Європейськi стандарти у сферi працi
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Європейськi стандарти у сферi працi
Студент ІІІ курсу
Баранецький Василь
Київ 2010
Змiст
Вступ
2. Мiжнароднi стандарти в сферi працi
Висновки
Список використаної лiтератури
Вступ
ладу в тiй чи iншiй державi. У зв’язку з цим в трактуваннi найбiльш гострих i важливих питань у сферi мiжнародного регулювання працi виникли деякi суперечностi i розбiжностi. Процес полiтичного i соцiально-економiчного «роззброєння» поступово формує єдиний пiдхiд сферi мiжнародного регулювання працi, сприяє iнтенсивнiй та ефективнiй iмплементацiї найбiльш прогресивних норм з однiєї правової системи в iншу. Головним завданням i водночас надбанням сучасного трудового права є встановлення єдиної системи мiжнародних трудових стандартiв та взаємоузгодження трудової полiтики держав щодо правового регулювання працi та трудових вiдносин. У сучаснiй Українi вiдбуваються складнi процеси реформування правової системи, в тому числi i у сферi трудового права. Прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сферi працi, його норми повиннi вiдповiдати реалiям сучасного життя та враховувати загальноєвропейськi тенденцiї щодо гармонiзацiї трудових правовiдносин.
Пiсля Другої свiтової вiйни почалось iнтенсивне усвiдомлення свiтовою спiльнотою вагомостi i значення проблеми прав людини та їхнього захисту, цiнностi людського життя i здоров’я та необхiдностi задоволення соцiально-економiчних потреб. Створюються численнi мiжнароднi органiзацiї, до компетенцiї яких входять вироблення мiнiмальних необхiдних стандартiв, обов’язкових правил поведiнки, залучення рiзних спецiалiстiв для вирiшення питань, що пов’язанi з впливом на держави, що порушують закрiпленi стандарти поведiнки, надання рiзноманiтної допомоги державам, що її потребують. Поступово питання охорони i захисту працi людини вийшло за межi кожної окремої держави i перетворилось iз суто внутрiшньої у мiжнародну проблему. Вiдтак, виникла потреба у створеннi унiверсальних мiжнародно-правових стандартiв у сферi охорони працi, якi вiдображенi у низцi важливих мiжнародно-правових актiв, що встановлюють загальнолюдськi стандарти прав та iнтересiв особи, визначають той рiвень, який повинна забезпечити кожна держава, у тому числi у такiй важливiй сферi державного i громадського життя як охорона працi.
І, як наслiдок, нацiональне правове регулювання права на охорону працi теж зазнало впливу мiжнародно-правових стандартiв. На сьогоднi вже загальновизнано, що право людини на охорону працi, у якiй би державi вона не жила, перебуває пiд захистом свiтової спiльноти i є досягненням усiєї цивiлiзацiї. Конвенцiї Мiжнародної органiзацiї працi теж вмiщують стандарти, якi тiєю чи iншою мiрою стосуються охорони здоров’я. Наприклад, ст. 10 Конвенцiї МОП 1952 р. №102 "Про мiнiмальнi норми соцiального забезпечення здоров’я" визначає мiнiмальний перелiк медичних послуг, якi мають бути наданi, у тому числi i за рахунок страхування. Вiдповiдно до ст. 13 Конвенцiї МОП 1969 р. №130 "Про медичну допомогу i допомогу у зв’язку iз захворюванням" громадян кожної з країн, що ратифiкували цей документ, повиннi одержувати принаймнi такi види медичної допомоги: загальну лiкарняну допомогу, зокрема допомогу на дому; допомогу, яку надають спецiалiсти стацiонарним або амбулаторним хворим, i допомогу спецiалiстiв, яка може бути надана за межами лiкарнi; вiдпуск необхiдних медикаментiв за рецептом лiкаря або iншого квалiфiкованого спецiалiста; госпiталiзацiю у випадку потреби; стоматологiчну допомогу, якщо це передбачено нацiональним законодавством; медичну реабiлiтацiю, у тому числi надання, ремонт i замiну протезiв або ортопедичних засобiв, якщо це передбачено нацiональним законодавством [6, с. 7].
