Впровадження концепцiй загального управлiння якiстю на пiдприємствах
Вступ
Актуальнiсть теми зумовлена тим, що пiдвищення конкурентоспроможностi вiтчизняної продукцiї пiдприємств є найактуальнiшим питанням нацiонального масштабу.
Україна вже є членом Свiтової органiзацiї торгiвлi. Членство в цiй органiзацiї призведе до вiдкриття кордонiв, унаслiдок чого зарубiжна високоякiсна продукцiя без перешкод почне надходити на вiтчизняний ринок, що може призвести до непередбачених наслiдкiв. Адже велика частка продукцiї виробництва має низьку якiсть i не зможе конкурувати iз iмпортованою продукцiєю. У зв’язку з цим життєво необхiдним є пiдвищення конкурентоздатностi українського виробника за рахунок пiдвищення якостi його продукцiї та отримання вiдповiдних сертифiкатiв систем управлiння якiстю, що дало б можливiсть не тiльки вiдстояти свої позицiї на внутрiшньому ринку, але й вийти на зовнiшнiй ринок.
Стандартизацiя вiдiграє значну роль у виробництвi конкурентоспроможної доброякiсної продукцiї, у захистi навколишнього природного середовища, у ощадливому використаннi природних та iнших ресурсiв як основи сталого розвитку нацiональної економiки.
Стандартизацiя супроводжує продукт протягом життєвого циклу i є нетарифною формою регулювання.
Основою державної полiтики України у сферi стандартизацiї на сучасному етапi є прiоритетнiсть запровадження мiжнародних та європейських стандартiв. Це дозволятиме використати досвiд та досягнення розвинутих країн у нацiональнiй економiцi, сприятиме виходу українських товарiв на свiтовий ринок.
1.
Сутнiсть та проблеми впровадження системи управлiння якiстю на пiдприємствах
Якiсть – це комплексне поняття, що характеризує ефективнiсть усiх сторiн дiяльностi: розробка стратегiї, органiзацiя виробництва, маркетинг i iн.
Найважливiшою складовою всiєї системи якостi є якiсть продукцiї [Крилова, с. 15].
У сучаснiй лiтературi i практицi iснують рiзнi трактування поняття якiсть. Мiжнародна органiзацiя зi стандартизацiї визначає якiсть (стандарт ІСО-8402) як сукупнiсть властивостей i характеристик продукцiї чи послуг, що надають їм здатнiсть задовольняти обумовленi чи передбачуванi потреби.
У процесi досягнення цiлей пiдприємства у сферi якостi формується певний механiзм управлiння, який проникає у всi стадiї виробничого процесу та виробничої системи в цiлому з метою досягнення узгодженостi у функцiонуваннi всiх її елементiв та мiнiмiзацiї усiх видiв витрат. Такий механiзм управлiння, на нашу думку, є системою управлiння якiстю.
продукцiї, мають у структурi капiталу частину iноземного капiталу i конкурують у середовищi зарубiжних пiдприємств, якi активно впроваджують системи управлiння якiстю на своїх пiдприємствах, мають у своєму розпорядженнi бiльше фiнансових, iнформацiйних та людських ресурсiв щодо переходу на мiжнароднi стандарти ISO серiї 9000.
вони виробляють, тобто вони не мають системного пiдходу до даного процесу. Пояснюється це перш за все вiдсутнiстю фiнансових ресурсiв. Адже, данi пiдприємства не мають коштiв навiть на оновлення матерiально-технiчної бази та розширене вiдтворення, не говорячи уже про фiнансування впровадження систем управлiння якiстю.
1. Ментальне сприйняття поняття якостi з боку керiвникiв пiдприємств, якi тлумачать якiсть як ступiнь виконання технiчних умов та вимог замовника, що пред'являються до продукцiї пiдприємства. Це типове тлумачення якостi керiвником, який працює в державнiй планово-економiчнiй системi. Проте, в ринковiй економiцi, починаючи з 70-х рокiв, питання вiдповiдностi продукцiї встановленим стандартам перестало бути визначальним. Продукцiя, яка не вiдповiдала заданим характеристикам, просто вiдкидалася ринком, необхiдно було щось «iнше». Цим «iншим» стали в першу чергу гарантiї того, що продукцiя, яка купується або постачається, буде мати заданi характеристики, постачатися вчасно i вчасно оплачуватися. Таким чином, з’явилося нове визначення поняття якостi, яке iснує до теперiшнього часу в мiжнародних стандартах (рис. 1). Тому в такiй ситуацiї необхiдне переосмислення поняття якостi з боку керiвникiв пiдприємств, в iншому випадку – пiдприємством буде вироблятися продукцiя, яка на його думку буде якiсною, але не буде користуватися попитом з боку споживачiв.
