Бiографiя та творчий шлях С. О. Єсенiна
Реферат
на тему:
"Бiографiя та творчий шлях С. О. Єсенiна"
План
Вступ
1. Бiографiя
3. Хронологiчна таблиця
4. Природа i лiричний герой
Закiнчення
Вступ
Росiйська класична поезiя формує в людинi любов до рiдної природи, повагу до рiдного дому.І саме Сергiй Єсенiн присвятив свою творчiсть природi, Батькiвщинi та любовi. Менi захотiлося докладнiше дiзнатися про його творчiсть i про життя, про те як вiн писав вiршi, якi труднощi переживав у своєму життi. Сучасники вважали Сергiя Олександровича гiдним приймачем пушкiнської слави, але на вiдмiну вiд А. С. Пушкiна у Єсенiна була коротке життя та загадкова смерть.
починаємо вiдчувати себе в природi, як вдома. Цi почуття допоможуть нам зберегти людянiсть, а отже, i людство.
i незабаром разом з трирiчним сином пiшла до батькiв. Потiм вона вiдправилася на заробiтки до Рязанi, а Єсенiн залишився пiд опiкою бабусi та дiдуся (Федора Титова), знавця церковних книг. Бабуся Єсенiна знала багато казок i частiвок, i, за визнанням самого поета, саме вона давала "поштовхи" до написання перших вiршiв.
У 1904 роцi Єсенiна вiддають на навчання в Костянтинiвське земське училище, а потiм церковно-вчительської школи в мiстi Спас-Клепiки.
У 1910-1912 Єсенiн досить багато пише, i серед вiршiв цих рокiв вже зустрiчаються цiлком сформованi, вчиненi. Перша збiрка Єсенiна "Радуниця" вийшов в 1916 роцi. Пiсенний склад вiршiв, якi увiйшли до книги, їх нехитро-щирi iнтонацiї, мелодика, надсилаються до народних пiсень i частiвки, - свiдчення того, що пуповина, яка пов'язує поета з сiльським свiтом дитинства, була ще досить мiцна в перiод їх написання.
Сама назва книги «Радуниця» нерiдко пов'язують з пiсенним складом вiршiв Єсенiна. З одного боку, Радуниця - це день поминання покiйних, з iншого - це слово асоцiюється з циклом весняних народних пiсень, якi здавна називалися радовiцкiмi або радонiцкiмi веснянками. По сутi одне i не суперечить iншому, у всякому разi, у вiршах Єсенiна, вiдмiтна риса яких - потаємна смуток i щемлива жалiсть до всього живого, прекрасного, приреченому на зникнення: Будь же ти навiки благословенне, що прийшло процвестi i померти... Поетична мова уже в раннiх вiршах поета своєрiдний i тонкий, метафори часом несподiвано виразнi, а людина (автор) вiдчуває, сприймає природу живою, одухотвореною (Там, де капустянi грядки... Наслiдування пiснi, витканi на озерi червоний свiтло зорi..., Димом повiнь зализала мул.., Хороша була Танюша, краше не було в селi..).
Пiсля закiнчення Спасо-Клепиковський училища в 1912 Єсенiн разом з батьком приїжджають до Москви на заробiтки. У березнi 1913 Єсенiн знову вiдправляється до Москви. Тут вiн влаштовується помiчником коректора в друкарню І. Д. Ситiна. Ганна Ізряднова, перша дружина поета, так описує Єсенiна тих рокiв: "Настрiй був у нього занепадницького - вiн поет, нiхто не хоче цього зрозумiти, редакцiї не беруть до друку, батько журiт, що займається не справою, треба працювати: мав славу за передового, вiдвiдував збори, поширював нелегальну лiтературу. На книги накидався, весь вiльний час читав, все свою плату витрачав на книги, журнали, анiскiльки не думав, як жити...". У груднi 1914 Єсенiн кидає роботу i, за словами тiєї ж Ізрядновой, "вiддається весь вiршам. Пише цiлими днями. У сiчнi друкуються його вiршi в газетi "Новь", "Парус", "Зоря "..."
