Іван Іванович

Іван Іванович Автор: Хвильовий Микола . Тепер вiн живе на чистiй i свiтлiй асфальтованiй вулицi Томаса Мора в хмарочосi, збудованому два роки рому, i його пролетарське сходження не пiдлягає нiякому сумнiву. Дружина Івана Івановича (партiйна кличка «Жан») Марфа Галактiонiвна (партiйна кличка товаришка Галакта») — надзвичайно симпатична жiнка й цiлком вiдповiдає його партiйним прагненням. Вона нiколи не манiкюрить нiгтiв, i тiльки в останнiй час трохи манiкюрить «для гiгiєни», одягається просто, хоч i зi смаком, але набагато дешевше так званих непманок. Марфа Галактiонiвна дуже любить читати Ленiна i Маркса. Але коли вона iнодi сiдає читати Ленiна й Маркса, рука сама тягнеться за Мопассаном. Сина вони назвали революцiйним iм'ям — Май, а доньку не менш революцiйним — Фiалка. Є ще мадмуазель Люсi — гувернантка i Яв-доха — радянська куховарка. цього нiхто не помiчає й не цiнує. А вiн же член товариствi «Друг дiтей», «Повiтрофлоту», «Доброхiма», профспiлки i т. д. Іван Іванович i Марфа Галактiонiвна вдома проводять дискусiї щодо опозицiонерiв, про соцiалiзм i комунiзм, про вождiв, що ведуть «позакулiсну боротьбу» i зводять особистi рахунки. Дружин. i просить чоловiка не хвилюватися так, бо в нього ж «серце!» Приходить сусiд Методiй Кирилович i довго обговорює в кабiнетi з Марфою Галактiонiвною проблему «полового питання». У Івана Івановича квартира всього на чотири кiмнати, i хоч кухарка в нього спить у коридорi на пiдлозi, комунiстична свiдомiсть не дозволяє йому просити розширення, тим бiльше, що в де кого з партiйних дiячiв-колег усього по три кiмнати. Меблi, килими, рояль, бiблiотека колись були реквiзованi у якогось помiщика, щось прикупив своє. Коли прийшли переписувати меблi, вiн сказав, що не пам'ятає, що державне, а що куплене ним самим, що подароване, тому попросив переписувати все пiдряд. Агент комхозу засоромився i сказав, що в такому разi вiн не буде нiчого писати зовсiм. Все зали шилося у розпорядженнi Івана Івановича. а дiтям хай куховарка приготує котлети. Марфа Галактiонiвна прочитує Явдосi «лекцiю полiтграмоти» за спiзнення, дiтям говорить, що треба бути всiм задоволеними, бо по вулицях бiгають сотнi голодних безпритульних, треба й про них не забувати. Пропонує гувернантцi Люсi повести дiтей на пiвтори години в дитячий садок, щоб не вiдривалися вiд колективного життя. У суботу Іван Іванович з дружиною та другом сiм'ї вирушають до кiнематографу й дивляться фiльми радянського виробництва, потiм обговорюють «песимiстичнi пустишки». У четвер подружжя переодягається i йде на засiдання ком'ячейки (комунiстична ячейка, осередок, група). Вона одягає простеньку червону хустку i старенький жакет, нагадуючи робiтницю тютюнової фабрики; вiн бере старенький капелюх i солдатську блузу часiв воєнного комунiзму. «Щось надзвичайно зворушливе було в цьому переодяганнi, нiби це переодягання було подiбне до того, що його ми спостерiгаємо у вiвтаря». У залi засiдань комосередку Іван Іванович сiв у першому ряду. Поруч — товаришка Галакта, далi — Методiй Кирилович. Вiн повiдомив сенсацiйну новину — в їхнiй зразковiй ячейцi з'явився «дискусiонщик». Збори почалися. Стали обирати голову засiдання. Усi скромно закричали, щоб був головний начальник Семен Якович. Той мило усмiхнувся й