2. Вiдсутнiсть необхiдної теоретичної та методологiчної бази у сферi управлiння якiстю. На жаль, сьогоднi в Українi поки що вiдсутнє наукове пiдгрунтя щодо впровадження систем управлiння якiстю на пiдприємствах, в основному застосовується теоретична та методологiчна база, яка була створена в умовах адмiнiстративно-планової економiки i яка дуже вiдрiзняється вiд тої, що використовується зараз у всьому свiтi. Тому вирiшення цiєї проблеми є дуже необхiдним кроком, який дасть змогу частково уникнути помилок, зроблених пiдприємствами в процесi запровадження систем управлiння якiстю.
3. Вiдсутнiсть практичного досвiду щодо впровадження систем управлiння якiстю. Україна тiльки починає переходити на мiжнароднi стандарти якостi та впроваджувати системи управлiння якiстю на своїх пiдприємствах. У той час як провiднi країни свiту вже давно займаються даними проблеми i на основi власного досвiду постiйно вдосконалюють свою теоретичну та методологiчну базу. В такiй ситуацiї пiдприємствам не вдасться уникнути помилок при запровадженнi систем управлiння якiстю, тому основними завданням є максимальне зменшення їх кiлькостi.
4. Нестача квалiфiкованих спецiалiстiв у сферi якостi продукцiї i фiнансових ресурсiв у пiдприємств для розроблення, впровадження та сертифiкацiї систем управлiння якiстю. В Українi дуже мало спецiалiстiв, якi добре орiєнтуються у системах управлiння якiстю та їх впровадженнi на промислових пiдприємствах, будiвельних, торгiвельних та iнших, не говорячи уже про пiдприємства АПК, виробничi процеси яких є специфiчними. Вирiшення цього питання повинно iнiцiюватися державними органами, зокрема, профiльними мiнiстерствами.
Що ж стосується фiнансових ресурсiв, то дана проблема є наболiлою для пiдприємств АПК, яким гостро не вистачає фiнансових ресурсiв навiть на «повсякденну» господарську дiяльнiсть. Проте, в такiй ситуацiї необхiдне стимулювання пiдприємств на впровадження систем управлiння якiстю шляхом надання пiльгових кредитiв, зменшення податкового тиску для тих пiдприємств, якi впроваджують данi проекти i т. д.
5. Впровадження систем управлiння якiстю в основному з метою отримання сертифiкатiв, а не для покращення ефективностi управлiння якiстю. Це призводить до неефективностi такого впровадження. Причиною цього є те, що пiдприємство, щоб покращити свiй iмiдж на ринку i здаватися бiльш конкурентоспроможним для своїх конкурентiв, упроваджує систему управлiння якiстю i отримує сертифiкат, а пiсля цього провадить таку ж полiтику вiдносно якостi, як i ранiше, але iз сертифiкатом системи управлiння якiстю. Тобто метою пiдприємства в такiй ситуацiї є лише отримання сертифiкату.
самої продукцiї, скiльки якiсть функцiонування пiдприємств i органiзацiй, досконалiсть їх систем управлiння якiстю, нацiлених на постiйне самовдосконалення. Бiльшiсть iноземних пiдприємств використовують для цього мiжнароднi стандарти ISO серiї 9000 та похiднi вiд них QS 9000, ISO 14000 тощо. Але найкращих результатiв досягають тi, хто вдосконалює свої системи якостi на засадах концепцiй загального управлiння якiстю (TQM), якими передбачено безперервне вдосконалення органiзацiї, полiпшення якостi продукцiї i задоволення потреб усiх зацiкавлених сторiн: споживачiв, постачальникiв, персоналу, власникiв та суспiльства.