Згадування Ізрядновой, про поширення нелегальної лiтератури, пов'язане з участю Єсенiна у лiтературно-музичному гуртку селянського поета І. Сурiкова - зборах вельми строкатому, як в естетичному, так i в полiтичних вiдносинах (його членами перебували i есери, i меншовики, i бiльшовицькi настроєнi робiтники ). Ходить поет i на заняття народного унiверситету Шанявського - першого в країнi навчального закладу, який можна було безкоштовно вiдвiдувати вiльним слухачем. Там Єсенiн отримує основи гуманiтарної освiти - слухає лекцiї про захiдноєвропейської лiтератури, про росiйських письменникiв.
Тим часом вiршi Єсенiна стає дедалi впевненiше, самобутнi, часом його починають займати i громадянськi мотиви (Коваль, Бельгiя та iн.)А поеми тих рокiв - Марфа Посаднiца, Ус, Пiсня про Евпатiї коловертки - одночасно i стилiзацiя пiд древню мова, i звернення до витокiв патрiархальної мудростi, в якiй Єсенiн бачив i джерело образної музикальностi росiйської мови, i таємницю "природностi людських вiдносин". Тема ж приреченою швидкоплиннiсть буття починає звучати у вiршах Єсенiна тiєї пори в повний голос:
Всi зустрiчаю, всi сприймаю,
Я прийшов на цю землю,
Щоб скорiше її покинути.
Вiдомо, що в 1916 у Царському Селi Єсенiн вiдвiдав М. Гумiльова та А. Ахматову i прочитав їм цей вiрш, що вразило Ганну Андрiївну своїм пророчим характером.І вона не помилилася - життя Єсенiна справдi виявилася i швидкоплинною, i трагiчною...
У Петербурзi Єсенiн вiдвiдав О. Блока. Не заставши того будинку, вiн залишив йому записку i вiршi, зав'язанi в сiльський хустку. Записка збереглася з позначкою Блоку: "Вiршi свiжi, чистi, голосистi...". Так завдяки участi Блоку i поета С. Городецького Єсенiн став вхожий у всi найпрестижнiшi лiтературнi салони та вiтальнi, де дуже швидко став бажаним гостем. Вiршi його говорили самi за себе - їх особлива простота в сукупностi з "пропалює" душу образами, зворушлива безпосереднiсть "сiльського хлопчини", а також велика кiлькiсть слiвець з дiалекту та давньоруської мови чинили на багатьох вершителiв лiтературної моди зачаровує дiю. Однi бачили в Єсенiна простого хлопця з села, за помахом долi надiленого незвичайним поетичним даром.Іншi - наприклад, Мережковський i Гiппiус, готовi були його вважати носiєм рятiвного, на їхню думку, для Росiї мiстичного народного православ'я, людини з древнього затонулого "Граду Кiтеж", всiляко пiдкреслюючи i культивуючи в його вiршах релiгiйнi мотиви.
В кiнцi 1915 - початку 1917 рокiв вiршi Єсенiна з'являються на сторiнках багатьох столичних видань. Досить близько сходиться в цей час поет i з Н. Клюєвим, вихiдцем з селян-старообрядцiв. Разом з ним Єсенiн виступає в салонах пiд гармошку, одягнений у сап'янцi чобiтки, блакитну шовкову сорочку, пiдперезаний золотим шнурком. Рiднило двох поетiв дiйсно багато чого - туга за патрiархальному сiльському укладу, захоплення фольклором, старовиною. Але при цьому Клюєв завжди свiдомо вiдгороджувався вiд сучасного свiту, а бентежного, спрямованого в майбутнє Єсенiна дратували награне смиреннiсть i нарочито-повчальна єлейно свого "друга-ворога". Невипадково кiлька рокiв по тому Єсенiн радив в листi одному поетовi: "Кинь ти спiвати цю стiлiзацiонную клюевскую Русь: Життя, справжнє життя Русi куди краще застиглого малюнка старообрядництва..."
І ця "справжнє життя Русi" несла Єсенiна i його попутникiв на "кораблi сучасностi" все далi. У розпалi. Перша свiтова вiйна, по Петербургу розповзаються тривожнi чутки, на фронтi гинуть люди: Єсенiн служить санiтаром у Царськосiльському вiйськово-санiтарному госпiталi, читає свої вiршi перед великою княгинею Єлизаветою Федорiвною, перед iмператрицею. Чим викликає нарiкання з боку своїх петербурзьких лiтературних покровителiв. У тiм "глухому чаду пожежi", про який писала А. Ахматова, всi цiнностi, як людськi, так i полiтичнi, виявилися перемiшанi, i "прийдешнiй хам" (вираз Д. Мережковського) обурював не менше, нiж благоговiння перед царюючих осiб.. .
