Ефективнiсть працi
ВСТУП
Подолання Україною економiчної кризи можливе лише за умови пiдвищення ефективностi суспiльної працi. Слiд визначити, що питання результативностi й ефективностi людської дiяльностi завжди стояли в центрi уваги економiчної теорiї та господарської практики. В загальному розумiннi в економiчнiй теорiї пiд ефективнiстю суспiльного виробництва розумiють вiдношення результату дiяльностi до витрат на його виробництво. Останнi визначаються вартiстю використаних економiчних ресурсiв. Вiдношення результату до витрат вважається економiчною ефективнiстю. Крiм економiчної ефективностi, iснує поняття соцiальної ефективностi, пiд якою розумiють вiдповiднiсть результату суспiльної працi потребам суспiльства та особистостi.
Зростання ефективностi працi забезпечує пiдвищення реального продукту i доходу, а тому воно є дуже важливим показником економiчного зростання країни. Оскiльки збiльшення суспiльного продукту в розрахунку на душу населення означає пiдвищення рiвня споживання, а отже i рiвня життя, то економiчне зростання стає однiєю з головних цiлей держави з соцiальною орiєнтацiєю народного господарства.
Суттєвою особливiстю категорiї «ефективнiсть працi» є те, що вона характеризує результативнiсть живої працi як дiяльностi людей, усiх її видiв i всiєї сукупної працi суспiльства, а також усiх її складових. Категорiя «ефективнiсть працi» має соцiальний аспект, який у цивiлiзованих країнах набуває виключно важливого значення. Отже, ефективнiсть працi має розглядатися в економiчнiй науцi як самостiйна категорiя i обчислюватися у суспiльствi в цiлому, в окремих галузях i пiдприємствах (органiзацiях, установах, закладах).
Проблема пiдвищення ефективностi працi полягає в досягненнi певної мети з мiнiмальними затратами працi. Останнє виступає однiєю з економiчних закономiрностей суспiльства, що зумовлена зростаючими потребами громадян у матерiальних i духовних благах, необхiднiстю їх задоволення в умовах обмеження виробничих ресурсiв. Пiдвищення ефективностi працi безпосередньо пов’язане з головною метою суспiльства – забезпечення економiчного зростання, яке визначається збiльшенням ВНП як у цiлому, так i на душу населення. Збiльшення кiлькостi товарiв i послуг у процесi економiчного зростання забезпечує населенню країни бiльш високий рiвень життя. Економiчне зростання надає людям ширшi можливостi вибору занять, роботи i вiдпочинку.
1
.
ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Ефективнiсть працi – це її результативнiсть. Вона показує спiввiдношення обсягу вироблених матерiальних або нематерiальних благ та кiлькостi затраченої на це працi. Тобто зростання ефективностi працi означає збiльшення обсягу вироблених благ без пiдвищення трудозатрат. У широкому розумiннi зростання ефективностi працi означає постiйне вдосконалення людьми економiчної дiяльностi, постiйне знаходження можливостi працювати краще, виробляти бiльше якiсних благ при тих самих або i менших затратах працi.
Щоб пiдвищити ефективнiсть працi, необхiдно визначити фактори (рушiйнi сили), якi впливають на неї. Ефективнiсть працi складається пiд впливом багатьох факторiв. Пiзнання сутi й механiзму дiї кожного з них є необхiдною умовою визначення конкретних шляхiв пiдвищення ефективностi працi, науково обґрунтованого управлiння цим процесом. Знання факторiв ефективностi працi й механiзму їх дiї дозволяє цiлеспрямовано впливати на досягнення необхiдних результатiв.
Дослiдження факторiв ефективностi працi не слiд обмежувати кiлькiсними параметрами працi й капiталу та їх технологiчним поєднанням. Ефективнiсть працi залежить вiд працiвникiв. Як суб’єкти трудової дiяльностi люди розглядаються з точки зору бiологiчних, психологiчних i соцiальних властивостей, що впливають на трудовий процес та його результати. Це стать, вiк, стан здоров’я, знання, умiння, досвiд, винахiдливiсть, свiдомiсть, сумлiннiсть, дисциплiнованiсть, органiзованiсть, iнтереси, потреби тощо. Ефективнiсть працi залежить також вiд умов трудової дiяльностi: соцiально-економiчних, органiзацiйних, правових, психологiчних, санiтарно-гiгiєнiчних, природних. Стан середовища, в якому працюють люди, впливає на них, визначає рiвень їхнiх фiзичних, iнтелектуальних i моральних сил, ставлення до працi. Внаслiдок одночасної дiї всiєї сукупностi факторiв може складатися зростаюча, стала або спадна ефективнiсть працi.
