Аналіз епічного твору: І.П. Котляревський та його поема "Енеїда"

Аналiз епiчного твору: І. П. Котляревський та його поема "Енеїда" 1. Автор, його мiсце в лiтературi 2007 рiк - це рiк 209-лiття виходу «Енеїди» І. П. Котляревського. І. П. Котляревський увiйшов в iсторiю української культури як засновник нової української лiтератури, що заклав фундамент лiтературної мови на народнiй основi. Його «Енеїда» – перший твiр нової української лiтератури. 2. Автобiографiчнi та бiографiчнi вiдомостi, пов’язанi з життєвою основою твору І. П. Котляревському судилося жити на межi двох столiть - ХVІІІ i ХІХ, якi були багатi на рiзнi iсторичнi подiї, що мали велике значення для розвитку української нацiї. Перш за все це зруйнування царицею Катериною ІІ Запорiзької Сiчi, позбавлення влади гетьмана i скасування гетьманства, а це означало, що настали часи пiдкорення України Росiйською iмперiєю, перiод колонiального пiдданства, занепаду української культури. У лiтературi ХVІІІ ст. триває розвиток барокового напрямку, широкої популярностi набуває бурлеск [вiд iтал. burla - жарт, смiховина]. А бурлескнi жанри пов'язанi з пародiюванням високої, урочистої тематики. У ХVІІ-ХVІІІ ст. в європейськiй лiтepaтypi з'являється багато подiбних творiв. Особливо зручною длябурлескного пародiювання виявилась «Енеїда» давньоримського поета Вергiлiя. У 1633 р. в Італiї вийшла «Перелицьована Енеїда» Лaллi, у Францiї – «Перелицьований Вергiлiй» Скаррона (1648-1653), у Нiмеччинi –«Вергiлiєва Енеїда, або Пригоди благочестивого героя Енея» Блюмауера (1784), у Росiї –«Вергилиевая Энейда, вывороченная наизнанку» М. Осипова (1791-1796). І. П. Котляревський, який в шкiльнi роки детально вивчав твори Вергiлiя, знав про бурлескно-травестiйнi пaродiювання твору цього митця в європейськiй лiтературi, ставить перед собою завдання – переосмислити патетичну проблематику римського оригiналу, наблизити твiр до української дiйсностi, надати йому народно-нацiонального колориту, наповнити зовсiм iншим, новим змiстом. Письменник жив у перiод зруйнування у 1775 роцi 3апорiзької Сiчi, мандрiв козакiв за Дунай, на Кубань i знав вiдношення простого народу до цих подiй, усвiдомлював необхiднiсть протистояти iмперськiй полiтицi, пiдняти самоповагу українського народу. Тому за основу свого твору І. П. Котляревський взяв реальнеежиття, побут i звичаї українцiв. 3. Назва твору (алегорична, символiчна, метафорична, сюжетна, влучна (чи нi), образна (чи нi) i т. iн.) ст. до н. е.) в «Ілiадi» й «Одiссеї». 4. Жанровi особливостi За жанром «Енеїда» І. Котляревського - це епїчна, бурлескнотравестiйна поема: поема епiч н а травестiйна - бо автор переодяг античних героїв Вергiлiєвої «Енеїди» в українське вбрання, перенiс їх в iсторичнi умови українського життя ХVІІІ ст. (побут козакiв-запорожцiв, українського панства, чиновникiв та пpостих людей); бурлеск н а - бо подiї i люди змальовуються в жартiвливому, зни- жувальному тонi. Суть травестiї та бурлеску - в рiзкому контрастi мiж, темою й характером її розкриття. Попереднi травестiї «Енеїди» так чи iнакше заперечували свою першооснову i цим зв'язували себе з нею. Котляревський поставив перед собою iншу мету: не висмiяти чи принизити оригiнал, а у вiдомому для всiх сюжетi дати опис зовсiм нового, маловiдомого досi для свiту життя українського народу. «Енеїда» Котляревського - травестiя, в якiй не дотримано всiх правил жанру, швидше це героїко-комiчна поема. Проте гумор «Енеїди» - не розважальний. Нiби жартуючи, Котляревський вiдтворив минуле України, сучасне (другу половину ХУІІІ ст. i початок ХІХ ст.) i заглянув у майбутнє. 