Зайнятiсть: соцiально-трудовi вiдносини
Реферат
Курс: ЕКОНОМІКА ПРАЦІ
Тема: "Зайнятiсть: соцiально-трудовi вiдносини."
1. Зайнятiсть як соцiально-економiчна категорiя. Концепцiї зайнятостi
Зайнятiсть є загальноекономiчною категорiєю, що iснує у всiх суспiльно-економiчних формацiях, це одна з найважливiших характеристик економiки, добробуту народу. Економiчною основою зайнятостi є взаємодiя працi i власностi.
Вiдносини зайнятостi можуть розглядатись як аналiз трьох сфер зайнятостi: зайнятiсть працездатного населення (трудових ресурсiв); зайнятiсть економiчно активного населення (робочої сили), зайнятiсть населення на ринку працi, тобто зайнятiсть найманою працею.
Законодавство України про зайнятiсть розглядає першу з указаних трьох сфер зайнятостi. Вiдповiдно до цього законодавства, зайнятiсть населення – це дiяльнiсть, пов'язана iз задоволенням особистих i суспiльних потреб. Таким чином, зайнятiсть – це дiяльнiсть громадян, пов'язана iз задоволенням особистих i суспiльних потреб, що не суперечить законодавству i приносить заробiток, трудовий доход.
Категорiя зайнятостi розглядає потребу в роботi i робочих мiсцях, потребу в сферi дiяльностi для одержання коштiв для життя, систему вiдносин мiж людьми з приводу забезпечення робiтникiв мiсцями й участi в суспiльному господарствi. Зайнятiсть має суспiльну, економiчну i доходну функцiї.
за кордоном;
якi самостiйно забезпечують собе роботою, включаючи пiдприємцiв, осiб, зайнятих iндивiдуальною трудовою дiяльнiстю, творчою дiяльнiстю, члени кооперативiв, фермери i члени їх сiмей, що беруть участь у виробництвi;
якi проходять службу в Збройних Силах України, Службi безпеки України, Прикордонних вiйськах України, вiйськах внутрiшньої та конвойної охорони i Цивiльної оборони України, органах внутрiшнiх справ України, iнших вiйськових формуваннях, створених вiдповiдно до законодавства України, альтернативну (невiйськову) службу;
особи, якi проходять професiйну пiдготовку, перепiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї з вiдривом вiд виробництва; якi навчаються в денних загальноосвiтнiх школах i вищих навчальних закладах;
Зазвичай видiляють статус зайнятостi:
найманi робiтники;
працюючi на iндивiдуальнiй основi;
особи, що не пiддаються класифiкацiї за статусом зайнятостi.
своїх здiбностей.
Принцип вiдповiдальностi держави за створення умов для реалiзацiї прав громадян на працю i вiльно обрану зайнятiсть передбачає використання їм усього комплексу економiчних, законодавчих, соцiальних мiр сприяння зайнятостi.
Комплексний пiдхiд до рiшення проблем зайнятостi забезпечує координацiю зусиль органiв влади всiх рiвнiв, взаємодiю механiзмiв державного регулювання i ринкового механiзму, використання рiзних фiнансових можливостей вiдмовлення вiд прямого централiзованого керування зайнятiстю i формування нової системи її регулювання. За таких умов спiльними зусиллями суб'єктiв соцiально-трудових вiдносин визначаються основнi напрямки зайнятостi, змiна її структури, полiпшення якiсних характеристик робочої сили, пiдвищення її конкурентноздатностi на внутрiшньому i мiжнародному ринках працi. Держава в цiй системi виступає координатором цих зусиль.
росту ефективностi суспiльного виробництва. Демографiчний змiст зайнятостi вiдбиває взаємозалежнiсть зайнятостi з характеристиками населення, його структурою й iн.; соцiальний – у формуваннi й розвитку особистостi. Соцiальний характер зайнятостi вiдбиває потребу людей не тiльки в доходах, але й у самовираженнi через суспiльнокорисну дiяльнiсть, а також ступiнь задоволення цiєї потреби при визначеному рiвнi соцiально-економiчного розвитку суспiльства.
Це дозволяє визначити категорiю зайнятостi з економiчних та соцiальних позицiй. Зайнятiсть з економiчних позицiй суспiльства – це дiяльнiсть працездатного населення по створенню суспiльного продукту або нацiонального доходу. Ця зайнятiсть визначає економiчний потенцiал суспiльства, рiвень i якiсть життя населення вцiлому, i добробут окремих громадян. Зайнятiсть з економiчних позицiй розглядають ще як продуктивну зайнятiсть. Продуктивна зайнятiсть – це така зайнятiсть населення, яка за рахунок високопродуктивної працi створює необхiднi для розвитку суспiльства ресурси i дає кожному працiвниковi доход, не менший, нiж потрiбно для вiдтворення його фiзичних, iнтелектуальних i професiйних якостей. Зайнятiсть як економiчна категорiя – це сукупнiсть суспiльно-економiчних вiдносин з приводу участi в суспiльно кориснiй працi на визначеному робочому мiсцi, що виражає мiру включення в працю, ступiнь задоволення суспiльних потреб у працiвниках i особистих потребах, iнтересiв в оплачуваних робочих мiсцях, в одержаннi доходу. Зайнятiсть з соцiальних позицiй – це зайнятiсть такими видами корисної дiяльностi, як навчання в загальноосвiтнiх школах, iнших денних учбових закладах, служба в армiї, зайнятiсть у домашньому господарствi, виховання дiтей, догляд за хворими i людьми похилого вiку, участь в роботi громадських органiзацiй. Соцiальнiсть проблем зайнятостi визначається її нацiленiстю на людину, її iнтереси i потреби в трудовiй сферi. Як мiнiмум треба враховувати чотири соцiальних аспекти зайнятостi:
б) визначальну роль зайнятостi у формуваннi рiвня життя i гiдних умов iснування;
в) формування нової мотивацiї високоефективної працi як основи росту добробуту кожного i суспiльства в цiлому;
г) саме трудова дiяльнiсть перетворює людину, розкриває й збiльшує її професiйнi можливостi, стимулює розвиток особистостi.
Визначення категорiй зайнятостi з економiчних та соцiальних позицiй пов'язано з поняттями економiчно активного й економiчно пасивного населення.
Отже, зайнятiсть як соцiально-економiчна категорiя синтезує сукупнiсть вiдносин участi людей у суспiльному виробництвi i пов'язана з забезпеченням необхiдних масштабiв, умов i форм включення людей у суспiльно корисну працю, з процесами формування, розподiлу й використання зайнятого населення.
Кiлькiсно зайнятiсть характеризується рiвнем зайнятостi. Рiвень зайнятостi являє собою найважливiший макроекономiчний показник. Економiчний рiст, виражений динамiкою ВВП, залежить вiд змiн у рiвнi зайнятостi, продуктивностi працi i динамiки робочої сили.
