Бiографiя Івана Карпенка-Карого
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Бiографiя Івана Карпенка-Карого
Микулин Юрiй
ЛЬВІВ 2 0 0 9
Іван Карпенко-Карий (1845–1907)– псевдонiм Івана Карповича Тобiлевича – найвизначнiша постать в українськiй дожовтневiй драматургiї. «Чим вiн був для України, для розвою її громадського та духовного життя,– писав І. Франко про Карпенка-Карого,– се вiдчуває кожний, хто чи то бачив на сценi, чи хоч би лише читав його твори; се зрозумiє кожний, хто знає, що вiн був одним iз батькiв новочасного українського театру, визначним артистом та при тiм великим драматургом, якому рiвного не має наша лiтература...»
Дитячi та юнацькi роки. Іван Карпович Тобiлевич народився 29 вересня 1845 року в селi Арсенiвцi на Херсонщинi, поблизу Єлисаветграда (нинi Кiровоград) у сiм'ї прикажчика помiщицького маєтку Карпа Тобiлевича, який походив iз збiднiлих дворян. Мати майбутнього драматурга, Євдокiя Садовська, була крiпачкою, викупленою на волю своїм чоловiком.
На характер i свiтовiдчування майбутнього драматурга помiтно впливала атмосфера родинної згоди, душевної теплоти i поетичностi, яка, незважаючи на матерiальнi нестатки, панувала в сiм'ї Тобiлевичiв. Карпо Адамович i Євдокiя Зiнов'ївна були людьми щедрої, поетичної вдачi. В їхнiй родинi особливо шанували Шевченкове слово i народну пiсню, тому й люди горнулися до цiєї сiм'ї. В довгi осiннi вечори до Тобiлевичiв сходились жiнки i дiвчата прясти. За роботою спiвали, розповiдали цiкавi бувальщини. От коли наслухався малий Іван усяких сумних оповiдань про крiпацьке життя, цiкавих казок та приказок. А скiльки народних пiсень у тi довгi вечори дiйшли до серця юного слухача, пiсень, що в них оживали картини народної недолi, оживали героїчнi постатi Морозенка, Наливайка, Богуна, Палiя — мужнiх захисникiв народної волi! Разом з пiснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пiзнiше нi час, нi школа й канцелярiя, нi важкi життєвi випробування не змогли заглушити в його душi.
Вiд матерi, яка дуже любила театр i знала напам'ять майже всю «Наталку Полтавку», малий Іван не раз чув захоплюючi розповiдi про вистави мандрiвних труп. Пiд впливом цих розповiдей театр для хлопця став мрiєю, втiленням краси, правди, героїчного минулого рiдного народу.
корифеїв українського театру: Івана, Миколу, Панаса i Марiю Тобiлевичiв.
i про унiверситетську освiту, прагнув стати лiкарем або вчителем i вiддати свої знання та енергiю рiдному народовi. Але не судилося здiйснитись цим пориванням. Сувора дiйснiсть, матерiальнi нестатки в сiм'ї примусили чотирнадцятирiчного хлопця шукати роботи i самостiйно заробляти на шматок хлiба. Спочатку вiн стає писарчуком у станового пристава, а згодом працює канцеляристом у Бобринецькому повiтовому судi.
Найбiльшою вiдрадою у життi молодого канцеляриста була участь в аматорському драматичному гуртку, що утворився 1863 року в Бобринцi. Одним iз ентузiастiв цього гуртка був Марко Кропивницький, вiдомий тодi бобринецькiй публiцi своєю першою п'єсою «Дай серцю волю, заведе в неволю». Велика любов до театру зблизила i здружила на все життя І. Тобiлевича й М. Кропивницького. Бобринецькi аматори ставили «Наталку Полтавку», «Москаля-чарiвника» І. Котляревського, «Сватання на Гончарiвцi» Квiтки-Основ'яненка, «Бедность не порок», «Доходное место» О. Островського, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького та iншi п'єси.
У постановку п'єс самодiяльнi актори вкладали багато працi, щирого людського почуття, тому вистави хвилювали i глядачiв i аматорiв, скрашували сiре iснування провiнцiйного мiста, будили мрiї молодi i закликали її до творчостi на благо народу.