5. Тема i iдея Тема: Засудження жорстокостi панiв, паразитизму i морального звироднiння, хабарництво i лицемiрство чиновникiв. 3атхлостi життя в Росiйськiй iмперiї Котляревський протиставив волелюбних i незалежних, веселих i буйних троянцiв-запорожцiв. 6. Композицiя (сюжет та його елементи, поза сюжетнi елементи) В основi сюжету лежить вiдомий античний мiф: на десятий рiк вiйни мiж греками та троянцями за чарiвну Олену греки зруйнували Трою, а Еней iз залишками троянцiв за велiнням богiв Середземним морем поплив до Латинської землi, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергiлiй у епопеї «Енеїда», а І. Котляревський в образах троянцiв i царiв зобразив мешканцiв України другої половини XVIII - початку ХІХст. Хоч козацтво й було зображено пiд масками троянцiв, але нi грецькi iмена repoїв«Енеїди» Котляревського, нi те, що Сiч названа Троєю, не ввело читачiв в оману - всi розумiли, про що i про кого, йдеться: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак... А роздiли, де троянцi спiвають запорiзькi пiснi, де звучать згадки про гетьманщину - все нагадування народовi про славне минуле i заклик до його вiдновлення. Отже, у творi ми бачимо розгортання двох сюжетних лiнiй: перша - реальнi мандри запорiзьких козакiв пiсля скасування Сiчi; друга - канва самого сюжету Вергiлiя. i уславлює волелюбнi прагнення українського народу. І як бачимо, виходячи зi змiсту поеми, перша сюжетна лiнiя домiнyє над другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П. Котляревського -- це типи нацiональних характерiв, а конкретнiше - запорiзьких козакiв: Так славнїї полки козацькi Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвiтуть. Як бачимо, змiст обох творiв схожий. І все-таки «Енеїда» оригiнальна насамперед за композицiєю: у римського автора 12частин, а в Котляревського - тiльки 6. Ряд епiзодiв (наприклад, розповiдь Енея про загибель Трої) український письменник зовсiм випускає, а деякi, навпаки, розгортає у ширшi картини (наприклад, сцену зустрiчi троянцiв з Дiдоною), пекло i рай описує по-своєму, iншi картини теж оригiнальнi, бо вони в дусi українського фольклору, та й дiя вiдбувається в Українi (названо ряд мiст i сiл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто в полотно твору вплiтає епiзодиз життя українських козакiв, старшини, селянства, мiщан, священикiв, учнiв. Прийоми гостей, полювання, готування до вiйни, «субiтки» тощо у Вергiлiя вiдсутнi. До того ж описи побуту українського суспiльства у Котляревського часто такi великi, що забуваєш про першооснову поеми. 7. Правда та художнiй вимисел Правдивi й мальовничi картини життя України вiдтiснили античний свiт на другий план. 3авдяки такому самостiйному пiдходу до справи «Енеїда» i на запозичений сюжет вийшла оригiнальним твором. По сутi, крiм iмен героїв та основної нитки подiй, вiд Вергiлiєвого твору нiчого не залишилося, боминуле тут стало сучасним, сучасне - минулим, героїчне - побутовим, а побутове - пiднесено-урочистим. 