Адаптацiя законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближеннi iз сучасною європейською системою права та передбачає реформування вiтчизняної правової системи та поступове приведення до вiдповiдностi iз європейськими стандартами законодавства у всiх сферах, у тому числi законодавства про охорону працi. Згiдно з Указом Президента "Про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського союзу" вiд 11 червня 1998р. адаптацiя соцiальної полiтики України полягає у реформуваннi систем страхування, охорони працi, здоров’я та iнших галузей соцiальної полiтики вiдповiдно до стандартiв ЄС i поступовому досягненнi загальноєвропейського рiвня соцiального забезпечення та захисту населення.
Стандарт – це визначення очiкуваної (отримуваної) якостi, утверджена модель, яка є основою процесу оцiнки [13, с. 36], документ, що складений у результатi консенсусу спецiалiстiв, схвалений спецiалiзованою органiзацiєю i спрямований на досягнення оптимального ступеню впорядкованостi у данiй сферi [14, с. 3].
необхiднiсть уточнення змiсту поняття мiжнародного стандарту прав людини, зокрема європейського. За його визначенням, професора, європейськi стандарти прав людини – це зафiксованi у юридичних актах та документах європейських мiжнародних органiзацiй принципи й норми стосовно прав i свобод людини, призначенi слугувати орiєнтирами для вiдповiдної внутрiшньодержавної юридичної практики [15, с. 21].
на виробництвi, посилення профiлактики виробничого травматизму та професiйної захворюваностi вимагає подальшого адаптування нормативно-правових актiв до європейського i мiжнародного законодавства, а також використання свiтового науково-практичного досвiду й поглиблення мiжнародного спiвробiтництва у сферi охорони працi.
Вибiр Україною стратегiчного курсу на iнтеграцiю до ЄС i перспектива вступу до Свiтової Органiзацiї Торгiвлi обумовлює нагальну потребугармонiзацiї нацiонального законодавства до законодавства ЄС [1]. У пiдписанiй в ЛюксембурзiУгодi про партнерство та спiвробiтництво мiжЄС та Україною, яка набула чинностi з 1 березня1998 року, визначено, що охорона працi, захистжиття i здоров’я людей, технiчнi регламенти тастандарти в цiй галузi є прiоритетними галузямизаконодавства, де необхiдно досягти адекватностi законiв. У червнi 2003 року Україна разом iзпредставниками 178 країн-членiв Мiжнародноїорганiзацiї працi (МОП), органiзацiй працiвникiвi роботодавцiв прийняла нову Глобальну стратегiю охорони працi, яка ставить за мету впровадження ефективного управлiння системою охорони працi на нацiональному рiвнi [2].
Полiпшення систем охорони працi та промислової безпеки в країнах – членах ЄС – обумовлене впровадженням за останнi роки низки законодавчих i нормативних актiв. Оновлення нацiональних систем охорони працi з урахуванням європейського законодавства стосується, насамперед, нових учасникiв, законодавство яких має адекватно вiдображати загальноєвропейськi положення у сферi охорони працi. Правову систему ЄС можна вважати наднацiональною правовою системою, якiй притаманнi особливi риси. Держави – члени ЄС – обмежили свiй суверенiтет i делегували частину власних повноважень спiвтовариству, якi у межах визначених повноважень видають законодавчi акти, обов'язковi для держав-учасниць. Основою законодавства ЄС у сферi охорони працi є рамковi директиви. Вiдповiдно до статтi 189 Римської угоди, директива зобов’язує будь-яку iз зазначених вище держав досягати визначеного директивою результату, але залишає за нацiональними органами право вибирати методи й засоби його досягнення. Директиви з охорони працi визначають мiнiмальнi вимоги з можливiстю для держав-учасниць вiдступати вiд мiнiмальних вимог, однак лише в бiк їх перевищення [3].
