Видатнi постатi японського менеджменту
Ібука Масару
Масару Ібука (19081997) – видатний японський пiдприємець, засновник i голова ради директорiв компанiї Sony, всесвiтньо вiдомого виробника електронної технiки.
Народився 11 квiтня 1908 р. в м. Нiкко, префектура Тошиги. Вивчав електронiку на факультетi природничих i прикладних наук в унiверситетi Васеда. Ще студентом зробив кiлька винаходiв i став вiдомим серед фахiвцiв. Пiсля закiнчення унiверситету в 1933 р. почав працювати у фотохiмiчнiй лабораторiї, а в 1970 р. заснував компанiю NihonSoruteiKi ("Японськi вимiрювальнi iнстументи"), яка випускала пристрої для пошуку пiдводних човнiв. Завдяки цiй дiяльностi познайомився з Ажiо Морiта, молодшим лейтенантом технiчної служби вiйськовоморського флоту Японiї. Вiдразу ж пiсля закiнчення вiйни створив нову фiрму TokyoTsushinKenkyuio, основною продукцiєю якої були вольтметри. Через пiвроку вона ввiйшла до складу TokyoTelecommunicationEngineering, яка в 1958 р. одержала назву Sony. М. Ібука став директором фiрми 1950 р. i головою ради директорiв 1971 р.
Вiн був смiливим iнженером-новатором i талановитим менеджером. Пiд його керiвництвом Sony перетворилася iз маленької фiрми, в якiй в 1946р. працювало кiлька десяткiв робiтникiв, на гiганта електронної iндустрiї. У повоєннiй Японiї iм’я М.Ібука стало символом масового споживання i миру, оскiльки його компанiя виробляла продукцiю виключно мирного призначення: магнiтофони, транзисторнi радiоприймачi, телевiзори, вiдеомагнiтофони, портативнi радiоплеєри. Її дiяльнiсть, в якiй велике значення надається оригiнальностi продукцiї, вiдрiзняється вiд типової дiяльностi бiльшостi японських фiрм, що вiддають перевагу використанню готових виробiв.
славу видатного японського дiяча бiзнесу, чиє iм’я стоїть в одному ряду з iменами Соiхiро Хонда, Ажiо Морiта. Інтерес до всього оригiнального, небажання iти протореними шляхами значно вiдрiзняє стратегiю Sony вiд традицiй групової орiєнтацiї, характерних для промислових асоцiацiй i кейрецу (груп компанiй, власники яких мають родиннi зв’язки).
Блискучi якостi керiвника продемонстрував у процесi розвитку фiрми Sony, особливо в 19451976 рр., на посадах її президента i голови ради директорiв. Вiдмiнною рисою його пiдприємницького таланту був науковий склад розуму та iнтерес до iнновацiй. У бурхливi 19451950 рр. Sonyбралася за випуск багатьох виробiв i в 1950 р. виготовила перший японський магнiтофон. М. Ібука зробив значний особистий внесок у технiчне керiвництво цим проектом. Для досягнення визначеної мети вiн залучив до спiвпрацi багатьох випускникiв унiверситетiв, якi мали науковi ступенi докторiв та магiстрiв. Третина всiх працiвникiв Sony мала вищу освiту. В 1952 р. пiд час вiдвiдування США вiн широко оцiнив переваги використання транзисторiв, пiсля чого Sony одержала вiд компанiї WesternElectric права на використання транзисторної технологiї. М. Ібука органiзував дослiдно-конструкторськi роботи iз створення таких нових виробiв, як транзисторнi радiоприймачi, першi напiвпровiдниковi телевiзори, першi побутовi вiдеомагнiтофони, радiоприймачi на iнтегральних схемах, телевiзори, кiнескопи "Тринiтрон".
Вiн завжди виявляв iнтерес до продукцiї споживчого, а не промислового або вiйськового призначення. Переваги стратегiї зайняття ринкових нiш компанiєю Sonyполягає в тому, що вона використовувала транзистори саме тодi, коли на них був значний попит, оскiльки для багатьох людей вони стали символом матерiального добробуту. В 1955 р. Sonyвипустила один iз перших у свiтi транзисторний радiоприймач.