8. Проблематика твору Засуджуючи соцiальну несправедливiсть,Котляревський мрiяв про таке суспiльство, вякому пануватимуть високi благороднi моральнi заповiдi, люди житимуть за законами добра i правди, а тому вiн виступив зi своєю моральною програмою. У пеклоКотляревський помiстив скупих, брехунiв, гульвiс, самогубцiв, лжевчених, графоманiв, пиякiв, балакунiв, модниць, перекупок, палiїв, ворожбитiв, злодiїв, картярiв, лiкарiв-партачiв – усiх, чиї дiї народ трактував як аморальнi, за якi людина пiсля смертi потрапляє в пекло, де зазнає тяжких мук. Поет звинувачує й тих, хто не дбає про честь сiм'ї: дiвчат, що забули про дiвочу гiднiсть; звiдниць; парубкiв, якi «iзроду не женились», а пiдбивали на любощi замiжнiх молодиць, що зраджують своїх чоловiкiв. Осуд у поета викликають святенницi, якi на людях «молилися без остановки» i «били сот по п' ять поклiн», а поховавши молитовники, «казились, бiгали, скакали iгiрше дещо в темнотi». Ченцi; попи i крутопопи Мирян щоб знали научать; Щоб не ганялись за гривнями, Та знали церкву щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не iржали... А якою ж повинна бути людина? Котляревський про це мав свою власну думку. Ось, наприклад, як, за уявленнями автора «Енеїди», живуть праведники в раю: Нiхто не знав тут мудровать, Крий Боже, щоб не догадались Брат з брата в чiм покепковать; Нi сердилися, нi гнiвились, А всi жили тут люб'язно... наслiдок: з них виростали ледарi, сини «чубили батькiв» i тiльки очiкували їхньої смертi, щоб самим заволодiти маєтками. Осудливо говорить поет i про тих, хто тiльки й лає дiтей, б'є їх. Важливо зазначити, що описанi Котляревським аморальнi явища стосуються не всього суспiльства, а переважно панiвних класiв. Народ ненавидить панiв не лише за їхню експлуататорську суть, а й за розпусту, моральне виродження. Автор поеми й вiдобразив цi погляди. Як поет-громадянин, вiн викрив також нацiональнi вади українцiв: нерiшучiсть, надмiрну добродушнiсть, легковiрнiсть тощо. Отже, i духовне багатствонароду, i те, що заважає иому успiшно розвинутися, показано в «Енеїдi» однаково правдиво. 9. Аналiз художнiх образiв Усi образи поеми можна подiлити на три великi групи. Перша - це Еней i троянцi. У цих образах І. Котляревський змалював українських козакiв-запорожцiв з їх хоробрiстю, веселими звичаями, завзяттям. Другу групу дiйових осiб складаютЬ боги. В образах Зевса, Юнони, Венери, Нептуна, Еола, Плутона та iнших змальовано феодально-помiщицьку верхiвку з усiма її негативними рисами - хабарництвом, iнтриганством, зневажливим ставленням до простих людей. Боги втручаються в Енеєву мандрiвку: однi - допомагають йому,iншi - перешкоджають. Третя група - це всi земнi герої, царi. У цихобразах письменник зобразив українських помiщикiв-феодалiв, їх взаємини i побут. Головним героєм поеми є Еней, iменем якого i названо твiр. Але Еней не сам, з ним усюди i завжди його вiрнi побратими-троянцi. Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний Завзятiший од всiх бурлак. Еней здатний i на бiйку, i на розваги, i на дипломатичнi стосунки з Латином, Aцecтом, Евандром та iншими царями; вмiє майстерно танцювати, любить випити i погуляти. Портретний образ Енея зустрiчаємо на сторiнках поеми багаторазiв. Автор то милується ним: Прямий, як сосна, величавий, Такий, як був Нечеса-князь, На нього всi баньки п' ялили, І сами вороги хвалили, А то змальовує у досить-таки непривабливому виглядi: І ввесь обдувся, як барило, Було на свiтi все немило... Однак мужнiсть Енея захоплює автора протягом усiєї поеми. На полi бою Еней - мудрий, завзятий полководець: Еней совавсь, як навiжений, Кричав, скакав, мов вiл скажений, І супротивних потрошив: Махне мечем - врагiв десятки Лежать, повиставлявши