Вiн може розраховуватися двома способами: частка зайнятих у загальнiй чисельностi населення, частка зайнятих в економiчно активному населеннi. У мiжнароднiй статистицi вихiдним показником для аналiзу зайнятостi є рiвень економiчної активностi населення – частка чисельностi економiчно активного населення в загальнiй чисельностi населення.
Важливою складовою оцiнки зайнятостi населення є її структура, що визначається розвитком суспiльного виробництва. Структура зайнятостi населення являє собою розгалужену систему зв'язкiв у розподiлi працi мiж сферами й галузями суспiльного виробництва, а також усерединi галузей, за видами робiт, дiлянкам виробництва, у масштабi всього народного господарства i його окремих територiальних одиниць.
Вплив структурних факторiв зайнятостi виявляється в змiнi обсягу нацiонального доходу чи доходу валового суспiльного продукту за рахунок змiни галузевої структури робочої сили. Роль галузевої структури зайнятостi в змiнi продуктивностi суспiльної працi оцiнюється за допомогою iндексного методу. Виявлення впливу iнших важливих структурних зрушень на ефективнiсть суспiльного виробництва можливе на основi розрахунку змiни продуктивностi працi в результатi пiдвищення квалiфiкацiйного рiвня трудящих, полiпшення складу працюючих, удосконалювання територiального перерозподiлу робочої сили, змiни функцiональної структури, скорочення частки працiвникiв, зайнятих переважно ручною працею i т. д.
Ефективною вважається та структура зайнятостi, при якiй досягаються високi виробничi результати бiльш швидкими темпами з меншими витратами працi. Ефективнiсть структури зайнятостi визначається її вiдповiднiстю технiчнiй, функцiональнiй i територiальнiй органiзацiї виробництва, досягненням можливого росту продуктивностi працi при найменших витратах суспiльної працi i характеризується показниками: розподiлом працiвникiв мiж матерiальним виробництвом i невиробничою сферою, часткою населення, зайнятого сiльськогосподарською працею, спiввiдношенням зайнятостi в промисловостi i сiльському господарствi, зростанням зайнятостi в галузях кiнцевої обробки продукцiї, часткою ручної працi i його динамiкою, спiввiдношенням чисельностi робiтникiв основного й допомiжного виробництва, часткою квалiфiкованих фахiвцiв i т. д.
Фактори, що визначають структуру зайнятостi:
1) рiвень розвитку продуктивних сил, продуктивнiсть працi, потреби ринку в матерiальних i духовних благах;
2) державна полiтика;
3) активнiсть профспiлок;
4) рiвень життя;
5) природний темп приросту трудових ресурсiв;
6) мiграцiя населення;
7) регiональнi фактори (рiвень соцiального захисту населення, розвиток служб перепiдготовки кадрiв i т. д. ).
Внутрiшня структура зайнятостi аналiзується на основi класифiкацiї форм i видiв зайнятостi. Види зайнятостi характеризують розподiл активної частини трудових ресурсiв за сферами використання працi. Загалом класифiкацiю видiв зайнятостi проводять за характером дiяльностi, соцiальною, галузевою належнiстю, територiальною ознакою, рiвнем урбанiзацiї, професiйно-квалiфiкацiйною ознакою та видами власностi.
За характером дiяльностi розглядається зайнятiсть за видами дiяльностi, встановленими законодавством: робота на пiдприємствах, в органiзацiях, установах, за кордоном; виконання державних i громадських обов'язкiв; служба в армiї; iндивiдуальна трудова дiяльнiсть; очне навчання в учбових закладах; ведення домашнього господарства та iншi. За соцiальною належнiстю визначають робiтникiв, службовцiв, управлiнський персонал (менеджери); фермерiв, пiдприємцiв.
За галузями народного господарства та сферами виробництва визначають зайнятiсть у матерiальному виробництвi; невиробничiй сферi; окремих галузях народного господарства.
Територiальна ознака вивчає зайнятiсть за окремими регiонами, адмiнiстративно-господарськими одиницями. Рiвень урбанiзацiї –зайнятiсть у мiськiй та сiльськiй мiсцевостi.
За статево-вiковою ознакою: зайнятiсть чоловiкiв та жiнок; молодi, осiб середнього та похилого вiку; на початку трудової дiяльностi, набуття професiї тощо.
За видами зайнятостi органiзацiя працi вiдрiзняється рiзними органiзацiйно-правовими формами, нормами правового регулювання, тривалiстю та режимом робочого часу, регулярнiстю та стабiльнiстю трудової дiяльностi, мiсцем виконання роботи, статусом дiяльностi. Тому видiляють рiзнi форми зайнятостi за класифiкацiйними ознаками.
За формами органiзацiї робочого часу розрiзняють повну зайнятiсть протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход у нормальних для даного регiону розмiрах та неповну зайнятiсть, що не вiдповiдає ознакам повної зайнятостi. Видiляють видиму та невидиму; вимушену (що викликана економiчними причинами: скороченням обсягiв виробництва, реконструкцiєю пiдприємства, циклiчним характером розвитку ринкової економiки) та добровiльну неповну зайнятiсть. Вимушена зайнятiсть iз скороченням заробiтної плати у зв'язку iз зниженням дiлової активностi пiдприємства визначається як скорочений робочий час або часткове безробiття. МОП вiдзначає необхiднiсть вiдшкодування або допомогу у випадку часткового безробiття, яка виплачується особам, зайнятiсть яких скорочена в межах, що встановленi законодавством країни. Добровiльною називається неповна зайнятiсть, що обумовлена соцiальними причинами, необхiднiстю пiдвищення квалiфiкацiї, набуттям професiї, станом здоров'я, вихованням дiтей, необхiднiстю змiни професiї та iншими соцiальними потребами.
Крiм розглянутих ранiше видiв зайнятостi в державному i приватному секторах економiки новим явищем у сферi зайнятостi населення є дiяльнiсть у неформальному секторi економiки. Мiжнародна органiзацiя працi до неформального сектора економiки вiдносить невеликi заклади по виробництву i продажу товарiв i послуг з незначним капiталом, низьким рiвнем продуктивностi працi i нестабiльною зайнятiстю, що забезпечує невисокi й нерегулярнi доходи. Звичайно, цi заклади не враховуються статистикою, не пiдтримуються урядом, на них не поширенi система соцiального захисту, трудове законодавство i т. д.
з програмним забезпеченням комп'ютерiв; бухгалтерськi роботи i секретарськi послуги; робота за договором з пiдприємством формального сектора в рядi галузей для зниження витрат i збiльшення гнучкостi виробництва; домашнi послуги й iн. Причини, що спонукують людей займатися такого роду дiяльнiстю, є рiзнi.
Факторами росту неформальної зайнятостi є:
рiвень безробiття (масштаби неформальної зайнятостi значнiше в регiонах, де вiн вище);
нестача нових робочих мiсць у формальному секторi економiки (чим менше створено нових робочих мiсць в регiонi, тим вище рiвень неформальної зайнятостi).
