Видатнi постатi радянського менеджменту
Видатнi постатi радянського менеджменту
Богданов (Малиновський) Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Богданов (Малиновський) (1873-1928) – один iз засновникiв науки про загальнi закони органiзацiї – тектологiї. Зробив значний внесок у розвиток науки управлiння в Росiї, потiм i в СРСР. Основнi iдеї викладено в працi “Загальна органiзацiйна наука”(1913-1917).
курс економiчної науки” та “Початковий курс полiтичної економiї в запитаннях i вiдповiдях”. Розглядає органiзацiйнi засади виробництва, застосовуючи категорiї “виробництво речей”, “виробництво iдей”, “виробництво людей” через органiзацiю зовнiшнiх сил природи, людських сил, досвiду i доходить висновку, що всi iнтереси людства є органiзацiйними. На цiй пiдставi розробив пiдходи, в основi яких – єднiсть органiзацiйних методiв.
З’ясування спiввiдношення стихiйних i свiдомих сил при визначеннi ефективностi дiяльностi органiзацiй, намагання знайти зв’язок, спорiдненiсть законiв в органiзацiї технiки та виконання – головний здобуток роботи О. Богданова “Всезагальна органiзацiйна наука. Тектологiя”. Вiн доводить, що для тектологiї будь-яка людська дiяльнiсть є, по сутi, органiзацiйною чи дезорганiзацiйною, а отже, незалежно вiд її об’єктивних результатiв, може розглядатися як часткове застосування принципiв i схем тектологiї.
На думку вченого, предметом органiзацiйної науки повиннi стати загальнi органiзацiйнi принципи i закони, за якими вiдбуваються процеси органiзацiї: у психiчних та фiзичних комплексах, в живiй та неживiй природi, в дiї стихiйних сил i в дiяльностi людей. Тектологiя – наука про будiвництво. О. Богданов висловив iдею про необхiднiсть системного пiдходу i дав характеристику спiввiдношення системи i її складових (елементiв).
Характеризуючи єднiсть методiв, вiн розглядав спецiалiзацiю як необхiдний етап у прогресi форм органiзацiйного досвiду. Наголошував, що за своєю сутнiстю всi економiчнi процеси власне є пристосуванням людей i колективiв до їхнього середовища – природного i соцiального. Вважав, що триєдина органiзацiя речей, людей i iдей не може бути побудована iнакше, нiж на основi суворої наукової планомiрностi, всього органiзацiйного досвiду, накопиченого людством. Такою загальною органiзацiйною наукою, на думку О. Богданова, є тектологiя, завданням якої стала систематизацiя органiзацiйного досвiду.
Значну увагу вiн придiлив основним органiзацiйним механiзмам: формуючому та регулюючому, а також питанням стiйкостi органiзацiйних форм.
Бондар Інтерна Касьянiвна
Інтерна Касьянiвна Бондар – економiст, доктор економiчних наук (1970), професор (1979). Закiнчила Московську сiльськогосподарську академiю (1949). У 1949-1957 рр. працювала в Інститутi економiки АН УРСР, у 1957-1962 – старший викладач, доцент Української сiльськогосподарської академiї, з 1962 – старший науковий спiвробiтник, завiдувачка сектора, завiдувачка вiддiлу Науково-дослiдного економiчного iнституту Мiнекономiки; директор Науково-дослiдного iнституту соцiального захисту населення.
є автором понад 300 публiкацiй, зокрема: “Экономические проблемы повышения производительности труда в сельском хозяйстве” (монографiя, 1970); ”Производительность труда(вопросы теории и практики)” (1991); “Середнiй клас: Теорiя та сучаснi тенденцiї становлення” (Т. 1), “Проблеми та соцiально-економiчнi передумови становлення” (Т. 2) (2004); Словник акцiонерiв в 2-х томах (2004).