2. Загальна характеристика концепцiї загального управлiння якiстю (TQM) в Українi
досвiд по створенню конкурентоспроможного пiдприємницького середовища.
В основу зазначених стандартiв покладенi наступнi принципи управлiння якiстю:
1. Орiєнтацiя (або фокус) на споживача. В основi цього принципу – аналiз ринку i потреб споживачiв. Результати аналiзу служать механiзмом, що запускає виробництво.
3. Залучення персоналу на практицi означає систематичну можливiсть кожного спiвробiтника брати участь у прийнятi i реалiзацiї управлiнських рiшень.
4. Процесний пiдхiд. Усi види дiяльностi в органiзацiї розглядаються як процеси.
5. Системний пiдхiд. Цей принцип припускає представлення органiзацiї як системи взаємодiючих динамiчних процесiв.
7
8. Взаємовигiднi вiдносини з постачальниками. Цей принцип нацiлений на створення нових вiдносин з постачальниками. При постiйних вiдносинах з постачальниками можна говорити про управлiння ланцюжками доданих цiнностей для споживачiв.
Як бачимо, одним з цих принципiв є процесний пiдхiд,
усi види дiяльностi описуються у виглядi взаємопов’язаних процесiв;
управлiння ресурсами як результативним процесом;
бiльш ефективне досягнення бажаних результатiв;
можливiсть використання iнформацiйних технологiй для своєчасного прийняття управлiнських рiшень.
Концептуальною основою стандарту ISO 9000 є те, що органiзацiя створює, забезпечує та покращує якiсть продукцiї або послуг за допомогою взаємопов’язаних процесiв, якi повиннi постiйно аналiзуватися та удосконалюватися.
У кожного процесу повинен бути власник – особа, яка вiдповiдає за цей процес. Власник процесу повинен забезпечувати однозначне розумiння всiма учасниками процесу їх вiдповiдальностi i повноважень, повинен органiзовувати взаємодiю пiд час вирiшення проблем, якi охоплюють декiлька структурних пiдроздiлiв органiзацiї.
Загальне управлiння якiстю здiйснюється за допомогою системи управлiння якiстю
. Системи управляння якiстю – це сукупнiсть структури i процедур, процесiв i ресурсiв, необхiдних для реалiзацiї управлiння якiстю. Вона повинна бути складовою частиною системою управлiння органiзацiї i має створювати у керiвництва органiзацiї та/або споживача впевненiсть у тому, що продукцiя або послуга буде вiдповiдати встановленим вимогам до її якостi. При цьому масштаб системи якостi повинен вiдповiдати завданням органiзацiї в галузi якостi (полiтики у галузi якостi).
Сьогоднi Українська асоцiацiя якостi, яка є лiдером громадського руху за якiсть в Українi, об’єднує 450 провiдних пiдприємств з усiх регiонiв України та близько 1000 фахiвцiв з якостi з рiзних країн. За iнiцiативи та за участю цього об’єднання в Українi вiдбуваються процеси формування нової фiлософiї якостi.
Основним завданням ISO є пiдтримка розробки мiжнародних стандартiв, тестування i сертифiкацiї, спрямованих на розвиток мiжнародної торгiвлi якiсними продуктами та послугами. Ця органiзацiя об’єднує бiля 150 країн, з 2004 року Україна також входить до ISO. За даними Мiжнародної органiзацiї зi стандартизацiї (ISO) у свiтi сертифiковано понад 600 тисяч систем менеджменту якiстю. Кiлькiсть сертифiкованих систем менеджменту якiстю в Італiї охоплює близько 100000 пiдприємств i органiзацiй, у Великiй Британiї – бiльше 45000, Нiмеччинi – близько 25000, Францiї – бiльше 15000.
Мiжнародною органiзацiєю зi стандартизацiї розроблено ряд унiверсальних мiжнародних стандартiв серiї 9000, що визначають систему управлiння якiстю. Використання мiжнародних стандартiв (МС) ІSО серiї 9000 дозволяє органiзацiї досягти таких переваг:
· краще розумiння i узгодженiсть дiяльностi у сферi якостi у всiй органiзацiї;
· гарантiї постiйного використання системи якостi для управлiння в цiлому;
· удосконалення системи документацiї;
· пiдвищення розумiння у персоналу аспектiв якостi;
· пiдвищення продуктивностi працi, а, отже, зниження затрат;
· створення фундаменту для постiйного удосконалення дiяльностi.