В Українi основним законом у сферi охорони працi є Закон про охорону працi, Кодекс законiв про працю України та Закон про загальнообов'язкове державне соцiальне страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi та професiйних захворювань, якi призвели до втрати працездатностi. Необхiднiсть впровадження змiн до чинного закону ґрунтується не тiльки на орiєнтацiї України в бiк ЄС, а й на тому фактi, що чинне законодавство та його принципи не завжди вiдповiдають сучасним реалiям i фактично не забезпечують створення законодавчих засад цiлковитої безпеки й захисту здоров'я працiвникiв в умовах робочого середовища, адекватних ЄС. Законодавство i сформульована ним системаохорони працi та промислової безпеки повиннiмiстити загальноєвропейську концепцiю охорони працi, в основi якої покладено принципи"прiоритетностi заходiв з охорони працi" та "забезпечення максимально можливого захисту впередбачуваних умовах робочого середовища"(досягнення безпечного та нешкiдливого середовища, оцiнювання ризикiв та їх превентивне попередження, пристосування робочого середовищадо iндивiдуальних потреб працiвникiв тощо). Основний нацiональний законодавчий акт повиненпередавати основнi принципи та положення загальноєвропейського рамкового законодавства, визначеного низкою директив з охорони працi. Дотаких директив у сферi охорони працi належитьрамкова Директива 89/391/ЕЗС щодо заходiв iззабезпечення безпеки та здоров'я працiвникiв на робочому мiсцi. З нею пов'язанi спецiальнi директиви 89/654/ЕЗС, 89/655/ЕЗС, 89/656/ЕЗС,90/269/ЕЗС, 90/270/ЕЗС, 90/394/ЕЗС, 90/679/ЕЗС,92/57/ЕЗС, 92/58/ЕЗС, 92/85/ЕЗС, 92/91/ЕЗС,/104/ЕЗС та 93/103/ЕЗС. Прийняття сучасного нацiонального законодавства щодо охорони працi та промислової безпеки, його гармонiзацiя з вiдповiдним законодавством ЄС є значним кроком уперед, але недостатнiм iз точки зору досягнення ефективної роботи системи охорони працi на загальнонацiональному рiвнi; вкрай важливо досягти впровадження та ефективного фактичного застосування законодавства на рiвнi окремих пiдприємств. Забезпечення вiдповiдного й ефективного розвитку системи охорони працi на державному рiвнi та дiйове її впровадження на рiвнi кожного окремого пiдприємства та галузi промисловостi дає змогу створити безпечнi й нешкiдливi умови працi для працiвникiв через запобiгання професiйним захворюванням, травмуванням, подовження перiоду активної працездатностi працiвникiв тощо. Для забезпечення впровадження нормативних актiв у сферi охорони працi та промислової безпеки, а також полiпшення дiєвостi цих положень особливо важливою є гармонiйна, скоординована й ефективна спiвпраця структур, задiяних у системi охорони працi, iнтерактивна взаємодiя з роботодавцями та працiвниками, заходи щодо роз'яснення та поширення положень, якi стосуються безпечної життєдiяльностi працiвника в умовах виробничого середовища. Загалом в європейськiй системi охорони працi можна видiлити три взаємопов'язанi структурнi рiвнi, що створюють цю систему:
– рiвень формування нацiональної полiтики в сферi охорони працi (профiльне мiнiстерство);
– рiвень впровадження та контролю (державнi iнституцiї з функцiями контролю, наприклад, Державна iнспекцiя працi в Нiмеччинi й Латвiї);
– рiвень пiдприємств i органiзацiй, на якому практично здiйснюються заходи з охорони працi.
Визначимо деякi основнi функцiї, притаманнi структурним рiвням системи охорони працi в країнах – членах ЄС, – у порiвняннi з Україною.
Чiльне мiсце у визначеннi напрямiв розвитку сфери охорони працi в країнах-учасницях посiдає профiльне мiнiстерство, яке вiдповiдає за полiтику, розвиток, планування та координацiю системи охорони працi. До функцiй профiльного мiнiстерства як головуючої органiзацiї в системi охорони працi, належать:
– розвиток нацiональної полiтики охорони працi та забезпечення її системного впровадження;
– розробка нацiональних законодавчих актiв з охорони працi та забезпечення їх вiдповiдностi законодавству ЄС i мiжнародному законодавству в цiй сферi;
– впровадження заходiв створення безпечних i нешкiдливих робочих середовищ, захист прав працiвникiв щодо охорони працi та соцiального захисту;
– забезпечення iнформування роботодавцiв i працiвникiв щодо положень з охорони працi та промислової безпеки.
Якщо проаналiзувати, то в Українi аналогiчнi функцiї зараз закрiплено за Мiнiстерством України з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи, яке їх успiшно виконує.
