Застосування зарубiжного досвiду управлiння iнновацiйним потенцiалом в Українi
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра менеджменту
Реферат на тему:
План
1. Свiтовi тенденцiї iнновацiйного процесу та iнновацiйна дiяльнiсть пiдприємств України
2. Іноземний досвiд державного регулювання iнновацiйних процессiв: висновки для України
Список використаної лiтератури
1. Свiтовi тенденцiї iнновацiйного процесу та iнновацiйна дiяльнiсть пiдприємств України
В умовах ринкової економiки успiшну дiяльнiсть пiдприємства забезпечує iнновацiйна полiтика, яка є визначальним iнструментом у конкурентнiй боротьбi.
Безумовними лiдерами у виробництвi свiтової наукової продукцiї є США i Японiя. Вважається, що приблизно 80 % усiх свiтових iнновацiй створюється в США. Витрати США на науково-дослiднi i дослiдно-конструкторськi роботи (НДДКР) перевищують витрати Англiї, Францiї, ФРН та Італiї разом узятих i становлять понад половину витрат на НДДКР розвинених країн. Така увага до НДДКР привела до того, що в США продається 90 % нових товарiв i тiльки 10 % старих, що надiйшли на ринок бiльше як 5 рокiв тому.
Другою свiтовою державою, що здiйснює величезнi витрати на новацiї, є Японiя. За цимивитратами на душу населення вона знаходиться на одному рiвнi зi США. Якщо ранiше Японiя багато iнновацiй запозичала iз Заходу та колишнього СРСР, то сьогоднi вона вийшла на перше мiсце у свiтi з виробництва суден, автомобiлiв, тракторiв та iншої технiки.
продукцiї стають малi науково-технiчнi фiрми, якi ще називають венчурними фiрмами. Венчурнi фiрми – це, як правило, малi пiдприємства в наукомiстких галузях економiки, що спецiалiзуються в галузi наукових дослiджень, iнженерних розробок, створення i впровадження нововведень.
Іншою помiтною тенденцiєю треба вважати симбiоз академiчної науки i промисловостi та виникнення на його основi широкої мережi технопаркових структур. Зараз загальна кiлькiсть технопаркiв у свiтi становить кiлька тисяч. У США дiє 140 технопаркiв, в Європi – 260.
Третьою тенденцiєю розвитку свiтової економiчної системи є посилення державної пiдтримки тим суб’єктам, якi займаються iнновацiйною дiяльнiстю. Унаслiдок зазначених тенденцiй у розвинених країнах бiльше половини пiдприємств займаються iнновацiйною дiяльнiстю. В Українi ситуацiя є протилежною. На тлi гучних декларативних заяв про пiдтримку i розвиток iнновацiйного процесу в Українi реальна ситуацiя свiдчить зовсiм про iнше. Питома вага пiдприємств, що займаються iнновацiйної дiяльностi, є у 20–30 разiв меншою, нiж у розвинених країнах, крiм того, цей показник має тенденцiю до зниження.
стратегiї розвитку країни, що спричинило нестабiльнiсть i ситуативнiсть економiчних процесiв. Нехтування сучасними тенденцiями розвитку свiтової економiки може обумовлювати те, що Україна в найближчiй перспективi буде повнiстю витiснена iз ринку високотехнологiчної продукцiї, а це безпосередньо вплине на рiвень соцiально-економiчного стану країни та погiршення якостi життя населення.
Незважаючи на те, що протягом останнiх рокiв чисельнiсть науково-технiчних працiвникiв в Українi зменшилася вдвiчi, країна ще має потужний науковий потенцiал, здатний виконувати складнi фундаментальнi та прикладнi дослiдження, багатогалузевий промисловий комплекс, на 30 % зорiєнтований на високотехнологiчне виробництво (машинобудування, приладобудування, енергетика, авiацiйнi та космiчнi технологiї). Україна вiдома у свiтi своїми видатними вченими, науковими колективами та наукомiсткими виробництвами. Проблема полягає тiльки в тому, як всiм цим розпорядитися. До головних чинникiв, що гальмують iнновацiйну дiяльнiсть в Українi, можна вiднести:
- вiдсутнiсть достатнiх джерел фiнансування;
- недосконалiсть законодавчої бази у сферi iнновацiй, податкової системи;
- вiдсутнiсть пiльгового режиму для здiйснення iнновацiйної дiяльностi;
- мiграцiя фахiвцiв високого рiвня, науковцiв у США, Нiмеччину та iншi країни;
- вiдсутнiсть iнформацiї та технологiчної бази.
