Реферат на тему:
Іван Франко-письменник
Іван Франко – одна з найбiльш видатних фiгур української, вiтчизняної i свiтової лiтератури кiнця XІ – початку XX в. Суспiльно-iсторичнi умови в Росiї, на Українi й у Галичинi, що знаходилася тодi пiд владою Австро-Угорщини, наклали яскравий вiдбиток на його свiтогляд i напрямок лiтературної, наукової i суспiльної дiяльностi. Революцiйний демократ i соцiалiст (спершу "iз симпатiї", потiм – "по переконанню") / знайомий з марксизмом i близький до сприйняття ряду головних його iдей, вiн з'явився титанiчною фiгурою iсторичного переходу, переходу вiд революцiйно-демократичного до пролетарського етапу визвольного руху, i в цьому розумiннi – видатним новатором у розвитку суспiльної думки i естетического свiдомостi на Українi. У цих сферах вiн багато чого iсторично завершував, а ще бiльше – вiдкривав, передбачаючи майбутнє. Тому i виконана глибокої справедливостi його знаменита самохарактеристика – "пролог, не епiлог".
у чому вiн убачав неодмiнну умову плiдного розвитку всiєї української демократичної i соцiалiстичної культури. Братерське єднання українського письменника з передовою росiйською лiтературою, чиї добутки зiграли велику роль у його духовному формуваннi, при збереженнi оригiнальностi, самостiйностi, а iнодi i критичностi власної творчої позицiї, – усе це настiльки виразно i красномовно, що може бути прикладом високого символiчного значення для всiх прогресивних українських письменникiв до i пiсля Каменяра. Вiн уважно стежив за розвитком лiтератур Захiдної Європи i слов'янського свiту, критично переробляючи iдеї, що народжувалися в них, i концепцiї (як було, наприклад, з теорiєю "експериментального роману" Е. Золя), непримиренно вiдносячи до гасел "чистого мистецтва", проявам декадансу.
Багатограннiсть художнiх i наукових iнтересiв І. Франко – поета, прозаїка, драматурга, лiтературознавця, критика, фольклориста, публiциста, iсторика, етнографа, економiста – виняткова творча продуктивнiсть i енциклопедичнiсть можуть поставити його в один ряд з гiгантами Вiдродження, з такими деятеппми культури як М. Ломоносов, М. Горький i Р. Тагор. Слiд особливо зазначити неминуще значення лiтературної спадщини письменника для вiтчизняної i свiтової культури.
На думку А. И. Белецкого, Іван Франко був найбiльшим полiтичним (додамо до цього – i революцiйним у головних своїх мотивах) поетом Європи в останнiй третинi XІ в. – пiсля Беранже, Гейне, Некрасова, Гюго й iн. У своїй сукупностi його поезiя – разом з її iнтимними мотивами ("31в'яле листя"), фiлософськими поемами ("Смерть Катна", "1ВАН Вишенський", "Мойсей"), iз щиро осердеченной дидактично притчевой лiрикою {"М1й 1змарагд") – створює привабливий образ передової людини свого часу – iнтелектуала, борця, революцiонера i просвiтителi, якому не далекi найгострiшi соцiальнi, психологiчнi, фiлософськi колiзiї перехiдної епохи.
І. Франко й у поезiї, i в прозi, i в драматургiї – переконаний реалiст з особливою схильнiстю до глибокого i докладного соцiального аналiзу дiйсностi з погляду iнтересiв трудового народу. Вiн наполегливо вводив у свою естетичну теорiю i художню практику iдею зображення життя в розвитку, у боротьбi нового зi старим, прокладаючи шлях до реалiзму нової, революцiйної епохи. Знаменно, що цi новаторськi думки вiн висловив, працюючи над своїм видатним добутком про зародження революцiйного робочого руху в економiчно вiдсталiй Галичинi – повiстю "Борислав смiється". Досить примiтна й iнша риса реалiзму І. Франко – напружений, iнодi драматично ускладнений психологiзм, а також деякi елементи того, що Ф. Достоєвський, досвiд якого також був у поле зору І. Франко, називав "фантастичним реалiзмом".