п' ятки; Так в гнiвi сильно їх локшив! Дотепнiсть Енея, цього козака-веселунаособливо iмпонує письменниковi, бо що то за козак, коли вiн не жартує и не може вчасно кинути влучне слово? У бою Еней одчайдушний i великодушний: «лежачих не займає», але честь козака захищає. Вiн – «правдивий чоловiк», зразок витримки i взагалi «К добру з натури склонний», щедрий: «як бува у нас, хотiв останнiм подiлиться». Користується любов'ю та повагою троянцiв. Щодень було у них похмiлля; Пилась горiлка, як вода; Щодень бенкети, мов весiлля, Всi п'янi, хоч посуньсь куда. Проте в останнiх частинах поеми троянцiв наче пiдмiнили. Цi бурлаки-побратими, ранiше «моторнi... швидкi, проворнi» тiльки для власної вигоди, стають хоробрими, великодушними i навiть дисциплiнованими воїнами, незламними в присязi,вiрними й волелюбними синами вiтчизни, що готовi до останньої краплi кровi «свою свободу боронити». Вони перемагають i в найбезвихiднiших ситуацiях. Їхнi одчайдушнiсть i лицарство тепер проявляються не в гулянках, а на полi бою. На заклик Енея: «Козацтво! Рицарi! Храбруйте! - вони вiдповiли дiлом, а в навчаннi вони були зразком ретельностi й тямущостi. Вiдчувається, що автор сам милується своїми троянцями-козарлюгами, жартує з них, але глуму в тому смiху нема. Отже, троянцi - це життєрадiснi, смiливi люди, якi люблять добре поїсти, попити, погуляти, розважитись, але вмiють i мiцно стиснути в руках зброю, постояти за свою честь i мужньо захищати вiтчизну, а якщо потрiбно, то i вiддати життя за неї. Загартованi в походах i боях, троянцi над усе ставлять вiйськову доблесть, бойове товариство, побратимство, вiрнiсть обов'язку i дружбi. Серед троянцiв найяскравiше видiляються два друга, Низ i Еврiал. Одна з найхвилюючих подiй поеми, героїчний вчинок Низа i Еврiала, вилазка в стан ворога - свiдчення глибокого усвiдомлення ними свого патрiотичного обов'язку, вiрностi присязi. Низ i Еврiал - не троянцi за походженням, але були на службi, вони завербувалися до Енейового вiйська i сумлiннонесуть службу. У Еврiала є вдома старенька мати, а у Низанемає нiкого: От я так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох: Без ненi, без отця дитина, Еней - отець, а неня - бог. Низ вмовляв товариша, щоб той залишився на вартi, а у стан ворога, де можна загинути, Низ пiде сам. Низ нагадує Еврiаловi, що вiн повинен жити заради матерi. Але бойова дружба мiж героями-патрiотами така мiцна, що нiчого не може стати їм на завадi. Еврiал вiдповiдає товаришевi: ... Де общеє добро в yпадку, Забудь отця, забудь i матку, Як ми Енею присягали, Для його служби жизнь оддали, Як клятва вiрностi своєму побратимовiзвучать слова Еврiала: З тобою рад в огонь i в воду На сто смертей пiду з тобой. Друзi пiшли у ворожий табiр вночi, щоб вирiзати ворогiв i цим допомогти троянцям здобути перемогу. Але Еврiал потрапив до рук ворогiв, i смерть товариша викликала смертельну ненависть у Низа до його вбивць, i вiн один кинувся проти озброєних ворогiв. Автор пiдкреслює: Там сила вража не устоїть, Там грудь сильнiша от гармат. Таким чином, в образах Низа i Еврiала І. П. Котляревський зма- лював мужнiх патрiотiв, вiрних козацькiй присязi i бойовiй дружбi. На високому Олiмпi живуть боги, якi оглядають земний свiт i вер- шать долi простих людей. Це наймогутнiший з богiв - 3евс, Венера, Юнона, бог моря Нептун, бог вiтрiв Еол, бог вогню i ковальської справи Вулкан. Життя богiв проходить у постiйних