Видатнi постатi французького та нiмецького менеджменту
входили питання добробуту, освiти, етики робiтникiв, прогресу вiтчизняної промисловостi. Ш. Дюпiн не був розробником нових принципiв менеджменту, його внесок – органiзацiя курсу iндустрiальної освiти як основних засад навчання менеджменту.
Вiн зазначав, що робiтникiв необхiдно як навчати геометрiї та механiки, так i давати спецiальнi знання щодо шляхiв економiї їхнiх зусиль. Для людини, яка управляє iншими, ручна праця має другорядне значення. Її високий стан досягається завдяки iнтелектуальним здiбностям i знанням, якi дають змогу розвинути цi здiбностi.
галузi промисловостi з метою пошуку та використання кращої iндустрiальної практики. Намагався знайти компромiс мiж робiтниками та менеджментом щодо проблем впровадження механiзацiї на пiдприємствах, закликаючи знайти позитив у цьому процесi як для себе особисто, так i для суспiльства в цiлому.
Ш. Дюпiн писав, що той, хто удосконалює машини, намагається дати їм переваги перед робiтниками, вдосконалює i робiтникiв, дає їм шанс примусити машину служити їх добробуту замiсть того, щоб страждати вiд змагання з нею.
Сей Жан-Батiст
Жан-Батiст Сей (1767-1832) – французький економiст, популяризатор iдей А. Смiта.
Народився в сiм’ї лiонського купця. Освiту здобув у Великобританiї. Був службовцем у конторi страхового товариства у Парижi. Брав участь у Великiй французькiй революцiї до приходу влади якобiнцiв. У 1794-1799 рр. - головний редактор паризького журналу "Decadephilosophique, literaireetpolitique", в 1799 р. – чиновник департаменту фiнансiв. У 1803 р. опублiкував свою головну працю "Трактат полiтичної економiї". З 1805 по 1813 р. здiйснював пiдприємницьку дiяльнiсть. У 1817 р. побачив свiт "Катехiзис полiтекономiї" – короткий виклад "Трактату полiтичної економiї". З 1819 р. – професор полiтичної економiї Паризького унiверситету та iнших навчальних закладiв Францiї. У перiод 1828-1830 рр. написав шеститомний "Курс полiтичної економiї". В останнi роки життя очолював спецiально створену для нього кафедру полiтичної економiї в Колеж де Франс, став засновником власної школи економiчної думки.
У працях Ж. -Б. Сея полiтична економiя подiлена на три самостiйнi частини: 1) виробництво багатства; 2) його розподiл; 3) споживання вироблених благ. Вiн наголошував, що предметом вивчення полiтичної економiї є передусiм проблематика матерiального добробуту суспiльства, а джерело багатства вбачав у виробничому потенцiалi нацiї. "Курс полiтичної економiї" Сея починається з аналiзу виробництва, яке, на його думку, є натуральним процесом впливу людини на природу, в результатi якого створюється багатство. Багатством вчений називав вартiсть або "цiннiсть" товарiв i тому ототожнював товарну форму багатства з сумою корисних речей. Змiшуючи вартiсть зi споживчою вартiстю, вiн, як i його вчитель А. Смiт, вважав, що будь-який товар має двi властивостi: мiнову вартiсть i споживчу вартiсть. Акцентував увагу на взаємозв’язку корисностi та цiнностi предметiв (товарiв), зазначаючи, що цiннiсть є мiрилом їх корисностi, отже, допускав можливiсть вимiрювання вартостi не лише кiлькiстю затраченої працi, а й ступенем корисностi продукту працi.
на його думку, беручи участь у процесi виробництва, надають послугу щодо створення вартостi. Триєдина формула, що випливає з теорiї трьох факторiв Сея, вiдповiдно до якої фактор працi забезпечує заробiтну плату як дохiд робiтникiв, фактор капiталу – прибуток як дохiд капiталiстiв, а фактор землi – ренту як дохiд землевласникiв, за своєю сутнiстю є своєрiдною iнтерпретацiєю поглядiв А Смiта i хибною у науковому сенсi.