кiлометрiв з Бобринця до Єлисаветграда, годинами вистоює пiд театром коло каси, а пiсля вистави вночi знову пiшки повертається до Бобринця, щоб встигнути на службу. Іван Тобiлевич любив театр до нестями, всiма силами своєї душi, i ця любов була провiдною зiркою на його нелегких життєвих дорогах.
Формування демократичного свiтогляду. У зв'язку з переводом повiту з Бобринця до Єлисаветграда туди в 1865 роцi переїжджає І. Тобiлевич. Мiсто Єлисаветград у 70-х роках XIXстолiття, за словами В. І. Ленiна, було одним з тих пiвденних ринкiв, де збиралися тисячi спролетаризованих селян, що ставали дешевою робочою силою для помiщикiв i куркулiв. З розвитком капiталiзму тут пожвавлюється полiтичне життя, все бiльше зростає невдоволення пригноблених.
Єлисаветград був другим пiсля Одеси культурним центром цього краю. В рiзний час сюди на гастролi приїжджали вiдомi артисти О. Правдiн, В. Самойлов. Виступали тут i прославленi дiячi музики М. Мусоргський, А. Рубiнштейн, Ф. Лiст.
Саме в цей напружений i складний перiод iнтенсивно формуються суспiльно-полiтичнi погляди майбутнього драматурга. Свавiлля чиновникiв, беззаконнi суди, страшнi кривди i грабунки, яких зазнавало безправне трудове селянство вiд багатiїв, обурювали Івана Карповича, викликали бажання протестувати проти всього, що принижує людину. Де ж та правда?
Шукаючи вiдповiдi на болючi питання суспiльного життя, Іван Тобiлевич iз захопленням читає твори Шевченка, Бєлiнського, Герцена, Чернишевського, Добролюбова, якi формували в нього демократичнi погляди, готували його до служiння народовi художнiм словом.
Разом з Марком Кропивницьким, що теж переїхав до Єлисаветграда, І. Тобiлевич стає душею аматорських драматичних гурткiв мiста, улюбленцем єлисаветградської публiки. Одночасно вiн бере активну участь у «Товариствi для поширення ремесел i грамотностi», яке ставило перед собою благодiйнi, просвiтнi цiлi. Члени цього товариства, що складалось переважно з прогресивно настроєної народницької iнтелiгенцiї мiста, намагались запобiгати страшним матерiальним злидням серед найбiднiших верств населення та поширювати в їх середовищi освiту. Не раз аматори-гурткiвцi, на пропозицiю Івана Карповича, вирученi вiд вистав грошi жертвували на ремiсничi школи, на дiтей-сирiт та iншi народнi потреби.
Улюбленими ролями Івана Тобiлевича, якi виконував вiн у цей час з великим успiхом, були ролi Шевченкового Назара Стодолi i Жадова з п'єси Островського «Доходное место». Образ чиновника Жадова з його високими iдеалами честi i безкорисливостi, з його внутрiшнiм протестом проти тупоумства, зажерливостi i хабарництва чиновницького свiту був дуже близький Івану Карповичу.
товариства Д. Пильчиков, лiкар-народник О. Михалевич, композитор П. Нiщинський.
Виконуючи головнi ролi Назара та Галi в п'єсi «Назар Стодоля», Іван Тобiлевич i Надiя Тарковська глибше пiзнали одне одного i поєднали свої долi. Молоде подружжя оселилося в будинку, де жила вся велика i дружна сiм'я Тобiлевичiв. За короткий час цей будинок став вогнищем культури. Тут щовечора вiдбувались або репетицiї вистав, або лiтературнi зiбрання, на яких читали, декламували, грали i спiвали. Та не могло родинне щастя заступити перед Іваном Тобiлевичем народного горя, яке на кожному кроцi Давало про себе знати.