Стратегiя Sonyповнiстю вiдповiдала особливостям повоєнного розвитку (зростанню споживацького попиту). Однiєю iз характеристик товарiв, якiй М. Ібука придiляв особливу увагу, були її невеликi габарити. Sony постiйно прагла випускати дедалi компактнiшi вироби, переходячи вiд використання електронних ламп до застосування напiвпровiдникових транзисторiв, а потiм й iнтегральних мiкросхем, що дало змогу створити портативнi транзисторнi радiоприймачi. Крiм того, компанiя виробляла портативнi телевiзори, аудiо- та вiдеоплеєри. Орiєнтацiя на малогабаритну технiку повнiстю вiдповiдала повоєннiй тенденцiї зменшення розмiрiв побутової апаратури i забезпечила швидке зростання компанiї за рахунок значного розширення її ринкової частки. Так, першi її магнiтофони важили до 40 кг, а вже через кiлька рокiв внаслiдок зусиль iз удосконалення конструкцiї їх маса не перевищувала 1,2 кг. Використання цих трьох факторiв – впровадження iнновацiй, орiєнтацiя на споживача i прагнення зменшити габарити продукцiї – сприяло перетворенню Sony iз маленької провiнцiйної фабрики на потужну мiжнародну компанiю.
Корпоративний дух Sony полягає у "небажаннi випускати те, що виробляють iншi". Прибутки як результат скорочення витрат за рахунок масового виробництва i масового маркетингу не є головною метою її стратегiї. За рахунок значних iнвестицiй у науково-дослiдницькi розробки i створення зразкiв передової технiки Sony має можливостi випускати товари, недоступнi iншим фiрмам. Виробництво таких товарiв є основою її стратегiї розвитку.
Проте компанiя припустилася i деяких помилок внаслiдок орiєнтацiї тiльки на споживацький попит: припинення випуску спецiальної аудiотехнiки для радiостанцiй в 1963 р.; невдала спроба розроблення власних iнтегральних мiкросхем, а також пристроїв для електромагнiтного вимiрювання параметрiв матерiалiв для машинобудування.
фiрм), у всьому пiдкреслює важливiсть iндивiдуальностi.
В Японiї М. Ібука має славу легендарного i поважного бiзнесмена. Вiн значно вiдрiзнявся вiд iнших керiвникiв бiльшостi нацiональних фiрм. Якщо вважати, що орiєнтована на органiзацiю культура є типовою для японських фiрм, то М.Ібука разом з С. Хонда i А. Морiто може розглядатися як виняток iз загальної картини дiлового свiту Японiї. Така iндивiдуальна його риса, як винахiдливiсть, є конче необхiдною у сучасному свiтi жорсткої конкуренцiї.
Ятаро Івасакi (18341885) – засновник Mitsubishizaibatzu, вiдомої в наш час як група Mitsubishi, найпотужнiша група компанiй Японiї, власники яких мають родиннi зв’язки.
Народився 11 грудня 1834 р. в Кошi Акi – гум, сегунат Тоса. Тоса були могутнiм кланом,Ю одним iх чотирьох найпотужнiших кланiв Японiї. Родина Я. Івасакi наполовину належала до роду самураїв, займалася обробкою власного надiлу землi. Його батьки мали скромний достаток, але деякi iз родичiв матерi були освiченими людьми. Тому Я. Івасакi виховувався в атмосферi поваги до наукових знань. У 1948 р. вiн виїхав до Кошi, головного мiста сегуната Тоса, де почав вивчати фiлософiю Конфуцiя. У 18541855 рр. навчався в Едо, в 1858. у ShorinJuku в Нагамарамура. Завдяки знайомству з впливовими самураями сегуната Тоса був прийнятий на посаду чиновника i одержав можливiсть стати самураєм. На той час сегун Тоса сприяв розвитку промисловостi, на прибутки якої мав право утримувати власнi збройнi сили, закуповував зброю та кораблi у iноземних держав. Працюючи у цiй сферi, Я.Івасакi виявив високi дiловi якостi й швидко iз дрiбного службовця став високопоставленим чиновником, вiдповiдальним за здiйснення закупiвель.
