Євшан-зiлля
Автор: Вороний Микола
.
Да лучче єсть на своей земле костю лечи, ине ли на чюже славну бьiти.
(Лiтопис, за Іпатським списком)
У наших давнiх лiтописах є одне оповiдання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. У ньому таїться якесь пророкування, що пiдтримує надiю й вiру в iдеали тих, «котрi вже край свiй рiдний зацурали, занедбали...»
***
Хлопчик жив у розкошах i з часом потроху став забувати рiдний степ, а чужий край i звичаї вважав рiдними.
Та не так жилося хану «без коханої дитини», в самотинi. Вiн сумував i журився, не їв i не спав.
вiщувати, словом, пiснею своєю всiх до себе привертати».
І попросив гудця пiти у Руську Землю, вiдшукати сина, розповiсти, як за ним побивається його батько. А щоб вiн згадав усе, хан сказав посланцю: «Заспiвай ти йому пiсню нашу, рiдну, половецьку, прожиття привiльне наше, нашу вдачу молодецьку. А як все те не поможе, дай йому євшан-зiлля, щоб, понюхавши, згадав вiн степу вiльного привiлля».
І пiшов гудець в дорогу, йшов три днi й три ночi. Прийшов до Києва опiвночi, прокрався, як злодiй, до сина свого пана i почав його умовляти повернутися. Але слова на хлопця не дiють, бо забув вiн i батька, i родину. Тодi гудець вдарив по струнах, заспiвав пiсню «вiльного народу» «про лицарськiї походи», «про славетнiї подiї». Спочатку «ревли—стогнали струни», «мов скажена хуртовина». Потiм спiв змiнився на «народний, колисковий».
Гудець тихо заспiвав молодому половчаниновi ту пiсню, яку йому спiвала мати, коли колисала. Але нi спiв лагiдний, як молитва, нi сильний, дужий «не вразив юнацьке серце». Схилив голову старець у розпачi: «Там, де рустка замiсть серця, порятунку вже не буде!..» Раптом згадав про євшан-зiлля, дiстав заповiтний сповиток i дав юнаковi понюхати те бадилля. Із тим сталося диво. Хлопець поблiд, зiрвавсь на рiвнi ноги i перед ним «Рiдний степ — широкий, вiльний, пишнобарвний i квiтчастий — раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний!.. Воля, воленька кохана! Рiднi шатра, рiднi люди...»
Вiн скрикнув: «Краще в рiднiм краї милiм полягти кiстьми, сконати, нiж в землi чужiй, ворожiй в славi й шанi пробувати!» — i подався разом з гудцем у дорогу, оминаючи сторожу.
***
«Україно! Мамо люба! Чи не те ж з тобою сталось?» Чи багато твоїх синiв зосталось, чи не вiдцуралися вони вiд тебе?
Колись були кобзарi — гудцi народнi, що доносили до людей « Заповiти благороднi», «а проте тiєї сили, духу, що зрива на ноги, в нас нема i манiвцями ми блукаєм без дороги!.. Де ж того євшану взяти, того зiлля—привороту, щоб на певний шлях направить,— шляху край свiй повороту?!»
---
Євшан-зiлля — рiзновид полину, що росте в пiвденних степах; має сильний i водночас нiжний, приємний запах.
|