Спочатку у революцiйних бурхливих подiях Єсенiн прозрiвав надiю на швидкi й глибокi перетворення всiєї колишнього життя. Здавалося, перемiненi землi i небо кликали до країни i людинi, i Єсенiн писав: Про Русь, взмахнi крилами, / Постав iншу крепь!/ З iншими часами./ Встає iнша степ...(1917).Єсенiна переповнюють надiї на побудову нового, селянського раю на землi, iнший, справедливого життя.
У цi ж революцiйнi роки, за часiв розрухи, голоду i терору Єсенiн розмiрковує про витоки образного мислення, якi бачить у фольклорi, в давньоруському мистецтвi, в "вузловий зав'язi природи з сутнiстю людини", в народнiй творчостi. Цi думки вiн викладає у статтi Ключi Марiї, в якiй висловлює надiю на воскресiння таємних знакiв стародавньої життя, на вiдновлення гармонiї мiж людиною i природою, при цьому покладаючись, все на той же сiльський уклад: "Єдиним марнотратним i неохайним, але все ж хранителем цiєї таємницi була напiврозбитий вiдхожими промислом i заводами село ".
Дуже скоро Єсенiн розумiє, що бiльшовики - зовсiм не тi, за кого хотiли б себе видавати. За словами С. Маковського, мистецтвознавця i видавця, Єсенiн "зрозумiв, вiрнiше, почув своїм селянським серцем, жалiстю своєї: що вiдбулася не" велика безкровна ", а почалося час темне й нещадне...".І ось настрiй пiднесеностi i надiй змiнюється у Єсенiна розгубленiстю, подивом перед тим, що вiдбувається. Селянський побут руйнується, голод i розруха простують по країнi, а на змiну завсiдникам колишнiх лiтературних салонiв, багато з яких вже емiгрували, приходить вельми рiзношерста лiтературна та навкололiтературне публiка.
У 1919 Єсенiн виявляється одним з органiзаторiв i лiдерiв нової лiтературної групи - iмажiнiстов.(Імажинiзм[вiд французького image - образ] - напрям у лiтературi та живописi. Виникло в Англiї незадовго до вiйни 1914-1918 (засновники його - Езра Поунд i Уiндгем Люїс, що вiдкололися вiд футуристiв), на росiйському грунтi розвинулося в першi роки революцiї. Росiйськi iмажiнiсти виступили зi своєю декларацiєю на початку 1919 в журналах "Сирена" (Воронеж) i "Радянська країна" (Москва). Ядро групи складали В. Шершеневич, О. Марiєнгоф, С. Єсенiн, А. Кусик, Р. Івнєв, І. грузинiв i деякi iнОрганiзацiйно вони об'єднувалися навколо видавництва "Імажiнiсти", "Чiхi-Пiхi", книжкової крамницi i вiдомого свого часу литовського кафе "Стойло Пегаса". Пiзнiше iмажiнiстамi випускався журнал "Готель для подорожуючих у прекрасному", що припинив в 1924 на четвертому номерi. Незабаром пiсля цього група розпалася.
Восени 1921 в Москву приїхала знаменита танцiвниця Айседора Дункан, з якою незабаром Єсенiн вступив у шлюб.
Подружжя вiдправляються за кордон, в Європу, потiм у США. Спочатку європейськi враження наводять Єсенiна на думку про те, що вiн "розлюбив злиденне Росiю, але дуже скоро i Захiд, i iндустрiальна Америка починають здаватися йому царством мiщанства i нудьги.
його вiршi з жанром мiського романсу
За свiдченням сучасникiв, коли вiн впадав у запої, то мiг страшно "крити" радянську владу. Але його не чiпали i, протримавши деякий час в мiлiцiї, незабаром вiдпускали - до того часу Єсенiн був знаменитий у суспiльствi як народний, "селянський" поет.
Не дивлячись на важке фiзичний i моральний стан, Єсенiн продовжує писати - ще трагiчнiше, ще глибше, ще досконалiший.
Серед кращих вiршiв його останнiх рокiв - Лист до жiнки, Перськi мотиви, невеликi поеми Русь йде, Русь безпритульних, Повернення на Батькiвщину, Лист матерi (Ти жива ще, моя старенька?.), Ми тепер йдемо потроху в ту країну, де тиша i благодать...