У 1873 р. заснував приватну компанiю MitsubishiShokai та сконцентрував зусилля на морських вантажних перевезеннях, а також органiзував роботу сумiжних напрямкiв бiзнесу: страхової справи, надання складських послуг, здiйснення фiнансових операцiй, видобування корисних копалин, ремонт суден. Внаслiдок такої диверсифiкацiї Mitsubishi змогла закласти пiдґрунтя для майбутнього розвитку. Досягнення цiєї групи зумовленi високими дiловими якостями Я.Івасакi, який зумiв скористатися сприятливими особливостями своєї епохи змiн.
показникам Рокфеллерiв у США. Вiн суворо дотримувався принципу єдностi керiвництва, проте часто виявляв диктаторськi якостi.
Був вiдомий як seisho ("полiтичний комерсант"), мав тiснi зв’язки з урядом. Водночас мiг демонструвати вiдкрите непiдкорення владi та порядку, його полiтичнi уподобання не були стiйкими. Вiн нiколи не бував у країнах Заходу, але визнавав досягнення захiдної цивiлiзацiї. Його брат i син навчалися в Пенсiльванському та Кембриджському унiверситетах.
перед професiйними менеджерами. Однiєю з особливостейMitsubishi було вико рискання родинних зв’язкiв. Провiднi менеджери Сода, Кондо, Като, Когамi мали дружин iз родини Івасакi. Використовуючи у своїх iнтересах родиннi зв’язки i залучаючи до роботи кращих випускникiв унiверситетiв, вiн змiг надати власнiй компанiї високу цiннiсть. Два його зятя стали згодом прем'єр-мiнiстрами, що змiцнило зв’язки компанiї iз свiтом великої полiтики.
Я.Івасакi вважав, що особисте керiвництво є ефективнiшим порiвняно iз спiльним управлiнням чи спiльним володiнням. Права володiння компанiєю нiколи не розподiлялися i перебували в руках родини Івасакi, голова якої завжди приймав найважливiшi дiловi рiшення. Я.Івасакi був справжнiм менеджером-власником, який приймав спрямованi згоди донизу рiшення, не дiлився нi з ким своєю владою i повноваженнями. Зумiв створити потужну органiзацiю, принципи роботи якої заклали пiдвалини сучасного успiху групи Mitsubishi.
Мацусiта Коносуке
MatsushitaElectricalIndustrialCompany, одного з найбiльших у свiтi виробникiв побутової електронiки, i у написаннi численних праць, якi помiтно вплинули на фiлософiю менеджменту.
р. почав працювати на фiрмi OsakaElectricLight помiчником електромонтера, у 1918 р. вiдкрив власну фiрму з виробництва електроарматури. Початок пiдприємницької кар’єри К. Мацусiти, який прийшовся на перiод мiж двома свiтовими вiйнами, був доволi скромним, але в епоху повоєнного пiднесення економiки його бiзнес почав стрiмко розвиватися, i частка MatsushitaElectricalIndustrialCompany на ринку "трьох скарбiв" (пральних машин, холодильникiв i телевiзорiв) стала синонiмом масового виробництва, масового споживання i пiднесення життєвого рiвня японцiв. У 1957 р. компанiя налагодила випуск високоякiсних радiоприймачiв, а у 1958 р. розробила першу модель кольорового телевiзора.
За вiдсутностi родинних зв’язкiв i будь-якого заступництва К. Мацусiта заснував i привiв до успiху велику компанiю. Його пiдприємство перетворилося iз маленької майстернi на гiгантську мiжнародну корпорацiю (200 тис. працiвникiв, понад 100 заводiв i дочiрнiх фiрм, рiчний обсяг збуту порядку 35 млн. дол. США). Незважаючи на вiдсутнiсть диплома про освiту, вiн успiшно управляв компанiєю i впливав на широку аудиторiю читачiв своїми творами. Із досвiду Г. Форда усвiдомлював важливiсть розширення попиту за рахунок масового виробництва i зменшення цiни товарiв. У своїй ком панiї розвинув iдеї про масове виробництво до рiвня стратегiй, якi стали еталоном японського менеджменту. Для досягнення такого результату повинен був адаптувати i удосконалити багато нових методiв введення бiзнесу, нехарактерних для таких корпорацiй, як дзайбацу i потужнi торговельнi фiрми. Вiн визначив мiсце своєї компанiї у суспiльствi такими словами: "Призначення MatsushitaElectrical полягає в тому, щоб забезпечити невичерпну пропозицiю товарiв i таким чином домогтися миру i процвiтання нашої країни".