І. Франко i сучаснiсть – тема, що вивчають безлiч дослiдникiв творчостi великого письменника. Мова йде про iдейно-естетичних i цивiльнi традицiї автора "Каменяру", їхньому продовженнi в українськiй радянськiй лiтературi; про усебiчне вивчення спадщини І. Франко – лiтературознавця, критика, ученого-гуманiтарiя; творчому освоєннi його урокiв 8 сучасному лiтературному процесi; про надихаючий прикладi гуманiзму, патрiотизму, iнтернацiоналiзму письменника-демократа i ролi його iдейної спадщини в сьогоднiшнiй боротьбi за мир, культуру, соцiальний прогрес. Усе це, у кiнцевому рахунку, виростає в проблему свiтового значення Івана Франко – письменника, мислителя, ученого, – i для розгляду такої проблеми сьогоднi вже нагромадилося чимало переконливих даних.
для українського народу проблеми, використовуючи для цього всi можливостi своєї феноменальної творчої iндивiдуальностi. Активно лiквiдуючи перешкоди на шляху творення рiдним народом великої культури, вiн активiзував для цього всi прогресивнi сили нацiї i сам трудився за цiле поколiння як письменник, вчений i суспiльний дiяч. Генiй І. Франко, його подвиг патрiота й iнтернацiоналiста не можуть бути всебiчно зрозумiлi i вивченi поза комплекснiстю i цiлеспрямованiстю його дiяльностi.
"3 минувшини слов'ян вiн пiдносив тiльки такi моменту, де слов'яни (одиницi) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивiлiзацiї" (31, 25). Йому були далекi як австрiйський панславiзм, так i процаристське слов'янофiльство, вiн був солiдарний з революцiйними i прогресивними плинами суспiльної думки i культури слов'янських країн, беручи участь у соцiалiстичному русi, в iнонацiональнiй пресi, органiзувати радикальнi суспiльства i партiї, висловлюючи найбiльш революцiйнi погляди о. необхiдностi єднання слов'янських народiв з iншими народами Європи в боротьбi за прогрес i волю. На його культурологiчних поглядах найбiльше чiтко вiдбився вплив iдей марксизму.
Майже кожну зi слов'янських культур І. Франко розглядав у широкому свiтовому контекстi, у її синхронних i дiахронних вимiрах; у залежностi вiд мети вивчення вiн на перший план завжди висував найбiльш показовi її види i форми (iсторiя народу, лiтератури, фольклор, фiлософськi i суспiльнi навчання, мова, наука, утворення й iн.). Найбiльше яскраво його системний пiдхiд видний при порiвняльному аналiзi явищ одного виду культури в рiзних народiв (лiтература, фольклор i iн.). І. Франко уважно стежив за розвитком свiтової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу.
"Франко i слов'янськi лiтератури" комплексно майже не розроблялася, хоча про зв'язки i взаємодiї І. Франко з окремими слов'янськими лiтературами радянськими i закордонними вченими написанi монографiї i науковi статтi (це стосується насамперед росiйської, польської, чеської, словацької i болгарської лiтератур). Комплексне вивчення проблеми дає можливiсть установити деякi загальнi закономiрностi розвитку i зближення лiтератур епохи, визначити мiсце слов'янських лiтератур у формуваннi Франко-письменника, особливостi методологiї Франко-критика (у зiставленнi з революцiйно-демократичною, позитивiстською i марксистською критикою його часу), розкрити його самобутнiсть як художника.
І. Франко розглядав слов'янськi культури як iнтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщинi розкрив їхнє свiтове значення. Вiн поєднував народи i культури в iм'я прийдешнього соцiалiстичного суспiльства. Його значення у свiтовому культурному процесi i насамперед у культурi народiв Центральної i Пiвденно-Схiдної Європи величезне i загальновизнано.