Основними завданнями державної контролюючої служби (в Українi частину таких функцiй надано Державному комiтету промислової безпеки, охорони працi та гiрничого нагляду України ) є:
– контроль за дотриманням зобов'язань за трудовими контрактами та колективними договорами;
– здiйснення дослiджень i загальна реєстрацiя нещасних випадкiв на робочих мiсцях, дослiдження випадкiв професiйних захворювань вiдповiдно до процедур, визначених законодавством;
– реєстрацiя потенцiйно небезпечного устаткування;
– контроль обладнання в робочих середовищах, утилiзацiя iндивiдуальних i колективних засобiв захисту, небезпечних i шкiдливих речовин, обстеження технологiчних процесiв згiдно з чинними нормативними актами;
– монiторинг ринку устаткування, робочих машин, засобiв iндивiдуального та колективного захисту;
– забезпечення безкоштовних консультацiй роботодавцiв, працiвникiв i власникiв потенцiйно небезпечного устаткування вiдповiдно до вимог чинних нормативних актiв у сферi професiйних вiдношень, охорони працi та технiчного нагляду за потенцiйно небезпечним устаткуванням;
– органiзацiя нацiонального центру Європейської агенцiї охорони працi та забезпечення її дiяльностi.
працi на рiвнi пiдприємства, такi:
монiторингу робочого середовища, встановлення органiзацiйної структури охорони працi та консультацiї з працiвниками для залучення їх iз метою полiпшення охорони працi;
– забезпечення дiй, необхiдних для здiйснення першої допомоги;
– забезпечення iнструктажу та тренування працiвникiв i вiдповiдальних за охорону працi осiб;
Мiжнародно-правовi стандарти регулювання часу вiдпочинку мiстяться в актах Мiжнародної органiзацiї працi та ООН. Щодо актiв Органiзацiї Об’єднаних Нацiй, то слiд зазначити, що вони мiстять загальнi норми, що стосуються часу вiдпочинку. Так, Загальна Декларацiя прав людини ( ст. 24) обмежується проголошенням права кожної людини на вiдпочинок та дозвiлля i на оплачувану перiодичну вiдпустку. Мiжнародний пакт про економiчнi, соцiальнi i культурнi права ( п. „д” ст. 7) зобов’язує держави, якi ратифiкували цей пакт визнати право кожного на вiдпочинок, дозвiлля, оплачувану перiодичну вiдпустку так само як i винагороду за святковi днi [1,201]. На сьогоднi дiють двi Конвенцiї МОП ( № 52 i № 132), якi стосуються щорiчних оплачуваних вiдпусток. Перша Конвенцiя частково є застарiлою, i бiльшiсть розвинутих країн ратифiкували бiльш пiзню за часом Конвенцiю № 132 [3], яка врахувала розвиток свiтового законодавства пiсля Другої свiтової вiйни ( Україною ця Конвенцiя ратифiкована 29. 05. 2001року)[2,256]. Згiдно Конвенцiї № 52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року), кожна особа, до якої застосовується ця конвенцiя, має право пiсля безперервної роботи тривалiстю один рiк на щорiчну оплачувану вiдпустку, тривалiстю принаймнi 6 днiв. Особи, вiком до 16 рокiв, включаючи учнiв, мають право на щорiчну оплачувану вiдпустку тривалiстю принаймнi 12 робочих днiв. До вiдпустки не включаються святковi днi i перерви в роботi через хворобу. Нацiональне законодавство може дозволити подiл щорiчної оплачуваної вiдпустки, але лише в тiй частинi, яка перевищує мiнiмальну тривалiсть, встановлену Конвенцiєю. Тривалiсть вiдпустки збiльшується пропорцiйно тривалостi стажу роботи на основi правил, встановлених у нацiональному законодавствi [1,202]. Кожна особа, яка йде у вiдпустку, отримує вiдпускнi, якi дорiвнюють звичайнiй винагородi. Порядок їх обчислення визначається нацiональним законодавством чи колективними договорами. Будь-яка угода, яка виключає право на щорiчну оплачувану вiдпустку, має бути визнана недiйсною. Нацiональне законодавство може передбачати, що особа, яка буде зайнята на оплачуванiй роботi протягом своєї щорiчної вiдпустки, позбавляється