Інновацiйна дiяльнiсть як об'єкт iнновацiйного менеджменту
Інновацiйна дiяльнiсть як об'єкт iнновацiйного менеджменту
Інновацiйний процес та iнновацiйна дiяльнiсть
Інновацiйна дiяльнiсть - дiяльнiсть, що спрямована на пошук можливостей iнтенсифiкацiї виробництва й задоволення суспiльних потреб у нових товарах i послугах за рахунок використання науково-технiчного й iнтелектуального потенцiалу.
Термiни «iнновацiя» i «iнновацiйний процес» близькi, але не однозначнi. Інновацiйний процес - процес перетворення наукових знань в iнновацiю. Головна його риса - обов'язкове завершення iнновацiй, тобто одержання результату, придатного для практичної реалiзацiї. Інновацiйний процес пов'язаний зi створення, освоєнням i поширенням iнновацiй.
Творцi iнновацiй (новатори) керуються такими критерiями, як життєвий цикл виробу й економiчна ефективнiсть. їхня стратегiя спрямована на те, щоб перевершити конкурентiв, створивши нововведення, що буде визнано унiкальним у певнiй областi.
розробки й винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технiчнi iнновацiї - це матерiалiзацiя нових iдей i знань, вiдкриттiв, винаходiв i науково-технiчних розробок у процес виробництва з метою їхньої комерцiйної реалiзацiї для задоволення певних потреб споживачiв. Неодмiнними властивостями iнновацiї є науково-технiчна новизна та виробнича застосовнiсть. Комерцiйна реалiзацiя стосовно iнновацiї виступає як потенцiйна властивiсть, для досягнення якi необхiднi певнi зусилля.
Із сказаного випливає, що iнновацiя-результат потрiбно розглядати нерозривно з iнновацiйним процесом. Інновацiї властивi наступнi властивостi:
1) науково-технiчна новизна;
На практицi поняття «новацiя», «нововведення» нерiдко ототожнюються, хоча мiж ними є розходження.
Отже, науково-технiчнi iнновацiї повиннi:
- задовольняти ринковому попиту;
- приносити прибуток виробниковi.
Поширення нововведень, як i їхнє створення, є складовою частиною iнновацiйного процесу.
Розрiзняють три логiчнi форми iнновацiйного процесу:
простий мiжорганiзацiйний;
розширений.
Простий внутрiорганiзацiйний ІП припускає створення та використання нововведень усерединi однiєї й тiєї ж органiзацiї, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми.
При простому мiжорганiзацiйному ІП нововведення виступає як предмет купiвлi-продажу. Така форма iнновацiйного процесу означає вiддiлення функцiї творця й виробника нововведення вiд функцiї споживача.
В умовах товарного iнновацiйного процесу дiють як мiнiмум два господарюючi суб'єкти: виробник (творець) i споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення -технологiчний процес, його виробник i споживач можуть поєднуватися в одному господарському суб'єктi.
Перша фаза — це послiдовнi етапи наукових дослiджень, дослiдно-конструкторських робiт, органiзацiя досвiдного виробництва й збуту, органiзацiя комерцiйного виробництва. На першiй фазi ще не реалiзується корисний ефект нововведення, а тiльки створюються передумови такої реалiзацiї.
На другiй фазi суспiльно корисний ефект перерозподiляється мiж виробниками нововведення, а також мiж виробниками й споживачами.
Поширення iнновацiй - це iнформацiйний процес, форма й швидкiсть якого залежить вiд потужностi комунiкацiйних каналiв, здатностi сприйняття iнформацiї господарськими суб'єктами, їхнiх здатностей до практичного використання цiєї iнформацiї.
для вiдповiдного господарського суб'єкта.
Суб'єктiв iнновацiйного процесу можна роздiлити на наступнi групи: новатори, раннi реципiєнти; рання бiльшiсть i вiдстаючi.
Рання бiльшiсть - представлена фiрмами, якi першими впровадили нововведення у виробництво, що забезпечує їм додатковий прибуток.
Вiдстаючi фiрми зiштовхуються iз ситуацiєю, коли запiзнювання з нововведеннями приводить до випуску нових виробiв, якi вже морально застарiли.
Для швидкого поширення iнновацiї потрiбна розвинена iнфраструктура.
Інновацiйний процес має циклiчний характер. Дiяльнiсть, що представляє iнновацiйний процес, розпадається на окремi дiлянки, що розрiзняються мiж собою, i матерiалiзується у виглядi функцiональних органiзацiйних одиниць, що вiдокремлюються в результатi подiлу працi.