Австрiя
Історики австрiйської лiтератури майже не придiляли увагу таким авторам, що вносили свiй бiльш-менш скромний внесок у її розвиток, рiдну мову яких не був нiмецьким i якi самих себе не вважали нiмцями. Єдине виключення складають такi цiлком двомовнi автори, як поляк Риттнер чи хорват Прерадович. Тим часом дуже багато слов'янських авторiв колишньої Австро-Угорщини писали добутку нiмецькою мовою. Інодi цi добутки друкувалися ще при їхньому життi. Серед цих маргинально двомовних письменникiв було багато чехiв i пiвденних слов'ян. Унаслiдок їх нiмецького середньошкiльного утворення вони писали вiршi нiмецькою мовою е якостi перших лiтературних досвiдiв. Інакше справа обстоїть з письменниками, зрiла творчiсть яких цiлком вiдноситься до однiєї зi слов'янських лiтератур i нацiональна приналежнiсть яких не викликає нiякого сумнiву, але пишучих i публiкуючи свої твори iнодi на нiмецькiй мовi. Цi письменники користалися широко розповсюдженим язиком-посередником.
До такого роду авторам належить І. Франко, що з раннього дитинства опанував нiмецькою мовою бездоганно. Творчiсть І. Франко нiмецькою мовою доцiльно включати в контекст тодiшньої австрiйської лiтератури, особливо публiцистики, що користалася порiвняно великою волею печатки в тодiшнiй Австрiї.
І. Франко, однак, не тiльки опублiкував цiлий ряд публiцистичних статей, йому належать i белетристичнi добутки нiмецькою мовою , особливо розповiдi. Вiн створив також чудовi переклади добуткiв Т. Шевченко й українськi народнi пiснi. І. Франко нiмецькою мовою написана безлiч критичних статей i статей про iсторiю лiтератури. І. Франко був войовничим полiтичним i соцiальним публiцистом. В австрiйськiй пресi, особливо в газетi-журналi "Ди Цейт", вiн боров за права своїх землякiв, часто потоптаних мiсцевою владою в Галичинi.
У заключнiй частинi доповiдi дається огляд австрiйської наукової i науково-популярної лiтератури, присвяченiй життю i творчостi "велетня працi". Автор прагнув доповнити iснуючi бiблiографiї творчостi І. Франко.
ІВАН ФРАНКО І ПОЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА
130-а рiчниця з дня народження i 70-а – iз дня смертi Івана Франко, у творчостi якого нацiональне й iнтернацiональне не суперечили один одному, змушує задуматися над визначенням мiсця, займаного їм у розвитку польської культури, польського лiтературного процесу.
Знаходячись постiйно в галицькому етнiчному казанi, диференцiйованому по нацiональнiй приналежностi жителiв, у якому польський елемент протягом столiть iснував разом з українським, І. Франко, що навчався в польськiй гiмназiї й унiверситетi, схильний був до активної участi в культурному життi польського народу. Не дивно, що український письменник був у курсi подiй суспiльного i культурного життя полякiв, що вiн на кожнiм кроцi сприяв розвитку демократичних тенденцiй у польському суспiльствi дякуй своїй публiцистицi i проникливiй лiтературнiй критицi, що займала помiтне мiсце на сторiнках польських прогресивних журналiв. Злободенну загостренiсть нацiонального питання в Галичинi І. Франко сприймав i пояснював з iнтернацiональних позицiй. Для його публiцистичної i лiтературно-критичної дiяльностi характерний, з одного боку, глибокий аналiз окремих лiтературних творiв, що свiдчать про подальший розвиток польського лiтературного процесу, з iншого боку – можливiсть iнформування польського суспiльства про розвиток i досягнення молодої української лiтери-тури.
У доповiдi зачiпаються питання перекладу на українську мову польської поезiї й обґрунтованi переконання І. Франко в тiм, що художнiй ний прогрес кожної нацiональної лiтератури, як i свiтової лiтератури н цiлому, можливий тiльки в процесi їхньої взаємодiї i взаємозбагачення.
участь у робочому i селянському русi, у культурному життi польського народу – займався публiцистичною, лiтературною i перекладацькою дiяльнiстю. Його думки про органiчний взаємозв'язку нацiонального й iнтернацiонального в мистецтвi не ранку-1ИИИ свого значеннi й у нашi днi.