Основу i характер дiї факторiв ефективностi працi визначає економiчна система країни, в якiй здiйснюється трудова дiяльнiсть людей. Кожна економiчна система створює вiдповiднi умови для реалiзацiї природної сутi працi i визначає ступiнь її ефективностi. Економiчна система являє собою сукупнiсть пов’язаних i зумовлених одним елементiв, що характеризують в єдностi економiчне життя суспiльства. Вона включає форми власностi, форми органiзацiї виробництва, форми господарювання, способи розподiлу i обмiну, управлiння i регулювання економiки.
Узагальнюючим показником ефективностi використання робочої сили є продуктивнiсть працi, що характеризує спiввiдношення результатiв та витрат, в даному випадку – результатiв працi та її витрат.
Кожне пiдприємство характеризується певним рiвнем продуктивностi працi, який може зростати або знижуватися пiд дiєю рiзноманiтних факторiв. Безперечноюумовою прогресу i розвитку виробництва є зростання продуктивностi працi.
На рiвень продуктивностi працi на пiдприємствi впливають рiвень екстенсивного використання працi, iнтенсивностi працi та технiко-технологiчний стан виробництва.
Рiвень екстенсивного використання працi показує мiру її продуктивного використання i її тривалiсть протягом робочого дня при незмiнностi iнших характеристик. Чим повнiше використовується робочий час, чим менше простоїв та iнших витрат робочого часу, i чим тривалiший робочий день, тим вищий рiвень екстенсивного використання працi i, вiдповiдно, продуктивностi працi. Однак зростання продуктивностi працi за рахунок екстенсивних характеристик має чiткi межi: законодавчо встановлену тривалiсть робочого дня i робочого тижня.
Інтенсивнiсть працi характеризує мiру її напруженостi й визначається кiлькiстю фiзичної та розумової енергiї людини, витраченої за одиницю часу.
часу, яку можна повнiстю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступнiй для цiєї людини якостi харчування, медичного обслуговування, використання вiльного часу тощо.
Отже, рiвень екстенсивного використання працi й iнтенсивнiсть працi – це важливi фактори зростання продуктивностi працi, якi, однак, мають чiткi обмеження, тобто не можуть використовуватися безкiнечно.
Продуктивнiсть працi – це показник її ефективностi, результативностi, що характеризується спiввiдношенням обсягу продукцiї, робiт чи послуг, з одного боку, та кiлькiстю працi, витраченої на виробництво цього обсягу, з iншого. В залежностi вiд прямого чи оберненого спiввiдношення цих величин ми маємо два показники рiвня продуктивностi працi: виробiток i трудомiсткiсть.
B = V : T,
V – обсяг виробництва продукцiї (робiт, послуг);
T – затрати працi на випуск вiдповiдного обсягу продукцiї (робiт, послуг).
Трудомiсткiсть – це обернений показник рiвня продуктивностi працi, що характеризується кiлькiстю робочого часу, витраченого на виробництво одиницi продукцiї (робiт, послуг) i розраховується за формулою
TM = T : V.
Фактори змiни певного показника – це сукупнiсть всiх рушiйних сил i причин, що визначають динамiку цього показника. Вiдповiдно фактори зростання продуктивностi працi – це вся сукупнiсть рушiйних сил i причин, що призводять до збiльшення продуктивностi працi.
За рiвнем керованостi фактори пiдвищення продуктивностi працi можна подiлити на двi групи:
2) тi, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб’єкта (полiтичне становище в країнi i в свiтi, рiвень розвитку ринкових вiдносин, конкуренцiя, науково-технiчний прогрес, загальний рiвень економiчного розвитку, якiсть i кiлькiсть трудових ресурсiв країни, культура, моральнiсть, соцiальнi цiнностi, наявнiсть природних багатств, розвиток iнфраструктури тощо).