Позитивнi сторони зайнятостi в неформальному секторi економiки:
невеликi пiдприємства, що органiзуються в неформальному секторi, є початковою дiєю в створеннi власної справи, що може перетворитися в бiльш серйозну форму пiдприємництва i збiльшити число нових робочих мiсць.
Негативнi сторони зайнятостi в неформальному секторi економiки:
бiльшiсть iз зайнятих мають дуже невеликий капiтал, низький технiчний i управлiнський рiвень, здiйснюють свою дiяльнiсть у непристосованих примiщеннях чи на вулицi;
високi податки, що приходиться платити державi i побори;
вiдсутнiсть соцiального страхування й iнших мiр соцiального захисту;
високий ризик фiнансових втрат при здiйсненнi рiзних торгових чи посередницьких угод.
За статусом дiяльностi розрiзняють первинну зайнятiсть, тобто основну зайнятiсть, що є основним джерелом доходiв для працiвника, i вторинну зайнятiсть, добровiльну додаткову постiйну або тимчасову трудову дiяльнiсть осiб.
Існування вторинної зайнятостi вiдповiдає умовам сучасного економiчного життя суспiльства. Вторинну зайнятiсть можна визначити як додаткову (вторинну) форму використання робочої сили, уже залучену в трудову дiяльнiсть. У переважнiй бiльшостi вторина зайнятiсть приносить працiвнику додатковий доход. Найбiльший ефект вона приносить, якщо мiсце її застосування збiгається з основним. Видiляється цiлий ряд причин, що пiдштовхують громадян до пошуку додаткової роботи:
1) прагнення пiдвищити рiвень доходiв, причини якого можуть бути рiзнi, але iснують i закономiрностi їхнього виникнення: низький рiвень цiни працi, коли рiвень оплати працi на основному робочому мiсцi не забезпечує основнi матерiальнi й духовнi потреби, але, по тим чи iншим причинам, працiвник не зважується на звiльнення; скорочений робочий день i вiдповiдним чином знижена заробiтна плата;
2) прагнення до пiдвищення власної конкурентноздатностi на зовнiшньому ринку працi. Для формально зайнятих у народному господарствi сумiжна дiяльнiсть може трансформуватися в основну. У цьому випадку вторинна зайнятiсть забезпечує змiну робочого мiсця без перiоду безробiття i тривалої адаптацiї в новiй органiзацiї.
У бiльшостi вторинна зайнятiсть залишається за межами державного регулювання ринку працi. Однак державне втручання в сферу соцiально-трудових вiдносин може впливати на масштаб вторинної зайнятостi. При цьому особливу роль має розмiр мiнiмальної заробiтної плати.
Вторинна зайнятiсть може привести до росту безробiття в умовах обмеженої кiлькостi робочих мiсць. У цьому випадку обмеження вторинної зайнятостi з боку держави, заборона сумiсництва, обмеження сукупного доходу громадян, прогресивне оподатковування i т. д. без усунення економiчних причин призводить до зловживань, появи прихованої зайнятостi.
Негативнi наслiдки може мати вторинна зайнятiсть i для самих працiвникiв – пiдвищення iнтенсивностi працi й збiльшення його тривалостi, при цьому роботодавцi не порушують трудового законодавства. Людина, що працює в декiлькох мiсцях, знижує професiйну майстернiсть, формується прiоритет тiльки матерiальних стимулiв.
Гнучкий ринок працi передбачає рiзноманiтнi форми працевлаштування й використання робочої сили. Гнучкiсть найманого робiтника на ринку працi, його професiйна, квалiфiкацiйна i соцiальна мобiльнiсть, умiння знайти своє мiсце в сферi змiнних соцiально-трудових вiдносин пiдвищують рiвень конкурентноздатностi i гарантує зайнятiсть в умовах економiчних криз. Формуються новi пiдходи до зайнятостi, що виражаються в концепцiї глобальної зайнятостi. Вона виходить з потреб у трудовiй дiяльностi всього працездатного населення, припускає нормування сукупного обсягу робiт i розподiлу його мiж усiма бажаючими одержати роботу. При цьому мiнiмальна заробiтна плата в побудовi систем винагороди поступається мiсцем гарантованому мiнiмальному доходу. Саме в рамках концепцiї глобальної зайнятостi вiдбувається масова iндивiдуалiзацiя форм, режимiв i умов зайнятостi, самої структури трудового шляху людини.
За стабiльнiстю трудової дiяльностi розрiзняють постiйну i тимчасову зайнятiсть.
За характером органiзацiї робочих мiсць та робочого часу видiляють стандартну зайнятiсть i нестандартну альтернативну зайнятiсть.
та закiнчення робочого дня, законодавче встановленою тривалiстю робочого дня (тижня, року). Вiдсутнiсть однiєї з цих рис слiд розглядати як альтернативну (нестандартну) форми зайнятостi.
До альтернативних форм зайнятостi вiдносяться форми зайнятостi на умовах гнучкого робочого часу в рамках робочого дня, тижня, всього перiоду трудової активностi людини (часткова зайнятiсть або робота неповний робочий час, стиснутий робочий тиждень, сумiсництво, тимчасова та епiзодична зайнятiсть тощо). Альтернативнi форми зайнятостi розкривають додатковi можливостi бiльш повного та результативного використання трудових ресурсiв, залучення до працi тих груп населення, для яких традицiйнi форми зайнятостi неприйнятнi або незручнi.
Самозайнятiсть припускає самостiйний пошук трудових занять i створення робочих мiсць окремими громадянами за рахунок їхнiх власних коштiв з метою одержання постiйного чи тимчасового доходу й задоволення особистих потреб у самореалiзацiї. Самозайнятiсть є одним з найважливiших напрямкiв попередження й пом'якшення безробiття. Формами самозайнятостi є iндивiдуальна трудова дiяльнiсть i пiдприємництво в сферi малого бiзнесу.
що виключена зi сфери соцiально-трудових норм i вiдносин, здiйснюється без укладання трудового договору.
Управлiння зайнятiстю визначає цiлеспрямований вплив на ринок працi, розподiл попиту на робочу силу i пiдтримку ефективної пропозицiї робочої сили, забезпечення масштабiв, умов i форм включення працiвникiв у корисну дiяльнiсть, формування, розподiл, використання, вивiльнення, перепiдготовка й перерозподiл зайнятих працiвникiв. Розрiзняють повну, рацiональну, ефективну зайнятiсть.
Повна зайнятiсть - це стан, при якому забезпеченi роботою всi, хто потребує i бажає працювати, що вiдповiдає наявностi збалансованостi мiж попитом та пропозицiєю робочої сили. У радянський перiод таким критерiєм для науки й практики була загальна зайнятiсть, забезпечення всього працездатного населення робочими мiсцями. В умовах централiзованої системи повна зайнятiсть – це стан економiки, при якому задiянi всi трудовi ресурси. Однак такий надмiрний рiвень зайнятостi, завдавав шкоди iншим сторонам життєдiяльностi – здоров'ю людей, сiмейному вихованню дiтей.
