в Чернiговi, де 1899р. вiн закiнчує гiмназiю. Вiдтак їде до Києва i вивчає право на юридичному факультетi. По закiнченнi унiверситетських студiй в 1903р. повертається до Чернiгова i стає на службу чиновником у контрольнiй палатi. З 1904р виступає з театральними рецензiями на сторiнках чернiгiвських газет. 1910р. пише першу п'єсу (росiйською мовою) «Пiсня в келиху» (вперше поставлена в Харкiвському Народному театрi лише 1926р. в перекладi П. Тичини пiд назвою «Легенда про пiсню», п'єса успiху не мала). Нова п'єса — «Дiвчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помiтний, хоч i скандальний успiх. 1914р. І. Кочерга переїхав в Житомир. П'єси росiйською мовою «Зубний бiль сатани» (1922) та «Викуп (Весiльна поїздка Марусi)» (1924) завершують певний етап драматургiчного розвитку, в цей перiод творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925p. вiн завершує роботу над п'єсою «Фея гiркого мигдалю». 1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928р. — кiлька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою i проблематикою з тогочасною дiйснiстю. В цей перiод І. Кочерга з посади ревiзора житомирської робсельiнспекцiї переходить працювати лiтредактором у мiську газету «Робiтник», а згодом — у «Радянську Волинь». Вiн пише комедiю «Натура i культура» (1928), драму-феєрiю «Марко в пеклi» (1928) i низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х рокiв агiток. Вистава «Марко в пеклi» у харкiвському Червонозаводському театрi (режисер В. Василько) мала успiх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирi вiдбулися гастролi Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедiї i драми пiд керiвництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та iнших колективiв i окремих виконавцiв. І. Кочерга, який в попереднi роки лише зрiдка виступав у пресi, активiзує свою критичну дiяльнiсть. З 14 липня по 9 серпня 1929p. вiн друкує в газетi «Робiтник» 11 лаконiчних, але глибокозмiстовних рецензiй на вистави театру української опери — це чи не бiльше, нiж за всi 1922 — 1928 pp. Вiн пише чимало п'єс: драматична поема «Свiччине весiлля» (1930; iнша назва «Пiсня про Свiчку»), водевiль «Лiза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри часу» (iнша назва «Годинникар i курка», 1933). Драматична поема «Свiччине весiлля» була поставлена лише 1935р. в Запорiжжi й тiльки пiсля цього почала трiумфальний хiд по сценах десяткiв театрiв. П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була вiдхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсi драматургiчних творiв у 1934p. дiстала (пiд назвою «Годинникар i курка») третю премiю. 1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публiцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних фiлософських питань, працює i над кiносценарiями, перекладами. З початку Великої Вiтчизняної вiйни живе в Уфi, де редагує газету «Лiтература i мистецтво» й працює в Інститутi лiтератури АН УРСР. У цей перiод створює кiлька невеличких п'єс, якi, часом дотепнi, по-своєму правдивi, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пiзнiше написанi твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактiвцi «Зубний бiль сатани» реалiзований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-х роках. Повернувшись 1944р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакцiя — 1946). Драма задумана як iсторична трагедiя, але деяка iдеалiзацiя самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедiйного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українськiй лiтературi. У повоєннi роки основнi творчi сили письменник вiддає роботi над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948). Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952р. Виявивши свiй талант як майстер гострого сюжету, в розвитку якого окреслювалася певна значуща авторська iдея, драматург створив видатну фiлософську драму — п'єсу «Майстри часу». Історичними драмами «Свiччине весiлля», «Алмазне жорно» та «Ярослав Мудрий» вiн не тiльки говорив про славне, хоч i складне, нерiдко — тяжке минуле нашого народу, але й був суголосним своїми думками та iдеями змаганням i потребам сучасного йому дня.
|