3. Сучасний стан системи стандартiв з якостi
Суб’єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тис. ГОСТiв i до 30 тис. галузевих нормативних документiв (НД) колишнього СРСР, затверджених до 1992 року. Цi НД значною мiрою мiстять технiчнi характеристики, якi не вiдповiдають сучасному науково-технiчному рiвню. Недостатньо оновлює фонд стандартiв колишнього СРСР Мiждержавна рада зi стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї (МДР): 100–250 документiв щорiчно. З них лише 20–50 ГОСТiв гармонiзовано з мiжнародними чи європейськими нормами. За збереження таких темпiв для замiни НД колишнього СРСР сучасними стандартами знадобляться десятки рокiв [11].
В Українi напрямки робiт, завдання та показники розвитку стандартизацiї на середньострокову перспективу визначає Програма [3]. Вiдповiдно до неї передбачено заходи щодо розвитку нацiональної системи стандартизацiї з метою пiдвищення конкурентоспроможностi та якостi продукцiї, iнновацiйного розвитку виробництва на основi нормативно-правових актiв України, вимог СОТ, iнтеграцiї до ЄС та врахування нацiональних iнтересiв. Цi заходи також дадуть можливiсть досягти кращої узгодженостi функцiй, повноважень та дiяльностi центральних органiв виконавчої влади у сферi стандартизацiї, а також пiдвищити її ефективнiсть [2, 3, 5].
Значну проблему створює наявнiсть нормативної бази з великою кiлькiстю застарiлих НД, що не вiдповiдає потребам нацiонального та глобального ринкiв, гальмує пiдвищення якостi та конкурентоспроможностi вiтчизняної продукцiї, вступає у пряме протирiччя з принципами державної полiтики у сферi стандартизацiї [2, 5].
Важливим є принцип спадкоємностi робiт iз стандартизацiї, базований на системностi робiт.
методи стандартизацiї повиннi бути адекватними змiнам, що вiдбуваються, i вiдповiдати мiжнароднiй та європейськiй практицi.
Мiжнародну систему добровiльної стандартизацiї очолюють три загальновизнанi органiзацiї: Мiжнародна органiзацiя зi стандартизацiї (ISO), Мiжнародна електротехнiчна комiсiя (ІЕС) та Мiжнародний союз телекомунiкацiй (ІТU), зокрема, сектор стандартизацiї у сферi телекомунiкацiй – ІТU-Т. ISO є найбiльшим свiтовим розробником мiжнародних стандартiв. На початок 2010 року до її складу входить 160 країн. ISO, IEC та ITU заклали пiдвалини стратегiчного партнерства iз СОТ для поширення вiльної та чесної свiтової системи торгiвлi. Полiтичнi угоди, досягнутi у межах СОТ, потребують доповнення їх технiчними угодами [4, 7].
У цiлому глобальна система стандартизацiї базується на угодах про спiвпрацю:
– мiж органiзацiями зi стандартизацiї на регiональному рiвнi, наприклад, CEN, CENELEC та ETSI в Європi;
– двостороннiх мiж нацiональними органами стандартизацiї [4].
Прiоритетнiсть iнтеграцiї України до ЄС є державною полiтикою. Напрямки та полiтику адаптацiї вiтчизняного законодавства до європейських вимог стосовно норм i стандартiв детально проаналiзовано в [2, 5]. Вiдповiдно до мети дослiдження доцiльно розглянути органiзацiйно-методологiчнi пiдходи ЄС у сферi стандартизацiї.