бенкетуваннях, iнтригах, сварках. Ворогування мiж Юноною i Венерою вiдбивається на долi Енея: Юнона - намагається заподiяти йому смерть, у всьому перешкоджає, а Венера допомагає де тiльки можна. В образах богiв автор змальовує чиновне панство, вельмож-феодалiв ХVІІІ ст. з їхнiм свiтоглядом i манерами. Численнi сцени переконують нас, що боги - продажнi чиновники, хабарники, мова їх переповнена лайливими словами, вульгаризмами. Ось мова Зевса, що гримає на богiв: Юпiтер грiзно закричав. -- Обом вам обiб'ю я щоки; Щоб вас, бублейниць, враг побрав! 3анишкнiть, уха наставляйте І слухайте, що я скажу; Мовчiть! Роти пороззявляйте, За поведiнку богiв навiть Зевсу соромно: Чи довго будете казитись І стид Олiмповi робить? …… Поступки вашi всi не божi; Ви на сутяжникiв похожi І радi мордувать людей; …… А вам, олiмпськi зубоскалки, Морчухи, дзиги, фiглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам втямки. сварливiсть. Автор за допомогою мовної характеристики створює характери персонажiв, розкриває їх внутрiшнiй свiт, звички, манери поведiнки. Юнона «суча дочка», Венера «плюгава, невiрна, пакосна, халява», Еол -хабарник, Нептун - «iздавна був дряпiчка» (хабарник) - таким постає перед читачами «високий Олiмп» у зображеннi у Котляревського. Енеєвi розтлумачують: Ти знаєш - дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Умiє жить по правдi сущiй, То той хоть з батька, то здере. Такою, на думку автора, була верхiвка тогочасного суспiльства. А в образах царiв втiлюються риси українських помiщикiвфеодалiв; їхнє життя теж проходить в нескiнченних бенкетах, розвагах, сварках, iнтригах. Ось який бенкет влаштувала Дiдона на честь Енея: І все з полив'яних мисок... І кубками пили слив'янку, Мед, пиво, брагу, сирiвець, Горiлку просту i калганку. Сама Дiдона зображена автором так: І начепила ланцюжок; Червонi чоботи обула, Та i запаски не забула, І страви на бенкетi українськi, i напої, i одяг на царях i троянцях, тож i герої - теж українцi. Згадаймо ж i дари, якими цар Латин передав через послiв Енею: Лубенського шмат караваю, Корито опiшнянських слив, Горiхiв київських смажених, І гусячих п’ять кiп яєць... Не з берегiв Тiбру, а з українських мiст i сiл були дари. Все українське! Тож це ще раз пiдтверджує, що незважаючи на назву «Енеїда» твiр про Україну часiв І. П. Котляревського, тому й герої їi - українцi. 10. Мова автора як своєрiднiсть його iндивiдуального почерку, описи та лiричнi вiдступи й жахнулися, побачивши, що людина, озброєна смiхом, може бути сильнiшою навiть вiд них. Розповiвши цю легенду, бiлоруський письменник Андрiй Макайонок додає: «Цiєю людиною був генiальний полтавець Іван Котляревський». Ця легенда пригадується кожного разу, коли заходить мова про стиль «Енеїди». Бурлескним є стиль твору загалом, бурлеск проймає всi художнi засоби твору, наприклад епiтет: богиня Юнона - «суча дочка», метафора: «i за грiхи їм носа втруть», уособлення: «iз неба злiзла нiч», порiвняння: Еней «крикнув, як на пуп». Порiвняннями, i часто несподiваними для читача, пересипана вся поема - це одна з характерних ознак стилю автора; скажiмо, сорочка в Харона «замазана була на палець, засалена, аж капав смалець». У поемi чимало вульгарних слiв, лайок: «гадiв син», «полiзеш рачки» тощо. Мiсцями трапляються цiлi каскади цих вульгаризмiв. Це теж зумовлене бурлескним стилем. Проте цiвульгарнi слова, як правило, в межах художнього такту. З iнших лексичних прийомiв гумору слiд назвати