Генезис iнновацiйно-пiдприємницьких теорiй
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра «ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»
РЕФЕРАТ
з дисциплiни Інновацiйний менеджмент
на тему
Вступ
Вплив iнновацiй на соцiально-економiчний розвиток суспiльства дослiджували багато вчених. Представники бiльшостi iнновацiйних теорiй наголошували на тому, що характер основних економiчних процесiв у довгостроковому перiодi великою мiрою залежить вiд особливостей науково-технiчного прогресу. Активна iнновацiйна дiяльнiсть пiдприємницьких структур формує iнновацiйний тип розвитку країни i сприяє її загальному соцiально-економiчному розвитку. Розумiння природи економiчних спадiв та зростань, причин постiйних коливань дiлової активностi необхiдне для формування iнновацiйної полiтики кожної країни.
Формування теорiй iнновацiйного розвитку почалося, на думку бiльшостi дослiдникiв, у другiй половинi XIX — першiй половинi XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Смiт (1723—1790) у своїй працi «Дослiдження про природу та причини багатства народiв» вказав на роль технологiчних новацiй у забезпеченнi зростання економiчної продуктивностi. Вiн зазначив, що велика частина технологiчних новацiй належала робiтникам, якi намагалися вдосконалити умови працi з метою отримання вищої зарплатнi.
Вплив iнновацiйних факторiв на соцiально-економiчний розвиток суспiльства нинi визнаний усiма, хоча усвiдомлення важливостi ролi науково-технiчного прогресу в економiчному зростаннi з'явилося не одразу. Формування теорiй iнновацiйного розвитку у їх сучасному виглядi є результатом працi усiх, хто дослiджував економiчний розвиток суспiльств та економiк, у процесi якого було виявлено нерiвномiрнiсть темпiв економiчного зростання.
Теорiї циклiчного економiчного розвитку
На систематичнiсть економiчних криз першими вказали англiйськi економiсти X. Кларк i Вiльям-Стенлi Джевонс (1835—1882), проаналiзувавши перiод мiж двома свiтовими «економiчними катастрофами» 1793 i 1847 рокiв. Виявленi ними цикли економiчного розвитку започаткували новий напрям наукових дослiджень, спрямованих на визначення причин такої циклiчностi. На їх основi виникли теорiя циклiчних криз К. Маркса, теорiя довгих хвиль М. Кондратьєва та iн.
Теорiя циклiчних криз
основою циклiчного руху економiки є середнiй термiн життя основного капiталу, вкладеного в засоби виробництва (на той час 10—13 рокiв). На його думку, на економiчнi процеси iстотно впливають технiчнi вiдкриття. Засоби працi постiйно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл — це новий ступiнь науково-технiчного прогресу i розвитку продуктивних сил. Однак Цей рух не рiвномiрний. Маркс розрiзняв екстенсивний та iнтенсивний технiчний прогрес. За екстенсивного прогресу збiльшуються обсяги виробництва на базi старої технологiї, за iнтенсивного — масово впроваджуються новi види технiки. В обох випадках мають мiсце власне технiчний прогрес i пов'язанi з ним структурнi та галузевi зрушення в економiцi. Однак їх вплив на динамiку суспiльного виробництва суттєво вiдрiзняється. За екстенсивного прогресу продуктивнiсть працi зростає незначною мiрою, а за iнтенсивного — суттєво, збiльшуючи при цьому i сукупну вiддачу вiд капiталовкладень.
з одних секторiв i галузей економiки в iншi, охоплюючи всю сферу суспiльного виробництва i змiнюючи основи технiчного способу виробництва. Внаслiдок технiчних революцiй утворюються новi галузi економiки, пiдвищуються темпи накопичення капiталу i прирiст виробництва. Однак коли вже створено новi сектори економiки, то технiчнi нововведення в них стають бiльш ординарними. Це призводить до сповiльнення темпiв виробництва, спричиняє тривалi перiоди криз i депресiй. Технiчний прогрес не припиняється, а зосереджується на працезберiгальних нововведеннях, наслiдком чого є зростання безробiття. Високий його рiвень, а також перенакопичення капiталу вимагають змiн у технiчному способi виробництва. Так завершується цикл економiчного розвитку.
Таке пояснення Марксом причин циклiчних коливань економiчного розвитку стосується лише середньострокового перiоду.
Стосовно iнновацiй К. Маркс схилявся до думки про їх зовнiшню (екзогенну) природу. Вiн вважав, що винаходи є результатом наукової роботи винахiдникiв, якi займаються нею, переслiдуючи власнi iнтереси. Водночас вiн вказував на прямий зв'язок упровадження винаходiв iз нормою прибутку, тобто наголошував на внутрiшнiх мотивах, якими керуються власники капiталу, приймаючи рiшення про впровадження нових зразкiв технiки чи нехтування ними.