оплати за перiод вiдпустки. Особа, звiльнена з вини пiдприємця, має право на компенсацiю за невикористану вiдпустку. Конвенцiя № 132 застосовується до всiх осiб, якi працюють за наймом, за винятком морякiв. Вона встановлює, що кожна особа, до якої вона застосовується, має право на мiнiмальну 3-тижневу оплачувану вiдпустку за кожен рiк роботи. Мiнiмальний перiод роботи, необхiдний для отримання права на вiдпустку, не повинен перевищувати 6 мiсяцiв. Недiля i святковi днi, а також час хвороби до вiдпустки не включаються. За час вiдпустки повиннi виплачуватися вiдпускнi, рiвнi принаймнi середнiй заробiтнiй платi. В Конвенцiї передбачено можливiсть подiлу вiдпустки на частини, але при цьому тривалiсть однiєї частини не може бути меншою двох тижнiв. Безперервна частина вiдпустки надається не пiзнiше, нiж протягом року, залишок щорiчної вiдпустки – не пiзнiше, нiж протягом року, залишок щорiчної вiдпустки – не пiзнiше, нiж протягом 18 мiсяцiв, рахуючи з кiнця того року, за який надавалася вiдпустка. Будь-яка частина щорiчної вiдпустки може бути вiдкладена за згодою зацiкавленої особи на перiод, що не перевищує певну межу. При визначеннi перiоду при наданнi вiдпустки слiд враховувати вимоги роботи i можливостi для вiдпочинку у працiвникiв, якi працюють за наймом. Вiдсутнiсть на роботi з таких причин, як хвороба, нещасний випадок на виробництвi чи вiдпустка по вагiтностi i пологам, зараховується до стажу роботи. Працiвник, який пропрацював мiнiмальний час, необхiдний для надання вiдпустки, i який звiльняється з роботи, має право отримати пiсля припинення роботи оплачувану вiдпустку, пропорцiйну тривалостi його роботи, чи замiсть цього йому має бути виплачена компенсацiя. Згода про вiдмову вiд права на мiнiмальну щорiчну оплачувану вiдпустку чи про невикористання такої вiдпустки iз замiною грошовою компенсацiєю визнається недiйсною або забороняється. Нацiональне законодавство може встановлювати спецiальнi правила стосовно тих випадкiв, коли особа, що працює по найму займається в перiод вiдпустки оплачуваною дiяльнiстю, яка протирiчить метi вiдпустки, тобто самому вiдпочинку, вiдновленню сил [3].
або iнший перiод такої ж тривалостi, що встановлюється компетентними органами влади або iншими вiдповiдними органами кожної країни; 2) тривалiсть щорiчної вiдпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працiвника, нещасного випадку або вiдпустки у зв’язку з вагiтнiстю i пологами; 3) за особою, яка скористалась правом на вiдпустку, згiдно Конвенцiї зберiгається нормальна або середня заробiтна плата (ст. 7 Конвенцiї). Важливим є те, що безперервна частина оплачуваної вiдпустки повинна бути використана не пiзнiше, нiж протягом одного року, а залишок можна використати не пiзнiше вiсiмнадцяти мiсяцiв з кiнця того року, за який була надана вiдпустка. Тобто сутнiсть цiєї норми полягає в тому, що вiдпустка повинна використовуватись щороку для того, щоб вiдпочити вiд виконання своїх трудових обов’язкiв з метою вiдновлення працездатностi та втрачених фiзичних i розумових сил.
Цi розглянутi акти МОП про щорiчнi оплачуванi вiдпустки поширюються на основну частину осiб, якi працюють по найму. У сiльському господарствi i на морському транспортi дiють спецiальнi конвенцiї МОП, якi i встановлюють особливi правила про вiдпустки. Щодо регулювання вiдпусток морякiв застосовується Конвенцiя про щорiчнi оплачуванi вiдпустки морякам № 146 вiд 29. 10. 1976 року [4]. У Конвенцiї про оплачуванi вiдпустки морякам встановлюється мiнiмальна тривалiсть вiдпустки (не менше 30 календарних днiв за один рiк роботи), коло осiб, яким надаються цi вiдпустки, та виплата за цей перiод грошової компенсацiї – «винагороди» (ст. 7 Конвенцiї №146 про оплачуванi вiдпустки морякам, 1976 р.)
