Ідейно-художнiй аналiз твору "Марiо i чарiвник" Томаса Манна
Ідейно-художнiй аналiз твору "Марiо i чарiвник" Томаса Манна
Критики, вiдзначаючи недостатню соцiальну значимiсть його творiв, писали, наприклад, що у бiльшостi своїх романiв ("Чарiвна гора", "Йосип i його брати", "Доктор Фаустус") Томас Манн залишається в колi культурно-iсторичних i психологiчних проблем. Фiлософським i естетичним спорам, що ведуть його герої, письменник прагне надати епiчного розмаху, не зважаючи на те, що доля iсторiї формується не тут, не в цьому вузькому свiтi, де люди не дiють, а мiркують. Але письменник щиро й чесно прагне розiбратися в тому, що вiдбувається, вiн болiсно шукає вiдповiдей на животрепетнi питання сучасностi й у першу чергу на питання про долi культури. У цьому цiннiсть його творчих пошукiв".
Томас Манн на такi критичнi зауваження вiдповiдав: "Соцiальне - моя слабка сторона - я це знаю. Знаю я також, що це суперечить художньому жанровi романа, що вимагає соцiального... Метафiзичне для мене незрiвнянно важливiше... адже роман про суспiльство сам собою стає соцiальним... ". Метафiзикою при цьому письменник називав аналiз духовних взаємин i духовних якостей людей. Так що його романи не були соцiальними в сенсi критичного реалiзму чи соцiалiстичного реалiзму, але вони були соцiальними по сутi - так вони дослiджували глибиннi стосунки людей у цьому свiтi.
Томас Манн ввiйшов у лiтературу в тi часи, коли в нiй переважав декадентський вплив, коли значне мiсце посiла антигуманiстична проповiдь Нiцше, коли оспiвували смерть, тримали орiєнтацiю на реалiзм i висували на перший план "чисте мистецтво". Найбiльш модним словом було "модерн", тобто - сучасний, новий.
Його iнтерес до психоаналiзу, романтизму, навiть до мистецтва та музики, були окремiшнiми моментами на тлi його служiння бюргерству. Бюргерство - основна тема його творчостi. І якщо часом у його творчостi бюргер i художник вступали мiж собою в конфлiкт, кiнцева правда для Томаса Манна була на боцi бюргера, справжньої iнтелiгентностi. Саме в той рiк, коли молодий автор писав першi свої новели (1894), вiн познайомився з творами Нiцше, i знайомство це виявилось дуже важливим i взагалi для його духовного розвитку, i зокрема для тематики й стилю раннiх його новел. Чим приваблювала юнака фiлософiя Нiцше? Протестуючи проти брехливої моралi буржуазного суспiльства та проти немiчного, позбавленого значних iдей декадентського мистецтва, вона сама була махровою квiткою декадансу, отруйною, як показав досвiд двадцятого столiття, квiткою, що була позбавлена позитивної, цiлiсної iдеї, називаючи iстину, справедливiсть усього лише втiшливими iлюзiями людства, убачала єдине виправдання для життя, котре не визнає моралi i є безжалiсним, утiм, представляючи собою явище естетичне. Чим приваблювала фiлософiя Нiцше? Протестом, але не тiльки цим. Людинi, котра побачила на прикладi своєї родини, що ланцюг бюргерських чеснот не такий уже й непорушний, iмпонувала рiшучiсть, з якою ця фiлософiя протиставляла мораль i життя. А крiм того, для юнака, уже, судячи з його перших новел, який зiштовхнувся з жорстокiстю життя в сферi, що посiдає у свiдомостi людей його вiку особливо велике мiсце, одкровенням було саме це переконане протиставлення моральностi iдеї вищої, безжалiсної "правоти буття". Але любов молодого Томаса Манна до фiлософiї Нiцше була, при всiй її проникливостi, любов'ю без довiри. "Я майже нiчого не приймав у нього на вiру, - писав вiн, згадуючи про тi часи, - i саме це надавало моїй любовi до нього глибини". Змiст цього визнання, як ми побачимо згодом, яснiшає при знайомствi з першими кроками Томаса Манна в лiтературi - новелами, написаними в дев'яностих роках, хоча iменi Нiцше в цих новелах ми не знайдемо. Т Манн вiдкрив себе ще ранiше, нiж Нiцше, i це вiдiграло найважливiшу роль у формуваннi його уявлень про зразок художньої форми.