За багаторiчну науково-дослiдну дiяльнiсть заснувала наукову школу та пiдготувала понад 50 докторiв i кандидатiв економiчних наук. Є членом кiлькох спецiалiзованих рад з атестацiї кадрiв вищої квалiфiкацiї, засновником i першим вiце-президентом спiлки акцiонерiв України, академiком Академiї економiчних наук України, Почесним професором економiки та бiзнесу Мiжнародного слов’янського унiверситету, лауреатом Мiжнародної нагороди iм. Сократа, заступником голови Наукової ради з видання енциклопедiї корпоративного управлiння. Нагороджена Почесною грамотою Президiї Верховної Ради України.
Олег Самуїлович Вiханський (нар. 1946) – вiдомий росiйський вчений у галузi економiки та управлiння. В 1969 р. закiнчив вiддiлення економiчної кiбернетики економiчного факультету Московського державного унiверситету iм. М. В. Ломоносова. В 1973 р. захистив кандидатську дисертацiю, в 1988 р. – дисертацiю на ступiнь доктора економiчних наук. З 1989 р. очолив кафедру управлiння виробництвом економiчного факультету МДУ iм. М. В. Ломоносова i Школу бiзнесу МДУ. Регулярно викладає як вiзитiнг-професор у школах бiзнесу США i Японiї. Автор низки монографiй та пiдручникiв, найвiдомiшими з яких є: “Менеджмент:человек, стратегия, организация, процесс” (1996), “Стратегическое управление” (1998). Є дiйсним членом Американської Академiї менеджменту, президентом Асоцiацiї розвитку управлiння, членом правлiння Асоцiацiї розвитку управлiння Центральної та Схiдної Європи, членом редколегiї низки журналiв з проблем економiки та управлiння.
Гастєв Олексiй Капiтонович
Олексiй Капiтонович Гастєв (1882-1941) – один iз зачинателiв наукової органiзацiї працi (НОП) в колишньому СРСР.
Проголошення курсу на нову економiчну полiтику сприяло подальшому вдосконаленню управлiння виробництвом, яке супроводжувалося послабленням адмiнiстративного втручання. Було здiйснено спроби застосування госпрозрахунку як основи економiчних методiв управлiння, з’явилися трести та синдикати, а також формально вивчалася можливiсть участi трудящих у процесi управлiння. На цьому етапi у 1920 р. було створено Центральний iнститут працi (ЦІП), який очолив О. Гастєв. у цей перiод здiйснювалися iнтенсивнi розробки з НОП, було створено Раду НОП при Наркоматi робiтничо-селянської iнспекцiї.
О. Гастєв зробив значний внесок у розвиток НОП. Його провiднi працi: “Як треба працювати” (1921), “Виховання культури” (1923), “Трудовi установки” (1924), “Установка виробництва методом ЦІП” (1927), “формування та органiзацiя працi” (1929). Загалом вiн видав понад 200 монографiй.
У роботi “Як треба працювати” Гастєв зробив 15 основних правил для будь-якої працi:
·спершу продумай усю роботу досконально;
·пiдготуй увесь потрiбний iнструмент i обладнання;
·забери з робочого мiсця все зайве, витри бруд;
·iнструмент розкладай у строгому порядку;
·входь в роботу поступово;
·прилаштовуйся, настроюйся на роботу;
·роби рiвномiрнi перерви;
·працюй рiвномiрно (без надмiрних зусиль);
·не вiдривайся пiд час роботи для iншої справи;
·якщо робота не вдається, не хвилюйся, через паузу – знову до роботи;
·у разi повної невдачi стримайся i знову розпочинай роботу;
·пiсля завершення роботи залишай чистим робоче мiсце.
Саме тому вважається, що iдеї, висунутi його iнститутом, сформованi як оригiнальна концепцiя, яка увiбрала в себе все найцiннiше, що iснувало на той час у захiднiй науцi управлiння. Вона охоплювала комплексно сфери технiки, технологiї, бiологiї, психофiзiологiї, економiки, iсторiї, педагогiки, а також зародки кiбернетики, iнженерної психологiї, ергономiки. Самi розробники називали цю концепцiю техно-бiосоцiальною.
