Американськi вченi ХХ столiття в галузi трудових вiдносин i управлiння персоналом
Акофф Расел
Расел Акофф (нар. 1919) – американський вчений, який зробив значний внесок у розвиток теорiї та наукових методiв управлiння.
Народився у 1919 р. у м. Фiладельфiя, США; в 1941–1942 i 1946–1947 рр. – асистент викладача (фiлософiя) у Пенсiльванському унiверситетi; 1942–1946 рр. – служба в армiї США; 1947–1952 рр. – асистент професора в Уейновському унiверситетi м. Детройта; 1951–1964 рр. – ад’юнкт – професор i професор у Технологiчному унiверситетi Кейса; 1964–1986 рр. – Пенсiльванський унiверситет: професор кафедри системотехнiки й кафедри наукових методiв керування; голова рад факультетiв статистики, дослiдження операцiй i вивчення соцiальних систем; директор Центру наукових методiв управлiння i Центру Буша; 1986 р. – почесний професор кафедри наукових методiв керування Пенсiльванського унiверситету; голова правлiння Інституту iнтерактивного менеджменту (INTERACT), Фiладельфiя.
Основнi працi: «Методи дослiдження» (разом з У. Черчменом), 1950; «Введення в дослiдження операцiй» (разом з У. Черчменом i Е. Л. Арноффом), 1957; «Гiд Менеджера з операцiй дослiдження» (разом з П. Рiвет), 1963; «Основнi принципи дослiдження операцiй» (разом з М. Сасiєнi), 1968; «На цiлеспрямованих системах» (разом з Ф. Е. Емерi), 1972; «Мистецтво вирiшення проблеми», 1978; «Створення корпорацiї майбутнього», 1981; «Гiд для керування майбутнiм вашої корпорацiї» (разом з Е. Вергара, Д. Череджадаї), 1984; «Пожвавлення захiдних економiк» (разом з П. Брохоломом, Р. Сноу), 1984; «Керування в малому», 1986; «Мiфи Акоффа», 1991; «Демократична корпорацiя», 1994.
Роботи Р. Акоффа вiдiграли велику роль у розвитку теорiї та наукових методiв управлiння. Де б вiн не висловлював свою думку, учений безкомпромiсно вiдстоював необхiднiсть активної участi, креативного пiдходу до вирiшення проблем, полiпшення майбутнього й вимоги «планувати або бути планованим». Найпомiтнiшим є його внесок у теорiї дослiдження операцiй, iнтерактивного планування, циркулярних органiзацiй. На початку 50-х рокiв вiн разом з У. Черчменом активно працював у сферi дослiдження операцiй, але в 70-х роках дiйшов висновку, що представники цiєї наукової сфери не змогли адекватно вiдреагувати на вимоги, що змiнилися. Вони, як i ранiше, придiляли основну увагу операцiйним i тактичним методам, тодi як корпоративнi менеджери вже перейшли до методiв стратегiчного планування. Крiм того, у 80-х роках викладачi, якi читали лекцiї з дослiдження операцiй, не маючи достатнього досвiду практичної роботи, черпали основнi знання з пiд – ручникiв. Тому Р. Акофф, який за його словами завжди орiєнтувався на потреби ринку, залишив сферу дослiдження операцiй. Почався новий етап його наукової дiяльностi, який був присвячений цiлеспрямованим корпоративним системам, що характеризують взаємозалежнiсть проблем (так званiй «мiшанинi»). Розробки вченого на початку 80-х сформувалися в новому пiдходi, що одержав назву iнтерактивного планування i мав заохочувати прагнення людей до вироблення iдеальних проектiв, пошуку способiв їхньої реалiзацiї. У 80-х роках i особливо у 90-х вiн виявляв iнтерес i до iншої проблеми – дослiдження циркулярних органiзацiй, якi за своєю структурою є демократичними iєрархiями. Думки вченого щодо власного майбутнього з гумором викладено в його спецiальних публiкацiях.
Кар’єра Р. Акоффа успiшно тривала протягом шести десятилiть. Його науковий внесок завжди мав яскраво виражену практичну спрямованiсть. Вiн не претендував на роль всезнаючого вчителя й волiв займатися власними думками, а не думками iнших людей. Керувався потребами ринку, i тому його роботи завжди вiдповiдали поточним запитам аудиторiї. Цi рушiйнi сили виявляли себе на кожному етапi його дiяльностi.