Багато художникiв iшли вiд життя в цей свiт нiбито передового мистецтва i гинули назавжди для мистецтва щирого, глибокого й вiчного. Треба було мати талант досить мужнiй, щоб не спокуситися, не втратити з свого пильного художницького зору реальну дiйснiсть. Томас Манн таким талантом володiв. До того ж у його становленнi як видатного письменника йому допомогла велика росiйська лiтература. Вiн вивчив досвiд Гончарова, Тургенєва, Л. Толстого.
Характерними ознаками творчого стилю видатного письменника Томаса Манна була несквапнiсть розповiдi та дуже детальний опис власне процесу осягнення розумом дiйсностi, що сполучалися з аналiтичним пiдходом, елементами iронiї та емоцiйнiстю. Бачимо ми всi цi ознаки й у новелi "Марiо i чарiвник".
Томас Манн описував зiткнення iдей, а не тих реальних сил, що стояли за iдеями. Наслiдок цього - певна умогляднiсть його художнiх творiв. Але iнший наслiдок такого "лабораторного" методу, такої звички розумового художника оперувати iдеями, показувати їх образно, через конкретнi ситуацiї, вiдкриваючи читачевi глибокi психологiчнi взаємозв'язки iдей, - це пiдвищена чутливiсть Томаса Манна саме до їхнiх взаємозв'язкiв, його умiння побачити часом хитку межу мiж красою i жорстокiстю, мистецтвом i варварством, щирим поривом i низькою демагогiєю.
Школа, що її пройшов письменник, допомогла йому рано, задовго до того, як Гiтлер прийшов до влади в Нiмеччинi, побачити, який небезпечний, згубний для Європи, для людства є дурман фашистської iдеологiї i вiдстала пасивнiсть, що потурає цiй iдеологiї. У цьому сенсi його "лабораторний метод" загартував письменника для боротьби проти фашизму. Поясненням i пiдтвердженням сказаного може слугувати новела "Марiо i чарiвник", написана в 1929 роцi.
Сюжет новели можна переказати кiлькома словами: подружжя з дiтьми приїздить на курорт у мiстечко Торре, де у них на очах Марiо вбиває гiпнотизера пiд час виступу. Але саме особливостi стилю Т. Манна дозволяють письменниковi зробити з такої майже незначної подiї складну картину передвоєнної доби в Європi.
Як завжди, дуже детально письменник змальовує саме мiстечко та подробицi, що на перший погляд не мають вiдношення до самого сюжету. Але це не так - Т. Манн створює моральний портрет того суспiльства, де вже на чистому небi вiдчуваються ознаки майбутньої грози, де панує брехня, лицемiрство та накопичується ненависть, i навiть дiти, що зазвичай легко знаходять мiж собою спiльну мову, враженi загальною хворобою. Письменник нiчого не згадує про засилля пропаганди й агiтацiї, яку потiм публiцисти неодноразово порiвнювали з масовим гiпнозом, але читачам не важко здогадатись, що саме через це "пляж був переповнений юними патрiотами". Не обов'язково вiдверто висловлювати якусь думку - достатньо до неї пiдвести, що Т. Манн робить з великою художньою майстернiстю.
"атмосферi не вистачало якоїсь чистоти, невимушеностi", i коли восьмирiчна дiвчинка голенькою пробiгає по пляжу, мiсцевi жителi ладнi подати до суду: "цю свободу було сприйнято, як виклик", але при цьому заможнiшим курортникам дозволено усе, наприклад, через їхнi примхи можуть виселити з готелю тих, хто не належить до знатi.
"Ми не уявляли собi, як низько впала моральнiсть у цiй прекраснiй країнi, якщо тут можливе, бiльше того - не уникне таке повернення до ханжества i манiрної чутливостi", - каже письменник вустами героя новели, вiд iменi якого ведеться розповiдь.
На цьому тлi й вiдбувається катастрофа (саме так визначає характер подiї сам Т. Манн), бiльше того - її породжено цiєю атмосферою.
Так, вбивство гiпнотизера не сприймається як трагедiя, навпаки, ця катастрофа здається схожою на звiльнення вiд усього неприродного, вiд прихованого насильства над волею та душами людей, що далеко не один цей балаганний чарiвник насаджував у цьому колись райському мiсцi.
Чи можна дурити людей безкарно? Що буде, коли гiпноз закiнчить ся? Цi питання мимоволi виникають ще до розв'язки, передчуттям катастрофи просякнута уся розповiдь. те, що робить гiпнотизер на сценi, лише вiдвертiша форма задурення людей, що вiдбувається скрiзь. Здається, немає межi влади однiєї людини над iншою: навiть таке почуття, як кохання стає частиною вистави. Силою гiпнозу чарiвник змушує Марiо повiрити, що перед ним знаходиться його дiвчина, й на розвагу глядачам поцiлувати хлопця замiсть неї. Чи не за такою схемою почуття любовi до власного народу спотворювали за допомогою пропаганди до необхiдностi служiння найжорстокiшим режимам? Загiпнотизований Марiо вiрить, що перед ним - його кохана, а ошуканi люди вiрять, що роблять щось заради щастя свого народу...