перекладах. Не залишилася поза його полючи зори i тюркомовна лiтература. Безсумнiвно, велику роль у пробудженнi його iнтересу до Орiенту зiграло вивчення творчостi Ґете.
І. Франко глибоко цiкавився фольклором, зокрема казками. 8 своїх публiкацiях казок i наукових статей про народну творчiсть вiн враховує i схiдний матерiал, намагаючись представити всесвiтню картину розвитку фольклорних мотивiв того добутку свiдчать про глибоке знання i умiле використання античної мiфологiї i мiфологiї Древнього Сходу.
Інтерес до народiв Ближнього i Середнього Сходу проявився в І. Франко з юнацького рокiв, про що свiдчать його листи i добутки на схiдну тематику (вже в 70-i роки XІ ст. написаний не збережений вiрш "Помста яничара"). Вiн збагатив українську лiтературу перекладами тюркських вiршiв Гази-Гирея, переробками арабських казок зi збiрника "1001 нiч" – "Абу-Касимов)" i "Коваль БАСИМ" – продемонструвавши глибоке проникнення в сам дух арабських казок, передавши атмосферу середньовiчного схiдного мiста. Хоча І. Франко i не уник деякої "українiзацiї" матерiалу, цi два добутки уражають художньою цiлiснiстю.
Працюючи над дисертацiєю про старохристиянський роман про Варлама i Іоасафа, И. Франка виявив велику цiкавiсть до його схiдних варiантiв -арабськiй, перськiй, грузинськiй i сiрiйськiй версiям, що ретельно простудiював. Займаючись у семiнарiї вiдомого славiста В. Ягича, вiн пiдготував i прочитав роботу "Матерiали до легенди про Магомете в слов'ян". У своїх лiтературознавчих роботах Франко постiйно звертається, народу з європейським, i до схiдного матерiалу ("Із секретiв поетичної творчостi, "Теорiя i трояндiй iсторiї лiтератури"). І. Франко знаходився в рядi вчених, що вiдстоювали гуманiстичну думку про iнтернацiональне єднання народiв – у противоположнiсть апологетам iмперiалiзму, якi намагались за допомогою науки виправдати колонiальну експансiю Заходу в Азiї й Африцi.
Найважливiшою заслугою И. Я. Франко перед орiєнталiстикою є те, що вiн допомiг стати на шлях служiння науцi i рiдному народу видатному українському сходознавцю А. Е. Кримському, з яким його зв'язувала тiсна дружба: публiкував у виданнях, що редагуються їм, у Галичинi переведенi А. Е. Кримським добутку класикiв персько-таджикскої поезiї (Фiрдоусi, Позаду, Омара Хайяма, Хафiза й iн.), арабських i турецьких авторiв, заохочував зусилля дослiдника в областi орiєнталiстики,
І. Франко протягом усього свого життя виявляв пильну цiкавiсть до лiтератур народiв Ближнього i Середнього Сходу i до орiєнталiстики. Ця сторона дiяльностi великого сина українського народу заслуговує заглибленого вивчення.
РАДЯНСЬКЕ ФРАНКОВЕДЕНИЕ. ДЕЯКІ ПІДСУМКИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ,
Велич І. Франко складається насамперед у тiм, що в ньому щасливо об'єдналися генiальний поет, талановитий прозаїк i драматург, оригiнальний мислитель, глибокий економiст, обдарований лiнгвiст, вдумливий i тонкий перекладач (у тому числi i марксистськiй лiтературi), активний суспiльно-полiтичний дiяч.
життєвий шлях i рiзнобiчна творчiсть поета-революцiонера, дослiджується його багатогалузева наукова спадщина, насамперед гуманiстичнi концепцiї, суспiльно-полiтичнi i лiтературно-естетичнi погляди, систематично органiзовуються науковi конференцiї, присвяченi життєвої дiяльностi i творчостi І. Франко, видаються франкознавськi збiрники, ведеться робота з редагування праць Каменяра, складанню словопокажчика його поезiї.