У загальному видi iнновацiйний процес можна записати так:
ФД ПД - Р - Пр - Б - ОС - ПВ - М - З, де ФД - фундаментальне дослiдження; ПД - прикладнi дослiдження; Р - розробка; Пр - проектування; Б - будiвництво; ОС - освоєння; ПВ - промислове виробництво; М - маркетинг; З - збут.
Умови й основи розвитку iнновацiйної сфери
Сфера iнновацiйної дiяльностi, як вiдомо, охоплює ринок новацiй, ринок iнвестицiй (капiталу) i ринок товарiв i послуг.
Ринок новацiй. Товаром ринку є новацiї, отриманi в результатi цiлеспрямованої систематичної роботи i внаслiдок рiзного роду змiн, що можуть бути джерелами нововведень.
Інновацiя - це кiнцевий результат iнновацiйної дiяльностi, втiлений у виглядi нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринок нового чи удосконаленого технологiчного процесу, нового пiдходу до соцiальних, побутових i виробничих послуг.
Процес, що протiкає з моменту зародження нової iдеї i пов'язаний з пiдготовкою i втiленням її у виробництво з наступною реалiзацiєю на ринку, являє собою iнновацiйний процес. Інновацiйнi процеси можуть зароджуватися в окремих галузях науки i виробництва, а якiсно завершуються тiльки в сферi виробництва, вишукуючи прогресивнi, якiсно-кiлькiснi змiни в розвитку продуктивних сил.
Інновацiя є швидше економiчний i соцiальний термiн, нiж технiчний. Вона не обов'язково повинна бути чимось технiчним чи речовинним, а сама поява iнновацiй як об'єктивної реальностi може вiдбуватися по-рiзному.
Невiдповiднiсть - це розбiжнiсть, дисонанс мiж тим, що є, i тим, що "повинен бути". Вона задає нестабiльнiсть, у якiй дуже невеликi зусилля можуть зрушити величезнi маси i перелаштувати цiлi соцiально-економiчнi структури.
Розрiзняють наступнi види невiдповiдностей:
- невiдповiднiсть мiж економiчними реалiями суспiльства;
- невiдповiднiсть мiж реальним станом у галузi i планами
Потреби виробничого прогресу диктують необхiднiсть удосконалювання вже iснуючого процесу, замiну слабкої ланки чи перебудову старого процесу вiдповiдно до нових потреб. Інодi, наприклад, необхiдно додати всього лише одну ланку, але без нових знань цього зробити неможливо.
Змiни галузевих i ринкових структур можуть стати джерелом новацiй при зближеннi технологiй, що, насамперед, вважалися зовсiм самостiйними. Крiм того, галузь готова почати корiннi структурнi змiни, якщо iнтенсивно мiняється напрямок дiяльностi в нiй. І, нарештi, якщо спостерiгається швидкий рiст галузi (як правило, швидше, нiж економiка в цiлому), то можна з високою вiрогiднiстю сказати, що її структура рiзко змiниться - саме пiзнiше в той момент, коли обсяг випуску в цiй галузi подвоїться. Традицiйний розподiл ринку на сегменти бiльше не вiдображає реальнiсть, вiн вiдображає лише iсторiю.
Інновацiї, в основi яких лежать новi знання, стають об'єктом уваги i приносять великi доходи. Знання зовсiм необов'язково повиннi бути науковими чи технiчними.
Цi новацiї вiдрiзняються вiд всiх Інших за всiма основними характеристиками: тимчасовим охопленням, вiдсотком передач, передбачуванiстю. Ось їхнi основнi вiдмiнностi:
- час протiкання в таких iнновацiй самий тривалий;
- цi нововведення можуть бути успiшними тiльки на поєднаннi декiлькох видiв знань, а реалiзацiя можлива лише тодi, коли вже наявнi прецеденти їхнього використання;
- реалiзацiя таких новацiй характеризується високим ступенем ризику i непередбачуванiстю.
Рiзновидом подiбних новацiй є нововведення, в основi яких лежить "блискуча iдея" i новацiї, що з'являються в результатi "осяяння". Такi явища дуже рiдкi, характеризуються безсистемнiстю i неорганiзованiстю. Вони не можуть бути вiдтворенi, не пiддаються вивченню i яких не можна навчити.
Нововведення, заснованi на аналiзi, системностi i завзятiй працi складають бiльше 90% всiх ефективних новацiй. Тут недостатньо iнтуїцiї. Пошук повинен бути чiтко органiзований i проводитися на регулярнiй, систематичнiй основi, зi змiстом i етапами якого ознайомимося в наступних главах.