Бiльшiсть послiдовникiв Маркса, дослiджуючи циклiчний характер економiчного розвитку, зосередилися на зовнiшнiх причинах коливань. Так, росiйський марксист А. Гельфанд (псевдонiм Парвус), вважаючи, що тривалi перiоди економiчної експансiї, спаду та застою є невiддiльними вiд ринкової економiки, вказував, що їх причинами є екзогеннi фактори: вiйни та революцiї, поява нових ринкiв, збiльшення запасiв золота.
зовнiшнiм поштовхом: появою нових ринкiв або введенням нових технологiй, якi через механiзм мультиплiкатора поширюються на всю економiку. Однак iз часом ринок переповнюється готовою продукцiєю, прибутки знижуються, зменшується попит, а з ним — i виробництво, що спричиняє кризу. Гельдерен заперечував вплив внутрiшнiх причин на поворот кон'юнктури — вiд тривалого спаду до пiднесення.
Вольф основою перiодичностi циклiчного руху економiки, як i Маркс, вважав середнiй термiн життя основного капiталу, однак вкладеного не лише у засоби виробництва з циклом 10—13 рокiв (за Марксом), а й у транспортну iнфраструктуру, оборот капiталу в якiй вiдбувається приблизно 40 рокiв. Вiн припускав, що iснує фiксоване спiввiдношення мiж середньостроковими i тривалими циклiчними кризами: в одному довгому циклi виникає п'ять циклiчних криз. У дослiдженнi причин циклiчностi економiки Вольф пiшов далi вiд Маркса i Гельдерена. Вiн стверджував, що довгi цикли обумовленi внутрiшньою природою, хоча пiдтримуються зовнiшнiми iмпульсами.
концепцiї. У своїй працi «Промисловi кризи. Нарис iз соцiальної iсторiї Англiї» вiн вказує, що перешкодою для безперервного розвитку виробництва є не так зовнiшнi, як внутрiшнi особливостi економiчної системи, якi, власне, i породжують циклiчнiсть її розвитку. М. Туган-Барановський вважав, що циклiчнiсть припливiв та вiдпливiв у промисловостi залежить вiд дiї закону виробництва: зростання виробництва обумовлює зростання споживання.
Запропонований Марксом i пiдтриманий його послiдовниками пiдхiд у поясненнi причин циклiчних коливань економiки перенакопиченням капiталу розвивають у своїх концепцiях й iншi вченi. Однак їхнi теорiї рiзняться визначенням ключового чинника, який зумовлює новий виток економiчного розвитку.
Теорiя довгих хвиль
СІЛА, Нiмеччини, вiн дiйшов висновку про iснування довгого циклу економiчної кон'юнктури з тривалiстю 50—55 рокiв. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, вiйни та революцiї, вiдкриття нових ринкiв, збiльшення запасiв золота тощо. Вiн вказав на зв'язок довгих хвиль з технiчним розвитком виробництва, науково-технiчними вiдкриттями, винаходами та їх упровадженням. Не використовуючи термiна «нововведення», вiн, по сутi, дослiджував саме динамiку нововведень, вказуючи на рiзницю мiж ними та вiдкриттями i винаходами. М. Кондратьєв наголошував, що необхiдно розрiзняти момент їх появи та момент застосування на практицi. Вiн проаналiзував динамiку найважливiших винаходiв, вiдкриттiв i нововведень.
Хвилеподiбнi коливання, за Кондратьєвим, — це процес вiдхилення вiд рiвноваги, до якої прагне ринкова економiка. На його думку, iснують три види рiвноваги:
—рiвновага «другого порядку» (досягається в процесi формування цiн виробництва шляхом мiжгалузевого переливу капiталу, що вкладається в обладнання; вiдхилення вiд цiєї рiвноваги Кондратьєв пов'язує з циклами середньої тривалостi (5—7 рокiв));
спосiб виробництва (цикл триває 40—60 рокiв)).
Отже, згiдно з Кондратьєвим, оновлення «основних матерiальних благ», яке вiдображає розвиток науково-технiчного прогресу, вiдбувається не плавно,, а стрибками, i є матерiальною основою великих циклiв кон'юнктури (циклiв Кондратьєва). Вiн наголосив на ендогенному (внутрiшньому) характерi довготривалих коливань i вказав, що причинами технологiчних змiн є запити виробництва i створення таких умов, за яких упровадження нових технiчних засобiв, використання винаходiв стає можливим. До цих умов Кондратьєв вiднiс передусiм достатнiй рiвень накопичення ресурсiв у грошовiй формi й низький позичковий вiдсоток, що дає змогу здiйснювати iнвестицiї в радикальнi нововведення.
