Бiографiя Котляревського І. П.
реферат
на тему:
Котляревський Іван Петрович
(1769-1838)
письменник, драматург,
перший класик нової української лiтератури
Народився 9 вересня 1769 року в Полтавi, в родинi дрiбного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання.
З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавськiй духовнiй семiнарiї. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманiтарнi дисциплiни: пiїтику, риторику, фiлософiю, латинську, грецьку, французьку, нiмецьку мови. З iнтересом знайомиться з античною лiтературою, перекладає Горацiя, Овiдiя, Вергiлiя. Вiдкриває для себе творчiсть Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один iз спiвучнiв Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до вiршування i вмiв до будь-якого слова вправно добирати рими,
дотепнi i вдалi, за що товаришi по семiнарiї прозвали його римачем».
У 1789 роцi, пiсля смертi батька, двадцятирiчним юнаком вiн
на останньому роцi навчання залишає семiнарiю i починає служити чиновником у полтавських канцелярiях, а згодом вчителює у помiщицьких родинах. «В цей перiод свого життя бував вiн на зiбраннях та iграх народних i сам, переодягнений, брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пiснi й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вiрування, перекази українцiв, наче готуючи себе до майбутньої працi…»
Саме пiд час вчителювання, з 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвiсною «Енеїдою». Протягом 1794-1796 рр. І. Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.
З 1796 по 1808 р. І. Котляревський перебуває на вiйськовiй службi. У складi Сiверського полку, сформованого на базi українського козацького полку, брав участь у росiйсько-турецькiй вiйнi, особливо вiдзначившись у баталiях пiд Бендерами та Ізмаїлом.
За вiдвагу й хоробрiсть І. Котляревського було вiдзначено кiлькома нагородами. Навiть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою».
Спочатку І. Котляревський не мав намiру публiкувати поему, вона поширювалася серед читачiв у рукописних копiях, але в 1798 роцi її видав у Петербурзi один iз любителiв українського слова, конотопський помiщик Максим Парпура. Згодом, у 1808 роцi, книговидавець І. Глазунов повторив це видання. Цi публiкацiї робилися без вiдома i згоди автора, тому вийшли зi значними огрiхами, якi не могли задовольнити автора.
У 1808 роцi в чинi капiтана І. Котляревський виходить у вiдставку i пробує влаштуватися на цивiльну службу в пiвнiчнiй столицi. У 1809 роцi з’являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским». На титулi мiстилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».
З 1810 року i до кiнця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтавi, працюючи наглядачем Будинку для виховання дiтей бiдних дворян - навчально-виховного закладу, в якому навчання вiдбувалося за програмою гiмназiї. З 1827 року - попечитель «богоугодних закладiв» Полтави. На цьому вiдповiдальному поприщi І. Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог i органiзатор освiтнього процесу.
Увесь цей час письменник не пориває з творчою дiяльнiстю, захоплюється театральною справою. У 1818 роцi його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару вiн створює драму «Наталка Полтавка» i водевiль «Москаль-чарiвник», якi з успiхом було поставлено у 1819 роцi. Так, на полтавськiй сценi, з початкiв нової української драматургiї зароджувався нацiональний професiйний театр. Стараннями І. Котляревського було випущено з крiпацтва М. Щепкiна, який згодом успiшно виступав у п’єсах свого покровителя.
У 1821 роцi поет закiнчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на свiт у 1842 роцi, уже пiсля смертi автора.
У 1835 роцi за станом здоров’я І. Котляревський виходить у вiдставку, але не пориває з культурним життям того часу. До нього постiйно зверталися за пiдтримкою i порадою представники найширших верств населення, i кожному вiн намагався надати необхiдну допомогу. Тому з величезним сумом i болем було зустрiнуто звiстку про його смерть 10 листопада 1838 року.
Творчiсть І. Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української лiтератури. Із порiвняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника починається потужний рух нацiонального вiдродження. Поема «Енеїда», над якою І. Котляревський працював майже три десятилiття, стала епохальним за своєю громадською iхудожньою значущiстю явищем у духовному життi українського народу, визначила змiстовий напрям i форму нашому письменництву.
дiйснiсть розбивала на друзки сподiвання українського народу. Могутнiй i тотальний iмперський тиск мав остаточно привести до знищення навiть можливих проявiв нацiонального духу.
Поневiрянням, визиском, кров’ю вписано у лiтопис iсторiї українського народу сторiнки немилосердного XVIII сторiччя, яке, за справедливим визначенням П. Кулiша, виявилося вiком «расхищения национальной собственности всеми благовидными и неблаговидными способами». То був час, коли на iсторичному роздорiжжi народ мiг втратити все - надiї, традицiї, культуру, майбутнє i, зрештою, себе. Стихiйнi протести щораз захлиналися пiд безжальною силою i жорстокою сваволею царських сатрапiв. Набирало розмаху крiпацтво з його дикунською мораллю та антилюдськими законами. «Доборолась Україна до самого краю», - писав її генiй Тарас Шевченко.