Чинна практика веде свiй вiдлiк вiд 1985 року, коли було прийнято директиви «нового», а потiм i «глобального пiдходу» до технiчної гармонiзацiї. Ранiше в країнах ЄС дiяли системи нацiональних стандартiв, обов’язкових до застосування. Згiдно з «новим пiдходом» вимоги до продукцiї та послуг установлюють на основi таких принципiв:
– обов’язковi вимоги зазначають не в стандартах, а в директивах ЄС, що їх приймають на законодавчому рiвнi, та в технiчних регламентах;
– обов’язковi вимоги до продукцiї суворо обмежено лише її безпечнiстю;
– уведено категорiю «гармонiзований стандарт», виконання якого не є обов’язковим; вiн передбачає презумпцiю вiдповiдностi директивам, тому застосування таких стандартiв звiльняє виробникiв i постачальникiв вiд необхiдностi звертатися до органiв сертифiкацiї;
– наявнiсть перелiку добровiльних стандартiв, якi в директивах розглядають як основу презумпцiї вiдповiдностi.
На нацiональнi системи стандартизацiї має вплив полiтичний та економiчний вибiр, зроблений суспiльством. Незважаючи на швидкий розвиток мiжнародної стандартизацiї та застосування єдиних загальноприйнятих принципiв органiзацiї робiт, у сучасному свiтi є вiдмiннi системи стандартизацiї.
Виокремлюють три основнi моделi: пiвнiчноамериканську, японську та європейську [16].
Пiвнiчноамериканську модель
базовано на ринку та конкуренцiї як основi його ефективного iснування. Головне завдання держави – забезпечити стабiльнi умови функцiонування ринку без прямого втручання. Це обумовило принципи органiзацiї системи стандартизацiї: добровiльнi стандарти, якi розробляють науково-технiчнi чи професiйнi товариства, i технiчнi регламенти, прийнятi органами державного управлiння. Систему характеризує велика кiлькiсть стандартiв, дублювання та неузгодженiсть вимог. Прикладом такої моделi є система стандартизацiї США.
пiдтримує загальну для всiх країн Захiдної Європи концепцiю розвинутої держави, зобов’язаної узгоджувати демократичнi, соцiальнi та культурнi iнтереси суспiльства з ринковою економiкою. Нацiональнi органи є асоцiацiями, з якими уряди укладають угоди щодо виконання окремих державних управлiнських функцiй.
базовано на тiснiй спiвпрацi економiчних кiл та органiв державного управлiння. Стандарти розробляють промисловцi в рамках професiйних об’єднань у спiвробiтництвi з вiдповiдним мiнiстерством, що затверджує стандарти.
Особливiстю системи є спрямованiсть на внутрiшнiй японський ринок, який створена система ефективно захищає, оскiльки заiнтересованi зарубiжнi сторони позбавлено прав участi в стандартизацiї [16].
Узагальнюючи тенденцiї у глобальнiй системi стандартизацiї, можна видiлити такi особливостi:
– на мiжнародному рiвнi дiяльнiсть зi стандартизацiї спрямовано на забезпечення узгодженої полiтики розроблення та використання мiжнародних стандартiв з метою усунення технiчних бар’єрiв та пiдвищення ефективностi стандартизацiї в усьому свiтi; крiм того, об’єктом стандартизацiї стають не лише продукцiя та послуги, але й соцiально-економiчнi системи, що забезпечують сталий розвиток, якiсть життя тощо;
– на регiональному рiвнi дiяльнiсть зi стандартизацiї спрямовано на урахування потреб певного географiчного, полiтичного чи економiчного регiону, на прискорення процесу входження товарiв на ринок регiону та на забезпечення конкурентоспроможностi товарiв;
– на нацiональному рiвнi дiяльнiсть зi стандартизацiї має два спрямування: перше – це активне поширення та використання мiжнародних i регiональних стандартiв вiдповiдно до вимог СОТ, друге – це запровадження iнновацiй, новiтнiх технологiй з метою пiдвищення конкурентоспроможностi продукцiї та зростання економiки країни.
Планування робiт з мiждержавної стандартизацiї здiйснює виконавчий орган мiждержавної стандартизацiї – Бюро стандартiв, який формує проект Програми робiт з мiждержавної стандартизацiї за комплексами та секторами економiки (табл. 1), а в секторi чи комплексi – за ТК.
4.
Перспективнi напрямки пiдвищення ефективностi нацiональної системи стандартизацiї
Для пошуку перспективних напрямкiв пiдвищення ефективностi нацiональної системи стандартизацiї та вдосконалення нормативної бази проведено аналiз стратегiй (концепцiй) провiдних мiжнародних, регiональних та нацiональних органiв зi стандартизацiї.