Незважаючи на те, що М. Кондратьєв достатньо глибоко дослiдив причини i характер коливань економiчного розвитку, вiн не зумiв повною мiрою пояснити причини iнтересу пiдприємцiв до нових технологiй у певнi перiоди, з'ясувати мотивацiю залучення радикальних нововведень у виробничу дiяльнiсть суб'єктiв господарювання. Вiдсутнiсть цiєї ланки в механiзмi циклiчних коливань економiчного розвитку спонукала до подальших дослiджень, результатом яких стали iнновацiйнi теорiї технологiчних змiн.
Роль iнновацiй в економiчному розвитку людства й мотиви, що спонукають суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi вiдмовлятися вiд звичних методiв роботи i, ризикуючи, впроваджувати новi, дослiджували вченi багатьох країн. Найповнiшою є теорiя iнновацiйного розвитку Й. Шумпетера.
Теорiя iнновацiйного розвитку Й. Шумпетера
процес» i висловлено гiпотезу про те, що iнновацiї з'являються в економiчнiй системi не рiвномiрно, а у виглядi бiльш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацiй — кластерiв.
Кластер
(лат. classis — розряд) iнновацiй — сукупнiсть базисних нововведень, що визначають технологiчний устрiй економiки протягом тривалого часу.
Й. Шумпетер був послiдовником М. Кондратьєва. Основною причиною утворення довгих хвиль вiн вважав концентрацiю важливих нововведень в окремих галузях, внаслiдок чого вiд кожного базового нововведення утворюються вториннi нововведення, якi вдосконалюють уже iснуючi продукти-товари, формуючи вторинну хвилю. Й. Шумпетер розробив класифiкацiю хвиль, якi мали мiсце в iсторiї людства, визначивши ключовий фактор кожної хвилi, що дав iмпульс її поширенню:
1) 1790—1840 рр. (в її основi — механiзацiя працi в текстильнiй промисловостi);
2) 1840—1890 рр. (її виникнення пов'язане iз винаходом парового двигуна та розвитком залiзничного транспорту);
3) 1890—1940 рр. (причина — глобальна електрифiкацiя та розвиток чорної металургiї);
Ученi, якi працювали над цiєю проблемою, визначили початок п'ятої хвилi М. Кондратьєва, який припадає на90-тi роки XXст. Вона пов'язана з розвитком мiкроелектронiки та комп'ютерної технiки. Прогнозується i наближення шостої хвилi — хвилi розвитку бiотехнологiї.
Принциповим положенням теорiї Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зi старого, а з'являється поряд iз ним, витiсняє його i змiнює все, що зумовлює необхiднiсть у структурнiй перебудовi. Подальший розвиток — це не продовження попереднього, а новий виток, породжений iншими умовами i почасти iншими людьми.
Й. Шумпетер пояснив, чому новi виробництва, а вiдповiдно й пiдприємцi-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великiй кiлькостi («табуном»). Рiч у тiм, що прорив нового здiйснюється невеликою кiлькiстю талановитих пiдприємцiв-новаторiв з особливим баченням нових шляхiв i сильним характером, який долає iнерцiю традицiй. Один чи кiлька таких пiдприємцiв полегшують шлях iншим, якi, у свою чергу, сприяють появi третiх i т. д. Характерною особливiстю такого явища є те, що кожна наступна ланка пiдприємцiв усе менш квалiфiкована. До того ж Й. Шумпетер наголошує, що пiдприємець-новатор не знаходить i не створює нових можливостей. Вони iснують самi по собi, нагромаджуються i навiть пропагуються. Але без пiдприємця цi можливостi не здатнi реалiзуватися. Тому функцiя пiдприємця-новатора полягає в тому, щоб реалiзувати їх.
Це змiна технологiї виробництва речей, яка має iсторичне значення i є необхiдною; це стрибок вiд старої виробничої функцiї до нової. Великi iнновацiї зумовлюють створення нових пiдприємств i нового устаткування, але не кожне нове виробництво є iнновацiєю.
Й. Шумпетер зробив iстотний внесок у розвиток теорiї економiчних циклiв. Основнi положення його теорiї стали пiдґрунтям усiх iнновацiйних концепцiй, розроблених захiдними економiстами. Вони полягають у тому, що:
—рушiєм прогресу у формi циклiчного руху є не будь-яке iнвестування у виробництво, а лише iнновацiї, тобто введення принципово нових товарiв, технiки, форм виробництва та обмiну;
—рiзнi види iнновацiй спричиняють порушення статичної та формування динамiчної рiвноваги.