У захiднiй економiчнiй думцi й практицi повна зайнятiсть – це стан економiки, при якому всi бажаючi працювати при сформованому (домiнуючому) рiвнi реальної заробiтної плати мають роботу. У цьому контекстi як тотожне використовується поняття "оптимальна зайнятiсть". Однак не кожне робоче мiсце може задовольнити потребу в ньому. Якщо попит на економiчно доцiльнi мiсця буде задовольнятися вiдповiдною за професiйно-квалiфiкацiйною структурою пропозицiєю робочої сили, це i буде означати повну зайнятiсть. Повна зайнятiсть можлива i при деякiм вiдхиленнi iснуючих робочих мiсць вiд статусу економiчно доцiльних, при невiдповiдностi їхньому професiйно-квалiфiкацiйному складу, освiтньому рiвню. У данiй ситуацiї i працiвники, i держава несе економiчнi й соцiальнi втрати.
Отже, повна зайнятiсть працездатного населення, як концепцiя, передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспiльного виробництва.
пiдлягають фундаментальнi науки, освiта, охорона здоров'я, екологiчна i нацiональна безпека, функцiонування так званих природних монополiй (залiзницi, енергетичнi й трубопровiднi мережi).
(екстенсивному) аспекту зайнятостi. Її слiд розглядати як зайнятiсть, поза якої пропозицiя робочої сили покривається попитом на неї з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть населення пов'язана зi створенням таких матерiально-технiчних та соцiально-економiчних умов, за яких кожному, хто бажає працювати, надається можливiсть брати участь в суспiльному виробництвi. У свою чергу, якiсному (iнтенсивному) аспекту вiдповiдає ефективна зайнятiсть, яка означає такий розподiл трудових ресурсiв у територiальному та галузевому розрiзах, за сферами прикладання працi та видами дiяльностi, який дає можливiсть у кожний момент часу одержати найбiльший прирiст матерiальних i духовних благ, i який передбачає ефективне використання в трудовому процесi кожного зайнятого.
Багато вiтчизняних економiстiв пiд ефективною зайнятiстю в умовах соцiально орiєнтованої ринкової економiки розумiють зайнятiсть населення, що забезпечує гiдний доход, здоров'я, зростання освiтнього й професiйного рiвня для кожного члена суспiльства на основi росту суспiльної продуктивностi працi.
Таке визначення ефективної зайнятостi нацiлене на всебiчний розвиток людини i цiлком прийнятно, але воно досить широке i його неможливо вимiрювати за допомогою одного показника. Кiлькiсну характеристику можна дати через систему показникiв.
В економiчнiй теорiї й практицi розроблена система показникiв, що вiдбиває ефективнiсть зайнятостi:
пропорцiї розподiлу ресурсiв працi суспiльства за характером їхньої участi в суспiльно кориснiй дiяльностi;
рiвень зайнятостi працездатного населення в суспiльному господарствi;
структура розподiлу працюючих по галузях народного господарства;
професiйно-квалiфiкацiйна структура працюючих.
Про ефективнiсть зайнятостi свiдчить показник норм безробiття. У сучаснiй захiднiй економiчнiй лiтературi популярна точка зору, що повна й ефективна зайнятiсть досягається при наявностi так званої природної норми безробiття. Природна норма безробiття – це такий її рiвень (при данiй структурi попиту та пропозицiї), що утримує незмiнним рiвень реальної заробiтної плати й цiн при нульовому приросту продуктивностi працi.
Перехiд до нового пiдходу у вирiшеннi проблем зайнятостi вiдзначився новою концепцiєю глобальної зайнятостi, яка враховує усi види економiчної та соцiально корисної дiяльностi, формулюється як залучення всiх осiб працездатного вiку в розширену сферу економiчно i соцiально корисну трудову дiяльнiсть з жорстким нормуванням кожному обсягу роботи й встановленням мiнiмального унiверсального доходу.
види дiяльностi: тимчасова зайнятiсть, робота домогосподарок i пенсiонерiв у себе вдома або в пiдсобному господарствi тощо.
Концепцiя глобальної зайнятостi виходить також з потреб у трудовiй дiяльностi всього дорослого населення, передбачаючи нормування сукупного обсягу робiт i перерозподiл його мiж усiма бажаючими працевлаштуватись.
У вiдповiдностi до широкого пiдходу концепцiя глобальної зайнятостi передбачає послаблення зв'язку трудової дiяльностi з традицiйними методами оплати працi. Тому мiнiмум оплати (як крапка вiдлiку) повинен витiснятись поняттям гарантованого мiнiмального доходу, який не може регулюватись умовами роботи за наймом.
Для реалiзацiї вказаних методiв концепцiя глобальної зайнятостi потребує масової iндивiдуалiзацiї форм найму, режимiв та умов зайнятостi, самої структури життєдiяльностi людини, а саме: бiльш рiвномiрного розподiлу навчання, трудового навантаження та дозвiлля на весь життєвий цикл. Останнє можливо через використання великої рiзноманiтностi форм зайнятостi (особливо в молодому та похилому вiцi), перiодичне переривання активної трудової дiяльностi з метою навчання тощо.
Узагальнюючи, концепцiя глобальної зайнятостi передбачає: врахування усiх видiв економiчно корисної для суспiльства трудової дiяльностi людини; розподiл сукупного обсягу робiт мiж усiм дорослим населенням країни шляхом зменшення iндивiдуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого; встановлення рiчного гарантованого мiнiмального доходу для кожного дорослого громадянина; iндивiдуалiзацiя структури життєдiяльностi людини, диверсифiкацiя режиму й форм її роботи, що означає обов'язкове використання часткової зайнятостi.
Примусова зайнятiсть населення визначає пiд правом на працю гарантiю надання кожнiй людинi оплачуваної роботи з одночасним її обов'язком трудитись у вибранiй нею областi суспiльно корисної дiяльностi. Примусовiсть працi пiдкрiпляється також системою стимулiв. Право на працю суттєво доповнене необхiднiстю надання кожнiй людинi вiдповiдної для неї роботи з одночасною вiдмiною будь-яких форм примусу до працi. Кожен громадянин має право розпоряджатись своєю здатнiстю до працi. При цьому допускається добровiльна зайнятiсть громадян, яка не може служити основою для їх притягнення до адмiнiстративної та iншої вiдповiдальностi. Але для тих, хто готовий i шукає можливiсть працювати, держава повина надати вiдповiдну роботу.
Основнi риси зайнятостi в соцiально орiєнтованiй економiцi:
- збалансоване сполучення повної й ефективної зайнятостi;
- добровiльнiсть працi i гармонiзацiя прав i обов'язкiв людини в трудовiй сферi, рiвна вiдповiдальнiсть громадянина й держави за можливiсть мати роботу, що забезпечує гiдний спосiб життя;
- вiльний перетiк робочої сили мiж сферами прикладання працi, галузями, професiями й територiями в iнтересах росту ефективностi працi;
- нова трудова мотивацiя, заповзятливiсть i висока зацiкавленiсть працiвникiв у високопродуктивнiй працi;
- цiлеспрямоване пом'якшення негативних наслiдкiв ринкової економiки для трудящих.