Велику увагу О. Гастєв придiляв культурi працi, яка, на його думку, має економiчний вимiр. Таким чином, НОП, за О. Гастєвим, - це i культура робочого мiсця. Головне правило спiльної працi – приховувати, а не демонструвати свою iндивiдуальнiсть, вмiти на перше мiсце ставити не власнi, а суспiльнi iнтереси. У роботi “Як треба працювати” вчений визначив такi стадiї винахiдництва: задум, модель, конструкцiя, товар, i дiв характеристику кожнiй iз них.
роботу най економнiшою. Отже, НОП заснована на строго врахованому досвiдi. Тому, перш нiж змiнити способи роботи, потрiбно їх старанно вивчити.
Основними питаннями НОП, на думку О. Гатєва, мають бути:
· здiйснення попереднiх точних дослiджень усього процес виробництва;
· ретельний добiр робiтникiв та службовцiв;
· пiдготовка робiтникiв та службовцiв;
Головним завданням ЦІП, очолюваного О. Гастєвим, було вивчення проблем органiзацiї працi та управлiння, узагальнення одержаних результатiв, створення систематизованих концепцiй управлiння. Завдяки зв’язку з виробництвом ця науково-дослiдна установа стала одним з центрiв рацiоналiзацiї.
Грiшнова Олена Антонiвна
Олена Антонiвна Грiшнова (нар. 1960) – доктор економiчних наук, професор, фахiвець у галузi економiки працi та соцiально-трудових вiдносин.
економiст, викладач полiтичної економiї. Захистила кандидатську дисертацiю “Професiйно-технiчна освiта в умовах формування нацiонального ринку працi” за спецiальнiстю “Економiка працi” i докторську дисертацiю “Формування людського капiталу в системi освiти та професiйної пiдготовки” за спецiальнiстю “Демографiя, економiка працi, соцiальна економiка i полiтика” (2002). З 1990р. працює в Київському нацiональному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка на посадах асистента кафедри управлiння та економiки пiдприємства, доцента, професора кафедри теоретичної та прикладної економiки.
Основнi напрями викладацької та наукової дiяльностi – економiка працi, управлiння персоналом, людський розвиток, соцiальна економiка. Головнi напрями наукових дослiджень – формування та використання людського капiталу в транзитивнiй економiцi; конкурентоспроможнiсть на ринку працi; економiчне значення освiти i професiйної пiдготовки; iнтелектуалiзацiя працi; соцiалiзацiя трудових вiдносин; людський розвиток в Українi; економiчнi аспекти гендерної нерiвностi. О. Грiшнова є автором понад 100 друкованих робiт.
молодi в сучаснi економiчнi вiдносини: щорiчна доповiдь Президентовi України, Верховнiй Радi України, Кабiнетовi Мiнiстрiв України про становище молодi в Українi” (2001); “Людський розвиток в Українi: 2004 рiк (колектив авторiв). Щорiчна науково-аналiтична доповiдь” (2005); пiдручники i навчальнi посiбники: “Економiка працi та соцiально-трудовi вiдносини” (2004); “Людський розвиток” (2005); “основи економiки працi” (у спiвавторствi; 2000, 2001, 2002); “Соцiально-трудовi вiдносини (з урахуванням гендерного аспекту)” (2003); “Економiка пiдприємства” (у спiвавторствi; 2001, 2002, 2003); “Полiтекономiя” (у спiвавторствi, 2003).
На громадських засадах працює у складi науково-методичної комiсiї Комiтету з питань соцiальної полiтики та працi Верховної Ради України. Член редакцiйних колегiй науково-економiчних журналiв “Україна: аспекти працi”, “Зайнятiсть та ринок працi”, “Демографiя та соцiальна економiка”.