структури управлiння, яка забезпечувала бiльшу наочнiсть досягнутих резуль татiв, чiткiше визначення вiдповiдальностi рiзних пiдроздiлiв, а також уявлення про переваги i недолiки компанiї. Іншими органiзацiйними новацiями, вперше застосованими К. Мацусiтою, стало впровадження в японських компанiях п’ятирiчних бiзнес-планiв i створення пiдроздiлiв, ефективнiсть дiяльностi яких оцiнювалась розмiрами одержаного прибутку.
Значну увагу вiн придiляв ефективностi реалiзацiї продукцiї, спiвпрацю вав у створеннi одно канальної торгової мережi безпосередньо з пiдприємствами роздрiбної торгiвлi, пiдтримував зв’язки з органiзацiями, якi фiнансували торгiвлю. Успiх у цiй сферi зумовив збiльшення ринкових часток i економiю ресурсiв надiйних виробникiв якiсних споживчих товарiв, мета яких полягала в органiзацiї масового виробництва для задоволення потреб масового споживача.
Переваги методiв виробництва "точно вчасно" i використання малих обсягiв матерiальних запасiв стали очевидними для К. Мацусiти, коли вiн пiсля землетрусу 1964 р. почав аналiзувати втрати, зумовленi надмiрним накопиченням запасiв на пiдприємствах компанiї. Водночас вiн став формувати мiцнi вiдносини з постачальниками, вiдвiдував їх пiдприємства, давав поради iз скорочення витрат (якого завжди прагнув).
промисловостi, яка пiдтримувала соцiал-демократичну партiю Японiї. Завдяки цим зв’язкам К. Мацусiта налагодив схему вiдносин профспiлки i керiвництва компанiї, яка ґрунтувалася на спiвробiтництвi, а не конфронтацiї.
Вiн залишався головою компанiї протягом багатьох рокiв i вийшов у вiдставку у 1973 р. Пiсля припинення безпосереднього управлiння компанiєю зберiг в нiй значний вплив, обiйнявши посаду спецiального радника. На пенсiї вiддавав багато часу роботi над своїми творами, присвяченими фiлософiї бiзнесу. Помер у 1989 р. у вiцi 94 рокiв. Його багатство на той момент оцiнювалося у 244,9 млрд.єн, що було найвищим показником за всю iсторiю сучасної Японiї.
Морiта Акiо
Народився 26 сiчня 1921 р. в м. Нагоя, був старшим сином у заможнiй родинi, яка займалася виробництвом саке. Вивчав фiзику в Імператорському унiверситетi мiста Осака. Пiд час Другої свiтової вiйни служив у вiйськово-морському флотi технiчним спецiалiстом. У 1946 р. почав працювати у TotyoTsushinKogyo (ТКК) (Токiйська телекомунiкацiйна iнженерна компанiя), яку очолював Масару Ібука. Вперше набув мiжнародного визнання в 1955 р., коли ТКК налагодила масове виробництво найбiльш мiнiатюрного у свiтi транзисторного радiоприймача. У 1958 р. ТКК будо перейменовано наSonyCorporation, а у 1971 р. А. Морiта став її президентом, у 1976 р. – головою її ради директорiв.
Ім’я А. Морiти повною мiрою стало синонiмом SonyCorporation, однiєї з найвiдомiших торгових марок на ринку побутової електронiки. Компанiя стала всесвiтньо вiдомою завдяки великiй кiлькостi випущених нею iнновацiйних товарiв, таких як транзисторнi радiоприймачi, телевiзiйнi трубки "Тринiтрон", касетнi вiдеомагнiтофони "Betamax", портативнi касетнi аудiоплеєри "Walkman". А. Морiта увiйшов в iсторiю бiзнесу як "товарний чемпiон" завдяки створенню касетного плеєра "Walkman". Завдяки успiшнiй дiяльностi у повоєннiй Японiї як один iз засновникiв компанiї Sony i голова її ради директорiв вiн належить до найвидатнiших бiзнесменiв свого поколiння.