Цi риси визначають новi якiснi характеристики зайнятостi, формуванню яких повинна сприяти вiдповiдна полiтика зайнятостi.
Сучасна державна полiтика полягає в тому, щоб забезпечити одночасно й економiчний, i соцiальний прогрес у поєднаннi з прагненням до повної зайнятостi i гнучкої державної системи соцiальної пiдтримки населення. Полiтика зайнятостi - це сукупнiсть мiр прямого й непрямого впливу на соцiально-економiчний розвиток суспiльства. Вона має кiлька рiвнiв: загальнодержавний, регiональний i локальний.
розвитку робочих мiсць, зовнiшньоекономiчної полiтики регулювання захисту працi, найму й звiльнення робiтника, часу роботи; заробiтної плати; керування персоналом; безпеки працi; нейтралiзацiї дискримiнацiї; соцiального партнерства, колективних угод i договорiв.
Видiляють три основнi моделi полiтики зайнятостi в країнах з розвиненою ринковою економiкою: європейську, скандинавську й американську. Вiдповiдно до європейської моделi управлiння зайнятiстю проводиться скороченням числа зайнятих при пiдвищеннi продуктивностi працi, зростаннi доходiв працюючих. Скандинавська модель припускає забезпечення зайнятостi практично всiм трудящим у державному секторi iз середнiми рiвнем оплати працi. Американська модель заснована на створеннi робочих мiсць, що не вимагають високої продуктивностi для значної частини економiчно активного населення. При цьому число безробiтних формально зменшується, але збiльшується кiлькiсть людей з низькими доходами.
Новi пiдходи в полiтицi зайнятостi сприяють пiдвищенню гнучкостi ринку працi, зменшенню витрат на робочу силу, згортанню соцiальних програм при одночасному розширеннi витрат на пiдготовку й перепiдготовку кадрiв, створенню додаткових робочих мiсць, жорсткостi умов видачi допомоги. Приймаються заходи для посилення ролi приватного сектора в рiшеннi проблем зайнятостi, iнших соцiальних проблем, проводиться полiтика стримування росту заробiтної плати, збiльшення тривалостi робочого тижня, широкого використовуються форми неповної зайнятостi.
належностi, статi, вiку, полiтичних переконань, ставлення до релiгiї, в реалiзацiї права на вiльний вибiр виду дiяльностi вiдповiдно до здiбностей та професiйної пiдготовки з урахуванням особистих iнтересiв i суспiльних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, запобiганню безробiттю, створенню нових робочих мiсць та умов для розвитку пiдприємництва;
координацiя дiяльностi в сферi зайнятостi з iншими напрямами економiчної i соцiальної полiтики на основi державної та регiональних програм зайнятостi;
спiвробiтництва професiйних спiлок, асоцiацiй (спiлок) пiдприємцiв, власникiв пiдприємств, установ, органiзацiй або уповноважених ними органiв у взаємодiї з органами державного управлiння в розробцi, реалiзацiї та контролi за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення;
Існують два основних варiанти вибору засобiв полiтики зайнятостi: активний i пасивний.
Активна полiтика зайнятостi є сукупнiсть правових, органiзацiйних i економiчних заходiв, проведених державою з метою зниження рiвня безробiття. Така полiтика мiстить у собi: заходи, пов'язанi з запобiганням звiльнень працiвникiв, збереження робочих мiсць, навчання, перепiдготовку й пiдвищення квалiфiкацiї осiб, що шукають роботу, активний пошук i пiдбор робочих мiсць; субсидування створення нових робочих мiсць (як на iснуючих пiдприємствах, так i шляхом розвитку самозайнятостi); органiзацiю нових робочих мiсць через систему суспiльних робiт. Активна полiтика реалiзує комплекс мiр, нацiлених на сприяння якнайшвидшому поверненню безробiтних до працi i включає допомогу при працевлаштуваннi, сприяння в професiйнiй перепiдготовцi, розвиток самозайнятостi, професiйне консультування й iн.
залежнiсть вiд полiтики пiдтримки доходiв за рахунок соцiальних виплат; зменшує витрати державного бюджету; знiмає напруженiсть у суспiльствi; збiльшує продуктивнiсть працi; сприяє структурнiй перебудовi економiки.
На розробку й здiйснення активної полiтики на ринку працi впливають три найважливiшi групи факторiв:
1) мiжнароднi трудовi норми, що встановлюють такi основнi права, як вiльно обрана зайнятiсть, рiвнiсть можливостей, вiльне об'єднання й iн.;
2) сформований тип соцiально-трудових вiдносин, активна полiтика, яка бiльш ефективна, якщо вона забезпечена пiдтримкою пiдприємцiв, робiтникiв й iнших соцiальних груп;
3) характернi умови конкретних ринкiв працi рiзних країн, регiонiв усерединi країн.
Проведення активної державної полiтики зайнятостi населення здiйснюється шляхом розробки й реалiзацiї державних програм зайнятостi.
термiну матерiальної допомоги; виплату доплат на утриманцiв, а також можливу видачу недорогих товарiв першої необхiдностi, включаючи продукти харчування i iншi заходи. Тактика пасивного очiкування економiчного пiдйому може виправдати себе тiльки при високiй гнучкостi ринку працi i робочої сили в цiлому, позитивних економiчних перспективах, високiй можливостi самостiйного працевлаштування. У протилежному випадку стримуючi регулятори пасивної полiтики на ринку працi можуть погiршити проблему зайнятостi.
Полiтика зайнятостi має кiлька рiвнiв: загальнодержавний (макрорiвень), регiональний i локальний.
Мiри державної полiтики зайнятостi диференцiюються по:
об'єкту впливу: на загальнi мiри i спецiалiзованi;
джерелам фiнансування.
здiйснюваних при цьому мiр в умовах економiчного спаду є зниження безробiття до її природного рiвня. Вiдповiдно до закону Оукена, перевищення фактичним рiвнем безробiття природного рiвня безробiття на 1 % викликає вiдставання обсягу ВВП на 2,5%. Таким чином подолання безробiття (насамперед прихованого) забезпечує економiчний ефект.
В Українi спостерiгається формування так званого притримуємого типу моделi зайнятостi – робоча сила не використовується у виробництвi, але i не вивiльняється в iншi сфери. Причини притримуємого типу зайнятостi:
переконанiсть менеджерiв, що попит на продукцiю пiдприємства незабаром зросте i робоча сила буде залучена;
небажання конфлiктiв iз трудовим колективом;
високi органiзацiйнi й фiнансовi витрати звiльнення "зайвих" робiтникiв;
побоювання збоїв у ходi виробничого процесу, що можуть бути при рiзкому звiльненнi робочої сили;
заборони на вивiльнення персоналу з боку мiсцевої, регiональної чи центральної влади;
протидiя профспiлок.