Оскiльки праця є процесом взаємодiї робочої сили iз засобами виробництва, фактори зростання продуктивностi працi за змiстом можна подiлити на три групи:
1) соцiально-економiчнi, що визначають якiсть використовуваної робочої сили;
2) матерiально-технiчнi, що визначають якiсть засобiв виробництва;
3) органiзацiйно-економiчнi, що визначають якiсть поєднання робочої сили iз засобами виробництва.
та професiйних знань, умiнь, навичок; компетентнiсть, вiдповiдальнiсть; здоров’я та розумовi здiбностi; професiйна придатнiсть, адаптованiсть, iнновацiйнiсть та професiйна мобiльнiсть, моральнiсть, дисциплiнованiсть, мотивованiсть (здатнiсть реагувати на зовнiшнi стимули) i мотивацiя (внутрiшнє бажання якiсно виконувати роботу). До цiєї групи факторiв вiдносяться також характеристики трудових колективiв, такi як трудова активнiсть, творча iнiцiатива, соцiально-психологiчний клiмат, система цiннiсних орiєнтацiй.
До групи матерiально-технiчних факторiв зростання продуктивностi працi належать всi напрямки прогресивних змiн у технiцi й технологiї виробництва, а саме: модернiзацiя обладнання; використання нової продуктивнiшої технiки; пiдвищення рiвня механiзацiї i автоматизацiї виробництва; впровадження нових прогресивних технологiй; використання нових ефективнiших видiв сировини, матерiалiв, енергiї тощо.
До групи органiзацiйно-економiчних факторiв зростання продуктивностi працi належать прогресивнi змiни в органiзацiї працi, виробництва та управлiння. До них входять: вдосконалення структури апарату управлiння та систем управлiння виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управлiння; покращання матерiальної, технiчної i кадрової пiдготовки виробництва, вдосконалення органiзацiї виробничих та допомiжних пiдроздiлiв; вдосконалення подiлу та кооперацiї працi, розширення сфери сумiщення професiй i функцiй, впровадження передових методiв та прийомiв працi, вдосконалення органiзацiї та обслуговування робочих мiсць, впровадження прогресивних норм i нормативiв працi; покращання умов працi та вiдпочинку, вдосконалення систем матерiального стимулювання.
1) внутрiшньовиробничi – тi, що виникають i дiють безпосередньо на рiвнi пiдприємства чи органiзацiї;
2) галузевi i мiжгалузевi, що пов’язанi з можливiстю покращення кооперативних зв’язкiв, концентрацiї i комбiнування виробництва, освоєння нових технологiй i виробництв на рiвнi всiєї галузi або кiлькох сумiжних галузей народного господарства;
3) регiональнi – це фактори пiдвищення продуктивностi працi, характернi для даного регiону (наприклад, створення вiльної економiчної зони);
4) загальнодержавнi – це такi фактори, якi спричиняють пiдвищення продуктивностi працi в усiй країнi (наприклад, змiцнення здоров’я i пiдвищення освiтнього рiвня населення, рацiональне використання трудового потенцiалу тощо).
2. РЕЗЕРВИ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Резерви зростання продуктивностi працi – це такi можливостi її пiдвищення, якi вже виявленi, але з рiзних причин поки що невикористанi. Резерви використовуються i знову виникають пiд впливом науково-технiчного прогресу. Кiлькiсно резерви можна визначити як рiзницю мiж максимально можливим i реально досягнутим рiвнем продуктивностi працi в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервiв зростання продуктивностi працi – це процес перетворення можливого у дiйсне.
Оскiльки резерви пiдвищення продуктивностi працi реалiзуються в усiх галузях народного господарства, то за сферою дiї вони можуть бути подiленi на народногосподарськi, галузевi, мiжгалузевi, внутрiшньовиробничi. Останнi, своєю чергою, подiляються на загально виробничi, цеховi та резерви пiдвищення продуктивностi працi на конкретному робочому мiсцi.
Народногосподарськi резерви пов’язанi з розвитком усiх напрямiв НТП, рацiональним розмiщенням продуктивних сил, вирiвнюванням показникiв економiчного розвитку районiв країни, вдосконаленням управлiння i планування.