Єрманський (Коган) Йосип Андрiйович
Значним внеском у розвиток теорiя та практики наукової органiзацiї працi (НОП) стали його працi: “Наукова органiзацiя працi та система Тейлора”, “Теорiя i практика рацiоналiзацiї”, “Легенда про Форда”. У них широко пропагувались iдеї НОП, були висвiтленi здобутки зарубiжної науки з цих проблем. Й. Єрманський подiляв погляди О. Богданова в тому, що основними засадами рацiональної органiзацiї працi є принцип позитивного добору та закон органiзацiйної суми. Саме вiн вперше ввiв абревiатуру НОП. На його думку, НОП – синтетична наукова система, яка використовує науковi знання iнших наукових царин: економiки, технiчних наук, психофiзiологiї працi.
Основою вчення Й. Єрманського є визначення фiзiологiчного оптимуму, тобто критерiю рацiональностi органiзування будь-якої роботи. Такими критерiями вiн не визнавав час i простiр, тобто швидкiсть i шлях виконання певної роботи, який не визначає iнтенсивностi витрат енергiї, оскiльки на практицi iснують фiзичнi межi зростання швидкостi роботи, а довжина шляху iнколи для збiльшення рацiональностi подовжується. Таким чином, час i простiр – це не критерiї рацiональностi, а форми, в яких розгортаються явища буття; сутнiсть їх полягає у взаємодiї сил природи.
Головним критерiєм рацiональностi виробничих процесiв учений вважав спiввiдношення R/E, який назвав коефiцiєнтом рацiональностi(m). R в цьому разi – корисний результат, а E – витрачена енергiя всiх виробничих факторiв. Отже, m – це кiлькiсть корисної роботи, що припадає на кожну одиницю витраченої енергiї. Головне завдання – одержання максимально бiльшого корисного результату на одиницю витрат або використання можливо меншої енергiї на одиницю досягнутого результату.
У працi “Легенда про Форда” Й. Єрманський зазначає, що Форд – найзавзятiший ентузiаст i палкий прибiчник iдеї усунення будь-якого марнування сил, неекономного їх використання. Висвiтлюючи позитивний бiк фордизму, вiн акцентує увагу на технiко-органiзацiйних принципах Форда: вертикальна побудова пiдприємства, масовiсть виробництва, стандартизацiя, повна машинiзацiя виробничих процесiв, пiдготовка виробничих процесiв, принцип послiдовної змiни фаз (безперервнiсть виробництва), механiзацiя транспорту. На пiдприємствах Форда робiтник вимушений пристосовуватись до темпу чи швидкостi конвеєрiв та iнших механiзмiв. Увесь заводський механiзм колосальної складностi панує над робiтником, який вiд нього не може i не повинен вiдставати. Така органiзацiя працi вимагає ретельної пiдготовки робочого процесу, вiдповiдальностi та навчання працiвникiв. Визначаючи позитивнi сторони фордизму, Й. Єрманський наводить також негативнi, якi виявляються у надмiрному темпi роботи конвеєрiв, монотонностi та одноманiтностi працi, що перетворює людину на знеособлений додаток до бездушного механiзму.
Форд, на його думку, зробив велику революцiйну справу в галузi технiки та заводської органiзацiї.
Платон Михайлович Керженцев (1881-1940) – вiдомий радянський державний дiяч, економiст, iсторик, публiцист, дослiдник у галузi органiзацiї працi та управлiння. Був повноважним представником Радянського Союзу в Швецiї та Італiї, головою Всесоюзного радiокомiтету i головою Комiтету у справах мистецтв при Радi Народних Комiсарiв СРСР. Автор понад 100 книг з управлiння, iсторiї, питань журналiстики.
У 20-х роках 20 ст. був одним з iнiцiаторiв та ентузiастiв наукової органiзацiї працi (НОП); в1923-1924 рр. – член президiї Всесоюзної ради НОП. За його iнiцiативою в 1923 р. було створено найбiльш масову громадську органiзацiю в країнi – лiгу “Час”, яка пропагувала iдеї НОП (припинила дiяльнiсть у 1926 р.).
