и пед. Вузов / О. П. Коршунов. - М.: Кн. палата, 1990. – 231 с.

26. Кулiшов С. Документальнi джерела наукової iнформацiї / С. Кулiшов– К.: УкрІНТЕІ, 1995. – 191 с.

27. Кушнаренко Н. М. Документознавство: навч. посiб. / Н. М. Кушнаренко. – 7-ме вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 459 с. – (Вища освiта ХХІ ст.).

28. Кушнаренко Н. М. Документознавство: навч. посiб. / Н. М. Кушнаренко– 4-е вид., ред. – К.: Знання, 2003. – 460с. – (Вища освiта ХХІ ст.).

29. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: учебн. / Н. Н. Кушнаренко. - К.: Знання, 2006. - 459 с.

30. Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документiв: навч. посiб. / Н. М. Кушнаренко– К.: Знання, 2005. – 327 с.

31. Мельник Л. Бiблiотечне обслуговування сьогоднi: тенденцiї i проблеми / Л. Мельник // Вiсник книжкової палати України. — № 9, 1999. — С. 4-6.

32. Морозюк І. Документознавство та iнформацiйна дiяльнiсть: проблеми спецiалiзацiй i вимоги практики / І. Морозюк // Вiсник Книжкової палати. - 2003. - № 8. - С. 18-20.

"Видавнича справа та редагування" / М. М. Романюк. - 2-е вид., випр. – Львiв: Свiт, 2003. - 95 с.

34. Соколов А. В. Інформацiйний пiдхiд до документної комунiкацiї: посiб. для вузiв / А. В. Соколов. – Львiв, 1988. – 85 с.

35. Соляник А. А. Документнi потоки та масиви: навч. посiб. / А. А. Соляник— X.: ХДАК, 2000. — 112 с.

36. Сошинська В. Основнi канали професiйної комунiкацiї документно- iнформацiйнiй сферi / В. Сошинська // Вiсник Книжкової палати. - 2006. -№ 9. - С. 30- 32.

37. Столяров Ю. М. Класифiкацiя документа: рiшення i проблеми / Ю. М. Столяров. – М., 1995. – С. 24 – 40.

38. Терминологический словарь по библиографичному делу и смежным отраслям знания. - М., 1995. - 268 с.

39. Типологiя видань. - М.: Кн. палата, 1990. – 231с.

40. Швецова-Водка Г. М. Типологiя документа: навч. посiбник для студентiв iн-тiв культури / Г. М. Швецова-Водка. — К.: Кн. палата України, 1998. — 80 с.

42. Швецова-Водка Г. М. Вступ до бiблiографознавства / Г. М. Швецова-Водка. - К.: Кондор, 2004. - 217 с.