Отже, И. Шумпетер погоджувався iз М. Кондратьєвим щодо iснування циклiчностi економiчного розвитку. Однак циклiчний рух вiн вважав формою вiдхилення вiд рiвноваги, до якої завжди прагне економiчна система. Інновацiя супроводжується творчим руйнуванням економiчної системи, обумовлюючи її перехiд з одного стану рiвноваги в iнший. Факторами, що спричиняють цi вiдхилення, є спонтаннi кластери нововведень. Установити якусь регулярнiсть у циклiчному русi неможливо. Все залежить вiд виду нововведень i конкретних iсторичних умов їх реалiзацiї.
Дослiдження С. Кузнеця
Вiдомий американський економiст, лауреат Нобелiвської премiї, виходець iз України Саймон Кузнець (1901—1985) полемiзував з Й. Шумпетером щодо причин циклiчностi економiчного розвитку, стверджував, що в бажаннi пiдприємцiв iнвестувати принципово новi види технiки чи товари немає нiякої закономiрностi. На його думку, революцiйнi iнновацiї виникають значною мiрою випадково, пiд впливом певних зовнiшнiх обставин (змiни в полiтицi, економiцi, поява нових вiдкриттiв тощо). Тобто, визнаючи iснування економiчних циклiв, вiн пов'язує їх iз циклами iнновацiйних технологiй, наголошуючи водночас на випадковостi появи iнновацiй.
Отже, до 70-х рокiв XX ст. функцiонувала теорiя, згiдно з якою економiчний розвиток суспiльства вiдбувається хвилеподiбно: перiоди зростання чергуються iз перiодами стагнацiї та спаду. Перiоди зростання ґрунтуються на базисних iнновацiях, упровадження яких дає iмпульс виникненню вторинних (полiпшувальних) iнновацiй. Інтерес пiдприємцiв до iнновацiй i швидкiсть їх поширення у галузi та поза нею залежить вiд того, наскiльки зростає прибутковiсть бiзнесу вiд їх упровадження.
Економiчна теорiя визнавала, що iнновацiї є ключовим чинником економiчного зростання. Вони не лише забезпечують ресурсозберiгальний ефект, а й сприяють створенню нових галузей i сфер дiяльностi. Однак для появи iнновацiй i їх поширення необхiднi певнi умови. Щодо цього питання iснують рiзнi точки зору. Однi науковцi вважають, Що iмпульсом до iнновацiйної дiяльностi є певнi зовнiшнi обставини (екзогенний механiзм); iншi причину нововведень вбачають у прагненнi пiдприємцiв максимiзувати свiй прибуток, що дає пiдстави стверджувати про внутрiшнiй (ендогенний) механiзм технологiчного прогресу. Існування рiзних, iнколи спiрних, думок щодо ролi iнновацiйних факторiв в економiчному зростаннi показує труднощi становлення теорiї iнновацiйного розвитку, сумнiви у деяких її постулатах. Так, пiсля опублiкування книги Шумпетера «Теорiя iнновацiйного розвитку» минуло чимало часу, у повоєннi роки свiтова економiка розвивалась поступально i нiщо не свiдчило про можливiсть настання нової кризи. Інновацiйну теорiю з її довгими циклами (хвилями) стали вважали анахронiзмом. І лише у 70-тi роки про неї знову згадали. Значний внесок у її подальший розвиток зробили Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер.
Дослiдження Г. Менша
Нiмецький економiст Герхард Менш вiдродив i розвинув теорiю Шумпетера. У книзi «Технологiчний пат» вiн проаналiзував появу 112 великих винаходiв та 126 базових технiчних нововведень, за допомогою яких винаходи було впроваджено у виробництво iз середини XVIIIст. по 60-тi роки XXст. Г. Менш пiдтвердив iснування довгих хвиль економiчної активностi. За його пiдрахунками, збiльшення потоку iнновацiй припадає на перiоди початку спаду довгих хвиль, визначених М. Кон-дратьєвим.
На початку 70-х рокiв, коли не було жодної ознаки нової економiчної стагнацiї i бiльшiсть учених вважали, що чергова криза буде вiдносно м'якою, Менш за показниками стану ринку працi й капiталу розпiзнав першi симптоми загрозливої кон'юнктурної ситуацiї. Вiн назвав її «технологiчним патом» (франц. pat — у шахах — ситуацiя, за якої жоден з партнерiв не в змозi виграти), тобто закономiрною паузою у поступальному розвитку економiки, причому такою, що виникає регулярно.
Г. Менш зауважив, що в свiтовiй економiцi регулярно настає такий перiод, коли країни опиняються в кризi, вихiд з якої неможливий за iснуючої технiки, вiдсутностi революцiйних або, як вiн їх називає, базисних нововведень.