Як генiальний мислитель, революцiонер-демократ, що стояв на рiвнi найбiльш передових iдей свого часу, вiн не мiг не бути iнтернацiоналiстом. І. Франко вирiс на ґрунтi не тiльки української, ний загальноєвропейської культури, i його значення оцiнюємо у свiтовому масштабi. Насамперед маємо на увазi засвоєння їм iдей марксизму, поширення їх на Українi, вплив, що зробила на нього росiйська лiтература й оцiнка, що вiн дав росiйським письменникам, широке видання добуткiв І. Франко на рiзних мовах свiту i їхня роль у всесвiтньому лiтературному процесi.
широкого таланта І. Франко, зупинимося не наступних питаннях, поставлених у роботах радянських учених. Суспiльно-полiтичнi, фiлософськi i науково-атеїстичнi погляди І. Франко, нерозривний зв'язок його лiтературної дiяльностi з революцiйно-демократичними переконаннями, що формувалися в умовах активiзацiї революцiйної боротьби пролетарiату i твердження марксизму.
Творчiсть І. Франко в лiтературному процесi на Українi в контекстi лiтератури слов'янських народiв i закордонних лiтератур. Методологiчнi i теоретичнi питання лiтератури, публiцистики, лiтературної критики у творчiй спадщинi І. Франко.
Лiнгвiстична проблематика в роботах І. Франко: питання походження людської мови, розвиток i функцiї мови, усна i письмова мова, значення мови для розвитку мислення i пам'ятi й iн. Класово-визначаючий пiдхiд І. Франко до утворення i вживання суспiльно-полiтичної термiнологiї, що припускає лiнгвiстичнi, соцiологiчнi i полiтичнi моменти.
Каменяра, незмiнно сприятливому революцiйному вiдновленню свiту. Поглиблене вивчання унiкальної творчостi письменника i досягнення франкознавства дають усi пiдстави для об'єктивного висвiтлення значення i свiтової величi цiєї генiальної особистостi i дають можливiсть побачити в ньому нашого духовного сучасника.
Грузинська громадськiсть знає i цiнує творчiсть класика української лiтератури Івана Франко. Ще при життi письменника, слiдом за росiйськими перекладами, з'явилися його добутки грузинською мовою. Журнали "Квали" i "Моамбе" опублiкували розповiдi И. Я. Франко. Намагаючись збагатити рiдну лiтературу, перекладачi пропагували i тi добутки українського письменника, що по своїй iдейно-творчiй спрямованостi вiдповiдали нацiональним прагненням грузинської громадськостi. Незважаючи на окремi недолiки, переклади добуткiв І. Франко, виконанi на початку XX в., не утратили визначеного iсторико-пiзнавального значення.
У радянський час особливо зрiс iнтерес до вивчення життя i творчостi І. Франко, збiльшилася кiлькiсть перекладiв його добуткiв. У зв'язку
з 85-летием iз дня народження І. Франко було прийняте рiшення про видання тритомних зборiв його творiв грузинською мовою, з'явилися також збiрники й окремi видання його добуткiв. Особливо треба вiдзначити видання вiршiв І. Франко з рiвнобiжним текстом на грузинськiй i українськiй мовах, випущене Тбiлiським державним унiверситетом.
Помiтно пiдвищився якiсний рiвень перекладiв. У них почувається глибоке знання матерiалу, iдейного кредо письменника, враховуються художнi особливостi його створiнь. Разом з тим у перекладах добуткiв І. Франко маються i недолiки (бiльшiсть добуткiв переведена не з оригiналу, зустрiчається неточний переклад слiв, фраз i iн.(.
вони придiлили дiяльностi І. Франко, спрямованої на змiцнення взаємозв'язкiв росiйського й українського народiв, iнтернацiональному характеру його творчостi й iнших важливих питань.
РОМАН І. ФРАНКО "БОРИСЛАВ СМІЄТЬСЯ" І РОБОЧА ТЕМА У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ XІ – ПОЧАТКУ XX ст.