Всi етапи iнновацiйного процесу вимагають, природно, витрат працi, енергiї, матерiалiв, часу i фiнансiв. Найбiльшi витрати, як правило, приходяться на етапи перетворення новацiї в iнновацiю. Так чи iнакше, новацiї є продуктом iнтелектуальної дiяльностi i, як правило, повиннi бути захищенi авторськими правами.
Без ринку новацiй не може бути iнновацiйної дiяльностi i прогресу суспiльства в цiлому.
Новацiї можна роздiлити за рядом ознак. За змiстом новацiї пiдроздiляють на технiчнi, управлiнськi, соцiальнi, економiчнi. За сферою поширення: промисловi, фiнансовi, науково-педагогiчнi, правовi i т. д. За рiвнем поширення: державнi, галузевi, корпоративнi, фiрмовi.
Ринок новацiй формують науковi i проектнi органiзацiї, вузи, науково-дослiднi пiдроздiли пiдприємств, окремi винахiдники, новатори. Конкуренцiя змушує суб'єкта господарської дiяльностi йти на ринок новацiй чи брати участь у його формуваннi.
Участь у ринку новацiй здiйснюється в рiзних формах:
- розвиток власної бази для проведення НДЦКР;
- проведення дослiджень разом з iншими органiзацiями;
- видача замовлення iншiй органiзацiї на проведення
- покупка виробiв, технологiй, наукових знань;
- створення спiльних пiдприємств при наявностi хоча б одного учасника, що володiє новацiями.
Визначальною умовою в конкурентнiй боротьбi є обсяг iнвестицiй у розробцi i перетвореннi новацiй в iнновацiї.
Змiна обсягу цих iнвестицiй висуває в лiдери одних i позбавляє лiдерства iнших (як держав, так i окремих виробникiв).
Ринок iнвестицiй. Основний вплив на ринок iнвестицiй робить макроекономiчна полiтика держави, законодавство, ринок цiнних паперiв й iнформацiйне забезпечення.
Розвиненiсть ринку iнвестицiй залежить вiд стану економiки країни.
(фiзичними i юридичними) цiнних паперiв органiзацiй, що ведуть iнновацiйну дiяльнiсть.
Ринок товарiв i послуг остаточно вiдповiдає на запитання, чи була успiшною iнновацiйна дiяльнiсть. Успiх пiдтверджується реалiзацiєю, невдача може осягнути навiть товар, що володiє великою науково-практичною цiннiстю, що не вiдповiдає iнтересам покупця, наприклад, через свою високу цiну.
Таким чином, ринки новацiй, iнвестицiй i товарiв (послуг) утворять iнновацiйну сферу, у якiй вiдбувається i їхня взаємодiя. Успiшне й активне спiвiснування зазначених суб'єктiв iнновацiйної сфери знижує ризик нововведень i веде до нового витка створення нововведень, а значить i прогресу в цiлому.
Інновацiйний процес одержує втiлення за допомогою машин, технiки, устаткування. Чим вищий їхнiй рiвень, тим бiльша реальнiсть їхнього впровадження у виробництво.
Вiдтворення активної частини основних фондiв вiдбувається в рiзних формах, головною з яких є технiчне переозброєння.
Технiчне переозброєння - поняття неоднозначне. Якщо мова йде про промисловiсть у цiлому, то технiчне переозброєння являє собою сукупнiсть рiзних напрямкiв вiдтворення основних фондiв, у тому числi нового будiвництва, реконструкцiї, розширення, модернiзацiї устаткування.
замiна чи удосконалювання пасивної частини (будинку, споруди), то мова повинна вестися про реконструкцiю того чи iншого пiдприємства.
І нарештi, вiдновлення виробництва, пов'язане з будiвництвом нових цехiв, також говорить про розширення дiяльностi пiдприємства. Подiбно реконструкцiї, розширення виробництва сприяє бiльш швидкому (у порiвняннi з будiвництвом нових пiдприємств) освоєнню виробничих потужностей. Це вiдбувається за рахунок сформованого персоналу iснуючого пiдприємства i наявностi дiючих комунiкацiй.
Необхiдно вiдзначити, що ще до початку так званої перебудови велика частина основних фондiв промисловостi України вже були застарiлими. Вiдновлення виробництва майже не вiдбувалося, а устаткування i фiзично, i морально застарiло ще 15 рокiв тому.