Менш, на вiдмiну вiд Кондратьєва та Шумпетера, вважав, що кожний довгий цикл має форму не вiдрiзка хвилi, а 8-подiбної логiстичної кривої. Ця крива описує траєкторiю життєвого циклу певного технiчного способу виробництва. На завершальнiй стадiї старої технологiчної бази виникає нова. Проте попередня 8-подiбна крива не плавно переходить у нову. їх накладання породжує нестабiльнiсть i навiть турбулентнiсть (лат. iигЬиiепiиз — безладний, неспокiйний). Момент зiткнення двох послiдовних життєвих циклiв i є «технологiчним патом», або часом структурноїперебудови чи кризи, вихiд з якої можливий лише за появи принципово нових технологiй.
Інновацiйнi технологiї Г. Менш подiлив на двi групи — базиснi та полiпшувальнi. Базисну технологiю вiн трактує як сукупнiсть таких виробничих процесiв, якi потенцiйно можуть створювати велику кiлькiсть нових робочих мiсць, що вимагають iншої квалiфiкацiї. Поява нових базисних технологiй сприяє створенню нових продуктiв i нових ринкiв.
з'являються полiпшувальнi iнновацiї i розкривають усi можливостi базисних. Обидвi форми iнновацiй перебувають у постiйнiй конкуренцiї, яка спричиняє перiодичнi S-подiбнi хвилi, що вiдповiдають циклам Кондратьєва.
довгостроковi альтернативи технiчного розвитку i надаючи перевагу полiпшувальним iнновацiям, оскiльки вони менш ризикованi й дешевшi. Впроваджувати радикальнi iнновацiї вони починають пiсля рiзкого зниження ефективностi iнвестицiй у традицiйних напрямах, коли вже накопичено надлишковi потужностi й уникнути сповзання економiки у фазу глибокої затяжної депресiї не вдається. У фазi депресiї впровадження базисних iнновацiй є єдиною можливiстю прибуткового iнвестування. Незважаючи на те що прибуток у фазi депресiї малий, власники вважають, що вкладати капiтал в iнновацiї менш ризиковано, нiж у стару продукцiю i технологiю. Зрештою iнновацiї переборюють депресiю. Отже, згiдно з Меншом, генератором умов для появи iнновацiй, якi становлять технологiчний базис нової довгої хвилi, є депресiя. Найбiльша кiлькiсть базисних iнновацiй припадає на важкi й тривалi депресiї.
нестачею: динамiка потокiв, припливи i вiдпливи базисних iнновацiй визначають змiни у перiодичностi зростання i стагнацiї економiки.
Дослiдження Дж. ван Дейна
блоки: iнновацiї, життєвий цикл та iнвестицiї в iнфраструктуру. Інвестицiї вiн подiлив на тi, що формують iндустрiальний комплекс, i тi, що забезпечують розвиток комунiкацiй.
Однак Дейн припустився помилки, придiляючи надмiрну увагу ролi iнфраструктури. Це перешкодило йому сформувати цiлiсний механiзм iнновацiйного розвитку, який би ґрунтувався на внутрiшнiх (ендогенних) рушiйних силах.
Дослiдження А. Кляйкнехта
Нiмецький економiст Альфред Кляйкнехт, який тривалий час працював у Нiдерландах, теж дотримувався iнновацiйної концепцiї довгих хвиль. Вiн мав на метi аргументовано довести iснування довгих хвиль через статистичнi показники економiчної активностi. Кляйкнехт дослiдив ряди агрегованих (укрупнених) показникiв свiтового промислового виробництва з 1792 до 1974 рр. i пiдтвердив висновки Кондратьєва та Шумпетера про iснування довгих хвиль.
що iнновацiї нерiвномiрно розподiленi в часi, i полiпшувальнi iнновацiї змiнюють базиснi, до яких вiн вiдносить тiльки технологiю. Водночас у нього є власне пояснення причини появи кластера iнновацiй. Вiн стверджує, що базиснi iнновацiї з'являються не в перiод депресiї, коли пiдприємства мiнiмiзують свiй ризик i вiдмовляються вiд нововведень, а у фазi пожвавлення i на початку зростання. Цей висновок сучаснi науковцi вважають хибним. У перiод спаду, коли ефективнiсть капiталу надзвичайно низька, прибутки знижуються, ризик для багатьох пiдприємств стає єдиною можливiстю виживання. Обережними за цих умов є лише великi пiдприємства, i то лише тiєю мiрою, яка забезпечує збереження їх монопольного становища i вiдносно високi прибутки. Саме тодi зростає роль дрiбних пiдприємств як iнiцiаторiв пiонерних iнновацiй.