Ж. -Б. Сей зазначав, що робiтники не можуть претендувати на весь продукт працi через те, що у виробництвi вони беруть участь не однi. Їхнiй дохiд має бути обмежений заробiтною платою. Вiн намагався довести, що низька заробiтна плата вигiдна всiм – i робiтникам, i суспiльству. Прибуток розглядав як пiдприємницький дохiд i вiдсоток. Якщо вiдсоток – це оплата послуг капiталу, то пiдприємницький дохiд визначається як винагорода за ризик, талант, висококвалiфiковану працю (фактично трактується як своєрiдна заробiтна плата пiдприємця). Вiдмiннiсть мiж пiдприємцем i робiтником зводив до лише до рiвня заробiтної плати: бiльший дохiд пiдприємця пояснював вищим рiвнем його вiдповiдальностi, складнiшою дiяльнiстю щодо управлiння виробництвом. З оптимiзмом дивися у майбутнє, стверджуючи, що зi зростанням капiталiв становище "нижчих класiв" полiпшиться, вони дедалi бiльшою мiрою поповнюватимуть "вищi класи". Рух до"свiтлого" майбутнього, за Сеєм, забезпечується гармонiйнiстю та безкризовим економiчним зростанням суспiльства. Вчений зробив спробу пояснити це положення теорiєю ринкiв, вiдомою в економiчнiй лiтературi як закон Сея.
Файоль Анрi
Анрi Файоль (1841-1925) – вiдомий французький дослiдник i фахiвець у галузi менеджменту, засновник так званої класичної, чи адмiнiстративної, школи менеджменту.
Народився у м. Константинополi 29 липня 1841 р. Пiсля закiнчення лiцею i Нацiональної вищої школи гiрничої справи в м. Сент-Етьен з 1860 р. по 1918 р. працював у гiрничодобувнiй i металургiйнiй компанiї "Комментрi-Фуршамболь-Деказвiль" ("Комамболь"). Будучи керiвником середнього рiвня, набув певної вiдомостi завдяки публiкацiям результатiв дослiджень геологiчних проблем, а працюючи генеральним менеджером, допомiг врятувати свою компанiю вiд банкрутства i перетворив її на одне з провiдних пiдприємств Францiї. Пiсля 1918 р. А. Файоль був радником французького уряду з питань управлiння промисловiстю; викладав у Нацiональному вiйськовому iнститутi Францiї i заснував Центр адмiнiстративних дослiджень.
"Загальне i промислове управлiння" (1916) всi операцiї, якi виконуються в органiзацiях, вiн розподiлив на шiсть груп:
2. комерцiйнi (купiвля, продаж, обмiн);
3. страховi (страхування та охорона майна i осiб);
5. облiковi (бухгалтерiя, калькуляцiя, облiк, статистика);
6. адмiнiстративнi (передбачення, органiзування, розпорядництво, координування, контроль).
Незалежно вiд складностi виробництва та розмiрiв пiдприємства цi шiсть груп операцiй виконуються в них завжди i перебувають у тiсному взаємозв’язку. Із всiх операцiй вiн видiляє адмiнiстративнi. А. Файоль сформулював 14 принципiв управлiння, вiд застосування яких залежить успiх управлiння органiзацiєю, використовував їх у своїй практицi:
1. розподiл працi, мета якого – пiдвищити кiлькiсть i якiсть виробництва за постiйних витрат зусиль;
3. дисциплiна як дотримання правил, вимог, угод працiвниками i роботодавцями;
4. єдиноначальнiсть (пiдпорядкованiсть тiльки одному безпосередньому керiвнику, виконання його розпоряджень i звiтнiсть перед ним);
5. єднiсть керiвника (один керiвник i єдиний план для групи людей, що дiють в межах єдиної мети);
6. пiдпорядкування iндивiдуальних iнтересiв загальним (iнтереси працiвника, службовця чи групи працiвникiв не повиннi ставитися вище вiд iнтересiв пiдприємства);
7. винагорода персоналу (повинна бути справедливою i задовольняти iнтереси працiвникiв та роботодавцiв);
9. iєрархiя (керiвнi посади в органiзацiї вiд нижчої до вищої); документи, звiти, розпорядження повиннi проходити шляхом iєрархiї керiвних посад;
10. порядок (матерiальний порядок – кожна рiч повинна знаходитися на вiдведеному для неї мiсцi; соцiальний порядок – кожен працiвник має бути на своєму мiсцi);
12. стабiльнiсть складу персоналу (надмiрна плиннiсть працiвникiв негативно впливає на ефективнiсть розвитку пiдприємства; водночас є причиною i наслiдком неефективного управлiння);
13. iнiцiатива (менеджери повиннi заохочувати пiдлеглих висувати iдеї);
14. корпоративний дух (необхiдно створювати дух єдностi та спiльних дiй, розвивати колективнi форми працi).