Жодна людина не любить, коли її не лише дурять, а ще й виставляють перед усiма на посмiховисько. Важко знайти бiльше приниження. Тому Марiо знаходить лише одну можливiсть вiдновити почуття власної гiдностi - вбити гiпнотизера.
До подiї на виставi ми дiзнаємось про цю людину небагато, вiдомо практично лише те, що вiн служить у Гранд-готелi, звiдки викинули нi за що родину вiдпочивальникiв, але на вiдмiну вiд iнших службовцiв, що визнають лише владу грошей i сили, поводить себе як нормальна людина i навiть потоваришував з восьмирiчною дiвчинкою, яка мимоволi стала причиною великого скандалу. Інакше - ми знаємо лише те, що вiн не пiддався iншiй формi масового гiпнозу, що причарувала бiльшiсть мешканцiв Торре. Але цього достатньо, щоб зрозумiти: влада будь-якого гiпнозу обмежена, завжди знайдуться люди, що не схочуть миритися з облудою. Тому i вбивство бiльше схоже на героїчний вчинок, нiж на злочин. Гiднiсть i розум Марiо виявляються знову сильнiшим за гiпноз.
теж потрiбне знищення устрою, що його здiйснював.
Новела Томаса Манна мене вразила. Я розумiю, що у свiтi людей завжди жили i будуть жити поряд правда i кривда, добро i зло, честь i безчестя, смерть i жага життя. Але ж, коли перед тобою так яскраво постають картини зневаги до людей, навiть знущання над ними, неприховане презирство, хочеться кричати, протистояти, будити сонне царство сплячих мiзкiв тих, хто не хоче бачити, як їх вiдкрито i безсоромно зомбують.
У невеликому творi Т. Манн, нiмецький письменник, гуманiст XX столiття, зумiв вiдтворити тривожну атмосферу передвоєнної епохи - перед початком Другої свiтової вiйни.
Останнi роки життя Манн провiв у Швейцарiї, у Цюрiху. У 1955 роцi, пiд час Шиллеровських ювiлейних торжеств, вiн виступав з промовами в НДР i ФРН. 80-рiччя письменника в червнi 1955 року вiдзначалося в усьому свiтi. Помер письменник 12 серпня 1955 року в Цюрiху.
Усього написав вiн їх за своє життя близько трьох десяткiв, i ця збiрка, що складається з восьми новел, охоплює, всього лише невелику їхню частину. Ллє якщо взагалi новели Томаса Манна можуть слугувати для читачiв вступом до всiєї його складної творчостi романiста, публiциста i критика, познайомити їх iз середовищем, з якого вийшов цей автор, iз проблемами, що його хвилювали, з його стилем, з його манерою письма, тi вiсiм новел, створенi ним на рiзних етапах життя та iсторичних етапах, вiдiбранi з урахуванням такої мети. Вони, нам здається, найбiльшою мiрою вiдбивають творчу бiографiю Томаса Манна, весь важкий шлях письменника, який вважав себе кревним сином нiмецького бюргерства, болiсно пережив свiй розлад з бюргерством через потяг до "художництва", до мистецтва, побачив, у який антигуманний тупик бюргерство зайшло, i в пошуках виходу з цього тупика постав у перших рядах борцiв проти фашизму.
традицiйнi форми роману, Томас Мани поглиблював i перетворював їх. Вiн надав оповiданню особливої гармонiйної полiфонiйностi, синтезуючи авторську мову та мову персонажiв, сучаснiсть i минуле, рiзнi шари дiйсностi, рiзнi форми її сприйняття, нарештi, конкретнiсть зображення i фiлософську глибину проблематики. Саме його твори були сприйнятi багатьма нiмецькими письменниками XX столiття i навiть цiлими поколiннями письменникiв за деяку точку вiдлiку, за приклад, що визнавався чи заперечувався, за основну данiсть, у порiвняннi з якою яснiшою ставала мета i напрямок власної творчостi.
2. Апт С. Томас Манн. - М., 1972.;
"Вiче", 2002.
5. Затонський Д. В.; Австралiйська лiтература у ХХ ст.; - М., 1985 - 385с.
|