Концепцiя технологiчних устроїв Д. Львова та С. Глазьєва
Росiйськi економiсти Дмитро Львов i Сергiй Глазьєв теж є прихильниками iнновацiйної концепцiї довгих хвиль економiчного розвитку. Вони дослiджували мiжгалузевi технологiчнi ланцюги поєднаних виробництв, якi виникають унаслiдок процесiв кооперацiї та спецiалiзацiї i мають зазвичай стiйкий характер. Сукупнiсть таких технологiчних ланцюгiв автори називають технологiчним устроєм, який належить однiй парадигмi (грец. paradeigma — приклад, взiрець) та утворює стабiльний елемент вiдтворювальної структури економiки. У кожному технологiчному устрої, на думку авторiв, можна видiлити ядро, в якому зосередженi базиснi технологiї, що вiдповiдають цьому устрою. При послiдовнiй змiнi технологiчних устроїв вiдбуваються довготривалi коливання економiчної кон'юнктури.
Д. Львов i С. Глазьєв виокремили три етапи науково-технiчного прогресу (технологiчнi устрої), що мали мiсце в XXст.
1. Початок XXст. Його основою є електроенергетика, автомобiлебудування, неорганiчна хiмiя; провiдним енергоносiєм виступає вугiлля; конструкцiйним матерiалом — чавун; основним сухопутним транспортом — залiзничний.
3. Середина 70-х рокiв XXст. Його ядром є електронiка та мiкропроцесорна технологiя. На їх основi утворилися новi iнформацiйнi мережi (Інтернет), космiчнi засоби зв'язку; здiйснюється*промислове виробництво матерiалiв iз заданими властивостями.
Дослiдження Р. Фостера
кон'юнктури, а точнiше — перiодiв змiни однiєї технологiї iншою, необхiдно сприйняти не лише iдею 8-подiбної кривої та переваг iнноватора, а насамперед iдею технологiчної межi та технологiчного розриву. Р. Фостер зазначав, що в процесi переходу вiд однiєї технологiї до iншої має мiсце технологiчний розрив. При назрiваннi технологiчних змiн необхiдно з'ясувати, якому саме вiдрiзку S-подiбної логiстичної кривої вiдповiдає наявна технологiя чи продукцiя, що виготовляється; чи не настав час, коли вкладення у вдосконалення виробничих процесiв та продукцiї не даватимуть очiкуваних результатiв через наближення межi об'єктивного розвитку вiдповiдної наукової, iнженерної або органiзацiйної iдеї. У цьому разi кошти слiд спрямовувати на розроблення та впровадження нових iдей, на пiдготовку, освоєння та випуск виробiв нових поколiнь. Р. Фостер визначав iнновацiю якзасiб конкуренцiї та отримання прибутку (ефекту, результату). Вiн вважав, що iнновацiя — «це битва на ринку мiж новаторами, або тими, хто атакує, тими, хто бажає робити грошi, змiнюючи порядок речей, i тими, хто обороняється, захищаючи свої iснуючi доходи».
Отже, Й. Шумпетер та його послiдовники довели, що основою механiзму iнновацiйної дiяльностi є прибуток. Зменшення прибутку, а значить, погiршення стану фiрми, породжує стимул до iнновацiй. Якщо ж фiрма процвiтає, то у неї немає потреби вносити iстотнi змiни у налагоджене виробництво. Висока норма прибутку не стимулює пошуку радикальних технологiчних перетворень i нових форм органiзацiї бiзнесу. Г. Менш наголошує, що саме кiнець процвiтання старих галузей зумовлює iнвестування в нову продукцiю i технологiю. Важливо, щоб пiдприємцi вчасно визначили момент для iнвестицiї в розроблення та впровадження нової технологiї.
Моделi економiчного зростання з ендогенним технологiчним прогресом
З'явилися на рубежi 90-х рокiв XX ст. їх автори (американськi дослiдники П. Ромер, Ф. Агiйон, П. Хоувiт, Ч. Джонс та iн.) пояснюють технологiчнi змiни бажанням економiчних агентiв максимiзувати свiй прибуток протягом тривалого часу, для чого iнiцiюють i проводять вiдповiднi науково-дослiднi та проектно-конструкторськi роботи.
Автори моделей зробили деякi припущення щодо причин рiзних темпiв економiчного зростання деяких країн, ефективностi рiзноманiтних заходiв державної науково-технiчної i промислової полiтики, впливу процесiв мiжнародної iнтеграцiї та торгiвлi на темпи економiчного зростання. Зокрема, П. Ромер доводив, що темп економiчного зростання перебуває у прямiй залежностi вiд величини людського капiталу, зосередженого у сферi нових знань. Отже, країни з бiльшим обсягом людського капiталу матимуть вищi темпи економiчного зростання.