заборонених видань, допомагали учасникам революцiйного руху. Іван Карпович не раз читав робiтникам мiсцевого заводу заборонену в Росiї лiтературу, зокрема твори Карла Маркса. Члени гуртка готували до друку на гектографi «Манiфест Комунiстичної партiї» Для бiльш ширшого розповсюдження. На своїх зборах, якi часто проходили в домi Тобiлевичiв, гурткiвцi обговорювали важливi питання полiтичного, економiчного i культурного життя країни. На одному з таких зiбрань у 1888 роцi Тобiлевич прочитав свої першi лiтературнi твори: нарис «Новобранець» та драму «Чабан», якi викривали пореформенi порядки в Росiї. Із захопленням слухаючи цi Твори, Друзi Івана Карповича радiли народженню нового художнього таланту.
Вiсiмнадцять рокiв важкої працi в Єлисаветградi, кипуча громадська дiяльнiсть на користь народу, глибоке вивчення життя, передова росiйська та українська лiтература — це тi унiверситети, що сформували глибокий демократичний свiтогляд Карпенка-Карого, пiдготували його до творчої працi драматурга i артиста. На єлисаветградськйй перiод припадають i важкi випробування в особистому життi, якими стали для молодого письменника, Івана Карповича, смерть дочки Галi, матерi i дружини.
«Сцена — мiй кумир, театр — священний храм для мене». Полiцейськi Чиновники давно запiдозрювали в особi Івана Тобiлевича ворога помiщицького самодержавного ладу. Вони старанно збирали матерiали i писали доноси про його полiтичну неблагонадiйнiсть. У результатi цього у вереснi 1883 року мiнiстр внутрiшнiх справ наказує звiльнити І. Тобiлевича з посади канцеляриста i розпочати слiдство у справi обвинувачення його в полiтичнiй неблагонадiйностi.
Не пройшло й мiсяця, як Іван Карпович, скинувши чиновницький мундир, пiд псевдонiмом Карпенко-Карий вступає в театральну трупу Михайла Старицького, яка тодi гастролювала в Єлисаветградi. Іван Франко пiзнiше писав, що в 1883 роцi царський уряд втратив полiцейського чиновника, а Україна знайшла драматурга Карпенка-Карого.
На професiональну сцену Тобiлевич вступає з великим життєвим досвiдом. Його акторська популярнiсть зростала з кожним днем. Та недовготривалою була радiсть артиста Карпенка-Карого. Влiтку 1884 року пiд час гастролей трупи Старицького у Ростовi-на-Дону Івана Карповича заарештували, i пiд час арешту йому вручили розпорядження начальника жандармського управлiння, в якому повiдомлялося про встановлення над Тобiлевичем гласного нагляду полiцiї термiном на три роки з позбавленням його на цей час права жити на Українi та у великих мiстах Росiї. Мiсцем свого заслання Карпенко-Карий обирає тодiшнiй адмiнiстративний центр Донського козацтва, невелике росiйське мiсто Новочеркаськ.
Безрадiсне було життя засланця. Безконечнi допити, обшуки лягали на плечi письменника великим тягарем. І якби не робочий люд, що допомiг йому у важкi хвилини життя, то не змiг би Карпенко-Карий довго прожити в таких умовах. Робiтники навчили його ковальського i палiтурного ремесла. Останнiм Іван Карпович заробляв собi на шматок хлiба. На воротах перед убогою пiдвальною квартирою, що скидалась бiльше на могилу, нiж на людське житло, з'явилася вивiска: «Перепле'тчик Йван Тобiлевич, работа исполняется чисто и аккуратно».
Становище Карпенка-Карого полегшало з приїздом артистки Софiї Дiтковської, яка прибула в Новочеркаськ i стала його дружиною. Вона дiлила з чоловiком важку долю полiтичного засланця. Софiя знала багато українських народних пiсень, що стали для драматурга найдорожчим скарбом. Пiд впливом народних пiсень, якi спiвала Софiя Вiталiївна, до Івана Карповича приходило натхнення, бажання творити. Так, у Новочеркаську були написанi п'єси «Бондарiвна», «Розумний i дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». З їх появою iм'я Карпенка-Карого стало популярним по всiй Українi.