Наприкiнцi грудня 1925 Єсенiн приїжджає з Москви до Ленiнграда. У нiч на 28 грудня в готелi "Англетер" Сергiя Єсенiна вбили спецслужби iнсценувавши самогубство.
Посмертна доля творiв Єсенiна в радянськiй Росiї багато в чому пов'язана з бiльшовицькою iдеологiєю та її вождями. Особливо помiтну роль у приниженнi i практично заборону творiв поета зiграли Злi замiтки М. Бухарiна, де вiн, зокрема, писав: "Ідейно Єсенiн представляє самi негативнi риси росiйського села, так званого" нацiонального характеру ": мордобiй, внутрiшню найбiльшу недисциплiнованiсть, обожнювання самих вiдсталих форм суспiльного життя... "
Так аж до перiоду "вiдлиги" середини 50-х рокiв Єсенiна видавали вкрай рiдко i в основному одне i те ж. Зате багато його творiв поширювалися в списках, ходили по руках, на вiршi Єсенiна створювали пiснi, якi були гаряче улюбленими i добре вiдомi в найширших верствах суспiльства.
2. Автобiографiя
Я син селянина. Народився в 1895 роцi 21 вересня в Рязанської губернiї. Рязанського повiту. Кузьминською волостi.
З двох рокiв, по бiдностi батька i численностi сiмейства, був вiдданий на виховання досить заможного дiдовi по матерi, у якого було троє дорослих неодружених синiв, з якими протекло майже все моє дитинство. Дядьки мої були хлопцi пустотливi i вiдчайдушнi. Трьох з половиною рокiв вони посадили мене на коня без сiдла i вiдразу пустили в галоп. Я пам'ятаю, що очманiв i дуже мiцно тримався за холку.
вiн все кричав: "Ех, стерво!Ну, куди тикчемний?""Стерво"у нього було слово пестливе. Пiсля, рокiв восьми, iншому дядьковi я часто замiняв мисливського собаку, плаваючи по озерах за пiдстреленим качками. Дуже добре я був вивчено лазити по деревах. З хлопчакiв зi мною нiхто не мiг змагатися. Багатьом, кому граки опiвднi пiсля оранки заважали спати, я знiмав гнiзда з берiз, по гривенику за штуку. Один раз зiрвався, але дуже вдало, подряпав тiльки обличчя i живiт та розбивши глечик молока, який нiс на косовицю дiдовi.
Серед хлопчакiв я завжди був коноводом i великим забiякою i ходив завжди в подряпинах. За пустощi мене лаяла тiльки одна баба, а дiдусь iнодi сам пiдбивав на кулачних i часто говорив бабцi: "Ти у мене, дура, його не чiпай. Вiн так буде мiцнiше ".
Бабуся любила мене з усiєї мочi, i нiжностi її не було меж. По суботах мене мили, стригли нiгтi i гарних маслом гофрами голову, тому що нi один гребiнь не брав кучерявого волосся. Але i масло мало допомагало. Завжди я кричав благим матом i навiть тепер якесь неприємне почуття маю до суботи.
По недiлях мене завжди посилали до обiднi i, щоб перевiрити, що я був за службу, давали 4 копiйки. Двi копiйки за просфору i двi за виїмку частин священика. Я купував просфору i замiсть священика робив на нiй складаним ножем три знаки, а на iншi двi копiйки йшов на кладовищi грати з хлопцями в свiнчатку.
Так протiкало моє дитинство. Коли ж я пiдрiс, з мене дуже захотiли зробити сiльського вчителя, i тому вiддали в закриту церковно-вчительської школи, закiнчивши яку, шiстнадцяти рокiв, я повинен був надiйти до Московського учительський iнститут. На щастя, цього не сталося. Методика та дидактика менi настiльки осточортiли, що я i слухати не захотiв.
Вiршi я почав писати рано, рокiв дев'яти, але свiдоме творчiсть вiдношу до 16-17 рокiв. Деякi вiршi цих рокiв помiщенi в "Радуниця".
- Городецький. Коли я дивився на Блоку, з мене капав пiт, тому що в перший раз бачив живого поета. Городецький мене звiв з Клюєвим, про який я ранiше не чув нi слова. З Клюєвим у нас зав'язалася, при всiй нашiй внутрiшньої розбратi, велика дружба, яка триває й досi, незважаючи на те, що ми шiсть рокiв один одного не бачили.