Ф. Агiйон i П. Хоувiт стверджують, що технологiчний прогрес забезпечується завдяки конкуренцiї мiж фiрмами, якi генерують i здiйснюють перспективнi продуктовi та технологiчнi нововведення. Цiннiсть нововведень визначається життєвим циклом, який, у свою чергу, залежить вiд кiлькостi фахiвцiв, що працюють у сферi НДДКР над розробленням наступної новацiї. Вченi дiйшли висновку, що найважливiшу роль у пiдвищеннi темпiв економiчного зростання вiдiграє перетiк фахiвцiв мiж секторами виробництва промiжних товарiв i сектором НДДКР, i вказують на необхiднiсть збiльшення фiнансування наукових дослiджень, оскiльки кожне наступне нововведення забезпечує зростання продуктивностi працi у виробничому секторi.
Отже, iнновацiйнi теорiї технологiчних змiн сформували концептуальнi засади розвитку суспiльств та економiк, якi ґрунтуються на постiйному оновленнi технологiчної бази виробничої дiяльностi, змiнi технологiй, технологiчних устроїв. Спонукають до таких змiн економiчнi мотиви — прагнення пiдприємцiв до пiдвищення норми прибутковостi, її зменшення внаслiдок широкої дифузiї (лат. оІiiiи-зiо — поширення) iнновацiй у галузi змушує пiдприємцiв до постiйного iнновацiйного пошуку, що прискорює темпи науково-технiчного прогресу i сприяє пiдвищенню продуктивностi працi у всiх сферах дiяльностi. Це, в свою чергу, зумовлює соцiально-економiчне зростання суспiльств, пiдвищення рiвня життя населення, вiдкриває новi можливостi розвитку особистостi, творчого потенцiалу, а значить, створює умови для нового витка науково-технiчного прогресу.
Однак надмiрна iдеалiзацiя ролi технологiчного чинника економiчного зростання спричинила появу технологiчних утопiй, що прогнозували досягнення такого рiвня розвитку науки, технiки та матерiального виробництва, який автоматично приведе до загального процвiтання i добробуту.
Представники теорiй технократичного суспiльства тлумачать iсторичний прогрес як зумовлений iманентними законами розвиток технiки, яка начебто всебiчно детермiнує життя суспiльства незалежно вiд його соцiально-полiтичного устрою, способiв виробництва та розподiлу матерiальних i духовних благ. До них вiдносять теорiї технiчного детермiнiзму i конвергенцiї Дж. -К. Гелбрейта, теорiю технотронного суспiльства 3. Бжезинського, теорiю iндустрiально-технократичного суспiльства Д. Белла та iн.
Теорiї технiчного детермiнiзму i конвергенцiї
Розробленi вiдомим американським економiстом Джоном-Кеннетом Гелбрейтом. У книзi «Нова iндустрiальна держава» вiн використав термiн «iндустрiальна система» Для вiдображення картини непорушного i наростаючого панування великих корпорацiй в економiцi та полiтицi. Основною характеристикою iндустрiальної системи вiнвважав промислове застосування все складнiшої i дорожчої «високої технiки». Звiдси i назва — теорiя технiчного детермiнiзму.
Дж. -К. Гелбрейт пропонує нову концепцiю держави. Державу вiн трактує не як силу, що протистоїть дiям корпорацiй-гiгантiв i врiвноважує їх домiнування, а як надiйний iнструмент їх панування, необхiдний для макроекономiчного контролю корпорацiй над цiнами i ринками промислових товарiв. Індустрiальна система у Гелбрейта постає як передова сфера планової економiки, що змiнила вiдсталу ринкову економiку, сформовану переважно iз дрiбних фiрм сфери послуг.
Однак у життi все було навпаки: сфера послуг стрiмко розвивалася, стягуючи до себе людей i ресурси; великi корпорацiї втратили динамiзм i почали вiдступати перед пiдприємницьким бiзнесом, зростаюча диференцiацiя попиту посилювала владу ринкової стихiї. Гелбрейт абсолютизував концепцiю переходу влади в корпорацiях вiд акцiонерiв-власникiв до управляючих i запровадив термiн «техноструктура» — сукупнiсть усiх адмiнiстративно-технiчних працiвникiв компанiї, що спiльно приймають рiшення. Головною метою техноструктури є не максимальнi прибутки, а планове зростання виробництва за умов контролю над цiнами.
що вiдомчий монополiзм та мiлiтаризацiя економiки СРСР блокували її технологiчнi та структурнi змiни i не слрияли науково-технiчному прогресу.
Теорiя технотронного суспiльства
Сформульована американським полiтичним дiячем Збiгневим Бжезинським (нар. 1928). У своїй працi «Мiж двома столiттями: роль Америки в технотроннiй ерi»(1970)вiн запропонував власне бачення майбутнього розвитку так званої капiталiстичної цивiлiзацiї на технократичнiй основi. Формування технотронного суспiльства, на його думку, безпосередньо залежатиме вiд розвитку технiки, особливо електронiки, зокрема комп'ютерiв i засобiв масової iнформацiї, а полiтична боротьба i соцiальнi конфлiкти при цьому втратять своє значення.