2. Іноземний досвiд державного регулювання iнновацiйних процесiв: висновки для України
Сьогоднi серед розвинених країн немає такої, де держава тими чи iншими методами не прагнула б сприяти iнновацiйному процесу. Аналiзуючи державну полiтику розвинених країн щодо пiдтримки iнновацiй за ступенем державного регулювання, можна видiлити два полюси. На одному знаходяться США та Велика Британiя, де держава найменше втручається в економiку, зокрема й в iнновацiйну дiяльнiсть, на iншому – Францiя та Японiя, в яких держава найбiльш активно пiдтримує iнновацiйний процесс всiма можливими методами.
Перший полюс, який умовно можна назвати англо-американською моделлю, характеризується найповнiшою автономiєю пiдприємництва в iнновацiйнiй сферi. За такої моделi вважається, що ринковi механiзми самi сприяють прискоренню iнновацiйного процесу. Головний акцент робиться на створення сприятливих умов для ведення бiзнесу взагалi, що зумовлює рiвнi умови для впровадження iнновацiйних продуктiв у всi галузi народного господарства.
Другий (франко-японський) полюс iнновацiйної полiтики характеризується досить значним впливом держави на iнновацiйнi процеси, зокрема i неринковими методами, шляхом прямих дотацiй i субсидiй пiдприємствам i органiзацiям, якi здiйснюють iнновацiйну дiяльнiсть. За цiєї моделi уряди визначають прiоритетнi напрямки iнновацiйно-технологiчного розвитку, яким надається суттєва урядова пiдтримка.
Бiльшiсть розвинених європейських країн та Канада займають промiжне положення мiж зазначеними полюсами iнновацiйної полiтики, одночасно розвиваючи нацiональне бiзнес-середо-вище i використовуючи пряму державну пiдтримку iнновацiйної дiяльностi. З посиленням мiжнародних iнтеграцiйних процесiв i виробленням погодженої економiчної полiтики у загальному економiчному просторi країн, зокрема членiв ЄС, з’являється нова можливiсть – розроблення єдиної iнновацiйної полiтики на рiвнi держав-членiв спiвтовариства.
Аналiзуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що за рiзноманiттям форм i прийомiв стимулювання iнновацiйної дiяльностi з боку державних органiв, у всiх промислово розвинених країнах є дещо загальне, що дає змогу видiлити iнновацiйну полiтику як специфiчний елемент системи державного регулювання. Так, вiдзначається погодженiсть iнновацiйної полiтики з усiма видами державної економiчної полiтики взагалi.
На наш погляд, не можна сказати, що та чи iнша модель пiдтримки iнновацiйного процесу є кращою. Вибiр спрямованостi державної полiтики залежить вiд багатьох чинникiв та особливостей iнновацiйного розвитку. Тодi як українська економiка намагалася вийти з кризи, застосовуючи традицiйнi технологiї, промислово розвиненi країни спрямували свої зусилля на створення нової економiки, заснованої на знаннях, iнформацiї та iнновацiях. Сьогоднi, маючи достатньо високий науково-технологiчний потенцiал, Україна недостатньо використовує його в нацiональних iнтересах. Українську iнновацiйну полiтику, яка все ще перебуває на стадiї формування, можна квалiфiкувати як таку, що тяжiє до англо-американської моделi, оскiльки держава бiльше покладається на ринковi механiзми стимулювання iнновацiйної дiяльностi, нiж на пряму пiдтримку iнновацiйного процесу. Але проблема полягає не в тому, що розвиток науки i науково-технiчних розробок практично не фiнансується державою, а в тому, що наука i економiка України розвиваються рiзними шляхами. Бiльшiсть розробок, виконаних вiтчизняними науковцями, не мають практичного застосування у жоднiй галузi економiки країни. Це спричиняє фактичну iзольованiсть наукових установ вiд пiдприємництва, а отже, унеможливлює розвиток iнновацiйного процесу за рахунок ринкових важелiв, оскiльки iнновацiйна дiяльнiсть опинилася значною мiрою поза межами ринку.
пряму пiдтримку iнновацiйного процесу у виглядi сприяння створенню iнновацiйної iнфраструктури, становленню науково-виробничих об’єднань тощо, але лише iстотнi нововведення держава повинна заохочувати фiнансово, наприклад, через пiльгове оподаткування або за рахунок бюджетних асигнувань. Такий пiдхiд дасть змогу не розпилювати державнi кошти на пiдтримку малоперспективних нововведень i сприятиме iнновацiям, спрямованим на економiчний прорив i забезпечення стiйкого зростання. Ринкових механiзмiв на сучасному етапi буде недостатньо для помiтної iнтенсифiкацiї iнновацiйного процесу в Українi.