Романовi І. Франко "Борислав СМРЕТЬСЯ" (1881 р.) належить видатне мiсце не тiльки в українськiй лiтературi, але й у процесi iнтернацiонального лiтературного розвитку кiнця XІ – початку XX ст. В українськiй лiтературi роман був першим великим добутком на робочу тему, 8 iнтернацiональному контекстi – одним з перших добуткiв, що знаменують принципово новий етап у розробцi названої тематики. Як вiдомо, у перших реалiстичних романах на цю тему {Ч. Диккенса, Е. Гаскалл, Ш, Б роїте й iн.) життя робiтникiв i їхня боротьба зображувалися поза зв'язком до iдеологiєю соцiалiзму й у вiдривi вiд реальної перспективи соцiально-iсторичного розвитку.
Роман Франко "Борислав див1еться", поряд з романом Е. Золя "Жермiналь" 11885 р.) i деякими iншими добутками, примiтний тим, що вiн виявляє виразний зв'язок з iдеологiєю соцiалiзму, що в ньому здiйснена спроба трактувати тему в широкiй перспективi соцiально-iсторичного розвитку, що вiдкривало знайомство з iдеями наукового соцiалiзму. І хоча це знайомство було вiдносним, його виявилося достатньо, щоб у добутках І. Франко, Е. Золя, Г. Гауптман та деяких iнших письменникiв робiтничий клас став не тiльки як гноблена страждальницька маса, але i як зростаюча iсторична сила, що iз усiєю переконливiстю заявить про себе в майбутньому.
Важливо вiдзначити, що роман І. Франко був першим добутком, що вiдкриває даний типологiчний ряд у європейськiй i свiтовiй лiтературi. Незважаючи на те, що стадiально-iсторичний рiвень робочого руху, вiдбитий у ньому, бiльш низький, чим у добутках багатьох захiдноєвропейських письменникiв того часу, рiвень iдейної iнтерпретацiї цього руху вище, нiж у творах Золя, Лемоньє, Крецера, Гауптмана й iнших письменникiв. Тут дуже чiтко виявляється зростаюча роль iдейно-оцiнної системи добутку стосовно зображеного в ньому ''предметної дiйсностi", що складає характерну тенденцiю реалiстичної лiтератури на рубежi сторiч. У перiод створення роману І. Франко був активним учасником робочого i соцiалiстичного руху в Галичинi, вивчав i переводив на рiдну мову добутку К. Маркса i Ф. Енгельса. Усе це виробляло в нього широкий i свiдомий погляд на боротьбу пролетарiату i її перспективи.
"Борислав смiється" в iнтернацiональному контекстi, необхiдно враховувати i наступний фактор. У захiдно-європейських лiтературах останньої третини XІ в. робочу тему розробляли переважно натуралiсти i письменники, зв'язанi з натуралiстичною традицiєю. Так, у Францiї до неї звернувся Золя, а потiм головним чином письменники, що йшли в його руслi (Л. Декав, Ж. Рони-старший, В. i П. Маргерити, О. Мирбо й iн.). Розвиток натуралiзму незабаром виявило його неспроможнiсть як виразника робочого i соцiалiстичного руху. Натуралiсти могли вражаюче показати нещастя i страждання трудящих, але виявляли безпораднiсть у вiдтвореннi картин боротьби пролетарiату за своє звiльнення, за перетворення життя. Усе це лежало за межами можливостей натуралiстичного методу.
Історично продуктивними в розробцi робочої тематики виявилися реалiстичнi добутки, здатнi втiлювати цю тему в двох її основних аспектах, спiввiднесених мiж собою – пролетарiат як жертва капiталiстичного ладу i пролетарiат як перетворююча сила суспiльного розвитку. Роман Франко "Борислав смiється" був першим реалiстичним добутком у свiтовiй лiтературi. Зображуючи найбiльш актуальнi проблеми робочого руху в Галичинi, І. Франко одночасно прагнув до того, щоб роман виражав iсторичну перспективу руху, представляв у розвитку те, що тодi iснувало в зародку. З цим тiсно зв'язана спроба створень образа активно дiючого героя, що боре за iнтереси свого класу. Усе це є яскравим свiдченням того, що усерединi системи критичного реалiзму зароджувалися елементи нового методу – соцiалiстичного реалiзму.
|