Основними документами, що встановлюють напрямки розвитку нацiональної системи стандартизацiї в Українi
, є Концепцiя [8] та Програма [3].
Мета Концепцiї [8] полягає у створеннi протягом 2006–2010 рокiв адаптованої до вимог СОТ i ЄС сучасної системи технiчного регулювання та захисту прав споживачiв, що сприятиме розвитковi економiки i пiдприємництва; забезпеченню добросовiсної конкуренцiї; захисту життя, здоров’я людини, навколишнього природного середовища, прав споживачiв; усуненню технiчних бар’єрiв у торгiвлi. Для реалiзацiї цiєї мети одним з основних завдань є запровадження мiжнародних та європейських стандартiв i стандартiв держав-членiв ЄС вiдповiдно до потреб нацiональної економiки.
Завданнями Програми [3] є:
– забезпечення вiдповiдностi НД вимогам мiжнародної стандартизацiї та виконання положень цих документiв усiма суб’єктами стандартизацiї;
– спрощення процедур стандартизацiї шляхом застосування пiд час прийняття нацiональних стандартiв усiх методiв, передбачених мiжнародними документами.
Вiдповiдно до Плану заходiв щодо забезпечення розвитку нацiональної системи стандартизацiї на 2006–2010 роки заходи здiйснюють за такими напрямками:
– нормативно-правове та органiзацiйно-методичне забезпечення;
– оптимiзацiя фонду НД;
– удосконалення iнформацiйного забезпечення [3].
Створення нової системи стандартизацiї, адекватної економiчним змiнам, що вiдбуваються в Українi, має на метi гармонiзацiю її положень з мiжнародними, регiональними та нацiональними (країн з ринковою економiкою) вимогами [17].
Із iснуючих стратегiй вибрано та узагальнено основнi напрямки пiдвищення ефективностi стандартизацiї та удосконалення нормативної бази, що їх наведено далi.
:
– удосконалити процедуру встановлення прiоритетних напрямiв стандартизацiї з урахуванням ринкових потреб та вiдкриття нових сфер дiяльностi;
– проаналiзувати процедуру прийняття нових робочих тем (планування робiт) з метою вибору прiоритетних напрямкiв та скорочення строкiв розробляння стандартiв;
2. Для залучення всiх зацiкавлених сторiн
:
– пропагувати запровадження мiжнародних, регiональних i нацiональних стандартiв;
– залучати центральнi органи виконавчої влади у визначенiй сферi до розробляння стандартiв;
– органiзовувати навчання i поширення iнформацiї з теорiї та практики добровiльної стандартизацiї, пропагувати економiчнi та соцiальнi вигоди стандартизацiї полiтичним та економiчним лiдерам, користувачам стандартiв i громадськостi (здiйснювати менеджмент знань);
– оцiнювати ефективнiсть мiжнародних (IWA) та європейських (СWA) секторних угод як альтернативної моделi участi заiнтересованих сторiн.
3. Для удосконалення процедури розробляння стандартiв
:
– заохочувати обмiн досвiдом та здiйснювати оптимiзацiю ресурсiв за рахунок ефективної регiональної спiвпрацi;
– розробити нацiональнi правила, якими встановити обов’язкову вимогу застосовувати посилання на мiжнароднi та європейськi стандарти у технiчних регламентах;
4. Для удосконалення нормативної бази
:
– розглядати альтернативнi бiзнес-моделi та процедури для створення i швидкого поширення технологiй;
– оптимiзувати використання та ефективнiсть прискорених процедур (зменшення часу створення стандартiв без ризику погiршення їхньої якостi та порушення принципiв стандартизацiї), беручи до уваги рiзнi потреби секторiв.
– оптимiзувати процедуру щодо актуалiзацiї стандартiв;
на пiдприємствi, а також на методологiї її впровадження згiдно мiжнародних стандартiв ISO серiї 9000.
Крiм того, ще одним фактором, який пiдтверджує користь впровадження, є те, що дана система зможе активiзувати внутрiшнi та зовнiшнi iнвестицiї, якi охоче будуть вкладатися в сертифiкованi виробництва.