досягнення високого рiвня продуктивностi працi i формування прогресивної галузевої структури зайнятостi; задоволення потреби народного господарства в робочiй силi з урахуванням її кiлькостi i якостi; удосконалювання соцiально-професiйних характеристик трудових ресурсiв; ув'язування зайнятостi населення з цiлями демографiчного розвитку.
Потреба людини в оплачуванiй роботi, прiоритетнiсть тих чи iнших сфер суспiльно корисної дiяльностi, мiра трудової участi, вибiр професiї i мiсця роботи, трудова мотивацiя, зацiкавленiсть у високоефективнiй працi i можливiсть такої працi, заснована на професiйнiй квалiфiкацiї i працездатностi людини, – усе це складається як результат соцiальної орiєнтацiї людини в суспiльствi, фiнансово-кредитної й розподiльної полiтики держави, структурних зрушень у народному господарствi, розвитку сфери послуг полiтики в областi охорони здоров’я i т. iн. Взаємодiя суб'єктiв соцiально-трудових вiдносин – найманих робiтникiв чи профспiлок, роботодавцiв, об'єднаних у рiзнi асоцiацiї й уряди, дозволяє активно впливати на стан зайнятостi, досягати iстотного полiпшення всiх її якiсних характеристик, таких як освiтнiй i професiйно-квалiфiкацiйний склад зайнятого населення, його галузева й демографiчна структура, висока соцiально-економiчна мобiльнiсть i конкурентноздатнiсть i т. д.
3. Регулювання зайнятостi населення
Проблема зайнятостi - одна з важливих соцiально-економiчних проблем перехiдної економiки. Державне регулювання ринку робочої сили представляє собою систему заходiв цiлеспрямованого впливу на попит, пропозицiю, цiну робочої сили з метою стабiлiзацiї суспiльства, пiдвищення ефективностi суспiльного вiдтворення, забезпечення стiйкого економiчного зростання. Державне регулювання ринку працi здiйснюється по трьох напрямках:
- працевлаштування незайнятого населення й надання допомоги в профпiдготовцi (бiржi працi);
- стимулювання утворення гнучкого ринку працi;
- соцiальний захист вiд безробiття.
Державнi соцiальнi програми допомоги незаможним, виплати по безробiттю, рiзнi соцiальнi виплати, пенсiйне забезпечення й iн. сприяють визначеної стабiлiзацiї соцiально-економiчного положення трудящих у зонах пiдвищеного ринкового ризику, зм'якшують нестабiльнiсть ринку. Соцiальний захист населення в умовах ринку здiйснюється через механiзм перерозподiлу доходiв на основi введення рiвня "прожиткового мiнiмуму".
Значна i посередницька роль держави на ринку працi. Вона частково бере на себе функцiю пошуку й надання робочих мiсць, а також створення загальнонацiональної мережi по працевлаштуванню. Державнi системи навчання й перенавчання робочої сили сприяють максимально швидкiй адаптацiї до мiнливих вимог ринку.
Сукупнiсть заходiв i iнститутiв, за допомогою яких держава здiйснює вплив, називається механiзмом регулювання ринку робочої сили. Мiри державного регулювання ринку працi доцiльно диференцiювати за ознаками:
- по об'єктах впливу. У цiй ролi можуть виступати населення i його окремi групи, працiвники i їхнi окремi групи, а також пiдприємцi. У залежностi вiд особливостей об'єкта регулювання можна видiлити заходи загального впливу чи спецiальнi мiри. У той же час як об'єкти регулювання ринку працi можуть виступати елементи органiзацiї працi, а саме оплата працi, його тривалiсть, умови працi i т. iн.;
- по спрямованостi впливу: мiри, що збiльшують (зменшують) пропозицiю працi на ринку працi, попит на ринку працi; мiри, що впливають на структуру пропозицiї працi й структуру попиту на працю; регулювання ринку працi, спрямованi на збiльшення ступеня вiдповiдностi попиту та пропозицiї;
ринку працi;
- по характеру впливу на ринок працi видiляють мiри регулювання: заохочувальнi, обмежувальнi, забороннi, захиснi;
- по змiсту: мiри економiчного чи адмiнiстративного характеру, або їх визначеному сполученню. До економiчних заходiв регулювання ринку працi належить пiдтримка економiчно доцiльних робочих мiсць, органiзацiя суспiльних робiт, спецiалiзоване iнвестування для створення нових робочих мiсць, пiдтримка малого бiзнесу i т. iн. До адмiнiстративних мiр регулювання ринку працi вiдносять: зниження пенсiйного вiку, зменшення тривалостi робочого дня, обмеження числа мiсць роботи для однiєї людини, можливостей сумiсництва i т. iн.;
- за рiвнем впливу: мiри загальнодержавнi, регiональнi, галузевi, внутрiфiрмовi;
- по джерелах фiнансування – держбюджет, не бюджетнi засоби, засоби Фонду зайнятостi, засоби комерцiйних органiзацiй й iн.
В умовах ринкової економiки повну зайнятiсть забезпечує державне регулювання на основi дiї економiчних, юридичних, соцiальних й психологiчних факторiв, що визначають функцiонування ринку працi. Вони здiйснюються через систему працевлаштування - широку мережу бюро зайнятостi, банки даних про робочi мiсця, державнi програми перепiдготовки. Мiри непрямого регулювання ринку робочої сили: податкова, грошово-кредитна i бюджетна полiтика уряду, удосконалювання законодавства соцiального забезпечення, трудових вiдносин, правова i фiнансова, монетарна, фiскальна полiтика т. iн. Мiри непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є i мiрами загальноекономiчного регулювання.
У перехiднiй економiцi з розвитком ринкових механiзмiв створюються вимоги до:
- формування ринку послуг по працевлаштуванню;
- становлення iнститутiв, спрямованих на компенсацiю негативiв ринку в сферi працi (служба зайнятостi, страхування по безробiттю);
- становлення iнститутiв захисту прав власностi в трудовiй сферi (трудовий арбiтраж);
Регулювання процесiв зайнятостi населення вiдбувається на трьох рiвнях: державному, територiальному, пiдприємств i органiзацiй.
Держава забезпечує належну правову базу соцiального i трудового законодавства, регламентує права суб'єктiв трудових вiдносин, проводить гнучку податкову й кредитно-грошову полiтику, що робить вплив на механiзм реалiзацiї полiтики зайнятостi. На регiональному рiвнi враховуються особливостi й специфiка регiонiв, динамiка їхнього розвитку, кон'юнктура ринку працi, що створює передумови для бiльш ефективного управлiння зайнятiстю. На локальному рiвнi з урахуванням умов розвитку виробництва вiдбувається формування й укомплектування робочих мiсць, пiдготовка й пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, їхнiй соцiальний захист.
Важливим iнструментом механiзму регулювання зайнятостi населення є нормативне закрiплення: обов'язкового повiдомлення державнiй службi зайнятостi про майбутнє вивiльненнi працiвникiв; узгодження планiв вивiльнення з мiсцевими органами влади; права мiсцевих органiв влади на тимчасове призупинення звiльнень.