управлiннi: 1) вивчення людського фактора виробництва, людини з точки зору максимальної ефективностi її працi; 2) дослiдження речових факторiв виробництва; 3) вивчення органiзаторських методiв (наукову органiзацiю управлiння).
облiку, контролю виробничої дiяльностi, формування структури органiзацiйних об’єднань, правильного розподiлу обов’язкiв i вiдповiдальностi серед окремих посадових осiб i частин органiзацiї, питання дисциплiни, методи добору i використання кадрiв.
П. Керженцев розробив пiдхiд до управлiння, який базується на видiленнi спiльних рис у будь-якiй дiяльностi з управлiння людьми; обґрунтував висновок про доцiльнiсть перенесення органiзацiйного досвiду з однiєї галузi в iншi; сформулював певнi ознаки загально органiзацiйного порядку (визначення цiлей i завдань органiзацiї, вибiр типу органiзацiї, розроблення плану i методiв роботи, використання людських ресурсiв, запровадження облiку i контролю). Здiйснив порiвняльний аналiз лiнiйних i функцiональних структур, розробив i запропонував рекомендацiї з використання “штабної органiзацiї”. Вiдстоював необхiднiсть залучення самих працiвникiв у процес створення наукової системи органiзацiї та управлiння.
Основнi iдеї П. Керженцева викладено у працях “Принципи органiзацiї” (1921), “НОП: наукова органiзацiя працi” (1923), “Боротьба за час” (1923). Актуальнi й сьогоднi висунутi ним положення про стандартизацiю продукцiї, умови працi, рацiональне використання матерiальних засобiв, про планування, широке впровадження в практику методiв соцiально-економiчного експериментування, про координацiю дiй робочого i управлiнського апарату, чiткий розподiл обов’язкiв серед виконавцiв, про впровадження в органiзацiю працi психофiзiологiї та психотехнiки, нормалiзацiю навчання.
Петрова Ірина Леонiдiвна
Ірина Леонiдiвна Петрова (нар. 1957) – доктор економiчних наук, вiдомий український фахiвець з проблем зайнятостi та управлiння персоналом. Закiнчила Київський державний унiверситет iм. Т. Г. Шевченка (1979), захистила кандидатську (1999) i докторську дисертацiї з теоретичних та практичних проблем розвитку i регулювання трудових вiдносин. З 1983 по 1995 – викладач Київського державного педагогiчного iнституту ( нинi НПУ iм. М. П. Драгоманова). У 1995-1997 рр. працювала провiдним науковим спiвробiтником Науково-дослiдного центру зайнятостi та ринку працi. З 1997 р. поєднує викладацьку, наукову i консалтингову дiяльнiсть. Завiдує кафедрою менеджменту та маркетингу в Унiверситетi економiки та права “Крок”, професор кафедри управлiння персоналом Київського нацiонального унiверситету. Є учасником програми “Лiдери майбутнього в МВА” мiжнародного проекту “Бiзнес-менеджмент – освiта в Українi”. В межах цього проекту стажувалася в Унiверситетi Мiннесоти (США). Активно займається науково-дослiдною роботою. Брала участь як керiвник i виконавець у декiлькох проектах, зокрема щодо функцiонування i розвитку ринку працi, створення робочих мiсць в економiцi України, формування регiонального ринку працi.
І. Петрова – член науково-методичної ради при Мiнiстерствi працi та соцiальної полiтики України. Постiйно виступає на українських i мiжнародних конференцiях. Є членом редколегiї наукових фахових журналiв “Зайнятiсть та ринок працi”, “Демографiя i соцiальна полiтика”, консультантом вiдомої компанiї Гештальт Консалтинг Груп. Була науковим керiвником i консультантом низки проектiв, виконаних для рiзних органiзацiй м. Києва, зокрема проекту “Мотивацiя та оцiнювання персоналу” (АППБ “Аваль”), “Реконструкцiя кадрової служби у свiтлi стратегiчних завдань” (ВАТ “Укр-транснафта”).