Вчений пiдкреслював, що застосування принципiв управлiння у практичнiй дiяльностi повинно мати гнучкий характер i завжди залежати вiд ситуацiї. Основними елементами управлiння вважав:
1. планування - "погляд вперед", передбачення, яке ґрунтується на ресурсах, методах роботи в конкретнiй ситуацiї, майбутнiх тенденцiях дiяльностi пiдприємства;
2. органiзацiю – забезпечення пiдприємства всiм необхiдним для функцiонування (сировиною, устаткуванням, капiталом, персоналом, будiвлями); розроблення структури органiзацiї для забезпечення єдностi персоналу при досягненнi цiлей пiдприємства;
3. розпорядження, метою якого є залучення пiдлеглих до дiй в iнтересах пiдприємства (менеджер, який виконує обов’язки з розпорядження, повинен: добре знати власних пiдлеглих i усувати некомпетентних; знати особливостi трудових угод мiж пiдприємством i працiвниками; бути прикладом для пiдлеглих; здiйснювати перiодичнi перевiрки органiзацiї та використовувати їх результати в подальшiй дiяльностi; проводити наради з пiдлеглими для досягнення єдностi керiвництва i узгодження зусиль; не перевантажувати свою увагу деталями; домагатися, щоб серед пiдлеглих домiнував дух результативностi, iнiцiативи, усвiдомлення обов’язку);
5. контроль – перевiрка виконання роботи вiдповiдно до затвердженого плану, оголошених наказiв i встановлених принципiв з метою виявлення, усунення i подальшого недопущення вiдхилень i помилок.
"Економiчнi софiзми", "Економiчнi гармонiї". Пропагував iдею свободи торгiвлi та вiдкидав соцiалiстичне вчення про соцiальний антагонiзм. Висунув теорiю вартостi та обмiну. При будь-яких формах обмiну вiдбувається обмiн послугами, якi люди надають один одному. Послуги можуть бути особистими та суспiльними, вони пов’язанi з зусиллями тих, хто їх надає. Цiна – вiдношення послуг, якими обмiнюються. з боку продавця послуги вимiрюються його зусиллями по виробництву товарiв, з боку покупця – зусиллями, якi вiн економить при покупцi товару. Цьому пiдпорядковується i закон накопичення капiталу: доля працiвникiв збiльшується в разi зменшення капiталу не лише абсолютно, але й вiдносно. Доля власникiв, зростаючи абсолютно, вiдносно падає.
Бiльшiсть положень теорiї розподiлу Ф. Бастiа визвали критичнi зауваження, але теорiї вартостi та обмiну поруч з теорiєю факторiв виробництва стали основою для подальшої розробки захiдної економiчної науки. Теорiї Бастiа справили значний вплив на подальший розвиток економiчної науки взагалi i теорiї вартостi зокрема. Положення, якi вiн висував при аналiзi обмiну в бiльш розгорнутому виглядi, розроблялися прибiчниками теорiї факторiв виробництва та школою граничної корисностi.
Прудон Пьєр
Пьєр Прудон (1809-1865) – французький економiст, iдеолог дрiбної буржуазiї, один з основоположникiв анархiзму.
"Що таке власнiсть?","Система економiчних протирiч або фiлософська убогiсть". П. Прудон тримався iдеалiстичної iдеологiї i представляв економiчнi категорiї як продукт чистого розуму. Вiн вважав, що цi категорiї є вiчними та невимiрними, а реальнiсть економiчної дiяльностi створюється категорiями. Ігнорував об’єктивнi економiчнi закони i оцiнював економiчнi явища, виходячи з принципу вiчної справедливостi. Вчений виступав за необхiднiсть перетворення капiталiстичного суспiльства з врахуванням всiх членiв суспiльства в дрiбних буржуа i дрiбних селян. Вiн iгнорував велике фабричне виробництво, рекомендував усувати селянську власнiсть, але зберегти дрiбну власнiсть товаровиробникiв.
Пiд нею розумiється вартiсть, яка санкцiонована ринком i може бути реалiзована вiдповiдно з труднощами пропорцiйного зростання виробництва. Вiн робить висновок, що необхiдно прагнути до того, щоб ранiше оголосити вартiсть, щоб товар продався напевне.
Виступав проти капiталу, який приносить вiдсотки i пропонував вiдмiнити вiдсотки, органiзувати "подарунковий" кредит i суспiльнi установи, якi повиннi були забезпечувати обмiн всiх товарiв по їх трудовiй вартостi.
Вебер Макс
Макс Вебер (1864-1920) – вiдомий нiмецький соцiолог, iсторик, економiст, юрист. Вважається одним з найвидатнiших пiсля Карла Маркса нiмецьким теоретиком, який займався проблемами розвитку суспiльства.