Реалiзацiю державних i регiональних програм зайнятостi населення забезпечують державний центр зайнятостi й обласнi, мiськi i районнi центри зайнятостi, на якi покладено функцiї щодо забезпечення зайнятостi населення; аналiзу стану ринку працi; облiку громадян, якi звернулися з питань працевлаштування, проведення професiйної орiєнтацiї, консультацiй; органiзацiї професiйної пiдготовки та перепiдготовки працiвникiв, вивiльнюваних з пiдприємств, установ та органiзацiй, осiб, у яких виникають ускладнення стосовно працевлаштування, а також iнших категорiй незайнятого населення; надання пiдприємствам, установам, органiзацiям незалежно вiд форм власностi та господарювання допомоги в доборi потрiбних їм працiвникiв, консультування, забезпечення їх iнформацiєю про стан ринку працi; забезпечення у межах своєї компетенцiї соцiального захисту населення; здiйснення контролю за виконанням пiдприємствами, установами й органiзацiями незалежно вiд форм власностi та господарювання законодавства про зайнятiсть населення тощо.
З метою здiйснення перелiчених та iнших функцiй був створений Державний фонд сприяння зайнятостi населення (ДФСЗН) для фiнансу-вання передбачених програмами зайнятостi населення заходiв професiйної орiєнтацiї населення, професiйного навчання вивiль-нюваних працiвникiв i безробiтних, сприяння в працевлаштуваннi; виплати допомоги з безробiтгя; надання безпроцентної позики безробiтним для здiйснення пiдприємницької дiяльностi; створення i розвитку навчально-матерiальної бази iнформацiйно-обчислювальних центрiв служби зайнятостi, центрiв профорiєнтацiї, пiдготовки й навчання працiвникiв, органiзацiї додаткових робочих мiсць у галузях економiки; утримання працiвникiв служби зайнятостi та iнших витрат. З 2001 року введене загальнообов'язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття, створен Фонд загальнообов'язкового соцiального страхування на випадок безробiття. Це створює механiзм фiнансового забезпечення заходiв щодо полiтики зайнятостi на ринку працi, що поєднує виплати застрахованим громадянам iз зазначеного фонду та виплати незастрахованим iз поважних причин громадянам з державного, мiсцевих бюджетiв, iнших джерел.
Зовнiшнiй вплив на стан зайнятостi визначає економiчна ситуацiя: чим бiльше генерується робочих мiсць i чим бiльш вони вiдповiдають пропозицiї робочої сили, тим кращi перспективи для зайнятостi.
Вплив на процес створення робочих мiсць проводиться державою через реалiзацiю макроекономiчної полiтики, спрямованої на обмеження циклiчних коливань у виробництвi i зайнятостi, полiпшення iнвестицiйного клiмату на основi змiцнення фiнансової системи i стабiлiзацiї цiн.
а частково переходить у режим "недозайнятостi", тобто вимушено вiдпрацьовує неповний робочий час по економiчних причинах. Якщо при падiннi обсягiв ВВП скорочення зайвої робочої сили не вiдбувається, то знижується продуктивнiсть працi i заробiтна плата. У загальному видi взаємозалежнiсть мiж зайнятiстю, динамiкою ВВП i продуктивнiстю працi можна виразити формулою:
DВВПt
t-1
ЧЗt
= ЧЗt -1
–––––––––––––- ,
DПТ t
t-1
де ЧЗ t
– чисельнiсть зайнятих у поточному роцi;
ЧЗ t -1
– чисельнiсть зайнятих у попередньому роцi;
DВВП t
t-1
– валовий внутрiшнiй продукт поточного року у вiдсотках до попереднього року;
DПТ t
t-1
– продуктивнiсть працi поточного року у вiдсотках до попереднього року.
"економiчно заданому попиту". Рiзниця мiж чисельнiстю економiчно активного населення й величиною зайнятих, вiдповiдної "економiчно заданому" попиту, складає "надлишкову" робочу силу. При цьому обсяг "надлишкової" робочої сили, як правило, вiдповiдає величинi вiдкритого безробiття.
Основним механiзмом, що регулює зайнятiсть з метою пiдтримки її на бажаному рiвнi, є система внутрiшнiх ринкiв працi пiдприємств, взаємодiючих з регiональними ринками. Регулювання зайнятостi здiйснюється шляхом впливу на попит та пропозицiю робочої сили. Ринковий механiзм може функцiонувати лише в умовах припустимих значень рiвнiв зайнятостi. При економiчнiй кризi є необхiднiсть в комплексi економiчних i органiзацiйних мiр збiльшення попиту на робочу силу, пiдвищеннi її цiни за рахунок росту квалiфiкацiї.
Таким чином, регулювання попиту i пропозицiї робочої сили є основним напрямком забезпечення зайнятостi. Реалiзацiя кожного напрямку передбачає створення вiдповiдних економiчних механiзмiв на рiвнi пiдприємства, регiону i на державному рiвнi.
лiквiдацiя зайвих чи неефективних, створення робочих мiсць на основi розвитку пiдприємництва, розвиток внутрiшнього пiдприємництва на дiючих великих пiдприємствах, органiзацiя оплачуваних суспiльних робiт, створення робочих мiсць для осiб з обмеженою можливiстю використання трудового потенцiалу. З погляду професiйно-квалiфiкацiйного рiвня найманої робочої сили, структура попиту пiдроздiляється на:
1) попит на висококвалiфiковану робочу силу;
2) попит на робочу силу середньої квалiфiкацiї;
3) попит на робочу силу низької квалiфiкацiї;
4) попит на неквалiфiковану робочу силу.
Формування попиту на робочу силу може бути об’єктивним i суб’єктивним, зумовленим дiєю факторiв вивiльнення робочої сили й її залучення. До факторiв формування попиту на робочу силу належать:
закономiрний характер розширеного вiдтворення матерiальних благ та послуг;
дiя факторiв попиту на виробляєму фiрмою (пiдприємством) продукцiю, прибутковiсть реалiзацiї продукцiї;
якiсть iндивiдуальної робочої сили (освiта, професiоналiзм, продуктивнiсть, винахiдливiсть, унiверсальнiсть, загальнолюдськi якостi).
Всi фактори, якi визначають попит, подiляються на цiновi i не цiновi. До перших вiдноситься величина реальної заробiтної плати. До не цiнових – доходи чи розмiр та ефективнiсть капiталу, попит на товари i послуги, обсяг пропозицiї ресурсiв працi, технологiчнi змiни впливаючi на граничний продукт та iнш.
Взаємозумовленiсть мiж обсягом випускаємої продукцiї, її реалiзацiєю та попитом на робочу силу, залученням в сферу виробництва додаткових робiтникiв визначається такою залежнiстю: чим вище попит на продукцiю фiрм i ефективнiсть її функцiонування, тим бiльше обсяг попиту на робочу силу i навпаки. Попит на робочу силу, як правило, вiдстає вiд росту попиту на продукцiю. Обмежниками попиту на робочу силу є науково-технiчний прогрес, рiст продуктивностi працi, внутрiшньогалузева й мiжгалузева конкуренцiя, цiни.