Основна тематика її наукових iнтересiв – реформування зайнятостi в контекстi трансформацiйних i глобалiзацiйних змiн; регулювання ринку працi в Українi; управлiння мотивацiйною системою, стратегiчне управлiння персоналом; розроблення конкурентних стратегiй, мотивацiя та оцiнювання персоналу, iнновацiйний кадровий менеджмент.
“Економiчна теорiя”, “Менеджмент персоналу”, а також публiкацiї “Сегментацiя ринку працi: теорiя i практика регулювання” (1997); “Управлiнськi аспекти соцiальної роботи” (2002); “Мотивацiйна система: сучаснiсть та еволюцiя” (2003).
Туган-Барановський Михайло Іванович
Народився в с. Солоне (Солянiвка) Харкiвської губернiї. В 1888 р. закiнчив фiзико-математичний факультет Харкiвського унiверситету i майже одночасно правничий факультет, отримав звання кандидата природничих наук. У 1890 р. вийшла його перша стаття “Вчення про граничну кориснiсть”, в якiй зроблено спроби синтезу теорiї трудової вартостi, висунутої класичною школою, та теорiї граничної корисностi австрiйської школи. У 1894 р. отримав ступiнь магiстра при Московському унiверситетi; в 1895 р. став приват-доцентом Петербурзького унiверситету, де вiв власний семiнарiй. В 1898 р. у Московському унiверситетi захистив докторську дисертацiю; 1899 р. за полiтичну неблагонадiйнiсть був вiдсторонений вiд викладання, 1905 р. повернув ся на кафедру на ту саму посаду. З 1913 р. – професор Петербурзького полiтехнiчного унiверситету. Великого значення надавав розвитку кооперативного руху. З 1908 р. брав участь в управлiннi Комiтетом сiльських та кредито-збережувальних товариств, а в 1090 р. створив спецiальне науково-громадське друковане перiодичне видання i очолив журнал “Вiсник кооперацiї” – за визнанням сучасникiв, найкраще iз подiбних видань не тiльки в Росiї, але й за кордоном. У журналi публiкувалися матерiали про кооперативний рух в Росiї та на Заходi, а також статтi теоретичного характеру.
М. Туган-Барановський не належав до певної течiї економiчної науки. Вiн був близький то до теорiї граничної корисностi, то до марксизму, то до ревiзiонiзму, потiм до бернштейнiанства, то знову до суб’єктивно-психологiчної школи, то прагнув поєднати її iдеї з марксизмом. Його науковi висновки, зробленi майже сто рокiв тому, не втратили актуальностi для України i в наш час, тим бiльше, що в останнi два роки свого життя вiн безпосередньо брав участь у першому становленнi української державностi. Вiдразу пiсля лютневої революцiї 1917 р. вже в березнi виїхав з Петербурга до Києва, де влiтку став секретарем фiнансiв Центральної Ради з входженням у її Генераль ний Секретарiат, а потiм i першим мiнiстром фiнансiв, промисловостi та торгiвлi. Проте його покликанням була наука, а не державна дiяльнiсть, i останнiй рiк свого життя вiн присвятив викладанню у Київському унiверситетi Св. Володимира та створенню Академiї наук України, в якiй 1818 р. очолив Ввi-дiлення соцiально-економiчних наук.