церковнi слов'янiзми (i паки»), макаронiзми, бурсацький та латино-український жаргон: Рогамус, домiне Латине, Нехай наш капут не загине. У мiру (й доречно) наслiдуючи народнi жарти, вживає поет зашифрованумову: «борщiв як три не поденькуєш, на моторошнi засердчить». Комiчний ефект справляють професiоналiзми. Наприклад: Часто автор вдається до iронiї. Наприклад, описавши портрет жахливо потворної Сiвiлли (ІІІчастина), вiн зразу ж пiсля цього пише: «Еней, таку уздрiвши цяцю...» Вiдповiдно до вимог бурлескного стилю автор внiс багато елементiв розмовно-побутової селянської лексики, образiв з фольклору: казкову скатертину-самобранку, сап'янцi-самоходи, килим-самолiт, хатку на курячiй нiжцi. Народними витворами є також казковi герої «Енеїди». Телесик, Котигорошко, Кощiй, дурень зi ступою зображенi на щитi Енея. З фольклору i казковi звороти, наприклад: «Не так-то дiється все хутко, як швидко кажуться Казки». Розказане автором часто можна сприйняти за народний анекдот, жарт, переказ, бувальщину. З української народної поезiї запозичив Котляревський i постiйнi епiтети (чисте поле, бiле тiло, гiркi сльози). Народними магiчними обрядами є i виливання Сiвiллою переполоху, i ворожiння дiвчат на вечорницях, i забави в Дiдони. Фольклорну основу має тужiння-плач матерi Еврiала: «О сину! свiт моїх очей!» фразеологiчних зворотiв («слухати чмелiв, «взяти чвирк», «точити баляси», «хрiн його не взяв,»), i з синонiмiв до дiєслiв бiгти, тiкати - тягу дати, п'ятами накивати, чухрати, дати драла тощо. вiд використання майже безмежних можливостей її виражальних засобiв. Ремнями драла, мов бикiв, Кришила, шкварила, щипала, Порола,корчила,пиляла, Вертiла, рвала, шпигувала І кров iз тiла їх пила. Коли ж однорiднi члени речення є ще й синонiмами або хоч близькими до них, як у наведеному щойно уривку,- смiх дужчає з кожним новим словом. «Енеїда» нагадує словник синонiмiв української мови. Ось синонiми до дiєслова бити: дати прочухана, дати березової припарки, ляща, перечосу, потиличника, перцю, ляпаса, хльору i т. п., всього 60 (!). Проте не всюди дотепи Котляревського добродушнi. Часто гумор переходить у в'їдливу сатиру, i це надає «Енеїдi» виразного соцiального звучання. Дошкульно зображенi призвiдцi соцiальної неволi народу – боги-чиновники та царi-помiщики:Латиновi вельможi «на йолопiв були похожi», Зевс вiд горiлки «аж обдувся» тощо. Це смiх злий, нищiвний. Котляревський так зарядив «Енеїду» смiхом, що вона звеселяє читачiв вже багато поколiнь. Смiх в «Енеїдi» є виявом сили народу, який смiявся не лише з iнших, а й з себе. Та в багатьох картинах Котляревський вiдходить вiд бурлеску, найчастiше там, де йдеться про високопатрiотичнi або лiричнi мотиви. Майже немає елементiв бурлеску характеристицi Еврiала, а також Енея i троянцiв у IV-VІ частинах, в опису втечi Низа та Еврiала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо. І там, де поет оспiвує найсвятiшi для народу почуття любовi до рiдного краю, бурлеск зникає, розповiдь стає поважною то урочистою, то зворушливою. Наприклад: На те i мiсяць вкрила хмара, І поле вкрив густий туман... 