До галузевих резервiв вiдносять спецiалiзацiю, концентрацiю i комбiнування виробництва, вдосконалення технологiї, розповсюдження передового досвiду, кращих технiчних досягнень у межах галузi.
Мiжгалузевi резерви визначаються використанням можливостей ефективнiшого функцiонування виробництва в однiй галузi для пiдвищення продуктивностi працi в сумiжних галузях. Так, пiдвищення якостi сировини в добувних галузях дає економiю i пiдвищення продуктивностi працi в обробних галузях.
матерiалiв безпосередньо на пiдприємствi.
Оскiльки резерв – це фактично вiдрiзок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростання продуктивностi працi можна класифiкувати так само, як i фактори. Основне значення для економiста i менеджера має класифiкацiя внутрiшньовиробничих резервiв i факторiв за змiстом, оскiльки вона безпосередньо допомагає виявити можливостi пiдвищення продуктивностi працi на конкретному пiдприємствi.
2) матерiально-технiчнi, що визначають можливостi застосування ефективнiших засобiв виробництва;
3) органiзацiйно-економiчнi, що визначають можливостi вдосконалення поєднання робочої сили iз засобами виробництва.
Сучасний етап розвитку економiчної системи в Українi характеризується вкрай низькою ефективнiстю використання працi. З огляду на це виникає нагальна потреба в пiдвищеннi ефективностi працi на рiвнi кожного пiдприємства – первинної ланки суспiльного виробництва в усiх галузях народного господарства. Керiвники i спецiалiсти пiдприємств повиннi розробляти i впроваджувати програми управлiння продуктивнiстю.
В широкому розумiннi зростання ефективностi працi означає постiйне вдосконалення людьми економiчної дiяльностi, постiйне знаходження можливостi працювати краще, виробляти бiльше якiсних благ при тих самих або i менших затратах працi, що забезпечує пiдвищення реального продукту i доходу взагалi i в розрахунку на душу населення, зростання рiвня споживання, а отже i рiвня життя.
цього обсягу, - з iншого.
Оскiльки продуктивнiсть працi – динамiчний показник, то дуже актуальною стає проблема вивчення факторiв i резервiв її пiдвищення. Найбiльш суттєвим напрямом є побудова системи резервiв пiдвищення продуктивностi працi, якi найбiльш ефективно розглядати на трьох рiвнях: робоче мiсце, цех (вiддiл) i пiдприємство (органiзацiя).
Наша країна прагне до вступу у мiжнароднi органiзацiї, прагне зайняти мiсце поруч з найбiльш розвиненими країнами свiту, прагне звання «Європейська країна». Але для цього спочатку необхiдно провести змiни в самiй країнi, в її системi виробництва, пiдвищити рiвень життя населення до «європейського» рiвня.
Одним з необхiдних напрямiв розвитку нашої країни є пiдвищення ефективностi суспiльної працi. Зробившi необхiднi заходи к її пiдвищенню, ми зминемо якiсть продукцiї, якiсть виробництва, якiсть працi, та, як наслiдок, рiвень життя населення.
Зробившi необхiднi змiни в серединi країни, ми зможемо розраховувати на змiну нашого зовнiшнього становища. Коли буде вироблятися бiльш якiсна продукцiя, ми зможемо здiйснювати її експорт у iншi країни. Покращивши умови працi, ми зможемо розраховувати на те, що найбiльш квалiфiкованi та професiйнi працiвники не стануть виїжджати до iнших країн для пошука роботи.
1. Аведян Л. Й. Управлiння людськими ресурсами на пiдприємствi: Автореф. дис. к. е. н. – Харкiв, 2000.
2. Адамчук В. В., Романов О. В., Сорокина М. Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 407 с.
4. Завiновська Г.Ї. Економiка працi. – К.: Вища шк., 2000.
5. Калина А. В. Економiка працi: Навч. посiб. для студ. вищ. навч. зал. – К.: МАУП, 2004. – 272 с.
6. Махсма М. Б. Економiка працi та соцiально-трудовi вiдносини: Навчальний посiбник. – К.: Атака, 2005. – 304 с.
| 