3. Шляхи використання зарубiжного досвiду управлiння iнновацiйним потенцiалом в Українi
Перетворення технологiй у головний ресурс сучасного економiчного розвитку та управлiння ними радикально змiнює всю систему свiдомих дiй i поведiнку України як суб’єкта свiтового ринку. Тому є необхiдним використання зарубiжних форм управлiння iнновацiйними процесами, якi є недостатньо поширеними в Українi, а саме: стратегiї технологiчного розвитку пiдприємств, конкурсно-контрактна система створення науково-технiчної продукцiї, напрямки розвитку iнновацiйної iнфраструктури та державного регулювання iнновацiйної дiяльностi. Розглянемо цi аспекти детальнiше.
Стратегiї технологiчного розвитку пiдприємств. Аналiз досвiду країн, якi досягли найвагомiших успiхiв у науково-технологiчному розвитку, експортi наукомiсткої i високотехнологiчної продукцiї дає змогу видiлити такi стратегiї технологiчного розвитку пiдприємств: стратегiя «нарощування», стратегiя «запозичення», стратегiя «мiжнародної кооперацiї». Основою стратегiї “нарощування” є технологiчний iзоляцiонiзм. Цей вид стратегiї використовують лише деякi, як правило, дуже великi компанiї, якi володiють величезними технологiчними фiнансово-економiчними i органiзацiйними можливостями. Створенi в них могутнi науково-дослiднi структури забезпечують технологiчне лiдерство у випуску масового товару, що визначає їх напрямок розвитку на технологiчну вiдособленiсть i вибiр стратегiї нарощування конкурентних переваг за рахунок власного науково-технiчного потенцiалу. Однак, в Українi вiдсутнi такi вiолентнi структури. Це пояснюється тим, що основними споживачами високотехнологiчних продуктiв спецiалiзованих пiдприємств були вiйськово-промисловий комплекс, електрона промисловiсть i загальне машинобудування, тобто галузi, якi пiсля розпаду СРСР опинилися на межi виживання. Тому застосування цiєї стратегiї в нашiй країнi є дуже складним та капiталомiстким.
виробничого спiвробiтництва. Найефективнiшою формою мiжнародної технiчної взаємодiї є розвиток спiльного пiдприємництва.
На кiнець 2007 р. в Українi було зареєстровано понад 5000 спiльних пiдприємств (СП), серед яких лише 17 % господарюють у сферi виробництва, а обсяг випуску їх продукцiї становить лише 3 % вiтчизняного ВВП. На думку фахiвцiв, використання СП у розвитку прiоритетних галузей i виробництв промислово-технологiчної сфери України вимагає суттєвого вдосконалення нормативно-правової бази iноземного iнвестування в Українi та системи управлiння, що пов’язано, насамперед, iз посиленням регуляторної ролi держави та вiдповiдальностi суб’єктiв господарювання.
Стратегiя “запозичення” полягає у використаннi власної дешевої робочої сили i науково-технологiчного потенцiалу країни для освоєння випуску нових машин i обладнання, якi виготовляються у розвинених країнах, технологiчнi процеси яких можуть бути скопiйованi зi зразка. На мою думку, саме ця стратегiя є найактуальнiшою та доступною для України на сучасному етапi iї економiчного розвитку.
Інновацiйна iнфраструктура. При формуваннi нової моделi нацiональної iнновацiйної системи, одну з ключових ролей вiдiграє iнновацiйна iнфраструктура, яка забезпечує горизонтальнi i вертикальнi зв’язки мiж суб’єктами iнновацiйної дiяльностi, сприяє прискоренню трансферу знань i дифузiї технологiй.
Однiєю з таких форм управлiння є менеджмент циклу «наука–технiка–виробництво», до якої зокрема належать так званi технопарки, технополiси й iнкубатори. Особливе мiсце, на наш погляд, в iнновацiйнiй iнфраструктурi займають бiзнес-iнкубатори. У сучасному свiтi бiзнес-iнкубатором прийнято вважати iнновацiйну структуру, що має своєю метою пiдтримку утворення i розвитку нових органiзацiй шляхом надання їм площ для оренди, первiсного капiталу, консультацiй i т. п. Вiдомi випадки об’єднання декiлькох успiшно працюючих бiзнес-iнкубаторiв у нову структуру – технопарк.