Беккер Гаррi Стенлi
Гаррi Стенлi Беккер (нар. 1930) – американський економiст, професор Чикагського унiверситету, лауреат Нобелiвської премiї 1992 р. «за заслуги в поширеннi мiкроекономiчної теорiї на сферу широких людських вiдносин, що перебувають за межами ринку».
Народився у м. Поттсвiл, штат Пенсiльванiя. У своїх працях охопив економiчною теорiєю тi сфери, якi до нього традицiйно вважалися об’єктами iнших наук, зокрема соцiологiї, демографiї, кримiналiстики. Зробив спробу дослiдити принципи ринкової логiки та моделi «витрати – випуск» можна застосовувати в усiх сферах людської дiяльностi, виходячи з передумови, що всi дiї та вчинки людей ґрунтуються на одних i тих самих принципах. Працi та внесок Г. С. Беккера у науку вiдзначенi п’ятьма почесними званнями доктора, в тому числi зарубiжних унiверситетiв. Вiн є членом багатьох нацiональних i мiжнародних товариств, редактором кiлькох економiчних журналiв.
У теорiї споживання вчений йде далi, нiж традицiйнi неокласики на чолi з М. Фрiдменом. на вiдмiну вiд монетаристiв, якi на основi «рацiональних очiкувань» дослiджують спiввiдношення мiж нагромадженням i споживанням («життєвий шлях продукту»), вiн використовує цей пiдхiд, щоб про – аналiзувати, яким чином очiкування доходiв (бюджету) впливає на поведiнку людей як виробникiв, з одного боку, i як споживачiв – з iншого, але не лише матерiальних благ, а й вiльного часу. Головна iдея цiєї теорiї – купiвля товару чи послуги не є остаточним економiчним актом. Акт купiвлi (споживання) – лише промiжний крок, за допомогою якого споживач повинен задовольнити кiнцевi рiзноманiтнi потреби. Тому вiн є не лише споживачем, а й «виробником» своїх задоволень (бажань). З цiєю метою споживач i використовує купованi блага та послуги.
Г. С. Беккер запровадив у свою теорiю споживання обмежений фактор часу, який у неокласичнiй теорiї нiколи всерйоз не брався до уваги, але нинi повинен розглядатися як «втрата». Так само, як i в iнших випадках, ця «виробнича дiяльнiсть» нацiонального суб’єкта господарювання щодня вимагає прийняття рiзноманiтних iндивiдуальних рiшень з тим, щоб досягти найоптимальнiшого розподiлу ресурсу. Якщо такого розподiлу ресурсiв буде досягнуто, то цьому суб’єкту гарантований найвищий ступiнь задоволення своїх потреб i бажань.
якi має споживач i якi вiн використовує для досягнення своїх цiлей. Запровадження фактора часу для аналiзу людської активностi пояснює в сучасному суспiльствi iррацiональнi дiї i дає змогу стимулювати три тези.
Перша теза – цiна часу вiдповiдає додатковим грошовим доходам, якi можна було б отримати за цей перiод часу. Це так званi порiвняльнi витрати, що розраховуються як втраченi за цей час доходи. Порiвняльнi витрати часу зростають швидше, нiж iншi ресурси. Оскiльки цiна одного фактора для виробництва певного блага зростає щодо iнших факторiв, то пiдприємець так органiзовує процес виробництва, щоб мiнiмально використовувати вiдносно обмежений i дорогий фактор, а замiсть нього застосовувати iншi (дешевшi) фактори виробництва, яких є достатньо. Тобто, що вища цiна фактора часу, то менше використовуватиме його пiдприємець. Те саме стосується i споживачiв (як виробникiв): оскiльки цiна часу зростає, вони намагатимуться краще розпоряджатися ним.
Друга теза – запровадження фактора часу в теорiю споживання зумовлює змiну споживацьких звичок i закупiвель (гiпотеза стабiльних преференцiй). Традицiйна теорiя «суспiльства споживання» виходить з того, що звички споживача змiнюються в тому, що виникають новi потреби i преференцiї, що змiнюються, а й постiйно зростаюча вартiсть часу. Вона спонукає споживачiв, так само, як i виробникiв, до постiйних замiн старих покупок новими, оскiльки новi продукти задовольняють їхнi потреби краще й дешевше. При – чому структура потреб майже не змiнюється, змiнюються лише засоби їх задоволення.