Народився 21 квiтня 1864 р. в м. Ерфурт в родинi, яка належала до середнього класу. Одержав наукову ступiнь доктора в Берлiнському унiверситетi 1892 р. в галузi юриспруденцiї. Був професором економiки в унiверситетах Фрайбурга, Гейдельберга, Мюнхена.
Основнi працi: "Протестантська етика i дух капiталiзму" (1904-1905), "Економiка i суспiльство" (1921), "Загальна економiчна iсторiя" (1927). В галузi бiзнесу i менеджменту став вiдомим завдяки дослiдженням бюрократiї, але їх результати були лише незначною частиною його загальнiшої теорiї формальної рацiоналiзацiї захiдного суспiльства.
Формальна рацiоналiзацiя – процес, в ходi якого вибiр дiйовими особами засобiв досягнення мети обмежується i визначається правилами, законами, iнструкцiями, що мають унiверситетське застосування. Бюрократiя як важлива сфера застосування цих правил, законiв i приписiв є одним з основних результатiв процесу рацiоналiзацiї, але разом з нею iснують й iншi, наприклад капiталiстичний ринок, система рацiонально-правової влади, промисловi пiдприємства. Спiльним для них є наявнiсть формальних рацiональних структур, що спонукають всiх iндивiдiв, якi входять до їх складу, дiяти в рацiональнiй манерi, досягати поставлених цiлей шляхом вибору найбiльш прямих i ефективних методiв. М. Вебер вважав бюрократiю закономiрним способом управлiння суспiльством i розрiзняв поняття "бюрократiя" i "бюрократизм". Перше поняття застосовується для визначення певної органiзацiї, системи роботи апарату управлiння (рацiональна бюрократiя), а друге – в негативному сенсi як групова монополiя керiвництва на функцiї управлiння i засоби влади (iррацiональна бюрократiя).
Учений сформулював принцип "бюрократичних методiв управлiння кадрами": чiтко визначенi посадовi обов’язки; iєрархiя взаємодiї; стандартнi формальнi процедури в практицi управлiння; дотримання єдиного регламенту; суворий вiдбiр кандидатiв, перiодична атестацiя. Вiн високо оцiнював можливостi бюрократiї i вважав її розвиток позитивною перспективою iсторичного процесу. За Вебером, iдеальний тип бюрократичної органiзацiї у сферi державного управлiння має такi особливостi: управлiнська дiяльнiсть здiйснюється постiйно; визначенi сфера влади i компетенцiї кожного рiвня та iндивiда в апаратi управлiння; iєрархiя є основним принципом контролю над чиновниками; чиновники вiддiленi вiд власностi на засоби виробництва; управлiнська дiяльнiсть вважається особливою професiєю; управлiнськi функцiї документуються; в управлiннi дiє принцип безособовостi.
На думку М. Вебера, рацiональнiсть, бюрократична система, мають кiлька негативних властивостей, найважливiшою з яких є дегуманiзацiя. Формальнi рацiональнi системи не дають можливостi прояву нiяких гуманiстичних засад, що призводить до появи бюрократа, заводського працiвника, робiтника збиральної лiнiї, учасника капiталiстичного ринку. Мiж формальними рацiональними структурами i окремими особистостями, якi працюють в структурi i перебувають пiд їх впливом, iснує значне протирiччя, що полягає в неможливостi людей проявити власну iндивiдуальнiсть.
Фрiдрiх Лiст (1789-1846) – нiмецький економiст. Основнi працi : "Нацiональна система полiтичної економiї" (1841),"Мiжнародна торгiвля i народна полiтика" (1843). В центр своїх дослiджень поставив нову для економiчної науки проблему пошуку шляхiв збiльшення нацiонального багатства в конкретних умовах вiдсталої в промисловому значеннi країни. Ф. Лiст запропонував вивчати нацiональну економiку як єдине цiле, як систему. Це означає введення макроекономiчного методу аналiзу. Ф. Лiст оперував при аналiзi сукупними економiчними величинами: сукупна пропозицiя, нацiональний продукт, суспiльний рiвень розподiлу працi. Джерелом зростання багатства може бути не лише продуктивна праця матерiального виробництва, але й "невидимий" капiтал: iнтелект, потенцiал нацiї; наука; правовi iнститути; соцiально-полiтичнi установи; релiгiя.
Ф. Лiст видiляв такi стадiї економiчного розвитку:
2. пастушача стадiя;
3. землевласницька стадiя;
4. землевласницько-мануфактурна стадiя;
Оригiнальнiсть та наукова новизна iдей Ф. Лiста полягає в глибокому опрацюваннi проблем перешкод та стимулювання економiчного зростання країн, що розвиваються.
| 