Живе вiн зараз у Витегра, пише менi, що їсть хлiб з половою, запиваючи порожнiм окропом i благаючи бога про непостидной смертi.
Найкращий час у моєму життi вважаю 1919 рiк. Тодi ми зиму прожили в 5 градусах кiмнатного холоду. Дров у нас не було нi полiна.
Коханий мiй письменник - Гоголь.
Книги моїх вiршiв: "Радуниця", "Голубень", "Преображення", "Сiльський часослов", "Треряднiца", "Сповiдь хулiгана" i "Пугачов".
Зараз працюю над великою рiччю пiд назвою "Країна негiдникiв".
У Росiї, коли там не було паперу, я друкував свої вiршi разом з Кусiковим i Марiєнгоф на стiнах пристрасного монастиря або читав просто де-небудь на бульварi.
Найкращi шанувальники нашої поезiї повiї i бандити. З ними ми всi у великiй приязнi. Комунiсти нас не люблять через непорозумiння.
"Просять не стрiляти!"
3. Хронологiчна таблиця
1904р. - Єсенiна вiддають на навчання в Костянтинiвське земське училище, а потiм церковно-вчительської школи в мiстi Спас-Клепiки.
1912р. - Єсенiн переїхав до Москви.
21 грудня 1914р. - Народження першого сина Сергiя Єсенiна Юрiя.
"Новь" i журналах "Парус", "Зоря".
Навеснi 1915р. - Єсенiн переїжджає до Петрограда, де знайомиться з Н. А. Клюєвим, З. М. Гiппiус, Д. С. Мережковський, А. А. Блоком.
1916р. - Перша збiрка вiршiв "Радуниця"
1916г. - Єсенiн призивається в армiю.
Навеснi 1917р. - Знайомство з Зiнаїдою Райх.
"Голубень", потiм "Преображення".
1919г. -Єсенiн виявляється одним з органiзаторiв i лiдерiв нової лiтературної групи - iмажiнiстов.
1920р. - Знайомство з Надiєю Вольпiн.
1920р. -Поеми "Русь йде", "Пiсня про великому походi", "Русь радянська", "Анна Снегiна", "Чорна людина"; драматичнi поеми "Пугачов" та "Країна негiдникiв".
1920р. - Виходить збiрка вiршiв "Москва кабацкая".
19 вересня 1920р. - Зустрiч з Галиною Бенiславской.
3 жовтня 1921р. - Знайомство з Айседора Дункан.
1922р. - Єсенiн i Дункан поєдналися шлюбом.
1922-1923гг. - Єсенiн i Айседора здiйснюють тривалу поїздку по Захiднiй Європi та США.
1923р. - Вони розiйшлися.
1924 - 1925гг. - Єсенiн подорожує по Закавказзя. У той же час виходить збiрка "Перськi мотиви", вiршi "Русь йде", "Лист до жiнки", "Лист матерi", "Станси".
1925р. - Знайомство з Софiєю Толстой.
"До побачення друже мiй, до побачення...".
"Англетер" Сергiя Єсенiна вбили спецслужби, iнсценувавши самогубство.
4. Природа i лiричний герой
Поезiя Єсенiна... Чудовий, прекрасний, неповторний свiт!Свiт, який близький i зрозумiлий усiм, Єсенiн - справжнiй поет Росiї, поет, який до вершин своєї майстерностi пiднявся з глибин народного життя. Його батькiвщина - Рязанська земля - вигодувала i допомiжного його, навчила любити i розумiти те, що оточує всiх нас.
У духовному обличчi в поезiї Єсенiна яскраво виявилися риси народу - його "неспокiйна, зухвала сила", розмах, сердечнiсть, душевна неспокiй, глибока людянiсть. Все життя Єсенiна тiсно пов'язана з народом. Може бути, тому головними героями всiх його вiршiв є простi люди, у кожному рядку вiдчувається тiсний, не слабшають з роками зв'язки поета i людини - Єсенiна з росiйськими селянами.