Рекомендацiя № 93 про оплачуванi вiдпустки в сiльському господарствi вiд 4 червня 1952 року встановлює мiнiмальну тривалiсть оплачуваної вiдпустки – один тиждень за рiк безперервної роботи, а також для молодi вiком до 16 рокiв та учнiв, мiнiмальна тривалiсть вiдпустки становить два робочi тижнi за рiк безперервної працi, за менший термiн роботи (безперервної) вiдпустка надається в пропорцiйному розмiрi[5]. 98
вiдпустка». Розвиток науково-технiчного прогресу та змiни структури економiчних та соцiальних вiдносин вимагає вiдповiдного регулювання учбових вiдпусток для одержання освiти i пiдготовки спецiалiстiв, якi б вiдповiдали вимогам та потребам суспiльства, що постiйно змiнюється. Один iз засобiв задоволення цих потреб як суспiльства в цiлому, так i окремого громадянина є тимчасове звiльнення працiвникiв вiд їх трудових обов’язкiв та надання їм вiльного часу для здобуття освiти. Генеральною Конференцiєю МОП, яка зiбралась 5 червня 1974 року, було прийнято ряд положень про оплачуванi вiдпустки, якi знайшли своє вiдображення в Конвенцiї МОП № 140 про оплачуванi учбовi вiдпустки [6] i Рекомендацiєю № 148 [7].
У Конвенцiї № 140 термiн "оплачувана учбова вiдпустка” означає вiдпустку, яка надається працiвниковi з метою навчання на визначений перiод у робочий час з виплатою вiдповiдної грошової допомоги. Захистом трудових прав працiвникiв є те, що за час перебування у вiдпустцi в зв’язку з навчанням працiвниковi гарантується оплата, а також те, що перiод оплачуваної учбової вiдпустки прирiвнюється до перiоду фактичної роботи, що є пiдставою для встановлення права на соцiальну допомогу та iнших, похiдних вiд трудових правовiдносин прав. Ця норма закрiплена в ст. 11 Конвенцiї МОП № 140 про оплачуванi учбовi вiдпустки [9,7]. Держави зобов’язуються розробляти i здiйснювати полiтику, спрямовану на сприяння наданню оплачуваних навчальних вiдпусток для професiйної пiдготовки на будь-якому рiвнi; загальної, соцiальної чи цивiльної освiти; профспiлкового навчання [1,202]. Крiм зазначених конвенцiй, питання вiдпусток врегульовано в Конвенцiї № 3 про зайнятiсть жiнок до та пiсля пологiв вiд 29. 10. 1919 року, яка була переглянута у 1952 роцi. Конвенцiєю № 103 про охорону материнства (набрала чинностi 7. 09. 1955 року). Вiдповiдно до Конвенцiї № 3 тривалiсть вiдпустки у зв’язку з вагiтнiстю та пологами складає 12 тижнiв (6 тижнiв до та 6 тижнiв пiсля пологiв). Жiнка має право на отримання грошового утримання та медичної допомоги. Положення Конвенцiї № 3 поширюється на промисловi i торговi пiдприємства. Конвенцiя МОП № 103, прийнята у 1952 роцi застосовується до жiнок, зайнятих на промислових пiдприємствах та на непромислових i сiльськогосподарських роботах, включаючи надомниць. Вiдповiдно до цiєї Конвенцiї мiнiмальна тривалiсть вiдпустки у зв’язку з вагiтнiстю та пологами – 12 тижнiв, зокрема тривалiсть обов’язкової вiдпустки пiсля пологiв повинна складати не менше нiж 6 тижнiв. Вiдпустка може бути продовжена у випадку помилки при встановленнi дати пологiв або у випадку хвороби, причиною якої є вагiтнiсть або пологи. Крiм того, Конвенцiєю № 103 передбачено надання грошового утримання та допомоги за рахунок засобiв системи обов’язкового соцiального страхування або за рахунок державних фондiв. Коли сума грошових утримань, якi надаються за рахунок засобiв обов’язкового соцiального страхування, обчислюється на основi попереднього заробiтку, вона складає не менше 2/3 попереднього заробiтку жiнки. Пiдприємець не несе особистої вiдповiдальностi за витрати у зв’язку з видачею таких утримань[8].
З усiх згаданих вище мiжнародно-правових актiв Україною ратифiкованi Конвенцiя МОП № 132 про оплачуванi вiдпустки (ратифiкована iз заявою Законом вiд 29. 05. 2001р. № 2481-ІІІ), Конвенцiя про оплачуванi учбовi вiдпустки № 140 (ратифiкована Законом № 174- ІV вiд 26. 09. 2002р.). При цьому нацiональним законодавством про працю врахованi положення мiжнародних Конвенцiй МОП, тобто вiдтворено бiльшiсть положень у сферi надання вiдпусток, якi вiдповiдають мiжнародним стандартам.