розвiв руками: не можу, мовляв, бо я головний доповiдач. Запропонували Методiя Кириловича, i в Івана Івановича неприємно йойкнуло пiд серцем — вiн був такий же член колегiї, такий же «зам», але обрали не його. Дружина його заспокоїла — згiдно з останньою iнструкцiєю ЦК не можна обирати весь час Семена Яковича i його, «треба ж видвигати й бiльш нижчi iнстанцiї». Іван Іванович вдячно подивився на Марфу Галактiонiвну й заспокоївся. Доповiдач сказав, що минулого разу виступав про режим економiї. Але це питання треба розглянути й кожному особисто. Наприклад, управдiл Климентiй Степанович викинув недописаного Олiвця замiсть того, щоб купити наконечник i дописати його до кiнця. Потiм сказав, що є «вилазки проти самокритики», i з цим треба боротися. Семену Яковичу гучно зааплодували. Потiм дали слово «дискусiонщику» Лайтеру. Вiн тiльки вiдкрив рота, як усi зашумiли, почали його ганьбити й прогнали з трибуни. Тут попросив слова Іван Іванович i розгромив Лайтера, закiнчивши свою промову такими словами: «Уберiть, будь ласка, вашi сумнiвнi руки вiд досягнень Пролетарiату i не морочте нам голови!» Зiйшов з трибуни пiд гучнi оплески, цiлком задоволений собою як прекрасним оратором. Вдома Іван Іванович запитав у Марфи Галактiонiвни, чи не було йому випадково записок з питаннями пiсля виступу. Та вiдповiла, що нi, але вiн усе-таки став дивитися в портфелi — i знайшов якусь невiдому книжечку. Злякався, зблiд. Це була, може, й легальна, але ще не оголошена стенограма якогось пленуму ЦК. Зблiдла й Марфа Галактiонiвна. Чи не пiдсунув хтось це, щоб скомпрометувати його? Довго думали, хто може бути їхнiм ворогом. Потiм розумна Марфа Галактiонiвна додумалася, що це, можливо, Семен Якович переплутав портфелi й поклав свою книжку Івану Івановичу. Коли йому подзвонили, то так i виявилося. винаходом, наприклад, вигадати мухобiйку. Вiн написав заяву до комосередку, щоб його звiльнили вiд перенавантаження, i взявся за винахiд. Перечитав купу лiтератури i таки винайшов електричну мухобiйку. Правда, муха буде вбита тодi, як сяде на цю мухобiйку, та ще й у спецiальне мiсце. А сiдає вона не завжди туди. Але нiчого, головне — початок, чого вiн не встигне зробити — синок пiдростає, допрацює. Якось Іван Іванович лежав на канапi пiсля смачного обiду й читав газету. Раптом вичитав щось таке, що зблiд i пiдскочив. Не вiрив своїм очам. Там було повiдомлення про чергову чистку партiї. Хотiлося з кимось поговорити, але вдома була лише кухарка Іван Іванович зайшов на кухню, став розпитувати Явдоху, як їй живеться. Та вiдповiла: «... Ми вже звикли, барин!» Марфа Галактiонiвна. Подумала, що її чоловiк залицяється до кухарки й прогнала ту. Ледве Іван Іванович прояснив ситуацiю. І розповiв про те, що вичитав у газетi. Захвилювалися, почали обговорювати й сподiватися, що їх, членiв бюро, ця чистка не стосуватиметься. Але приїхала комiсiя, зробила висновок, що товариш Лайтер — не опозицiонер i не бузотер, а Івану Івановичу, Марфi Галактiонiв-нi, Методiю Кириловичу ще до «чистки» запропонували «вийти з партiї». Перший раз Іван Іванович, схилившись на мухобiйку, заплакав не мажорними, а мiнорними сльозами. А в мене, говорить автор, ще цiла галерея «iдеологiчно витриманих, монументально-реалiстичних типiв нашої нiжно-прекрасної епохи...»