Сергiй Єсенiн народився в селянськiй родинi."У дитинствi я рiс, дихаючи атмосферою народного життя", - згадував поет. Вже сучасниками Єсенiн сприймався як поет "великої пiсенної сили". Його вiршi схожi на плавнi, спокiйнi народнi пiснi.І плескiт хвилi, i срiбляста мiсяць, i шелест очерету, й неосяжна небесна синь, i блакитна гладь озер - вся краса рiдного краю втiлилася з роками у вiршi, сповненi любовi до росiйської землi та її народу:
"Моя лiрика жива однiєї великою любов'ю, - говорив Єсенiн, - любов'ю до Батькiвщини. Почуття батькiвщини - основне в моїй творчостi ". У вiршах Єсенiна не тiльки "свiтить Русь", не тiльки звучить тихе визнання поета в любовi до неї, але i виражається вiра в людину, в його великi справи, у велике майбутнє рiдного народу.
З вражаючим майстернiстю розкриває перед нами Єсенiн картини рiдної природи. Яка багата палiтра фарб, якi точнi, часом несподiванi порiвняння, яке почуття єдностi поета i природи!У його поезiї, за словами О. Толстого, чується "спiвучий дар слов'янської душi, мрiйливою, безтурботного, таємничо-схвильованої голосами природи". Все у Єсенiна багатобарвнiй i багатокольоровим. Поет жадiбно вдивляється в картини оновлюваного весною свiту i вiдчуває себе його частинкою, з трепетом чекає сходу сонця i довго задивляється на блискучi фарби ранкової та вечiрньої зорi, на небо, вкрите грозовими хмарами, на старi лiси, на поля, що красуються квiтами та зеленню. З глибоким спiвчуттям Єсенiн пише про тварин - "братiв наших менших".
Пiсля цих вiршiв мимоволi подумалося, що С. Єсенiн не стiльки людей, скiльки орган, створений природою виключно для поезiї, для вираження невичерпної "печалi полiв, любовi до всього живого у свiтi i милосердя, яке - найбiльше iншого - заслужено людиною".
Природа у Єсенiна - не застиглий пейзажний фон: вона живе, дiє, гаряче реагує на долi людей i подiї iсторiї. Вона - улюблений герой поета. Вона весь час тягне Єсенiна до себе.
Єсенiн, не звертаючи, йде однiєю дорогою разом зi своєю Батькiвщиною, зi своїм народом. Поет передчуває великi змiни в життi Росiї:
Зiйди, стань нам, червоний кiнь!
Впрягся у землi голоблi...
Ми веселку тобi - дугою,
Полярне коло - на збрую.
О, виведи наш земну кулю
На колiю iншу.
В автобiографiї Єсенiн пише: "У роки революцiї був цiлком на боцi Жовтня, але приймав усе по-своєму, з селянським ухилом".
В поезiї Єсенiна з'являються новi риси, народженi революцiйною дiйснiстю.
Вiршi Єсенiна вiдображають всi суперечностi раннього перiоду становлення рад у країнi. Буйний революцiйний пафос на початку 20-х рокiв, коли в життя проводилася нова економiчна полiтика, змiнився песимiстичними настроями, якi вiдбилися в циклi "Москва кабацкая".
"країну рiдну до краю з краю", тривога за майбутнє Росiї. Болiсно постає перед ним питання: "Куди несе нас рок подiй?"
Вiдповiсти на це питання було нелегко, саме тодi i вiдбувається ломка в духовному сприйняттi поетом революцiї, впали його утопiчнi плани.
У вiршах Єсенiна чується туга за природою, яку втратить цивiлiзацiя.
на душi i серця людей, гостро вiдчуває духовне убозтво буржуазної цивiлiзацiї. Але закордонна поїздка зробила свiй вплив на творчiсть Єсенiна. Вiн знову згадує знайому йому з юностi "тугу нескiнченних рiвнин", але тепер, однак, його вже не радує "возовi пiсня колiс":
Про що б не писав Єсенiн: про революцiю, про селянський уклад життя - вiн все одно повертається до теми батькiвщини. Батькiвщина для нього є чимось свiтлим i писати про неї - сенс усього його життя:
Я люблю батькiвщину,
Я дуже люблю батькiвщину!. .
Батькiвщина i тривожить, i заспокоює поета. У його лiричних творах звучить безмежна вiдданiсть Батькiвщинi, схиляння перед нею:
Коли в усiй планетi
Пройде ворожнеча племен,
Зникне брехня i смуток, -
Я буду спiвати
Всiм єством в поета
Шосту частину землi
З назвою коротким "Русь".