Наступний рiвень у розвитку iнновацiйної структури – технополiс. Вiн зазвичай виникає там, де переплiтається дiяльнiсть сусiдiв-технопаркiв. Щодо розвитку цих структур в Українi, вони можуть бути створенi на базi великих науково-промислових центрiв (Київ, Харкiв, Днiпропетровськ, Одеса, Львiв), де iснують могутнi науково-виробничi комплекси iз збалансованого розвитку регiональної економiки.
В Українi утворена активно дiюча Асоцiацiя бiзнес-iнкубаторiв. Налагоджено iнтенсивний процес обмiну iнформацiєю щодо концепцiй iнновацiйного бiзнесу i менеджменту з фахiвцями iз США, якi мають на метi дати молодим українським дослiдникам та iнженерам iнформацiю, пов’язану з дифузiєю технологiй з лабораторiй на ринок.
Вивчаючи досвiд створення iнновацiйних структур у країнах з перехiдною економiкою, треба зазначити, що створення бiзнес-iнкубатора, а тим бiльше технопарку є складною, дорогою i довгостроковою справою. Але воно дуже перспективне для України, тому що має стратегiчне значення, вектор орiєнтацiї якого спрямований у технологiї ХХІ ст. Але не можна очiкувати вiд них миттєвої вiддачi. Наприклад, досвiд Росiї показує, що перiод становлення i досягнення апогею дiяльностi технопарку становить 8–10 рокiв. Сьогоднi Україна робить першi кроки на шляху iнновацiйного розвитку. І технопарки при цьому грають найважливiшу роль як пiонерськi структури, що дають змогу за недостатнього державного фiнансуваннi використовувати механiзми цiльового використовування засобiв, одержуваних при виконання iнновацiйних проектiв, для розвитку власних наукових баз за рахунок принципу реiнвестування, що є сьогоднi єдиною можливiстю пiдтримки i розвитку як науково-технологiчного потенцiалу, так i iнновацiйної дiяльностi в країнi. Очевидно, що подальше становлення i розвиток мережi бiзнес-iнкубаторiв, наукових i технологiчних паркiв в Українi визначатиметься як об’єктивними труднощами перехiдного до ринкових умов господарювання перiоду, так i нацiональними особливостями реалiзованої економiчної моделi стимулювання iнновацiй.
Свiтовi тенденцiї в областi розвитку технологiй, на перший погляд, видаються далекими вiд української дiйсностi та такими, що iстотно не впливають на дiяльнiсть вiтчизняних товаровиробникiв.
України не тiльки з позицiї пiдвищення рiвня конкурентоспроможностi та захисту вiтчизняних товаровиробникiв, а i з позицiй експансiї нашої країни на зовнiшнi ринки.
Інновацiйна полiтика повинна ґрунтуватися на прiоритетах економiчної полiтики, зокрема:
- впровадження програмно-цiльового пiдходу до фiнансування всiх секторiв наукової сфери;
- впровадження ринкових механiзмiв пiдтримки нових технологiй, розширення участi малого i середнього бiзнесу в науково-технологiчному розвитку;
- приведення системи правового захисту iнтелектуальної власностi у вiдповiднiсть з мiжнародними нормами i введення iнтелектуальної власностi в господарський оборот;
- розвиток i впровадження сучасних iнформацiйних технологiй;
- подолання надвитратностi, неприпустимо високої енерго- i матерiаломiсткостi всiєї нашої промисловостi;
- iнтеграцiя в мiжнароднi технологiчнi потоки з метою модернiзацiї вiтчизняного виробництва;
процесу.
Список використаної лiтератури
1. Василенко В. О., Шматько В. Г. Інновацiйний менеджмент. – К.: Центр навчальної лiтератури, 2005. – 440 с.
2. Соцiально-економiчне становище України за 2003 р. // Економiст. – 2004. – №1. – С. 6–11.
3. Ганущак Л. М. Шляхи використання зарубiжного досвiду управлiння iнновацiйним потенцiалом пiдприємств в Українi // Актуальнi проблеми економiки. – 2006. – №4(58). – С. 135–142.
4. Говоруха Ж. А. Питання розвитку iнновацiйної дiяльностi пiдприємств України // Актуальнi проблеми економiки. – 2007. – №8 (74). – С. 107–115.
5. Гончарова Н. В. Напрями розвитку iнтеграцiйних процесiв у сферi фiнансової пiдтримки малого пiдприємництва //Фiнанси України. – 2003. – с. 75-83.
6. Чухно А. Актуальнi проблеми стратегiї економiчного та соцiального розвитку на сучасному етапi // Економiка України. – 2004. – №4. – С. 65–71.
| 