Дiйсну роль цiни у формуваннi попиту на робочу силу визначає еластичнiсть попиту, границi руху цiн, та цiна попиту на працю. Якщо попит еластичний, збiльшення попиту на продукцiю пiдприємства приведе до зростання попиту на робочу силу. Дiю границi руху цiн зумовлює залежнiсть: чим вище цiна товару, тим нижче пипит, i навпаки. Тодi, пiдвищення попиту на робочу силу можливо лише тодi, якщо попит на продукцiю є достатньо еластичним, а цiни збiльшуються у межах конкурентоспроможностi товару. Цiна попиту на працю визначається спiввiдношенням попиту i пропозицiї на ринку працi. Залежнiсть попиту пiдприємства на робочу силу вiд рiвня заробiтної плати визначає рiвень i змiну зайнятостi. Реально “цiна працi” визначається в умовах впливу факторiв монополiї попиту на працю, монополiї пропозицiї працi, що встановлюють профспiлки, державного регулювання ринку працi.
Цiна попиту на працю може визначатись на пiдприємствi за видами працi на основi спiввiдношення цiни попиту i прибутковостi. Заробiтна плата може збiльшуватись до величини вартостi граничного продукту працi, що є критичною точкою, за якою буде скорочуватись зайнятiсть. Висока заробiтна плата є фактором, що зменшує попит пiдприємства на робочу силу. Збiльшення попиту на робочу силу в результатi зменшення заробiтної плати має економiчнi, соцiальнi i правовi обмеження. Економiчнi обмеження основанi на iснуваннi залежностi попиту на робочу силу вiд попиту на продукцiю пiдприємства, пропозицiї робочої сили вiд рiвня заробiтної плати, необхiдного рiвнi вiдтворення робочої сили, мотивацiйної ролi заробiтної плати. Соцiальнi i правовi обмеження є факторами дiї державного регулювання трудових вiдносин, перш за все встановлення мiнiмального рiвня оплати працi та захисної ролi профспiлок у вiдстоюваннi прав робiтникiв з питань рiвня оплати працi.
Попит на робочу силу є також похiдною функцiєю вiд обсягiв виробництва i загального фонду оплати працi, який є в розпорядженнi роботодавця.
Стимулювання попиту на робочу силу передбачає заходи:
стимулювання створення робочих мiсць i розвиток продуктивних сил та нестандартних форм зайнятостi;
прямi iнвестицiї в створення й реконструкцiю робочих мiсць;
встановлення системи пiльгового оподаткування та кредитування з метою збiльшення попиту на робочу силу;
встановлення юридичних обмежень зростання зайнятостi;
вiдшкодування пiдприємству витрат, обумовлених пошуком, навчанням i наймом на роботу працiвникiв;
сприяння в забезпеченнi пiдприємства матерiальними ресурсами, гарантування збуту продукцiї тощо за умови збiльшення пiдприємством робочих мiсць;
прямi виплати пiдприємствам за кожного найнятого працiвника;
створення умов економiчної зацiкавленостi пiдприємств у забезпеченнi зайнятостi iнвалiдiв, молодi та iнших груп населення, менш конкурентноздатних на ринку працi.
встановлення додаткових податкiв за використання робочої сили;
жорстка кредитна полiтика;
встановлення пiдприємству одноразових виплат у бюджет за найм працiвникiв певної категорiї;
зниження iнвестицiй;
скорочення або вiдмiна гнучких форм зайнятостi тощо.
Сукупна пропозицiя визначається впливом факторiв:
прирiст величини трудових ресурсiв (працездатного населення);
особливостi пенсiйного законодавства;
кадрова полiтика пiдприємств, вiд якої залежить пропозицiя робочої сили з боку вже зайнятих працiвникiв;
Полiтика формування пропозицiї робочої сили передбачає пiдвищення її якостi з погляду професiйно-квалiфiкацiйного рiвня, надання податкових пiльг пiдприємствам, якi здiйснюють перепiдготовку й пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, розробку спецiальних програм пiдвищення конкурентноздатностi окремих груп населення на ринку працi, розвиток самозайнятостi, пiдприємництва, регулювання тривалостi робочого часу, регулювання мiграцiйних процесiв.
зниження припливу робочої сили на ринок працi;
перерозподiл робочого часу i робочих мiсць мiж зайнятими.
Зниження припливу робочої сили на ринок працi може бути забезпечено за рахунок зменшення припливу молодi в результатi розширення програм загальноосвiтньої й професiйної пiдготовки зi збiльшенням термiнiв навчання; збiльшення в навчальних закладах мiсць з денною формою навчання й скорочення мiсць з вечiрньою формою; пiдвищення розмiрiв стипендiй студентам денної форми навчання; збiльшення допомоги й тривалостi вiдпусток жiнкам по догляду за дiтьми, надання їм пiльг при обчисленнi виробничого стажу; збiльшення пенсiй iнвалiдам, особам, якi за ними доглядають; збiльшення допомоги по безробiттю та запровадження системи страхування по безробiттю; надання можливостi отримання нетрудового доходу вiд використання нерухомостi, цiнних паперiв та iн.
Стимулювання вiдтоку робочої сили з ринку працi може здiйснюватись такими шляхами: зниженням вiку виходу на пенсiю й збiльшенням її розмiрiв; введенням вiкового цензу для деяких професiй; обмеженням одночасного отримання пенсiй i заробiтної плати; стимулюванням дострокового виходу на пенсiю; введенням практики надання учбових вiдпусток працюючим особам; наданням можливостi органiзацiї власного бiзнесу всiм бажаючим.
стимулювання працiвникiв переходити на часткову або тимчасову зайнятiсть, що можливо за рахунок таких же видiв соцiального забезпечення, розмiрiв вiдпустки та iнших соцiальних гарантiй, що й для повнiстю зайнятих працiвникiв;
забезпечення гарантованого мiнiмального рiвня заробiтної плати;
скорочення тривалостi робочого дня i робочого тижня.
Лiтература
2. Адамчук В. В., Ромашов О. В., Сорокина М. Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2001. - 407 с.
3. Закон України “Про державнi соцiальнi стандарти та державнi соцiальнi гарантiї” / Урядовий кур’єр, 2000 р., № 206.
4. Закон України “Про зайнятiсть населення”. Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 року – К.: Устина, 1999.
5. Закон України “Про органiзацiї роботодавцiв” // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 113-114.
8. Кязимов К. Рынок труда и занятости населения. Изд-во: ПЕРСПЕКТИВА, УЧЕБНЫЙ ЦЕНТР, 2005. – 368c.
9. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А. Я. Кибанова. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 638 с.
10. Устав международной организации труда и Регламент Международной Конференции труда. МБТ, Женева, 1988.
| 