З єсенiнськи вiршiв постає образ поета-мислителя, кровно зв'язаного зi своєю країною. Вiн був гiдним спiваком i громадянином своєї Батькiвщини. По-хорошому вiн заздрив тим, "хто життя провiв у бою, хто захищав велику iдею", i з щирою болем писав "про днi, розтрачених даремно":
Адже я мiг дати
Не те, що дав,
Єсенiн був яскравою особистiстю iндивiдуального. За словами Р. Рождественського, вiн мав "тим рiдкiсним людським властивiстю, яке називають зазвичай невиразним i невизначеним словом" чарiвнiсть "... Будь-який спiврозмовник знаходив у Єсенiна щось своє, звичне i улюблене, - i в цьому таємниця такого могутнього впливу його вiршiв ".
Скiльки людей зiгрiвали свої душi в чудодiйного багаття поезiї Єсенiна, скiльки насолоджувалися звуком його лiри.І як часто вони були неуважнi до Єсенiну-людинi. Може бути, це i погубило його."Ми втратили великого росiйського поета... "- Писав М. Горький, приголомшений трагiчним звiсткою.
Закiнчення
Лише в останнє десятилiття в пресi з'явилися новi версiї про причину загибелi С. А. Єсенiна. Всi вони зводяться в основному до того, що поет не покiнчив життя самогубством, а був убитий. Основою для них служать спогади сучасникiв, вивчення полiтичної обстановки в країнi, зiставлення подiй останнiх днiв життя Сергiя Єсенiна, аналiз документiв, фотографiй i посмертних масок поета.
Убито i друга дружина Єсенiна Зiнаїда Райх, що збиралася написати про нього спогади.
Залишаються лише документи, якi були складенi на мiсцi подiї.
"Акт про самогубство Єсенiна" склав приїхав у готель дiльничний наглядач другого вiддiлення Ленiнградської мiлiцiї Н. Горбiв (орфографiя i пунктуацiя збереженi):
"Прибувши на мiсце мною був виявлений висiв на трубi центрального опалення чоловiк у наступному виглядi, шия затягнута була не мертвою петлею, а тiльки однiєю правою стороною шиї, обличчя звернене до труби i пензлем правої руки схопився за трубу, труп висiв пiд самою стелею i ноги вiд статi були близько 1,5 метрiв, бiля мiсця, де виявлено був повiшеним лежала перекинута тумба, а канделябр, що стоїть на нiй, лежав на пiдлозi. При зняттi трупа з мотузки i при оглядi його було виявлено на правiй руцi вище лiктя з долонної сторони порiз, на лiвiй руцi на кистi подряпини, пiд лiвим оком синець, одягнений у сiрi штани, бiлу сорочку нiчну, чорнi шкарпетки i чорнi лакованi туфлi. За наданими документами повiшеним виявився Єсенiн Сергiй Олександрович письменник... "
Картина, на думку сучасних дослiдникiв, вийшла досить дивна. Синяк пiд лiвим оком, петля, призначена, здається, лише для того, щоб утримати тiло у висячому положеннi, рука, обхопивши трубу центрального опалення, - все це повинно було породити певнi сумнiви. До того ж, при зростаннi Єсенiна приблизно 168 см i висотi стель у "Англетере" п'ять метрiв поет повинен був зробити величезний стрибок у висоту i встигнути обернути ремiнь вiд валiзи навколо труби. Якщо ж припустити, що вiн спочатку став на тумбу, висота якої не перевищує пiвтора метра i яку знайшли перекинутої, то й тодi вiн повинен був пiдстрибнути вгору на 1,5 метра, закрiпити ремiнь, потiм обмотати його навколо шиї i зiскочити вниз, причому тумба повинна була впасти десь поруч. Але її знайшли вiддалiк притуленою до шафи.
Незважаючи на цi та iншi викликають питання моменти, дiльничний наглядач виводить: "Акт про самогубство" ...
"Бориса Лавреньова довелося написати розписку вiд правлiння Союзу письменникiв на взяту для тiла простирадло". Розтин тiла С. Єсенiна було вироблено судмедекспертом Олександром Григоровичем Гiляревскiм 29 грудня 1925Результати розтину були викладенi в "Актi".