11. Роль твору в суспiльному життi свого часу Значення «Енеїди» у тому, що цим безсмертним твором Котляревськии поєднав українське художнє слово зi свiтовою культурою, в побутi України показав загальнолюдське. Своїм твором митець-новатор довiв, що й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу i висмiяти його ворогiв. «Енеїда» - чи не єдиний травестiйний твiр у Європi, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української лiтератури зiгрiває читача власним, а не позиченим теплом. «Енеїда» вiдповiдає принциповi народностi, бо вона написана народною мовою, на народнiй основi; в поемi висвiтлено особливостi нацiонального характеру українцiв, глибоко проникнуто в суть описаних явищ, вiдбито мрiї про краще життя,оспiвано високi громадянськi чесноти, погляди, мораль народу. «Енеїда» своїм життєстверджуючим смiхом мала великий вплив на наш народ, пробуджувала нацiональну свiдомiсть, а свiтовi розкрила характер українцiв. Ця, за висловом ОлесяГончара, «наiскрена сонцем, розпашiла од земних пристрастеи» поема i нинi має суспiльне значення. Вишнi, Валерiя Пронози, Василя Чечвянського, Степана Олiйника, Олександра Ільченка, Сергiя Воскрекасенка та багатьох iнших. Отже, для наступних поколiнь митцiв образного слова стиль «Енеїди» - справжня джерельна криниця. 13. Вiдгуки критикiв та iнших дiячiв мистецтва «І. П. КОТJIЯРЕВСЬКОМУ» Як день горить, як вiтер хилить вiти, Як те, що є на свiтi даль i час, Мiж нас тобi, поете, жити, Пройдуть вiки, настане вiчне лiто. І так, як ми, як з нами це було, Нащадок схилить paдiснe чоло. Як день горить, як вiтер хилить вiти, Як зорi тi, що свiтять для очей, Й твоє iм'я сiяти мiж людей. моральна чистота». Олесь Гончар «... Поема Котляревського - самобутнiй i глибоко нацiональний твiр, де стародавнiх троянцiв i латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодiшнього чиновництва, у пiдрясники й ряси «хаптурного роду» –духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замiнило собою Вергiлiєвих олiмпiйцiв». М a кс u м Рильський «Комiзм його «Енеїди» незрiвнянний: всюди дихає невимушена сатира, яка виблискує щирою веселiстю i дотепами спостережливогo розуму. 3 особливою майстернiстю автор перемiшує мiфологiчнi й iншi iмена з малоросiйськими. Це надає живого мiсцевого колориту всiй поемi». С. П. Сmеблin-Камiпський 14. Екранiзацiї та сценiчнi постановки (якщо є) Видатний шведський учений Альфред Єнсен поставив «Енеїду» за її змiстом i стилем в ряд найкращих творiв свiтової лiтератури; ця поема, на иого думку, «має самостiйну й оригiнальну вартiсть». «Енеїду» високо цiнували Тарас Шевченко, Павло Шафарик, Микола Гоголь, Іван Франко, Михайло Коцюбинський. Друге життя поемi дала опера «Енеїда» (музика Миколи Лисенка, лiбрето Миколи Садовського), опера «Еней на мандрiвцi» (музика i лiбрето Ярослава Лопатинського), оперета Григорiя Ашкаренка (лiбрето Марка Кропивницького) та iншi музичнi твори. У 1971 роцi вперше - на сценi Полтавського народного театру - здiйснено iнсценiзацiю «Енеїди», бурлескна опера «Енеїда» йде у Нацiональному академiчному драматичному театрi iм. Івана Франка. З художникiв «Енеїду» проiлюстрували Порфирiй Мартинович, Василь Корнiєнко, Григорiй Нарбут, Іван Їжакевич, Михайло Дерегус, Олександр Данченко, а найкраще Анатолiй Базилевич. Зроблено першу спробу екранiзувати «Енеїду» методом мультиплiкацiї. Автор української «Енеїди» ставить ряд суспiльно важливих для нашого народу проблем: соцiальної нерiвностi, захисту рiдної землi вiд ворогiв, громадянського обов'язку, честi сiм'ї, виховання дiтей, дружби, кохання та iншi – це вiчнi проблеми нашого суспiльства, тому «Енеїда» завжди буде привертати увагу людей. негативне вiдношення до вад людського характеру (пiдлабузництво, хабарництво, егоїзм та iншi).