Вiдповiдно до своїх теоретичних поглядiв учений формував напрями наукових дослiджень як перспективну комплексну програму, що мiстила практичнi функцiї наукових розробок економiки України, передусiм сiльського господарства. У цей час вiн першим у свiтi розробив вчення про фундаментальну закономiрнiсть циклiчної економiчної динамiки. У 1894 р. захистив магiстерську дисертацiю, яка того ж року вийшла у свiт у виглядi книги “Промисловi кризи в сучаснiй Англiї, їх причини та найближчi впливи на народне життя”. Дослiджував низку фундаментальних проблем, пов’язаних iз циклiчним розвитком капiталiстичного господарства. Запропонував новi для того часу пiдходи до вирiшення цього питання, обґрунтував принципово важливi висновки, багато з яких повнiстю пiдтвердила реальна економiчна iсторiя 20 ст. Головною заслугою М. Туган-Барановського є те, що у своїх дослiдженнях вiн показав закономiрнiсть не тiльки виникнення криз, а й їх подолання завдяки активiзацiї iнвестицiйної та соцiальної полiтики. Особливе значення у механiзмi перiодичних коливань економiчної кон’юнктури надавав процесу накопичення основного капiталу. Вiн першим у тогочасному свiтi розробив вчення про закономiрнiсть циклiчностi економiчної динамiки, пов’язаної з перiодичнiстю промислових криз як фактора, що впливає на змiни у народному життi. Працюючи професором Санкт-Петербурзького унiверситету, виховав iншого видатного вченого – Миколу Кондратьєва, який на початку 20-х рокiв 20 ст. вiдкрив великi циклiчнi кон’юнктури, що згодом було названо кондратьєвськими довгими хвилями, або скорочено К-хвилями.
Щокiн Георгiй Васильович
Георгiй Васильович Щокiн (нар. 1954) – вiдомий український учений у галузi психологiї, соцiологiї, освiти та управлiння, засновник i президент Мiж регiональної Академiї управлiння персоналом, Мiжнародної кадрової Академiї, громадський дiяч.
Трудову дiяльнiсть розпочав у 1971 р., працював соцiологом, начальником вiддiлу кадрiв виробничого об’єднання “Електроприлад” (1980-1984); заступником начальника главку Мiнбудматерiалiв України з питань працi, кадрiв та побуту; заступником директора Республiканського центру з працевлаштування, перенавчання та профорiєнтацiї населення Держкомпрацi УРСР (1985-1989). Захистив кандидатську дисертацiю iз соцiальної психологiї у Київському державному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка (1989). Був засновником i директором Київського науково-впроваджувального центру “Кадри”, ректором народного унiверситету працiвникiв кадрових служб та соцiального розвитку (1989-1990), Всесоюзного заочного унiверситету управлiння персоналом ( з 1994 – Мiжрегiональна Академiя управлiння персоналом – МАУП).
Широке визнання вченому забезпечили фундаментальнi монографiчнi працi, зокрема: “Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведению” (1995); “Теория социального управления” (1996); “Организация и психология управления персоналом” (2002); “Основы кадрового менеджмента” (1991); “Социальная теория и кадровая политика” (2000).
суспiльний дiяч, публiцист, перу якого належать десятки статей на актуальну суспiльно-полiтичну, духовну тематику. В 1997 р. Г. Щокiну було присуджено вчений ступiнь доктора соцiологiчних наук iз соцiологiї управлiння. Вiн є також доктором фiлософiї в галузi дiлового адмiнiстрування (1996), доктором освiти (2004), професором богослов’я, соцiологiї та управлiння персоналом, почесним професором i доктором багатьох унiверситетiв зарубiжних країн, дiйсним i почесним членом кiлькох наукових академiй, заслуженим працiвником народної освiти України (1998), “Вiдмiнником освiти України” (1999), нагороджений багатьма громадськими, мiжнародними та церковними вiдзнаками.
Як теоретик i практик, Г. Щокiн зробив вагомий внесок у науку управлiння як предметне, практичне втiлення в життя iнновацiйних моделей управлiння освiтою i наукою, соцiальною сферою, посттоталiтарним суспiльством, що модернiзується на засадах демократiї, нацiональної державностi, високої духовностi та моралi.
1. Менеджмент. За ред. Г. В. Щокiна, М. Ф. Головатого, В. П. Сладкевича, О. В. Антонюка – К.: МАУП, 2007.
2. Основи менеджменту. Б. М. Андрушкiв, О. Е. Кузьмiн. – Львiв: Свiт, 1995.
3. Менеджмент. Е. Е. Вершигора. – М.: ІНФРА-М, 1998.
|