Для цього, перш за все, необхiдно вирiшити кiлька проблем, якi виникають на пiдприємствах у процесi побудови системи менеджменту якостi. Шляхами подолання даних проблем можуть бути:
2. Навчання незалежних консультантiв частково за рахунок держави, якi б змогли надавати квалiфiковану допомогу пiдприємствам при запровадженнi систем управлiння якiстю.
3. Запровадження фiнансової пiдтримки вiтчизняних пiдприємств (органiзацiй, установ) шляхом здешевлення цiльових кредитiв для оплати вартостi робiт з розроблення, впровадження та пiдтвердження вiдповiдностi систем управлiння якiстю вiдповiдно до нацiональних або мiжнародних стандартiв.
4 Удосконалення нормативної бази має здiйснюватись на основi передового досвiду мiжнародної та регiональної практики за двома напрямками:
– удосконалення методологiї та процедури актуалiзацiї iснуючої бази;
– створення методологiї та процедур розроблення нових, що вiдповiдають сучасним потребам ринку та суспiльства.
5. Систему стандартизацiї можна визнати ефективною, якщо вона забезпечує своєчасне розроблення високоякiсних стандартiв, що їх результативно використовують учасники ринку. З цiєю метою доцiльно запропонувати для удосконалення нацiональної нормативної бази такi заходи:
– розроблення пiдходiв та методологiї достандартизацiйних дослiджень з використанням iнструментiв управлiння знаннями з метою iнтеграцiї стандартизацiї в дослiдження та проектування;
– розроблення методики оцiнювання якостi для проведення актуалiзацiї нормативної бази.
Список лiтератури
1. Указ Президента України Про заходи щодо пiдвищення якостi вiтчизняної продукцiї: вiд 23 лютого 2001 р. №113 / 2001 // rada.kiev.ua/
2. Бiла книга. Про полiтику адаптацiї вiтчизняного законодавства в галузi норм i стандартiв до європейських вимог. – К.: Держспоживстандарт України, 2006. – 64 с.
3. Державна програма стандартизацiї на 2006–2010 роки // Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua
4. ДСТУ ISO/IEC Guide 59:2000. Кодекс усталених правил стандартизацiї.
5. Зелена книга. Про полiтику адаптацiї нацiонального законодавства у сферi технiчного регулювання та споживчої полiтики до європейських вимог. – К.: Держспоживстандарт України, 2006. – 80 с
6. Зiмiна Г. К. Стандартизацiя систем управлiння якiстю, згiдно стандартiв серiї ISO 9000 – 2000 (у схемах). – Київ: «ШАУЗ». – 2003. – 255 с.
7. Каталог стандартiв ISO // Режим доступу: http://www.iso.org
8. Концепцiя розвитку технiчного регулювання та споживчої полiтики у 2006–2010 роках (16. 06. 2008) // Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua
9. Крылова Г. Д. Зарубежный опыт управления качеством. – М: Издательство стандартов, 1992. – 298 с.
12. Основные тенденции технического регулирования в Европейском Союзе // Мир стандартов. – 2006. – №9. – С. 88–95.
13. Харченко Т. Б. Методика впровадження систем управлiння якiстю на пiдприємствi // Актуальнi проблеми економiки. – 2005. – №12 (54). – С. 152 – 156.
14. Управлiння якiстю. Сертифiкацiя: Навч. посiб. / Р. В. Бичкiвський, П. Г. Столярчук, Л.І. Сопiльник, О. О. Калинський. – К.: Школа, 2005. – 432 с.
15. Шаповал М.І. Менеджмент якостi: Пiдручник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 475 с.
16. Юзькiв Я., Цицилiано О. Узагальнена оцiнка ситуацiї у сферi стандартизацiї та сумiжних видiв дiяльностi // Стандартизацiя, сертифiкацiя, якiсть. – 2008. – №3. – С. 25–39.
17. Юзькiв Я., Тетера В. Роль стандартизацiї у пiдвищеннi якостi та конкурентоспроможностi вiтчизняної продукцiї, процесiв i послуг // Стандартизацiя, сертифiкацiя, якiсть. – 2006. – №5. – С. 16 – 20.
| 