"багряною смуги", то, за даними акту експерта, це була "вдавленi борозна довжиною близько 4 см i шириною 1,5 см на лобi" i з'явилася вона "вiд тиску при повiшення". Дослiдник життя i творчостi Єсенiна М. Сидорiн вважає, що на лобi поета була "не" вдавленi борозна ", а найглибша рана... На фотографiях зяє абсолютно кругла дiра пiд правою бровою як продовження борозни... Оскiльки слiд вiд удару або вiд кулi майже зливається з борозною, на нього i не звертали уваги протягом 60 рокiв. Роки репресiй, застою. Але посмертна маска Єсенiна жахає всiх, хто її бачив ".
восковому, блiдому кольорi особи передбачуваного самогубцi, зовсiм не властивому для тих, хто позбавляє себе життя через повiшення. В одну з газет проникло повiдомлення про лезi бритви i комiрцi, акуратно покладених на столi в номерi готелю. Журналiсти припустили, що Єсенiн спочатку розкрив вену, але не вистачило мужностi, i вiн повiсився. Але тодi Єсенiн з розрiзаною веною повинен був шукати мотузку, прив'язувати її високо над головою, так що кров повинна була залити i його, i мотузку. Однак про цю деталi в актi Н. Горбова - нi слова.
Що стосується мотузки, точнiше, ременя вiд валiзи, то петля, як випливає з акту судмедекспертизи, не захопила шию.І дiльничний наглядач М. Горбов засвiдчив, що "шия була затягнута не мертвою петлею". На думку дослiдникiв, це вказує на те, що смерть настала не вiд того, що Єсенiн задихнувся у петлi. Пiдтвердженням для них цього є i те, що нiхто з очевидцiв не сказав про те, чи була на шиї поета странгуляцiонная борозна, яка дуже яскраво повинна була видiлятися на шиї повiсився. Залишається гадати, чи була причиною смертi горезвiсна "вдавленi борозна" на лобi, або Єсенiн був пiдвiшений до труби опалення вже в напiвсвiдомому станi, стискаючи рукою трубу iнстинктивно. Або щось ще...
Медики i дослiдники творчостi поета С. Демиденко i Ф. Морохов вважають, що С. Єсенiн був побитий, серйозно поранений, а потiм задушений подушкою, а самогубство - тiльки iнсценування.
Версiя Хлистова.
У 1985 роцi за всiма цими фактами, документами за справу взявся слiдчий Хлистов. Йому анонiмно надiслали фотографiю, Зроблений пiсля смертi поета. З усiх вище перерахованих фактами Хлистов склав сою версiю смертi Єсенiна.
На думку слiдчого, версiя самогубства, не має пiд собою нiяких очевидних доказiв, а однi спростування - рука, стискається трубу, напруженi м'язи шиї, i "невдала" перша спроба з надрiзом вен, причому вiн порiзав собi праву руку, будучи правшею, не кажучи вже про синцях, нiбито "непомiчених" до цього.Є навiть свiдчення про те, як двоє чоловiкiв виходили з його номера.
За, думку слiдчого, насправдi наступне, двоє чоловiкiв, швидше за все знайомi поетовi, розмовляли з ним, причому один сидiв навпроти столу, за яким сидiв Єсенiн, а другий пiдiйшов до Єсенiну ззаду, i накинув йому на шию зашморг.І синцi на обличчi Єсенiна пояснюються тим, що поет, чинячи опiр, "зрушив" зашморг з шиї на губу. Бачачи такий опiр, друга людина вдарив поета важким предметом по головi, i, поки вiн був без свiдомостi, його задушили i повiсили.
Єсенiн пiшов з життя, але живе неповторне пiсенне єсенiнськи слово. Здавалося б, усе, про що розповiдає Єсенiн у вiршах, вiн розповiдає про себе. Але все це глибоко хвилює кожного з нас. За особистою долею поета постає його час, його епоха. З далеких двадцятих рокiв поет незримо ступив у наш час i далi в майбутнє.
дороге, тому що його поезiя народжена любов'ю до людини, спiвчуттям до нього, високими гуманiстичними iдеалами.
Список використовуваної лiтератури
1. С. А. Єсенiн Твори./ /Художня лiтература 1988
2. Е. Хлистаков. Невiдомий С. Єсенiн./ /Москва 1990
4.І. Лисцов. Вбивство С. Єсенiна./ /Молода гвардiя 1990
|