М.Ібука i А. Морiта змогли створити компанiю, дiяльнiсть якої ґрунтувалася на впровадженнi iнновацiй. Тодi як М.Ібука (iнженер) придiляв основну увагу технiчнiй сторонi справи , А. Морiта (фiзик) займався проблемами маркетингу. Партнери змогли поновити стиль управлiння компанiєю, створити органiзацiйну структуру i культуру, якi заохочували використання нововведень. Для визначення пiдходу своєї компанiї до операцiй на зарубiжних ринках А. Морiта запропонував термiн "глобальна локалiзацiя". Крiм активної участi у дiяльностi представницьких дiлових кiл його вiдмiнна англiйська мова, рiшучi манери, готовнiсть виступати перед рiзноманiтними аудиторiями, спiвпрацювати з будьякими засобами масової iнформацiї дали змогу вiдiграти важливу роль у поширеннi фiлософiї бiзнесу i стати провiдним представником японської промисловостi при здiйсненнi мiжнародних контрактiв.
У 1982 р. А. Морiта нагороджений медаллю Королiвської академiї мистецтв i ремесел Великобританiї i одержав рицарське звання. У 1994 р. у вiцi 74 рокiв залишив посаду голови ради директорiв у зв’язку з погiршенням стану здоров’я.
Омає Кеничi
Народився в 1943 р. на о. Кюсю; вчився грi на флейтi; вивчав ядерну фiзику в Японському унiверситетi Васеда й у Токiйському технологiчному iнститутi; захистив докторську дисертацiю з ядерної технiки в Массачусетському технологiчному iнститутi; в 1972 р. посав працювати у консультацiйнiй фiрмi МакКiнсi, а потiм став керiвником її токiйської фiлiї; був радником колишнього японського прем’єр-мiнiстра Я. Накасоне.
Основнi працi:"Мислення стратега" (1982),"Трiада влади: прийдешнiй свiт глобального змагання" (1987),"Свiт без меж: влада i стратегiя економiки" (1990).
бiзнесу й економiчнiй теорiї, а також рiзноманiтним соцiальним й полiтичним питанням. З п’яти книжок зi стратегiї бiзнесу, написаних японською мовою, три стали бестселерами, проте увагу захiдних вчених автор привернув завдяки першiй своїй роботi, написанiй англiйською "Мислення стратега". Вона миттєво стала популярною через те, що в результатi дивного зльоту японської економiки, багато людей на Заходi прагнули зрозумiти феномен "японського дива" (стрiмкого зростання економiки Японiї). Сутнiсть книги – переосмислення основних засад логiки та iнтуїцiї японцiв у застосуваннi до стратегiї бiзнесу. Це одна з найпростiших за стилем, легка для сприйняття i багата за змiстом робота з даної тематики.
З появою кожної наступної книги К. Омає демонстрував все бiльшу прихильнiсть до iдеї всесвiтньої вiльної торгiвлi, переконуючи уряди й державнi установи прийняти його точку зору. "FinancialTimes" назвала його "людиною яка живе на землi, де рiдко можна зустрiти вiдвертих людей". Зпомiж бiльшостi японцiв, якi завжди дбають про те, щоб не скривдити iнших, К. Омає вирiзняється своєю рiзкiстю й навiть брутальнiстю. Реалiзацiя принципу "laissezfaire" (нiчим не обмеженого) капiталiзму, який вiн пропагує, вигiдна приблизно 10% населення свiту, решта 90% людей вiд цього програє. Хоча захисники "свободи" пiдкреслюють, що пiсля Другої свiтової вiйни бiльшiсть людей (в абсолютному вимiрюваннi) виграли вiд рiзних типiв "laissezfaire" капiталiзму, вони не зважають на те, що вiдбулося це за рахунок майбутнiх поколiнь або погiршення екологiчної ситуацiї, i подальше просування цим шляхом нiчим не виправдане, оскiльки свiт просто не в змозi дати кожнiй родинi можливiсть реалiзувати американську мрiю про два автомобiлi й власний будинок з басейном. А якщо вдасться втiлити в життя цю мрiю не для всiх людей, то потрiбно буде знайти способи впоратися iз заздрiстю i можливими проявами невдоволення та насильства з боку тих, хто не отримав цього. Дотепер подiбнi функцiї стримування виконували релiгiя i держава. Проте, якщо англоамериканський стиль економiчного життя набуде загального поширення, то невiдомо, чи буде здатним здiйснювати цi функцiї ринок.
|