Лише 20% пiдприємств i органiзацiй в Українi, що мають матерiальну базу, займались створенням зразкiв нової технiки, а витрати на ремонт склали бiльше половини капвкладень у промисловiсть. Істотно зменшився i без того низький коефiцiєнт вiдновлення основних виробничих фондiв. Якщо в 1985 р. вiн складав у цiлому в народному господарствi 6,7%, то в 3996 р. - 3,2%, у промисловостi вiдповiдно - 6,8 i 3,0%, а в сiльському господарствi - 7,2% i 4,5%. Рiвень зносу машин i устаткування на пiдприємствах окремих галузей промисловостi склав: Електроенергетика - 47,9%. Паливна промисловiсть - 41,7%. Чорна металургiя - 63,1%. Хiмiчна промисловiсть 55,5%. Машинобудування i металообробка - 49,8%. Виробництво будматерiалiв -50,8%. Легка промисловiсть - 45,2%. Харчова промисловiсть - 45,5%.
З наведеного випливає, що необхiдне кардинальне переозброєння основних виробничих фондiв виробництва i, в першу чергу, його активної частини. І це можливо здiйснити, як вважають багато фахiвцiв, тiльки за рахунок демонополiзацiї виробництва. Тому що тiльки конкуренцiя (на основi демонополiзацiї) може покласти початок формуванню достатньої економiчної бази припинення деградацiї i дати поштовх новому прогресивному розвитку iнновацiйної сфери.
Органiзацiйною основою демонополiзацiї повиннi стати наступнi заходи, ефективнiсть яких може бути значною тiльки в комплексi:
- впровадження нових принципiв органiзацiї виробництва;
- розукрупнення iснуючих монопольних об'єднань i створення дублюючих виробництв;
- розвиток нових прогресивних органiзацiйних структур виробництва i управлiння;
- прiоритетний розвиток малих i середнiх пiдприємств. Коротко розглянемо цi заходи.
Впровадження нових принципiв органiзацiї виробництва передбачає переорiєнтацiю пiдприємств, що мали попредметну спецiалiзацiю на випуск кiнцевої готової продукцiї з її диверсифiкованiстю, що додасть виробництву динамiзм, гнучкiсть i маневренiсть. А наявнiсть в об'єднаннi рiзнорiдних виробництв дозволить маневрувати фiнансами i товарами при змiнi кон'юнктури ринку.
Розукрупнення i створення дублюючих виробництв спрямоване на збiльшення кiлькостi пiдприємств, що випускають однорiдну кiнцеву продукцiю, що також приведе до росту конкуренцiї. Тут доцiльно пiдходити виважено i не заради того, щоб замiсть одного пiдприємства з'явилося два. Мабуть, взагалi недоцiльно розукрупнювати пiдприємства, що випускають одиничну унiкальну продукцiю, що має обмежений спецiальний попит (лiтаки, кораблi, турбiни i т. п.). Такi пiдприємства необхiдно спонукати до виходу на мiжнароднi ринки.
дiяльностi. Вiн повинен спиратися на широку диверсифiкованiсть, мати мiжгалузевий характер i надiйно протистояти утворенню компанiй, що мають монополiстичний характер i випускають монопродукцiю.
можливостями для розгортання фундаментальних i прикладних наукових дослiджень, пiдтримки нововведень й ризикових iнвестицiй.
Цi компанiї можуть функцiонувати на базi старих, часiв СРСР, зв'язкiв, але вже в рамках транснацiональних.
Прiоритетний розвиток малих i середнiх пiдприємств передбачає створення мережi невеликих виробництв, що були б свого роду провiдниками i першопрохiдниками iнновацiй. Вони в бiльшiй мiрi гнучкi i мобiльнi, здатнi швидше перебудовувати й обновляти продукцiю, що випускається, реагуючи на динамiчний ринковий попит.
Малi пiдприємства можуть виступати як сервiснi служби з обслуговування стацiонарного i мобiльного устаткування в галузi, а також функцiонувати у виглядi iнновацiйних, комерцiйних центрiв i рiзних венчурних фiрм.
Значення iнновацiйного аспекту демонополiзацiї велике для України, тому що бiльшiсть пiдприємств країни знаходяться в залежному i неконкурентоспроможному станi, є споживачами застарiлих технологiй, а iснуючi окремi прiоритети в процесi застою можуть бути безповоротно загубленi.
Інновацiйний аспект демонополiзацiї повинен стати вирiшальним у планi розвитку тих галузей i сегментiв виробництв, що є прiоритетними для динамiзацiї НТП у цiлому.
Лiтература
2. Валдайцев С. В. Оценка бизнеса инноваций. – М., 2000
3. Друкер П. Як забезпечити успiх у бiзнесi: новаторство i пiдприємництво. – К., 1994
4. Кирсанов К. А., Сиверин Д. А. Инновационный менеджмент: Учебн. пособие. – М., 1997
| 