Теорiя iндустрiально-технократичного суспiльства. Викладена американським економiстом Данiелем Белом (нар. 1919) у книзi «Прихiд постiндустрiального суспiльства», яке розглядалось ним як суспiльство майбутнього, перехiд до якого у США мав завершитися до кiнця XXст. В основу теорiї було покладено домiнуючу на той час концепцiю iндустрiального суспiльства як суспiльства накопичення технiки та капiталiв. Бел погоджується з Гелбрейтом, що кожне сучасне суспiльство живе iнновацiями i потребою соцiального контролю над змiнами, для чого необхiдне планування. Водночас, на противагу Гелбрейту, який роль держави вбачав у пiдтримцi розвитку корпорацiй, Бел закликав до соцiального i полiтичного контролю за їх дiяльнiстю державними iнституцiями. Зростання могутностi корпорацiй та їх технократичнi рiшення, вказував Бел, є загрозливими для природи та суспiльства, а створюванi ними матерiальнi блага не можуть задовольнити потреб самоствердження людини. Тому головною проблемою постiндустрiального суспiльства є пiдпорядкування економiчних функцiй полiтичному порядку.
Згiдно з теорiєю Белла постiндустрiальному суспiльству властивi:
—замiна промисловостi на iндустрiю;
—панування професiйно-технiчної (iнтелектуальної) працi;
—зростання значення фундаментальних знань (як джерела нововведень i заходiв соцiальної полiтики);
Бел наголошував, що в постiндустрiальному суспiльствi стратегiчну роль повиннi вiдiгравати наука i наукова елiта. Оскiльки розвиток науки передбачає вкладення величезних коштiв, накопичених державою i корпорацiями, вченi мають докласти всiх зусиль, щоб дослiдження не обслуговували iнтересiв полiтики чи ринку.
Наукова елiта країни, згiдно з теорiєю Белла, має бути носiєм не лише нових знань, а й нових iдеалiв. Вiн розглядає iнтелектуальну революцiю як спосiб рiзкого зростання iнтелектуальних можливостей людей завдяки доступу До iнформацiї та вмiнню її опрацьовувати. Інтелектуали мають прийти на змiну технократам, однак цей процес є складним.
Бел, погоджуючись iз мiркуваннями Гелбрейта щодопiдвищення ролi планування у дiяльностi корпорацiй, робить застереження про необхiднiсть державного контролю над технологiями, нововведеннями та бiзнесом. Інтереси гiгантських корпорацiй, вказує Бел, переплiтаються з iнтересами не лише американського суспiльства, а й усього свiту, оскiльки до 40% доходiв американських корпорацiй формуються за рахунок операцiй в iнших країнах. Тому iнтелектуальна елiта має бути соцiально вiдповiдальною i брати на себе мiсiю перерозподiлу частини доходiв на користь бiднiших.
добробуту у всiх країнах. Однак бiльшiсть iз них розумiли, що слiпе використання науки i технiки породжує екологiчну небезпеку, загрозу технокатастроф, а надмiрна увага до матерiальних благ обумовлює занепад культури. Усе це спричиняє дезiнтеграцiйнi процеси, якi поглиблюють прiрву мiж бiдними i багатими країнами. Вченi усвiдомлювали, що для усунення загрозливих для людства наслiдкiв неконтрольованого науково-технiчного прогресу необхiдне свiдоме втручання у його перебiг державних i наддержавних регулятивних структур.
1. Дорофиенко В. В., Колосюк В. П. Инновационный менеджмент и научно-техническая деятельность: 2008- 234 с.
2. Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. проф. В. А. Швандара, проф. В. Я. Горфинкеля. – М.: Вузовский учебник, 2007. - 256 с.
3. Кирина Л. В., Кузнецова С. А. Стратегия инновационной деятельности предприятия // Формирование механизма управления предприятием в условиях рынка / Под ред. В. В. Титова. – 2008. – 491 с.
4. Ковалев Г. Д. Основы инновационного менеджмента: Уч. пособие для вузов / Под ред. проф. В. А. Швандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007 – 218 с.
5. Лапко О. Н. Інновацiйна дiяльнiсть в системi державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 2007. – 386 с.
6. Медынский В. Г. Инновационный менеджмент: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2008. 123 с.
7. Морозов Ю. П. Инновационный менеджмент: Уч. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 321 с.
8. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика: Учебное пособие/ Под ред. П. Н. Завлина и др. – М.: ОАО «НПО «Издательство «Экономика», 2006. – 222 с.
9. Письмак В. П. Проблемы устойчивого функционирования социально-экономической модели Украины. – Донецк: Донеччина, 2009. – 544 с.
10. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. – М.: Аланс, 2008. – 406 с.
| 