подолати поширену серед економiстiв лiберальної школи псевдо вiдмiннiсть мiж «справжнiми» i «фальшивими» потребами. Значний прорив у розв’язаннi проблеми iндивiдуального споживання Беккер здiйснив у 1964 р. в працi «Людський капiтал: теоретичне й емпiричне дослiдження» та роком пiзнiше у статтi «Теорiя розподiлу часу». М. Фрiдмен у своїх працях показав роль споживача не як пасивного, а як активного й рацiонально дiючого суб’єкта, спроможного зiставляти й приймати рiшення. Це означало, що його витрати на задоволення потреб залежать не лише вiд наявних доходiв, а й вiд тих, якi вiн розраховує отримати в майбутньому. Саме iдея М. Фрiдмена про очiкуванi доходи була розвинена, формалiзована економiстами-неокласиками Чиказької школи, до яких належить Беккер, i дiстала в лiтературi назву «теорiя рацiональних очiкувань» та «теорiя людського капiталу».
Отже, третя теза Беккера – це «теорiя людського капiталу». Поняття «людський капiтал» у захiднiй економiчнiй науцi визначається як сукупнiсть можливостей, знань, здiбностей i квалiфiкацiї, якими надiлений iндивiд. Цей капiтал частково дається людинi вiд народження, а частково вона набуває його за своє життя. Теорiя людського капiталу намагається пояснити його виникнення, розвиток i накопичення, а також показати взаємозалежнiсть мiж розподiлом людського капiталу, рiзними економiчними способами буття i поведiнки людей. Головна її iдея – люди обмежують свою господарську активнiсть не лише порiвняльним вигодами мiж двома рiзними товарами, наявними на ринку, а й тим, що вони одночасно зiставляють сьогоднiшнє споживання з майбутнiми фiнансовими i не фiнансовими задоволеннями. Наприклад, ситуацiя, коли хтось погоджується нинi на низькооплачуване мiсце, оскiльки в майбутньому на основi здобутої освiти i досвiду воно дасть значно кращi шанси для просування по службi чи отримання доходiв (нiж, скажiмо, краще оплачуване мiсце без вiдповiдної освiти). З огляду на таку перспективу витрати на освiту, здоров’я та професiйну пiдготовку Беккер розглядає як iнвестицiї пiдприємництва, якi повинне робити суспiльство для кожного.
Вiльям (Бiлл) Гейтс (нар. 1955) – голова правлiння i головний розробник програмного забезпечення корпорацiї Microsoft, провiдного свiтового виробника програмного забезпечення для персональних комп’ютерiв.
Народився у м. Сiетл (штат Вашингтон). Його батько був адвокатом, мати – вчителькою. Ще в початковiй школi Б. Гейтс виявив унiкальнi здiбностi до математики i логiки, у 13 рокiв створив першу комп’ютерну програму, у 15 – програму для регулювання вуличного руху i заробив на цьому проектi 20 тис. дол., у 17 – отримав пропозицiю написати програмний пакет з розподiлу енергiї Боневiльської греблi. Навчався у Гарвардському унiверситетi (опанував фах адвоката). Тут розробив мову програмування BASIC для першого мiнiкомп’ютера – MITSAltair, отримав пропозицiю вiд IBM створити операцiйну систему для першого у свiтi персонального комп’ютера. На третьому курсi Гейтс був вiдрахований з унiверситету за прогули та неуспiшнiсть.
для персональних комп’ютерiв. Презентацiя нового комп’ютера IBM iз програмним забезпеченням Microsoft викликала сенсацiю на ринку i змусила чи – мало компанiй звернутися до Microsoft за лiцензiєю. Microsoft завоювала свiтовий ринок, випустивши програми MicrosoftWord i MicrosoftExcel. У 1987 роцi компанiя презентувала на ринку першу версiюWindows, в 1993 роцi що – мiсячний загальний обсяг продажу Windows перевищив 1 млн. дол. У 1995 роцi з’явиласяWindows 95, за першi два тижнi було продано 7 млн. копiй. Ця операцiйна система вдосконалюється i використовується у понад 85% комп’ютерiв свiту.