Європейське законодавство з охорони працi дає змогу забезпечити охорону працi на достатньо високому рiвнi. Однак наголошуємо на тому, що кожна держава повинна самостiйно турбуватися про вирiшення цього питання, i тому в нашiй країнi слiд активiзувати роботу з узгодження вимог, законiв та нормативно-правових актiв у вiдповiдностi директивам ЄС. Незмiнним у будь-якому разi для України залишається iдея європейського законодавства проте, що прийняття рiшень щодо заходiв iз полiпшення має здiйснюватися з урахуванням умов працi безпосередньо на робочому мiсцi. Прийняття сучасного нацiонального законодавства щодо охорони працi та промислової безпеки, його гармонiзацiя з вiдповiдним законодавством ЄС є значним кроком уперед, але недостатнiм iз точки зору досягнення ефективної роботи системи охорони працi на загальнонацiональному рiвнi; вкрай важливо досягти впровадження та ефективного фактичного застосування законодавства на рiвнi окремих пiдприємств. Забезпечення вiдповiдного й ефективного розвитку системи охорони працi на державному рiвнi та дiйове її впровадження на рiвнi кожного окремого пiдприємства та галузi промисловостi дає змогу створити безпечнi й нешкiдливi умови працi для працiвникiв через запобiгання професiйним захворюванням, травмуванням, подовження перiоду активної працездатностi працiвникiв тощо. Для забезпечення впровадження нормативних актiв у сферi охорони працi та промислової безпеки, а також полiпшення дiєвостi цих положень особливо важливою є гармонiйна, скоординована й ефективна спiвпраця структур, задiяних у системi охорони працi, iнтерактивна взаємодiя з роботодавцями та працiвниками, заходи щодо роз'яснення та поширення положень, якi стосуються безпечної життєдiяльностi працiвника в умовах виробничого середовища.
Список використаної лiтератури
1. Конституцiя України вiд 28 червня 1998 року // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон України „Про мiжнароднi договори України” вiд 29 червня 2004 року // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2004. - № 50. - Ст. 540
4. Загальнодержавна програма адаптацiї законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затверджена Законом України вiд 18 березня 2004 року // Урядовий кур’єр України. – 2004. – 20 квiтня
Ради України. – 1997. - №40. - Ст. 263
6. Закон України вiд 14 вересня 2006 року „Про ратифiкацiю Європейської соцiальної хартiї (переглянутої)” // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2006. - № 43. - Ст. 418
7. Вiденська конвенцiя про правонаступництво держав щодо договорiв вiд 23. 08. 1978 // Действующее международное право" в 3 томах, том 1, М.: МНИМП, 1996 год.
8. Всеобщая декларация прав человека. Принята и провозглашена резолюцией 217 А (ІІІ) Генеральной Ассамблеей от 10 декабря 1948 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. М.: Изд. Группа норма – ИНФРА*М., 2000. – 784с.
9. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах. Принятой и открытой для подписания, ратификации и присоединения резолюцией 2200 А (ІІІ) Генеральной Асамблеей от 16 декабря 1966 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. М.: Изд. Группа норма – ИНФРА*М., 2000. – 784с.
11. Хартiя соцiальних прав трудящих Спiвтовариства 1989 р. // Право Європейського Союза: Сборник документов / Сост. П. Н. Бирюков. Воронеж, 2001. – 362с.
12. Европейская социальная хартия: Справочник: Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 2000. — С. 19—21
13. Хартия Европейского Союза об основных правах: комментарий / Отв. ред. Кашкин С. Ю. - М. Юриспруденция, 2001. - 208с.
14. Європейська конвенцiя про захист прав людини i основоположних свобод вiд 4 листопада 1950 р. / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М., 2000. – С. 539-551
15. Нiццький договiр та розширення ЄС / М-во юстицiї України. Центр порiвняльного права / За наук. ред. С. Шевчука. — К.: Логос, 2001. — С. 177
С. 29-40.
17. Правовая система Европейского Союза – роль и значение охраны труда. Сближение нормативной базы по охране труда и безопасности (EuropeAid/119764/C/SV/RU) // Бригитта Мелин, Ханс Мет. – Европейское Сообщество, 2006. –Москва.
18. Руринкевич В. Б., Захаров В. В. Функцiї системи охорони працi в країнах-учасницях Європейського союзу з огляду входження до нього України. //Інформацiйний бюлетень з охорони працi. –2005. - №4. – С. 20-24.
|