Мабуть, жоден народ у свiтi не надiляє такими повноваженнями своїх митцiв, як український. Особливо це стосується лiтераторiв. Слово завжди було в особливiй пошанi у нашої громадськостi, а тому письменники i поети сприймалися громадською думкою майже як пророки. Зрештою, осягаючи нашу iсторiю i зупиняючись на реалiях сьогодення, ми переконуємося: в тому, що незалежна Україна вiдбулася, - найперша заслуга нашого письменництва.
Т. Г. Шевченко лише двома рядками про свого великого попередника зумiв передати його iсторичну вагу i значущiсть. І. П. Котляревський
Всю славу козацьку,
P
а словом єдиним,
Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрiдна хрестоматiя народного життя, панорама побуту i звичаїв.
Вергiлiй писав свiй твiр у той час, коли в Римськiй державi замiсть республiки поступово i повно утвердилася iмперiя. Необмежена влада зосереджувалася в одних руках Октавiана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управлiння i самого iмператора, поет змальовує владу мало не як милiсть, освячену вищими силами, а самого Октавiана Августа - напiвбогом, виводячи його рiд вiд мiфiчного сина троянського царя Анхiса i богинi кохання Венери - Енея, який, за легендою, нiбито пiсля зруйнування греками Трої вирушив до берегiв Італiї i заснував мiсто Рим.
Вергiлiєва «Енеїда» мала надзвичайно успiшне, якщо не трiумфальне лiтературне життя. Популярнiсть i довголiття поеми пояснюється звеличенням i утвердженням абсолютизму, влади монарха, що знаходило гарячу пiдтримку європейської аристократiї.
«Енеїда» Вергiлiя на довгий час стала зразком класичного твору.І. П. Котляревський знав цей твiр ще з семiнарських часiв у латинському оригiналi. Добре вiдома йому була i травестiя М. Осипова та О. Котельницького «Вергилиева Энейда, вывороченная наизнанку». Опрацьовуючи сюжет свого твору, І. Котляревський узяв з поеми Вергiлiя лише основну сюжетну лiнiю та iмена головних героїв.
«Щоб до ладу зрозумiти, чого вартий Котляревський в iсторiї громадського руху на Українi, повиннi ми якнайбiльшу увагу звернути на три моменти в його творчостi, а саме: стосунки Котляревського до того грунту, на якому зародилась його дiяльнiсть, силу його свiдомостi i, нарештi, її наслiдки та вплив на формування нацiональної iдеї й руху на Українi. Характеристика цих моментiв i дасть нам вiдповiдь на питання про самостiйнiсть, свiдомiсть та вплив Котляревського», - писав про основоположника нової української лiтератури С.Єфремов.
Керуючись цим означенням, набагато простiше, зрештою, сприймати та осягати i славнозвiсну поему нашого класика.
Звiсно ж, основним джерелом i натхнення, i поетичної матерiї слугувала для митця тогочасна дiйснiсть. Найважливiше ж те, що письменник поставив перед собою досi нечуване завдання - передати все новими творчими методами.
Я музу кличу не такую:
за таким дещо грубувато спрощеним пiдходом криється могутня iдея оновлення. До неї письменник приступив з добрими намiрами, що в кiнцевому результатi дало багатий ужинок творчих здобуткiв.
Українськi типи, реалiї побуту, несподiванi ситуативнi ходи i позицiї письменник передавав i вiдтворював з граничною щирiстю i виразнiстю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершенiсть героїв поеми.
За мiфологiчною ширмою чiтко проступають обриси тогочасного суспiльства, сповненого несправедливостями життя. Нацiональна ж особливiсть характеру українського народу - необорна волелюбнiсть, що здатна стерти всi перешкоди на своєму шляху.
оптимiстичному стихiйно-реалiстичному свiтовiд-чуттi, яким пройнято поему». Вона «стала першою друкованою пам’яткою української лiтератури, що немовби завершувала перiод довгого «пiдспудного» життя i в той же час вiдкривала перспективи нового розвитку, i, незважаючи на свою комiчну зовнiшнiсть, була серйозною за своїм громадським значенням».
І. Франко, оцiнюючи безприкладний лiтературний подвиг І. Котляревського, порiвнював творчiсть письменника з пробудженням високогiрного орла, який, злетiвши з вершини, вiдвалив снiгову брилу, що, покотившись кам’яним схилом, викликала могутню лавину, яка залунала «дужче грому».
Не буде перебiльшенням твердження, що незмiрна лавина продовжує обростати новими активними масами i в день сьогоднiшнiй. І в цьому велич І. Котляревського й iсторична заслуга.
*
Вiн зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою лiтературною,
i українська мова, яку вважали тiльки мiсцевою говiркою, з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслися по всiй Росiї.
В. Короленко.
минулого й пiдвалина для майбутнього. Не одбившись од чистого лiтературного грунту, нiколи нам би не зрозумiти нi самої фiгури цього письменника, нi оцiнити його дiяльнiсть та заслуги, як вони того вартi. Отож з мiркою громадсько-лiтературною й повиннi ми приступати до оцiнки дiяльностi першого нашого письменника новiтнiх часiв.
Так - першого письменника i творця та батька новiтнього українського письменництва, та й не самого письменництва…
i громадському руховi наново вiдродженого народу. А такi заслуги не забуваються, i коли український народ кладе й свого щось в загальносвiтову скарбницю духовного надбання, то треба пам’ятати, що почалось у нас це з Котляревського.
|