Широке застосування програмного забезпечення Microsoft привернуло увагу американського антимонопольного комiтету, який кiлька разiв марно намагався iнiцiювати справу про примусове подрiбнення монополiї Гейтса. Пiд його керiвництвом Microsoft розвиває й удосконалює iнформацiйнi техоологiї та продукти, працює на перспективу. У 1995 роцi полiтику Microsoft було докорiнно змiнено – основнi зусилля спрямовано на Інтернет. Гейтс особисто здiйснює стратегiчне управлiння Microsoft, i його роль у технiчному розробленнi нових продуктiв є суттєвою. Дар передбачення Гейтсом розвитку ПК є ключовим чинником успiху Microsoft та iндустрiї програмного забезпечення в цiлому. Вiн є найбагатшою людиною у свiтi (став мiльярдером у 31 рiк).
У 1999 роцi прибуткиMicrosoft становили 19,75 млрд. дол. У пiдроздiлах компанiї в 60 країнах свiту працює понад 32 тис. осiб. Книга «Дорога в майбутнє» (у спiвавторствi з Н. Мiрволдом i П. Райнардсоном, 1995), в якiй визначено напрям розвитку суспiльства у зв’язку з удосконаленням iнформацiйних технологiй, а iнтерактивнi мережi розглядаються як важливi вiхи в iсторiї людства, була видана у понад 29 країнах. Книга «Бiзнес iз швидкiстю думки» (1999) про новий погляд на розв’язання бiзнес-завдань за допомогою iнформацiйних технологiй видана 25 мовами i продається у 60 країнах свiту.
CorbisCorporation, що займається розробленням найбiльшого джерела iнформацiї у свiтi – цифрового архiву, який охоплює бiльшiсть творiв мистецтва i фотографiй iз державних i приватних колекцiй, що зберiгаються у рiзних країнах. Вiн є також спiввласником компанiї Teledesic, що працює над реалiзацiєю проекту iз за – пуску на низьку орбiту навколо земної кулi кiлькох сотен супутникiв для забезпечення всесвiтнiх двостороннiх широкосмугових телекомунiкацiй.
Б. Гейтс здiйснює доброчинну дiяльнiсть, перераховує прибутки вiд продажу обох своїх книг у добровiльний фонд пiдтримки використання iн – формацiйних технологiй у навчальному процесi, вклав один мiльярд доларiв у стипендiї, якi Microsoft надає незаможним талановитим студентам (GatesMillenniumScholarshipProgram), 750 тис. дол. – у програму розвитку вакцинацiї (GlobalAllianceforVaccinesandImmunization). Бiлл i Мелiнда Гейтс заснували добродiйний фонд i внесли в нього понад 17 млрд. дол. Для пiдтримки фiлантропiчних iнiцiатив у сферi охорони здоров’я та освiти. Фонд передав понад 300 млн. дол. Органiзацiям, що працюють у галузi охорони здоров’я; понад 300 млн. дол. – на вдосконалення процесу освiти, зокрема, на розвиток iнiцiатив у сферi бiблiотечної справи (GatesLibraryInitiative), щоб дати змогу мало заможним верстав населення США i Канади працювати з персональними комп’ютерами та Інтернетом у публiчних бiблiотеках; понад 54 млн. дол. – на суспiльнi проекти у країнах пiвнiчно-захiдного узбережжя Тихого океану; понад 29 млн. дол. – на iншi спецiальнi проекти у межах що – рiчних добродiйних кампанiй.
1951–1954 рр. працював науковим спiвробiтником у Школi галузевих i трудових вiдносин штату Нью-Йорк при Корнельському унiверситетi; в 1954–1961 рр. – асистент професора, потiм професор у Школi бiзнесу при Унiверситетi Буффало; з 1962 р. – професор кафедри управлiння пiдприємствами, почесний професор у вiдставцi Калiфорнiйського унiверситету (Берклi); у перiод з 1964 по 1995 рр. – редактор журналу «Індустрiальнi вiдносини»; з 1993 р. – президент Товариства дослiдження трудових вiдносин; розробив важливi iдеї в галузi трудових вiдносин, органiзацiйної поведiнки, в управлiннi персоналом i людськими ресурсами.