Пам'ятним на все життя днем для драматурга було 15 липня 1886 року. В цей день без вiдома полiцiї з Новочеркаська до Ростова приїхав Іван Карпович, щоб подивитися прем'єру своєї «Наймички» у постановцi трупи Старицького. Роль наймички Харнтпни в цьому спектаклi блискуче виконувала Марiя Заньковецька. Весь зал, затамувавши подих, слухав i плакав над гiркою долею героїнi. Плакав вiд зворушення й радостi i автор драми, забившись у темний куточок театру.
Пiсля заслання в Новочеркаську Тобiлевичу додають ще два роки гласного нагляду полiцiї, дозволивши вiдбувати цей строк на його хуторi Надiя, що неподалiк вiд Єлисаветграда.
посадженими добрими руками Івана Карповича, його братiв i близьких друзiв. У цiй «тихiй пристанi» були написанi п'єси «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
В кiнцi 1888 року з Карпенка-Карого було знято гласний нагляд полiцiї, а встановлено негласний заборонено жити в столицi та Петербурзькiй губернiї. І. Тобiлевич зразу ж вступає до театральної трупи Миколи Садовського i весь поринає в артистичну та лiтературну дiяльнiсть, намагаючись якомога бiльше зробити для справи вiдродження українського театру.
Значною подiєю в життi драматурга було перше видання його творiв, що вийшли окремою книжкою в Херсонi 1886 року. П'ятитомне зiбрання драм i комедiй Карпенка-Карого, видане за життя письменника (1897—1905), стало помiтним явищем в iсторiї української лiтератури.
У мистецькiй дiяльностi Карпенка-Карого на першому планi завжди стояли загальнонароднi iнтереси. Знаменною подiєю в життi письменника був його виїзд на гастролi в Москву 1901 року. Передова громадськiсть столицi палко вiтала артиста i драматурга Тобiлевича. У Москвi Карпенку-Карому випала честь вiдвiдати на квартирi i вiтати вiд iменi українських акторiв великого письменника землi росiйської Льва Толстого. Цi вiдвiдини так вплинули на драматурга, що кiлька днiв пiзнiше вiн послав Л. Толстому всi свої п'єси з написом: «Любому серцевi моєму Л. М. Толстому».
Цокуля («Наймичка»), Мартина Борулю («Мартин Боруля»), Пузиря («Хазяїн»), Назара («Назар Стодоля»), Потоцького i Шмигельського («Сава Чалий»), Жадова («Доходное место»).
заглиблюватися в душу, в характер героя. «Персонажi, створенi майстерною грою Івана Карповича, були неначе вирiзьбленi самою природою чiтко i рельєфно»,— згадує дружина письменника Софiя Тобiлевич. Сценiчнi образи Карпенка-Карого — це результат не лише його великого таланту, а й довгої наполегливої працi над кожним образом, ґрунтовного вивчення життя та художньої творчостi передових митцiв Росiї. Висока вимогливiсть Карпенка-Карого до своєї сценiчної i лiтературної творчостi, його глибокий пiдхiд до оцiнки явищ мистецтва дали М. Старицькому право назвати Івана Карповича «найглибшим» i «найгрунтовнiшим» з братiв Тобiлевичiв, а Панасовi Мирному сказати: «Ви, Іване Карповичу, з Вашою творчою душею та знанням людського життя, збагатили наш репертуар своїми коштовними творами: з давно пережитих вiкiв i аж до сього часу виставилось у цих творах справжнє життя нашого народу i вражає i милує нас своїми проявами».
Помер видатний драматург 15 вересня 1907 року пiд час лiкування в Берлiнi. Виконуючи заповiт письменника, його тiло перевезли на Україну i поховали на кладовищi поблизу хутора Надiя.
У 1969 роцi на хуторi Надiя було вiдкрито лiтературно-меморiальний музей письменника, в якому розмiщено експонати, що вiдображають життя i дiяльнiсть Карпенка-Карого. При входi на територiю заповiдника увагу вiдвiдувачiв привертає напис: «Хто б не ступив на цю священну для української культури землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращi свої п'єси. Скиньте шапку i вшануйте iм'я великого українського драматурга».
Борщевський В. М., Крижанiвський С. А., Хропко П. П., „Українська лiтература”, Київ.
|