Основнi працi: «Мiсцева профспiлка: її мiсце в iндустрiальному заводi» (з Л. Р. Сайлiс, 1953); «Персонал: людськi проблеми керування» (з Л. Р. Сайлiс, 1960); «Поводження людей в органiзацiях» (з Л. Р. Сайлiс, 1966); «Керування людськими ресурсами» (з Л. Р. Сайлiс, 1977); «Стан профспiлок» (з Д. Галахер i Д. Фiорiто, 1991).
розвиток уявлень про керування профспiлками, вплинув на розумiння ролi мiсцевих профспiлкових органiзацiй, а також понять про лiдерство i участь робiтникiв у дiяльностi тред-юнiонiв. Вiн є спiвавтором кiлькох пiдручникiв, що мiстять широкi вiдомостi про органiзацiйну поведiнку (одних iз перших iз цiєї теми) та управлiння персоналом i людськими ресурсами. Його численнi статтi з питань управлiння профспiлками, порiвняльних трудових вiдносин, участi робiтникiв у дiяльностi профспiлок, управлiння людськими ресурсами в США, ведення переговорiв про колективний договiр i теорiю трудових вiдносин продовжують впливати на розвиток теорiї та практики менеджменту.
вченого до повсякденних реалiй виробничого життя. Дж. Страусс активно реагує на новi напрями й теми дослiджень, заохочуючи молодих вчених розширювати межi знань щодо трудових вiдносин i керування людськими ресурсами.
Фiдлер Фред
Фред Фiдлер (нар. 1923) – вiдомий вчений у сферi менеджменту, розробник моделi ситуацiйного лiдерства.
Народився 1923 р. у Вiднi; 1938 р. переїхав до США. Навчався у Чиказькому унiверситетi, де одержав ступiнь магiстра з клiнiчної психологiї, а згодом – доктора гуманiтарних наук. (1946–1949). У 1951 р. переїхав до штату Іллiнойс, де заснував Лабораторiю дослiдження групової ефективностi. З 1969 р. – професор психологiї у Вашингтонському унiверситетi; 1992 р. вийшов на пенсiю i продовжував наукову дiяльнiсть у галузi пiдготовки керiвникiв.
Широка вiдомiсть Ф. Фiдлера пов’язана iз розробленням ним у серединi 60-х рокiв моделi ситуацiйного лiдерства, яка дає змогу передбачити ефективнiсть робочої групи пiд керiвництвом лiдера. У моделi використовуються три ситуацiйнi змiннi, якi дають можливiсть визначити ступiнь сприятливостi та контрольованостi ситуацiї для визначеного стилю лiдерства:
1) вiдносини мiж менеджерами i пiдлеглими (ступiнь лояльностi, довiри, пiдтримки, поваги у пiдлеглих до менеджера; якщо пiдлеглi визнали лiдера, вони робитимуть все можливе для досягнення поставлених цiлей);
2) структурованiсть роботи пiдлеглих (залежить вiд ясностi цiлi, кiлькостi способiв їх досягнення, ступеня обґрунтованостi рiшень керiвника, специфiчностi рiшень);
3) посадовi повноваження лiдера (вiдображає рiвень формальної влади менеджера, його можливостi впливати на стан пiдлеглих).
i майже не змiнюється залежно вiд ситуацiї. Модель ефективного лiдерства будується на тому, що лiдерство є ситуацiйним. Три ситуацiйнi змiннi (вiдносини мiж менеджером i пiдлеглими; структурованiсть роботи пiдлеглих; посадовi повноваження лiдера) у поєднаннi з двома лiдерськими стилями (орiєнтований на завдання чи на вiдносини) дають вiсiм типiв ситуацiй, якi наочно описують модель Фiдлера.
ефективнiсть лiдерства таких факторiв, як досвiд та iнтелект керiвникiв. У книзi «Пiдвищення ефективностi керiвництва: концепцiя вiдповiдностi вимогам, якi висуваються до лiдера», керiвникам даються поради стосовно того, як управляти атмосферою у групi, структурою завдання i позицiйною владою, щоб мати можливiсть змiнити ситуацiю з метою досягнення вiдповiдностi власному стилю i пiдвищення ефективностi управлiння.
Список використаної лiтератури
2. Зайцева О. А., Радуги А. А. Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов. – М.:Центр, 2000.
3. Брасс А. А. Основы менеджмента: Учеб пособие. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1999.
4. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. – М.: Прогресс, 1995.
|
